«Людство врятує штучний інтелект»

У Львові, на вулиці Варшавській, у звичайнісінькому багатоповерховому будинку мешкає чоловік, котрий 12 літ тому здивував світ. Нікому раніше не знаний, він видає фантастичний роман у трьох томах “Древо життя”. Книга з’являється тиражем… 300 (триста!) тисяч примірників. Через чотири роки (1993-й) наклад повторюють у дещо скромніших обсягах — 100 тисяч примірників. Згодом (1995 рік) побачив світ ошатний томик, куди увійшло три романи — “Ластівка”, “Амазонки”, “Повернення динозаврів”. Минулого року вийшло друком третє видання науково-популярного футурологічного дослідження “На порозі надцивілізації”, здійсненого спільно з науковцем (радіофізиком за фахом, кандидатом філологічних наук), письменником і журналістом (шеф-редактором журналу “Універсум” і “Світ пригод”, членом Всесвітньої організації періодичної преси з осідком у Брюсселі) Олегом Романчуком. У цій книжці, системно проаналізовано актуальні проблеми сучасності, зокрема у галузі соціального прогнозування.

Звати автора — Володимир КУЗЬМЕНКО. У минулому науковець, учений-біофізик, а нині — пенсіонер, він не “тусується” серед творчої еліти, не рветься до мікрофонів чи трибун. Наче келійний самітник зачинився у кабінеті, де на дисплеї комп’ютера щодня народжуються нові сторінки повістей і романів. У нього чимало ідей, він має що оповісти людям. Тому, одцуравшись від суєтності, поспішає сказати те, що вважає головним і потрібним.

БЕЗПРИНЦИПНІШОЇ ЛЮДИНИ, АНІЖ ЛЕНІН, ІСТОРІЯ НЕ ЗНАЄ

— Володимире Леонідовичу, якщо книгу читає дві-три особи, то вас знає, щонайменше, півтора мільйона людей. Щоправда, станніми роками Ви не виступаєте на сторінках популярної преси, не даєте інтерв’ю. Тому не буде зайвим, аби Ви нагадали про себе.

— Народився я у родині медиків. Батько був ректором Львівського медичного інституту, фронтовим хірургом, до Львова працював у Авдіївці, а згодом у Донецьку очолював медінститут. Я вступив до Донецького медінституту, а закінчив Львівський медичний із причини переїзду батьків сюди. Отримав “червоний диплом” і став аспірантом-патофізіологом. Згодом — дисертація на проблему гетеротрансплантації, себто пересадки чужорідних органів. Довелось вирішувати проблему імунної відчуженості. Там я вперше зіштовхнувся з явищем толерантності, яке згодом стало одним із головних у моїх філософських пошуках.