«Дівчата зрізають коси. Книга спогадів»

Дівчата зрізають коси

І туго шнурують берці,

Їм щастя приснилось, здалося.

Кровить забинтоване серце.

Ці історії було записано з листопада 2017 до липня 2018 року. Час не стоїть на місці, і на момент виходу книги життя кількох наших героїнь змінилося: двоє дівчат з добровольців стали військовослужбовцями ЗСУ, одна — мамою маленького хлопчика.

«У війни не жіноче обличчя», ― писала білоруська письменниця Світлана Алєксієвич. Прийнято вважати, що жінка створена, аби дарувати життя, а не відбирати його. Та російсько-українська війна змусила вдягти камуфляж та узятися за зброю сотні українок. Дівчата з різних куточків країни поїхали на Донбас, аби рятувати життя як парамедики, забезпечувати армію найнеобхіднішим, волонтерячи, а чимало з них нарівні з чоловіками звільняли міста і села Донбасу, ставши розвідницями, артилеристками, снайперками, кулеметницями.

У цій книжці ми зібрали 25 історій жінок війни. Вони виходили з Іловайського оточення й рятували життя в Авдіївській промзоні, боронили щойно звільнені Піски, брали участь у пекельних боях біля Лутугиного та на Світлодарській дузі, штурмували окуповані населені пункти Донбасу, здійснювали надскладні операції в тилу ворога та евакуювали загиблих з лінії розмежування. Хтось поїхав на «нуль» слідом за коханим, для декого з дівчат служба у війську стала логічним продовженням волонтерства, хтось вирушив на передову просто з Майдану. Цікаво, що дві героїні нашої книги — росіянки, які приїхали воювати на боці України. Хтось воював 4 місяці, хтось 4 роки. Героїні нашої книги абсолютно різні, та історія кожної унікальна. У цих історіях поряд сміливість і страх, поразки й перемоги, сила і слабкість, щире кохання і біль втрат, який важко описати словами.