«Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.»

Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. (fb2) - Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. 10952K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Коллектив авторов

Рекомендовано до друку Вченою радою Національного університету державної податкової служби України (Протокол № 4 від 24.11.2011р.)

Загальна редакція:

Азаров Микола Янович, д.г.-м.н., професор, член-кореспондент Національної академії наук України

Керівник авторського колективу:

Ярошенко Федір Олексійович, д.е.н., професор

Заступник керівника авторського колективу:

Мельник Петро Володимирович, д.е.н., професор

Авторський колектив:

Колесніков Борис Вікторович, Клименко Олександр Вікторович, Єфименко Тетяна Іванівна, Копилов Вадим Анатолійович, Кузькін Євген Юрійович, Кравець Андрій Миколайович, Мярковський Анатолій Іванович, Рибак Сергій Олександрович, Шевченко Юрій Іванович, Шнипко Олександр Сергійович, Хомутиннік Віталій Юрійович, Геллер Євгеній Борисович, Захарченко Віталій Юрійович, Лекарь Сергій Іванович, Харченко Сергій Іванович, Геєць Валерій Михайлович, Андрущенко Володимир Леонідович, Антипов Владислав Володимирович, Антипов Володимир Іванович, Балюк Тетяна Віталіївна, Бушуев Сергій Дмитрович, Варналій Захарій Степанович, Воронкова Олена Миколаївна, Долгий Олександр Андрійович, Долгий Олександр Олександрович, Жернаков Михайло Володимирович, Жовнір Вікторія Володимирівна, Журавський Олександр Анатолійович, Касьяненко Любов Михайлівна, Кононенко Валерій Петрович, Кучерявенко Микола Петрович, Лукашев Олександр Анатолійович, Мацелик Михайло Олексійович, Мацелик Тетяна Олександрівна, Мельник Віктор Миколайович, Новицька Наталія Борисівна, Новицький Андрій Миколайович, Онишко Олег Володимирович, Позняков Спартак Петрович, Ріппа Марія Богданівна, Самсін Ігор Леонович, Свириденко Валентина Михайлівна, Тарангул Віталій Дмитрович, Тарангул Людмила Леонідівна, Тильчик Ольга Віталіївна, Тимченко Леонід Дмитрович, Цимбалюк Анатолій Володимирович, Чмерук Микола Олександрович

Наукові рецензенти:

Білоус Віктор Тарасович (д.ю.н., професор, Національний університет ДПС України), заслужений юрист України

Луніна Інна Олександрівна (д.е.н., професор, ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»), заслужений діяч науки і техніки України

Лютий Ігор Олексійович (д.е.н., професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

від 02.12.2010 № 2755-ІV Із змінами, внесеними згідно із законами № 2856-VІ (2856-17) від 23.12.2010, ВВР, 2011, № 29, ст.272 № 3205-VІ (3205-17) від 07.04.2011, ВВР, 2011, № 41, ст.413 № 3221-VІ (3221-17) від 07.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.428 № 3292-VІ (3292-17) від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 44, ст.469 № 3320-VІ (3320-17) від 12.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.477 № 3387-VІ (3387-17) від 19.05.2011 № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011 № 3610-VІ (3610-17) від 07.07.2011 № 3675-VІ (3675-17) від 08.07.2011 № 3741-VІ (3741-17) від 20.09.2011 № 4014-VІ (4014-17) від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.

Податковим кодексом України визначаються правові засади функціонування системи оподаткування України, принципи її побудови, сфера застосування податків, механізм адміністрування, права, обов’язки і відповідальність суб’єктів податкових правовідносин.

ПЕРЕДМОВА

Україна рік живе за принципами і правилами, що встановлені Податковим кодексом. Це достатній проміжок часу, щоб можна було отримати конкретні результати, побачити і проаналізувати позитивні та негативні сторони існуючої системи оподаткування, усунути прогалини і недоліки в податковому законодавстві.

Протягом року, що минув, ми побачили, що система оподаткування працює стабільно й досить ефективно. Податкова реформа, розпочата разом з ухваленням Податкового кодексу, надала можливість уряду залучати більше коштів до державного бюджету. При помірній інфляції податкові надходження за основними податками зросли у 1,6 рази порівняно з аналогічними показниками минулого року. Це означає, що у фіскальному аспекті система працює достатньо ефективно.

За всіма ознаками і показниками підвищується ефективність системи адміністрування податків. Так, достатньо результативно, і що головне — існує позитивна динаміка в цілому, функціонує система автоматичного відшкодування ПДВ. За даними Державної податкової служби України, кількість платників, що отримують автоматичне відшкодування ПДВ, протягом 2011 року зросла більше ніж у сім разів.

Крім того, завдяки зростанню ефективності контрольно-перевірочної роботи податківці вивели з тіньового обороту доходи майже 200 тис. осіб. Зрозуміло, що це сприятиме наповненню доходів місцевих бюджетів, які сьогодні на дві третини складаються з податку на доходи фізичних осіб. Ці кошти витрачаються на нагальні потреби громади, на інфраструктуру міст та інших населених пунктів. Тому процес детінізації доходів як найманих працівників, так і підприємців надзвичайно важливий для системи державних фінансів України.

Проте життя, економічне і соціальне, постійно змінюється, тому, адекватно до цих та інших змін, повинна розвиватися і змінюватися система оподаткування.

З огляду на це, ми постійно працюємо над тим, щоб законодавча база податкової системи відповідала реаліям і потребам сьогодення. Тому протягом року було ухвалено й прийнято декілька важливих законів, що вносять суттєві зміни до Податкового кодексу. Зокрема, це Закон України від 7 липня 2011 року № 3609-IV, яким внесені зміни, спрямовані на вдосконалення окремих норм Кодексу. Надзвичайно важливим для функціонування спрощеної системи оподаткування є Закон України від 19 жовтня 2011 року № 8521. Слід зазначити, що в експертному середовищі громадськістю, підприємцями досить позитивно були оцінені такі новації, а це означає, що ми рухаємося у правильному напрямі.

Внесені зміни до податкового законодавства, судова практика, проблемні питання чинного податкового законодавства потребують узагальнення, аналітичної обробки та тлумачення для практичних потреб платників податків. Саме на вирішення цієї важливої проблеми спрямоване друге (доповнене і перероблене) видання Науково-практичного коментарю до Податкового кодексу України.

У другому виданні подана не лише оновлена нормативно-правова база системи оподаткування, тут зібрані фахові коментарі провідних учених країни з найбільш гострих та проблемних питань податкового законодавства. Важливо зазначити, що основну увагу під час створення цього коментарю було приділено питанням, що виникали саме у платників податків з приводу сутності й тлумачення тих чи інших положень і норм Податкового кодексу України. Така робота стала можливою завдяки систематизації та обробці усіх звернень громадян і підприємців до Державної податкової служби України.

Висловлюю велику надію, що практична цінність і спрямованість даного видання буде слугувати однозначному розумінню і трактуванню законодавчих норм, що регулюють податкові правовідносини, а також сприятиме зростанню податкової культури у суспільстві, масштабам добровільності сплати податків.

Прем’єр-міністр України М. Я. Азаров

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу України

1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

1.2. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

1.3. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність», та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Сферою регулювання Податкового кодексу України є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що йдеться про рух грошей у власність держави і територіальних громад знизу вверх (від платника до бюджетів) у формі податків і зборів. Законодавець у частині першій цієї статті спробував закріпити вичерпний перелік відносин, на регулювання яких спрямований вплив приписів цього кодифікованого акта: 1) закріплення переліку податків та зборів; 2) порядок адміністрування податків та зборів; 3) закріплення правового статусу платників податків та зборів; 4) компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб; 5) регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства.

Навряд чи такий перелік можна вважати закінченим. У перспективі він потребує певного доопрацювання. Лише декілька зауважень. По-перше, навряд чи доцільно акцентувати увагу на необхідності виділення саме платників податків та зборів (тим більше в такій редакції, як це запропоновано). Доцільніше або наголосити саме на регулюванні правового статусу цих зобов’язаних осіб, або взагалі закріпити припис щодо визначення всіх елементів правового механізму податку (серед яких платник — лише один поряд з іншими). По-друге, акцентування уваги на особливості регулювання місця посадових осіб припускає певне дублювання понять, бо обов’язки є одним зі складових повноважень. По-третє, навряд чи реалізацію компетенції контролюючих органів та повноважень посадових осіб доцільно пов’язувати лише з податковим контролем. Податковим кодексом регулюються їх дії у всіх відносинах, пов’язаних із справлянням податків (облік платників, роз’яснення та ін.), і значна частка цих відносин не характеризується функціями контролю. По-четверте, відповідальність стосується не всіх її різновидів узагалі (кримінальної, адміністративної та ін.), а лише специфічного різновиду, який у Кодексі фігурує під назвою фінансової. Як підсумок, вважаємо, що доцільніше було б закріпити відкритий перелік відносин, на регулювання яких спрямована дія Податкового кодексу України, та закінчити регулюванням інших відносин, пов’язаних із справлянням податків і зборів.

Характерною особливістю податкових відносин є їх майновий характер — виконання податкового обов’язку означає передачу у власність або розпорядження держави та територіальних громад певних коштів. У податкових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна й майнова сторони. Відносини із приводу податків і зборів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів до бюджетів, з іншого — податкові надходження є одним з основних каналів формування публічної власності, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Рівень прояву владного характеру дозволяє визначити і специфіку правовідносин у галузі оподаткування. Основною особливістю методу регулювання цієї групи відносин, як і фінансово-правових у цілому, є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права й обов’язки суб’єктів відносин регламентуються однозначно, без яких-небудь варіантів і переважно імперативними нормами.

Податкове правовідношення є публічним, тобто зв’язаним, і випливає із влади. Воно виступає як форма реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізується за принципом: команда (яку видає держава) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією зі сторін фінансових правовідносин виступає суб’єкт, що має право видавати владні приписи (держава або уповноважений нею орган). Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, обов’язок платника має безумовний характер, за якого відсутня рівність сторін.

Система норм права виділяє податкові правовідносини із суспільних відносин у цілому й дозволяє сформулювати їх основні особливості: 1) цільова системність податкових правовідносин залежить від певної мети — установлення й стягнення податків. Податкові правовідносини підпорядковані певній логіці, що відображає зміст діяльності держави з установлення й збору податків, обов’язок платника внести у встановлений термін певну суму до централізованого грошового фонду; 2) формальна визначеність пов’язана з тим, що правовідносини регулюють чітко визначені зв’язки, які виникають між суб’єктами. Особливістю податкових правовідносин є те, що одним із суб’єктів завжди виступає публічний суб’єкт (держава чи територіальні громади). При цьому визначено також коло інших суб’єктів податкових правовідносин, перелік їх прав і обов’язків: держави — встановлювати податки і збори, забезпечувати їх сплату; платників податків — вносити до бюджету або фондів грошову суму у формі податку або збору у встановлений термін і в необхідному розмірі; 3) забезпечення державним примусом підсилюється тим, що фактично йдеться про охорону власником майна, що йому належить. Податкові надходження, що становлять основу централізованого грошового фонду держави, є державними коштами, і обмеження реалізації державних інтересів при невиконанні податкових обов’язків породжує охоронну реакцію державного механізму у відповідь.

Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються й реалізуються на підставі певного комплексу різноманітних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких передбачає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом: а) нормативних підстав, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин; б) суб’єктних підстав, які характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку та ін.); в) фактичних підстав — появи, зміни або припинення податкових правовідносин, які базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з яким норми права пов’язують появу, зміну або припинення податкових правовідносин. Вони являють собою: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, спричиняють певні юридичні наслідки. Класифікація юридичних фактів може здійснюватися за різних підстав: 1) за юридичними результатами: а) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права зв’язують появу податкових правовідносин; б) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин; в) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин. Слід ураховувати, що той самий факт може викликати кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно викликає припинення правовідносин зі сплати податків і появу правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування або дарування; 2) за вольовою ознакою: а) дії — юридичні факти, які є результатом вольового поводження людей, результатом волевиявлення особи (правомірні дії — дії, які відбуваються відповідно до вимог податкових норм або не суперечать їм; неправомірні дії — дії, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі правових норм приймаються індивідуальні податкові акти як правомірні юридичні дії, спрямовані на появу, зміну або припинення конкретних податкових правовідносин); б) події — явища, які відбуваються, незалежно від волі суб’єктів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов’язуються із припиненням податкових правовідносин або зміною їх режиму; стихійні лиха можуть стати передумовою введення надзвичайних податків та ін.).

Пункт 1.2 цієї статті встановлює межу застосування податкового та митного законодавства України. При цьому хотілося б лише уточнити, що Податковий кодекс України визначає не правила оподаткування, а містить загальнообов’язкові норми, які регулюють поведінку (дії або бездіяльність) учасників відносин, які регулюються цим актом. Крім того, навряд чи доречно використовувати конструкцію «оподаткування митом». Оподатковувати можна лише податками, тоді як мито та збори точніше пов’язувати із справлянням.

Навряд чи є сенс виділяти види відносин, на які не поширюється дія норм Податкового кодексу України в п. 1.3 цієї статті. Визначенням сфери дії його норм у п. 1.1 виокремлено межі застосування цього акта, тоді як усі інші відносини, які не підпадають під п. 1.1 цієї статті, не є предметом регулювання цим Кодексом. Треба враховувати, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХII встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. До того ж у ст. 1 цього Закону при визначенні понять акцентується увага на спеціальному аспекті грошового зобов’язання, яке не має нічого спільного з природою податкового зобов’язання та розглядається як зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до господарського суду заяви про порушення провадження в справі про банкрутство. Не дозволяє віднести до податкових відносин і класифікація судових процедур, які застосовуються щодо боржника: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. Більш того, визначення ст. 5 цього Закону, що регулює провадження у справах про банкрутство, не дозволяє його віднести до податкового. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність». Розділом V Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ регулюється утворення тимчасової адміністрації та процедури її діяльності під час ліквідації банків. Згідно зі ст. 75 цього Закону, Національний банк України зобов’язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку. Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку в разі: 1) двох або більше порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців; 3) якщо банк протягом 5 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов’язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; 6) необґрунтованої відмови банку в наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації; 9) здійснення банком операцій з високим рівнем ризику, які призвели або можуть призвести до втрати активів або доходів; 10) порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів. Із цих підстав до податкових відносин із певними умовами можна віднести останнє, оскільки відмивання доходів безпосередньо пов’язано з розміром податкового зобов’язання. Але в цій ситуації і треба встановити межу протидії таким явищам у режимі податкового регулювання та в режимі застосування норм банківського законодавства. Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Керівником тимчасової адміністрації є тимчасовий адміністратор, який призначається Національним банком України. Національний банк України має право призначити одну й ту саму особу тимчасовим адміністратором двох і більше банків. Національний банк України має право на період тимчасової відсутності тимчасового адміністратора уповноважити на виконання його функцій особу, яка відповідає вимогам, встановленим цим Законом до тимчасового адміністратора. Національний банк України призначає тимчасову адміністрацію на термін до одного року. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на термін до одного року.

Стаття 2. Внесення змін до Податкового кодексу України

2.1. Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Стаття, що містить загальний припис, який характеризує практично будь-яке галузеве або інституційне законодавство. Фактично її можна було б виділити як окремий пункт ст. 1 «Сфера дії Податкового кодексу України» або ст. 3 «Податкове законодавство України». Наголос на тому, що зміна положень Кодексу можлива виключно шляхом внесення змін до нього, закріплює неможливість корегування податкового законодавства бюджетними законами (перш за все законами України, якими приймається річний бюджет). Водночас проект Податкового кодексу України в редакції від 21.09.2010 р. передбачав досить суперечливе визначення «спеціальних законів з питань оподаткування». Таких законів, згідно із ст. 3 цього Кодексу, взагалі немає серед тих актів, які складають податкове законодавство України. Що мали на увазі під поняттям спеціального закону, особливо в ситуації, коли Податковий кодекс України намагається закріпити конструкцію регулювання відносин виключно цим кодифікованим актом, є не лише незрозумілим, а й штучним. До того ж здається штучним взагалі використання поняття «спеціального закону з питань оподаткування». Недоцільність використання такого поняття пояснюється тим, що може скластися уява про наявність і «загального закону з питань оподаткування», чого взагалі немає. Роль такого узагальненого закону і виконує власне Податковий кодекс України.

Стаття 3. Податкове законодавство України

3.1. Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі — законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

3.2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податково-правових норм, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють відносини оподаткування. Основу податкового законодавства становили закони і найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими свого часу були декрети Кабінету Міністрів України 1992–1993 років). Інакше кажучи, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов’язки учасників податкових відносин, цілісний правовий механізм справляння окремого податку чи збору. Принципово змінюється ситуація з прийняттям Податкового кодексу України. Цей кодифікований акт складається із норм, які саме і охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.

Термін «законодавство» досить широко використовується переважно у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту або іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує й Конституція України. У законах, залежно від важливості й специфіки врегульованих суспільних відносин, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших до поняття «законодавство» включаються як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст. 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України[1]. Згідно з цією статтею «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Таким чином, поняття «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України і законів України.

Стосовно відносин оподаткування законодавець включив до податкового законодавства:

1. Конституцію України. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування та ін.)[2]. У деяких випадках приймаються спеціальні конституційні й органічні закони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації й земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації й земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого повністю розглядає фінансові питання[3]. Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються або деяких аспектів податків, або додаткових ознак, які характеризують правовий механізм окремого податку чи збору. Водночас навряд чи безсуперечним є подібне положення Податкового кодексу України. Коли йдеться про склад податкового законодавства, то зрозуміло, що його мають становити цілісні акти, а не окремі вилучення (статті або розділи) із них. Конституція України містить цілий ряд норм-принципів, які визначають фундамент законодавчого впливу на податкові відносини та містять приписи, на які повинне спиратися все податкове законодавство[4]. Втім це не дає підстав визначити Конституцію України як податковий закон. Саме тому треба враховувати, що в регулюванні податкових відносин беруть участь лише деякі статті Конституції України.

2. Податковий кодекс України виступає основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.

3. Митний кодекс України та інші закони з питань митної справи в частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України. Виокремлення цієї складової податкового законодавства із інших норм цього кодифікованого акта є не досить вдалим. По-перше, це положення суперечить п. 1.2 ст. 1 Кодексу, де йдеться про «закони з питань митної справи». Яким чином співвідноситься Митний кодекс з цими законами та з митним законодавством у цілому, це питання формує підстави відповідної колізії. По-друге, досить складно уявити, яким чином Митний кодекс України може регулювати правовідносини. Елементарні знання про право дозволяють дійти висновку, що правовідносини — це суспільні відносини, вже врегульовані правом, і регулювання врегульованих відносин суперечить не лише призначенню Митного кодексу, а й елементарній логіці.

4. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. Цю складову податкового законодавства доцільно розглядати в конституційній редакції. У статті 9 Конституції України йдеться не просто про чинні міжнародні договори, а про чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України[5]. Пункт 3.2 ст. 3 цього Кодексу закріплює традиційний припис переваги норм міжнародного договору над нормою закону України.

5. Нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів з питань митної справи. Ця складова податкового законодавства охоплює велике коло нормативно-правових актів. Якщо виходити з того, що Податковий кодекс України є основним і, фактично, єдиним актом, який регулює справляння податків та зборів і всі відносини, які з цим пов’язані, то до подібних законів можна віднести або закони, які закріплюють компетенцію контролюючих органів у сфері оподаткування, або закони, які мають вносити зміни до податкового законодавства.

6. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих за правилами, що встановлені цим Кодексом. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка в межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, що є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим[6]. До відання Автономної Республіки Крим, відповідно до ст. 138 Конституції України, відноситься розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншими складовими доходи місцевих бюджетів, які надходять в управління місцевих рад. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону[7]. Деталізує повноваження місцевих рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»[8]. Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердження, відповідно до Закону, ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад[9]. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але досить широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу. По-перше, не можна справляти обов’язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість. Тоді як податок відрізняється нецільовим характером.

Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України

4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

4.1.1. загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

4.1.5. фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

4.1.6. соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

4.1.7. економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

4.1.8. нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатної платника податків;

4.1.9. стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

4.1.10. рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

4.2. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

4.3. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

4.4. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Ця стаття закріплює, фактично, перелік та загальне уявлення про зміст принципів, які формують регулювання відносин оподаткування. Саме на цих засадах ґрунтується і податкове законодавство в цілому.

Принципи, закріплені цією статтею Податкового кодексу України, відображають співвідношення, взаємозв’язок елементів податкової системи (податків, зборів). У широкому змісті під принципами податкової системи розуміється вся їх сукупність, що регулюють оподаткування.

1. Загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи, податки та збори, платником яких вона визнається. Цей принцип базується на приписі ст. 67 Конституції України[10]. Конституцією закріплено принциповий підхід до імперативних засад регулювання відносин оподаткування, які забезпечують реалізацію саме обов’язку, а не зобов’язання платника податків. Формально юридичною підставою виникнення такого обов’язку є наявність подібного припису в Податковому кодексі України, митному законодавстві (у випадку оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України) та законів з питань оподаткування. Закріпленням цього принципу підкреслюються дві важливі настанови. По-перше, загальність оподаткування базується саме на виконанні обов’язку, а не регулюванні відносин у межах зобов’язання, яке породжує зустрічні права та обов’язки учасників. По-друге, подібний обов’язок може виникати лише стосовно встановлених податків та зборів, тобто платежів, які законодавчо визначені та закріплені відповідно до чіткої процедурної форми.

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до усіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Досить цікавий та важливий принцип, який передбачає виникнення обов’язку у будь-якої особи, яка перебуває на території держави. У сенсі реалізації державних інтересів податки повинні сплачувати всі (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які перебувають у відповідний період на відповідній території. Принцип громадянства застосовується лише як додатковий при визначенні податкового обов’язку та справляння податків і зборів. Водночас принциповим є визначення особи резидентом чи нерезидентом, виходячи із цього і встановлюються межі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків відносно справляння податків та зборів. Принцип рівності включає кілька складових:

а) безпосередня рівність усіх платників податків, що ставить їх у рівноправне становище щодо податкового преса;

б) рівновага — дія податкових важелів, яка підтримує структуру економіки, співвідношення підрозділів, галузей у взаємозв’язку, що виключає диспропорції, забезпечує поступальний, збалансований розвиток;

в) рівнонапруженість — особливість податків усієї національної податкової системи, за якої однаковий за напругою тиск (не плутати з рівним тиском) діє на всі складові елементи об’єкта оподаткування. Важливо забезпечити не рівний, а саме рівнонапружений тиск. Зміст цього полягає в тому, щоб зробити невигідним переведення окремих елементів однієї із частин вартості (наприклад, зарплати або доходу) в іншу (матеріальні витрати), тому що це і є одним із каналів ухилення від оподаткування. Рівний тиск у цьому випадку неможливо використати, оскільки різні елементи вартості беруть неоднакову участь у створенні нової вартості.

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податкового законодавства. Але враховуючи те, що за порушення податкового законодавства може наставати як кримінальна, адміністративна, так і фінансова відповідальність, йдеться про засади відповідальності фінансової, відповідальності, яка деталізується нормами розділу II цього Кодексу. Підставою такої відповідальності є податкове правопорушення, склад якого, види та санкції закріплено главою 8 цього Кодексу. При цьому важливо розмежовувати відповідальність зобов’язаних осіб (платників податків та податкових агентів)[11] і посадових осіб контролюючих органів[12].

4. Презумпції правомірності рішень платника у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Принцип об’єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування й платника податків, що в правовому регулюванні оподаткування є тим юридичним принципом, який органічно властивий будь-якій податковій системі й будь-якій системі податкового законодавства. Цей принцип випливає із сукупності норм Конституції України, податкових і інших нормативних актів та передбачає нерівність суб’єктів оподаткування. Зокрема, ця нерівність виявляється в нерівноправному становищі платників податків при стягненні недоплат і штрафів і поверненні переплачених сум податків із бюджету. При цьому право платника податків на захист переплітається із презумпцією невинності.

5. Фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями. Зрозумілий принцип, який має певне кордонне значення на межі бюджетного та податкового регулювання. З одного боку, справляння податків не є самоціллю, вони справляються не просто для формування дохідних частин бюджетів, а з метою такого їх формування, яке б забезпечило виконання всіх завдань і функцій держави та територіальних громад. З іншого боку, цим принципом пропонується і певне обмеження свавілля при встановленні податків та зборів. їх розмір та види не можуть бути нескінченними, а лише забезпечувати необхідні надходження до бюджетів. Хотілося б зробити лише два зауваження. По-перше, навряд чи доцільним є використання конструкції «фіскальна достатність». У чинному українському законодавстві немає поняття «фіску». Зрозуміло, що йдеться про конструкцію бюджету, саме тому доцільніше було б використовувати як принцип посилання на бюджетну достатність. По-друге, треба обережно підходити до реалізації цього принципу та не доводити до хибного уявлення про те, що податкове регулювання повинно пов’язуватись (або навіть включати) із регулюванням видатків бюджету. Межа податкового регулювання завершується при виконанні обов’язку по сплаті податку чи збору. На цьому режим податково-правового впливу завершується. За великим рахунком з позиції податкового права байдуже, яким чином будуть використовуватися кошти, що отримані за рахунок справляння податків та зборів, як буде виконуватися бюджет за видатками. Це є сферою застосування норм іншого інституту — інституту публічних видатків.

6. Соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків. Принцип справедливості реалізується через реальне оподаткування й відображає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перераховується у вигляді податку, наскільки об’єктивно розподіляється тягар податків серед різних груп і верств суспільства, і звичайно, на що витрачаються зібрані податки. Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства. Зрозуміло, що подання про обґрунтованість податків перебуває на стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів. Стосовно цього принципу необхідно враховувати, що досить часто інтереси суспільства не співпадають з інтересами держави. Саме тому, коли йдеться про соціальну справедливість, йдеться про здійснення суспільної мети за рахунок діяльності відповідних державних інститутів. Тобто суспільне значення рівності всіх повинне реалізовуватись через ефективну дію державних органів щодо реалізації цього принципу.

7. Економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Принцип, який узагальнює співвідношення руху коштів: які надійшли від справляння того чи іншого платежу та які необхідні для його справляння. Навряд чи цей принцип можна відносити до одного з найбільш змістовних. Справляння податку з метою збирання коштів, яких вистачає виключно на їх адміністрування, — нонсенс. Податки повинні формувати фінансове забезпечення виконання завдань та функцій держави і територіальних громад. Утім трапляються непоодинокі випадки, коли запроваджуються платежі, що забезпечують надходження коштів, яких не вистачає навіть на їх справляння. Йдеться перш за все про окремі місцеві податки та збори. Саме тому в Податковому кодексі України суттєво скорочено перелік таких місцевих податків та зборів, систему таких місцевих платежів зведено до мінімуму, залишилися лише такі, які гарантують суттєве надходження коштів до дохідних частин місцевих бюджетів. Згідно з цим принципом реалізується стимулююча функція податку, яка створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої. Водночас із нею безпосередньо пов’язана і дестимулююча функція, яку можна розглядати як прояв попередньої, виходячи із того, які дії стимулюються: збільшення чи згортання тих чи інших тенденцій у розвитку виробництва.

8. Нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків. Врахування того, що обов’язок сплатити податок чи збір обумовлює зменшення статку платника не повинен набувати непередбачуваних підсумків для його існування та розвитку. Відносини оподаткування спрямовуються перш за все на формування публічних коштів, які в тому числі задовольняють потреби і платників. При цьому податковий тиск має бути неупередженим та рівною мірою відноситись до всіх однотипних категорій платників податків та зборів. Встановлення та справляння податків та зборів виключає надання переваг одним платникам порівняно з податковими режимами щодо інших категорій зобов’язаних осіб.

9. Стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду. Принцип стабільності передбачає стабільність на двох рівнях: а) платника — у цьому випадку він звикає, пристосовується до податкових важелів, знаходить найбільш вигідне застосування своїм здатностям і коштам; б) податкового органу — у цій ситуації створюються чіткі механізми обліку, контролю, зроблені форми документації, інструкції та ін. Практично як відбиття принципу стабільності розглядається принцип гнучкості, хоча іноді їх характеризують як взаємовиключні принципи. Однозначно стабільний, незмінний податок у результаті призведе до диспропорції. Він повинен змінюватися під впливом складної економічної ситуації, а іноді й стимулювати її розвиток. Тому гнучке поводження податкового механізму — одна з умов стабільності податку взагалі. Здається, що стабільність має стосуватися основних ознак податку, а гнучкість — додаткових.

10. Рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками. Принцип рівного податкового тягаря (нейтральності, універсалізації) — передбачає загальнообов’язковість сплати податків і рівність усіх платників перед податковим законом. Цей принцип сформульований у Конституції України і випливає з неї безпосередньо. У сфері податкових відносин цей принцип означає, що не допускається встановлення додаткових, а також підвищення за ставками податків залежно від форми власності, організаційно-правової форми підприємницької діяльності, місцезнаходження платника податків і інших підстав, що мають дискримінаційний характер. Цей принцип часто визначається в спеціальній літературі, як принцип нейтральності оподаткування, відповідно до нього кожний платник податків без будь-яких винятків зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори. Законність встановлення податків та зборів обумовлює і безпосередню зручність сплати таких податків і зборів. Навряд чи можна намагатися пропонувати простоту сплати. Не всі податки та збори можна розрахувати найбільш зручним для платника способом. Багато із них вимагають спеціальних знань. Але, безумовно, щоб здійснювалось це в зручній та зрозумілій формі для платника.

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку. Значення принципу наявності всіх елементів податкового механізму в податковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елементу означає, що обов’язки платника податків по сплаті податку не встановлені. Податковим кодексом України (ст. 7) уперше в чинному податковому законодавстві України закріплено вкрай необхідний припис щодо обов’язкової наявності ряду елементів, на підставі яких можна вважати той чи інший платіж сформованим у такій формі, що породжує податковий обов’язок платника. Наявність загального припису обов’язковості сплати податків та зборів[13] породжує необхідність деталізації засобів врегулювання правового механізму податку, на підставі якого від платника треба вимагати його виконання. Утім лише конституційна норма не може гарантувати його виконання. Саме припис обов’язковості цілісної конструкції побудови правового механізму податку і гарантує об’єктивні підстави та можливість виконання податкового обов’язку. Більше того, він певним чином захищає платника в тому випадку, коли податок або збір запроваджено з порушенням цілісної конструкції його механізму. Визначення в законі платника, об’єкта, ставки, бази тощо робить загальний припис предметно орієнтованим, який, власне, і породжує податковий обов’язок. Отже, платник податків має право не платити податок чи збір, якщо в ньому не закріплено хоча б один із елементів, що визначено п. 7.1 ст. 7 цього Кодексу.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Принциповими моментами в реалізації цього є приписи, що закріплені статтями 7-10 цього Кодексу. У статті 7 встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, який законодавець відніс до податку чи збору, — визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та, виходячи із цього, й обов’язковий набір приписів (статей законодавчих актів), за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов’язок відносно нього таким, що виник. Статтями 8-10 встановлено вичерпний перелік тих платежів, які включено до податкової системи України. Лише стосовно них і виникає обов’язок справляння. Інші платежі, яких немає в переліку статей 9 та 10 цього Кодексу, сплаті не підлягають. Як спеціальний принцип, слід зазначити пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна лише у випадку, якщо вони відповідають нормам, що містяться в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними законами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулювання бюджетними законами податкових відносин і до прийняття Податкового кодексу України, така ситуація була, на жаль, досить традиційною.

Податкові періоди та строки сплати податків і зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Цим закріплюється періодичний характер податку. Згідно із ст. 33 цього Кодексу визначено податковий період та його види (ст. 34 Податкового кодексу України). Орієнтація на ці терміни і передбачає своєчасне надходження коштів до бюджетів. Цей принцип передбачає досить гнучке поєднання бюджетного та податкового законодавства. Справляння податків та зборів визначає зміст виконання бюджетів за доходами, тобто забезпечує формування дохідних частин цих централізованих грошових фондів. Водночас треба враховувати, що доходи бюджетів мають надійти на відповідні казначейські рахунки не наприкінці року, а надходити періодично. Це обумовлено періодичністю витрачання таких коштів (здійснення видатків на соціальні потреби, сплата пенсій, заробітної плати робітникам бюджетної сфери та ін.), що можна зробити лише в умовах своєчасного надходження податків та зборів у визначений законодавцем час. При цьому законодавець робить важливий акцент на те, що визначення такого моменту сплати повинне враховувати і зручність перерахування коштів для платників податків.

Стаття 5. Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами

5.1. Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

5.2. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

5.3. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Цією статтею встановлюється межа впливу норм податкового законодавства та співвідношення їх із нормами законодавчих актів, які не належать до складу податкового законодавства України згідно зі ст. 3 цього Кодексу. Ця стаття застосовується при вирішенні питання щодо відповідності нормативно-правових актів, які регулюють відносини оподаткування з іншими джерелами податкового права, з іншим законодавством, закладає підстави співвідношення актів за юридичною силою. Визнання нормативно-правового акта таким, що не відповідає Податковому кодексу України, вирішується в судовому порядку. Треба мати на увазі, що фактично йдеться про три варіанти співвідношення норм податкового законодавства з іншими нормами. По-перше, податкове та митне законодавство. Цілим рядом статей цього Кодексу акцентується увага на існуванні такої межі та застосуванні митного законодавства до відносин оподаткування. Для цього є дві підстави: а) включення до сукупності податків та зборів мита — спеціального обов’язкового платежу, який входить до податкової системи України, справляється при перетинанні митного кордону України та регулюється митним законодавством; б) справляння податку на додану вартість та акцизного податку при перетинанні митного кордону України, яке регулюється в тому числі і митним законодавством. У цих відносинах податкове законодавство регулює справляння таких платежів на межі фінансового й адміністративного законодавств. По-друге, податкове та бюджетне законодавство. Сплата податків та зборів, виконання податкового обов’язку не є крапкою в регулюванні руху публічних грошових фондів. Сплачені податки та збори зараховуються до відповідних бюджетів. Утім це вже не є предметом регулювання податкового законодавства[14]. Зарахування ж податків та зборів до відповідних бюджетів регулюється Бюджетним кодексом України. Саме в цій ситуації виникає певна межа в реалізації податкових та бюджетних норм. Податкове законодавство щодо цих відносин застосовується лише до того моменту, коли йдеться про регулювання виконання податкового обов’язку та закінчується сплатою податків і зборів. Щодо цих відносин бюджетне законодавство не застосовується. По-третє, податкове та інше (цивільне, трудове, адміністративне, кримінальне і тощо) законодавство. Йдеться перш за все про конструкцію та зміст ст. 14 цього Кодексу, яка виглядає досить суперечливою. Стаття 14 «Визначення понять» охоплює велику кількість термінів, які складно розглядати як єдину систему. Сюди увійшли поняття, які регулюються виключно податковим законодавством; мають міжгалузеве значення (кошти); мають цивільно-правову або господарсько-правову природу; взагалі складно розглядати як правові приписи (пиво, хронометраж та ін.). Значна кількість термінів із цієї статті або повністю дублює інше законодавство (і тому незрозуміло — навіщо воно взагалі в цій статті, якщо ніякої специфіки у визначенні та значенні Податковий кодекс України йому не надає), або взагалі містить посилання на інший законодавчий акт (неподатковий), у розумінні якого використовується це поняття.

Стаття 6. Поняття податку та збору

6.1. Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

6.2. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

6.3. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Поява цієї статті в такій редакції є певною новелою податкового законодавства. Уперше в українському податковому законодавстві надано визначення податку та збору. У статті 2 Закону України № 1251-XII від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування»[15] під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розумівся обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснювався платниками у порядку і на умовах, що визначалися законами України про оподаткування. Тобто розмежування податку та збору залишилося поза увагою законодавця. Така ситуація містила певне протиріччя. По-перше, яким чином розрізняти ці платежі? По-друге, як вони співвідносяться з митом, державним митом тощо? По-третє, що таке закони України про оподаткування?

Але найбільшою проблемою була конструкція «податку, збору (обов’язкового платежу)». По-перше, вона суперечила ст. 67 Конституції України, яка закріплює обов’язок сплачувати податки та збори (ні про які обов’язкові платежі не йдеться). По-друге, до обов’язкових платежів належить і ряд інших надходжень до бюджету (наприклад, адміністративні штрафи та ін.). Саме тому такий підхід чинної редакції Податкового кодексу України є певним досягненням.

1. Аналізуючи справляння податків, необхідно враховувати, що вони є не єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків (яким належить провідна роль у формуванні бюджету), існують й інші види вилучень у бюджети: ліцензійні й реєстраційні збори тощо. Слід також враховувати, що юридичні та фізичні особи здійснюють обов’язкові відрахування в позабюджетні фонди, сплачують інші обов’язкові платежі. Різноманіття форм платежів викликає необхідність визначити, що ж з них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Таким чином, усю систему платежів, які входять до податкової системи, можна розподілити на податки і збори. Якщо до першої групи належать саме податки (податок на прибуток підприємств, плата за землю та ін.), то друга група складається із зборів (збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів та ін.).

Податок являє собою досить складну категорію, що поєднує і економічне, і юридичне значення. Вирішальне значення дефініція податку набуває саме у праві. У їх основі лежать такі причини. По-перше, точне визначення й закріплення змісту категорії «податку» сприяє чіткому й однаковому застосуванню норм податкового законодавства. По-друге, саме поняття визначення податку має бути однією з відправних точок при підготовці законів. По-третє, чітке поняття податку дозволяє об’єктивно сформувати й закріпити обсяг повноважень податкових органів. По-четверте, без точного визначення категорії «податку» неможлива об’єктивна реалізація різних видів відповідальності.

Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов’язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі, закріпленій у Конституції України. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможлива реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян. «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом» (ст. 67 Конституції України). Обов’язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно-правовому акті — пільги та ін.). У платника немає вибору — платити або не платити податок, у нього є єдиний законний шлях — перерахування податку до бюджету.

Безумовний характер податку означає сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, забезпечення заходами примусового характеру. На перший погляд, може скластися враження, що сплата і податків, і зборів пов’язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток — з одержанням прибутку). Однак безумовність платежу характеризується тим, що в податках умовою сплати може здатися формування об’єкта оподаткування. Так, до одержання прибутку не може існувати обов’язку зі сплати податку на прибуток, оскільки немає об’єкта. Умовний характер платежу означає, що об’єкт оподаткування існує, але обов’язок зі сплати відповідного платежу виникає за певної події. Наприклад, мито сплачується залежно від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов’язку зі сплати мита), але тільки за певної умови — перетинанні митного кордону.

Хотілося б звернути увагу на те, що цілісне уявлення про конструкцію податку неможливо отримати, лише спираючись на наведені вище ознаки. За великим рахунком вони характеризують і збори, які входять до податкової системи України. Водночас ряд ознак податку залишився поза увагою. Найбільш принциповим є поєднання безумовності та нецільового надходження коштів до бюджету, що характеризує саме податок. Тому зупинимося і на інших ознаках, які характеризують цей платіж.

1. Нецільовий характер податку означає надходження його до фондів, які акумулюються державою й територіальними громадами та використовуються на задоволення публічних потреб. При цьому незрозуміло, на задоволення яких саме завдань витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується немов розмитий, знеособлений централізований грошовий фонд. Ознака нецільового, абстрактного податкового платежу заснована на бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію) бюджетних доходів. Це означає, що податкові доходи не призначені для конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних видатків не має бути обумовлене надходженням окремих податків, пов’язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.

2. Важливий момент у характеристиці податку вноситься ознакою індивідуальної безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість сплаченого податку, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що безоплатність має умовний характер у зв’язку з однобічним обов’язком платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які сплачуються як податок, переходять до бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для платника.

3. Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу і на його безповоротний характер. Сплата податку не припускає зворотного його повернення. Основою такої характеристики є сама мета, призначення податків — формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави і територіальних громад. Податок не породжує в держави зустрічного обов’язку стосовно особи, яка його сплатила, він справляється з метою задоволення потреб суспільства, що можуть бути відокремлені, а іноді й суперечити особистим потребам платника податку.

4. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодавством, за загальним правилом, не передбачена. Грошова форма сплати податку визначена самим змістом податку. У зв’язку із цим обов’язок платника податків по сплаті податку є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов — про строки, бюджети та ін.) як належне виконання його обов’язку. Застосування стягнення на майно платника податків у випадку недоплати по податках також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак у деяких випадках сплата податків допускається і в негрошовій формі, але всі негрошові способи сплати податків є нетиповими і викликані кризою платежів. Так, у деяких країнах дотепер існують винятково натуральні податки, тобто податки, які вносяться речами, послугами або роботами. Наприклад, у Лаосі і В’єтнамі сільськогосподарський податок виплачується рисом. Аналогічний виняток становив в Україні єдиний фіксований податок на сільськогосподарських товаровиробників.

Досить часто як синоніми вживаються поняття «податок» і «збір». Дійсно, це досить схожі категорії, але вони перебувають у певному співвідношенні. Тривалий час як певне родове визначення стосовно них використовувалось поняття обов’язкового платежу, яке розглядалося як родове, що охоплювало всю сукупність податків і зборів. Йшлося, фактично, про обов’язкові платежі податкового характеру. Штрафи, стягнення теж мають обов’язковий, але не податковий характер. У широкому розумінні саме обов’язкові платежі податкового характеру як сукупність податків та зборів і становлять податкову систему.

Природно податок та збір поєднує ряд загальних рис: а) обов’язковість сплати податків і зборів; б) надходження їх до відповідних бюджетів; в) справляння на основі законодавчо закріпленої форми й порядку справляння; г) примусовий характер вилучення; ґ) здійснення контролю за їх справлянням спеціально уповноваженими контролюючими органами; д) безеквівалентний характер платежів.

Разом з тим збори відрізняються від податків. Стосовно цього ми вже зупинялися в Коментарі до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України. Особливості зборів пов’язуються також із певними рисами, які відмежовують їх від податків:

1) за значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень у дохідну частину бюджету, збори значно менше); 2) за метою (податки — задоволення потреб держави та територіальних громад; збори — задоволення певних потреб або витрат установ); 3) за обставинами (податки — безумовні та нецільові платежі, збір виплачується за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв’язку з послугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження); 4) за характером обов’язку (сплата податку пов’язана із реалізацією чітко вираженого обов’язку платника; збір може характеризуватися певною добровільністю дій); 5) за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю). Відмінності за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито) можуть справлятися як одноразова сплата, податки — певна періодична сплата); періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання по сплаті, податки — не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу); 6) за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від податків).

Чіткого законодавчого розмежування мита й збору в Україні на сьогодні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. За сучасних умов акценти трохи змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій при перетинанні митного кордону України.

При визначенні збору законодавець розглядає його як обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів унаслідок вчинення на їх користь юридично значущих дій. Виділено і суб’єктний склад тих осіб, які мають вчиняти такі дії. До них віднесено: 1) державні органи; 2) органи місцевого самоврядування; 3) уповноважені органи; 4) осіб. Якщо стосовно перших двох учасників цих відносин може скластися певне уявлення, то щодо інших двох виникають деякі питання. По-перше, яким має бути повноваження органу, для того щоб його дії були підставою справляння збору? По-друге, що мається на увазі під особами? Здається, що в цьому випадку йдеться про органи та осіб (нотаріальні контори та нотаріуси та ін.), яким чинним законодавством України делеговано обов’язок щодо здійснення таких дій.

Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

7.2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх установлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок чи збір як цілісний досконалий механізм. Законодавчі акти по окремих податках і зборах відрізняються стабільною, традиційною структурою. Як складові її частини виступають елементи правового механізму податку або збору. Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки і збори мають бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.

Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов’язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму. Дана категорія характеризується в національних законодавствах, але без деталізації й визначення змісту. Так, українське податкове законодавство використовувало поняття «механізм сплати податків і зборів»[16], але у жодному законодавчому акті не визначено чітко — що ж розуміти під подібним механізмом. У цьому випадку сформовано певний алгоритм побудови спеціальних законодавчих конструкцій, якими регулюється сплата відповідних податків і зборів. Вони мають традиційну структуру, розташування статей. Природно, ми абстрагуємося від ситуації, коли в акті присутня яка-небудь спеціальна норма (бюджетне відшкодування; бандерольний спосіб сплати податку та ін.), що неможливо застосувати по інших податках.

Цільний правовий режим конкретного податку або збору припускає об’єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них можна виділити як обов’язкові, так і факультативні. Обов’язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об’єкт оподаткування; в) ставку податку.

Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Варто враховувати, що додаткові елементи є такими ж обов’язковими, як і основні. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів. Відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок або збір (наприклад, неможливо уявити податок, який незрозуміло куди надходить (до якого виду бюджету). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку достатньо різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). За характером деталізації цю групу елементів можна розподілити на: а) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні або пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування поняття, залежні або опосередковано пов’язані з об’єктом оподаткування); б) додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, строки і способи сплати податку; бюджет або фонд, куди надходять податкові платежі). Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити: предмет, базу, одиницю оподаткування, джерело сплати податку, методи, строки і способи сплати податку, особливості податкового режиму, бюджет або фонд надходження податку (збору), особливості податкової звітності.

Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку й можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, а можуть бути відсутніми.

В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, характерних винятково для даного податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів по майнових податках; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи і становлять групу факультативних, які можуть бути присутніми в податковому механізмі, а можуть і не використовуватись.

Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Класифікація видів усіх податків та зборів може здійснюватись за рядом підстав.

1. Залежно від каналу надходження. Податки та збори надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого їх можна розподілити на закріплені й регульовані. Закріплені податки цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до державного бюджету, до місцевого бюджету. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, що підлягають зарахуванню безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

2. Залежно від платника: а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та ін.); б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб); в) змішані — податки, що передбачають як платників і юридичних, і фізичних осіб (плата за землю). При цьому змішані податки можна розподілити на: податки, які визначаються наявністю певних матеріальних благ, та податки, які визначаються діяльністю платників.

3. Залежно від форми оподаткування: а) прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником: особисті — податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (від англ. real — майно) — податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід; б) непрямі (на споживання) — податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надлишку до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

4. Залежно від способу стягнення: а) пайові (кількісні) — розмір податку встановлюється для кожного платника окремо та враховується майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників; б) репартиаційні — податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма справляння податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — її розподіл між платниками.

5. Залежно від характеру використання: а) загального призначення — податки, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є дійсно податки); б) цільові податки — податки, що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, тому такі платежі за природою фактично є зборами.

6. Залежно від періодичності справляння: а) разові — податки, що сплачують один раз протягом певного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування). Переважно цей різновид податків також має характер зборів; б) систематичні (регулярні) — податки, що справляються регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально).

Подібні підстави класифікації мають або певне теоретичне значення, або лише запроваджуються до чинного податкового законодавства України (наприклад, характеристика непрямого податку надавалася лише стосовно акцизного збору)[17], або стосуються іншого законодавства (наприклад, бюджетного — коли йдеться про розподілення податків згідно з каналами надходження до певних видів бюджетів). Тривалий час законодавцем використовується практично єдина підстава класифікації податків та зборів — залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що встановлені Верховною Радою України та вводяться винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві — податки і збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України, уводяться в дію місцевими радами та діють на території відповідних територіальних громад.

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;

9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.1.9. плата за користування надрами;

9.1.10. плата за землю;

9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9.1.12. збір за спеціальне використання води;

9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів

9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;

9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

9.1.16. мито;

9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

9.2. Відносини, пов’язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

До загальнодержавних податків та зборів віднесено лише ті, які встановлено Верховною Радою України та справляння яких є обов’язковим на всій території України. Досить часто до загальнодержавних податків та зборів відносять податки та збори, які надходять виключно до державного бюджету. Втім п. 9.3 цієї статті наголошує на тому, що цей аспект не є предметом регулювання Податковим кодексом України. Слушним у цьому випадку є посилання на те, що зарахування (надходження) коштів від сплати загальнодержавних податків та зборів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Дійсно, саме ці аспекти регулюються статтями 29, 64–69 Бюджетного кодексу України[18]. Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходячи із бюджетної спрямованості, можна розподілити на декілька груп: а) податки чи збори, які цілком зараховуються до державного бюджету; б) податки чи збори, які розподіляються між державним та місцевими бюджетами; в) податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами. Тобто з цих позицій єдності ця група платежів не становить, тому важливо акцентувати увагу саме на певній компетенції. До загальнодержавних же податків та зборів віднесено лише ті платежі, які складають цю групу на підставі компетенції органу, що їх вводить.

Деякі зміни відбулися із переліком платежів, які включені до цієї статті. Так, зникло державне мито, та законодавець вирішив залишити лише такий обов’язковий платіж, який справляється при перетинанні митного кордону — мито. Це перш за все і обумовило практично наскрізне посилання в Податковому кодексі України на митне законодавство. Тобто цією статтею встановлено певну кордонну межу як з митним законодавством України (стосовно справляння мита), так і з бюджетним законодавством України (у випадку регулювання порядку зарахування податків та зборів до бюджетів). Напевне, слід ураховувати, що зарахування загальнодержавних податків та зборів може корегуватися також Законом України про Державний бюджет на відповідний рік (який входить до складу бюджетного законодавства — ст. 4 Бюджетного кодексу України), але в будь-якому разі має йтися про відповідність його норм Бюджетному кодексу України.

Стаття 10. Місцеві податки та збори

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Залежно від компетенції органу, що вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки та збори складають підсистему загальнодержавних (ст. 9 цього Кодексу) та підсистему місцевих. До останніх відносять податки і збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводяться в дію місцевими радами і діють на території відповідних територіальних громад. Певною відмінністю попередньої статті від цієї є те, що місцеві податки та збори і встановлюються місцевими радами, і зараховуються до місцевих бюджетів. Утім загальнодержавні податки та збори, які встановлюються Верховною Радою України, не мають такої однозначної бюджетної спрямованості. Відносно реалізації компетенції стосовно місцевих податків та зборів хотілося б зробити одне зауваження. Навряд чи доречно пов’язувати перспективу появи того чи іншого податку чи збору виключно з рішенням місцевої ради.

У пунктах 10.3, 10.4 цієї статті закріплено чіткий владний припис стосовно того, що місцевими радами обов’язково мають бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші ж два збори можуть бути введені або не введені за власним рішенням відповідної ради. Порівняно зі ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»[19] перелік місцевих податків та зборів значно скорочено. Якщо раніше законодавство гарантувало справляння двох місцевих податків та тринадцяти зборів, із прийняттям Податкового кодексу України йдеться про необхідність виконання обов’язку зі сплати двох податків та трьох зборів. Така ситуація здається досить слушною — зникли податки, які не забезпечували помітних надходжень до місцевих бюджетів, досить суперечливо відігравали регулювальну функцію. У цій статті також простежується певне кордонне регулювання відносин, пов’язаних із межею податкових та бюджетних норм. Порядок та напрями зарахування місцевих податків та зборів здійснюються відповідно до статей 64–69 Бюджетного кодексу України.

Стаття 11. Спеціальні податкові режими

11.1. Спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.

11.2. Спеціальний податковий режим — система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів.

11.3. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

11.4. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

Стаття, що коментується, присвячена визначенню спеціальних податкових режимів, які передбачають особливий порядок обчислення та сплати податків і зборів у відповідний податковий період, який застосовується у випадках та порядку, визначених податковим законодавством. Спеціальні податкові режими передбачають особливий порядок визначення елементів правового механізму податку, спеціальний режим застосування податкових пільг. Перелік спеціальних податкових режимів закріплено розділом XIV «Спеціальні податкові режими» цього Кодексу: фіксований сільськогосподарський податок (статті 301–309), збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками (статті 310–313), збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

1. Перш ніж коментувати ці спеціальні податкові режими, потрібно звернути увагу на такий режим, як спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. У проекті Податкового кодексу України, прийнятому у другому читанні Верховною Радою України, регулювання цього режиму містилося у главі 1 розділу XIV проекту. Платниками визначалися фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, відповідають сукупності таких критеріїв: кількість осіб, що перебувають з ними в трудових відносинах, одночасно не перевищує двох осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб); обсяг доходу не перевищує 300 000 гривень. Передбачалося, що спрощена система оподаткування не поширюється на: — фізичних осіб — підприємців, які здійснюють: а) діяльність у сфері розваг; б) виробництво та роздрібний продаж підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин); в) виробництво та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів; г) видобуток, виробництво та інші види діяльності з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; ґ) видобуток та реалізацію корисних копалин; д) фінансову діяльність; е) операції з нерухомим майном; є) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі; ж) діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; з) діяльність у сфері наземного, водного, авіаційного транспорту, надання додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (крім діяльності таксі, діяльності нерегулярного пасажирського транспорту та діяльності автомобільного вантажного транспорту); и) зовнішньоекономічну діяльність, крім експорту програмного забезпечення і послуг з віддаленої підтримки програм та обладнання, розробки постачання та оновлення програмного забезпечення, надання послуг у сфері інформатизації; і) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку; ї) діяльність з проведення розслідувань та забезпечення безпеки; й) діяльність у сфері права; к) діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; л) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії; м) діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління; н) діяльність з управління підприємствами, допоміжну діяльність у сфері державного управління; о) рекламну діяльність; п) технічні випробування та дослідження; р) підбір та забезпечення персоналом; с) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; т) роздрібну торгівлю виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, обробленим та необробленим дорогоцінним камінням; у) роздрібну торгівлю уживаними товарами, товарами «секонд-хенд»; ф) роздрібну торгівлю через мережу Інтернет; х) роздрібну торгівлю через торгові автомати;

— фізичних осіб — підприємців, які на день подання заяви про реєстрацію платником податку мають податковий борг (недоїмку), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Об’єктом оподаткування визначався дохід платника податку. Ставки податку мали встановлюватися щороку сільськими, селищними та міськими радами залежно від виду господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць у межах: а) на території населених пунктів з чисельністю населення понад 150 тис. осіб — від 200 до 600 гривень; б) на території інших населених пунктів — від 20 до 200 гривень. Фізичні особи мали сплачувати податок шляхом здійснення попереднього (авансового) платежу щомісяця до 20 числа (включно) до початку місяця, за який здійснюється сплата податку. Сума податку повинна була перераховуватися на окремий рахунок органів Державного казначейства України. Суб’єкти господарювання могли за власним бажанням обрати спрощену систему оподаткування шляхом отримання свідоцтва платника податку. Рішення про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування може бути прийняте суб’єктом господарювання один раз протягом календарного року шляхом подання відповідної письмової заяви до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб’єкта господарювання не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного податкового (звітного) періоду.

Разом із тим 30.11.2010 р. Президент України скористався своїм правом «Вето» та запропонував певні правки, які були враховані. Зокрема, було виключено статті 291–300, якими регулювався порядок плати єдиного податку та фіксованого податку. Замість цього підрозділом 8 «Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку» розділу XX «Перехідні положення» встановлено, що до внесення змін до розділу XIV цього Кодексу діє Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та частково розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13–92 «Про прибутковий податок з громадян». Цими нормативними актами, як і раніше, зараз врегульовано порядок сплати єдиного та фіксованого податку.

2. Фіксований сільськогосподарський податок. Платниками податку можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %. Не може бути зареєстрований як платник податку: суб’єкт господарювання, у якого понад 50 % доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра; суб’єкт господарювання, що провадить діяльність із виробництва та/або реалізації підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 292204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції; суб’єкт господарювання, який на день подання документів для набуття статусу платника податку має податковий борг (недоїмку), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому в користування, у тому числі на умовах оренди. Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та (або) земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування): а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,15; б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,09; в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09; г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,03; ґ) для земель водного фонду — 0,45. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби. Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: а) у I кварталі — 10 %; б) у II кварталі — 10 %; в) у III кварталі — 50 %; г) у IV кварталі — 30 %. Платники податку не є платниками таких податків і зборів: а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва); в) збору за спеціальне використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

3. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками. Платниками збору є оптовий постачальник електричної енергії та виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії. Об’єктом оподаткування збором є: а) для оптового постачальника електричної енергії — вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість; б) для юридичних осіб — вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками і малими гідроелектростанціями потужністю до 20 МВт, без урахування податку на додану вартість. Ставка збору становить 3 % від вартості фактично відпущеної платником збору електричної енергії без урахування податку на додану вартість. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю. Збір сплачується платниками збору в строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

4. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Платниками збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів. Об’єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення — на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу. Збір справляється у розмірі 2 % на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); б) бюджетні організації та установи; в) промислові та інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ. На обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 %. Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні організації та установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби. Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю. Збір сплачується платниками збору в строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів

12.1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає:

12.1.1. перелік загальнодержавних податків та зборів;

12.1.2. перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

12.1.3. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів;

12.1.4. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів.

12.2. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим належать:

12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення), у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;

12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом;

12.2.3. визначення розміру і надання додаткових податкових пільг у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим відповідно до статті 69 Бюджетного кодексу України.

12.3. Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

12.3.1. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

12.3.2. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

12.3.3. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

12.3.5. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

12.3.6. Центральний орган державної податкової служби затверджує форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків та зборів згідно з порядком, встановленим цим Кодексом, а у разі потреби надає методичні рекомендації щодо їх заповнення.

12.3.7. Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

12.4. До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать:

12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених законодавчими актами;

12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

12.5. Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зміст цієї статті повинен бути узгоджений із ст. 3 «Податкове законодавство України». Перелік законодавчих актів, які до нього входять, і базується на компетенції відповідних органів, що приймають їх відповідно до своїх повноважень. Більш докладно про ці повноваження і йшлося в Коментарі до ст. 3 цього Кодексу. Відносини між органами влади при розподілі компетенції щодо податкового регулювання змінюється залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу, традицій. У цілому можна виділити два типи подібних відносин.

1. Перший тип. Центральний орган влади впливає на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для США, де Конгресу разом з адміністрацією приділяється вирішальна роль у прямому оподаткуванні юридичних і фізичних осіб. Так, федеральна влада визначає ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять до федерального бюджету. Місцева влада при цьому підстроюється під податкову політику, хоча й може самостійно змінювати податкові ставки.

2. Другий тип характеризується участю на паях органів влади, за якого частка кожного рівня влади в податках визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох Європейських країн. У бюджетній системі ФРН частина федерального бюджету в податках із доходів господарських організацій корпоративного типу становить 42,5 %; бюджету землі — 42,5 %; місцевого бюджету — 15 %. У першому випадку воля місцевих органів у сфері податкової політики варіює в деяких межах, однак це ж призводить і до певної нестабільності податкової бази, й, відповідно, до нестабільності надходжень у дохідну частину бюджету. У другому випадку стабільність податкових надходжень сполучається з обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Імовірно цілком закономірним є компроміс, змішаний варіант цих двох типів, що відображає специфіку бюджетної й податкової системи держави.

Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрархічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обов’язків органів влади у сфері формування бюджету й власних доходів. Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів (центрального й місцевих), то можна виділити і два рівні регулювання податкових потоків: 1) верхній рівень, що становить основу надходжень до державного бюджету; 2) нижній рівень, що формує надходження до місцевих бюджетів. Податкове регулювання в країнах із розвиненою ринковою економікою дозволяє виділити кілька умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень і податкових платежів: а) чіткий розподіл компетенції між органами влади на центральному й місцевому рівнях; б) самостійність бюджетів і наявність у них незалежних джерел доходів; в) відсутність стійких каналів перерахування коштів із нижче стоячих бюджетів до загальнодержавного.

Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки і збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього, неважко визначити, що таким органом може виступати тільки Верховна Рада України. Однак з огляду на безумовний пріоритет компетенції Верховної Ради України в цій галузі важливо врахувати моменти, коли, встановлюючи тільки перелік або основні елементи податкового механізму, нею делегуються повноваження із уведення податку чи збору. Важливо мати на увазі певну особливість у встановленні податків, яке закріплюється виключно за державою, Верховною Радою України, яка її представляє. Природа подібного регулювання пов’язана з тим, що податок є насамперед атрибутом держави, об’єктивно властивий йому. Інтереси суспільства можуть і повинні враховуватися, але не лежати в основі формування системи оподаткування. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку[20]. Однак це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства або навіть певних груп, верств.

Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

13.1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об’єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі.

13.2. При визначенні об’єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв’язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

13.3. Доходи, отримані фізичною особою — резидентом з джерел походження за межами України, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, крім доходів, що не підлягають оподаткуванню в Україні відповідно до положень цього Кодексу чи міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

13.4. Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом.

13.5. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Поняття «подвійне оподаткування» (від англ. double taxation) означає оподаткування одного податкового об’єкта в окремого платника тим самим (або аналогічними) податком за той самий відтин часу (найчастіше податковий період). Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрідному стику категорій об’єкта оподаткування й платника. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, тому що її непросто виділити при різноманітті доходів за межами держави й у її межах. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів і, відповідно, податкових винятків. Сума доходу, отримана за кордоном, зараховується до загальної суми доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні й ураховується при визначенні розміру податку, який має скласти платник в Україні. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому випадку обов’язковим є письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку й наявності міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Проблема подвійного оподаткування виникає в декількох випадках: 1) при оподаткуванні доходів, одержуваних резидентами за кордоном. У такій ситуації вирішення протиріччя можливо у межах спеціальних міжнародних угод, відповідно до яких оподаткування відбувається в одній із держав і регулюється у межах національного законодавства. Суми податків на прибуток або доходи, отримані за межами території, зараховуються при сплаті ними податків із прибутку або доходу в Україні; 2) при змішаному порядку сплати податку. Подібна ситуація виникає при оподаткуванні осіб, які сплачують податок і подають декларацію про доходи в різних місцях; 3) при оподаткуванні частки прибутку підприємств. Проблема полягає в тому, що прибуток, який підлягає розподілу, оподатковується податком двічі: уперше — при нарахуванні податку на прибуток (дохід) підприємства; вдруге — при оподаткуванні дивідендів. Такий механізм підриває стимули до зростання прибутку або його частини, що розподіляється через дивіденди. У цьому випадку можливе використання різних ставок для розподіленого й нерозподіленого прибутку, повне або часткове звільнення від оподаткування дивідендів або розподіленого прибутку. Використання більш складного методу припускає частковий залік податку, виплаченого підприємством при оподаткуванні доходів акціонерів. Подвійне оподаткування необов’язково означає буквальне використання однакових податкових важелів, воно можливе й при частковому накладенні одного об’єкта на іншій. Це може відбуватися як у межах однієї держави, так і в різних податкових системах. Важливо відзначити, що подвійне оподаткування стосується протиріч, що виникають в однотипних податкових механізмах (наприклад, у системі прямих або непрямих податків), але не при оподаткуванні об’єктів різних за типом податків (прямих і непрямих).

Подвійне оподаткування може виникнути в різних формах (оподаткування того самого об’єкта у межах як однієї країни, так і різних держав та ін.). Усе це перетворило подвійне оподаткування в міжнародну проблему. Тому вже в 1921 р. Ліга Націй доручила групі вчених, серед яких були Ж. Селігмен, Л. Ейнауди, вивчити цю проблему й виробити рекомендації. Деякі з них становлять основу способів усунення подвійного оподаткування. В основі виникнення подвійного оподаткування лежить різне законодавче регулювання платника і джерела доходу в різних державах. Доповнюватися це може також неоднозначним тлумаченням податкових норм і елементів податкового процесу. Наприклад, відповідно до Кодексу внутрішніх доходів США навмисне ухилення від сплати податку є злочином і карається штрафом до 10 тисяч доларів або тюремним ув’язненням на строк до 5 років, або тим і іншим, із покриттям витрат судового процесу за рахунок порушника. Законодавство Швейцарії не вважає злочином неточність декларації доходів, яка сталася навмисно або необережно вперше. Звичайно, при висновку міждержавних угод у подібних ситуаціях необхідне узгодження юридичних інтерпретацій таких термінів[21].

Усунення подвійного оподаткування може здійснюватися односторонньо (зміною національного податкового законодавства) та двосторонньо чи багатосторонньо (на основі міжнародних угод). Для усунення подвійного оподаткування використовуються кілька методів. 1. Відрахування — обидві договірні країни оподатковують дохід податком, але за умови вирівнювання до рівня податку в країні, з меншим розміром податку. 2. Звільнення — означає право на оподаткування певного виду доходу, що належить одній із договірних сторін. При цьому перераховуються доходи, оподатковувані в одній країні, й звільняються від оподаткування в іншій. 3. Кредит (зовнішній податковий кредит) — зарахування сплачених податків за кордоном у рахунок внутрішніх податкових зобов’язань. 4. Знижка — розглядається податок, сплачений за кордоном, як видатки, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню[22]. Кредит і знижка досить схожі, хоча між ними існує принципове розходження: кредит зменшує розмір податку, а знижка зменшує об’єкт оподаткування.

Конкретними формами вирішення проблеми подвійного оподаткування є міжнародні угоди щодо усунення подвійного оподаткування. Перша відома міжнародна податкова угода була підписана між Францією і Бельгією в 1843 р. Теоретичне обґрунтування податкових угод базується на принципах оптимуму Парнето. Відповідно до його критеріїв оптимальним уважається будь-яка дія, що дає користь одній особі, не погіршуючи становище іншої. Таким чином, це означає забезпечення інтересів у сфері оподаткування одних країн так, щоб це не погіршувало фіскального становища інших. Так, з 1963 р. діє розроблена Організацією економічного співробітництва й розвитку Типова податкова конвенція. У ній пропонуються основні принципи і технічні прийоми усунення подвійного оподаткування, в основі яких лежить принцип постійного перебування. Це означає, що будь-який дохід, отриманий від діяльності за кордоном, оподатковується податковими органами «приймаючої» країни за місцем.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати у три групи: 1) умовно-податкові — угоди, у яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, що не становлять предмет податкового права; 2) загальноподаткові — угоди, що присвячені загальним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування); 3) обмежено-податкові — угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника або об’єкта оподаткування. Реалізація завдань податкових угод (усунення подвійного оподаткування й механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) відбувається при розгляді чотирьох груп проблем: а) сфери застосування договору; б) закріплення конкретних видів податків за державами; в) усунення подвійного оподаткування й механізм, що його забезпечує; г) поводження договірних сторін. Незважаючи на деякі особливості, що характеризують кожну угоду, вони відрізняються традиційною структурою. Насамперед закріплюється категорія осіб, до яких застосовується договір, — це резиденти однієї або обох держав. Оговорюється перелік податків, на які поширюється Конвенція. У статті «Загальні положення» Конвенції визначається, що розуміється під договірними країнами; громадянином; особою; компанією; компетентним органом; міжнародним перевезенням та ін. Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) зазвичай складається із трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій — визначаються податкові режими, у третій — передбачаються методи й порядок виконання угоди. Перша частина складається, як правило, із двох статей, що визначають коло осіб, на яких поширюється дія угод, і податки, про які йдеться в угоді. До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретними видами доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно розподілити на три групи: статті, що належать до доходів від «активної» діяльності (тобто пов’язаної із присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим оподаткування «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що застосовуються в угоді. У третій частині згруповано статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами щодо виконання угоди. Тут же містяться досить важливі статті про погоджені між сторонами методи усунення подвійного оподаткування та статті про набрання чинності й припиненні дії угоди. Окремими статтями регулюються поняття резидентів, постійного представництва. Під останнім розуміється «постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність». Детально регулюються окремі види об’єктів оподаткування: доходи від нерухомого майна; прибуток від комерційної діяльності; доходи від приросту вартості майна; дивіденди; відсотки; роялті; пенсії; інші доходи.

Стаття 14. Визначення понять

14.1. У цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні:

14.1.1. аваль — вексельне поручительство, згідно з яким банк бере на себе відповідальність перед векселедержателем за виконання векселедавцем оплати податкового векселя, яке оформляється шляхом проставляння гарантійного напису банку на кожному примірнику податкового векселя;

14.1.2. активи — у значенні, наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14);

14.1.3. амортизація — систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації);

14.1.4. акцизний податок — непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції);

14.1.5. алкогольні напої — продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД;

14.1.6. акцизний склад — спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі — приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників органу державної податкової служби розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

14.1.7. оскарження рішень контролюючих органів — оскарження платником податку податкового повідомлення — рішення про визначення сум грошового зобов’язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку;

14.1.8. аукціон (публічні торги) — публічний спосіб продажу активів з метою отримання максимальної виручки від продажу активів у визначений час і в установленому місці;

14.1.9. балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів — сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації;

14.1.10. бартерна (товарообмінна) операція — господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору;

14.1.11. безнадійна заборгованість — заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією;

(Підпункт «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

(Підпункт «г» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

14.1.12. базова ставка фрахту — сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування;

14.1.13. безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею;

14.1.14. біоетанол — спирт етиловий зневоджений, який виготовлений з біомаси для використання як біопаливо та належить до товарної позиції 2207 згідно з УКТ ЗЕД;

14.1.15. будівлі — земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності;

14.1.16. виробнича дотація з бюджету — фінансова допомога з боку держави, що надається суб’єкту господарювання на безповоротній основі з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та/ або для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг;

14.1.17. бюджетна установа — у значенні, наведеному у Бюджетному кодексі України;

14.1.18. бюджетне відшкодування — відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу;

14.1.19. вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості;

14.1.20. вартість малоцінних необоротних матеріальних активів, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість малоцінних необоротних матеріальних активів;

14.1.21. вантаж для цілей розділу IX — природний газ, нафта та продукти її переробки (нафтопродукти), а також аміак;

14.1.22. векселедавець для цілей розділу VI цього Кодексу — суб’єкт господарювання — виробник, який одержує:

з акцизного складу спирт етиловий для виробництва алкогольних напоїв, визначених статтею 225, а також для виробництва окремих видів продукції, визначених пунктом 229.1 статті 229 розділу VI цього Кодексу;

з нафтопереробного підприємства або ввозить на митну територію України нафтопродукти для їх використання як сировини для виробництва продукції, визначеної пунктами 229.2-229.5 статті 229 розділу VI цього Кодексу;

(Підпункт 14.1.22 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.23. векселедержатель для цілей розділу VI — орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця;

14.1.24. великий платник податків — юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень;

14.1.25. видобуток для цілей розділу X цього Кодексу — технологічний процес вилучення з покладу в надрах та підняття на поверхню вуглеводневої сировини, у тому числі під час геологічного вивчення;

14.1.26. виноробна продукція — вина виноградні натуральні, вина натуральні кріплені, шампанські, ігристі, газовані, вермути, бренді, сусло виноградне та інші виноматеріали, коньяки, інші алкогольні напої з винограду, плодів та ягід;

14.1.27. витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

14.1.28. вироблена продукція — загальний обсяг продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої в пункт виміру;

14.1.29. відновлювальні джерела енергії — джерела вітрової, сонячної, геотермальної енергії, енергії хвиль та припливів, гідроенергії, енергії біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів;

14.1.30. відокремлені підрозділи — у значенні, визначеному Цивільним кодексом України (435-15);

14.1.31. відчуження майна — будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування;

14.1.32. відповідальне зберігання — господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платникові податків без зміни якісних або кількісних характеристик;

14.1.33. відповідний маршрут — шлях транспортування (переміщення) вантажу, що визначається видом транспортних послуг під час його транзиту трубопроводами, зокрема:

між прикордонними пунктами приймання (відправлення) та призначення або перевалювальним комплексом для вантажу, що надійшов з територій інших держав і призначений для споживачів за межами України;

магістральними трубопроводами, у тому числі з наданням послуг з тимчасового зберігання або переробки вантажу на території України, з подальшим переміщенням за її межі;

14.1.34. власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно;

14.1.35. вуглеводнева сировина — нафта, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ), газовий конденсат, що є товарною продукцією;

14.1.36. господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

14.1.37. господарська діяльність гірничодобувного підприємства з видобування корисних копалин для цілей розділу XI цього Кодексу — діяльність гірничодобувного підприємства, яка охоплює процеси добування та первинної переробки корисних копалин;

14.1.38. грошове зобов’язання в міжнародних правовідносинах — зобов’язання платника податків сплатити до бюджету іноземної держави відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені законодавством такої іноземної держави;

14.1.39. грошове зобов’язання платника податків — сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

(Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.40. гудвіл (вартість ділової репутації) — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл;

14.1.41. давальницька сировина — сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

Операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»;

14.1.42. дані державного земельного кадастру — сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону;

14.1.43. дебітор — особа, у якої внаслідок минулих подій утворилася заборгованість перед іншою особою у формі певної суми коштів, їх еквіваленту або інших активів;

14.1.44. депозит (вклад) — кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів — Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ — державним органом, визначеним законом;

14.1.45. дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/ або зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.

До деривативів належать:

14.1.45.1. своп — цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії контракту;

14.1.45.2. опціон — цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона контракту одержує право на придбання (продаж) базового активу, а інша сторона бере на себе безумовне зобов’язання продати (придбати) базовий актив у майбутньому протягом строку дії опціону чи на встановлену дату (дату виконання) за визначеною під час укладання такого контракту ціною базового активу. За умовами опціону покупець виплачує продавцю премію опціону;

14.1.45.3. форвардний контракт — цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов’язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов’язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення.

Укладення форвардів та їх обіг здійснюються поза організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами;

14.1.45.4. ф’ючерсний контракт (ф’ючерс) — стандартизований строковий контракт, за яким продавець зобов’язується у майбутньому в установлений строк (дата виконання зобов’язань за ф’ючерсним контрактом) передати базовий актив у власність покупця на визначених специфікацією умовах, а покупець зобов’язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену сторонами контракту на дату його укладення.

Ф’ючерсний контракт виконується відповідно до його специфікації шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу.

Виконання зобов’язань за ф’ючерсом забезпечується шляхом створення відповідних умов організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами;

14.1.46. діяльність у сфері розваг — господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо;

14.1.47. додаткові блага — кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);

14.1.48. заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу — основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом;

14.1.49. дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому позитивне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з розділом III цього Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів;

14.1.50. добавки на основі біоетанолу — біокомпоненти моторного палива, отримані шляхом синтезу із застосуванням біоетанолу або змішуванням біоетанолу з органічними сполуками та паливом, одержаними з вуглеводневої сировини, в яких вміст біоетанолу відповідає вимогам нормативних документів та які належать до біопалива;

14.1.51. добування корисних копалин — сукупність технологічних операцій з вилучення, у тому числі з покладів дна водойм, та переміщення, у тому числі тимчасове зберігання, на поверхню частини надр (гірничих порід, рудної сировини тощо), що вміщує корисні копалини;

14.1.52. договір довгострокового страхування життя — договір страхування життя строком на п’ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п’яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку — роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя;

14.1.53. документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах — рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу до бюджету такої держави, що на запит зазначеного компетентного органу відповідно до міжнародного договору України підлягає виконанню на території України;

14.1.54. дохід з джерелом їх походження з України — будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків — резидентів від страхування ризиків страхувальників — резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов’язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов’язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

14.1.55. дохід, отриманий з джерел за межами України, — будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних митним органам;

14.1.56. доходи — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами;

14.1.57. екологічний податок — загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року;

14.1.58. емісійний дохід — сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення), або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів;

14.1.59. житлово-комунальні підприємства — суб’єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють та/або надають житлово-комунальні послуги (застосовується до розділу XVI цього Кодексу);

14.1.60. Єдиний реєстр податкових накладних — реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом державної податкової служби в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами;

14.1.61. заходи нетарифного регулювання:

1 — ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

2 — застосування спеціальних заходів щодо імпорту товарів в Україну;

3 — процедура реєстрації зовнішньоекономічних контрактів;

4 — процедура видачі ліцензій на право імпорту, експорту — спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

5 — дозвільна система служби експортного контролю;

6 — сертифікація товарів, що ввозяться в Україну;

7 — дозвільна система органів державної влади, що здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарний, фітосанітарний, екологічний та інші види контролю;

8 — реєстрація лікарських засобів, виробів медичного призначення, імунобіологічних препаратів, харчових добавок;

9 — застосування державного пробірного контролю;

14.1.62. збір, оподаткування, платник збору — збір за користування радіочастотним ресурсом України, оподаткування збором за користування радіочастотним ресурсом України, платник збору за користування радіочастотним ресурсом України (застосовується для розділу XV цього Кодексу);

14.1.63. збір, оподаткування, платник збору — збір за спеціальне використання води, оподаткування збором за спеціальне використання води, платник збору за спеціальне використання води (застосовується для розділу XVI цього Кодексу);

14.1.64. збір, оподаткування, платник збору — збір за спеціальне використання лісових ресурсів, оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів, платник збору за спеціальне використання лісових ресурсів (застосовується для розділу XVII цього Кодексу);

14.1.65. збір за спеціальне використання лісових ресурсів — загальнодержавний збір, який справляється як плата за спеціальне використання лісових ресурсів (застосовується для розділу XVII цього Кодексу);

14.1.66. збір за користування радіочастотним ресурсом України — загальнодержавний збір, який справляється як плата за користування радіочастотним ресурсом України (застосовується для розділу XV цього Кодексу);

14.1.67. збір за спеціальне використання води — загальнодержавний збір (застосовується для розділу XVI цього Кодексу), який справляється за спеціальне:

а) використання води водних об’єктів;

б) використання води, отриманої від інших водокористувачів;

в) використання води без її вилучення з водних об’єктів для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

г) використання води для потреб рибництва;

14.1.68. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності для цілей розділу XII цього Кодексу — сума коштів, яка сплачується за придбання та використання торгового патенту;

14.1.69. звичайна процентна ставка за депозит (вклад) — процентна ставка, що встановлюється за кожним видом депозиту (вкладу) для всіх вкладників на умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи, та офіційно оприлюднена на дату підписання депозитного договору;

14.1.70. звичайна ставка проценту за кредит (позику) — розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит (позику), що встановлюється залежно від виду кредиту (позики) в межах мінімального та максимального розмірів процентної ставки та тарифу за такі послуги за таким видом кредиту (позики) всім позичальникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи;

14.1.71. звичайна ціна — ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін;

14.1.72. земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі — податок для цілей розділу XIII цього Кодексу);

14.1.73. землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;

14.1.74. земельна ділянка — частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами;

14.1.75. земельне поліпшення — результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об’єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо);

14.1.76. землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

14.1.77. землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції;

14.1.78. землі житлової та громадської забудови — земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування;

14.1.78-1. землі залізничного транспорту — до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту;

(Пункт 14.1 статті 14 доповнено підпунктом 14.1.78-1 згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.79. значні запаси корисних копалин — запаси корисних копалин, розмір яких перевищує незначні запаси корисних копалин;

14.1.80. ідентичні товари (роботи, послуги) — товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки.

При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як:

фізичні характеристики;

якість та репутація на ринку;

країна виробництва (походження);

виробник;

14.1.81. інвестиції — господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на:

а) капітальні інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансові інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на:

прямі інвестиції — господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

портфельні інвестиції — господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;

в) реінвестиції — господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій;

14.1.82. інвестиційна складова — кошти, передбачені в тарифі на виробництво, передачу та постачання електричної енергії, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також транспортування, зберігання та постачання природного газу ліцензіата як частина прибутку, що залишається в розпорядженні суб’єкта господарювання для цільового фінансування видатків, пов’язаних із відновленням, реконструкцією, модернізацією основних фондів (у тому числі заходів з підвищення безпеки та дотримання екологічних норм) та будівництвом нових об’єктів підприємств паливно-енергетичного комплексу, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

14.1.83. інвестор для цілей оподаткування розділу XVIII цього Кодексу — юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції;

14.1.84. інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14) та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

14.1.85. інжиніринг — надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об’єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов’язаних із такими послугами (роботами);

14.1.86. інститути спільного інвестування (далі — ICI) — інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства;

14.1.87. іпотечний житловий кредит — фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу;

14.1.88. іпотечний сертифікат (у тому числі іпотечний сертифікат участі та іпотечний сертифікат з фіксованою дохідністю) — іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками відповідно до закону;

14.1.89. консолідований іпотечний борг — зобов’язання за договорами про іпотечний кредит, реформовані кредитодавцем відповідно до закону;

14.1.90. корпоративні права — права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами;

14.1.91. корисні копалини — природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки;

14.1.92. короткотерміновий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів;

14.1.93. кошти — гривня або іноземна валюта;

14.1.94. компенсаційна продукція — частина виробленої продукції, що передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат;

14.1.95. кредитор — юридична або фізична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, у тому числі щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також контролюючі органи — щодо податків та зборів;

14.1.96. кузови, що використовувалися для транспортних засобів, визначених у товарній позиції 8703 згідно з УКТ ЗЕД (2371 г-14) — кузови, які вже були встановлені на транспортних засобах або з моменту виготовлення яких минуло більше одного року;

14.1.97. лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном «строк фінансового лізингу» слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов’язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов’язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;

в) зворотний лізинг (оренда) — господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг;

г) оренда житлових приміщень — операція, що передбачає надання житлового будинку, квартири або їх частини її власником у користування орендарю на визначений строк для цільового використання за орендну плату;

ґ) оренда житла з викупом — господарська операція юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оренди житла з викупом передання другій стороні — фізичній особі (особі-орендарю) майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено та/або житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів та відсутності інших обтяжень та обмежень на таке житло, житло переходить у власність орендаря. Оренда житла з викупом може передбачати відступлення права вимоги на платежі за договором оренди житла з викупом;

14.1.98. лісові землі — земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки;

14.1.99. ліцензія — у значенні, наведеному в Господарському кодексі України;

14.1.100. ломбардна операція — операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою, з отримання коштів від юридичної особи, що є фінансовою установою, згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу;

14.1.101. лотерея — масова гра незалежно від її назви, умовами проведення якої передбачається розіграш призового (виграшного) фонду між її гравцями, приз (виграш) в якій має випадковий характер і територія проведення якої не обмежується одним приміщенням (будівлею). Діяльність з проведення лотерей регулюється спеціальним законом. Не вважаються лотереєю ігри, що проводяться на безоплатних засадах юридичними особами та фізичними особами — підприємцями і мають на меті рекламування їх товару (платної послуги), сприяння їх продажу (наданню) за умови, що організатори цих ігор витрачають на їх проведення свій прибуток (дохід);

14.1.102. магазин безмитної торгівлі (далі — безмитний магазин) — заклад торгівлі товарами, що знаходяться в митному режимі магазину безмитної торгівлі відповідно до Митного кодексу України;

(Підпункт 14.1.102 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.103. материнські компанії — юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами, як пов’язані особи;

14.1.104. майданчики для платного паркування — площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів;

14.1.105. майно — у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України;

14.1.106. максимальні роздрібні ціни — ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію з урахуванням усіх видів податків (зборів), вищими за які не може здійснюватися продаж підакцизних товарів (продукції) у роздрібній торгівлі. Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін у порядку, встановленому цим Кодексом;

14.1.107. марка акцизного податку — спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів;

14.1.108. маркетингові послуги (маркетинг) — послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);

14.1.109. маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів — наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку;

14.1.110. маршрут транспортування для цілей розділу IX цього Кодексу — шлях транспортування (переміщення) вантажу між пунктами приймання (відправлення) та призначення, що визначені сторонами в істотних умовах договору з надання транспортних послуг;

14.1.111. матеріальні активи — основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами;

14.1.112. мінеральна сировина — товарна продукція гірничодобувного підприємства, що є результатом його господарської діяльності з видобутку корисних копалин, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, і за якісними характеристиками відповідає вимогам установлених законодавством стандартів або вимогам договорів.

Не належать до мінеральної сировини речовини, які виникають в результаті фізико-хімічної переробки видобутої корисної копалини або продуктів її первинної переробки;

14.1.113. митні платежі — податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв’язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на митні органи;

14.1.114. мінімальне акцизне податкове зобов’язання — мінімальна величина податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку з сигарет, виражена у твердій сумі за 1000 штук сигарет одного найменування, реалізованих на митній території України чи ввезених на митну територію України;

14.1.115. надміру сплачені грошові зобов’язання — суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату;

14.1.116. недержавне пенсійне забезпечення — пенсійне забезпечення, яке здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банками відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

14.1.117. незалежні гральні місця для цілей розділу XII цього Кодексу — це:

місця за одним гральним столом, які дають можливість кільком гравцям одночасно брати участь в іграх, що не пов’язані між собою та не впливають на результати інших гравців;

місця за одним гральним автоматом, обладнані окремими моніторами, приймальниками монет, жетонів або купюр, клавіатурами або іншими засобами керування таким автоматом, які дають можливість кільком гравцям одночасно брати участь в іграх. При цьому ситуація, що складається під час гри в одного з гравців, не залежить від ситуацій, що складаються в інших гравців;

14.1.118. незначні запаси корисних копалин — запаси корисних копалин, що визначаються за критеріями, які встановлюються Кабінетом Міністрів України;

14.1.119. нелісові землі — земельні ділянки, зайняті чагарниками, комунікаціями, сільськогосподарськими угіддями, водами і болотами, малопродуктивними землями тощо;

14.1.120. нематеріальні активи — право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами;

14.1.121. неприбуткові підприємства, установи та організації — підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством;

14.1.122. нерезиденти — це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України;

14.1.123. несільськогосподарські угіддя — господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо;

14.1.124. новий транспортний засіб — транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію;

14.1.125. нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу — капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

14.1.126. обсяг видобутої вуглеводневої сировини — обсяги нафти, природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), газового конденсату в значенні, наведеному в підпункті 14.1.128 цієї статті;

14.1.127. обсяг вантажу — обсяг за договором між перевізником та вантажовідправником, що підлягає транспортуванню (переміщенню) засобами трубопровідного транспорту згідно з істотними умовами (обсяги, строки та відповідні маршрути) відповідного договору з надання транспортних послуг;

14.1.128. обсяг видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) — обсяг товарної продукції гірничодобувного підприємства, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» обліковується гірничодобувним підприємством як запаси — активи, вартість яких може бути достовірно визначена, для яких існує імовірність отримання їх власником — суб’єктом господарювання економічної вигоди, пов’язаної з їх використанням, та які складаються з: сировини, призначеної для обслуговування виробництва, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, та адміністративних потреб; готової продукції, що виготовлена на гірничодобувному підприємстві, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

14.1.129. об’єкти житлової нерухомості — будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об’єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи:

а) житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості;

б) житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

в) прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

г) квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

ґ) котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

е) садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

є) дачний будинок — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку;

14.1.130. одиниця площі оподатковуваної земельної ділянки:

у межах населеного пункту — 1 (один) метр квадратний (кв. метр);

за межами населеного пункту — 1 (один) гектар (га);

14.1.131. однорідні (подібні) товари (роботи, послуги) — товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки:

якість та ділова репутація на ринку;

наявність торговельної марки;

країна виробництва (походження);

виробник;

рік виробництва;

новий чи вживаний;

термін придатності;

14.1.132. окреме гральне місце для цілей розділу XII цього Кодексу — гральний автомат, гральний/більярдний стіл, інший стіл, призначений для проведення розважальних ігор, гральний жолоб (доріжка) для боулінгу або кегельбану. Окреме гральне місце може включати незалежні гральні місця;

14.1.133. операційний (банківський) день — частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання;

14.1.134. операція з давальницькою сировиною — операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) з метою одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції;

14.1.135. оподаткування для цілей розділу IX цього Кодексу — оподаткування рентною платою за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, оподаткування рентною платою за транспортування нафти магістральними нафтопроводами територією України, оподаткування рентною платою за транспортування нафтопродуктів магістральними нафтопродукто-проводами територією України, оподаткування рентною платою за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;

14.1.136. орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII — орендна плата);

14.1.137. орган стягнення — державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;

14.1.138. основні засоби — матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік);

14.1.139. особа для цілей розділу V цього Кодексу — будь-яка із зазначених нижче осіб:

суб’єкт господарювання — юридична особа, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення таких інвестицій (крім юридичних осіб, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі 5 відсотків, за винятком юридичних осіб — платників єдиного податку, які здійснюють постачання послуг (робіт) платникам податку на додану вартість і обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу);

(До абзацу другого підпункту 14.1.139. внесено зміни згідно із Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VІ, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

інша юридична особа, що не є суб’єктом господарювання;

фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб — підприємців, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, та фізичних осіб — підприємців, визначених у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, якими застосовується ставка єдиного податку у розмірі 5 відсотків, за винятком фізичних осіб — підприємців, визначених у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, які здійснюють постачання послуг (робіт) платникам податку на додану вартість і обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу), та/або ввозить товари на митну територію України;

(До абзацу четвертого підпункту 14.1.139. внесено зміни згідно із Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VІ, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.

Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом державної податкової служби;

14.1.140. офіційний валютний курс (валютний курс) — у значенні, наведеному в Законі України «Про Національний банк України»;

14.1.141. паливо моторне сумішеве — види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та добавками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве;

14.1.142. пересувне джерело забруднення — транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин;

14.1.143. передавальні пристрої — земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв’язку тощо);

14.1.144. пиво — насичений діоксидом вуглецю пінистий напій, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, який зазначений у товарній позиції 2203 згідно з УКТ ЗЕД;

14.1.145. підакцизні товари (продукція) — товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку;

14.1.146. пільговий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності певними видами товарів, визначених статтею 267 цього Кодексу;

14.1.147. плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

14.1.148. плата за марки акцизного податку — плата, що вноситься вітчизняними виробниками та імпортерами алкогольних напоїв і тютюнових виробів за покриття витрат з виробництва, зберігання та реалізації марок акцизного податку. Розмір плати за марки акцизного податку встановлюється Кабінетом Міністрів України;

14.1.149. платник рентної плати для цілей розділу IX цього Кодексу — платник рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, платник рентної плати за транспортування нафти магістральними нафтопроводами територією України, платник рентної плати за транспортування нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами територією України, платник рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;

14.1.150. первинна переробка (збагачення) мінеральної сировини як вид господарської діяльності гірничодобувного підприємства включає сукупність операцій збирання, дроблення або мелення, сушку, класифікацію (сортування), брикетування, агломерацію, за виключенням агломерації руд з термічною обробкою, та збагачення фізико-хімічними методами (без якісної зміни мінеральних форм корисних копалин, їх агрегатно-фазового стану, кристалохімічної структури), а також може включати переробні технології, що є спеціальними видами робіт з добування корисних копалин (підземна газифікація та виплавляння, хімічне та бактеріальне вилуговування, дражна та гідравлічна розробка розсипних родовищ, гідравлічний транспорт гірничих порід покладів дна водойм);

14.1.151. платні послуги для цілей розділу XII цього Кодексу — діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України;

14.1.152. погашення податкового боргу — зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом;

14.1.153. податкова вимога — письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу;

14.1.154. податковий борг в міжнародних правовідносинах — грошове зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій, пені за їх наявності та витрат, пов’язаних з його стягненням, несплачене в установлений строк, що на підставі відповідного документа іноземної держави є предметом стягнення, яке може бути звернуто відповідно до міжнародного договору України;

14.1.155. податкова застава — спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави;

14.1.156. податкове зобов’язання — сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

14.1.157. податкове повідомлення-рішення — письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності;

14.1.158. податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах — письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов’язання відповідно до міжнародного договору України;

14.1.159. пов’язані особи — юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль за платником податку;

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї;

платники податку — учасники об’єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об’єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

а) володіння безпосередньо або через пов’язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;

б) вплив безпосередньо або через пов’язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб’єкта господарювання в результаті:

надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб’єкті господарювання;

обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;

надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім’ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї;

14.1.160. пенсійний внесок — кошти, внесені до недержавного пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи у межах недержавного пенсійного забезпечення чи сплачені до Накопичувального пенсійного фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі — Накопичувальний фонд) відповідно до закону. Для цілей оподаткування пенсійний внесок не є єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

14.1.161. пенсійний вклад — кошти, внесені на пенсійний депозитний рахунок, відкритий у банківській установі згідно з договором пенсійного вкладу відповідно до закону;

14.1.162. пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки;

14.1.163. перша реєстрація транспортного засобу — реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше;

14.1.164. план — графік документальних виїзних перевірок — перелік платників податків, що підлягають плановій перевірці контролюючими органами у відповідний період календарного року;

14.1.165. податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу — податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню;

14.1.166. податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний дохід для цілей розділу IV цього Кодексу — податок на доходи фізичних осіб, платник податку на доходи фізичних осіб, оподаткування податком на доходи фізичних осіб, дохід фізичної особи, який підлягає оподаткуванню;

14.1.167. виключено;

14.1.167. операція РЕПО — операція купівлі (продажу) цінних паперів із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) через визначений строк за заздалегідь обумовленою ціною, що здійснюється на основі єдиного договору РЕПО. В цілях цього Кодексу строк між датами виконання першої та другої частин операції РЕПО (строк РЕПО) не може перевищувати одного року;

(До пункту 14.1 статті 14 включено підпункт 14.1.167 згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.168. податок, платник податку, оподаткування, ставка податку для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — фіксований сільськогосподарський податок, платник фіксованого сільськогосподарського податку, оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком, ставка фіксованого сільськогосподарського податку;

14.1.169. збір за першу реєстрацію транспортного засобу — загальнодержавний збір, який справляється за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, визначених розділом VII цього Кодексу;

14.1.170. податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;

14.1.171. податкова інформація — у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію»;

14.1.172. податкова консультація — допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган;

14.1.173. узагальнююча письмова податкова консультація — оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків;

(До пункту 14.1 статті 14 включено підпункт 14.1.173 згідно із Законом України № 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011)

(Підпункт 14.1.174 пункту 14.1 статті 14 виключено на підставі Закону України № 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.175. податковий борг — сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання;

(Підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 в редакції Закону № 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.176. податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) (далі — податковий вексель для цілей розділу VI цього Кодексу), — простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем: до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов’язання сплатити суму акцизного податку у строк, визначений статтями 225, 229 цього Кодексу;

14.1.177. податковий пост — пост, що утворюється на території підприємств, де виробляються продукти з використанням підакцизних товарів, на які встановлено нульову ставку податку, що визначені у статті 230 цього Кодексу. На податковому посту здійснюють постійний безпосередній контроль постійні представники органу державної податкової служби за місцем його розташування;

14.1.178. податок на додану вартість — непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;

14.1.179. податкове зобов’язання для цілей розділу V цього Кодексу — загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді;

14.1.180. податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

14.1.181. податковий кредит — сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

14.1.182. помилково сплачені грошові зобов’язання — суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов’язань;

14.1.183. послуга з надання персоналу — господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін;

14.1.184. послуги для цілей розділу IX цього Кодексу — транспортування (переміщення) вантажу магістральними трубопроводами України;

14.1.185. постачання послуг — будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є:

а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;

б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;

в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;

г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;

ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;

д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною);

14.1.186. податок; оподаткування; платник податку; оподатковувана операція для цілей розділу V цього Кодексу — відповідно податок на додану вартість; оподаткування податком на додану вартість; платник податку на додану вартість; операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість;

14.1.187. податок, платник податку, оподаткування, ставка податку для цілей розділу VI цього Кодексу — акцизний податок, платник акцизного податку, оподаткування акцизним податком, ставка акцизного податку;

14.1.188. податкова різниця — різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом III цього Кодексу;

14.1.189. тимчасова податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах;

14.1.190. покупець марок акцизного податку — суб’єкт господарювання, який відповідно до законодавства України є платником акцизного податку з алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

14.1.191. постачання товарів — будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов’язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

ґ) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему

оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням;

14.1.192. постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах;

14.1.193. постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

(Абзац другий підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер;

14.1.194. постійний представник (представники) органу державної податкової служби на акцизному складі — призначена наказом органу державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу посадова особа, яка здійснює постійний безпосередній контроль за дотриманням установленого порядку виробництва, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі підакцизних товарів (продукції) у порядку, затвердженому центральним органом державної податкової служби;

14.1.195. працівник — фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

14.1.196. прибуткова продукція для цілей розділу XVIII цього Кодексу — частина виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією;

14.1.197. проведення лотереї — господарська діяльність, яка включає в себе прийняття сплати участі у лотереї (ставок), проведення розіграшів призового (виграшного) фонду лотереї, виплату виграшів (видачу призів), а також інші операції, що забезпечують проведення лотереї;

14.1.198. продавець марок акцизного податку — органи державної податкової служби;

14.1.199. продукція для цілей розділу XVIII цього Кодексу — корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних копалин;

14.1.200. призовий (виграшний) фонд — сукупність виграшів (призів), а саме коштів, майна, майнових прав, які підлягають виплаті (видачі) гравцям у разі їх виграшу в лотерею відповідно до оприлюднених умов її випуску та проведення;

14.1.201. державні грошові лотереї — лотереї, які передбачають наявність призового (виграшного) фонду у розмірі не менш як 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі ставки податку, яка встановлена пунктом 151.1 статті 151, від частини тих доходів, що залишилися після формування призового фонду.

Міністерство фінансів України встановлює вимоги щодо порядку фінансового контролю за діяльністю з випуску та проведення лотерей, а також вимоги до статутного капіталу операторів, що не можуть бути меншими за ті, що висуваються Національним банком України до банків, які провадять діяльність на всій території України;

14.1.202. продаж (реалізація) товарів — будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

14.1.203. продаж результатів робіт (послуг) — будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності;

14.1.204. простий вексель, авальований банком, — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ банку сплатити після настання строку платежу визначену суму векселедержателю.

Вексель засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити до Державного бюджету України відповідну суму коштів і є податковим зобов’язанням, визначеним векселедавцем самостійно і узгодженим з дня взяття на облік векселя контролюючим органом за місцезнаходженням векселедавця, а в разі, якщо законодавством передбачено відстрочення із сплати митних платежів, — з дня митного оформлення товарів у відповідний режим;

14.1.205. прибудинкова територія — встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов’язаних з ним (ними) господарських та технічних будівель і споруд;

14.1.206. проценти — дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу);

ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами;

14.1.207. пункт виміру — пункт, у якому відповідно до угоди про розподіл продукції проводиться вимір виробленої продукції та її розподіл на компенсаційну та прибуткову;

14.1.208. пункт обміну іноземної валюти для цілей розділу XII цього Кодексу — структурна одиниця, яка відкривається банком (фінансовою установою) у порядку, встановленому Національним банком України, у тому числі на підставі агентських договорів з юридичними особами-резидентами, а також національним оператором поштового зв’язку, де здійснюються валютно-обмінні операції для фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, та розташована поза межами операційного залу;

(Підпункт 14.1.208 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.209. пункт приймання (відправлення) та призначення — пункт, що для відповідного вантажу визначається як прикордонний пункт, перевалювальний комплекс, пункт тимчасового зберігання вантажу, у тому числі підземне сховище природного газу, на території України до його переміщення за межі держави, пункт переробки вантажу на території України до переміщення вантажу за її межі;

(Підпункт 14.1.210 пункту 14.1 статті 14 виключено на підставі Закону України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.211. пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу — це:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання — фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток;

14.1.212. реалізація підакцизних товарів (продукції) — будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини;

14.1.213. резиденти — це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа — резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого — четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

У разі якщо у розділі IV цього Кодексу використовується термін «резидент» у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється «фізична особа — резидент»;

14.1.214. рентна плата, оподаткування, платник рентної плати для цілей розділу X цього Кодексу — рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні, оподаткування рентною платою за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні, платник рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

14.1.215. рентна плата для цілей розділу IX цього Кодексу — рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, рентна плата за транспортування нафти магістральними нафтопроводами територією України, рентна плата за транспортування нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами територією України, рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;

14.1.216. рециркулюючий газ — природний газ, який повернуто (закачано) в один або декілька нафтогазоносних покладів такого родовища (свердловини) для підтримання в них необхідних пластового тиску або пластової енергії відповідно до затверджених в установленому законодавством порядку центральним органом виконавчої влади в галузі нафтогазовидобування проекту промислової або дослідно-промислової розробки родовища (покладу), а також до комплексного проекту його облаштування.

Джерелом походження рециркулюючого газу може бути природний газ: видобутий надрокористувачем із наданої йому в користування ділянки нафтогазоносних надр, для якої відповідним проектом передбачено повернення такого газу в надра; видобутий на іншій, ніж зазначена вище, ділянці надр, що контролюється надрокористувачем та переданий (із внесенням відповідної рентної плати) ним для використання на такому родовищі; придбаний надрокористувачем у третіх осіб для використання на такому родовищі;

14.1.217. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України — загальнодержавний обов’язковий платіж, який сплачується за надані послуги з транспортування (переміщення) вантажу територією України об’єктами трубопровідного транспорту;

14.1.218. ринок товарів (робіт, послуг) — сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території;

14.1.219. ринкова ціна — ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах;

14.1.220. рік виготовлення транспортного засобу — календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, — 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах;

14.1.221. ризик — ймовірність недекларування (неповного декларування) платником податків податкових зобов’язань, невиконання платником податків іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби;

14.1.222. роботодавець — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

Для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими;

14.1.223. розміщення відходів — зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами;

14.1.224. розпорядник акцизного складу — суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку;

14.1.225. роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

(Абзац перший підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України;

(Абзац другий підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

14.1.226. самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

14.1.227. середньооблікова кількість працівників для цілей розділу III та глави 1 розділу XIV цього Кодексу — кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку;

(До пункту 14.1.227. внесено зміни згідно Закону України від 04.11.2011 р., № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012р.)

14.1.228. собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу — витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

14.1.229. спеціально відведені автостоянки — площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів.

Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій;

14.1.230. стаціонарне джерело забруднення — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти;

14.1.231. розумна економічна причина (ділова мета) — причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності;

14.1.232. сертифікат фонду операцій з нерухомістю — цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю відповідно до закону;

14.1.233. сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги;

14.1.234. сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання;

14.1.235. сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання;

14.1.236. смуга відведення залізниць — землі, надані під залізничне полотно та його облаштування;

14.1.237. спирт етиловий — всі види спирту етилового, біоетанол, які зазначені у товарних позиціях 2207 та 2208 згідно з УКТ ЗЕД;

14.1.238. споруди — земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій;

14.1.239. виключено;

14.1.240. ставка податку для цілей розділу XIII цього Кодексу — законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки;

14.1.241. суб’єкт владних повноважень — у значенні, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України;

14.1.242. супутні послуги — послуги, вартість яких включається відповідно до норм законодавства України з питань митної справи до митної вартості товарів, що експортуються з митної території України або імпортуються на митну територію України;

14.1.243. тариф для цілей розділу IX — вартість транспортування облікової одиниці вантажу магістральними трубопроводами України (без податку на додану вартість), що встановлюється:

на транспортування для споживачів України — центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України;

для транзиту територією України — на підставі договорів;

14.1.244. товари — матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

В цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України;

14.1.245. товарний кредит — товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості;

14.1.246. торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу — роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток;

14.1.247. торгівля валютними цінностями — операції, пов’язані з переходом права власності на національну валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали;

14.1.248. торгівля іноземною валютою — валютні операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами за умови, що такими валютними цінностями є національна валюта України, цінні папери та чеки, виражені у національній валюті України;

14.1.249. торгівля у розстрочку — господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент.

Торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.

Правила торгівлі у розстрочку фізичним особам установлюються Кабінетом Міністрів України;

14.1.250. торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору;

14.1.251. транспортні засоби, що використовувалися, — транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби;

14.1.252. тютюнові вироби — сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування;

14.1.253. умовне звільнення від оподаткування митними платежами — звільнення від сплати митних платежів, застосування якого передбачає дотримання певних умов та обмежень під час використання товарів і транспортних засобів комерційного призначення, розпорядження ними після їх випуску;

14.1.254. умовне звільнення від оподаткування податком на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України — звільнення від сплати нарахованого податкового зобов’язання у разі розміщення товарів у митних режимах, що передбачають звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог митного режиму;

14.1.255. відступлення права вимоги — операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації;

14.1.256. фіксований сільськогосподарський податок для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів;

14.1.257. фінансова допомога — фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога — це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога — сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення;

14.1.258. фінансовий кредит — кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами — нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент;

14.1.259. фонд банківського управління — кошти учасників фондів банківського управління та інші активи, що перебувають у довірчому управлінні уповноваженого банку відповідно до закону;

14.1.260. фрахт — винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для:

перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом;

14.1.261. цільове призначення земельної ділянки — використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку;

14.1.262. частка сільськогосподарського товаровиробництва для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу — питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку;

14.1.263. членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення;

14.1.264. хронометраж — процес спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який здійснюється під час проведення фактичних перевірок та застосовується органами державної податкової служби з метою встановлення реальних показників щодо діяльності платника податків, яка здійснюється на відповідному місці її провадження;

14.1.265. штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

14.1.266. касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу — метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг);

14.1.267. позика — грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики;

14.1.268. пасивні доходи — доходи, отримані у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті.

14.2. Для цілей цього Кодексу до цінних паперів прирівнюються боргові зобов’язання Національного банку України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ, від 04.11.2011 р. № 4014-VI, від 22.12.2011 р. № 4238-VI)

У статті 14 наведені визначення понять, які застосовуються при розкритті змісту основних положень податкових відносин, урегульованих нормами Податкового кодексу України.

Стаття 15. Платники податків

15.1. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платником податків виступає суб’єкт податкових правовідносин, на якого законом покладено комплекс податкових обов’язків. Досить важливо підкреслити саме комплекс податкових обов’язків. Іноді робиться акцент щодо обов’язку платника податків сплачувати податок за рахунок власних коштів. Але необхідно відзначити при цьому кілька обставин: по-перше, сплата податку може здійснюватися у виняткових випадках і за рахунок позикових коштів, по-друге, сплата ряду податків пов’язана з розбіжністю формального й реального платника (у тому числі й коштів), наприклад при сплаті податку на додану вартість. Таким чином, платник податків повинен реалізовувати комплекс податкових обов’язків, куди ввійдуть три основних блоки: 1) обов’язку з ведення податкового обліку; 2) обов’язку зі сплати податків і зборів (це зовсім не виключає виконання цих обов’язків через представника); 3) обов’язку з податкової звітності. Таким чином, платниками податку визначаються особи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або здійснюють діяльність, що є об’єктом оподаткування, і на які податковим законодавством покладено обов’язок зі сплати податків.

Платниками податків можуть бути: фізичні особи (податкові резиденти й нерезиденти України); юридичні особи (податкові резиденти й нерезиденти України), їх філії й інші відокремлені підрозділи, якщо вони мають окремий баланс і окремий рахунок у банківській установі. Не можуть бути платниками податку: органи, що входять у систему органів державної влади й управління, органи місцевого самоврядування в межах виконання покладених на них функцій; релігійні організації. При визначенні податкового статусу конкретного платника враховують два критерії: резидентство й територіальність. Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Принцип резидентства (постійного місцеперебування) розподіляє всіх платників на дві групи: а) резиденти — особи, які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподаткуванню з усіх джерел (несуть повну податкову відповідальність); б) нерезиденти — особи, які не мають постійного місцеперебування в державі й у яких підлягають оподаткуванню лише доходи, отримані ними на даній території (несуть обмежену податкову відповідальність). Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у цій країні.

Фізичними особами — платниками податків в Україні є громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Фізичні особи розглядаються як суб’єкти оподаткування за значною кількістю податків і зборів в Україні: це й суто податки на фізичних осіб (податок на доходи) і «змішані податки» (плата за землю, податок на додану вартість, акцизний податок). Однак не по всіх податкових механізмах закріплені однозначні критерії визначення фізичних осіб як платників податків (це й кількісний ценз — податок на доходи фізичних осіб, і здійснення певної діяльності — податок на додану вартість). Саме тому важливо виділити систему ознак фізичних осіб як платників податків, що містить дві групи — основні й факультативні.

Основні ознаки фізичних осіб — платників податків визначають систему податкових обов’язків конкретної особи, підстави виникнення, зміни й скасування обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.

1. Податкове резидентство. Розмежування фізичних осіб на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів: 1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій — 183 календарних дні); 2) джерела отриманих доходів;

3) межі податкової відповідальності (обов’язку): повної або обмеженої. У законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, кількісним критерієм резидентства виділяють 183 календарних дні (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно й діє в межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним.

2. Здійснення економічної діяльності або одержання доходів від джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність із виробництва й реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. До економічної діяльності належить діяльність як підприємця, а також посередницька діяльність, довірче управління майном, прийняття (надання) однією особою, зареєстрованою як платник податку у встановленому порядку, або місце, зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи. Підставою певних колізій виглядає неузгодженість у застосуванні такого поняття, як «економічна діяльність», яка окремо в чинному Кодексі не визначена, але використовується за текстом. У цій ситуації треба враховувати норми господарського та цивільного законодавства, які регулюють ці відносини.

3. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.

4. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподаткуванню.

5. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита або зборів.

Факультативні ознаки фізичних осіб — платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов’язків конкретної особи, але не впливають на виникнення, зміну або скасування обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.

1. Місце постійного проживання. Як таке виступає місце, де особа фактично проживає, а при неможливості встановити таке місце — місце, де ця особа живе, а при неможливості встановити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, або місце, що зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи, або місце перебування її батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна або піклувальника. В українському й російському законодавстві немає чітко закріпленого цього поняття. Тому досить часто при тлумаченні за основу беруться рекомендації Організації економічного співробітництва й розвитку. Особа вважається податковим резидентом, якщо має постійне місце проживання в державі, якщо вона має в ньому постійне житло, тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) і звичайно проживає в цій державі. Деяким законодавствам властива невизначеність цієї характеристики. Так, у Швеції законодавство про прибутковий податок як платника розглядає будь-яку особу, що прибуває до країни, якщо вона придбала «дійсне житло або притулок».

2. Принцип громадянства використовується поряд із принципом місця проживання або місцезнаходження суб’єкта. Його застосування передбачає ряд особливостей. По-перше, основна частина податкових законодавств виходить із рівноправності громадян, іноземців, осіб без громадянства в обов’язках із приводу сплати податків та зборів. В основі подібного єдиного підходу лежать інтеграційні процеси, які відбуваються в економіці й підштовхують до формування уніфікованих податкових важелів. У жовтні 1961 року була прийнята Європейська соціальна хартія, що набула чинності в 1965 році, й передбачає, що громадяни кожної з договірних країн мають право займатися діяльністю, що приносить дохід на території інших договірних країн, на основі рівності із громадянами останніх. Таким чином, диференціація громадянства не може служити підставою для використання різних ставок, застосування пільг і т. д., тобто збільшувати податковий тягар на резидентів. По-друге, залежність оподаткування від громадянства зачіпає особливості механізму нарахування і внесення податкових платежів, що засновані на взаємності держав. У випадку надання будь-яких пільг або зниження податкового тиску однією державою щодо юридичних або фізичних осіб іншої, остання на підставі взаємності може використовувати подібний механізм.

3. Центр особистих і економічних інтересів.

4. Місце фактичного проживання. Місцем фактичного проживання фізичної особи вважається місцезнаходження будинку, квартири або іншого житлового приміщення, де постійно або переважно мешкає ця особа. У цій ситуації треба враховувати положення ст. 45 цього Кодексу «Податкова адреса». Нею для фізичних осіб визнається 252 місце постійного або переважного проживання, за яким платник перебуває на обліку в органі державної податкової служби.

При характеристиці фізичних осіб як платників податків навряд чи має сенс наголошувати на диференціації осіб за віком. Законодавство не робить принципового розмежування за даним критерієм (швидше за все, тільки побічно — при характеристиці доходів, отриманих від різних видів діяльності, для заняття якою вже передбачається досягнення певного віку). Податки на доходи неповнолітніх сплачують батьки (опікуни або піклувальники) у порядку, встановленому законом. Національними законодавствами і міжнародними договорами можуть встановлюватися додаткові ознаки фізичних осіб-платників або інший їх набір, послідовність, оцінка.

Платниками податків і зборів з юридичних осіб є: 1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні; 2) іноземні підприємства й організації. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. В основі виникнення податкових обов’язків у подібних платників, визначення їх розмірів і особливостей лежить диференціація юридичних осіб на резидентів і нерезидентів з метою оподаткування. Податковими резидентами, згідно із ст. 14 цього Кодексу є юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет. Так, резидентами вважаються юридичні особи й суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва й т. п.), які створені й здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України й за місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії й представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

Згідно із ст. 14 цього Кодексу нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні. Нерезидентами, у свою чергу, виступають юридичні особи і суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва й т. п.), із місцезнаходженням за межами України, які створені й здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, що не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

При визначенні резидентства юридичних осіб — платників податків використовуються кілька підстав.

1. Місце реєстрації. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності у формі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності. Іноді для визначення резидентства буває достатньо реєстрації юридичної адреси. У Франції корпорація визнається резидентом, якщо вона зареєстрована у Франції або тут зареєстрована її юридична адреса. За відсутності місця державної реєстрації й місця, зазначеного в установчих документах, місцем знаходження підприємства вважається місце здійснення основної економічної діяльності цього підприємства.

2. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до уставу або установчих документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце проживання власника. За відсутності вищого органу управління місцем управління вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.

3. За критерієм місця діяльності виділяється як резидент особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.

Філії й представництва юридичних осіб розглядаються податковим законодавством як самостійні платники податків тільки в тому випадку, якщо на них покладено обов’язок сплачувати конкретні податки. У цілому філії й інші відокремлені підрозділи юридичних осіб платниками податків не є. Під відокремленим підрозділом згідно зі ст. 14 цього Кодексу розуміються відокремлені підрозділи у значенні, наведеному у Господарському кодексі України. В окремих випадках відокремленим підрозділом вважається підрозділ суб’єкта господарювання, який розташований поза його межами та здійснює всі або частину його функцій (розділ XII цього Кодексу). Обов’язок зі сплати податків і зборів, які ними виконуються, являє собою обов’язок тих юридичних осіб, яких вони представляють. Фактично філії й інші відокремлені підрозділи не мають обов’язку зі сплати податку, а тільки виконують цей обов’язок у відповідній частині.

