«Жертва забутого майстра»

І взяв ножа,

Щоб зарізати сина свого...

Вигляд темного лісу

й мідь його листя

стіною оточили лик світу.

Вони повертались і займали ті самі міста, звідки одного разу війська Третього Райху вже відступили. Їхня частина вирвалася із оточення, яке згодом військові історики назвуть Яссо-Кишинівським котлом. Затяті нацисти їхньої роти відверто раділи й вірили в непереможність сили, якій були віддані. А ті, хто сприймали цю війну як ганьбу й лихо Німеччини, — в їхній роті й таких було немало — похмуро йшли осіннім лісом, намагаючись якомога менше стріляти в кущі, як наказував ротний командир.

Вони увійшли до галицького містечка, гарного, як дитячий сон. І такого ж похмурого й порожнього. Тут два місяці тому уже стояла Червона Армія, але знову, як і в сорок першому, відступила. Тепер вони знову йдуть сюди, і вся ця краса по праву знов належатиме їм.

Була осінь. І здавалося, весь світ зосередився в маленькому просторі цього міста, що його стіною оточував містичний мідний ліс. Від маленької центральної площі з ратушею дерлися вгору вузенькі вулички. На одному узвишші поступово зливався з ранніми сутінками собор із двома симетричними баштами, на другому світилися руїни старовинної фортеці. Ріхард мимоволі зупинився й рушив далі тільки тоді, коли задні підштовхнули його. Всі були втомлені, всі йшли неохоче, мріючи лише про відпочинок.

А на ранок наступного дня вони розпочали те, з чого починали скрізь, де з’являлися. На горі Федір біля руїн старовинної фортеці з’явилась огорожа з колючого дроту й кілька вартових. Туди зганяли тих євреїв міста, які три роки тому примудрилися втекти до маленьких глухих сіл серед густих лісів і перечекали там біду, а цього літа повернулися до рідного міста, до своїх осель.

Їхній ротний знав, які квартали містечка належали євреям. До війни їх у тут було більше, ніж християн. Солдати їхньої роти неохоче обійшли ті, здебільшого, двоповерхові будинки. Ріхарду пощастило: того дня він не брав участі в рейді.