«Вітер з Дніпра»

719

Описание

Є такі книжки, які не старіють і які з радістю й цікавістю читає кожне покоління юних читачів. Одна з таких книг — повість відомого українського радянського письменника Олеся Донченка (1902–1954) «Вітер з Дніпра». … Дід Галактіон бачив те страховище на власні очі. Воно висунуло чорну голову з води, позіхнуло, ніби ковальський міх, і знову пірнуло в глибину. Про цього загадкового водяника дід розповів хлопцеві, якого усі називали Бициком (а справжнє своє ім'я він і сам забув). З того часу Бицик і вдень і вночі тільки й думав про невідоме чудовисько. Цілими днями сидів він на березі з величезною вудкою, шепочучи: «Ех, якби ж то впіймати!..» Як саме вдалося це зробити Бицику і що воно було за чудовисько, яких пригод зазнав Бицик та його друзі — винахідник водохода Павлик, колишній боягуз Євгешка, який став справжнім героєм, відважна Олеся та багато інших піонерів з буйнозеленого села понад Дніпром, дізнається читач з цієї веселої й захоплюючої книги.

1 страница из 72
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Вітер з Дніпра (fb2) - Вітер з Дніпра 618K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Александр Васильевич Донченко Олесь ДонченкоВІТЕР З ДНІПРА Повість

Малюнки В.А. Євдокименка

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

про дніпровське страховище та про Павлика, якого стукнуло сонце

Дід Галактіон бачив те страховище власними очима. Воно підпливло до берега й виставило з води чорну морду. Воно позіхнуло, ніби ковальський міх, і знову пірнуло в глибину.

Дідові Галактіонові треба вірити. Він дуже мудрий дід, Узимку порається на подвір'ї в одній сорочці й простоволосий. Улітку в кожусі й валянках збирає на пасіці рої.

Про водяне страховище дід Галактіон розповів Бицикові. Дідові шістдесят два роки. Бицик молодший — йому дванадцять.

Вустами діда промовляла поважна мудрість. Страховище, безумовно, було дніпровською собакою. Або, може, величезним сомом. Останнє більш імовірне, бо собаки водяться переважно на подвір'ях під коморами. Їхніх родичів у Дніпрі, напевне, не стрічав і сам бородатий Брем. На жаль, дід Галактіон про Брема не чув.

У Бицика було своє власне ім'я. Те ім'я знали тільки батько та мати. Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком. Походження прізвиська не збереглося.

Бицик, то й Бицик. Ображатись нема чого. Могло бути й гірше. Проньку Лукашевого, наприклад, прозвали Сорокою за ластовиння на обличчі. Особи, що деруть сорочачі або ластівчині яйця, обов'язково несуть кару — рябіють. Це доведено науковими спостереженнями старих людей на селі.

Розповідь діда Галактіона Бицик слухав із завмиранням серця, з роззявленим ротом. Ніби він чекав, що дід покладе йому в рота кусочок сиру.

З того часу Бицик і вдень і вночі мріяв про страшного сома. Про дніпровську собаку Бицик не мріяв. Сом — реальніше. Сома можна впіймати на гачок. Після того, як весняна повідь затопила хату Бондаря Тихона, в печі знайшли живого сома. Вусатий богатир, як відомо, любить закапелки. Бицик був свідком цієї події. Здається, саме з. цього часу в його серці й народився непереможний запал риболова. Цей запал виявився в тому, що хлопчина цілими днями сидів на березі й тоскно дивився на поплавець. Кажуть, що при цьому його губи шепотіли: «Ех, коли б упіймати!» Крім того, у нього, напевне, була підвищена температура.