««Чорна зоря»»

Перекладено за виданням:

Emil Vachek

“Černá hvězda”

Mladá fronta Praha

1959

— Власне, все почалося з отруєння нашого песика, — мовила економка папі Трекова. — Ми його звали Чадуник.

Детектив Кост знуджено занотував у своєму записникові: «Отруєно собаку» — і без особливої цікавості слухав далі.

— Але зважте, пане, його, власне, звали не Чадуник, це ми тільки так кликали песика по-домашньому. Справжнє його ім'я за родоводом — Сір оф Рівер, а його батьків звали Дракон та Бетті.

— Облиште про це!

— А його прапредка, дворазового чемпіона Голландії, звали Мідуел Маккей.

— Маккей?

— Ви його знали?

Кост похитав головою. Так звали одного німецького письменника, що жив у Англії. Ало той був Джон, а не Мідуел. Кост не вельми цікавився літературою, проте колись, давненько, йому доручили справу банди злочинців, що називали себе анархістами. Тоді Кост сумлінно перечитав усе, що було видано чеською мовою про анархістів, і натрапив на книжку отого Джона Маккея «Анархісти».

— Цей ваш Чадуник був бульдог?

— Де там бульдог — шотландський тер'єр. У народі їх ще звуть швабрами, та ви, певне, це знаєте. Такий собі гарнюсінький, милий песик, — майже закохано упевнила детектива бездітна, велично огрядна пані Трекова. — Скільки живу, поряднішого песеняти не бачила, його любили всі.

Кост теж любив собак, але було вже по дев'ятій, а він мав ще оббігти мешканців аж трьох квартир. Сумно дивився, як на покинутому шезлонгу малесенький павучок фанатично снував своє мереживо, дарма що був уже кінець вересня,

— Отже, вашого собаку отруєно? Маєте на когось підозру?

Трекова багатозначно помовчала, а тоді проказала:

— Його, власне, не отруєно на смерть. Тепер він, бідолашний, лежить у лікарні. І я сподіваюся, що очуняє, хоч має заслабке серце,

— Я також сподіваюся, — сухо мовив Кост. — Ви вже повідомили кого слід?

Трекова похитала головою: