«Пітер Пен»

Всі дітлахи на світі — всі, крім одного-єдиного, — виростають. Вони рано довідуються про те, що мусять вирости. А Венді дізна-

лася про це ось так. Одного разу — їй було тоді два рочки — вона бавилася в саду, зірвала якусь квіточку і прибігла з нею до мами.

Уявіть, яка Венді була прекрасна в ту мить! Аж її мама, пані Дарлінг, притулила руку до серця і вигукнула:

— О, чому ти не можеш залишитись такою назавжди?!

Оце і все, що було сказано, але відтоді Венді вже знала, що мусить вирости.

Це відкривається кожному з нас, як тільки нам виповниться два роки. Два роки — це початок кінця.

Отже, Дарлінги жили в будинку під номером 14, і доки не з’явилася Венді, її мама була тут найголовнішою. Вона була прекрасна і шляхетна жінка, і ніжна усмішка блукала на її вустах. Її загадкову душу можна порівняти з безліччю маленьких скриньок, одна в одній, що примандрували до нас із казкового Сходу, — скільки їх не відкривай, завжди всередині знайдеться ще одна. А її солодко усміхнені вуста таїли поцілунок, що його Венді так ніколи й не спізнала, хоча він там таки був, виразно помітний у правому кутику.

Пані Дарлінг дісталася панові Дарлінгу так: багато джентльменів, які були ще хлопчаками тоді, коли вона була дівчинкою, зненацька, всі нараз, зрозуміли, що закохані в неї, і наввипередки побігли просити її руки і серця — усі, крім пана Дарлінга: він найняв кеб, усіх випередив — і так завоював її. Він завоював її всю, за винятком найпотаємнішої скриньки і того недосяжного цілунку. Про скриньку він так ніколи й не дізнався, а від спроб здобути поцілунок вчасно відмовився. Венді вважала, що, наприклад, Наполеон міг би претендувати на ці скарби (але я уявляю собі цю картину — як імператор робить спробу — безуспішно! — вибухає гнівом і йде, грюкнувши дверима).

Пан Дарлінг мав звичку вихвалятися перед Венді тим, що її мама не тільки любить, але й поважає його. Він належав до тих рідкісних людей, які розуміються на акціях і відсотках. Звичайно, насправді ніхто на цьому не розуміється як слід, але він із виглядом знавця частенько говорив, що акції зростають чи що акції падають, і то так переконливо, що будь-яку жінку міг змусити пройнятися до нього повагою.