«Капітан далекого плавання»

Перекладено за виданням: Theodor Constantin, Căpitanul de cursă lungă. Bucureşti, 1965.

Під іменем Ніколає Стамате він знайшов притулок у свого «брата» Петре Стамате — інженера, якого відрядили на тривалий час в одну із корабелень Олтенії.

Якось після обіду в небі замервились брудні, наче шпитальні простирадла, хмари. Вулиці потонули в болоті, аж не вірилось, що вони бруковані. Похмурий навколишній пейзаж гнітив душу, розбуркував невдоволення самим собою. До того ж справа останніми днями не зрушила з місця. Лучіан Фіуреску поводився так, наче в усій країні не було громадянина, чемнішого за нього. Коли б не деякі відомості про нього, то цьому можна було б повірити. Все ж працівники оперативної групи не спускали з нього очей. Лучіан служив в одній з торговельних організацій і, завдяки своїм здібностям, користувався повагою в начальства і серед товаришів по службі, його часто хвалили в місцевій газетці, ніколи не забували при розподілі премій. Він умів розібратися в будь-якій ситуації, в той час як інші безнадійно блукали в туманних хащах канцелярщини. Коли виникала потреба звести кінці з кінцями в якійсь заплутаній справі з постачальниками, її завжди доручали Лучіану Фіуреску, і щоразу йому вдавалося швидко владнати все в інтересах своєї контори. Ним був задоволений не лише начальник, а й керуючий фірмою.

Похвала приємно лоскотала його честолюбство. Йому всі симпатизували, особливо жінки. Незважаючи на свої п'ятдесят років, він здавався елегантним, увічливим, адже багато молодих людей не розуміли, як цінують жінки вишукані манери. Його поважали товариші по службі, бо він завжди допомагав їм у скруті.