«Бумеранг не повертається»

©    — україномовна пригодницька література

Ілюстрації Г. Г. МАКАРОВА

Обкладинка Є. РЯБОВОЇ та В. ШЕВЧЕНКА

З океану, як звичайно цієї пори року, ось уже третю добу дув сильний мусон, вологий і водночас гарячий. Він гнав по Глобус-парку пожовкле листя дерев і клапті виборчих бюлетенів марсонвільської партії «поміркованих».

Пан Давід Саксон у супроводі особистої охорони гуляв у парку, коли годинник над портиком парламенту пробив дев'яту ранку. Крізь бокову хвіртку парку Давід Саксон пройшов до свого автомобіля і наказав везти себе в Марсонвільський інститут ґрунтознавства. Як і його брат, покійний Роберт, він цікавився питаннями ґрунтознавства і рослинництва.

В цей же час, обминаючи Глобус-парк, низький чорний автомобіль звернув на Саговар-авеню і загальмував перед глухими чавунними ворітьми. У відповідь на низький тризвучний сигнал ворота розчинилися, машина в'їхала на подвір'я і зупинилась біля під'їзду похмурого двоповерхового особняка, побудованого в стилі кінця минулого століття.

Шофер відчинив дверці автомобіля, й Інгольс — директор інституту ґрунтознавства пройшов у хол.

Піднімаючись широкими сходами, застеленими персидським килимом, Чарлз Інгольс відчув запах тютюну. Пан директор не курив, і ніхто з наукових співробітників та службовців не дозволяв собі курити в приміщенні інституту.

Терпкий, солодкуватий запах люлькового тютюну переслідував Інгольса навіть у холі другого поверху. Безумовно, це був «Принц Луї» — улюблений тютюн Давіда Саксона!..

«Невже?!» заходячи до прийомної, подумав Інгольс, і з того, як Глорія, його особистий секретар, мовчки, але виразно показала очима на ледь прочинені двері, він зрозумів, що не помилився. З тривогою в серці, мимоволі поправивши галстук, Інгольс переступив поріг свого кабінету.

За широким столом, розвалившись у його, Інгольса, кріслі, сидів Давід Саксон. У скупому світлі наступаючого дня холодно виблискували скельця його окулярів. З-під вкритої сивиною щіточки жорстких вусів, що закривали тонку верхню губу, стирчала його незмінна пряма люлька. Очі під важкими напівзакритими верхніми повіками дивилися похмуро, не віщуючи нічого доброго.