Його час настане 21.12.2012
Опівночі годинник на ратуші
оповістить містичне повернення ката.
«Записки львівського віщуна»Повернення ката стане твоїм вічним судом.
Із записки на дверях 1Цього містичного року зима від Львова втікала. Вона робила все можливе, щоб дати замести сліди подіям, що сколихнуть уявлення людства про те, як живуть душі через сотні років безтілесних мандрівок світом.
Кат не міг всидіти на місці. Ще вдень так-сяк терпів, а з першими сутінками давав волю своїм невидимим поневірянням міською ратушею. Відривався на всі сто! Гасав безупинно, лякаючи моторошним холодом цікавих туристів. Вітер катові підігрував. Він як ніхто інший відчував прив'язаність безрукого друга до ланцюга магічної дати, їхні спільні завивання наводили жах навіть на інших привидів ратуші, час яких ще не настав. Ба, навіть не наближався. Бо в кожного своя доля і ціна, яку треба сплатити за гріхи.
Перший сніг випав третього грудня. Кат не любив снігу, бо на ньому залишалися його сліди.
— Прожени сніг! — просив вітра, який не був скутий стінами ратуші й ганяв, куди хотів.
Вітер заради свого друга готовий був старатися довго і нудно, але бракнуло сил. Вагітна снігом зима й так корчилася від болю, тому мусила розродитися.
Останні перед виходом у світ дні кат вилазив на самісінький вершечок ратуші і тупо дивився за замороженим повзком стрілки древнього міського годинника. З діючих такий у Європі залишився один. Так принаймні розповідав екскурсовод. Раз у раз голосні бамкання приводили ката до тями — і знову повна, безупинна зосередженість на стрілці.
Час знущався з ката. Але й він, як і вітер, як і зима, як і все довкола, зрештою, не в силі сперечатися з правилами, що тримають на своїх плечах старезний світ, і немає значення, хто ти... Раз ти тут — ти частина життя, значить, підкоряйся грі... Бо інакше вона тебе вивергне, як обезголовлене тіло вивергає вулкан крові, і поминай, як звали...
Душа калатала в передчутті звільнення. Кат ще раз переглянув адресу, перечитав коротку історію свого нового тіла. Подумки себе перевірив, чи нічого не забув. Щоб із самого початку не наробити дурниць — стільки ж чекав!
Годинник на ратуші загрозливо захрипів.
Комментарии к книге «Привид безрукого ката», Андрей Процайло
Всего 0 комментариев