«У пастці»

Перекладено за виданнями: Dick Francis. In the Frame, Pan Books, London, 1981

Я складаю щиру подяку професійним художникам Майклу Джеффрі з Австралії і Йозефу Іра з Чехословаччини, які ласкаво ознайомили мене зі своїми майстернями, методами роботи, способом мислення і життям. Висловлюю вдячність також багатьом мистецьким галереям, експерти яких давали мені потрібну інформацію і допомагали в роботі, а саме: Пітерові Джонсону з галереї «Оскар енд Пітер Джонсон», Лондон, Південно-Західний район, 1, та галереї «Стад енд Стейбл» в Аскоті.

Я стояв біля місця трагедії, ще нічого не знаючи про неї, і силкувався збагнути, що тут діється.

Біля будинку мого кузена стояли три поліційні машини і карета «швидкої допомоги» із сигнальною башточкою, де зловісно блимало блакитне світло; люди із зосередженими обличчями метушливо снували крізь відчинені парадні двері. Холодний вітер ранньої осені сумно гнав уздовж вулиці пожухле брунатне листя, проносилися свинцеві хмари, нагнітаючи передчуття лиха. Шоста година вечора, п'ятниця, графство Шропшір, Англія.

Яскраво-білі спалахи, які час від часу зблискували у вікнах, свідчили, що всередині будинку працювали фотографи. Я зняв з плеча сумку, поставив її разом з невеличкою валізою на траву і так, у небезпідставному передчутті чогось недоброго, закінчив подорож до свого кузена.

Я приїхав сюди поїздом, щоб провести уїкенд. Але кузен не зустрів мене з машиною, як пообіцяв, і я пройшов пішки півтори милі путівцем, сподіваючись, що він ось-ось примчить у своєму заляпаному «пежо», дужий, сповнений жартів, перепросин і планів.

Ніяких жартів не було.

Він стояв у холі блідий і немов очманілий… У своєму охайному робочому костюмі, здавалось, увесь обм'як, руки безвільно звисали вздовж тулуба, ніби він уже ними не володів. Голова його була злегка повернута до вітальні, де спалахували бліци фотографів, в очах застиг вираз шоку.

— Доне? — звернувся я і підійшов ближче. — Дональде!

Він не чув мене. Зате почув поліцейський. Він метнувся з вітальні, у своїй темно-голубій уніформі, схопив мене за руку, різко повернув і нецеремонно штовхнув до дверей.

— Вийдіть звідси, сер, — сказав він. — Прошу вас.

Дональд невпевнено перевів на нас свій напружений погляд.

— Чарлз… — його голос був хрипкий.

Поліцейський послабив стиск.

— Ви знаєте цього чоловіка? — спитав він Дональда.