Він не вірив і не хотів вірити! Хтось жорстоко над ним наглумився. Наталя ж завжди добра, ніжна — така, що ніжнішої, здається, і немає. Чи лише прикидається доброю і ніжною? Вона грає роль, а він, засліплений любов'ю, нічого не бачить! Як і кожний чоловік, що пізніше від усіх дізнається про зраду дружини. Не горить — не куриться!.. А може, якийсь заздрісник хоче їх посварити? Підкинув листа, а сам спостерігає — ану, що з того вийде? Крізь замкову шпарку зазирає! З усієї сили Павло штовхнув двері, щоб той, хто потаємно за ним спостерігає, не встиг і отямитися. Та в коридорі порожньо…
Зупинився біля широкого вікна — конструкторське бюро на найвищому поверсі. Навпроти нема жодного висотного будинку, а поблизу — лише старий одноповерховий — бюро перепусток, зелений сквер навколо… І звідти теж на нього, Павла, ніхто дивитися не може…
Потер долонею чоло: о, якби це сон! Але тепер хоч би й хотів заснути, то навряд чи зміг би. Анонімний лист геть збурив його душу, й тепер вона бентежна, ляклива, неспокійна — й не знає він, що йому робити: чи швидше йти додому, чи заблукати десь далеко, побути наодинці — може, заспокоїться або щось розумне прийде в голову? Та одразу змінив думку: треба про все спитати Наталю, нехай сама скаже…
Глянув на годинника — четверта година.
Пустився до ліфта, на ходу накидаючи на себе плаща. Кілька разів натиснув на кнопку — кабіна не підходила. Полетів по сходинках Павло і вибіг на вулицю. На всі боки зиркав, чи нема поблизу когось із ворогів. Але раптом вирішив: буде поводитися так, щоб ніхто нічого і не запідозрив, навіть щоб автор анонімки стояв з відкритим ротом.
У думці все ж повторював рядки, вичитані з листа, хоч і відкидав їх — нічому не вірить! Не може того бути, щоб Наталя — хто, хто, а Наталя! — зраджувала йому, ніяких на те доказів! І краще буде навіть ні про що не розпитувати вдома, не казати про листа — навіщо їм у рідкісну хвилину, коли зустрічаються, отруювати настрій.
Картав тепер автора листа: коли справжній друг, то чому ховається, нехай прийде і в живі очі скаже — так, мовляв, і так, твоя дружина зрадниця! І доведе, переконає. Щоб не було ніякого сумніву…
Та от автобус підкотив, двері розчинилися й зачинилися, Павло опинився у тісному людському оточенні.
Комментарии к книге «Тривожна ніч», Петр Владимирович Угляренко
Всего 0 комментариев