— Дівчата, ви не розумієтеся! — загарячкував тато. — Головне в автомобілі — ходова частина. А в цієї машини прекрасна ходова!
Він бадьоро вдарив ногою по колесу, і блискучий, тільки трохи поіржавілий ковпак відпав і покотився геть.
— Хор-роша мені ходова! — засміялася мама. — Клепки розсипаються.
— Це всього-навсього ковпак, — боронився тато. — Ось давайте проїдемося, тоді побачите.
Він приладнав на місце іржавий ковпак і хотів було сісти за кермо, але мама його випередила. Вона саме закінчила курси водіїв і тепер зібралася показати, чого навчилася.
Наталочка умостилася поряд з мамою на передньому сидінні, а татові нічого не лишалося, як сісти позаду.
— Теж мені, розвели матріархат, — бурмотів він. — Ну, рушаймо!
Мама взялася за діло, наче справжній водій-ас.
Натиснула на педаль зчеплення, тоді на газ, але авто чомусь засмикалося, а двигун заглух.
— Н-но, Машко, не брикайся, — мовила мама й знову завела двигун.
— Ха-ха, Машка! — засміялася Наталочка. — Так її й назвімо!
Звідтоді в машини з’явилося ім’я.
З другого разу вони рушили вдало, і Машка жвавенько побігла вулицею.
— А що я вам казав, дівчата, — торжествував тато на задньому сидінні. — Не машина — звір! Можеш перевірити ще й гальма.
Мама притьмом надавила на педаль, і — бум! — Наталочка врізалася лобом у вітрове скло, аж загуділо.
— Хто так гальмує? — залементував тато.
У Наталочки на лобі поволі наливалася велика синювата ґуля.
— Я не винна, я гальмувала правильно. Це твоя Машка з вибриками, — виправдовувалася мама.
Тато розсердився ще дужче.
— Ти не вмієш водити машину! Чого тебе на курсах учили! — розрепетувався він і не заспокоївся, поки сам не сів за кермо.
Назад до будинку вони під’їхали пересварені й набурмосені, а Наталочка світила ґулею.
Як на те, біля під’їзду стовбичив татів приятель пан Богдан, історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік. Він заусміхався, побачивши тата за кермом.
— О, панство Руснаки купили собі авто! — і зрадів, і здивувався він.
— Еге, — кивнув тато, знову просяявши, мов повен місяць на небі. — Поїдемо на море своїм ходом.
— Гм, на море, — повторив пан Богдан загадковим голосом, що обіцяв цікаве продовження.
Мама запросила гостя в хату, і невдовзі вони сиділи за обіднім столом, смакували борщем із свіжими пампушками й обговорювали Машчині достойності.
Комментарии к книге «Таємниця козацької шаблі», Зирка Захаровна Мензатюк
Всего 0 комментариев