«Камертон Дажбога»

…Ось іде Князь цього світу, і в мені немає нічого…

Встаньте, ходімо звідси…

Хай будуть щасливі всі істоти, хай живуть усі вони в радості й задоволенні! Усі живі істоти, котрі тільки є в світі, і слабі, й сильні, і довгі, й короткі, і великі, й середні, і високі, й малі, видимі й невидимі, ті, що живуть близько й далеко, народжені або ті, які ще в утробі, — всі вони хай будуть щасливі!

— Людино, чого тобі треба?

Усе в тебе є… усе в тебе є…

І море широке, і сонце у небі,

І зорі — багатство твоє.

— За морем широким є обрії нові -

Незримі духовні моря,

За сонцем пекучим є сонце казкове,

За зорями — диво-зоря.

— Людино, ти маєш кохання,

Ти твориш міста і пісні…

То звідки ж ридання, і вічні страждання,

І мрії в тривожному сні?

— Обійми ведуть до могили,

Холонуть і в’януть гарячі вуста,

За муром тілесним — вітчизна всесильна,

Там жде мене зустріч свята.

Першим отямився Григір. Глибоко зітхнув і оглянувся довкола. Каплиця щезла, ніби її й не було. Вони стояли поміж густими бур’янами, і складалося враження, що хтось опустив їх з простору в гущавину кропиви та чорнобилю, не потолочивши жодного кущика. Юліана-Марія та Галя-Громовиця розгублено перезирнулися і одночасно запитали Григора:

— Що ж далі?

— Заждіть, зорієнтуємося, — сказав хлопець, розглядаючи обідрані стіни невеликої церкви та зоряні склепіння Видубицького монастиря, що виблискували поміж височенних осокорів. — Щось тут не так…

— Що не так? — схвилювалася Галя. — Ми опинилися в іншому місці?

— Та ні. Місце те саме. Видубицький монастир. Тільки чому тут бур’яни? Має бути подвір’я Інституту археології, асфальт.

— Хтось повинен зустріти нас? — схвильовано запитала Юліана. — Ти згадував про вчених, про експеримент…

— Так. Ми зараз підемо нагору… туди, де нас мають чекати, де розташовано пристрої хроностанції. Ідіть за мною.

Хлопець рушив до стін церкви, де виднілася протоптана стежина, громадилися купи цегли і сміття. Затріщали бур’яни під ногами. З темного отвору храму зненацька басовито загавкав собака, почувся хрипкий голос:

— Стій! Стрілять буду!