«Магус»

Незвичайні події трапляються там настільки рідко, що люди не помічають, коли вони все-таки відбуваються.

Нікчемний той учень, котрий не перевершує свого вчителя.

Те, що брат повернувся до монастиря без двох пальців на лівиці, першим помітив апокризіарій, фра Вінченцо.

В обов’язки апокризіарія входило подавати монахам сніданки — і коли Вінченцо простяг порцію щойно прибулому братові-законнику, той прийняв її правою рукою, але невдало: поквапився підтримати миску лівою, довгий рукав ризи трохи зсунувся і — бачте, мизинця і безіменного наче й не було!

Справедливо вирішивши, що брат сам слушної миті повідає про все панотцеві-настоятелю, фра Вінченцо робив свою справу далі й про побачене намагався не думати. Щоправда, перше апокризіарію вдавалося краще, подумки він усе повертався до спотвореної кисті того, хто вважався найкращим, найудатнішим і найталановитішим з-поміж вихованців ордену. Як же так? — губився в здогадках простодушний брат. Якщо найкращий, чому дозволив комусь себе скалічити?

Цікавість — гріх, хоч і не тяжкий. З прикрістю думав фра Вінченцо, що до капітула, де вся братова почує від прибулого про виконане завдання, до капітула, Господи, ще майже доба!

Що ж, ось і нагода вгамувати дух свій, всупереч спокусі зберігать безпристрасність, гідно виконуючи свої обов’язки в обителі; дивись, і час збіжить непомітно, а там і капітул…

Та ба, чеканням фра Вінченцо не судилося здійснитись. На капітулі, після богослужіння і розповіді абата про поточні справи монастиря, братам-законникам було оголошено, що рівно на рік їх залишає… саме цей «найудатніший і найталановитіший»! Повідане спричинило неабияку розгубленість братови — і єдине, що цікавило всіх, — чому він іде з монастиря?… Про відсутність пальців ніхто й не згадав.

Що ж до фра Вінченцо, то ця загадка ще якийсь час непокоїла його, а потім апокризіарій просто забув про неї, ще раз довівши: хто наполегливий у намірах своїх, хто приборкує миттєві пориви і негідні думки, той здатен творити справжні дива!