«Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення»

Поява незалежної України істотним чином змінила ситуацію не лише в регіоні, а й у цілій Європі. Західний світ, заскочений розпадом СРСР і появою незалежних країн, про які він здебільшого нічого знав і не хотів знати, приходить поступово до тями, себто до усвідомлення нової, незручної й незвичної для нього реальності.

Один із найпроникливиших американських дослідників, котрий ще задовго до горбачовської «перестройки» передбачив крах комунізму і розпад СРСР, - Збіґнєв Бжезінський, - назвав появу незалежної України «однією з трьох найбільших геополітичних подій XX століття». Першою такою подією, на думку Бжезінського, був розпад у 1918 р. Австро-Угорської імперії. Другою - поділ Європи у 1945 р. на два блоки.

Поява незалежної України [стверджує професор Бжезінський] може вважатися третьою такою подією, оскільки вона ознаменувала кінець імперської Росії. А це більше, ніж кінець комуністичного СРСР, це кінець останньої імперії в Європі. Ця подія, своєю чергою, обумовлює цілий ряд інших важливих політичних змін. Розваливши Російську імперію, незалежна Україна створила можливість для самої Росії - як держави і нації - стати нарешті демократичною і європейською… Поява незалежної України є, таким чином, не лише важливим геополітичним явищем, а й явищем філософським. [1]

І все ж треба визнати, що певні стереотипи й упередження все ще тяжіють над свідомістю багатьох зарубіжних політиків, «призвичаєних, - за словами Г.Кісінджера, - до стабільності як абсолюту і схильних сприймати найкардинальніші зміни в світі лише як тимчасове відхилення під звичайного стану речей».