Але натомість тишу розірвав телефонний дзвінок у передпокої — такий різкий, що, здавалося, завібрувала навіть картина на стіні. Товстун увесь здригнувся. Бородань зреагував ледь помітним здриганням м’язів обличчя. І все. Телефон дзвонив дуже довго і нарешті таки замовк, але одразу ж дзвінки залунали знову. Господар озирнувся на отвір дверей, наче шукаючи в апарата, що розривався, якоїсь підтримки. Жест рукою у той бік ніби натякав на дозвіл зняти трубку, але обличчя непроханого гостя залишалося незворушним.
Та ось очі незнайомця нарешті ворухнулися, відновлюючи контакт із оточенням. Він швидко підвівся, і рука, що тримала зброю, повернулася у бік канапи. Дико закричавши, товстун упав на коліна, простягаючи руки до вбивці, і, ковтаючи слова, заторохтів:
— Я віддам, віддам! Усе віддам! Не вбивай! Я знаю, за чим ти прийшов! Я все віддам! Вони тут, недалеко! Але не в квартирі! Тут, близько, в однієї людини, я там сховав… Мене не можна вбивати! Я все виправлю! Тільки я знаю, як це зробити!…Більше ніхто не зробить! Ми підемо туди, і я віддам. Якщо треба, її можна прибрати, цю людину, і все… ніхто не знатиме… Тільки не вбивай мене! Інакше все пропало, ніхто не впорається… Я навмисне зробив, щоб ніхто не зміг…
Здавалося, гість, який вочевидь уже збирався натиснути на курок, завагався.
— Не вбивай… — з новою силою заблагав господар, повзаючи на колінах. — Я віддам… Скільки тобі заплатять за мене? Я дам тобі більше! У мене є гроші! Тільки пощади!
Бородань сперся однією ногою на стільчик, на якому щойно сидів, поклавши руку з пістолетом на зігнуте коліно.
— Гаразд, шість тисяч, — несподівано промовив він таким тоном, ніби звертався не до господаря, а до стін його квартири. І повторив: — Шість тисяч.
На обличчі господаря миттєво відбився зміст сказаного. Шість тисяч! Його не вб’ють! Гроші врятують. Йому можуть подарувати життя! Всього шість тисяч!
Комментарии к книге «Амністія для Хакера», Алексей Михайлович Волков
Всего 0 комментариев