Так, постійним представництвом нерезидента в Україні є такий підрозділ, через який повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, належать: місце управління, філія, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова або газова свердловина, кар’єр, інше місце розвідки або видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, що мають повноваження діяти від імені нерезидента, що спричиняє виникнення в нерезидента прав і обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента: містити (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, прирівнювані з метою оподаткування до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платник податку.

Стаття 14 цього Кодексу визначає постійне представництво як постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів. З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (у межах одного проекту або проекту, що пов’язаний із ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більше ніж 6 місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Стаття 16. Обов’язки платника податків

16.1. Платник податків зобов’язаний:

16.1.1. стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України;

16.1.2. вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

16.1.3. подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

16.1.4. сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи;

16.1.5. подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов’язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов’язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання;

16.1.6. подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв’язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг — пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку);

16.1.7. подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

16.1.8. виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки;

16.1.9. не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов’язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;

16.1.10. повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації);

16.1.11. повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи — підприємця;

16.1.12. забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених цим Кодексом;

16.1.13. допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Рядом статей Податкового кодексу (статті 16, 17, 20, 21) врегульовано правовий статус платників податків та податкових органів. Необхідно звернути увагу на логіку законодавця при закріпленні суб’єктивних прав та юридичних обов’язків платників: спочатку — обов’язки, а потім — права. Конкретні обов’язки платника виникають за наявності об’єкта оподаткування у платника та наявності фактів, що породжують обов’язок зі сплати податку. Пояснюється це природою обов’язку зі сплати податків і зборів, що визначається владними, імперативними приписами з боку держави відносно реалізації суб’єктом обов’язку зі сплати податків і зборів. Саме тому платник податків реалізує насамперед обов’язок, який визначає і певні права. Податкові правовідносини і реалізація безпосереднього обов’язку платника зі сплати податку припускають певне протистояння податкового органу і платника податків. Виходячи із цього, необхідно чітко врегулювати межі можливих дій, права та обов’язки кожного з них.

Доцільно виділити певні групи обов’язків платників: 1) з податкового обліку (стати на облік або зареєструватися в податковому органі (нового змісту набув цей обов’язок із появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб — платників податків); надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим органам — про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом або власником) і т. д.); 2) зі сплати податків (самостійно й правильно обчислювати суми податкових платежів; вчасно й повним обсягом сплачувати податки; погашати недоїмки); 3) з податкової звітності (вести бухгалтерський облік і вносити виправлення у звітність; вчасно складати звіти й зберігати їх необхідний час; надавати до податкових органів необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обґрунтовувати відмову) і т. д.).

Стаття 17. Права платника податків

17.1. Платник податків має право:

17.1.1. безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

17.1.2. представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

17.1.3. обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;

17.1.4. користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.5. одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;

17.1.6. бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.7. оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз’яснення;

17.1.8. вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

17.1.9. на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

17.1.10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.11. на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

17.1.12. за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

17.2. Платник податку має також інші права, передбачені законом.

Порівняно із Законом України «Про систему оподаткування» права платників податків дещо розширились. Але знов таки доцільно звернути увагу, що поряд із власне податковими правами (саме які і мають бути закріплені в Податковому кодексі) законодавець залишив і не зовсім зручні конструкції. По-перше, для реалізації деяких прав необов’язково бути платником податків (можливість оскарження дій та рішень контролюючих органів чи їх посадових осіб, можливість звертатися до суду закріплено Конституцією України і такий загальний припис необов’язково дублювати в податковому законі). По-друге, реальне закріплення суб’єктивного права платника в певному протистоянні з податковим органом обумовлює наявність відповідного обов’язку у податкового органу та підстави відповідальності в разі невиконання останніх. Так, у платників податків є право отримувати інформацію в органах державної податкової та митної служби, але ст. 21 цього Кодексу «Обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів» не лише не визначає наслідки невиконання ними обов’язку з надання інформації, а взагалі не закріплює такого обов’язку.

Права платника податків також можна об’єднати у групи: 1) з податкового обліку (представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) у податкових органах); бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) зі сплати податків (використовувати податкові пільги; одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит); 3) з податкової звітності (одержувати в податкових органах необхідну інформацію; обирати метод ведення податкового обліку; представляти податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів; не розголошувати податкову таємницю і т. д.).

Стаття 18. Податкові агенти

18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Податкове законодавство України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, а й шляхом утримання податку в джерела виплати, яким виступає особа, що нараховує (виплачує, надає) платникові податків дохід або кошти. Податкових агентів іноді плутають із платниками податків або їх представниками. У ряді випадків ставиться знак рівності між податковим агентом і податковим органом, тоді як податковий агент — це юридична або фізична особа, на яку покладають обов’язки з обчислення, утримання із платника й перерахування податку або збору до бюджету. Якщо податковий представник діє на підставі угоди, рішення компетентного органу або загального закону, то в основі діяльності агента лежить норма закону, що делегує йому особливі повноваження. Найчастіше податковими агентами є національні підприємства, які мають договірні відносини з іноземними та здійснюють діяльність у країні податкового агента й мають дохід або інший об’єкт оподаткування. Податковим агентом є особа, на яку покладено обов’язок з обчислення й утримання податку із платника податків і перерахування його до відповідного бюджету. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і користуються правами, установленими податковим законодавством для платників податків.

Система обов’язків податкових агентів включає як групу основних обов’язків, так і групу тих, що деталізують, уточнюють їх. До основних обов’язків податкових агентів належать обов’язки із: 1) правильного і своєчасного обчислення й утримання сум податків та зборів із коштів платників податків; 2) своєчасного перерахування цих коштів до відповідних бюджетів. Ці обов’язки деталізуються додатковими обов’язками податкових агентів зі: 1) здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих до бюджетів; 2) надання в податковий орган документів і інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків; 3) надання в податковий орган інформації про неможливість утримання податку в платника податків і сумах заборгованості останнього.

Статус податкових агентів характеризується певною подвійністю. З одного боку, стосовно платника податків вони представляють податкові органи і реалізують функції з обчислення, обліку й утримання податку. З іншого — у відносинах із фіскальними органами їм надається статус платників податків і вони виступають як зобов’язані особи, що породжує фактично ідентичні функції податкових органів як щодо податкових агентів, так і щодо платників податків. У випадку відсутності коштів у платника податків у податкового агента не виникає обов’язку із втримання й перерахування податку до бюджету. Подібна ситуація породжує автоматично додатковий обов’язок податкового агента — повідомити в податковий орган про неутримані суми податку в закріплений законодавством строк. Використання інституту податкових агентів можливе за кількома видами податків: 1) при сплаті податку з доходів фізичних осіб податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам; 2) при сплаті податку на прибуток підприємств іноземними юридичними особами як податкові агенти виступають українські підприємства й організації, що здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам; 3) відносно новим є статус податкового агента при сплаті акцизного збору.

Стаття 19. Представники платника податків

19.1. Платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

19.2. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків — фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

19.3. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Основу інституту представництва в податковому праві становить ряд норм цивільного й цивільно-процесуального законодавства. Однак податкове представництво має істотну відмінність від цивільно-правового представництва. Принциповою відмінністю правової природи податкового представництва від цивільно-процесуального є спрямованість методу регулювання відносин, які виникають у різних формах представництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов’язку платника податків (сплату податків і зборів), що базується на відносинах влади й підпорядкування, та забезпечується владними, імперативними методами на відміну від цивільно-правового представництва, що має диспозитивний характер. Основним обов’язком платника податків є своєчасна й повна сплата податків і зборів. При цьому платник податків може брати участь у подібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другий шлях використовується через об’єктивні причини, коли платник податків не може виконувати податкові обов’язки (не досяг певного віку) або виконання обов’язків неможливе (відсутність у країні і т. д.). До особливостей податкового представництва можна віднести і специфічний суб’єктний склад, що припускає: 1) особу, яка представляє (платника податків); 2) представника (законного, уповноваженого або офіційного); 3) третю особу (податкові органи або інший орган, що здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів до відповідних централізованих фондів. Сутність представництва характеризується складністю відносин, які існують на декількох рівнях: 1) нижчий рівень (відносини між представником і особою, яку представляють); 2) вищий рівень (відносини між представником і іншими суб’єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

Набуття статусу податкового представника може здійснюватися двома засобами: 1) пасивний — набуття статусу представника не пов’язано із жодними діями представника або особи, яку він представляє, воно випливає із закону; 2) активний — набуття статусу представника пов’язане з активними діями суб’єктів. Як такі можуть виступати дії податкових органів (офіційне представництво); платника й представника — при складанні відповідного договору (уповноважене представництво). Таким чином, особиста участь платника податків у відносинах, пов’язаних зі сплатою податків і зборів, не позбавляє його права мати представника, так само як і участь представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у подібних правовідносинах.

Комплексне виконання податкових обов’язків може здійснюватися у трьох формах: 1) особистій; 2) представницькій; 3) змішаній (поєднання двох перших форм). Змішаний спосіб реалізації прав і обов’язків має місце в тих випадках, коли переплітаються дії платника (а може й податкових агентів) і дії податкових органів. Наприклад, при реалізації податкового зобов’язання з податку на дохід фізичних осіб можна виділити кілька етапів. На першому — податок сплачується платником самостійно (або через агента) щомісяця й заповнюється декларація наприкінці року. На другому — податкова інспекція перевіряє податкову декларацію й деталізує суму податку до оплати. На третьому етапі платник реалізує деталізований обов’язок (доплачує суму податку або вирішує, як розпорядитися надлишком сплаченого податку: використати в рахунок майбутніх платежів або вимагати повернення).

Податкове представництво виступає у трьох формах: 1) законне податкове представництво — ґрунтується на положеннях закону або іншого нормативного акта; 2) уповноважене податкове представництво — ґрунтується на договорах (або дорученнях) між платником податків і його представником. Слід зазначити, що поняття «уповноважене представництво» не зовсім вдале, оскільки будь-яка форма представництва в податковому праві заснована на повноваженні. Розрізняються ж форми податкового представництва залежно від підстав виникнення цих повноважень (закон, установчі документи, адміністративний акт, договір); 3) офіційне податкове представництво — представництво платника податків, в основі якого лежить ініціатива податкових органів.

Стаття 20. Права органів державної податкової служби

20.1. Органи державної податкової служби мають право:

20.1.1. запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків);

20.1.2. під час проведення перевірок вимагати виготовлення платником податків (уповноваженим представником платника податків) і безоплатно отримувати від них засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за її наявності) копії документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та пояснень з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків — фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків — юридичних осіб документи, що посвідчують особу;

20.1.3. одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки, у порядку встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду — інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності;

20.1.4. проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом;

20.1.5. вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу;

20.1.6. для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом;

20.1.7. виключено;

20.1.8. під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

20.1.9. проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Товари, які було отримано службовими (посадовими) особами органів державної податкової служби під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів;

20.1.10. під час проведення перевірок вимагати від посадових або службових осіб платника податків надання повноважних осіб для спільного з представниками органів державної податкової служби зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі провадження ним діяльності, що перевіряється;

20.1.11. доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовується для провадження господарської діяльності, та/або є об’єктами оподаткування або використовується для отримання доходів (прибутку) чи пов’язані з іншими об’єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.12. у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб’єктів господарювання;

20.1.13. виключено;

20.1.14. виключено;

20.1.15. звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків) за наявності хоча б однієї з таких підстав:

20.1.15.1. виключено;

20.1.15.2. недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у підпункті 20.1.11 цієї статті;

20.1.16. звертатися до суду, у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;

20.1.17. звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.18. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;

20.1.19. звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;

20.1.20. виключено;

20.1.21. складати стосовно платників податків — фізичних осіб та посадових осіб платників податків — юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення в порядку, визначеному законом;

20.1.22. виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

20.1.23. у випадках виявлення порушення вимог податкового та іншого законодавства України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів;

20.1.24. вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, припинення дій, які перешкоджають здійсненню законних повноважень службовими (посадовими) особами органів державної податкової служби, усунення виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби та контролювати виконання законних вимог службових (посадових) осіб органів державної податкової служби;

20.1.25. користуватися у службових справах засобами зв’язку, які належать платникам податків, з їх дозволу або дозволу посадових осіб таких платників;

20.1.26. залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів та перекладачів;

20.1.27. визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов’язань платників податків;

20.1.28. застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов’язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб’єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом;

20.1.29. здійснювати контроль за додержанням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків) та порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, наявністю торгових патентів;

20.1.30. одержувати безоплатно необхідні відомості для ведення Єдиного реєстру податкових накладних, формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків від платників податків, а також Національного банку України та його установ — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов’язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб’єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, — про державну реєстрацію та видачу ліцензій суб’єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ — про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від відділів державної реєстрації актів цивільного стану — про фізичних осіб, які померли;

20.1.31. одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;

20.1.32. надавати відстрочення та розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом;

20.1.33. застосовувати до фінансових установ, які не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про відкриття або закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у встановленому цим Кодексом розмірі;

20.1.34. за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах, встановлених законами України щодо таких видів платежів;

20.1.35. надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків іншим органам державної влади та органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до закону;

20.1.36. звертатися у випадках, передбачених законом до суду щодо застосування санкцій, пов’язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;

20.1.37. приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби та знімати їх з обліку і переводити до інших органів державної податкової служби;

20.1.38. звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;

20.1.39. отримувати від нотаріусів на письмові запити інформацію про вступ фізичної особи у вправа спадкоємця із обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу (прізвище, ім’я, по батькові, номер та серія паспорта, рік народження, місце проживання тощо) та відомості про майно (нерухоме, рухоме, кошти тощо), отримане за спадком;

20.1.40. звертатися до суду з заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом.

20.2. Права, передбачені підпунктами 20.1.1 — 20.1.11, 20.1.21, 20.1.23–20.1.26, 20.1.29–20.1.31, надаються посадовим особам органів державної податкової служби, а права, передбачені підпунктами 20.1.12–20.1.20, 20.1.22, 20.1.27–20.1.28, 20.1.32–20.1.39 цієї статті, надаються головам державних податкових служб і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Здійснення функцій податкових органів передбачає, з одного боку, реалізацію їх повноважень (насамперед, прав на здійснення певних дій), а з іншого боку — виконання обов’язків. Головним обов’язком податкових органів є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства. Саме це є засадою формування повноважень податкових органів. Усі права й обов’язки податкових органів розподіляються на дві групи. По-перше, це група, що кореспондується й узгоджується із правами й обов’язками платників (обов’язок подавати інформацію щодо оподаткування, пов’язану із правом платників податків на таку інформацію тощо). По-друге, група самостійних прав і обов’язків, які реалізуються при взаємодії з іншими органами або при накладенні санкцій. Дуже важливе закріплення вичерпного переліку прав і обов’язків податкових органів. Саме це може обмежити протизаконне застосування дій щодо платників податків, а в останніх створити впевненість у захисті з боку держави, яка розглядає платника податків не як потенційного правопорушника, а як партнера.

Повноваження податкових органів можна класифікувати також за складовими податкового обов’язку: а) щодо податкового обліку (повноваження податкових органів з обліку платників податків; одержання безоплатно необхідних відомостей для ведення відповідних реєстрів від платників податків, фінансових установ, органів державної влади; прийняття рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби та знімати їх з обліку і переводити до інших органів державної податкової служби; повноваження з розрахунку окладних податків і т. п.); б) щодо сплати податків (повноваження щодо надання відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань, а також прийняття рішення про списання безнадійного боргу; щодо стягнення з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пені за несвоєчасне виконання ними рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів (за кожний день прострочення, включаючи день сплати); в) щодо податкової звітності (повноваження щодо проведення документальних перевірок на підставі документів податкової звітності тощо).

Багато в чому визначення прав органів державної податкової служби в цьому Кодексі збігається з редакцією Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ. При цьому зберігається і розмежування прав на два блоки: 1) права, які надаються посадовим особам органів державної податкової служби; 2) права, які надаються головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам. Підставою розмежування на такі блоки прав є режим реалізації повноважень органів державної податкової служби: безпосередньо при здійсненні податкового контролю, з’ясуванні різних обставин при спілкуванні з платником (реалізується в діях посадових осіб) та реалізація представницьких функцій у діяльності органів державної податкової служби, коли права цих органів виходять за межі відносин з платником або коли податковими органами реалізуються примусові заходи.

Стаття 21. Обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів

21.1. Посадові особи контролюючих органів зобов’язані:

21.1.1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;

21.1.2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

21.1.3. забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;

21.1.4. не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

21.1.5. коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності;

21.1.6. не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи;

21.1.7. надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом.

21.2. За невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків посадові особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом.

21.3. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Посадовими особами контролюючих органів є особа, яка має постійне, тимчасове чи спеціальне повноваження здійснювати функції представника влади у відносинах оподаткування. З метою управління та здійснення контролю за справлянням податків та зборів держава делегує посадовим особам контролюючих органів владні повноваження, можливість представляти суб’єкта владних повноважень у сфері оподаткування. Враховуючи те, що інтереси держави у відносинах оподаткування регулюються імперативними засобами та забезпечуються обов’язком виконання владних наказів, участь таких посадових осіб у відносинах із платниками вимагає виваженості та упорядкування. Одним із засобів цього є встановлення мір відповідальності за невиконання, неналежне виконання обов’язків або зловживання наданими посадовим особам контролюючих органів владними повноваженнями.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну службу»[23] посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України[24].

Державний службовець повинен: а) сумлінно виконувати свої службові обов’язки; б) шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; в) не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця[25]. Основними обов’язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі[26]. Державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами щодо проходження ним державної служби, у необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку[27].

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»[28] посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров’я виконувати обов’язки, покладені на податкову міліцію.

Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України (згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.09.2011р. № 836-р Державну податкову адміністрацію України реорганізовано в Державну податкову службу України. Далі по тексту Коментарю — Державна податкова служба України (ДПСУ). У разі прийняття на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін від шести місяців до одного року. На роботу до органів державної податкової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів. Посадові особи органів державної податкової служби здійснюють організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції, визначені законодавством України. Правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов’язки визначаються Конституцією України. Посадові особи органів державної податкової служби не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається Державною податковою службою України. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Особи, прийняті на службу до податкової міліції, в тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому обліку військовозобов’язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції Державної податкової служби України. Особи, які закінчили вищі навчальні заклади Державної податкової служби України і яким присвоєно спеціальне звання начальницького складу податкової міліції, звільняються від призову на строкову військову службу.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби; державний радник податкової служби І рангу; державний радник податкової служби II рангу; державний радник податкової служби III рангу; радник податкової служби І рангу; радник податкової служби II рангу; радник податкової служби III рангу; інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу[29].

Особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького складу, присвоюються такі спеціальні звання[30]: вищий начальницький склад: генерал-полковник податкової міліції; генерал-лейтенант податкової міліції; генерал-майор податкової міліції. Старший начальницький склад: полковник податкової міліції; підполковник податкової міліції; майор податкової міліції. Середній начальницький склад: капітан податкової міліції; старший лейтенант податкової міліції; лейтенант податкової міліції. Молодший начальницький склад: старший прапорщик податкової міліції; прапорщик податкової міліції.

Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого начальницького складу податкової міліції визначається Державною податковою службою України. Спеціальні звання старшого і середнього начальницького складу податкової міліції присвоюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Спеціальні звання вищого начальницького складу податкової міліції відповідно до Конституції України присвоює Президент України за поданням Голови Державної податкової служби України.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про державну службу» особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства[31]. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду[32].

За невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету[33]. Посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати комерційної та службової таємниці.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством відповідальність. При порушенні посадовою чи службовою особою податкової міліції прав і законних інтересів громадянина відповідний орган державної податкової служби зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Посадова чи службова особа податкової міліції, яка виконує свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Посадова чи службова особа податкової міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку. Дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Стаття 22. Об’єкт оподаткування

22.1. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Поняття об’єкта оподаткування передбачає два підходи: розширений і більш вузький. Як узагальнена категорія об’єкт оподаткування являє собою родове визначення (доходи або їх частина; майно; вартість і т. д.), з яким пов’язане виникнення обов’язку платника податків сплатити податок чи збір. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об’єкти оподаткування можна визначити як видові форми об’єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб та ін.), які й закріплюються спеціальними розділами Особливої частини Податкового кодексу України.

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об’єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим. Так, наприклад, об’єктом оподаткування може виступати фонд оплати праці й т. д. При цьому той самий об’єкт не може виступати об’єктом оподаткування по декількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використати об’єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об’єкт (наприклад, прибуток) може використовуватись як об’єкт оподаткування в декількох випадках. Так, використання доходу як об’єкта по загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об’єктів на місцевому рівні.

Деяка теоретична незавершеність проблеми реалізується в нормативній невизначеності. Податковий кодекс України як об’єкт оподаткування виділяє прибуток (доходи). У ряді випадків має місце надмірна деталізація. Наприклад, характеристика доходу (прибутку) як об’єкта навряд чи необхідна, оскільки прибуток є одним з елементів доходу (нарівні із заробітною платою). Природно, прибуток і дохід — різні категорії, але подібна деталізація передбачає й подальший аналіз, навряд чи доречний. Таким чином, об’єктом є такий предмет чи дія, із приводу яких виникає обов’язок із сплати податку. Наприклад, отриманий дохід, володіння чим-небудь, споживання певних предметів. Законодавець іде простим шляхом: закріплює вичерпний перелік об’єктів оподаткування (майно, доходи, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг) і т. д.

Відкритий перелік об’єктів оподаткування передбачає виділення об’єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них належать: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг). Традиційний шлях законодавця при визначенні об’єкта оподаткування — відкритий перелік різних його видів, передбачає обов’язкову наявність зв’язку між нормою Загальної частини Податкового кодексу України й нормою Особливої частини Податкового кодексу України. Це означає, що, визначивши серед різновидів об’єкта оподаткування дохід, майно і т. д., законодавець передбачає обов’язкову деталізацію конкретного виду об’єкта при побудові правового механізму окремого податку або збору. Таким чином, загальною нормою встановлюються тільки рамки, у межах яких деталізуються особливості окремого виду об’єкта оподаткування у спеціальних нормах. Податкове законодавство дуже часто виділяє як доходи матеріальні надходження. У багатьох випадках при цьому змішуються подібні, але нерівнозначні поняття. Так, у деяких випадках важко було розмежувати поняття «дохід», «прибуток», «виручка». Багато проблем і різних думок викликали свого часу відрахування валютної виручки (так званий податок на валютну виручку) підприємств, що передують механізму обов’язкового продажу валютної виручки. Деякі податкові інспекції виділяли як об’єкт оподаткування всю валютну виручку підприємств, що при середній ставці в 35 % (30 % — державний валютний фонд і 5 % — місцевий) змушувало робити дані відрахування й за рахунок фонду заробітної плати. Це відбувалося незважаючи на те, що за логікою постанови мався на увазі дохід, а не вся виручка підприємств.

Законодавче закріплення видів об’єктів оподаткування необхідно уточнювати й удосконалювати у відповідних розділах Особливої частини Податкового кодексу України, оскільки окремі з них дублюють один одного або є складовими частинами один одного. Наприклад, дохід є складеним елементом вартості, куди крім нього входять матеріальні витрати. Тому доречним може бути не виділення доходу й вартості, а акцент на вартості (і різних її складових). Таким чином, фактично, будуть охоплені відразу три різновиди об’єктів оподаткування: вартість, дохід, прибуток.

1. Характеристика майна як об’єкта оподаткування має не просте завдання, оскільки в цьому випадку особливо виразно може проступити стик між податково-правовим і цивільно-правовим регулюванням. Щоб залишатися на позиціях податково-правового регулювання, важливо орієнтуватися на формування відповідного для даного типу регулювання правового режиму. Якщо в умовах цивільно-правових відносин характеристика майна в першу чергу пов’язується з відносинами власності, то податково-правове регулювання орієнтоване на обумовленість реалізації податкового обов’язку тим чи іншим майном. Саме з позицій формування правової конструкції зв’язків майна платника податків і реалізації ним обов’язків із податкового обліку, сплати податку й податкової звітності й необхідно вводити категорію майна як об’єкт оподаткування. Виділення майна як об’єкта оподаткування передбачає деталізацію його за окремими видами податків. При цьому вона здійснюється, як правило, за рахунок перерахування тих видів майнових об’єктів, наявність яких у платника передбачає реалізацію податкового обов’язку. Наприклад, при виділенні нерухомого майна виділяються об’єкти майна, які розташовані на землі й не можуть бути перенесені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також землю. Фактично подібний підхід збережений і при оподаткуванні транспортних засобів, де об’єкт оподаткування визначається як закритий перелік різних видів транспортних засобів і самохідних машин і механізмів. Очевидно, необхідно замислитися про критерій виділення майнових об’єктів як об’єкта оподаткування. Навряд чи це повинно бути обумовлене наявністю певної матеріальної вигоди, пов’язаної з володінням цим майном. Вбачається, що в подібній ситуації ми можемо зіштовхнутися із внутрішнім подвійним оподаткуванням. Матеріальна вигода в остаточному підсумку конкретизується в доході або прибутку, які отримані у зв’язку з володінням майном і які, крім майнового оподаткування, виступають окремими об’єктами оподаткування. У підсумку у того самого платника податків та сама дія (пов’язана з володінням, користуванням або розпорядженням майном і яка принесла дохід або прибуток) може потрапити під оподаткування двічі: за реальними і особовими податками. Тому нам вбачається, що виділення майна як об’єкта оподаткування не повинно обумовлюватися вигодами від його використання, оскільки це порушить один із фундаментальних принципів — недопущення внутрішнього подвійного оподаткування.

2. Товар як об’єкт оподаткування передбачає специфічну підставу щодо виникнення податкового обов’язку. Йдеться про те, що з метою оподаткування перш за все важливо визначити саме вартість товару або оборот від реалізації товарів. Саме з цих позицій Податковий кодекс підходить до закріплення цього різновиду об’єкта. Взагалі визначення товару має міжгалузеве значення, яке потребує галузевого режиму регулювання залежно від особливостей правового впливу. Згідно зі ст. 14 цього Кодексу товарами визнаються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Фактично, йдеться про запозичення цивільно-правової конструкції регулювання цього явища, якому не надано ніяких специфічних ознак.

3. Одним з основних видів об’єктів оподаткування є доходи. Відсутність чіткого законодавчого регулювання даного поняття породжує цілий ряд проблем. Звідси — безліч протиріч між платниками й податковими органами. Виникають питання, чи є доходом безкоштовно отримані послуги, плата за товар нижче його вартості? Якщо так, то дуже часто в платника просто відсутні кошти для сплати податку. Подібна підстава реалізується при характеристиці доходу як об’єкта оподаткування. При цьому доходи розмежовуються як від джерел у державі, так і від джерел за межами держави. Важливо мати на увазі, що подібна диференціація здійснюється як на рівні родових норм, так і на рівні спеціальних. Перший тип розмежування доходів, на жаль, не затребуваний українським податковим законодавством, і основна увага приділяється даній проблемі на рівні спеціальних податкових норм. Характеристика доходу як об’єкта оподаткування передбачає певне роздвоєння й використання специфічних підстав формування доходів юридичних і фізичних осіб. Оподаткування юридичних осіб обумовлює використання такої категорії, як валовий дохід, який включає загальну суму доходів платника податку від усіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами[34]. Перелік елементів валового доходу деталізується залежно від конкретних форм. Як об’єкт оподаткування дохід виступає й у податку з доходів фізичних осіб, де він розмежовується на загальний річний оподатковуваний дохід і загальний місячний. Необхідно мати на увазі, що дуже часто дохід характеризується в податковому законодавстві як загальна сума надходжень (у грошовій або натуральній формі) із всіх джерел і фактично виступає як виручка особи. Більш точним показником податкоспроможності, на нашу думку, у цьому випадку є прибуток, коли сума надходжень уже очищена від матеріальних витрат.

4. Характеризуючи прибуток як об’єкт оподаткування, необхідно мати на увазі, що він належить тільки до регулювання оподаткування юридичних осіб. Категорія прибутку не може бути застосована щодо оцінки результатів діяльності фізичних осіб. Це пов’язано як з особливостями обліку й визначення (у першу чергу виходячи із критеріїв бухгалтерського обліку), так і зі змістом даного поняття. Відносно фізичних осіб об’єктом оподаткування може виступати тільки дохід, тоді як податкове регулювання діяльності юридичних осіб допускає використання як доходу, так і прибутку. До 1995 р. в Україні основним видом прямого податку з юридичних осіб був податок на доходи, який змінився податком на прибуток. Це була чітко сформульована позиція, що виходить із фіскальної функції податків при обмеженні стимулюючої, хоча це і характеризується рядом принципових недоліків. До них належать: виділення як об’єкта оподаткування окремих складових по кілька разів (заробітна плата); відсутність джерела сплати при необхідності перерахування (коли дохід дорівнює заробітній платі) податку і т. д. Не враховувалися й проблеми сезонних підприємств, які повинні були щомісяця перераховувати податкові відрахування, а реально одержували дохід, наприклад, восени (сільськогосподарське виробництво). Перехід до оподаткування прибутку юридичних осіб передбачив і деталізацію цього об’єкта оподаткування. У цьому випадку можливі два принципові підходи до визначення прибутку: закріплення закритого переліку надходжень, що складають прибуток, або коректування сукупного доходу (загальної суми надходжень) платника на суму матеріальних витрат.

5. Визначивши додану вартість продукції (робіт, послуг) як різновид об’єкта оподаткування, не деталізується, що розуміється під доданою вартістю, а йдеться про реалізацію товарів, робіт, послуг. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що, фактично, зміст доданої вартості як об’єкта оподаткування зводиться до вартісної оцінки реалізації товарів, робіт, послуг. При характеристиках реалізації товарів, робіт, послуг як різновидів об’єкта оподаткування необхідно враховувати ряд обставин. По-перше, об’єктом оподаткування може бути вартість тільки тих товарів, робіт, послуг, які вже реалізовані, виконані або зроблені. Вартість же нереалізованих товарів може виступати об’єктом оподаткування тільки як майно платника податків. При цьому законодавець не вказує, яка реалізація вважається фактичною, використовуючи переважно відсильні норми до цивільного законодавства. По-друге, і робота, і послуга розглядаються як об’єкт оподаткування. Однак результати роботи мають матеріальне вираження й можуть бути реалізовані тільки після закінчення робіт, а результати послуг не мають матеріального вираження і їх реалізація відбувається в ході надання цих послуг. Таким чином, об’єкт оподаткування робіт має статичний характер, тоді як аналогічний об’єкт по послугах має тривалий характер. По-третє, виділення реалізації як об’єкта оподаткування обов’язково передбачає певний вартісний її еквівалент. Певну складність при характеристиці даного виду об’єкта оподаткування становить використання законодавцем оцінних понять, яким не надається ніякої деталізації. У найкращому разі застосовується метод закритого або відкритого переліку понять. Так, досить умовним є виділення монопольних і високорентабельних товарів при сплаті акцизного збору. Критерій віднесення товарів до монопольних, визначення високої норми рентабельності законодавчо не врегульований. Чимало проблем пов’язано і з невизначеністю таких понять, як товари першої необхідності, оптова реалізація товарів і т. д. Навряд чи доречно при податково-правовому регулюванні використовувати образні, оцінні поняття. У випадку їх застосування необхідно закріпити чіткі критерії тих характеристик і якостей, які виділені як родові ознаки. Це важливо, оскільки податково-правове регулювання націлене на визначення насамперед суми податку, що підлягає сплаті, і оцінні характеристики тих чи інших понять, у зв’язку з цим необхідно трансформувати в точні кількісні показники, ґрунтуючись на яких, можна точно визначити розмір податку.

Стаття 23. База оподаткування

23.1. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування — це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

23.2. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

23.3. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

23.4. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Базою оподаткування є конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування. Для визначення суми податку, яку необхідно сплатити до бюджету, об’єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати кількісні характеристики об’єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об’єкта оподаткування. Податкова база за своїм змістом є об’єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, обчислення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що обумовлює обов’язок сплатити акциз. Так, реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин, які виникають у зв’язку з певними діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввозом товару на митну територію. Саме ці дії і є обставинами, що обумовлюють обов’язок сплатити акциз. Визначення бази оподаткування не означає відсутність обліку або заниження предмета (тим більше об’єкта) оподаткування. Конструкція «заниження об’єкта» до багатьох податків взагалі не застосовується: об’єкт цих податків можна сховати (не враховувати) тільки повністю, але не частково. Заниження бази оподаткування не можна кваліфікувати як приховання або відсутність обліку, тому що платник податків заявляє про наявність об’єкта оподаткування.

Стаття 24. Одиниця виміру бази оподаткування

24.1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

24.2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

24.3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Використання й розрахунок бази оподаткування передбачає певний масштаб. Це робиться при характеристиці об’єкта оподаткування, обранні параметрів його виміру. Вимір об’єкта оподаткування здійснюється за допомогою одиниці оподаткування, що виступає як умовна одиниця, яка надає кількісний вираз базі оподаткування. Необхідно мати на увазі, що застосувати податкову базу до багатьох видів майнових податків досить складно, тому що їх важко виразити в яких-небудь одиницях. У цьому випадку використовується одиниця оподаткування — конкретна специфічна характеристика предмета оподаткування, до якої застосовується ставка податку. У деяких випадках характеристика одиниці оподаткування зводиться до системи його виміру: вартості, площі, потужності, обсягу, характеризуються як певна кількісна міра предмета оподаткування. Важливо при цьому уточнити, що мова йдеться не про загальну вартість або площу предмета, що більшою мірою характерно для визначення бази оподаткування, а саме про одиниці визначення характеристик предмета оподаткування.

Одиниця оподаткування значною мірою становить практичний інтерес. За її допомогою встановлюються нормативи і ставки. Можна виділити відносно традиційні одиниці оподаткування (податок на доходи фізичних осіб — грошова одиниця, земельний податок — одиниця виміру площі ділянок, акциз на спиртне — міцність напоїв). Нерідко той самий об’єкт передбачає різні параметри оподаткування. Так, наприклад, розмір податку на транспортний засіб залежить: у Франції й Італії — від потужності двигуна; у Бельгії й Нідерландах — від ваги автомобіля; у Німеччині — від об’єму робочих циліндрів. В основі вибору конкретної одиниці оподаткування лежать різні фактори, але серед них насамперед можна виділити сформовані в податковій практиці звичаї, традиції і як похідне від цього фактора — зручність застосування даної одиниці у сформованій системі податкового обліку.

Для встановлення оподатковуваної бази необхідно визнати саме масштаб податку, тобто певну фізичну характеристику або параметр виміру об’єкта оподаткування. Водночас одиницею податку потрібно вважати умовну одиницю прийнятого масштабу, що використовується для кількісного вираження оподатковуваної бази. Наприклад, при виборі як масштабу для обчислення мита потужності автомобіля одиницею оподаткування може бути кінська сила, при виборі для обчислення акцизів як масштаб потужності двигуна одиницею буде один літр (в інших країнах — галон, барель і т. д.).

Стаття 25. Ставка податку

25.1. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Ставка податку являє собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази. Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами і не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зміни податкових ставок, механізми справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Необхідно мати на увазі, що повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування із встановлення ставок податку досить обмежені. По всіх загальнодержавних податках ставки встановлюються винятково Верховною Радою України. Щодо місцевих податків і зборів, то їх межі також визначені, і місцеві органи самоврядування, установлюючи по них ставки, не мають права перевищувати визначеного показника. Законодавче регулювання ставки оподаткування зосереджено переважно на процедурних питаннях, що регулюють порядок встановлення та затвердження ставок акцизів.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризують податковий механізм, без якого неможливо уявити ні конкретний податок, ні рівень податкового тягаря (тиску). Особливістю саме цього елемента порівняно з іншими складовими податкового механізму (платником, об’єктом) є його мобільність, рухливість. За допомогою ставки податку можна досить оперативно реагувати на зміни або стимулювати їх, практично не змінюючи податкового механізму в цілому. У багатьох випадках законодавче корегування конкретного податку відбувається шляхом зміни ставок податку. Подібна практика лежить в основі традиційного податкового маневрування. Воно часто корегується зі значним спрощенням самої процедури законотворчості, коли оперативне реагування податкового законодавства на зміну суспільних відносин досягається шляхом передачі органом державної влади уряду певних повноважень у сфері регулювання розміру ставок оподаткування. Законодавче регулювання ставок податків, їх форм і рівнів породжує ряд питань. Багато з них пов’язані з обґрунтуванням співвідношення середніх розмірів ставок і встановленої прогресії оподаткування: як має збільшуватися середня ставка при збільшенні доходу; з якого рівня доходів повинна «включатися» прогресія; що є основою для встановлення нижньої межі ставки.

Стаття 26. Базова (основна) ставка податку

26.1. Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.

26.2. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Базова (основна) ставка — ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, які полегшують або збільшують податковий тягар. Необхідно мати на увазі, що за деякими податковими платежами про базову податкову ставку можна говорити досить умовно, виходячи з множинності ставок за даним податком (акцизний збір), або враховувати, що при обчисленні одного і того самого податку можуть використовуватися кілька базових (основних) ставок.

Стаття 27. Гранична ставка податку

27.1. Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

Обмеження податкового тиску застосовуються в переважній більшості випадків шляхом використання саме цієї конструкції. Але треба враховувати, що гранична межа при встановленні ставки стосується місцевих податків та зборів, коли таким чином обмежується нормотворчість на місцях. Ставки загальнодержавних податків та зборів визначаються законом (при можливості або доцільності закріплення єдиної або підвищеної ставки).

Щодо введення місцевих податків та зборів Верховою Радою України закріплюються такі модельні елементи правового механізму відповідного платежу, за межі яких не можна виходити місцевим радам, запроваджуючи той чи інший місцевий податок чи збір.

Стаття 28. Абсолютна та відносна ставки податку

28.1. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

28.2. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Абсолютні ставки — ставки податку, при яких розмір податку у сталому розмірі визначається на кожну одиницю оподаткування. Подібні ставки потребують змін, тому що інфляційні процеси роблять цей механізм спізнілим. У тих випадках, коли використовуються абсолютні ставки, їх перегляд відбувається досить часто.

Відносні ставки — ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у певному співвідношенні до одиниці оподаткування. Характер співвідношення ставки податку й одиниці оподаткування дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок: а) відносно-процентні ставки податку — встановлюються у відсотках до одиниці оподаткування; б) відноснократні — співвідношення розміру податку й одиниці оподаткування встановлюється у величинах, кратних певному показнику (неоподатковуваному мінімуму, мінімальній заробітній платі й т. д.); в) відносно-грошові — ставки податку, які встановлюють ставку у формі певної грошової суми на частину об’єкта оподаткування.

Стаття 29. Обчислення суми податку

29.1. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

29.2. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному цим Кодексом.

Обчислення податку являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органу з визначення суми податку, що підлягає сплаті в бюджети або цільові фонди. Обчислення податку вимагає конкретизації за декількома напрямами: 1) стосується конкретного платника; 2) здійснюється відносно конкретного податкового зобов’язання за окремим податком; 3) являє собою сукупність дій, обумовлених особливостями об’єкта оподаткування; 4) здійснюється відносно відповідного податкового періоду. Особливості обчислення податків і зборів можуть лежати в основі класифікації цих видів обов’язкових платежів. Відповідно до цього податки розподіляються на: 1) окладні — податки, що обчислюються безпосередньо податковим органом; 2) неокладні — податки, що обчислюються самостійно платником податків: а) безпосередньо неокладні — податки, що обчислюються самим платником податків; б) опосередковано неокладні — податки, що обчислюються податковим агентом; 3) змішані — податки, що обчислюються на різних етапах і платником податків, і податковим органом. Прикладом подібного податку може бути податок із доходів фізичних осіб, що обчислюється податковими агентами (при оподаткуванні доходів за місцем основної роботи платника податків), платниками податків (при поданні податкової декларації) і податковими органами (при корегуванні даних податкових декларацій).

Обчислення податку проходить кілька стадій: 1) визначення об’єкта оподаткування; 2) визначення бази оподаткування; 3) вибір ставки податку; 4) застосування податкових пільг; 5) розрахунок суми податку. Обчислюється податок у межах одного податкового періоду, але здійснюватися це може декількома способами. Необхідно розмежовувати способи обчислення податку й способи сплати податку.

Спосіб обчислення податку характеризує особливість визначення й обліку бази. Залежно від способів обчислення розмежовують: 1) кумулятивний — спосіб визначення об’єкта, при якому податкова база розраховується наростаючим підсумком. На конкретну дату визначається оподатковувана база, зменшена на суму пільг, якими користується платник на цю дату. У кожний момент виплати доходу визначається загальна сума виплат конкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір податку, що був утриманий раніше; 2) некумулятивний — спосіб визначення податкової бази за видами. У цьому випадку кожна частина доходу оподатковується податком окремо, незалежно інших джерел доходів. Цей спосіб більш простий, ніж попередній, і не вимагає складної й громіздкої системи розрахунків, хоча за його рахунок важко забезпечити стабільне надходження коштів у бюджет.

Як правило, обчислення податку та визначення сум, що підлягають внесенню в бюджети й цільові фонди, є обов’язком платників податків, що деталізується за кожним податком. Однак це не виключає й участі у визначенні сум податку або збору податкового органу. Здійснюється це у випадку прямого делегування йому подібних обов’язків або в ситуаціях, коли платник податків ухиляється від обчислення й сплати податку. Якщо сума податкового обов’язку розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, вірогідність і повноту нарахування такої суми, однак відповідає за своєчасне й повне погашення нарахованого податкового обов’язку й має право на оскарження цієї суми. Відповідно до ст. 54 цього Кодексу «Визначення сум податкових та грошових зобов’язань» контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: 1) платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; 2) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; 3) згідно з податковим законодавством та іншими законами особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; 4) рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; 5) дані перевірок щодо утримання податків з джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; 6) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником у митних деклараціях. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо вартості імпортованих товарів, яка відрізняється від задекларованої під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 4 ст. 54 цього Кодексу, виходячи з вартості товару, зазначеного у таких документах. Якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом згідно з п. 54.5 ст. 54 цього Кодексу, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 30. Податкові пільги

30.1. Податкова пільга — передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

30.2. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

30.3. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

30.4. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

30.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

30.6. Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом — платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

30.7. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

30.8. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

30.9. Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Пільга — це звільнення (повне або часткове) платника податків (що враховує його особливості) від сплати податку. Тут необхідно підкреслити три обставини. По-перше, пільга — це звільнення саме від сплати, а не від податкового обов’язку, тому що при відстрочці обов’язку сплата податку залишається, а звільнення (на певний строк) стосується тільки перерахунку податку. Після закінчення цього терміну обов’язок підлягає реалізації (податковий кредит). Крім цього, податковий обов’язок включає кілька складових: податковий облік, сплату податку, податкову звітність. І якщо платник може бути звільнений від сплати податку, то обов’язок з обліку й звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливо у двох обсягах: повному — коли платник повністю звільняється від сплати, і частковому — коли скорочується податковий тиск за рахунок зменшення суми або відстрочки сплати податку. Третя обставина — особливості платника. Вони можуть стосуватися як безпосередньо рис, що характеризують його (інвалід 1 або 2 групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретний вид діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів і т. д.).

Закладаючи основи надання податкових пільг, необхідно чітко визначити саме категорії платників, а не окремих юридичних або фізичних осіб, тобто виділяється певна однорідна група платників податків, що характеризується конкретною ознакою, на підставі якої й формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об’єкт оподаткування, обчислюють податкову базу й суму податків у повному обсязі згідно зі встановленими законодавством загальними правилами. Таким чином, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування й сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі при наявності підстав, визначених законодавством України. Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — Податковий кодекс України, що закріплює принципові винятки для певних категорій платників або галузей. При цьому йдеться про регулювання податкових звільнень на рівні визначення родової конструкції податкової пільги, підстав надання звільнень, різновидів пільг та закріплення відповідних податкових пільг за окремими податками та зборами, що встановлюються певними розділами особливої частини Податкового кодексу. Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних платників та деталізують процедурну реалізацію приписів щодо податкових звільнень.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їхньої діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків має право використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Характеристика податкових пільг має бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм має бути матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим становищем. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.

Пункт 30.9 ст. 30 цього Кодексу закріплює вичерпний перелік видів податкових пільг. Принциповим моментом для їх розмежування є момент надання такого звільнення — до того, як визначена сума для сплати чи після. З цих позицій у Податковому кодексі закріплена не досить зручна конструкція, яка поєднує два різних види пільги: вирахування та знижку. Перше звільнення використовується під час розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) — вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні — надаються всім платникам; часткові — надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні — діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові — діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні — надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові — відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування — застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки — вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі. Тут можна застосувати класифікацію вирахувань (вилучень) у галузі оподаткування (за видами платників; за строками; за елементами податкової бази): а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений прямо або опосередковано; б) нелімітовані — знижки, при яких податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків; в) встановлення зниженої ставки оподаткування; г) звільнення від сплати податку та збору.

Стаття 31. Строк сплати податку та збору

31.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

31.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

31.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 67 Конституції України платник податків зобов’язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Таким чином, своєчасна сплата податків і зборів є одним з основних обов’язків платника податків. З метою реалізації обов’язків платника податків Податковий кодекс України встановлює строки сплати податку. Строком сплати податку визнається період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податків і закінчується моментом закінчення строку сплати податку. Строки сплати податків залежать від того, належать податки до термінових або періодичних-календарних: 1) термінові податки — податки, які сплачуються протягом певного строку з моменту виникнення податкового обов’язку; 2) періодичні податки — податки, які сплачуються протягом певного строку, встановленого календарною датою. їх можна розділити на: а) декадні податки — сплачуються один раз на десять днів; б) щомісячні податки — сплачуються один раз на місяць; в) щоквартальні податки — сплачуються один раз на квартал; г) піврічні податки — сплачуються один раз на півроку (податок на землю, розрахунок після закінчення 6 місяців); д) щорічні податки — сплачуються раз на рік.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового обов’язку, зазначену в наданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, що випливають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, установлених цим Кодексом. У випадку, якщо відповідно до ст. 57 цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає податковий обов’язок платника податків із причин, не пов’язаних із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового обов’язку в строки, визначені в Кодексі, а якщо такі строки не визначено, — протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Стаття 32. Зміна строку сплати податку та збору

32.1. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

32.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

відстрочки;

розстрочки;

податкового кредиту.

32.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

Зміною строку сплати податку й збору визнається перенесення вповноваженим органом установленого строку сплати податку (збору) на більш пізній. Зміна строку не скасовує існуючого й не створює нового обов’язку по сплаті податку й збору. Зміна строку сплати податку й збору здійснюється за рішенням органів, до компетенції яких входить прийняття відповідних рішень:

1) відстрочка являє собою перенесення граничного строку сплати повної суми податку на більш пізній строк. Відстрочка (розстрочка) по сплаті податку (збору) може бути представлена по одному або декількох податках. Вона не може надаватися або встановлюватися по податковому обов’язку по ввізному миту, акцизному податку, податку на додану вартість при ввозі товарів (робіт, послуг) на митну територію України, зборах у Пенсійний фонд України або інших зборах у межах державного чи обов’язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами по цих податках та зборах. Відповідно до ст. 100 цього Кодексу розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному цим Кодексом.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків згідно з п. 100.5 ст. 100 цього Кодексу є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками, починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із п. 100.8 ст. 100 цього Кодексу затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше строку закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі;

2) розстрочка являє собою розподіл суми податку на певні частини із установленням строків сплати цих частин. Розстрочкою податкових зобов’язань є надання платникові податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань без обліку сум пені під відсотки, розмір яких не може бути менший за ставку Національного банку України. Розстрочка не може бути надана платникові податків, що раніше одержав її на цих же підставах. Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків згідно з п. 100.4 ст. 100 цього Кодексу є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо — суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Відповідно до п. 100.8. ст. 100 цього Кодексу рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного періоду приймається у такому порядку:

— стосовно загальнодержавних податків та зборів — керівником контролюючого органу (його заступником);

— стосовно місцевих податків і зборів — керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України. Рішення щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу окремих платників податків щороку оприлюднюються центральним контролюючим органом.

Договори про розстрочку, відстрочку можуть бути достроково розірвані: а) з ініціативи платника податків — при достроковому погашенні суми податкового боргу, по якому була досягнута домовленість про розстрочку, відстрочку; б) з ініціативи податкового органу, у випадку якщо: з’ясовано, що інформація, надана платником податків при висновку зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою; платник податків визнається таким, що має податковий борг по податкових зобов’язаннях, які виникли після висновку зазначених договорів; платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу;

3) податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Стаття 33. Податковий період

33.1. Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

33.2. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

33.3. Базовий податковий (звітний) період — період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Податковим періодом є період (календарний рік або інший), протягом і після закінчення якого визначається податкова база й обчислюється сума податку, що підлягає сплаті платником податків. Податковим періодом є строк, протягом якого формується податкова база. Податковий період необхідно відрізняти від звітного періоду. Із самого початку податковий період не пов’язується з періодом формування об’єкта оподаткування. На підставі податкового періоду й особливостей його застосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в податковому періоді. Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює даний податок. Податковий період може дорівнювати календарному року або становити інший строк, відповідно до характеру й особливостей конкретного податку. Найчастіше податковий період збігається зі звітним. Але в деяких випадках їх необхідно розмежовувати. Підставою такого розмежування є збіг або розбіжність обов’язку по сплаті податку й обов’язку звітності по сплаті цього податку.

Стаття 34. Види податкового періоду

34.1. Податковим періодом може бути:

34.1.1. календарний рік;

34.1.2. календарне півріччя;

34.1.3. календарний квартал;

34.1.4. календарний місяць;

34.1.5. календарний день.

Податкові періоди можна класифікувати за деякими підставами: 1) за строками (річний податковий період; квартальний податковий період; місячний податковий період; інші (податкові періоди, пов’язані зі сплатою податку одноразово; сплатою податку за підсумками складених періодів — кілька років і т. д.)); 2) за особливостями формування податкового обов’язку (перший — період, у якому податковий обов’язок формується від дня виникнення до закінчення податкового періоду; триваючий (звичайний) — податковий обов’язок формується з початку й до закінчення податкового періоду; останній — період, у ході якого податковий обов’язок визначається з початку податкового періоду й до останнього дня строку податкового обов’язку платника). Визначення меж першого і останнього податкових періодів здійснюється відповідно до Податкового кодексу України. У деяких випадках (коли законодавством остаточно не визначене це положення) ці строки визначаються платником податків разом з податковими органами за місцем обліку платника.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року було розширено перелік різновидів податкового періоду. Пп. 34.1.2 ст. 34 закріплено такий різновид податкового періоду, як календарне півріччя. Таким чином було виправлено колізію між ст. 34 цього акта, ст. ст. 49, 150, 152, 326. Ст. 49 було закріплено процедуру подання податкової декларації, різновидом якої виокремлювалась податкова декларація за півріччя (п. 49.19 ст. 49), що містило родовий припис щодо податкової звітності, який не збігався з положеннями ст. 34. Півріччя як різновид податкового періоду виникав і при справлянні податку на прибуток (ст. 150, 152) та збору за спеціальне використання води (ст. 326). Зміни, внесені Законом від 07.07.2011, більш чітко упорядкували ці відносини.

Стаття 35. Порядок сплати податків та зборів

35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

35.3. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України[35]. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, а також в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фінансових установах на території України. Сплата податку являє собою сукупність дій платника податків по фактичному внесенню сум податку, що підлягають сплаті у відповідний бюджет. Існують три форми сплати податків.

1. Грошова форма сплати — у безготівковій формі й готівкою. У більшості випадків сплата податків провадиться в національній валюті України (гривнях) із застосуванням безготівкової форми розрахунків, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунка платника на відповідний бюджетний рахунок. При сплаті митних платежів кошти можна перераховувати на депозит митного органу. Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності при здійсненні господарських операцій за своїм розсудом можуть використати як безготівкову, так і наявну форму розрахунків. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті[36] безготівкові розрахунки являють собою перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. При цьому для підприємства, що вносить гроші в банк, ця операція є операцією з готівкою, стосовно неї діє обмеження по сумі платежу, що не повинна перевищувати 10 000 грн.[37]. Готівкові розрахунки передбачають платежі наявними коштами підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і по операціях, безпосередньо не пов’язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна[38]. Необхідно зазначити, що з 1 січня 2001 р. істотно обмежена можливість проведення розрахунків готівкою між підприємствами. Так, істотно скоротилося коло підприємств, які мають право продавати товари або послуги за наявні кошти без застосування реєстраторів розрахункових операцій. При здійсненні операції по розрахунках у готівковій і/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків та ін.) при продажу товарів (надання послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) застосовуються реєстратори розрахункових операцій.

2. Сплата податку в натуральній формі. В Україні було запроваджено сплату фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарськими товаровиробниками в грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мали право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або/і у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснювалася сільськогосподарськими товаровиробниками в зазначені ними за узгодженням із районною державною адміністрацією строки. Зобов’язання по доставці товарної сільськогосподарської продукції в заготівельні підприємства й організації в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладалися на платників податку. Необхідно зазначити, що з квітня 2003 р. до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» було внесено зміни, і відповідно платники втратили право сплачувати податок у натуральній формі.

3. Комплексна форма сплати податків передбачає сполучення двох попередніх і використовується, наприклад, при зверненні стягнення на майно боржника в рахунок погашення податкової недоїмки і зборів. Невнесені в бюджети у встановлений термін сплати відповідні податки, збори (обов’язкові платежі) і неподаткові платежі вважаються недоїмкою. При надходженні сум на сплату недоїмки в першу чергу погашається недоїмка, а потім пеня. Утворення недоїмки є наслідком порушення податкового законодавства. Стягнення недоїмки здійснюється податковими органами в безперечному порядку з нарахуванням пені. Комплексність тут проявляється в тому, що, з одного боку, сума податку сплачується із джерел, що мають натуральні форми (конкретні види майна), з іншого — недоїмка все-таки погашається коштами, отриманими від реалізації майна платника податків. При цьому обіг стягнення може здійснюватися й безпосередньо на кошти (кошти дебітора, що перебувають на його рахунках у банку, за винятком бюджетних рахунків).

Стаття 36. Податковий обов’язок

36.1. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

36.2. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором.

36.3. Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

36.4. Виконання податкового обов’язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

36.5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок є однією з центральних категорій у податковому праві. Виходячи з того, що відносини, які складають предмет податково-правового регулювання, пов’язані з відчуженням частини доходу (майна) платника, методом цього регулювання є імперативні приписи держави відносно зобов’язаних осіб. Розглядувана стаття визначає податковий обов’язок платника як безумовний та першочерговий. Ознака безумовності витікає з правової природи податку, який є безумовним та нецільовим платежем. Це означає, що обов’язок з його сплати виникає кожен раз за наявності підстав, установлених законодавством, та не залежить від інших умов. Спрямованість на наповнення бюджетів як одна з головних ознак податкової системи держави обумовлює таку характеристику податкового обов’язку як першочерговість — при наявності низки зобов’язань платника податку обов’язок зі сплати податків і зборів має бути виконаний у першу чергу.

Відповідно до положень ст. 36 податковий обов’язок має складну структуру. У цілому вона відображає поширену в науковій податково-правовій літературі думку про склад податкового обов’язку, до якого входять обов’язки з податкового обліку, сплати податку та податкової звітності. Так, посилання на обов’язок платника «обчислити суму податку» вказує не тільки на обов’язок платника визначити суму, що підлягає сплаті, а й здійснювати відповідні облікові процедури, адже без цього неможливе правильне обчислення відповідної грошової суми. Крім того, презумується також виконання ряду обов’язків особи з постановки на податковий облік, адже без цього неможливе отримання нею специфічного статусу платника податків.

Посилання на необхідність задекларувати суму податку, натомість, указує на обов’язки платника з податкової звітності. Внесення обчислених та сплачених сум податку до податкової декларації (або іншого документа податкової звітності) необхідне з метою інформування податкових органів про належне виконання платником його обов’язків зі сплати податку. Ця складова частина податкового обов’язку насправді має велике значення, адже в разі її невиконання контролюючий орган не матиме інформації про сплату (або несплату) платником необхідної суми, а відтак — податковий обов’язок не може вважатися виконаним.

Сплата податку, безумовно, має центральне значення для виконання податкового обов’язку платника. Вона має бути здійснена: 1) у повному обсязі; 2) у порядку, визначеному Податковим кодексом; 3) у строки, визначені Податковим кодексом. Повнота сплати податку означає внесення на відповідний рахунок суми, не меншої за суму, визначену законодавством для певного податку. Відповідно, не є невиконанням обов’язку зі сплати внесення більшої, ніж необхідно, суми. Так само не є порушенням законодавства сплата податку раніше від кінцевої дати строку, який також визначається для кожного податку або збору окремо та починає свій перебіг від дати виникнення в платника обов’язку зі сплати того чи іншого обов’язкового платежу. Обов’язок сплатити податок у порядку, визначеному Кодексом, вказує на певний, визначений законодавством перелік способів внесення грошової суми. Так, наприклад, закон передбачає сплату податку в готівковій, безготівковій формі, а також шляхом заліку надмірно сплачених сум податку. Натомість, за загальним правилом, неможлива сплата податку цінними паперами, банківськими металами тощо.

Платник має право здійснити свій податковий обов’язок (або будь-який з його елементів) самостійно або через податкового представника чи податкового агента. При цьому в разі застосування цих механізмів відповідальність за невиконання податкового обов’язку лежить повністю на ньому, за винятком випадків, прямо передбачених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Стаття 37. Виникнення, зміна і припинення податкового обов’язку

37.1. Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

37.2. Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов’язує сплату ним податку.

37.3. Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є:

37.3.1. ліквідація юридичної особи;

37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;

37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом;

37.3.4. скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Податкові зобов’язальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, передбачають певну динаміку. Для повного аналізу останньої нас цікавлять підстави та механізм реалізації усіх стадій цього процесу. Першою з них є стадія виникнення податкового обов’язку.

Загальноприйнятою є думка, що для виникнення правовідносин необхідна наявність двох передумов: законодавчої норми, яка регулює відповідні відносини, та юридичного факту, який, настаючи, активує механізм регулювання. Крім цього, не слід забувати, що суб’єкти для участі в тих чи інших правовідносинах мають володіти відповідною правосуб’єктністю.

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Податкового кодексу України податковий обов’язок виникає у платника з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов’язують сплату ним податку. Слід зазначити, що дане законодавче положення не вирізняється чіткістю та однозначністю розуміння. Безумовно, у законодавчій нормі під «обставинами» розуміється певний юридичний факт, який породжує зобов’язальні правовідносини. Разом з тим, така характеристика цих обставин, як пов’язання їх зі сплатою податку платником, дещо дезорієнтує, адже сплата податку неможлива без виникнення правовідносин у першу чергу.

Фактично податковий обов’язок виникає за наявності двох підстав: законодавчої норми, яка пов’язує його виникнення з настанням певного юридичного факту (дії чи події), та настання цього юридичного факту. Це може бути отримання доходу, придбання майна, перетин товаром митного кордону України тощо.

Що стосується зміни податкового обов’язку, законодавець у положеннях ст. 37 Податкового кодексу України не деталізує це питання, а лише зазначає, що підстави для зміни податкового обов’язку встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Причиною цього є, на наш погляд, факультативність цього етапу розвитку податково-зобов’язальних правовідносин. Можна навіть говорити про те, що податково-правове регулювання спрямоване на відсутність цього етапу, оскільки головна його мета — вчасне й у повному обсязі виконання платником обов’язків, які на нього покладені.

Вбачається недостатньо чітким регулювання моменту припинення податкового обов’язку. За логікою ст. 37, цей перелік підстав припинення податкового обов’язку є вичерпним. Разом з тим, у встановлених законодавством випадках можливе припинення податкового обов’язку шляхом взаємозаліків із бюджетом через направлення сум переплат по одному податку в рахунок погашення недоїмки по іншому або майбутніх платежів по цьому ж податку.

Дещо незрозумілою є така підстава припинення правовідносин, як «скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб». Навряд чи в даному положенні мається на увазі скасування обов’язку конкретної особи на законодавчому рівні. Як закони, так і підзаконні акти, з яких складається законодавство, є загальнообов’язковими нормативними документами, що адресовані невизначеному колу осіб. Якщо ж йдеться про втрату чинності законом, у результаті якої скасовується відповідний податок, чи відміну відповідної законодавчої норми, навряд чи можливо розглядати це як припинення податкового обов’язку. В такому випадку відповідне правовідношення не виникатиме в першу чергу, а відтак — не існуватиме взагалі.

Наявність такої підстави припинення податкового обов’язку, як утрата особою ознак платника податку в цілому, перекликається з концепцією податково-правової правосуб’єктності. Якщо смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи пов’язані насамперед з припиненням існування особи, а відтак повною відсутністю її право- і дієздатності, втрата ознак платника податку пов’язана з припиненням або його загальної податкової правосуб’єктності, або спеціальної податкової правосуб’єктності як платника конкретного податку. Прикладом останньої може бути позбавлення особи статусу платника податку на додану вартість.

Окремо серед підстав припинення податкового обов’язку законодавець виділяє його виконання. Разом з тим, ця підстава не деталізується у тексті статті 37, — їй присвячено окрему статтю 38 Податкового кодексу. Така позиція виглядає цілком логічною, адже саме на сумлінне, повне і своєчасне виконання податкових обов’язків у першу чергу спрямоване податкове регулювання.

Стаття 38. Виконання податкового обов’язку

38.1. Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.

38.2. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковим агентом, або представником платника податку.

З моменту прийняття Податкового кодексу України стаття 38 вже зазнала значних змін. Так, згідно з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» з пункту 38.2 було виключено такий спосіб сплати податку та збору, як сплата банком на підставі податкової поруки. У цілому, така логіка має сенс, адже в даному випадку йдеться про примусову сплату сум податку, тобто застосування охоронних механізмів у податковому регулюванні, а в розглядуваній статті йдеться про добровільне виконання податкового обов’язку.

Крім цього, тим же Законом з тексту статті 38 було повністю виключено пункт 38.3, який встановлював, що спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи. Це свідчить про деяку децентралізацію податкового регулювання, адже з моменту внесення цих змін до тексту статті 38 спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку можуть встановлюватися не тільки на законодавчому рівні, а й у тексті відповідних підзаконних нормативних актів.

Що стосується інших положень статті 38, вони залишилися без змін. Ця стаття регулює виконання податкового обов’язку, яке цілком обґрунтовано заслуговує на окрему увагу серед інших підстав припинення податкового обов’язку, адже мета податково-правового регулювання — належне виконання податкового обов’язку усіма платниками.

Для належного виконання податкового обов’язку у розумінні Податкового кодексу необхідним є збіг двох умов: 1) сплата сум податку в повному обсязі; 2) сплата відповідних сум у встановлений податковим законодавством строк.

Перша умова передбачає сплату платником податку суми податку у повному обсязі. На наш погляд, логічніше для позначення грошових сум, які підлягають сплаті на виконання податкового обов’язку, використовувати саме категорію «суми податку» замість «суми податкових зобов’язань», яку

Податковий кодекс успадкував від чинного Закону № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до його прийняття. Зобов’язання в теорії права завжди розглядалося як правовідношення, в якому одна сторона має вчинити на користь іншої сторони певні дії, а друга сторона має право цього вимагати. Податковий обов’язок зі сплати відповідних грошових сум може складати зміст правовідношення, тобто бути елементом податкового зобов’язання, але не навпаки. Відповідно, ототожнення цих відносин із сумами податку, що підлягають сплаті, виглядає нелогічним.

Разом з тим, не дивлячись на термінологічне протиріччя, у розглядуваній статті міститься дуже важлива вказівка на сплату податку в повному обсязі як необхідну умову виконання податкового обов’язку. Це передбачає два аспекти. По-перше, обсяг сплати податку має обчислити сам платник на підставі положень чинного податкового законодавства. Це збігається деякою мірою з іншим аспектом виконання податкового обов’язку платника, що передує сплаті податку — податковим обліком. При цьому платник має право звертатися до податкових органів за консультаціями, роз’ясненнями податкового законодавства, зокрема з приводу обчислення сум податку, але обов’язку обчислювати суми податку за платника органи державної податкової служби не мають. Отже, й відповідальність за неправильне її обчислення завжди покладається на платника. По-друге, платник зобов’язаний сплатити обчислені суми податку. Він має право зробити це безпосередньо або через податкового представника чи податкового агента. В останньому випадку найчастіше платник «звільняється» й від обов’язків з обчислення суми податку, адже за наявності податкового агента платник отримує доходи вже за відрахуванням відповідної суми.

Виконання податкового обов’язку в строк передбачає внесення сум податку, що підлягають сплаті, не пізніше останнього дня строку, який визначається законодавством відносно того чи іншого податку чи збору. Початок перебігу цього строку визначається певною календарною датою, з якої у платника виникає обов’язок зі сплати податку. За загальним правилом, зміна строку сплати податку не допускається ні платником (так само його представником або податковим агентом), ні контролюючим органом, крім випадків, спеціально передбачених Податковим кодексом України.

Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни

39.1. Звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків:

а) бартерних операцій;

б) операцій з пов’язаними особами;

в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності;

г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

39.2. Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

б) ціни перепродажу;

в) «витрати плюс»;

г) розподілення прибутку;

ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов’язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

39.3. У разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб’єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

39.4. За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності — однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов’язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов’язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов’язаними особами, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності — однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

39.5. Згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов’язаних із збутом.

39.6. За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставних умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

39.7. Відповідно до методу розподілення прибутку визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов’язаними особами.

39.8. Метод чистого прибутку ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов’язаними особами у співставних економічних умовах відповідно до пункту 39.2 цієї статті.

39.9. Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджує національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, виходячи з положень цієї статті.

(Пункт 39.9 статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3610-VI від 07.07.2011)

39.10. У разі якщо ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

39.11. Для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

39.11.1. статистичні дані державних органів і установ;

39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

39.12. Якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.

39.13. Для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

39.14. Обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

39.15. У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов’язання, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об’єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов’язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

39.16. Великий платник податків має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визначення цін (методів) відповідно до цієї статті та її застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

39.17. Під час проведення аукціону (тендера) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендера).

У Податковому кодексі розмежовано поняття «звичайної ціни» та «ринкової ціни» на товари (роботи, послуги). Визначення звичайної ціни міститься в пп. 14.1.71 цього Кодексу, відповідно до якого під звичайною ціною слід розуміти «ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом». Вважається, що якщо не доведено зворотне, звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, тобто «цін, за якими товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах» (пп. 14.1.219 Податкового кодексу). Окремо також визначені поняття «звичайної процентної ставки за депозит (вклад)» та «звичайної ставки проценту за кредит». Таким чином, Податковий кодекс прирівнює звичайну ціну до ціни договору та відповідно ринкової ціни, крім випадків, прямо встановлених цим Кодексом, і якщо не доведено зворотне. Загалом ст. 39 Податкового кодексу розширює положення, які містилися в п. 1.20 Закону «Про оподаткування підприємств».

39.1. У цьому пункті закріплюється загальне правило, за яким звичайна ціна збігається з договірною ціною, що в більшості випадків відповідає реаліям господарських операцій. Однак слід розуміти, що за певних умов договірна ціна може не відповідати ринковій ціні або бути відсутньою внаслідок впливу на неї таких чинників, як юридична чи фактична залежність однієї особи від іншої або обох осіб від третьої особи, існування специфічних економічних (комерційних) умов або примусового відчуження майна. Тому цим пунктом встановлюється перелік операцій, до яких застосовуються ринкові ціни.

Застосування звичайної ціни до бартерних операцій обумовлено тим, що така господарська операція може не передбачати фіксацію ціни в договорі внаслідок «проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору» (пп. 14.1.10 Податкового кодексу). Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору, проте «якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина 3 статті 180 Господарського кодексу в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов’язків сторін»[39]. У зв’язку з цим для визначення ціни такої операції для цілей оподаткування застосовується категорія звичайної ціни.

Застосування обумовлено тим, що взаємовідносини між такими особами можуть впливати на умови або економічні результати та відповідно на договірну ціну між ними, що призводить до відхилення ціни договору від рівня ринкових цін. Під пов’язаними особами слід розуміти «юридичні та/ або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють» і які відповідають будь-якій з ознак, встановлених пп. 14.1.159 Податкового кодексу. Поняття контролю має широке застосування при визначенні того, чи є особи пов’язаними, і включає як безпосередній, так і опосередкований контроль (через інших пов’язаних осіб), охоплюючи такі якісні характеристики, як володіння та вплив. Зокрема, до таких осіб відносяться материнські компанії (пп. 14.1.103 Податкового кодексу) та юридичні особи, які знаходяться під контролем таких осіб; юридичні особи, які контролюються однією і тією материнською компанією; платник податку та фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль над таким платником податку; платник податку та посадова особа платника податку уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї; учасники об’єднання підприємств та інші платники податку, які відповідають вимогам пп. 14.1.159 Податкового кодексу.

Використання цін, відмінних від ринкових, в операціях з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші, ніж основна ставки податку на прибуток, або не є платником податку, може бути інструментом ухилення від сплати податку або неправомірного зниження податкових зобов’язань, тому застосування звичайних цін в операціях між такими платниками податку спрямовано на забезпечення справедливої сплати податкових зобов’язань. Ця норма стосується як юридичних (у тому числі нерезидентів), так і фізичних осіб (крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності).

До інших випадків застосування звичайних цін, визначених цим Кодексом, відносять, зокрема, але не виключно, деякі операції із заставленим майном (пп. 92.1 Податкового кодексу), деякі операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги (пп. 135.5.4 Податкового кодексу), визнання витрат подвійного призначення при страхуванні певних видів ризиків (140.1.6 Податкового кодексу), обчислення первісної вартості об’єктів основних засобів (п. 146.7-146.10 Податкового кодексу), деякі операції з відчуження об’єктів основних засобів (п. 146.14 Податкового кодексу), оцінка вартості об’єкта нерухомості, що купується разом із землею (п. 147.3 Податкового кодексу), визначення доходу, отриманого внаслідок продажу або іншого відчуження землі (п. 147.5 Податкового кодексу), продаж неприбутковою організацією товарів, виконання робіт, надання послуг (п. 157.15 Податкового кодексу), безоплатне отримання товарів, робіт, послуг (пп. 164.2.17, п. 189.1 Податкового кодексу), нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі (п. 164.5 Податкового кодексу), визначення вартості застрахованого майна та розміру шкоди при страховій виплаті (п. 165.1 Податкового кодексу), здійснення натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам (п. 189.1 Податкового кодексу), продаж вживаного транспортного засобу (п. 189.3 Податкового кодексу). При таких операціях звичайна ціна переважно застосовується як нижня границя оцінки вартості відповідних операцій.

Іноді визначення звичайної ціни є неможливим через відсутність ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг), унікальність функцій, які виконують сторони операції, застосування цінних нематеріальних активів та інші випадки, які зумовлюють відсутність можливості використовувати інформацію про ціни в операціях між непов’язаними особам у зіставних умовах на відповідному ринку. У такому випадку цей Податковий кодекс відсилає до загального правила, яким встановлено, що звичайна ціна збігається з договірною ціною.

39.2. Методи визначення звичайної ціни для цілей оподаткування встановлені на основі міжнародної практики з урахуванням Методики трансферного ціноутворення для багатонаціональних підприємств та податкових адміністрацій Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Сутність методів визначення звичайних цін розкривається в таких пунктах ст. 39 Податкового кодексу (див. коментар до п. 39.4-39.8 Податкового кодексу). Податковим кодексом не встановлюється черговість застосування методів визначення звичайних цін, що дозволяє платнику податку застосовувати найбільш прийнятний та ефективний метод для певного виду операцій.

Визначення звичайної ціни базується на принципі ринкової ціни (так званий «принцип витягнутої руки» у Типовій конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу), за яким ціна на товари (в тому числі фактори виробництва), роботи і послуги в операціях між пов’язаними особами та інших операціях, встановлених п. 39.1 Податкового кодексу, повинна відповідати ціні, за якою б передавалися відповідні товари, роботи і послуги виробництва між непов’язаними особами у зіставних економічних умовах.

При визначенні ступеня зіставності розглядається поведінка непов’язаних компаній за аналогічних умов. Непов’язані компанії беруть участь у певній операції лише за тієї умови, якщо у них немає альтернативного варіанта, який би був більш привабливим: продавець не погодиться на ціну, нижчу за ціну, яку готові заплатити інші споживачі, а покупець не погодиться на ціну, яка є вищою, ніж ціна, яку готові запропонувати інші продавці. При цьому непов’язані особи оцінюють різницю в умовах, які можуть бути запропоновані за альтернативних варіантів, і вплив цих умов на ціну або прибуток від операції.

Для визначення зіставності умов враховуються такі характеристики, як характер майна, яке передається, або послуг, які надаються; функції, які виконують сторони (з урахуванням відповідних активів, які використовуються, та ризиків, які бере на себе кожна зі сторін); умови договору; економічні умови, в яких діють сторони та ділові стратегії сторін. Ступінь важливості кожного з цих факторів при аналізі зіставності залежить від характеру операції та методу визначення звичайної ціни.

За своєю суттю аналіз цих п’яти факторів є двогранним, тобто він включає аналіз факторів, які впливають на операцію платника податку, до якої застосовується звичайна ціна, та аналіз факторів, які впливають на операцію між непов’язаними особами.

Різниця в характері майна, яке передається, або послуг, які надаються, часто безпосередньо впливає на їх ринкову ціну. Така різниця в характері об’єкта операції є найбільш суттєвим фактором при застосуванні порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) та менш суттєвим фактором при застосуванні інших методів визначення звичайних цін. Зокрема, враховуються такі характеристики: для матеріальних активів — фізичні характеристики, якість та надійність, наявність на складі та можливий обсяг поставки; для робіт та послуг — характер та зміст робіт та послуг; для нематеріальних активів — форма операції (наприклад, ліцензування або продаж), тип активів (наприклад, патенти, торгові марки чи ноу-хау), строки та обмеження у використанні та потенційні вигоди від використання таких активів.

В операціях між непов’язаними особами ціна достатньо точно відображає розподіл функцій між сторонами, тому при аналізі зіставності здійснюється порівняння функцій осіб. Функції, які порівнюються, зокрема, включають таке: проектування або дизайн, виробництво, складання (монтаж, установка), науково-дослідні роботи, сервісне обслуговування, закупівлі, розповсюдження, маркетинг, реклама, транспортування, фінансування та управління. При функціональному аналізі також аналізуються активи, які використовуються при виконанні відповідних функцій, наприклад необоротні активи та обладнання, цінні нематеріальні активи, такі характеристики цих активів, як вік, ринкова вартість, розташування, права власності тощо. Крім активів, також аналізуються відповідні ризики сторін, такі як ринкові ризики (коливання цін на сировину та цін на готову продукцію), ризики та втрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (інвестиції в необоротні активи), ризики, пов’язані з науково-дослідною діяльністю, фінансові ризики (коливання обмінного курсу або облікової ставки), кредитний ризик тощо.

В умовах договору прямо або непрямо закріплюється розподіл обов’язків, ризиків та вигід між сторонами. Аналіз умов договору є частиною функціонального аналізу, описаного вище. Крім того, може аналізуватися переписка або переговори між сторонами. За відсутності договору в письмовому вигляді аналізується поведінка сторін та економічні принципи, які зазвичай регулюють відносини між непов’язаними особами за зіставних умов.

Для досягнення зіставності необхідно, щоб ринки, на яких діють непов’язані особи та пов’язані особи, були зіставними. Спочатку визначаються відповідні ринки або ринок з урахуванням наявності відповідних замінників товарів або послуг. Економічними умовами, які визначають зіставність ринків, є географічне розташування, розмір ринків, конкуренція на ринках та конкурентні позиції продавців і покупців на цих ринках, наявність (та відповідний ризик) замінників товарів або послуг, рівень попиту та пропозиції на ринку загалом та у відповідних регіонах або сегментах ринку (за необхідності), купівельна сила споживачів, характер та ступінь державного регулювання на ринку, витрати виробництва, в тому числі витрати на землю, працю та капітал, рівень ринку (оптовий чи роздрібний), період та час укладання угоди тощо. Відповідний ринок може бути регіональними ринком, що охоплює території кількох країн, якщо продукція є гомогенною, ринок країни або навіть окремі сектори цього ринку.

Аналіз ділової стратегії включає аналіз різноманітних аспектів діяльності платника податку, таких як інновації та розробка нових продуктів, ступінь диверсифікації, схильність до ризику тощо. До ділових стратегій також включаються схеми проникнення на ринок та стратегії збільшення частки ринку, що може призвести до зниження прибутків внаслідок зменшення цін для кінцевих споживачів або збільшення витрат (заснування бізнесу, маркетинг тощо) в очікуванні більших прибутків у майбутньому. При цьому податкові органи оцінюють професійність ділової стратегії та реальне дотримання цієї стратегії, а також, чи є реалістичним очікування більших прибутків від такої стратегії у найближчому майбутньому.

39.3. Незалежна оцінка майна та майнових прав визначена додатковим способом визначення звичайної ціни для цілей оподаткування. Закон України від 2001 р. № 47 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає «правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів». Оцінка майна здійснюється на основі положень (національних стандартів) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методик та інших нормативно-правових актів, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України[40].

39.4. Цей пункт розкриває сутність методу порівняльної контрольованої ціни (аналогів продажу), який застосовується для визначення звичайних цін відповідно до п. 39.2 цього Кодексу. За цим методом ціна на товари, роботи або послуги порівнюється з ціною на товари, послуги або фактори виробництва, які передаються у межах операції між непов’язаними особами у зіставних обставинах. Якщо при цьому виявлена різниця в цінах, то це може вказувати, що ціна операції не відповідає рівню ринкових цін, і з метою оподаткування ціна зіставної операції між непов’язаними особами може застосовуватися замість ціни відповідної операції.

Метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується за наявності ідентичних (або однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичні товари (роботи, послуги) визначені в пп. 14.1.80 Податкового кодексу як «товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки», у тому числі фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник. Однорідні товари (роботи, послуги) визначені в пп. 14.1.131 Податкового кодексу як «товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними». При цьому враховуються такі ознаки, як якість та ділова репутація на ринку; наявність торговельної марки; країна виробництва (походження); виробник; рік виробництва; новий чи вживаний; термін придатності.

При застосуванні методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) для порівняння можуть братися як операції цього ж самого платника податку з непов’язаними особами (внутрішнє порівняння) або операції між іншими цілком незалежними від платника податку непов’язаними особами (зовнішнє порівняння).

При порівнянні операції враховується більш широкий вплив економічних умов діяльності платника податку, ніж просте порівняння товарів, робіт чи послуг. Перелік таких умов, зазначених в абзаці 2 цього пункту, не є виключним. У випадку відсутності договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг), які містять умови, зіставні з умовами господарської операції, до якої застосовується звичайна ціна, використовуються інші методи визначення звичайних цін.

39.5. Застосування методу ціни перепродажу починається з ціни, за якою товари (роботи, послуги), до яких застосовується звичайна ціна, перепродаються непов’язаній особі. З цієї ціни вираховується валовий прибуток від перепродажу, з якого особа, яка перепродає такі товари (роботи, послуги), покриває витрати, пов’язані зі збутом, та отримує відповідну націнку, яка дозволяє покрити інші операційні витрати та отримати адекватний прибуток з огляду на функції, які така особа виконує (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків). Ціна, яка залишається, після поправки цієї суми на інші витрати, пов’язані з придбанням таких товарів (робіт, послуг) (наприклад, митних платежів), вважається звичайною ціною операції. Цей метод найчастіше використовується при оцінці маркетингових операцій.

Відповідна націнка, яка застосовується в методі ціни перепродажу, оцінюється шляхом порівняння такої націнки з націнкою, яку встановлює цей самий платник податку при перепродажу ідентичних (або однорідних) товарів (робіт послуг) непов’язаній особі за зіставних умов (внутрішнє порівняння), або націнкою зіставних операцій між двома незалежними не пов’язаними особами (зовнішнє порівняння).

Порівняння операцій при застосуванні методу ціни перепродажу потребує меншого ступеня подібності характеристик товарів (робіт, послугах), ніж метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). При цьому більша вага надається іншим факторам зіставності, таким як функції, що виконуються сторонами, економічні умови та інші. Незважаючи на допустимі відмінності в товарах і послугах при використанні методу ціни перепродажу, застосування методу за наявності ідентичних (або однорідних) товарів дає кращий результат.

Якщо товари до їх перепродажу проходять етап переробки або суттєвої трансформації (наприклад, перетворення напівфабрикатів на готову продукцію або складання запчастин) або якщо особа, яка перепродає товари або послуги, значно змінює нематеріальні активи, пов’язані з таким товаром або послугами (наприклад, торгові марки), метод ціни перепродажу не може застосовуватися.

Якщо між купівлею товарів (робіт, послуг) та їх подальшим продажем пройшов тривалий період часу, до аналізу включаються й інші необхідні фактори, такі як зміни на ринку, зміни обмінних курсів, зміни у рівні витрат та інші фактори. Якщо існує певний ланцюг перепродажу товарів або послуг (тобто вони в подальшому продаються більш ніж один раз через різних осіб), то оцінюється весь ланцюг перепродажу, а не лише операція, до якої застосовується звичайна ціна.

При визначенні націнки за методом ціни перепродажу також враховується ексклюзивність права перепродажу товарів (робіт, послуг). За умови існування такого виняткового права на перепродаж до відповідної націнки застосовуються поправки для урахування такого виняткового права (залежно від географії використання такого виняткового права та відносної конкурентоспроможності товарів (робіт, послуг) — замінників).

39.6. Метод «витрати плюс» починається з аналізу витрат, понесених постачальником товарів (робіт, послуг). До цих витрат додається відповідна націнка до витрат, яка дозволяє отримати належний рівень прибутку відповідно до виконаних функцій та умов на ринку. Ціна, яка отримується в результаті додавання націнки до вищезазначених витрат, вважається звичайною ціною операції. Націнка до витрат визначається шляхом порівняння з відповідною націнкою у зіставній операції цього ж постачальника з непов’язаною особою (внутрішнє порівняння) або з націнкою в операції між іншими незалежними непов’язаними особами (зовнішнє порівняння). Законодавець залишає за собою право визначення мінімального розміру націнки на законодавчому рівні.

Порівняння операцій при застосуванні методу «витрати плюс» зазвичай потребує меншого ступеня подібності товарів (робіт, послуг), ніж метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), оскільки менш ймовірно, що незначні відмінності в товарах, роботах чи послугах будуть мати суттєвий вплив на націнку до витрат, на відміну від безпосереднього впливу на ціну.

Необхідно звернути увагу на застосування відповідної націнки до бази витрат, яка в цьому пункті визначена як собівартість. Собівартість продукції (робіт, послуг) визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», 16 «Витрати», 30 «Біологічні активи»[41]. Собівартість реалізованих товарів визначається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»[42].

До собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, що складається з прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; інших прямих витрат, а також змінних загальновиробничих та постійних розподілених загальновиробничих витрат; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативні виробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством[43]. При цьому платник податку для встановлення переліку та обчислення собівартості може використовувати Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт послуг), розроблені Міністерством промислової політики України за правилами, визначеними національним положенням бухгалтерського обліку[44].

У методі «витрати плюс» використовуються історичні витрати. Для витрат, які можуть періодично варіюватися (таких, як витрати на сировину, оплата праці та транспортні витрат), може використовуватися середнє значення витрат за певний період. Витрати, пов’язані з використанням необоротних активів, також можуть усереднюватися, зокрема у випадку, коли підприємство одночасно виробляє різні види продукції і обсяг виробітку коливається. Якщо існує різниця в бухгалтерському обліку певних груп витрат між операціями, що порівнюються (наприклад, внаслідок різниці в стандартах бухгалтерського обліку нерезидентів), до витрат вносяться відповідні поправки.

Цей метод є найбільш прийнятним при передачі комплектуючих між пов’язаними особами, договорів про спільну експлуатацію засобів виробництва, довгострокових угод про купівлю та постачання товарів та у випадку операцій з послугами. Проте якщо існують відмінності в ефективності платника податку та непов’язаних осіб, операція між якими береться для порівняння (що виражається у вищій рентабельності), і ці відмінності неможливо виразити у вигляді поправки до націнки, застосування методу «витрати плюс» не рекомендується.

39.7. Метод розподілення прибутку переважно використовується у тому випадку, якщо операції можуть аналізуватися лише в сукупності (їх неможливо розділити на окремі операції) або якщо особи вступають у партнерські відносини, які передбачають розподіл прибутку від таких відносин між ними.

При застосуванні методу розподілення прибутку спочатку визначається спільний прибуток, отриманий у результаті операції між особами (або декількох аналогічних операцій, які підпадають під агрегування). Потім такий прибуток розподіляється між пов’язаними особами на економічно обґрунтованій основі, наближуючи такий розподіл до розподілу прибутку в операції між непов’язаними особами.

Такий спільний прибуток може мати форму загального прибутку від операції або залишкового прибутку, тобто прибутку, який неможливо безпосередньо віднести до однієї з пов’язаних осіб, як, наприклад, у випадку із використанням цінних (унікальних) нематеріальних активів. Вклад кожної із сторін такої операції визначається на основі аналізу виконаних функцій (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків). При цьому для порівняння може братися розподіл прибутку або рентабельність зіставних операцій між непов’язаними особами.

Якщо спільний прибуток має форму загального прибутку від операції, то такий прибуток розподіляється на основі відносної ваги виконаних функцій (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків) кожної зі сторін операції, що доповнюється, у тій мірі, в якій це можливо, аналізом зовнішніх ринкових даних, які свідчать про те, яким чином непов’язані особи розподілили б між собою прибуток за подібних обставин.

Якщо спільний прибуток має форму залишкового прибутку, то він розподіляється у два етапи. На першому етапі кожній з осіб нараховується базовий прибуток, достатній для отримання адекватної рентабельності згідно з типом операції, яку така особа здійснила. Така рентабельність визначається на основі порівняння з рентабельністю аналогічних ринкових операцій між непов’язаними особами. Таким чином, такий базовий прибуток не включає прибутку від використання будь-яких унікальних або цінних активів, якими володіють учасники операції. На другому етапі будь-який прибуток (або збиток), який залишається після першого етапу розподілу прибутку, розподіляється між учасниками операції на основі аналізу фактів та обставин, які вказують на те, яким чином такий залишковий прибуток розподілявся б між непов’язаними особами.

39.8. За методом чистого прибутку аналізується рентабельність за показником чистого прибутку щодо відповідної бази (витрат, продажів, активів), яку отримує платник податку. У застосуванні метод рентабельності операцій за чистим прибутком подібний до методів ціни перепродажу та «витрати плюс», тобто аналізуються функції, відповідні економічні умови тощо. Рентабельність операцій між пов’язаними особами за методом чистого прибутку порівнюється з аналогічною рентабельністю зіставних операцій з непов’язаною особою (внутрішнє порівняння) або між іншими незалежними непов’язаними особами (зовнішнє порівняння).

39.9. Цим пунктом центральному органу виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг надаються повноваження щодо затвердження методики визначення звичайної ціни страхового тарифу. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 р. № 157 «Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» центральним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)[45].

39.10. Цим пунктом звичайна ціна на товари (роботи, послуги), ціни на які регулюються державою, прирівнюється до регульованої ціни або встановлюється не нижче мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. Державне регулювання цін розповсюджується на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції[46]. Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво)[47]. Розподіл повноважень щодо державного регулювання цін здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

39.11. Цим пунктом встановлюються офіційні джерела інформації, які можуть використовуватися при визначенні звичайних цін. Цей перелік не є вичерпним. Такі джерела інформації дозволять всебічно та об’єктивно визначити рівень звичайної ціни.

Звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов’язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг)[48]. Необхідно враховувати, що, за даними Держкомстату України, відсутня інформація про ціни, а доступна інформація лише щодо індексів цін.

Термін «офіційні джерела інформації» не визначено на законодавчому рівні. Для визначення джерел інформації, що визнаються офіційними в установленому порядку, для цілей цього пункту Кодексу можна використовувати положення Закону України від 1992 р. № 48 «Про інформацію», в якому в загальному вигляді визначені джерела інформації, Закону України від 1992 р. № 43 «Про державну статистику» та інших законодавчих актів.

39.12. Ця норма спрямована на прирівнювання звичайної ціни до ціни, отриманої під час примусового продажу (відчуження) товару за умови такого продажу (відчуження). Примусове виконання рішень здійснюється відповідно до Закону України від 21.04.99 р. № 606 «Про виконавче провадження» і покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України[49]. До заходів примусового виконання рішень, зокрема, відносяться звернення стягнення на майно боржника, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; накладення арешту на таке майно, вилучення, передача його на зберігання та реалізація такого майна в порядку, встановленому законодавством[50]. Продаж (відчуження) майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації (крім нерухомого майна), здійснюється у порядку, затвердженому наказом Мін’юсту України від 15.07.99 р. № 42/5. Положення про порядок реалізації арештованого нерухомого майна затверджено наказом Мін’юсту 27.10.99 р. № 68/5. Продаж (у тому числі примусовий) та відчуження заставленого майна здійснюється згідно із Законом України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу».

39.13. Норми цього пункту Кодексу спрямовані на усунення можливих шляхів мінімізації податкових зобов’язань шляхом заниження ціни продажу товарів (робіт, послуг) нижче їх закупівельної (митної) вартості. До прийняття цього Кодексу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає застосування положень Митного кодексу України для визначення рівня звичайних. Тому митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не могла бути визнана достатнім обґрунтуванням рівня звичайних цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України[51]. На відміну від п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цим Кодексом передбачено використання митної вартості як одного з елементів визначення рівня звичайної ціни.

39.14. Цим пунктом Кодексу покладається обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни на орган державної податкової служби. До завдань органів державної податкової служби, крім іншого, відноситься здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі)[52]. Для доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни (податкової оціночної вартості), орган державної податкової служби звертається із заявою (позовною заявою) до суду.

Цей пункт спрямований на збалансування інтересів держави і платника податку, зобов’язуючи платника податку обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на обов’язок органу державної податкової служби доводити невідповідність ціни договору (правочину) звичайним цінам, тим самим встановлюючи обов’язковий диспозитивний принцип для платника податку.

39.15. Цим пунктом встановлюються дії органу державної податкової служби в разі виявлення невідповідності цін, застосованих платником податку, рівню звичайних цін за результатами податкової перевірки. Повноваження органів державної податкової служби в разі встановлення фактів невідповідності використаних платником у податковому обліку цін звичайним цінам регулюються Законом України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та іншими законодавчими актами. Податкові органи є органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу[53]. При цьому активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду[54].

П. 86.8 цього Кодексу встановлює, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки — приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Важливою нормою є те, що відхилення договірних цін у податковому обліку платника податку від звичайних цін у бік збільшення або зменшення менше ніж на 20 відсотків не є підставою для невизнання таких цін для цілей оподаткування. Встановлення таких положень відповідає світовій практиці та практиці застосування звичайних цін для цілей Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР[55] «Про податок на додану вартість».

39.16. Норма цього пункту Кодексу спрямована на захист прав платників податків та запобігання конфліктних ситуацій. Існує позитивний світовий досвід застосування таких норм при адмініструванні податків. Зокрема, можливість укладення такого договору та рекомендації щодо його умов містяться в Методиці трансферного ціноутворення для багатонаціональних підприємств та податкових адміністрацій Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). У договорі про ціноутворення для цілей оподаткування встановлюється відповідна система критеріїв (таких як метод, ідентичні або однорідні товари (роботи, послуги) та відповідні поправки до них, основні припущення щодо майбутніх подій) для визначення звичайної ціни операцій, встановлених у п. 39.1 цього Кодексу, впродовж визначеного періоду часу.

Можливість укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування передбачена лише для великих платників податків, визначених відповідно до пп. 14.1.24 цього Кодексу як «юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень».

Цим пунктом також встановлюється необхідність розробки Кабінетом Міністрів України порядку укладення та виконання таких договорів. До повноважень Кабінету Міністрів України, крім іншого, входить забезпечення проведення державної фінансової та податкової політики[56], тому питання встановлення такого порядку віднесено Кодексом до компетенції Кабінету Міністрів України.

39.17. Цим пунктом звичайна ціна прирівнюється до ціни, яка склалася за результатами проведення аукціону (тендера). До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів[57]. Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства[58].

До законодавства, яке регулює проведення аукціону (тендера), належать, зокрема, закони України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про концесії», «Про заставу», «Про виконавче провадження», а також нормативно-правові акти виконавчої влади, зокрема, затверджені постановами Кабінету Міністрів України Положення про порядок організації та проведення аукціонів з продажу природного газу, Порядок проведення конкурсів (тендерів) з вибору виконавців державного оборонного замовлення, Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об’єкти права державної і комунальної власності, затверджені наказами Фонду державного майна України Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна, Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, затверджене наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інші.

РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 40. Сфера застосування цього розділу

40.1. Цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі І цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

У разі коли іншими розділами цього Кодексу або законами з питань митної справи визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків, зборів (обов’язкових платежів), використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Статтею визначається сфера дії розділу II цього Кодексу та межі його застосування. Зокрема встановлюється, що норми розділу стосуються загального порядку адміністрування податків і зборів та порядку контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства.

Отже, нормами розділу II Податкового кодексу фактично регулюються податкові процедури, які деталізують дії платників та контролюючих органів при справлянні податків і зборів. Йдеться про облік платників податків, організацію стосунків з ними (у тому числі в частині листування), визначення суми податкових чи грошових зобов’язань платника податку, порядок подання-приймання податкової звітності, сплати податків та зборів, погашення податкового боргу платників, податковий контроль, оскарження рішень контролюючих органів та відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому допускається, що з окремих податків і зборів може бути визначено спеціальний порядок адміністрування. Він може передбачатися виключно іншими розділами цього Кодексу або митним законодавством. У такому випадку використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення

41.1. Контролюючими органами є:

41.1.1. органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

41.1.2. митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які, відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

41.2. Розмежування повноважень і функціональних обов’язків між контролюючими органами визначається цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

41.3. Порядок контролю митними органами за сплатою платниками податків податку на додану вартість, акцизного податку та екологічного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

41.5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах компетенції, а також державні виконавці в межах їх компетенції. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

У відносинах, що виникають між державою й платником із приводу сплати податків, інтереси держави представляють насамперед органи, що здійснюють управління в галузі надходження податкових платежів. Фактично система органів, що контролюють надходження коштів у бюджети у формі податків і зборів, представлена двома службами — податковою та митною. Для них різним є місце і значення повноважень, пов’язаних з контролем за рухом цих платежів від платників до бюджетів серед усіх їхніх повноважень. Податкові органи реалізують відповідну діяльність без яких-небудь додаткових умов. Вони створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування. Однак стаття 41 передбачає можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов’язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включає окремі питання в частині забезпечення за дотриманням порядку здійснення господарюючими суб’єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Митні органи здійснюють управління в сфері оподаткування нарівні зі своєю основною діяльністю. Вони забезпечують контроль за надходженням податків і зборів та здобувають статус, аналогічний податковим органам, тільки за певних умов. Такими умовами є переміщення товарів через митний кордон та виникнення при цьому обов’язку щодо сплати податків і зборів (акцизного податку, податку на додану вартість, екологічного податку, які відповідно до податкового законодавства справляються у випадку ввезення або вивезення (пересилання) товарів і предметів).

Реалізацію повноважень контролюючими органами слід пов’язувати не лише з питаннями їх функцій, прав та обов’язків, а й з інституційною структурою відповідних служб, оскільки важливо враховувати розподіл конкретних ролей між певними ланками ієрархічної фіскально-адміністративної системи.

Так, структура Державної податкової служби України включає три основних ієрархічних рівні:

— Державна податкова служба України (вища ланка). На неї покладають завдання організації податкової роботи в державі, її інструктивного та методичного забезпечення, контролю за діяльністю всіх податкових органів системи. Функціями центрального апарату, відмінними від функцій інших підрозділів служби, є: організація, координація і контроль роботи державної податкової служби; аналітична та статистична діяльність; розробка і видання інструктивних і методичних вказівок, інших документів щодо дій підрозділів служби із застосування податкового законодавства; участь у підготовці проектів законодавчих, нормативних актів і міжнародних договорів з питань оподаткування; вирішення питань міжнародного співробітництва фіскально-адміністративного характеру;

— державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка). Завдання окремих підрозділів податкових підрозділів цієї ланки в цілому ідентичні функціям відповідних підрозділів Державної податкової служби України. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті. Це головна ланка консультаційної роботи, що вимагає висококваліфікованих фахівців, добре знайомих з податковим законодавством. В окремих випадках податкові підрозділи цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу з незначним колом платників, які перебувають на обліку в них. Відносно даних платників згадані державні податкові підрозділи виконують ті самі функції, що й інспекції базової ланки. Структура податкових органів середньої ланки в цілому схожа на структуру Державної податкової служби України (вищої ланки), за винятком законодавчої й методичної роботи;

— державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (базова ланка). Структура податкових інспекцій базового рівня відображає їхню основну функцію — безпосереднє ведення податкової роботи. Вона має два варіанти — розширений і звужений. Розширений передбачає наявність як функціональних, так і забезпечуючих підрозділів. Цей варіант призначений для районів у містах, що пояснюється значним обсягом роботи. Він передбачає схожу структуру з рівнем середньої ланки (без відділу організації роботи податкових інспекцій і внутрішньовідомчого контролю). Звужений варіант типової структури державної податкової інспекції встановлений для сільського району й міста обласного підпорядкування (без районного поділу).

Окрема роль відведена податковій міліції, створення якої стало необхідною умовою формування ефективної податкової системи. Поряд з Державною митною службою, підрозділами по боротьбі з економічними злочинами Міністерства внутрішніх справ податкова міліція є частиною системи, яка забезпечує економічну безпеку України. В Україні органи податкової міліції входять у систему податкових органів. За своїм основним змістом повноваження органів податкової міліції аналогічні повноваженням інших правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України. Однак вони відрізняються предметом і основними напрямами діяльності. Досить зазначити, що співробітники податкової міліції, як і оперативні працівники міліції, мають право розробляти оперативно-розшукові заходи, порушувати кримінальні справи, які належать до їхньої компетенції, проводити дізнання, слідство, пошук осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, і т. д. Органи податкової міліції уповноважені провадити оперативно-розшукові дії з метою виявлення податкових злочинів. У випадку виявлення інших злочинів передбачається передача відповідної інформації тим правоохоронним органам, до компетенцію яких входить їх розслідування. У такому ж положенні перебувають органи дізнання митної служби.

Правове становище податкової міліції в системі правоохоронних органів визначається комплексом норм, що передбачають цілі, завдання й принципи діяльності підрозділів податкової міліції, її основні й факультативні функції. Сюди ж відносять розпорядження, які регламентують порядок формування органів податкової міліції, питання лінійної й функціональної підпорядкованості, процедури діяльності, а також компетенцію цих органів. Таким чином, правове положення податкової міліції закріплюється всією сукупністю нормативних актів, що регламентують відносини, обов’язковим учасником яких вона є. Діяльність органів податкової міліції здійснюється на основі принципів: законності; поваги прав і свобод людини й громадянина; підконтрольності й підзвітності вищим органам законодавчої й виконавчої влади; об’єднання гласних і негласних форм діяльності; аполітичності; взаємодії з іншими органами, податковими службами інших держав, громадянами й організаціями; єдності й централізації органів міліції; незалежності та єдиноначальності; конфіденційності.

Систему митних органів становлять Державна митна служба України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Територіальні митні управління здійснюють безпосереднє керівництво митними установами, розташованими на відповідній території. Виняток складають Бориспільська й Севастопольська митниці, не включені до складу митних установ, що підпорядковуються територіальним управлінням. На митниці покладається безпосередня реалізація податкової роботи щодо справляння мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони, вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов’язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів тощо.

Важливо, щоб при реалізації повноважень не дублювалися дії різних державних служб щодо платників податків. В іншому випадку виявлятиме себе дестимулюючий вплив адміністрування податків на економічну активність у країні. На це спрямовано ряд передбачених цією статтею норм:

— заборона (за будь-яких умов) на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків іншими органами, крім податкових та митних;

— розмежування повноважень між контролюючими органами;

— концентрація компетенції щодо стягнення.

Розмежування повноважень між контролюючими органами закладене вже формулюваннями підпунктів 1–2 пункту 41.1, згідно з якими компетенція митних підрозділів у сфері оподаткування обмежена конкретизованим переліком податків та умов виникнення зобов’язань з їх сплати. Для налагодження взаємодії та забезпечення однотипності управлінських процедур у сфері оподаткування статтею визначається, що порядок контролю з боку митних органів за сплатою податку на додану вартість і акцизного податку встановлюється спільним рішенням центральних органів двох контролюючих служб. При цьому повноваження щодо стягнення (здійснення заходів із забезпечення погашення податкового боргу) майже повністю покладаються на податкову службу, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства їх реалізують державні виконавці в межах своїх повноважень.

Таким чином, статтею створюються передумови виключення дублювання функцій різних державних служб та забезпечення взаємодії контролюючих органів.

Стаття 42. Листування з платником податків

42.1. Податкові повідомлення — рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

42.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

42.3. Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

42.4. З платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з органами державної податкової служби може здійснюватися засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, орган державної податкової служби надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (в письмовій або електронній формі) платника податків.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Листування з платниками податків — необхідна умова взаємодії державних контролюючих органів з платниками податків. Статтею встановлюється порядок такої взаємодії через листування, тобто направлення платнику податків певного інформаційного повідомлення.

Податковим кодексом не встановлено вичерпного переліку податкових повідомлень, які можуть направлятися платнику податків. Серед таких податкових повідомлень, які найчастіше направляються платникам податків, є податкові вимоги, рішення контролюючого органу та інші документи.

Документ — це оформлений у встановленому порядку матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію та має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони є писемним доказом, джерелом відомостей довідкового характеру.

Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та завірення печаткою.

Підпис — обов’язковий реквізит документа, він є формою вираження законності документа і відповідальності за його зміст.

В органах Державної податкової служби України документи підписуються посадовими особами відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами, наказом керівника органу Державної податкової служби України та положеннями про структурні підрозділи.

Підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ, особистого підпису, ініціалів і прізвища.

Податкові повідомлення — рішення повинні бути відповідним чином завірені печаткою податкового органу, відповідального за підготовку та оформлення такого документа.

У практичній діяльності контролюючих органів у сфері оподаткування найчастіше використовують текстові документи, тобто документи, складені у письмовій формі, інформація в яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Адресовані платнику податків документи надсилаються рекомендованим листом. Рекомендовані листи пересилаються поштою з одержанням розрахункового документа, що підтверджує їх прийняття. Доставляються та вручаються адресатові під розписку.

При відправленні рекомендованих листів контролюючим органом платнику податків лист може бути з послугою — «вручити особисто», що передбачає пересилання його з рекомендованим повідомленням про вручення та вручаються особисто адресату, або з послугою «з повідомленням про вручення», сутність якої полягає в інформуванні контролюючого органу про час вручення (адресатові або його представнику) відправлення.

Рекомендований лист, адресований платнику податків, під час доставки за зазначеною адресою вручається адресатові, а у випадку його відсутності — його законному чи уповноваженому представникові за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує статусні зв’язки з адресатом.

Податкова адреса платника податків може змінюватися, про що він зобов’язаний повідомляти відповідні контролюючі органи.

Якщо платник податків у визначеному порядку та строки повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, то такий платник звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Внесеними змінами до Податкового кодексу України було розширено можливості листування в електронній формі. Так, з тими платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з органами державної податкової служби може здійснюватися засобами електронного зв’язку з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Даною нормою було закріплено право контролюючого органу направляти на визначену електронну адресу платника податків листи та інші документи, адресовані органами ДПС такому платнику податків, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу з метою отримати паперовий варіант електронного листа. Контролюючі органи зобов’язані надати такий варіант документа, причому він повинен містити всі ознаки документа — відповідні підписи, печатки, бланки тощо, що визначені чинним законодавством. Електронний та паперові варіанти документа мають однакову юридичну силу. Дата видачі паперового варіанта документа повинна збігатися з датою надіслання електронного варіанта документа.

Для отримання паперового варіанта електронного документа платник податків повинен звернутися до відповідного контролюючого органу, а відповідний орган протягом трьох робочих днів підготувати та надати визначений документ. Запит для отримання такого паперового варіанта документа може бути направлений до контролюючого органу як у письмовій, так і в електронній формі.

Стаття 43. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань

43.1. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

43.2. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

43.3. Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

43.4. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

43.5. Контролюючий орган не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.

На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Пункт 43.1 статті 43 визначає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань до бюджетів різних рівнів.

Відповідно до норм Кодексу помилково сплачені грошові зобов’язання — це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов’язань. А надміру сплачені грошові зобов’язання — це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Поверненню з бюджету підлягають:

— надміру сплачені податки, збори (обов’язкові платежі);

— помилково сплачені податки, збори (обов’язкові платежі).

Грошове зобов’язання платника податків — це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно, поверненню підлягають помилково та/або надміру сплачені податкові зобов’язання, штрафні санкції, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 43.2 статті 43 визначено, що однією із основних умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань є відсутність податкового боргу у платника податків незалежно від виду боргу. Для того, щоб претендувати на повернення таких грошових зобов’язань, платник податків повинен повністю погасити борг.

Наступною умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку).

Заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань подається до відповідного податкового органу в довільній формі. Проте заява обов’язково повинна містити напрям перерахування коштів:

— на поточний рахунок платника податків в установі банку;

— на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету;

— шляхом повернення готівкою за чеком у випадку відсутності у платника податків банківського рахунка.

Серед умов визначено і термін подання заяви відповідно до загальної позовної давності — 3 роки (у Податковому кодексі України визначено як 1 095 днів). Тобто заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань може бути розглянута контролюючим органом, якщо термін виникнення такої суми не перевищив 1 095 днів.

Для розгляду заяви, проведення перевірки положень, викладених у заяві щодо помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань, контролюючому органу дається п’ятнадцять робочих днів (не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви), протягом яких контролюючий орган зобов’язаний підготувати висновок та передати його на виконання до відповідного органу Державного казначейства. Відповідним органом Державного казначейства на підставі отриманих висновків протягом п’яти робочих днів здійснюють повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань платникам податків.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань готівкою фізичним особам, що не мають рахунків у банківських установах, здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих органами Державного казначейства України в установах банків, уповноважених, згідно з укладеними договорами, здійснювати виплату готівки на підставі чека, виписаного на ім’я фізичної особи; з рахунків установ банків, уповноважених, згідно з укладеними договорами, здійснювати виплату готівки за реєстром одержувачів коштів, підготовленим органом державної податкової служби України, в якому зазначаються: прізвище, ім’я та по батькові одержувача, реєстраційний номер його облікової картки платника податків або серія і номер паспорта (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків), сума, що підлягає поверненню або поштовим переказом на адресу, визначену у заяві платника або у річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації), через підприємства поштового зв’язку за Реєстром, підготовленим органом державної податкової служби України.

За порушення строків передачі висновків про повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов’язань для виконання Державним казначейством України несуть відповідальність контролюючі органи, які повинні були вчасно підготувати та направити такі висновки.

Стаття 44. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності

44.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

44.2. Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податку на прибуток підприємств, прибуток яких оподатковується за ставкою нуль відсотків і які відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, та платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України;

(Із змінами внесеними Законом України від 04.11.2011 р., № 4014-VІ, що набирає чинності з 01.01.2012р.)

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

44.3. Платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті

44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

44.4. Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

44.5. У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

44.6. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

44.7. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків — фізичної особи або посадової особи платника податків — юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

44.8. Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку за правилами, встановленими цим Кодексом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

У Конституції України зазначено, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом. Встановлена конституційна норма затверджує положення про те, що усі громадяни щорічно подають до органів податкової служби за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, визначеному законом.

Податковий кодекс України встановлює обов’язок ведення обліку, пов’язаного з обчисленням і сплатою податків і зборів. Доходи та витрати платника податків повинні бути підтверджені первинними документами. Платник податків не може формувати облік, показники до податкової та митної звітності без підтверджувальних документів.

Пунктом 44.1 статті 44 передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

— назву документа (форми);

— дату і місце складання;

— назву підприємства, від імені якого складено документ;

— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Регістри призначені для систематизації даних бухгалтерського обліку, для складання фінансової звітності. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність. Об’єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об’єднань підприємств відповідно до законодавства.

Якщо в судовому порядку буде встановлено факти недійсності окремих правочинів, то, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, у платника податків виникають зобов’язання щодо уточнення податкового зобов’язання та внесення змін до податкової звітності.

Пунктом 44.2 статті 44 визначено, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат. А на період до 1 січня 2016 року для платників податків, щодо яких застосовується ставка нуль відсотків по податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньо-облікова кількість працівників становила до 50 осіб, встановлюється порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку.

Внесеними до Податкового кодексу України змінами було уточнено, що платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень Податкового кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платник податків зобов’язаний зберігати первинні підтверджувальні документи не менше трьох років (1 095 днів) з моменту подання податкової звітності, для складання якої використовувалися зазначені документи.

У випадку ліквідації платника податків усі первинні підтверджувальні документи за останні три роки (1 095 днів) діяльності такого платника, здаються в архів. Якщо платник податків здійснював свою діяльність менше зазначеного строку — за весь період його діяльності.

Якщо здійснюється процедура адміністративного оскарження або судового розгляду, документи первинного обліку, пов’язані з нарахуванням податкових та грошових зобов’язань та предметом перевірки, повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законодавством терміну оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або остаточного вирішення справи судом, але не менше трьох років (1 095 днів).

У випадку, коли платник пошкодив, достроково знищив або в інший спосіб втратив документи первинного обліку, він зобов’язаний у п’ятиденний термін письмово повідомити про таку подію орган державної податкової служби за місцем податкового обліку. Платнику податків надається можливість самостійно відновити первинні документи бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення податкового зобов’язання. Для відновлення втрачених документів надається 90 календарних днів.

Якщо в цей час призначена та/або проводиться перевірка контролюючим органом, така перевірка переривається на термін до поновлення втрачених документів, але не більше 90 днів від дати повідомлення про втрату таких документів. Якщо платник податків не надав поновлених документів первинного обліку, то буде вважатися, що такі документи були відсутні у платника податків на час складання звітності. Відповідно, контролюючий орган має право самостійно визначити податкові зобов’язання з врахуванням зазначених обставин.

У випадку, коли посадова особа контролюючого органу, що здійснює перевірку, відмовляється взяти до уваги ті чи інші документи первинного обліку, а платник податків вважає, що вони є підтвердженням визначення ним податкового зобов’язання, то встановлюється процедура, за якою платник податків може переслати первинні документи листом з повідомленням про вручення з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки. В такому випадку посадова особа зобов’язана розглянути питання по суті.

Платники податків можуть надати відповідні підтверджувальні документи після закінчення перевірки до ухвалення рішення контролюючим органом. У такому випадку надані документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про ухвалення рішення.

Якщо в акті перевірки відображені факти порушення податкового обліку, пов’язаного із відсутністю певних документів, то платник податків має право протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки надати такі документи.

Якщо платник податків надав відповідні документи первинного обліку менше, ніж за три дні до закінчення перевірки, це є підставою для подовження терміну документальної планової перевірки, за рішенням керівника органу державної податкової служби: для великих платників податків — не більше ніж на 15 робочих днів; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 5 робочих днів; інших платників податків — 10 робочих днів. Для документальної позапланової перевірки за рішенням керівника органу державної податкової служби встановлюються такі терміни: не більше ніж на 10 робочих днів для великих платників податків; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів. Подовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більше ніж на 5 днів.

Стаття 45. Податкова адреса

45.1. Платник податків — фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків — фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Платник податків — фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

45.2. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

У статті 67 Конституції України зазначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Місце постійного або переважного проживання платника податку — це його податкова адреса (місце податкової реєстрації платника податку). Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Під час реєстрації фізичної особи — платника податків до облікової картки фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів вносяться дані про місце проживання.

Відповідно, податковою адресою фізичної особи визнається місце її проживання, за яким фізична особа має державну реєстрацію. За даною адресою фізична особа береться на облік як платник податків у відповідному територіальному органі державної податкової служби.

Відповідно до статті 89 Цивільного кодексу України дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Відповідно, адреса місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру та в бланк свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені.

Державна реєстрація юридичних та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Відповідно, податковою адресою юридичної особи вважається адреса, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі. При зміні місцезнаходження платник податків зобов’язаний подати державному реєстратору документи для внесення змін до Єдиного державного реєстру, про що повідомити орган податкової служби.

У випадку, якщо платник податків не повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, всі податкові вимоги, податкові повідомлення підлягають виконанню у встановленому порядку, а платник податків не звільняється від їх виконання.

ГЛАВА 2. ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ

Стаття 46. Податкова декларація (розрахунок)

46.1. Податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/ або сплаченого податку.

Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.

Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

46.2. Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Міністерством фінансів України.

46.3. Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

46.4. Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов’язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід’ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

46.5. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей, визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.

Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена пунктом 49.2 статті 49 цього Кодексу, та порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття митним органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов’язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.

46.6. Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган державної податкової служби, який затвердив такі форми, зобов’язаний оприлюднити нові форми звітності.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган державної податкової служби повинен здійснити заходи, пов’язані з оприлюдненням та застосуванням таких змін.

