«Брамник»

…Напровесні Ларт вирушав у одну зі своїх мандрівок — як завжди, несподівано і, як завжди, поспіхом.

Цілий день перед від’їздом промайнув, як у лихоманці. Ларт був похмурий, що траплялося з ним часто, й ніби розгублений, чого з ним не траплялося ніколи. Кілька разів поривався мені щось сказати — і роздратовано вмовкав. Я нервувався.

Виїхав він на світанку й залишив мені безліч інструкцій. Я мусив виконати кілька дрібних доручень у селищі, прибрати в домі, скласти дорожню скриньку і ввечері зустрітися з Лартом у порту, щоб на заході сонця підняти вітрила.

Я провів його поглядом і зітхнув з полегкістю.

Впоратися зі справами в селищі було нескладно — там мене вважали «учнем чарівника», а таке ставлення значно спрощує життя. Не варто ж пояснювати всім і кожному, що ніколи я не був Лартовим учнем. Слугою — так, покоївкою, лакеєм і старшим куди пошлють у одній особі — ким завгодно, тільки не учнем. Проте в селищі мене зустрічали як вельможу, а корчмар наливав мені в борг.

Коли я повернувся в дім на пагорбі та трішки помізкував, дійшов висновку: якщо моторно обернуся, може, встигну дорогою до порту попрощатися з Данною. Ця думка додала мені жвавості, й невдовзі Лартові покої вже сяяли чистотою, а скринька, що її слід було витягти в передпокій, мало не обірвала мені руки.

І тут я згадав про останнє з доручень господаря.

Ларт уже був поставив ногу в стремено, коли раптом болісно поморщився й ніби завагався (нечувана річ!), а потім витяг із кишені вчетверо складений папірець.

— Так… — буркнув він роздратовано. — Коли промінь досягне колодязя, прочитай це вголос і виразно там же, в передпокої. Бажано нічого не переплутати, не спізнитися на пристань і якомога менше базікати. Це все.

У такому дорученні не було нічого надприродного — подібне й раніше доводилося робити. Звичайно, мені лестила думка, що я поводжуся, як справжній маг, але, відверто кажучи, не гірше б упорався з таким і папуга, якби вмів читати…

У передпокої панував півморок, тому що відвідувачів чарівника з першої миті мусив проймати побожний острах.

Я й сам перейнявся ним, коли вперше переступив поріг Лартового дому. А почалося з того, що поличка для взуття вкусила мене за ногу… Таке не швидко забувається.

Я поставив скриньку біля дверей.