«Василь Стус: життя як творчість»

847

Описание

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення». Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців. * * * Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate? In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers...

1 страница из 528
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Василь Стус: життя як творчість (fb2) - Василь Стус: життя як творчість 2059K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Дмитро Васильович Стус Дмитро СтусВасиль Стус: життя як творчість

Усім, хто зберігає віру

всупереч «об'єктивним» обставинам,

присвячую.

Автор

«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, —

або вб'є, знищить мене. Але я — не поступлюся! І з кожної

миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій

портрет, тобто портрет цілого світу…»

(Василь Стус) ПОПЕРЕДНІ ЗАВВАГИ

Василь Стус.

Поет.

Правозахисник.

Людина.

Товариш. Чоловік. Батько. В'язень. Філософ. Знайомий. Коханий. Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Живий і давно — з точки зору життя людини, а не історичної перспективи — померлий.

Хто Ви? Чому ось уже впродовж десятиліть після Вашої смерти Ваша постать притягує до себе увагу, викликаючи спротив одних і беззастережне захоплення інших? Чому Ви деретесь на котурни й падаєте долі водночас?

Чому, попри таку значну цікавість до Вас, такими близькими до істини й водночас такими непричетними до Ваших текстів, видаються слова Миколи Рябчука: «демітологізований молодими критиками Василь Стус має ще менше шансів стати популярним культурним героєм України, ніж його мітологізована народницька іпостась»[1]?

І — знову-таки — що змусило майже 100 000 людей вийти 19 листопада 1989 року на морозні вулиці Києва, аби віддати останню шану Вам, хто досі залишався невідомим навіть багатьом письменникам. (Неодноразово люди зізнавалися мені, що про Василя Стуса довідалися саме того дня, однак ніхто з відомих людей, наскільки я знаю, так і не наважився про це написати).