«Україна — не Росія»

1714

Описание

Книга президента Украины об Украине может открыть много нового даже тем, кто знает эту страну. Сделана попытка нарушить «заговор молчания» вокруг самых сложных и болезненных тем в отношениях двух народов, связанных «одной цепью, но и одной лавровой ветвью». Автор делится своими взглядами на украинскую старину, на события XX века и последних лет, размышляет о том, можно ли считать Украину бывшей российской колонией, об украинском и русском национальных характерах, о проблемах общего культурно-исторического наследства и взаимных «долгов»: что можно и нужно окончательно «поделить», а чего — нельзя и не нужно.



1 страница из 673
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Передмова. Чому з’явилась ця книга? Мої адресати

Перед вами книга, яку навряд чи хто від мене чекав. Гадаю, лише мої рідні та хіба що кілька друзів дитинства та юності зустрінуть її вихід без великого подиву. Всі інші, боюся, вирішать, що вона аж ніяк не стикується з особистістю автора — ракетника, «технаря» і, в останні роки, державного діяча. Хоча я і віддаю в цій книзі належне і ракетам, і технологіям, і державним проблемам, і питанням економіки, все ж чи не половина її — про інше. Я пишу про історичні долі своєї дорогої вітчизни і про менталітет її народу, пищу про національних героїв України та про наші заплутані відносини з Росією. Це зовсім не означає, що я творив книгу на зразок ковдри із клаптиків — читачі, сподіваюсь, і самі побачать, наскільки ракети пов’язані з історією, а економіка — невіддільна від менталітету.

Загалом, у нас, на відміну від країн Заходу, не вважаєтся великим дивом, коли люди техніки та науки водночас є любителями, якщо не знавцями, гуманітарної проблематики. Сам я теж завжди був до неї небайдужий. З того самого дня у дитинстві, коли мене в саме серце вразила історія Тараса Бульби та його синів, я вирішив, що немає нічого цікавішого за історію. Якось так все тоді зійшлося: мою «історичну» зацікавленість дуже підтримував наш сусід і мій шкільний вчитель Михайло Степанович Тимошенко, у нашому сільському клубі виявився чудовий підбір літератури (це зараз я розумію, що він був чудовий, а у юності такі речі не вражають, гадаєш — так воно і має бути). Аж до самого закінчення школи я занурився у книжки з історії, і не тільки України та Росії, а різних країн. Мене цікавили всі країни і всі народи. Така вже наша пам’ять — все прочитане на початку життя зберігається у ній, хай навіть невпорядковане, але, на щастя, й неушкоджене. Принаймні, у мене — так.

В сьомому класі я вже твердо вирішив, що вивчусь на вчителя, повернусь у рідне Чайкіно і стану викладати у нашій школі літературу та історію. Та ще, мабуть, географію — по-перше, вона мене теж цікавила, а по-друге, в сільських школах вважалося за норму, коли один учитель навчав одразу кільком предметам. Саме з такими планами в думках я відправився у 1955 році вступати до Дніпропетровського державного університету імені 300-річчя возз’єднання України з Росією. Втім, моїм мріям не судилося збутися. Отож лише випадково я став не учителем, а ракетником.

Комментарии к книге «Україна — не Росія», Леонид Данилович Кучма

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства