Малюнки В. КОЛТУНОВА
РОЗДІЛ І
Сіра похмура рівнина простягається аж до обрію, набираючи вдалині блідоблакитного відтінку; де-не-де на її сірому фоні вирізняються темніші плями, схожі на маленькі озера. Часом зустрічається чорне вигоріле місце, де поряд з купкою попелу можна побачити клапоть газети, стару ганчірку або якусь бляшанку. А далеко попереду, низько над степом — темна смуга, яка ввечері зникає, ніби вростає в землю, а вранці, з першими променями сонця, з'являється знову — завжди на тій самій відстані і висоті.
Весь час посуваєшся вперед і вперед, і починає здаватись, то їдеш невідомо куди, що кожного разу на ніч повертаєшся на старе місце: той самий краєвид, ті ж самі люди навкруги, та сама постіль, і зверху спускається та сама набридла чорна запона. В роті й на губах — смак крейдяної пилюки, на руках — пісок; і нестерпна спека, і пахне худобою.
Таке враження справляла Велика прерія[1] на двох дітей, що їхали влітку 1852 року в критому, запряженому волами переселенському фургоні, з глибини його зацікавлено позираючи на всі боки.
Ось уже два тижні вони їдуть по цій безкраїй рівнині, і кожного дня — одна і та ж сама картина, яка не викликає у дітей захоплення, але й не набридає їм. Можна йти поруч з фургоном, і тоді нічого не побачиш, крім свого каравану. На брезенті одного з фургонів написано великими чорними літерами: «Вперед, в Каліфорнію», а на другому — «Рий, копай або помирай». Але жоден з цих написів не здавався дітям жартом, можливо тому, що веселощі зовсім не в'язалися з серйозними обличчями людей, які з кожним днем ставали все більш похмурими і пригніченими.
Комментарии к книге «Степовий найда», Фрэнсис Брет Гарт
Всего 0 комментариев