«Юність»

Забрязкотіли камінці об шибку, і хлопчик заворушивсь уві сні. Потім сів у ліжку. Минуло кілька секунд, перш ніж до нього дійшло, де він. Звичайно, не вдома. Він у селі. Було холодніше, ніж удома, за вікном ледь розвиднювалося.

— Скіпко! — почувся настирливий хрипкий шепіт.

Хлопчик метнувся до відчиненого вікна.

Насправді його звали інакше, але новому приятелеві, з яким він напередодні познайомився, вистачило одного погляду на його худорляву постать, щоб вирішити:

— Ти — Скіпка! — І додати: — А я — Рудий.

Рудого також насправді звали не так, але прізвисько страшенно йому пасувало. Вони миттю подружилися: так швидко й без вагань можуть заприязнитися тільки діти, навіть не підлітки, а діти, на яких іще ніяк не позначилась дорослість.

— Привіт, Рудий! — гукнув Скіпка й бадьоро махнув йому рукою, кліпаючи очима та остаточно прокидаючись.

— Тихо! — схожим на каркання шепотом урвав його Рудий. — Ще розбудиш когось.

Скіпка аж тепер помітив, що сонце на сході ледь сягнуло верхівок низеньких пагорбів, що тіні довгі й розпливчасті, а трава мокра від роси.

Вже тихіше він поцікавився:

— Ти чого хотів?

Рудий лише зробив йому знак вийти.

Скіпка швидко вдягнувся, з радістю скоротивши вранішнє вмивання: побризкався ледь теплою водою, та й край. Поки вибіг надвір, вода на обличчі вже висохла, босі ж ноги зволожились від роси.

— Та тихше ти, — сказав Рудий. — Якщо прокинеться мама чи татко або навіть хтось із слуг, то почнеться: «Ану додому!» або: «Бігатимеш босоніж по траві — застудишся й помреш!»

Він передражнив так схоже, що Скіпка пирснув і подумав, що зроду ще не зустрічав такого кумедного хлопця, як Рудий. Запитав нетерпляче:

— Ти щодня отак рано встаєш? Отак удосвіта? Неначе весь світ тільки тобі належить, правда? Навкруги ні душі, еге ж?

Він аж запишався, що йому дозволили ступити до цього незвичайного світу.

Рудий скоса поглянув на друга й мовив недбало:

— Я вже давно на ногах. Хіба ти вночі нічого не чув?

— А що?

— Та гриміло ж.

— Була гроза? — остовпів Скіпка. Він ніколи не міг заснути у грозу.

— Та, навряд. Але гриміло. Я підійшов до вікна, коли почув, — а дощу нема. На небі повно зірок, а саме небо якесь майже сіре. Уявляєш?

Скіпка ніколи такого не бачив, однак на знак згоди кивнув.

— Отож я й подумав, що треба вийти.