Потім ступили до своїх брата й сестри, але на півдорозі зупинилися, вкрай спантеличені, бо таких дітей зроду не бачили. Хлопчик був одягнений у довгі шаровари й курточку з яскравої червоної тканини, всю обшиту золотими шнурами й галунами, при боці в нього висіла маленька блискуча шабля, а з-під чудної червоної шапки з білим пером дурнувато й боязко виглядало бліде, аж жовте, личко з каламутними сонними очима. Дівчинка мала на собі, як Кристліб, білу сукенку, але з силою-силенною бантів і мережива, а волосся в неї було дивно заплетене в косу, скручену у високий остріжок, на якому мерехтіла блискуча коронка. Кристліб опанувала себе й хотіла взяти малу сестричку за руку, але та швидко відсмикнула свою руку й невдоволено, плаксиво скривилася. Кристліб перелякалась і вирішила краще не займати її. Фелікс також захотів ближче роздивитися на гарну шабельку свого братика й простяг до неї руку, але хлопець закричав:
— Він хоче відібрати в мене шаблю, мою шаблю!
Він підбіг до худого чоловіка і сховався в нього за спиною. Фелікс почервонів і обурено сказав:
— Хіба я в тебе хотів її забрати… дурню? Останнє слово він промурмотів крізь зуби,
проте пан фон Бракель добре почув його і, видно, дуже збентежився, бо сказав, то розстібаючи, то знов застібаючи жилет:
— Ой, Феліксе!
Гладка жінка промовила:
— Адельгундонько, Германе, ці діти вам нічого не зроблять, не будьте такі дурні!
А худий чоловік прошепелявив:
— Нічого, вони ще познайомляться.
Він узяв під руку пані фон Бракель і повів її до будинку, за ними рушили пан Бракель із гладкою жінкою, далі Адельгундонька й Герман, що трималися за шлейф материної сукні, а позаду Кристліб із Феліксом.
— Зараз мама наріже пирога, — прошепотів Фелікс сестрі на вухо.
— Так, тепер уже наріже, — радісно відповіла Кристліб.
— А потім ми побіжимо собі до лісу, — повів далі Фелікс.
— І хай собі ці дурні плаксії роблять, що хочуть, — докінчила Кристліб.
Фелікс задоволено підстрибнув, і вони зайшли до кімнати.
Адельгундоньці й Германові не дозволили їсти пирога, бо від такої їжі, як сказали їхні батьки, в них болів живіт, натомість їм дали по маленькому коржику з коробки, яку приніс із карети візник. Зате Фелікс і Кристліб, раді-радісінькі, вм'яли по великому шматку пирога, які їм дала добра матуся.
ЩО БУЛО ДАЛІ З ВЕЛЬМОЖНИМИ ГІСТЬМИ
Комментарии к книге «Чужа дитина», Эрнст Теодор Амадей Гофман
Всего 0 комментариев