«Машерують добровольці. Спомини»

Присвячую спомини моїм з одної гімназійної лавки товаришам:

«Цюцькому» — Данилові Грималюкові та «Цибухові» — Євгенові Цибульському, які загинули на рідних землях: Грималюк під Бродами, Цибульський, перейшовши до УПА.

Ці спомини я написав кільканадцять років після закінчення війни. Пам'ять моя ще не була замрячена, хоч уже тоді забулися прізвища деяких людей та назви місцевостей, в яких мені доводилося бувати. Прізвища вживаю у виняткових випадках. У споминах я старався описати щоденне вояцьке життя добровольця під час війни в незвичайних і незвичних обставинах. Перечитуючи спомини сьогодні, більш, як через півсотню років після тих подій, дещо мені «вияснилося». Те, що тоді я робив «автоматично, ніби без надуми, сьогодні ясне. Наприклад: чому я пішов до Дивізії? Бо такий був час, — я відповідав. Це складніше питання.

Так само більш зрозумілі для мене деякі мої окремі дії чи поведінка, чи мої реакції в новому й чужому для мене оточенні. Хоча не зовсім. Деякі ситуації можуть виглядати тепер як нелогічні, або навіть комічні. Однак, як не знаєш, що робити, робиш навмання, імпульсивно, замість роздумати чи спитати когось, що робити. Англосакси кажуть: треба думати на ногах. Я й досі не вмію так думати. Я все сприймав, як воно ставалося, не стараючись що-небуть змінити в даній ситуації, навіть, якщо це було можливо. Виконував накази без спротиву, дослівно, як було сказано. «Давав по кулях» підлеглим воякам, як мені «давали по кулях» на рекрутському вишколі та підстаршинській школі мої зверхники згідно з німецькою закваскою: піт (пролитий під час вишколу) заощадить кров (на фронті)…

Ці спомини написані так, як було і як можна ті події описати. Не у всіх деталях і не у всіх епізодах — бо це неможливо. Мої спомини — це військова служба юнака, який провів своє життя в селі (Товстенькому, біля Кривенького), вчащав до гімназії за Польщі, середньої школи — за більшовиків, знову гімназії — за німців (в Чорткові), і таким поїхав у світ на «визвольні змагання».