«Убивства за абеткою»

Аґату Крісті знають у всьому світі як королеву детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще мільярд – у перекладі 100 іноземними мовами. Вона – найпопулярніший автор усіх часів. За кількістю перевидань її книжки поступаються лише Біблії та творам Шекспіра. Вона – автор 80 детективних романів та збірок оповідань, 19 п’єс і 6 романів, опублікованих під ім’ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Крісті – «Таємнича пригода в Стайлзі» – був написаний наприкінці Першої світової війни, в якій письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро – маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шерлока Холмса. Цей роман був опублікований у видавництві «Бодлі-Гед» 1920 року.

Після цього Аґата Крісті щороку видавала по книжці, а 1926-го написала свій шедевр – «Убивство Роджера Екройда». То була її перша робота, опублікована видавництвом «Коллінз», що започаткувала плідну й ефективну співпрацю, яка тривала 50 років і спричинилася до створення 70 книг. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Аґати Крісті, яка була інсценована – під назвою «Алібі» – і успішно поставлена на одній із лондонських сцен Вест-Енду. «Пастка на мишей», найславетніша п’єса письменниці, була вперше поставлена 1952 р. й не сходить зі сцени протягом найтривалішого часу в історії театральних вистав.

1971 р. Аґата Крісті отримала титул Дами Британської Імперії. Вона померла 1976 р., а кілька її творів вийшли друком посмертно. Найуспішніший бестселер письменниці – «Сонне вбивство» – з’явився друком дещо згодом у тому ж таки році, після чого вийшли її автобіографія та збірки оповідань «Останні справи міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світло». 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Крісті, на сюжеті якої побудував свій роман інший автор, Чарлз Осборн.

Джеймсу Воттсу, одному з моїх найвідданіших читачів

Цього разу я відійшов від своєї звичної практики описувати лише ті випадки та сцени, свідком яких був сам. Тому окремі розділи написані від третьої особи.