«Бабусі також були дівчатами»

Дорога Лізо!

Я вже надіслав тобі два листи, це — третій. А ти все не відповідаєш мені. Що сталося? Ти ж добре знаєш, що ні дзвонити, ні, тим більше, приїхати, попередньо не списавшись із тобою, я не можу. Одна надія — дочекатися твого листа. А ти все не пишеш. Що це може означати, Лізо, люба моя? Я вже знав: надсилаю тобі листа, і відповіді треба чекати тиждень. Я відповідаю тобі відразу, і ти завжди відразу відповідаєш мені. Раніше завжди було так. А тепер минуло вже три тижні, а від тебе нічого немає. Я думаю про найстрашніше, Лізо, люба моя! Може, ти захворіла, чи з тобою щось сталося — може, зламала ніжку, таке іноді трапляється навіть із молодими дівчатами. Моя двоюрідна сестра зламала ногу напередодні свого весілля, яке довелося відкласти. А поки їй зняли гіпс, весілля розладналося…

Але в нас нічого не повинно розладнатися! Я бережу в пам’яті кожну хвилину наших зустрічей і в Одесі, і в Києві. А те, що було під час нашої останньої зустрічі в Києві, — то взагалі щось таке, від чого зупиняється серце світу. Ну що поробиш, якщо велике кохання прийшло до нас так рано? Невже проганяти його? Тоді воно може образитися, піти й більше не прийти ніколи… До багатьох же воно взагалі не приходить! Ні зарано, ні запізно! Це, як на мене, найгірше!

Отже, пиши мені, Лізо, бо я просто не знаю, що мені робити.

Цілую тебе дуже ніжно! Так, як тобі подобається!