«В зоряні світи»

Художник О. Довгаль

Іван Макаровим Плугар — чоловік середній на зріст — стояв біля розчиненого вікна і милувався садом. На його худорлявому обличчі лежали сліди втоми, тільки сірі очі блищали нестримною енергією.

Сад був ще зовсім молодий — його посадили років сім чи вісім тому самі працівники Інституту Міжпланетних сполучень. Іван Макарович теж брав участь у суботнику. І от вже перед ним на тонких стовбурах тендітні крони яблуньок. А як дружно вони зацвіли! Іван Макарович, увесь час зайнятий своїм космічним кораблем, навіть не помітив, коли вони виросли! Та що там цвітіння, сьогодні для нього сад взагалі несподіванка. Коли він виріс? Невже так швидко пролетіли ці роки?

Сад, увесь пройнятий сонцем, нагадує казковий корабель з блідорожевими вітрилами.

— Іване Макаровичу!

Він повертає голову. Посеред кабінету стоїть секретарка Муся — трохи схилена вперед постать, сумне обличчя. З того часу, як ухвалено космічний рейс, вона дивиться на свого начальника, як на засудженого до страти.

— Що таке, Мусю?

Іван Макарович нехотя відійшов од вікна.

— До вас прийшли.

— Хто?

— Вчений, каже, спеціаліст… з географії Місяця.

В цей час двері відчинились і до кабінету нетерпеливою ходою зайшов огрядний чоловік у сірому костюмі з товстою папкою в руці.

— Так, так, — гукнув він на ходу, — я селенограф.

— Сідайте, будь ласка, — Іван Макарович кивнув на жовті шкіряні крісла біля письмового столу.

Посідали.

Муся вийшла і нечутно причинила двері. Чоловік у сірому розв’язав папку, вийняв розкішно переплетений альбом.

— Ви летите у зоряні світи! — патетично вигукнув він. — Робите перший крок у космос… Дізнавшись про вашу експедицію, я вважав своїм обов’язком… — Він подав Івану Макаровичу свій альбом, вийняв хусточку і почав притуляти її до скронь. — Це — найдетальніші карти поверхні Місяця!

— Дякую, — сказав Плугар, зважуючи на руці альбом.

— Що, важкий? — Селенограф тривожно подався вперед. М’ясисте обличчя його розчервонілося від хвилювання.

— Порівняно з тим, який ми виготовили з мікроплівки, — усміхнувся Іван Макарович, — важкуватий.

Селенограф ніяково нагнув голову, мнучи в руках хусточку.