«Нездоланний»

© Lee Child, 2015

© Сorbis/ Michael Interisano, Ben Pipe, Eric Schmidt, обкладинка, 2016

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016

Присвячується Дарлі Андерсон,

моєму агентові впродовж двадцяти років,

із глибокою вдячністю

Такого здорованя, як Ківер, нелегко було зрушити з місця. Все одно, що намагатися скинути водяний матрац із гігантського двоспального ліжка. Через те поховали його неподалік будинку. У будь-якому разі це мало сенс. До збору врожаю залишався ще місяць, тому поля поки що не чіпатимуть, залишається лише повітря. А для такого хлоп’яги, як Ківер, вони точно використають повітря. Його, безсумнівно, шукатимуть літаками, гелікоптерами, а може, навіть і безпілотниками.

Вони почали опівночі, бо саме ця пора була найбезпечнішою. Вони стояли посеред десяти тисяч акрів порожнечі, і єдиною рукотворною спорудою в полі їхнього зору була залізнична колія в східному напрямку, проте вечірній поїзд пішов п’ять годин тому, а до ранкового залишалось іще сім годин. Отже, жодних допитливих очей. У їхньому канавокопачі було чотири фари над кабіною водія, так само, як у більшості іграшкових вантажівок, і разом ці чотири яскраві струмені утворювали широкий потік галогенного світла. А отже, видимість не була наразі проблемою. Вони розпочали копати у свинарнику, який уже сам по собі стане неабиякою перешкодою для пошуків. Кожна свиня важила понад двісті фунтів[1], і, звісно, кожна свиня стояла на чотирьох ногах. Тут завжди було брудно. Знадвору не було жодних шансів щось побачити, навіть за допомогою теплової камери. Зображення одразу б стало розпливчастим від дихання тварин і від купи їхніх паруючих випорожнень.

Досить надійно.