Вимоги статей 46–50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих статтях), а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податкова декларація, розрахунок — складові податкової звітності. Декларація у розумінні Податкового кодексу — це документ, що подається до відповідного державного органу, із зазначенням відомостей, на підставі яких він виконує дії (операції, процедури, функції), що належать до його компетенції.

Податкова звітність може бути складена у звичайному (паперовому) вигляді та надіслана поштою або в електронній формі та надіслана засобами телекомунікації. Форма звітності незалежно від того, чи це загальнодержавні чи місцеві податки встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Податкові декларації подаються відповідно до базового звітного податкового періоду, що дорівнює календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року (див. коментар до ст. 49 цього Кодексу).

Інформація, вказана у поданій податковій звітності, є підставою для нарахування та сплати податкового зобов’язання. Перелік додатків до податкових декларацій як обов’язкових складових податкової звітності встановлюється відповідно до кожного податку і збору окремо.

Митні декларації та спрощені податкові декларації подаються за окремими положеннями, визначеними митним законодавством та положеннями щодо спрощеної системи оподаткування.

Органи державної податкової служби забезпечують оприлюднення форм податкових декларацій щодо податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Платники податку на прибуток, крім малих підприємств (відповідно п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень), подають разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. У фінансовій звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці.

Податкова різниця — це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом «Податок на прибуток підприємств».

Тимчасова податкова різниця — це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах. Постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах. Більш конкретно про податкові різниці див. розділ III «Податок на прибуток підприємств».

Якщо платник податків вважає, що встановлена форма податкової декларації не дає можливості всебічно та зважено відобразити в ній всі особливості оподаткування певного виду діяльності, що, в свою чергу, збільшує або зменшує податкові зобов’язання, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці податкової декларації.

Якщо платник вважає за необхідне, то він може подати разом з податковою декларацією доповнення у довільній формі. Такі доповнення вважаються невід’ємною частиною податкової декларації. До доповнення обов’язково додається письмове пояснення мотивів подання такого додатка з належним обґрунтуванням.

Декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України, а також декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків, не стосується питань, визначених у Податковому кодексі, а здійснюється відповідно до визначеного митного, соціального законодавства.

Стаття 47. Особи, які несуть відповідальність за складення податкової звітності

47.1. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

47.1.1. юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить;

47.1.2. фізичні особи — платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом;

47.1.3. податкові агенти.

Коментована стаття встановлює перелік осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності. Зміст відповідальності полягає в обов’язках, а також у реальних діях щодо їх виконання.

У коментованій статті міститься альтернативний перелік складу правопорушень, які описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Проступком буде і неподання податкової звітності, і порушення порядку заповнення документів податкової звітності, і порушення усіх зазначених правил разом. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії.

Важливим елементом складу правопорушення є його суб’єкт — особа, яка вчинила правопорушення і на яку за чинним законодавством може бути покладена відповідальність. Суб’єктом податкового правопорушення виступають, як правило, платники податків.

Платник податків — це особливий (спеціальний) правовий статус особи, на яку, відповідно до закону, покладено обов’язок сплачувати податки і (або) збори. Обов’язковими елементами правового статусу платника податків виступають загальні, однакові для фізичних та юридичних осіб права і обов’язки, зафіксовані нормами податкового права, а також відповідальність за порушення законодавства про податки і збори.

Платник податку — юридична особа — це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідальність за складання податкової звітності можуть нести як юридичні особи, так і їх посадові особи.

Платниками податків — фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. У випадках, передбачених цим Кодексом, відповідальність за фізичних осіб можуть нести їх законні чи уповноважені представники.

Податкове законодавство з окремих видів податків передбачає обов’язок платників податків самостійно розраховувати суму податку та перераховувати її до бюджету. В іншому випадку обов’язки платника податків делегуються податковим агентам, які виконують доручення податкових органів щодо обчислення, утримання та перерахування до бюджету податків.

Як правило, податковими агентами є особи, які виплачують іншим суб’єктам грошові кошти: роботодавці, банки, які виплачують доходи фізичним особам, українські організації, які здійснюють виплати іноземним фізичним або юридичним особам.

Зокрема, цим Кодексом визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 48. Складення податкової декларації

48.1. Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов’язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

48.2. Обов’язкові реквізити — це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

48.3. Податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;

підписи платника податку — фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

48.4. У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов’язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД);

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

48.5. Податкова декларація повинна бути підписана:

48.5.1. керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку;

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

48.5.2. фізичною особою — платником податків або його законним представником;

48.5.3. особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

48.6. Якщо податкова декларація подається податковими агентами — юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків — фізична особа — таким платником податків.

48.7. Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Для уникнення непорозумінь у стосунках з платниками встановлено, що форми звітів повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку (збору). Порядок їх складання затверджується центральним контролюючим органом.

Податкова звітність повинна відповідати вимогам інформативності, достовірності, належності, аналітичності та контрольної придатності. У зв’язку з цим пунктами 48.3-48.4 визначені її обов’язкові реквізити, за відсутності яких документ втрачає свій статус, тобто не сприймається як податковий звіт платника податків.

Перш за все, з метою ідентифікації платника визначено, що обов’язковим реквізитом податкової звітності (крім його повного найменування або прізвища, імені по батькові платника) є код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер (якщо звітують підприємства та організації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (якщо звітують фізичні особи).

При цьому, враховуючи наявність альтернативної системи обліку фізичних осіб — платників податків, визначено, що для громадян, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, замість неї як реквізит звітності виступає серія та номер паспорта. Однак обов’язковою умовою для зазначення у звітності даного реквізиту та визнання такої звітності у відповідному статусі є попереднє повідомлення фізичною особою органів державної податкової служби про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки та наявність відмітки в паспорті про даний факт. В іншому випадку подана платником документація не може бути визнана податковою звітністю (з настанням відповідних юридичних наслідків після закінчення термінів звітування).

Аналітичність та придатність звітності для контролю забезпечується такими обов’язковими реквізитами, як: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми); відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності; індивідуальний податковий номер та номер Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Достовірність податкової звітності отримує підтвердження шляхом неодмінного зазначення у ній ініціалів, прізвищ та реєстраційних номерів облікових карток посадових осіб платника податків, а також підписів платника податку — фізичної особи, посадових осіб платника податку, засвідчених печаткою (за її наявності). Приналежність — за рахунок відображення місця знаходження платника податків (або місця проживання — для фізичних осіб), найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність, а також коду органу місцевого самоврядування. Останній із названих реквізитів є важливим для визначення приналежності місцевих податків і зборів або додаткових сум загальнодержавних податків за рахунок застосування їх місцевих ставок.

Пунктами 48.5-48.6 визначено порядок посвідчення податкової звітності посадовими особами платника податку чи самим платником. Звіт, як правило, підписується керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Однак існують специфічні випадки, пов’язані з веденням бухгалтерського обліку та поданням податкової звітності безпосередньо керівником платника податку, звітуванням фізичних осіб, договорами про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції, звітуванням податковими агентами.

Зокрема, не виключена можливість ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності безпосередньо керівником платника податку без залучення фахівців у галузі фінансів, оподаткування і бухгалтерського обліку. У такому випадку податкова звітність підписується цим керівником (як за себе, так і за особу, відповідальну за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності).

Податковим кодексом визначено достатність визначення достовірності документа, пов’язаного із податковою звітністю. Встановлено, що достатнім підтвердженням дійсності відповідного документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовому варіанті або наявність електронного цифрового підпису платника податку в електронному податковому документі.

Звітність фізичних осіб підписується фізичною особою — платником податків та його законним представником (у разі наявності такого). В окремих випадках, прямо передбачених Податковим кодексом, звітність може підписуватися іншими особами, на яких покладено обов’язки щодо її подання.

За договором про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції податкова звітність підписується особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності.

Податкова звітність, що подається податковими агентами — юридичними особами, підписується керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності такого агента. Податкова звітність, що подається податковим агентом, який є платником податків — фізичною особою, підписується самим платником.

Стаття 49. Подання податкової декларації до органів державної податкової служби

49.1. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

49.2. Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, подають органам державної податкової служби декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою у порядку, встановленому цим Кодексом.

49.3. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

49.5. У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов’язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного органу державної податкової служби не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного цією статтею, а при поданні податкової звітності в електронній формі, — не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.

49.6. У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення органу державної податкової служби з вини оператора поштового зв’язку, такий оператор несе відповідальність відповідно до закону. У такому разі платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п’яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов’язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення.

49.7. Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання, самостійно визначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.8. Прийняття податкової декларації є обов’язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

49.9. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

49.9.1. за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв’язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби, у разі надсилання податкової декларації поштою;

49.9.2. у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

49.10. Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

49.11. У разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

49.11.1. у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку, — протягом п’яти робочих днів з дня її отримання;

49.11.2. у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника — протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

49.12. У разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право:

49.12.1. подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання;

49.12.2. оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

49.13. У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

49.14. За кожною заявою платника податків щодо порушення посадовою особою органу державної податкової служби цієї статті в обов’язковому порядку проводиться службове розслідування відповідно до закону.

За результатами такого розслідування винна посадова особа органу державної податкової служби притягується до відповідальності відповідно до закону.

49.15. Податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв’язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів

48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання податковим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

49.16. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов’язаний погасити податкове зобов’язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

49.17. Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні, впроваджує та утримує автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронної звітності» для надання послуг з подання за допомогою мережі Інтернет в електронному вигляді звітності, обов’язковість подання якої встановлено законодавством, до міністерств, інших органів державної влади та фондів загальнообов’язкового державного страхування.

Автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Опис форматів (стандартів), структура електронних документів, що забезпечує подання електронної звітності до автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності», повинні розміщуватися та підтримуватися в актуальному стані на безоплатній для користувачів основі на загальнодоступних інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та тих органів державної влади, до яких обов’язковість подання звітності встановлена законодавством.

Автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» та всі її компоненти є державною власністю.

За допомогою автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» або її компонентів можуть надаватися інші послуги.

49.18. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

49.18.1. календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) — протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту — протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

49.18.4. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — до 1 травня року, що настає за звітним;

49.18.5. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — підприємців — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

49.19. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду.

Для цілей цього Кодексу під терміном «базовий звітний (податковий) період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

49.20. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені цим Кодексом.

49.21. Якщо згідно з відповідним розділом цього Кодексу з питань окремого податку, збору звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового звітного (податкового) періоду, крім випадків, коли подання податкової декларації не передбачено таким розділом цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Унормовується порядок подання податкової звітності платниками до органів державної податкової служби. У цьому контексті перш за все Кодексом визначено відповідальних за подання звітності (платник податків чи інші особи, на яких згідно з законодавством покладено відповідні обов’язки), спосіб подання, періодичність подання (за звітний період з відповідного податку чи збору), місце подання (орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку) та терміни подання.

Враховуючи наявність пільгового порядку оподаткування прибутку суб’єктів малого бізнесу, встановлено, що платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків, подають декларації з податку на прибуток за спрощеною формою. Таким рішенням одночасно досягається дві мети: забезпечення контролю за дотриманням граничних обсягів оборотів, за умови неперевищення яких платник має право користуватися пільгою; спрощення фіскально-адміністративних процедур для суб’єктів малого бізнесу — юридичних осіб.

Внесеними змінами із пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу було видалено норму про те, що податкова декларація подається виключно до органу державної податкової служби. Таким чином було розширено дію даної статті на всі контролюючі органи.

Платнику податків надається право обирати один із трьох способів подання податкової звітності: особисто або через уповноважену особу; поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв’язку в електронній формі (з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб). Дане право обмежується для великих і середніх підприємств, які зобов’язані подавати податкові декларації в електронній формі. Таке рішення спрямоване на покращання адміністрування податків шляхом оптимізації документообігу та враховує наявність технічних можливостей у відповідних платників щодо його реалізації.

У випадку подання звітності поштою відправлення здійснюється платником не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку звітування. При поданні податкової звітності в електронній формі здійснюється платником не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк. Такі терміни слугують захисту фіскальних інтересів держави, оскільки спрямовані на своєчасне отримання податковими органами відповідних кореспонденцій (не пізніше надходження декларацій, вручених особисто платниками чи через уповноважених осіб).

Поряд з цим, враховуючи можливість втрати, зіпсування, затримки вручення поштового відправлення, потребують захисту й інтереси та права платників. На такі випадки передбачається відповідальність оператора поштового зв’язку, винного у втраті, зіпсуванні, затримці. Платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації. Йому надсилається повідомлення про втрату або зіпсування поштового відправлення, після отримання якого протягом п’яти робочих днів слід надіслати поштою або надати особисто (за вибором платника) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією цього повідомлення. Наведене все ж не звільняє платника від обов’язку сплатити суму податкового зобов’язання, визначену ним самостійно в декларації, протягом встановлених строків (незалежно від дій, пов’язаних з наслідками втрати, зіпсування чи затримки звітності поштою).

Орган державної податкової служби зобов’язаний без попередньої перевірки (крім перевірки наявності обов’язкових реквізитів) та будь-яких інших умов прийняти податкову звітність платника. Податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою за наявності однієї з таких умов:

— відмітки (штампу) органу державної податкової служби, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання (на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії);

— квитанції про отримання податкової декларації (у разі її подання засобами електронного зв’язку);

— поштового повідомлення з відміткою про вручення органу державної податкової служби (у разі надсилання податкової декларації поштою);

— відсутності повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації у встановлений строк.

Відмова у прийнятті податкової декларації допускається виключно у випадку порушення платником вимог пп. 48.3 та 48.4 статті 48 щодо заповнення обов’язкових реквізитів. Податковий орган при цьому зобов’язаний надати платнику письмове повідомлення про таку відмову із зазначенням конкретних причин.

З метою упорядкування документообігу та створення належних умов для реалізації податковими органами функцій контролю визначено терміни надання цих повідомлень:

— протягом п’яти робочих днів з дня отримання декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку;

— протягом трьох робочих днів з дня отримання декларації особисто від платника податку або його представника.

Податкова звітність буде вважатися неподаною, якщо податкова декларація була надіслана поштою або засобами електронного зв’язку, не містить окремих обов’язкових реквізитів або вони вказані з помилками, або за умови заповнення її з порушеннями, про що податковим органом надсилається платнику податків письмова відмова у прийнятті його податкової декларації.

Отримання платником повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації зумовлює два можливих варіанти дій:

— у випадку згоди з висновком органу державної податкової служби про невідповідність звіту вимогам за формальними ознаками заповнення обов’язкових реквізитів — подання декларації та сплата штрафу (якщо граничний термін подання минув. Якщо ж строки подання звітності ще не минули, то ніякі санкції до платника не застосовуються);

— у випадку незгоди з висновком органу державної податкової служби — оскарження його рішення.

Якщо за результатами оскарження буде встановлено неправомірність відмови у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Надходження заяви платника, у якій викладаються порушення (на його думку) порядку приймання податкової звітності посадовими особами органу податкової служби, зумовлює проведення службового розслідування. За його результатами винна посадова особа притягується до відповідальності відповідно до чинного законодавства України, що є одним із важелів забезпечення дотримання прав платників. Поряд із цим передбачено і важелі захисту інтересів держави. Зокрема, встановлено, що незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків має погасити визначене у ній податкове зобов’язання протягом строків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 49.17 статті 49 для ефективного забезпечення процедури подання електронної податкової звітності передбачається створення автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності». Основним розробником та адміністратором даної системи визначено центральний орган виконавчої влади, відповідальний за процеси інформатизації в Україні. Передбачається, що електронна звітність буде направлятися через Інтернет до контролюючих органів, фондів загальнообов’язкового державного страхування, відповідних держаних органів тощо. За допомогою даної системи спрощується порядок передачі електронної звітності та уніфікується процедура подачі такої звітності. Автоматизована система самостійно визначає та перенаправляє відповідні електронні звіти до того чи іншого державного органу відповідно до їх компетенції та порядку, визначеного чинним законодавством.

Однією із обов’язкових умов роботи даної системи передбачено, що дана автоматизована система повинна забезпечувати підтримку роботи засобів електронного цифрового підпису всіх акредитованих центрів сертифікації ключів, що працюють на ринку України відповідно до чинного законодавства.

Усі вимоги до заповнення електронної податкової звітності, електронної звітності інших державних органів, опис форматів (стандартів), структура електронного документа розміщуються на інформаційних ресурсах Міністерства фінансів України та відповідних державних органів. Дані інформаційні ресурси для користувачів надаються на безоплатній основі.

Сама автоматизована система «Єдине вікно подання електронної звітності» та всі її компоненти є державною власністю.

Терміни подання податкової звітності визначені п. 49.18 залежно від тривалості базового податкового періоду. Так, якщо базовий звітний період дорівнює календарному місяцю, то звітність подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; якщо базовий звітний період дорівнює календарному кварталу або півріччю, то звітність подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); якщо базовий звітний період дорівнює календарному року, то звітність подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена декларація подається у строки, визначені для такого базового звітного (податкового) періоду.

Виняток щодо зазначеного становить податок на доходи фізичних осіб, за яким звітують у такі терміни: фізичні особи, за винятком підприємців — до 1 травня року, що настає за звітним; фізичні особи — підприємці — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Якщо за якимось з податків чи зборів звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені для місячного базового звітного (податкового) періоду, (крім випадків, коли подання декларації з певного податку (збору) не передбачено).

Для забезпечення єдиного розуміння порядку звітування та дотримання прав платників і захисту їх законних інтересів встановлено, що у випадку, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

З метою встановлення належного контролю за діяльністю платників та створення якомога повніших універсальних інформаційних баз даних визначено, що платник податків повинен подати податкову звітність незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді (крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку).

Стаття 50. Внесення змін до податкової звітності

50.1. У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

50.2. Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

50.3. У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

З метою одночасного захисту прав платників та дотримання фіскальних інтересів держави передбачено порядок внесення змін до податкової звітності. Основних шляхів реалізації цієї процедури є три: подання нової декларації з виправленими показниками; надання уточнюючого розрахунку до податкової декларації; уточнення показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого виявлені помилки.

Подання нової податкової декларації можливе у випадку, коли термін звітування за відповідний період ще не минув. Тоді як звіт платника сприймається остання із наданих декларацій, а санкції за допущені помилки у розрахунках показників раніше наданих звітів за цей же період, що призвели до заниження податкових зобов’язань, не застосовуються.

Уточнюючі розрахунки можуть подаватися за встановленою формою і лише до початку перевірки платника контролюючим органом або після її завершення (але не під час її проведення). Подання такого розрахунку за період, що вже перевірений, зумовлює право податкової служби ініціювати проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

У випадку, якщо неточності, допущені при складанні податкової декларації, мають своїм наслідком заниження податкового зобов’язання, платник повинен разом з їх уточненням самостійно нарахувати і сплатити штраф. Його розмір залежить від обраного варіанта виправлення помилок: 3 % від суми недоплати — у разі подання уточнюючого розрахунку; 5 % від суми недоплати — у разі її відображення у складі декларації, що подається за наступний податковий період. Різниться і порядок сплати: у першому випадку сума недоплати та штраф сплачується до подання уточнюючого розрахунку, а у другому — сума недоплати, збільшена на штраф, відображаються у складі декларації за наступний період з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з певного податку. Отже, вони погашаються у складі даного грошового зобов’язання та у терміни, визначені щодо нього.

Податковим кодексом встановлено обмеження щодо можливості подання уточнюючих розрахунків. Платнику податків заборонено подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок. Дане правило не застосовується до оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Стаття 51. Подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків — фізичним особам

51.1. Податковий агент зобов’язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

51.2. У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді.

У коментованій статті визначається обов’язок податкового агента подавати відомості про суми виплачених доходів платникам податків — фізичним особам. Слід зазначити, що обов’язок податкового агента певною мірою похідний від мети та завдань податкових органів, тому в науці податкових агентів умовно вважають представниками податкових органів у взаємовідносинах з платником податків — фізичною особою. Разом із тим податкові агенти не наділені правами податкових органів і зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки. Статтею 18 Кодексу визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Таким обов’язком є і обов’язок подавати у встановлені строки податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

На податкових агентах лежить відповідальність за правильне і своєчасне нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету.

Істотною є умова, відповідно до якої обов’язки податкових агентів поширюються лише на суми, що виплачуються ними платникам податків безпосередньо. Джерелом утримання податку можуть бути лише належні платнику податків доходи.

Податковий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платнику податку податковий агент протягом звітного періоду.

Податковий розрахунок подається органу податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи за місцем проживання фізичної особи — суб’єкта господарської діяльності — податкового агента.

Податковий розрахунок подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу — протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

За рішенням податкового агента, податковий розрахунок подається в електронному вигляді, за умови реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

ГЛАВА 3. ПОДАТКОВІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Стаття 52. Податкова консультація

52.1. За зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

52.2. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

52.3. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

52.4. Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

52.5. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

52.6. Центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Кожен платник податків, будь-який громадянин, особа без громадянства чи іноземець має право звернутись до контролюючих органів: податкової та митної служби України для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. Форма звернення у Кодексі не визначена, тому може бути в письмовому вигляді, у формі усного звернення, у формі запиту через електронні засоби зв’язку тощо.

Визначено, що податкова консультація — це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків щодо практичного використання конкретно норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Податкова консультація надається платнику податків протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

За вибором податкова консультація надається у письмовій, усній формі а з 1 січня 2012 року і в електронній формі. Письмова податкова консультація може застосовуватися платником податків у вирішенні податкових спорів. Податкова консультація з конкретного питання повинна бути оформлена відповідно до встановленого порядку документообігу. Податкова консультація у письмовій формі видається у вигляді листів відповідного контролюючого органу. Листи міністерств, інших центральних органів влади — це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз’яснювальний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. У разі встановлення листами нових правових норм, вони підлягають відкликанню з місць застосування органом, що їх видав, та скасуванню.

Нормами Податкового кодексу визначено, що звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника податку, так і до вищих контролюючих органів — обласних контролюючих органів, або центрального органу державної податкової служби; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Громадяни, особи без громадянства або іноземці мають право звернутись за податковою консультацією до податкових органів за місцем проживання або до вищих та центральних контролюючих органів.

Податкова консультація має виключно індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом такої податкової консультації. Застосування податкової консультації іншими платниками податків не передбачено.

Податковим та митним органам надано право надавати податкові консультації виключно в межах своєї компетенції. До компетенції цих органів належить право надавати консультації з питань організації адміністрування податків та зборів, визначених чинним законодавством, з питань ведення податкової звітності, строків сплати, порядку обліку платників податків тощо.

Податкові консультації за запитами платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців контролюючими органами надаються на безоплатній основі.

Щодо запитів платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців, які не віднесенні до компетенції контролюючих органів, то відповіді на такі звернення надаються у загальному порядку, визначеному чинним законодавством щодо звернень громадян.

З метою однозначного підходу до надання податкових консультацій платникам податків за запитами по найбільш актуальних проблемах податкового законодавства центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню.

Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій

53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

53.2. Виключено.

53.3. Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Відповідно до частини 53.1 статті 53 не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданої йому податкової консультації, тільки на підставі того, що у подальшому зміст податкової консультації було змінено або скасовано, чи надано нову податкову консультацію такому платнику податків.

Платники податків (посадові особи платника податків) не можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної відповідальності, цивільної, дисциплінарної відповідальності у випадку, якщо порушення податкового законодавства було викликано правозастосуванням письмової, електронної чи узагальнюючої податкової консультації.

Застосування положення цієї статті не передбачає звільнення платника податків від податкового зобов’язання, яке виникло після скасування, відміни, уточнення податкової консультації. Після скасування, уточнення, зміни податкової консультації платник податків зобов’язаний самостійно уточнити податкове зобов’язання та подати уточнюючі розрахунки до відповідного контролюючого органу, в іншому випадку такі розрахунки зобов’язаний провести контролюючий орган під час здійснення відповідних перевірок.

Положення цієї статті не може бути застосовано у випадках, коли індивідуальна податкова консультація була надана всупереч чинному законодавству, не відповідає йому, підготовлена за попередньою змовою платника податків та особи, що підписала цю податкову консультацію тощо.

Платник податків має право на звернення до судових органів за захистом своїх прав та свобод. Якщо платник податків вважає, що письмова, електронна чи узагальнююча податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству, створює перешкоди для здійснення його підприємницької діяльності, встановлює нові правові норми, які безпосередньо не передбачені в чинному податковому законодавстві,

він може в судовому порядку оскаржити законність видання такої податкової консультації.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації, яка повинна врахувати в собі рішення суду.

ГЛАВА 4. ВИЗНАЧЕННЯ СУМИ ПОДАТКОВИХ ТА/АБО ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ, ПОРЯДОК ЇХ СПЛАТИ ТА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ

Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов’язань

54.1. Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.

(Пункт 54.1 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.2. Грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

54.3. Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо

(Абзац перший пункту 54.3 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

(Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

54.3.4. рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

54.3.6. результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

54.4. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

54.5. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею регламентується порядок визначення сум податкових та грошових зобов’язань, пені. Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації (див. ст. 46 цього Кодексу). У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок (див. коментар до ст. 50 цього Кодексу). Податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу. Така сума грошового зобов’язання та/ або пені вважається узгодженою.

У п. 54.2 визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/ або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов’язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов’язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

У статті визначено декілька шляхів узгодження податкових (грошових) зобов’язань, кожен з яких втілюється у певній процедурі. Податкове (грошове) зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

— самостійно платником податків, податковим агентом, шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);

— самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;

— внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов’язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов’язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні (див. ст. 58 цього Кодексу). Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).

Отже, узгодженим є грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань із доходів фізичних осіб з моменту виникнення податкового зобов’язання, що визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу. Тобто, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (див. коментар до п. 168.1.4 цього Кодексу).

Підстави, за наявності яких здійснюється нарахування сум:

1) грошових зобов’язань;

2) зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування — суми, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у випадках, визначених розділом V цього Кодексу (див. коментар до ст. 200 цього Кодексу);

3) зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість (збиток).

Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення процедур з їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статей 41 та 54 розділу XI Митного кодексу України та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 № 339 шляхом здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості:

1) проведення: перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766; усного опитування посадових осіб підприємств і громадян, а також консультацій із декларантом з метою обміну інформацією, що стосується певної зовнішньоекономічної операції та впливає на вартість товарів; митного огляду товарів для визначення характеристик, які впливають на рівень їх митної вартості;

2) порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з: рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів;

3) застосування інших, передбачених Митним кодексом України, митних процедур, результати яких можуть вплинути на рівень митної вартості товарів.

Послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення передбаченого цим пунктом контролю визначається Держмитслужбою. Контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до пункту 5 частини першої статті 41, статей 60 і 69 Митного кодексу України у разі:

1) виникнення обґрунтованого сумніву щодо достовірності відомостей, що містяться у документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю (на підставі письмового розпорядження керівника такого органу або особи, що його заміщує);

2) прийняття митним органом рішення про випуск товарів у вільний обіг згідно із статтею 264 Митного кодексу України на підставі відповідного звернення декларанта у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів, що декларуються;

3) надходження: від митних органів іноземних держав інформації про не підтвердження автентичності документів, поданих митному органові України щодо товарів, митне оформлення яких завершено, та недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів про надання інформації щодо певних зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності — резидентів України; від правоохоронних органів, органів державної податкової служби, інших контролюючих органів та фінансових установ відомостей, що стосуються зовнішньоекономічної операції чи обставин продажу імпортних товарів;

4) підтвердження наявності ризику за результатами аналізу електронних копій вантажних митних декларацій із застосуванням групи критеріїв ризику «митна вартість товарів». При цьому ризиком вважається ймовірність порушення вимог законодавства з питань митної справи, а критерієм ризику — конкретна ознака з визначеними параметрами, які дають змогу здійснювати вибір об’єктів контролю;

5) виявлення: фактів митного оформлення товарів, рівень митної вартості яких нижчий за рівень вартості прямих витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу таких товарів; істотних розбіжностей за рівнем вартісних показників, отриманих у результаті зіставлення даних митної статистики зовнішньої торгівлі України з даними митної статистики держав — торговельних партнерів; обставин, що мали вплив на митну вартість товарів та не були відомі чи документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення;

6) наявності інших підстав, передбачених Митним кодексом України та законами з питань митної справи.

Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України митний орган може звернутися до декларанта з обґрунтованим запитом щодо надання у письмовій формі додаткової інформації для підтвердження заявленої митної вартості таких товарів. У запиті запропоновано запитання, на які декларанту пропонується надати обґрунтовану відповідь. Митний орган має право вимагати від декларанта подання декларації митної вартості, якщо її не було подано під час митного оформлення та подання якої передбачено Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766. У разі, коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за формою, встановленою Держмитслужбою. Декларант має право оскаржити зазначене рішення до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Рішення про визначення митної вартості товарів надсилається декларантові у десятиденний строк із моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення або видається йому під розписку. Після надходження рішення декларант може протягом 10 днів звернутися до митного органу з метою коригування суми податкових зобов’язань. У разі заниження податкового зобов’язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до Митного законодавства України вартість імпортованих товарів може бути документально підтверджена на основі відомостей, отриманих від уповноважених органів іноземних держав. У випадку, якщо такі дані не збігаються із вартістю товарів, заявленою декларантом у митній декларації під час митного оформлення, (митний) орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків через проведення дій, визначених у цій статті.

У випадку, якщо грошове зобов’язання нараховується не платником податків самостійно, а контролюючим органом, у зв’язку із наявністю підстав, зазначених у цій статті, відповідальність за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми покладається на такий контролюючий орган. Проте після узгодження грошового зобов’язання у встановленому порядку платник податків зобов’язаний своєчасно та повністю його погасити або оскаржити в адміністративному чи судовому порядку, визначеному ст. 56 цього Кодексу (див. коментар до ст. 56).

Стаття 55. Скасування рішень контролюючих органів

55.1. Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

55.2. Контролюючими органами вищого рівня є:

Державна податкова адміністрація України — для державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які у свою чергу є контролюючими органами вищого рівня для державних податкових інспекцій;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи — для інших митних органів.

Статтею у загальному вигляді регламентовано порядок скасування рішень контролюючих органів шляхом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання платника податків або будь-яких інших рішень контролюючого органу в сфері оподаткування.

Податкове повідомлення-рішення — це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків: 1) сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби; 2) або внести відповідні зміни до податкової звітності (докладніше див. коментар до пп. 14.1.157 Кодексу).

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах — це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов’язання відповідно до Міжнародного договору України (докладніше див. коментар до пп. 14.1.158 Кодексу).

Скасування податкових повідомлень-рішень контролюючих органів характеризується процедурою адміністративного оскарження. Оскарження рішень контролюючих органів — це оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов’язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, встановлені цим Кодексом, за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку (докладніше див. коментар до пп. 14.1.7 Кодексу).

Адміністративне оскарження надає право платникові податків вирішити податковий спір, не звертаючись до органів судової влади, але й не позбавляє його права звернутися з позовом до суду. Таке право закріплене й в Основному Законі — Конституції України (ст. 55).

У разі скасування раніше прийнятого органом державної податкової служби рішення про нарахування сум податкового зобов’язання або податкового боргу, податкові повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня прийняття рішення про скасування сум податкового зобов’язання або податкового боргу. У разі скасування лише в певній частині раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов’язання або податкового боргу, попередньо надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містять нову суму податкового зобов’язання (податкового боргу).

За своїм визначенням, контролюючий орган — це державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

До контролюючих органів вищого рівня віднесені Державна податкова служба України і Державна митна служба України.

Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. ДПС забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію в цій сфері.

Основними завданнями ДПС є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі), а також за додержанням законодавства з питань регулювання виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

— здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває у податковій заставі;

— здійснення в межах своїх повноважень контролю за обліком, зберіганням, оцінкою та реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна;

— формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

— роз’яснення законодавства серед платників податків із питань оподаткування, інших платежів;

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;

— запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

— забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням службових обов’язків;

— розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

— ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

— розподіл спирту між суб’єктами господарювання — резидентами України в установленому порядку з оформленням нарядів на одержання та здійснення контролю за його цільовим використанням.

ДПС виконує безпосередньо, а також організовує роботу підпорядкованих органів державної податкової служби, щодо яких є контролюючим органом вищого рівня. Завданнями цих органів є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі);

— внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

— прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування у випадках, передбачених законом;

— формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

— роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова служба України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходиться відповідний спеціальний підрозділ з боротьби із податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи є Держмитслужба.

Основні завдання Держмитслужби:

— участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі митної справи;

— забезпечення захисту економічних інтересів України;

— виконання вимог законодавства з питань митної справи, здійснення контролю за додержанням таких вимог митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями, юридичними і фізичними особами;

— організація і забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення митних процедур з метою створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

— забезпечення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

— забезпечення своєчасної та у повному обсязі сплати до державного бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів), контроль за справлянням яких покладено відповідно до законодавства на митні органи, у разі ввезення (пересилання) товарів і транспортних засобів на митну територію України або їх вивезення (пересилання) з митної території України;

— застосування заходів митно-тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дотримання передбачених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення окремих видів товарів через митний кордон України;

— організація та проведення у межах своїх повноважень боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил;

— здійснення разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності;

— сприяння у межах своїх повноважень захисту прав споживачів товарів;

— здійснення контролю за діяльністю підприємств, які надають послуги з декларування товарів і транспортних засобів, перевезення та зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України чи перебувають під митним контролем та виконують інші операції з такими товарами;

— забезпечення розвитку міжнародного співробітництва в галузі митної справи та виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, що укладені в установленому законом порядку.

Держмитслужба, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та контролює діяльність підпорядкованих митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій і є щодо них контролюючим органом вищого рівня.

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків стосовно податкових повідомлень-рішень про суми грошових зобов’язань з податків і зборів (обов’язкових платежів), дій чи бездіяльності посадових осіб податкових органів. Для оскарження рішення податкової інспекції необхідно звертатися зі скаргою до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а рішень останніх — до Державної податкової служби України.

Щодо галузі митної справи, то, відповідно до чинного законодавства, безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, а контролюючим органом і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в цій галузі — вищим за рівнем управління для інших митних органів є Державна митна служба України. Відповідно, оскарження повідомлень-рішень або будь-яких інших рішень, підпорядкованих Держмитслужбі митних органів, здійснюються шляхом звернення платників податків зі скаргою до Державної митної служби України.

Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів

56.1. Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

56.2. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

56.3. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби — з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

56.4. Під час процедури адміністративного оскарження обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов’язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

56.5. Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

56.6. У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

56.7. У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

56.8. Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

56.9. Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті

56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

56.10. Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

56.11. Не підлягає оскарженню грошове зобов’язання, самостійно визначене платником податків.

(Пункт 56.11 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

56.12. Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

56.13. У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

56.14. Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

56.15. Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

56.16. Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою — дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

56.17. Процедура адміністративного оскарження закінчується:

56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

56.17.2. днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

56.17.3. днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи;

56.17.4. виключено;

56.17.5. днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків.

(Підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011).

56.18. З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

(Пункт 56.18 статті 56 в редакції Закону України № 3609-VІ від 07.07.2011).

56.19. У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

56.20. Вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

56.21. У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

(Пункт 56.21 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

56.22. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

(Абзац перший пункту 56.22 статті 56 в редакції Закону України № 3609-VІ від 07.07.2011)

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Норма статті регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь-які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України щодо захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних повноважень, платникам податків додатково надано право оскаржувати незаконні рішення і дії податкових органів в адміністративному порядку шляхом подання скарг до відповідного податкового органу, керуючись нормами чинного законодавства.

Розгляд адміністративних справ щодо оскарження рішень органів державної податкової служби України, дій чи бездіяльності їх посадових чи службових осіб, якщо вони обмежують права, свободи чи законні інтереси платників податків, має свою специфіку. Вона полягає в тому, що нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо рішень, які може оскаржувати платник податків. Отже, будь-яке рішення органу державної податкової служби, що зачіпає інтереси або права платника податків, може бути оскаржене як в адміністративному, так і в судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Таким чином, визначення певного рішення органу державної податкової служби як такого, що може бути оскаржене (як предмета оскарження), є прерогативою виключно платника податків та залежить тільки від його суб’єктивного ставлення до рішення як такого, що порушує або обмежує його права та готовність учинити акт волевиявлення — подати скаргу на таке рішення.

Саме правомірність чи неправомірність рішень органів державної податкової служби України, дій та бездіяльності їх службових чи посадових осіб і є предметом доказування в адміністративному апеляційному оскарженні.

Межі доказування — це необхідна і достатня сукупність доказів, зібраних у справі, яка забезпечує її правильне вирішення шляхом встановлення обставин по справі, що підлягають доказуванню.

Предмет доказування нерозривно пов’язаний із межами доказування.

Платник податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, має право подати скаргу щодо такого рішення. Скарга повинна бути викладена в письмовій формі та надіслана до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення або передана фізичною чи юридичною особою — платником податку через представника.

Відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбуватися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

У скарзі має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання фізичної особи — платника податку, а для юридичної особи — платника податку — її найменування, місцезнаходження, а також адресу, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою;

2) найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення-рішення, рішення або постанова по справі про адміністративне правопорушення, що оскаржується, дата і номер; назва податку, збору (обов’язкового платежу) або штрафної (фінансової) санкції та сума;

3) суть порушеного питання, прохання чи вимоги й обґрунтування незгоди платника податків із сумою податкового зобов’язання, визначеною органом державної податкової служби в податковому повідомленні-рішенні, або незгоди з іншим рішенням органу державної податкової служби;

4) про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення або рішення органу державної податкової служби, а також про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу державної податкової служби про подання повторної скарги органу державної податкової служби вищого рівня;

5) підпис фізичної особи — платника податку, а для юридичної особи — платника податку — підпис керівника або особи, яка виконує обов’язки керівника юридичної особи — платника податку. Якщо скарга в інтересах фізичної особи — платника податку або юридичної особи — платника податку подається її представником, то до скарги долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства, і підпис представника юридичної особи — платника податку на скарзі повинен бути скріплений печаткою юридичної особи — платника податку;

6) перелік документів і розрахунків, що додаються до скарги, у разі надсилання скарги поштою додається опис укладеного та повідомлення про вручення.

У разі потреби разом із скаргою (заявою) платник податку може надати з урахуванням вимог пункту 44.5 статті 44 цього Кодексу (докладніше див. коментар до п. 44.5) належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які стосуються предмета розгляду.

Скарги, подані з порушенням строків та порядку оформлення, не розглядаються органами державної податкової служби. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідними роз’ясненнями не пізніше п’яти днів від дня отримання скарги. Також, якщо питання, порушені у скарзі, що одержана органом державної податкової служби, не входять до його компетенції, то така скарга у термін не більше п’яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особа, яка подала скаргу. Не розглядаються одним і тим же органом державної податкової служби повторні звернення від однієї і тієї ж особи з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Порушений строк подання скарги може бути поновлений на підставі заяви платника податків керівником (або його заступником) податкового органу за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

Подання скарг, як свідчить практика, здійснюється у двох формах: первинна та повторна скарга.

Подання первинної скарги. У разі коли платник податків вважає, що орган державної податкової служби неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої Податковим кодексом, такий платник податків має право звернутися до органу державної податкової служби вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Скарга повинна бути подана до органу державної податкової служби протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Якщо відповідно до цього Кодексу орган державної податкової служби самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) або відповіді органу державної податкової служби на скаргу, замість десятиденного строку.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого рішення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

Подання повторної скарги. У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової служби України.

До документів, що можуть додаватись до скарги, належать: податкове повідомлення про визначення суми грошового зобов’язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов’язання; первинна скарга платника податків та інші документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою грошового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення необхідно подати ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову.

До скарги також можуть додаватись належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, та інші наявні у платника податків документи, що засвідчують обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання і документи не підлягають розгляду по суті.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби. Тобто скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а скарги на рішення останніх — подаються до Державної податкової служби України.

Обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов’язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган.

За загальними правилами, обов’язок доказування розподіляється наступним чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує вимоги, тобто підставу скарги; посадова особа, на дії (бездіяльність) якої скаржаться, повинна довести обставини, якими вона заперечує проти скарги.

Під обов’язком доказування слід розуміти передбачену законом міру необхідної поведінки відповідних осіб щодо висунення версій зі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел, а також з обґрунтування висновків у справі.

Отже, для встановлення істини по справі контролюючому органу, котрий прийняв таке рішення, необхідно зібрати доказову базу, що доводить правомірність прийнятого такого рішення, й надати ці докази уповноваженому органу.

Тобто контролюючий орган, який прийняв таке рішення, в процесі адміністративного оскарження доводить правомірність такого рішення.

Щодо оскарження рішень контролюючого органу в судовому порядку, то обов’язок доведення правомірності нарахування, або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом встановлюється процесуальним законодавством.

Під час подання скарги до контролюючого органу вищого рівня платник податків зобов’язаний у письмовій формі повідомити про це контролюючий орган, котрий визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що оскаржується. Письмовим повідомленням платник податків надає податковому органу, що прийняв рішення, яке оскаржується, можливість зібрання доказів по справі про доведення непомилковості його рішення. У загальному вигляді дана процедура сприяє всебічному, повному та оперативному встановленню істини по справі.

Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення по скарзі та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Щодо строків розгляду податковим органом скарг платників податків (докладніше див. коментар до п. 56.8 та 56.9) у разі, коли орган державної податкової служби надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Органом державної податкової служби вищого рівня, згідно зі статтею 55 цього Кодексу, виступає Державна податкова служба України (докладніше див. коментар до пп. 55.2).

У цьому випадку до скарги платники податків мають право додати такі документи: податкове повідомлення про визначення суми податкового зобов’язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов’язання; первинна скарга платника податків та належним чином засвідчені документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, платники податків мають право подати належної якості ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову. До скарги слід подати належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги платника податків, та інші наявні у платника податків належним чином засвідчені документи, що висвітлюють обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо платник податків до скарги не додав належної якості ксерокопій зазначених документів, орган державної податкової служби вищого рівня, що уповноважений розглядати скаргу, витребує ксерокопії документів від органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, у тому числі документи, що були надані платником податків з первинною скаргою, про підтвердження доказів незгоди з визначеною сумою податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірності іншого рішення, прийнятого органом державної податкової служби.

Якщо в повторній скарзі порушуються питання або додаються належним чином засвідчені документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання й документи не підлягають розгляду по суті, а заявник інформується про необхідність розгляду цих питань органом державної податкової служби першої інстанції (Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі).

Контролюючий орган зобов’язаний прийняти та зареєструвати скаргу платника податків, яка відповідає всім вимогам. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

За загальним правилом відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Зазначене правило стосується навіть тих випадків, коли питання, порушені у скарзі, одержаній органом державної податкової служби, не належать до повноважень органів державної податкової служби.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 статті 56 цього Кодексу (див. коментар до пунктів 56.3 і 56.6 цього Кодексу) подана ним скарга не розглядається та повертається такому платнику податків із зазначенням причин повернення. Не належно оформлена — не відповідно до вимог — скарга не надає можливості розглянути її по суті. Така скарга повертається особі, яка її подала, з відповідним роз’ясненням причин повернення не пізніше п’яти днів від дня отримання такої скарги.

П. 56.8 статті встановлює 20-денний термін (календарні дні) для прийняття контролюючим органом вмотивованого рішення та надсилання його платнику податків з повідомленням про вручення або надання йому особисто під розписку. Вказаний вище термін розпочинається за днем отримання скарги від платника податків.

Загальний строк розгляду скарг, як зазначалося вище, складає 20 календарних днів. Однак керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад цей строк, але не більше 60 календарних днів.

Обов’язковим елементом продовження строку розгляду скарги платника податків є письмове повідомлення про це платника податків до закінчення 20-денного строку. Повідомлення платника податків про продовження зазначених строків має бути фіксованим (письмово), тобто відправлений поштою з повідомленням про отримання або виданий під розписку.

У разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.

Рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. У разі збільшення органом державної податкової служби суми податкового зобов’язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу, раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення органом державної податкової служби надсилається окреме податкове повідомлення. Збільшена сума податкового зобов’язання повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків у порядку, встановленому для сплати або оскарження нового податкового зобов’язання.

З дня отримання платником податків рішення про скасування раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) активи такого платника податків звільняються з податкової застави. У разі скасування рішення органу державної податкової служби про адміністративний арешт — зупиняє такий арешт активів платника податків.

Однак, якщо вмотивоване рішення податкового органу за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Державна податкова служба України є найвищим контролюючим органом в податковій сфері й тому прийняті нею рішення за розглядом скарги платника податків є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Щодо митного контролю, то рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи — Державної митної служби України — за розглядом скарги є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Однак навіть після закінчення процедури адміністративного оскарження, платник має право на звернення до суду для захисту своїх оскаржуваних прав.

Норма п. 56.11 цієї статті визначає, що не підлягає оскарженню грошове зобов’язання, самостійно визначене платником податків

Тобто не може бути оскаржене платником податків в адміністративному чи судовому порядку грошове зобов’язання, що обчислене самостійно платником податків та відображене у податковій декларації (розрахунку). Вони вважаються узгодженими з дати подання декларації.

Отже, якщо платник податків самостійно визначив суму грошового зобов’язання, то таке зобов’язання виникає не за рішенням органу податкової служби і тому не може бути оскаржене.

Варто також зазначити, що у разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (розрахунку), такий платник податків зобов’язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.

У п. 56.12 по окремих рішеннях контролюючого органу визначено більший строк оскарження. Якщо орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення або відповіді органу державної податкової служби на скаргу.

Зазначений тридцятиденний термін для оскарження поширюється на:

1) суми податкового зобов’язання із земельного податку, нарахованого громадянам-власникам земельних ділянок та землекористувачам;

2) суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого фізичним особам — суб’єктам господарювання, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;

3) рішення про:

— розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;

— встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов’язань платника податку, що реорганізовується;

— поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків, тощо.

Однак оскарження сум податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб, визначених органом державної податкової служби за результатами виявлених перевірками недостовірних даних, заявлених суб’єктом господарювання у деклараціях про одержані доходи та здійсненні витрати (перевіркою виявлені порушення податкового законодавства), здійснюється протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання такого рішення, або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу.

Якщо останній день строків, зазначений у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, тоді останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем. Дана норма стосується усіх, без винятку, строків, що відносяться до цієї статті.

Дана норма надає правові підстави для продовження строків подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу.

Граничні строки для подання заяв про перегляд рішень органів державної податкової служби підлягають продовженню керівником органу державної податкової служби (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків (докладніше див. коментар п. 102.6):

— перебував за межами України;

— перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

— перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

— мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав, або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

— був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

П. 56.15 статті регулює порядок зупинення виконання податкових зобов’язань платника податків у межах оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Податкове зобов’язання (докладніше див. коментар пп. 14.1.157) — це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Якщо скарга подана із дотриманням відповідного порядку і строків, то вона зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні.

Строк зупинення виконання податкових зобов’язань розпочинається від дня подання такої скарги до контролюючого органу й закінчується днем завершення процедури адміністративного оскарження.

Отже, протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, яке оскаржується, вважається неузгодженою.

П. 56.16 статті визначає порядок та день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом.

Визначено, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою — дата отримання відділенням поштового зв’язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення й опису вкладення поштового відправлення та відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв’язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі тощо), що унеможливлює з’ясування фактичної дати отримання відділення поштового зв’язку скарги, — датою подання скарги вважається дата фактичного надходження скарги до органу державної податкової служби.

Зазначимо, що відмова в прийнятті скарги платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбутися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

П. 56.17 регламентує закінчення процедури адміністративного оскарження.

По-перше, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк. Тобто в даному випадку процедура адміністративного оскарження закінчилась навіть не розпочавшись.

По-друге, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги. Також, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби або його заступника, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу державної податкової служби або його заступника про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

По-третє, процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення Державної податкової служби України або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Перераховані вище органи є останньою інстанцією щодо адміністративного оскарження і тому їхні рішення не можуть бути оскаржені в адміністративному порядку. Це можна здійснити лише в судовому порядку. Тобто на цій стадії закінчується процедура адміністративного оскарження шляхом винесення рішення вищим уповноваженим органом та отримання такого рішення платником податку: а) про повне задоволення; б) часткове задоволення або в) не задоволення оскаржуваних рішень.

По-четверте, процедура адміністративного оскарження закінчується днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, що оскаржувались.

По-п’яте, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків. Податкове зобов’язання може бути самостійно узгоджене платником податку або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку.

Конституцією України, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом платнику податків надано право на судовий захист своїх прав та інтересів.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (див. коментар статті 102 цього Кодексу), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Однак існує можливість продовження строків позовної давності на строк витрат часу на адміністративне оскарження. Тобто, коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, термін звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податку із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Адже судове рішення має вищу юридичну силу й не може бути оскаржене будь-яким органом, крім вищою судовою інстанцією, котрій підсудна така категорія справ.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Варто також зазначити, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (докладніше див. коментар п. 56.17).

Фактично даною нормою встановлений місячний термін — після проходження процедури адміністративного оскарження, протягом якого платник податків матиме право на судове оскарження.

Дана норма п. 56.20 наділяє правом Державну податкову службу України та/або спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Державну митну службу України) встановлювати вимоги до оформлення скарг, порядок їх подання та розгляду. Тобто ці два центральні органи виконавчої влади встановлюють відповідні вимоги шляхом закріплення їх у відомчих та міжвідомчих нормативно-правових актах.

П. 56.21 встановлює, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до п. 56.22, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/ або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Зазначимо, що порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої (поданого) до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Стаття 57. Строки сплати податкового зобов’язання

57.1. Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку — фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

(Абзац третій пункту 57.1 статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VІ (3609-17) від 07.07.2011)

57.2. У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового зобов’язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено — протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

57.3. У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 — 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

57.4. Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов’язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов’язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

57.5. Фізичні особи-платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків та поштові відділення.

У разі коли зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється центральним органом державної податкової служби.

У статті визначені терміни сплати сум податкових зобов’язань платником податків, зазначених у поданій ним податковій декларації. Сплата податкового зобов’язання розпочинається з моменту визначення податкового зобов’язання та його самостійної фіксації платником податків у податковій декларації та триває протягом десяти календарних днів з моменту настання останнього дня відповідного граничного строку для подання такої податкової декларації.

У разі, якщо сума податкового зобов’язання сплачується податковим агентом — представником фізичної особи, то протягом десяти календарних днів потрібно сплатити суму самостійно визначеного податкового зобов’язання з доходу, отриманого платником податків — фізичною особою за рахунок такого доходу.

Відповідно до положень митного законодавства відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення, подаються митному органу у вигляді митної декларації. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. Товари, що переміщуються через митний кордон України громадянами, декларуються митному органу одночасно з пред’явленням цих товарів. Зазначені терміни можуть продовжуватися у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред’явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Якщо, відповідно до податкового законодавства, контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків через причини, не пов’язані з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму зобов’язання у терміни, визначені цим Кодексом, а якщо такі не визначено — протягом 30 календарних днів, що настають після дня надходження податкового повідомлення-рішення, або має право на адміністративне оскарження рішення контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов’язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Оскарження сум грошових зобов’язань, відповідно з підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 — 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, здійснюється протягом 10 календарних днів після дня отримання податкового повідомлення-рішення органу державної податкової служби на скаргу. У випадках, якщо платник податків не оскаржує зазначене повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку, сума грошового зобов’язання вважається узгодженою та повинна бути сплачена платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання такого повідомлення-рішення.

Стаття 58. Податкове повідомлення-рішення

58.1. У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків; суму грошового зобов’язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення результатів господарської діяльності або від’ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов’язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов’язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним контролюючим органом.

58.2. Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Контролюючий орган веде реєстр виданих податкових повідомлень-рішень щодо окремих платників податків.

58.3. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

(Пункт 58.3 статті 58 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України № 3609-VІ від 07.07.2011)

58.4. У разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов’язаний визначити податкові зобов’язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов’язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов’язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Абзац другий цього пункту не застосовується, коли податкове повідомлення-рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

П. 58.1 регламентує порядок складання та надсилання податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення — письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства, контроль за виконанням яких покладено на органи державної податкової служби, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах — письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену документом іноземної держави, за яким здійснюється погашення такої суми грошового зобов’язання відповідно до міжнародного договору України.

Податкове повідомлення-рішення складається на розраховану суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за їх наявності) щодо кожного окремого податку, збору (обов’язкового платежу). Якщо податковий орган здійснив розрахунок сум податкових зобов’язань за декількома податками, то складається відповідна кількість податкових повідомлень-рішень. Якщо згідно із законодавством передбачено декілька термінів сплати розрахованого податковим органом податкового зобов’язання, то суми, які необхідно сплатити, та відповідні терміни сплати проставляються в окремих рядках податкового повідомлення.

Зазначимо, що на суми перевищення бюджетного відшкодування, заниження бюджетного відшкодування, а також у разі відмови в наданні бюджетного відшкодування виписуються окремі податкові повідомлення.

Отже, у разі, якщо сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до норм Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток чи від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до норм Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення повинно містити:

— підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість;

— посилання на норму чинного законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків;

— суму грошового зобов’язання, яку повинен сплатити платник податку;

— суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення результатів господарської діяльності або від’ємного значення суми податку на додану вартість;

— граничні строки сплати грошового зобов’язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності;

— попередження про наслідки несплати грошового зобов’язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк;

— граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (фінансових) санкцій, якщо надання такого розрахунку передбачено чинним законодавством.

Центральний контролюючий орган самостійно визначає форми та порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання.

Відповідно до норм цієї статті за кожним окремим податком, збором та/ або разом із штрафними санкціями, передбаченими нормами цього Кодексу, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, надсилається (вручається) податкове повідомлення-рішення.

Проте, у разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток чи від’ємного значення суми податку на додану вартість, платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 58.3 податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання, або останнього відомого місця її знаходження, з повідомленням про вручення.

Однак, якщо пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги в зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, або з інших причин, податкове повідомлення-рішення чи податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Відповідно до перелічених вище причин невручення вказаних податкових повідомлень-рішень, працівник структурного підрозділу, в якому складено таке податкове повідомлення-рішення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, у день надходження до податкового органу такої інформації оформляє відповідний акт, де вказує причину, що призвела до неможливості вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі, якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Також, якщо судом було винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, як результат розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої виступали податки, збори, тоді відповідний контролюючий орган визначає податкові зобов’язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими підтверджена рішенням суду, та приймає податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику цих податкових зобов’язань із застосуванням відносно такого платника податків штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків зазначених вище податкових повідомлень-рішень забороняється лише до моменту набрання законної сили винесеного судом рішення у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Стаття 59. Податкова вимога

59.1. У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

59.2. Якщо контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, такий контролюючий орган надсилає відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

59.3. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

59.4. Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

59.5. У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Норми даної статті визначають статус боржника, порядок та умови надсилання податкової вимоги контролюючим органом до платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.153 статті 14 цього Кодексу податкова вимога — письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Податковий борг — це сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником податків або узгоджена в порядку оскарження, але не сплачена у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Платник податків повинен сплатити суму грошового зобов’язання в установлені чинним законодавством строки, невиконання такого зобов’язання тягне за собою утворення податкового боргу. На підставі вище вказаного, податковий орган надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (докладніше див. коментар до статті 58).

Платники податків, які мають податковий борг, переходять до розряду боржників. Боржники мають можливість погасити податковий борг у добровільному порядку як за рахунок самостійної сплати коштів, так і за рахунок добровільного виділення своїх активів для реалізації.

Податкові вимоги формуються за несплаченими платником податків в установлені строки сумами грошових зобов’язань, узгоджених:

а) податковим органом;

б) іншими контролюючими органами.

У разі, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то податкова вимога може не надсилатися.

П. 59.2 ст. 59 регламентує порядок складання та надсилання податкових вимог органом, який не є органом державної податкової служби. Якщо контролюючий орган, що визначив суму грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, то він повинен надіслати відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу.

П. 59.3 врегульовує порядок, форму надсилання податкових вимог.

Якщо платник податків самостійно подав податкову декларацію, але, в той же час, в установлені законом строки не погасив суму грошового зобов’язання, то податковий орган формує та надсилає такому платнику податків податкову вимогу.

Податкові вимоги формуються:

а) в автоматичному режимі — на підставі облікових даних з карток особових рахунків платників податків, що ведуться в органах державної податкової служби згідно з Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;

б) на підставі подання іншого контролюючого органу про здійснення заходів з погашення податкового боргу, а також розрахунку його розміру, що надсилаються таким контролюючим органом до відповідного податкового органу.

Податкова вимога має містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, що відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їхнього продажу.

Стаття 60. Відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги

60.1. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу;

60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов’язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

60.2. У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

60.3. У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

60.4. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов’язання або податкового боргу.

60.5. У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

60.6. Якщо нарахована сума грошового зобов’язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов’язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

60.7. Контролюючий орган, який надіслав відповідному органу державної податкової служби подання, визначене у пункті 59.2 статті 59 цього Кодексу, зобов’язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов’язання. Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

П. 60.1 регламентує порядок відкликання податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

Нормою статті встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

— сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

— контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу;

— контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов’язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

— рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

— рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу, враховуючи пеню та штрафні (фінансові) санкції (за їх наявності), самостійно погашеного платником податків або органом стягнення. Однак таке погашення обов’язково має здійснюватися в повному обсязі.

Якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов’язання або податкову вимогу, тоді податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Якщо нарахована сума грошового зобов’язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. Однак на суму такого збільшення грошового зобов’язання податковий орган надсилає окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

У разі, якщо нарахована сума податкового зобов’язання зменшується внаслідок її адміністративного оскарження, то раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним у день отримання нового податкового повідомлення, що містить нову суму податкового зобов’язання.

Контролюючий орган, що не є органом державної податкової служби, надіславши відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу, зобов’язаний подати такому органу державної податкової служби інформацію про скасування або зміну суми нарахованого грошового зобов’язання.

Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

ГЛАВА 5. ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 61. Визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення

61.1. Податковий контроль — система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

61.2. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

61.3. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб’єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Податковий контроль характеризується такими особливостями, що розкривають його зміст:

1) це спеціальний державний контроль, аналіз якого передбачає два аспекти: а) здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державою особливою компетенцією саме в галузі оподаткування; б) здійснюється відносно спеціального об’єкта — централізованих і децентралізованих грошових фондів;

2) він включає контроль за дисципліною в сфері оподаткування, що припускає широкий підхід до змісту податкового контролю;

3) податковий контроль характеризується чіткою цілеспрямованістю;

4) податковий контроль пов’язаний не тільки із грошовими, але й з матеріальними ресурсами. Природно, беруть участь останні в даному процесі побічно, опосередковано:

а) як об’єкт визначення грошових обов’язків (приміром, в основі обчислення й сплати майнових податків лежить предмет оподаткування — певний майновий комплекс або його частина);

б) як кошти забезпечення грошових зобов’язань, коли відбувається реалізація певного майна, а за рахунок виручених коштів здійснюється погашення податкових боргів;

5) податковий контроль відбиває відносини влади й підпорядкування, що базуються на фіскальних функціях держави, особливістю реалізації яких є чітко виражений імперативний характер;

6) податковий контроль реалізується через сукупність активних дій як зобов’язаних, так і владних суб’єктів.

Стаття 62. Способи здійснення податкового контролю

62.1. Податковий контроль здійснюється шляхом:

62.1.1. ведення обліку платників податків;

62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби;

62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Аналізуючи сукупність облікових обов’язків у системі податкового обов’язку в цілому, необхідно враховувати їх деяке роздвоєння й формування обов’язків з обліку платників податків і обов’язків щодо обліку об’єктів оподаткування. Характеризуючи порядок проведення обліку платників в органах державної податкової служби, часто звертають увагу на те, що він являє собою встановлену податковим законодавством послідовність дій податкових органів щодо здійснення реєстрації, перереєстрації або зняття з реєстрації осіб, які підлягають обліку в органах державної податкової служби, а також діяльність податкових органів з ведення реєстрів платників податків. Тобто облік в органах державної податкової служби зводиться винятково до дій податкових органів. Однак цьому випадку необхідно враховувати й дії самих зобов’язаних осіб — платників податків, які надають певні відомості для податкового обліку.

Особливості обліку в органах державної податкової служби визначаються стадіями його здійснення. До них можна віднести:

а) стадію постановки на облік платника податків. Фактично в цьому випадку здійснюється легалізація суб’єкта, наділеного податковими правами й обов’язками, який має їх реалізовувати;

б) стадія уточнення, корегування відомостей про платника податків;

в) стадія зняття з обліку в органах державної податкової служби.

Пов’язано або зі зміною місця обліку платників податків, або із припиненням його діяльності й оподаткування даної особи.

Постановка на облік фізичних осіб — платників податків припускає реалізацію двох типів податкових режимів. Загальний тип обліку в органах державної податкової служби передбачає здійснення облікових дій відносно платників податків, які не відрізняються ніякими особливостями, специфічними рисами статусу. Спеціальний тип обліку в органах державної податкової служби реалізується щодо платників податків, які характеризуються спеціальним статусом (приміром, суб’єкта підприємницької діяльності). Облік в органах державної податкової служби фізичних осіб — платників податків, як правило, здійснюється за їх місцем проживання. У деяких випадках можна говорити про реалізацію облікових дій за місцем перебування приналежних фізичним особам на праві власності нерухомого майна й транспортних засобів, що підлягають оподаткуванню. При цьому необхідно мати на увазі, що, фактично, йдеться про облік об’єкта оподаткування, тоді як облікові дії щодо самого платника податків носять опосередкований характер.

Основним способом податкового контролю є перевірка. Об’єктивна передумова реалізації даного методу податкового контролю пов’язана з повноваженнями органів, наділених правом на проведення контролюючих дій. У широкому сенсі подібними правами наділені всі органи, що контролюють надходження податків і зборів у бюджети. Однак спеціально для цієї мети створені органи Державної податкової служби України. Серед основних прав державної податкової служби виділені права податкових органів на здійснення перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податкових платежів. Перевірка являє собою діяльність податкових органів по аналізу й дослідженню первинної облікової й звітної документації, пов’язаної зі сплатою податкових платежів, з метою перевірки своєчасної й повної сплати податків і зборів, правильного ведення податкового обліку, обчислення сум податкових платежів, здійснення податкової звітності.

Здійснення перевірок припускає послідовну реалізацію дій, пов’язаних зі здійсненням податкового контролю органами державної податкової служби щодо діяльності конкретних осіб при реалізації ними обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів. Проведення перевірок передбачає певну підготовку до безпосередньо контролюючих дій, здійснення самої перевірки й підведення її підсумків. Безпосереднім об’єктом дослідження й контролю в ході податкової перевірки є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники реєстраторів розрахункових операцій і комп’ютерних систем, які використовуються для розрахунків за наявні кошти зі споживачами. Об’єктом податкового контролю можуть бути й інші документи, незалежно від способу надання інформації, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (наприклад, патенти, свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи на її здійснення й т. д.). Характеризуючи досить складну й системну категорію об’єкта перевірки, логічно розмежувати об’єкт як вираження найбільш фундаментальних ознак, цілей проведення перевірки й об’єкт як видовий прояв призначення перевірки. Об’єкт перевірки передбачає поводження контрольованого суб’єкта по виконанню податкового обов’язку в цілому, дії його по реалізації податкового обліку (як виконання обов’язків щодо ведення реєстрів платників податків і зборів, так і обліку об’єктів оподаткування), сплаті податків і зборів і податкової звітності. Як видовий прояв, об’єкт перевірки практично орієнтований на документальні, речовинні й інші носії інформації про дії платників податків щодо реалізації податкового обов’язку (звіти, декларації, кошториси, платіжні документи й т. д.).

Суб’єкти перевірок охоплюють коло осіб, наділених як повноваженнями, так правами й обов’язками у зв’язку із проведенням податкового контролю. Система відносин, що регулюють здійснення перевірок, передбачає виділення декількох груп. Насамперед, йдеться про контролюючих суб’єктів, осіб, наділених повноваженнями на здійснення контролюючих дій. Вони, фактично, організують і здійснюють проведення перевірки. Дії, пов’язані із проведенням перевірок, орієнтовані на оцінку поведінки контрольованих суб’єктів. Контрольованими суб’єктами є підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, спільні підприємства (як здійснюючи підприємницьку діяльність, так і не здійснюючи її), фізичні особи (громадяни України, іноземці й особи без громадянства). Дану групу суб’єктів складають не тільки платники податків і зборів, але й податкові агенти, збирачі податків і т. д., тобто особи, які представляють зобов’язану сторону в податкових правовідносинах. Якщо проведення перевірки, фактично, неможливо уявити без контрольованого й контролюючого суб’єкта, то наявність експертів, свідків, фахівців не є безумовною вимогою проведення контролюючих дій. Природно, у деяких випадках без них неможливо зробити об’єктивну оцінку дій контрольованої особи, проте виходити з того, що участь подібних осіб у проведенні контролюючих дій носить обов’язковий і наскрізний характер, виглядає перебільшенням.

ГЛАВА 6. ОБЛІК ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

Стаття 63. Загальні положення щодо обліку платників податків

63.1. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

63.2. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

63.3. З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган державної податкової служби може прийняти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

63.4. Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

63.5. Всі фізичні особи — платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи — підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з цим Кодексом.

63.6. Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами.

Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.

63.7. Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

63.8. Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.

63.9. Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, і в разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлених документів для взяття на облік в органах державної податкової служби або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність відповідно до закону.

63.10. Центральним органом державної податкової служби визначаються:

63.10.1. порядок обліку платників податків і зборів;

63.10.2. перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів;

63.10.3. форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків.

63.11. Органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

63.12. Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Облік платників податків є способом здійснення податкового контролю і ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Згідно з Податковим кодексом резиденти — це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа-резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого — четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно з Податковим кодексом нерезиденти — це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Цивільним кодексом України відокремленими підрозділами юридичної особи визначені філії та представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору. Вихідним критерієм обліку зазначених осіб є не реальна наявність об’єкта оподаткування, а потенційна можливість виникнення обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку. Основним місцем обліку платників податків вважається місцезнаходження юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання фізичної особи. Неосновним місцем обліку платників податків вважається місце розташування (реєстрації) підрозділів юридичних осіб, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність. За неосновним місцем обліку платник має зареєструватися в податковому органі за місцем виникнення зазначених об’єктів.

Заява про взяття на облік за неосновним місцем після виникнення умов для появи об’єктів оподаткування подається платником особисто до відповідного податкового органу. Це пов’язано з тим, що поява вищевказаних об’єктів оподаткування не проходить державну реєстрацію, і в такому випадку відповідна облікова інформація не передається державним реєстратором до органів податкової служби.

Облік платників податків є одним з обов’язків платника податків. Згідно з п.16.1.1 ПКУ платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України. П.63.3 деталізує це положення. Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Вихідною умовою взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби є дві події:

— внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»;

— присвоєння кодів за ЄДРПОУ — для юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, для яких законом встановлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру.

Взяття на облік за основним місцем обліку відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, в органі державної податкової служби здійснюється після належної акредитації (реєстрації, легалізації) такого підрозділу на території України згідно із законом.

На обліку в органах державної податкової служби також перебувають угоди про розподіл продукції, договори управління майном та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України.

Фізичні особи — платники податків обліковуються податковим органом у відповідному Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків. Реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Фізичні особи — підприємці обліковуються як самозайняті особи. Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи-підприємця здійснюється після її державної реєстрації згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації на підставі:

— відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

— відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Фізична особа-підприємець за своїм бажанням може самостійно стати на облік в органах державної податкової служби, якщо така особа подає до органу державної податкової служби відповідні документи.

Окрема категорія самозайнятих осіб — це фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі — фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому для фізичних осіб-підприємців.

Облік самозайнятих осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, ведеться в органах державної податкової служби за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта.

Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами, порядок визначення яких встановлюється центральним органом державної податкової служби. Податковий номер використовується для ідентифікації платника податків під час виникнення правовідносин між ним і податковим органом та зазначається у всіх документах, що супроводжують вказані правовідносини. Податковий номер платника податків зазначається у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків, в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Податковим номером платника податків є:

а) код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України для платників податків, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб — резидентів та нерезидентів);

б) реєстраційний номер облікової картки платника податків — фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку у паспорті;

в) реєстраційний (обліковий) номер платника податків, який присвоюється органами державної податкової служби за встановленою структурою, наступним категоріям платників податків:

— уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи при взятті на облік договору згідно з цим Порядком;

— управителям майна при взятті на облік договорів управління майном згідно з цим Порядком;

- інвесторам (резидентам та нерезидентам), які уклали угоди про розподіл продукції і є платниками податків;

— виконавцям (юридичним особам-нерезидентам) проектів (програм) міжнародної технічної допомоги;

- іноземним дипломатичним представництвам та консульським установам, представництвам міжнародних організацій в Україні;

— нерезидентам;

— постійним представництвам нерезидентів на території України.

Особливості обліку окремих категорій платників, а також обліку платників податків за окремими податками встановлюються відповідними розділами ПКУ

Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, підлягають перевірці у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Перевірка здійснюється шляхом порівняння та зіставлення наданих відомостей і в разі виявлення помилок або подання недостовірних даних документи повертаються для виправлення. Платники податків протягом 5 календарних днів після повернення документів повинні повторно подати виправлені документи. У випадку неподання або повторного подання таких документів з помилками платники податків несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Порядок обліку платників податків і зборів; перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів; форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків визначаються центральним органом державної податкової служби.

Органи державної податкової служби відповідають за забезпечення достовірності даних про платників податків, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Облікова інформація вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Стаття 64. Взяття на облік юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб

64.1. Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами державної податкової служби.

64.2. Взяття на облік за основним місцем обліку платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від них відповідної заяви, яку платник податків зобов’язаний подати у десятиденний строк після державної реєстрації (легалізації, акредитації чи засвідчення факту створення іншим способом).

64.3. Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) платникам податків — юридичним особам та відокремленим підрозділам юридичних осіб наступного робочого дня з дня взяття на облік за основним місцем обліку.

64.4. Військові частини зобов’язані протягом 10 календарних днів після реєстрації військової частини як суб’єкта господарювання стати на облік в органі державної податкової служби за місцем своєї дислокації згідно із пунктом 64.2 цієї статті.

64.5. Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації") відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.

Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів та відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб зобов’язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку або до початку провадження господарської діяльності, якщо така реєстрація не є обов’язковою згідно із законодавством, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. Взяття на облік таких платників податків здійснюється відповідно до пункту 64.2 цієї статті.

У разі встановлення органом державної податкової служби за результатами податкового контролю ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік складається акт, який надсилається через компетентний орган України до компетентного органу іноземної держави для організації заходів стягнення.

Форма зазначеного акта затверджується центральним органом державної податкової служби.

Абзац п’ятий виключено.

64.6. На обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на яких поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом.

В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Взяття на облік договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції здійснює платник податків — учасник, визначений відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік такого учасника як платника податків — відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Заяву про взяття на облік такий платник податків зобов’язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або угоди або після набрання ним чинності, якщо відповідно до законодавства реєстрація договору не проводиться.

64.7. Центральний орган державної податкової служби визначає порядок обліку платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені цим Кодексом для великих платників податків.

Після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального органу державної податкової служби про таке включення платник податків зобов’язаний стати на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр.

Щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, центральний орган державної податкової служби має право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані чи інші органи державної податкової служби.

У разі відсутності за місцем реєстрації великого платника податків спеціалізованого органу державної податкової служби облік такого платника податків за рішенням центрального органу державної податкової служби здійснюється або територіально найближчим спеціалізованим органом державної податкової служби, або іншим органом державної податкової служби.

У разі прийняття рішення про переведення великого платника податків на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган державної податкової служби відповідні органи державної податкової служби зобов’язані протягом 20 календарних днів після прийняття такого рішення здійснити взяття на облік/зняття з обліку такого платника податків.

Великий платник податків, щодо якого центральним органом державної податкової служби прийнято рішення про переведення на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган державної податкової служби, після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов’язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку в органах державної податкової служби, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, за новим місцем обліку.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 23.12.2010 р. № 2856-VІ, від 07.04.2011 р. № 3205-VІ, від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Взяття на облік платників податків органами державної податкової служби здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби здійснюють обмін відомостями (повідомленнями) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку взаємодії із державними реєстраторами та Єдиним державним реєстром.

Органи державної податкової служби здійснюють контроль відомостей, які надійшли з Єдиного державного реєстру, щодо коректності використання реєстраційних номерів облікових карток платників податків та вживають заходів для усунення помилок державними реєстраторами, а також повідомляють платників податків про виявлені помилки в реєстраційних номерах облікових карток платників податків та про необхідність подання уточнених відомостей до відповідних органів. Після уточнення даних орган державної податкової служби проводить коригування відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків в Єдиному банку даних юридичних осіб.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру.

Підставою для взяття на облік за основним місцем обліку в органі державної податкової служби є надходження до цього органу:

— відомостей з Єдиного державного реєстру або з відповідної реєстраційної картки про проведення державної реєстрації юридичної особи;

— відомостей з Єдиного державного реєстру або відповідного повідомлення державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;

— повідомлення державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру про створення відокремленого підрозділу юридичної особи;

— документів, які подаються юридичною особою або відокремленим підрозділом юридичної особи, для якої законом установлені особливості їх державної реєстрації та яка не включається до Єдиного державного реєстру;

— документів, які подаються юридичною особою або відокремленим підрозділом юридичної особи за бажанням такого платника податків.

Платники податків — юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб, для яких законом установлено особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру (військові частини, відокремлені підрозділи, нерезиденти тощо), для взяття на облік за основним місцем зобов’язані подати у 10-денний строк після державної реєстрації відповідну заяву до податкового органу. Взяття їх на облік здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від них заяви.

Після взяття на облік орган податкової служби надсилає платнику відповідну довідку за встановленою формою.

Після взяття платника податків на облік за основним місцем обліку орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за встановленою формою. Така довідка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику податків чи уповноваженій особі платника податків в органі державної податкової служби.

Військові частини зобов’язані стати на облік за місцем своєї дислокації протягом 10 календарних днів після отримання свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарювання, подавши до податкового органу відповідну заяву.

Вихідною умовою для взяття на облік в податкових органах відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є його акредитація (реєстрація, легалізація) на території України, яка здійснюється уповноваженими державними органами згідно з чинним законодавством.

Документом про акредитацію (реєстрацію, легалізацію) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації на території України є:

— для представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України, на які поширюється дія Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» — свідоцтво про реєстрацію представництва, видане центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики;

— для філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні — свідоцтво про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації зарубіжної держави в Україні, видане Міністерством юстиції України;

— банківська ліцензія — для філій іноземних банків;

— погоджене, прошите, засвідчене на звороті відбитком печатки Секретаріату Правління Національного банку положення про представництво іноземного банку, титульна сторінка якого засвідчена підписом заступника голови і відбитком печатки Національного банку, — для представництв іноземних банків (до органу державної податкової служби подається копія титульної сторінки положення із пред’явленням оригіналу);

— для інших відокремлених підрозділів-нерезидентів — документ, виданий уповноваженим органом державної влади України, що засвідчує реєстрацію, акредитацію, створення, отримання згоди, дозволу тощо на функціонування відокремленого підрозділу нерезидента на території України.

Постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Відокремлені підрозділи юридичних осіб-нерезидентів, які відповідають визначенню постійних представництв згідно з Податковим кодексом України, до початку своєї господарської діяльності стають на облік (реєструються платниками податку на прибуток) в органах державної податкової служби за своїм місцезнаходженням.

Взяття на облік відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, що не здійснює господарської діяльності в Україні та не підпадає під визначення постійного представництва, але відповідно до Податкового кодексу України зобов’язаний сплачувати податки і збори, здійснюється на підставі подання відокремленим підрозділом іноземної компанії, організації відповідних документів. Якщо такий відокремлений підрозділ нерезидента розпочинає господарську діяльність та відповідає визначенню постійного представництва, він зобов’язаний зареєструватися платником податку на прибуток у встановленому порядку.

Після взяття на облік дані про взяті на облік відокремлені підрозділи іноземних компаній, організацій, в тому числі постійних представництв нерезидентів, включаються до Реєстру платників податків-нерезидентів.

У випадку здійснення господарської діяльності без обліку в податковому органі інформація про це надсилається через компетентний орган України до компетентного органу іноземної держави для вживання заходів стягнення.

Угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб є окремим об’єктом обліку в органах податкової служби. Не підлягають договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені Податковим кодексом. Кожен з учасників таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Взяття на облік зазначеної угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного інвестора, управителя майна або уповноваженої особи. Такий платник податків зобов’язаний протягом 10 календарних днів подати заяву про взяття на облік після реєстрації договору або набрання ним чинності, якщо відповідно до законодавства реєстрація договору не проводиться. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Після взяття на облік договору про спільну діяльність, договору управління майном та угоди про розподіл продукції відомості про них включаються до Реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розподіл продукції.

В окремому порядку в органах податкової служби обліковуються великі платники податків. Порядок обліку великих платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік визначає центральний орган державної податкової служби.

Великий платник податків — юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені Податковим кодексом України для великих платників податків, а саме:

— обов’язковий перехід на облік у спеціалізований орган державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр ВПП, після отримання відповідного повідомлення центрального органу державної податкової служби;

— сплата податків, подання податкової звітності та виконання інших, передбачених Податковим кодексом України обов’язків за новим місцем обліку у разі прийняття центральним органом державної податкової служби рішення про переведення на облік у спеціалізований чи інший орган державної податкової служби;

— подання податкових декларацій до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

— надання в електронному вигляді у передбачених Податковим кодексом України випадках копій документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

— тривалість визначених Податковим кодексом України документальних планових перевірок не більше 30 робочих днів;

— продовження строків проведення визначених Податковим кодексом документальних планових перевірок не більше ніж на 15 робочих днів.

Після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання відповідного повідомлення від центрального органу державної податкової служби такий платник зобов’язаний стати на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр. Якщо такий платник самостійно не стає на облік у спеціалізованому органі державної податкової служби, центральний орган державної податкової служби має право прийняти рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані чи інші органи державної податкової служби. У разі прийняття такого рішення відповідні органи державної податкової служби зобов’язані протягом 20 календарних днів після прийняття такого рішення здійснити взяття на облік чи зняття з обліку такого платника податків.

Великий платник податків після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов’язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку в органах державної податкової служби, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов’язки, передбачені Податковим кодексом, за новим місцем обліку.

Стаття 65. Облік самозайнятих осіб

65.1. Взяття на облік фізичних осіб — підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Приватні нотаріуси та інші фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов’язані стати на облік в органі державної податкової служби за місцем свого постійного проживання.

65.2. Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

65.3. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання.

65.4. Орган державної податкової служби відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі:

65.4.1. наявності обмежень на провадження незалежної професійної діяльності, встановлених законодавством;

65.4.2. коли документи подані за неналежним місцем обліку;

65.4.3. коли документи не відповідають встановленим вимогам, подані не в повному обсязі або коли зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними;

65.4.4. коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа;

65.4.5. неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у взятті на облік самозайнятої особи, фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

65.5. Взяття на облік самозайнятої особи здійснюється органом державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб — підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність).

Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) фізичній особі — підприємцю або особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, наступного робочого дня з дня взяття на облік.

65.6. Видача та заміна довідки про взяття на облік платника податків здійснюється безоплатно.

65.7. Фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, довідка про взяття на облік платника податків видається органом державної податкової служби із зазначенням строку, якщо такий строк вказаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому документі (дозволі, сертифікаті тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

65.8. Довідка про взяття на облік самозайнятої особи втрачає чинність з моменту виникнення змін у даних про фізичну особу, які зазначаються у такій довідці, та підлягає заміні в органі державної податкової служби.

65.9. Самозайняті особи зобов’язані подавати до органів державної податкової служби за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Зміни до відомостей про самозайняту особу, які містяться у Державному реєстрі, набирають чинності з дня внесення відповідного запису до такого реєстру.

65.10. Внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:

65.10.1. визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності — з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду;

65.10.2. смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

65.10.3. внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця — з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

65.10.4. реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі — з дати реєстрації;

65.10.5. закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ (дозвіл, сертифікат тощо), — з дати закінчення такого строку;

65.10.6. заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність — з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не визначене у рішенні суду;

65.10.7. наявності обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством, — з дати надходження відповідних документів до органу державної податкової служби за місцем обліку фізичної особи, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду;

65.10.8. анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, — з дати такого анулювання чи скасування.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання.

У разі коли після внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що вона розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи.

Згідно з ПК України самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи тощо. Облік самозайнятих осіб здійснюється за допомогою додаткових записів про державну реєстрацію або припинення фізичними особами підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності тощо. Записи до Державного реєстру вносяться відповідно до Порядку обліку платників податків.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями (ст. 3 ГК України).

Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи-підприємця здійснюється органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації після її державної реєстрації згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором у встановленому порядку.

За бажанням фізичної особи-підприємця взяття такої особи на облік може бути здійснене органом державної податкової служби, якщо така особа подає до органу державної податкової служби відповідні документи.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більше ніж чотирьох фізичних осіб.

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому для фізичних осіб-підприємців. Для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), зобов’язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем свого постійного проживання заяву з відповідними документами.

Орган державної податкової служби може відмовити в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Перелік підстав для такої відмови наведено в пп. 65.4.1 — 65.4.5 цього Кодексу. Після усунення вказаних підстав фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

Взяття на облік фізичних осіб-підприємців здійснюється органом державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомостей від державного реєстратора або з дня отримання від них заяви за встановленою формою.

Взяття на облік фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви за встановленою формою.

Довідка про взяття на облік надсилається (видається) безоплатно наступного робочого дня з дня взяття на облік. У випадку втрати чи зіпсування довідки її заміна здійснюється також безоплатно.

У довідці про взяття на облік платника податків, яка видається фізичній особі, що провадить незалежну професійну діяльність, зазначається строк провадження даної діяльності, якщо такий строк вказаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому дозвільному документі.

Для самозайнятих осіб встановлено обов’язок подавати до органів державної податкової служби за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін. З моменту виникнення змін у даних про фізичну особу довідка про взяття на облік самозайнятої особи втрачає чинність та підлягає заміні в органі державної податкової служби.

Предметом обліку самозайнятої особи є також внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи. Підстави такого запису вказані у пп. 65.10.1 — 65.10.8 Податкового кодексу.

Реєстрація факту припинення самозайнятою особою підприємницької чи незалежної професійної діяльності не припиняє її зобов’язань, які виникли під час провадження такої діяльності та не змінює порядку їх виконання. За невиконання таких зобов’язань фізична особа несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Якщо після внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що вона розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи, за що законодавством передбачено відповідальність.

Стаття 66. Внесення змін до облікових даних платників податків

66.1. Підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:

66.1.1. інформація органів державної реєстрації;

66.1.2. інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;

66.1.3. документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;

66.1.4. інформація суб’єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;

66.1.5. рішення суду, що набрало законної сили;

66.1.6. дані перевірок платників податків.

66.2. Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

66.3. У разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків (далі — адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Підставою для зняття з обліку платника податків в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації.

У такому разі платник податків зобов’язаний подати органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

66.4. Платники податків — юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов’язані подати органу державної податкової служби відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, її відокремлених підрозділів, у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. Відповідальність за неподання такої інформації визначається цим Кодексом.

66.5. У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з цією главою, платник податків зобов’язаний подати органу державної податкової служби, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

Порядок внесення змін до облікових даних платників податків визначається центральним органом державної податкової служби.

Підстави внесення змін до облікових даних платників податків вказані у пп. 66.1 — 66.1.6 Податкового кодексу.

Якщо платник офіційно змінює місцезнаходження або місце проживання, внаслідок чого змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку та взяття на облік такого платника податків.

Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі. Податковою адресою фізичної особи — платника податків визнається місце постійного або переважного її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Зміна податкової адреси у результаті зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків здійснюється податковим органом, в якому платник податків знаходиться на обліку (за старою адресою). Взяття на облік здійснюється податковим органом за новою податковою адресою.

Підставою для переведення на обслуговування платника податків з одного органу державної податкової служби до іншого (взяття на облік/зняття з обліку) у зв’язку зі зміною місцезнаходження (місця проживання) платника, пов’язаною зі зміною адміністративно-територіальної одиниці, є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін. Ці зміни подаються державному реєстратору.

Платники податків зобов’язані протягом 10 календарних днів від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання), пов’язаної зі зміною адміністративно-територіальної одиниці, подати до органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням (місцем проживання) заяву за встановленою формою. У разі неподання такої заяви у встановлений строк платники несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Платники податків — юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб зобов’язані подати реєстраційну заяву з позначкою «Зміни» з відомостями стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/ або податкового обліку юридичної особи, відокремлених підрозділів юридичної особи, до органу державної податкової служби у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків. Порядок подання визначається центральним органом державної податкової служби. За неподання вказаної інформації платники несуть відповідальність згідно з Податковим кодексом.

Якщо відбулися зміни у облікових даних або є необхідність змін у поданих для обліку документах, платник податків зобов’язаний подати до органу державної податкової служби, в якому він перебуває на обліку, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до таких документів.

Стаття 67. Підстави та порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб

67.1. Підставами для зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є:

67.1.1. повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

У разі коли внаслідок припинення платника податків — юридичної особи шляхом реорганізації частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов’язання чи борг переходять (розподіляються) до юридичних осіб — правонаступників реорганізованої юридичної особи у порядку, визначеному цим Кодексом.

У разі коли внаслідок припинення платника податків — юридичної особи шляхом ліквідації частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов’язання чи борг погашаються за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків відповідно до закону, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку та збору, стосовно якого виникло податкове зобов’язання або податковий борг таких філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу;

67.1.2. наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи.

У випадках, що стосуються самозайнятих осіб, зняття з обліку таких осіб здійснюється за відсутності податкового боргу або в разі його погашення за рахунок майна зазначеної фізичної особи, що переходить за правом спадщини у власність інших осіб, або визнання такого податкового боргу безнадійним і списання його в установленому порядку, коли таке майно відсутнє або не з’являються інші особи, які вступають у права спадщини незалежно від часу набуття таких прав.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, визначеного у цій статті, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

67.2. Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо:

припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців;

скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

67.3. У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах.

Порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом державної податкової служби.

67.4. Договори про спільну діяльність знімаються з обліку в органах державної податкової служби після їх припинення, розірвання, закінчення строку дії такого договору чи після досягнення мети, для якої вони були укладені, визнання їх недійсними у судовому порядку.

Порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Підставою для зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичної особи, її відокремлених підрозділів є здійснення реєстраційних дій щодо припинення юридичної особи та/або закриття її відокремленого підрозділу, результатом чого є повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах.

У випадку припинення платника податків — юридичної особи шляхом реорганізації його непогашені податкові зобов’язання чи борг переходять (розподіляються) до юридичних осіб — правонаступників реорганізованої юридичної особи у порядку, визначеному Податковим кодексом.

У випадку припинення платника податків — юридичної особи шляхом ліквідації його непогашені податкові зобов’язання чи борг погашаються за рахунок активів засновників або учасників такої особи відповідно до закону (у межах повної або додаткової відповідальності), а в разі ліквідації відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок головної юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку та збору, щодо якого виникло податкове зобов’язання або податковий борг її відокремленого підрозділу.

Для самозайнятих осіб підставами для зняття з обліку є:

— визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності — з дати набрання чинності відповідного рішення суду;

— смерті фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісти відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;

— внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;

— реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі;

— закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ;

— заборони судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність;

— наявність обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством;

— анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Зняття з обліку самозайнятих осіб здійснюється за відсутності податкового боргу або в разі його погашення за рахунок майна зазначеної фізичної особи, що переходить за правом спадщини у власність інших осіб. Якщо таке майно відсутнє або не з’являються інші особи, які вступають у права спадщини незалежно від часу набуття таких прав, такий податковий борг визнається безнадійним і списується в установленому порядку.

У всіх інших випадках непогашені після ліквідації платника податків грошові зобов’язання та податковий борг визнаються безнадійним і списуються у порядку, встановленому КМ України.

Зняття з обліку може відбуватися як за ініціативою платника, так і податкового органу в процесі судового оскарження. Податковим кодексом органам державної податкової служби надано право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо:

— припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців;

— відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців;

— скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Згідно з чинним законодавством причинами заперечень органу державної податкової служби щодо здійснення державної реєстрації припинення платника податків можуть бути:

— неможливість проведення документальної перевірки із зазначенням обґрунтованих обставин, які підтверджують неможливість її проведення;

— наявність податкового боргу, грошових зобов’язань, щодо яких проводиться адміністративне або судове оскарження, грошових зобов’язань та податкового боргу та несплати податку з доходів фізичних осіб із сум доходів, нарахованих (виплачених) найманим працівникам;

— наявність об’єктів оподаткування або об’єктів, пов’язаних із оподаткуванням, зокрема, земельних ділянок, які надані у власність або користування юридичній особі чи для здійснення підприємницької діяльності фізичній особі — підприємцю;

— наявність судових спорів між платником податків та органом державної податкової служби чи кримінальних справ за фактами умисного ухилення від сплати податків, зборів, вчинених службовими особами юридичної особи чи фізичною особою — підприємцем;

— неповернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) платником податків або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки;

— наявність в органів державної податкової служби даних про непогашені платником податків іноземні кредити, залучені державою або під державні гарантії;

— неподання юридичною особою копії ліквідаційного балансу, передавального акта або розподільчого балансу, складеного комісією з припинення (ліквідаційною комісією, ліквідатором), або фізичною особою — підприємцем виписки про рух коштів на рахунках, які на дату завершення документальної перевірки фізичної особи — підприємця не були закриті;

— відсутність повідомлень від фінансових установ про закриття всіх рахунків такого платника податків, у тому числі відкритих через відокремлені підрозділи;

— неповернення до органу державної податкової служби оригіналів документів, що видані платнику податків та його відокремленим підрозділам (свідоцтва, патенти, довідки за ф. № 4-ОПП, інші довідки тощо) і підлягають поверненню відповідно до законодавства, а також засвідчених копій цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби;

- інші заперечення відповідно до законодавства в межах повноважень органів державної податкової служби.

Підставою для зняття з обліку в органах державної податкової служби договорів про спільну діяльність та угоди про розподіл продукції є факт їх припинення, розірвання, закінчення строку дії чи факт досягнення мети, для якої вони були укладені, а також визнання їх недійсними у судовому порядку.

Стаття 68. Інформація, що подається для обліку платників податків органами державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та іншими органами

68.1. Орган державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації такої особи, державної реєстрації припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, внесення будь-яких інших записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців повинен передати відповідному органу державної податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення реєстраційних дій, передбачених законом.

68.2. Органи, що здійснюють реєстрацію незалежної професійної діяльності або видають дозволи на право самостійного провадження такої діяльності, зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості з документа, що підтверджує право на провадження такої діяльності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

68.3. Органи, що ведуть облік або реєстрацію рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування, зобов’язані повідомляти про власників та/або користувачів такого рухомого майна та інших активів, розміщених на відповідній території, або про транспортні засоби, зареєстровані у цих органах, та їх власників органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Порядок такого повідомлення встановлює Кабінет Міністрів України.

68.4. Державні органи повинні подавати органам державної податкової служби іншу інформацію у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами України.

З метою обліку платників податків в органах державної податкової служби орган державної реєстрації подає відповідному органу державної податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення відповідних реєстраційних дій (це стосується державної реєстрації особи, державної реєстрації припинення діяльності, внесення змін до реєстраційних даних тощо). Така інформація подається не пізніше наступного робочого дня з дати вчинення реєстраційної дії.

Обов’язок щодо надання органам податкової служби відомостей з документів про реєстрацію незалежної професійної діяльності або видачі дозволу на право самостійного провадження такої діяльності стосується органів, які видають такі документи. Зазначені відомості подаються щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Обов’язок щодо надання органам податкової служби інформації про власників та/або користувачів рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування і розміщені на відповідній території, розповсюджується на органи, які ведуть реєстрацію та облік таких активів. Це стосується і власників транспортних засобів, зареєстрованих у відповідних органах.

Зазначена інформація подається в порядку, встановленому КМУ, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

У випадках, передбачених законодавством, державні органи зобов’язані подавати органам податкової служби також іншу інформацію про платників податків.

Стаття 69. Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах

69.1. Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків — юридичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, фізичним особам — підприємцям та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах.

69.2. Банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків — юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків, протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

У разі відкриття або закриття рахунка платника податків — банку, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, повідомлення надсилається в порядку, визначеному цим пунктом, лише в разі відкриття або закриття кореспондентського рахунка.

У разі відкриття або закриття власного кореспондентського рахунка банки зобов’язані надіслати повідомлення до органу державної податкової служби, в якому обліковуються, в строки, визначені цим пунктом.

69.3. Орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунка на облік із зазначенням підстав.

69.4. Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків, визначеного пунктом 69.1 цієї статті (крім банку), у банках та інших фінансових установах є дата отримання банком або іншою фінансовою установою повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби.

69.5. Порядок подання та форма і зміст повідомлень про відкриття/ закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах, перелік підстав для відмови органів державної податкової служби у взятті рахунків на облік визначаються центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідними державними органами, які регулюють діяльність фінансових установ.

69.6. Банки та інші фінансові установи за невиконання норм цієї статті несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом.

Абзац другий виключено.

69.7. Фізичні особи — підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах. Якщо такі документи не надано, банки та інші фінансові установи мають право не відкривати рахунки. У разі відкриття рахунків особам без наявності документів, що підтверджують взяття їх на облік у податкових органах як платників податків, банки та інші фінансові установи несуть відповідальність, передбачену Податковим кодексом.

Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби визначається центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідними державними органами, які регулюють діяльність фінансових установ.

Банки та інші фінансові установи зобов’язані повідомляти у встановленому порядку про відкриття або закриття рахунків платників податків органи податкової служби, в яких такі платники взяті на податковий облік. Для цього Національний банк України, банки протягом трьох робочих днів з дня проведення операції відкриття/закриття рахунків платників податків та відкриття/закриття власних кореспондентських рахунків (включаючи день відкриття/закриття) подають відомості про це в електронному вигляді засобами електронної пошти Національного банку України на адресу органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з використанням відповідних засобів захисту інформації та засобів електронного цифрового підпису. Передача інформації від органів ДПС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі до органів ДПС районного рівня здійснюється за допомогою корпоративної електронної пошти органів ДПС з використанням захищеного відповідно до законодавства каналу зв’язку.

Органи Державного казначейства України подають зазначене повідомлення у порядку, визначеному для банків, використовуючи засоби, передбачені Порядком взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.

Іншими фінансовими установами зазначене повідомлення подається в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ або у паперовому вигляді протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день відкриття/закриття) або надсилаються поштою з повідомленням про вручення на адресу органу ДПС, у якому платник податків обліковується.

У разі неможливості подання з технічних причин повідомлення в електронному вигляді банками та органами Державного казначейства України таке повідомлення може бути надано або надіслано поштою з повідомленням про вручення в паперовому вигляді з дотриманням встановлених термінів.

Якщо банки та інші фінансові установи не надіслали повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків до органів податкової служби, в яких платники взяті на облік, то вони несуть відповідальність, передбачену Податковим кодексом.

Орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунку зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунку на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунку на облік із зазначенням підстав. Підставою для відмови в узятті органом ДПС рахунку на облік можуть бути:

— відсутність платника податків на обліку в органі ДПС;

— наявність у Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;

— наявність у Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків-юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про відкриття такого рахунку іншому платнику податків або зазначеному платнику податків, але з іншою датою операції;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про такий рахунок, яка збігається з реквізитами, що надійшли від фінансової установи в повідомленні про відкриття рахунку;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про видачу платнику податків, щодо якого надійшла інформація про відкриття рахунку, довідки про відсутність заборгованості по податках та зборах, яка видається платнику податків за умови закриття всіх рахунків для закінчення процедури державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

— наявність судового рішення щодо заборони взяття рахунків на облік в органах ДПС;

— наявність у Єдиному банку даних про платників податків — юридичних осіб або Реєстрі самозайнятих осіб інформації про закриття такого рахунку (крім рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства України);

— невідповідність інформації щодо податкового номера або серії та номера паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, а повідомила про це відповідний орган ДПС і має відмітку у паспорті, найменування (прізвище, ім’я, по батькові), податкової адреси платника податків, поданої у повідомленні, цим відомостям ДРФО, Єдиного державного реєстру та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб.

Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків (крім банку) у банках та інших фінансових установах, залежно від засобів інформаційного обміну, є дата однієї з подій, що настала першою: отримання банком чи фінансовою установою електронного файла-відповіді з відміткою про взяття рахунку на облік в органі ДПС або реєстрації отримання банком чи фінансовою установою паперового корінця повідомлення з відміткою про взяття рахунку на облік в органі ДПС.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки.

Стаття 70. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків

70.1. Центральний орган державної податкової служби формує та веде Державний реєстр фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:

громадянами України;

іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні;

іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Облік фізичних осіб — платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

70.2. До облікової картки фізичної особи — платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація:

70.2.1. прізвище, ім’я та по батькові;

70.2.2. дата народження;

70.2.3. місце народження (країна, область, район, населений пункт);

70.2.4. місце проживання, а для іноземних громадян — також громадянство;

70.2.5. серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.

70.3. До інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб:

70.3.1. джерела отримання доходів;

70.3.2. об’єкти оподаткування;

70.3.3. сума нарахованих та/або отриманих доходів;

70.3.4. сума нарахованих та/або сплачених податків;

70.3.5. інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

70.4. До Державного реєстру вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб — підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

70.4.1. дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

70.4.2. інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

70.4.3. місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою — підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

70.4.4. види діяльності;

70.4.5. громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства, — для іноземців;

70.4.6. системи оподаткування із зазначенням періодів її дії.

70.5. Фізична особа — платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи — платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа — платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов’язана особисто подати відповідному органу державної податкової служби повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред’явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи — платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, — органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи — платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) використовуються дані паспорта.

Форма облікової картки фізичної особи — платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) і порядок їх подання встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

70.6. Органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ зобов’язані подавати відповідним органам державної податкової служби інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи — платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Порядок подання такої інформації та взаємодії суб’єктів інформаційних відносин визначається Кабінетом Міністрів України.

70.7. Фізичні особи — платники податків зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом державної податкової служби.

70.8. Про проведення державної реєстрації фізичної особи — платника податків у Державному реєстрі та внесення змін до даних, які містяться у Державному реєстрі, центральний орган державної податкової служби інформує орган державної податкової служби:

70.8.1. за місцем обліку фізичної особи;

70.8.2. за місцем проживання фізичної особи;

70.8.3. за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування фізичної особи.

70.9. За зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті.

У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Порядок формування реєстраційного номера облікової картки платника податків визначається та затверджується центральним органом державної податкової служби.

Форма документа і порядок його видачі встановлюються центральним органом державної податкової служби.

70.10. Органом державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — платника податків на прохання такої особи до паспорту можуть бути внесені (сьома, восьма або дев’ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру.

70.11. У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці або повідомленні (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) фізичній особі може бути відмовлено у реєстрації та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк реєстрації.

70.12. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами — підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі:

70.12.1. виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов’язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи;

70.12.2. укладення цивільно-правових договорів, предметом яких є об’єкти оподаткування та щодо яких виникають обов’язки щодо сплати податків і зборів;

70.12.3. відкриття рахунків у банках або інших фінансових установах, а також у розрахункових документах під час здійснення фізичними особами безготівкових розрахунків;

70.12.4. заповнення фізичними особами, визначеними у пункті 70.1 цієї статті, митних декларацій під час перетину митного кордону України;

70.12.5. сплати фізичними особами податків і зборів;

70.12.6. проведення державної реєстрації фізичних осіб — підприємців або видачі таким особам спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на провадження деяких видів господарської діяльності, а також реєстрації незалежної професійної діяльності;

70.12.7. реєстрації майна та інших активів фізичних осіб, що є об’єктом оподаткування, або прав на нього;

70.12.8. подання органам державної податкової служби декларацій про доходи, майно та інші активи;

70.12.9. реєстрації транспортних засобів, що переходять у власність фізичних осіб;

70.12.10. оформлення фізичним особам пільг, субсидій та інших соціальних виплат з державних цільових фондів;

70.12.11. в інших випадках, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами.

70.13. Документи, пов’язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

70.14. Орган державної податкової служби зазначає реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) у всіх повідомленнях, що надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає реєстраційний номер своєї облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) в усіх звітних або інших документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.

70.15. Відомості з Державного реєстру:

70.15.1. використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України;

70.15.2. є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб — підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

70.16. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), зокрема:

70.16.1. органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи та фізичні особи — підприємці, податкові агенти — про дату прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, а також інформацію, передбачену статтею 51 цього Кодексу;

70.16.2. органи внутрішніх справ — про фізичних осіб, які зареєстрували своє місце проживання у відповідному населеному пункті чи які зняті з реєстрації в такому населеному пункті, про зміну фізичними особами прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження, транспортні засоби, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також про втрачені, викрадені паспорти у п’ятиденний строк від дня надходження відповідних заяв від фізичних осіб та про паспорти померлих громадян щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.3. органи державної реєстрації морських, річкових та повітряних суден — про судна, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.4. органи державної реєстрації актів цивільного стану — про фізичних осіб, які померли (для закриття облікових карток), щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.5. органи, що здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної, адвокатської, іншої незалежної професійної діяльності та видають свідоцтва про право на провадження такої діяльності, — про видачу або анулювання реєстраційного посвідчення — у п’ятиденний строк від дня провадження відповідної дії;

70.16.6. органи державної реєстрації прав — про оподатковуване нерухоме майно, щодо якого у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

70.16.7. органи опіки і піклування, виховні, лікувальні заклади, заклади соціального захисту населення та інші заклади, що відповідно до законодавства здійснюють опіку, піклування або управління майном підопічного, зобов’язані повідомляти про встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіку, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управління майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми, а також про подальші зміни, пов’язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном, в органи державної податкової служби за місцем свого перебування не пізніше, як протягом п’яти календарних днів від дня прийняття відповідного рішення;

70.16.8. інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування — інформацію про інші об’єкти оподаткування.

70.17. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності цим Кодексом зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків — фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Кодексом, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Усі фізичні особи — платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків.

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки та інші обов’язкові платежі. До нього вноситься інформація про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Державний реєстр формує та веде центральний орган державної податкової служби, який є його розпорядником та адміністратором.

Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Складовою Державного реєстру є окремий реєстр Державного реєстру, до якого вноситься інформація про фізичних осіб — громадян України, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру не за реєстраційним номером облікової картки, а за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта громадянина України без використання. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Фізична особа — платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки повинна подати відповідне повідомлення до органу державної податкової служби необхідні відомості для її обліку у реєстрі.

До облікової картки та повідомлення вноситься така інформація:

— прізвище, ім’я та по батькові;

— дата народження;

— місце народження (країна, область, район, населений пункт);

— місце проживання, а для іноземних громадян-також громадянство;

— серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий документ.

До Державного реєстру включається така інформація:

1. Реєстраційні дані фізичних осіб з облікових карток (повідомлень, заяв).

2. Дані про фізичних осіб (джерела отримання доходів; об’єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/ або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків).

3. Відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб — підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема:

— дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

- інформація про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

— місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою-підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

— види діяльності;

— громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства, — для іноземців;

— системи оподаткування із зазначенням періодів її дії.

Фізичні особи — платники податків, для яких раніше не формувалася облікова картка платника податків та які не включено до Державного реєстру, беруться на облік у податкових органах незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент).

Фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася Облікова картка та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби Облікову картку за формою № 1ДР (додаток 1), яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу та містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство.

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу, та засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову цього документа. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства здійснюється після виконання вимог Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.95 № 1074 (зі змінами).

Облікова картка фізичної особи може бути подана через законного представника чи уповноважену особу за наявності паспортного документа цієї особи та паспортного документа або його ксерокопії фізичної особи, яка реєструється, а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи у Державному реєстрі. Для реєстрації іноземців та осіб без громадянства додатково подається засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову паспортного документа іноземця чи особи без громадянства.

Облікові картки неповнолітніх фізичних осіб подаються одним із батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності свідоцтва про народження дитини та паспортного документа одного із батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника). Якщо свідоцтво про народження дитини видане не українською мовою, необхідно подати засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад свідоцтва на українську мову.

Громадяни України, які виїхали за її межі і не можуть особисто прибути до відповідного органу державної податкової служби в Україні, у разі виникнення необхідності у реєстрації в Державному реєстрі та/або отриманні документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, можуть направити поштою на адресу центрального органу державної податкової служби України облікову картку для реєстрації у Державному реєстрі. Підпис громадянина України на обліковій картці має бути засвідчений дипломатичним представництвом або консульською установою України за місцеперебуванням громадянина України за кордоном. Аналогічно має бути оформлена довіреність на отримання документа, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі. Посвідчення підпису на обліковій картці або довіреності має бути проведене відповідно до Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за № 1649/10248.

Фізична особа, яка раніше не подавала облікову картку і відомості про яку не включено до Державного реєстру та яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов’язана особисто подати відповідному органу державної податкової служби повідомлення за формою, яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред’явити паспорт громадянина України.

Форма картки та повідомлення встановлюється центральним органом державної податкової служби. Якщо зазначені документи надсилаються до органу державної податкової служби рекомендованим листом, підпис фізичної особи на них повинен бути засвідчений у нотаріальному порядку. Реєстрація фізичних осіб здійснюється у податковому органі за місцем проживання чи місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування (для особи, яка не має постійного місця проживання). Фізичні особи — іноземці та особи без громадянства подають облікову картку до органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

За достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі, відповідальність несе фізична особа, що її подає.

У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці або повідомленні фізичній особі може бути відмовлено в реєстрації та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк реєстрації.

Для своєчасного внесення змін до облікової картки державні органи повинні подавати в податкову службу відповідну інформацію про зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи — платника податків.

Про зміну даних, які вносяться до облікової картки (повідомлення), фізичні особи повинні повідомляти органи ДПС протягом місяця після таких змін шляхом подання заяви за формою та у порядку, що визначені центральним органом державної податкової служби України. Внесення змін до даних у Державному реєстрі здійснює ДПС України та повідомляє відповідні органи податкової служби за місцем обліку, проживання чи отримання доходів фізичною особою.

Після реєстрації в Державному реєстрі за зверненням фізичної особи, її законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, за формою та у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби). У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Органом державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи на прохання такої особи до паспорта громадянина України можуть бути внесені (сьома, восьма або дев’ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру за встановленою формою.

За зверненням фізичної особи, яка подала повідомлення для обліку її в окремому реєстрі Державного реєстру, орган державної податкової служби після отримання інформації з Державного реєстру про взяття такої особи на облік за прізвищем, ім’ям, по батькові, серією і номером паспорта вносить до паспорта громадянина України такої особи (сьома, восьма або дев’ята сторінка) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) використовується в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Документи, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

Відомості з Державного реєстру використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України та є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ зобов’язані подавати відповідним органам державної податкової служби інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України. Інформація надається із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платників податків безоплатно податковим органам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Така інформація, зокрема, стосується:

— дати прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб;

— реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання у відповідному населеному пункті;

— зміни прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження,

— транспортних засобів, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— морських, річкових та повітряних суден, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— смерті фізичних осіб;

— видачі або анулювання реєстраційного посвідчення незалежної професійної діяльності;

— оподатковуваного нерухомого майна, щодо якого у фізичних осіб виникає або припиняється право власності;

— встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіки, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управління майном фізичних осіб, визнаних судом безвісти відсутніми, а також про подальші зміни, пов’язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном.

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів. Відповідно цього необхідності здійснювати перереєстрацію в новому реєстрі немає. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності Податковим кодексом України зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків — фізичних осіб, а довідки про присвоєння ідентифікаційного номера не підлягають обов’язковій заміні і є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків.

ГЛАВА 7. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Стаття 71. Визначення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби

71.1. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби — комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» інформація — будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Джерелами інформації є передбачені або встановлені чинним законодавством носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію.

Система органів державної податкової служби України спирається на інтелектуальну інформацію, до якої належить економічна, правова, соціальна, статистична та інші види інформації.

До особливостей інформації в органах державної податкової служби можна віднести наявність суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин. Суб’єктами інформаційних відносин у процесі діяльності податкової служби є співробітники податкової служби, уповноважені на ведення цієї діяльності. Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузях економіки, міжнародній, соціальній та інших сферах. Ефективне інформаційне забезпечення залежить від відповідної інформаційної системи органів державної податкової служби України.

Основою інформаційно-аналітичного забезпечення державної податкової служби є інформаційна діяльність. Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

При створенні інформаційно-аналітичної системи органів державної служби її основними елементами є бази даних; системи обробки даних (у системах прийняття рішення); автоматизовані робочі місця, які реалізують свою роботу на базі сучасних електронно-обчислювальних машин та засобів зв’язку. Первинними елементами інформаційно-аналітичної системи є периферійні об’єктно-спеціалізовані автоматизовані інформаційні підсистеми.

Дієвим способом вирішення проблем здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби є запровадження відповідного комплексу, який передбачає подання, приймання та комп’ютерну обробку податкової звітності та реєстрів податкових накладних в електронному вигляді, створення електронних реєстрів податкових накладних та використання аналітичних процедур для всебічного та оперативного аналізу даних податкової звітності.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби є, фактично, одним із способів здійснення податкового контролю.

Створення інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної податкової служби як цілісної системи, спрямованої на загальний аналіз результатів господарської діяльності платників податків, забезпечить покращання адміністрування, дозволить спрямувати податковий контроль на тих платників податків, які ухиляються від виконання податкового обов’язку, і зменшити навантаження на сумлінних платників податків.

Стаття 72. Збір податкової інформації

72.1. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла:

72.1.1. від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація:

72.1.1.1. що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах;

72.1.1.2. що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

72.1.1.3. про фінансово-господарські операції платників податків;

72.1.1.4. про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

72.1.2. від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація:

72.1.2.1. про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати;

72.1.2.2. про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

72.1.2.3. що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

72.1.2.4. про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

72.1.2.5. про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема:

найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

вид дозвільного документа;

вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

дату видачі дозвільного документа;

строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення);

сплату належних платежів за видачу дозвільного документа;

перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

72.1.2.6. про експортні та імпортні операції платників податків;

72.1.3. від банків, інших фінансових установ — інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

72.1.4. від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

72.1.5. від підрозділів податкової служби та митних органів — за результатами податкового контролю;

72.1.6. для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку.

Податкова інформація — це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності й необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій. Порядок подання податкової інформації органам державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України. Система податкової інформації, її джерела та режим визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Податкова інформація надається органам державної податкової служби періодично або за окремим письмовим запитом таких органів у безоплатному порядку.

Кодексом визначено, що податкова інформація надходить від різних джерел: платників податків та податкових агентів, від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ, від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; від підрозділів податкової служби та митних органів.

У Кодексі визначено виключний перелік інформації, який надається платниками податків та податковими агентами, яка обробляється, зберігається та може використовуватись у діяльності контролюючих органів. Це інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронному вигляді копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документах, які ведуться в електронному вигляді, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України збирається інформація про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (за наявності), за якими його можна ідентифікувати. За результатами здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та Національний банк України направляють інформацію до податкових органів про результати здійснення такого контролю. Для забезпечення діяльності податкових органів використовується інформація, що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування. Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень. Органи місцевого самоврядування мають право, в межах своєї компетенції, визначеної Кодексом, встановлювати ставки місцевих податків, зборів, надавати певні податкові пільги. Інформація про такі встановлені ставки місцевих податків, зборів та надані податкові пільги також надається податковим органам для використання цієї інформації в діяльності податкової служби. Крім того, надається інформація про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, які видаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Національним банком України. Крім того, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація про експортні та імпортні операції платників податків, яка надається відповідними державними органами.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби може бути використана інформація від банків, інших фінансових установ про наявність та рух коштів на рахунках платника податків.

Крім того, в роботі податкової служби може використовуватись інформація про результати контрольно-перевірочної роботи контролюючих органів.

Передбачено надходження податкової інформації і від інших джерел, яка може бути використана для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби.

Пунктом 72.1.2.5 статті 72 передбачено, зокрема, що дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності повинні містити наступні обов’язкові реквізити:

— найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

— податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

— вид дозвільного документа;

— вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

— дату видачі дозвільного документа;

— строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення). Така інформація надається органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Національного банку України, які видають зазначені дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності в межах своєї компетенції.

Кодекс надає чіткий перелік відомостей, інформація про які повинна надаватися до податкової служби в обов’язковому порядку.

Передбачається, що для здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби може бути також використана й інша інформація, яка не зазначена в переліку, але надійшла до податкових органів з ініціативи джерела інформації або за запитом податкового органу.

Водночас, згідно з Кодексом, якщо за наслідками отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, це є підставою документальної позапланової виїзної перевірки (пункт 78.1.1 пункт 78.1 статті 78). Відповідно, не може бути джерелом податкової інформації інформація, що є суб’єктивною, або поширюватися з метою дискредитації того чи іншого платника податків. Тому в Податковому кодексі України акцентовано увагу на тому, що податковою інформацією можна вважати виключно ту інформацію, яка офіційно оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, тобто публічна інформація. Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію органами державної податкової служби та недопущенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Обмеження доступу до податкової інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися державною податковою службою — розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися державною податковою службою — розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 73. Отримання податкової інформації органами державної податкової служби

73.1. Інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається органам державної податкової служби періодично або на окремий письмовий запит органу державної податкової служби у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу.

