— У нашому універмазі все є! Чого нема на прилавках — знайдемо в підсобках!
— Зараз друга. Гадаю, вам дві години для двох десятків слів вистачить?
Гравер кивнув головою, не відриваючи очей від листа.
— Ви не те читаєте. Писати вам доведеться ось це, — показав бородань на записку, де невідомий звертався до дівчини Галі. — А почерком ось цим, — показав на листа, в якому той самий невідомий писав до мами.
— Все зрозуміло, — відповів гравер. — Не треба розжовувати. Чим писати?!
— Я вже казав — пером. Звичайним пером! — повторив бородань. Він раптом витяг із задньої кишені ножа й натиснув на кнопку. Ніж вистрілив гострим лезом. Гравер ледь помітно здригнувся, але й вигляду не подав, що його охопив страх.
— Писатимеш пером і ось ще цим. — Бородань присунув до себе маленьку фарфорову чашечку — очевидно, для кави — і полоснув по пальцю ножем. Кров затемніла на місці порізу. Він стиснув долоню і червона рідина повільно почала скапувати у фарфорову посудину.
— Можете починати, поки не засохла. Ну! — глянув бородань на гравера. Гравер сидів блідий, як мрець.
— Ви що, крові не переносите? Чи боїтесь?
— Я важко переношу кров. Після операції…
— Уявіть, що це червона туш. Тушшю пишете! Тушшю! Тушшю!
У голові гравера шуміло: «тушшю, тушшю», у скронях бився пульс. Бородань узяв ручку, сам вмочив перо у кров і мовчки подав його граверу.
Той почав писати: «Дорога моя Галинко!»… — проте рука не слухалася його. Літери виходили ніби й такі, як у листі, але були якісь спотворені, скалічені… Хоча загалом скидались на почерк оригіналу.
Поступово літери почали вирівнюватися, слова ставали чіткішими і більш схожими на каракулі, надряпані бороданем.
Бородань зазирнув граверу через плече і промовив:
— Коли хвилюєтесь, — правдивіше виходить. Він також хвилювався, коли писав.
— Хто він?! — вихопилося у гравера, який зразу ж і пошкодував про своє запитання. Знав наперед, що бородань може відповісти: «Не твоє діло. Узяв зелененькі й краще мовчи». Та молодик, тримаючи правою рукою долоню лівої, з якої цівкою струменіла кров, відповів:
— Друг написав коханій перед смертю. А я той лист загубив… Вкрали разом з дипломатом. Ось і відновлюю в пам’яті зміст листа, а ви відновіть почерк оригіналу. Я вас дуже прошу. В ім’я товариша. Загиблого товариша.
Комментарии к книге «Воскреслий із мертвих», Олег Федорович Чорногуз
Всего 0 комментариев