«Плесо»

— У ті часи дістатися по той бік Плеса було набагато важче, — казала Стелла Фландерс онукам останнього літа свого життя, того самого літа, коли вона почала бачити привидів. Дітлахи мовчки дивилися на бабцю широко розплющеними очима, а її син, Олден, який сидів на ґанку та щось вирізав з дерева, навіть кинув свою справу й озирнувся. Була неділя, а в неділю Олден нізащо не ставив човен на воду, не зваблюючись навіть захмарною ціною за лангустів.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Томмі, але старенька ані пари з вуст. І далі сиділа біля холодної печі у своєму кріслі-гойдалці, мирно постукуючи кімнатними туфлями по підлозі.

Томмі звернувся до матері:

— Що мала на увазі бабуся?

Лу лише похитала головою, усміхнулася та відіслала дітей зі слоїками збирати ягоди.

Стелла подумала: «Вона забула. А чи знала вона взагалі?»

У ті часи дістатися по той бік Плеса було набагато важче. Якщо комусь і було про це відомо, так це Стеллі Фландерс. Вона народилася в 1884 році. Найстарша мешканка острова Ґот (Козячого острова) ніколи в житті не була на материку.

«Кохаєш?» Питання гризло її, а вона навіть не розуміла, до чого це.

Увійшла у свої права осінь, холодна осінь без обов’язкових злив, яка по-справжньому прикрасила дерева не тільки на острові Ґот, а й по той бік на мисі, що має назву Ракун-Гед — Голова Єнота. Тієї осені вітер затягував довгі прохолодні мелодії, і Стелла відчувала, як кожна нота знаходить відгук у її серці.