73.2. До інформації, що надається періодично, належить інформація, визначена у підпунктах 72.1.1.1, 72.1.1.2, 72.1.1.3 (в частині обов’язку платника податків надавати розшифровку податкового кредиту та податкових зобов’язань у розрізі контрагентів, передбачених розділом V цього Кодексу), 72.1.1.4, 72.1.2.1, 72.1.2.3, 72.1.2.4, 72.1.2.5, 72.1.2.6 підпункту 72.1.2, підпункті 72.1.5 статті 72 цього Кодексу.

У разі коли іншими розділами цього Кодексу не визначено інші строки надання такої інформації:

73.2.1. інформація, зазначена у підпунктах 72.1.2.1 та 72.1.2.5 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щомісяця протягом 10 календарних днів місяця, що настає за звітним;

73.2.2. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.3 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом 10 календарних днів з дня подання такої звітності відповідному органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень;

73.2.3. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.4 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається органами місцевого самоврядування не пізніше 10 календарних днів з дати набрання чинності відповідним рішенням;

73.2.4. інформація, зазначена у підпункті 72.1.2.6 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72 цього Кодексу, надається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи у строк, визначений спільним наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи та центрального органу державної податкової служби України, але не рідше ніж кожні 10 календарних днів.

Порядок подання інформації органам державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України.

73.3. Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб’єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов’язку надавати відповідь на такий запит.

Інформація на запит органу державної податкової служби надається Національним банком України, іншими банками безоплатно у порядку і обсягах, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

73.4. Інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачені пунктом 73.3 цієї статті, банками та іншими фінансовими установами контролюючим органам за рішенням суду. Для отримання такої інформації контролюючий орган звертається до суду.

73.5. З метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб’єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб’єкту господарювання у десятиденний термін.

Інформація органам державної податкової служби надається на безоплатній основі. Періодичність надання такої інформації встановлюється Кодексом. Крім того, інформація може бути надана на письмовий запит податкового органу.

Періодична інформація надається джерелом такої інформації самостійно у визначений законом час.

Так, щомісячно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом десяти календарних днів місяця, що настає за звітним, надається інформація про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами.

Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом 10 календарних днів з дня подання звітності надається інформація, що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які подаються платником податків до відповідних органів.

Органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування надається інформація до податкових органів про встановлені ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги в терміни не пізніше десяти календарних днів з дати набрання чинності відповідного рішення.

Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень.

З періодичністю не рідше ніж кожні десять календарних днів митними органами надається інформація про експортні та імпортні операції платників податків.

Крім того, Кодексом можуть бути встановлені інші строки для подання періодичної інформації. Так, наприклад, у розділі 15 Податкового кодексу України визначено, що центральним органом з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку двічі на рік: до 1 березня та до 1 вересня поточного року подається перелік користувачів радіочастотного ресурсу.

Порядок надання періодичної інформації визначається КМ України.

Крім періодичної форми отримання податкової інформації, є форма за запитом контролюючого органу. Органам державної податкової служби надано право звернення до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації, необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

При підготовці запитів щодо отримання податкової інформації необхідно дотримуватися певних умов:

— запит підписується керівником або заступником керівника органу державної податкової служби;

— запит повинен містити перелік інформації, яка запитується,

— запит повинен містити перелік документів, що підтверджують інформацію;

— у запиті повинні бути визначені підстави для його надіслання.

Письмовий запит направляється платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності однієї з підстав:

— за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

— для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

— в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит повинен бути надісланий поштою — листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку відповідному адресату.

Платників податків та інші суб’єкти інформаційних відносин за запитом зобов’язані надати таку інформацію в місячний термін. Причиною відмови в наданні податкової інформації може бути неналежним чином оформлений запит. У разі неналежно оформленого запиту платник податків звільняється від обов’язку надання податкової інформації.

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Національний банк України, банки надають інформацію безоплатно в порядку та обсягах, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до зазначеного закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками з письмового дозволу власника такої інформації або органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Вимога відповідного податкового органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Інша, необхідна для здійснення контрольних функцій інформація надається виключно за рішенням суду.

Спеціальний запит про одержання або надання інформації з-за кордону — це запит про інформацію, яка може бути надана в результаті перевірки або розслідування дій платника податку щодо ухилення від сплати податків та інших порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Державної податкової служби України, Державною податковою службою України іноземному партнеру або іноземним партнером — Державній податковій службі України. Спеціальний запит робиться у випадку, коли факти підтверджують, що необхідна інформація знаходиться за межами України, і всі зусилля одержати цю інформацію з джерел в Україні не призвели до бажаного результату.

Форма та зміст спеціального запиту про одержання або надання інформації з-за кордону встановлюється міжнародним договором. У випадку, коли форму та зміст спеціального запиту не встановлено, вони можуть бути встановлені за взаємною домовленістю компетентних органів та виконуються Державною податковою службою України лише за наявності міжнародних договорів, якими передбачено обмін інформацією.

Відповідно до п. 73.5 статті 73, з метою отримання або підтвердження податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки. Зустрічною звіркою вважається зіставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками. Вони проводяться виключно для отримання або підтвердження податкової інформації. Відповідно, за результатами такої зустрічної перевірки не може бути донараховано податки, збори, пені, штрафні санкції, не може бути притягнуто платника податків до відповідальності.

Результати зустрічної звірки можуть бути використані виключно як підтвердження чи спростування наявної податкової інформації, для збору необхідних даних тощо. Результат зустрічної звірки оформлюється відповідною довідкою, яка надається суб’єкту господарювання, з яким проводилась звірка щодо платника податків у десятиденний термін. Довідка про проведення зустрічної звірки підлягає реєстрації в органах державної податкової служби (як ініціатора проведення зустрічних звірок, так і виконавця). Матеріали зустрічної звірки направляються до контролюючого органу, який направив запит на проведення такої звірки для їх подальшої реалізації, та можуть бути використані в інформаційно-аналітичній діяльності податкових органів

Стаття 74. Обробка та використання податкової інформації

74.1. Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби.

74.2. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Податкова інформація є власністю держави і може використовуватись лише для визначених Податковим кодексом цілей. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби створюються відповідні інформаційні бази, перелік яких визначається Державною податковою службою України.

Інформація може зберігатись в електронному вигляді в електронних базах даних та на паперових носіях, які повинні зберігатись у визначених архівах. Окремі аналітичні матеріали, узагальнення, практика застосування, інші матеріали можуть знаходитись в окремих виконавців, у міру необхідності.

Персональна інформація про платників податків, яка знаходиться в інформаційних базах даних контролюючих органів, не може бути розголошена, оскільки за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки в ДПС України, визначаються відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Порядок надання податкової інформації іншим учасникам інформаційних відносин чітко регламентовано чинним інформаційним законодавством.

Державна податкова служба як розпорядник податкової інформації надає та оприлюднює інформацію, крім випадків, передбачених чинним інформаційним законодавством. З метою максимального спрощення процедури подання запиту та отримання податкової інформації визначено спеціальний структурний підрозділ, на який покладено функції щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації. Відкрита інформація, що перебуває у володінні ДПС України, розміщена на веб-сайті: .

Інформація на запит надається безкоштовно. Розмір фактичних витрат визначається ДПС України на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень, мають право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що перебуває у його володінні.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запит може бути поданий: на поштову адресу Державної податкової служби України, на електронну адресу: @sta.gov.ua; факсом; за телефоном; в усній формі особисто посадовим особам спеціального структурного підрозділу ДПС України, на який покладено функції щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації, а також він може бути поданий особисто до структурного підрозділу ДПС України, на який покладено функцію щодо організації роботи із забезпечення доступу до публічної інформації, в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідь на запит на інформацію надається у спосіб, обраний запитувачем, протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту відповідно до Інструкції щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання в ДПС України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

— необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

— надання інформації, що не відповідає дійсності;

— несвоєчасне надання інформації;

— навмисне приховування інформації;

— поширення відомостей, що не відповідають дійсності,

— безпідставна відмова від поширення певної інформації;

— використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

— розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

— порушення порядку зберігання інформації;

— навмисне знищення інформації;

— необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

— порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб’єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.

У процесі аналізу інформаційних матеріалів виробляються нові знання, на основі яких приймається управлінське рішення щодо подальшої діяльності. Передача, одержання, обробка та аналіз інформації й прийняття на їхній основі управлінських рішень мають місце при виконанні практично всіх функцій, покладених на органи державної податкової служби. Тому комунікаційні процеси (процеси обміну інформацією) і процеси прийняття відповідних рішень відіграють основну роль взаємопов’язаних між усіма ланками управління процесів.

ГЛАВА 8. ПЕРЕВІРКИ

Стаття 75. Види перевірок

75.1. Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки — цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

75.1.1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

75.1.2. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

75.1.3. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

До введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не проводиться фактична перевірка фізичної особи — підприємця, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, та юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Перш за все, необхідно звернути увагу, що перевірки, проведення яких урегульовано цим Кодексом, мають здійснювати не контролюючі органи, а виключно органи державної податкової служби. Водночас з’явилося посилання при визначенні документальної та фактичної перевірки на контроль органів державної податкової служби за дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Зрозуміло, що йдеться про такий аспект контролюючих відносин, який пов’язаний з податковими відносинами (визначення Фонду заробітної плати як елементу бази оподаткування; з’ясування кількості найманих працівників при переході на спеціальні режими оподаткування і т. д.). У самому загальному сенсі податкові перевірки можна класифікувати за декількома підставами:

1) за обсягом контрольованих дій (камеральні, документальні та фактичні);

2) залежно від періодичності проведення документальні перевірки (планові, позапланові). Планова перевірка являє собою перевірку, здійснювану відповідно до плану діяльності контролюючого органу. Як альтернатива планової податкової перевірки виступають перевірки, здійснювані контролюючими органами поза зв’язком із затвердженим планом проведення контролюючих дій — позапланові;

3) залежно від місця проведення документальні перевірки (виїзні та невиїзні).

Виїзна перевірка є перевіркою, що здійснюється за місцем перебування платника податків або за місцем розташування об’єкта, стосовно якого проводиться така перевірка, на підставі даних податкових декларацій та існуючих у податкових органах документів і відомостей про діяльність і майно платника податків і зборів, а також отриманих у нього документів і відомостей.

Невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Виходячи з цього, органи Державної податкової служби України мають проводити три види податкових перевірок: камеральні, документальні, фактичні. Різновидами документальних перевірок визначаються планові або позапланові, виїзні або невиїзні.

Камеральну перевірку законодавець пов’язує з двома принциповими ознаками: проведення її у приміщенні органу державної податкової служби та наявність як підстав виключно даних, що містяться в податкових деклараціях (розрахунках) платника податку.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Фактична перевірка характеризується деякими особливостями:

— здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності або розташування об’єктів права власності такого платника;

— проводиться щодо дотримання суб’єктами господарювання порядку здійснення вичерпного переліку видів діяльності та операцій;

— до таких видів діяльності належать: розрахункові операції, касові операції, наявність ліцензій, патентів, свідоцтв щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Стаття 76. Порядок проведення камеральної перевірки

76.1. Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

76.2. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Коментована стаття містить основні положення щодо порядку проведення камеральних перевірок. Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податку.

Єдиним місцем проведення камеральної перевірки є приміщення контролюючого органу. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок підсумкових сум податкових зобов’язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Особливістю камеральної перевірки є спрощений процесуальний порядок її проведення. Посадові особи контролюючого органу мають право здійснювати камеральну перевірку без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Законодавець не визначає підстав проведення камеральних перевірок, а це означає, що всі податкові декларації (розрахунки) підлягають камеральній перевірці. Відповідно до п. 86.2. ст. 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 Податкового кодексу України.

Стаття 77. Порядок проведення документальних планових перевірок

77.1. Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

77.2. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім — не частіше ніж раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Платники податків — юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

77.3. Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

77.4. Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

77.5. У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

77.6. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

77.7. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

77.8. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

77.9. Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані роботи контролюючого органу. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка, до якого відбираються платники, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Законодавець встановлює періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків. Ступінь ризику поділяється на високий, середній та незначний.

Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім — не частіше, ніж раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Платники податків — юридичні особи, у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п’яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Забороняється проведення документальних виїзних планових перевірок за окремими видами зобов’язань перед бюджетами. Виключення складають перевірки правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Обов’язковою умовою реалізації права контролюючого органу на проведення документальної виїзної планової перевірки платника податків є вручення під розписку платнику податків не пізніше, ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Якщо при плануванні різними контролюючими органами в одному звітному періоді проведення документальних планових перевірок одного й того самого підприємства, такі перевірки проводяться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 78. Порядок проведення документальних позапланових перевірок

78.1. Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

78.1.2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

78.1.3. платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

78.1.5. платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об’єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

78.1.6. виключено;

78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

78.1.9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

78.1.10. виключено;

78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

78.1.12. органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з’ясування під час перевірки питань, що повинні бути з’ясовані під час перевірки для винесення об’єктивноговисновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби, якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та у порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України.

78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

78.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

78.6. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

78.7. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

78.8. Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Документальна позапланова виїзна перевірка є найбільш ефективним методом податкового контролю, що дозволяє виявляти порушення податкового законодавства.

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі поданих податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова виїзна перевірка проводиться з метою виявлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, в т. ч. щодо здійснення господарської діяльності без державної реєстрації, приховування трудових відносин із найманою особою.

Документальна позапланова виїзна перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби.

Однією з основних гарантій прав платників податків при здійсненні заходів податкового контролю є законодавче встановлення вичерпного переліку підстав проведення документальних виїзних позапланових перевірок. Пунктом 78.2. ст. 78 визначено, що документальна виїзна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

4) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

5) платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення — рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки та об’єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

6) розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

7) платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. У такому разі документальна позапланова виїзна перевірка проводиться виключно щодо правомірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

8) щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

9) отримано постанову судді (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

10) органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з’ясування під час перевірки питань, що повинні бути з’ясовані під час перевірки для винесення об’єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

11) у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із Кодексом законів про працю України, а також провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

На перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи, не поширюються обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Податковим кодексом України.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають перевірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у порядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби. Виключення складають перевірки, пов’язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником органу державної податкової служби та оформлюється наказом.

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити, визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки, грошові зобов’язання.

Стаття 79. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки

79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

79.3. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

Коментована стаття визначає особливості проведення документальних невиїзних перевірок. Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Для проведення документальної невиїзної перевірки необхідним є прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення. Таке рішення може бути прийняте за наявності обставин для проведення документальної (планової або позапланової) перевірки, визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України, та відповідно до п. 79.2 коментованої статті оформлене наказом. Крім того, необхідною умовою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

Стаття 80. Порядок проведення фактичної перевірки

80.1. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

80.2. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами органів державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

80.5. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб’єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

80.9. Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

80.10. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття встановлює порядок проведення фактичних перевірок. Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактичні перевірки проводяться органами державної податкової служби у випадках, у межах компетенції та у порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Фактична перевірка є формою оперативного податкового контролю, а тому здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) у разі, коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

2) у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

3) письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

4) неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх з нульовими показниками;

5) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків;

6) у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації;

7) у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій посадовими особами органів державної податкової служби може бути проведена контрольна розрахункова операція. Підпунктом 20.1.9. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі, що виконують трудові функції на умовах випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин саме з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дозволяють її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, яка фактично здійснює розрахункові операції.

Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитись хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб’єкта господарювання або його представника та/або особами, які фактично здійснюють господарські операції.

Стаття 81. Умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок

81.1. Посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби;

копії наказу про проведення перевірки;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п’ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

81.2. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

81.3. Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи — платники податків під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов’язані виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Принцип законності при здійсненні податкового контролю вимагає від органів державної податкової служби суворого дотримання процедурного порядку реалізації контрольних заходів. При проведенні документальних виїзних та фактичних перевірок органами державної податкової служби основними елементами процедурного порядку є підстави проведення перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення.

Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених Податковим кодексом України, та фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених Податковим кодексом України та за умови пред’явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначається:

— дата видачі;

— найменування органу державної податкової служби;

— реквізити наказу про проведення відповідної перевірки;

— найменування та реквізити суб’єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється);

— мета;

— вид (планова або позапланова);

— підстави;

— дата початку та тривалість перевірки;

— посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку в такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Непред’явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред’явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

На інших підставах відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки не дозволяється.

При пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, ім’я, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку, посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

У випадку відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт про відмову від допуску до проведення перевірки.

Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах прав і повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи — платники податків під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов’язані виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

Стаття 82. Строки проведення виїзних перевірок

82.1. Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків — не більш як на 10 робочих днів.

82.2. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — не більш як на 5 робочих днів.

82.3. Тривалість перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є:

82.3.1. заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

82.3.2. змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.

82.4. Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов’язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів.

Коментована стаття встановлює строки проведення різних видів перевірок.

Тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати тридцяти робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — десяти робочих днів, інших платників податків — двадцяти робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Тривалість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на десять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на два робочих дня, інших платників податків — п’ять робочих днів.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати десять діб.

Продовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ять діб.

Підставами для подовження строку фактичної перевірки є:

1) заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

2) змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.

Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової та позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує тридцять робочих днів, а у випадку необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, що пов’язані з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів, перевірка може бути зупинена на строк.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати шістдесят календарних днів.

Стаття 83. Матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок

83.1. Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

83.1.2. податкова інформація;

83.1.3. експертні висновки;

83.1.4. судові рішення;

83.1.5. виключено;

83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суспільство та законодавство ставлять перед органами державної податкової служби завдання, при здійсненні яких має бути досягнута максимальна ефективність і результативність діяльності, а також реалізація інтересів держави.

У коментованій статті йдеться про підстави для висновків посадових осіб під час проведення перевірок. Під час проведення перевірок суб’єктів господарювання з питань дотримання норм податкового законодавства посадові особи органів державної податкової служби керуються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу», іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Нормою даної статті визначено підстави для висновків за результатами перевірок, серед яких на першому плані стоять документи, визначені Податковим кодексом.

Під документом слід розуміти засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності, пов’язані з оподаткуванням. Податковий документ — це будь-яке джерело інформації з питань нарахування обчислення та сплати податків, зборів та обов’язкових платежів.

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об’єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереження, пошуку, поширення та використання документної інформації в суспільстві.

На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ІБО).

Згідно зі стандартом ІБО інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об’єкти, які можуть бути використані для передавання податкової інформації.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94: «Документ — записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності».

ДСТУ 3017-95: «Документ — матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі».

ДСТУ 2732:2004: «Документ — інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі».

У статті 27 Закону України «Про інформацію» зазначається, що «Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві». Буквальний переклад слова «document» — свідоцтво, свідчення, посвідчення, джерело.

Документи розрізняють за структурними ознаками, вони можуть бути стандартні та нестандартні, що залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних факторів. Стандартні документи — це документи, що мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами. Нестандартні документи — створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки.

Нормою даної статті до підстав для висновку перевірки законодавець відніс також податкову інформацію.

У розумінні ст. 72 Податкового кодексу під податковою інформацією розуміється інформація, яка є у розпорядженні контролюючих органів або стала їм відома при виконанні ними своїх службових обов’язків в установленому законом порядку.

Як підстави для висновків перевірок суб’єктів господарювання — платників податків закріплені експертні висновки.

Експертні висновки є доказом, а тому вони мають бути чіткими, конкретними і зрозумілими як для контролюючого органу, так і для всіх учасників податкових відносин, а також слідчих та судових органів.

До підстав для висновків перевірок законодавець відніс також судові рішення. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Інші матеріали, отримані в порядку та спосіб передбачені цим Кодексом, або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби, можуть бути також підставами для висновків перевірок.

До інших матеріалів слід віднести речові докази, протоколи їх огляду тощо. Так, у разі призначення експертизи, вони можуть надаватися спеціалістам з метою їх дослідження та відбору зразків для її проведення.

Стаття 84. Проведення експертизи під час здійснення податкового контролю органами державної податкової служби

84.1. Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.

84.2. Експертиза призначається за заявою платника податків або за рішенням керівника (або його заступника) органу державної податкової служби, в яких зазначаються:

84.2.1. підстави для залучення експерта;

84.2.2. прізвище, ім’я та по батькові експерта;

84.2.3. реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль;

84.2.4. питання, поставлені до експерта;

84.2.5. документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд експерта.

84.3. Орган державної податкової служби, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов’язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи — з висновком експерта.

84.4. виключено.

84.5. Експерт має право ознайомлюватися з поданими йому матеріалами, які стосуються предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів.

Експерт має право відмовитися від надання висновку, якщо поданих матеріалів недостатньо або такий експерт не володіє необхідними знаннями для проведення зазначеної експертизи.

84.6. За надання завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий контроль, що входить до компетенції органів державної податкової служби, стосується діяльності різних галузей і потребує знань, які виходять за межі тих, якими повинні володіти посадові особи органів державної податкової служби.

Тому законодавець даною нормою визначив можливість призначення експертизи.

Експертиза — вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованими фахівцями, установами певного питання, явища, тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері господарської діяльності.

Головним призначенням експертизи під час проведення податкового контролю є якісна оцінка фахівцем всіх обставин, які виникли в процесі оподаткування.

Законодавець визначив, що експертиза проводиться, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах та за рахунок коштів сторони, що є ініціатором залучення експерта.

Але поняття необхідності проведення експертизи в Податковому кодексі України не визначено. Вважаємо, що до таких випадків можна віднести: встановлення достовірності первинних — бухгалтерських документів; виявлення реальних господарських операцій, у тому числі визначення обсягу продукції, виробленої суб’єктом господарювання, підтвердження факту перебування цієї продукції в тому чи іншому місці та ін.

Під час проведення податкового контролю платнику податків надано право подати заяву про призначення експертизи, а керівнику органу податкової служби чи його заступнику — прийняти рішення про призначення експертизи.

Рішення про призначення експертизи має містити відомості, зокрема про підстави залучення експерта, назву установи, прізвище, ім’я та по батькові експерта; реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль; питання, поставлені до експерта; документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд.

Поставлені перед експертом питання та його висновок не повинні виходити за межі спеціальних знань експерта.

Найчастіше при податкових перевірках виникає необхідність у проведенні почеркознавських експертиз. Вони можуть бути призначені для перевірки справжності підпису на документі, щоб встановити, чи відповідає особа, яка підписала документ, тому, хто зазначений у розшифровці підпису.

Експерт, який одержав на дослідження зразок почерку керівника організації-контрагента та копії рахунків-фактур, у своєму висновку вправі відобразити, що його висновки про виконання підписів іншою особою носять ймовірний характер. Він може вказати, що вирішення питання про належність підписів на документах в категоричній формі можливо при дослідженні оригіналів документів і більшої кількості зразків почерку та підписів керівника організації-контрагента.

При необхідності податкові органи можуть розраховувати на проведення інших видів експертиз. Наприклад, будівельної для встановлення реальності виконання робіт, за які заплатило підприємство.

На орган державної податкової служби в особі керівника чи заступника покладено обов’язок ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи — з висновком експерта.

Під час проведення експертизи експерту надано право ознайомлюватися з поданими йому матеріалами, які стосуються предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів. За недостатності поданих матеріалів експерт має право відмовитися від надання висновку.

Коментованою нормою даного Кодексу передбачена відповідальність експерта за надання завідомо неправдивого висновку.

Встановлення відповідальності експерта на законодавчому рівні підвищує рівень об’єктивності та достовірності як проведеної експертизи, так і об’єктивності встановлення порушень під час здійснення податкового контролю.

Стаття 85. Надання платниками податків документів

85.1. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби у випадках, не передбачених цим Кодексом.

85.2. Платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків зобов’язаний також надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Для платників податків, які відповідно до цього пункту зобов’язані надавати інформацію в електронній формі, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов’язку подання її в електронній формі.

(Із змінами, внесеними підпунктом 26 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ, у частині порядку надання інформації в електронній формі набирають чинності з 01.01.2012 р.)

85.3. Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа органу державної податкової служби та платник податків (його представник).

85.4. При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов’язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

85.5. Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

85.6. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

85.7. Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

85.8. Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

85.9. У разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов’язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Статтею встановлена заборона для витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Посадові особи органів ДПС мають діяти лише в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законами України. Вимога про надання документів має бути обґрунтованою, містити посилання на обставини, що можуть бути підтверджені витребуваними документами. Платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Великі платники податків зобов’язані надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Перш ніж вимагати від платників податків подання інформації в електронній формі, законодавець надав центральному органу державної податкової служби право на встановлення загального формату та порядку подачі такої інформації.

У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов’язку подання її в електронній формі.

Під великим платником податків вважають юридичну особу, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

Відмова платника податків надати витребувані документи оформляється актом довільної форми, складеним посадовою особою органу ДПС, який приєднується до акта перевірки.

Норма статті визначає процедуру передачі документів, що містять комерційну таємницю. Так, документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням конкретної посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляється актом у довільній формі, який підписує посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник).

Статтею закріплюється право посадових осіб органу державної податкової служби отримувати у платників податків під час проведення перевірок належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських і бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів, порушення вимог іншого законодавства.

Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

Пункт 85.6 коментованої статті закріплює процедуру оформлення відмови платника від надання документів. Так, відмова платника чи його законних представників копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу оформляється актом у довільній формі, який засвідчує факт відмов. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Процедура отримання копій документів у платника податків передбачає оформлення посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби опису, копія якого має бути вручена під підпис платнику податків чи його представнику. У разі відмови останніх від підписання опису посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Пунктом 85.8 даної норми надано право посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пункт 85.9 статті покладає обов’язок на правоохоронні та інші органи надати для проведення перевірки контролюючому органу копії оригіналів первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, попередньо вилучених у платника, виконати вимоги іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Законодавець передбачив строк для виконання вищевказаного обов’язку, надавши контролюючим органам право на звернення із запитом до правоохоронних та інших органів і зобов’язав останніх протягом трьох робочих днів надати відповідні копії документів.

При цьому терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Стаття 86. Оформлення результатів перевірок

86.1. Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов’язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов’язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

86.2. За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

86.3. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв’язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт.

86.4. Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків або його законним представникам. У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки не звільняє такого платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.

86.5. Акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.

У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами органу державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

86.6. Відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання.

86.7. У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв’язку з необхідністю з’ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов’язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного органу державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов’язковою. Такі заперечення є невід’ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов’язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

86.8. Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

86.9. У разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

86.10. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов’язань платника.

Перевірки оформляються актами або довідками, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків і їх законними представниками (у разі наявності).

При встановленні порушень податкового законодавства складається акт, а в разі відсутності порушень — складається довідка, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків, а також їх законними представниками (у разі наявності).

Нормою даної статті передбачено, що строк складання акта (довідки) не зараховується до строку проведення перевірки. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов’язаний підписати акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Нормою даної статті закріплений порядок оформлення органом державної податкової служби камеральної перевірки. Так, у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, які підписуються посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У статті закріплюються процедура оформлення матеріалів перевірок. Акт або довідка документальної виїзної перевірки, що визначені статтями 77 і 78 цього Кодексу, складаються у двох примірниках, підписуються посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструються в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом десяти робочих днів).

Факт відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) оформляється посадовими особами органу державної податкової служби відповідним актом. За даних обставин один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

У разі неможливості вручення для ознайомлення та підписання акта планової чи позапланової виїзної перевірок у встановлені терміни, у зв’язку з відсутністю платника податків за його місцезнаходженням, службовими особами органу ДПС складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відсутності. Такий акт підписується службовими особами та в день його складання реєструється в єдиному спеціальному журналі органу ДПС, після чого надсилається платнику податків у встановленому порядку.

При цьому законодавець визначив, що відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє у подальшому платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки податкові зобов’язання.

Бувають випадки, що органи податкової служби позбавлені можливості вручити акт чи довідку про результати перевірки платнику податків або його законним представникам внаслідок відмови останніх їх отримати або через відсутність платника податків за місцезнаходженням. За даних обставин такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень зі складанням відповідного акта.

Пунктом 86.4 даної статті передбачено, що акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається також у двох примірниках, які мають бути підписані посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та зареєстровані в органі державної податкової служби протягом п’яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів), які в подальшому вручаються особисто платнику податків або законним представникам.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки, засвідчена відповідним актом, не звільняє такого платника податків від обов’язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов’язання. Нормою даної статті передбачений строк розгляду заперечень за актом перевірки, який, відповідно до п. 86.7 Кодексу, становить п’ять днів.

Коментованою нормою деталізується оформлення акта (довідки) про результати фактичних перевірок. Фактична перевірка згідно зі ст. 80 Податкового кодексу здійснюється без попередження платника податків (особи). Як правило, вона може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин.

Прийняття податкового повідомлення рішення відбувається у порядку, визначеному пунктом 86.8 цієї статті, зокрема протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається акт (довідка) у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку. Законодавець визначив скорочений строк для реєстрації актів (довідок) за даними перевірками, а саме один день після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Характерною особливістю підписання акта (довідки) таких перевірок є те, що вони підписуються особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, за місцем проведення перевірки або у приміщенні органу державної податкової служби.

Факт відмови від підписання акта чи довідки оформляється також актом, а примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів податкового органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

За умови відмови платника податків чи його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

При цьому органом державної податкової служби складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

Пунктом 86.7 даної статті платнику податків надано право у разі незгоди з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта (довідки). Такі заперечення мають бути розглянуті органом податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настають за днем їх отримання.

Законодавець не обмежив право платника брати участь у розгляді, про що такий платник податку зазначає у поданих запереченнях.

У разі, якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов’язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Коментованою нормою статті передбачено, що керівник відповідного органу державної податкової служби (або уповноважений ним представник) бере обов’язкову участь у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки, які є невід’ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Керівнику органу державної податкової служби або його заступнику надано право приймати рішення про визначення грошових зобов’язань. Рішення приймається з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). При цьому платник податків або його законний представник можуть бути присутніми під час прийняття такого рішення.

У разі, якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом із висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законодавством або законом про оперативно-розшукову діяльність.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов’язань платника.

ГЛАВА 9. ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків

87.1. Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

87.2. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

87.3. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

87.3.1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

87.3.2. майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

87.3.3. майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

87.3.4. Кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), отримані від замовників морських та річкових суден та інших плавучих засобів.

87.3.5. майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

87.3.6. майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;

87.3.7. майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу»;

87.3.8. кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

87.4. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання майна, визначеного пунктом 87.3 цієї статті, як джерела погашення грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

87.5. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби.

Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

87.6. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов’язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з цим Кодексом.

Порядок застосування пунктів 87.5 і 87.6 цієї статті визначається центральним органом державної податкової служби.

87.7. Забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.

87.8. Додатково до джерел, визначених у пункті 87.1 цієї статті, джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпунктах 87.3.4 та 87.3.8 пункту 87.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства України.

87.9. У разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

87.10. З моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без застосування норм цього Кодексу.

87.11. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

87.12. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Статтею, що коментується, визначаються джерела сплати грошових зобов’язань (добровільна сплата) або погашення податкового боргу (за рішенням органу державної податкової служби) платників податків.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань (у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) або погашення податкового боргу (у розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) визначаються будь-які власні кошти такого платника податків, у тому числі ті, що отримані від здійснення його господарської діяльності (реалізація товарів, надання послуг, виконання робіт, реалізація майна, випуск цінних паперів, залучені фінансові ресурси) та інших джерел, за винятком майна та коштів, визначених у даній статті (див. п. 87.3 ст. 87 Кодексу).

Одним із джерел сплати грошових зобов’язань або податкового боргу з відповідного платежу визначено суми надміру сплачених сум такого платежу або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів до відповідних бюджетів. У першому випадку такі суми спрямовуються у рахунок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу без заяви платника податків, а другому — за заявою.

Надходження до бюджету від сплати грошових зобов’язань та погашення податкового боргу здійснюється у грошовій формі.

Нормою закріплено можливість погашення податкового боргу майном платника податків (у визначенні ст. 190 Цивільного кодексу України) за винятком майна, визначеного п. 87.3 ст. 83 Кодексу та іншими законодавчими актами.

Законодавцем закріплено перелік винятків щодо джерел погашення податкового боргу платника податків.

По-перше, до такого переліку віднесено майно платника податків, яке надано у заставу іншим особам, якщо така застава зареєстрована у відповідному реєстрі. Вказане майно не може бути використано як джерело погашення податкового боргу під час дії застави. Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено Постановою КМУ від 05.07.2004 № 830.

Функції реєстрації заставного майна покладено на державних та приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з Міністерством юстиції України, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою та ін.

По-друге, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у тимчасовому володінні (користуванні) платника податків на умовах: лізингу (оренди) (в розумінні визначення пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), відповідального зберігання (в розумінні визначення пп. 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), комісії (консигнації) та ін. Крім того, до такого майна відносять давальницьку сировину (крім тієї частини, яка є платою за її переробку), а також майно, яке прийнято платником податків у агентське управління.

По-третє, до винятків віднесені майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження.

По-четверте, до джерел погашення податкового боргу не включаються кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою (обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків), а також суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті.

По-п’яте, до таких винятків віднесено майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Процедура затвердження переліків майна, включених до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, визначена наказом ФДМУ «Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації».

По-шосте, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно, вільний обіг якого заборонений законодавством України. У випадку, якщо підприємницька діяльність з майном, що продається, підлягає ліцензуванню згідно із Законом України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», покупцями такого майна можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію.

По-сьоме, майно, яке ст. 4 Закону України «Про заставу» визначено таким, що не може бути предметом застави, законодавцем також віднесено до винятків з джерел погашення податкового боргу. До такого майна, зокрема віднесено:

— культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

— пам’ятки культурної спадщини, які відповідно до Закону занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Крім того, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно та кошти благодійних організацій, а також приватизаційні папери.

По-восьме, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Одним із додаткових джерел погашення податкового боргу може бути заборгованість третіх осіб перед платником податків — боржником (дебіторська заборгованість). Дебіторська заборгованість може бути джерелом погашення податкового боргу, якщо:

— на момент застосування даного повноваження строк погашення сум дебіторської заборгованості настав;

— право вимоги такої дебіторської заборгованості переведено на орган стягнення, а саме орган державної податкової служби.

Крім того, законодавець визначає, що дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту надходження коштів до бюджету за рахунок цієї дебіторської заборгованості. Про надходження коштів орган державної податкової служби повідомляє платника податків у п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

Законодавцем передбачено можливість погашення податкових зобов’язань філії — платника податків не тільки за рахунок власних коштів, але й за рахунок майна юридичної особи, у складі якої знаходиться така філія. Так, у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна філії, відокремленого підрозділу юридичної особи або неможливості їх продажу, орган стягнення приймає відповідне рішення про продаж майна такої юридичної особи.

Прямою нормою заборонена будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Така норма не застосовується у разі, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань, які оскаржуються платником податків в адміністративному або судовому порядку, платниками податків виступають інші особи у випадках, визначених Кодексом, зокрема це стосується випадку використання податкової поруки. Відповідно до визначення пп. 14.1.174 пп. 14.1 ст. 14 Кодексу податковою порукою визначена видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків. Податковою порукою гарантується погашення грошового зобов’язання, що входить до складу податкового боргу, якщо нарахування такого грошового зобов’язання оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Додатковим джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, визначено кошти (у тому числі депозитні вклади та залучені кредитні ресурси), у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Нормою визначається, що кошти, які надходять у рахунок погашення податкового боргу органами податкової служби, спрямовуються на погашення податкового боргу або грошового зобов’язання, виходячи з черговості їх виникнення, при чому спочатку погашаються суми податкового боргу, а потім вже поточні суми грошових зобов’язань (за винятком випадків спрямування коштів платника податків на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

У разі винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Стягнення податкового боргу з платника податку — фізичної особи відбувається за рішенням суду. Для цього орган стягнення повинен звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Нормою визначено, що у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

Стаття 88. Зміст податкової застави

88.1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

88.2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

88.3. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Коментована стаття присвячена змісту податкової застави. Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава — це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави. Податкова застава спрямована на гарантування надходження до бюджетів податків і зборів у разі порушення платником встановленого законом терміну сплати податкового зобов’язання.

Сутністю податкової застави є тимчасове обмеження щодо відчуження майна платником податків, який має податковий борг. Конституція України встановлює гарантії права власності (ст. 13, 41, 42). Конституційні положення щодо права власності відповідають європейським стандартам. Зокрема, згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Цивільний кодекс України (ст. 321) закріплює непорушність права власності. Відповідно до зазначеної статті особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Проблема конституційності інституту податкової застави стала предметом розгляду Конституційного Суду України. У Рішенні № 2-рп / 2005 від 24.03.2005 р. Конституційний Суд України визначив, що при унормуванні податкових прав щодо порядку погашення зобов’язань платника податків перед бюджетом держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів. Одним із способів такого забезпечення є інститут податкової застави. Сутність податкової застави полягає у запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїм майном. Наявні законодавчі положення щодо запровадження інституту податкової застави, а також щодо можливості настання певних негативних наслідків для платника податків не суперечать вимогам статей 13, 41, 42 Основного Закону України. Факт несплати платником податків у визначений законом строк суми грошового зобов’язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її податкових органів з метою виконання боржником свого конституційного обов’язку. Підсумовуючи викладене, Конституційний Суд України зазначив, що вдавшись до такого способу забезпечення грошових зобов’язань, як встановлення податкової застави законодавець діяв у межах Конституції України.

Пунктом 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з Податковим кодексом України та не потребує письмового оформлення.

Певну особливість має режим застосування податкової застави у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність. У такому випадку в податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Стаття 89. Виникнення права податкової застави

89.1. Право податкової застави виникає у разі:

89.1.1. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

89.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

89.3. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

89.4. У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов’язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов’язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

89.5. У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов’язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису.

У разі якщо орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

89.6. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

89.7. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

89.8. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає підстави виникнення права податкової застави. Законодавець встановлює дві підстави виникнення права податкової застави:

— несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

— несплати у строки, встановлені Податковим кодексом України, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п. 89.5 ст. 89 Податкового кодексу України, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Встановлення співвідношення між балансовою вартістю майна, на яке поширюється право податкової застави, та сумою податкового боргу платника податків відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005: «Розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків».

У разі, коли балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, та грошові доходи від цих іпотечних активів, до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю й на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Коментована стаття визначає процедуру оформлення опису майна, на яке поширюється право податкової застави. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш ніж двох понятих.

У разі, коли платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/ або не подає документи, необхідні для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

У цьому разі орган державної податкової служби звертається до суду з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов’язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Цей захід спрямований на забезпечення виконання платником податків обов’язків, передбачених Податковим кодексом, а також на підвищення ефективності адміністрування податків.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діє до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення зазначених у цьому пункті актів, зобов’язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків.

На практиці виникають ситуації, коли на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу. У такому разі право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов’язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні майна до акта опису.

У разі, коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення. До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Винятком із загального правила співвідношення суми податкового боргу та балансової вартості майна платника податків є випадок, коли майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу. У такому випадку таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

Коментована стаття передбачає можливість для платника податків заміни предмета застави. Така заміна може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Стаття 90. Податковий пріоритет

90.1. Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Коментованою статтею визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону. Таким законом є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб щодо рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з яким закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.

Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (ст. 4) встановлено, що обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення. Відповідно до ст. 37 зазначеного Закону податкова застава належить до публічних обтяжень. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Стаття 91. Податковий керуючий

91.1. Керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов’язки, визначені цим Кодексом.

91.2. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого визначає центральний орган державної податкової служби.

91.3. Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

91.4. У разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Податковий керуючий є посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків. Податковий керуючий призначається керівником органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг.

Пунктом 91.1 коментованої статті встановлено, що податковий керуючий має права та обов’язки, визначені цим Кодексом. Відповідно до п. 91.3 ст. 91 податковий керуючий виконує такі функції:

— описує майно платника податку, що має податковий борг, у податкову заставу;

— здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

— проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом;

— одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з нормами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.

У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

У разі, коли платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень. На підставі цього орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого. Суд визначає строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, проте він не може перевищувати двох місяців. Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.

Стаття 92. Узгодження операцій із заставленим майном

92.1. Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

92.2. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов’язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

92.3. У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Сутність податкової застави як способу забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів є особливий порядок розпорядження платником податків своїми активами (майном). На цьому акцентує увагу Конституційний Суд України в Рішенні від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005. Особливість такого порядку полягає у тому, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі. Відчуження такого майна можливе виключно за згодою органу державної податкової служби. У наведеному Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що податковому органу надається законна підстава узгоджувати проведення таких господарських операцій боржника з його майном, що забезпечить погашення податкового боргу та реалізацію у зв’язку з цим конституційного обов’язку боржника щодо сплати податків і зборів.

У випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати та/або погашення податкового боргу.

Певну особливість має відчуження або оренда (лізинг) майна, яке перебуває у податковій заставі. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов’язаний замінити їх іншим майном такої самої або більшої вартості. При цьому зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби при умові часткового погашення податкового боргу.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби відповідно до ст. 124 Податкового кодексу України платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Стаття 93. Припинення податкової застави

93.1. Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

93.1.1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;

93.1.3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

93.1.5. виключено.

93.2. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 — 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

93.3. Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає підстави припинення податкової застави. Відповідно до п. 93.1 ст. 93 такими підставами є:

— отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

— визнання податкового боргу безнадійним;

— прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

— отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

— реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки.

Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пп. 93.1.1 — 93.1.4 п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Стаття 94. Адміністративний арешт майна

94.1. Адміністративний арешт майна платника податків (далі — арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

94.2. Арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:

94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

94.2.4. відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

94.4. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов’язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

94.6. Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

94.6.1. платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

94.6.2. іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

94.7. Арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов’язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням. Форма зазначеного протоколу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова (посадова) особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов’язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов’язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову в ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але коли відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність відповідно до закону.

94.8. При накладенні арешту на майно у випадках, визначених пунктом 94.7 цієї статті, рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) невідкладно вручається особі (особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті), зазначеній у протоколі про тимчасове затримання майна, без виконання положень пункту 94.6 цієї статті.

94.9. У разі якщо місцезнаходження осіб, зазначених у протоколі про тимчасове затримання майна, не виявлено або коли майно було затримано, а осіб, яким воно належить на праві власності чи інших правах, не встановлено, рішення про арешт майна приймається керівником органу державної податкової служби (його заступником) без вручення його особам, зазначеним у пункті 94.6 цієї статті.

94.10. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, — протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

94.11. Рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

У всіх випадках, коли орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.

94.12. При прийнятті рішення про арешт майна банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок.

94.13. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

94.14. Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

94.14.1. надсилає рішення про арешт майна відповідно до пункту

94.6 цієї статті;

94.14.2. організовує опис майна платника податків.

94.15. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих.

У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих.

Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз’яснюються їх права та обов’язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України «Про виконавче провадження».

94.16. Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим, для огляду.

94.17. Посадова особа органу державної податкової служби, яка виконує рішення про адміністративний арешт майна платника податків, визначає порядок його збереження та охорони.

94.18. Виконання заходів, передбачених пунктами 94.15–94.17 цієї статті, у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня не допускається.

94.19. Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред’явленням платником податків документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до закону, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

94.20. У випадках, визначених підпунктами 94.19.2 — 94.19.4, 94.19.8,

94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається органом державної податкової служби протягом двох робочих днів, що наступають за днем, коли органу державної податкової служби стало відомо про виникнення підстав припинення адміністративного арешту.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

94.21. У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктами 94.19.1, 94.19.6, 94.19.7, 94.19.9, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VІ від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Підставами застосування арешту майна є з’ясування однієї з таких обставин:

— фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

— платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

— платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

— відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

— відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

— платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

— платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається у податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім того майна, що не підлягає арешту згідно із законодавством України та арешту коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

За наявності підстав застосування арешту майна керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Щодо застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків встановлено судовий порядок, який відповідає нормам глави 72 Цивільного кодексу України щодо правового режиму банківських рахунків. Зокрема, ст. 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що «обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом». Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється винятково на підставі судового рішення після звернення органу державної податкової служби до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Відповідно до п. 94.7 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

У цьому випадку службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх компетенції тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми; опис майна, його родових ознак і кількості; відомості про особу (особи), в якої було вилучено такі товари (за їх наявності); перелік прав та обов’язків таких осіб, що виникають у зв’язку з таким вилученням.

Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, зобов’язаний невідкладно поінформувати керівника органу державної податкової служби (його заступника), на території якого здійснено таке затримання, з обов’язковим врученням примірника протоколу.

На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник органу державної податкової служби (його заступник) приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмовити у ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Рішення про накладення арешту на майно повинне бути прийняте до 24 години робочого дня, що настає за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна, але якщо відповідно до законодавства України орган державної податкової служби закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується на час такого закінчення роботи.

У разі, якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність згідно із законом.

Арешт майна є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання платником податків передбачених законом обов’язків.

Арешт може бути накладено на майно строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником органу державної податкової служби (його заступником), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, якщо власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі, коли майно є таким, що швидко псується, — протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

У всіх випадках, якщо орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності згідно із законодавством. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

— надсилає рішення про арешт майна платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження;

— організовує опис майна платника податків.

Пункт 94.15 коментованої статті визначає процедуру опису майна платника податків під час адміністративного арешту. Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих. Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач.

Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз’яснюються їх права та обов’язки.

Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України «Про виконавче провадження».

Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та, за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим для огляду.

Забороняється опис майна платника податків та складання протоколу, який містить опис та перелік майна, що арештовується у період з 20-ї години до 9-ї години наступного дня.

Пунктом 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України встановлюється перелік підстав припинення адміністративного арешту майна платника податків:

1) відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

2) погашенням податкового боргу платника податків;

3) усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

4) ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

5) наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

6) скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

7) прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

8) пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

9) фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймає орган державної податкової служби у разі погашення податкового боргу платником податків; ліквідації платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі, якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято щодо арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

Стаття 95. Продаж майна, що перебуває у податковій заставі

95.1. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

95.2. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

95.3. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

95.4. Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

95.5. Вилучені відповідно до цієї статті готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день їх стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

95.6. У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

95.7. Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

95.7.1. майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;

95.7.2. цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

95.7.3. інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

95.8. Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах.

Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

95.9. У разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Державний орган приватизації зобов’язаний організувати продаж цілісного майнового комплексу протягом 60 календарних днів з дня надходження подання органу державної податкової служби.

95.10. З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

95.11. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

95.12. Платник податків має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з дня прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

95.13. Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

95.14. Покупець майна, яке перебуває у податковій заставі, набуває права власності на таке майно відповідно до умов, визначених у договорі (контракті), що укладається за результатами проведених торгів.

95.15. Порядок збільшення або зменшення початкової ціни продажу майна платника податків визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених пунктом 95.9 цієї статті, які регулюються законодавством про приватизацію.

95.16. Інформація про склад майна платників податків, призначеного для продажу, оприлюднюється відповідною біржею. Компенсація витрат, пов’язаних з такими публікаціями, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна платника податків, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

95.17. Інформація про час та умови проведення прилюдних торгів майном платників податків оприлюднюється відповідною біржею.

95.18. Інформація, зазначена у пункті 95.17 цієї статті, та порядок її оприлюднення визначаються Кабінетом Міністрів України.

95.19. Платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

95.20. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

95.21. Операції з продажу визначеного у цій статті майна на біржових торгах, аукціонах не підлягають нотаріальному посвідченню.

95.22. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

Коментована стаття визначає процедуру продажу майна, що перебуває у податковій заставі. Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду має право здійснити стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Вилучені готівкові кошти вносяться посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день її стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня, їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

У разі, якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

Пунктом 95.7. ст. 95 встановлюється процедура продажу майна платника податків на публічних торгах та/або через торговельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку:

— майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах;

— цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;

- інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

Майно, що швидко псується, а також інше майно, обсяги якого не є достатніми для організації прилюдних торгів, підлягає продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

У разі продажу цілісного майнового комплексу підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби з дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Коментованою статтею визначено, що не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Платник податків, майно якого перебуває в податковій заставі, має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з моменту прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

Під час продажу майна на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

Пунктом 95.19 коментованої ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення їх продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів.

Орган державної податкової служби вживає заходів щодо погашення податкового боргу платника податків, включаючи стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. З цією метою орган державної податкової служби звертається до суду із заявою про стягнення з дебіторів платника податку, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, стягнена понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Стаття 96. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств

96.1. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.1.1. виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради;

96.1.2. затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу;

96.1.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.1.4. прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

96.2. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

96.3. Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

96.4. Виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) з керівником такого підприємства.

96.5. Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити положення про зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

96.6. Будь-які договори про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов’язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі, а також умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу, право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу. Ця умова є істотною для будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов’язання.

Основним принциповим положенням щодо правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу є те, що особливості правового режиму власності, формування майнової основи і управління майном певних видів підприємств, згідно із нормами спеціального законодавства, визначають особливості порядку діяльності ОДПС щодо здійснення функцій із погашення податкового боргу таких підприємств. Особливості правових підходів у регулюванні діяльності органів публічної адміністрації у сфері погашення податкового боргу залежать від особливостей сфери соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання — податкових боржників, умов спеціальних правових режимів власності і оподаткування.

Передумовою правозастосування заходів, передбачених коментованою статтею, є проведення, відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу публічного продажу внесеного в податкову заставу майна комунальних підприємств та державних підприємств, які не підлягають приватизації. При цьому отримана від такого продажу сума грошових коштів не покриває суму податкового боргу зазначених видів підприємств і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у таких боржників власного майна, що, відповідно до законодавства України, може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Норми коментованої статті встановлюють особливий порядок погашення податкового боргу певних видів суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, зокрема таких як:

— комунальних підприємств, що діють на основі комунальної власності територіальної громади;

— державних підприємств, що діють на основі державної власності і не підлягають приватизації.

При застосуванні необхідних організаційно-правових заходів погашення податкового боргу комунальних підприємств та державних підприємств необхідно враховувати такі положення:

1) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону;

2) комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об’єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п’ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 01.07.1998 р. № 01/1501-97 № 9-рп № 1–8/98);

3) у випадках, передбачених спеціальним законодавством, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств виходячи із правового принципу розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів таких підприємств на справедливий судовий розгляд[59], а щодо державних підприємств, майно яких відповідно до закону не підлягає приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому законом порядку з переліку таких об’єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий режим майна комунальних підприємств ґрунтується, по-перше, на основних принципах здійснення місцевого самоврядування — правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень визначених законом. По-друге, суспільній необхідності функціонування суб’єктів господарювання, заснованих і діючих на комунальній формі власності. По-третє, встановлених у спеціальному законодавстві основних особливостях господарювання у комунальному секторі економіки, а саме:

1) порядку створення таких підприємств за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на основі відокремленої частини комунальної власності;

2) організаційно-правових форм: комунальних унітарних підприємств, комунальних підприємств корпоративного типу, інших форм, передбачених законодавством. При цьому вибір засновником організаційної форми суб’єкта господарювання, утворюваного на основі або із залученням комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності — інтереси територіальної громади або отримання прибутку[60];

3) внутрішньоорганізаційного порядку прийняття власником і уповноваженими органами управління рішень щодо майна таких підприємств.

Засновником і власником комунальних унітарних підприємств є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад — виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям згідно із вимогами законодавства.

У процесі створення і діяльності комунального підприємства до його статутного фонду, який формує виконавчий орган ради, передається майно та грошові кошти місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Із особливостями правового режиму використання та управління грошовими коштами місцевого бюджету пов’язана необхідність, з одного боку, прийняття органом управління комунального підприємства рішення про виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків, з іншого — виконання обов’язку ОДПС звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків з поданням щодо прийняття відповідного рішення.

Крім виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків (п. 96.1.1), норми коментованої статті передбачають інші організаційно-правові заходи погашення податкового боргу комунальними підприємствами, зокрема:

— затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (п. 96.1.2);

— ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.1.3);

— прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (п. 96.1.4).

За вимогами п. 96.2 коментованої статті при погашенні податкового боргу державних підприємств, що діють на основі майна державної форми власності і які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств, ОДПС зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття відповідного рішення, зміст яких визначений у пп. 96.2.1-96.2.4.

Зміст організаційно-правових заходів із погашення податкового боргу зазначених видів підприємств, передбачений п. 96.2 коментованої статті, пов’язаний із особливостями правового режиму майна державної форми власності, правового становища державних підприємств, що не підлягають приватизації, правил господарювання у державному секторі економіки.

Так, підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі державної форми власності, можуть бути як унітарного (державне комерційне підприємство і казенне підприємство), так і корпоративного типу (державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Наприклад, казенне підприємство, відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського кодексу України, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Також, відповідно до ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

Особливості правового режиму майна державних підприємств, що не підлягають приватизації, передбачені нормами Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», якими затверджено: 1) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і 2) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Також для цілей збереження цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації та забезпечення погашення податкового боргу таких підприємств, нормами цього Кодексу встановлюється порядок визначення майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу. Так, згідно із п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлено нормами Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 р. № 1954, зареєстрованого Мін’юстом України від 24.01.2011 р. № 109/18847.

Органом, уповноваженим управляти майном державного підприємства боржника з метою запобіганню його банкрутству проводяться заходи досудової санації у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України. Відповідно до господарського законодавства досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і відповідно до норм ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України.

Встановлення у п. 96.3 коментованої статті строку щодо надсилання платником податків відповіді ОДПС про прийняття одного із зазначених у пп. 96.1 та 96.2 рішень забезпечує можливість виконання ОДПС вимог норм, передбачених цим Кодексом щодо термінів проведення заходів із погашення податкового боргу платників податків. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог, ОДПС зобов’язаний звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, що оформляється відповідно до вимог ст. 106 Кодексу про адміністративне судочинство, про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі[61]. ОДПС щодо стягнення коштів за податковим боргом звертається до суду першої інстанції відповідно до ст. 183-3 Кодексу про адміністративне судочинство протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими нормами зазначеного Кодексу та у письмовій формі. Під час звернення до суду податковий орган зобов’язаний долучити до судового подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання відповідного подання та з’ясування судом правомірності застосування заходів стягнення[62].

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною або комунальною власністю, реалізують надані їм законом повноваження, у т. ч. шляхом укладення і розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками державних і комунальних підприємств.

Трудовий договір (контракт) з керівником державного підприємства укладається міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, що здійснює функції управління об’єктами державної власності, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір (контракт) з керівником комунального підприємства укладається уповноваженими органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному у законодавстві.

Відповідно до п. 96.4 коментованої статті виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) і, згідно із ст. 36, 41 Кодексу законів про працю України, припинення трудових відносин власника або уповноваженого ним органу з керівником такого підприємства.

З метою запобігання виникнення на державних або комунальних підприємствах податкового боргу уповноважені органи управління при укладенні трудових договорів (контрактів) з керівником підприємства, повинні включати в їх істотні умови положення про відповідальність у разі виникнення податкового боргу.

Положення п. 96.5 не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно із цим Кодексом та іншим податковим законодавством України.

Пунктом 96.6 коментованої статті передбачені заходи запобігання виникнення податкового боргу у сфері управління (передачі в управління третім особам) корпоративними правами держави і територіальної громади.

Правове регулювання управління корпоративними правами, у т. ч. держави і територіальної громади, здійснюється нормами Конституції України; Господарського кодексу України (гл. 18 Корпоративні права); Цивільного кодексу України (гл. 70 Управління майном); законів України: «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»; спеціальними законами України, що регулюють особливості правового становища господарських товариств у сферах господарювання або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації: «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про Державний бюджет України» та ін.; підзаконними нормативно-правовими актами: Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчими нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Управління корпоративними правами держави здійснюється на підставі зазначених вище норм законів 1) центральними органами виконавчої влади та 2) уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Систему центральних органів виконавчої влади, відповідно до норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Згідно із нормами ст. 170 Господарського кодексу України уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір-доручення з управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 Господарського кодексу України із урахуванням компетенції органів суб’єкта корпоративних прав — територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада, а в межах наданих останньою повноважень — виконком відповідної ради.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи, а також уповноважені органи місцевого самоврядування щодо управління корпоративними правами: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією (підприємством) відповідно до частки (акцій, паїв) держави і територіальної громади у статутному фонді цієї організації.

Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов’язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.

Договори про приватизацію державного або комунального майна укладаються у межах норм, передбачених державною програмою приватизації, і в порядку, встановленому законом (закони України «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію державного майна»).

В умовах зростаючої тенденції корпоратизації та приватизації державних та комунальних підприємств в Україні законодавство передбачає різні способи вибуття (відчуження) майна платників податків. У цьому зв’язку для цілей оподаткування є важливим встановлення запобіжних заходів щодо виникнення податкового боргу і збереження майна державних і комунальних підприємств. Так, пунктом 96.6 коментованої статті встановлюються особливості правового режиму:

1) договорів про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам;

2) договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов’язання.

Будь-які договори про передачу корпоративних прав, що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов’язання таких третіх осіб щодо:

1) недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі;

2) умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу;

3) право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу.

Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється із урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Стаття 97. Погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством

97.1. У цій статті під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

97.2. У разі якщо власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов’язану з банкрутством, майно зазначеного платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України.

97.3. У разі якщо внаслідок ліквідації платника податків або скасування державної реєстрації фізичної особи — підприємця частина його грошових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю майна, така частина погашається за рахунок майна засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків згідно із законом, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов’язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Те саме стосується фізичної особи — платника податків, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

97.4. Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є:

97.4.1. стосовно платника податків, який ліквідується, — ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;

97.4.2. щодо філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, — такий платник податків;

97.4.3. стосовно фізичної особи — підприємця — така фізична особа;

97.4.4. стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, — особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи;

97.4.5. щодо кооперативів, кредитних спілок або інших колективних господарств — їх члени (пайовики) солідарно;

97.4.6. щодо інвестиційних фондів — інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

97.5. У разі якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

97.6 У разі якщо суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення грошових зобов’язань або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності таких зобов’язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податків. Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється Міністерством фінансів України.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) юридичної особи, суб’єкта господарювання. Загальний порядок ліквідації встановлений Господарським кодексом України щодо суб’єкта господарювання (ст. 59–61); Цивільним кодексом України щодо юридичної особи (ст. 104–112); Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (ст. 33–41, 46–52), а також спеціальними законами, що визначають особливості правового становища окремих видів юридичних осіб, суб’єктів господарювання. Відповідно до норм зазначеного законодавства ліквідація господарської організації може проводитися на двох основних підставах: добровільно або примусово.

Положення норм коментованої статті встановлюють особливості правового режиму ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством. Відповідно до п. 97.1 під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Насамперед, погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків пов’язано, з одного боку, із загальним правовим порядком ліквідації юридичної особи, фізичної особи — підприємця, з іншого — із ліквідацією платника податків, під час якої відбуваються зміни у правовому статусі платника податків, визначеного нормами цього Кодексу та припиненням його податкового обов’язку. Так, відповідно до ст. 37 цього Кодексу, підставами для припинення податкового обов’язку є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, що визначені цим Кодексом; скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Особливість правового регулювання коментованою статтею полягає у встановленні порядку самостійного або примусового погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі ліквідації платника податків не пов’язаної із застосуванням заходів, передбачених нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Такі терміносполучення, як «погашення грошових зобов’язань» або «погашення податкового боргу» у статті методично визначають правозастосовувачам відповідні напрями організаційно-правових заходів платника податків щодо самостійного погашення публічних зобов’язань, державного податкового адміністрування, контролю й примусово-виконавчого провадження.

Так, у разі добровільного прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію юридичної особи, відповідно до п. 16.1.10 ст. 16 цього Кодексу, виникає обов’язок платника податків за місцем обліку повідомити ОДПС про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Водночас у разі отримання, відповідно до норм цього Кодексу та інших нормативно-правових актів, даних про початок ліквідаційної процедури платника податків ОДПС при наявності достатніх підстав має право:

1) провести документальну позапланову виїзну перевірку (ст. 78 цього Кодексу);

2) припинити адміністративний арешт майна платника податків у зв’язку із ліквідацією платника податків (ст. 94 цього Кодексу) та ін.

Наслідками проведення процедур ліквідації платника податків можуть бути закриття його рахунків у фінансових установах та/або втрата правового статусу як платника податків відповідно до норм цього Кодексу. Так, втрата правового статусу як платника податків може передбачати такі наслідки, наприклад, як:

— виключення з реєстру платників податку і анулювання такої реєстрації за умов, визначених цим Кодексом (ст. 184 цього Кодексу);

— внесення держреєстратором в установленому порядку до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця на підставі довідки відповідного ОДПС про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах) тощо.

У випадках, коли власник або уповноважений ним орган приймає у добровільному порядку рішення щодо припинення діяльності підприємства в результаті ліквідації, не пов’язаної з банкрутством, майно такого платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України. Так, ст. 112 Цивільного кодексу України встановлено порядок черговості задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, у т. ч. вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів).

Положення коментованої статті визначають порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платників податків у разі, коли їх частина залишається непогашеною під час ліквідації або скасування державної реєстрації фізичної особи — підприємця у зв’язку з недостатністю майна, за рахунок інших джерел. Так, абз. 1 п. 97.3 передбачає правило, за яким така частина зобов’язань платника податків погашається:

— за рахунок майна засновників або учасників підприємства-боржника, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків згідно із законом, у межах такої відповідальності;

— у разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи — за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов’язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню, відповідно до норм Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231. Сума безнадійного податкового боргу платника податків визначається контролюючими органами за даними автоматизованої інформаційної облікової системи ОДПС на день прийняття рішення про списання такого боргу.

У такому ж порядку погашаються зобов’язання фізичної особи — платника податків, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав. Зміни у правовому статусі таких платників податків здійснюються ОДПС відповідно до п. «є» ст. 184 цього Кодексу шляхом виключення з реєстру платників податку і анулювання реєстрації фізичної особи — платника податків.

Перелік осіб, які відповідальні за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платників податків, визначений у п. 97.4 коментованої статті із урахуванням особливостей правового регулювання ліквідаційних процедур окремих господарських організацій, передбачених нормами законодавства.

При застосуванні положень п. 97.5 коментованої статті необхідно ураховувати, по-перше, визначені у ст. 43 цього Кодексу правові умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань. По-друге, що у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків закінчується нарахування пені, відповідно до вимог ст. 129 цього Кодексу.

У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, відповідно до норм Порядку проведення заліку надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків платника податків у разі ліквідації, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2010 р. № 1674. Так, залік у рахунок сум грошових зобов’язань та/або податкового боргу платника податків перед відповідним бюджетом здійснюється органами, що контролюють справляння надходжень до бюджету, за узгодженими сумами грошового зобов’язання та/або податкового боргу.

У разі коли суми надміру сплачених або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для:

— погашення грошових зобов’язань або податкового боргу перед іншими бюджетами;

— за відсутності таких зобов’язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податку. При цьому, відповідно до бюджетного законодавства, повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів[63].

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника), до відповідних бюджетів у порядку, визначеному ст. 87 цього Кодексу.

Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

98.1. Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

98.1.1. для господарських товариств — зміна організаційно-правового статусу товариства, що тягне за собою зміну коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

98.1.2. злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими;

98.1.3. поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними фондами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється;

98.1.4. виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується;

98.1.5. реєстрацію фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням.

98.2. У разі якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його грошові зобов’язання чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

98.2.1. якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни найменування, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, після реорганізації він набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

98.2.2. якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об’єдналися, об’єднаний платник податків набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об’єдналися;

98.2.3. якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, що розподіляється, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між новоутвореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості майна, отриманого ними у процесі реорганізації згідно з розподільним балансом.

У разі якщо одна чи більше новоутворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли грошові зобов’язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені грошові зобов’язання чи податковий борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманого ними майна, без урахування майна, наданого особам, що не є платниками таких податків.

98.3. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками органу державної податкової служби така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте органом державної податкової служби у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Для цілей цієї статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

98.4. Платник податків, майно якого передане в податкову заставу, або той, що скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов’язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та подати органу державної податкової служби план такої реорганізації. У разі коли орган державної податкової служби встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

98.4.1. розподіл суми грошових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають у результаті реорганізації, з урахуванням очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків без застосування принципу пропорційного розподілу, встановленого пунктами 98.2 і 98.3 цієї статті;

98.4.2. погашення грошових зобов’язань або податкового боргу, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

98.4.3. встановлення солідарної відповідальності за сплату грошових зобов’язань платника податків, який реорганізується, щодо всіх осіб, утворених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави щодо всього майна таких осіб;

98.4.4. поширення права податкової застави на майно платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали грошові зобов’язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

98.5. Прийняті відповідно до пункту 98.4 цієї статті рішення органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в порядку та у строки, визначені цим Кодексом для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом.

98.6. Проведення реорганізації з порушенням правил, визначених пунктом 98.4 цієї статті, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

98.7. Реорганізація платника податків не змінює строків погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платниками податків, утвореними у результаті такої реорганізації.

98.8. У разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків.

98.9. У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов’язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов’язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом.

Реорганізація, як і ліквідація, є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) господарських організацій. Загальний правовий порядок їх реорганізації встановлений Цивільним кодексом України (ст. 106–109), Господарським кодексом України (ст. 59) та іншими нормами законодавства.

Правові основи припинення господарських організацій, встановлені нормами цивільного і господарського законодавства, визначають відмінні ознаки такої реорганізації від їх ліквідації. Так, однією із характерних ознак реорганізації поряд із зміною у правовому статусі є так зване «правонаступництво». Сутність реорганізації суб’єкта господарювання полягає у припиненні існування власне господарської організації, її організаційно-правової форми. Водночас продовжується використання майна реорганізованої господарської організації, її правонаступниками[64]. Перехід прав і обов’язків до господарської організації правонаступника у результаті реорганізації здійснюється на дату підписання передавального акта (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або роздільного (розподільчого) балансу (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Відповідно до норм законодавства реорганізація може проводитися на двох основних підставах — добровільної реорганізації (за рішенням господарських організацій-учасниць реорганізації) або примусової реорганізації (в адміністративному порядку за рішеннями органів Антимонопольного комітету України у порядку, визначеному законом; у судовому порядку за рішеннями судів).

Норми коментованої статті із урахуванням зазначеного вище загального порядку реорганізації встановлюють особливості правового режиму погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації господарських організацій як платників податків. Рівно як і у процедурах ліквідації платника податків за правилами ст. 97 цього Кодексу реорганізація платника податків пов’язана із особливостями правового статусу платника податків, видами організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, правового режиму оподаткування, сфер господарської діяльності тощо.

Так, наприклад, відповідно до п. 301.1 ст. 301 цього Кодексу платниками податку фіксованого сільськогосподарського податку із урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 зазначеної статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, згідно з відповідними нормами законодавства, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:

— усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;

— кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;

— особу, утворену шляхом перетворення.

Відповідно до п. 98.1 коментованої статті під реорганізацією платника податку розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з добровільних або примусових дій, визначених у п. 98.1.1 (перетворення платника податків); п. 98.1.2 (злиття платників податків); п. 98.1.3 (поділ платника податків на декілька осіб); п. 98.1.4 (виділення з платника податків інших платників податків); п. 98.1.5 (реєстрація фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням) або їх поєднання.

Положеннями п. 98.2 визначений правовий порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі добровільної реорганізації платника податків такими способами, як перетворення або зміна місця реєстрації (пп. 98.2.1); об’єднання (злиття) (пп. 98.2.2) та їх поділу (пп. 98.2.3) із ліквідацією платників (-ка) податків. У разі проведення такої реорганізації положення п. 98.2 визначають правила розподілу обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань або податкового боргу між правонаступниками, новоутвореними господарськими організаціями, платниками податків.

Положення п. 98.3 коментованої статті встановлюють особливості добровільної реорганізації платника податків у спосіб виділення із платника податків інших платників податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації, що не тягне за собою:

1) розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації;

2) встановлення їх солідарної відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Виключення із зазначеного вище правила складають випадки, коли за висновками ОДПС така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується.

У випадку наявності податкового боргу у платника податків, що реорганізується і відповідно його майно знаходиться у правовому режимі податкової застави, платник податків зберігає право володіння і користування майном, але правочини розпорядження у спосіб відчуження такого майна підлягають узгодженню з ОДПС.

У випадку порушення платником податків правил правового режиму податкової застави ОДПС має право застосувати необхідні заходи адміністративно-правового обмеження права власності та юридичної відповідальності, передбачені нормами цього Кодексу на момент прийняття рішення про таку реорганізацію солідарно (рівно до декількох платників податків, які є на стороні одного податкового боржника) або розподілено (відповідальність кожного окремого платника податків у визначених частинах). Зазначений порядок відповідальності може включати використання: штрафних та фінансових санкцій; застосування обмежень у реалізації організаційно-господарської правоздатності платника податків, що застосовуються у випадках, прямо передбачених законом.

Для цілей застосування норм коментованої статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

Суспільно-економічні відносини оренди державного та комунального майна регулюються нормами зобов’язального права, що виникають на підставі договору суб’єкта господарювання із власником майна про здійснення цим суб’єктом на його основі самостійного господарювання[65].

Власники майна мають право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб’єкта господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній або комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Оренда державного та комунального майна разом із лізингом, концесією є одним із способів реалізації права державної власності у вигляді користування. Правове регулювання орендних відносин у сфері реалізації права державної та комунальної власності здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 14 ст. 133–134; ст. 141; ст. 145; гл. 30 парагр. 5), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших законодавчих актів із урахуванням їх правових особливостей.

Положення п. 98.4 коментованої статті встановлюють зміст:

— обов’язку платника податків, майно якого передане в податкову заставу, або платника податків, що використав право реструктуризації податкового боргу, щодо завчасного повідомлення ОДПС про прийняття добровільного рішення щодо проведення визначених у ст. 98 цього Кодексу видів реорганізації та подання відповідного плану;

— рішень ОДПС щодо порядку розподілу зобов’язань та застосування заходів відповідальності щодо такого платника податків, змін у правовому режимі власності у випадках, коли план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу.

У процесі здійснення заходів реорганізації зацікавленим учасникам відносин необхідно ураховувати, що реорганізація платника податків пов’язана із здійсненням фінансово-господарських операцій, що передбачають передачу права власності на майно податкових боржників і створюють підвищені ризики щодо вкладення капіталу у різних формах, з різною метою та різні господарські організації. Це може призвести до позбавлення можливості державного контролюючого органу забезпечити виконання податкових обов’язків податковими боржниками. Тому основною метою прийняття рішень та застосування передбачених законом організаційно-правових заходів ОДПС є запобігання зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі виконати податкові обов’язки та погасити податковий борг[66].

Прийняті відповідно до п. 98.4 коментованої статті рішення ОДПС можуть бути оскаржені в порядку та строки, визначені цим Кодексом, для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом. Так, наприклад, відповідно до п. 56.1 ст. 56 цього Кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Скарга в адміністративному порядку подається, відповідно до п. 56.3 ст. 56 цього Кодексу, до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення — рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Із урахуванням строків давності платник податків, відповідно до п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, має право оскаржити в суді податкове повідомлення — рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення[67].

Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб

99.1. Грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред’являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/ або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

У разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.

99.2. Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.

99.3. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи.

99.4. Грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, виконуються особою, на яку в установленому порядку покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутньої особи.

Особа, яка здійснює опіку над майном безвісно відсутньої особи, виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньою, за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

99.5. Батьки (усиновителі) та опікуни (піклувальники) неповнолітніх, опікуни недієздатних, особи, на яких покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутніх (законні представники платників податків — фізичних осіб), повинні від імені відповідних фізичних осіб:

99.5.1. подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації таких фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та у випадках, передбачених цим Кодексом, іншу інформацію, необхідну для ведення зазначеного Державного реєстру;

99.5.2. своєчасно подавати належним чином заповнені декларації про доходи та майно;

99.5.3. у випадках, передбачених цим Кодексом, вести облік доходів і витрат;

99.5.4. виконувати інші обов’язки, визначені цим Кодексом.

99.6. Законні представники платників податків — фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків, за невиконання обов’язків, зазначених у пункті 99.5 цієї статті.

99.7. Якщо майна недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, то суми податкового боргу списуються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

99.8. У разі скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнавалася недієздатною, грошове зобов’язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних відповідно до пункту 99.7 цієї статті. Штрафні (фінансові) санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання законної сили рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Коментована стаття встановлює порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб таких категорій, як:

— фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою;

— неповнолітніх осіб;

— фізичної особи, яка визнана судом недієздатною;

— фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою.

Положення п. 99.1 встановлюють порядок погашення грошових зобов’язань у сфері спадкових правовідносин. Правове регулювання спадкування здійснюється нормами Цивільного кодексу України (гл. 84–90) (далі — ЦК України), законів України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Одними із основних проблем правового регулювання відносин спадкування є, з одного боку, забезпечення охорони і захисту прав усіх суб’єктів, права та інтереси яких пов’язані з переходом власності від спадкодавця до спадкоємців. З іншого — вирішення правових питань, що пов’язані із фактом смерті фізичної особи та правонаступництвом[68].

Нормами п. 99.1 коментованої статті встановлено, що грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Виходячи із загальних правових основ, визначених у цивільному законодавстві, прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов’язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковане. Так, до складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судова практика свідчить, що:

— під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;

— в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;

— право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін.[69].

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад, нез’ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін. Також практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

— розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;

— неправильно зазначаються відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін.[70].

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов’язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Так, згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України, часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану або на день, з якого вона оголошена судом померлою. Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини[71].

У випадках наявності податкових зобов’язань претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 коментованої статті, пред’являються ОДПC в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов’язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 ЦК України.

Водночас спадкоємці зобов’язані, відповідно до ст. 1282 ЦК України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення п. 99.1 передбачають таке терміносполучення, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення належного суб’єкта грошових зобов’язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 ЦК України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України[72], протягом якого на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкоємців пеня не нараховується.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця[73].

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174–175 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації юридичного обов’язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов’язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, встановлених нормами закону.

Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу. Це положення узгоджується, наприклад, із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, коли усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям — права і обов’язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України).

Відповідно до положень п. 99.3 грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Проте заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном[74].

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун відповідно до ст. 1184 ЦК України.

Згідно із п. 99.3 коментованої статті опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Положення п. 99.4 коментованої статті встановлюють порядок виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою. Фізична особа, відповідно до ст. 43 ЦК України, може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Згідно із ч. 3 ст. 44 ЦК України опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Із урахуванням основних положень норм цивільного законодавства, п. 99.4 коментованої статті покладено юридичний обов’язок виконання грошових зобов’язань фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою на особу, що здійснює опіку над її майном. Зазначена особа виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її безвісно відсутньої за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

Положення пп. 99.5 та 99.6 встановлюють категорії законних представників платників податків — фізичних осіб, а також перелік їх податкових обов’язків, зміст і умови юридичної відповідальності.

Положення пп. 99.7 та 99.8 встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов’язань:

1) в умовах недостатності майна недієздатної або безвісно відсутньої особи для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих санкцій, суми таких непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню відповідно до норм Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231;

2) у випадку скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка визнавалася недієздатною.

Стаття 100. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків

100.1. Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

100.2. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

100.3. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства.

100.4. Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.5. Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

100.6. Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо — суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

100.7. Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

100.8. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів — керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів — керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

100.9. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.

100.10. Рішення щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу окремих платників податків щороку оприлюднюються центральним контролюючим органом.

100.11. Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

100.12. Договори про розстрочення (відстрочення) можуть бути достроково розірвані:

100.12.1. з ініціативи платника податків — при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов’язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов’язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

100.12.2. з ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

з’ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, перекрученою або неповною;

платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу.

100.13. Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

100.14. Розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.

Коментована стаття визначає процедуру розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків.

Відповідно до п. 100.1 ст. 100 розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України. Встановлення розміру процентів, який дорівнює розміру пені, що нараховується на суму непогашеного у строк податкового зобов’язання, є компенсацією втрат відповідного бюджету від несвоєчасного надходження сум податкових зобов’язань.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

Коментована стаття містить підстави для розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.

Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо — суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками, починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який, згідно із п.100.8 ст. 100, затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше строку закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Коментована стаття закріплює порядок прийняття рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу, яке приймається у такому порядку:

— стосовно загальнодержавних податків та зборів — керівником контролюючого органу (його заступником);

— стосовно місцевих податків і зборів — керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету, а також погодження рішень центрального податкового органу про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного періоду, стосовно загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення).

Коментована стаття містить підстави дострокового розірвання договорів про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу. Договори про розстрочення, відстрочення можуть бути достроково розірвані:

а) з ініціативи платника податків — при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов’язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов’язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

б) ініціативи контролюючого органу в разі, якщо:

— з’ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

— платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

— платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу.

З метою гарантування можливості погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу майно платника податків перебуває в податковій заставі.

Стаття 101. Списання безнадійного податкового боргу

101.1. Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

101.2. Під терміном «безнадійний» розуміється:

101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;

101.2.2. податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

101.2.3. податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;

101.2.4. податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

101.2.5. податковий борг платника податків, державна реєстрація якого припинена на підставі рішення суду та внесено запис про виключення з Державного реєстру.

101.3. У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.

101.4. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

101.5. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Списання безнадійного податкового боргу разом із довгостроковою реструктуризацією та відстроченням, вексельними розрахунками відповідно до норм щорічних законів про Державний бюджет України, бюджетними взаємозаліками шляхом зарахування зустрічних платіжних вимог є так званими «пасивними» адміністративно-правовими і фінансово-економічними способами регулювання не лише суспільних відносин у сфері погашення податкового боргу платників податків, але й господарсько-правових відносин матеріального виробництва. Так, виходячи із досвіду практики державного податкового регулювання господарської діяльності, основною метою використання списання податкового боргу платників податків були:

— фінансово-економічне «оздоровлення» та стабілізація фінансового стану суб’єктів господарювання;

— скорочення видатків на ліквідацію збиткових підприємств;

— реформування та реструктуризація підприємств державного і комунального секторів економіки, стратегічних галузей;

— створення умов для залучення іноземних інвестицій тощо.

Також, у практиці нормативно-правового регулювання проблем погашення податкового боргу платників податків, починаючи із 1997 року, склалася певна ієрархічна класифікація публічно-владних заходів списання такого боргу, зокрема шляхом:

— загального (або тотального) списання податкової заборгованості підприємств, установ, організацій — платників податків — незалежно від форм власності та підпорядкування (застосовувалося відповідно до норм окремих загальних законів щодо усіх платників податків за певний період часу);

— галузевого списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств, установ, організацій — платників податків певної галузі економіки, відповідно до спеціальних галузевих нормативно-правових актів (щодо підприємств галузі або сфери господарської діяльності);

- індивідуального списання та реструктуризації податкової заборгованості конкретних підприємств.

Положення норм коментованої статті встановлюють загальні правові умови визначення податкового боргу «безнадійним» та функції ОДПС щодо реалізації права, передбаченого ст. 20 цього Кодексу щодо списання такого боргу, який включає пеню та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Так, п. 101.2 коментованої статті визначаються основні критерії податкового боргу як безнадійного.

У випадках після ліквідації платника податків грошові зобов’язання або податковий борг, що залишаються непогашеними, також вважаються безнадійним податковим боргом і підлягають списанню у встановленому абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу порядку.

Визначення й адміністрування списання сум безнадійного податкового боргу здійснюється за даними карток особових рахунків платників податків, що формуються в ОДПС в установленому порядку, станом на день виникнення такого боргу. При прийнятті рішення щодо списання сум податкового боргу (його частини) також приймається рішення щодо закінчення нарахування пені відповідно до вимог п. 129.3 ст. 129 цього Кодексу.

Визнання податкового боргу безнадійним і списання його в установленому законом порядку може бути підставою для звільнення майна платника податків з податкової застави згідно із ст. 93 цього Кодексу; зняття платника податків з обліку в ОДПС здійснюється згідно із ст. 67 цього Кодексу тощо. Те саме стосується й фізичної особи — платника податків, яка помирає або визнається судом безвісно відсутньою або померлою чи недієздатною, крім випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав, згідно із абз. 2 п. 97.3 ст. 97 цього Кодексу.

Якщо майна, недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання грошових зобов’язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних санкцій, то суми таких непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню відповідно до норм п. 99.7 ст. 99 цього Кодексу та Порядку списання непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу після ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1231.

Відповідно до п. 101.5 коментованої статті ОДПС щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу у Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом ДНА України 24.12.2010 р. № 1034, зареєстрованого в Мін’юсті 30.12.2010 р. за № 1429/18724. Визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюється:

— на підставі даних автоматизованої інформаційної системи, за станом на день виникнення безнадійного податкового боргу;

— за даними довідки відповідного контролюючого органу про наявність безнадійного податкового боргу на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Стаття 102. Строки давності та їх застосування

102.1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

102.2. Грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано;

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків — фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6 — 102.7 цієї статті встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх повноважень.

Положення норм коментованої статті встановлюють граничні строки давності погашення грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, правові умови їх застосування учасниками податкових правовідносин, права та обов’язки платників податків і межі компетенції державного контролюючого органу у зв’язку із застосуванням таких строків.

При застосуванні граничних строків давності, визначених нормами коментованої статті, правозастосовувачам необхідно ураховувати, що нормами цього Кодексу розрізняються строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків, і строк, протягом якого може бути стягнуто податковий борг[75].

Так, положення абз. першого п. 102.1 цієї статті встановлюють загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем таких видів граничних строків, як:

1) строку подання платником податків податкової декларації за правилами цього Кодексу (із урахуванням правових умов, визначених, наприклад, ст. 31, 49, п. 54.1 ст. 54, 57);

2) строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом за правилами п. 54.3 ст. 54, 57 цього Кодексу, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.

Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20 січня 2011 року, податковий орган може визначити грошове зобов’язання платникові податків у зв’язку з цією декларацією, починаючи з 21 січня 2011 року протягом 1095 днів.

Правові підстави застосування такого права контролюючого органу випливають із правил визначення сум податкових та грошових зобов’язань, встановлених нормами ст. 54 цього Кодексу. Разом із цим таке право, відповідно до правил коментованої статті, є обмеженим у строках його застосування. Так, якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначить суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Водночас платник податків у межах зазначеного строку давності має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Зазначене правило ґрунтується на положеннях п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, де встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду[76].

Загальний строк давності реалізації контролюючим органом свого права виявити і самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків за положеннями коментованої статті обчислюється у календарних днях. Це пов’язано, насамперед, із встановленими у цьому Кодексі правилами визначення: 1) моменту виникнення податкового обов’язку платника податків (абз. другий п. 31.1 ст. 31) та 2) податкового періоду (ст. 33–34) — за календарною датою.

За правилами п. 50.1 ст. 50 цього Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених коментованою статтею) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Тому у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання її уточнюючого розрахунку. При цьому ОДПС, відповідно до норм п. 78.1.2 ст. 78 цього Кодексу, має право здійснити документальну позапланову виїзну перевірку.

Положеннями п. 102.2 коментованої статті визначені випадки, при настанні яких грошове зобов’язання може бути: 1) нараховане або 2) провадження у справі про стягнення податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у абз. першого п. 102.1 цієї статті, якщо:

— податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано;

— посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили. Наприклад, відповідно до п. 58.4 ст. 58 цього Кодексу, складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов’язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами здійснюється, наприклад, у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про амністію».

Положення п. 102.3 коментованої статті встановлюють правові умови зупинення строку давності погашення грошових зобов’язань платника податків на будь-який період у випадках:

1) наявності рішення суду щодо заборони контролюючому органу проводити перевірку платника податків;

2) перебування платника податків поза межами України за умови, якщо таке перебування є: а) безперервним та б) дорівнює чи є більшим за 183 дні.

Положення п. 102.4 встановлюють строки давності застосування уповноваженим державним органом заходів стягнення податкового боргу, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов’язання. Так, коли грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 102.1 коментованої статті, і податковий борг виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, такий податковий борг платника податків може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу. Системний аналіз п. 102.1, 102.2 та 102.4 ст. 102 цього Кодексу свідчить про те, що застосування строків давності, визначених коментованою статтею, поширюється і на випадки порушення провадження у справі про стягнення відповідного податку. Позовні вимоги контролюючого органу, пов’язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, повинні пред’являтися до суду протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу[77].

Якщо податковий борг платника податків стягується за рішенням суду, строки давності застосування права стягнення встановлюються до повного погашення такого податкового боргу або визнання такого боргу безнадійним у порядку, встановленому цим Кодексом, та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом ДНА України від 24.12.2010 р. № 1034, зареєстрованого в Мін’юсті 30.12.2010 р. за № 1429/18724.

Положення п. 102.5 встановлюють граничний строк реалізації права платника податків на повернення надміру сплачених податків або їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. Платник податків у встановленому цим Кодексом порядку (див. наприклад, ст. 43 цього Кодексу) може використати зазначене право шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше 1095 календарного дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на відшкодування надміру сплачених податків.

Положення п. 102.6 встановлюють правові умови продовження граничних строків для подання:

1) податкової декларації;

2) заяв про перегляд рішень контролюючих органів;

3) заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань.

Граничні строки подання зазначених документів підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за умови:

1) наявності письмового запиту платника податків (див. наприклад, ст. 43 цього Кодексу);

2) підтвердження обставин, визначених пп. 102.6.1-102.6.5 коментованої статті.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з п. 102.6. Відповідно до норм ст. 114 цього Кодексу граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначених коментованою статтею.

Категорії платників податків, на яких поширюються вимоги п. 102.6, встановлюються п. 102.7 коментованої статті.

ГЛАВА 10. ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ ТА ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ЗА ЗАПИТАМИ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Стаття 103. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України

103.1. Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

103.2. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

103.3. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

103.4. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

103.5. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

103.6. У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов’язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

103.7. При здійсненні банками та фінансовими установами України операцій з іноземними банками, пов’язаних з виплатою процентів, підтвердження факту, що такий іноземний банк є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не вимагається, якщо це підтверджується витягом з міжнародного каталогу «International Bank Identifier Code» (видання S.W.I.F.T., Belgium International Organization for Standardization, Switzerland).

103.8. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

103.9. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов’язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби.

103.10. У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

103.11. У разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

103.12. Орган державної податкової служби перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах, фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові.

У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку орган державної податкової служби приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу Державного казначейства України.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

103.13. Орган Державного казначейства України на підставі висновку органу державної податкової служби перераховує кошти у розмірі, визначеному у висновку, на рахунок особи, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента.

103.14. Особа, яка здійснила виплату доходу нерезидентові, повертає йому різницю між сумою податку, яка була утримана, та сумою, належною до сплати відповідно до міжнародного договору України, після отримання копії рішення органу державної податкової служби про повернення суми надміру сплачених грошових зобов’язань або після зарахування коштів від відповідного органу Державного казначейства України.

Кошти, які за рішенням органу державної податкової служби повинні повертатись особі, яка зайво утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов’язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Міжнародний договір з податкових питань регулює відносини суб’єктів міжнародного права (договірних держав) стосовно поділу прав оподаткування доходів, що одержуються резидентом однієї договірної держави від господарської діяльності, що здійснюється в другій договірній державі, або з джерел у цій державі. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 р. при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства нашої держави слід застосовувати правила міжнародного договору.

Міжнародним договором не може бути передбачено збільшення суми податкових або аналогічних їм зобов’язань, нарахованих у зв’язку з виплатою доходів із джерелом їх походження з України.

Застосування звільнення від оподаткування, або зменшення ставки податку відповідно до положень міжнародного договору можливе лише для тих суб’єктів, які не є посередниками, з чого випливає неможливість застосування звільнення (зменшення) такої ставки до комісіонерів за договорами комісії, повірених за договорами доручення або експедиторів за договорами перевезення тощо.

Дана норма кореспондує за принципом дії з попередньою нормою, але в ній чітко зазначено, хто не є бенефіціарним отримувачем (фактичним власником) такого доходу.

Практичне виконання положень податкових угод потребує проходження деяких спеціальних процедур: подання декларації про доходи, складання податкових розрахунків, заповнення форм заяв, які підтверджують право на передбачену в угодах пільгу або на повернення сплачених в іншій державі податків. Ці процедури переважно вирішуються відповідно до вимог національного податкового законодавства держав, а іноді й через домовленості компетентних органів договірних країн.

У пункті 103.5 йдеться про обов’язкове отримання довідки від компетентного органу держави перебування нерезидента, яка має бути легалізована в консульській або посольській установі України в державі нерезидента, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. У разі, якщо форма довідки викликає сумніви щодо її відповідності міжнародному договору України, варто утриматися від звільнення від оподатковування такого нерезидента або від зменшення суми утриманих у нього податків. При цьому не виключається можливість застосувати процедуру звільнення від оподаткування або зменшення суми податків за рішенням компетентного суду України за позовом нерезидента до податкового агента. У даному випадку податковий агент звільняється від ризику застосування до нього відповідних адміністративних санкцій з боку відповідних контролюючих органів.

Акцентуємо увагу, що довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана, тобто якщо платник податків отримав її, наприклад, у грудні поточного року, то через місяць, тобто у січні наступного року, вона вже не є чинною. Але відповідно до положень п. 103.8 ця довідка може застосовуватись і в наступному податковому році з отриманням нової довідки після закінчення податкового року.

Пункт 103.6 ст. 103 Податкового кодексу встановлює альтернативний і, на нашу думку, безризиковий варіант повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, які були сплачені до бюджетів у вигляді авансових внесків.

Застосування другої частини цього пункту щодо звернення до органу Державної податкової служби України особою, яка виплачує доходи нерезидентові, з проханням підтвердження зазначеної у довідці інформації, варто вважати альтернативним судовому розгляду способом зменшення ризиків податкового агента під час звільнення від оподаткування або зменшення податкових зобов’язань нерезидента під час виплати доходів з джерелом їх походження в Україні.

Передбачається, що посилання на каталог можливе лише за наявності легалізованого перекладу державною мовою України витягу з нього щодо відповідного банку нерезидента.

Допускається звільнення від оподаткування або зменшення розміру податкових зобов’язань на підставі міжнародних договорів України, якщо відповідний договір був чинний для України у попередньому податковому періоді (році), але нерезидент не скористався відповідною податковою пільгою, про що має довідку, видану після закінчення попереднього звітного (податкового) року.

Центральним податковим органом встановлюється форма звітності та порядок її подання.

У разі виникнення спору платник податків, що виплачує дохід нерезиденту з джерелом походження з України, має виступати стороною у відносинах з органом державної податкової служби з метою врегулювання такого спору та повернення нерезидентові надміру утриманих з його доходу сум.

Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

Орган державної податкової служби, розглядаючи питання нерезидента, знову ж таки в межах відносин з платником податків — резидентом, йому повертає кошти, які той має повернути нерезидентові.

У разі відмови в поверненні суми податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Зазначені в статті норми Податкового кодексу встановлюють порядок повернення сум податків та зборів, надміру стягнутих з нерезидента внаслідок незастосування відповідних норм міжнародних договорів про звільнення від оподатковування або зменшення податкових зобов’язань. Йдеться про те, що питання повернення може вирішуватись у декілька способів, зокрема, отриманням коштів з цільовим призначенням від відповідного органу Державного казначейства України для виплати нерезидентові. У такому випадку виплата має бути здійснена в силу наведеної норми ПК без будь-яких додаткових дозволів або приписів. У разі, якщо буде отримано рішення органу державної податкової служби, податковий агент отримує право виплатити кошти нерезидентові з власних обігових коштів з подальшим отриманням компенсації від органу казначейства або заліком певних податкових зобов’язань порядку, встановленому уповноваженим податковим органом.

Кошти, які за рішенням органу Державної податкової служби України повинні повертатись особі, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов’язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу Державного казначейства України не надсилається.

Стаття 104. Порядок надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах

104.1. Надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах, за міжнародними договорами України, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням визначених цією статтею особливостей.

104.2. Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа міжнародним договорам України. У разі невідповідності такого документа повертає його компетентному органу іноземної держави. Якщо зазначений документ визнано таким, що відповідає міжнародним договорам України, контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому статтею 42 цього Кодексу.

104.3. Податковий борг в міжнародних правовідносинах перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, визначеним Національним банком України на день надсилання такому платнику податків податкового повідомлення.

Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у тридцятиденний строк визначає відповідність такого документа нормам міжнародних договорів України. За загальним правилом документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, складається у письмовій формі.

Документ супроводжується:

а) оригіналом або завіреною копією рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуваної Сторони;

б) викладенням підстав для нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах;

в) копією відповідних законодавчих актів або, якщо це неможливо, викладом відповідного закону, на підставі якого було здійснено нарахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

В окремих випадках додатково може надаватися будь-який інший документ, необхідний для здійснення стягнення.

У міжнародному договорі може встановлюватися спрощена форма документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, наприклад, шляхом встановлення необхідності відповідних реквізитів та зазначення суми заборгованості.

У будь-якому разі контролюючий орган повинен визначити відповідність такого документа нормам конкретного міжнародного договору України з іноземною державою. При цьому, зокрема, перевірити факт ратифікації такого договору Верховною Радою України, термін набрання ним чинності, наявність застережень, терміни втрати чинності тощо.

У разі невідповідності документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а також, якщо інформації, надісланої іноземною державою, недостатньо для надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах у порядку, передбаченому ст. 42 цього Кодексу, контролюючий орган повертає його компетентному органу іноземної держави.

Нормами ст. 104 встановлено загальний порядок отримання виконавчого документа іноземної держави та надсилання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах. Слід звернути увагу на те, що «податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах» тут і далі в тексті Податкового кодексу використовується як назва форми документа, за яким виникає зобов’язання платника податків сплатити в Україні на користь іноземної держави суми податку або іншого платежу. У такому випадку контролюючий орган виступає агентом іноземної держави у відносинах з платником податків — резидентом, внаслідок чого і виникають особливості регулювання таких відносин, визначених цією главою.

Йдеться про офіційний курс Національного банку України, відповідно до якого робляться перерахунки у національній валюті.

Стаття 105. Узгодження суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

105.1. У разі якщо платник податків вважає, що податковий борг в міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу, не відповідає дійсності, такий платник податків має право протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах, подати через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скаргу про перегляд такого рішення.

105.2. У період оскарження суми грошового зобов’язання в міжнародних правовідносинах таке зобов’язання не може бути податковим боргом до отримання від компетентного органу іноземної держави остаточного документа про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такий документ надсилається контролюючим органом платнику податків разом з податковим повідомленням в міжнародних правовідносинах у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Таке податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню.

105.3. На розгляд заяв платників податків про перегляд рішення компетентного органу іноземної держави не поширюються норми статті 56 цього Кодексу.

Податковий Кодекс встановлює право платника податків на оскарження рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу в міжнародних правовідносинах, яке реалізується шляхом подання через контролюючий орган компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд такого рішення протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах про визначення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Зауважимо, що, хоча підставою для такого оскарження є наявність у платника податків підстав вважати, що податковий борг у міжнародних правовідносинах, визначений контролюючим органом на підставі документа іноземної держави, не відповідає дійсності, оскаржується саме рішення компетентного органу іноземної держави, тобто констатується, що податковий борг у міжнародних правовідносинах контролюючим органом визначений коректно.

Хоча пункт 105.1 ст. 105 Податкового кодексу і встановлює досить обмежений строк для подання компетентному органу іноземної держави скарги про перегляд рішення про стягнення суми податкового боргу — десять днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення, міжнародними договорами можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки.

Під час тлумачення відповідних норм міжнародного договору треба уникати помилок, пов’язаних з особливістю термінології або різних значень, що має відповідний термін у правових системах окремих держав. Так, п. 78.1 Податкового кодексу передбачає оскарження не податкового повідомлення, а рішення компетентного органу іноземної держави про нарахування податкового боргу до бюджету цієї держави.

З урахуванням того, що процедура оскарження податкових чи подібних їм зобов’язань може істотно відрізнятися в різних державах, ця норма буде, ймовірніше, конкурувати з нормами міжнародних договорів України, оскільки у певних випадках виконавчий документ іноземної держави взагалі може залишатися без виконання протягом невизначеного часу, що фактично буде невиконанням Україною своїх зобов’язань за міжнародним договором.

Норма про те, що остаточне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах не підлягає адміністративному оскарженню, за своїм змістом має на увазі, що діючий порядок адміністративного оскарження податкових повідомлень — рішень не може розповсюджуватися на податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах. Однак це не виключає оскарження податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах в суді або в компетентному органі відповідної країни, визначеному міжнародним договором України.

Стаття 106. Відкликання податкових повідомлень в міжнародних правовідносинах або податкових вимог

106.1. Податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо компетентний орган іноземної держави скасовує або змінює документ іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Такі податкові повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкові вимоги вважаються відкликаними з дня отримання контролюючим органом документа компетентного органу іноземної держави рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, який виник в іноземній державі.

У даній статті застосовано новий для цієї глави Податкового кодексу термін «податкові вимоги». Слід вважати, що податкова вимога виникає в момент отримання документа іноземної країни, за яким здійснюється стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Таким чином, якщо контролюючий орган отримав документ про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, але до цього моменту не надіслав платнику податків податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах, відкликаною вважається податкова вимога у податкових правовідносинах, і контролюючий орган не приступає до дій, спрямованих на стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Вказаний у цій нормі документ про відкликання податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах або податкових вимог контролюючий орган України отримує від компетентного органу іноземної держави. Слід зазначити, що спосіб отримання вказаного документа не має значення, якщо такий документ відповідає положенням міжнародного договору України та містить положення, що вказує на безумовне скасування або зміну документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. У такому випадку відповідне податкове повідомлення в міжнародних правовідносинах вважається відкликаним, що спонукає контролюючий орган припинити будь-які дії, спрямовані на стягнення податкового боргу за вищеназваним документом іноземної держави. У разі повного або часткового виконання вказаного податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах питання повернення стягнутої суми має бути вирішено відповідно до норм внутрішнього законодавства України в разі, якщо кошти не було перераховано іноземній державі та за нормами міжнародного договору України, якщо кошти вже були перераховані до країни, що надіслала таке повідомлення.

Стаття 107. Заходи щодо стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

107.1. Орган державної податкової служби самостійно перераховує у гривні суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах та здійснює заходи щодо стягнення суми податкового боргу платника податку не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати податку і збору в іноземній державі, зазначеного у документі компетентного органу іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах. Граничний строк стягнення податкового боргу в міжнародних правовідносинах визначається відповідно до пункту 102.4 статті 102 цього Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 104 цієї глави перерахування суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах здійснюється за курсом Національного банку України на день надіслання платнику податків податкового повідомлення в міжнародних правовідносинах.

Встановлений цією нормою строк вжиття заходів щодо стягнення суми податкового боргу у 1095 днів не є припиняючим, тому що зобов’язання, взяті на себе Україною за міжнародним договором, повинні бути виконані належним чином. Отже, встановлені у цій статті строки можуть бути відповідно збільшені або зменшені відповідним міжнародним договором.

Стаття 108. Нарахування пені та штрафних санкцій на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах

108.1. Пеня не нараховується на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

108.2. Штрафні санкції на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах не накладаються при виконанні документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах.

Наявне в даній статті застереження щодо звільнення платника податку від нарахування штрафу та пені стосується саме виконання (точніше — неналежного виконання) документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, а не можливих штрафів та пені, що можуть бути нараховані у відповідній державі за порушення її податкового законодавства.

Пеня і штраф є специфічними інститутами публічного права кожної окремої країни. Отже, вирішити це питання на рівні міжнародного договору практично неможливо, а застосовувати заходи адміністративного примусу, до яких відносяться і пеня, і штраф у податкових відносинах, до зобов’язань, які виникли в іншій країні, не вбачається можливим.

ГЛАВА 11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (коментар з використанням опублікованого законодавства станом на 25.08.2011)

Сукупність статей глави 11 ПК розділяється на дві групи. Перша група — загальні статті, що містять визначення загального поняття податкового правопорушення, перелік санкцій, правила їх застосування тощо. Норми цих статей (ст. ст. 109–116) поширюються на всі випадки порушень податкового законодавства.

Друга група — статті 117–128, що містять склади конкретних податкових правопорушень та санкції за їх вчинення. Кожна з них застосовується у випадку вчинення передбаченого нею правопорушення.

Стаття 109. Загальні положення

109.1. Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

109.2. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

109.1. Ця норма містить загальні ознаки податкового правопорушення. Це означає, що передбачені главою 11 санкції можуть застосовуватися лише у випадках, коли дії чи бездіяльність осіб мають такі загальні ознаки:

— перша загальна ознака податкового правопорушення — діяння, тобто дія чи бездіяльність.

Під діями в праві розуміється активна форма поведінки особи. Бездіяльність — це певна форма поведінки особи, що пов’язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу закону або взятого на себе зобов’язання. Наприклад, платник податків не сплачує суму самостійно визначеного грошового зобов’язання протягом встановлених строків.

За відсутності діяння (дії чи бездіяльності) лише наміри особи, її плани діяти певним чином і порушити законодавство (навіть якщо такі плани сформульовані письмово чи в інший об’єктивний спосіб) не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Так само не може накладатися штраф за бездіяльність, якщо певна норма містить пряму вказівку на те, що цей штраф накладається за певні дії. І навпаки. Дивись коментар до підпункту 120.1.2 статті 120 ПК;

— друга загальна ознака податкового правопорушення — протиправність дії чи бездіяльності.

Протиправність означає невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Тобто визначальною ознакою протиправності тут виступає те, що порушуються норми, контроль за додержанням яких покладається на певних суб’єктів владних повноважень — контролюючі органи. Про ознаки контролюючих органів дивись п. 41.1 та коментар до нього.

Таким чином, під іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, слід розуміти, наприклад, закони з питань митної справи (див. п.1.2 ст.1 ПК), закони щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо. Так, згідно зі ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у визначних розмірах.

Активні дії є протиправними у двох варіантах.

Перший — вчиняються дії, які прямо заборонені законом за правилом «дозволено все, що не заборонено законом». Наприклад, заборонена торгівля готівковими валютними цінностями без отримання відповідного патенту. Дії платників податків, які прямо не заборонені законом, не можуть визнаватися податковим правопорушенням.

Другий варіант протиправності активних дій — вчиняються дії, щодо яких закон не містить прямого дозволу на їх вчинення. Це стосується переважно посадових осіб, які мають діяти в спосіб «дозволено те, що дозволено законом».

Бездіяльність визнається протиправною лише у випадках, коли, по-перше, на особу (платника податків чи посадову особу) покладений законом чи іншими нормативними актами обов’язок діяти певними чином, подруге, вона мала можливість здійснити необхідні дії, по-третє, особа не здійснила ці дії. Наприклад, бездіяльністю є ненарахування платником податку — фізичною особою сум єдиного податку.

— третя загальна ознака податкового правопорушення — суб’єкти правопорушення.

Суб’єктом податкового правопорушення, тобто особою, яка вчиняє це правопорушення, відповідно до п.109.1, може бути:

— платник податків;

— податковий агент;

— посадова особа платника податків;

— посадова особа податкового агенту;

— посадова особа контролюючих органів.

Про поняття платника податків див. коментар до ст. 15 ПК. Про поняття податкового агента див. коментар до пп. 14.1.180 та до ст. 18 ПК.

Під посадовими особами платників податків та податкових агентів слід розуміти осіб, які обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, службові посади, пов’язані з функціями нарахування та сплати податків, ведення бухгалтерського обліку, надання документів, звітності та іншої передбаченої законодавством інформації контролюючим органам. Такі функції за посадою виконують, зокрема, керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, головні бухгалтери. Зайняття певної службової посади або доручення тимчасово виконувати службові обов’язки повинно бути оформлене письмовим наказом. В іншому випадку така особа не може визнаватися суб’єктом податкового правопорушення.

Під посадовими особами контролюючих органів слід розуміти керівників, заступників керівників, інших державних службовців органів державної податкової служби та митних органів, посадові обов’язки яких передбачають здійснення відповідних владних функцій контролю.

Застосування у п. 109.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли правопорушення вчиняється платником податків (податковим агентом) через неправомірні дії його посадових осіб (варіант «та»). В інших випадках неправомірні дії посадових осіб не утворюють порушення податкового законодавства юридичною особою (варіант «або»).

До складів деяких податкових правопорушень включені такі суб’єкти, які не перераховані у п. 109.1. Наприклад, банки та інші фінансові установи вчиняють правопорушення, передбачені ст. 118 ПК, не як платника податку, податкового агента чи контролюючого органу. Також у п. 120.1 ст. 120 ПК як суб’єкти відповідних порушень вказані «інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори».

Вітчизняне законодавство ніколи не застосовувало поняття вини, як ознаки складу порушень, що вчиняються юридичними особами. Однак ПК і щодо порушень, що вчиняються фізичними особами, також не містить вказівок на вину, як обов’язкову умову відповідальності. Це не означає, що передбачені статтями цієї глави ПК фінансові санкції застосовуються незалежно від того, чи є вина посадової особи щодо порушення вимог податкового законодавства. Законодавець не виділяє окремо ознаки вини, по-перше, виходить з того, що діяння фізичної особи, які утворюють податкове правопорушення, за загальним правилом не можуть бути іншими ніж умисними або необережними. По-друге, законодавець вважає, що фінансову відповідальність, яка встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом, диференціювати за формою вини не доцільно.

Тобто стосовно фінансової відповідальності діє презумпція вини (це не суперечить ст. 62 Конституції України, яка проголошує презумпцію невинуватості лише щодо кримінального покарання). Водночас, якщо при розгляді конкретного податкового правопорушення буде встановлено, що фізична особа допустила порушення з вини інших осіб або під впливом непоборної сили (наприклад, несвоєчасне подання податкової звітності внаслідок стихійного лиха), відповідальність такої особи має бути виключена.

109.2. Вчинення платниками податків та посадовими особами контролюючих органів порушень вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Пункт 109.2, а також 111 ПК закріплюють таку обов’язкову ознаку податкового правопорушення, як відповідальність за його вчинення (або караність). Тому не можуть бути віднесені до податкових правопорушень ті порушення, за які фінансові санкції не передбачені.

З урахуванням викладеного в подальшому в коментарі до цієї глави ПК поняття «податкове правопорушення» розуміється як синонім поняття «порушення вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи», яке використовується у статтях ПК.

Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або вимог, установлених нормативними актами з питань оподаткування Кабінету Міністрів України, ДПС України, Державної митної служби України, і за які (протиправні діяння) цим Кодексом або іншими законами передбачено застосування фінансових санкцій.

Стаття 110. Особи, які притягаються до відповідальності за вчинення правопорушень

110.1. Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

110.1. Особами, які притягаються до відповідальності за змістом п. 110.1, виступають:

— платник податків;

— податковий агент;

— посадова особа платника податків.

Про поняття платника податків див. коментар до ст. 15 ПК. Про поняття податкового агента див. коментар до пп. 14.1.180.

Про поняття посадових осіб платників податків та податкових агентів див. коментар до п. 109.1 ПК.

Застосування у п. 110.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли до відповідальності притягуються одночасно платники податків (податкові агенти) та їх посадові особи (варіант «та»). В інших випадках до відповідальності притягуються лише посадові особи (варіант «або»).

Порівняльний аналіз пунктів 110.1 і 109.1 ПК свідчить про те, що посадові особи контролюючих органів визнаються суб’єктами податкових правопорушень (особами, які можуть порушити податкове законодавство), однак не визнаються особами, які притягаються до відповідальності за порушення, передбачені статтями ПК. Статті 117–128 цієї глави, а також інші статті ПК не містять норм про відповідальність посадових осіб контролюючих органів. Водночас відповідальність посадових осіб контролюючих органів передбачена нормами адміністративного та кримінального законодавства (див. нижче коментар до ст. 111).

Деякі статті глави 11 Податкового кодексу передбачають відповідальність осіб, що не зазначені у п. 110.1 ПК України. Наприклад, за неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків притягуються до відповідальності банки або інші фінансові установи і не в якості платників податків, а саме фінансових установ (див. ст. 117 ПК). У п. 120.1 ст. 120 ПК як суб’єкти відповідних порушень вказані «інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори». Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, законні чи уповноважені представники фізичних осіб — платників податків (див. ст. 47 і 119 ПК).

Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

111.1. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

111.1.1. фінансова;

111.1.2. адміністративна;

111.1.3. кримінальна.

111.2. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

111.1. Цей пункт ст. 111 ПК містить перелік видів юридичної відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Перелік не є вичерпним, оскільки, наприклад, посадові особи платників податків та податкових агентів можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, сам ПК передбачає за вчинення деяких податкових правопорушень певні санкції, які не можна віднести до фінансової відповідальності. Так, до суб’єктів господарювання, які порушили порядок отримання та використання торгового патенту, застосовується такий захід впливу, як припинення їх діяльності до дня сплати штрафів, а також до придбання торгового патенту або оформлення пільгового торгового патенту.

111.1.1. Характеристику змісту фінансової відповідальності див. у коментарі до п. 111.2 цієї статті.

111.1.2. Суб’єктами адміністративної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та посадові особи. Це, наприклад, керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, на яких покладений обов’язок дотримання встановленого законом порядку ведення податкового обліку (ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КУАП). Громадяни несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання декларацій про доходи (ст. 164-1 КУАП).

Платники податків можуть бути суб’єктами адміністративної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Платники податків — юридичні особи не можуть притягатися до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення передбачена такими статтями КУАП:

— стаття 156. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами (щодо відповідальності за торгівлю спиртом етиловим, коньячним або плодовим, алкогольними напоями чи тютюновими виробами без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору);

— стаття 163-1. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків;

— стаття 163-2. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів);

— стаття 163-3. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби;

— стаття 163-4. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи;

— стаття 164-1. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат;

— стаття 164-2. Порушення законодавства з фінансових питань;

— стаття 164-5. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка;

— стаття 166-6. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи;

— стаття 166-9. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Адміністративна відповідальність настає лише за умови вини громадянина чи посадової особи, тобто, коли протиправне діяння (дія чи бездіяльність) було вчинено умисно або з необережності.

Необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 255 КУАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

— ст. 156 — органів внутрішніх справ;

— статті 1631–1634 — органів державної податкової служби;

— статті 1641, 1642, 1645 — органів державної податкової служби України та органів внутрішніх справ;

— ст. 1666 — органів державної податкової служби;

— статті 166-9 — спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

Складені в законний спосіб протоколи про адміністративне правопорушення розглядаються уповноваженими на те органами.

Так, відповідно до ст. 2342 КУАП органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 1641), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 1666).

111.1.3. Суб’єктами кримінальної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та службові особи. Це, наприклад, службові особи підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України).

Платники податків можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності, якщо це фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно із цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно із цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Платники податків — юридичні особи не можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за злочини, що вчиняються шляхом невиконання або неналежного виконання вимог законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, передбачена зокрема такими статтями Кримінального кодексу України (далі — КК):

— стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів;

— стаття 205. Фіктивне підприємництво;

— стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

— стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);

— стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок;

— стаття 218. Фіктивне банкрутство;

— стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства;

— стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» змінені умови звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчинені злочину, передбаченого ст. 212 КК.

Зокрема, передбачена можливість звільнення від відповідальності не лише за вчинення діянь, передбачених частиною першою і другою (як раніше), а й за діяння, передбачені частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК відповідна особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Ряд складів злочинів, передбачених КК, опосередковано пов’язані з порушенням вимог, установлених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Так, дії службових осіб органів ДПС у випадку виконання ними своїх обов’язків всупереч інтересам служби можуть утворювати склади злочинів у сфері службової діяльності — зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) тощо.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою контролюючих органів своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них у випадку заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб утворює склад злочину, передбаченого ст. 367 — службова недбалість.

У випадку давання громадянином чи службовою особою платника податків хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища працівником контролюючих органів, вчинене утворює склад злочину, передбаченого ст. 368 — давання хабара.

Обов’язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, передбачені зазначеними статтями КК, є наявність у діянні (дії чи бездіяльності) вини у формі умислу чи необережності. Деякі злочини вчиняються лише умисно (наприклад, ухилення від сплати податків). Деякі можуть вчинятися як умисно, так і з необережності, інші — тільки характеризуються виключно необережною формою вини (наприклад, службова недбалість).

111.2. Суб’єктами фінансової відповідальності (особами, які притягаються до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є платники податків — фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (див. ком. до ст. 15 ПК).

Встановлення фінансової відповідальності означає прийняття та набуття чинності нормативного акта, в якому міститься опис ознак податкового правопорушення, вид і розмір фінансової санкції за його вчинення.

Так, з набуттям чинності ПК встановлена фінансова відповідальність за правопорушення, передбачені статтями 117–128. Більшість цих статей мають кілька пунктів і підпунктів. Деякі з них розділяються на абзаци.

Більшість із цих пунктів, підпунктів і абзаців містить ознаки складів самостійних (окремих) правопорушень.

