«Роздуми про експеримент вiд сiчня 2001 року»

Так багато писав про здоров’я, а потiм про експеримент, (хвастав!), що совiсть штовхає мене написати декiлька сторiнок, що б вiдзвiтувати i прокоментувати. Тим бiльше, що експерименту незабаром буде шiсть рокiв i пройшли вони зовсiм не гладко.

Чи змiнилися мої переконання?

Вiдповiдаю вiдразу: не змiнилися. Навiть ще змiцнилися. Збагатилися досвiдом хвороби.

Але спочатку небагато моєї iсторiї зi здоров'ям: щоб зрозумiти, що до чого.

У 1954 роцi мене зовсiм замучили болi в спинi, навiть знайшли змiни в хребцях. Тодi придумав свою гiмнастику з тисячi рухiв. Бiгати початкiв у 1971 — узяли собаку, потрiбно гуляти. У 1985 виникла блокада серця, не знаю чому (пульс був 40 за хв.). Бiг припинив, обмежився гiмнастикою. У 1986 р. ушили електростимулятор, вiдновив бiг. У 1993 р. стимулятор замiнили.

Наступ старостi вiдчув у 1992 р., коли перестав оперувати. Обмiркував механiзми старiння. От суть iдей: старiння запрограмоване в генах i в числi багатьох проявiв, виражається в скороченнi маси м'язiв. Це веде до зменшення фiзичної сили i витримки при навантаженнях, що ще бiльше обмежує дiєздатнiсть старого. Виходить так: старiсть — цеменше рухiв, менше м'язiв, менше сили, i наслiдок усього цього — нове прискорення старiння. Щоб розiрвати це порочне коло, потрiбно зусиллям волi змусити себе значно(!) збiльшити фiзичнi вправи, щоб посиленим тренуванням зупинити атрофiю м'язiв. Для цього я потроїв мої звичайнi навантаження: довiв гiмнастику до 3000 рухiв, половину — з гантелями 5 кг, а дистанцiю бiгу подовжив до 5 км. Усе це назвав: «експеримент».

Результат був: старiсть вiдступила. Два з половиною роки почував себе добре. Тодi була написана книга «Подолання старостi» i трохи брошур. Знав, що є аортальний порок серця, але сподiвався, що обiйдеться. Не обiйшлося. З'явилася задишка, а потiм i стенокардiя. Гiмнастику, з обережнiстю, продовжував, але вже не бiгав i менше ходив. Обстежився регулярно: серце, раз вiд разу збiльшувалося в розмiрах. Потiм стало зовсiм погано. Ясно — природу не обдурив, потрiбно збиратися на той свiт. Був спокiйний: здавалося, усе вже в життi зробив. Навiть спогади, пiд завiсу, написав: «Голоси часiв».

У травнi 1998 року дочка (вона кардiолог, професор), i учнi запропонували поїхати на операцiю до Нiмеччини — у рiдному iнститутi таких старих не оперують.