«Дух животворить… Читаємо Сковороду»

Пам'яті Максима Тадейовича Рильського

…Сила наша від Бога, котрий і дав нам силу бути слугами Нового Завіту, не букви, а духа; буква-бо вбиває, а дух животворить.

Найважливіше діло Боже є: одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей…

Монографія «“Знаю человека…” Григорий Сковорода: поэзия, философия, жизнь», що склала основу її нової версії («Дух животворить… Читаємо Сковороду»), нижче пропонованої шановному читачеві, вийшла в світ у Москві, причім давно, 1989 року, а робота над нею, потім долання автором перепон до її видання (котре, прецінь, назагал хтозна чи відбулося б, якби не вчасно подана авторитетна підтримка київських колеґ — М. Жулинського та О. Мишанича), зайняли ще кілька років перед тим. Як бачимо, часу збігло чимало, й, повертаючись нині до цієї праці, я вповні здаю собі справу в тому, що за сливе два десятиліття сковородинознавство пішло далеко вперед, корпус досліджень збагатився надзвичайно. Звернімо лишень увагу: у виданому 2002 року харківським видавництвом «Акта» цінному бібліографічному довідникові «Два століття сковородіяни» (укладачі Леонід Ушкалов, Сергій Вакуленко та Алла Євтушенко) бібліографічні факти зі середини отих самих 80-х років посідають близько тисячі позицій. Річ ясна, годі було б і намагатися охопити разом увесь нагромаджений огром. Тож я й не намагався. Звичайно, процес повернення тексту в питому україномовну стихію природно супроводжувався доповненням праці певною — і то доволі значною — кількістю нового або протягом тривалого часу призабутого, табуйованого матеріалу (як, до прикладу, класичні сковородинознавчі праці Д. Чижевського, інші розвідки, гіпотези, оцінки, полеміка, посилання, бібліографія тощо), але робилося такі доповнення лише там, де це органічно пов’язувалося з першотекстом, розширювало рамці аналізу або, якщо треба, коригувало попередні авторові міркування. Спеціального, сказати б, «всеохопно-оглядового» завдання я не ставив собі за мету, що прошу прискіпливого читача мати на увазі.