«Чужинець в Олондрії»

Присвята

Оскільки в Олондрії я був чужинцем, тож нічого не знав ані про пишноту її узбереж, ані про Бейн, Портове Місто, чиї вогні й кольори спливають в океан справжнім трояндовим водоспадом. Я й гадки не мав про усю неозорість торговищ прянощами у Бейні, де крамарі впадають у шал од пахощів, я ніколи не бачив оспівуваних поетами ранкових туманів понад зеленим Іллоуном; я ніколи не бачив жодної жінки з коштовним камінням у волоссі, ніколи не споглядав мідного блиску куполів і не стояв на меланхолійних берегах півдня, куди вітер надносить з моря смуток. Якщо зануритися вглиб Файяліту, Країни Вин, опиняєшся там, де ясність світла здатна зупинити серце: це те світло, що його місцеві мешканці звуть «диханням ангелів» і яке, кажуть, лікує серцеві недуги й хворі легені. Далі лежить Балінфейл, де у зимову пору люди носять каптури з білого біличого хутра, а літньої пори, подейкують, ходить богиня Любов і земля вкривається пелюстками мигдалевого квіту. Але я ще нічого про все це не знав. Я знав лише свій острів, де моя мама, змащуючи собі волосся при слабкому світлі свічки з ґнотом з висушеного очерету, лякала мене байками про Привида Без Нутрощів: буцімто коли він йде, у нього ляскають сандалі, бо має вивернуті назад стопи.

Я звуся Джевік. Походжу з блакитного й туманного села Тіом на заході острова Тінімавет, що належить до Чайних островів. Якщо небо дуже чисте, то з Тіома, з висоти скель, іноді можна побачити зелене узбережжя острова Джів; та коли дощить і все світло тоне у важких хмарах, наше село стає найсамотнішим у світі. Щоб дістатися до найближчого села Пітот, треба відбути триденну подорож віслюком, що ними послуговуються на островах; дорога до порту Дініволім на півночі займає щонайменше два тижні, ще й по виснажливій спеці. В Тіомі, на відкритій галявині, стоїть дім мого батька — велична споруда з жовтого каменю, з широким склепінчастим заїздом, прикрашеним ампельними рослинами, з пласким дахом та дев'ятьма кімнатами, схованими за віконницями. А неподалік, за селом, у ненастанно праній дощами долині, де брунатним віслюкам точаться сльози від виснаження, де квіти тануть і щезають од спеки, батько тримав просторий перцевий фільварок.