«Діти Мардука»

©    — україномовна пригодницька література

Світлій пам'яті Миколи Даниловича Руденка

«31 Ти, царю, бачив, аж ось один великий бовван, — цей величезний, а блиск його дуже сильний; він стояв перед тобою, а вигляд його був страшний. 32 Цей бовван такий: голова його — з чистого золота, груди його та рамена його — зо срібла, нутро його та стегно його — з міді, 33 гомілки його — з заліза, ноги його — частинно з заліза, а частинно з глини. 34 Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та з глини, — і розтрощив їх. 35 Того часу розтрощилося, як одне, — залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю».

Переважна більшість моїх творів написана від першої особи. Такий прийом дозволяє бути лаконічним, уникати зайвої описовості, а відтак постійно підтримувати інтригу твору. Я не одразу наважився приступити до написання й цього роману у традиційному для себе ключі. Річ у тім, що події, про які йдеться, великою мірою перенесені на сторінки книги з мого особистого життя. Відтак твір може бути витлумачений як документальний. А мені б цього не хотілося. Роман «Край без вороття» — полотно художнє, хоч скомпоноване з реальних ситуацій. Отож, я бачу перед собою читача допитливого і водночас критичного, який не «ковтає» усе підряд, що йому подає письменник, а вимагає пояснення неймовірним явищам, подіям і фактам. Такого роду оповідь, звісно, краще вести від першої особи, у формі монологу перед невидимим співбесідником.