«Жорстокий ліс»

Малюнки Євгена Котляра

Сонце схилилося на спадень. Воно сідало в червону хмару, й Бутурлак подумав, щозавтра буде вітер. Облизав засмаглі губи: до завтра треба дожити… Обтер рукавом гімнастерки піт з чола — спека, повітря нерухоме, насичене гіркувато-духмяним запахом якихось квітів чи трав — цей запах робив спеку ще важчою, від нього паморочилася голова й хотілося спати.

А на завтра червона хмара над обрієм віщує вітер. Зараз би його, щоб висушивгімнастерку на плечах та відігнав нахабних ґедзів, які жалять і крізь одяг. А тобі й відігнати їх не можна — лежиш, втиснувшись у землю, намагаючись не виказати себе жодним рухом.

Бутурлак скосив очі праворуч, де під лозняком угадувалося велике й важке тілоІванова. Дивно: Іванов більший за них усіх, а найнепомітніший. Чи йому просто щастить, чи вміє заздалегідь вигледіти добре місце, чи інтуїція в нього вже така, вироблена поколіннями сибірських мисливців, а прослизає він крізь рідкуваті чагарники узлісся зовсім непомітно — не трісне гілка й не ворухнеться листочок…

Іванов показав Бутурлакові очима на кущі вдалині й зробив якийсь знак, ледьусміхнувшись куточками губів. Іванов посміхався рідко, і ця усмішка могла означати лише щось гарне й приємне, та що могло бути приємне в їхньому становищі?

Бутурлак знизав плечима, з огидою відчувши, якою липучою й брудною стала майка.

Іванов розсунув кущі, підповз спритно й нечутно. Видихнув лейтенантові гаряче увухо:

— Річка там… — тицьнув коротким, наче обрубаним пальцем у низькорослі кущі, якістелилися за узліссям.

— Горинь? — перепитав Бутурлак, одразу відчувши всю недоречність цього запитання:вони пробивалися до Горині, й інших річок попереду не могло бути. — Звідки знаєш?

Іванов на мить заплющив очі. Пошкріб бруднуватими пальцями неголене підборіддя,зиркнув на лейтенанта як на дивака, котрий чомусь не може збагнути очевидного.

— Річка… — повторив упевнено. — Ну… он лоза починається, чагарники рідшають, пісок… Іпахне річкою!

Лейтенант незадоволено скривився й потягнувся до планшета з картою. Він і сам знав,що річка десь тут, недалеко, та, відбиваючись од гітлерівців, вони кружляли густим листяним лісом з підліском і втратили орієнтацію. Єдине, що він знав, — Горинь рано чи пізно перепинить їм шлях, і обов'язково слід переправитись через неї. Там, за цією невеличкою