«Овсій»

911

Описание

Оранжева планета… Все тут вражає своєю незвичайністю. Гори й улоговини пересуваються. Високі скелі зростаються за кілька хвилин. Все прогинається, змінює свою форму, потім знову випрямляється… Великі дива уздріли земляни на цій далекій планеті! Про захоплюючі пригоди космонавтів майбутнього, про дивовижні відкриття, винаходи, боротьбу думок і боротьбу світів – приреченого на загибель капіталістичного і нового, який утверджується, соціалістичного – розповідається в цих оповіданнях.



6 страница из 10
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Аж тут з-за дерев вигулькнула дівчина. Вона простувала назустріч Овсієві. Це була Лін, та, що в парі з юнаком нещодавно поминула його. Зараз Лін йшла сама.

Вітер подув сильніше, зашамотів у листі, розтріпав дівчині лляне волосся, зібране ззаду в чудернацький датчик.

Лін іще не бачила Овсія – вона дивилася просто поперед себе на пластикову доріжку. Овсій ніяково зупинився, йому треба було самостійно дійти певного висновку. Вперше за весь час свідомого існування. Він квапливо перебирав десятки варіантів. Уникнути зустрічі? Втекти? Заховатись у траві? Пройти повз Лін, мовби не помічаючи її?

Поки Овсій розмірковував, дівчина уздріла його. Звернувши зі стежки, вона пішла роботові назустріч. На її устах грала усмішка, і було в цій усмішці щось таке, що змусило Овсія сміливо рушити вперед.

– Здрастуй, – простягла руку Лін.

– Здрастуй, людино, – швидко відповів Овсій.

Вона ласкаво потисла йому кінцівку. І досі пам’ятається її суха гаряча долоня.

Цей дещо химерний жест не здивував Овсія. Якось Микола Михайлович розтлумачив йому суть потиску рук.

– Перший вихід? – безпомилково визначила Лін.

– Перший, – підтвердив Овсій. – Тільки як…

– В мене око натреноване, – пояснила дівчина. – Ну що, не лячно просто неба?

– Цікаво.

– Ще б пак! Років двадцять тому мене бентежило, мабуть, те саме, що й тебе нині.

«Чи знайомий з нею вихователь?» – подумав Овсій.

– Вітай від мого імені Миколу Михайловича, – сказала Лін, мовби вгадавши його думки. – Він виховав не одного капітана.

– Я працюватиму на завантажуванні кораблів, – повільно сказав Овсій.

– Теж непогано, – усміхнулася Лін. – Ой, де це ти? – схопила вона Овсія за плече. Дівчина зірвала жмут трави і стала витирати йому на спині болото.

– Та от упав, – ніяково пробурмотів Овсій.

– Ну, звичайно! – вигукнула Лін. – Як я зразу не здогадалась. Забула про власне дитинство. Скільки разів?

– Що? – не зрозумів Овсій.

– Скільки разів падав сьогодні?

– Один.

– Тільки один. Оце здорово! Я, пам’ятаю, мало не на кожнім кроці розквашувала собі носа.

Овсій не знайшовся, що відповісти. Йому не хотілось балакати на такі конфузливі теми.

Оце то вантажник, що втрачає рівновагу!

– Ну, ось і все, – сказала Лін, кинувши до ніг жмуток трави. – Як назвав тебе вихователь?

– Овсієм.

– Овсієм, – повторила дівчина. – Гарне ім’я. Рідкісне. І давнє.

Комментарии к книге «Овсій», Владимир Наумович Михановский

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства