Це розповідь про жорстоку битву, що її вів наодинці Ріккі-Тіккі-Таві, у ванній кімнаті великого бунгало[1] в одному з поселень Британської Індії[2]. Допомагала йому пташка Дáрзі, славка-кравець, а Чучýндра, мускусна щурка[3], яка ніколи не вибігає на середину кімнати й завжди крадеться попід стінкою, давала йому поради; та насправді бився лише Ріккі-Тіккі.
Він був мангустою, своїм хутром і хвостом дещо подібний на маленьку кішку, але головою та повадками — на ласку. Очі й кінчик постійно рухливого носика були рожеві; Ріккі умів чухати себе де завгодно будь-якою лапкою, передньою або задньою, залежно від того, котрою випадало зручніше; міг розпушувати свого хвоста, що той ставав схожий на щітку-йорж, якою миють пляшки, а його бойовий клич, коли він прудко мчав високими травами, лунав так: «Рікк-тікк-тіккі-тіккі-чк!»
Якось бурхливі потоки літньої повені вимили Ріккі з нори, де той жив з батьками, й понесли придорожнім рівчаком. Немічно борсаючись у вирі каламутної багнюки, сердега врешті спромігся вчепитися за жмут трави, який плив поряд, і протриматися деякий час, поки не знепритомнів. Отямився він, украй забрьоханий, на осонні посеред садової стежки, коли малий хлопчик саме мовив:
— Мертвий мангуста. Давай влаштуємо йому похорон.
Комментарии к книге «Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник)», Редьярд Джозеф Киплинг
Всего 0 комментариев