«У чому ж таємниця?»

©    — україномовна пригодницька література

Із французької переклав Григорій ФІЛІПЧУК

Перекладено за виданням: Imprime en France. Jean Fouquet. Ou diable est le mystиre? Les Editeurs Francais Reunis, Paris, 1964.

Все почалося, мов у романі.

… Чотири, п'ять… шість… На церковній дзвіниці, що сягала шпилем аж до синього неба, один за одним пролунало сім ударів. Сім ударів о шостій годині. У Персаку кожен відразу здогадувався, що то шоста, бо ж кому не відомо, що дзиґарі постійно помилялися на годину.

Чоловік, що допіру загальмував моторолера біля хідника на майдані Марше-Неф[1] був нетутешній і про таку їхню властивість не відав, а тому здивовано блимнув на годинника, вмонтованого поряд із спідометром: стрілки показували десять хвилин на сьому.

Не скидаючи рукавиць, чоловік зняв каску, окуляри і, тримаючи все те в руках, попрямував до скляних дверей готелю «Дю-Марше»[2].

— Так, пан Паран замовляв кімнату, — всміхнулася йому пані Клеман, господиня. — Якраз годину тому звільнився сьомий номер. Той чоловік, що мешкав там, виїхав автобусом ще о п'ятій. Кімната вікнами в садок, там вам буде затишно. Анно, чи сьома вже готова?

— Пан може влаштовуватися.

— Сподіваюся, ви надовго? Пан Паран казав мені…

— Не знаю. Може, на кілька днів. А може, й більше на тиждень, два чи й на цілий місяць.

Була середа, 31 липня 1957 року.

— Хоч і цілий рік, якщо ваша ласка. Наш готель ніколи не зачиняється. Щось я казала… Ага, чи не бажаєте спершу оглянути кімнату?

— Оглянути?.. Ні, ні, не турбуйтесь, я цілком покладаюся на вас. Знаю, що тут усюди гарно. Пан Паран мені розповідав.

— О, він такий люб'язний…

Господиня провела очима нового пожильця, що подався до свого моторолера. Наче не дурний хлопець, тільки дивний якийсь….

Повернувшись у передпокій, чоловік поставив долі свої валізки й саквояжі, відтак сів заповнювати картку, що подала йому господиня.