У 1917 році низькорослий чоловік під вигаданим прізвищем Лєнін (до цього він називав себе Купріанов, Базіль, Пєтров, Карпов, Константінов, Мейєр, Івановскій, Вільям Фрей, змінивши ще зо два десятки інших псевдо) підписав Декрет про друк, у якому наказав запровадити цензуру і всіляко боротися «проти контрреволюційної преси різних відтінків».
Декрет Лєніну був потрібний для затикання ротів. Щоб усілякі наклепницькі буржуазні газети «не сіяли смути». В кінці Декрету є цікавий рядок — «Це положення має тимчасовий характер і буде скасоване окремим указом після настання нормальних умов суспільного життя». Цей «тимчасовий характер» протривав 74 роки, до розпаду СРСР. Потім був короткий період вільнодумства, після якого інший низькорослий чоловік, також із коротким прізвищем — Путін, підписав Доктрину інформаційної безпеки, по суті, такий самий документ, яким був лєнінський Декрет.
За ці майже сто років виросло кілька поколінь людей, які знають і досі вірять у той виклад історії СРСР, що його подавали у школах, інститутах і університетах. У тій радянській казково викладеній історії були герої-богатирі на прізвища Лєнін, Сталін, Хрущов, Брєжнєв, Андропов, Чернєнко, Ґорбачов, які завжди перемагали ворогів, усіляко боролися за мир у всьому світі, будували гігантські заводи, фабрики й залізниці. Весь радянський народ, згідно з історією, обожнював і любив цих героїв, обсипав квітами і ходив на могили.
Поки вожді правили, історики під чуйним наглядом КДБ, а тепер уже під керівництвом ФСБ дописували і продовжують далі складати свої казки. Ці казки видають у вигляді шкільних підручників — для дітей, а дорослим казки розповідають на телебаченні й радіо. Тих, хто не бажав слухати і читати казок, у СРСР не любили, їх могли покарати. А за висловлювання проти казок — ув’язнити і навіть розстріляти. Нині в сучасній Росії відбувається майже те саме.
Комментарии к книге «Антирадянські історії», Олєґ Панфілов
Всего 0 комментариев