Деякі підпункти або абзаци описують ознаки не самостійного, а так званого кваліфікованого складу правопорушення, тобто правопорушення, яке має кваліфікуючі ознаки, що роблять його більш тяжким, порівняно з основним складом правопорушення. Так, якщо пункт 120.1 статті 120 ПК передбачає відповідальність за неподання та/або несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків), то наступний підпункт 120.1.1 встановлює фінансові санкції за таке ж діяння, але вчинене повторно протягом року.

Разом з тим слід враховувати, що, крім статей 117–128, Податковий кодекс містить ще ряд норм, які передбачають застосування штрафних санкцій за податкові порушення (див. таблицю наприкінці коментаря до цієї глави ПК).

Застосування фінансової відповідальності означає процедуру, яка має такі етапи:

— фіксування конкретного факту податкового правопорушення;

— прийняття рішення про притягнення до відповідальності (про застосування штрафної санкції);

— виконання рішення про застосування штрафної санкції — сплата штрафу.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. 14.1.265 ПК).

Таким чином, поняття «фінансова санкція» рівнозначно поняттю «штраф» та «штрафна санкція».

Пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (п. 14.1.162). Про порядок і умови застосування пені див. коментар до глави 12.

Незважаючи на те, що в нормах ПК передбачена можливість платника податків вирахувати і сплатити штраф самостійно (наприклад, при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів), відповідальність за застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, покладається на контролюючий орган. Це означає, що контролюючий орган має право і зобов’язаний приймати рішення про застосування фінансових санкцій і забезпечувати їх виконання.

Стаття 112. Загальні умови притягнення до фінансової відповідальності

112.1. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

112.1. Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі здійснення податкових правопорушень (див. ком. до ст. 110). Податковий кодекс містить норми про фінансову відповідальність платників податків, а також податкових агентів за вчинення конкретних правопорушень.

Про поняття посадових осіб платників податків та податкових агентів див. коментар до п. 109.1 ПК.

Зміст п. 112.1 полягає у тому, що посадові особи платників податків та податкових агентів (тобто працівники юридичних осіб), а також фізичні особи — платники податків за наявності відповідних підстав притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності за їх діяння, що призвели до податкового правопорушення, незалежно від притягнення чи не притягнення до фінансової відповідальності за це правопорушення відповідного платника податків чи податкового агента.

У випадках вчинення податкового правопорушення платником податків — фізичною особою можлива ситуація, за якою одна особа за одне правопорушення буде притягнена як до фінансової, так і до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Оскільки фінансова, адміністративна і кримінальна відповідальність є відповідальністю різного виду, така ситуація не суперечать ст. 61 Конституції України — «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Стаття 113. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

113.1. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов’язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

113.2. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

113.3. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

113.1. Про поняття «штрафна санкція» (фінансова санкція, штраф) як елемент фінансової відповідальності див. коментар до п. 111.2.

Пункт 113.1 ПК встановлює загальне правило: порядок та строки сплати, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) такі ж самі, як порядок та строки сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов’язань:

— в разі несплати податку штрафні санкції за це сплачуються відповідно до порядку і строків сплати відповідного податку;

— сплата штрафних санкцій здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, податковим агентом або представником платника податку, або банком;

— сплата штрафних санкцій суб’єктами господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі), здійснюється за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

— органом стягнення штрафних санкцій є той державний орган, який уповноважений стягувати відповідні грошові зобов’язання та/або відповідний податковий борг;

— якщо орган стягнення має право звертатися до суду про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, то він в такий самий спосіб звертається до суду і про стягнення штрафних санкцій;

— оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється за правилами, що встановлені нормами глави 4 ПК.

Окремі особливості (відхилення від загального правила) сплати, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій передбачені статтями 114–116 ПК (див. нижче ком. до них).

113.2. Зміст цього пункту фактично відтворює зміст ст. 112 ПК (див. ком. вище).

113.3. Про порядок застосування штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, див. коментар до пункту 113.1 цієї статті, а також коментар до статей 114–116.

Розмір штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) встановлюється ПК та іншими законами України.

Податковий кодекс передбачає за податкові правопорушення такі види санкцій:

— санкції з абсолютно-визначеним розміром;

— санкції з відносно-визначеним розміром, який вираховується у відсотках від розміру недоплати чи іншого показника тяжкості порушення;

— санкції з відносно-визначеним розміром, який залежить від розміру недоплати чи іншого показника тяжкості порушення, але вираховується не у відсотках (наприклад, штраф у розмірі вартості відчуженого майна, штраф у розмірі збору на один календарний місяць тощо).

Див. також пункти 5–7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення ПК» і коментар до них.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій, не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Так, не можуть встановлюватися і застосовуватися штрафні санкції за порушення нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, ДПС України та інших центральних органів влади, а також органів місцевого самоврядування. Наприклад, після набрання чинності ПК не можна застосовувати штрафні санкції, передбачені Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Стаття 114. Строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

114.1. Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

114.1. У пункті 102.1 ст. 102 ПК, до якого відсилає ця норма, зазначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1 095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання.

На практиці це означає, що контролюючий орган одночасно з визначенням суми грошових зобов’язань платника податків застосовує штрафні санкції до такого платника податків (за наявності законних підстав для таких санкцій). Якщо рішення про визначення суми грошових зобов’язань платника податків прийнято з додержанням строків давності, застосування штрафних санкцій також відбувається в межах встановлених строків.

Однак не виключається ситуація, коли грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом без застосування штрафних санкцій. У таких випадках зберігається право контролюючого органу застосувати штрафні санкції пізніше — але до закінчення строку давності, передбаченого ст. 102 ПК.

Початок спливання строку давності починається з наступного дня після одного з термінів, чи події, вказаних у п. 102.1. Тобто строк давності починає вираховуватися з наступного дня після останнього дня строку, відведеного для подання податкової декларації чи сплати грошових зобов’язань. Або — з наступного дня після фактичного подання податкової декларації.

Останнім днем, коли можна застосувати штрафні санкції, є останній день строку давності, тобто 1 095-й день.

На строки давності для застосування штрафних санкцій поширюються правила п. 102 щодо можливості недотримання строку давності (податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу — платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили), а також п. 102.3 щодо зупинення відліку строку давності (якщо на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні).

Також з цього питання слід керуватися правилами застосування строків давності, що містить п. 56.18 ст. 56 ПК (див. лист Вищого адміністративного Суду України від 10 лютого 2011 року № 203/11/13-11).

У ст. 114 ПК не врегульовані питання щодо строків давності для застосування штрафних санкцій за порушення, які не пов’язані з нарахування податкових зобов’язань. Так, наприклад, неподання банками та іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений цим Кодексом строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків не є підставою для нарахування податкових зобов’язань банків та інших фінансових установ, однак тягне відповідальність за ст. 118 ПК. Строк давності для застосування штрафних санкцій за такі порушення слід вважати таким, що дорівнює загальному правилу, встановленому ст. 102 ПК — 1 095 днів після вчинення правопорушення.

За прямою вказівкою абз. 2 підпункту 102.6.5 ст. 102 ПК на строки давності для застосування штрафних санкцій поширюються норми п. 102.6 про продовження строків подання податкової декларації, а саме — штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації. Порядок застосування норм про продовження строків давності встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх компетенції (п. 102.8 ст. 102 ПК).

Якщо правопорушення вчинене до набрання чинності Податковим кодексом України, а виявлене після вказаної дати, але до сплиття строків давності правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи. У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Зокрема, штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, можуть бути застосовані як до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, так і після цієї дати (6 серпня 2011 року) лише в тому разі, якщо збігаються склади правопорушень, визначені Податковим кодексом України та попереднім законодавством.

Розмір штрафних санкцій, які можуть бути застосовані за правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, визначається нормами ПК (див. Інформаційний лист ВАУ від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11).

Стаття 115. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі вчинення кількох порушень

115.1. У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

115.1. Разове правопорушення — це діяння (дія чи бездіяльність) платника податків, яке вчинюється один раз і утворює закінчений склад конкретного правопорушення. Вчинення такого діяння порушує певну норму (норми) податкового законодавства, після чого правопорушення є закінченим і починають спливати передбачені законодавством строки давності. У випадку вчинення нових аналогічних діянь вони утворюють самостійні правопорушення і за кожне з них окремо застосовуються штрафні санкції.

Наприклад, знищення платником податків бухгалтерської та статистичної звітності до закінчення строків їх зберігання утворює склад податкового правопорушення, передбаченого ст. 121 ПК. З моменту знищення документів це правопорушення закінчене і починається відлік строків давності застосування фінансових санкцій до платника податків, а також відлік строків давності притягнення до відповідальності винних посадових осіб. Якщо той самий платник податків знищить інші документи з питань обчислення і сплати податків та зборів до закінчення строків їх зберігання, це має розглядатися як самостійне правопорушення із своїми строками давності застосування штрафних санкцій. До закінчення зазначених строків давності до платника податків можуть застосовуватися штрафні санкції окремо за перше і за друге правопорушення.

Триваюче правопорушення — це діяння платника податків, поєднане з наступним тривалим невиконанням обов’язків, що покладені на винного законом під загрозою застосування штрафних санкцій. Таке правопорушення складається з ряду дій або з безперервної бездіяльності. Уже перша протиправна дія чи перший факт протиправної бездіяльності є закінченим податковим правопорушенням. Однак на цьому протиправні дії (бездіяльність) не припиняються. За ними слідують такі ж самі дії або продовжується та ж сама протиправна бездіяльність. Однак кожна наступна дія, чи кожний наступний проміжок часу бездіяльності не утворюють нового самостійного правопорушення, а є продовженням єдиного триваючого правопорушення. Відповідно до ст. 115 ПК штрафні санкції застосовуються не за кожне діяння, а за все триваюче правопорушення в цілому. Строки давності для застосування фінансових санкцій за триваючі правопорушення починають відраховуватися з наступного дня після припинення протиправних дій чи бездіяльності, або з дня документальної фіксації контролюючим органом факту правопорушення.

Наприклад, неподання банками та іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платником податків має усі ознаки правопорушення, передбаченого ст. 118 ПК, вже у перший день після спливання встановленого строку. При продовженні бездіяльності (неподання повідомлення) правопорушення триває — кожного наступного дня. Лише в момент направлення повідомлення (в будь-який день після закінчення строку) правопорушення припиняється і починається відлік строків давності застосування штрафних санкцій. За це триваюче правопорушення застосовується одна санкція незалежно від тривалості неподання інформації.

Стаття 116. Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

116.1. У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення.

116.2. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.

116.1. Ряд норм ПК передбачає можливість прийняття рішення про застосування штрафних санкцій до платника податків самим платником податків. У таких випадках ці норми містять і вказівку на порядок (процедуру) застосування штрафних санкцій. Наприклад, відповідно до абз. 3 п. 50.1 ПК платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Відповідно до пп. 17 п. 6 ст. 6 Положення про Державну податкову службу України (затверджена Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 584/2011) ДПС України відповідно до покладених на неї завдань і повноважень має право в установленому порядку застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на ДПС України.

Рішення контролюючого органу про застосування штрафних санкцій оформлюються податковим повідомленням-рішенням. Форма податкового повідомлення-рішення про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (форма «С») передбачена Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 985, зареєстрованим в Мін’юсті України 30 грудня 2010 р. за № 1440/18735.

Відповідно до пунктів 42.1-42.3 ПК повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою контролюючого органу.

Відповідні повідомлення-рішення вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків на день надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (п. 3.10 вказаного вище Порядку від 22 грудня 2010 року № 985).

116.2. Під «видом штрафної (фінансової) санкції» для цілей цієї статті ПК слід розуміти штрафну санкцію, передбачену конкретною нормою ПК або іншого закону.

Наприклад, за заниження платником податків податкових зобов’язань передбачений штраф у розмірі трьох відсотків від суми недоплати (абз. 3а п. 50.1 ПК). Це один вид штрафної санкції за заниження платником податків податкових зобов’язань. Водночас визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання, якщо перевірка результатів діяльності платника податків свідчить про заниження суми його податкових зобов’язань, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання (п. 123.1 ПК). Це другий вид штрафної санкції за заниження платником податків податкових зобов’язань.

Так само п. 120.1 і п. 123.1 передбачають різні штрафні санкції за одне і теж порушення — включення до податкової декларації перекручених (недостовірних) даних про суми одержаних доходів, понесених витрат, якщо такі дії платника призвели до заниження суми оподатковуваного доходу.

Контролюючий орган у таких випадках може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції. Який саме — залежить від обставин (ознак) кожного конкретного правопорушення. Як правило, вважається, що при конкуренції норм та з них, яка має більш сурову санкцію, краще враховує усі обставини вчиненого діяння. Однак, якщо контролюючим органом все ж таки була застосована норма з менш суровою фінансовою санкцією, це виключає в подальшому за це ж саме порушення притягнення до відповідальності за іншою нормою ПК чи іншого закону.

Стаття 117. Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби

117.1. Неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, —

тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, — 510 гривень.

У разі неусунення таких порушень або за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення,

— тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, — 1020 гривень.

117.2. Виключено згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI).

(Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

117.1. У п. 117.1 і в ряді інших норм ПК, що передбачаються відповідальність за податкові порушення, використовується така ознака «неподання у строк (строки)».

Відповідно до ст. 251 ЦК строк — є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У даному випадку зазначеною подією є факт податкового правопорушення.

Перебіг строку за загальним правилом починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. В окремих нормах встановлюється інший порядок, відмінний від цього загального. Так, строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників банками починається з дня відкриття/закриття рахунку (див. коментар до п. 118.1).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та числа останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п’ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Порядок вчинення дій в останній день строку врегульовано ст. 255 ЦК. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові документи, заяви та повідомлення, здані до установи зв’язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Неподання інформації (відомостей, документів, декларацій, звітів тощо) в строк — це або подання її вже після закінчення встановлених строків (подання із запізненням), або неподання інформації і після закінчення встановлених строків на момент фіксування цього факту контролюючим органом.

Стаття 117 ПК, відповідно до її назви, передбачає відповідальність за порушення у сфері встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби і містить склади трьох правопорушень. Перший — загальний склад порушення правил щодо обліку платників податків (абз. 1 і 2 п. 117.1). Другий — кваліфікований склад правопорушення правил щодо обліку платників податків (абз. 3 і 4 п. 117.1). Третій — спеціальний склад порушення правил реєстрації платників акцизного податку (п. 117.2).

Суб’єктами правопорушень за ст. 117 ПК є платники податків, а відповідальності — самозайняті особи; юридичні особи; відокремлені підрозділи юридичної особи; юридичні особи, відповідальні за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність. Залежно від виду суб’єкта диференційовані штрафні санкції.

Абзацами першим і другим пункту 117.1 передбачена відповідальність за порушення загальних правил взяття на облік платників податків, які містяться у статті 63 ПК. Зокрема, ця стаття містить строки подання заяви про взяття на облік платника податків, встановлює обов’язок платників податків подати протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлені документи для взяття на облік в органах державної податкової служби (див. коментар до ст. 63 ПК).

Слід враховувати, що відповідно до п. 63.8 статті 63 ПК особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу. Тому посилання у п. 117.1 на ст. 63 ПК є одночасно посиланням на інші норми цього Кодексу, які регулюють облік платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків (див., наприклад, п. 160.9 щодо особливості реєстрації резидентів, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг).

Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби (абз. 1 п. 117.1) може вчинятися в таких альтернативних формах бездіяльності:

— неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних;

— неподання виправлених документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— неподання виправлених документів для внесення змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних;

— неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності.

Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби (абз. 1 п. 117.1) може вчинятися також у таких альтернативних формах дій:

— подання з помилками чи неповним обсягом документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— подання з помилками чи неповним обсягом для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних.

Абзац третій пункту 117.1 містить ознаки кваліфікованих (тобто з ознаками, які обтяжують відповідальність) складів правопорушень у формі дії. Про це свідчить застосована законодавцем формула «ті самі дії».

Тому за цією нормою може наставити відповідальність лише за такі дії, як:

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, подання з помилками чи неповним обсягом документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби;

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, подання з помилками чи неповним обсягом для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних.

Повторна протягом року бездіяльність (повторне неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/ або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби; повторне неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних; повторне неподання виправлених документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби; повторне неподання виправлених документів для внесення змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних; повторне неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності) має кваліфікуватися за абзацем першим пункту 117.1 ст. 117 ПК.

За абзацем третім пункту 117.1 настає відповідальність за таке правопорушення у формі бездіяльності, як «неусунення таких порушень», тобто неусунення порушень, ознаки яких виписані в абзаці першому п. 117.1 цієї статті.

Слід враховувати, що деякі із цих правопорушень за змістом їх ознак неможливо усунути. Наприклад, таке правопорушення, як неподання платником податків у визначений строк заяв та/або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, є закінченим у момент закінчення відповідного строку. Разом з тим після спливу строку та притягнення до відповідальності суб’єкт не звільняється від обов’язку подання заяв та документів, і строк, протягом якого він повинен виконати цей обов’язок, такий же, як і перший.

Стаття 118. Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків

118.1. Неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений статтею 69 цього Кодексу строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків — тягне за собою накладення штрафу у розмірі 340 гривень за кожний випадок неподання або затримки.

118.2. Здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби —

тягне за собою накладення штрафу на банк або іншу фінансову установу в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 850 гривень.

118.3. Неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку — тягне за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень за кожний випадок неповідомлення.

Стаття 118 ПК за своїм змістом ширше її назви і містить склади трьох самостійних правопорушень.

Перший — порушення строку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків (п. 118.1). Другий — здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби (п. 118.2). Суб’єктом цих двох видів правопорушення є банки, інші фінансові установи.

Третій — неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку (п. 118.3). Суб’єктом цього правопорушення є фізичні особи-підприємці, особи, що проводять незалежну професійну діяльність.

118.1. Ця норма передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється в одній формі бездіяльності:

— неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений п. 69.3 ПК строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків.

Фінансова установа — юридична особа, яка, відповідно до Закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

У контексті ст. 118 ПК фінансовими установами є також органи Державного казначейства України.

Наказом ДПА України від 23 грудня 2010 року № 993 затверджений Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до органів державної податкової служби. Згідно з цим Порядком Національний банк України, банки протягом трьох робочих днів з дня проведення операції відкриття/ закриття рахунків Платників податків та відкриття/закриття власних кореспондентських рахунків (включаючи день відкриття/закриття) подають відомості про це в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ на адресу органів ДПС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Органи Державного казначейства України подають Повідомлення у порядку, визначеному для банків. Іншими фінансовими установами Повідомлення подаються в електронному вигляді засобами електронної пошти НБУ або у паперовому вигляді протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день відкриття/закриття) або надсилаються поштою з повідомленням про вручення на адресу органу ДПС, у якому Платник податків обліковується як платник податків і зборів.

Про зміст поняття «неподання в строк» див. абз. 1–7 коментарю до п. 117.1 ст. 117 ПК з урахуванням, що строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників становить три робочих дні з дня відкриття/закриття рахунку, включаючи день відкриття/закриття (п. 69.2 ПК).

Затримка (абз. 2 п. 118.1) — це подання повідомлення після закінчення встановлених строків. За юридичним змістом «затримка» не відрізняється від «неподання повідомлення в строк».

118.2. Цей пункт ст. 118 ПК передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється у формі активної дії:

— здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

Відповідно до пунктів 69.3 і 69.4 ст. 69 ПК орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунку зобов’язаний направити повідомлення про взяття рахунку на облік або відмову у взятті органом державної податкової служби рахунку на облік із зазначенням підстав. Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків (крім банку) у банках та інших фінансових установах є дата отримання банком або іншою фінансовою установою повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

Порушення органом державної податкової служби строку, встановленого для направлення повідомлення про взяття або відмову у взятті рахунку на облік, не є підставою для звільнення від відповідальності банків або інших фінансових установ за цією нормою.

При вираховуванні розміру, встановленого абз. 2 п. 118.2, штрафу «в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій», беруться до уваги лише операції за тим рахунком, за яким здійснювалися операції до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік.

Період «до отримання повідомлення» починається днем проведення першої операції за вказаним рахунком і закінчується днем, що передує дню отримання повідомлення про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.

118.3. Цей пункт ст.118 ПК передбачає відповідальність за правопорушення, що вчиняється у формі бездіяльності:

— неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку.

Обов’язок фізичних осіб-підприємців та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, повідомляти про свій статус банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки, передбачений п. 69.7 ПК. Банки та інші фінансові установи мають право відкривати рахунки фізичним особам-підприємцям та фізичним особам, які проводять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах (п. 69.1 ПК). Це означає, що формою повідомлення зазначеними особами про свій статус є надання ними банку чи іншій фінансовій установі в установлений спосіб документів, виданих органами державної податкової служби, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах у такому статусі.

Під «кожним випадком неповідомлення» розуміється кожен випадок, коли фізична особа-підприємець чи фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, відкриває в банку або іншій фінансовій установі будь-який рахунок без повідомлення про свій статус.

Див. також Роз’яснення щодо порядку відкриття рахунків фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність (лист НБУ від 22.02.2011 р. № 25-111/418-2794), а також Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджену постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492.

Стаття 119. Порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків

119.1. Неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, передбаченого цим Кодексом, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 85 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень.

119.2. Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

119.3. Оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, або з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків, крім випадків, визначених пунктом 119.2 цієї статті, —тягне за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень.

119.1. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— порушення порядку подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;

— порушення порядку подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

У будь-якому випадку для виявлення об’єктивних ознак правопорушення необхідно враховувати норми ПК, що регулюють порядок подання інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Відтак моментом настання строку слід вважати день, з якого у особи виник статус платника податків або обов’язок бути зареєстрованим у Державному реєстрі згідно з пп. 70.1, 70.3, 70.4, 70.12 статті 70.

Неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це неподання відповідному органу державної податкової служби фізичною особою незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, особисто або через законного представника чи уповноважену особу облікової картки фізичної особи-платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі.

Суб’єктом є платник податків-фізична особа, для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру.

Слід зазначити, що якщо суб’єктом цього правопорушення у назві ст. 119 та у п. 119.1 вказаний платник податків, то згідно з деякими нормами ПК обов’язок подання інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків покладена на інших осіб.

Так, відповідно до п. 99.5.1 обов’язок подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації неповнолітніх та недієздатних покладена на їх законних представників.

Згідно з в. 65.1 взяття на облік фізичних осіб-підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Згідно зі ст. 68 Кодексу обов’язок передавати податковим органам відповідну інформацію щодо фізичних осіб-платників податків покладається і на деякі державні органи: органи, що здійснюють реєстрацію незалежної професійної діяльності або видають дозволи на право самостійного провадження такої діяльності; органи, що ведуть облік або реєстрацію рухомого майна та інших активів, які є об’єктом оподаткування щодо про власників та/або користувачів такого рухомого майна та інших активів, розміщених на відповідній території, або про транспортні засоби, зареєстровані у цих органах, та їх власників; інші органи щодо іншої інформації у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з п. 70.16 органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб як платників податків.

Однак притягнення до відповідальності за ст. 119 державних реєстраторів, батьків неповнолітніх осіб, опікунів недієздатних осіб тощо, тобто суб’єктів, не вказаних у ст. 119, означало б її розширене тлумачення, що неприпустимо стосовно норм про відповідальність фізичних осіб.

Неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це неподання відповідному органу державної податкової служби фізичною особою, яка вже включена до Державного реєстру, особисто або через законного представника чи уповноважену особу заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом державної податкової служби України з відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Суб’єктом є фізична особа, яка включена до Державного реєстру.

Порушення порядку подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це подання облікової картки фізичної особи-платника податків з недостовірними даними щодо місця проживання, податкові пільги платника податків, місце провадження діяльності, телефони та інша додаткова інформація для зв’язку з фізичною особою-підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, або повідомлення з недотриманням встановленої форми, не до того органу державної податкової служби тощо. Перелік даних та документів визначений пп. 70.2, 70.3 та 70.5 статті 70 Кодексу.

Суб’єктом є фізична особа, для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру.

Порушення порядку подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків — це подання заяви з недостовірними відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін. Обов’язок щодо подання такої заяви встановлено п. 70.5 статті 70 Кодексу.

Суб’єктом є фізична особа, яка включена до Державного реєстру.

Про порядок обчислення строків — див. коментар до п. 117.1 ПК.

Абзаци третій і четвертий п. 119.1 містять ознаки кваліфікованих (тобто з ознаками, які обтяжують відповідальність) складів правопорушень у формі дії. Про це свідчить застосована законодавцем формула «ті самі дії».

Тому за цією нормою може наставити відповідальність лише за такі дії, як:

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке саме порушення, подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку;

— повторне протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке саме порушення, подання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку.

Повторність виникає не тільки у випадку вчинення аналогічного правопорушення (наприклад, двічі подання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків з порушенням відповідного порядку), але й у випадках будь-яких варіантів послідовності правопорушень (наприклад, подання облікової картки фізичної особи-платника податків з недостовірними даними щодо місця проживання, а потім подання заяви з недостовірними відомостями про зміну даних, які вносяться до облікової картки).

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Повторна протягом року бездіяльність (повторне неподання інформації для формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків; повторне неподання інформації для ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків платником податків) має кваліфікуватися за абзацом першим цього пункту без врахування повторності як кваліфікованої ознаки.

119.2. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з порушенням встановлених строків податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання не повним обсягом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку;

— подання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку.

Для виявлення об’єктивних ознак правопорушення, зокрема про поняття податкової звітності, її обсяги, строки її подання, — див. норми глави 2 ПК та коментар до неї.

Неподання податкової звітності означає відсутність звітності після закінчення встановлених строків і на момент застосування контролюючим органом штрафних санкцій.

Подання з порушенням встановлених строків означає подання податкової звітності після закінчення встановлених строків, але до застосування контролюючим органом штрафних санкцій.

Недостовірні відомості податкової звітності — відомості, що не підтверджені чи суперечать даним первинних документів, регістрам бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, іншим документам, пов’язаним з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (див. абзац перший п. 44.1 ст. 44 ПК).

Помилки податкової звітності — арифметичні та інші технічні помилки як у первинних документах, що вказані в абзаці першому п. 44.1 ст. 44, і на підставі яких складена податкова звітність, або/та такі ж помилки безпосередньо в податковій звітності.

Диспозиція п. 119.2 щодо недостовірності та помилок податкової звітності не відрізняє випадки зменшення чи збільшення сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, а також сум утриманого з них податку в результаті такої недостовірності чи помилки.

Суб’єктом правопорушення за змістом цього пункту є податковий агент, на якого покладений обов’язок вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам (див. п. 14.1.180 та п. 51.1). Визначення суб’єктом правопорушення і відповідальності податкового агенту не суперечить назві ст. 119 (де вказаний платник податків), оскільки підпунктом 162.1.3 п. 162.3 ст. 162 Кодексу визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є також податковий агент.

Діяння, передбачене п. 119.2, фактично є порушенням передбаченого п. 176.2 обов’язку податкових агентів подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування, а також подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною розділом IV та розділом II цього Кодексу.

Абзацами третім і четвертим п. 119.2 передбачена відповідальність за кваліфіковані (за ознакою повторності) дії, зазначені в абзаці першому цього пункту:

— подання з порушенням встановлених строків податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання не повним обсягом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення;

— подання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення.

Повторність виникає не тільки у випадку вчинення аналогічного правопорушення (наприклад, двічі подання звітності з помилками), але і у випадках будь-яких варіантів послідовності дій, що утворюють склад правопорушення (наприклад, подання звітності з помилками, а потім подання звітності не повним обсягом).

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Суб’єкт порушення — див. вище коментар до абз. першого цього пункту.

Факт застосування до суб’єкта протягом року штрафу має бути підтверджений відповідними документами. Про правила вирахування строків див. коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Відповідальність за повторне правопорушення у формі бездіяльності (неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку) абз. 3 п. 1192 не передбачена. Тому така бездіяльність, незалежно від наявності повторності, має кваліфікуватися за абз. 1 п. 119.2.

119.3. Цей пункт ст. 119 ПК встановлює відповідальність за правопорушення, яке вчиняється у формі активної поведінки (дії) або бездіяльності:

— оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків;

— оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків.

При оформленні документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, відповідальність фактично настає за бездіяльність — за незазначення реєстраційного номера.

Документами, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, можуть бути будь-які документи, до яких нормативні акти вимагають включати відомості про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату фізичними особами податків.

Якщо такими документами є податкова звітність, умовою притягнення до відповідальності за пунктом 119.4 є відсутність ознак правопорушення, передбаченого пунктом 119.2 статті 119 ПК. Це означає, що у випадках, наприклад, подання податкової звітності, яка містить недостовірні відомості як про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку і суми утриманого з них податку, так і про недостовірний реєстраційний номер облікової картки платника податків, застосовується лише п. 119.2 ПК.

Коло осіб, які є суб’єктами цього правопорушення, окреслене у п. 70.12, де обов’язок використовувати при оформлені документів (їх складанні і видачі) реєстраційний номер облікової картки платника податків покладений на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм, включаючи

установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи-підприємців, а також фізичні особи в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків.

Стаття 120. Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності

120.1. Неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), —

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, —

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

120.1.1. Виключено Законом України від 07.07.2011 р.№ 3609-VІ.

120.2. Невиконання платником податків вимог, передбачених абзацом другим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності —

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов’язання (недоплати).

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

(Стаття 120 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

120.1.Абзаци перший і другий цього пункту ст. 120 ПК встановлюють відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися як у формі бездіяльності, так і у формі активної поведінки (дії):

— неподання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків);

— несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків).

Неподання декларації за змістом цього пункту ст. 120 ПК — це відсутність поданої декларації, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, на момент прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за це порушення в порядку ст. 116 ПК.

Несвоєчасне подання декларації — це її подання, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, до отримання повідомлення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за неподання декларації в порядку ст.116 ПК.

Тобто диспозиція цього пункту сформульована таким чином, що хоча неподання декларації у строк є закінченою формою правопорушення, наступне (із запізненням) подання цієї декларації утворює нову форму порушення — несвоєчасне подання. Правопорушення вчиняється в одній з цих двох форм, оскільки одна і та ж декларація однією особою в один момент часу не може бути і неподаною, і поданою несвоєчасно.

За порушення вимог статей 46–51 ПК щодо форми і змісту податкових декларацій та порядку їх складання відповідальність за п. 120.1 не передбачена.

Про строки та порядок подання податкових декларацій див. коментар до ст. 49 ПК, а про правила обчислення строків подання інформації (у т. ч. податкових декларацій) — коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Суб’єктами правопорушення та відповідальності є:

— платники податків (див. коментар до ст. 15 ПК);

- інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори (див. коментар до ст. 18 і ст. 19 ПК).

Якщо податковим агентом неподана або несвоєчасно подана податкова звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків-фізичної особи, суми утриманого з них податку, це підпадає одночасно під дію як п. 120.1, так і п. 119.2 ПК (конкуренція правових норм). У таких випадках вчинене слід кваліфікувати за п. 119.2 як спеціальною нормою.

Абзаци третій і четвертий п. 120.1 встановлюють відповідальність платника податків за повторні дії, тобто за несвоєчасне подання податкових декларацій (розрахунків), вчинене протягом року після застосування до нього штрафу за таке порушення.

Відповідальність платника податків за повторну протягом року бездіяльність, тобто за повторне неподання податкових декларацій (розрахунків), цим пунктом ст. 120 не передбачена і тому така бездіяльність, незалежно від наявності чи відсутності ознаки повторності, має кваліфікуватися за абз. 1 п. 120.1 ст. 120 ПК.

Суб’єктами кваліфікованого правопорушення та відповідальності є лише платники податків. Інші особи, зобов’язані нараховувати та сплачувати податки, збори в абзаці третьому пункту 120.1 (на відміну від абзацу першого цього пункту), не зазначені як суб’єкти правопорушення і відповідальності за цією нормою.

120.2. Абзацем другим пункту 50.1 статті 50 ПК передбачено, що коли у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків повинен зазначити уточнені показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. За таких умов він має право не надсилати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, в якій виявлені помилки (див. ком. до ст. 50 ПК).

Крім того, відповідно до пункту а) абз. 3 п. 50.1 якщо платник податків надсилає уточнюючий розрахунок, він має сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

У випадку ж відображення суми недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, платник податків має збільшити цю недоплату на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Таким чином, склад цього правопорушення утворює два акта бездіяльності в їх єдності:

— платник податків не надсилає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, в якій він самостійно виявив помилки, або надсилає такий розрахунок але не сплачує суму недоплати та штраф;

— цей платник податків не відображає суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, або відображає суму недоплати але не збільшує її на суму штрафу.

Притягнення до відповідальності можливе після завершення першого податкового періоду після періоду, протягом якого були самостійно виявлені помилки у податковій декларації, і зафіксований факт бездіяльності щодо обов’язків, зазначених у п. 50.1 ст. 50 ПК.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків.

В абз. 3 п. 120.2 підтверджується відсутність складу правопорушення у випадках самостійного донарахування суми податкових зобов’язань і самостійної сплати штрафу у порядку, встановленому п. 50.1. (Щоправда постає питання про заохочувальну цінність цього припису з огляду на те, що сума штрафу як санкції за податкове правопорушення не більше суми самостійно нарахованого і сплаченого штрафу).

Стаття 121. Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

121.1. Незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

121.1. Абзаци перший і другий цього пункту встановлюють відповідальність за правопорушення, яке може вчинятися у таких формах:

— незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 ПК строків їх зберігання;

— незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 ПК строків їх зберігання та ненадання такими платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК;

— ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК.

Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (ст. 9 вказаного Закону).

Для виявлення об’єктивних ознак правопорушення слід звернутися до ст. 44 ПК, яка містить вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Зокрема, платники податків зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, не менш як 1 095 днів з моменту подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з моменту передбаченого ПК граничного строку подання такої звітності (див. коментар до ст. 44 ПК).

Відповідно до п. 44.5 ст. 44, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Крім того, платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. Див. також п. 139.1.9 та коментар до нього.

Ні ст. 44, ні ст. 121 не містять норми, яка б передбачала звільнення від відповідальності за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків за умови своєчасного повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, а також їх подальшого відновлення.

Незабезпечення зберігання може вчинятися як діями (знищення документів раніше встановленого строку), так і у формі бездіяльності (пошкодження або втрата документів внаслідок пожежі, крадіжки, затоплення тощо). За пошкодження чи втрату документів внаслідок бездіяльності відповідальність настає лише за умови наявності можливості діяти певними чином — можливості не допустити крадіжки, затоплення тощо. Втрата чи пошкодження документів внаслідок непоборної сили (наприклад, через стихійне лихо) виключає притягнення до відповідальності за цією нормою.

Така форма цього правопорушення, як незабезпечення зберігання зазначених документів, поєднане (варіант «та» в диспозиції пункту) з ненаданням контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій за санкціями, нічим не відрізняється від простого незабезпечення зберігання (без факту ненадання документів контролюючим органам) і тому не має практичного значення. Тим більше, що фізично неможливо надати документи, які втрачені в результаті незабезпечення їх зберігання.

Ненадання платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій є самостійним порушенням, не пов’язаним з наявністю фактів незабезпечення їх зберігання (варіант «або» в диспозиції цього пункту ст. 121 ПК).

Ненадання може виявлятися як у формі прямої відмови надати документи чи їх копії, так у формі невиконання вимоги контролюючих органів надати оригінали документів чи їх копій у передбачений законодавством строк. Після завершення вказаного строку можливе притягнення до відповідальності за це правопорушення, незалежно від того, що платник податків (його посадові особи) прямо не відмовляється від надання документів чи їх копій.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків.

Абзаци третій і четвертий п. 121.1 встановлюють відповідальність за кваліфікований (за ознакою повторності) склад правопорушення, передбаченого абзацом першим.

Однак формула «ті самі дії» обмежує застосування відповідальності за цією нормою лише випадками повторного незабезпечення зберігання документів шляхом їх знищення, тобто діями.

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

Суб’єктом вчинення правопорушення та відповідальності за нього є платник податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке правопорушення.

Стаття 122. Порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою — підприємцем

122.1. Несплата (неперерахування) фізичною особою — платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними Законом України від 04.11.2011 р., № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

122.1. Склад правопорушення, передбачений п. 122.1, вужче назви цієї статі, оскільки передбачає відповідальність за порушення не усіх правил, а лише за правопорушення, яке може вчинятися в одній формі бездіяльності:

— несплата (неперерахування) платником податків-фізичною особою сум єдиного податку в порядку та у строки, визначені законодавчим актом.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку (див. п. 291.2 ст. 291 ПК).

Під несплатою в цьому випадку розуміється не тільки повна відсутність платежу, а й сплата єдиного податку в установлені строки, але не в повному обсязі.

Ставки єдиного податку встановлені у ст. 293 ПК, а порядок і строки сплати єдиного податку — ст. 295 ПК. Зокрема, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Платники єдиного податку третьої і четвертої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої групи є календарний рік. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку другої — четвертої груп є календарний квартал (ст. 294 ПК).

Це правопорушення за об’єктивною стороною характеризується як триваюче, тобто склад правопорушення і підстави для притягнення до відповідальності за ст.122 виникають у наступний день, після дня строку сплати єдиного податку. Кожен наступний факт такої несплати (несплата кожного наступного дня) не утворює нового правопорушення. Припиняється це правопорушення в день сплати єдиного податку. Однак сам факт сплати узгодженої суми грошового зобов’язання за межами строків, визначених цим Кодексом, не скасовує склад цього правопорушення і можливість притягнення до відповідальності за його вчинення.

Суб’єктом, що вчинює правопорушення та притягується до фінансової відповідальності, є платник єдиного податку відповідної групи (див. коментар до ст. 15 ПК).

Стаття 123. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання

123.1. У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, — тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов’язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування — тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

123.2. Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, — тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

(Стаття 123 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VІ)

123.1. Відповідальність за цим пунктом ПК настає не за те, що контролюючий орган самостійно визначив суму податкового зобов’язання, або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, а за ті дії чи бездіяльність платників податків, які утворили підстави для контролюючого органу самостійно визначити суми податкового зобов’язання, зменшити суми бюджетного відшкодування тощо.

Відповідно до вказаних нижче норм ПК зазначені підстави утворюють такі випадки дій та (або) бездіяльності платників податків:

— неподання платником податків в установлені строки податкової (митної) декларації (підпункт 54.3.1 п. 54 ст. 54 ПК);

— заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, якщо про це свідчать дані перевірок результатів діяльності платника податків (підпункт 54.3.2 ст. 54 ПК);

— ухилення від сплати податків, про що свідчить рішення суду, що набрало законної сили, і яким особу визнано винною в ухиленні від сплати податків (підпункт 54.3.4 ст. 54 ПК);

— порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб податковим агентом, якщо про це свідчать дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента (підпункт 54.3.5 п. 54 ст. 54 ПК);

— заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником у митних деклараціях, якщо про це свідчать результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів (підпункт 54.3.6 п. 54 ст. 54 ПК).

Таким чином, обов’язковою ознакою для трьох з п’яти вказаних вище підстав для притягнення до відповідальності за п. 123.1 цієї статті є наявність даних перевірок (контролю), які підтверджують факт правопорушення. Ще одна з цих ознак може бути підтверджена лише рішенням суду, що набрало законної сили.

Щодо поняття перевірок (контролю), порядку їх проведення та оформлення отриманих результатів (даних перевірок) дивись главу 8 ПК та коментар до її статей.

Особа може бути визнана винною в умисному ухиленні від сплати податків вироком суду за кримінальною справою, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах див. ст. 212 КК).

Особа може бути визнана винною в ухиленні від сплати податків за рішенням суду за адміністративною справою (ст. 163-2 та ст. 163-4 КАП), якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у розмірах, які не є значними.

Відповідальність за даною нормою виключається, якщо контролюючий орган без даних перевірок, коли вони є обов’язковими, або без наявності судового рішення, яке набрало законної сили, самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/ або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків.

Суб’єктом правопорушення та суб’єктом відповідальності є платник податків, у тому числі податковий агент (у випадку застосування даних перевірок щодо утримання податків податковим агентом).

Абзаци третій і четвертий п. 123.1 цієї статті встановлюють відповідальність за кваліфікований (за ознакою повторності) склад правопорушення, передбаченого абзацом першим, тобто повторне протягом 1 095 днів неподання платником податків в установлені строки податкової (митної) декларації, ухилення від сплати податків тощо.

Повторність утворюють будь-які варіанти послідовності порушень, що є підставою для контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків. Наприклад, заниження суми податкових зобов’язань після неподання декларації або навпаки. Однак умовою застосування відповідальності за абз. 3 і 4 п. 123.1 є повторне визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання з того податку, за яким відбулося визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання вперше (на це вказує словосполучення «з цього податку»).

Для підтвердження наявності повторності порушень, які встановлюються даними перевірок (контролю) чи судовими рішеннями, необхідні самостійні (окремі) перевірки або судові рішення, що набрали законної сили, як за першим, так і за повторним фактом порушення.

Повторність утворюється незалежно від того, чи була застосована фінансова санкція за перший випадок.

Якщо платник податку був притягнутий до відповідальності за перше порушення — відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується 1 095 календарним днем включно.

Якщо ж за перше порушення штрафні санкції не застосовувалися, строк починається з наступного дня після оформлення належним чином рішення контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків. Якщо на момент притягнення до відповідальності не сплили строки давності, передбачені ст. 114, можливе застосування штрафних санкцій як за перше, так і за повторне правопорушення. Тобто застосовується штраф у розмір 25 відсотків відповідної суми за перше порушення і штраф в розмірі 50 відсотків — за повторне.

123.2. Цей пункт не містить ознак окремого правопорушення, а лише визначає додаткові наслідки у випадках, коли порушення, зазначені у п. 123.1, по-перше, вчинені платником податків, який користується податковою пільгою, по-друге, цей платник податку (посадова особа платника податку) використав суми, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу).

Щодо поняття, підстав надання та порядку використання податковими пільгами встановлений статтею 30 Кодексу. Відповідно до п. 30.8 контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Передбачені цим пунктом наслідки для відповідного платника податків, а саме стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, не є штрафними санкціями. Штраф застосовується відповідно до п. 123.1 ПК. Наявність умов, що зазначені у п. 123.2, є підставою стягнення не штрафу, а суми відповідного податку.

Стаття 124. Відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби

124.1. Відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Кодексом, — тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

124.1. Ця норма містить склад правопорушення, що вчиняється активними діями:

— відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Кодексом.

Умовою застосування норми (накладення штрафу) є наявність таких ознак:

1) відчуження платником податків майна;

2) майно, що було відчужено, перебуває у податковій заставі;

3) наявність обов’язку отримання платником податків згоди органу державної податкової служби на відчуження майна;

4) відчуження цього майна здійснене без узгодження з органом державної податкової служби.

Відчуження майна — будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування (див. п. 14.1.31). Це може бути продаж, дарування, міна тощо.

Майно, яке перебуває у податковій заставі — будь-яке майно платника податків, який має податковий борг, з урахуванням обмежень, визначених п. 87.3 ст. 87 ПК, а також іншими законодавчими актами (див. коментар до ст 87 ПК).

Обов’язок отримання платником податків згоди органу державної податкової служби на відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, є загальним правилом. Це обумовлено приписом абазу другого п. 92.1 ст. 92 ПК: платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби.

Виключеннями з цього загального правила є випадки, коли відчуження майна відбувається після того, як орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди. Також відсутні ознаки цього правопорушення у випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, і платник податків здійснив відчуження такого майна без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження направлені повним обсягом у рахунок виплати заробітної плати, внесків на обов’язкове соціальне страхування та/або погашення податкового боргу (див. коментар до ст. 92 ПК).

Суб’єктом правопорушення і відповідальності є платник податків (див. коментар до ст. 15 ПК).

Див. також: Порядок застосування податкової застави органами державної податкової служби, затверджений наказом Мінфіну України від 11 жовтня 2011 р. № 1273, зареєстрований в Мін’юсті України 23 листопада 2011 р. за № 1339/20077; Положення про проведення перевірок стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджене наказом ДПА України від 24 грудня 2010 р. № 1039, зареєстроване в Мінюсті України 30 грудня 2010 р. за № 1434/18729.

Стаття 125. Порушення порядку отримання та використання торгового патенту

125.1. Суб’єкти господарювання, що проводять торговельну діяльність, здійснюють торгівлю готівковими валютними цінностями, діяльність у сфері розваг та надають платні послуги:

за порушення порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.1 — 267.6.3 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у розмірі збору на один календарний місяць (для діяльності у сфері розваг — у розмірі збору на один квартал);

за здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, без отримання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.4—267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше подвійного його розміру за один місяць;

за здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу, без отримання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 — 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у п’ятикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше п’ятикратного його розміру за рік;

за здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 — 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь строк такої діяльності;

за здійснення діяльності у сфері розваг, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, без отримання відповідного торгового патенту або з порушенням порядку його використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 і 267.6.5 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу, сплачують штраф у восьмикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше восьмикратного його розміру за один квартал.

Несплата (неперерахування) суб’єктом господарювання сум збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у підпункті 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 цього Кодексу в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, — тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок збору, встановлених статтею 267 цього Кодексу.

Абзац перший п. 125.1 цієї статті містить ознаки суб’єктів, які вчинюють правопорушення та притягуються до відповідальності. За змістом цього пункту та підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК — це суб’єкти господарювання, які проводять такі види господарської діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто в магазинах, кіосках, палатках, інших малих архітектурних формах, автомагазинах, розвозках, інших видах пересувної торговельної мережі, лотки, прилавки, інші види торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом, фабрики-кухні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, оптові бази, склади-магазини (див. пп. 14.1.211);

б) діяльність з надання платних послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (див. Постанову Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1258 «Про затвердження переліку платних побутових послуг, на провадження діяльності з надання яких придбавається торговий патент»;

в) торгівля готівковими валютними цінностями у пунктах продажу іноземної валюти, тобто структурна одиниця, яка відкривається банком (фінансовою установою), у порядку, встановленому Національним банком України, у тому числі на підставі агентських договорів з юридичними особами — резидентами, а також національним оператором поштового зв’язку, де здійснюються валютно-обмінні операції для фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, та розташована поза межами операційного залу (див. пп. 14.1.208);

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Це господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що полягає у проведенні розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (див. пп. 14.1.46).

Відповідальність за порушення порядку отримання та використання торгового патенту, залежно від конкретного виду господарської діяльності, диференційована таким чином:

— абзаци другий і сьомий п. 125.1 передбачають відповідальність за правопорушення при здійсненні будь-якого виду господарської, що вказані у ст. 267 ПК;

— абзац третій п. 125.1 передбачає відповідальність за правопорушення при здійсненні усіх видів господарської, що вказані у ст. 267 ПК, крім діяльності у сфері розваг;

— абзаци четвертий і п’ятий п. 125.1 передбачають відповідальність за правопорушення при здійсненні видів господарської, що вказані у ст. 267 ПК, крім торгівлі готівковими валютними цінностями у пунктах продажу іноземної валюти та діяльності у сфері розваг;

— абзац шостий п. 125.1 передбачає відповідальність за правопорушення при здійсненні діяльності у сфері розваг.

Вказані у ст. 267 ПК види господарської діяльності вимагають отримання торгового патенту. Поняття торгового патенту міститься у пп. 14.1.250: торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

Розглядувана стаття встановлює відповідальність за певні діяння залежно від таких видів торгового патенту, як короткотерміновий торговий патент і пільговий торговий патент.

Короткотерміновий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів (пп. 14.1.92). На практиці короткотерміновий торговий патент придбається у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів (див. пп. 267.4.7).

Пільговий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності певними видами товарів, визначених п. 267.2 (це, зокрема, товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів, тощо).

Слід враховувати, що із загального переліку суб’єктів господарювання, які проводять торговельну діяльність та діяльність з надання платних послуг, що вимагають придбання патентів, виключені суб’єкти господарювання, вказані у п. 267.1.2. Це, зокрема, аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності, розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання, фізичні особи — підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності, тощо.

Абзац другий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами бездіяльності:

— нерозміщення оригіналу або нотаріально засвідченої копії торгового патенту в місцях, що вказані у підпункті 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК (на фронтальній вітрині магазину, у пунктах обміну іноземної валюти тощо);

— незабезпечення відкритості та доступності для огляду торгового патенту, розміщеного з додержанням вимог п. 267.6 ст. 267 ПК;

— ненадання для огляду уповноваженим законом особам оригіналу торгового патенту (у випадку розміщення в місцях, що вказані у підпункті 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК, нотаріально засвідченої копії).

Для суб’єктів господарювання, що проводять діяльність у сфері розваг, фінансові санкції за такі порушення підвищені за розміром.

Абзац третій п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку отримання торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), без отримання відповідних торгових патентів;

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), з торговим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача торгового патенту (крім патенту на діяльність у сфері розваг) іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) без патенту, виданого для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Про зміст діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, див. коментар до абзацу першого п. 125.1 цієї статті.

Абзац четвертий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання пільгового торгового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу (товари народних промислів, зубні пасти, порошки та інші), без отримання пільгового торгового патенту;

— здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 цього Кодексу, з пільговим торговим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача пільгового торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.5 ст. 267 ПК);

— здійснення реалізації товарів, визначених підпунктом 267.1.2 пункту

267.1 статті 267 цього Кодексу, з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) з пільговим торговим патентом, виданим не для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють реалізацію товарів у пунктах продажу товарів.

Абзац п’ятий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання короткотермінового патенту, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту;

— здійснення діяльності, передбаченої статтею 267 цього Кодексу, з короткотерміновим патентом не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача короткотермінового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо) з короткотерміновим патентом, виданим не для такої діяльності (див. підпункт 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність.

Абзац шостий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку використання патенту здійснення діяльності у сфері розваг, вчинене такими альтернативними формами дій:

— здійснення діяльності у сфері розваг без отримання відповідного патенту;

— здійснення діяльності у сфері розваг з відповідним патентом, але не на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу (див. підпункт 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ПК);

— передача патенту на діяльність у сфері розваг іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу (див. підпункт 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері розваг.

Діяльність у сфері розваг — господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (підпункт 14.1.46 п. 14.1 ст. 14 ПК).

Абзац сьомий п. 125.1 цієї статті передбачає фінансову відповідальність за порушення порядку сплати збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що вчиняється через таку форму бездіяльності, як несплата (неперерахування) платником збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності сум збору в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Під несплатою (неперерахуванням) розуміється не тільки повна відсутність платежу в установлені строки, а й сплата збору не повним обсягом, чи сплата після закінчення встановленого строку.

Деякі види підприємницької діяльності — це конкретні види підприємницької діяльності, що зазначені у підпункті 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 цього Кодексу (див. коментар до абз. 1 п. 125). Суб’єктами правопорушення та фінансової відповідальності є суб’єкти господарювання, які проводять зазначені види підприємницької діяльності.

Стаття 126. Порушення правил сплати (перерахування) податків

126.1. У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

(Стаття 126 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

126.1. Ця норма передбачає відповідальність за правопорушення, що характеризується одним видом бездіяльності:

— несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом.

З урахуванням змісту підпункту 14.1.39 п. 14.1 ст.14 ПК грошове зобов’язання — це узгоджена сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Під несплатою в цьому випадку розуміється не тільки повна відсутність платежу, а й сплата самостійно визначеної суми податку та/або штрафу в установлені строки, але не в повному обсязі грошового зобов’язання.

Порядок визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати врегульовані нормами глави 4 розділу I ПК. Зокрема, узгодженою сумою грошового зобов’язання вважається сума, яку платник податків самостійно обчислює, зазначає її у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом (п.54.1). Грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету (п. 54.2).

Грошове зобов’язання вважається узгодженим не тільки тоді, коли воно самостійно обчислено платником податків. Якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто, якщо платником податків сума грошового зобов’язання, що була розрахована контролюючим органом, не оскаржувалася в установленому порядку, вона також є узгодженою. В іншому випадку день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов’язання платника податків (пп. 56.17.5).

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов’язаний сплатити суму податкового зобов’язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку — фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом. Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/ або на день подання митної декларації (п. 57.1).

Фактично санкції цієї статті застосовуються до платників податків, які мають податковий борг, тобто суму узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк (пп. 14.1.175).

Це правопорушення за об’єктивною стороною характеризується як триваюче, тобто склад правопорушення і підстави для притягнення до відповідальності за ст. 126 виникають у наступний день, після дня строку сплати узгодженої суми грошового зобов’язання. Кожен наступний факт такої несплати (несплата кожного наступного дня) нового правопорушення не утворює. Припиняється це правопорушення в день сплати узгодженої суми грошового зобов’язання. Однак сам факт сплати узгодженої суми грошового зобов’язання за межами строків, визначених цим Кодексом, не скасовує склад цього правопорушення і можливість притягнення до відповідальності за його вчинення.

Суб’єктом, що вчинює правопорушення та притягується до фінансової відповідальності, є платник податків (див. коментар до ст. 15 ПК). Однак несплата (неперерахування) платником податків — фізичною особою сум єдиного податку має кваліфікуватися за ст.122 ПК.

Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати

127.1. Ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов’язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

(Стаття 127 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

127.1. Абзаци перший та другий пункту 127.1 ст. 127 ПК передбачають (як свідчить граматична конструкція абзацу першого) відповідальність за правопорушення, що характеризується такими формами бездіяльності:

— ненарахування, неутримання податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків;

— ненарахування, неутримання та несплата (неперерахування) податків платником, у тому числі податковим агентом, податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків;

— несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Абзаци третій та четвертий п. 127.1 передбачають відповідальність за «ті самі дії, вчинені повторно протягом 1 095 днів».

Формулювання «ті самі дії» відсилає до ознак правопорушення, передбаченого абзацом першим пункту 127.1. Однак вказане правопорушення, як зазначено вище, характеризується виключно бездіяльністю. Наприклад, повторна протягом 1 095 днів несплата (неперерахування) податків податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є повторною бездіяльністю, у той час, як абзацем третім п. 127.1 передбачена відповідальність за дії (повторні). Див. також коментар до п. 109.1 ст. 109 цієї глави ПК. Зазначені особливості редакції абзацу третього п. 127.1 можуть значно утруднювати його застосування на практиці.

Повторність утворює будь-які варіанти послідовності форм бездіяльності, зазначені в абзаці першому п. 127.1 ПК.

Відлік строку для визначення повторності починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується в останній 1 095 включно день.

Абзаци п’ятий та шостий п. 127.1 передбачають відповідальність за дії, передбачені абзацем першим цього пункту, вчинені протягом 1 095 днів втретє та більше.

Формулювання «ті самі дії» відсилає до ознак правопорушення, передбаченого абзацем першим пункту 127.1. Однак вказане правопорушення, як зазанчено вище, характеризується виключно бездіяльністю. Наприклад, несплата (неперерахування) податків податковим агентом втретє протягом 1 095 днів є фактом допущеної втретє бездіяльності, у той час, як абзацем четвертим п. 127.1 передбачена відповідальність за вчинення втретє чи більше дій. Див. також коментар до п. 109.1 ст. 109 цієї глави ПК.

Зміст поняття «втретє та більше протягом 1 095 днів» в основному збігається із змістом «повторності» (відрізняючись лише кількістю порушень, зафіксованих протягом 1 095 днів). Тому щодо відповідних ознак та правил відліку встановленого строку — див. коментар до абзацу третього п. 127.1 цієї статті ПК.

Суб’єктом відповідальності, за прямою вказівкою, що містить абзац сьомий п. 127.2, є особа, на яку цим Кодексом покладений обов’язок погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, у тому числі податкові агенти.

Так, підпунктом 162.1.3 п. 162.3 ст. 162 Кодексу визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є також податковий агент. Пунктом 160.5 ст. 160 визначено, що резидент, який виплачує неризиденту суму фрахту за договорами фрахту, є уповноваженим стягувати податок на цю суму та вносити його до бюджету.

Платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 168.2.1 п. 1682 ст. 168 розділу IV ПК платник податку — фізична особа, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Суб’єктом ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб у цьому випадку буде сам платник податків.

Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби

128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, органам державної податкової служби, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень.

Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування штрафу, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.

128.1. Абзаци перший і другий цього пункту ст. 128 ПК (з урахуванням п. 118.1 ст. 118 ПК) передбачає відповідальність за такі форми бездіяльності та дії:

— неподання в строк, визначений ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації (за виключенням випадків неподання повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків);

— подання з порушенням строку, визначеного ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації (за виключенням випадків неподання повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків).

Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (ч. 1 ст. 16 Закону «Про інформацію» в редакції від 13 січня 2011 року). Органи державної податкової служби мають право одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/ або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду — інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності (див. пп. 20.1.3 ПК). Порядок отримання податкової інформації конкретизований у ст. 73 ПК з урахуванням ст. 60 і ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків.

Неподання інформації за змістом цього пункту ст. 128 ПК — це відсутність документів, що містять необхідну податкову інформацію, по-перше, після закінчення встановленого для подання строку і, по-друге, на момент прийняття рішення про накладення штрафу за це порушення в порядку ст. 116 ПК.

Несвоєчасне подання інформації — це її подання, по-перше, після закінчення встановленого строку і, по-друге, до отримання повідомлення про накладення в порядку ст. 116 ПК штрафу за неподання інформації.

Тобто диспозиція цього пункту сформульована таким чином, що хоча неподання інформації є закінченою формою правопорушення, послідуюче подання цієї інформації утворює нову форму порушення — подання з порушенням строку. Одна і та ж інформація однією установою в один момент часу не може бути і неподаною і поданою несвоєчасно.

Про правила обчислення строків подання інформації див. коментар до п. 117.1 ст. 117 ПК.

Суб’єктами, що вчинюють правопорушення та притягуються до фінансової відповідальності, є банки, інші фінансові установи.

Фінансова установа — юридична особа, яка, відповідно до Закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Неподання банками або іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений статтею 69 цього Кодексу строк податкової інформації у вигляді повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків має кваліфікуватися за п. 118.1 (див. коментар до ст. 118 ПК).

Абзаци третій і четвертий п. 128.1 встановлюють відповідальність за кваліфіковані (за ознакою повторності) дії, передбачені абзацем першим цього пункту, тобто за:

— повторне протягом року після застосування штрафу подання з порушенням строку, визначеного ПК, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби податкової інформації.

Відповідальність за повторне неподання інформації (за повторну бездіяльність) не передбачена. Відтак якщо відповідний суб’єкт протягом року після застосування штрафу за подання податкової інформації після сплиття строку, визначеного цим Кодексом, вчиняє правопорушення у формі неподання податкової інформації, він не може бути притягнутим за абзацем третім п. 128.1 (відсутні «ті самі дії»). Але як тільки цей суб’єкт усе ж таки подасть з порушенням строку цю інформацію (вчинить «ті самі дії»), він відразу ставить себе під дію абзацу третього п. 128.1 за ознакою повторності.

Відлік річного строку починається з дня уплати штрафу за попереднє правопорушення і закінчується через 365 (включно) календарних днів. Якщо початок або закінчення річного строку припадає на високосний рік, цей строк закінчується через 366 (включно) календарних днів.

ГЛАВА 12. ПЕНЯ

Стаття 129. Пеня

129.1. Пеня нараховується:

129.1.1. після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні — рішенні згідно із цим Кодексом;

129.1.2. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

129.1.3. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

129.2. У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання (його частини) у порядку адміністративного та/ або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов’язання (його частини) скасовується.

129.3. Нарахування пені закінчується:

129.3.1. у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань;

129.3.2. у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

129.3.4. при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

129.4. Пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків — фізичних осіб.

129.5. Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов’язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.

129.6. За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

129.7. Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

129.8. При стягненні коштів і майна платників податків — клієнтів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, утворених відповідно до закону, органи державної податкової служби або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспондентських рахунках банків, а також на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або фінансових установ, що сформовані відповідно до законодавства України.

Визначення терміна «пеня» закріплено в пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї норми пеня — це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. Пеня в податковому праві має дискусійну природу. З одного боку, пеня вважається способом забезпечення виконання обов’язку по сплаті податків і зборів, оскільки стимулює платника податків до належної поведінки. З іншого боку, вона відповідає ознакам фінансової санкції, адже формальною підставою її нарахування є порушення строків погашення податкових зобов’язань.

Пеня нараховується:

1) після закінчення встановлених Податковим кодексом України строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із нормами цього Кодексу;

2) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов’язання (його частини) скасовується.

Відповідно до п. 129.3 коментованої ст. 129 нарахування пені закінчується:

— у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань;

— у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

— у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

— при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підпунктом пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків — фізичних осіб.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов’язань, крім пені, що нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

Коментована стаття містить положення щодо відповідальності банків за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом оперативного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків і зборів та інших платежів до бюджету або державного цільового фонду. У разі порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», з вини банку платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не повним обсягом таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів та інших платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Відповідно до ст. 129.8 ст. 129 Податкового кодексу України при стягненні коштів і майна платників податків — клієнтів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, утворених відповідно до закону, органи державної податкової служби або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспондентських рахунках банків, а також на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або фінансових установ, що сформовані відповідно до законодавства України.

Стаття 130. Зупинення строків нарахування пені

130.1. У разі якщо керівник контролюючого органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 цього Кодексу, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

Коментована стаття встановлює підстави зупинення строків нарахування пені при прийнятті рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені ст. 56 Податкового кодексу України.

У разі коли керівник податкового органу (його заступник), відповідно до процедури адміністративного оскарження, приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 розділу Податкового кодексу України, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

Стаття 131. Порядок сплати пені, нарахованої за невиконання податкового зобов’язання

131.1. Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.

131.2. При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

131.3. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

Коментована стаття визначає порядок сплати пені, нарахованої за невиконання податкового зобов’язання. Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.

Законодавець встановлює, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податку, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податку, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановлену черговість платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми.

Пунктом 131.3 ст. 131 Податкового кодексу України закріплено правило зарахування сум пені до бюджетів та державних цільових фондів. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки. Саме у такий спосіб створюються гарантії компенсації фінансових втрат бюджетів та державних цільових фондів від несвоєчасного надходження податків і зборів.

Стаття 132. Порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України

132.1. У разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до цього Кодексу, особа, відповідальна за дотримання митного режиму, а також особа, відповідальна за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов’язані сплатити суму податкового зобов’язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов’язання за період з дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

У разі направлення претензій щодо сплати податкових зобов’язань гаранту пеня нараховується на строк, що не перевищує 3 місяці з дня, що наступає за днем закінчення строку виконання зобов’язань, забезпечених гарантією.

132.2. Для цілей обчислення пені строком сплати митних платежів вважається:

132.2.1. при використанні товарів в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано звільнення (умовне звільнення) від оподаткування митними платежами, — перший день, коли особою було порушено обмеження щодо користування та розпорядження товарами.

Якщо такий день установити неможливо, строком сплати митних платежів уважається день прийняття митним органом митної декларації на такі товари;

132.2.2. при порушенні вимог і умов митних процедур, що відповідно до податкового законодавства тягне за собою обов’язок щодо сплати митних платежів — день здійснення такого порушення. Якщо такий день установити неможливо строком сплати митних платежів уважається день початку дії відповідної митної процедури;

132.2.3. в інших випадках — день виникнення обов’язку щодо сплати митних платежів.

132.3. У разі якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження;

б) судом встановлено вчинення злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.

Коментована стаття визначає порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України.

У разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до цього Кодексу, особа, відповідальна за дотримання митного режиму, а також особа, відповідальна за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов’язана сплатити суму податкового зобов’язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов’язання за період із дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

У разі направлення претензій щодо сплати податкових зобов’язань гаранту пеня нараховується на строк, що не перевищує 3 місяці з дня, що наступає за днем закінчення строку виконання зобов’язань, забезпечених гарантією.

Для цілей обчислення пені строком сплати митних платежів вважається:

— при використанні товарів в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано звільнення (умовне звільнення) від оподаткування митними платежами, — перший день, коли особою було порушено обмеження щодо користування та розпорядження товарами. Якщо такий день установити неможливо, строком сплати митних платежів уважається день прийняття митним органом митної декларації на такі товари;

— при порушенні вимог і умов митних процедур, що відповідно до податкового законодавства тягне обов’язок щодо сплати митних платежів, — день здійснення такого порушення. Якщо такий день установити неможливо — строком сплати митних платежів вважається день початку дії відповідної митної процедури;

— в інших випадках — день виникнення обов’язку щодо сплати митних платежів.

У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження;

б) судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.

РОЗДІЛ III ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Стаття 133. Платники податку

133.1. Платниками податку з числа резидентів є:

133.1.1. суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

133.1.2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

133.1.3. підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

133.1.4. неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу;

133.1.5. відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу I цього Кодексу, за винятком представництв.

Для цілей цього розділу представництво платника податку — відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.

133.2. Платниками податку з числа нерезидентів є:

133.2.1. юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

133.2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

133.3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Нерезиденти, що діють відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунку ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією, можуть провадити свою господарську діяльність без реєстрації у податковому органі.

133.4. Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України».

133.5. Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

133.6. Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 139 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.; Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

133. Платниками податків є суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених статтями 16 та 17 ПКУ.

Ст. 1 ПКУ визначає відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 статті 7 ПКУ платник податку визначається основним елементом будь-якого податку.

Згідно зі ст. 15 ПКУ платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування, або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податку може бути платником податку за одним або декількома податками та зборами.

Поняття та види юридичної особи регламентуються ст. 80 та 81 ЦКУ. Згідно зі ст. 24 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Платники податку на прибуток розподілені на категорії відповідно до свого організаційно-правового статусу.

133.1. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа резидентів. Пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ визначає резидента (у цілях оподаткування прибутку підприємств) як юридичну особу та її відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність, відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (див. детально коментар до даного підпункту).

133.1.1. Відповідно до коментованого підпункту платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Поняття суб’єкта господарювання міститься в ст. 55 глави 6 розділу ІІ ГКУ від 16.01.2003 № 436-IV Згідно з частиною 1 ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 2 ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього ЦКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому Законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані, відповідно до Закону, як підприємці.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тобто платниками податку на прибуток — суб’єктами господарювання, — є юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність та провадять її як на території України, так і за її межами.

Відповідно до ПКУ внаслідок господарської діяльності повинен виникати дохід. Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/ або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок визнання та класифікацію доходу наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (Далі — Положення № 5), що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153. Відповідно до п. 5 Положення № 5 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визначення поняття «прибуток» у тексті ПКУ відсутнє. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов’язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності відображено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», що затверджено наказом Міністерства фінансів

України від 28.12.2000 № 353 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.01.2001 р. за № 47/5238.

Очевидно, що поняття «дохід» та «прибуток» не є тотожними. Тому є певна суперечність між нормами ЦКУ та ПКУ А також у частині ідентифікації ПКУ господарської діяльності з отриманням доходу при визнанні управлінь залізниці, підприємств залізничного транспорту та неприбуткових установ платниками податку у разі отримання прибутку внаслідок своєї діяльності.

133.1.2. Згідно з коментованим підпунктом платниками податку на прибуток з числа резидентів є управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Управління залізниці є територіально-галузевими об’єднаннями, які засновані на державній власності, тобто зазначені суб’єкти господарювання є державними підприємствами. Перерозподіл доходів залізниць визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98 № 173 «Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, та Порядок розподілу дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту».

Згідно з цією Постановою розподіл дохідних надходжень залізниць здійснюється з урахуванням частки виконаних робіт та наданих ними послуг в єдиному перевізному процесі, а дохідні надходження — платежі, нараховані за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти і пов’язані з ними послуги, що підлягають розподілу між залізницями, які беруть участь у перевезеннях. Розподіл нарахованих дохідних надходжень від перевезень вантажів і пасажирів здійснюється за тарифним принципом за кожним перевізним та проїзним документом з виділенням окремих видів сполучень та статей доходів.

133.1.3. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту.

З урахуванням викладеного у коментарі до пп. 133.1.2 п. 133.1 статті 133 ПКУ прибуток підприємств залізничного транспорту та їх структурних підрозділів, одержаний від операцій, не пов’язаних із перевезенням пасажирів, вантажів, вантажобагажу, пошти тощо, вважається прибутком, одержаним не від господарської діяльності залізничного транспорту.

Згідно зі ст. 64 ГКУ підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

133.1.4. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є неприбуткові установи та організації в разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до розділу III ПКУ

Згідно з пп. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 ПКУ неприбуткові підприємства, установи та організації — підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства й іншої діяльності, передбаченої законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійна діяльність — це добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності, а благодійна організація — недержавна організація, основною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно із цим Законом. Також, згідно зі ст. 1 цього ж Закону, меценатство — добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; а спонсорство — добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

При цьому треба враховувати, що п. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, яка здійснюється без мети одержання прибутку, називається некомерційною господарською діяльністю.

Згідно з п. 1–3 ст. 52 ГКУ під некомерційним господарюванням розуміється самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), у яких, відповідно до статті 12 Господарського кодексу, забороняється підприємництво на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється Законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Статтею 86 ЦКУ дозволено непідприємницьким товариствам (споживчим кооперативам, об’єднанням громадян тощо) та установам поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено Законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Таким чином, діяльність неприбуткових установ та організацій, спрямована на отримання прибутку та/або доходи, що підлягають оподаткуванню, відповідно до розділу III ПКУ, оподатковуються згідно зі статтею 157 Розділу III ПКУ!

133.1.5. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є відокремлені підрозділи суб’єктів господарювання — юридичних осіб, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, визначені відповідно до розділу I ПКУ, за винятком представництв.

Відповідальність за своєчасне та в повному обсязі внесення сум податку на прибуток та авансових внесків з цього податку до бюджету за місцезнаходженням відокремленого підрозділу несе платник податку — юридична особа, до складу якої належить такий відокремлений підрозділ.

Пп. 14.1.30 п. 14.1 статті 14 ПКУ визначає, що відокремлені підрозділи розуміються у значенні, наведеному у Цивільному кодексі України. Стаття 95 ЦКУ надає можливість створення відокремлених підрозділів юридичної особи у вигляді філій та представництв. Відомості про них обов’язково вносяться до єдиного державного реєстру. Різниця між філією і представництвом полягає в обсязі й характері функцій цих підрозділів. Якщо філія здійснює всі або частину функцій юридичної особи, то представництво лише здійснює представництво та захист її інтересів.

Відповідно до ст. 95 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Для цілей розділу III ПКУ представництво платника податку — відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, крім пасивних.

Тому фактично відокремленим платником податку можуть виступати тільки філії і тільки ті, які розташовані на території іншої, ніж головне підприємство, територіальної громади[78].

Якщо філія розташована на території тієї ж територіальної громади, що й юридична особа (головне підприємство), така філія не є самостійним платником податку. У даному випадку головне підприємство та його філія розглядаються як єдиний платник податку, відповідно, головне підприємство сплачує податок, виходячи із загального результату діяльності самого підприємства та його філій.

Порядок оподаткування відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання — юридичних осіб дивись у коментарях до п. 152.4 статті 152 ПКУ

Відповідно до коментованої статті резиденти-платники податку поділені на відповідні категорії, що мають особливості у своєму організаційно-правовому статусі. Характерною рисою приналежності підприємства, організації до кола платників податку на прибуток є проведення господарської діяльності, яка призводить до отримання доходів. Варто нагадати норму пп. 14.1.36 ПК, яка ідентифікує господарську діяльність саме з отриманням не прибутку, а доходу. Тому норма пп. 133.1.2. щодо отримання управліннями залізниці прибутку від основної діяльності залізничного транспорту та норма пп. 133.1.3. щодо набуття статусу платника податку підприємствами залізничного транспорту та їх структурними підрозділами, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту, виглядає як протиріччя із базовою нормою пп. 14.1.36.

Аналогічне протиріччя закладено і в пп. 133.1.4. щодо неприбуткових установ та організацій у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу.

Новацією Кодексу є потрапляння до кола платників цього податку відокремлених підрозділів платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначених відповідно до розділу І цього Кодексу, за винятком представництв (пп. 133.1.5). Якщо раніше дані діяльності відокремлених підрозділів підприємств (філій) включалися до декларації вищої організації за принципом консолідованої сплати податку, то згідно з ПК такий підрозділ може виступати або як самостійний платник податку на прибуток, або у складі консолідованого платника податку (вищої організації) (див. коментар до ст. 159).

Будь-яке підприємство, організація набуває статусу платника податку на прибуток автоматично з дати взяття його на облік у відповідному органі податкової служби України. Підставою для цього є довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП. Лише для спеціальних режимів оподаткування встановлено порядок окремої реєстрації платника такого особливого режиму оподаткування.

133.2. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа нерезидентів. Відповідно до пп. 14.1.122 п. 14.1 статті 14 ПКУ нерезидентами є. а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України (див. коментар до даного підпункту).

133.2.1. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є юридичні особи, що утворені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ.

Основи дипломатичних відносин, зокрема в частині дипломатичних привілеїв або імунітетів, встановлено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961 р. З метою забезпечення належних умов для здійснення дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні їх функцій Президентом видано Указ від 10.06.1993 № 198/93 «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».

133.2.2. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Детальне визначення постійного представництва наведено у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ, згідно з яким постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

Особливості оподаткування нерезидентів містяться в статті 160 ПКУ (див. коментар до даної статті).

133.3. У цьому пункті зазначено, що постійне представництво до початку своєї господарської діяльності повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Особливості державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі в органах державної податкової служби, визначено у ЗУ від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та Главі 5–1 розділу ІІ ПКУ!

133.4. Цим пунктом визначено, що Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України».

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗУ від 20.05.1999 № 679-ХIV «Про Національний банк України» Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності й перебуває у його повному господарському віданні. Ст. 5 Закону визначає порядок формування доходів і видатків Національного банку України.

Плановані доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання НБУ його функцій, встановлених Конституцією України та Законом «Про Національний банк України».

НБУ за підсумками кожного кварталу поточного року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами вносить до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу позитивну різницю до Державного бюджету України поточного року. Позитивна різниця перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками четвертого кварталу вноситься до Державного бюджету України поточного року на підставі затвердженого кошторису доходів та витрат Національного банку України до 10 грудня поточного року.

Позитивна різниця між сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженою у звіті про виконання кошторису НБУ за підсумками року, та сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, внесеною до Державного бюджету України протягом звітного року, вноситься до Державного бюджету України до 20 січня наступного за звітним року.

133.5. Цим пунктом встановлено, що установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. № 2713-IV.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 587 «Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань» департамент є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, виконує правозастосовні та правоохоронні функції, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.

П. 1 статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в структуру Державної кримінально-виконавчої служби України відносить і підприємства установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань даної служби. Стаття 13 даного Закону регламентує специфіку діяльності таких підприємств та визначає, що вони є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці. Пункт 10 статті 13 даного Закону встановлює, що підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до коментованого пункту установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, є окремою категорією платників податку на прибуток, але отримані доходи (які фактично підпадають під дію пільгового режиму оподаткування) повинні направляти виключно на фінансування власної господарської діяльності. В іншому випадку отриманий прибуток підлягає оподаткуванню на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Враховуючи, що підприємства установ виконання покарань не підпадають під визначення неприбуткових установ та організацій, то податкова звітність подається такими платниками податку на загальних підставах відповідно до глави 2 розділу 2 ПКУ

Облік платників податку на прибуток ведеться з метою створення умов для здійснення органами ДПС контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податку та нарахованих фінансових санкцій. Статус платника податку на прибуток присвоюється з дати взяття на облік у відповідному органі ДПС. Довідка про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП (свідоцтво за ф. № 4-УРП) є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі ДПС. Довідка (свідоцтво) видається безоплатно. Порядок обліку платників податків і зборів затверджено Наказом ДПА України від 22.12.2010 № 979 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1439/18734.

133.6. Для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з 01.01.2011 року встановлюються окремі особливості справляння податку відповідно до глави 1 розділу XIV цього Кодексу (див коментар до даної глави).

Стаття 134. Об’єкт оподаткування

134.1. У цьому розділі об’єктом оподаткування є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135–137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138–143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

134.1. Відповідно до пп. 7.1.2 п. 7.1 статті 7 ПКУ об’єкт оподаткування визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, п. 22.1 статті 22 ПКУ дає вичерпне, узагальнене розуміння сутності об’єкта оподаткування. Але кожен податок має свої специфічні особливості, відповідно до яких і визначається його об’єкт оподаткування. Стаття 134 ПКУ виділяє два об’єкта оподаткування — це для резидентів (пп. 134.1.1) та нерезидентів (пп. 134.1.2).

Слід зазначити, що п. 44.2 статті 44 глави 1 розділу 2 ПКУ регламентується, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень цього Кодексу (законодавець мав на увазі визначення тимчасових та постійних податкових різниць — думка автора). Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

134.1.1. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ для визначення об’єкта оподаткування платника податку (резидента) включає всі доходи та витрати, які отримуються ним у процесі господарської діяльності як на території України, так і за її межами (закордонні філіали, представництва, участі в іноземних компаніях тощо).

Відповідно до частини 1 статті 142 ГКУ прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму витрат та суму амортизаційних відрахувань. Пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ прибуток як об’єкт оподаткування визначається дещо по-іншому, ніж це трактує ГКУ, а саме:

Пзп = Дзп — Ср — Візп, (1)

де Пзп — прибуток звітного податкового періоду; Дзп — доходи звітного податкового періоду; Ср — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; Візп — інші витрати звітного податкового періоду.

Розглянемо далі три складові, які впливають на розмір обчислюваного оподаткованого прибутку.

Стосовно першої складової (Дзп). Частина 2 статті 142 ГКУ регламентує, що для цілей оподаткування Законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об’єкта оподаткування. Виходячи з цього, статті 135–137 ПКУ регламентують спеціальний порядок визначення доходу як об’єкта оподаткування (детальніше порядок формування доходів дивись у коментарях до статей 135–137 ПКУ).

Друга складова (Ср) — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у рахунках бухгалтерського обліку — рахунок 90 «Собівартість реалізації»). Визначення даного терміна трактується в пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14 ПКУ, де собівартість розуміється як витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Склад собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається п. 138.8-138.9 статті 138 ПКУ. Стосовно амортизаційних відрахувань, то вони є складовою собівартості й відокремлено, як зазначається в частині 1 статті 142 ГКУ, зменшувати оподатковуваний прибуток не будуть.

Внесення у формулу розрахунку прибутку до оподаткування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг зумовлене тим, що законодавець акцентує увагу на наближенні норм податкового та бухгалтерського обліку.

Щодо третьої складової (Візп). Інші витрати звітного періоду, які включаються для визначення оподаткованого прибутку, регламентуються п. 138.10-138.12 статті 138 ПКУ. Крім цього складу витрат, існують певні особливості щодо визначення окремих витрат, які регламентуються статтями 139–143 ПКУ.

Звітним періодом для платників податку на прибуток вважається: календарний квартал, півріччя, три квартали, рік (див. коментар до п. 152.9 статті 152 ПКУ), крім виробників сільськогосподарської продукції, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Окремі правила порядку обчислення податку визначаються статтею 152 ПКУ (див. коментар до даної статті).

134.1.2. Другим об’єктом оподаткування є прибуток (дохід) нерезидента, який отриманий на території України.

Визначення сутності нерезидента трактується в п. 133.2 статті 133 та пп. 14.1.122 п. 14.1 статті 14 ПКУ, а особливості оподаткування нерезидентів наведено в статтях 160–161 ПКУ (див. коментар до даних статей).

Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад

135.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті

135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

135.2. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

135.3. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

135.4. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов’язань, та включає:

135.4.1. дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

135.4.2. дохід банківських установ, до якого включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу;

е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу;

є) дохід, пов’язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов’язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші доходи, передбачені цим розділом.

135.5. Інші доходи включають:

135.5.1. доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами;

135.5.2. доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу;

135.5.3. суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду;

135.5.4. вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

135.5.5. суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів;

135.5.6. суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 159.2 статті 159 цього Кодексу;

135.5.7. суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів згідно з пунктами 159.3 та 159.5 статті 159 цього Кодексу;

135.5.8. фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду;

135.5.9. суми акцизного податку, сплаченого/нарахованого покупцями/покупцям підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного податку, уповноваженого цим Кодексом вносити його до бюджету, та рентної плати, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну, теплову енергію та природний газ;

135.5.10. суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку;

135.5.11. доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155–161 цього Кодексу;

135.5.12. доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;

135.5.13. дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначений з урахуванням положень статей 146 і 147 цього Кодексу;

135.5.14. інші доходи платника податку за звітний податковий період.

135.1. Коментована стаття регулює порядок визначення доходів, які збільшують базу оподаткування податком на прибуток. Всі доходи платника податку на прибуток розподіляють на дві групи:

— доходи від операційної діяльності;

- інші доходи.

Згідно зі статтею 137.1 Податкового кодексу доходи визнаються за принципом нарахувань, що уніфікує визнання доходів у бухгалтерському і податковому обліку згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»[79], в якій зазначено, що бухгалтерський облік і фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких принцип нарахування і відповідності доходів і витрат, тобто відображення доходів і витрат у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Однак принцип нарахування не є єдиним методом визначення доходів. До окремих видів доходів застосовується принцип касових надходжень. До таких доходів належать, зокрема, суми штрафів, неустойки чи пені, отриманої за рішенням сторін договору або відповідних держорганів, суду, а також дохід на суму отриманих коштів цільового фінансування з бюджету.

По окремих операціях особливого виду (ст. 153) до доходів включаються лише позитивне значення — як різниця між доходами та витратами по таких операціях. Склад інших доходів визначається відповідно до п. 135.5 ПКУ

У формі декларації з податку на прибуток дохід від операційної діяльності відображають у рядку 02, а інші доходи у рядку 03 та розшифровують у додатку ІД.

135.2. Коментований пункт розкриває базову умову визначення доходу. Відповідно до норм зазначеної статті доходи визначаються на підставі первинних документів, які підтверджують отримання платником податку на прибуток доходів, обов’язковість ведення обліку і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів відповідно до вимог розділу ІІ Податкового кодексу.

Документи, які засвідчують факт виникнення доходів, повинні відповідати вимогам статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо відображення відомостей про господарську операцію та підтверджувати її здійснення. Незалежно від того, яку форму первинного документа обрав платник податків — типову чи індивідуально розроблену, первинний документ повинен містити всі обов’язкові реквізити, зазначені в п. 2 ст. 9 цього закону.

Тип первинного документа, на підставі якого визнається факт здійснення операції та визначається сума доходу, залежить від виду діяльності та оформлення договірних відносин між контрагентами. Так, у випадку здійснення операцій постачання товарів, первинними документами, які свідчать про виникнення доходів, можуть вважатися накладні, товарно-транспортні накладні, при здійсненні робіт або наданні послуг — акти виконаних робіт. У сфері роздрібної торгівлі такими документами виступають звіти РРО. Для платників податків, які визнають дохід за методом касових надходжень, такими документами будуть касові ордери, звіти РРО, виписки банку. В окремих випадках доходи можуть визначатися розрахунковим шляхом, для цього складається відповідний розрахунок.

135.3. Коментований пункт утверджує принцип одноразового включення доходів до бази оподаткування. Можливість подвійного включення доходів до бази оподаткування може бути зумовлена наступними причинами:

1. Допущення технічних помилок при веденні бухгалтерського обліку та/ або податкових розрахунків та складанні податкових декларацій з податку на прибуток. Якщо така помилка призвела до перекручення даних у звітності, то платник податку зобов’язаний її виправити одним із наступних способів. Першим способом можна скористатися тоді, коли термін подачі декларації за період, у якому допущена помилка, не закінчився. Тоді можна подати нову звітну декларацію. Якщо помилка призвела до заниження суми податку на прибуток, необхідно буде заплатити штраф у розмірі 3 % від суми недоплати заниженого податкового зобов’язання. Другий спосіб доступний до використання, якщо термін подачі декларації за період, в якому допущена помилка, минув. Тоді платник податку може подати уточнюючий розрахунок і у випадку, якщо помилка призвела до заниження податкових зобов’язань, сплатити штраф у розмірі 5 % від суми недоплати.

2. Помилка можлива у тому випадку, якщо операція отримання доходу складається з двох частин: відвантаження товарів (надання послуг, робіт) та отримання компенсації. При цьому для платників, дохід яких визначається за датою нарахування доходу, операція отримання коштів або іншої компенсації не призводить до виникнення нових доходів. Для платників, дохід яких визначається за датою отримання компенсації (касовий метод), операція нарахування доходу не призводить до виникнення нових доходів.

3. При визначенні або коригуваннях доходу та його розмежуванні по різних податкових періодах, наприклад, при врегулюванні сумнівної або безнадійної заборгованості відповідно до статті 159 Податкового кодексу.

135.4. Коментований пункт регулює порядок визначення вартісної величини доходів. Згідно з нормами цієї статті дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше, ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, у т. ч. при зменшенні зобов’язань.

В окремих випадках дохід з метою оподаткування від операційної діяльності визначається за звичайними цінами[80]. До таких випадків належать:

— здійснення бартерних операцій;

— здійснення операцій з пов’язаними особами;

— продаж товарів, робіт, послуг неплатникам податку на прибуток або тим платникам, які мають право на застосування іншої, ніж основна, ставки податку на прибуток;

— безоплатно отримані/надані товари, роботи, послуги;

На відміну від податкового обліку, в бухгалтерському обліку до зазначених операцій може застосовуватися показник «справедлива вартість». В окремих випадках вартісні величини товару (роботи, послуги) в оцінці за звичайною ціною та справедливою вартістю можуть не збігатися, оскільки формуються за різними ознаками.

Фактично до переліку доходів від операційної діяльності включається тільки виручка від основної діяльності підприємства. У бухгалтерському обліку такі доходи відображаються на субрахунках класу 7, а саме 701 «Дохід від реалізації готової продукції», 702 «Дохід від реалізації товарів», 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг». До доходу з метою оподаткування включається дохід за вирахуванням податку на додану вартість в оцінці за контрактною (договірною) вартістю, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов’язань.

Для банківських установ відображення в обліку таких доходів здійснюється відповідно до Плану рахунків банківської установи. Однак склад доходів від операційної діяльності залежить від категорії платника податків (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Доходи від операційної діяльності за категоріями платників податків

Категорія Види доходів Підприємства, які здійснюють виробництво та реалізацію товарів, робіт, послуг Дохід від реалізації товарів, робіт, послуг Підприємства, які займаються комісійною або агентською діяльністю Винагорода комісіонера (повіреного, агента тощо) Банківська установа 1. Процентні доходи, отримані від здійснення кредитно-депозитних операцій за всіма видами рахунків та цінними паперами, придбаними банком. 2. Комісійні доходи, у тому числі отримані від здійснення кредитно-депозитних операцій, надання гарантій, розрахунково-касового обслуговування, інкасації та перевезення цінностей, операцій з цінними паперами, операціями на валютному ринку та операціями з довірчого управління. 3. Прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами. 4. Прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів. 5. Позитивні курсові різниці, які були отримані при перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості в іноземній валюті (перерахунок здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку). 6. Надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу. Страховий резерв формується і списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченому методикою, яка визначається для банків Національним банком України. 7. Суми безнадійної заборгованості, що підлягають включенню до доходу. Така заборгованість виникає внаслідок того, що дебітор повністю або частково погашає заборгованість, попередньо віднесену кредитором на зменшення доходів або відшкодовану за рахунок страхових резервів. 8. Доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу). 9. Дохід, пов’язаний з реалізацією заставленого майна. 10. Інші доходи, пов’язані зі здійсненням банківських операцій. Виробники Ст. 155 Податкового кодексу сільськогосподарської продукції Страхові компанії Ст. 156 Податкового кодексу

135.5. Коментований пункт визначає перелік інших доходів, які збільшують загальну суму доходу, яка використовується при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток. Перелік інших доходів та особливості їх визначення відображено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Методичні аспекти облікового відображення інших доходів та рахунків, на яких враховують доходи в бухгалтерському обліку

Вид доходу Відображення на рахунках бухгалтерського обліку[81] Примітка Доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті 731 «Дивіденди одержані» Крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під контролем платника податку відповідно до пп. 14.1.159 п. 14.1 статті 14 розділу 1 Податкового кодексу 732 «Відсотки одержані» 733 «Інші доходи від фінансових операцій» Доходи від операцій оренди/лізингу 713 «Дохід від операційної оренди активів» Доходи орендодавця збільшуються на суму нарахованих лізингових платежів за договорами оперативного лізингу за наслідками податкового періоду, в якому здійснене таке нарахування. Передача майна за договорами фінансового лізингу прирівнюється до продажу, дохід від отримання лізингових платежів у орендодавця визнається в частині нарахованих відсотків. 732 «Відсотки одержані» Суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки» Доходи визнаються за методом касових надходжень Вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості» 719 «Інші доходи від операційної діяльності» При безоплатному отриманні товарів, робіт, послуг доходи визнаються не нижче звичайної ціни. 745 «Дохід від безоплатно одержаних активів» Виключення становлять випадки, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи Вид доходу Відображення на рахунках бухгалтерського обліку Примітка Суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із нормами Податкового Кодексу мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж базова ставка податку на прибуток Отримання фінансової допомоги відображається за дебетом рахунків У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» У кореспонденції з При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. рахунком 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання. Неповернута фінансова допомога відображається за кредитом рахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності» та дебетом 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів Сума повернутої фінансової допомоги після її списання як неповернутої відображається за дебетом рахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності» та кредитом рахунків коштів 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» Суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів Відповідно до плану рахунків банківської установи Порядок списання резерву визначається методикою, розробленою Національним банком України Суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів Відповідно до плану рахунків фінансових установ До складу такої заборгованості потрапляє безнадійна заборгованість, яка відшкодовується за рахунок страхового резерву відповідно до п. 159.3 та 159.5 Податкового кодексу Фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду 719 «Інші доходи від операційної діяльності» Дохід визнається за методом касових надходжень Суми акцизного податку, сплаченого/нарахованого покупцями/покупцям підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного податку, уповноваженого Податковим кодексом вносити його до бюджету, та рентної плати, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну, теплову енергію та природний газ У складі виручки від реалізації акцизної продукції (товарів) та електричної, теплової енергії, газу (кредит рахунку 70) На відміну від ПДВ, акцизний податок та цільові надбавки не виключаються з доходів платника податку на прибуток Суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів 718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів», 745 «Дохід від безоплатно одержаних активів» Можуть враховуватись як інший операційний дохід, так і частина основного операційного доходу одержувача коштів (у разі належності певного виду діяльності, який фінансується з бюджету, до основного виду) загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку Доходи, визначені відповідно до статей 146 (доходи від продажу необоротних активів), 147 (доходи від продажу земельних ділянок), 153 (доходи від операцій особливого виду) і 155–161 Податкового кодексу 742 «Доходи від відновлення корисності активів», Див. коментарі до зазначених статей 744 «Дохід від операційної курсової різниці», 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» Доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді 719 — у разі виявлення та виправлення помилки звітного року; 44-у разі виявлення та виправлення помилки минулого року Оформлюються бухгалтерськими довідками та виправними проведеннями на рахунках обліку. Та частина доходів, що правильно врахована в бух. обліку, та неправильно — в податкових розрахунках, коригуванням в бух облік не підлягає Дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначений з урахуванням положень статей 146 і 147 цього Кодексу 742, 743, 712 Див. коментарі до зазначених статей Інші доходи платника податку за звітний податковий період Рахунки доходів залежно від змісту операцій До складу таких доходів відносять доходи від інвестицій в асоційовані підприємства, від відшкодування заподіяної шкоди підприємству тощо

У пп. 135.5.10 статті 135 ПКУ визначено, що до складу інших доходів включаються суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку на прибуток. Пп. 14.1.16 статті 14 ПКУ надано визначення терміна «виробнича дотація з бюджету», під якою слід розуміти фінансову допомогу з боку держави, що надається суб’єкту господарювання на безповоротній основі з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та (або) для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

У практичній діяльності для більш детального аналізу слід звертатися до бюджетного законодавства. Зауважимо: синхронного визначення термінів в бюджетному та податковому законодавстві законодавцем не проведено. Слід враховувати, що бюджетне законодавство орієнтується, переважно, на суб’єктів та учасників бюджетного процесу — державні та місцеві органи влади, бюджетні установи — розпорядників бюджетних коштів.

Зокрема, у Бюджетному кодексі[82] зазначено терміни:

— бюджетне асигнування — повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (ч. 6 п. 1 ст. 2); субвенція — міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції (ч. 48 п. 1 ст. 2); міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (ч. 32 п. 1 ст. 2).

У практичній роботі важливою складовою правильного обліку є застосування кодів асигнувань. Згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджену наказом Державного казначейства України 25.11.2008 № 495 (п. 6 розділу І):

1) субсидії — усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків державних підприємств;

2) капітальні трансферти — це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсацію втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів бюджетних коштів. До цієї категорії включаються також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом кількох років або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які мають одноразовий і нерегулярний характер як для надавача (донора), так і для їх отримувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з бюджету як капітальні трансферти, мають цільове призначення.

3) трансфертні платежі — це невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Отже, з погляду бюджетного законодавства субсидії і капітальні трансферти мають спеціальний або цільовий характер, що є важливим для їх визнання в обліку з метою оподаткування.

Відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 14.01.2011 р. № 11 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за такими кодами економічної класифікації видатків (КЕКВ) бюджету:

Поточні видатки:

— 1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм»;

— 1172 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку»;

— 1310 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

Капітальні видатки:

— 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

— На наш погляд, зазначені коди можна ідентифікувати з нормами підпунктів п. 137.2 наступним чином (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Відповідність видів цільового бюджетного фінансування кодам економічної класифікації видатків (КЕКВ) бюджету

Норма ПКУ Код за інструкцією № 495 137.2.1. Сума коштів, що дорівнює частині амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об’єкт 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» 137.2.2. Цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів 1310 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» 137.2.3. Цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1. і 137.2.2. статті 137 цього пункту Кодексу 1171 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм»; 1172 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку»

Критерії визнання бюджетного фінансування в бухгалтерському обліку. У П(С)БО 15 «Дохід» по аналогії з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 20 «Облік державних грантів субсидій і розкриття інформації про державну допомогу» зазначено загальне правило визнання: цільове фінансування не визнається доходом доти, поки не існує підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування (п.16 П(С)БО 15).

Для різних видів фінансування встановлено різні критерії визнання доходу. Зокрема:

— отримане цільове фінансування витрат некапітального характеру визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування (п.17 П(С)БО 15);

— цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об’єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об’єктів (п.18 П(С)БО 15);

— компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов його витрачання на виконання у майбутньому певних заходів визнаються дебіторською заборгованістю з одночасним визнанням доходу (п.19 П(С)БО 15).

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджене наказом Мінфіну України від 30.09.1990 р., № 291, облік та узагальнення інформації про наявність та рух коштів фінансування заходів цільового призначення (в тому числі отримана гуманітарна допомога ведеться на рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження».

Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» має такі субрахунки:

481 «Кошти, вивільнені від оподаткування».

482 «Кошти з бюджету та державних цільових фондів».

483 «Гуманітарна допомога».

484 «Інші кошти цільового фінансування і цільових надходжень».

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та їх витрачання провадиться за їх призначенням та джерелами надходжень. Крім того, дохід від оборотних активів відображається на субрахунку 718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів». Дохід від безоплатно одержаних необоротних активів, фінансових інвестицій та цільового фінансування капітальних інвестицій відображають на субрахунку 745 «Дохід від безоплатно одержаних активів». Інформація бухгалтерського обліку слугує інформаційним джерелом для формування та визнання доходів від цільового бюджетного фінансування в податковому обліку платника податку.

Стаття 136. Доходи, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування

136.1. Для визначення об’єкта оподаткування не враховуються доходи:

136.1.1. сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

136.1.2. суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

До доходів платника податку, який зареєстрований як суб’єкт спеціального режиму оподаткування згідно із статтею 209 цього Кодексу, включається позитивна різниця між сумами податку на додану вартість, нарахованими таким сільськогосподарським підприємством на ціну поставлених ним сільськогосподарських товарів протягом звітного або попередніх звітному періодів, та сумами податку на додану вартість, сплаченими (нарахованими) ним протягом звітного періоду на ціну виробничих факторів, визначених статтею 209 цього Кодексу;

136.1.3. суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

136.1.4. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законом;

136.1.5. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, а також суми відшкодування немайнової шкоди за рішенням Європейського суду, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

136.1.6. суми коштів у частині надміру сплачених податків та зборів, що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу витрат;

136.1.7. суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, отримані від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрація, інші послуги, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідного бюджету;

136.1.8. суми коштів у вигляді внесків, які:

а) надходять до платників податку, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону, від вкладників пенсійних фондів, вкладників пенсійних депозитних рахунків та осіб, які уклали договори страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також осіб, що уклали договори страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника недержавного пенсійного фонду відповідно до вказаного Закону;

б) надходять та накопичуються за пенсійними вкладами, рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону;

в) надходять до неприбуткових установ і організацій згідно з вимогами статті 157 цього Кодексу;

136.1.9. суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

136.1.10. суми отриманого платником податку емісійного доходу;

136.1.11. номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім’я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);

136.1.12. дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених пунктом 153.3 статті 153 цього Кодексу;

136.1.13. кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи — емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв;

136.1.14. кошти або майно, які повертаються учаснику договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, в разі припинення, розірвання або внесення відповідних змін до договору про спільну діяльність, але не вище вартості вкладу;

136.1.15. кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до чинних міжнародних договорів;

136.1.16. вартість основних засобів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у таких випадках:

якщо такі основні засоби отримані за рішенням центральних органів виконавчої влади;

у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

у разі отримання підприємствами комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.

Порядок безоплатної передачі таких основних засобів встановлюється Кабінетом Міністрів України;

136.1.17. кошти або майно, що надаються у вигляді допомоги громадським організаціям інвалідів, спілкам громадських організацій інвалідів та підприємствам і організаціям, що визначені пунктом 154.1 статті 154 цього Кодексу;

136.1.18. суми коштів або вартість майна, отримані засновником третейського суду як третейський збір чи на покриття інших витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону;

136.1.19. кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів;

136.1.20. основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу, які не враховуються для визначення об’єкта оподаткування;

136.1.21. виключено;

136.1.22. вартість переданого рухомого складу залізничного транспорту загального користування від одної залізниці або підприємства залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування за рішенням Укрзалізниці. Така передача вважається операцією з безоплатної передачі та призводить до зміни балансової вартості відповідної групи основних засобів сторони, що приймає, і сторони, що передає такий рухомий склад;

136.1.23. вартість безоплатно отриманого платником податку майна, що створене в результаті виконання заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, програмами організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, а також іншими профілактичними заходами відповідно до завдань страхування від нещасних випадків;

136.1.24. вартість об’єктів концесії, отриманих (за винятком випадків, передбачених пунктом 137.19 статті 137 цього Кодексу) платником податків від концесієдавця та повернутих відповідно до договору концесії.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 136 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

136. Дана стаття визначає доходи, що не включаються до складу доходів при визначенні оподатковуваного прибутку.

136.1.1. До складу доходів не включаються суми попередньої (авансової) оплати за товари, роботи, послуги, що отримано від покупців та замовників. Ці суми включаються до складу доходів при реалізації відповідних товарів покупцям, при наданні відповідних послуг та робіт замовникам за принципом нарахування на підставі первинних документів.

136.1.2. He включається до складу доходу суми податку на додану вартість, що нарахована на вартість продажу товарів, виконаних робіт та наданих послуг у випадку, коли платник податку на прибуток є платником податку на додану вартість відповідно до вимог розділу V ПКУ

Податок на додану вартість нараховується платником податку за операціями з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, і відображається як податкові зобов’язання з податку на додану вартість за розрахунками з бюджетом. На суму нарахованих податкових зобов’язань з податку на додану вартість платник податку зменшує дохід від реалізації товарів (робіт, послуг).

Підприємства (організації), які не зареєстровані платниками податку на додану вартість (з причин наявності відповідних пільг або незначного розміру доходу, який дозволяє не реєструватись платниками ПДВ), не зменшують суму доходу від реалізації товарів (робіт, послуг).

У випадку, коли сільськогосподарське підприємство застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, то до складу доходів включається позитивна різниця між сумами податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ відповідно до вимог статті 209 даного ПКУ!

136.1.3. Не включаються до складу доходу суми коштів або вартість майна, що надходить у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, в тому числі за договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи. У пп. 14.1.81 статті 14 ПКУ даного визначення терміна «інвестиція», під якою слід розуміти господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу; б) фінансові інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяють на: прямі інвестиції — господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; портфельні інвестиції — господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку; в) реінвестиції — господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. У випадку, коли кошти або майно повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, доходи також не визначаються для визначення об’єкта оподаткування тільки у розмірі, що не вище вартості придбання акцій, часток і паїв.

Відповідно до статті 1130 ЦКУ від 19.06.1993 р. № 980-IV спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти для досягнення мети, що не суперечить законодавству. Майнові та грошові внески за договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не враховуються як дохід при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток. У випадку, коли кошти або майно повертаються учаснику договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, у разі припинення, розірвання або внесення відповідних змін до договору про спільну діяльність, доходи також не визначаються для визначення об’єкта оподаткування тільки у розмірі, що не вище вартості вкладу.

136.1.4. Не включаються до складу доходів платника податку суми коштів або вартість майна, що отримана як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна або за рішенням суду в результаті задоволення претензій як компенсація прямих витрат або збитків, якщо вони не були віднесені до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

У пп. 136.1.10 п. 136.1 статті 136 ПКУ визначено, що до складу доходів платника податку не включається сума отриманого емісійного доходу. Під терміном «емісійний дохід» розуміють суму перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення) або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів (пп. 14.1.58 п. 14.1 статті 14 ПКУ).

136.1.12. Не включається до складу доходів платника податку на прибуток сума дивідендів, отриманих від інших платників податку на прибуток, які, відповідно до вимог статті 153 Кодексу, мають особливий порядок оподаткування. Особливістю оподаткування податком на прибуток є те, що при прийнятті рішення щодо виплати дивідендів акціонерам (власникам) емітент корпоративних прав нараховує і вносить до бюджету авансовий внесок податку на прибуток, який нараховується на суму цих виплат.

У пп. 136.1.15 та 136.1.16 статті 136 ПКУ до складу доходів при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток не включаються суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, вартість безоплатно отриманих основних засобів, відображається постійна податкова різниця, що зменшує доходи. Міжнародна технічна допомога — ресурси та послуги, що, відповідно до міжнародних договорів України, надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки місцевого та державного розвитку, що залучається у вигляді майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні, робіт і послуг, прав інтелектуальної власності, фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті та інших ресурсів, не заборонених законодавством, у тому числі стипендій. Курсова різниця, яка виникла під час проведення перерахунку іноземної валюти, отриманої у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги за міжнародними договорами або з міжнародними фінансовими установами та організаціями, відповідно до пп. 153.1.6 п. 153.1 статті 153 ПКУ, також не включається до складу доходів при визначенні об’єкта оподаткування податку на прибуток. У складі доходів також не відображається вартість безоплатно отриманих основних засобів за рішенням центральних органів виконавчої влади, за рішенням місцевих органів виконавчої влади стосовно об’єктів енергопостачання, газо- і теплопостачання, водопостачання, каналізаційних мереж, об’єктів соціальної інфраструктури підприємствами комунальної власності.

136.1.19. Вартість коштів або вартість майна, що надходить комісіонеру (повіреному) в межах договору комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів, відповідно до вимог пп. 136.1.19 даного Кодексу, не включається до складу доходу платника податку на прибуток, тому що при їх передачі не змінюється право власності. Так, у статті 1018 Цивільного кодексу України № 980-IV від 19.06.1993 р. чітко зазначено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

136.1.21. Підпункт, що коментується, скасований згідно із законом від 07.07.2011 р. № 3609. У результаті до податкових доходів включається повна вартість отриманих безоплатно об’єктів необоротних активів на рівні не нижче звичайних цін (пп. 135.5.4 та п. 137.10 ПКУ). При цьому на вартість таких отриманих об’єктів податкова амортизація не нараховується. Отже, така операція збільшує об’єкт оподаткування одноразово у періоді отримання активів.

136.1.22. Зазначений підпункт викладено в новій редакції відповідно до Закону від 07.07.2011 р. № 3609. На відміну від попередньої редакції, відтепер передача рухомого складу залізничного транспорту загального користування вважається операцією з безоплатної передачі та призводить до зміни балансової вартості відповідної групи основних засобів обох сторін, що беруть участь у процесі передачі об’єктів. Натомість за попередньою редакцією підпункту вартість відповідної групи основних засобів не змінювалася.

Методичні аспекти облікового відображення доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування.

Методологія розрахунку податку до оподаткування передбачає використання даних бухгалтерського обліку платника. Тому важливо в практиці визначити рахунки, на яких накопичуються дані про суми доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування (табл. 3.4):

Таблиця 3.4

Порядок відображення доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування

Підпункти статті 136 ПКУ Підпункти пункту 4.2 Закону № 283 Порядок відображення операції в бухгалтерському обліку 1 2 3 136.1.2. 4.2.1 На суму ПДВ на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, послуг: по дебету рахунків доходів (70, 71, 72, 74,75) і кредиту субрахунків 641, 643; на суму ПДВ на суму отриманих коштів від покупців (касовий метод): по дебету субрахунку 643 і кредиту субрахунку 641. Для виробників сільгосппродукції до доходів включається зазначена в абз. 2 цього п/п позитивна різниця сум ПДВ 1 2 3 136.1.3. 4.2.5 По дебету рахунків коштів та кредиту рахунків капіталу 136.1.4. 4.2.2 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів (71, 74) 136.1.5. 4.2.3 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів (71, 74) 136.1.6. 4.2.4 По дебету рахунків коштів (31) і кредиту рахунку 64 «Розрахунки з бюджетом» 136.1.7. 4.2.6 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів 136.1.8. 4.2.7 По дебету рахунків коштів і кредиту рахунків кредиторів 136.1.9. 4.2.8 По дебету рахунків коштів і кредиту рахунків кредиторів 136.1.10. — По кредиту субрахунку 421 і дебету рахунків коштів 136.1.11. 4.2.10 По дебету рахунків зобов’язань (за облігаціями, векселями) тощо і кредиту рахунків коштів 136.1.12. 4.2.11 По дебету рахунків коштів і кредиту субрахунку 731 «Дивіденди одержані» 136.1.13. 4.2.12 По дебету рахунків активів і кредиту рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» 136.1.15. 4.2.13 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів 136.1.16. 4.2.15 По дебету рахунків активів і кредиту субрахунку 745 «Доходи від безоплатно одержаних активів» 136.1.17. 4.2.16 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів 136.1.18. 4.2.19 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів 136.1.19. Кошти: по дебету рахунків коштів і кредиту рахунків дебіторів (покупців); Товари: по дебету рахунків товарів і кредиту рахунків кредиторів (комітентів) 136.1.20. По дебету рахунків коштів (31) та кредиту рахунків позик (50,60) 136.1.21 4.2.15 По дебету рахунків 10,11,12 і кредиту субрахунку 745 «Доходи від безоплатно одержаних активів» 136.1.22. — По дебету та кредиту рахунку 10 «Основні засоби» 136.1.23. По дебету рахунків коштів або вартості майна і кредиту рахунків дебіторів. Контроль за використанням коштів проводиться за даними спеціального рахунку, відкритого в органах державного казначейства

Отже, зазначені у колонці 1 таблиці 3.4 доходи не враховують у податковому обліку платника податку.

Стаття 137. Порядок визнання доходів

137.1. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

137.2. Доходом у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається:

137.2.1. сума коштів, що дорівнює частині амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету або за рахунок кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України, цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об’єкт;

137.2.2. цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів — з моменту його фактичного отримання;

137.2.3. цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту, протягом тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

137.3. У разі якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва, зазначені у попередньому абзаці, виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов’язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення.

При цьому, якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) перевищує суму доходу, попередньо нараховану за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), таке перевищення підлягає зарахуванню до доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менше суми доходу, попередньо визначеного за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

137.4. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

137.5. У разі продажу товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку — комітентом датою отримання доходу від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента).

137.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів із продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки.

У разі якщо торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України.

137.7. У разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

137.8. Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

137.9. Датою отримання доходів власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом є дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів).

Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього Кодексу.

При цьому метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною згідно зі статтею 159 цього Кодексу.

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

137.11. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

137.12. Датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту.

137.13. Суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

137.14. Датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»).

137.15. За договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» дохід у вигляді частини страхового внеску визнається в момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів.

137.16. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

137.17. Доходи платника податку у вигляді вартості основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, з метою здійснення їх експлуатації, які не враховані у складі доходу під час їх зарахування на баланс платника податку відповідно до цього Кодексу, визнаються з метою оподаткування доходами в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованих у порядку, передбаченому цим Кодексом, у момент нарахування такої амортизації.

137.18. За цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення, сума процентів включається до складу його доходів у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

137.19. Доходи концесіонера у вигляді вартості, визначеної на рівні звичайної ціни, основних засобів, отриманих платником податків від концесієдавця відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», визнаються в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованої згідно із статтею 145 цього Кодексу, одночасно з її нарахуванням.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 137 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

137. Визначальним моментом включення доходів до декларації з податку на прибуток є порядок визнання доходів з метою оподаткування. До таких визначальних моментів відносять дату отримання доходу і критерії визнання доходу.

Порядок визнання доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) базується на принципі нарахування. Такий підхід кореспондує із принципами бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 4 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при застосуванні принципу нарахування дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) відображається у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний податковий період, у якому такі доходи утворилися.

Загальна норма щодо визнання доходів визначена у п. 137.4 статті 137 ПКУ, згідно з якою датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи утворилися, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 розділу III ПКУ!

Проте принцип нарахувань є не єдиним методом обліку доходів. До окремих операцій і видів доходів у ПКУ застосовано принцип (метод) касових надходжень — «касовий метод». Наприклад, суми штрафів та /або неустойки чи пені, отриманої за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до доходів за датою їх фактичного надходження (п. 137.13). Аналогічно визначається дохід на суму отриманих коштів цільового фінансування з бюджету (пп. 137.2.2).

За окремими операціями дохід визначається «розрахунковим методом». Наприклад, такий підхід застосовано до визначення суми доходу від виконання довгострокового контракту, якщо не передбачено поетапного здавання робіт. Зокрема, за нормою пункту 137.3 ПКУ дохід можна визначити через застосування коефіцієнта співвідношення фактично здійснених витрат до планової (очікуваної) суми витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані. Вочевидь, при поетапному здаванні робіт дохід слід визнавати після закінчення кожного етапу у відповідному звітному періоді.

За окремими операціями дохід визначається «пропорційним методом». Наприклад, це характерно для доходу від капітальних інвестицій, профінансованих з бюджету: дохід визнається не одразу при отриманні таких інвестицій, а через певний час у сумі амортизації об’єкта інвестування (пп. 137.2.1). Цей підхід слід застосовувати і до цільового фінансування з бюджетів та державного фонду соціального страхування: доходи визнаються протягом тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування (пп. 137.2.3).

Усе це свідчить про різноманітність методів обліку доходів з метою оподаткування. Отже, в практиці для правильного визначення об’єкта оподаткування слід аналізувати кожну операцію (групу операцій) доходів крізь призму норми конкретного підпункту цієї статті (табл. 3.5).

Крім того, у п. 13 підрозділу 4 розділу XX ПКУ передбачено визначення доходів щодо житлово-комунальних послуг за касовим методом строком на 3 роки — до 01.01.2014 р. Це означає, що доходи підприємств-платників податку цієї категорії обчислюються за сумами надходжень у касу та на банківські рахунки такого платника податку за звітний податковий період. Такі операції відображають за дебетом рахунків коштів та кредитом субрахунку 703 «Дохід від реалізації послуг».

Водночас п. 13 підрозділу 4 розділу XX передбачено відповідні особливості визнання витрат при формуванні собівартості наданих послуг для платників податку, надавачів послуг ЖКГ, та передбачає, що у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг витрати на придбання товарів, робіт, послуг визначаються у сумі фактично сплачених за них коштів. Решта витрат визнаються відповідно до норм розділу III цього Кодексу.

Критерії визнання доходів у бухгалтерському обліку. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО) 15 «Дохід»), критерії визнання доходу застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Слід мати на увазі, що в бухгалтерському обліку визнані доходи підприємства класифікуються за більш широким переліком груп ніж при обліку з метою визначення об’єкта оподаткування:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рахунок 70);

б) інші операційні доходи (рахунок 71);

в) фінансові доходи (рахунок 72, 73);

г) інші доходи (рахунок 74);

д) надзвичайні доходи (рахунок 75).

Склад доходів, що відносять до відповідної групи в бухгалтерському обліку, встановлено Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 397/3690 (зі змінами) (далі за текстом — П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Особливості визнання доходів від реалізації товарів.

137.1. Відповідно до абз. 1 п. 137.1 ст. 137 ПКУ дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Під поняттям «товар» розуміються усі матеріальні і нематеріальні активи (крім робіт та послуг), що реалізуються платником податку та приносять йому дохід.

У пп. 14.1.202 статті 14 ПКУ дається визначення терміна «продаж (реалізація) товарів» — будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Водночас у бухгалтерському обліку, згідно з вимогами П(С)БО 15 «Дохід», дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається у разі наявності більш широкого переліку умов:

1. Покупцеві передано ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив).

2. Підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами).

3. Сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена.

4. Є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток умови визнання доходу від реалізації товарів (продукції, інших активів) обмежуються лише фактом переходу покупцеві права власності на такий товар. Факт переходу права власності повинен бути документально підтверджений відповідним первинним документом — накладною, товарною накладною, товарно-транспортною накладною або іншим первинним документом, який є доречним, виходячи з умов контракту (договору) із покупцем, і фактично застосовується в обліку продавця товарів.

