«Сильмариліон»

«Сильмариліон», у якому йдеться про Прадавні Часи, тобто про Першу Епоху Світу, було видано, коли від дня смерті його автора минуло вже чотири роки. Якщо у «Володарі Перстенів» розпові­дається про величні події наприкінці Третьої Епохи, то корпус «Сильмариліона» — це легенди, які дійшли до нас із далекого ми­нулого, коли Морґот — перший Темний Володар — мешкав у Середзем’ї, а Високі ельфи розпочали війну проти нього, щоби по­вернути собі Сильмарили.

Однак «Сильмариліон» не просто переповідає значно давніші від описаних у «Володарі Перстенів» події, а й — за концептуальною суттю — є значно давнішим. Дійсно, батько почав писати його ще півстоліття тому (проте в той час не називав «Сильмариліоном»), ба більше, в пошарпаних записниках, датованих 1917 роком, досі вдається розібрати найраніші, частенько занотовані олівцем, варіан­ти основних міфологічних фабул. Утім, цей твір ніде не публіковано (хоча певні вказівки на зміст книги знаходимо в тексті «Володаря Перстенів»), адже впродовж цілого свого довгого життя батько не зрікався його і навіть в останні роки не припиняв над ним працюва­ти. За весь той час «Сильмариліон» не зазнав суттєвих змін, оскільки існував просто як велика наративна структура; він давним-давно перетворився на усталену традицію та став передумовою для появи пізніших творів. Але це зовсім не означає, що текст був тривким та незмінним; навпаки, змінювалися навіть фундаментальні ідеї, що стосувалися природи зображуваного світу; одні й ті самі легенди переказувано в розлогій або скороченій формі й у різних стилях. З плином років зміни та варіації — як у деталях, так і в масштабних вимірах — набули такої складності, всеохопності й багаторівневості, що створення остаточної викінченої версії здавалося недосяжним. До того ж, давні легенди («давні» не лише з огляду на те, що вони бе­руть початок у віддаленій Першій Епосі, а й із погляду батькового життя) стали засобом вираження та розвитку, а також умістилищем його найглибших роздумів. У пізніших писаннях роль міфології та поезії слабшає, натомість на перший план виходить батькове захоп­лення теологією та філософією: саме звідти беруть початок стильові невідповідності.