Присвячується пам'яті Карла Енґлунда, рядового австралійської армії, службовий номер 3304, 3-тя австралійська дивізія, 11-та бригада, 43-й піхотний батальйон. Учасник битв біля Мессін і Пашендейла 1917 року. Загинув у битві поблизу Ам'єна 13 вересня 1918 року. Місце поховання невідоме.
…Усе, що народжується тортурного й страшного на ешафотах, у катівнях, божевільнях, операційних, під склепіннями мостів пізньої осені, — все не здається і вперто наполягає на своїй страшній дійсності. Ти хочеш його забути. Сон охоче стирає в мозку його борозни, але сновиддя скасовують роботу сну, знову прокреслюючи стерті знаки.
І ти прокидаєшся, задихаючись, запалюєш свічку у темряві, і, як солодку воду, ковтаєш світанкові струмені спокою. Але на якому ж вузькому краєчку тримається цей спокій! Один незграбний рух — і знову погляд іде крізь знайоме, дружнє і за оманливими втішними контурами ловить обриси жаху.
Райнер Марія Рільке. «Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе», 1910[1]Літо було чудесне, мало стати ще чудеснішим. Ми всі безтурботно дивилися в майбутнє. Пам'ятаю, як напередодні від'їзду я йшов у Бадені з одним приятелем виноградниками. Тоді старий виноградар сказав нам: «Такого літа, як це, давно вже ми не бачили. Якщо воно мине так само, вино ми отримаємо як ніколи. Це літо люди запам'ятають надовго!»
Але не знав старий чоловік у своїй блакитній куртці винороба, якими пророчими виявилися його слова.
Стефан Цвейґ. «Вчорашний світ», 1942[2] До читачаЦя книга — про Першу світову війну. Але не про те, що це була за війна — не про її причини і події, закінчення та наслідки, — а про те, яка це була війна. Мене цікавили не так факти, як люди, не так хроніка, як враження, переживання і настрої. Я намагався реконструювати не хід подій, а світ переживань.
Комментарии к книге «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах», Петер Энглунд
Всего 0 комментариев