«Зайчик Перекидайко і Дракс»

278

Описание

Казка відомого німецького письменника (1888–1953) розповідає про зворушливу дружбу малого зайчати і борсучка, вчить, що вірність і відданість переможуть усе.



5 страница из 7
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Дракс почав розкопувати вихід у мерзлій, мов камінь, землі. Лапки його зболіли й порозбивалися в кров. Перекидайко хотів був допомогти йому. Але Дракс не дозволив. Він здавався сам собі героєм, який визволяє чарівну принцесу, що плаче блакитними сапфіровими слізьми. Дракс хотів, щоб вона лишилася з ним, але був занадто несміливий і занадто гордий, щоб сказати їй про це.

Раптом у темний коридор впав золотий сонячний промінь.

— Тепер виходь, Перекидайку! — мовив Дракс і став, як вартовий, на задні лапки біля входу. — Але не забувай, що взимку сонце виходить у небо ненадовго.

— Авжеж, хороший мій! — радісно сказав Перекидайко, провів Драксові по носі лапкою і вискочив з нори.

Довкола мільйонами діамантів сяяв сніг. Сонце велетенським золотим колесом котилось по голубому, аж зеленавому небу.

Стояла тиша.

Перекидайко трохи пострибав по снігу. Ну й холоднеча! Треба рухатися швидше, бо померзнуть лапки. Тепер зайчик дедалі ширшими колами бігав довкруж оселі борсуків, присипаної глибоким снігом. А потім він почав танцювати, а коли Перекидайко танцював, то вже ні про що інше не думав. Він навіть не помітив, як за його спиною здійнявся вітер, як той вітер підхопив його в танку й відносив усе далі від оселі борсуків, а небо раптом стало темно-сіре, наче олово, й лапатий сніг почав кружляти з Перекидайком.

Нарешті зайчик спинився перепочити. Хурделиця боляче шмагонула його в лице. І тоді Перекидайко зрозумів: якщо він зараз піддасться хуртовині й ляже, йому кінець. І він танцював і танцював, як навіжений, аби тільки не впасти в сніг і не замерзнути.

Зайчик Перекидайко, танцюючи, рятував своє життя!

Аж дивиться — небо раптово потемніло. Великий чорний птах кружляє над малим зайчам. У пазурах він тримає кулю, червонясту, ясну кулю. І зайчаті здається, що це за ним женеться чорний птах у сніжній бурі. Воно заходиться в танку ще дужче — від страху перед хуртовиною і лиховісним птахом. А коли той починає спускатись нижче, зайча підскакує з усієї сили і, перекидаючись, задніми лапками влучає птаха в голову, так що той випускає з пазурів блискучу кулю.

Із снігу шугає полум’я. Але зайча кидається на те полум’я — і золота куля тепер уже в нього.

Великий чорний птах летить над ним.

— Підкинь мою кулю, я її впіймаю. Мені не можна торкатися землі. У цій невеличкій кулі — життя мільйонів істот!

— У ній і життя Дракса, який чекає на мене? — питає Перекидайко.

— Підкинь кулю! — наказує птах.

Комментарии к книге «Зайчик Перекидайко і Дракс», Фридрих Вольф

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства