«Версола. Книга 1. Колоніст»

Уранішній мегаполіс. усі поспішають на роботу, кругом суцільні пробки, натовпи людей рвуться кудись, обганяючи один одного і штовхаючись — кому з нас не знайома така картина. Можна навіть у велике місто не їхати, щоб таке побачити — уранішня година пік скрізь однакова, ну, хіба що масштаби транспортного і людського трафіків трохи відрізняються, а так — дуля до дулі, так би мовити. Віктор дивився на людський потік зі своєї «Октавії», краєм вуха слухаючи черговий трек з флешки, яка стирчала в гнізді автомагнітоли, краєм зору в цей час спостерігаючи за світлофором і машиною, що стоїть попереду нього. Початок нового робочого дня нічим не відрізнявся від вчорашнього, але настрій у водія «Шкоди» був хорошим… поки що — зазвичай на роботі цей гарний настрій могли швидко зіпсувати — працював він в одній зі схожих одна на одну контор, які продавали і купували все підряд і всім підряд.

Вітя був типовим зразком успішного менеджера, що пройшов довгий (п'ять років майже) шлях від торгового представника до заступника директора по продажах. Тому точно знав, що шанс повернутися додому сьогодні увечері у поганому настрої рівний 50 % — або шеф зіпсує у черговий раз, як завжди наприкінці дня, наговоривши чогось про низький рівень продажів. Чи, на крайній випадок, менеджери щось намутять або проморгають — хіба мало. Чи доведеться займатися черговим поверненням, що хоч і покривається виробником, але все одно, грошей в кишені не додає. Матеріально робота Віктора повністю влаштовувала: кредит за машину виплатив чотири місяці тому — допоміг один давній клієнт, ще з того часу, коли хлопець був торговим представником — так за ним і закріпився. Клієнт взяв велику партію товару, а знижку вдалося відстояти, так що квартал вийшов дуже приємним в плані премії.