Форма первинного документа обирається платником податку самостійно — типова або індивідуально розроблена. В останньому варіанті платнику слід врахувати необхідність наявності в документі обов’язкових реквізитів відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 1995 р. № 88 «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку».

Платник податку здійснює податкові розрахунки доходів у порядку, визначеному окремим актом законодавства.

Слід мати на увазі, що при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій, ПКУ не висуває особливих умов визнання доходу продавця. Водночас відповідно до п. 9 П(С)БО 15 «Дохід», дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість. Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток зазначене обмеження, характерне для бухгалтерського обліку, не враховується. Тобто під час здійснення товарообмінної (бартерної) операції товарами оподатковуваний дохід у продавця визнається за правилом частини першої п. 137.1 статі 137 ПКУ! У разі обміну товарів на послугу (роботу) або навпаки оподатковуваний дохід визнається за правилом частини другої п. 137.1 статі 137 ПКУ! У покупця товари включаються до складу запасів або необоротних активів.

Особливості визнання доходів від надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до абз. 2 п. 137.1 дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У свою чергу, при визначенні та ідентифікації операцій продажу робіт (послуг) слід виходити із сутності терміна «продаж результатів робіт (послуг)», який наведений у п. 14.1.203 статті 14 ПКУ, — будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової власності.

У ПКУ не зазначено особливих умов визнання доходу, пов’язаних з наданням послуг. Водночас відповідно до П(С)БО 15 «Дохід» дохід визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

1. Можливості достовірної оцінки доходу.

2. Ймовірності надходження економічних вигод від надання послуг.

3. Можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу.

4. Можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток умови визнання доходу від реалізації робіт, послуг обмежуються лише фактом передачі покупцеві результатів робіт (послуг), що підтверджено документально.

Вимоги статті 137 щодо дати визнання доходів залежно від їх виду наведено у табл. 3.5 (колонки 2 і 3). Також наведено документальну підставу визнання доходу (колонка 4) і найбільш поширені варіанти проведень доходів на рахунках бухгалтерського обліку.

Бартерні операції. Слід мати на увазі, що при здійсненні товаро-обмінних (бартерних) операцій ПКУ не висуває особливих умов визнання доходу продавця. Водночас відповідно до п. 9 П(С)БО 15 дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість. Отже, з метою податкового обліку зазначене обмеження, характерне для бухгалтерського обліку, не враховується. Тобто під час здійснення товарообмінної (бартерної) операції товарами оподатковуваний дохід у продавця визнається за правилом частини першої п. 137.1 статті 137 ПКУ! У разі обміну товарів на послугу (роботу) або навпаки, оподатковуваний дохід продавця визнається за правилом частини другої п. 137.1 статті 137 ПКУ! У покупця товари включаються до складу запасів або необоротних активів.

Вчасність включення задокументованих операцій до декларації. У практиці трапляються випадки, коли оформлені первинні документи потрапляють до бухгалтерії підприємства (організації) із запізненням. Наприклад, товар відвантажено 17 травня, прийнятий покупцем 22 червня, а до бухгалтерії документ потрапив 25 липня. Виходячи з того, що звітним періодом для податку на прибуток є квартал, суму доходу від такої операції слід включити до доходу 2-го кварталу звітного року. В даному випадку з технічних причин бухгалтерія не встигає обробити документ та включити його у потрібний 2-й квартал, а відносить до доходів 3-го кварталу. Таке рішення платника податку кваліфікуватиметься як невчасне (із запізненням) віднесення сум до складу доходів. Відповідно, може виникнути недоїмка з податку на прибуток. У будь-якому випадку запізнілу документацію слід включати до декларації того періоду, до якого належать відповідні суми доходів. Технічно це може бути проведено безпосередньо у декларації за звітний період (при можливості) або через уточнюючий розрахунок, який складається після здачі декларації до податкового органу.

137.2. Наведено особливості визнання такого виду доходів платника податку, як кошти цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів. Норми цього підпункту стосуються тих платників податку, що отримують бюджетні кошти (гранти) для ведення господарської діяльності. При цьому доходи, що виникають, поділяються на три види:

1) доходи від об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів) платника податку (пп. 137.2.1);

2) цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів (пп. 137.2.2);

3) інше цільове фінансування, крім випадків, зазначених у пп. 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту (137.2.3).

Відповідно до змін, унесених законом від 07.07.2011 р. № 3609 у пп. 137.2.1, до бюджетного фінансування прирівнено отримання коштів за рахунок кредитів, залучених Кабміном України.

На жаль, законодавець не надав у ПКУ тлумачення термінів дотація, субсидія, капітальна інвестиція із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів. У ст. 14 «Визначення понять» ПКУ наведено термін виробнича дотація з бюджету, який у пп. 14.1.16 ПКУ зазначено як «фінансова допомога з боку держави, що надається суб’єкту господарювання на безповоротній основі з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та/або для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг». Отже, для більш детального аналізу слід звертатися до бюджетного законодавства (див. детальніше коментар до ст. 135 ПКУ).

137.3. Наведено особливості визнання доходу у разі, коли платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва. Норма цього пункту поширюється на тих виробників товарів (надавачів послуг), які не застосовують поетапного їх здавання замовникам. Доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Наведемо приклад розрахунку методом визначення доходів за питомою вагою витрат. Підприємство «А» виробляє обладнання «Д» за контрактом із замовником у термін 20 місяців з кошторисною (контрактною) вартістю товару 20 000 000 грн. Витрати на його створення — 12 000 000 грн, що становить у середньому за місяць 600 000 грн. Співвідношення витрат за звітний квартал (1 800 000) і увесь період робіт — 15 %. Отже, сума доходу за квартал становить 3 000 000 грн (20 000 000 х 0,15). Суми доходів приймаються для декларації без ПДВ.

Норми п. 137.3 ПКУ орієнтовані переважно на варіант з визначеною ціною контракту. Проте в практиці можливі варіанти застосування інших методів визначення ціни, наприклад, за методом «витрати плюс». У таких ситуаціях вочевидь доведеться застосувати ті самі методи визначення доходів за довгостроковим контрактом, що регламентовані у пункті, який коментуємо.

Після переходу права власності покупцю на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов’язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого у попередні періоди протягом строку їх виготовлення.

При цьому, якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) перевищує суму доходу, попередньо нараховану за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), таке перевищення підлягає зарахуванню до доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менший суми доходу, попередньо визначений за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Доповнимо наведений вище приклад. Припустимо, що кінцева ціна контракту з поставки обладнання «Д» становить 19 000 000 грн (варіант 1) і 22 000 000 грн (варіант 2). При цьому за умовами варіанта 1 доходи виробника обладнання слід зменшити на 1 000 000 грн у тому кварталі, на який припадає дата складання акта або іншого документа, який засвідчує перехід права власності на поставлене замовнику обладнання (товар). У випадку варіанта 2, навпаки, доходи виробника обладнання слід збільшити на 2 000 000 грн.

137.5. Зазначено особливості визнання доходу платником податку-комітентом в умовах продажу товарів за посередницькими договорами — комісії, агентським договором. При цьому датою отримання доходу комітентом від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента). У свою чергу, комісіонер за юридичною сутністю посередницьких договорів визнає доходи у сумі винагороди за такий продаж.

Наприклад, за договором комісії комісіонер «А» реалізував товари через комітента «Б» на 120 000 грн з ПДВ. Згідно з договором комісійна винагорода становить 10 % від суми продажу без ПДВ — 10 000 грн. Дохід розподілено у такий спосіб: частка, що належить комісіонеру — 10 000 ((120 000 — 20 000) х 0,10); комітенту — 90 000 (100 000 — 10 000).

137.6. Зазначено особливості визнання доходу платником податку у разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів з продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою. Датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки. Отже, такий дохід визнається за касовим методом. При цьому дата і сума вилучення виручки фіксується у документі на вилучення і в обов’язковому порядку в прибутковому касовому ордері (ф. № КО-1).

Якщо виручка здається безпосередньо до кас банків, складається інший документ — заява на переказ готівки, на підставі якого кошти зараховують на поточний рахунок платника у банківських установах.

У разі, коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України, застосовується інший порядок визнання доходу: датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України. При цьому дата і сума виручки фіксується у документах на зарахування виручки від продажу жетонів, карток — у прибутковому касовому ордері (ф. № КО-1) або у відповідному банківському документі (виписка з поточного рахунку, реєстр операцій тощо).

137.7. У разі, коли торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунку (розрахункового документа).

137.8. Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно із правилами бухгалтерського обліку.

137.9. Датою отримання доходів власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом є дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів).

Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього розділу.

Метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною. Ця норма застосовується до 01.01.2014 р. (див. п. 12 підрозлілу 4 розділу XX).

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари, роботи, послуги вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

При визначенні та ідентифікації операцій, пов’язаних із безповоротною фінансовою допомогою та безоплатно отриманими товарами, роботами, послугами, слід виходити з базових термінів, що наведено у п. 14.1 ПКУ.

Зокрема, згідно з пп. 14.1.13 статті 14. ПКУ безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладання таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використання нею.

При цьому товари, роботи, послуги, що надійшли з метою оподаткування, враховуються за звичайною ціною. Така ціна може відрізнятися від фактичної, яка зазначена в первинних документах та регістрах обліку.

Із датою визнання доходу тісно пов’язана дата фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг, що набули статусу безоплатних. До різних ситуацій застосовується різний підхід щодо визначення дати операції і оформлення їх документами.

1. Щодо товарів, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладання таких договорів, слід враховувати наявність різних варіантів визнання ступеня безоплатності. У першому з них операції безоплатного отримання ідентифікуються однозначно і фіксуються в обліку на момент їх здійснення на підставі укладених угод. Наприклад, платник — неприбуткова організація отримує фінансову або матеріальну допомогу згідно з договорами від різних підприємств і організацій. У таких випадках проблем із визначенням, обліком і оподаткуванням операції безоплатних надходжень не виникає.

У другому варіанті може бути відсутній письмовий договір або інший аналогічний документ, що регламентує характер операції, проте операції придбання товарів, робіт, послуг в обліку отримувача мають ознаки безоплатності — сума придбання не покривається компенсацією на користь продавця (постачальника) протягом певного часу (виникає і не погашається кредиторська заборгованість). У таких ситуаціях слід виходити із загальних норм цивільного права щодо визнання такої заборгованості безнадійною.

2. Щодо робіт (послуг), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

У таких ситуаціях вартість і дата робіт (послуг), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо її компенсації, визначаються відповідно до змісту і дат оформлення документа (документів), за яким (якими) однозначно можна стверджувати, що постачальником (виконавцем) не висувалася вимога щодо їх компенсації — договори, контракти, акти виконаних робіт (послуг), в тексті яких (якого) відсутній припис щодо порядку і терміну сплати отриманих робіт (послуг). Для визнання статусу безоплатності роботи (послуги) мають бути відображені на рахунках бухгалтерського обліку отримувача як фактично отримані — по дебету рахунків активів або витрат і кредиту рахунків кредиторів. Не проведені в реєстрах аналітичного та синтетичного обліку первинні документи не є підставою для зарахування отриманих робіт (послуг) до категорії безоплатних.

3. Товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використання нею.

Щодо переданих на відповідальне зберігання товарів, що почали використовуватися у господарській діяльності платника податку, слід виходити з факту такого використання у господарській діяльності платника податку. Цей факт може бути підтверджений як даними фактичних спостережень контролюючого органу, так і документами платника податку (накладними, актами тощо).

Згідно з пп. 14.1.257 статті 14 ПКУ безповоротна фінансова допомога — це:

— сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладання таких договорів;

— сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

— сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнена після закінчення строку позовної давності;

— основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

— сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Суми надходжень, що кваліфікуються як безповоротна фінансова допомога, мають бути відображені в обліку платника податку — отримувача такої допомоги.

137.11. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності, є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

137.12. Датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту.

137.14. Датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування, незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»).

137.15. За договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», дохід у вигляді частини страхового внеску визнається у момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів.

137.16. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

137.17. Оновлена відповідно до Закону від 07.07.2011 р. № 3609 норма коментованого підпункту, з одного боку, зобов’язує будь-якого платника податку визначити дохід від безоплатно отриманих, виготовлених споруджених активів за рахунок бюджетних коштів або кредитів, залучених Кабміном України чи під його гарантію у розмірі податкової амортизації, з іншого боку — скористатися можливістю нарахування податкової амортизації з включенням останньої до витрат діяльності.

137.18. За цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення, сума процентів включається до складу його доходів у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів. Норма пункту стосується торговців цінними паперами. При цьому дохід визнається у формі процентів і має бути зафіксований у податкових розрахунках у будь-якому випадку, по суті, в першому звітному періоді, на який припадає дата або фактичної виплати (отримання) таких процентів, або дата нарахування процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів. У бухгалтерському обліку застосовується принцип нарахування процентних доходів з відображенням їх суми по кредиту субрахунку 732 «Відсотки одержані».

137.19. Коментований пункт уведено відповідно до Закону від 07.07.2011 р. № 3609. Відтепер до складу доходів включаються доходи концесіонера за методикою бюджетних надходжень — у сумі, нарахованої податкової амортизації у періоді її нарахування.

Таблиця 3.5

Порядок визнання доходів у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток

Пункт, Вид доходу Дата визнання доходу Первинний документ Джерело інформації підпункт ПКУ 1 2 3 4 5 137.1. абзац 1 Дохід від реалізації товарів Дата переходу покупцеві права власності на такий товар Товарні накладні, товарно-транспорті накладні, акти прийому-передачі продукції, товарів По дебету рахунків дебіторів, грошових коштів (при розрахунках кінцевому споживачеві за готівку) і кредиту субрахунків 701, 702 137.1. абзац 2 Дохід від надання послуг та виконання робіт Дата складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг Акт виконаних робіт (послуг), відомчі (галузеві) первинні документи, які реєструють факт надання послуг (виконаних робіт), у т. ч і за показниками приборів обліку По дебету рахунків дебіторів, грошових коштів (при розрахунках кінцевому споживачеві за готівку) і кредиту субрахунку 703 137.2. Дохід у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається: Дата нарахування амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів) Розрахунок амортизації По дебету рахунків витрат і кредиту рахунку 13 137.2.1. сума коштів, що дорівнює частині амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній частині отриманого платником податку з бюджету або за рахунок кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України, цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об’єкт 137.2.2. Цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів Дата фактичного отримання цільового фінансування на банківські рахунки Виписка банку з рахунку платника податку По дебету субрахунку 311 і кредиту рахунку 48 137.2.3. Цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1 і 137.2.2 статті 137 цього пункту Кодексу Остання дата тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування Виписка банку з рахунку платника податку Дебет субрахунку 311 і кредиту рахунку 48 137.3. Виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання Дата завершення ступеня виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані Акт завершення ступеня виробництва, виконання робіт, надання послуг; акт на здачу кінцевого результату робіт Фактично накопичені витрати — по дебету рахунку 23; по даті реалізації — по дебету рахунку 90 та рахунку 79. Виручка (дохід) визначається розрахунково і відображається по кредиту рахунку 70 і дебету рахунку дебітора 137.4. Див. примітки 137.5. Продаж товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку-комітентом Дата продажу товарів, що належать комітенту Звіт комісіонера (агента) про продаж товару Кредит субрахунку 702 137.6. абзац 1 Продаж товарів або послуг з використанням автоматів з продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою Дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки Акт про вилучення виручки 3 торговельного автомата, прибутковий касовий ордер Дебет рахунку 30 «Каса» 137.6. У разі, коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України Дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України Прибутковий касовий ордер Дебет рахунку 30 «Каса» абзац 2 137.7. Продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків Дата оформлення відповідного рахунку (розрахункового документа) Рахунок на сплату продажу товарів, виконання робіт, надання послуг; акт списання бланків карток, чеків Кредит субрахунків 702, 703 в дебет рахунків ЗО, 31 або 36, 37 137.8. Надходження від кредитора від проведення кредитно-депозитних операцій Дата визнання (нарахування) процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно із правилами бухгалтерського обліку Розрахунок нарахування процентів (комісійних, інших платежів); акт наданих послуг Кредит субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг» або рахунку 73 «Інші фінансові доходи» 137.9. Доходи власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом. Дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів) Акт нарахування доходів за іпотечним сертифікатом Кредит рахунку 73 «Інші фінансові доходи» Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього розділу 137.1 Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари, роботи, послуги Дата фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг або дата надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом Товарні накладні, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі робіт, послуг, прибутковий касовий ордер, виписка з банківського рахунку Дебет рахунків активів (кошти, запаси, необоротні активи тощо) з кредиту рахунків кредиторів 0. 137.1 Дохід у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності Дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів (за місяць, квартал, рік) Акт нарахування орендних/лізингових платежів; рахунок-фактура Кредит субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг»; кредит рахунку 69 «Доходи майбутніх періодів» 1. 137.12. Дохід від продажу іноземної валюти Дата переходу права власності на іноземну валюту Банківський документ про продаж валюти, виписка з банківського рахунку про зарахування валюти придбання Дебет субрахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» з кредиту субрахунку 711 «Дохід від реалізації іноземної валюти» 137.13. Суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду Дата їх фактичного надходження на рахунки підприємства-платника податку Виписка з банківського рахунку Дебет субрахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті» з кредиту субрахунку 715 «Одержані пені, штрафи, неустойки» 137.14. Дохід від страхової діяльності Дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування, незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя) та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” 137.15. Дохід за договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», дохід у вигляді частини страхового внеску Дата виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів 137.16. Отримання інших доходів (крім передбачених статтею 137 ПКУ) Дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу Документи, які підтверджують факт отримання інших доходів Кредит рахунків класу 7 137.17. Доходи платника податку у вигляді вартості основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, з метою здійснення їх експлуатації, які не враховані у складі доходу під час їх зарахування на баланс платника податку відповідно до цього Кодексу, визнаються з метою оподаткування доходами в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованих у порядку, передбаченому цим Кодексом, у момент нарахування такої амортизації Дата нарахування амортизації зазначених об’єктів Бухгалтерська довідка про суму нарахованих доходів відповідно до сум амортизації Кредит субрахунку 745 137.18. Сума процентів за цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення Кінець податкового періоду, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів Бухгалтерська довідка про суму нарахованих доходів По кредиту субрахунку 732 «Відсотки одержані» 137.19 Доходи концесіонера у вигляді вартості, визначеної на рівні звичайної ціни, основних засобів, отриманих платником податків від концесієдавця відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», визнаються в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованої згідно із статтею 145 цього Кодексу, одночасно з її нарахуванням Дата нарахування амортизації зазначених об’єктів Бухгалтерська довідка про суму нарахованих доходів відповідно до сум амортизації Кредит субрахунку 745

Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання

138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, підпунктами 138.10.2 — 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 — 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від’ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від’ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов’язань у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов’язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов’язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

138.2. Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об’єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

138.3. У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

138.4. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

138.5. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного:

138.5.1. датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов’язання з податку та збору;

138.5.2. датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей цієї статті під субординованим боргом розуміються звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів;

138.5.3. витрати, понесені платником податку, у вигляді благодійних чи інших внесків та/або вартості товарів (робіт, послуг) до неприбуткових організацій, які згідно з нормами цього розділу враховуються для визначення об’єкта оподаткування платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків та/або вартості товарів (робіт, послуг).

138.6. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

138.7. Фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

138.8. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

138.8.1. до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

138.8.2. до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

138.8.3. платники податку — ліцензіати з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут, до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг протягом року до прямих матеріальних витрат замість вартості витраченого в технологічному процесі вугілля та/або мазуту, включають суму резерву запасу палива (вугілля та/або мазуту), який створюється для безперебійного постачання електричної енергії споживачам.

Сума резерву запасу палива визначається самостійно платником податку щомісяця на основі середньомісячної вартості придбаного палива (вугілля, мазуту) за попередній рік, але не менше фактичної вартості придбаного протягом поточного місяця палива (вугілля, мазуту). В кінці звітного року створений резерв корегується на вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту), а саме:

якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року більша, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг збільшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та нарахованого резерву за результатами звітного року;

якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року менша, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів,

виконаних робіт, наданих послуг зменшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та нарахованого резерву за результатами звітного року;

138.8.4. платники податків — ліцензіати з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії у звітному податковому періоді до собівартості реалізації електричної та/або теплової енергії, надання послуг з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії також включають фактично понесені в такому звітному періоді витрати з придбання електричної та/або теплової енергії;

138.8.5. До складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень;

е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства;

ж) суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності»;

з) суми витрат, пов’язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу);

и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими Міністерством фінансів України нормативами.

138.9. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв.

138.10. До складу інших витрат включаються:

138.10.1. виключено;

138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

е) витрати на врегулювання спорів у судах;

є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

138.10.3. витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов’язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

138.10.4. інші операційні витрати, що включають, зокрема:

а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу;

б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об’єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»;

в) інші витрати операційної діяльності, пов’язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно:

суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» — «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов’язковому порядку, а також інших обов’язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату Інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань;

суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування пенсійних вкладів та додаткових спеціальних резервів страхування коштів фондів банківського управління відповідно до закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління;

138.10.5. фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов’язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку);

138.10.6. інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема:

а) суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у статті 157 цього розділу в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

б) суми коштів, перераховані роботодавцями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, передбачені колективними договорами (угодами) відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в межах чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік з урахуванням положень абзацу «а» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 цієї статті.

При цьому в разі якщо за результатами попереднього звітного року платником податку отримано від’ємний результат об’єкта оподаткування, то сума коштів, що перераховується, визначається з урахуванням оподатковуваного прибутку, отриманого в році, що передує року декларування такого річного від’ємного значення, але не раніш як за чотири попередні звітні роки;

в) суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менш як 75 відсотків таких осіб, цим об’єднанням для ведення благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

г) витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу;

ґ) вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, в тому числі компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах — не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше ніж 7 років 6 місяців — для жінок; на роботах, пов’язаних із підземними умовами, — не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше ніж 12 років 6 місяців — для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках — не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше ніж 15 років — для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» I, II, III ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі якщо вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника;

д) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям, музеям-заповідникам у розмірі, що не перевищує 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік;

е) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані на користь резидентів для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік;

є) витрати платника податку, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно з нормами статей 144–148 цього Кодексу), які перебувають у його власності; витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення або придбання послуг із збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, видалення і захоронення відходів від виробничої діяльності платника податку, що надаються сторонніми організаціями, з очищення стічних вод; інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку. У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу, уповноваженого Кабінетом Міністрів України, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби;

ж) витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, у тому числі витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

138.11. Суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов’язання.

Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, — у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

138.12. До складу інших витрат, у тому числі включаються:

138.12.1. витрати, визначені відповідно до статей 144–148, 150, 153, 155–161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею;

138.12.2. інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат;

138.12.3. сума коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об’єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку в розрахунку за звітний податковий рік;

138.12.4. суми коштів у розмірі, що дорівнює щорічному зменшенню банком на 0,5 відсотка від суми основного непогашеного боргу протягом наступних п’яти років, що слідують за трирічним строком повного та своєчасного виконання позичальником реструктуризованих зобов’язань за кредитним договором.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 138 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

138.1. До складу витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, включають:

1. Витрати операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, із собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, до якої згідно зі змінами до Кодексу включено загальновиробничі витрати (змінні та постійні розподілені), а також адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Посилання на пп. 138.11 міститься як при визначенні витрат операційної діяльності, так й інших витрат, бо йдеться про виявлені помилки минулих звітних періодів — якщо це періоди поточного року, виявлені витрати включаються до витрат поточного року, а якщо виявлено (або документально підтверджено) витрати попередніх років, їх включають до інших витрат.

2. інші витрати, а саме: фінансові та інші витрати, які розглянуто у пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10 статті 138 ПКУ, а також витрати, визначені у пп. 138.12. Докладніше інформацію щодо специфічних витрат розкрито у таких статтях і пунктах Кодексу, перелік яких подано у поточному п. 138.1 статті 138 ПКУ!

Дата визнання витрат у ПКУ наближена до правил бухгалтерського обліку. Так, згідно з п. 138.4 витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Щодо інших витрат, то унаслідок унесених змін[83] до п. 138.5 ПКУ такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами бухгалтерського обліку, з урахуванням окремих норм щодо деяких видів доходів. Зміст останніх наведено у підпунктах 1,2,3 п. 138.5 ПКУ!

Норма п. 138.3 статті 138 ПКУ містить застереження, що ніякі витрати не можуть бути включені до складу витрат повторно. Тим самим застосовано принцип одноразового включення витрат до реєстрів податкового обліку і декларації з податку на прибуток.

Частина витрат не включається до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток; у ст. 139 ПКУ подано перелік таких витрат, зокрема витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг, дивіденди, витрати, не підтверджені документально, тощо.

138.1.1. Даний підпункт визначає перелік витрат операційної діяльності для підприємств (організацій) і банківських установ.

Операційні витрати підприємств і організацій включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, обов’язково підтверджені первинними бухгалтерськими документами, про що йдеться у п. 138.2, 138.11 статті 138 ПКУ У зазначених п. 140.2-140.5 статті 140 ПКУ йдеться про перерахунок витрат і доходів у разі повернення товарів тощо, про невключення до складу витрат товарних втрат та про застосування для оцінки запасів при вибутті методів бухгалтерського обліку. У ст. 142, 143 ПКУ розкривається порядок визначення витрат на оплату праці фізичних осіб та на внески на соціальні заходи.

Далі перелічено специфічні витрати банківських установ у пп. «а»-«є», які включаються до складу операційних витрат, серед яких: виплата процентів за депозитними вкладами, які розміщено в банку юридичними та фізичними особами, проценти за міжбанківські кредити, у т. ч. отримані від банків-кореспондентів як здійснення платежів понад залишок коштів на кореспондентському рахунку, оплата за розрахунково-касове обслуговування іншим банкам, оплата послуг власної або залученої служби інкасації, усі витрати, пов’язані зі здійсненням валютних операцій, тощо. У пп. «ж», «з» зазначено необхідність включення до складу витрат усіх інших витрат банківських установ, тобто пов’язаних з оплатою праці, внесками на соціальні заходи, амортизацією необоротних активів, оплатою комунальних послуг, послуг зв’язку тощо.

138.2. Усі витрати повинні бути підтверджені документально. Порядок формування первинних бухгалтерських документів регламентується Законом від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку[84]. Зокрема у п. 1 статті 9 Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2 статі 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Типові форми первинних документів затверджено нормативними документами Мінстату України, зокрема[85]. Документи за банківськими розрахунками затверджені Нацбанком України[86].

Від нерезидентів можуть прийматися документи, складені за правилами інших країн. Можливість врахувати дані первинних документів, що складені нерезидентами, реалізується за умови дотримання платником податку вимог п. 2 ст. 9 Закону від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» (див. вище).

У разі виконання довготривалих робіт (будівництво, науково-дослідні роботи тощо) до витрат звітного періоду включають витрати, які здійснено в цьому періоді. Отже, при цьому варіанті виробництва застосовується принцип відповідності витрат отриманим доходам як основний принцип обліку витрат у бухгалтерському обліку. Зазначимо, що до довготривалих робіт віднесено роботи, які тривають більше року; до прийняття цього Кодексу до довгострокових контрактів належали контракти, які тривають більше дев’яти місяців.

138.3. Будь-які витрати включаються до складу витрат тільки один раз, незалежно від того, в якій статті Кодексу вони розглянуті і яким чином вони розраховані. Так, порядок нарахування амортизації розкривається у ст. 144148, а у п. 138.10.1 статті 138 ПКУ визначається, що амортизація виробничого обладнання включається до прямих витрат, адміністративного — до адміністративних витрат тощо.

Даним пунктом законодавець виключає можливість повторного включення будь-яких витрат з будь-яких причин у складі витрат з метою оподаткування. Це не стосується тих витрат, що з різних причин не були включені до складу оподатковуваних витрат у звітному періоді і включаються до їх складу у більш пізній період.

138.4. Даним пунктом встановлюється зв’язок визнання витрат, які включаються до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) із визнанням доходів, для отримання яких ці витрати здійснені; тобто у разі реалізації не усіх вироблених протягом звітного періоду товарів, а їх частини, витрати визнаються у сумі собівартості тих товарів (робіт, послуг), які реалізовано. Дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) визнається за принципом нарахування, тобто реалізованим вважається товар, переданий покупцю, незалежно від дати оплати.

Витрати визнаються за датою нарахування доходу, для отримання якого вони здійснені, крім окремих випадків, отримання цільового фінансування, яке, згідно із п. 137.2 статті 137 ПКУ, визнається доходом у ті періоди, коли здійснено витрати, пов’язані з виконанням умов такого цільового фінансування, або витрати визнаються після отримання фінансування і визнання його доходом.

Тобто в податкових розрахунках застосовується принцип нарахування та відповідності доходів і витрат аналогічно тому, як і в бухгалтерському обліку.

У статті 4 ЗУ від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» принцип нарахування пов’язаний із принципом відповідності: принцип нарахування та відповідності доходів і витрат означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

138.5. Інші витрати, які не включено до собівартості реалізованих товарів, визнаються витратами того періоду, в якому вони були здійснені, при цьому в Кодексі зазначено, що визнання їх здійснюється за правилами бухгалтерського обліку. Окремо зазначено, що витрати на сплату податків і зборів визнаються за нарахуванням, останнім днем того звітного періоду, за який вони сплачуються згідно з пп. 138.5.1 п. 138.5 статті 138 ПКУ (місяць, квартал, рік). Водночас витрати на сплату внесків до неприбуткових організацій у визначеному Кодексом розмірі (зокрема, у пп. 138.10.6 п. 138.10 статті 138 ПКУ) визнаються за датою сплати таких внесків згідно з пп. 138.5.3 п. 138.5 статті 138 ПКУ

Норма пп. 138.5.1 ПКУ стосується тих податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які підлягають включенню в обліку платника податку на прибуток до складу оподатковуваних витрат, зокрема ресурсних, майнових платежів, відрахувань до фондів соціального страхування. Не включаються до витрат непрямі податки — акцизи, податок на додану вартість. Останні погашаються за рахунок доходів платника податку.

У пп. 138.5.2 п. 138.5 статті 138 ПКУ визначено, що суми процентів та інших платежів за отриманими кредитами або залученими депозитами підприємства і банки визнають за правилами бухгалтерського обліку, тобто за принципом нарахування у тому звітному періоді, у якому виникає заборгованість за цими платежами. Відповідно до ПСБО 16 фінансові витрати включаються до витрат діяльності за методом нарахувань.

Поняття субординованого боргу визначено постановами Правління Нацбанку України від 21.11.97 р. № 388 «Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», від 28.08.2001 р. № 368 Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні та Розпорядженням Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.09.2006 р. № 6261 «Про затвердження Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ». Для цілей цієї статті поняття субординованого боргу відповідає визначенню Інструкції НБУ № 368.

138.5.3. Витрати, понесені платником податку, у вигляді благодійних чи інших внесків до неприбуткових організацій, які, згідно з нормами цього розділу, враховуються для визначення об’єкта оподаткування платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків. Отже, в даному випадку застосовується касовий метод визнання таких витрат. Водночас у бухгалтерському обліку зазначені витрати підлягають відображенню за загальним правилом — принципом нарахувань.

138.6. Собівартість придбаних товарів включає витрати на придбання товарів у постачальників, ввізного мита, на транспортування цих товарів та доведення їх до стану, придатного для продажу згідно із Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 9 «Запаси»). При реалізації цих товарів торгове підприємство собівартість їх визначає з урахуванням усіх зазначених витрат.

138.7. До складу витрат включаються тільки ті втрати від браку, які обумовлені технологічними причинами згідно з нормами, встановленими центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері, а у разі їх відсутності — підприємством самостійно з відповідним обґрунтуванням. Усі інші втрати від браку не включаються до складу витрат.

На відміну від першої редакції ПКУ, коли їх застосування дозволялося лише за тими нормами втрат/витрат, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, в оновленій редакції цього пункту обов’язок щодо їх розробки покладено на центральні органи виконавчої влади у відповідній сфері — міністерства, відомства. У разі невстановлення таких норм платник податку має право самостійно визначити такі норми у власній обліковій політиці за умови обґрунтування їх розміру. Самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення відповідних норм центральними органами виконавчої влади. Норма цього пункту дозволяє включати до оподатковуваних витрат втрати платника податку від браку готової продукції. Але таке включення дозволяється лише до тих виробів, які фактично реалізовані у звітному періоді. Решта втрат не включається до таких витрат. Таким чином, платнику податку потрібно вести роздільний оперативний та бухгалтерський облік втрат від браку щодо реалізованої та остаточно забракованої продукції. У разі застосування індивідуальних норм втрат платник податку зобов’язаний надати їх технічне та економічне обґрунтування.

138.8. До собівартості виготовлених та реалізованих товарів включаються прямі витрати, тобто витрати, які можна безпосередньо віднести до певного об’єкта витрат. Склад цих витрат відповідає наведеним у п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248 (із змінами) (далі по тексту — П(С)БО 16 «Витрати»), тільки його дещо розширено — додано амортизацію необоротних активів та вартість придбаних послуг. Суттєво, що витрати на придбання електричної енергії визначено у складі інших прямих витрат.

Крім прямих витрат, до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг включаються загальновиробничі витрати, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку, тобто визначено повну відповідність порядку визначення витрат з метою оподаткування податком на прибуток правилам бухгалтерського обліку, що полегшує роботу бухгалтерів і робить бухгалтерську звітність більш зрозумілою і достовірною.

Прямі витрати накопичують на бухгалтерському рахунку 23 «Виробництво», на якому визначають собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг з урахуванням розподілених загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати обліковують на одноіменному рахунку 91, з якого в кінці звітного періоду змінні та розподілені постійні витрати списують у дебет рахунку 23 для включення у собівартість виготовленої продукції, а постійні нерозподілені витрати списують у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації», включаючи їх у повному обсязі до собівартості реалізованої продукції.

138.8.1. Склад прямих матеріальних витрат визначено відповідно до п. 12 П(С)БО 16 «Витрати»; докладніше він визначається у відповідних галузевих методичних рекомендаціях, інших нормативних документах, внутрішніх документах підприємства. Прямі матеріальні витрати списують в основному, з кредиту рахунку 20 «Виробничі запаси» у дебет рахунку 23 (або безпосередньо з кредиту рахунків кредиторської заборгованості).

138.8.2. Склад прямих витрат на оплату праці відповідає п. 13 П(С)БО 16 «Витрати»; порядок їх визначення розкрито у ст. 142 ПКУ їх нарахування здійснюють за кредитом рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» і дебетом відповідних витратних рахунків, у тому числі і рахунку 23.

138.8.3. Цей підпункт визначає, що підприємства, які виробляють електричну та теплову енергію (згідно з одержаними ліцензіями) і використовують для цього вугілля та/або мазут, до прямих матеріальних витрат включають не вартість витраченого у звітному періоді вугілля (мазуту), а суму його резерву запасу, який створюється для безперебійного постачання електричної та теплової енергії споживачам.

У кінці звітного року здійснюється коригування собівартості реалізованих послуг з постачання електричної (теплової) енергії на різницю між витраченим паливом та його резервом, відповідно, у бік зменшення або збільшення собівартості. Отже, протягом року в обліку відображатимуться податкові різниці тимчасового характеру, які після закінчення року в результаті проведення коригувань мають бути анульовані.

138.8.4. Підприємства, які виробляють електричну і теплову енергію, включають фактично понесені витрати з придбання електричної та/або теплової енергії для власних технологічних потреб до собівартості виробленої і реалізованої ними у звітному періоді електричної та теплової енергії.

З метою аналізу складових собівартості і практичного застосування цього показника в податкових розрахунках нижче наведено таблицю порівнянь переліку видів витрат за ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати» (табл. 3.6). Зіставлення показує, що структура собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за ст. 138 ПКУ (колонка 1) відрізняється за окремими позиціями від структури виробничої собівартості за п. 11 П(С)БО 16 «Витрати» (колонка 2). Крім того, вона відрізняється за окремими позиціями від структури елементів витрат операційної діяльності за п. 21 П(С)БО 16 «Витрати» (колонка 3). Остання відображається у розділі II Звіту про фінансові результати (ф. № 2). Саме остання структура відповідає поняттю «собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)», тому її слід порівнювати із структурою собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за п. 138.9 ст. 138 ПКУ! Результати порівняння наведено у колонці 4 таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Порівняння складу собівартості за ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати»

Структура собівартості Структура виробничої собівартості (за п. 11 П(С)БО 16) Структура елементів витрат операційної діяльності (за п. 21 П(С)БО 16) Результати порівняння складових собівартості (колонок 1 та 3) реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (за п. 138.8 ст. 138 ПКУ) 1 2 3 4 Прямі матеріальні витрати Прямі матеріальні витрати Матеріальні затрати Відповідають Прямі витрати на оплату праці Прямі витрати на оплату праці Витрати на оплату праці; Відповідають відрахування на соціальні заходи Амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, Інші прямі витрати Амортизація Відповідають виконанням робіт, наданням послуг Вартість Змінні Не відповідають придбаних послуг, прямо пов’язаних з їх виробництвом (наданням) загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати Загальновиробничі Змінні Не відповідають витрати загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати Інші прямі витрати Інші операційні витрати Частково не відповідають

Відповідно до внесених змін до п. 11 П(С)БО 16 «Витрати»[87] підприємство може визначати собівартість за переліком витрат, наведених у п. 138.8 ПКУ (з урахуванням ЗВВ). У варіанті застосування «податкового підходу» інформація про суми загальновиробничих витрат розкривається підприємством у звіті про фінансові результати (форма № 2) окремою статтею.

У статті 138 ПКУ не зазначено обмежень щодо розмірів складових собівартості продукції (робіт, послуг), відсутнє посилання на дотримання норм витрачання ресурсів для їх виробництва. Тому як в бухгалтерському (з метою складання фінансової звітності), так і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, платник податку має право включати до собівартості витрати за фактичними їх розмірами. Останні повинні бути підтверджені відповідними розрахунками і первинними документами, обов’язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та обліковою політикою платника податку. Виключення з цього правила становлять втрати від браку згідно з нормою п. 138.7 ПКУ!

138.8.5. До загальновиробничих витрат, які сьогодні включають до собівартості, згідно з правилами бухгалтерського обліку відносять витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням цехів, дільниць, лінійних підрозділів на підприємствах, у яких є поділ на цехи, дільниці. До них відносять витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи від заробітної плати апарату управління цехами (дільницями), на опалення, освітлення, водозабезпечення приміщень цехів (дільниць), амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення тощо згідно з пп. «а»-«и» цього підпункту. Перелік загальновиробничих витрат максимально відповідає п. 15 П(С)БО 16 «Витрати» за кількома виключеннями: у п. «є» виключено витрати на охорону навколишнього середовища, які більш докладно відображено у додатково введеному пп.»ж»; додатковим є також пп. «з», який стосується витрат, пов’язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ. До складу інших загальновиробничих витрат на підприємствах різних видів діяльності можуть включати специфічні витрати, зокрема у будівництві — це витрати на утримання будівельних майданчиків, тимчасових не титульних споруд, витрати на геодезичні роботи, на підготовку об’єктів будівництва до здачі, на утримання протипожежної та сторожової охорони, на перебазування лінійних підрозділів будівельних організацій тощо; у сільському господарстві — це витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів, засобів природоохоронного призначення, на рекультивацію земель, захоронення екологічно небезпечних відходів тощо.

Перелік загальновиробничих витрат відповідає витратам, які в бухгалтерському обліку обліковують на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Оскільки витрати з метою розрахунку оподатковуваного прибутку визначають за правилами бухгалтерського обліку, до складу витрат звітного періоду буде включена не вся сума загальновиробничих витрат, а саме: постійні нерозподілені, які безпосередньо списують у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації», та частина змінних і постійних розподілених витрат (списаних у дебет рахунку 23 «Виробництво), які відповідають собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

У табл. 3.7 подано систематизований перелік видів загальновиробничих витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати» і згідно із ст. 138 ПКУ У колонці 5 наводиться результат їх порівняння із зазначенням наявності чи відсутності відмінностей у змісті витрат.

Таблиця 3.7

Порівняння загальновиробничих витрат відповідно до норм ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати»

Бухгалтерський облік (згідно з П(С)БО 16) Податкові норми (згідно зі ст. 138 ПКУ) Відмінності у змісті № Зміст витрат № Зміст витрат пункту підпункту 1 2 3 4 5 15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо) 138.8.5. а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо) Додано в податкових розрахунках витрати на медичне страхування 15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення 138.8.5. б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення Відсутні 15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення 138.8.5. в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення Відсутні 15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення 138.8.5. г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення Відсутні 15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо) 138.8.5. ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій) Відсутні 15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень 138.8.5. д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інших послуг з утримання виробничих приміщень Відсутні 15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг) 138.8.5. е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг) Додано в податкових розрахунках: витрати на медичне страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та страхування за довгостроковими договорами страхування життя 15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища 138.8.5. є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства Відсутнє в податкових розрахунках: витрати на охорону навколишнього природного середовища X X 138.8.5. ж) суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України „Про підтвердження відповідності” Додано в податкових розрахунках: суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України „Про підтвердження відповідності” X X 138.8.5. з) суми витрат, пов’язаних з розвідкою /дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього розділу), витрати на розвідку/дорозвідку інших природних копалин Додано в податкових розрахунках: суми витрат, пов’язаних з розвідкою /дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього розділу), витрати на розвідку/дорозвідку інших природних копалин 15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо) 138.8.5. и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах в межах норм природного убутку, згідно із затвердженими нормативами галузевими міністерствами Відсутнє в податкових розрахунках: оплата простоїв тощо; Додано в податкових розрахунках: обмеження на списання нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах в межах норм природного убутку, згідно із затвердженими нормативами галузевими міністерствами

138.9. Інші прямі витрати включають: витрати на амортизацію виробничого обладнання, які обліковують по кредиту рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» і порядок розрахунку яких розкрито у стст. 144146; на сплату соціальних внесків, нарахованих на заробітну плату виробничого персоналу відповідно до ст. 143 ПКУ по кредиту рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням», на оплату відряджень виробничого персоналу (кредит субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами»); плату за оренду земельних і майнових паїв (в обліку виробників сільськогосподарської продукції) по кредиту субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» тощо.

138.10. У цьому пункті зазначено склад інших витрат, що включаються до витрат у цілях оподаткування. Схематично їх подано в табл. 3.8. Нагадаємо, що загальновиробничі витрати включено до складу собівартості продукції (робіт, послуг) згідно із пп. 138.8.5.

Таблиця 3.8

Склад інших витрат, крім прямих, відповідно до норм ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати»

Номер і назва рахунку Вид витрат відповідно до норм ПКУ бухгалтерського обліку, що відповідає виду витрат Адміністративні витрати (пп.138.10.2) 92 «Адміністративні витрати» Витрати на збут (пп. 138.10.3) 93 «Витрати на збут» Інші операційні витрати (пп. 138.10.4) Інші операційні витрати Фінансові витрати (пп. 138.10.5) 95 «Фінансові витрати» Інші витрати звичайної діяльності (пп. 138.10.6) Частково рахунок 97 «Інші витрати»

Як видно з таблиці, зі складу інших витрат, на відміну від першої редакції Кодексу, виключено загальновиробничі витрати. Отже, не включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) як в податковому, так і в бухгалтерському обліку інші (непрямі) витрати, до переліку яких віднесено: адміністративні витрати (рахунок 92) (пп. 138.10.2), витрати на збут (рахунок 93) (пп. 138.10.3), інші операційні витрати (рахунок 94) (пп. 138.10.4), фінансові витрати (рахунок 95) (пп. 138.10.5), інші витрати звичайної діяльності (пп. 138.10.6).

Також не включається до складу інших витрат з метою оподаткування цілий ряд витрат платника, які відображають на таких рахунках бухгалтерського обліку: втрати від участі в капіталі (рахунок 96), податок на прибуток (рахунок 98), надзвичайні витрати (рахунок 99).

Зазначимо, що підпункт 138.10.1 виключено, тепер склад загальновиробничих витрат наведено у підпункті 138.8.5 у складі собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг.

138.10.2. До адміністративних витрат відносять загальногосподарські витрати, які здійснюють для управління й обслуговування підприємства: витрати на оплату праці та службових відряджень адміністративного персоналу, на утримання необоротних активів загальногосподарського призначення, усі витрати підприємства на послуги зв’язку, аудиторські, юридичні та інші професійні послуги, на оплату банківського обслуговування тощо згідно з пп. «а»-«ж» цього підпункту. Перелік адміністративних витрат максимально відповідає п. 18 П(С)БО 16 «Витрати» за такими виключеннями: несуттєво відрізняється редакція окремих пунктів, у пп. «ґ» до переліку послуг зв’язку включено стільниковий зв’язок, виключено підпункт, який стосується витрат на податки і збори (які не включено до прямих витрат) — ці витрати віднесено до інших операційних витрат згідно з пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПКУ. Зазначимо, що оплату послуг Інтернет віднесено до інших операційних витрат згідно з пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПКУ.

Перелік адміністративних витрат відповідає витратам, які в бухгалтерському обліку обліковують на рахунку 92 «Адміністративні витрати», за виключенням зазначених вище податків та зборів.

138.10.3. До витрат на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів (робіт, послуг) згідно з пп. «а»-«з» цього підпункту, перелік яких відповідає п. 19 П(С)БО 16 «Витрати» і які обліковують на бухгалтерському рахунку 93 «Витрати на збут», у тому числі в торговельних організаціях.

138.10.4. Склад інших операційних витрат суттєво відрізняється від їх переліку в бухгалтерському обліку, тобто до витрат з метою визначення об’єкта оподаткування включається тільки частина тих витрат, які обліковують на бухгалтерському рахунку 94 «Інші операційні витрати». До цих витрат включено витати на оплату податків і зборів, як зазначалось у коментарі до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПКУ, крім податку на додану вартість і торгового патенту згідно з пп. 139.1.6 та 139.1.10 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, витрати за операціями в іноземній валюті, зокрема курсові різниці, амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів. Згідно зі змінами 2011 р. до інших операційних витрат відносять також амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об’єктів, отриманих у концесію.

Щодо витрат на оплату пенсій, то зазначена ст. 13 ЗУ від 05.11.91 р. № 1788 «Про пенсійне забезпечення» стосується пенсій за віком на пільгових умовах.

Окремо у складі інших витрат визначено витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності, включаючи користування послугами Інтернет.

Поряд з цим не відносять до складу витрат визнані штрафи, пені, неустойки, згідно з пп. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, нестачі і втрати від псування цінностей, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення, тобто ті витрати, які пов’язані з недоліками в роботі підприємства або із забезпеченням його власних потреб. Щодо безнадійної дебіторської заборгованості, вона включається до складу інших витрат згідно з пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПКУ

Додатково, порівняно з першою редакцією ПКУ, до інших операційних витрат віднесено амортизацію необоротних і нематеріальних активу у складі об’єктів, отриманих у концесію згідно із законом № 2624.

138.10.5. Фінансові витрати включають: проценти за користування короткостроковими і довгостроковими позиками банків, банківським овердрафтом; проценти за облігаціями випущеними, векселями виданими; дисконт за облігаціями, амортизацію інших знижок, пов’язаних із позиками; проценти за фінансову оренду активів. Ці витрати визнають витратами звітного періоду, за винятком тієї частини фінансових витрат, яка капіталізується, тобто витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 р. № 415, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 р. за № 610/12484 (далі за текстом — П(С)БО 31 «Фінансові витрати») та Методичними рекомендаціями до нього. Капіталізовані фінансові витрати включаються до вартості такого кваліфікаційного активу.

Фінансові витрати, крім капіталізованих, обліковують у бухгалтерському обліку на рахунку 95 «Фінансові витрати».

138.10.6. Інші витрати, крім операційних та фінансових витрат, розкритих у попередніх пунктах, не відповідають таким витратам у бухгалтерському обліку, визначеним у п. 29 П(С)БО 16 «Витрати». До інших витрат віднесено: різні благодійні внески та виплати з певними обмеженнями їх розміру (пп. «а», «в», «ґ», «д», «е»); кошти, перераховані первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу (пп. «б»), частина витрат на створення резерву сумнівних боргів у сумі безнадійної дебіторської заборгованості (пп. «г»), визначення якої подано у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (при цьому банки списання заборгованості здійснюють за рахунок сформованого страхового резерву згідно з п. 159.2 ст. 159 ПКУ); витрати на природоохоронні заходи (пп. «є»); витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (пп. «ж»), крім ліцензій, термін дії яких перевищує один рік, — у цьому випадку ліцензію обліковують як нематеріальний актив і амортизують протягом терміну її дії.

138.11. Якщо в попередні податкові періоди певні витрати не було включено до складу витрат з причин відсутності їх документального підтвердження або допущених помилок, а в поточному періоді відновлено документи або виявлено помилки, відповідні витрати включаються до витрат звітного періоду.

Якщо це витрати минулих звітних років, їх відносять до складу інших витрат, а якщо виявлено або підтверджено витрати поточного року — їх відносять до витрат відповідної групи (загальновиробничих, адміністративних, інших операційних витрат тощо).

Отже, нормою коментованого пункту дозволяється після виправлення помилок, які були допущені в попередніх періодах, відобразити витрати в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток за звітний період і включити їх до декларації. При цьому важливо розділити суми витрат, які здійснені в минулі звітні роки, і суми витрат, які здійснені у звітному податковому році. Перші відображають у декларації у складі інших втрат (однією сумою), а другі — розгорнуто у складі витрат відповідної групи (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

138.12.1. У цьому пункті визначено інші витрати, які можна відносити до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування, а саме:

1. Витрати на амортизацію необоротних активів (ст. 144–148 ПКУ).

2. Від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке утворилося в попередніх податкових періодах (ст. 150 ПКУ).

3. Витрати, які виникають у результаті операцій особливого виду (ст. 153 ПКУ) — операцій за розрахунками в іноземній валюті, з пов’язаними особами, з борговими вимогами та зобов’язаннями, з виплати дивідендів, з

відступлення права вимоги, із застави майна, з лізингу, з торгівлі цінними паперами, з управління майном тощо.

4. Витрати підприємств і організацій різних видів діяльності, порядок оподаткування яких розкрито у відповідних статтях, виробників сільськогосподарської продукції (ст. 155 ПКУ), страховиків (ст. 156 ПКУ, неприбуткових установ та організацій (ст. 157 ПКУ), нерезидентів (ст. 160–161 ПКУ).

5. Втрати, пов’язані з впровадженням енергозберігаючих технологій (ст. 158 ПКУ).

6. Витрати, пов’язані з безнадійною та сумнівною заборгованістю (ст. 159 ПКУ).

Тут є певне дублювання — так, витрати на амортизацію включено до складу відповідних груп витрат, безнадійну заборгованість включено до інших витрат за пп. 138.10.6 п. 138.10 статті 138 ПКУ, тобто треба керуватись п. 138.3 статті 138 ПКУ щодо одноразового включення будь-яких витрат до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування.

138.12.2. Щодо інших витрат господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат, то до них може відноситись собівартість реалізованих запасів, витрати, пов’язані з реалізацією та ліквідацією основних засобів, витрати подвійного призначення згідно зі ст. 140 ПКУ тощо.

138.12.3. Підприємства і організації можуть створювати певні об’єднання (організації, асоціації) для вирішення своїх професійних проблем і утримувати такі об’єднання за рахунок своїх членських (цільових) внесків. Витрати на утримання таких організацій відносять до інших витрат господарської діяльності у розмірі не більше 0,2 % річного фонду оплати праці.

138.12.4. Цим підпунктом визначено можливість включення до складу інших витрат наданих банком знижок за реструктуризованими боргами.

Норми статей ПКУ щодо інших витрат слід розглядати у зв’язку із аналогічними показниками бухгалтерського обліку. Нижче на прикладі загальновиробничих витрат (табл. 3.9) подано систематизований перелік видів таких витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати» і згідно із ст. 138 ПКУ! Наявність відмінностей у змісті витрат останніх призводить до виникнення постійних податкових різниць. Відповідно до Положення № 27 окремо визначають: постійну податкову різницю, що підлягає вирахуванню, — постійна податкова різниця, що призводить до зменшення податкового прибутку (збільшення податкового збитку) звітного періоду; постійну податкову різницю, що підлягає оподаткуванню, — постійна податкова різниця, що збільшує податковий прибуток (зменшує податковий збиток) звітного періоду.

Зокрема, ті витрати, які додано в податкових розрахунках порівняно з нормами П(С)БО 16, наприклад, витрати на медичне страхування працівників загальновиробничого призначення, зменшують прибуток до оподаткування (за умови не включення цих витрат у фінансовому обліку) і ведуть до виникнення різниці, що підлягає вирахуванню. Натомість, ті витрати, які відсутні в податкових розрахунках порівняно з нормами П(С)БО 16, наприклад, витрати на охорону навколишнього природного середовища, ведуть до виникнення різниці, що підлягає оподаткуванню.

За результатами порівнянь за кожною позицією інших витрат платник податку проводить розрахунок податкових різниць відповідно до методики, затвердженої Міністерством фінансів України[88] з метою розрахунку оподатковуваного прибутку та розкриття суми різниць у фінансовій звітності платника податку.

Інші витрати складаються з непрямих витрат діяльності платника податку. Систематизований перелік таких видів витрат, відповідно до вимог пунктів 138.10, 138.11 та 138.12 статі 138 ПКУ, наведено у табл. 3.9.

Таблиця 3.9

Склад інших витрат платника податку та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку

№ пункту, підпункту ПКУ Види інших витрат Джерело інформації (рахунки бухгалтерського обліку) 138.10.2. Адміністративні витрати Рахунок 92 138.10.3. Витрати на збут Рахунок 93 138.10.4. Інші операційні витрати Рахунок 94 138.10.5. Фінансові витрати Рахунок 95 138.10.6. Інші витрати звичайної діяльності Рахунок 97 138.11. Суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуванням документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді Різні рахунки (визначається розрахунково) 138.12.1. Витрати, визначені відповідно до статей 144–148,150,153 і 155–161 цього розділу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею Різні рахунки (визначається розрахунково) 144, 145. Об’єкти амортизації (витрати з амортизації) Рахунки 23, 91 тощо 146.11. Сума витрат, що пов’язана з поліпшенням об’єктів основних засобів, в тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного періоду, в якому такі поліпшення були здійснені Рахунки 15, 23, 91, 92 тощо (визначається розрахунково) 146.12. Витрати на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єктів у робочому стані та отримання первісно визначеної суми майбутньої економічної вигоди від їх використання, включаються до складу витрат у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року, у тому звітному періоді, у якому такі витрати були здійснені. Решта витрат на ремонт об’єкта основних засобів збільшує первісну вартість такого об’єкта Рахунки 15, 23, 91 146.13. Сума перевищення балансової вартості над доходами від продажу окремого об’єкта основних засобів або іншого відчуження включається до витрат платника податку; сума перевищення первісної вартості невиробничих основних засобів над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку Доходи на рахунку 74, витрати на рахунку 97 146.16. У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі, коли з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх загини, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів Різні рахунки (визначається розрахунково) 147. Облік операцій із землею та з її капітального поліпшення Різні рахунки (визначається розрахунково) 148.2. До витрат, що включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносять: Рахунок 15 витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб; витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території); витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничо-прохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо; витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин; витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо; витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин; витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш висока категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо) 148.5. Платники податку мають право протягом звітного року включити до витрат будь-які витрати, пов’язані із проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини Рахунки 15, 23, 91, 92 тощо (визначається розрахунково) 148.6. У разі коли діяльність, пов’язана з розвідкою/дорозвідкою запасів (родовищ) корисних копалин, не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв’язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднести витрати з такої розвідки/дорозвідки чи розробки до складу витрат виробництва звітного податкового періоду такого платника податку за винятком витрат, що були раніше віднесені до складу витрат відповідно до пункту 138.11 статті 138 цього розділу. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля За кредитом рахунків витрат і дебетом рахунків 79, 44 150.1. Якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є збиток, то сума такого збитку підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного збитку попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення На рахунках бухгалтерського обліку не відображається 153. Оподаткування операцій особливого виду, у т. ч: Витрати відображають на рахунках класу 9, фінансовий результат — на рахунку 79 153.1. — операцій з розрахунками в іноземній валюті; 153.2. — операцій із пов’язаними особами; 153.3. — операцій із дивідендами; 153.4. — операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями; 153.5. — операцій з відступлення права вимоги; 153.6. — операцій з відчуження майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги; 153.7. — операцій лізингу (оренди); 153.8. 153.10. — операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами; 153.12. — операції з проведення товарообмінних (бартерних) операцій; 153.13. — операції в умовах дії угоди про розподіл продукції, що здійснюються з урахуванням особливостей, встановлених розділом ХУДІ цього Кодексу; 153.14. — операції, що здійснюються за договорами управління майном; 153.15. — операції спільної діяльності на території України без створення юридичної особи; — операції під час реорганізації юридичних осіб 155. Операції виробників сільськогосподарської продукції Витрати відображають на рахунках класу 9 156. Операції оподаткування страховика Витрати відображають на рахунках класу 9 157. Операції оподаткування неприбуткових установ та організацій Витрати відображають на рахунках класу 9 158. Оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій Витрати відображають на рахунках класу 9 159. Операції з безнадійної та сумнівної заборгованості Витрати визначаються розрахунково 160. Оподаткування нерезидентів Витрати визначаються розрахунково 161. Спеціальні правила (у разі укладення договорів із нерезидентами) Витрати визначаються розрахунково

Стаття 139. Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

139.1. Не включаються до складу витрат:

139.1.1. витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов’язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є:

організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу;

139.1.2. платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів;

139.1.3. суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг;

139.1.4. витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до підпункту 135.5.6 пункту 135.5 статті 135 цього Кодексу);

139.1.5. витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144–148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу;

139.1.6. суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу;

У разі якщо платник податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу визначає базу оподаткування для нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість виходячи із винагороди (маржинального прибутку, маржі), податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (послуг), які входять до складу витрат та основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або до вартості відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу;

139.1.7. витрати на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;

139.1.8. дивіденди;

139.1.9. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов’язань за звітний податковий період. Платник податків зобов’язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

139.1.10. сума збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, яка враховується у зменшення податкового зобов’язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 статті 152 цього Кодексу;

139.1.11. суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку;

139.1.12. вилучено Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI;

139.1.13. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

139.1.14. витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8) у обсязі, що перевищує 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, а також у випадках, визначених підпунктом 139.1.15 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу;

139.1.15. витрати, нараховані у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 139 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.; Законом України від 04.11.2011 р. 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

139.1. Стаття визначає витрати, що не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.

До витрат, не пов’язаних з провадженням господарської діяльності, віднесено витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят тощо, на придбання лотерейних білетів та на фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Винятком є: надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям, перелік яких визначено у ст. 157 ПКУ, у розмірі, що не перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року згідно з пп. 138.10.6 (пп. «а») п. 138.10 статті 138 ПКУ; витрати на рекламу у повному обсязі згідно з пп. 140.1.5 п. 140.1 статті 140 ПКУ; виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру (оплата праці) та сплата внесків на соціальні заходи згідно із ст. 142, 143 ПКУ

139.1.2. Платежі на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами — це платежі, які проходять через рахунок підприємства транзитом: отримано від дебіторів і перераховано комітентам, субпідрядникам тощо. Ці платежі не включають ні до доходу, ні до витрат. Така ж норма визначена в бухгалтерському обліку в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженому наказом МФУ від 29.11.99 р. № 290 щодо невключення таких платежів до складу доходів. У бухгалтерському обліку такі платежі відображають як інші вирахування з доходу за дебетом субрахунку 704 «Вирахування з доходу».

139.1.3. Суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг постачальникам, підрядникам та іншим кредиторам не включаються до складу витрат; ці суми будуть включені до складу витрат при передачі відповідних товарів у виробництво або реалізацію та (за принципом нарахування) при отриманні відповідних послуг, робіт.

139.1.4. Погашення основної суми отриманих позик не відноситься до складу витрат, як не відносились ці позики до складу доходів у момент їх отримання. Виняток становлять суми поворотної фінансової допомоги, які раніше були включені до складу доходів згідно з пп. 135.5.5 п. 135.5 статті 135 ПКУ з тієї причини, що така фінансова допомога була отримана від осіб, що не є платниками податку на прибуток, і залишилась неповерненою на кінець звітного періоду.

139.1.5. Усі витрати, пов’язані з придбанням (виготовленням, будівництвом) основних засобів та подальшим їх поліпшенням (реконструкцією, модернізацією), з придбанням нематеріальних активів та видобутком корисних копалин не включаються до складу витрат у момент їх здійснення, а включаються в подальшому у сумі нарахованої амортизації; порядок нарахування амортизації розкрито у ст. 144–148 ПКУ!

139.1.6. Не включається до складу витрат оподаткування дивідендів згідно із ст. 153 та нерезидентів згідно із ст. 160 ПКУ.

Податок на додану вартість, сплачений постачальникам (кредиторам) у складі вартості товарів (робіт, послуг), не включається до складу витрат, а відображається як податковий кредит за дебетом субрахунку 641 «Розрахунки за податками» (субрахунок другого порядку «Розрахунки з податку на додану вартість) для подальшого зменшення податкового зобов’язання з ПДВ на цю суму.

Підприємства (організації), які не зареєстровані платниками податку на додану вартість (з причин наявності відповідних пільг або незначного розміру доходу, який дозволяє не реєструватись платниками ПДВ), сплачений постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість включають до вартості цих товарів з подальшим віднесенням до витрат у складі вартості цих товарів (робіт, послуг).

Щодо ситуації, коли підприємство одночасно виконує операції, які підлягають та не підлягають оподаткуванню ПДВ, то, як і раніше, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого постачальникам ПДВ, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях згідно з п. 199.1 ПКУ; за неоподатковуваними операціями сплачений ПДВ включається до вартості придбаних товарів.

Якщо підприємство отримує за свої послуги винагороду у вигляді маржинального прибутку, маржі тощо, податок на додану вартість, сплачений при придбанні товарів (послуг) та необоротних активів, включається відповідно до витрат або до вартості відповідного об’єкта необоротного активу.

139.1.7. Витрати підприємств на утримання материнських компаній та інших органів управління, які є юридичними особами, не включаються до складу витрат і здійснюються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств.

139.1.8. Дивіденди сплачують за рахунок чистого прибутку; в бухгалтерському обліку їх нарахування відображають за дебетом субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

139.1.9. Цей пункт зазначає неможливість включення до витрат тих витрат, які не підтверджені документально, і розкриває порядок повідомлення органу податкової служби про відсутність документа.

У разі поновлення документа в майбутні звітні періоди підтверджені ним витрати (а також витрати на сплату пені, визначені цим підпунктом) відносять до складу витрат відповідного звітного періоду, про що йдеться у п. 138.11 статті 138 ПКУ.

139.1.10. Суму збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності не відносять до витрат; у момент придбання торгових патентів у бухгалтерському обліку її вартість відносять до витрат майбутніх періодів, а відшкодування вартості торгових патентів здійснюється у наступні звітні періоди за рахунок нарахованого податку на прибуток.

Якщо підприємство здійснює одночасно діяльність, яка підлягає та не підлягає сплаті збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, прибуток від цих видів діяльності визначається окремо, і відшкодування вартості торгових патентів здійснюється тільки за рахунок податку на прибуток від тих видів діяльності, які підлягають патентуванню.

139.1.11. Суми штрафів, пені, неустойки не відносяться до витрат як такі, що виникають у результаті недоліків у господарській діяльності, і на їх суму відповідно не зменшується оподатковуваний прибуток.

139.1.12. Даний підпункт, що стосується платників спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вилучений Законом України від 04.11.2011 р. № 4014, який набуде чинності з 01.01.2012 р.

139.1.13. Якщо зазначені послуги з консалтингу, маркетингу, реклами придбаваються у нерезидентів, вони включаються до складу витрат у розмірі, що не перевищує 4 % доходу попереднього року (без урахування ПДВ та акцизного збору), а якщо ці послуги придбаваються у постійних представництв нерезидентів, то їх вартість включається до складу витрат у повному обсязі. У п. 160.8 ПКУ йдеться про те, що представництва нерезидентів оподатковуються податком на прибуток як незалежні від таких нерезидентів. У разі неможливості окремо визначити прибуток таких представництв оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Якщо зазначені послуги з консалтингу, маркетингу, реклами придбані у нерезидента, що має офшорний статус, їх вартість не включається до складу витрат у повному обсязі. У п. 161.3 визначено, що офшорний статус мають нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, крім тих, чий неофшорний статус підтверджено відповідними документами.

139.1.14. Витрати, пов’язані з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, можуть бути включені до складу витрат в обсязі не більше 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, за винятком випадків, визначених п. 139.1.15 п. 139.1 статті 139 ПКУ

139.1.15. Крім зазначених у попередньому пп. 139.1.14 п. 139.1 статті 139 ПКУ послуг з інжинірингу, що перевищують 5 % вартості обладнання, до складу витрат такі послуги не включаються також у випадках, коли нерезидент має офшорний статус та не є фактичним отримувачем плати за послуги з інжинірингу.

Зупинимося на податкових різницях. Виходячи з сутності видів витрат, згідно з вимогами статті 139 ПКУ, в бухгалтерському обліку платника з метою обрахування податку на прибуток тимчасові податкові різниці за усіма видами витрат зазначеної статті (крім п. 139.1.9) не виникатимуть.

За окремими видами витрат виникатимуть постійні податкові різниці. Такі види витрат помічено у стовпчику 4 таблиці 3.10 словами «включаються до…». За окремими видами витрат ніяких різниць не виникатиме.

Наприклад, якщо у рядку 1 таблиці 3.10 помічено: «Включаються до витрат адміністративного характеру або інших витрат», це означає, що виникає постійна різниця. Якщо ж, наприклад, у рядку 2 таблиці 3.10 помічено: «Не включаються», це означає, що різниць не виникає, оскільки ні в бухгалтерському, ні в податкових розрахунках такі витрати не відображаються як витрати діяльності. Зазначені витрати платника податку можуть бути віднесені на збільшення вартості матеріальних (нематеріальних) активів або до дебіторської чи кредиторської заборгованості, або за рахунок прибутку.

Таблиця 3.10

Відображення в обліку витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Підпункт Вид витрат Включаються/не включаються до витрат у бухгалтерському обліку Відображається на рахунках бухгалтерського обліку Порядок відображення витрат з метою визначення об’єкта оподаткування відповідно до норм ПКУ ПКУ 1 2 4 5 6 139.1.1. Витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати на: Включаються до витрат За дебетом Включаються до витрат лише у тих платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею цього розділу, та витрат, пов’язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту статті 5 цього розділу). адміністративного характеру або інших витрат рахунків Обмеження, передбачені абзацем другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; витрат придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі у лотереї; (адміністративних, інших витрат) фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями цього розділу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу 139.1.2. Платежі платника податку на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами Не включаються За дебетом Не відображаються рахунків кредиторів 139.1.3. Суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг Не включаються За дебетом Не відображаються рахунків кредиторів 139.1.4. Витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до підпункту 135.5 статті 135 цього розділу) Не включаються За дебетом Включаються до витрат лише у тих платників податку, які повертають фінансову допомогу кредиторам рахунків кредиторів 139.1.5. Витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно з статтями 144–148 цього розділу з урахуванням пунктів 146.11 та 146.12 статті 146 цього розділу та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу Відноситься на збільшення первісної вартості об’єкта необоротних активів з наступною амортизацією витрат За дебетом рахунків необоротних активів Включаються до витрат звітного періоду, в якому такі поліпшення були здійснені лише як сума витрат, що пов’язана з поліпшенням та ремонтами об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року 139.1.6. Суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього розділу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV ГЖУ. Включаються до витрат(дебет рахунків 23, 91–99) частково в частині витрат на придбані послуги та роботи некапітального характеру За дебетом рахунків необоротних активів, запасів, витрат Включаються до витрат у тих платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку. У разі коли платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не віднесена на зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість такого платника податку згідно з розділом V ГЖУ. У разі якщо платник податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу визначає базу оподаткування для нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість, виходячи із винагороди (маржинального прибутку, маржі), податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (послуг), які входять до складу витрат та основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або до вартості відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу 139.1.7. Витрати на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами Включаються до витрат адміністративного характеру За дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» Не відображаються 139.1.8. Дивіденди Не включаються Нарахування дивідендів на користь дотримувача за дебетом субрахунку 443 «Використання прибутку» Не відображаються 139.1.9. Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов’язань за звітний податковий період. Платник податків зобов’язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення Включаються на підставі відповідного наказу або іншого розпорядчого документа керівника підприємства (організації) За дебетом рахунків витрат Не відображаються у разі відсутності первинних документів, що підтверджують факт нарахування (сплати) відповідних витрат. Відображаються у наступних періодах у разі поновлення зазначених документів 139.1.10. Сума збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, яка враховується у зменшення податкового зобов’язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 152 статті цього розділу Включаються до витрат адміністративного характеру За дебетом рахунку 92 «.Адміністративні витрати» У складі витрат не відображаються. Відображаються на зменшення податкового зобов’язання звітного періоду (оподатковуваного прибутку) 139.1.11. Суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку Включаються до складу інших операційних витрат За дебетом субрахунку 948 «Визнані пені, штрафи, неустойки» Не відображаються 139.1.13. Витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доход}7 (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному. Включаються до витрат адміністративного та/або збутового характеру За дебетом рахунків 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» Не відображаються При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу 139.1.14. Витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8) у обсязі, що перевищує 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, а також у випадках, визначених пунктом 139.1.15 Не включаються За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» Включаються у повному обсязі у платника, який отримав зазначені послуги у постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8. Включаються з обмеженням у 5 % митної вартості обладнання, імпортованого платником податку від решти нерезидентів згідно 3 відповідним контрактом. Також обмеження передбачено у випадках, визначених пунктом 139.1.15 139.1.15. Витрати, нараховані у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов: Не включаються За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» Не включаються лише у випадках, зазначених у даному підпункті. У решті випадків — включаються а) особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього розділу; б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послати, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги

Стаття 140. Особливості визнання витрат подвійного призначення

140.1. При визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:

140.1.1. витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), здійснені в порядку, встановленому законодавством, на організацію, утримання та експлуатацію пунктів безоплатного медичного огляду, безоплатної медичної допомоги та профілактики працівників (у тому числі забезпечення медикаментами, медичним устаткуванням, інвентарем, а також витрати на заробітну плату найманих працівників);

140.1.2. витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб’єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам; в) роялті виплачуються щодо об’єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов’язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу;

140.1.3. витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі якщо законодавством передбачено обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації;

витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи в трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років;

витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах.

У разі розірвання письмового договору (контракту), зазначеного в абзаці другому цього підпункту, платник податку зобов’язаний збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би сплатити платник податку у встановлений строк у разі, якщо б він не користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених в цьому абзаці.

У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такий орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, експертний висновок якого є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби.

Оскарження рішень органів державної податкової служби, прийнятих на підставі експертних висновків центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, здійснюється платниками податку в загальному порядку;

140.1.4. будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.

Термін «оприлюднення» означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування;

140.1.5. витрати платника податку на проведення реклами;

140.1.6. будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання;

140.1.7. витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/інших транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби): провадять комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіальних вод України;

виконують міжнародні рейси для провадження навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордону України;

використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим цього підпункту.

Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов’язково необхідно здійснити страхування життя або здоров’я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу.

За запитом представника органу державної податкової служби платник податку забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою;

140.1.8. витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію таких об’єктів, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року, але не використовуються з метою отримання доходу:

дитячих ясел або садків;

закладів середньої і середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку; дитячих, музичних і художніх шкіл, шкіл мистецтв; спортивних комплексів, залів і майданчиків, що використовуються для фізичного оздоровлення та психологічної реабілітації працівників платника податку, клубів і будинків культури;

приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;

багатоквартирного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів житлово-комунального господарства;

дитячих таборів відпочинку і оздоровлення;

установ соціального захисту громадян (будинки-інтернати, будинки для престарілих).

140.2. У разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи

права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку — продавець та платник податку — покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами:

у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину — у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним;

у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили — у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Цей пункт не регулює правила визначення та коригування витрат та доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 159 цього Кодексу.

140.3. До витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади, або іншим органом, визначеним законодавством України.

Правила цього пункту не застосовуються до електричної та/або теплової енергії при визначенні витрат платників податків, пов’язаних із передачею та/або постачанням електричної та/або теплової енергії.

140.4. Платник податку проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття.

140.5. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 140 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

Склад витрат, що мають подвійне призначення, і частково враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку за нормою статті 140 ПКУ, ґрунтується на постулаті часткової пов’язаності таких витрат з провадженням господарської діяльності платником податку.

Нагадаємо, що термін «господарська діяльність» з метою оподаткування наведено у пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПКУ, відповідно до якого господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Безперечне право на включення таких витрат до оподатковуваних мають ті платники податку, які доводять документально приналежність наведених у статті 140 ПКУ витрат або їх окремих частин, по-перше, до власної господарської діяльності, по-друге, відповідають умовам нормативних вимог зазначеної статті.

Наприклад, не можуть бути включені до витрат з метою оподаткування фактично проведені в бухгалтерському обліку суми витрат із забезпечення працівників форменим одягом, у тих платників податку, які не потрапляють за видами або галуззю діяльності до переліку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України). Аналогічно вирішується питання і щодо інших видів витрат платника податку.

У поданій нижче таблиці 3.11 систематизовано норми пунктів статті 140 ПКУ з точки зору їх відображення в фінансовому обліку та характер податкової різниці.

Виходячи з сутності видів витрат, згідно зі статтею 140, у бухгалтерському обліку платника з метою обрахування витрат з податку на прибуток можуть виникнути як постійні, так і тимчасові податкові різниці.

За окремими видами витрат виникатимуть постійні податкові різниці. Величина такої різниці дорівнює сумі різниці між вартістю витрат, відображених у бухгалтерському обліку, і вартістю витрат, відображених у податкових розрахунках. До таких витрат належать, наприклад, витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

В окремих випадках за окремими видами витрат в одних звітних періодах можуть виникнути постійні, а в других періодах — тимчасові різниці. Наприклад, включення витрат платника податку на проведення реклами до оподатковуваних витрат у пп. 140.1.5 п. 140.1 статті 140 ПКУ не обумовлено певними умовами. Відповідно питання про включення таких витрат (на рекламу) обумовлюється загальними вимогами Кодексу щодо пов’язаності будь-яких витрат із господарською діяльністю такого платника. Отже, якщо нараховані або сплачені платником податку суми на користь надавача рекламних послуг відповідають видам діяльності платника, що рекламується, фактично здійснюваним у звітному або наступних періодах або діяльності, яка зазначена у статутних документах платника і планується до запровадження, такі суми витрат підлягають включенню до витрат з метою оподаткування у повному обсязі відповідно до підтвердних первинних документів.

Отже, у тих платників, які не можуть підтвердити зв’язок рекламних витрат із власною господарською діяльністю, виникатимуть постійні податкові різниці. Натомість, ті платники, які переконливо підтверджують зазначений зв’язок, не обраховують податкових різниць, оскільки величини витрат на рекламу в бухгалтерському бліку і податкових розрахунках збігаються.

В окремих випадках за даним видом витрат може виникнути тимчасова різниця. Зокрема, підприємство-платник податку у звітному періоді (наприклад, у 1-у кварталі) включив до регістрів бухгалтерського обліку 10 000 грн витрат з рекламних послуг, які належать до майбутніх (планових) напрямів його діяльності. Проте до регістрів податкових розрахунків і, відповідно, до декларації зазначені витрати не віднесені. Платник податку пояснює таке рішення тим, що зазначену суму витрат буде включено до декларації у майбутніх періодах, коли його аргументи щодо зв’язку витрат із господарською діяльністю будуть більш переконливими. За даним прикладом платник має право у звітному періоді (1-й квартал) на віднесення суми 10 000 грн до тимчасової податкової різниці. Зазначену різницю буде анульовано у тому звітному періоді, у якому підприємство віднесе витрати з реклами до оподатковуваних (включить до декларації).

Щодо нормування витрат, окремі витрати подвійного характеру включають до складу оподатковуваних витрат у розмірі, не більше встановленої законодавством норми. Це стосується: витрат на відрядження фізичних осіб (п. 140.1.7), втрат товарів у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах (п. 140.3). Проте в фінансовому обліку такі витрати можуть бути включені до відповідного рахунку витрат у повному обсязі, оскільки не обмежені діючими нормативами бухгалтерського обліку.

Щодо повернення товарів, норма п. 140.2 передбачає перерахунок доходів (у продавця) та витрат (у покупця) у разі зміни компенсації вартості товарів, робіт, послуг. В обліку покупця придбані товари, роботи, послуги можуть бути враховані як у складі необоротних активів, запасів (товари), так і у складі витрат (отримані роботи, послуги). Тому за умови повернення товарів продавцю у покупця, як правило, зменшується вартість запасів, необоротних активів. За умови списання товарів на витрати без їх фактичного використання проводиться зменшення (сторнування) витрат на суму повернення товарів (без ПДВ). Якщо відбувається повернення попередньо прийнятих результатів робіт, послуг, то на суму повернення (без ПДВ) слід зменшити собівартість або інші витрати в обліку покупця.

З 01.08.2011 р. до п. 140.1.7 внесено зміни, згідно з якими до складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більше ніж 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у розрахунку за кожен календарний день такого відрядження. У раніше діючій редакції замість календарного дня було зазначено «на добу». Зміна означає, що витрати з відрядження нараховуються за кожний повний та неповний день відрядження.

Крім того, згідно з уточненим абзацем третім п. 140.2 ПКУ перерахунок доходів і витрат (балансової вартості основних засобів) проводиться сторонами операції тільки в разі визнання судом операції недійсною, як така, що порушує публічний порядок, є фіктивною.

Таблиця 3.11

Джерела інформації та характер податкової різниці з витрат подвійного призначення

№ пункту статті Вид витрат Джерело Характер інформації податкової різниці 1 2 5 6 140.1.1. Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України. За дебетом рахунків витрат (загальновиробничих, адміністративних, інших витрат) Постійна або відсутня Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), здійснені у порядку, встановленому законодавством, на організацію, утримання та експлуатацію пунктів безоплатного медичного огляду, безоплатної медичної допомоги та профілактики працівників (у тому числі забезпечення медикаментами, медичним устаткуванням, інвентарем, а також витрати на заробітну плату найманих працівників) 140.1.2. Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. За дебетом субрахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» Постійна або відсутня До складу витрат не включаються нарахування роялті на користь нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8; юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього розділу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена у пункті 151.1 статті 151 цього розділу; особи, що сплачує податок у складі інших податків 140.1.3. Витрати платника податку на первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі, коли законодавством передбачено обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації; За дебетом рахунків витрат (виробництва, загаль новиробничих, Постійна витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи у трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; адміністративних, інших витрат) витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. У разі розірвання письмового договору (контракту), зазначеного в абзаці другому цього підпункту, платник податку зобов’язаний збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би сплатити платник податку у встановлений строк у разі, коли б він не користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених цим абзацом. Обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з господарською діяльністю платника податку покладаються на такого платника податку. У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такий орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до центрального органу виконавчої влади у галузі освіти, експертний висновок якого є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби. Оскарження рішень органів державної податкової служби, прийнятих на підставі експертних висновків центрального органу виконавчої влади у галузі освіти, здійснюється платниками податку в загальному порядку 140.1.4. Будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше ніж сума, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку. За дебетом рахунку «Витрати на збут» Постійна або відсутня У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін. Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів. Термін „оприлюднення” означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування 140.1.5. Витрати платника податку на проведення реклами За дебетом рахунку «Витрати на збут» Постійна або тимчасова 140.1.6. Будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму) екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу; фінансових, інших ризиків платника податку, пов’язаних з провадженням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. За дебетом рахунків витрат (виробництва, загальновиробничих, Постійна або відсутня Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку-страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в жому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання адміністративних, інших витрат) 140.1.7. Витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку За дебетом рахунків витрат (виробництва, загальновиробничих, Відсутня постійна або тимчасова адміністративних, інших витрат) 140.1.8. Витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію таких об’єктів, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року, але не використовуються з метою отримання доходу За дебетом субрахунку 949 «Інші операційні витрати» Постійна або відсутня 140.2. У разі коли після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку-продавець та платник податку-покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. За дебетом рахунків витрат і кредитом рахунків запасів, кредиторів методом «сторно» Постійна або тимчасова Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: — у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані у податковому обліку сторони правочину — у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; — у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло чинності — у разі визнання правочину недійсним із інших підстав. Цей пункт не регулює правила визначення та коригування витрат та доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 159 цього розділу 140.3. До витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міні стрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади або іншим органом, визначеним законодавством України За дебетом субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» Постійна на суму понаднормоваих витрат 140.4. Платник податку проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. За дебетом рахунків витрат і кредитом рахунку «Запаси» Відсутня Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття 140.5. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється X X

Стаття 141. Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями

141.1. До складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

141.2. Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

141.3. Проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті.

141.1. До складу витрат платника податків належать будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами, крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), якщо такі виплати або нарахування пов’язані з провадженням господарської діяльності.

З метою бухгалтерського обліку термін проценти — це плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству[89].

Згідно з пп. 14.1.206 п. 14.1 статті 14 ПКУ проценти — дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. Якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом урахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного папера, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного папера.

Неоднозначно в нормативно-правових актах визначено поняття «боргові зобов’язання». З цією метою доцільно керуватися сутністю термінів «зобов’язання» та «боргові цінні папери».

Зобов’язання — правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку[90]. Зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди[91].

Боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів відносять:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов’язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі[92].

До фінансових витрат відносять витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов’язані із запозиченнями.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 р. № 415, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.05.2006 р. за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу — це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.

Фінансові витрати визнаються:

а) суб’єктами малого підприємництва — юридичними особами, представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов’язаннями);

б) іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов’язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Причому витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються грошові кошти, передаються інші активи або приймаються зобов’язання з нарахуванням відсотків.

Витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації зменшуються на суму будь-яких отриманих проміжних виплат та цільового фінансування, безпосередньо пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

141.2. Даний пункт передбачає особливий порядок оподаткування нерезидентів. Для платника податків, 50 і більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого знаходяться у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів і пов’язаних із ними осіб дозволяється в сумі, яка не перевищує суму доходів такого платника податків, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, яка дорівнює 50 % оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Основна увага даного пункту спрямована на нарахування процентів на користь таких нерезидентів, що мають у статутному капіталі підприємства 50 і більше відсотків, або пов’язаних із ними осіб.

Розрахунок витрат на сплату процентів на користь таких нерезидентів у вигляді формули матиме такий вигляд:

Витрати = Доходи + 50 % Прибутку.

Приклад.

1. У разі перевищення витрат на сплату процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

У червні 2011 року українським підприємством отримано фінансовий кредит від нерезидента-засновника, який володіє 65 % статутного капіталу такого підприємства. За умовою кредитного договору підприємство виплачує проценти щомісячно. У червні 2011 року їх сума становила 20 000 грн.

Дані для розрахунку суми процентів, яку підприємство може включити до складу витрат у II кварталі 2011 року:

дохід, отриманий у II кварталі від усіх видів діяльності, — 210 000 грн, у т. ч. 6 000 грн — дохід у вигляді процентів від розміщення коштів на депозит;

витрати II кварталу — 200 000 грн, у т. ч. 20 000 грн — витрати, пов’язані з виплатою в березні 2011 року процентів нерезиденту.

Розрахунок граничної суми «процентних» витрат, що можна включити в звітному періоді, буде таким:

розрахунок суми оподатковуваного прибутку без урахування процентів:

П = (210 000 — 6 000) — (200 000 — 20 000) = 24 000 (грн).

Визначаємо суму процентів, що підлягає включенню до витрат за II квартал:

Витрати = 6 000 + 50 % х 24 000 = 18 000 (грн).

Як бачимо, із загальної суми «процентних» витрат (20 000 грн) до складу витрат II кварталу підприємство зможе включити тільки 18 000 грн;

2. У разі неперевищення витрат на сплату процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

У червні 2011 року українським підприємством отримано фінансовий кредит від нерезидента-засновника, який володіє 65 % статутного капіталу такого підприємства. За умовою кредитного договору підприємство виплачує проценти щомісячно. У червні 2011 року їх сума становила 25 000 грн.

Дані для розрахунку суми процентів, яку підприємство може включити до складу витрат у II кварталі 2011 року:

— дохід, отриманий у II кварталі від усіх видів діяльності, — 240 000 грн, у т. ч. 10 000 грн — дохід у вигляді процентів від розміщення коштів на депозит;

— витрати II кварталу — 200 000 грн, у т. ч. 25 000 грн — витрати, пов’язані з виплатою в березні 2010 року процентів нерезиденту.

Розрахунок граничної суми «процентних» витрат, що можна включити в звітному періоді, буде таким:

розрахунок суми оподатковуваного прибутку без урахування процентів:

П = (240 000 — 10 000) — (200 000 — 25 000) = 55 000 (грн).

Визначаємо суму процентів, що підлягає включенню до витрат за II квартал:

Витрати = 10 000 + 50 % Ч 55 000 = 37 500 (грн).

Оскільки витрати на сплату процентів за борговими зобов’язаннями не перевищують розрахункового ліміту, що визначено даною статтею Кодексу, то до складу витрат підприємство зможе включити всю суму витрат на сплату процентів (25 000 грн).

Якщо нерезидент, що видав вам фінансовий кредит, має офшорний статус, то набуває чинності ще одне обмеження. До процентного ліміту додається обмеження, передбачене п. 2 ст. 161 ПКУ, а саме: витрати платника податків на оплату послуг, наданих нерезидентом, який має офшорний статус, включаються до складу витрат у розмірі 85 %.

Оскільки проценти, нараховані на користь нерезидента за договором кредиту, розглядаються як компенсація вартості фінансових послуг, то вони підпадають під указане обмеження. У разі застосування двох обмежень алгоритм розрахунку витрат у вигляді процентів буде таким (використовуємо ті ж дані, що й у вищенаведеному прикладі 1):

1. Визначаємо суму «процентних» витрат з урахуванням п. 2 ст. 161 ПКУ:

— витрати на сплату процентів = 20 000 Ч 85 % = 17 000 (грн).

2. Обчислюємо суму оподатковуваного прибутку без урахування процентів:

П = (210 000 — 6 000) — (200 000 — 17 000) = 21 000 (грн).

3. Визначаємо процентний ліміт:

— витрати на сплату процентів = 6 000 + 50 % Ч 21 000 = 16 500 (грн). Отже, у цьому випадку (коли нерезидент із офшорної зони) розрахунок такий:

• до витрат включається тільки 16 500 грн;

• сума витрат понад ліміт, що дорівнює 500 грн (17 000 — 16 500), переноситься на наступні звітні періоди за правилами п. 141.3 ст. 141 ПКУ.

Даний пункт є продовженням п. 141.1 та п. 141.2 цієї статті у разі перевищення витрат над сплатою процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

Суми перевищення витрат над сплатою процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів.

Методичні аспекти облікового відображення витрат за борговими зобов’язаннями

Відповідно до норми статті 141 до складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами, крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Особливості відображення процентних витрат у бухгалтерському обліку та характер податкової різниці наведено у таблиці 3.12.

Таблиця 3.12

Джерела інформації та характер податкової різниці з витрат за борговими зобов’язаннями

Номер Джерела Характер інформації пункту Вид витрат податкової статті різниці 141.1. Будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку За дебетом рахунку 95 «Фінансові витрати» Відсутня або постійна (у разі неналежності витрат до господарської діяльності платника податку 141.1. Виняток. Крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» 141.2. Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів За дебетом рахунку 95 «Фінансові витрати» Відсутня або постійна (у разі недотримання платником податку вимог пункту 141.2 141.3. Проценти, які відповідають вимогам п. 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями п. 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів, із збереженням обмежень, передбачених п. 141.2 цієї статті. За дебетом рахунку 95 «Фінансові витрати» або за дебетом Тимчасова При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV ПКУ, протягом такого податкового періоду. рахунку 39 Норми цього підпункту застосовуються з урахуванням положень розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» ПКУ. При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV ПКУ, протягом такого податкового періоду «Витрати майбутніх періодів» (щодо витрат, що підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів)

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати фінансового характеру за датою нарахування відсотків кредитором і отримання такого розрахунку платником податку з фактичним включенням його до бухгалтерських проведень на рахунках обліку.

Стаття 142. Особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру

142.1. До складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі — працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

142.2. Крім витрат, передбачених пунктом 142.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту.

Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя, договору довірчого управління або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок страхові платежі (страхові премії, страхові внески), пенсійні внески до недержавних пенсійних фондів та внески на рахунки учасників фондів банківського управління найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV цього Кодексу, протягом такого податкового періоду.

Норми цього підпункту застосовуються із врахуванням положень розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 142 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

До статті, яка коментується, внесено зміни’ згідно з якими з 01.08.2011 року виключено вимогу щодо можливості віднесення до складу витрат виплати фізичним особам за наявності колективного договору (угоди). Отже, для включення таких виплат до оподатковуваних витрат достатньо їхнього документального оформлення відповідно до законодавства про оплату праці та бухгалтерського обліку (табель обліку робочого часу, наряди, акти виконаних робіт тощо).

Методичні аспекти облікового відображення витрат за трудовими та цивільно-правовими договорами.

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати за датою нарахування оплати праці та інших форм компенсації з фактичним включенням їх до бухгалтерських проведень на рахунках обліку (табл. 3.13). При цьому до податкового обліку приймається загальна нарахована сума оплати праці та інших дозволених виплат без виключень різних утримань (податок на доходи, внески на соціальні заходи тощо).

Таблиця 3.13

Джерела інформації та характер податкової різниці з витрат на виплати фізичним особам

Джерела інформації 142.1. До складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі — працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV ПКУ) У дебет Постійна різниця у разі невідповідності фактично нарахованих сум оплати праці та інших виплат нормі пункту 142.1 рахунків витрат (23, 91, 92, 93, 94, 97, 99) з кредиту рахунку 66 (в частині оплати праці) та кредиту рахунків кредиторів — 63, 68 (в частині нарахувань виплат стороннім громадянам за договорами цивільно- правового характеру) 142.2. Обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту. У дебет рахунків витрат (23, 91, 92, 93, 94, 97, 99) з кредиту рахунків 66 та 65 Постійна Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди різниця у разі невідповідності фактично нарахованих компенсацій нормі пункту 142.1 та перевищення граничного розміру у 25 % заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди

Слід зазначити, що норми цього підпункту застосовуються із урахуванням п. 11 підрозділу 4 розділу XX (див. коментар до даного підпункту).

Стаття 143. Особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи

143.1. До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.

143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 цього Кодексу, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат.

143.1. Пунктом 143.1 статті 143 ПКУ передбачено, що до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених Законом.

143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 ПКУ, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат. Отже, у практичній роботі з визначення таких витрат слід виходити з порядку відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку платника податку (табл. 3.14).

Таблиця 3.14

Джерела інформації та характер податкової різниці з витрат на соціальні заходи

№ Зміст витрат Джерела Характер пункту інформації податкових різниць 143.1. До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених Законом За дебетом рахунків витрат і кредитом рахунку 65 Відсутні або тимчасові у разі неповноти включення до витрат 143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 цього розділу, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат За дебетом рахунку 66 і кредитом рахунку 65 Відсутні (утримання із заробітної плати не є витратами платника податку)

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати за датою нарахування соціального внеску з фактичним включенням його суми до бухгалтерських проведень на рахунках обліку.

Стаття 144. Об’єкти амортизації

144.1. Амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів,

вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».

144.2. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

ліквідацію основних засобів;

придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами — платниками податку;

витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

144.3. Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

вартість гудвілу;

витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 144 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

144.1 абзац 1. Зазначена стаття, порівняно з подібною статтею, яка існувала в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 8 «Амортизація»), зазнала істотних змін. Це є об’єктивним явищем, оскільки істотних змін зазнала сама ідеологія побудови Податкового кодексу України, складові якого віднині є взаємопов’язаними із законодавством у сфері бухгалтерського обліку. Відповідним чином відпала необхідність і у створенні окремих тлумачень термінів, що застосовувалися в податковому законодавстві. Згадаємо, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначення терміна «амортизація» не відображало економічної сутності цього процесу, а лише слугувало необхідним поясненням, як зазначений процес впливає на розрахунок оподатковуваного прибутку платником податку. Віднині ця невідповідність усунена і єдиним законодавчим визначенням сутності терміна «амортизація» є визначення, наведене в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 7 «Основні засоби»), згідно з яким амортизація є систематичним розподілом вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Дане визначення майже повторюється у пп. 14.1.3 п. 14.1 статті 14 ПКУ Так само із законодавства виключено термін «основні фонди», який багато науковців вважали таким, що не може застосовуватися при характеристиці об’єктів основних засобів, оскільки він відображає вартісний стан об’єкта, а не матеріально-речовий.

144.1 абзац 2. Коментований пункт розкриває перелік витрат платника податку щодо придбання необоротних активів, які мають амортизуватися. Необхідно зазначити, що зазначений перелік є вичерпним і не може бути доповненим самостійно платником податку. Аналогічна стаття існувала і в ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» і більшість вимог тієї статті перенесено в Податковий кодекс України. Зокрема, це стосується абз. 1–4 коментованої статті.

Особливістю об’єктів, що визначені в абз. 1, є те, що вони повинні відповідати двом основним критеріям:

- їх придбання;

— використання в господарській діяльності.

Придбання активів, у даному випадку основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів передбачає те, що на них мають бути витрачені грошові кошти або їх еквіваленти. Крім того, пп. 146.17.2 п. 146.17 статті 146 ПКУ визначено й інші господарські операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів, що прирівнюються до придбання. Поряд з цим, як і раніше, до складу об’єктів, що будуть амортизуватися, не належать об’єкти, що отримані платником податку безоплатно або в обмін.

Визначення терміна «господарська діяльність» наведено в пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПКУ. При цьому слід враховувати, що визначення цього терміна не єдине, яке існує на сьогодні у законодавстві. Зокрема, Господарським кодексом України та Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» наведені інші визначення, що потребує від суб’єкта господарювання уважного застосування цих норм залежно від потреби. Втім для цілей оподаткування має бути застосоване визначення «господарська діяльність», наведене в Кодексі (дивись коментар до п. 5.2 статті 5 ПКУ).

144.1 абзац 3. Виготовлення основних засобів платником податку може відбуватися 2 способами: підрядним та господарським. Підрядний спосіб полягає у тому, що будь-який інший господарюючий суб’єкт на замовлення платника податку виготовить для нього необхідний основний засіб. Іншою формою є виготовлення основного засобу власними силами, тобто господарським способом. Звичайно, це може відбуватися у тому випадку, якщо платник податку має для цього необхідні ресурси (матеріальні та трудові). При цьому первісна вартість виготовленого основного засобу буде сформована з усіх понесених платником податку витрат на виготовлення, зокрема, як окремо зазначив законодавець, і витрат на оплату праці працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів. Законодавець не визначив пов’язаних з ними витрат на соціальні заходи у формі єдиного соціального внеску, нарахованого на суму оплати праці. На нашу думку, такі витрати за принципом відповідності повинні включатися до витрат звітного періоду, а не до первісної вартості об’єкта. На цю суму виникатиме постійна податкова різниця. Зазначені витрати з оплати праці не потрапляють до складу витрат звітного періоду, а формують первісну вартість виготовленого основного засобу, який у наступних періодах амортизується у встановленому законодавством порядку.

Подібним алгоритмом потрібно користуватися і при формуванні первісної вартості вирощуваних довгострокових біологічних активів. Нагадаємо лише, що питання обліку біологічних активів урегульовується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 р. № 790, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 грудня 2005 р. за № 1456/ 11736 (далі за текстом — П(С)БО 30 «Біологічні активи»).

144.1 абзац 4. Аналогічний пункт існував у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 8.1.2). Наразі законодавець чітко окреслив окремі моменти, які, на його думку, потребували уточнення:

1. Визначено числовий показник, починаючи з якого вказані в пункті витрати повинні амортизуватися (якщо йдеться про Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», подібна норма не була чітко виписана, втім платниками податку фактично застосовувалася, враховуючи вимоги п. 8.7.1).

2. Визначено конкретну дату, яка має бути базою для розрахунків. Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за № 391/3684 (із змінами), звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Таким чином початком цього року є 1 січня. При цьому не можуть користуватися зазначеним пунктом створені протягом року платники податку, оскільки в них вартість, яка амортизується, об’єкта основних засобів на початок звітного року, тобто на 1 січня, буде відсутня.

3. Визначено, що показником, який має враховуватися при розрахунках, є сукупна балансова вартість усіх груп основних засобів. Фактично сукупна балансова вартість усіх груп основних засобів — не що інше, як підсумована залишкова вартість об’єктів основних засобів, що амортизуються. Виключення можуть складати об’єкти, по яких податкова амортизація не нараховується. При цьому принципова відмінність від вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягає в тому, що віднині подібно до вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» будь-які витрати на утримання (ремонт, реконструкція, модернізація тощо) потрібно ідентифікувати з конкретним об’єктом основних засобів і відповідним чином суму витрат більше 10 % відносити на збільшення балансової вартості конкретного об’єкта основних засобів, а не балансової вартості груп основних фондів, як було до цього (п. 146.11 ПКУ). Стають неможливими ситуації, коли об’єкт основних засобів списаний з балансу платником податку, а його вартість продовжує обліковуватися в складі балансової вартості груп основних фондів та амортизуватися.

Як вказано у п. 146.19 статті 146 ПКУ, амортизації підлягатимуть також витрати на ремонти/поліпшення об’єктів основних засобів, що знаходяться в оперативній оренді/лізингу, а також фінансовій оренді. Нагадаємо, що, згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 р. за № 487/4708 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 14 «Оренда»), у випадку фінансової оренди орендар відображає орендований об’єкт основних засобів на власному балансі як актив і затрати орендаря на поліпшення об’єкта фінансової оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) відображаються як капітальні інвестиції, що включаються до вартості об’єкта фінансової оренди.

У випадку операційної оренди орендований об’єкт основних засобів відображається орендарем у позабалансовому обліку, а затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Таким чином, у випадку, якщо орендар (платник податку) відремонтував або здійснив поліпшення орендованого основного засобу, незалежно від того, чи отриманий він за умовами фінансової оренди чи операційної, орендар має право зазначені витрати у визначених згідно із цим Кодексом розмірах віднести до складу об’єктів амортизації.

Водночас необхідно зазначити, що, незважаючи на загальну ідеологію Кодексу, яка полягає у максимальному врахуванні даних бухгалтерського обліку при розрахунку податку на прибуток для цілей оподаткування, в даному випадку платнику податку все ж доведеться рахувати витрати, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» та ПКУ в частині відображення витрат на утримання основних засобів не збігаються. Зокрема, згідно з п. 14 П(С)БО 7 «Основні засоби», первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта. Таким чином, уся сума поліпшень об’єкта основних засобів має збільшувати первісну вартість основного засобу і, відповідним чином, у подальшому амортизуватися. Єдиний критерій при цьому — збільшення майбутніх економічних вигод. Згідно з вимогами ПКУ не вся сума витрат, пов’язана з поліпшенням об’єкта, буде в подальшому амортизуватися, а лише та, яка перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року. Залишок платник податку зможе включити до складу витрат звітного періоду.

Навпаки ситуація складається у випадку амортизації витрат, пов’язаних з проведенням ремонтів (поточного чи капітального). Згідно з п. 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» «витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат». Ремонт (поточний чи капітальний) має включатися до складу витрат звітного періоду. Водночас вимогами Кодексу передбачено, що сума витрат, пов’язана з проведенням ремонту об’єкта, має амортизуватися в частині суми, що перевищує 10 % вартості, яка амортизується, цього об’єкта на початок звітного року. Залишок суми може бути віднесений до складу витрат платника податку.

При розрахунку податку на прибуток для цілей оподаткування бухгалтер має використовувати не тільки дані бухгалтерського обліку по відповідних рахунках про первісну вартість основних засобів, а й понесених витрат на їх утримання, ремонт, модернізацію, які підлягають капіталізації відповідно до вимог ПКУ У разі розходжень з даними фінансового обліку зазначені витрати будуть формувати тимчасові різниці при нарахуванні витрат з податку на прибуток.

Потребує уваги також перелік витрат на утримання об’єкта основних засобів, що має амортизуватися. Як ми бачимо, він не є вичерпним і може бути доповнений платником податку залежно від економічного характеру здійснюваних операцій. Виходячи з принципу аналогії, доцільно доповнити вказаний перелік наступними витратами, пов’язаними з поліпшенням об’єкта, що вказані в п. 14 П(С)БО 7 «Основні засоби», а саме: модифікація, добудова, дообладнання. Визначення більшості вказаних термінів у законодавстві України існує лише для діяльності в певних галузях та враховує специфіку цієї діяльності. Тому у випадку необхідності пропонуємо звертатися до наукових праць та словників, зокрема до Економічного енциклопедичного словника за ред. С.В. Мочерного. Зокрема, модернізація (фр. moderniser — новітній, сучасний) — часткове вдосконалення конструкції та заміна застарілого устаткування (машин, обладнання та ін.), технології виробництва, технічне й технологічне переоснащення підприємств.

Модифікація (лат. modificatio — зміна) — 1) прогресивні зміни, перетворення виробництва, технології, продукції, що виробляється, створення кращого варіанта, нової моделі; 2) видозмінена модель виробу, машини.

Реконструкція — перебудова (перетворення) основних засобів, техніки і технології на підприємстві з метою підвищення рівня та поліпшення якості продукції, що випускається, освоєння нових товарів.

Листом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 26.01.2005 р. № 4/3-102 «Щодо Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд» визначено поняття капітального та поточного ремонтів будівлі. Так, капітальний ремонт будівлі — це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв’язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі та благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта. Поточний ремонт — це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Отже, метою поточного ремонту є підтримання об’єкта в належному стані без поліпшення якісних характеристик до капітального ремонту. Характерною його ознакою є необхідність при його проведенні поліпшення експлуатаційних характеристик, а це веде безпосередньо до збільшення майбутніх економічних вигод від використання об’єкта основних засобів, і в окремих випадках має належати до поліпшень об’єкта. Підтвердження такої тези знаходимо у тому, що, згідно з згаданим вище листом, до капітального ремонту відноситься модернізація конструкцій, обладнання будівель, поліпшення планування будівлі, тобто реконструкція.

144.1 абзац 5. Подібна норма повністю відповідає нормам П(С)БО 7 «Основні засоби». Відповідно, капітальні витрати на поліпшення земель відображаються в обліку як окремий об’єкт обліку, який амортизується у встановленому порядку. Згідно з п. 5 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою КМУ від 11.10.2002 р. № 1531, земельні поліпшення — це зміна якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розташування в її межах будинків, будівель, споруд, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також унаслідок господарської діяльності або проведення робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо). До якісних змін у ґрунтовому покриві відносять здійснення на них окремих (або системи) меліоративних заходів, до яких належать гідротехнічні (осушення, зрошення), культуртехнічні (корчування кущів, вирівнювання, залуження), хімічні (вапнування, гіпсування), агролісотехнічні (захист від ерозії, накопичення вологи), агротехнічні (плантажна оранка, щілювання, глибоке розпушення).

У випадку оренди землі умови проведення поліпшень регулюються Законом України «Про оренду землі». Відповідно до цього Закону:

1) поліпшення землі може проводити як орендар, так і орендодавець;

2) якщо обов’язок провести поліпшення покладено на орендаря, то до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи;

3) поліпшення землі повинно відбуватися лише за згодою орендодавця;

4) витрати орендаря на поліпшення землі, можливість проведення яких не передбачена договором і які проводяться без згоди орендодавця, не підлягають відшкодуванню.

Залежно від того, хто саме буде здійснювати поліпшення і на яких умовах, будуть виникати особливості відображення понесених витрат у бухгалтерському обліку та для цілей оподаткування.

144.1 абзац 6. До складу витрат, які платник має амортизувати, законодавець відніс цільове фінансування з бюджету на придбання об’єктів інвестування. При цьому необхідно пам’ятати декілька важливих умов:

1) цільове фінансування з бюджету має бути надане у вигляді капітального трансферту. Трансферти — це асигнування, які виділяються з бюджету на задоволення пріоритетних державних потреб і мають цільове призначення. Трансферти можуть бути поточними та капітальними. На відміну від поточних, капітальні трансферти не призначені на покриття планових збитків і не носять поточного характеру. Капітальні трансферти мають цільове призначення та носять одноразовий і нерегулярний характер, передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів, також для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років, або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин;

2) відповідно до розділу II «Класифікація видатків на кредитування бюджету» додатка 1 наказу Мінфіну від 27.12.2001 № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» капітальний трансферт має бути отриманий за КЕКВ 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям);

3) капітальний трансферт має бути отриманий виключно через розпорядника бюджетних коштів. Згідно з Бюджетним кодексом України розпорядник бюджетних коштів — це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету.

При цьому суб’єкт, що отримує трансферт, повинен мати статус одержувача бюджетних коштів. Одержувач бюджетних коштів — це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг (Постанова КМУ від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»).

Капітальний трансферт одержувачем бюджетних коштів має бути використаний згідно з Планом використання бюджетних коштів і Планом асигнувань загального фонду бюджету, які мають бути затверджені керівником одержувача й узгоджені з розпорядником, через якого надходять бюджетні кошти. Форми документів затверджені Порядком обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету (затверджений наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 р. № 89, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.06.2004 р. за № 716/9315 (із змінами) та Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2002 р. № 205, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 листопада 2002 р. за № 919/7207;

4) оскільки Бюджетним кодексом України запроваджена казначейська форма обслуговування коштів державного бюджету, то кошти на рахунок одержувача бюджетних коштів мають надійти з казначейського рахунку розпорядника бюджетних коштів, відкритого в органах ДКУ При цьому одержувач бюджетних коштів також має відкрити рахунок в органах ДКУ;

5) у бухгалтерському обліку надходження коштів цільового фінансування має знайти відображення на рахунку 48 «Цільове фінансування та цільове надходження». Якщо за даними балансу на звітну дату наявний кредитовий залишок на рахунку 48, то це означає, що кошти цільового фінансування не використані в повному обсязі.

У цьому пункті законодавець у черговий раз нагадав про те, що доходи, отримані від використання коштів цільового фінансування, будуть визнані тільки в тому періоді, коли нарахована амортизація по такому об’єкту. Таким чином, дотриманий один із головних принципів бухгалтерського обліку «Нарахування та відповідність доходів і витрат», закладений у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суть якого полягає в наступному: для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

144.1 абзац 7. Зазначеним пунктом законодавець надав право платнику податку амортизувати суми переоцінки основних засобів з урахуванням обмежень, встановлених ст. 146 Кодексу. Згідно з цією статтею платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [Іа—1) — 10]: 100,

де І(а—1) — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Індекс інфляції року є показником інфляції, який оприлюднюється на початку наступного року за звітним Державним комітетом статистики України.

Слід зазначити, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містив норми, що суми переоцінки включаються до складу витрат, що амортизуються. Втім не можна зазначити, що цей пункт є нововведенням, оскільки:

1. Фактично і до цього часу сума індексації балансових груп основних фондів та нематеріальних активів, яку проводив платник податку за підстав, аналогічних тим, що наведені в Кодексі, відносилася до збільшення балансової вартості груп і відповідним чином амортизувалася в наступних звітних періодах (п. 8.3.3). Таким чином, законодавець лише уточнив зазначену норму у ПКУ

2. У ПКУ термінологія приведена відповідно до вживаної в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 7 «Основні засоби». Замість терміна «індексація», визначення якого було відсутнє в законодавстві, законодавець запропонував використання терміна «переоцінка». Нагадаємо, що згідно з п. 16 П(С)БО 7 «Основні засоби», «підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дати балансу». Як було з’ясовано вище, для цілей оподаткування це може бути переоцінка об’єктів основних засобів, якщо середньорічний показник інфляції становить більше 110 %.

Водночас при застосуванні зазначеного пункту необхідно враховувати наступне:

1. Проведення переоцінки із застосуванням щорічної індексації є справою добровільною. Тобто керівником платника податку (власником) має бути прийняте рішення про проведення переоцінки, яке оформлюється відповідно до законодавства.

2. Оскільки облік об’єктів основних засобів та їх вартості ведеться згідно з даними бухгалтерського обліку, проведена переоцінка із застосуванням щорічної індексації має бути відображена в бухгалтерському обліку. При цьому необхідно враховувати, що платник податку, за наявності підстав, може прийняти рішення про проведення переоцінки і сума проведеної переоцінки може суттєво відрізнятися від тієї суми переоцінки, яка розрахована відповідно до вимог ст. 146 ПКУ і може бути включена до об’єктів амортизації згідно з коментованою статтею.

3. Згідно із ст. 7 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадках проведення «переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку» необхідно проводити оцінку всього майна. Оцінка майна проводиться суб’єктами оціночної діяльності на підставі договору.

4. До складу витрат, що амортизуються, слід відносити тільки суми переоцінок основних засобів. Склад основних засобів визначається згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби». Сума переоцінки нематеріального активу не може бути віднесена до об’єктів, що будуть амортизуватися».

5. Переоцінка у вигляді індексації має бути проведена та відображена в обліку в тому році, за який проводиться зазначена індексація. Звичайно, тут є певна розбіжність з практикою, адже, як було вказано вище, індексація проводиться на підставі річного індексу інфляції, що розраховується Держкомстатом та публікується, як правило, в січні року наступного за звітним.

Таким чином, перш ніж скласти річну фінансову звітність, платник податку має дочекатися річних індексів інфляції, потім, у разі необхідності, здійснити відповідні бухгалтерські записи в обліку і лише скласти фінансову звітність за результатами року. Здійснити це не завжди можливо, оскільки останнім днем подання фінансових звітів до органів статистики та державної податкової служби є 9 лютого наступного за звітним роком.

144.1 абзац 8. Зазначений пункт має врегулювати порядок передачі мереж (об’єктів), побудованих або реконструйованих за рахунок або силами споживачів (інвесторів, забудовників), на вимогу постачальників природного і нафтового газу та електроенергії згідно з технічними умовами з подальшим відшкодуванням споживачам витрат на їх будівництво (реконструкцію), як це передбачено, зокрема, Законами України «Про природні монополії», «Про електроенергетику», «Про трубопровідний транспорт».

144.1 абзац 9. Зазначеним пунктом законодавець розширив коло об’єктів, що підлягають амортизації. Відтак сюди потрапляє і вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Також див. ком. до п. 146.1 статті 146 ПКУ.

144.2 абзац 1. Зазначений пункт не зазнав змін порівняно з вимогами Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

144.2 абзац 2. Консервація основних фондів підприємств — це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання основних засобів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування. Порядок проведення консервації визначається Постановою КМУ від 28.10.1997 № 1183 «Про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств», яка носить обов’язковий характер для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також засновані на державній власності. Для інших суб’єктів господарювання зазначена постанова носить рекомендаційний характер. До витрат на утримання відносять фактично задокументовані витрати з оплати праці персоналу, зайнятого охороною, відрахування на соціальні заходи, послуги сторонніх організацій та інші витрати, які ідентифікуються з конкретним об’єктом консервації.

144.2 абзац 3. Як було вказано у пп. 138.12.2 п. 138.12 статті 138 ПКУ, до складу інших витрат підприємства можуть включатися і витрати, передбачені окремими статтями ПКУ Серед цих витрат знайшлося місце і витратам платника податку на ліквідацію основних засобів.

Ліквідації підлягають основні засоби, непридатні до використання. З метою визначення таких об’єктів основних засобів на підприємстві керівником має бути створена постійно діюча комісія, яка, відповідно до пп. 4143 Методичних рекомендацій з обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, має здійснити відповідні заходи та оформити документи на списання. Підставою для списання з балансу є оформлений відповідно до законодавства «Акт на списання основних засобів» (форма 0З-3), або — у випадку списання автотранспортних засобів — «Акт на списання автотранспортних засобів» (форма 0З-4) (наказ Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352). Слід зазначити, що рішення про ліквідацію основних засобів повинно носити обґрунтований характер, базуватися на фактичному обстеженні об’єкта основних засобів та висновках експертів. При цьому отримані матеріали від розбори (ділові відходи) оприбутковують за цінами можливої реалізації і відображають на збільшення інших доходів у фінансовому обліку (кредит субрахунку 716 «Відшкодування раніше списаних активів»). Проте в податковому обліку доходи не збільшують, оскільки прямої норми щодо цього статті 135, 137 ПКУ не містять. Також неправомірно отримання матеріалів від розбори основних засобів ідентифікувати як безоплатно отримані активи, оскільки операція відбувається в середині підприємства (організації).

Певні особливості має списання з балансу основних засобів державними підприємствами. Порядок списання в даному випадку регулює Порядок списання об’єктів державної власності, затверджений Постановою КМУ від 08.11.2007 № 1314. Згідно із п. 5 Постанови «списання майна здійснюється суб’єктом господарювання, на балансі якого воно перебуває, на підставі прийнятого суб’єктом управління рішення про надання згоди на його списання.

Списання майна здійснюється за умови врахування особливостей правового режиму майна, наявності встановлених законодавчими актами обтяжень чи обмежень щодо розпорядження майном (крім випадків, коли встановлено заборону розпорядження майном).

