«Місто заклиначів дощу»

Присвячується Райнерові

Січень 1893 року,

Перуанські Анди

Чоловік дихав уривчасто і хрипко. Його шкіра лиснілась, а одяг був просякнутий потом, кров’ю і пилом. Кілька днів тому він загубив крислатого капелюха, єдиний захисток від спекотного полуденного проміння. Серйозна втрата, коли знаєш, яким спопеляючим буває тут сонце. І зараз його прямі промені загрожували відібрати у бідолахи й ті крихти здорового глузду, що лишилися в ньому.

Його негусте волосся метлялося на вітрі як сірий дим. Чоловік повільно пробирався вузьким, завширшки як дві ступні, карнизом, утвореним на прямовисній скелі давніми тектонічними силами. Намацуючи пальцями тріщини в шорсткуватій гірській породі, він намагався не дивитися вниз, аби не втратити рівноваги. Прірва, що лежала ліворуч від нього, здавалося, мала гіпнотичну силу. Він відчував цю вабливу силу безодні, яка здатна поглинути навіть того, кому ніколи не паморочиться світ.

Панорама, що відкривалася перед його очима, чарувала й одночасно лякала. Час від часу у хмарах, що стелилися нижче карниза, з’являвся просвіт, який дозволяв заглянути на дно прірви. Там, у присмерку, таємничо мерехтів незайманий ліс. Він лежав унизу і схожий був на смарагдовий килим, де-не-де освітлений сонячними променями, що продралися крізь хмарну поволоку.

Чоловік заплющив очі. Його пальці мертво вчепилися за виступ каменя. Важко уявити, що трапиться, коли він утратить рівновагу. Падіння, мабуть, триватиме цілу вічність.

На щастя, він не належав до тих, кого лякає висота. Він підкорив багато вершин, видирався на мури замків і гребені старих руїн, легко долав висячі мости з ліан, побачивши які, більшість його колег відступили б, охоплені панічним страхом.

Але тут все інакше. Прямовисну скелю, що вертикально обривалася на два кілометри вниз і здіймалася над його головою ще принаймні на кілометр, неможливо осягнути розумом. А там, на самісінькому шпилі, її плеската, як стіл, вершина утворювала величезне високогірне плато — найбільше з тих, які коли-небудь бачила людина. Нічого подібного в світі просто не існувало: водоспад Вікторія в Африці і Ґранд-Каньйон у Північній Америці в порівнянні з цим дивом природи скидалися на дешеві ярмаркові атракціони.