Усім, хто зберігає віру
всупереч «об'єктивним» обставинам,
присвячую.
Автор
«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, —
або вб'є, знищить мене. Але я — не поступлюся! І з кожної
миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій
портрет, тобто портрет цілого світу…»
(Василь Стус) ПОПЕРЕДНІ ЗАВВАГИВасиль Стус.
Поет.
Правозахисник.
Людина.
Товариш. Чоловік. Батько. В'язень. Філософ. Знайомий. Коханий. Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Живий і давно — з точки зору життя людини, а не історичної перспективи — померлий.
Хто Ви? Чому ось уже впродовж десятиліть після Вашої смерти Ваша постать притягує до себе увагу, викликаючи спротив одних і беззастережне захоплення інших? Чому Ви деретесь на котурни й падаєте долі водночас?
Чому, попри таку значну цікавість до Вас, такими близькими до істини й водночас такими непричетними до Ваших текстів, видаються слова Миколи Рябчука: «демітологізований молодими критиками Василь Стус має ще менше шансів стати популярним культурним героєм України, ніж його мітологізована народницька іпостась»[1]?
І — знову-таки — що змусило майже 100 000 людей вийти 19 листопада 1989 року на морозні вулиці Києва, аби віддати останню шану Вам, хто досі залишався невідомим навіть багатьом письменникам. (Неодноразово люди зізнавалися мені, що про Василя Стуса довідалися саме того дня, однак ніхто з відомих людей, наскільки я знаю, так і не наважився про це написати).
Комментарии к книге «Василь Стус: життя як творчість», Дмитро Васильович Стус
Всего 0 комментариев