«Прірва для Езопа»

Сумасшедший украинский роман

Иначе и не назовешь этот неглупый микс, приятно непохожий ни на что другое в современной украинской литературе. Это первый роман киевлянки Натальи Кушнеровой — инженера, переводчицы и писательницы, — которая сейчас живет в Мюнхене. А посему знает то, о чем пишет. Пишет же она о Баварии. Текст построен как воспоминания слегка чокнутого персонажа, о котором так до конца и не ясно, человек он или кот. Чудо природы рассказывает, как было спасено от самоубийства двумя украинками, с которыми оно жило в замке, играло в бридж и философствовало. Причем, его историю мы узнаем из его тюремных записок, писанных ночами в ожидании приговора за череду убийств. Так что загляните в «Прірву»: этот роман — как ветер в библиотеке, разметавший педантично разложенные по полочкам разноцветные листки. Он собьет колымагу вашего ума с наезженной колеи и устроит проветривание в закоулках сознания.

Важко вирішити, чи можна цей роман віднести до кримінального жанру. І хоч цей жанр став останнім часом більш різноманітним, такому майстерно-грайливому, захоплююче-вигадливому, витонченому, багатомірному твору затісно у його рамках. «Езоп» є тим рідкісним випадком, коли вже з першого рядка розпізнаєш надзвичайне мовне обдаровання — і те захоплення лишається до останнього слова, бо текст написано напрочуд добре.

Кожна здорова література має два типи несподіванок. Перша, коли відомий літератор раптом пропонує новинку, геть не схожу на нього попереднього.

Другий тип літературних несподіванок, коли мало- або й геть не знаний автор випускає книжку, котра одразу провокує підозри в містифікації — ну не може оце нікому не відоме інкогніто ОДРАЗУ написати ТАКЕ! Бо той твір водночас схожий і на літературну «владу», й на її опозицію, він виклично ексклюзивний і, разом із тим, має дивовижний запах традиції. І його, за всіх поверхневих алюзій, ніяк не можна ідентифікувати із жодним вільним каменярем.