Рішення про надання згоди на списання нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, закріпленого за підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у віданні Національної академії наук і галузевих академій наук, приймається суб’єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Рішення про надання згоди на списання об’єктів незавершеного будівництва приймається суб’єктом управління за погодженням з державним органом приватизації за місцезнаходженням суб’єкта господарювання.

Списання повністю амортизованих основних фондів (засобів) державного комерційного підприємства, первісна (переоцінена) вартість яких становить менше як 10 тис. гривень, здійснюється за рішенням керівника підприємства відповідно до цього Порядку (за винятком підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію)».

Що стосується комунальних підприємств, то особливості списання основних засобів у них визначаються місцевими органами самоврядування, що діють на відповідній території.

До витрат, пов’язаних з ліквідацією основного засобу, слід віднести: їх залишкову вартість, фактично задокументовані витрати з оплати праці персоналу, зайнятого розборкою, демонтажем об’єкта, відрахування на соціальні заходи, послуги сторонніх організацій та інші витрати, які ідентифікуються з конкретним об’єктом.

144.2 абзац 4. Особливості використання в господарській діяльності театрально-видовищних підприємств сценічно-постановочних предметів знайшли своє відображення в зазначеній статті. До театрально-видовищних підприємств можна віднести театри, філармонії, концертні організації, музичні та танцювальні, циркові підприємства, інші підприємства, основною метою діяльності яких є здійснення театрально-видовищної діяльності. При цьому будь-який процес театрально-видовищної діяльності неможливий без використання такої специфічної групи основних засобів, як сценічно-постановочні предмети. Категорія «сценічно-постановочні предмети» нерозривно поєднана з процесом здійснення театрально-видовищної діяльності. Сценічно-постановочні предмети являють собою сукупність предметів матеріального оформлення спектаклів, яка діє у незмінній натуральній формі впродовж довготривалого періоду.

До сценічно-постановочних засобів відносять: декорації та конструкції; меблі та реквізит; костюми, білизну, взуття, головні убори; перуки; ляльки; електроприлади, радіооформлення та кінооформлення.

Не відносять до складу сценічно-постановочних засобів і обліковують у складі основних засобів: інвентарну одежу сцени та електроосвітлювальне обладнання сцени, не вмонтоване в оформлення спектаклю.

В Україні не розроблено єдиного нормативного документа, який би врегульовував питання обліку такого специфічного виду активів, як сценічно-постановочні предмети. У зв’язку з цим необхідно керуватися Інструкцією з обліку сценічно-постановочних засобів у театрах системи Міністерства культури СРСР, затвердженою наказом Міністерства культури СРСР від 18.05.1979 № 29–87. Цей документ, відповідно до постанови ВРУ від 12.09.1991 № 1545 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», застосовується на території України в частині, що не суперечить її Конституції та законам.

У бухгалтерському обліку, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291, сценічно-постановочні предмети відображаються на рахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». При цьому на баланс сценічно-постановочні предмети мають ставитися незалежно від вартості їх придбання (або виготовлення). Таким чином, платник податку має враховувати, що норма, закладена в цій статті, використовується виключно для цілей оподаткування і зазначені витрати будуть входити до складу витрат, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток.

144.2 абзац 5. Подібна стаття в законодавстві з’явилася вперше і, мабуть, не випадково. При її формуванні законодавець врахував як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники, пов’язані з цим. До об’єктивних чинників слід віднести специфіку виробництва фільму, яка полягає в тому, що зйомка фільму є довготривалим процесом, який, як правило, не вкладається в календарний рік. До суб’єктивних — необхідність здійснення протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного товаровиробника та інформаційно-культурного простору країни.

Виробництво фільму є технологічним процесом, який складається з наступних етапів: період проектування фільму, підготовчий період, знімальний період, монтажно-тонувальний період. У бухгалтерському обліку витрати на виробництво фільму відносять до складу витрат у кінці кожного етапу відповідно до оформлених, згідно із законодавством, первинних документів. Таким чином, для цілей бухгалтерського обліку у випадку, якщо протягом звітного періоду (року) певний етап виробництва фільму не завершений, понесені витрати підприємства групуються на рахунку 23 «Виробництво» і до складу витрат звітного періоду не підпадають. Як бачимо, для цілей оподаткування зроблено виключення і платник податку за вказаних умов може включити понесені витрати до складу витрат звітного періоду (року). Таким чином, зазначені витрати будуть віднесені до групи витрат, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток.

Національний фільм — це створений суб’єктами кінематографії України (фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії) фільм, виробництво якого здійснено в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб’єктам кінематографії України (Закон України «Про кінематографію»).

Визначення переліку витрат на кіновиробництво наведено в Методичних рекомендаціях з обліку формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у кіновиробництві, затверджених наказом МКТ від 10.10.2007 № 1238/0/16-07.

Особливою формою витрат при виробництві фільму є витрати, пов’язані з придбанням майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм. Нагадаємо, що, згідно із законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про авторське право і суміжні права», авторське право — це є особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. При цьому особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Що стосується майнових прав автора, то саме вони можуть бути передані (відчужені) іншій особі. До складу авторів аудіовізуального твору, яким є фільм, можуть входити: режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Саме ці особи на підставі укладеного авторського договору можуть передавати майнові права інтелектуальної власності на твір з метою їх використання при виробництві фільму. Таким чином, будь-які виплати платника податку, здійснені авторам на підставі авторського договору, незалежно від того, чи здійснені вони у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник, чи кожне використання твору (роялті), або комбінованого платежу при виробництві національного фільму, можуть бути віднесені до складу витрат звітного періоду. Інші особливості обліку прав інтелектуальної власності визначені Методичними рекомендаціями з обліку нематеріальних активів кіновиробництва, затвердженими наказом МКТ від 02.04.2008 № 353/0/16-08».

144.3 абзац 2, 4. Подібні норми існували в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Фактично зазначені пункти є доповненням абз. 3 п. 144.1 ПКУ і встановлюють обмеження на амортизацію об’єктів інвестування, придбаних (виготовлених власними силами) за рахунок коштів цільового фінансування з бюджетів різних рівнів (державний та місцевий бюджети). У даному випадку йдеться про такі об’єкти інвестування, як споруди благоустрою, житлові будинки, бібліотечний та архівний фонд, зокрема Національний архівний фонд.

Нагадаємо, що, згідно з вимогами ПКУ, можуть амортизуватися лише витрати платника податку, пов’язані з веденням господарської діяльності. Поняття «благоустрій» є досить широким і платнику податку при визначенні зв’язку витрат на благоустрій з його господарською діяльністю необхідно чітко визначати, на який саме елемент передбачаються витрати та його призначення. Згідно із ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено наступний перелік елементів, що можуть бути віднесені до споруд благоустрою: будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів, будівлі та споруди системи інженерного захисту території, комплекси та об’єкти монументального мистецтва, обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків, малі архітектурні форми, інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами. У випадку, якщо витрати понесені платником податку на благоустрій споруди, що є структурним компонентом будівлі, яка обліковується як об’єкт основних засобів та використовується в господарській діяльності, то вони можуть амортизуватися згідно з вимогами ст. 144 ПКУ. Якщо підприємство здійснює витрати на благоустрій споруди, яка не є структурним компонентом об’єкта основних засобів та використовується в господарській діяльності, то в більшості випадків такі витрати здійснюються за рахунок власних коштів платника податку. У такому випадку вони не пов’язані з веденням господарської діяльності платника податку та мають фінансуватися за рахунок відповідних джерел фінансування. Винятком можуть бути витрати на благоустрій, які понесені у зв’язку з проведенням власної господарської діяльності платником податку або є необхідною умовою її проведення, що підтверджено відповідними документами (висновки експерта, технічна документація тощо). Такі витрати, якщо вони перевищують вартість 1 тис. грн, для цілей оподаткування амортизуються у встановленому порядку.

Аналогічна ситуація складається і з витратами на утримання житлових будинків. Кодексом визначено, що жилим будинком визначається будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених Законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання. Визначення житлового фонду, порядок його утворення, обліку та списання наведено в Житловому кодексі Української PCP. До житлового фонду включають: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які, відповідно до Закону, потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). Найбільшою є частина державного житлового фонду, яка перебуває у віданні місцевих рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Враховуючи вказане, витрати капітального характеру, що не підлягають відшкодуванню у складі тарифів на квартирну плату та інші комунальні послуги, на утримання об’єктів житлового фонду та об’єктів комунальної інфраструктури, які перебувають на балансі місцевих рад народних депутатів, повинні проводитися за рахунок місцевих бюджетів. Тобто амортизації підлягають тільки ті витрати на придбання, виготовлення і поліпшення основних засобів, які входять до складу затверджених у встановленому порядку тарифів на комунальні послуги і квартирну плату.

У випадку, якщо на балансі платника податку знаходиться житловий будинок, то витрати на його утримання також не можуть бути включені до витрат, що підлягатимуть амортизації, та до складу витрат, оскільки він не є об’єктом основних засобів, що використовується в господарській діяльності платника податку відповідно до визначень, наведених у Кодексі.

Визначення бібліотечних фондів наведено в Законі України «Про бібліотеку та бібліотечну справу». Відповідно, бібліотечний фонд — це упорядковане зібрання документів (матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві), що зберігається в бібліотеці (інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація), або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки). Як правило, бібліотеки є бюджетними установами та утримуються за рахунок відповідних бюджетів. Відповідно до п. 157.1 ПКУ вони мають статус неприбуткових установ та організацій та не є платниками податку на прибуток. Вимоги зазначеного пункту на них не розповсюджуються. Поряд із цим бібліотечні фонди можуть зберігатися і в бібліотеках, що перебувають на балансі госпрозрахункових підприємств. Саме вони і будуть користувачами вимог зазначеного пункту. При цьому кошти бюджетів можуть надаватися зазначеним підприємствам виключно за умови, що придбані за ці кошти бібліотечні фонди в подальшому будуть включені до складу Державного бібліотечного фонду України, який складається з фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов’язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та взаємовикористання фондів і відображає науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства.

До складу Національного архівного фонду належать архівні документи, зібрані в бібліотеці згідно із Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Поряд із цим необхідно враховувати, що документи Національного архівного фонду можуть перебувати у будь-якій формі власності.

144.3 абзац 3. Зазначена стаття належить до балансоутримувачів автомобільних доріг загального користування, які є у державній власності. Порядок утримання автомобільних доріг загального користування та окремих його складових визначається Законом України «Про автомобільні дороги».

Враховуючи те, що дороги належать державі, то витрати на їх будівництво та утримання також здійснюються виключно з бюджетів.

144.3 абзац 5. Раніше подібної норми в податковому законодавстві не існувало, втім щодо цієї норми можна зазначити лише те, що в Кодексі вона приведена відповідно до п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 липня 1999 р. № 499/3792 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»). Порядок обліку та списання гудвілу, який виник у процесі приватизації (корпоратизації) підприємства, визначається Положенням про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19 грудня 2006 року № 1213, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 2006 р. № 1363/13237.

144.3 абзац 6, 7. Дана стаття нерозривно пов’язана з визначенням «господарська діяльність» (див. коментар до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПКУ). Додатково необхідно врахувати, що, крім суми вартості придбання (виготовлення) основних засобів, їх первісну вартість формують транспортні та страхові платежі, інші витрати, понесені у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ (якщо платника податку на прибуток зареєстровано платником ПДВ), а також зарплата працівників, які були зайняті на виготовленні, ремонті, поліпшенні таких невиробничих основних засобів.

Згідно з вимогами П(С)БО 7 «Основні засоби» зазначені об’єкти основних засобів амортизуються у встановленому порядку. Таким чином, нарахована за даними бухгалтерського обліку сума амортизації буде включатися до складу витрат, що сформують постійні різниці при розрахунку податку на прибуток.

Методичні аспекти розрахунку амортизації та її обліку

У статті 144 ПКУ всі витрати на придбання (спорудження) необоротних активів поділено на три частини:

а) витрати, що підлягають амортизації (п. 144.1);

б) витрати, які не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний період (п. 144.2);

в) витрати, які не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування (п. 144.3).

У п. 144.1 зазначено, що амортизації підлягають наступні витрати платника податку на:

— придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання у господарській діяльності;

— самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, у тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті;

— на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

— капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

а також:

— капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту відповідно до положень пп. 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 ПКУ;

— сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього розділу;

— вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вищевказаних мереж або об’єктів.

Зазначені витрати за датою здійснення (нарахування) витрат групуються на відповідному субрахунку рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а по мірі закінчення таких робіт і введення в експлуатацію об’єкта суми витрат переносять на рахунок 10 «Основні засоби» або на рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи». Виключення становить операція переоцінки (дооцінки) об’єктів необоротних активів, яка відображається за проведенням: дебет рахунку 10, 11 і кредит субрахунку 423 «Дооцінка активів».

Водночас об’єктом амортизації, згідно з п. 22 П(С)БО 7 «Основні засоби», є не витрати, а вартість основних засобів (крім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). У цьому полягає різниця між бухгалтерським та податковим аспектом амортизації.

Витрати, що формуються в бухгалтерському обліку платника податку, визначають первісну вартість об’єкта основних засобів згідно з ПСБО 7 «Основні засоби» і складаються з таких витрат:

— суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати»).

Варто зазначити, що оскільки модель визначення вартості, яка амортизується в бухгалтерському обліку і податкових розрахунках, є єдиною (різниця між первісною та ліквідаційною вартістю об’єкта), сформована на рахунках бухгалтерського обліку за методологією П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість є інформаційною основою для розрахунку амортизаційних відрахувань як у бухгалтерському, так і з метою складання декларації з податку на прибуток. Проте у практиці слід враховувати обмеження з метою оподаткування щодо строків корисного використання об’єктів (п. 145.1 статті 145 ПКУ).

У п. 144.2 зазначено витрати, які не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний період. Облік таких витрат платник податку здійснює на рахунках 9 класу. Наприклад, витрати з ліквідації об’єктів основних засобів проводять по дебету субрахунку 976 «Списання необоротних активів».

У п. 144.3 статті 144 ПКУ зазначено витрати, які не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування (табл. 3.15).

Таблиця 3.15

Облік амортизаційних витрат в цілях оподаткування

№ Вид витрат Джерело Джерело інформації з/п фінансування і. Витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів Кошти Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» бюджетів 2. Витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування Кошти Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» бюджетів 3. Витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів Кошти Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» бюджетів 4. Вартість гудвілу (при списанні з балансу) Прибуток Субрахунок 443 «Прибуток, використаний у звітному році» 5. Витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів Інші операційні витрати Субрахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності»

Слід звернути увагу на такий вид витрат, як придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

До таких об’єктів можна віднести ті підрозділи та заклади, що перебувають на балансі платника податку, але не приносять прибутку за своїм призначенням — дитячі садки, бази відпочинку, фізкультурно-спортивні, розважальні заклади тощо. У таких випадках вартість невиробничих основних засобів не береться для розрахунку 10 % ліміту витрат з модернізацій об’єктів.

В окремих платників податку такі заклади (організації) виділяються як відокремлений структурний підрозділ і функціонують згідно із затвердженим положенням на правах філії платника податку. В інших випадках на базі таких підрозділів створюються дочірні підприємства, які функціонують як окремі платники податку. Тому за умови зазначення в правовстановчому документі (статуті або положенні) закладу (організації) мети діяльності як отримання прибутку, основні засоби такого платника набувають статусу виробничих і, відповідно, підлягають амортизації згідно з вимогами статті 144 ПКУ.

Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації

145.1. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, років група 1 — земельні ділянки - група 2 — капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з 15 будівництвом група 3 — будівлі, 20 споруди, 15 передавальні пристрої 10 група 4 — машини та обладнання 5 з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного 2 оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень група 5 — транспортні засоби 5 група 6 — інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4 група 7 — тварини 6 група 8 — багаторічні насадження 10 група 9 — інші основні засоби 12 група 10 — бібліотечні фонди - група 11 — малоцінні необоротні матеріальні активи - група 12 — тимчасові (нетитульні) споруди 5 група 13 — природні ресурси - група 14 — інвентарна тара 6 група 15 — предмети прокату 5 група 16 — довгострокові біологічні активи 7

145.1.1. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.

Групи Строк дії права користування група 1 — права користування природними відповідно до ресурсами (право користування надрами, іншими правовстановлю ресурсами природного середовища, геологічною та ючого документа іншою інформацією про природне середовище); група 2 — права користування майном (право відповідно до користування земельною ділянкою, крім права правовстановлю постійного користування земельною ділянкою, ючого документа відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); група 3 — права на комерційні позначення (права відповідно до на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), правовстановлю- комерційні (фірмові) найменування тощо), крім ючого документа тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 4 — права на об’єкти промислової власності відповідно до (право на винаходи, корисні моделі, промислові правовстановлю- зразки, сорти рослин, породи тварин, ючого документа, компонування (топографії) інтегральних але не менш як мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу- 5 років хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 5 — авторське право та суміжні з ним права відповідно до (право на літературні, художні, музичні твори, правовстановлю- комп’ютерні програми, програми для електронно- ючого документа, обчислювальних машин, компіляції даних (бази але не менш як даних), фонограми, відеограми, передачі 2 роки (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 6 — інші нематеріальні активи (право на відповідно до ведення діяльності, використання економічних та правовстановлю- інших привілеїв тощо) ючого документа

Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.

145.1.2. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

145.1.3. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

фізичний та моральний знос, що передбачається;

правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

145.1.4. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

145.1.5. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

145.1.6. Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15, визначених у пункті 145.1 цієї статті, нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 підпункту 145.1.5 цієї статті. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

145.1.7. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

145.1.8. Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

145.1.9. Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 145 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

145.1. Даний пункт статті 145 ПКУ регулює два основних моменти:

1. Уся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації. Виходячи з перелічених у цьому пункті груп, законодавець визначив, що йдеться про матеріальні необоротні активи. Слід зазначити, що класифікація основних засобів та інших необоротних активів, наведена в цьому пункті, майже повністю повторює класифікацію основних засобів, наведену в п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби», та назви субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі — Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та інших необоротних активів за групами, згідно з вимогами цього пункту, за основу мають братися дані про розподіл цих активів за субрахунками в бухгалтерському обліку. Наведена в цьому пункті класифікація має певні відмінності, зокрема відсутня окрема група під назвою «Інші необоротні матеріальні активи», яка б відповідала даним субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». Виходячи з логіки цього пункту, ці активи мають відноситися до групи 9 «Інші основні засоби». Одночасно до класифікації введена група 16 «Довгострокові біологічні активи», яка відповідає даним синтетичного рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи» в бухгалтерському обліку.

2. Встановлюються мінімально допустимі строки корисного використання об’єктів основних засобів та інших необоротних активів за групами. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», строк корисного використання (експлуатації) — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Поряд із цим існують певні особливості:

— загального законодавства, яке б визначало мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів та інших необоротних активів, не існує. Єдині, хто має обмежені строки корисного використання, це бюджетні установи згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом ДКУ від 17.07.2000 № 64. Наведені в цій Інструкції строки досить суттєво відрізняються від запропонованих у Кодексі. Втім, як відомо, бюджетні установи належать до організацій, що мають статус неприбуткових. Вимоги Кодексу в частині встановлення мінімально допустимих строків корисного використання (експлуатації) основних засобів на них не розповсюджуватимуться;

— законодавець визначив 4 групи активів, які мають невизначений строк корисного використання, а саме: земельні ділянки, природні ресурси, бібліотечні фонди та малоцінні необоротні матеріальні активи;

— у групі 4 «Машини та обладнання» виділена окрема підгрупа активів, яку умовно можна назвати «інформаційне обладнання» і яка має скорочений строк корисного використання порівняно з іншими активами, що входять до зазначеної групи. Ця група активів найбільше перебуває під впливом розвитку науково-технічного прогресу та впровадження містких технологій, тому законодавець, впровадивши для цих активів мінімально можливий строк корисного використання (2 роки), фактично надав стимул платникам податку запроваджувати місткі інформаційні системи та забезпечувати їх періодичне оновлення відповідно до потреб ринку;

— довгострокові біологічні активи незалежно від субрахунку, до якого вони належать, мають мінімально допустимий строк корисного використання — 7 років.

З метою порівняння складу груп основних засобів у бухгалтерському обліку та в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток наведено нижче таблицю 3.16.

Порівняння вказує, що позиції бухгалтерського обліку та оподаткування практично збігаються. Лише по окремих позиціях податкові групи виписані більш детально — по групах 2, 3, 4, 6.

145.1.1. Цим пунктом встановлено класифікацію нематеріальних активів та визначення строків дії права користування. Необхідно зазначити, що запропонована класифікація повною мірою відповідає розподілу об’єктів нематеріальних активів за субрахунками згідно з Інструкцією № 291. На відміну від основних засобів та інших необоротних активів, у випадку з нематеріальними активами законодавець практично ніде не встановив мінімально допустимих строків права користування. Це пояснюється тим, що строк дії права користування в першу чергу залежить від суб’єктивного фактора, тобто бажання власника (автора) передати права, а це питання не регулюється розділами Кодексу.

Водночас законодавець встановив, що строк дії права користування визначається у правовстановлюючому документі (договір на використання майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійний договір тощо). Поряд з тим, зазначимо, що абз. 2 п. 25 П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» передбачено, що нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. Однак нормами ПКУ, з метою амортизації нематеріальних активів, для цілей податкового обліку чітко встановлено, що якщо строк дії права користування нематеріального активу не встановлено у правовстановлюючому документі, то слід орієнтуватись на строк у 10 років безперервної експлуатації.

Таким чином, у зазначеному пункті законодавець встановив певні обмеження, якими мають користуватися платники податку для визначення строку корисного використання об’єкта необоротних активів для цілей оподаткування.

145.1.2. Необхідно враховувати, що визначення строків корисного використання об’єктів необоротних активів, що вводяться в експлуатацію, в кожному конкретному випадку є компетенцією підприємства і має бути оформлене відповідно до законодавства. У даному випадку законодавець встановив такі вимоги:

1) порядок визначення строку корисного використання необоротних активів має бути визначено в розпорядчому документі підприємства, яким визначено облікову політику підприємства (наказ про облікову політику);

2) у кожному конкретному випадку строк корисного використання (експлуатації) об’єкта повинен оформлюватися рішенням керівника підприємства, тобто наказом;

3) введення в експлуатацію необоротних активів має бути оформлено первинними документами відповідно до законодавства. Для нематеріальних активів це має бути «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів №», типова форма якого затверджена наказом Мінфіну від 22.11.2004 № 732 «Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (далі — наказ № 372). Формою цього документа передбачена графа 6 «Строк корисного використання». Для основних засобів це має бути «Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів», типова форма якого затверджена наказом Мінстату від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» (далі — наказ № 352). Цією типовою формою окремої графи для визначення строку корисного використання об’єкта не передбачено, проте доцільно все ж вказувану інформацію зазначати в Акті, наприклад у розділі «Коротка характеристика об’єкта».

145.1.3. Як було вказано у п. 145.1.2 ПКУ, визначення строку корисного використання об’єкта — прерогатива виключно підприємства. І це є об’єктивним, адже той самий об’єкт основних засобів може на різних підприємствах мати різний строк корисного використання, що може бути пояснено різним набором факторів, які враховуватиме підприємство при розрахунках. У цьому пункті законодавець визначив основні, які необхідно ураховувати при визначенні строку корисного використання (експлуатації), зокрема — очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності.

Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, визначено, що за обсяг продукції (робіт, послуг), який буде виготовлено (виконано) підприємством з використанням об’єкта основних засобів, приймається запланований підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з використанням цього об’єкта;

— фізичний та моральний знос, що передбачається. Необхідно зазначити, що цей фактор не має бути провідним для підприємства у визначенні строку корисного використання (експлуатації). Проблема визначення строку корисного використання основних засобів полягає не стільки в технічному способі його визначення, скільки в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший строк служби, тим вища норма амортизації, оскільки необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліший строк, тим нижча норма амортизації, більший період відшкодування зносу і, отже, менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів. Таким чином, строк корисного використання слід визначати, виходячи з економічно доцільного строку служби, який може бути меншим за фізично можливий;

— правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

До інших факторів підприємство може віднести накопичений досвід роботи з подібними активами, сучасний стан об’єкта, питання ремонту та догляду за обладнанням, сучасні технології в галузі технологій та виробництв, місцеві кліматичні умови тощо.

Для нематеріальних активів п. 5.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених наказом Мінфіну від 16.11.2009 № 1327, рекомендовано враховувати також такі економічні і правові фактори:

— очікуваний спосіб використання об’єкта нематеріальних активів підприємством і спроможність управлінського персоналу ефективно управляти цим об’єктом;

— період життєвого циклу товару, для ідентифікації якого використовується об’єкт нематеріальних активів, та строки корисного використання подібних об’єктів нематеріальних активів;

— передбачуване моральне старіння об’єкта нематеріальних активів;

— стабільність галузі, в якій функціонує підприємство, та зміни ринкового попиту на продукти чи послуги, які є результатом експлуатації;

— тенденції розвитку конкуренції на ринку;

— рівень витрат на обслуговування, необхідний для отримання очікуваних майбутніх економічних вигод від об’єкта нематеріальних активів, та здатність і намір підприємства досягти такого рівня;

— період контролю об’єкта нематеріальних активів та юридичні або інші обмеження його використання;

— залежність строку корисного використання нематеріальних активів від строку корисного використання інших активів підприємства.

Одночасно зазначимо, що згідно з наказом МФУ від 18.03.2011 № 372 були внесені зміни до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема, у П(с)БО 7 передбачена можливість нарахування амортизації з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

145.1.4. Зазначений пункт повторює вимоги п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби». Цим пунктом підприємству надано право переглядати строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів, ураховуючи, що він ґрунтується на попередніх оцінках. Такий перегляд здійснюється у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів. Якщо в результаті аналізу з’ясується, що очікуваний строк корисного використання об’єкта основних засобів істотно відрізняється від попередніх оцінок (унаслідок здійснення поліпшень обладнання, зміни ринкової кон’юнктури тощо), необхідно скоригувати суму амортизаційних відрахувань. При цьому нарахування амортизації за новою ставкою при зміні строку корисного використання починається з місяця, наступного за місяцем такої зміни. Виключення зроблено для нарахування амортизації за виробничим методом і це є об’єктивним, адже цей метод базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів, і не залежить від строку корисного використання (експлуатації). Оскільки строк корисного використання (експлуатації), відповідно до вимог п. 145.1.2 ПКУ, встановлюється наказом по підприємству, то зміну строку також має бути оформлено наказом.

Іншим чинником, який впливає на розрахунок норми відрахувань і зазначається в цьому пункті, є ліквідаційна вартість основного засобу. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», ліквідаційна вартість — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією). Законодавством конкретної процедури визначення ліквідаційної вартості не визначено, тому підприємство має самостійно визначати це, виходячи з власних потреб та особливостей, у наказі про облікову політику. Рекомендуються до застосування такі методи розрахунку ліквідаційної вартості:

1) встановлення ліквідаційної вартості на рівні 0;

2) за базу визначення ліквідаційної вартості беруть ліквідаційну вартість подібного активу, який досяг кінця свого строку корисної експлуатації та використовувався в умовах, подібних до тих, у яких передбачається використовувати придбаний об’єкт;

3) залучення фахівців-експертів, які, виходячи з власного досвіду та становища на ринку, будуть вносити пропозиції щодо встановлення розміру ліквідаційної вартості;

4) за основу беруть вартість матеріальних цінностей, утворених та оприбуткованих у результаті ліквідації основного засобу.

145.1.5. Зазначеним пунктом передбачені методи амортизації, які підприємство має право застосовувати при нарахуванні амортизації для цілей оподаткування. Ці методи повністю повторюють методи, запропоновані п. 26 П(С)БО 7 «Основні засоби». У підприємств, що застосовували метод нарахування амортизації, передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», з дати прийняття Податкового кодексу України виникає необхідність вибору нового методу амортизації, виходячи із запропонованих у п. 145.1.5 ПКУ. Запропоновані методи нарахування амортизації умовно можна розбити на 2 типи:

— методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

— метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів (виробничий метод нарахування амортизації).

Відмінність цих методів полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику. При цьому кожен із методів має як певні переваги, так і недоліки.

Прямолінійний метод нарахування амортизації — один з найпростіших. Прямолінійний метод набув найбільшого поширення у світі. Суттєвою характеристикою є його рівномірність, тобто щороку амортизується однакова частина вартості основних засобів. При застосуванні цього методу річна норма амортизації залежить тільки від строку служби об’єкта. Перевагами цього методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. У тому разі коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт основних засобів, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання основних засобів, застосування цього методу повністю виправдано. Недоліком методу є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Доцільніше застосування цього методу для пасивної частини таких основних засобів, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.

Застосування методу зменшення залишкової вартості передбачає використання фіксованої (у відсотках) норми річної амортизації. Його побудовано на припущенні, що новий об’єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Після цього віддача (продуктивність) з року в рік зменшується. Відповідно в перший рік експлуатації об’єкта буде отримано більше економічних прибутків, ніж у кожному наступному. Отже, при цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.

Оскільки при застосуванні цього методу сума амортизації нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання лише у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів відмінна від 0.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості не має аналогів у світі. Прискореними вважають два методи:

— зменшення залишку;

— кумулятивний.

При цьому методі річна норма амортизації являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об’єктів основних засобів. Причому в перший рік експлуатації об’єкта основних засобів нараховується найбільша сума амортизації, потім вона щороку зменшується.

Очікувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому в останній рік експлуатації об’єкта річну суму амортизації слід розраховувати не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об’єкта на початок року і його ліквідаційною вартістю.

При використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об’єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. У результаті цього значна частина вартості основних засобів буде амортизуватися вже в перші роки експлуатації об’єкта. Те саме стосується й кумулятивного методу. За цим методом більшість нарахованої амортизації лягає тягарем на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої (наданих) протягом першої половини строку експлуатації. У свою чергу, залишкова вартість цього об’єкта, пропрацювавши лише половину встановленого строку, досягає ліквідаційної вартості, хоча насправді до неї ще далеко. Висновком є те, що цей метод доцільно застосовувати до тих об’єктів основних засобів, які швидко морально старіють (насамперед, це інформаційне обладнання). Саме тому законодавець визначив, що цей метод може застосовуватись до найбільш високотехнологічних груп основних засобів, які найбільш перебувають під впливом розвитку науки, тобто групи 4, 5 із класифікації основних засобів, наведеної у п. 145.1 ПКУ/

Кумулятивний метод належить до прискорених методів нарахування амортизації. За своєю сутністю він подібний до методу зменшення залишкової вартості й відрізняється лише процедурою обчислення.

Суть наведеного методу полягає в тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об’єктів основних засобів (активна частина, зокрема машини, механізми, верстати, інше виробниче обладнання) працюють ефективніше саме в перші роки експлуатації, оскільки їх корисність і виробнича потужність у цей час є значно вищими. Це означає, що в перші роки експлуатації вони більше зношуються порівняно з наступними, отже, потребують більшої суми амортизаційних відрахувань. У свою чергу, витрати на ремонт і експлуатацію таких основних засобів, як правило, більші в кінці строку служби, ніж на початку. Отже, цей метод, як і метод зменшення залишкової вартості, передбачає рівномірний розподіл корисності протягом усього строку експлуатації.

Незручність цього методу в тому, що для кожного року експлуатації необхідно визначати свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт).

Виробничий метод нарахування амортизації ґрунтується на тому, що амортизація не є наслідком тривалості експлуатації об’єкта основних засобів, а залежить тільки від ефективності їх використання. Цей метод, який також називають методом суми одиниць продукції, найчастіше доцільно застосовувати тоді, коли знос активу безпосередньо пов’язаний із частотою його використання.

Виробничий метод має на меті змусити керівництво підприємства дбати про те, щоб виробничі об’єкти постійно експлуатувалися і відповідно амортизувалися, оскільки знос цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або використання.

Цей метод ефективний тоді, коли виробничу віддачу того чи іншого об’єкта основних засобів можна вірогідно визначити. У разі, якщо фактичний обсяг наданих послуг відрізняється від попередньо очікуваного, підприємство має проблеми з його застосуванням.

Зокрема, наведений метод ефективний для використання у галузях економіки, де основним видом діяльності є виготовлення окремих видів продукції і можна здійснити розподіл обсягу виробленої продукції на кожний окремий об’єкт основних засобів.

Розглянемо на прикладі вантажного автомобіля розрахунок та проведення на рахунках бухгалтерського обліку суми амортизації виробничим методом.

Приклад. Автомобіль вантажний ГАЗ 5303: первісна вартість (ПВ) — 83 500 грн; знос (З) — 37 800 грн; залишкова вартість (ЗВ) — 45 700 грн; ліквідаційна вартість (ЛВ) — 2 000 грн; вартість, що амортизується, (АВ) — 81 500 грн; плановий обсяг перевезень за весь термін експлуатації автомобіля — 10років (ПО) — 500 000 т. км. З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток встановлено термін експлуатації 5 років. Фактичний місячний обсяг перевезень (ФМОП): 1 місяць — 3 000 т. км; 2 місяць — 1 700 т. км; 3 місяць — 2 600 т. км.

За виробничим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням автомобіля за весь термін експлуатації. При цьому робиться поправка на термін 5 років. Отже, 500 000 т. км /10 Ч 5 = 250 000 т. км — показник виконуваної роботи з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток.

Виробнича ставка амортизації розраховується за формулою: ВСА = АВ / ПО, де ВСА — виробнича ставка амортизації; АВ — вартість, що амортизується; ПО — плановий обсяг перевезень (т. км).

Розрахунок: ВСА = 81500 грн / 2500000 т. км = 0,326 грн на 1 т. км.

Здійснимо щомісячний розрахунок амортизації з урахуванням фактичних даних про перевезення за формулою: СА = ФМОП Ч ВСА, де: ФМОП — фактичний місячний обсяг послуг.

Місяць ФМОП, 3 метою Різниця (кол. 6 — кол. 4), грн ВСА Сума амортиза ції, грн ВСА Сума ткм бухгалтерського амортизації, обліку грн 1 3000 0,163 489,00 0,326 978,00 489,00 2 1700 0,163 277,10 0,326 554,20 277,10 3 2600 0,163 423,80 0,326 847,60 423,80 Разом: 1189,90 2379,80 1189,90

Отже, за 1 квартал сума амортизації за виробничим методом становила з метою бухгалтерського обліку — 1189,90 гри, а з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток — 2379,80 грн. Отже, в даному прикладі в податковому обліку сума амортизації є більшою від аналогічного показника в бухгалтерському обліку за рахунок того, що кількість років експлуатації зменшена і відповідно ставка амортизації збільшена. Якщо з метою бухгалтерського обліку і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток терміни експлуатації однакові, то і суми амортизації в них будуть збігатися. Щомісяця в бухгалтерському обліку складається проведення по дебету субрахунку 231 «Вантажні перевезення» і кредиту субрахунку 1311 «Знос автотранспорту».

Якщо об’єкт амортизації у будь-якому місяці не експлуатувався, то амортизація не нараховується.

145.1.6. У цьому пункті законодавець визначив особливості вибору методів амортизації для окремих груп інших необоротних активів, а саме:

групи 9 «Інші основні засоби», 12 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 14 «Інвентарна тара» та 15 «Предмети прокату», визначені у порядку згідно з п. 145.1 ПКУ, мають амортизуватися за прямолінійним або виробничим методом. Ці вимоги подібні до вимог п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина відмінність при цьому, що до складу групи «Інші основні засоби» (див. ком. до п. 145.1 ПКУ, крім субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи») буде входити і субрахунок 109 «Інші основні засоби»;

групи «Малоцінні необоротні матеріальні активи» та «Бібліотечні фонди» платник податку має право амортизувати:

1) у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;

2) у першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.

Також для окремих груп об’єктів встановлено обмеження на застосування методів амортизації. Зокрема:

Група об’єктів основних засобів Дозволений метод амортизації Група 9? інші основні засоби Прямолінійний; виробничий Група 12 — тимчасові (нетитульні) споруди Прямолінійний; виробничий Група 14 — інвентарна тара Прямолінійний; виробничий Група 15 — предмети прокату Прямолінійний; виробничий

145.1.7. Коментована стаття доповнює вимоги п. 145.1.6 ПКУ та майже повною мірою відповідає вимогам П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина невідповідність — це амортизація природних ресурсів, які можуть бути відтворюваними та невідтворюваними. Відтворювані природні ресурси мають амортизуватися у порядку, встановленому п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», виробничим або прямолінійним методом. На невідтворювані природні ресурси вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» не розповсюджуються і особливості обліку мають визначатися іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які до сьогодні не розроблені.

145.1.8. Цей пункт засвідчує виключне право підприємства користуватися амортизаційними відрахуваннями і забороняє державі втручатися у це користування шляхом вилучення їх до бюджету. Зазначена норма є превентивною, попереджуючою і основним стимулом до її виникнення були випадки, які відбувались наприкінці 90-х, коли держава певний відсоток амортизаційних відрахувань вилучала до бюджету. Саме з метою недопущення подібних ситуацій і виникла ця норма. Нагадаємо також, що згідно зі ст. 75 Господарського кодексу України будь-яке підприємство з частини чистого прибутку (доходу) має створювати спеціальні (цільові) фонди, у т. ч. амортизаційний. Інструкцією № 291 передбачено, що амортизаційні відрахування потрібно використовувати за такими напрямами: будівництво об’єктів, придбання (виготовлення) основних засобів, поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) основних засобів, придбання (створення) нематеріальних активів, інші капітальні роботи, погашення отриманих на капітальні інвестиції позик.

145.1.9. Коментована стаття, фактично, підкреслює та узагальнює ту інформацію, яка була наведена у пунктах Кодексу вище. Поряд із цим необхідно звернути увагу на таке:

1) законодавець чітко визначив, що методи амортизації, вибрані платником податку для оподаткування, та методи амортизації, визначені для складання фінансової звітності, повинні збігатися з документом, у якому має бути зазначено вибір, — це наказ про облікову політику;

2) підставою для зміни вибраних методів амортизації є зміна очікуваного способу отримання економічних вигод від використання об’єкта основних засобів;

3) у разі зміни методу амортизації підприємство має чітко визначитись, чи вплине це на зміну облікової політики підприємства. Мінфін Листом від 02.11.2009 № 31-34000-20-23-5535/5708 «Щодо зміни методу амортизації основних засобів» визначив, що зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки. У цьому випадку, згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. № 137, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 392/3685 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах») «наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, у якому відбулася зміна, а також і у наступних періодах, якщо зміна не впливає на ці періоди». Тобто прийняття рішення про зміну методу амортизації не потребує здійснення коригувань минулих звітних періодів та зміни сальдо рахунків на початок звітного року, як це необхідно робити при зміні облікової політики. При цьому зміст і суму змін в обліковій оцінці згідно з п. 21 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» підприємству буде необхідно відобразити у примітках до фінансової звітності.

Таблиця 3.16

Облік груп основних засобів та інших необоротних активів

Відповідно до п. 145.1 статті 145 ПКУ Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій України № Назва групи Мінімально допустимий строк корисного використання Код Назва групи Мінімально або максимально допустимий строк корисного використання групи субрахунку Рахунок 10 «Основні засоби» 1. Земельні ділянки ? 101 Земельні ділянки Необмежений 2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не 15 102 Капітальні витрати на поліпшення земель Необмежений пов’язані із будівництвом * 3. Будівлі 20 103 Будинки та споруди Необмежений споруди 15 передавальні пристрої 10 4. Машини та обладнання з них: 5 104 Машини та обладнання Необмежений група обчислювальної техніки та зв’язку 2 5. Транспортні засоби 5 105 Транспортні засоби Необмежений 6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4 106 Інструменти, прилади та інвентар Необмежений 7. Тварини 6 107 Тварини Необмежений 8. Багаторічні насадження 10 108 Багаторічні насадження Необмежений 9. Інші основні засоби 12 109 Інші основні засоби Необмежений Рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи» 10. Бібліотечні фонди ? 111 Бібліотечні фонди Необмежений 11. Малоцінні необоротні матеріальні активи ? 112 Малоцінні необоротні матеріальні активи Необмежений 12. Тимчасові (нетитульні) споруди 5 113 Тимчасові (нетитульні) споруди Необмежений 13. Природні ресурси ? 114 Природні ресурси Необмежений 14. Інвентарна тара 6 115 Інвентарна тара Необмежений 15. Предмети прокату 6 116 Предмети прокату Необмежений 16. Довгострокові біологічні активи 7 117 Інші необоротні матеріальні активи Необмежений

Стаття 146. Визначення вартості об’єктів амортизації

146.1. Облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об’єктів основних засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду) або отриманих в концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», як окремий об’єкт амортизації.

146.2. Амортизація об’єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

146.3. Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об’єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.

146.4. Придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.

146.5. Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

146.6. У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів платником податку для власних виробничих потреб вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму всіх виробничих витрат, здійснених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі якщо платник податку зареєстрований платником податку на додану вартість, незалежно від джерел фінансування.

146.7. Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання по розрахунках за якими визначені загальною сумою за кілька об’єктів, обчислюється розподілом цієї суми пропорційно звичайній ціні окремого об’єкта основних засобів.

146.8. Первісною вартістю основних засобів, що включені до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни.

146.9. Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює вартості переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін.

146.10. Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює вартості переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, збільшеній/зменшеній на суму коштів чи їх еквівалента, що була передана/отримана під час обміну, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін.

146.11. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

146.12. Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такий ремонт та поліпшення були здійснені.

146.13. Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над первісною вартістю придбання невиробничих основних засобів та витрат на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані, включається до доходів платника податку, а сума перевищення первісної вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження безоплатно отриманих основних засобів або нематеріальних активів над вартістю таких основних засобів або нематеріальних активів, що була включена до складу доходів у зв’язку з отриманням, включається до доходів платника податку, а сума перевищення вартості, що була включена до складу доходів у зв’язку з безоплатним отриманням над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

146.14. Дохід від продажу або іншого відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об’єкта (активу).

146.15. Нарахування амортизації окремого об’єкта припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації такого об’єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду.

У цьому ж порядку відбувається виведення основних засобів з експлуатації внаслідок їх відчуження за рішенням суду.

У разі зворотного введення такого об’єкта в експлуатацію або передачі до складу виробничих основних засобів, для цілей амортизації приймається вартість, яка амортизується на момент його виведення з експлуатації (складу виробничих засобів) та збільшується на суму витрат, пов’язаних з ремонтом, модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо. При цьому нарахування амортизації по такому об’єкту розпочинається у місяці, наступному за місяцем зворотнього введення об’єкта в експлуатацію або передачі до складу виробничих засобів.

146.16. У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів.

146.17. Для цілей цього розділу:

146.17.1. до продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються:

операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

передача основних засобів у фінансовий лізинг (оренду);

146.17.2. до придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів у разі:

внесення основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду (капіталу) платника податку;

отримання основних засобів у фінансовий лізинг (оренду) з подальшим їх включенням до відповідних груп, якщо придбані таким чином основні засоби відповідають вимогам, визначеним у розділі I цього Кодексу;

отримання в оренду основних засобів та нематеріальних активів у складі цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від державних органів приватизації або органів місцевого самоврядування;

отримання в господарське відання основних засобів, що не підлягають приватизації, за рішеннями центральних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень, у разі зарахування на баланс;

прийняття на баланс залізниць або підприємств залізничного транспорту загального користування основних засобів інфраструктури залізничного транспорту, переданих для експлуатації з балансу юридичних осіб за їх рішенням.

146.18. Виведення з експлуатації будь-якого об’єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації — згідно із законом.

146.19. У разі якщо договір оперативної оренди (лізингу) чи концесії зобов’язує або дозволяє орендарю чи концесіонеру здійснювати ремонти та/або поліпшення об’єкта оперативної оренди (лізингу) чи концесії, частина вартості таких ремонтів та/або поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати згідно з абзацом другим пункту 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизується орендарем чи концесіонером як окремий об’єкт в порядку, встановленому для групи основних засобів, до якої відноситься об’єкт оперативної оренди (лізингу) чи концесії, що ремонтується та/або поліпшується.

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єктів оперативної оренди/лізингу, за якою вони обліковуються на балансі орендодавця.

146.20. У разі повернення орендарем об’єкта оперативного лізингу/оренди орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового/орендного договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об’єкта оперативного лізингу/оренди такий орендар користується правилами, визначеними пунктом 146.16 цієї статті для заміни основних засобів. При цьому орендодавець не змінює вартість основних засобів, яка амортизується, або витрати на суму витрат, здійснених орендарем для поліпшення такого об’єкта.

146.21. Платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [І(а-1) — 10]: 100,

де І(а-1) — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Збільшення вартості об’єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу) за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI) зміни, внесені до статті 146 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

146. Структурно стаття 146 складається з таких умовних частин:

1. Об’єкти амортизації (п. 146.1), строк амортизації (п. 146.2), визначення квартальної суми амортизації (п. 146.3).

2. Формування первісної вартості об’єктів амортизації (п. 146.7 — 146.10).

3. Порядок віднесення до вартості, що амортизується, витрат з поліпшень та ремонтів основних засобів (п. 146.11 — 146.12).

4. Визначення сум доходів та витрат у результаті руху основних засобів та нематеріальних активів (п. 146.13 — 146.18).

5. Особливості амортизації об’єкта оперативної оренди (п. 146.19 — 146.20).

6. Порядок розрахунку індексації вартості основних засобів (п. 146.21).

146.1. Важливим чинником, що впливає на розрахунок норми амортизації підприємством, крім строку корисного використання (експлуатації) та ліквідаційної вартості, є вартість, що амортизується. Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» вартість, яка амортизується, — це первинна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Перелік об’єктів, що підлягають амортизації, наведено в п. 144.1 ПКУ Серед об’єктів, що підлягають амортизації, у абз. 3 п. 144.1 ПКУ визначені і витрати на поліпшення основних засобів, у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року (див. ком. до п. 144.1 ПКУ).

У коментованій статті законодавець уточнив, що до складу витрат на поліпшення основних засобів відносять також і витрати на поліпшення безоплатно отриманих або наданих в оперативний лізинг (оренду) або отриманих в концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», які мають створювати окремий об’єкт амортизації.

Щодо об’єктів, отриманих в оперативний лізинг (оренду), вказана норма повністю відповідає вимогам П(С)БО 14 «Оренда», згідно з якими «у випадку операційної оренди орендований об’єкт основних засобів відображається орендарем у позабалансовому обліку, а затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів». Тобто в бухгалтерському обліку у випадку поліпшення отриманих в оперативний лізинг (оренду) об’єктів витрати мають обліковуватися на субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи» як окремий об’єкт.

Щодо поліпшень безоплатно переданих об’єктів основних засобів, то вимоги Кодексу дещо відрізняються від вимог П(С)БО 7 «Основні засоби». На відміну від вимог Кодексу, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», безоплатно отриманий об’єкт належить до об’єктів, що амортизуються. У випадку його поліпшення потреби створювати окремий об’єкт основних засобів немає, адже сума поліпшень буде додаватися до первісної вартості безоплатно отриманого об’єкта основних засобів. Внаслідок цього виникає різниця з порядком ведення обліку об’єктів основних засобів для цілей оподаткування, де у випадку поліпшень безоплатно отриманих основних засобів необхідно створювати окремий об’єкт амортизації.

Аналітичні рахунки повинні відкриватися платником податку з таких позицій:

— кожний об’єкт, що входить до складу окремої групи;

— вартість ремонтів та поліпшень основних засобів;

— об’єкт, отриманий безоплатно;

— об’єкт, наданий в оперативний лізинг (оренду).

Отже, в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток необхідно виділити зазначені позиції амортизації. Наприклад, в аналітичному обліку по автотранспорту групу 5 можна розділити на підгрупи, класи і об’єкти таким чином (табл. 3.17):

Таблиця 3.17

Класифікація групи 5 в аналітичному обліку по автотранспорту в цілях амортизації

Група Підгрупа Клас Назва об’єкта амортизації 5 5.1. Вантажні автомобілі 5.1.1. Самосвали 5.1.1.1. Автомобіль «Івеко», № 13?25 тощо 5.2. Легкові автомобілі 5.2.1. Автомобілі підрозділу 1 5.2.1.1. Автомобіль «Шкода» № 44? 98 тощо 5.3. Вартість ремонтів та поліпшень 5.3.1. Автомобілі вантажні 5.3.1.1. Витрати з ремонтів та поліпшень вантажних автомобілів 5.4. Автомобілі, 5.4.1. Автомобілі вантажні Відсутній 5.5. Автомобілі, надані в операційну оренду 5.5.1.1. Вантажний автомобіль «Татра» № 23? 67 тощо 5.1.2. Сідельні тягачі 5.2.2. Автомобілі підрозділу 2 5.3.2. Автомобілі легкові 5.3.1.2. Витрати з ремонтів та поліпшень легкових автомобілів тощо отримані 5.4.2. Автомобілі легкові 5.1.3. Бортові автомобілі безоплатно

Щодо об’єктів, отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України від 21.10.2010 № 2624-VI «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» (далі за текстом — Закон № 2624), зазначимо наступне. Відповідно до Закону № 2624 термін «об’єкти централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення» вживається у такому значенні: цілісні майнові комплекси, системи цілісних майнових комплексів, які забезпечують (призначені) та достатні для самостійного здійснення господарської діяльності у сферах водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод, надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла, а також майнові комплекси структурних підрозділів підприємств, які є достатніми для самостійного здійснення господарської діяльності у зазначених сферах». Закон № 2624 також містить і особливості концесії об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, серед яких, зокрема, і умова, що поточний ремонт наданого в концесію об’єкта концесіонер зобов’язаний проводити за власний рахунок. Капітальний ремонт наданого в концесію об’єкта проводиться концесіонером у визначені концесійним договором строки за рахунок амортизаційних відрахувань. При цьому концесієдавець має право за власний рахунок та за згодою концесіонера проводити поліпшення наданого в концесію об’єкта. У разі проведення таких поліпшень наданий в концесію об’єкт підлягає переоцінці, а концесійний платіж — пропорційному збільшенню. Концесіонер, що дав згоду на проведення концесієдавцем поліпшень, не має права заперечувати проти збільшення розміру концесійного платежу, пов’язаного з таким поліпшенням. У випадку, якщо договір концесії зобов’язує або дозволяє концесіонеру здійснювати ремонти та/або поліпшення об’єкта оперативної оренди (лізингу) чи концесії, частина вартості таких ремонтів та/або поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати, згідно з абзацем другим пункту 146.11 та пункту 146.12 ПКУ, амортизується концесіонером як окремий об’єкт в порядку, встановленому для групи основних засобів, до якої відносять об’єкт концесії, що ремонтується та/або поліпшується.

Тут, нагадаємо, що концесіонером об’єкта централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебуває у комунальній власності, може бути як юридична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, так і фізична особа — підприємець (п. 1 стаття 4 Закону № 2624).

Відповідно до абз. 7 пункту 5 статті 3 Закону України «Про концесії» від 16.07.1999 № 997-ХІV майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера із зазначенням, що це майно отримане у концесію.

На сьогодні, ані План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 290, ані Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, не містять окремого рахунку і, відповідно, інструкцій щодо його використання для обліку об’єктів концесії.

Таким чином, для узагальнення інформації про концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, доцільно використовувати рахунок 55 «Інші довгострокові зобов’язання», передбаченого Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 290.

146.2. Див. ком. до пп. 145.1.2 п. 145.1 статті 145 ПКУ.

146.3. Дана стаття з’явилась у ПКУ, насамперед, з метою полегшити платникам податку адаптацію до вимог Кодексу. Нагадаємо, що згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизація одразу нараховувалася на розрахунковий період (яким є квартал) на балансову вартість груп основних засобів і тим підприємствам, що використовували податковий метод нарахування амортизації в бухгалтерському обліку, необхідно було для отримання місячної суми амортизації ділити отриману в податкових розрахунках суму на кількість місяців у розрахунковому періоді, тобто на 3. Зазначене негативно впливало на достовірність відображення об’єктів основних засобів та нарахування амортизації в бухгалтерському обліку.

Нагадаємо, що розрахунковим періодом, за який подається Декларація з податку на прибуток, є квартал. У п. 146.2 статті 146 ПКУ встановлено, що як і в бухгалтерському обліку амортизація нараховується на кожний об’єкт основних засобів щомісячно.

Наприклад, по групі 4 «Машини та обладнання» за січень нараховано амортизації 2 300,00; за лютий — 2 400,00; за березень — 2 100,00 грн. Отже, сума амортизації за перший квартал по групі становить 6 800, 00 (2 300 + 2 400 + 2 100) грн; по групі 5 «Транспортні засоби» за січень нараховано амортизації 1 200,00; за лютий — 1 400,00; за березень — 1 100,00 грн. Отже, сума амортизації за перший квартал по групі становить 4 700, 00 (1 200 + 1 400 + 1 100) грн. По інших групах основних засобів амортизація не нараховувалася. Разом по всіх групах сума амортизації для включення до декларації становить 11 500 (6 800 + 4 700) грн.

146.4. Нагадаємо, що згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість — це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

146.5. У коментованому переліку наведено основні витрати, що формують первісну вартість об’єкта основних засобів, а саме:

1. До суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків), відносять суму компенсації (у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі), яку покупець об’єкта основних засобів повинен передати продавцеві згідно з умовами договору.

2. До реєстраційних зборів, державного мита та аналогічних платежів, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів, відносять плату за реєстрацію, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів, сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських операцій тощо.

3. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України і є диференційованим.

4. До суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) відносять податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на перекази коштів за кордон, на дарування і спадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори) за винятком прямих податків і податків з імпорту. Отже, якщо покупець основних засобів, наприклад, не є платником ПДВ, то до первісної вартості об’єкта він включає всю суму, сплачену постачальнику.

5. Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів — це, фактично, сума коштів, яку сплачує покупець об’єкта основних засобів страховій компанії при страхуванні доставки основного засобу.

6. Витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів включають витрати на проведення робіт зі встановлення основного засобу на місці використання, з’єднання окремих його складових, вузлів та агрегатів, комплексне випробовування основного засобу, технічну допомогу проектних та інших організацій тощо.

7. До складу інших витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою, можна віднести митні збори, оплату послуг посередницьких підприємств, плату за проведення експертної оцінки тощо.

Крім того, первісна вартість об’єкта основних засобів, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов’язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об’єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема, на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Основним принципом, за яким формується первісна вартість об’єкта, є принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Згідно із цим принципом «…витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати… сплати грошових коштів». У зв’язку з цим не включаються до складу первісної вартості об’єктів у бухгалтерському обліку суми витрат, які виникають не у момент придбання, а пізніше, зокрема відсотки, сплачені за користування кредитом, залученим для придбання основних засобів, а також курсові різниці по заборгованості в іноземній валюті, якщо основні засоби придбано у нерезидента.

Порівняння складових первісної вартості, згідно з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби» та статті 146, наведено у таблиці 3.18.

Таблиця 3.18

Порівняння складових первісної вартості згідно з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби» та статті 146 ПКУ

Згідно з нормами п. 8 П(С)БО 7 Згідно з нормами статті 146 ПКУ Наявність різниці в нормах законодавства Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) Відсутня Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів Відсутня Суми ввізного мита Суми ввізного мита Відсутня Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику) Відсутня Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів Витрати на страхування ризиків доставки основних засобів Відсутня Витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів Витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів Відсутня Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати») Фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку Відсутня Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою Відсутня

Отже, методики формування первісної вартості об’єктів основних засобів у податковому та бухгалтерському обліку не відрізняються.

146.6. У коментованій статті визначається порядок формування первісної вартості основних засобів, що самостійно виготовляються підприємством (господарським способом). Як правило, цей спосіб застосовується у тому випадку, коли йдеться про невелику кількість обсягів основних засобів або їх специфічний характер, які має виготовити підприємство для власних потреб силами структурних підрозділів. Первісна вартість основних засобів, створених господарським способом, складається з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, загальновиробничих витрат, вартості послуг сторонніх організацій, амортизації будівельного обладнання та інших витрат, що становлять первісну вартість згідно з п. 8 П(С)БО 7 «Основні засоби». До складу витрат можуть також входити і суми непрямих податків, у т. ч. ПДВ. Однак вказана ситуація можлива лише за тієї ситуації, коли вказаний податок не відшкодований підприємству. У випадку, якщо підприємство, що самостійно виготовляє основні засоби, є платником податку на додану вартість, воно має право у встановленому законодавством порядку користуватися податковим кредитом при придбанні товарів (робіт, послуг), що використовуватимуться у господарській діяльності, і потреби збільшувати первісну вартість основних засобів на ці витрати не буде (див. табл. 3.19).

Таблиця 3.19

Порядок збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів на суму витрат з їх ремонту та поліпшень

Види витрат Межа Напрям віднесення витрат Пункт 146.11. Витрати на поліпшення об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів Сума витрат, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення балансової вартості об’єкта основного засобу, щодо якого здійснюється поліпшення Сума, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення витрат звітного періоду (по відповідних статтях калькуляції робіт, послуг) Пункт 146.12. Витрати на Сума витрат, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення балансової вартості об’єкта основного засобу, щодо якого здійснюється поліпшення Сума, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення витрат звітного періоду (по відповідних статтях калькуляції робіт, послуг) ремонт, що здійснюються для підтримання об’єктів у робочому стані та отримання первісно визначеної суми майбутньої економічної вигоди від їх використання

146.7. Вимоги зазначеного пункту повторюють вимоги п. 9 П(С)БО 7 «Основні засоби» та врегульовують ситуацію, за якою визначається первісна вартість основних засобів, у випадку, якщо вони придбані за документами загальною сумою без розподілу за об’єктами. Про відповідність цих документів можна говорити, незважаючи на різницю у термінології, адже П(С)БО 7 «Основні засоби» розподіл пропонує робити пропорційно «справедливій вартості окремого об’єкта», а Кодекс «звичайній ціні окремого об’єкта». Визначення звичайної ціни наведене в пп. 14.1.71 п. 14.1 статті 14 ПКУ «звичайна ціна “ ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін». Для ситуації, що розглядається у вказаному пункті, сторони не вказують у договорі ціни на окремі об’єкти, тому звичайною ціною для вимог цього пункту є ринкова ціна об’єкта основних засобів. Незаперечним є той факт, що справедлива вартість об’єкта основних засобів також формується на ринку. Таким чином, базою для розподілу є ринкова вартість об’єктів основних засобів, що придбані. Інформацію про ринкову вартість основних засобів отримують різними способами: зокрема, зі зведень заводів-виготовлювачів, прайс-листів посередників, періодичних видань, безпосередньо на ринку, в агентствах нерухомості, експерта-оцінювача, зі збірників цін тощо.

Таким чином, для того, щоб застосувати вимоги цього пункту, платнику податку необхідно зробити необхідні дії у відповідній послідовності:

— отримати інформацію з ринку про ринкову вартість кожного об’єкта основних засобів, що придбаний та визначений у зобов’язаннях;

— вирахувати загальну ринкову вартість придбаних основних засобів шляхом підсумовування ринкової вартості придбаних об’єктів;

— у випадку, якщо отримана загальна сума відрізняється від первісної вартості об’єктів основних засобів, зобов’язання, за якими визначені загальною сумою, розраховуються коефіцієнт шляхом ділення цих показників;

— ринкову вартість кожного об’єкта, визначену відповідно до п. 1, скоригувати на коефіцієнт шляхом множення. Після множення загальна сума отриманих вартостей повинна відповідати зобов’язанням, що визначені загальною сумою;

— отриману вартість для кожного об’єкта придбаних основних засобів вважати первісною і відобразити в обліку відповідно до вимог законодавства.

146.8. Ст. 12 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що будь-яке господарське товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. При внесенні майна (у тому числі основних засобів) учасниками (засновниками) господарського товариства до його статутного капіталу відбувається передача прав власності на таке майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді), емітованих зазначеною юридичною особою, тобто у інвестора виникають витрати на придбання корпоративних прав. Поняття корпоративних прав наведено в пп. 14.1.90 п. 14.1 статті 14 ПКУ, де «корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до Закону, а також інші правомочності, передбачені Законом та статутними документами». Нагадаємо, що згідно з вимогами Господарського кодексу України, вартість активів повинна бути зафіксована в засновницьких документах, а саме: у Статуті господарського товариства. Таким чином, первісною балансовою вартістю основних засобів, що внесені до статутного фонду підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість. Крім того, справедлива вартість має враховувати додаткові витрати, понесені підприємством згідно з п. 146.5 статті 146 ПКУ При застосуванні цього пункту платник податку має звернути увагу на таке:

1) первісна вартість основних засобів, погоджена засновниками, не має перевищувати звичайної ціни. Визначення звичайної ціни та порядок її розрахунку див. ком. до пп. 14.1.71 та п. 146.7 статті 146 ПКУ;

2) згідно з пп. 146.17.2 п. 146.17 ст. 146 ПКУ операції з отримання внесених основних засобів до статутного фонду (капіталу) платника податку прирівнюються до операцій придбання, а згідно з пп. 146.17.1 п. 146.17 ст. 146 ПКУ у підприємства, що вносить основні засоби, — до операцій з продажу.

146.9 та 146.10. Вказані пункти регулюють порядок встановлення первісної вартості об’єктів основних засобів, що отримані в обмін. Вартість, за якою основні засоби зараховуються на баланс підприємства, залежить насамперед від того, в обмін на який об’єкт (подібний або неподібний) вони отримані. Згідно з п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» подібні (однорідні) об’єкти — це об’єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість.

Порядок визначення первісної вартості об’єкта основних засобів, отриманих у результаті обміну, викладено у пунктах 12 та 13 П(С) БО 7 «Основні засоби». Відповідно до п. 12 П(С) БО 7 «Основні засоби» при обміні на подібний об’єкт первісна вартість отриманого об’єкта дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. У разі, якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду (див. табл. 3.19).

Згідно з п. 9 П(С)БО 15 «Дохід» при обміні подібними активами дохід у бухгалтерському обліку не визнається. При обміні неподібними активами первісна вартість придбаного об’єкта основних засобів дорівнює справедливій вартості переданого немонетарного активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну (п. 13 П(С)БО 7 «Основні засоби»). При цьому, згідно з п. 23 П(С)БО 15 «Дохід», сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, і буде зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів та їх еквівалентів.

Також варто зазначити, що при відображенні в бухгалтерському обліку операції з обміну активами потрібно керуватися не тільки П(С)БО 7 «Основні засоби», але і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2003 р. № 617 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 3 жовтня 2007 р. № 1100), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2003 р. за № 1054/8375 (далі за текстом — П(С)БО 27), яким визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу.

Таблиця 3.20

Різниця в обліку показників первісної вартості залежно від каналу надходження об’єкта

Канал надходження основних засобів 1. Придбаних зі сторони Первісна вартість (п. 8) Первісна вартість (п. 146.5) Відсутня 3. Зобов’язання, які визначені загальною сумою Первісна вартість визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів (п. 9) Первісна вартість обчислюється розподілом цієї суми пропорційно звичайній ціні окремого об’єкта основних засобів (п. 146.7) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні 4. Безоплатно отримані Первісна вартість — це справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 (п. 10) Норма відсутня. Можливо застосування звичайної ціни Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні 5. Внесені до статутного капіталу підприємства Первісна вартість — погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) БО 7 (п. 10) Первісна вартість — їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни (п. 146.8) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні 6. Отримані в обмін на подібний об’єкт Первісна вартість — це залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду (п. 12) Первісна вартість — вартість переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (п. 146.9) Різниця в оцінці отриманого об’єкта 7. Придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт Первісна вартість — справедлива вартість переданого об’єкта основних засобів, збільшена (зменшена) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну (п. 13) Первісна вартість — вартість переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, збільшеній/зменшеній на суму коштів чи їх еквівалента, що була передана/отримана під час обміну, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (146.10) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні

146.11. Див. ком. до абз. 3 ст. 144 ПКУ

146.12. Див. ком. до абз. 3 ст. 144 ПКУ

146.13. Вказаний пункт визначає порядок визначення фінансового результату у випадку продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів. Щодо визначення термінів «продаж (реалізація) товарів» та «товари» див. ком. до пп. 14.1.202 та пп. 14.1.244 п. 14.1 статті 14 ПКУ Тобто характерними ознаками продажу основних засобів та нематеріальних активів є:

1) передача прав власності та контролю над об’єктом відповідно до укладених договорів;

2) отримання плати або компенсації.

Крім того, до продажу товарів, відповідно до наведених визначень, відносять операції з безоплатного надання товарів, а відповідно до пп. 146.17.1 п. 146.17 ст. 146 ПКУ прирівнюються також:

— операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

— передача основних засобів у фінансовий лізинг (оренду).

Згідно з п. 33 П(С)БО 7 «Основні засоби» продаж основних засобів належить до операцій з вибуття основних засобів з балансу підприємства. При цьому підприємство обов’язково має враховувати вимоги П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», згідно з якими у випадку продажу необоротні активи мають переводитися до складу оборотних активів (товарів). При цьому необхідне виконання таких вимог:

— економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від використання за призначенням;

— вони готові до продажу в їх теперішньому стані;

- їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу;

— умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

— здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема, якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

У випадку, якщо до активів, які плануються на продаж, виконуються всі вказані вимоги, об’єкт основних засобів відповідно до вимог стандартів бухгалтерського обліку має бути переведений до складу оборотних активів. Одночасно має бути списана і сума нарахованого зносу. При цьому з указаного періоду амортизація на необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу, не нараховується. Дохід від реалізації основних засобів, що утримуються для продажу, відображається за кредитом субрахунку 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів». При цьому балансова вартість реалізованих активів списується у дебет субрахунку 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів».

У випадку, коли підприємство несе додаткові витрати на реалізацію об’єкта такі витрати не відносять до його балансової вартості (собівартості), а списують на інші витрати періоду. Зіставленням отриманих даних підприємство отримує інформацію про фінансовий результат господарської операції від продажу активів і залежно від цього має збільшувати власні доходи або витрати. При цьому підприємству необхідно пам’ятати, що факт вибуття об’єкта основних засобів у результаті операції продажу оформляється Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. № 03-1). На підставі цього робиться відмітка про вибуття об’єкта в Інвентарній картці обліку основних засобів (типова форма № 03-6).

Окремим абзацом виділено продаж невиробничих основних засобів. Особливості обліку невиробничих основних засобів наведено в ком. до абз. 5 п. 144.1 статті 144 ПКУ Тут необхідно додати, що у разі продажу невиробничих основних засобів для цілей оподаткування така операція належатиме до господарської діяльності, оскільки підприємство має на меті отримати дохід від такого продажу. Таким чином, до складу доходів платника податку включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до витрат — сума витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без урахування зносу) та їх поліпшенням. Фінансовий результат визначається аналогічно до механізму, наведеного вище.

Особливості обліку фінансових результатів, отриманих у результаті продажу безоплатно отриманих основних засобів та нематеріальних активів, пов’язані насамперед з особливостями їх оприбуткування та впливу на доходи платника податку. Визначення терміна «безоплатно надані товари, роботи, послуги» наведено в пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (див. коментар до даного підпункту).

146.14. До договорів про продаж можна віднести визначені в пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПКУ договори купівлі-продажу, міни, поставки та інші господарські, цивільно-правові договори, які передбачають передачу прав власності за плату або компенсацію. Особливості укладання вказаних договорів врегульовані Цивільним кодексом України. Законодавець також встановив обмеження, що дохід від продажу або іншого відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів має бути не нижчим звичайної ціни такого об’єкта (активу). Нагадаємо, що згідно з пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ «звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін» (див. коментар до даного підпункту).

146.15. Нагадаємо, що в пп. 145.1.1 та п. 146.2 ПКУ визначалося, що виведення з експлуатації об’єктів основних засобів можливо для проведення їх ремонту, реконструкції, модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин. Особливості вказаних операцій з утримання об’єктів основних засобів та їх документальне оформлення розглядались у вказаних пунктах та абз. 4 п. 144.1 ПКУ. Виведення з експлуатації об’єкта основних засобів для вказаних цілей повинно бути оформлене рішенням керівника підприємства (наказом) або рішенням суду та відображено в Акті приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. № О3-1).

Певні особливості має операція з переведення основних засобів до складу невиробничих необоротних матеріальних активів. Ця операція не знайде свого відображення у бухгалтерському обліку, оскільки термін «невиробничі необоротні матеріальні активи» в П(С)БО 27 не застосовується. Тобто на відміну від операцій з утримання об’єкта основних засобів ця операція не буде передбачати здійснення фізичних дій з об’єктом, а буде лише оформлена документально та використовуватися для цілей оподаткування. Як і в ситуації з виведенням об’єктів основних засобів з експлуатації, підприємство має оформити це рішенням керівника, тобто наказом. При цьому Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів не складається. Платнику податку необхідно пам’ятати, що випадок, коли тимчасово призупиняється використання основних засобів у господарській діяльності, не є підставою для переведення цих основних засобів до складу невиробничих. Адже через певний час участь зазначених об’єктів у процесі виробництва може відновитися або їх може бути продано чи передано в оренду, що й означатиме їх використання у господарській діяльності з метою отримання доходу. Визначальним критерієм, за яким здійснюється переведення до складу невиробничих необоротних матеріальних активів, є їх невикористання у господарській діяльності. Тлумачення терміна «господарська діяльність» та особливості його застосування див. ком. до п. 14.1.36.

У випадку виведення з експлуатації об’єкта основних засобів або переведення його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів нарахування амортизації припиняється з наступного місяця.

Зворотне введення об’єкта основних засобів в експлуатацію оформляється Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів (форма № О3-2), а у випадку розконсервації основних засобів рішенням керівника (наказом). Амортизація починає нараховуватися з місяця, наступного за місяцем зворотного введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.

При визначенні вартості, що буде амортизуватися після введення об’єкта основних засобів в експлуатацію, необхідно враховувати вимоги абз. 4 п. 144.1 статті 144, п. 146.11 та п. 146.12 статті 146 ПКУ

Коментований пункт не містить інформацію щодо порядку відображення витрат, що понесені при розконсервації основних засобів та введенні їх в експлуатацію (пусконалагодження, випробування, технічне обслуговування тощо). Тому рекомендуємо платникам податку дочекатися офіційних роз’яснень податкової служби з означеного питання.

Варто зазначити, що в разі, коли об’єкти основних засобів знову вводять в експлуатацію (переводять до виробничих основних засобів), розпочинають їх амортизацію з місяця, наступного після місяця такого зворотного введення (переведення). При цьому необхідно враховувати вартість, яка амортизується на момент виведення з експлуатації (складу виробничих основних засобів), збільшеної на вартість ремонту, модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції тощо.

146.16. Вибуття об’єктів основних засобів з балансу може відбуватися шляхом їх ліквідації. При цьому ліквідація можлива:

1) з ініціативи підприємства;

2) з незалежних від підприємства причин.

Рішення про ліквідацію основних засобів з ініціативи підприємства приймається, як правило, внаслідок невідповідності об’єкта основних засобів критеріям визнання активом, зокрема через фізичне і моральне старіння, непридатність до подальшої експлуатації. При цьому зношеність об’єкта основних засобів може бути як повна, так і часткова. У цьому випадку на підприємстві створюється постійна діюча комісія, яка:

— здійснює безпосередній огляд об’єкта, що підлягає списанню;

— встановлює причини невідповідності критеріям активу;

— визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності;

— визначає можливість продажу (передачі) об’єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість;

— складає і підписує акти на списання основних засобів.

Ліквідація основних засобів може відбуватися також з причин, що не залежать від підприємства, таких, наприклад, як стихійні лиха (повінь, ураган, землетрус), аварії, крадіжки, розкрадання тощо.

Ліквідація основних засобів внаслідок крадіжок, розкрадання має бути оформлена відповідно до вимог п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (зі змінами і доповненнями), затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994 № 69. Зокрема, в день встановлення факту крадіжки має бути проведена інвентаризація і засвідчений факт недостачі основних засобів. При цьому інвентаризаційна комісія в протоколі засідання інвентаризаційної комісії має зазначати причини недостачі об’єкта, вимогу до матеріально відповідальної особи письмово викласти ці причини, рішення про списання украденого об’єкта й установлення винної особи для подальшого відшкодування збитку. За результатами проведеної інвентаризації, підприємство має подати до правоохоронних органів заяву. За результатами розгляду заяви, правоохоронним органом має бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи або відмову у її порушенні.

Ліквідація основних засобів внаслідок аварії (стихійного лиха) передбачає виконання 2-х основних умов:

— наявність факту аварії (стихійного лиха);

— неможливість відновлення об’єкта основних засобів. Тобто характер пошкоджень має бути несумісний з подальшим використанням об’єкта основних засобів. Підставою при цьому може бути висновок уповноваженого органу (спеціальної комісії): інспекції архітектурно-будівельного, санітарно-гігієнічного, пожежного контролю тощо.

При ліквідації об’єктів основних засобів, що належать до державної власності, слід неухильно дотримуватися вимог Порядку списання об’єктів державної власності, затвердженого Постановою КМУ від 08.11.2007 № 1314. Абз. 2 п. 4 цієї Постанови зокрема передбачено, що списання майна, виявленого в результаті інвентаризації як нестача, здійснюється після відшкодування його вартості, крім випадків, коли здійснити таке відшкодування неможливо.

Незалежно від причин ліквідації підприємство залишкову вартість об’єкта основних засобів має відобразити на витрати періоду, в якому воно отримало право на списання. Крім того, необхідно пам’ятати, що підприємство має оприбутковувати деталі, вузли, агрегати та інші матеріали, отримані при розбиранні і демонтажу основних засобів, що ліквідуються, з одночасним визнанням іншого доходу в фінансовому обліку. Таким чином, виникає постійна податкова різниця.

146.17.1. Зазначеним пунктом визначаються окремі операції з вибуття основних засобів та нематеріальних активів, які прирівнюються до продажу або іншого відчуження. Це безпосередньо впливає на визначення доходів підприємства для цілей оподаткування.

Особливості обліку та оподаткування операцій з внесення до статутного фонду основних засобів та нематеріальних активів наведені в ком. до п. 146.8 статті 146 ПКУ.

Порядок оподаткування отриманих основних засобів у фінансовий лізинг визначається п. 153.7 ст. 153 ПКУ (див. коментар до вказаного пункту).

146.17.2. Зазначеним пунктом визначаються окремі операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів, які прирівнюються до придбання. Визначальним у цьому пункті є те, що підприємство, отримавши у результаті вказаних у пункті операцій, активи у вигляді основних засобів та нематеріальних активів повинно відобразити їх на балансі та забезпечити їх подальшу амортизацію відповідно до встановленого законодавством порядку.

Особливості обліку та оподаткування операцій з внесення до статутного фонду основних засобів та нематеріальних активів наведені в коментарі до п. 146.8 статті 146 ПКУ!

Порядок оподаткування отриманих основних засобів у фінансовий лізинг визначається п. 153.7 статті 153 ПКУ (див. коментар до вказаного пункту).

Порядок передачі в оренду цілісного майнового комплексу визначено Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Відповідно до цього нормативно-правового акта «цілісний майновий комплекс — це господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання». Статтею 2 Закону України визначено, що не можуть передаватися в оренду цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про підприємництво»; цілісні майнові комплекси казенних підприємств; цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про підприємництво»; об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (крім пам’яток культурної спадщини, нерухомих об’єктів, які розташовані на території історико-культурних заповідників), а також об’єкти, включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності — Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Орендодавцями можуть бути:

1. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

2. Органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, та органами місцевого самоврядування управляти майном, — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Передача основних засобів у господарське відання підприємств відбувається відповідно до вимог Господарського кодексу України. Ст. 136 ГКУ визначається, що «право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомірності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ іншими законами».

При цьому не всі основні засоби, передані у господарське відання підприємства, зможуть бути відображені в обліку та для цілей оподаткування згідно з вимогами цього пункту. Цей пункт може використовуватися для тих основних засобів, які:

1) не підлягають приватизації. Перелік об’єктів, що не підлягають приватизації, визначено ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна»;

2) передані за рішенням центрального органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Указ Президента від 15.12.1999 № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади»).

До органів місцевого самоврядування відносять сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні»);

3) зараховані на баланс.

До придбання основних засобів законодавець прирівняв і прийняття на баланс залізниці або підприємства залізничного транспорту загального користування основних засобів інфраструктури залізничного транспорту, переданих для експлуатації з балансу юридичних осіб за їх рішенням. Варто зазначити, що законодавством запропоновано такі визначення терміна «інфраструктура залізничного транспорту»: відповідно до п. 1. 7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзв’язку від 27.12.2006 № 1196 (із змінами) та зареєстрованого в Мін’юсті 04.04.2007 за № 310/13577, інфраструктура залізничного транспорту — технологічний комплекс, до складу якого входять: залізничні шляхи сполучення, залізничні станції, пристрої енергопостачання, зв’язку, сигналізації, централізації, блокування, інформаційні комплекси і система керування рухом та ін., що забезпечують функціонування єдиного комплексу перевезень залізничним транспортом загального користування, разом з тим, відповідно до п. 1.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Мінтрансзв’язку від 28.09.2004 № 856 (із змінами) та зареєстрованого в Мін’юсті 15.10.2004 за № 1316/9915 інфраструктура залізничного транспорту загального користування — технологічний комплекс, що включає в себе залізничні колії загального користування, залізничні станції, пристрої електропостачання, мережі зв’язку, системи сигналізації, централізації і блокування, інформаційні комплекси і систему керування рухом та будівлі, споруди, пристрої й устаткування, що забезпечують функціонування цього комплексу.

146.18. Коментований пункт визначає, що підставою для здійснення перелічених у пункті операцій є рішення керівника платника податку або в окремих випадках — згідно із Законом. Рішення керівника платника податкУ:

1) є письмовим;

2) оформлене відповідним наказом.

При цьому не слід забувати, що наявність відповідного рішення не звільняє платника податку від оформлення належним чином інших первинних документів, передбачених законодавством.

146.19. Дивись ком. до абз. 4 ст. 144.1 ПКУ.

146.20. Дивись ком. до п. 146.16 ст. 146 ПКУ

146.21. Дивись ком. до абз. 7 п. 144.1 ст. 144 ПКУ

Стаття 147. Облік операцій із землею та її капітальним поліпшенням

147.1. Платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об’єкта власності. Витрати, пов’язані з таким придбанням, не підлягають включенню до витрат за звітний податковий період та не підлягають амортизації.

Якщо в майбутньому такий окремий об’єкт власності продається, платник податку включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов’язаних із купівлею такого окремого об’єкта власності, які збільшені на коефіцієнт індексації, визначений у пункті 146.21 статті 146 цього Кодексу.

У разі якщо витрати (з урахуванням зазначеної переоцінки), понесені у зв’язку з придбанням такого об’єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

147.2. У разі продажу землі, отриманої у власність у процесі приватизації, платник податку включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно з установленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу.

У разі якщо витрати перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

147.3. У разі якщо об’єкт нерухомого майна (нерухомість) придбавається платником податку разом із землею, яка знаходиться під таким об’єктом чи є передумовою для забезпечення функціонального використання такого об’єкта нерухомості відповідно до норм, визначених законодавством, амортизації підлягає вартість такого об’єкта нерухомого майна. Вартість зазначеного об’єкта нерухомості визначається в сумі, що не перевищує звичайну ціну, без урахування вартості землі.

147.4. Якщо земля як окремий об’єкт власності продається або відчужується іншим чином, то балансова вартість окремого об’єкта основних засобів групи 2, в якому відображалася вартість капітального поліпшення якості такої землі, включається до витрат такого платника податку за підсумками податкового періоду, на який припадає такий продаж.

147.5. Для цілей цього пункту дохід, отриманий внаслідок продажу або іншого відчуження землі, визнається згідно з договором купівлі-продажу або іншого відчуження, але не нижче звичайної ціни такої землі.

147. Дана стаття регламентує податкові розрахунки обліку операцій із землею та її капітальним поліпшенням. Облік таких операцій відповідає нормам Указу Президента «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19.01.99 р. № 32/99 (далі — Указ № 32/99) та Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (далі — ЗМУ), згідно з якими платники податку є повноправними суб’єктами земельних правовідносин та мають право придбавати земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.

147.1. Податкові розрахунки операцій із земельними ділянками та її капітальним поліпшенням є окремою підсистемою бухгалтерського обліку платника податку, оскільки земля вважається як окремий об’єкт власності. Результат операцій (об’єкт оподаткування) із землею визначається окремо від усіх інших операцій. При такому механізмі визначення результату операцій використовується бухгалтерський принцип відповідності, а саме: доходи від відчуження земельної ділянки ставляться у відповідність до витрат, пов’язаних із придбанням такої ділянки.

На величину об’єкта оподаткування впливає тільки перевищення доходу від операцій із землею над відповідними витратами, яке включається до складу доходів платника податку у звітному податковому періоді, в якому здійснено такий продаж.

Також законодавець дає можливість індексувати на рівень інфляції суму витрат, пов’язаних з купівлею такої земельної ділянки (див. коментар до п. 146.21 статті 146 ПКУ). Це важливо з позиції формування фінансового результату подальшого продажу такої землі.

Перевищення витрат (з урахуванням переоцінки) над доходом від відчуження (продажу) землі не повинно впливати на об’єкт оподаткування такого звітного податкового періоду та покривається за рахунок власних джерел платника податку (прибутку після оподаткування). Такий вплив на об’єкт оподаткування здійснюється внаслідок того, що витрати на придбання землі не відшкодовуються (за рахунок включення сум амортизаційних відрахувань до витрат) у податкових розрахунках (як і в бухгалтерському див. п. 22 П(С)БО 7)), оскільки земля не є об’єктом податкових розрахунків. Отже, позитивний (додатний) об’єкт оподаткування від операцій із землею включається до доходів, а збитки від таких операцій підприємство покриває за свій рахунок.

Для придбання землі платник податку має право використовувати як власні, так і залучені джерела фінансування, використовуючи при цьому цивільно-правові угоди. Винятком із цього правила можуть бути операції лізингу, оскільки згідно з п. 3 ст. 2 ЗУ від 16.12.97 р. № 723/97-ВР «Про лізинг» земельні ділянки та інші природні ресурси не можуть бути об’єктами лізингу. Норми ст. 10 Указу № 32/99 і п. 9 ст. 128 ЗКУ регламентують, що розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням.

У контексті Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 р. № 353, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2001 р. за № 47/5238 (далі за текстом — П(С)БО 17 «Податок на прибуток»), операції із землею не спричинюють виникнення тимчасових різниць, відповідно не виникають і відстрочені податки. Переоцінка земельних ділянок також не призводить до появи тимчасових різниць, оскільки для їх появи необхідно, щоб актив мав облікову (бухгалтерську) і податкову базу. А оскільки податкові розрахунки вартості земельних ділянок не проводяться (див. вище), то й податкової бази такий актив не має.

При проведенні операцій із землею особливу увагу необхідно приділяти формуванню витратної частини таких операцій, тобто формуванню величини витрат у зв’язку з придбанням землі. Формування первісної вартості земельних ділянок здійснюється відповідно до пп. 8 — 10, 12, 13 П(С)БО 7. Таким чином, витрати у зв’язку з придбанням земельних ділянок (наприклад, витрати на послуги нотаріуса (держмито)[93]) не включаються ні до витрат підприємства (п. 8 П(С)БО 7), ні до витрат підприємства в податкових розрахунках. У бухгалтерському обліку такі витрати збільшуватимуть первісну (балансову) вартість об’єкта основних засобів (земельної ділянки), а в податкових розрахунках ці витрати в подальшому зменшать дохід від продажу земельної ділянки. Отже, доки земельну ділянку не буде реалізовано, витрати, пов’язані з її придбанням, будуть відшкодовуватися за рахунок власних джерел підприємства.

147.2. У разі продажу землі, яка отримана платником податку у власність через механізм приватизації, то такий платник включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно з установленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу. Згідно з порядком продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам (п. 8 ст. 128 ЗКУ) вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки. Листом Держкомзему від 19.11.2002 р. № 14-22-11/5752 зазначається, що для проведення експертної грошової оцінки землі застосовується Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена Постановою КМУ від 11.10.2002 р. № 1531 (далі — Методика № 1531). Методика № 1531 регламентує порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок усіх категорій земель під час складання цивільно-правових угод і переоцінки основних засобів для цілей бухгалтерського обліку згідно із законодавством. Відповідно до п. 3 цієї Методики експертна оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) чи іншого виду вартості об’єкта оцінки (застава, страхова, для цілей бухгалтерського обліку в тому числі), за якою його може бути продано (придбано) або в інший спосіб відчужено на дату оцінки відповідно до умов угоди.

У разі, коли витрати перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку

147.3. Платником податку може придбаватися земельна ділянка та розташований на ній об’єкт нерухомого майна. Ціна такого придбавання може встановлюватися окремо (пооб’єктно) або за домовленістю сторін шляхом встановлення єдиної договірної ціни, без окремої експертної оцінки землі та об’єкта нерухомого майна. У випадку, пооб’єктного придбання встановлюється окремо ціна землі та ціна об’єкта нерухомості. Податкові розрахунки землі відображаються аналогічно, як прописано в коментарі до п. 147.1 статті 147 ПКУ Вартість нерухомого майна підлягає амортизації у порядку, передбаченому статтями 144–146 ПКУ! У випадку коли об’єкти придбаваються за єдиною договірною ціною, достовірно визначити вартість кожного з таких об’єктів окремо для цілей податкових розрахунків досить важко. Встановлення єдиної договірної вартості без експертної оцінки кожного з об’єктів (земля + нерухоме майно) окремо не суперечить чинному законодавству, яке в таких випадках не передбачає для громадян та юридичних осіб обов’язковості відповідної окремої оцінки, в тому числі для цілей податкових розрахунків. Базою для нарахування амортизаційних відрахувань не може використовуватися сукупна вартість такого об’єкта нерухомого майна і такої землі. Тому законодавець передбачив норму, відповідно до якої вартість об’єкта нерухомості визначається у сумі, що не перевищує звичайну ціну[94].

При цьому норми п. 147.1 статті 147 ПКУ не застосовуються. Тобто в майбутньому така земля не може бути відчужена як окремий об’єкт власності, а з метою оподаткування вважається, що її вартість включається до вартості об’єкта нерухомості.

147.4. Сьогодні капітальні витрати на поліпшення земель підлягають відображенню як окремий об’єкт обліку не тільки в бухгалтерському, а і в податкових розрахунках. Зауважимо, що методологія, реалізована в Методиці № 1531, передбачає, що земельна ділянка (її частина) розглядається як вільна від поліпшень (п. 2), і дохід від землі визначається шляхом розподілу загального доходу між її фізичними компонентами — землею та земельними поліпшеннями.

У податкових розрахунках, згідно з п. 144.1 статті 144 ПКУ, амортизації підлягають витрати на капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: на іригацію, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі. Наприклад, згідно з п. 5 Методики № 1531 земельні поліпшення — це зміна якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розміщення в її межах будинків, будов, споруд, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також унаслідок господарської діяльності чи проведення робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо).

Облік балансової вартості капітального поліпшення землі як окремого об’єкта основних засобів ведеться у складі основних засобів групи 2 (п. 145.1 статті 145 ПКУ).

Норми даного пункту установлюють для капітального поліпшення землі особливі правила, згідно з якими у разі вибуття землі як окремого об’єкта власності (у результаті продажу чи іншого відчуження) балансова вартість капітального поліпшення землі як окремого об’єкта основних засобів належить до складу витрат за результатами податкового періоду, на який припав такий продаж. Отже, вибуття вартості капітального поліпшення землі з податкових розрахунків прив’язане до вибуття від платника податку землі як окремого об’єкта власності.

147.5. У цілях оподаткування дохід, який отримується платником податку внаслідок продажу чи іншого відчуження землі, визнається відповідно до ціни, вказаної в договорі куплі-продажу (обов’язково завірений нотаріально відповідно до п. 3 с. 132 ЗКУ), але не нижче звичайної ціни такої землі. Методи визначення звичайної ціни регламентовані статтею 39 ПКУ (див. детально коментар до даної статті).

Стаття 148. Амортизація витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин

148.1. Будь-які витрати на розвідку/дорозвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункті «з» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 цього Кодексу) включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації.

148.2. До витрат, що включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться:

витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб;

витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території);

витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничопрохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо;

витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин;

витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо;

витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин;

витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).

До складу зазначеної групи не включаються такі витрати, пов’язані з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин:

будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами з ведення господарської діяльності (в тому числі витрати на реєстрацію, оформлення гірничого відводу тощо);

витрати на геологорозвідувальні роботи, виконані та профінансовані (як у минулому, так і поточному періоді) за рахунок державного бюджету;

витрати на розвідку/дорозвідку запасів (родовищ) корисних копалин, що виконувалась за рахунок підприємства і не привела до відкриття та нарощування додаткових обсягів балансових запасів чи до підвищення ступеня їх розвіданості (категорійності), у тому числі якщо відповідні роботи були припинені з огляду на їх економічну недоцільність;

витрати видобувних підприємств на експлуатаційну розвідку з метою уточнення контурів покладів корисних копалин, їх якості та гірничо-технічних умов розробки (без нарощування запасів корисних копалин і зміни їх категорійності за ступенем промислової розвіданості);

витрати на утримання основних засобів (у тому числі геологорозвідувальних підрозділів, організацій), що перебувають в стані консервації.

148.3. Облік балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, ведеться за кожним окремим родовищем (кар’єром, шахтою, свердловиною). Порядок такого обліку встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі за погодженням з Міністерством фінансів України.

148.4. Сума амортизаційних відрахувань за звітний період об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин (за винятком свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ), розраховується за формулою:

С(а) = Б(а) х О(а): О(з),

де С(а) — сума амортизаційних відрахувань за звітний період;

Б(а) — балансова вартість об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на початок звітного періоду, яка дорівнює балансовій вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на початок періоду, що передує звітному, збільшеній на суму витрат на розвідку/дорозвідку та облаштування запасів (родовищ) корисних копалин, понесених протягом попереднього періоду;

О(а) — обсяг (у натуральних величинах) корисних копалин, фактично видобутих протягом звітного періоду;

О(з) — загальний розрахунковий обсяг (у натуральних величинах) видобутку корисних копалин на відповідному родовищі, який визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну переоцінку балансової вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на коефіцієнт індексації, який нараховується за формулою:

Кі = [І(а-1) — 10]: 100,

де І(а-1) — індекс інфляції, за результатами якої проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

148.5. Норми амортизації для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, встановлюються у відсотках до їх первісної вартості в такому розмірі (в розрахунку на рік):

1-й рік експлуатації — 10 відсотків;

2-й рік експлуатації — 18 відсотків;

3-й рік експлуатації — 14 відсотків;

4-й рік експлуатації — 12 відсотків;

5-й рік експлуатації — 9 відсотків;

6-й рік експлуатації — 7 відсотків;

7-й рік експлуатації — 7 відсотків;

8-й рік експлуатації — 7 відсотків;

9-й рік експлуатації — 7 відсотків;

10-й рік експлуатації — 6 відсотків;

11-й рік експлуатації — 3 відсотки.

Платники податку мають право протягом звітного податкового року включити до витрат будь-які витрати, пов’язані з проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини.

Витрати, що перевищують зазначену суму, включаються до складу відповідної групи основних засобів як окремий об’єкт свердловини, що амортизується за нормами визначеними цим пунктом.

148.6. У разі якщо діяльність, пов’язана з розвідкою/дорозвідкою запасів (родовищ) корисних копалин, не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв’язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднести витрати з такої розвідки/дорозвідки чи розробки до складу витрат виробництва звітного податкового періоду такого платника податку за виключенням витрат, що були раніше віднесені до складу витрат відповідно до підпункту 138.8.5 пункту 138.8 та пункту 138.10 статті 138 цього Кодексу. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 148 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

148. Даною статтею визначено порядок амортизації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин.

Видобуток корисних копалин — це складний, тривалий, багатоетапний процес, на кожному етапі якого виконуються певні види робіт і виникають окремі групи витрат. Корисними копалинами, що видобуваються, є природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Відкриттю кожного об’єкта з видобутку корисних копалин передують геологорозвідувальні роботи та роботи з техніко-економічного вивчення родовища. Відповідно до Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого Постановою КМУ від 22.12.94 р. № 865, усі розвідані запаси підлягають експертизі та оцінці, що проводяться Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Позитивні результати експертизи й оцінки є підставою для взяття на державний облік і зарахування родовища до Державного фонду родовищ корисних копалин, а також для отримання наступними користувачами спеціального дозволу на користування надрами з метою видобутку корисних копалин.

148.1. Питання класифікації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, з метою оподаткування регулюється пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 і ст. 148 ПКУ Відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПКУ не включаються до складу загальновиробничих витрат витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, що підлягають амортизації згідно зі ст. 148 ПКУ!

Витрати, що не підлягають амортизації відповідно до ст. 148 ПКУ, але пов’язані з господарською діяльністю платника податку, включаються до загальновиробничих витрат.

Залишається лише визначити склад таких витрат.

Згідно з п. 148.1 ст. 148 ПКУ амортизації підлягають будь-які витрати на розвідку (дорозвідку), облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин.

148.2. Перелік витрат, що підлягають амортизації, до набрання чинності Кодексом, регламентувався Постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 1998 р. № 118 «Про затвердження переліку витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин з відповідними витратами на їх розробку, що включаються до окремої групи витрат платника податку, які підлягають амортизації». Відповідно до Кодексу перелік даних витрат визначено у пункті 148.2 ст. 148 даного Кодексу.

До витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин, що підлягають включенню до окремої групи витрат платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), належать:

1. Витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб.

2. Витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території).

3. Витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничопрохідні роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо.

4. Витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин.

5. Витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо.

6. Витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин.

7. Витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).

Зазначаємо, що перелік зазначених витрат, встановлений Кодексом, відмінний від встановленого Постановою № 118. Кодексом не передбачено включення до зазначеного переліку витрат платежів за користування надрами відповідно до Кодексу України про надра.

До складу зазначеної групи не включаються витрати, пов’язані з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин, а саме:

1. Будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами з ведення господарської діяльності (у тому числі витрати на реєстрацію, оформлення гірничого відводу тощо).

2. Витрати на геологорозвідувальні роботи, виконані та профінансовані (як в минулому, так і поточному періоді) за рахунок державного бюджету.

3. Витрати на розвідку (дорозвідку) запасів (родовищ) корисних копалин, що виконувалась за рахунок підприємства і не привела до відкриття та нарощування додаткових обсягів балансових запасів чи до підвищення ступеня їх розвіданості (категорійності), в тому числі, якщо відповідні роботи були припинені з огляду на їх економічну недоцільність.

4. Витрати видобувних підприємств на експлуатаційну розвідку з метою уточнення контурів покладів корисних копалин, їх якості та гірничотехнічних умов розробки (без нарощування запасів корисних копалин і зміни їх категорійності за ступенем промислової розвіданості).

5. Витрати на утримання основних засобів (у тому числі геологорозвідувальних підрозділів, організацій), що перебувають у стані консервації.

Таким чином, зазначений перелік витрат складається з двох частин:

1. Витрати, що включаються до окремої групи і з метою оподаткування підлягають амортизації.

2. Витрати, що не включаються до окремої групи і з метою оподаткування, відповідно, не підлягають амортизації.

Отже, витратами, що підлягають амортизації, є лише ті витрати, які належать до гірничорозвідувальних та гірничо-капітальних, тобто витрати, здійснені платником податку на розвідку (дорозвідку) та облаштування родовищ, виконаних як до початку експлуатації, так і в період промислової експлуатації.

148.3. Облік балансової вартості групи витрат, що підлягають амортизації, ведеться окремо по кожному конкретному родовищу (кар’єру, шахті).

Відповідно до п. 148.3 ст. 148 ПКУ порядок такого обліку встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі за погодженням Міністерства фінансів України.

При веденні обліку балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, слід керуватися Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509.

Відповідно до п. 29 вказаного Положення передбачено, що нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Одночасно нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Згідно з вказаним пунктом місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Таким чином, у випадку виведення з експлуатації нафтових або газових свердловин амортизаційні відрахування, встановлені п. 148.5 ст. 148 ПКУ, не нараховуються на такі свердловини, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення їх з експлуатації.

148.4. Сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою, наведеною в коментованому пункті:

Сума амортизаційних відрахувань за звітний період = Балансова вартість групи на початок звітного періоду Ч Обсяг корисних копалин, фактично видобутих протягом звітного періоду (у натуральних величинах): Загальний розрахунковий обсяг видобутку на відповідному родовищі, визначений за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

При цьому балансова вартість групи на початок звітного періоду = Балансова вартість групи на початок попереднього звітного періоду + Сума витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування запасів (родовищ) корисних копалин, понесених протягом попереднього періоду.

Загальний розрахунковий обсяг видобутку визначається за методикою, затвердженою Постановою КМУ від 03.10.97 р. № 1099 «Про затвердження Методики визначення загального розрахункового обсягу видобутку корисних копалин». Відповідно до даної методики загальний розрахунковий обсяг видобутку корисних копалин на відповідному родовищі у натуральних величинах (О(3)) визначається за формулою:

(3.1)

де З(r) — геологічні запаси корисних копалин, затверджені Державною комісією України по запасах корисних копалин (ДКЗ України);

u — коефіцієнт втрати корисних копалин у процесі видобутку;

p — коефіцієнт видобутку некондиційних руд і пустих порід (для нафти і газу цей коефіцієнт дорівнює нулю).

Коефіцієнти «u» і «p» визначаються для кожного родовища і повинні бути науково обґрунтованими. Наукове обґрунтування коефіцієнтів проводиться у проекті на розробку родовища чи під час затвердження запасів ДКЗ України. Загальний розрахунковий обсяг видобутку корисних копалин дорівнює фактично промисловим (для нафти і газу — початковим видобувним) запасам родовища, обґрунтованим у проекті на його розробку чи під час затвердження запасів ДКЗ України. У разі розробки декількох видів корисних копалин на одному родовищі одним користувачем надр загальний розрахунковий обсяг видобутку розраховується тільки на основний вид корисних копалин. У разі розробки декількох видів корисних копалин на одному родовищі різними користувачами надр загальний розрахунковий обсяг видобутку розраховується для кожного користувача надр на його основну корисну копалину.

Слід зазначити, що періодом, з якого починається нарахування амортизації витрат, пов’язаних з видобутком, для нових об’єктів буде період початку промислової експлуатації родовища, а не період здійснення витрат.

Підприємства з видобутку корисних копалин мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, на коефіцієнт індексації. Індексація застосовується виключно з ініціативи підприємства. Тому слід зазначити, що проведення індексації балансової вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин є правом платників податку, а не їх обов’язком.

Коефіцієнт індексації розраховується таким чином:

Кі = [I (а — 1) — 10]: 100,

де Кі — коефіцієнт індексації;

I (а — 1) — індекс інфляції.

Якщо значення Кі не перевищує 1, тобто інфляція за рік не більше 10 %, індексація не проводиться (дивись ком. до абз. 7 п. 144.1 ст. 144 ПКУ).

148.5. Норми амортизації в податкових розрахунках для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, встановлені пунктом 148.5 ст. 148 ПКУ у відсотках до первісної вартості таких свердловин у розрахунку на рік. Первісна вартість свердловини дорівнює сумі, на яку була збільшена окрема група витрат платника податку на прибуток при введенні в експлуатацію такої свердловини відповідно до ст. 148 ПКУ

Відповідно до п. 152.9 ст. 152 ПКУ податковими періодами є: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду (див. коментар до даного пункту).

Враховуючи викладене, норми амортизації, встановлені п. 148.5. ст. 148 ПКУ для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, застосовуються у розрахунку на календарний рік, тобто період, який розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня звітного року.

При цьому амортизаційні відрахування для нафтогазових свердловин, які нараховуються протягом календарного року, відображаються у податковій звітності щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Так, наприклад, якщо нафтогазову свердловину введено в експлуатацію у лютому поточного року, то для цілей податкових розрахунків і нарахування амортизації вказана свердловина буде вважатись в експлуатації 1 місяць у першому кварталі, 4 місяці у податковому періоді — перше півріччя, 7 місяців у податковому періоді — три квартали та 10 місяців — у податковому періоді — рік. Відповідно до п. 148.5 статті 148 ПКУ амортизація вказаної свердловини здійснюється у цьому році за нормою 10 відсотків річних.

У наступному році амортизація вказаної свердловини здійснюватиметься за нормою 18 відсотків річних.

Якщо нафтогазова свердловина вводиться в експлуатацію у грудні поточного року, то першим роком експлуатації цієї свердловини в цілях нарахування податкової амортизації буде наступний рік.

Щодо витрат, пов’язаних з поліпшенням нафтогазових свердловин, зазначимо наступне.

У п. 148.5 ст. 148 ПКУ встановлено, що платники податку мають право протягом звітного року віднести до витрат будь-які витрати, пов’язані із проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини.

Витрати, що перевищують зазначену суму, включаються до складу відповідної групи основних засобів.

Враховуючи, що облік балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, ведеться по кожній окремій свердловині, витрати на поліпшення окремої свердловини, які перевищують 10 відсотків її первісної вартості, амортизуються за нормами, визначеними даним пунктом як окремий об’єкт свердловини.

148.6. Особливо важливим є ті можливості для розробників покладів нафти і газу, що надаються згідно із ст. 148 ПКУ у випадку, коли свердловина виявилася неперспективною («суха свердловина»). Враховуючи, що такі випадки невиключні і на практиці для платника податку, що діє у цій галузі, такий ризик існує, то відповідно до пункту 148.6 статті 148 ПКУ встановлено, що у разі, коли платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності подальшої розвідки або розробки таких запасів, дозволяється віднесення витрат з такої розвідки (дорозвідки) чи розробки до складу загальновиробничих витрат поточного податкового періоду такого платника податку. Тобто дозволяється доходи, отримані від інших свердловин, зменшувати на суму витрат, понесених при розвідці на ділянці, що виявилася неперспективною. Винятки становлять витрати, що були раніше віднесені до складу витрат (див. п. 138.8.5 ст. 138 ПКУ та коментар до нього).

У даному випадку балансова вартість зазначеної групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, дорівнює нулю, тобто списується та не підлягає подальшій амортизації.

Стаття 149. Податкова база

149.1. Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135–137 та 138–143 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 7.1.3 п. 7.1 статті 7 ПКУ база оподаткування визначається основним елементом будь-якого податку (див. коментар до даного пункту). У свою чергу, стаття 23 ПКУ дає вичерпне, узагальнене розуміння сутності бази оподаткування, як конкретно визначений вимір об’єкта оподаткування, до якого застосовується ставка податку. В цілях даного розділу ПКУ дається більш уточнене, адаптоване до специфічних умов оподаткування прибутку, трактування податкової бази, яка визнається грошовим вираженням прибутку, як об’єкта оподаткування. Одиницею виміру бази оподаткування податку на прибуток є грошова одиниця України — гривня без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами. Після застосування до бази оподаткування ставки податку визначається податкове зобов’язання платника податку (детальніше див. коментар до статті 152 ПКУ та рис. 3.1 у коментарі п. 152.1 статті 152 ПКУ).

Стаття 150. Порядок урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів

150.1. Якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від’ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

150.2. Орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення.

150.3. У разі якщо від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування. В інших випадках наявність значення такого від’ємного значення не є достатньою підставою для проведення такої позапланової перевірки.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 150 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

150.1. Відповідно до пункту 150.1[95] платник у податкових періодах, починаючи з 01 квітня 2011 року, має право враховувати у складі інших витрат наступного року збитки (від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування), які утворилися за підсумками попереднього податкового року. Зазначені збитки відображають у рядку 06.6 податкової декларації з податку на прибуток підприємства[96].

Збитки, які виникли до 2010 року та непогашені станом на 1 січня 2011 року, не враховуються у зменшення податкових зобов’язань. Таке твердження наводиться на підставі пункту 1 перехідних положень Кодексу, в якому зазначено, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Одночасно норма абз. 2 пункту 3 підрозділу 4 розділу XX ПКУ дозволяє розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого — четвертого кварталів 2011 року здійснювати з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення. Таким чином вирішується питання врахування збитку першого кварталу 2011 року, коли платники податку працювали ще за нормами попереднього законодавства.

Згідно з ПКУ необхідно:

1) суму збитку попереднього періоду включити до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року;

2) розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками першого півріччя, трьох кварталів та року здійснювати з урахуванням збитку попереднього року у складі витрат наростаючим підсумком до того періоду, коли такий збиток буде повністю погашеним. Наведемо такий приклад (див. табл. 3.21):

Таблиця 3.21

Декларація з податку на прибуток підприємства (схематично, умовно) (тис. грн)

Показники Звітній період Наступний рік, I кв. I кв. II кв.22 I п/р III кв.[97] 9 міс. IV Рік кв.22 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Дохід 30 000 35 000 65 000 30 000 95 000 30 000 125 000 4 3000 Від’ємне 8 000 8 000 8000 8 000 7 000 значення об’єкта оподаткування попередніх податкових років Витрати 27 000 28 000 55 000 37 000 100 000 32 000 132 000 32 000 Об’єкт — 5 000 2 000 — 5 000 — 7 000 4 000 оподаткування Прибуток (збиток) без збитку 3 000 7 000 10 000 — 7 000 3 000 — 2 000 1 000 9 000 попереднього року Прибуток, що підлягає оподаткуванню - 2 000 - - 4 000

Від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього року включено до розрахунку об’єкта оподаткування у звітних податкових періодах: І кварталі, І півріччі, за три квартали, за рік; прибуток без урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року становить у звітному році 1 000 тис. гри, перехідна сума збитку звітного періоду на наступний рік — 7 000 тис. гри.

Крім обліку збитку/прибутку від основної діяльності, платник податку повинен забезпечити окремий облік та відображати в податковій звітності фінансові результати від окремих операцій, за якими ПКУ встановлено особливий порядок оподаткування. До таких операцій відносяться операції з діяльності, яка підлягає патентуванню та операції особливого виду (табл. 3.22).

Таблиця 3.22

Порядок відображення фінансового результату діяльності, яка підлягає патентуванню та операції особливого виду

Пункт /підпункт ПКУ Порядок відображення фінансового результату Діяльність, що підлягає патентуванню (стаття 152) П. 152.2. Платник податку, який проводить діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, зобов’язаний окремо визначати податок від кожного виду такої діяльності та окремо визначати податок від іншої діяльності. 3 цією метою ведеться окремий облік доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню, та витрат, пов’язаних з веденням діяльності з урахуванням від’ємного значення як результату розрахунку об’єкта оподаткування Оподаткування операцій особливого виду (стаття 153) П. 153.1. Оподаткування Визначення курсових різниць від перерахунку операцій з розрахунками в операцій, виражених в іноземній валюті, іноземній валюті заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку П. 153.4. Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями, пп. 153.4 Абз.2. У разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відносять до складу його доходів/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів П. 153.5. Оподаткування операцій з відступлення права вимоги Абз. 4. Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від’ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи 153.8. Оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами і деривативами в розрізі окремих видів цінних паперів, деривативів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, деривативів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від’ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами, деривативами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, деривативів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від’ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами, деривативами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду 153.9. Норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу не поширюються на операції, що здійснюються платником податку — емітентом з розміщення корпоративних прав або інших цінних паперів, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку — емітентом. Норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу поширюються також на визначення балансових збитків або прибутків, отриманих платником податку від операцій із корпоративними правами, що виражені в інших ніж цінні папери формах 153.13. Особливості оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном 153.13.4. Прибуток від кожного договору управління оподатковується на загальних підставах та податок сплачується до бюджету управителем майна[98] 153.14. Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи 153.14.4. У разі, якщо протягом звітного періоду витрати спільної діяльності перевищують доходи такої діяльності, такі збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених цим Кодексом[99] 153.15. Особливості обліку під час реорганізації юридичних осіб Абз. 7 пп. 153.15.1. Від’ємне значення об’єкта оподаткування звітного періоду, що обліковувалось у платника податку, що припиняється, на дату затвердження передавального акта, включається до складу витрат платника податку — правонаступника. Зазначене положення також застосовується до суми від’ємного значення, що обліковується в особливому порядку відповідно до цього розділу у платника податку, що припиняється (від’ємне значення за операціями із цінними паперами, деривативами, правами вимоги тощо)[100]

Отже, за окремими операціями у платника відсутня можливість списання збитків на інші витрати у складі рядка 06.6 декларації: операцій з відступлення права вимоги (п. 153.5); операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами (п. 153.8); операцій під час реорганізації юридичних осіб (п. 153.15). Крім того, платник окремо визначає прибуток/збиток від патентованої діяльності. Позитивне або від’ємне значення від такої діяльності відображається у додатку ТП до декларації. До самої декларації з податку на прибуток переноситься лише позитивний результат від такої діяльності (рядок 08). Тим самим законодавець локалізував фінансові результати від зазначених специфічних операцій і не дозволяє збиткову діяльність від них переносити на загальний результат діяльності платника.

150.2. Обов’язок прийняття податкової декларації органом державної податкової служби встановлено пунктом 49.8 статті 49 ПКУ. Коментованим пунктом встановлюється спеціальна вимога щодо прийняття податкової декларації, а саме: орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення. Тобто наявність збитку у декларації не може бути причиною відмови у прийнятті декларації. Відмова контролюючого органу розцінюється як невиконання або неналежне виконання посадовими особами контролюючих органів своїх обов’язків і тягне відповідальність згідно із Законом (п. 21.2 ст. 21 розділу І ПКУ).

150.3. У випадку, коли збиток декларується платником протягом чотирьох послідовних податкових періодів, податкова служба має право провести позапланову перевірку визначення об’єкта оподаткування. Це зазначене у п. 150.3 статті 150 ПКУ, де також підкреслено, що в інших випадках збиток не є основою для проведення позапланової перевірки. Наведемо приклад (див. табл. 3.23).

Таблиця 3.23

Сума об’єкта оподаткування

Показники Попередній податковий період Звітний I кв. I п/р За III кв. Рік I кв. I п/р За III кв. Рік податковий період Позитивне 2 000 3 000 100 1 100 значення Від’ємне 1 000 2 500 3 500 4 000 значення

У даному випадку підприємство протягом чотирьох послідовних податкових періодів мало збитки, тому податкова служба має право провести у III кварталі позачергову перевірку правильності визнання об’єкта оподаткування.

Відповідальність платника податку за можливе заниження об’єкта оподаткування за рахунок правильного або необґрунтованого відображення суми збитку в декларації з цього податку виникає на підставі норми п. 123.1 ПКУ (див. коментар до ст. 123).

Стаття 151. Ставки податку

151.1. Основна ставка податку становить 16 відсотків.

Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

151.2. За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 цього Кодексу.

151.3. За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 151 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

151. Відповідно до пп. 7.1.4 п. 7.1 статті 7 ПКУ податкова ставка визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, стаття 25 ПКУ дає узагальнене розуміння сутності ставки податку. Відповідно до статті 28 ПКУ для податку на прибуток встановлюється відносна (адвалорна) ставка податку (розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування).

Залежно від складності визначення об’єкта оподаткування (враховуючи специфіку діяльності окремих платників податку на прибуток) законодавець розмежовує три групи ставок податку на прибуток, а саме: 1) основну ставку (п. 151.1 статті 151 ПКУ); 2) ставку податку для страхової діяльності (п. 151.2 статті 151 ПКУ); ставку податку для оподаткування нерезидентів (п. 151.3 статті 151 ПКУ).

151.1. Основна ставка податку на прибуток становить 16 % від об’єкта оподаткування, визначеного статтею 134 ПКУ, але п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ регламентується поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25 % у 2010 році[101] до 16 % з 01.01.2014 р. по 2 % щороку та 3 % в останньому році (див. табл. 3.24). Така поетапність зниження ставки податку пояснюється тим, що податок на прибуток є основним бюджетоутворюючим податком і одноразове зменшення ставки податку з 25 до 16 % негативно позначиться на збалансованості дохідної і видаткової частини бюджету країни та стабільності всієї системи державних фінансів України.

Оскільки ставка податку на прибуток, відповідно до п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ, буде змінюватися чотири рази (з 1 квітня 2011 року, з 1 січня 2012, 2013, 2014 рр.), то у платника податку може виникнути проблема із правильністю застосування ставки податку у випадку нарахування податкових зобов’язань при самостійному виправленні помилок, допущених у звітних (податкових) періодах, що передують набранню чинності нової ставки податку.

У цьому випадку, відповідно до пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного, у разі самостійного виправлення платником податку помилок, допущених при визначенні податкового зобов’язання за звітні (податкові) періоди, що передують набранню чинності нових розмірів ставок податку, уточнення здійснюються відповідно до норм: (1) Закону № 334 і сума недоплати визначається з урахуванням ставки податку на прибуток, що діяла до 01.04.2011 (25 %); (2) до норм п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ і сума недоплати визначається з урахуванням ставки податку на прибуток, що діяла до до 01.01.2012 (23 %); до 01.01.2013 (21 %); до 01.01.2014 (19 %).

151.2. Окремою нульовою ставкою законодавець передбачив оподаткування прибутку (див. табл. 3.24), який отримують страхові компанії від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, що є загальноприйнятою нормою у практиці прибуткового оподаткування юридичних осіб (детальніше див. коментар до п. 156.2 статті 156 ПКУ).

151.3. Найбільший перелік додаткових ставок податку на прибуток передбачено для оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України (див. табл. 3.24). Це зумовлено складністю в оподаткуванні доходів нерезидентів. Виходячи з цього, законодавець виокремив в окремий пункт розмір таких ставок (детальніше див. коментар до статті 160 ПКУ).

