«Ріка далеких мандрів»

350

Описание

Сушинський Богдан Іванович народився 1946 року у м. Самборі на Львівщині в робітничій сім'ї. Після закінчення Одеського університету тривалий час перебував на журналістській роботі. Нині — голова правління Одеської організації Спілки письменників України. Він — автор романів «Через міст над бистриною», «На тій землі за пагорбом», «Морава», «Голос ріки безіменної», «Останній з групи Беркута», а також кількох збірок повістей та оповідань. Помітне місце в творчості Б. І. Сушинського посідають твори для дітей. Юним читачам добре відомі повісті «Танець степового коня», за яку його удостоєно премії імені М. Трублаїні, «З розвідки не повернувся», «За лінією життя», «Зоряний берег», «Візьми мене з собою, Магеллане…» Він — лауреат обласної комсомольської премії ім. Е. Багрицького. Окремі твори Б. І. Сушинського перекладені п'ятнадцятьма мовами світи. Він — член Спілки письменників СРСР.



1 страница из 76
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Ріка далеких мандрів (fb2) - Ріка далеких мандрів (Повісті) 435K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Богдан Иванович СушинскийБогдан СушинськийРІКА ДАЛЕКИХ МАНДРІВПовість(Скорочений варіант) 1

Нарешті я бачу річку. Вона витікає з оповитого ранковим маревом передгір'я і зникає десь за порогами, залишаючи по собі химерне відлуння водоспаду. Це відлуння я почув ще у селищі. Тільки там воно здавалося далеким і таємничнішим.

По той бік річки видніються дві завішані серпанком гори, вершини яких займаються під вранішнім сонцем, ніби два далеких вогнища. Кілька хвилин я зачаровано дивлюся на ці вершини, наче мореплавець на далеку незвідану землю. Он вона, треба тільки наважитись і підійти, наважитись і…

Я справді ступаю кілька кроків і, зупинившись край урвища, з острахом зазираю вниз. Там, біля підніжжя скелі, піниться величезний вир. Мабуть, ріка пробила собі шлях і попід скелею, тому що біля самого берега виривається просто з-під кам'яної брили. Скільки віків б'є вона у ці скелясті береги? І скількох людей зачаровувала своїм клекотом?

Поблизу не було жодного містка, отож, вершини по той бік ріки лишалися далекими і недосяжними. І, може, тому здавалися зараз ще красивішими і заманливішими.

Зіщулюючись у своїй легенькій курточці, я озирнувся на селище, яке дрімало на пласкому узвишші, і пригадав наш теплий лиман. О цій порі хлопці вже, напевне, блаженствують на днищах перевернутих човнів, підставляючи боки вранішньому сонцю. Повіває степовий вітерець, і вода ще нібито й не тепла, одначе й не холодна, а, як каже мій товариш, Вікоша, «саме смак»… «Нічого, — втішаю себе, — зате і Вікоша, і взагалі, всі, хто знає, де я тепер знаходжуся, одверто заздрять мені. Бо кому з них і коли вдасться побувати на Далекому Сході? І чи вдасться взагалі? А я вже тут…»

І мені одразу стає тепліше…

Від селища долинає гуркіт моторів, але на околиці ще не видно жодної постаті. І тайга, що підступає до крайніх вагончиків Нордана, здається похмурою і непривітною.

Комментарии к книге «Ріка далеких мандрів», Богдан Иванович Сушинский

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!