«Чорний Простір»

Чорний Простір

Автор – Галина Ліпатова

1.

Хмару з пилу та диму було видно здалеку. Вона вкривала Білу Скелю, немов паранджа усамську жінку.

Першою це відкоментила Пріська, якій нема було що робить і вона вилуплялася в оглядовий екран своєї каюти:

― Шо то за нах ваще?! – зойкнула вона й прилипла до оглядовика, накручуючи на ньому різкість.

Той «нах» міг бути чим завгодно – починаючи з простого шахтного викиду й закінчуючи вибухом термоядерного реактора… або падінням великого метеориту. Прісьці так і не вдалося зрозуміти, що то таке, і вона кинулася прожогом в рубку.

В рубці Данило та тьотя Роза з тривогою та подивом розглядати це явище, намагаючись зрозуміти, що ж воно таке. На їх екранах прямо на відображення накладалися характеристики, які виводив бортовий комп’ютер.

― Нема фону… Пил з поверхні та продукти вибуху, - пробурмотів Данило. ― Господи, тільки б не хутір… зв’язку нема…

― Таки не хутір, - авторитетно сказала тьотя Роза, тицьнувши товстим пальцем в екран. – Органіки нема. Шахта рвонула, схоже.

― Шо там могло рвонути, Розо, я тебе просю, ― Пріська, спритно хапаючись за леєри, піднялася до пілотського ложементу. ― Фігдостаніум1? Та хріна з два. І бадабумка це не може буть, вона в його здобуванні не використовується. Це метеорит захерачив.

― Закрийся, Прісько, ― крізь зуби проричав Данило. ― Закрийся та мерщій у свій відсік, сідати будемо. Посадковий промінь не працює, вручну доведеться.

Пріська відправилася в машинний, але наостанок огризнулася:

― Не «Пріська», а Прісцилла, скіки можна повторювати, нах!

―А ну зась звідси!!! – гримнула Роза, і Пріська щезла. Роза перемкнула керування кораблем на себе, і на час посадки її накази стали пріоритетними. Данило дублював, хоча досі жодного разу йому не доводилося не те що виправляти дії Рози, а взагалі торкатися сенсорів управління, поки тьотя Роза царювала за пілотським пультом.

Миттю розрахувавши посадку, Роза взялася до справи, і «Мавка» пірнула в загадкову хмару.

То був не хутір, і не була шахта. На цьому гарні новини скінчилися.

2.

Похмуро дивлячись з-під піднятого на лоба візора2, Данило рішуче підійшов до голови і взяв того за грудки: