«Дивовижна історія Мері Стенз»

Перекладено за виданням: Robert Wade. The Wonderful One. London, 1960.

“Відома, косметична фірма шукає невродливу дівчину років 25–30 для участі у випробуванні нового виробу. Пропонується добра плата. Листи з недавньою фотографією і даними про вік та інші прикмети надсилати на адресу: п/с В-2855”.

То було одне з десятка оголошень, що їх Пол Дарк дбайливо повирізував із розкладених на письмовому столі лондонських газет. Він неквапливо, одне по одному, наклеїв їх на аркуш паперу й уважно перечитав ще раз, роблячи олівцем якісь нотатки на берегах. Кожне оголошення було по-своєму цікаве й незвичне, і гостре журналістське чуття Дарка вгадувало в кожному з них зернину майбутньої сенсаційної історії для журналу. Зупинившись у думці на чотирьох вирізках, він зняв телефонну трубку.

— Комутатор, — озвався жіночий голос.

— Прошу кабінет міс Мейсон, — сказав Дарк.

У трубці клацнуло, змовкло, тоді клацнуло знову.

— Редактор побутового відділу слухає, — пролунав енергійний голос міс Мейсон.

— Це Пол, — мозив Дарк. — Ти маєш час, Брендо?

— Як для кого. А що ти хотів?

— Я тут надибав одне оголошення, що ним варто б зайнятись. Це твоя галузь — жінки і врода.

— В “Гардіані”?

— Так.

— Я бачила, Косметична фірма. Невродлива дівчина. Так?

— Атож.

— Сумніваюсь, чи воно нам пригодиться, та коли хочеш — можна поміркувати.

— Є тут одна деталь, варта уваги, — сказав Дарк. — Кому б це могла знадобитися невродлива дівчина і навіщо? Адже в рекламі косметичних виробів здебільшого використовують професіональних красунь-манекенниць. Ти розумієш, до чого я веду?

— Так, розумію. Зараз я зайду до тебе.

Дарк закурив сигарету й зосереджено перечитав оголошення. Він довіряв своєму нюхові. За двадцять років журналістської роботи й, зокрема, роботи в “Очевидці”, що спеціалізувався на висвітленні всіляких закулісних справ, він навчився мало не інстинктивно чути цікавий матеріал у звичайнісіньких на перший погляд дрібницях.