«Крути»

...Як один з останніх учасників і свідоків бою під Крутами, хочу цим спогадом відобразити перебіг бою, що, не дивлячись на віддаль часу, як живий, стоїть у мене перед очима.

Пополудні 28 січня 1918 р., командир Першого автопанцерного дивізіону — підполковник Чорний, одержав наказ від начальника гарнізону м. Києва — полковника Юрка Капкана — вислати другого дня вранці на станцію Крути шість автопанцерників.

Перший автопанцерний дивізіон, що стояв на той час у Києві, на Печерську (недалеко від товарової станції), складався з трьох чот, по три автопанцерники в кожній (два — з двома кулеметами «Максим» і один — з трьома кулеметами «Максим» та однією гарматою). Першою чотою командував, поручник Червяков, другою — поручник Борковський, і третьою — поручник Греків, а я був заступником командира дивізіону.

Але дивізіон на той час не міг виконати того наказу, тобто не міг вислати на станцію Крути шість автопанцерників, а міг вислати тільки чотири, бо решта автопанцерників потребувала ґрунтовного технічного перегляду.

Щоб усе те вияснити в команді міста, з наказу командира дивізіону, я поїхав туди. Вияснивши цю справу з полковником Капканом, я запитав його: «Які ж частини мають узяти участь в бою на станції Крути?»

На це мав відповідь:

Юнаки Київської військової школи, в такій кількості, яку зможе школа вислати, але не менше 200 чоловік; відділ київського Вільного козацтва в такій кількості, яку зможе вислати інженер Ковенко — начальник Вільного козацтва в м. Києві; батарея сотника Лощенка; батарея полковника Алмазова, з якою поїдуть автопанцерники. На місці вже є місцеві військові частини, сила яких докладно невідома.

Передбачаючи довший час на лаштування автопанцерників (рахуючись з тогочасним «ладом» на залізницях), чотири автопанцерники вирушили на станцію Київ-товарова ще вночі 28 січня. На станції залізничники показали вагони і платформи, призначені нам, куди вже ладував свої гармати полковник Алмазов, що мав очолити ешелон.

Ми добре знали, що їзди від Києва до Крут — усього пару годин. Але наділі виявилося інше: на станцію Крути ми приїхали аж пополудні 29 січня, бо залізничники саботували. Потяг наш зупинився не доходячи до станції Крут, бо станція і всі під'їздні дороги до неї були загачені потягами.