«Коли подих стає повітрям»

Усе написане в цій книжці ґрунтується на спогадах доктора Каланіті про реальні події. Однак імена всіх пацієнтів, згаданих тут, змінені. Крім того, в описі кожного конкретного хворого приватна інформація – зокрема вік, стать, національність, фах, сімейний стан, місце проживання, історія хвороби і/або діагноз – також змінена. За єдиним винятком імена колег і друзів доктора Каланіті, а також лікарів, котрі опікувалися ним, змінені. Тож будь-які збіги і будь-яка подібність до реальних осіб, живих чи померлих, що могла виникнути внаслідок цих змін, – цілком випадкові і ненавмисні.

Присвячується Каді

Шукаєш у смерті життя – тож лови

повітря, що з подиху щойно постало.

Хто буде – не знаєм, хто був – відійшли.

Тіла наші тлінні, лиш душі витали.

Мій друже! година настане, і ти

Покинеш цей світ, щоб у вічність піти.

Коли я пишу цю передмову, мені спадає на думку, що краще б це була післямова. Бо коли йдеться про Пола Каланіті, відчуття часу перевертається догори дриґом. Досить почати з того – чи, можливо, закінчити тим – що я по-справжньому познайомився з Полом вже після його смерті (сподіваюсь на вашу поблажливість). Так, я найближче запізнався з ним, коли його не стало.