Таблиця 3.24

Загальна характеристика основних та додаткових ставок податку на прибуток підприємств у Податковому кодексі України

Ставки податку на прибуток, % Об'єкт оподаткування, до якого застосовується ставка податку Номер статті, пункту, підпункту, що регламентує ставку податку ПКУ ОСНОВНА СТАВКА: 16 % Прибуток, який визначається відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ 151.1 3 1 січня 2014 р. СТАВКИ ПОДАТКУ НА ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД: 23 % Прибуток, який визначається відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 п. 10 підрозділу 4 з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно статті 134 ПКУ розділу XX ПКУ 21 % з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно 19 % з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно 16 % з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно ДОДАТКОВІ СТАВКИ 0 % 1. Прибуток, який визначається відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 154.6 з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року 2. Суми, що перераховуються страховиками у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів: 160.6 (абзац 2, 4) З дати набрання чинності Кодексу статті 134 ПКУ 2.1. у межах договорів із обов’язкових видів страхування за страховими виплатами, що здійснюються на користь фізичних осіб-нерезидентів, а також за договорами страхування «Зелена карта»); 2.2. під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику із рейтинговими страховиками та перестраховиками-нерезидентами та з обов’язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки 3. Прибуток від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення 151.2 та 156.2.2 3 % Сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій за договорами страхування, співстрахування та перестрахування ризиків п. 8 підрозділу 4 Розділу XX ПКУ 4 % Суми, що перераховуються страховиками у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів (у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати здійснюються на користь нерезидентів) 160.6 (абзац 3) 6 % Сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту 160.5 12 % Суми, що перераховуються страховиками в інших випадках у межах договорів страхування або перестрахування ризиків ніж ті, що зазначені в абзацах другому — четвертому пункту 160.6 статті 160 Кодексу 160.6 (абзац 5) 15 % Отриманий нерезидентом дохід з джерелом його походження з України від провадження господарської діяльності 160.2 20 % Суми виплат резидентом на користь нерезидента за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента 160.7

Стаття 152. Порядок обчислення податку

152.1. Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.

152.2. Платник податку, який проводить діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, зобов’язаний окремо визначати податок від кожного виду такої діяльності та окремо визначати податок від іншої діяльності. З цією метою ведеться окремий облік доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню, та витрат, пов’язаних з веденням діяльності з урахуванням від’ємного значення як результату розрахунку об’єкта оподаткування.

152.3. Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Платники податку разом з відповідною податковою декларацією подають органу державної податкової служби перелік доходів та витрат платника податку в розрізі контрагентів — платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом.

Форма та порядок складання такого переліку доходів та витрат встановлюються у порядку, визначеному статтею 46 цього Кодексу.

152.4. Порядок нарахування податку в разі наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку — юридичної особи.

Платник податку, який має у своєму складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього розділу та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Сума податку на прибуток відокремлених підрозділів за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів такого платника податку в загальній сумі витрат цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів).

Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому відокремлені підрозділи подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього пункту. Рішення про сплату консолідованого податку поширюється також на відокремлені підрозділи, створені таким платником податку протягом будь-якого часу після такого повідомлення.

У разі якщо станом на 1 січня звітного року платник податку не мав відокремлених підрозділів, але створив відокремлений підрозділ (підрозділи) в будь-який час протягом такого звітного року, такий платник податку має право прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку в такому звітному році. Платник податку повідомляє податкові органи про прийняття такого рішення протягом 20 днів з моменту його прийняття. У разі прийняття платником податку такого рішення обраний ним порядок сплати податку застосовується до зміни платником податку такого рішення та не потребує щорічного підтвердження.

Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому платник податку або відокремлений підрозділ подає податковому органу за місцезнаходженням відокремленого підрозділу розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням відокремлених підрозділів несе платник податку, у складі якого знаходяться такі відокремлені підрозділи.

У разі якщо платник податку, який прийняв рішення про сплату консолідованого податку, сплачує авансовий внесок з податку згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, такий авансовий внесок сплачується за місцезнаходженням юридичної особи та її відокремлених підрозділів пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування відповідно до положень цього розділу, в загальній сумі таких витрат цього платника податку, визначених у останній податковій звітності, поданій таким платником податку.

152.5. Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які провадять страхову діяльність, визначається в порядку, передбаченому статтею 156 цього Кодексу.

152.6. Неприбуткові організації, визначені в пункті 157.1 статті 157 цього Кодексу, сплачують податок від неосновної діяльності з урахуванням статті 157 цього Кодексу.

152.7. Нерезидент щороку отримує від органу державної податкової служби підтвердження українською мовою щодо сплати податку.

152.8. Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у пункті 153.3 статті 153, пунктах 156.1 та 156.2 статті 156, статті 160 цього Кодексу, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

152.9. Для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік;

152.9.1. звітний податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 155 цього розділу, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року;

152.9.2. у разі якщо особа ставиться на облік органом державної податкової служби як платник податку в середині податкового періоду, перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду;

152.9.3. якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим періодом вважається період, на який припадає дата такої ліквідації;

152.9.4. для виробників сільськогосподарської продукції, зареєстрованих як платники фіксованого сільськогосподарського податку, не застосовуються норми підпункту 152.9.1 цього пункту в частині визначення податкового періоду для виробників сільськогосподарської продукції.

152.10. Якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, — така уцінка/ дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням зазначених активів.

152.11. Платники податку, дохід (прибуток) яких повністю та/або частково звільнено від оподаткуванням цим податком, а також ті, що проводять діяльність, яка підлягає патентуванню, ведуть окремий облік доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування згідно з нормами цього Кодексу, або доходу, отриманого від діяльності, що підлягає патентуванню. При цьому:

до складу витрат таких платників податку, пов’язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування, не включаються витрати, пов’язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку);

сума амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби, що використовуються для отримання такого звільненого доходу (прибутку), не враховується у витратах, пов’язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування.

У разі якщо основні засоби використовуються для отримання звільненого доходу (прибутку) та інших доходів (прибутків), які підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, витрати платника податку підлягають збільшенню на частку загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань, яка так відноситься до загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань звітного періоду, як сума доходів (прибутків), що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, відноситься до загальної суми доходів (прибутків) з урахуванням звільнених. Аналогічно відбувається розподіл витрат, що одночасно пов’язані як з діяльністю, дохід (прибуток) від провадження якої звільняється від оподаткування, так і з іншою діяльністю.

Норми цього пункту для платників податку, визначених пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, застосовуються з урахуванням наступного:

суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, спрямовуються на переоснащення матеріально-технічної бази, на повернення кредитів, використаних на вказані цілі, і сплату процентів за ними та/або поповнення власних обігових коштів;

суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, здійснених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат.

У разі якщо суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, використані не за цільовим призначенням або не використані платником податку протягом річного звітного періоду, залишок невикористаних коштів або сума коштів використана не за цільовим призначенням зараховуються до бюджету в першому кварталі наступного звітного року.

У разі якщо суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, використані не за цільовим призначенням, такі кошти зараховуються до бюджету в першому кварталі наступного звітного року.

Положення цього пункту не поширюється на платників податку, визначених пунктами 154.8 і 154.9 статті 154 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 139 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.; Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

152. Відповідно до пп. 7.1.5 п. 7.1 статті 7 ПКУ порядок обчислення податку визначається його основним елементом. Стаття 16 ПКУ визначає, що обчислення податку є обов’язком платника податку. У свою чергу, стаття 29 ПКУ дає узагальнене розуміння порядку обчислення податку та процес його розрахунку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення податкової бази (визначеної статтею 149 ПКУ, див. коментар до даної статті) на ставку податку (визначеної статтею 151 ПКУ, див. коментар до даної статті). У п. 54.1 статті 54 глави 4 розділу 2 ПКУ визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ

Однак у даному розділі існують окремі види діяльності (страхові компанії, неприбуткові організації, нерезиденти), де порядок обчислення податку є дещо відмінний від стандартної методики. Тому порядок обчислення податку за такими видами діяльності надається в окремих профільних статтях даного розділу (статті 153, 156, 157, 158, 160 ПКУ).

У цій статті законодавцем приділена значна увага особливостям нарахування податку в разі наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку — юридичної особи та оподаткуванню окремих видів діяльності, яка підлягає патентуванню.

У цілому виконання податкового обов’язку з податку на прибуток підприємств подано на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Блок-схема процесу виконання податкового обов’язку з податку на прибуток підприємств

152.1. Обчислення податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно шляхом заповнення декларації з податку на прибуток. Порядок подання декларації, її визначення регламентується п. 46.2, 46.3 статті 46 та п. 49.1-49.3 глави 2 розділу 2 ПКУ (дивись коментар до даних пунктів). Наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213 затверджено нову форму декларації з податку на прибуток.

Враховуючи, що положення розділу III ПКУ застосовуються під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, то платники податку на прибуток підприємств у 2011 році складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий — четвертий квартали 2011 року.

Узагальнена схема обчислення податку на прибуток зображена на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Загальна схема обчислення податку на прибуток

152.2. Даний пункт статті 152 ПКУ регламентує порядок визначення податку з прибутку, отриманого від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до статті 267 розділу XII ПКУ П. 267.1 та 267.2 статті 267 ПКУ чітко виділяє види підприємницької діяльності[102], за здійснення яких необхідно сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (патентний збір). Такі платники податку зобов’язані вести окремий облік доходів та витрат і визначати податок на прибуток від кожного окремого виду такої діяльності. Крім того, статтею 267 розділу XII та розділом III ПКУ встановлено коло суб’єктів правовідносин у сфері патентування, до яких, поряд із юридичними особами належать філії, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності. Названі суб’єкти також визначають податок від кожного окремого виду діяльності та окремо від іншої діяльності, яка не підлягає патентуванню.

Розрахунок вартості придбаних торгових патентів, що враховуються у зменшення податкового зобов’язання, платником податку здійснюється за чотирма блоками, кожен з яких відповідає одному з видів діяльності, що підлягає патентуванню. Це пов’язано з тим, щоб: по-перше, визначити, яка частина вартості торгових патентів зменшує суму податку на прибуток за поточний період; по-друге, зафіксувати суму збитку (від’ємного об’єкта оподаткування) за конкретним видом діяльності. Це дасть можливість зменшити прибуток від цього самого виду діяльності в наступному році і таким чином перешкодить зменшенню податку на прибуток на вартість відповідного патенту. При цьому діяльність по підприємству в цілому може бути прибутковою.

Оплата вартості торгових патентів не включається до складу витрат підприємства. При цьому платники податку на прибуток, які змінюють патентовану діяльність, ведуть окремий облік податку на прибуток за результатами такої діяльності.

Для розрахунку податку на прибуток звітного періоду необхідно (див. рис. 3.3.):

1) визначити загальну суму прибутку до оподаткування за всіма видами діяльності підприємства (патентованими та іншими);

2) розрахувати загальний податок на прибуток за всіма видами діяльності підприємства (патентованими та іншими);

Рис. 3.3. Загальна схема обчислення податку на прибуток

3) визначити розмір прибутку (збитку) від патентованої діяльності і податок на прибуток від такої діяльності. З цією метою ведеться окремий облік доходів і витрат від патентованої діяльності, амортизаційних відрахувань на відповідну групу основних засобів, які беруть участь у такій діяльності (див. коментар до п. 152.11 статті 152 ПКУ);

4) у межах суми податку на прибуток від патентованої діяльності зменшити загальний податок на прибуток на вартість торгових патентів, термін дії яких припадає на звітний податковий період. У разі відсутності прибутку від патентованої діяльності вартість патентів не враховується у зменшення податку на прибуток від інших видів діяльності.

152.3. Абзацом першим пункту 152.3 статті 152 ПКУ регламентується (для цілей обчислення податку на прибуток) визнання доходів та витрат за методом нарахувань, крім випадків, які передбачені даним ПКУ! Важливе значення в обчисленні податку відіграє визначення (врахування) податкових різниць з метою визначення об’єкта оподаткування (див. табл. 3.25).

ПКУ започаткований новий підхід до обчислення прибутку до оподаткування — на базі показників бухгалтерського обліку із застосуванням механізму податкових різниць. Загальні підходи до такого механізму встановлені в наказі Міністерства фінансів України від 25.01.2011 р. № 27 «Про затвердження Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці» (надалі — Положення № 27).

Це Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку суб’єктів господарювання України інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства), які, згідно із законодавством, є платниками податку на прибуток (крім банків, бюджетних установ та суб’єктів малого підприємництва — юридичних осіб, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 розділу III Податкового кодексу України, та застосовують порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат). Відповідно до Положення № 27:

— податкова різниця — різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними податковим законодавством;

— податковий прибуток (збиток) — сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об’єктом оподаткування за звітний період;

— постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах;

— постійна податкова різниця, що підлягає вирахуванню — постійна податкова різниця, що призводить до зменшення податкового прибутку (збільшення податкового збитку) звітного періоду;

— постійна податкова різниця, що підлягає оподаткуванню — постійна податкова різниця, що збільшує податковий прибуток (зменшує податковий збиток) звітного періоду;

— тимчасова податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

У Положенні № 27 податкові різниці класифіковано на такі групи:

— податкові різниці щодо доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

— податкові різниці щодо інших операційних доходів;

— податкові різниці щодо інших доходів;

— податкові різниці щодо собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

— податкові різниці щодо інших операційних витрат;

— податкові різниці щодо інших витрат;

— податкові різниці щодо надзвичайних доходів;

— податкові різниці щодо надзвичайних витрат.

Загальна норма визнання доходів зазначена у п. 137.4 статті 137 ПКУ, згідно з якою датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи утворилися, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього розділу. Проте в окремих випадках і по окремих операціях загальне правило варіюється (дивись детальніше коментар до статті 137 ПКУ).

Витрати визнаються за датою нарахування доходу, для отримання якого вони здійснені, крім окремих випадків отримання цільового фінансування, яке згідно із п. 137.2 статті 137 ПКУ визнається доходом у ті періоди, коли здійснено витрати, пов’язані з виконанням умов такого цільового фінансування, або витрати визнаються після отримання фінансування і визнання його доходом (дивись детальніше коментар до статті 138 ПКУ).

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Таблиця 3.25

Перелік тимчасових і постійних податкових різниць

№ Показники Стаття, Джерело інформації з/п пункт, підпункт ПКУ 1 2 3 4 І доходи ТИМЧАСОВІ РІЗНИЦІ 1 Суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які, згідно із законодавством, мають пільги з цього податку, у тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені 135.5.5 Аналітичні дані за субрахунками 682 «Внутрішні розрахунки», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» 2 Доходи не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді 135.5.12 Розрахунок 3 Збиток від реалізації цінних паперів та деривативів, що отримано у попередніх податкових періодах 153.8 Розрахунок 4 Зменшення суми доходів звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у разі затримання оплати їх вартості при визнанні покупця банкрутом або при вчиненні виконавчого надпису про стягнення заборгованості 159.1.1 Аналітичні дані за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами» 5 Сума штрафів та неустойки чи пені, фактично отримана за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду 135.5.3 Аналітичні дані за рахунками 137.13 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами» ПОСТІЙНІ РІЗНИЦІ 6 Доходи у вигляді дивідендів, що отримані від платників (крім нерезидентів) 136.1.12 Аналітичні дані за субрахунком 731 «Дивіденди одержані» 7 Доходи на суму коштів або вартість майна, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, вартість безоплатно отриманих основних засобів 136.1.15 Аналітичні дані за субрахунками 718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів», 136.1.16 745 «Дохід від безоплатно одержаних активів» 8 Доходи в результаті дооцінки активів 152.12 Аналітичні дані за субрахунками 742 «Дохід від відновлення корисності активів», 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» 9 Доходи, отримані від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, особам, які не є платникам податку на прибуток, платникам податку за іншими ставками, від проведення товарообмінних (бартерних) операцій, від продажу землі або іншого відчуження землі 153.2.1 Розрахунок 153.2.3 153.10 147.5 II ВИТРАТИ ТИМЧАСОВІ РІЗНИЦІ 10 Погашення фінансової допомоги (її частини), що рахувалася на початок звітного періоду, особі, яка її надала 135.5.5 Аналітичні дані за субрахунками 682 «Внутрішні розрахунки», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» 11 Різниці в амортизаційних відрахуваннях, що виникли внаслідок застосування різних строків корисного використання для основних засобів 144.1 Розрахунок 145.1.1 12 Встановлення мінімальних строків корисного використання для певних видів нематеріальних активів (групи 4 і 5) 146.6 Розрахунок 13 витрати на поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) основних виробничих засобів в сумі, що не перевищує 10 % їх вартості 146.11 Аналітичні дані за рахунком 15 «Капітальні інвестиції» 14 Витрати на створення резерву сумнівних боргів визнаються витратами з метою оподаткування у сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 розділу І 138.10.6 Аналітичні дані за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 38 «Резерв сумнівних боргів» п. в) ПОСТІЙНІ РІЗНИЦІ 15 Фактична вартість остаточно забраковано! продукції 138.7 Аналітичні дані за субрахунком 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» 16 Нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах понад встановлені норми природного убутку 138.10.1 Аналітичні дані за субрахунком 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» п. и) 17 Сума фактичних втрат товарів, що перевищує межі норм природного убутку чи технічних (виробничих)втрат 140.3 Аналітичні дані за субрахунком 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» 18 Суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, у розмірі, що перевищує більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року 138.10.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» та розрахунок п. а) 19 Суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше ніж 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для ведення благодійної діяльності більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року 138.10.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» та розрахунок п. б) 20 Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям, музеям-заповідникам у розмірі, що перевищує 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік 138.10.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» та розрахунок П. Ґ) 21 Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані на користь резидентів для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік 138.10.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» та розрахунок п. д) 22 Суми коштів, внесені платниками податку у період, визначений Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд», на рахунки учасників фондів банківського управління або за договорами пенсійних вкладів у розмірі, що перевищує 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік 138.10.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» та розрахунок п. ж) 23 Витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків 139.1.1 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» 24 Витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами 139.1.7 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» 25 Суми штрафів та неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку 139.1.11 Аналітичні дані за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» 26 Витрати, понесені (нараховані) у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, інжинірингу, крім витрат здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів 139.1.13 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» 27 Нарахування роялті на користь особи, що сплачує податок у складі інших податків у розмірі, що перевищує 3 відсотки оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік 140.1.2 Розрахунок 28 Витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, більші ніж сума, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку 140.1.4 Аналітичні дані за субрахунком 473 «Забезпечення гарантійних зобов'язань» 29 Витрати на страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб 140.1.6 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» ЗО Не включають до складу витрат на харчування при відрядженні вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи 140.1.7 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» 31 Витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів, що перебувають на балансі та утримуються за рахунок платника податку після 01.07.1997 р., але не використовуються з метою отримання доходу 140.1.8 Аналітичні дані за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності» 32 Витрати на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь нерезидентів та пов'язаних з ними осіб обмежено Кодексом 141.2 Розрахунок 33 Сума добровільних внесків на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, загальний обсяг якої перевищує 15 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди 142.2 Розрахунок 34 Амортизація невиробничих фондів 144.3 Розрахунок 35 Витрати на ремонт понад встановлений Кодексом розмір 146.12 Розрахунок 36 При продажу або іншому відчуженні невиробничих основних засобів витрати визнаються у сумі їх первісної вартості (у бухгалтерському обліку витрати визнаються у сумі первісної (переоціненої) вартості об'єкта за вирахуванням накопиченої амортизації цього об'єкта) 146.16 Аналітичні дані за субрахунком 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів» абзац 2 37 збільшення витрат на коефіцієнт індексації вартості землі при її продажу (в межах різниці між вартістю продажу землі та її первісною вартістю) 147.1 Аналітичні дані за субрахунком 101» Земельні ділянки» 38 Збиток від продажу землі (з урахуванням зменшення витрат на суму перевищення дооцінок над уцінками (за даними бухгалтерського обліку) проданої землі 147.1 Аналітичні дані за субрахунком 101» Земельні ділянки» 147.2 39 Збиток за підсумками минулого податкового року 150.1 Декларація минулого податкового року 40 Втрати у результаті уцінки активів 152.12 Аналітичні дані за субрахунками 946 «Втрати від знецінення запасів», 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій» 41 Витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у певних осіб за цінами, які вищі за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання 153.2.2 Розрахунок 153.2.3 42 Збиток фактора за кожною збитковою операцією факторингу 153.5 Аналітичні дані за рахунком 94 «Інші витрати операційної діяльності» 43 Збиток від договорів управління 153.13.4 Аналітичні дані за рахунком 94 «Інші витрати операційної діяльності» 44 Сумнівна кредиторська заборгованість 159.1.2 Аналітичні дані за рахунками 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» 45 Витрати, пов'язані з виконанням договорів, які передбачають здійснення оплати на користь резидентів з офшорним статусом понад 85 % 161.2 Розрахунок

Абзацем другим та третім пункту 152.3 статті 152 ПКУ регламентується новий порядок (який набирає чинності 01.01.2012 року) формування податкової звітності з податку на прибуток підприємств. Відповідно до нього платники податку разом з відповідною податковою декларацією (форма якої встановлена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства») подають органу державної податкової служби перелік доходів та витрат такого платника податку в розрізі всіх контрагентів — платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом. Іншими словами платник податку на прибуток, який здійснює будь-які операції з купівлі-продажу товарів, робіт, послуг із суб’єктами підприємницької діяльності — платниками єдиного податку, зобов’язаний до декларацій з податку на прибуток (квартальних та річної) додати перелік всіх таких контрагентів із розшифровкою здійснених операцій.

Окремий додаток до декларації чи окрема форма звітності буде встановлена центральним органом державної податкової служби за погодженням з МФУ (відповідно до п. 46.5 статті 46 ПКУ).

Також в абзаці третьому коментованого пункту зазначається, що форма та порядок складання переліку доходів та витрат встановлюються у порядку, визначеному статтею 46 цього Кодексу (див. коментар до даної статті). Оскільки законодавець прирівнює таку форму до податкової декларації (розрахунку), то відповідальність за своєчасність та правильність подання податкової звітності буде нести платник податку, визначений у статті 47 ПКУ, відповідно до статті 120 глави 11 розділу ІІ ПКУ (див. коментар до даної статті).

152.4. Відповідно до пп. 133.1.5 п. 133.1 статті 131 ПКУ платниками податку є відокремлені підрозділи (за винятком представництв), які створюються суб’єктами господарювання — юридичними особами, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. У абзаці 2 цього ж підпункту визначено представництво платника податку як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, крім пасивних доходів.

У пп. 14.1.30 п. 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що відокремлені підрозділи розуміються у значенні, наведеному у Цивільному кодексі України. Стаття 95 ЦКУ регламентує можливість створення відокремлених підрозділів юридичної особи у вигляді філій та представництв. Відомості про них обов’язково вносяться до єдиного державного реєстру. Різниця між філією і представництвом полягає в обсязі й характері функцій цих підрозділів. Якщо філія здійснює всі або частину функцій юридичної особи, то представництво лише здійснює представництво та захист її інтересів.

Тому, фактично, відокремленим платником податку можуть виступати тільки філії і тільки ті, які розташовані на території іншої, ніж головне підприємство, територіальної громади[103].

Якщо філія розташована на території тієї ж територіальної громади, що й юридична особа (головне підприємство), така філія не є самостійним платником податку. У даному випадку головне підприємство та його філія розглядаються як єдиний платник податку — відповідно, головне підприємство сплачує податок, виходячи із загального результату діяльності самого підприємства та його філій.

Якщо філії розташовані на території іншої, ніж головне підприємство, територіальної громади, то такі філії можуть бути окремими платниками податку на прибуток. У такому випадку, згідно із ПКУ, сплата податку можлива за двома варіантами (див. рис. 3.4):

1) філії та головне підприємство платять податок окремо;

2) головне підприємство разом з філіями переходить на сплату консолідованого податку.

Якщо головне підприємство та його філії сплачують податок на прибуток окремо, то вони розглядаються як окремі платники податку (відповідно до пп. 133.1.5 п. 133.1 статті 133 ПКУ). У цьому випадку до філії будуть застосовуватися всі положення даного розділу як до окремого платника податку (ведення обліку доходів і витрат, нарахування амортизації, ведення обліку приросту (убутку) товарно-матеріальних цінностей, складання декларації про прибуток тощо).

Якщо юридична особа приймає рішення про консолідовану сплату податку, то такий порядок сплати застосовується всіма філіями разом із головним підприємством цієї юридичної особи, а не деякими з них. Сутність консолідованої сплати полягає в тому, що головне підприємство сплачує податок на прибуток як до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, так і до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Отже, у такому разі сплату податку на прибуток за себе та за філії здійснює безпосередньо головне підприємство.

Рис. 3.4. Вибір варіанта сплати податку на прибуток в разі наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку — юридичної особи

Яким способом філії сплачувати податок на прибуток, вирішує підприємство. Однак якщо підприємство бажає сплачувати податок на прибуток консолідовано, вибір такого порядку сплати податку на прибуток має бути здійснено підприємством до 1 липня року, що передує року, з якого він переходить на такий порядок сплати податку. Про своє рішення у цей самий термін необхідно повідомити податкові органи за місцезнаходженням головного підприємства та його відокремлених підрозділів. Якщо головне підприємство не прийняло такого рішення або прийняло його із запізненням, то філії сплачують податок і далі в загальновстановленому порядку.

У випадку коли платник податків протягом звітного року створює нові філії, про це повідомляються державний податковий орган за місцезнаходженням філії та платник податків, і підсумки господарської діяльності новостворених філій враховуються при розрахунку консолідованого балансу, починаючи з того звітного (податкового) періоду, коли вони були створені.

Почавши платити консолідований податок на прибуток, підприємство вже не має права змінити протягом звітного року порядок і форму сплати.

Сума податку на прибуток, який підлягає перерахуванню до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням кожної філії, за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково. Для цього загальна сума консолідованого податку, нарахована платником податку — головним підприємством, розподіляється пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів у загальній сумі витрат головного підприємства (див. формулу 3.2).

(3.2)

де ПППвп — податок на прибуток окремого відокремленого підрозділу; ПППк — загальна сума консолідованого податку на прибуток; Ввп — сума витрат окремого відокремленого підрозділу; Вз — загальна сума витрат головного підприємства та його відокремлених підрозділів.

Головне підприємство протягом 40 календарних днів місяця, наступного за звітним кварталом, подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням:

— декларацію про прибуток (зведену) за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку фінансового року;

— розрахунок-повідомлення розподілу консолідованого податку між ним та філією;

— копії платіжних доручень, за якими, фактично, зроблене перерахування сум консолідованого податку за місцезнаходженням філії.

Розрахунок податку, що сплачується за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, відображається у таблиці 2 додатка ЗП до податкової декларації з податку на прибуток підприємства, форма якої встановлена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства». Крім того, платник податку при консолідованій сплаті податку складає щодо кожного окремого відокремленого підрозділу Розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, форма якого встановлена наказом ДПА України від 24.01.2011 № 36 «Про затвердження форми Розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства та форми Повідомлення платника податку про прийняття рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства». Розрахунок заповнюється на підставі даних таблиці 2 додатка ЗП до декларації. Оскільки відповідно до норм п. 152.2 ст. 152 ПКУ зменшення нарахованої суми податку на вартість торгових патентів проводиться в цілому по підприємству, то у рядку А графи 5 таблиці 2 додатка ЗП відображається сума нарахованого податку, яка визначається як сума рядків 11 «Податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню» та 12 «Податок на прибуток від діяльності, що підлягає патентуванню, зменшений на вартість торгових патентів» декларації, зменшена на суму рядків 13.1, 13.5.1 та 13.6 таблиці 1 цього додатка.

У свою чергу, відокремлений підрозділ подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку (далі — розрахунок), форма якого встановлюється центральним органом Державної податкової служби України[104]. Зазначений Розрахунок обов’язково завіряється підписами керівника і головного бухгалтера головного підприємства та керівника відокремленого підрозділу.

Сплата податку до бюджету провадиться головним підприємством не пізніше 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, для подання податкової декларації (не пізніше 50-го календарного дня місяця, наступного за звітним кварталом).

Оскільки відповідальним за своєчасне та повне внесення сум податку на прибуток за місцезнаходженням філії є платник податку, у складі якого перебуває така філія, то відповідальність за неподання або несвоєчасне подання розрахунку покладатиметься на головне підприємство. Отже, штрафні санкції повинне буде сплатити саме головне підприємство, а не філія.

Протягом звітного кварталу головне підприємство перераховує до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до місцевого бюджету за своїм місцезнаходженням авансові внески згідно з пп. 153.3.2 п. 153.3 статті 153 ПКУ.

Розрахунок авансових внесків здійснюється головним підприємством. Повідомлення про результати таких розрахунків направляється до податкового органу за місцезнаходженням філії та платника податку в терміни, передбачені для сплати авансових внесків.

Головне підприємство, що має філії та сплачує консолідований податок на прибуток до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, зменшує податкове зобов’язання щодо податку на прибуток на суму сплачених (нарахованих) авансових внесків податку на прибуток у цьому звітному періоді.

Якщо головне підприємство в декларації про прибуток за звітний (податковий) квартал показує від’ємне значення об’єкта оподаткування (балансові збитки), то сума таких збитків підприємства переноситься на наступні податкові періоди і відображається в декларації про прибуток підприємства відповідно до порядку, встановленого статтею 150 ПКУ (дивись коментар до даної статті).

При сплаті консолідованого податку на прибуток вартість придбаних філією торговельних патентів враховується у зменшенні консолідованого податку на прибуток юридичної особи (головного підприємства) у встановленому порядку (дивись коментар до пункту 152.4 статті 152 ПКУ).

152.5. Особливості обчислення податку на прибуток, отриманого від страхової діяльності, регламентується статтею 156 ПКУ, тому детальніше дивись коментар до відповідної статті.

152.6. Прибуток, отриманий неприбутковими організаціями від неосновної діяльності, оподатковується особливим режимом, передбаченим у статті 157 ПКУ, тому детальніше дивись коментар до відповідної статті.

152.7. Порядок оподаткування нерезидентів регламентується статтями 160–161 ПКУ, тому детальніше дивись коментар до відповідних статей.

За результатами сплати нерезидентом податку на прибуток органи державної податкової служби зобов’язані надіслати підтвердження українською мовою щодо сплати такого податку. Термін надання такого підтвердження не регламентується нормами ПКУ

152.8. Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування податку на прибуток за: операціями з борговими вимогами та зобов’язаннями (п. 153.4 статті 153 ПКУ); діяльністю у сфері страхування (156.1 статті 156 ПКУ); діяльністю у сфері страхування життя (156.2 статті 156 ПКУ); оподаткуванням нерезидентів (стаття 160 ПКУ) — несуть ті платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Фактично, такі платники податку є податковими агентами. Пунктом 36.4 статті 36 ПКУ законодавець покладає виконання такого податкового обов’язку не тільки на кінцевого платника податку, а й на свого представника чи податкового агента. Тому всю відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування податку до бюджету несуть ті платники податку, які здійснюють такі виплати за рахунок цих виплат.

152.9. Відповідно до пп. 7.1.6 п. 7.1 статті 7 ПКУ податковий період визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, п. 33.1 статті 33 ПКУ дає узагальнене розуміння сутності податкового періоду як періоду часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Узагальнені види податкового періоду регламентуються статтею 34 ПКУ (детальніше дивись коментар до даних статей ПКУ).

П. 152.9 статті 152 ПКУ для податку на прибуток визначає такі податкові періоди (див. рис. 3.5):

1) календарний квартал;

2) календарне півріччя;

3) календарні три квартали;

4) календарний рік.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 підрозділу 4 розділу XX ПКУ розділ III ПКУ застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року. У такому випадку до дати набрання чинності цього розділу діють норми Закону № 344, а з дати набрання чинності розділом III ПКУ платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий — четвертий квартали 2011 року.

Рис. 3.5. Класифікація податкових періодів з податку на прибуток підприємств

152.9.1. Даний підпункт встановлює, що для всіх платників податку на прибуток (за винятком виробників сільськогосподарської продукції) звітний податковий період починається з першого календарного дня такого періоду і закінчується останнім календарним днем такого податкового періоду.

За результатами податкових періодів, платник податку заповнює та подає у відповідний податковий орган (у терміни, зазначені в п. 49.18 статті 49 розділу II ПКУ) Декларацію з податку на прибуток підприємства (далі — декларація), форма якої встановлена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», не залежно від того, чи виникло у звітному періоді в платника податкове зобов’язання чи ні. Податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується наростаючим підсумком з початку звітного календарного року на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі: квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків). Відповідно до абзацу 2 у п. 49.19 статті 49 розділу II ПКУ під терміном «базовий податковий період» слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним розділом ПКУ, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

Для виробників сільськогосподарської продукції, враховуючи специфіку та сезонні характеристики їх діяльності, встановлюється окремо звітний податковий період, а саме: річний податковий період, який розпочинається 1 липня поточного звітного року та закінчується 30 червня наступного звітного року. Такі суб’єкти господарювання подають у відповідний податковий орган у терміни, зазначені у пп. 49.18.3 п. 49.18 статті 49 розділу II ПКУ, для звітного календарного року.

152.9.2. У випадках коли суб’єкт господарювання береться на облік органом державної податкової служби як платник податку на прибуток у середині будь-якого податкового періоду, його перший звітний податковий період розпочинається з дати початку ведення бухгалтерського обліку і закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду. Наприклад, якщо початок ведення бухгалтерського обліку розпочинається 20 лютого, то перший звітний податковий період буде закінчуватися 30 червня, і декларація подається за весь період діяльності, починаючи з дня ведення бухгалтерського обліку.

152.9.3. У випадках ліквідації[105] платника податку останнім податковим періодом є податковий період, на який припадає дата такої ліквідації. Навіть у тих випадках, коли підприємство зареєструвалося як платник податку і ліквідувалося в одному календарному кварталі, такий платник зобов’язаний за період здійснення діяльності (від дати ведення бухгалтерського обліку) подати податкову декларацію у відповідний податковий орган.

152.9.4. Для виробників сільськогосподарської продукції, які відповідно до статті 301 глави 2 розділу XIV ПКУ є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, звітний податковий період визначається нормами статті 305 глави 2 розділу XIV ПКУ (з 1 січня до 31 грудня того ж року включно), а не нормою пп. 152.9.1 п. 152.9 ст.152 ПКУ щодо визначення податкового періоду для виробників сільськогосподарської продукції (з 1 липня поточного звітного року до 30 червня наступного звітного року включно).

152.10. Згідно з правилами бухгалтерського обліку[106] суб’єкт підприємницької діяльності може передбачити переоцінку (уцінку/дооцінку) основних засобів у випадках, якщо справедлива вартість на дату балансу більше як на 10 % відрізняється від залишкової. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, сума зміни власного капіталу в результаті уцінки/дооцінки активів у бухгалтерському обліку впливає на балансову вартість активів та відповідно на доходи і витрати суб’єкта.

Відповідно до даного пункту в цілях оподаткування, якщо платник податку на прибуток приймає рішення про уцінку/дооцінку будь-яких активів, результати такої уцінки/дооцінки не вплинуть ні на їх балансову вартість, ні на доходи та витрати такого платника податку.

Можливість здійснювати переоцінку активів в цілях оподаткування визначається п. 146.21 статті 146 ПКУ (дивись коментар до даного пункту), у якому переоцінка здійснюється в одному випадку — при індексі інфляції, більшому ніж 110 % в рік переоцінки.

152.11. Статтями 154, 157, 158 розділу ІІІ, п. 15–19 підрозділу 4 розділу XX ПКУ надається право платнику податку на часткове чи/або повне звільнення прибутку від оподаткування податком на прибуток (детальніше дивись таблицю 3.26 та коментар до статті 154 ПКУ). Така категорія платників податку зобов’язана вести окремо:

а) облік доходів та витрат від діяльності, яка підлягає пільговому оподаткуванню;

б) діяльність, яка оподатковується на загальних підставах.

У разі якщо платник податку займається видами діяльності, за здійснення яких необхідно сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (патентний збір, стаття 267 розділу ХІТ ПКУ), то він також веде окремий облік доходів і витрат; окремо визначає фінансовий результат від такої діяльності (дивись детально коментар до п. 152.1-152.2 статті 152 ПКУ). Тобто коментованим пунктом регламентуються три відокремлені підсистеми обліку доходів і витрат:

1) загальна;

2) пільгова;

3) патентна.

При веденні обліку доходів та витрат за загальним режимом оподаткування прибутку підприємств до складу витрат таких платників, пов’язаних з отриманням доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування, не включаються витрати, що пов’язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку).

При використанні підприємством основних засобів у різних видах діяльності (у тому числі та, яка патентується, звільняється від оподаткування чи оподатковується за ставкою 0 %) для визначення об’єкта оподаткування конкретного виду діяльності застосовується метод пропорційного розподілу суми амортизаційних відрахувань залежно від питомої ваги доходів, які відносяться до кожного виду діяльності.

Розмір амортизаційних відрахувань основних фондів, які використовуються в різних видах діяльності, можна розрахувати за такою формулою:

(3.3)

де Аві — амортизаційні відрахування, що відносяться до конкретного і-го виду діяльності (патентованої чи звільненої від оподаткування); Авз — загальна сума амортизаційних відрахувань за всіма основними засобами, які використовуються платником податку у звітному періоді; Ді — дохід від конкретного і-го виду діяльності (патентованої чи звільненої від оподаткування); Дз — загальна сума доходу за всіма видами діяльності платника податку.

Виникають проблеми з визначенням розподілу витрат, які відносяться до патентованої чи пільгової діяльності платника податку. Проблем не виникає, коли платник податку веде окремий облік витрат і може прямо зіставити понесені витрати з конкретним видом патентованої чи пільгової діяльності. Однак на практиці більшість витрат платника податків пов’язана з різними видами господарської діяльності. Звідси виникає необхідність розмежування витрат, в основі якого лежить принцип, аналогічний розподілу амортизаційних відрахувань основних засобів, що використовуються в різних видах діяльності, у т. ч. патентованих та пільгових. Тобто витрати розподіляються пропорційно питомій вазі доходу від патентованої та пільгової діяльності в загальній сумі доходу платника податку. Формулу такого розподілу можна подати у вигляді:

(3.4)

де Ві — сума витрат, що відносяться до конкретного і-го виду діяльності (патентованої чи звільненої від оподаткування); Вз — загальна сума витрат платника податку у звітному періоді; Ді — дохід від конкретного і-го виду діяльності (патентованої чи звільненої від оподаткування); Дз — загальна сума доходу за всіма видами діяльності платника податку.

Для платників податку, які при визначенні податкового зобов’язання застосовують ставку податку 0 % (так звані податкові канікули, дивись коментар до п. 154.6 статті 154 ПКУ), діють певні особливості. А саме:

1. Умовно нараховані суми податку на прибуток, які не були перераховані до бюджету у зв’язку з отриманням податкової пільги, повинні використовуватися виключно на такі цілі:

— переоснащення матеріально-технічної бази;

— повернення кредитів, використаних на переоснащення матеріально-технічної бази, і сплату процентів за ними;

— поповнення власних обігових коштів.

2. Суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, здійснених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат.

3. У разі якщо суми коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, використані не за цільовим призначенням (спрямовуються на переоснащення матеріально-технічної бази, на повернення кредитів, використаних на вказані цілі, і сплату процентів за ними та/або поповнення власних обігових коштів) або не використані платником податку протягом річного звітного періоду, залишок невикористаних коштів або сума коштів, використана не за цільовим призначенням, зараховуються до бюджету у першому кварталі наступного звітного року за виключенням платників податку, визначених пунктами 154.8 (підприємства паливно-енергетичного комплексу) і 154.9 (суб’єкти господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення) статті 154 цього Кодексу.

Слід зазначити, що норми ПКУ не містять визначення таких понять, як «матеріально-технічна база» та «власні обігові кошти». Визначення поняття «матеріально-технічна база суб’єкта господарювання» наведено у Порядку повідомлення державного адміністратора або дозвільного органу про відповідність матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 685 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2010 року № 340), зокрема: матеріально-технічна база суб’єкта господарювання — виробничі площі, матеріальні ресурси, засоби виробництва і документи, що використовуються суб’єктом господарювання у процесі вчинення певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності. У пп. 14.1.93 ст. 14.1 ст. 14 ПКУ надано визначення поняття «кошти», зокрема, коштами є гривня або іноземна валюта. У Постанові Національного банку України від 14.08.2003 № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» наведено визначення поняття «обігові монети» — монети національної валюти номіналом 1 грн., що виконують функцію законного платіжного засобу. З урахуванням викладеного, переоснащення матеріально-технічної бази передбачає придбання нових або поліпшення наявних виробничих площ, матеріальних ресурсів засобів виробництва, а поповнення власних обігових коштів — поповнення коштів підприємства, які використовуються для проведення розрахунків.

Таблиця 3.26

Перелік та загальна характеристика податкових пільг та звільнень від оподаткування податком на прибуток підприємств

№ Об’єкт пільгового оподаткування та розмір пільги Умови отримання та використання податкової пільги Посилання на правову норму в ПКУ Термін дії пільги з/п 1. Прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів 1. Відсутність операцій з продажу (постачання) підакцизних товарів[107]. П. 154.1 Необмежено 2. Кількість офіційно оформлених інвалідів за основним місцем роботи становить не менше ніж 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників. 3. Фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше ніж 25°0 суми загальних витрат на оплату праці. 4. Наявність дозволу Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів на право користування такою пільгою 2. Прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території У країни продуктів дитячого харчування власного виробництва 1. Використання звільненого від оподаткування прибутку на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів. П. 154.2 Необмежено 2. Перелік продуктів дитячого харчування встановлюється Кабінетом Міністрів України 3. Прибуток Чорнобильської АЕС Використання прибутку на фінансування робіт з підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС 3 експлуатації та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему П. 154.3 На період підготовки до ЗНЯТТЯ І ЗНЯТТЯ 3 експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему 4. Прибуток, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги або за рахунок коштів, які передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду «Укриття» 1. Реалізація міжнародної програми — Плану здійснення заходів на об'єкті «Укриття» П. 154.4 5. Прибуток державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія» Провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей П. 154.5 Необмежено 6. Прибуток новостворених підприємств[108], які відповідають встановленим критеріям, оподатковується за ставкою 0 % (податкові канікули) 1. Основні умови: П. 154.6 3 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року 1.1. Розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 мли гри. 1.2. Нарахована за кожний місяць звітного періоду заробітна плата кожному штатному працівнику не повинна бути меншою, ніж дві встановлені законодавством мінімальні заробітні плати. 2. Додаткові умови. Право на отримання пільги має підприємство, яке відповідає одному з критеріїв: 2.1. Реєстрація платника податку в установленому Законом порядку після 1 січня 2011 року. 2.2. Діючі підприємства (зареєстровані в установленому порядку з 01.01.2008 року), щорічний обсяг задекларованих доходів яких не перевищує 3 млн грн та середньооблікова кількість працівників протягом цього ж періоду не перевищувала 20 осіб. 2.3. Підприємства, які були зареєстровані платниками єдиного податку до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 млн грн та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб 7. Прибуток дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності Отриманий від надання освітніх послуг П. 154.7 Необмежено 8. Прибуток підприємств установ виконання покарань, отриманий від продажу товарів, виконання робіт, надання послуг Використання доходів, отриманих від такої діяльності на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування П. 133.5 Необмежено 9. Прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу * 1. У межах витрат на реалізацію інвестиційних програм щодо капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, у т. ч. у межах сум, спрямованих на повернення кредитів на такі цілі. П. 154.8 Необмежено 2. У межах витрат передбачених проектами, фінансування яких здійснюється за рахунок суб'єктів природних монополій, виробників електричної та/або теплової енергії відповідно до рішень Кабінету Міністрів України; витрат у межах інвестиційної складової, необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва відповідно до плану затвердженого Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом 10. Звільняється від оподаткування прибуток суб’єктів господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення в межах витрат, передбачених погодженими визначеним органами влади інвестиційними програмами на капітальні інвестиції в будівництво (реконструкцію, модернізацію) об'єктів водо-, теплопостачання та водовідведення, та/або сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування зазначених цілей П. 154.8 Необмежено 11. Доходи неприбуткових організацій Передбачено пунктами п. 157.2? 157.7, 157.14 ПКУ П. 157.2? 157.16 Необмежено 12. 80 % прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території У країни енергоефективних технологій, товарів власного виробництва 1. Енергоефективні технології, товари повинні бути власного виробництва та відповідати переліку, встановленому Кабінетом Міністрів України. П. 158.1 Протягом 5 років з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва 2. Звільнений від оподаткування прибуток спрямовується платником податку виключно на збільшення обсягів виробництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 13. 50 °Ь прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів 1. Право на отримання такої пільги мають підприємства, які включені до Державного реєстру підприємств, установ та організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів П. 158.2 14. Прибуток, отриманий від виробництва, використання біопалива* 1. Прибуток виробників біопалива, отриманий від його продажу. П. 15 підрозділ 4 розділу XX До 1 січня 2020 року 2. Прибуток підприємств від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива. 3. Прибуток виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону України «Про альтернативні види палива» для виготовлення та реконструкції технічних та транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, що споживають біологічні види палива, одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території У країни 15. Прибуток підприємств, отриманий від діяльності з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ* Здійснення діяльності відповідно до Закону України «Про газ (метан) вугільних родовищ» П. 16 підрозділ 4 розділу XX До 1 січня 2020 року 16. Прибуток, отриманий від надання готельних послуг* Пільга надається готелям категорій «п’ять зірок», «чотири зірки» та «три зірки» за умови, що дохід від реалізації послуг з розміщення шляхом надання номера для тимчасового проживання складає не менше 75 % сукупного доходу такого суб’єкта господарської діяльності за відповідний податковий (звітний) період, у якому застосовується пільга) Абзац «а» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року 17. Прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості* Виключення становлять підприємства, які виробляють продукцію на давальницькій сировині. Підприємства, які уклали договори на виробництво продукції на давальницькій сировині до набрання чинності ПКУ, до 31 грудня 2011 року звільняються від оподаткування прибутку Абзац «б» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 18. Прибуток підприємств галузі електроенергетики* Прибуток від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії Абзац «в» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 19. Прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суднобудівної промисловості* Абзац «г» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 20. Прибуток підприємств літакобудівної промисловості* Крім звільнення прибутку від основної діяльності, звільняється прибуток від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які виконуються для потреб літакобудівної промисловості Абзац «ґ» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 21. Прибуток підприємств машинобудування Підприємства машинобудування, які виготовляють продукцію для агропромислового комплексу Абзац «ґ» п. 17 підрозділ 4 розділу XX 22. Прибуток видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії* Прибуток від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, крім продукції еротичного характеру П. 18 підрозділу 4 розділу XX До 1 січня 2015 року 23. Суми коштів або вартість майна, що отримані суб’єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб’єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів)* Кошти чи вартість майна повинні бути спрямовані на виробництво виключно національних фільмів П. 19 підрозділ 4 розділу XX До 1 січня 2016 року 24. Не підлягає оп о датку в ан ню дохід (прибуток), отриманий УЄФА за результатами діяльності в Україні Не підлягає оподаткуванню дохід (прибуток), отриманий УЄФА за результатами діяльності в Україні, у тому числі винагорода від продажу комерційних прав П. 22 підрозділ 4 розділу XX Період проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні

* За даними видами пільг суми коштів, що вивільнені від оподаткування, спрямовуються підприємствами — платниками податку на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій, пов’язаних з основною діяльністю такого платника та/або повернення кредитів, використаних на вказані цілі, і сплату процентів за ними. Порядок цільового використання вивільнених від оподаткування коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду

153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті.

153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

153.1.2. Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких витрат згідно з цим розділом, а в частині раніше проведеної оплати — за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

153.1.3. Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

153.1.4. У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від’ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від’ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з придбанням іноземної валюти.

Термін «балансова вартість іноземної валюти» для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу.

Термін «вартість іноземної валюти на дату здійснення операції» для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції.

153.1.5. Облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів, які здійснюються за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел.

При проведенні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів за дорученням та за рахунок клієнтів до доходів банку включаються суми комісійних, брокерських та інших подібних видів винагород, отриманих (нарахованих) банком у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду, а до витрат — витрати банку, понесені (нараховані) у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду.

Доходи або витрати від здійснення операцій з продажу або купівлі валюти та банківських металів за рішенням банку визначаються банками за правилами бухгалтерського обліку, встановленими Національним банком України.

153.1.6. Іноземна валюта, отримана платником податку на окремий спеціальний рахунок у банку у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги, не враховується під час проведення перерахунків у національну валюту в цілях оподаткування.

153.1.7. Для цілей оподаткування до складу доходів та витрат, визначених цією статтею, не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від’ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті.

153.1. Коментований пункт присвячений оподаткуванню операцій з розрахунками в іноземній валюті. Дія цього підпункту поширюється на платників податків — уповноважених банків. У ст. 7 розділу II Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» (далі — Декрету) зазначається, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки.

Відповідно до п. 1 ст. 1 розділу I Декрету «іноземна валюта» — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Цим же Декретом у п. 3 ст. 1 розділу I дається визначення терміна «уповноважений банк». Зокрема, «уповноважений банк» — це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Статтею, що коментується, передбачається перерахування в національну валюту за офіційним валютним курсом, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання доходів, отриманих платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їх вартості, що не була сплачена у попередніх звітних податкових періодах.

153.1.1. Згідно з коментованим підпунктом доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їх вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах[109], перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

У ст. 1 розділу І Закону України «Про Національний банк» (далі — Закон № 679-14) зазначається, що офіційний валютний курс — це курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави. Згідно з п. 2 Положення НБУ «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» від 27 листопада 2003 р. № 1094/8415 (далі — Положення) офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється щоденно — для вільноконвертованих валют (1-а група Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 № 34), а для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України і для банківських металів:

1) один раз на місяць — для інших іноземних валют.

2) один раз на місяць повторно — для спеціальних прав запозичення (далі — СПЗ).

У п. 3 Положення НБУ зазначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів, зазначених у п. 2 цього Положення, розраховується: а) до долара США — за курсом, який визначається, як середньозважений курс продавців і покупців на міжбанківському валютному ринку України, що склався за попередній робочий день, з можливим відхиленням + 2 %.

153.1.2. Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких витрат згідно з цим розділом, а в частині раніше проведеної оплати — за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Ці витрати належать до витрат платника податку і не підлягають перерахуванню у зв’язку із зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду, оскільки у статті конкретно визначаються курси, за якими буде здійснюватися перерахунок.

Оскільки валютний курс гривні є нестабільним і змінюється під дією зовнішніх та внутрішніх кон’юнктурних чинників, законодавець передбачив у Кодексі необхідність оподаткування прибутків, які можуть бути отримані у випадку виникнення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті. Для платника податку це означає, що прибуток (позитивне значення курсових різниць) враховується у складі доходів платника податку, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) враховується у складі витрат платника податку. Таким чином, об’єктом оподаткування платника податку є різниця між отриманою сумою прибутку і збитку при визначенні курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті.

Крім цього, законодавець передбачив, що у бухгалтерській звітності визначення курсових різниць від перерахунку операцій в іноземній валюті здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

153.1.3. Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) враховується в складі доходів платника податку, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) — у складі витрат платника податку. Це означає, що об’єктом оподаткування платника податку є різниця між отриманою сумою прибутку і збитку при визначенні курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті.

Під іноземною валютою, відповідно до Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 10.08.2000 № 193 п. 4 (далі — Положення), розуміється валюта, інша ніж валюта звітності. У цьому ж пункті зазначається, що курсова різниця — це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

У даному Положенні також дається визначення операцій в іноземній валюті. Зокрема, операція в іноземній валюті — господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті. Операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів і витрат).

153.1.4. У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від’ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу.

Відповідно до четвертого та п’ятого абзаців пп. 153.1.4 п.153.1 ст.153 ПКУ під терміном «балансова вартість іноземної валюти» розуміється вартість іноземної валюти, визначена за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти на дату звітного балансу; а під терміном «вартість іноземної валюти на дату здійснення операції» розуміється вартість іноземної валюти, визначена за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції. Ці обидва визначення використовуються тільки для цілей пп. 153.1.4 п. 153.1 статті 153 ПКУ.

Щодо визначення терміна «банківські метали», то воно надається у Законі № 679-14. Згідно зі ст. 1 розділу І Закону № 679-14 банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Таким чином, коментоване положення означає, що об’єктом оподаткування платника податку є різниця між доходами і витратами від продажу іноземної валюти та балансовою вартістю такої валюти, а також продажу банківських металів на дату звітного періоду.

Якщо доходи або витрати від здійснення операцій з продажу іноземної валюти і банківських металів отримано після дати звітного балансу, то об’єктом оподаткування платника податку є різниця між доходами і витратами від продажу іноземної валюти і банківських металів на дату здійснення операції.

Другий абзац пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 ПКУ визначає, що у разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від’ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Виходячи з даного положення, об’єктом оподаткування платника податку є різниця між доходами і витратами, отриманими від придбання іноземної валюти за курсом придбання та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Законодавець передбачив, що до витрат платника податку належать витрати на сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з придбанням іноземної валюти.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню.

Платниками збору з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню є юридичні особи — резиденти, нерезиденти, постійні представництва юридичної особи — нерезидента, власники корпоративних карт-рахунків іноземної валюти, банки — члени міжнародних платіжних систем, банки (у тому числі уповноважені банки з операцій за власними зовнішньоекономічними договорами) та фізичні особи, в тому числі нерезиденти, що здійснюють операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню. Банки та їх установи зобов’язані нараховувати, утримувати та одночасно із подачею заявки на купівлю іноземної валюти, здійснювану ними за власними операціями і від імені та за рахунок клієнтів таких банків, сплачувати до спеціального фонду державного бюджету додатковий збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі, встановленому цим Законом, від суми операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню, зазначеної у такій заявці, вести податкові розрахунки та подавати звітність органам Пенсійного фонду України.

Таким чином, до витрат платника податку відносять витрати на сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з придбанням іноземної валюти.

Необхідно зазначити, що положення пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 ПКУ розповсюджується на всіх платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, які зазначені у Законі № 400/97-ВР.

153.1.5. У статті, що коментується, передбачається ведення двох окремих обліків операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів. Окремо ведеться облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів банків. Також окремо ведеться облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел.

Законодавець передбачив, що при проведенні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти та банківських металів за дорученням та за рахунок клієнтів до доходів банку включаються суми комісійних, брокерських та інших подібних видів винагород, отриманих (нарахованих) банком у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду, а до витрат — витрати банку, понесені (нараховані) у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду.

У пп. 135.4.2 п. 135.4 ст. 135 ПКУ зазначається, що у дохід банківських установ включається прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів. Одним із джерел цього прибутку можуть бути суми комісійних, брокерських та інших подібних видів винагород, отриманих (нарахованих) банком у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду. Тому ці суми включаються до доходів банків. Відповідно витрати, понесені (нараховані) банком у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду, включаються до витрат банку.

Відповідно до положень пп. 153.1.5 п. 153.1 ст. 153 ПКУ об’єктом оподаткування платників податку є різниця між доходами банку, отриманими за рахунок включення сум комісійних, брокерських та інших подібних видів винагород, отриманих (нарахованих) банком у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду, і витратами від операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів, витратами банку, понесеними (нарахованими) у зв’язку з проведенням таких операцій протягом звітного періоду.

У пп. 135.4.2 п. 135.4 ст. 135 ПКУ зазначається, що доходи або витрати від здійснення операцій з продажу або купівлі валюти та банківських металів за рішенням банку визначаються банками за правилами бухгалтерського обліку, встановленими Національним банком України.

Відповідно до п. 1.8 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 17.11.2004 р. № 555, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2004 р. за № 1511/10110, доходи і витрати (нараховані, отримані, сплачені) в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку за рахунками класів 6 і 7 у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату їх визнання з використанням технічних рахунків групи 380 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів».

153.1.6. Статтею, що коментується, пп. 153.1.6 п.153.1 ст. 153 ПКУ, зазначається, що іноземна валюта, отримана платником податку на окремий спеціальний рахунок у банку у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги, не враховується під час проведення перерахунків у національну валюту в цілях оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» гуманітарна допомога — цільова адресна безоплатна допомога у грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку із соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації».

Формуючи положення, зазначене у пп. 153.1.6 п. 153.1 ст. 153 ПКУ, законодавець мав на увазі, що іноземна валюта, отримана платником податку на окремий спеціальний рахунок у банку у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги, не враховується під час проведення перерахунків у національну валюту і не включається до об’єкта оподаткування платника податку.

153.1.7. Платникам податків необхідно мати на увазі, що, відповідно до пп. 153.1.7 п.153.1 ст. 153 ПКУ для цілей оподаткування до складу доходів та витрат, визначених цією статтею, не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від’ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті.

Відповідно до пп. 14.1.52 п. 14.1 ст. 14 ПКУ договір довгострокового страхування життя — це договір страхування життя строком на 5 і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 5 років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних зі смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи або встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку — роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

У Законі України «Про страхування» у ст. 31 зазначається, що страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви зі страхування життя (математичні резерви). Формування резервів зі страхування життя здійснюється окремо від інших видів страхування.

Коментований пункт не передбачає включення в об’єкт оподаткування доходів та витрат у вигляді позитивних чи від’ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. Це пов’язується з тим, що вищезазначені доходи і витрати включаються до об’єкта оподаткування страховиків. Зокрема, пп. 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 ПКУ передбачено, що до доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135, 136 ПКУ, належать також доходи від страхової діяльності. Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахованих протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті.

У пп. 156.1.2 п. 156.1 ст. 156 ПКУ зазначається, що до витрат страховика, крім витрат, передбачених статтями 138, 139 даного розділу, належать також витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, передбачені цим пунктом. Так, до витрат страховика в цілях даного пункту відносять такі витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно) у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті.

153.2. Оподаткування операцій із пов’язаними особами

153.2.1. Дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

153.2.2. Витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

153.2.3. Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які:

не є платниками цього податку;

сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

153.2.4. Витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов’язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих зазвичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

153.2.5. Доходи платника податку, отримані у вигляді процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов’язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок процента, зазначених у договорі, але не нижчих від звичайної процентної ставки за депозит, звичайної ставки процента за кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

153.2.6. Не включаються до складу витрат витрати на оплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку оплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу витрат підлягає фактична сума оплати, але не більша, ніж сума, розрахована за звичайними цінами.

Витрати, понесені у зв’язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов’язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

153.2. Цей пункт визначає особливий порядок оподаткування операцій з пов’язаними особами в частині обліку доходу від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам і має відображатися не менше звичайних цін, а придбання — не вище звичайних цін на такі товари (роботи, послуги). Тому чітке з’ясування приналежності до пов’язаних осіб є необхідним для правильного розрахунку податку на прибуток.

Близьким за значенням з поняттям «пов’язана особа» є поняття «афілійована особа», що застосовується в банківському та інвестиційному законодавстві. Згідно зі ст. 2 Закону від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», афілійованою особою банку вважається будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку. Відповідно до ст. 1 Закону від 12.07.2001 № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» істотна участь — пряме або опосередковане, самостійне або спільно з іншими особами володіння певною частиною статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Згідно зі ст. 3 Закону від 15.03.2001 № 2299-ІІІ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» пов’язаними особами вважаються:

а) юридична особа, яка здійснює контроль за відповідною юридичною особою або контролюється відповідною юридичною особою, або перебуває під спільним контролем з такою юридичною особою;

б) фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) фізичної особи, її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи;

в) посадова особа відповідної юридичної особи, уповноважена здійснювати від її імені юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени сім’ї такої особи.

Аналогічним є визначення «пов’язаних осіб» у ст. 1 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», однак з більшою деталізацією процесу здійснення контролю, що розуміється як володіння безпосередньо або через пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше як 20 відсотків статутного фонду юридичної особи, або управління найбільшою кількістю голосів в органі управління юридичної особи. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду юридичної особи (голосів в органі управління) визначається як загальний обсяг корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам її сім’ї та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї.

Згідно зі ст. 1 Закону від 01.06.2010 № 2289-VI «Про здійснення державних закупівель» пов’язана особа — особа, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

— юридична особа, яка здійснює контроль над учасником процедури закупівлі або контролюється таким учасником процедури закупівлі, або перебуває під спільним контролем з таким учасником процедури закупівлі;

— фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль над учасником процедури закупівлі;

— службова (посадова) особа учасника процедури закупівлі, уповноважена здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин, та члени сім’ї такої службової (посадової) особи;

— члени сім’ї посадової (службової) особи замовника, які здійснюють контроль над учасниками процедури закупівлі або уповноважені здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу учасника процедури закупівлі, або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), яка становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу учасника процедури закупівлі (голосів в органі управління) визначається як загальний обсяг корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам її сім’ї та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї. Членами сім’ї вважаються подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи за умови їх постійного проживання разом із пов’язаною особою і ведення з нею спільного господарства.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 396/ 3689, пов’язані сторони — це особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною.

Між наведеними нормами нормативно-правових актів простежується тісний зв’язок, однак з різним ступенем деталізації базових понять та відмінностями у відсотках володіння часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу юридичної особи.

Відповідно до п. 3.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін», що затверджений наказом Міністерства фінансів України 18.06.2001 № 303 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.06.2001 р. за № 539/5730, перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою).

Відносини між пов’язаними сторонами — це, зокрема, відносини: материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств; спільного підприємства і контрольних учасників спільної діяльності; підприємства-інвестора і його асоційованих підприємств; підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив на це підприємство, а також відносини цього підприємства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи; підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.

Таким чином, з вищенаведеного очевидно, що питання визначення звичайної ціни при операціях з пов’язаними особами, та відповідно формування внаслідок їх застосування податкових зобов’язань платників податків, з точки зору податківців та суб’єктів підприємницької діяльності, належать до числа дискусійних.

Відповідно до п. 5.2 статті 5 ПКУ у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ Тому пов’язаними особами з платником податку можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, але для вирішення питання, чи є особа пов’язаною з платником податку, необхідно проаналізувати її на предмет відповідності до перелічених у пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

153.2.1. У цьому підпункті розшифровується порядок визначення розміру доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Наприклад, підприємство «А» придбало тканину у пов’язаної особи за 1 200 грн без ПДВ. Потім на підприємстві встановили, що звичайна ціна такого столу 1 000 грн без ПДВ. Для правильного визначення суми витрат для цілей податку на прибуток тепер треба з’ясувати, чи перевищує договірна ціна 20 % ліміт від звичайної: 1 000 Ч 120 % = 1 200 (грн). Таким чином, підприємство має право віднести повну суму придбання до складу витрат, оскільки вона не перевищує більше ніж на 20 % звичайну ціну.

Детальне визначення поняття договірної ціни в українському законодавстві відсутнє. Одним із перших законодавчих актів, що встановив правила ціноутворення, став Закон від 03.12.1990 № 507-XII «Про ціни та ціноутворення», який, визначаючи види цін і тарифів, не містить тлумачення термінів. Згідно зі ст. 6 цього Закону за способом встановлення ціни та тарифи поділяють на кілька видів:

— вільні ціни та тарифи;

— фіксовані ціни та тарифи;

— регульовані ціни та тарифи.

У загальному розумінні ціна — це грошове вираження вартості одиниці товару, а тариф можна визначити як систему ставок плати за різноманітні послуги виробничого й особистого споживання, що надаються фізичним та юридичним особам.

Відповідно до ст. 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Ст. 9 Закону передбачає, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Таким чином, поняття вільної та договірної ціни можна назвати тотожними.

Розкриття змісту поняття договірної ціни наведено у Цивільному кодексі України (ЦКУ) від 16.01.2003 № 435-IV. Так, ст. 626 Глави 52 розділу II ЦКУ визнає договором домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Перелік підстав для виникнення цивільних прав та обов’язків окреслено у ст. 11 глави 2 розділу I ЦКУ Згідно зі ст. 627 глави 52 розділу II ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ПКУ інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасно ст. 629 глави 52 розділу II ЦКУ визначає договір обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 632 глави 52 розділу II ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а ст. 706 глави 54 розділу III ЦКУ зобов’язує покупця оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено Законом або не випливає із суті зобов’язання.

Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі. Таким чином, критерієм для віднесення ціни до договірної є наявність взаємної згоди сторін, яка формується на основі їхнього спільного й вільного волевиявлення.

Розкриття терміна «звичайна ціна», методи її визначення та порядок застосування звичайної ціни наведено відповідно у пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 та у ст. 39 розділу I ПКУ (див. коментар до вказаних статей).

153.2.2. У цьому підпункті розшифровується порядок визначення розміру витрат, понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого придбання, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Визначення поняття договірної ціни наведено у коментарі до пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 ПКУ

153.2.3. Цим підпунктом встановлюється, що правила визначення доходів та витрат платника податку від операцій з пов’язаними особами, виходячи з договірних цін, але не менших або не вищих за звичайні ціни на такі товари (роботи та послуги) відповідно, що діяли на дату такого продажу чи придбання, поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку на прибуток або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Відповідно до ст. 24 Цивільного кодексу України (ЦКУ) від 16.01.2003 № 435-IV людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Ст. 1 ЦКУ розшифровує цивільні відносини як особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Доктрина цивільного права особистими немайновими відносинами визнає суспільні відносини, що виникають з приводу немайнових благ, у яких проявляються індивідуальні особливості особистості чи організації шляхом виявлення та оцінки їх моральних, інших соціальних якостей. Особисті немайнові відносини поділяють на дві групи: 1) особисті відносини, пов’язані з майновими (наприклад, авторські, патентні, інші види відносин інтелектуальної власності); 2) особисті відносини, не пов’язані з майновими (наприклад, право на честь).

Майнові відносини є суспільними відносинами, які виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різних матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами.

Юридична рівність учасників передбачає їх виступ як приватних осіб, самостійних у реалізації власних приватних прав, де відсутні відносини влади і підпорядкування щодо один одного.

Вільне волевиявлення полягає у вільному розсуді щодо того, чи вступати в майновий оборот, з яким саме контрагентом і на яких умовах.

Майнова самостійність полягає в тому, що такі учасники є власниками свого майна і в цій якості присвоюють отриманий дохід та несуть ризик можливих збитків.

Відповідно до ст. 80 ЦКУ юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому Законом порядку.

Для цілей пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПКУ під особою слід розуміти фізичну або юридичну особу.

Згідно з п. 151.1 ст. 151 розділу III ПКУ основна ставка податку становить 16 %. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ Детальний опис платників податку на прибуток з числа резидентів та нерезидентів містить ст. 133 розділу III ПКУ!

Відповідно не є платниками цього податку на загальних підставах особи, які не входять до даного переліку та/або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток, а саме:

— громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, та фізичні особи-підприємці, що сплачують податок відповідно до п. 167.1 ст. 167 розділу IV ПКУ;

— суб’єкти малого підприємництва, що використовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та сплачують податок відповідно до норм Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» з урахуванням вимог підрозділу 8 розділу XX цього Кодексу;

— платники фіксованого сільськогосподарського податку та сплачують податок відповідно до ст. 304 глави 2 розділу XIV ПКУ;

— нерезиденти та прирівняні до них особи, особливості оподаткування яких визначаються ст. 160 розділу III ПКУ;

— організації, що мають статус неприбуткових (ст. 157 розділу III ПКУ), та інші особи, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Отже, на операції платника податку на прибуток із зазначеними особами поширюється дія пп. 153.2.1 та 153.2.2 п. 153.2 статті 153 ПКУ

Враховуючи зазначене, з метою оподаткування податком на прибуток у договорах з контрагентами доцільно зазначати окремим рядком інформацію щодо платника податку на прибуток на загальних підставах, чи за іншими ставками.

153.2.4. Цим підпунктом встановлюється, що витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов’язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Визначення терміна «депозит» наведено у пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

Кредитом можна назвати позику в грошовій або товарній формі на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка.

Розкриття терміна «лізинг» та змісту операцій фінансового лізингу наведено у пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

Сутність договору позики та його особливості регулюються ст. 10461053 ЦКУ Так, відповідно до ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Визначення терміна «звичайна процентна ставка за депозит (вклад)» наведено у пп. 14.1.69 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

Визначення терміна «звичайна ставка проценту за кредит» наведено у пп. 14.1.70 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ.

153.2.5. Цим підпунктом визначається, що доходи платника податку, отримані у вигляді процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов’язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок процента, зазначених у договорі, але не нижчих від звичайної процентної ставки за депозит, звичайної ставки процента за кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Дивись коментар до пп. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153 ПКУ

153.2.6. Цим підпунктом визначається, що до складу витрат платника податку на прибуток не включаються витрати на оплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним особам у разі, коли немає документальних доказів, що таку оплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу витрат підлягають фактична сума оплати, але не більша, ніж сума, розрахована за звичайними цінами.

Також встановлюється, що витрати, понесені платником податку на прибуток у зв’язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов’язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Відповідно до Методичних рекомендацій Міністерства праці та соціальної політики України щодо оплати праці працівників малих підприємств (розділ «Основні терміни та поняття сфери оплати праці, які використовуються в рекомендаціях»), затверджених наказом від 13.08.2004 № 186, винагорода — будь-яка періодична (щомісячна, щоквартальна) або одноразова (річна тощо) матеріальна (грошова чи натуральна) виплата працюючим за показниками та умовами оцінки їх виробничої, підприємницької, торговельної або комерційної діяльності, визначеними на підприємстві, фірмі, в організації.

Згідно з Методичними рекомендаціями Міністерства праці та соціальної політики України щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств і організацій (розділ «Основні терміни та поняття, що застосовуються в Методичних рекомендаціях»), затверджених наказом від 29.01.2003 № 23, винагорода — будь-яка одноразова, періодична або щомісячна матеріальна (грошова чи натуральна) виплата працюючому на підприємстві відповідно до показників та умов цієї виплати, визначених підприємством.

Документальний доказ — це доказ, наданий у письмовому вигляді чи у вигляді будь-якого документа.

Відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі — КЗпП) оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Погодинна оплата праці є різновидом почасової оплати праці. При почасовій оплаті праці розмір заробітної плати працівників залежить від тарифної ставки (окладу) та кількості відпрацьованого часу, тобто передбачає визначення розміру основної заробітної плати на підставі кількості відпрацьованого робочого часу та кваліфікації працівника. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2010 № 330 «Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі» визначено випадки, у яких застосовується мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі.

Таким чином, віднесення до витрат платника податку сум виплат винагороди або інших видів заохочень пов’язаним фізичним особам можливе лише за умови наявності письмового підтвердження наданих фізичною особою послуг та у межах, розрахованих за звичайними цінами.

Визначення терміна «давальницька сировина» наведено у пп. 14.1.41 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

153.3. Оподаткування дивідендів.

153.3.1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

153.3.2. Крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 156.1 статті 156 цього Кодексу). Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб’єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно центральним або місцевим органом виконавчої влади, до сфери управління якого віднесено такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними в першому, другому та третьому абзацах цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку, чи ні.

153.3.3. Платник податку — емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв’язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим пунктом 156.1 статті 156 цього Кодексу.

153.3.4. У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов’язань підприємства — емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступного податкового періоду, а при отриманні від’ємного значення об’єкта оподаткування такого наступного періоду — на зменшення податкових зобов’язань майбутніх податкових періодів.

153.3.5. Авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2 цього пункту, не справляється у разі виплати дивідендів:

а) фізичним особам;

б) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні;

в) інститутами спільного інвестування;

г) на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої материнської компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, то дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 153.3.2 цього пункту. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої материнської компанії, та відображає у податковій звітності такі дивіденди в порядку, визначеному центральним податковим органом;

ґ) управителем фонду операцій з нерухомістю при виплаті платежів власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

153.3.6. Юридичні особи — резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку — резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, і не є нерезидентами, що мають офшорний статус) до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

Порядок оподаткування дивідендів, що отримуються фізичними особами, визначається за правилами, встановленими розділом IV цього Кодексу.

153.3.7. Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з нормами розділу IV цього Кодексу.

153.3.8 Авансовий внесок із податку, сплачений у зв’язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід’ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм статті 160 цього Кодексу або чинних міжнародних договорів України.

153.3.1. Коментована стаття визначає загальний порядок виплати дивідендів власникам корпоративних прав у випадку прийняття відповідного рішення уповноваженим органом емітента корпоративних прав. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами[110]. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Таким чином, сфера дії даної статті Податкового кодексу розповсюджується не тільки на акціонерні товариства, але і підприємства інших організаційно-правових форм господарювання, які здійснюють розподіл прибутку між власниками (засновниками) підприємства. Засновником підприємства вважається особа, яка реалізує право, записане в законі, та виконує обов’язок сформувати статутний фонд товариства в межах, визначених у законі, що здійснюється шляхом волевиявлення та виключно на принципах добровільності[111].

Положення п. 1.1.1 ст. 1.1. «Оподаткування дивідендів» визначає, що у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів вона здійснюється незалежно від того, чи є у підприємства прибуток. Згідно з п. 14.1.49 ст. 14 Податкового кодексу «дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку». Таке визначення дивіденду не суперечить Закону «Про акціонерні товариства», де дивіденд визначено як «частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу[112]». У ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства» вказано, що виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого або нерозподіленого прибутку попереднього періоду.

Наявність збитків у звітному або попередньому періодах не є підставою для ненарахування дивідендів, оскільки дивіденди не нараховуються і не виплачуються у випадку обмежень, зумовлених встановленими в Цивільному кодексі (ч. 3 ст. 155) та Законі «Про акціонерні товариства» (ч. 3 ст. 14) вимогами що-до підтримання активів акціонерного товариства не нижче визначеного рівня. Тому наявність від’ємного значення об’єкта оподаткування, розрахованого за правилами ст. 152 Податкового кодексу, не є підставою для невиплати дивідендів.

Крім того, згідно з нормами Закону «Про акціонерні товариства», якщо чистий прибуток акціонерного товариства є виключним джерелом виплати дивідендів за простими акціями, то власникам привілейованих акцій дивіденди можуть сплачуватися за рахунок резервного фонду акціонерного товариства (у разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років). Відповідно до чинного законодавства прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права[113]. Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

153.3.2. У п. 153.3.2 статті 153 Податкового кодексу закріплено обов’язковість сплати авансового внеску із податку на прибуток підприємств при здійсненні виплати дивідендів (за виключенням випадків, зазначених у п. 153.3.5 статті 153 Податкового кодексу). Авансовий внесок із податку на прибуток, який справляється при виплаті дивідендів, не є окремим податком, він є складовою частиною оподаткування прибутку підприємств. Його сплачують всі підприємства, які здійснюють виплату дивідендів (або інших аналогічних доходів — відсотків за паями, частками у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю тощо) засновникам за підсумками звітного року.

Цією статтею чітко визначено термін сплати авансового внеску із податку на прибуток. Термін сплати авансового внеску із податку на прибуток не пов’язаний із конкретною звітною датою чи терміном подання податкової декларації, він залежить виключно від терміну виплати дивідендів. Сплата авансового внеску із податку на прибуток підприємств має здійснюватися до виплати дивідендів або у момент здійснення такої виплати.

Сума авансового внеску із податку на прибуток розраховується множенням суми дивідендів на ставку податку на прибуток, чинну на момент виплати дивідендів. Розрахована таким чином сума авансового внеску із податку на прибуток ні в якому випадку не зменшує суму дивідендів, належну до виплати їх отримувачу. Обов’язковість сплати авансового внеску із податку на прибуток підприємств при виплаті дивідендів розповсюджується тільки на ті підприємства, які здійснюють виплату дивідендів (або аналогічних за своєю економічною природою доходів), зобов’язання зі сплати авансового внеску із податку на прибуток у жодному разі не може бути перекладене на іншу особу, у тому числі ту, яка отримує дивіденди.

У п. 153.3.2 статті 153 зазначено, що у випадку виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової, базою для нарахування авансового внеску із податку на прибуток підприємств згідно з абзацем першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами. Однак поширення практики виплати дивідендів у натуральній формі у кінці XX століття порушувало інтереси більшості акціонерів, що зумовило внесення до Закону «Про акціонерні товариства» положення про виплату дивідендів виключно грошовими коштами (п. 1 ст. 30 Закону «Про акціонерні товариства»). Таким чином, норми даного положення можна застосовувати тільки у частині виплати доходів за всіма корпоративними правами, крім акцій.

Розрахунок вартості виплати дивідендів у натуральному вираженні здійснюється з урахуванням положень п. 14.1.71 ст. 14 Податкового кодексу «звичайна ціна — ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».

Виходячи з цього положення, звичайна ціна вартості виплачених дивідендів у натуральній формі визначається на підставі досягнення згоди платника і отримувача дивідендів щодо такої ціни.

Зобов’язання зі сплати авансового внеску податку на прибуток при виплаті дивідендів виникає незалежно від того, чи є емітент корпоративних прав платником податку на прибуток та чи має емітент преференції в оподаткуванні прибутку. У п. 153.3.2 ст. 153 наголошено, що зобов’язання зі сплати авансового внеску податку на прибуток може виникнути у будь-якого підприємства, незалежно від того, чи є воно платником податку на прибуток, але здійснює будь-які виплати, які називає дивідендом, на користь третіх осіб. Це означає, що у випадку розподілу частини прибутку на користь засновників і виплати її у вигляді дивідендів, зобов’язання зі сплати авансового внеску податку на прибутку виникає у підприємства будь-якої організаційно-правової форми господарювання, а не тільки у акціонерного товариства. На користь такого тлумачення законодавчої норми свідчить відсутність у Податковому кодексі вимог щодо обов’язкової реєстрації виплати дивідендів.

Авансовий внесок із податку на прибуток при виплаті дивідендів не сплачується у випадках, зазначених у п. 156.1 ст. 156 Податкового кодексу, а також тими платниками податків, які перебувають на спрощеній системі оподаткування або є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно зі ст. XIV Податкового кодексу. Це пояснюється тим, що авансовий внесок із податку на прибуток підприємств не можна вважати складовою частиною фіксованого сільськогосподарського податку або єдиного податку, і, відповідно, зменшувати на суму сплаченого авансового внеску із податку на прибуток підприємств суму нарахованого до сплати за підсумками звітного періоду єдиного податку або фіксованого сільськогосподарського податку.

Державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів до державного або місцевого бюджету (залежно від рівня підпорядкування), не сплачують авансовий внесок із податку на прибуток підприємств. Відповідно до норм чинного законодавства державне підприємство — це підприємство, яке засноване і діє на основі державної власності[114]. Комунальне підприємство — засноване і діє на основі комунальної власності територіальної громади[115]. Казенне підприємство є особливим видом державного підприємства. Казенні підприємства створюються за рішенням Кабінету Міністрів України у тих галузях, в яких:

— законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

— основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

— за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

— переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

— приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом[116].

При застосуванні цієї норми Податкового кодексу необхідно враховувати, що сума дивідендів, яка перераховується до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, має бути встановлена центральним або місцевим органом виконавчої влади, до сфери управління якого віднесені відповідні підприємства. Тобто, при виконанні цих двох умов (перерахування суми дивідендів до бюджету відповідного рівня та у сумі, визначеній відповідним органом виконавчої влади), державні некорпоратизовані, казенні та комунальні підприємства не сплачують авансовий внесок із податку на прибуток підприємств.

153.3.3. Даний пункт регулює порядок здійснення заліку сплаченого авансового внеску із податку на прибуток за рахунок зменшення нарахованого до сплати податку на прибуток звітного періоду.

Зменшити суму нарахованого податку на прибуток підприємств звітного періоду на суму авансового внеску із податку на прибуток, попередньо сплаченого протягом звітного періоду у зв’язку із виплатою дивідендів мають право:

— емітенти корпоративних прав;

— державні некорпоратизовані підприємства;

— казенні підприємства;

— комунальні підприємства.

Нарахована і сплачена сума авансового внеску із податку на прибуток емітентами корпоративних прав, державними некорпоратизованими, казенними чи комунальними підприємствами зменшує суму податку на прибуток підприємств, нараховану до сплати, протягом звітного періоду (за винятком випадків, зазначених у п. 156.1 ст. 156 Податкового кодексу). Це означає, що прибуток, направлений на виплату дивідендів, не оподатковується двічі, він оподатковується лише один раз при виплаті дивідендів.

153.3.4. Положення даної норми Податкового кодексу визначає порядок дій щодо зарахування авансового внеску із податку на прибуток підприємств, якщо у емітента корпоративних прав за підсумками звітного періоду виникло від’ємне значення об’єкта оподаткування.

Якщо за наслідками звітного періоду у підприємства виникло від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і протягом звітного періоду було здійснено виплату дивідендів та сплачено авансовий внесок із податку на прибуток підприємств, то від’ємне значення звітного періоду збільшується на суму авансового внеску із податку на прибуток, сплаченого при виплаті дивідендів. У подальшому таке від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств враховується при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у наступних за звітним періодах. Таким чином, якщо за підсумками звітного податкового періоду емітент корпоративних прав не здійснив залік сплаченого авансового внеску із податку на прибуток підприємств через наявність від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, він має право перенести від’ємну різницю на зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів.

153.3.5. Норми зазначеного пункту Податкового кодексу визначають випадки, у яких не сплачується авансовий внесок із податку на прибуток підприємств. Щодо сплати авансового внеску із податку на прибуток підприємств при виплаті дивідендів є ряд винятків. Так, емітенти корпоративних прав, які здійснюють виплату дивідендів, не сплачують авансовий внесок з податку на прибуток підприємств, якщо дивіденди виплачені:

1. На користь фізичних осіб. У даному випадку при отриманні дивідендів фізичні особи сплачують податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5 % (згідно з п. 167.2 Податкового кодексу), при цьому на емітента корпоративних прав, який виплачує дивіденди фізичній особі, покладається обов’язок податкового агента (відповідно до пп. «б» і «д» п. 176.2 Податкового кодексу).

2. На користь будь-яких осіб, якщо виплата дивідендів здійснюється у вигляді акцій (часток, паїв, інших корпоративних прав). Головною умовою

виведення з-під оподаткування таких дивідендів є те, що їх виплата не повинна змінювати пропорції часток власників у статутному капіталі підприємства. Тобто питома вага корпоративних прав кожного власника у загальному обсязі корпоративних прав не повинна змінитися після здійснення такої виплати. Аналогічне правило розповсюджується і на ті підприємства, статутний капітал яких не поділений на акції (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю).

3. На користь інститутів спільного інвестування. Відповідно до норм чинного законодавства інститут спільного інвестування — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість[117]. Коментована норма Податкового кодексу є стимулюючим чинником щодо розвитку мережі інститутів спільного інвестування, оскільки виплата дивідендів на їх користь дозволяє зменшити зобов’язання емітента корпоративних прав щодо сплати податку на прибуток підприємств.

4. На користь власників корпоративних прав материнської компанії. Материнська компанія — це відкрите АТ або підприємство іншої організаційно-правової форми, що володіє пакетами акцій одного чи більше дочірніх підприємств і здійснює функції з управління цими підприємствами в межах повноважень, наданих акціями. Дочірня компанія — це компанія, яку контролює інша (материнська) компанія. Материнська і дочірня компанії утворюють холдингову групу. Згідно з коментованою нормою Податкового кодексу, якщо сума таких дивідендів не перевищує суму отриманих компанією дивідендів від інших осіб, вони не оподатковуються. У тому випадку, якщо сума дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих дивідендів від інших осіб, то сума перевищення оподатковується і підприємство зобов’язане сплатити авансовий внесок з податку на прибуток, виходячи із суми перевищення.

Для виконання цієї норми Податкового кодексу материнська компанія повинна вести роздільний облік (наростаючим підсумком з початку року) дивідендів від інших осіб та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав материнської компанії. Результати обліку відображаються у податковій звітності, форми і терміни подання якої визначаються Центральним податковим органом.

5. Якщо виплата здійснюється управителем фонду операцій з нерухомістю. Відповідно до норм чинного законодавства фонд операцій з нерухомістю — кошти, отримані управителем ФОН в управління, а також нерухомість і інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами, в тому числі майнові права та права вимоги, набуті за договорами про участь у фонді фінансування будівництва[118].

Відповідно до цієї норми Податкового кодексу авансовий внесок із податку на прибуток підприємств не нараховується і не сплачується, якщо виплати здійснюються власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

В усіх інших випадках з 01.04.2011 року авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачується у розмірі базової ставки податку на прибуток від суми дивідендів.

153.3.6. Варто зазначити, що порядок оподаткування отриманих платником податку на прибуток дивідендів залежить від статусу особи, яка їх виплачує. Так, дивіденди може виплачувати:

— резидент;

— нерезидент;

— особа, що має чи не має офшорний статус;

— особа, що перебуває під контролем платника податку.

За своєю економічною сутністю дивіденди є частиною чистого прибутку, тому з метою уникнення подвійного оподаткування сума отриманих дивідендів юридичними особами-резидентами від емітентів корпоративних прав-резидентів не включається до складу доходів і, таким чином, не потрапляє до складу оподатковуваного прибутку особи, на користь якої були виплачені дивіденди. Згідно з п. 14.1.213 Податкового кодексу резиденти — це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа — резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. Якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Постійні представництва нерезидентів включають суму отриманих дивідендів до доходів звітного періоду. Згідно з п. 14.1.122 Податкового кодексу до переліку нерезидентів належать іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.

У тому випадку, якщо платник податку на прибуток (резидент) отримує дивіденди від нерезидента, він зобов’язаний включити їх до складу доходів поточного періоду, що пояснюється економічною природою походження таких дивідендів — це є частина прибутку, яка була отримана і оподатковувалася за її межами.

Дана норма відповідає нормі п. 13.1 ст. 13 Розділу 1 Податкового кодексу «Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об’єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі».

У тому випадку, якщо платник податку на прибуток (резидент) отримує дивіденди від нерезидента, який не має офшорного статусу і контролює даного платника податку на прибуток (резидента), сума отриманих дивідендів не включається до доходів платника податку на прибуток (резидента) у звітному періоді. Офшори — це фінансові центри, які залучають іноземний капітал, надаючи спеціальні пільги вкладникам, зареєстрованим у країні розташування офшору. Таким чином, юридичні особи, які зареєстровані в офшорах, вважаються нерезидентами, які мають офшорний статус.

Дивіденди, які отримує фізична особа, включаються до бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб і оподатковуються згідно з нормами розділу IV Податкового кодексу. Якщо фізична особа отримує дивіденди від нерезидента, вона керується п. 13.3 ст. 13 Розділу 1 Податкового кодексу.

У випадку, якщо фізична або юридична особа отримує дивіденди від нерезидента, з метою уникнення подвійного оподаткування вона має керуватися п. 13.5 ст. 13 Розділу 1 Податкового кодексу.

153.3.7. Дана стаття регламентує порядок оподаткування дивідендів, які виплачуються фізичним особам як резидентам, так і нерезидентам за привілейованими акціями чи корпоративними правами. Крім власне привілейованих акцій або корпоративних прав, до цієї категорії потрапили всі корпоративні права, які передбачають виплату фіксованих дивідендів (доходів), сума яких перевищує суму дивідендів (доходів) на будь-яку іншу непривілейовану акцію або корпоративне право. Дивіденди, отримані фізичними особами в результаті володіння такими цінними паперами, прирівнюються до заробітної плати і оподатковуються у загальному порядку, який визначений для оподаткування заробітної плати згідно з розділом IV Податкового кодексу. Для платника податку на прибуток, який здійснює виплату дивідендів (доходів) за привілейованими цінними паперами (корпоративними правами), сума виплачених дивідендів (доходів) прирівнюється до витрат на оплату праці та включається до складу витрат платника податку на прибуток у звітному періоді. На суму виплачених дивідендів за привілейованими акціями авансовий внесок із податку на прибуток не нараховується і не сплачується.

153.3.8. Авансовий внесок із податку на прибуток, який сплачується при виплаті дивідендів, є частиною податку на прибуток і на його суму може бути зменшена тільки сума податку на прибуток, нарахована до сплати у звітному періоді. Сума сплаченого авансового внеску із податку на прибуток підприємств не може прирівнюватися до податку на репатріацію дивідендів при їх виплаті на користь нерезидентів (ст. 160 Податкового кодексу). З метою уникнення подвійного оподаткування платник податку має керуватися п. 13.5 ст. 13 Розділу 1 Податкового кодексу.

153.4. Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями.

153.4.1. З урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з:

отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб — кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам — дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу;

залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або на інші строкові чи довірчі рахунки, розміщенням або наступним продажем боргових цінних паперів, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку;

залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно, з урахуванням положень пункту 153.7 цієї статті;

отриманням платником податку від Фонду соціального захисту інвалідів цільової позики на поворотній основі. При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання Фонду соціального захисту інвалідів не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

153.4.2. З урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв’язку з:

поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам — кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам — дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону;

поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозиту (вкладу), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, погашенням (викупом) боргових цінних паперів, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, основної суми депозиту (вкладу), або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь такого платника податку;

наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі, з урахуванням положень пункту 153.7 цієї статті.

Термін «основна сума» означає суму наданого кредиту, позики або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів, фіксованих виплат, премій, виграшів, суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов’язання;

поверненням платником податку суми цільової позики на поворотній основі Фонду соціального захисту інвалідів.

153.4.3. За борговими цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів.

У разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відноситься до складу його доходів/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів.

Платник податку, який здійснює довірчі операції із коштами довірителя, відносить до складу своїх доходів утриману (отриману) винагороду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 153 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.04.2011 р.)

153.4.1. Норми цієї статті Податкового кодексу регламентують порядок оподаткування податком на прибуток підприємств операцій з борговими зобов’язаннями. Боргові зобов’язання — це зобов’язання, за якими покупець грошей має повернути продавцю отриману від нього суму грошових коштів і сплатити по ній обумовлений дохід у формі відсотка. Згідно з нормами коментованої статті Податкового кодексу не включаються до складу доходів та не підлягають оподаткуванню кошти (майно), які платник податку залучає у зв’язку з:

1. Отриманням платником податку основної суми фінансового кредиту від інших осіб-кредиторів, також до складу доходів не включають кошти, які надходять до юридичної особи у якості повернення раніше виданих кредитів. Згідно п. 14.1.258 фінансовий кредит — це кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами — нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Таким чином, за своєю економічною сутністю фінансовий кредит не може бути ні доходом, ні витратами, він є зворотним рухом вартості, що є підставою не визнавати його доходом.

Також до складу доходів платника податку не включаються кошти, пов’язані із отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу. Консолідований іпотечний борг — це реформовані в неподільну цілісність зобов’язання окремих позичальників здійснювати платежі за кредитними договорами. Таким чином, рух коштів у рамках іпотечного кредитування за своїм економічним змістом є зворотним рухом вартості та не включається до складу доходів платника податку.

2. Залученням платником податку коштів або майна в довірче управління. Згідно з чинним законодавством довірче управління — це цивільно-правові відносини, що виникають між довірителем і довіреною особою у зв’язку зі здійсненням нею операцій з довірчого управління від свого імені, за рахунок та в інтересах довірителя або вигодонабувача[119] Також до складу доходів платника податку не включаються основна сума депозиту (вкладу), у тому числі залучена шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії облігацій. Згідно з чинним законодавством облігація — це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення[120]. Таким чином, кошти, отримані від розміщення облігацій, є першою складовою зворотного руху вартості й не можуть вважатися доходом. Відповідно до норм чинного законодавства ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав[121]. Таким чином, з точки зору визначення економічної сутності доходу, суми коштів, залучених на умовах розміщення депозитних (ощадних) сертифікатів, також немає підстав вважати доходами.

До складу доходів платника податку не включаються також суми коштів, пов’язані з поверненням коштів (майна) з довірчого управління, повернення основної суми депозиту (без урахування відсотків), в тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, в тому числі шляхом погашення облігацій.

3. Залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно. Відповідно до норм чинного законодавства, комісія — це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб’єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об’єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов’язань, майнової відповідальності та підприємницького ризику[122]. Консигнація є однією з форм комісійного продажу. Товар при цьому передається для продажу зі складу комісіонера, право власності на товар аж до продажу залишається за постачальником товару, просування і продаж товару здійснює консигнатор[123]. За договором схову, одна сторона (охоронець) зобов’язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості[124]. Таким чином, всі вказані у коментованій статті форми угод не передбачають передачу права власності на майно, тому немає підстав для відображення руху їх вартості у складі доходів платника податку.

Також до складу доходів платника податку не включаються цільові позики на поворотній основі, які отримані від Фонду соціального захисту інвалідів. За такими позиками не нараховуються умовні відсотки, що дозволяє не збільшувати доходи платника податку на суму таких відсотків. Надання цільової позики на поворотній основі не збільшує витрати Фонду соціального захисту інвалідів, а повернення позики не збільшує суму його доходів.

153.4.2. Положення коментованої норми Податкового кодексу визначають, які кошти не включаються до складу витрат платника податку. Відповідно до п. 153.4.2 до складу витрат платника податку не включаються кошти (майно), надані платником податку у зв’язку з:

1. Поверненням платником податку основної суми фінансового кредиту. Ця норма доповнює положення п. 153.4.1 і є її логічним продовженням, оскільки суми отриманих фінансових кредитів не включаються до складу доходів платника податку. Також до складу витрат не включаються суми субординованого боргу[125], частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам-кредиторам. Відповідно до складу витрат не потрапляють кошти, пов’язані із наданням основної суми кредиту іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.

2. Поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозиту (вкладу), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій.

Відповідно до складу витрат не можуть бути включені кошти, які були спрямовані на формування депозитного вкладу, облігацій, придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь платника податку.

3. Передача платником податку майна іншим особам на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності, з урахуванням положень п. 153.7 коментованої статті.

Термін «основна сума» означає суму наданого кредиту або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів, фіксованих виплат, премій, виграшів, суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов’язання. Згідно з нормами чинного законодавства проценти — плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству[126]. Премією вважається перевищення вартості цінних паперів під час їх первісного визнання без урахування нарахованих (накопичених) на час придбання процентів над їх номінальною вартістю[127]. Виграш досягається завдяки купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості та продажу їх на ринку на верхніх точках[128]. Таким чином, проценти, фіксовані виплати, виграш, премії не пов’язані із зворотнім рухом вартості, тому вони не відносяться до основної суми боргу і, відповідно, включаються до складу валових витрат платника та до валових доходів отримувача.

Також до складу витрат платника податку не включаються суми цільової позики на поворотній основі, яку платник податку повертає Фонду соціального захисту інвалідів.

153.4.3. Коментований підпункт Податкового кодексу визначає порядок включення до складу витрат, пов’язаних із нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями. За борговими цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути нарахована виплата таких процентів. Тобто, до складу витрат платника податку потрапляють проценти, нараховані за борговими зобов’язаннями у звітному періоді, незалежно від терміну фактичної їх виплати.

У випадку, коли розміщення боргових цінних паперів відбувається за однією ціною, а погашення — за іншою, у платника податку може виникати прибуток або збиток. Отриманий таким чином прибуток відноситься до складу доходів платника податку, а збиток — до складу валових витрат у тому періоді, протягом якого відбулося погашення (викуп) цінних паперів.

У тому випадку, якщо платник податку здійснює довірчі операції із коштами довірителя, до складу його доходів включаються тільки кошти, які були сплачені на його користь у вигляді винагороди.

Винагорода платника податку від здійснення довірчих операцій із коштами довірителя включається до складу доходів платника за датою складання акта або іншого документа, що підтверджує факт надання послуг. Варто зазначити, що Податковий кодекс не передбачає особливого порядку оподаткування операцій з безстроковими цінними паперами.

153.5. Оподаткування операцій з відступлення права вимоги.

З метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов’язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов’язань витрати, понесені платником податку — першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами — у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами — у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку — першим кредитором від та

кого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від’ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

153.5. Частиною першою ст. 512 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (за текстом — Цивільний кодекс) встановлено, що відступлення права вимоги визначено як одна з підстав заміни кредитора у зобов’язанні, яке полягає у переданні кредитором своїх прав іншій особі за правочином. Згідно з вимогами частини другої ст. 512 Цивільного кодексу кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених Законом. У свою чергу, відповідно до вимог частини третьої цієї статті, кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором. Відповідно до ст. 514 зазначеного Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що були на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або Законом (п. 1 ст. 516 Цивільного кодексу). Проте для належного виконання боржником зобов’язання на користь нового кредитора письмове повідомлення боржника про заміну кредитора в зобов’язанні є обов’язковим (п. 2 ст. 516 Цивільного кодексу), якщо цього не зробити, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. До надання боржникові письмових доказів переходу прав у зобов’язанні до нового кредитора боржник має право не виконувати свого обов’язку.

Право вимоги може бути предметом договору купівлі-продажу, якщо вимога не має особистого характеру (п. 3 ст. 656 Цивільного кодексу).

При цьому первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують права, що передаються (договір та додатки до нього, специфікації, товарно-розпорядчі документи тощо), а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 Цивільного кодексу). Передача таких документів оформлюється актом приймання-передачі, який складається в довільній формі, підписується кожною стороною договору та скріплюється печатками.

Коментованим пунктом регулюються особливості оподаткування операцій з відступлення права вимоги, відповідно до якого з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов’язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов’язань витрати, понесені платником податку — першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість. Слід зазначити, що заборгованість за фінансовими кредитами враховується в складі витрат у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення. За іншими цивільно-правовими договорами витрати, понесені платником податку, визнаються у розмірі фактичної заборгованості, що відступається.

Щодо доходів, то до їх складу включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку — першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умови, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами ПКУ

При цьому, якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника), то в такому випадку отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Отже, первісний кредитор має право врахувати в податкових розрахунках фінансовий результат від продажу права вимоги зобов’язань за фінансовими кредитами в момент отримання коштів від відступлення права вимоги наступному кредитору.

У разі якщо понесені платником податку витрати на придбання права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов’язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, то збитки, отримані в результаті таких дій, не включаються до складу витрат, а також такі збитки не враховуються у зменшенні отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

153.6. При відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, витрати та доходи заставодавця та заставоутримувача визначаються в такому порядку:

відчуження об’єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об’єкта у податковий період такого відчуження;

якщо згідно з умовами договору або закону об’єкт застави відчужується у власність заставоутримувача в рахунок погашення боргових зобов’язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставоутримувачем такого об’єкта застави в податковий період такого відчуження;

якщо кредитор у подальшому продає об’єкт застави іншим особам, його доходи або збитки визнаються в загальному порядку;

ціна продажу/купівлі при цьому визначається за правилами, встановленими відповідними законами, які регулюють відносини застави (іпотеки).

Якщо згідно з умовами договору або згідно із законом об’єкт застави з метою погашення боргових зобов’язань підлягає продажу на аукціоні (публічних торгах), то доходи й витрати заставоутримувача визначаються у порядку, встановленому підпунктом 159.3.4 пункту 159.3 статті 159 цього Кодексу, та відповідними законами, які регулюють відносини застави (іпотеки).

Порядок надання та погашення боргових зобов’язань, забезпечених заставою, встановлюється відповідним законом.

153.6. Поняття застави визначено ст. 572 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ), а саме: в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено Законом (право застави).

Предметом застави, згідно зі ст. 576 ЦКУ може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Оскільки застава є способом забезпечення зобов’язань, то якщо заставодавець (боржник) своєчасно виконав своє зобов’язання, забезпечене заставою (наприклад, повернув запозичені кошти тощо), то застава припиняється. Причому факт припинення застави через припинення забезпеченого заставою зобов’язання не тягне за собою податкових наслідків ні для заставодержателя, ні для заставодавця.

При відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги (наприклад, у разі невиконання заставодавцем свого зобов’язання, забезпеченого заставою), витрати та доходи заставодавця та заставодержателя визначаються з певними особливостями. А саме, відчуження об’єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу цього об’єкта в податковий період такого відчуження. Ціна продажу заставлених товарів є доходом заставодавця, що включається до складу його доходів.

Якщо, згідно з умовами договору, заставлений товар відчужується у власність заставодержателя в рахунок погашення боргових зобов’язань, це прирівнюється до купівлі заставодержателем цього об’єкта застави в податковий період такого відчуження. Така ціна придбання заставлених товарів відноситься до витрат заставодержателя. Доходи або збитки заставодержателя, якщо він після одержання у власність заставленого майна продає його іншим особам, визнаються в загальному порядку.

Ціна продажу/купівлі при цьому визначається за правилами, встановленими відповідними законами, які регулюють відносини застави (іпотеки).

У разі коли, відповідно до умов договору (вимог Закону) об’єкт застави з метою погашення боргових зобов’язань підлягає продажу на аукціоні (публічних торгах), доходи та витрати заставодержателя визначаються в порядку, встановленому в пп. 159.3.4 п. 159.3 статті 159 ПКУ з урахуванням інших законодавчих норм, що регулюють відносини застави (іпотеки).

153.7. Оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється в такому порядку:

передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень;

передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, — прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об’єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.

У разі якщо в майбутніх податкових періодах орендар повертає об’єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об’єкта у власність, така передача прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об’єкта орендодавцю за ціною, яка визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об’єкта фінансового лізингу, що є несплаченими за такий об’єкт лізингу на дату такого повернення.

У разі якщо вартість об’єкта фінансового лізингу, що вперше або повторно вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою від вартості витрат на його придбання або спорудження, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку для визначення рівня звичайної ціни;

передача в оренду житлового фонду або землі здійснюється за правилами оперативного лізингу;

передача житлового фонду у фінансовий лізинг здійснюється за правилами цього підпункту;

перехід права власності на об’єкт лізингу від орендодавця (власника майна) до іншої особи (нового власника майна) із збереженням відповідних прав та обов’язків орендодавця за договором фінансового лізингу не змінює податкових зобов’язань орендодавця, орендаря та нового власника майна, сформованих до моменту передачі у власність такого майна (об’єкту лізингу) іншій особі (новому власнику майна).

Відображення в обліку операцій передачі житла в оренду з викупом здійснюється з урахуванням особливостей, що встановлені в розділі XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

153.7. До операцій лізингу (оренди) належать ті господарські операції фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачають надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. До операцій лізингу (оренди) не належать операції з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді: а) оперативного лізингу (оренди); б) фінансового лізингу (оренди); в) зворотного лізингу (оренди); г) оренди житла з викупом; д) оренди земельних ділянок та е) оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Оперативним лізингом (орендою) є господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного засобу, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Фінансовим лізингом (орендою) є господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю (а) майна, яке є основним засобом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також (б) усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу. При цьому основними засобами вважаються матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин, наданих у користування ділянок надр, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)[129]. До основних засобів не відносяться: вартість землі, незавершені капітальні інвестиції, автомобільні дороги загального користування, бібліотечні і архівні фонди, матеріальні активи, вартість яких не перевищує 2 500 гривень, невиробничі основні засоби і нематеріальні активи.

Договір фінансового лізингу (оренди) має містити хоча б одну з таких умов:

— об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше ніж 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

— балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більше ніж 25 відсотків первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;

— майно, яке передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Строком фінансового лізингу вважається передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов’язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов’язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпорядження таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Сторони договору лізингу (оренди) мають право під час укладення договору (правочину) визначити операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору, навіть якщо вона відповідає переліченим вище умовам фінансового лізингу (оренди).

Зворотним лізингом (орендою) є господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Оренда житла з викупом є господарською операцією юридичної особи, що передбачає, відповідно до договору оренди житла з викупом, передання другій стороні — фізичній особі (особі-орендарю) майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, та/або житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів та відсутності інших обтяжень та обмежень на таке житло, житло переходить у власність орендаря. Оренда житла з викупом може передбачати відступлення права вимоги на платежі за договором оренди житла з викупом.

Оренда житлових приміщень є операцією, що передбачає надання житлового будинку, квартири та їх частини її власником у користування орендарю на визначений строк для цільового використання за орендну плату.

Облік вартості майна, що є об’єктом лізингу, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи[130]. Амортизація об’єкта лізингу нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, помісячно, починаючи з місяця, що настає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації. Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об’єктом лізингу визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.

При передачі майна в оперативний лізинг (оренду) в орендодавця та орендаря податкові зобов’язання не змінюються. Разом з тим орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму лізингового платежу за наслідками податкового періоду, у якому нараховується такий платіж.

За правилами оперативного лізингу (оренди) здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та житлового фонду.

Момент передачі майна у фінансовий лізинг (оренду) прирівнюється до продажу цього майна, наслідком чого є відповідне нарахування учасниками такої господарської операції податкового зобов’язання та податкового кредиту за податком на додану вартість.

При передачі майна у фінансовий лізинг:

а) орендодавець збільшує доходи, а в разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних засобів орендодавця — прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об’єкта основних засобів;

б) орендар включає вартість об’єкта фінансового лізингу до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача. При цьому у вартість об’єкта фінансового лізингу не враховуються проценти (нараховані або ті, що будуть нараховані, відповідно до договору).

При нарахуванні лізингового платежу за договором фінансового лізингу (оренди) орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування. При цьому не враховується та частина лізингового платежу, що являє собою компенсацію вартості об’єкта фінансового лізингу.

Якщо орендар повертає об’єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об’єкта у власність, то таке передання вважається зворотним продажем. У цьому випадку в орендаря та орендодавця відповідно виникають податкове зобов’язання та податковий кредит за податком на додану вартість, що обчислюються на основі ціни, яка дорівнює сумі лізингових платежів у частині компенсації вартості об’єкта фінансового лізингу, що не сплачені за такий об’єкт лізингу на дату такого повернення.

Якщо вартість об’єкта фінансового лізингу визначається договором у сумі, що є меншою від вартості витрат на його придбання або спорудження, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку для визначення рівня звичайної ціни такого об’єкта.

Якщо у фінансовий лізинг (оренду) передається житловий фонд, то оподаткування здійснюється за описаними вище правилами щодо операцій фінансового лізингу.

У разі якщо за договором фінансового лізингу має місце перехід права власності на об’єкт лізингу від орендодавця (власника майна) до іншої особи (нового власника майна) із збереженням відповідних прав та обов’язків орендодавця, то податкові зобов’язання орендодавця, орендаря та нового власника майна, що були сформовані до моменту передачі у власність такого майна (об’єкта лізингу) іншій особі (новому власнику майна), не змінюються.

За договорами лізингу (оренди) житла з викупом, що укладені після набрання чинності цим Кодексом, але не пізніше 31 грудня 2020 року, облік податку на прибуток здійснюється в такому порядку:

1. Відображення в обліку з податку на прибуток підприємств операцій лізингу підприємство-орендодавець збільшує суму доходів на суму нарахованого фізичній особі орендного платежу (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди).

2. Підприємство-орендодавець збільшує суму витрат звітного періоду на частину собівартості об’єкта оренди, яка так відноситься до загальної собівартості цього об’єкта, як сума нарахованого у цьому періоді фізичній особі орендного платежу (у частині орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди) до загальної суми орендних платежів (у частині орендних платежів, що надаються в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди), що будуть нараховані за весь період оренди.

3. Передача житла фізичній особі в оренду з викупом не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця.

4. Передача житла у власність фізичній особі після закінчення строку дії договору оренди житла з викупом або достроково, за умови повної сплати орендних платежів (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди), не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця.

Новелою, яка знайшла своє відображення в цьому пункті, є також те, що операції фінансового лізингу житла будуть відтепер здійснюватися за правилами, які визначають порядок оподаткування саме операцій фінансового лізингу. Слід зазначити, що раніше до них застосовувались положення, що регулюють оперативний лізинг.

Щодо визначення податкових наслідків зміни лізингодавця, то чинний Податковий кодекс вперше врегулював їх та визначив, що вони не змінюють податкових зобов’язань орендодавця, орендаря та нового власника майна, сформованих до моменту передачі у власність такого майна (об’єкта лізингу) іншій особі (новому власнику майна).

153.8. Оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Для цілей цього підпункту під терміном “доходи” слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв’язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв’язку з таким придбанням.

Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав в тому числі окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 цієї статті.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від’ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від’ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

У разі якщо платник податку виступає інвестором при первинному розміщенні цінних паперів або наступного продажу власних акцій емітентом, або у разі внесення коштів до статутного капіталу емітента, то витрати, сплачені (нараховані) таким платником податку емітенту таких цінних паперів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Усі інші витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, визначеними цим підпунктом, враховуються у визначенні об’єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 153 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.04.2011 р.)

Коментований пункт регулює порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам[131]. Тобто цінні папери у найбільш широкому розумінні посвідчують наявність прав або зобов’язань, які виникають між емітентом та власником цінних паперів. Крім цінних паперів, наявність права власності на частку у статутному капіталі певного підприємства можуть посвідчувати корпоративні права, інші, ніж цінні папери. Економічну і юридичну сутність таких корпоративних прав визначають кілька законодавчих актів, а саме:

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення[132].

2. Корпоративні права — сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правочинності, передбачені законом чи статутними документами[133].

3. Корпоративні права — права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правочинності, передбачені законом та статутними документами[134].

Таким чином, корпоративні права, не засвідчені цінними паперами, являють собою частки у статутному капіталі певного підприємства, які дають право на управління підприємством та/або отримання прибутку від його діяльності.

Цінні папери та корпоративні права, відмінні від цінних паперів, можуть виступати об’єктами таких операцій, як купівля-продаж, викуп, обмін (за договорами міни), дарування, спадкування. Здійснення таких операцій супроводжується виникненням доходів і витрат. Формування та визнання доходів і витрат при здійсненні операцій з цінними паперами та корпоративними правами має свої особливості.

Дохід від операцій з цінними паперами та корпоративними правами — це сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів, або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку у зв’язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. Витрати від операцій з цінними паперами та корпоративними правами — сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів, або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. Тобто доходи і витрати від операцій з цінними паперами та корпоративними правами можуть формуватися як у грошовій, так і не у грошовій формі. Крім того, до складу доходів (витрат) від операцій з цінними паперами включається і заборгованість, яка виникає при розрахунках за операціями з цінними паперами.

Визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток за результатами здійснення операцій з цінними паперами вимагає ведення окремого обліку доходів і витрат за кожним видом цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав. Це правило стосується всіх без винятку операцій з цінними паперами, включаючи повторний продаж або здійснення внеску до статутного капіталу.

Свої особливості має визначення доходів і витрат при здійсненні операцій РЕПО. Операція РЕПО — операція, яка складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку про продаж (купівлю) цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу (купівлі) у визначений термін або, на вимогу однієї зі сторін, за заздалегідь обумовленою ціною. За своєю економічною суттю операція РЕПО — це кредитна операція, в якій цінні папери використовуються як забезпечення[135].

Ціна купівлі (щодо конкретної операції РЕПО) — це сума коштів, яка сплачується покупцем відповідно до першої частини договору РЕПО на дату купівлі за отримані від продавця державні облігації України або банківські метали[136].

Виходячи з економічної сутності операції РЕПО, витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 статті 153 Податкового кодексу України.

За результатами податкового періоду за операціями з кожного виду цінних паперів або корпоративних прав, інших, ніж цінні папери, може виникнути як позитивний, так і від’ємний фінансовий результат. Відповідно до норм коментованого пункту не допускається визначення сукупного фінансового результату за всіма операціями, які відбулися з усіма цінними паперами, які належать платнику податку на прибуток, у звітному періоді.

Від’ємний фінансовий результат за операціями конкретного виду цінних паперів виникає, якщо витрати за такими операціями перевищують доходи. Отриманий від’ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду на наступні податкові періоди. Тобто він не зменшує ні сукупний позитивний фінансовий результат за результатами операцій з іншими цінними паперами, ні загальний фінансовий результат від інших видів діяльності платника податку на прибуток, який здійснює операції з цінними паперами.

Позитивний фінансовий результат за операціями з конкретним видом цінних паперів виникає, якщо доходи, отримані в результаті таких операцій за підсумками податкового періоду, перевищують витрати, отримані в результаті операцій з цим же цінним папером у цьому ж звітному періоді. При цьому якщо за результатами попередніх податкових періодів платник податку мав від’ємний фінансовий результат за операціями з даним видом цінних паперів, він зменшує поточний позитивний фінансовий результат, отриманий від операцій з даним видом цінних паперів. Отриманий позитивний фінансовий результат (прибуток) включається до складу доходів платника податку на прибуток у цьому ж звітному періоді.

Свої особливості має визнання доходів і витрат при здійсненні первинного розміщення цінних паперів або при наступному їх продажу. Первинне розміщення — це продаж нового випуску цінних паперів, при якому виручка від продажу надходить емітенту. У такому випадку, якщо платник податку виступає інвестором при первинному розміщенні цінних паперів або наступного продажу власних акцій емітентом, або у разі внесення коштів до статутного капіталу емітента, то витрати, сплачені (нараховані) таким платником податку емітенту таких цінних паперів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Усі інші доходи і витрати платника податку на прибуток, не пов’язані із операціями з цінними паперами, визнаються на загальних підставах.

153.9. Норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу не поширюються на операції, що здійснюються платником податку — емітентом з розміщення та наступного продажу корпоративних прав або інших цінних паперів, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку — емітентом.

Норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу поширюються також на визначення балансових збитків або прибутків, отриманих платником податку від операцій із корпоративними правами, що виражені в інших, ніж цінні папери, формах.

Операції з конвертації цінних паперів оподаткуванню не підлягають.

Норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу не поширюються на операції з купівлі (продажу) цінних паперів із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) (операції РЕПО), якщо такі операції не передбачають перехід права власності на цінні папери. Фінансовий результат за такими операціями платника податку визначається по кожній такій операції, як різниця між ціною продажу (купівлі) цінних паперів та ціною їх зворотної купівлі (продажу), в податковому періоді, в якому відбулась зворотна купівля (продаж) таких цінних паперів.

За операціями з купівлі (продажу) цінних паперів із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) (операції РЕПО), якщо такі операції передбачають перехід права власності на цінні папери, фінансовий результат визначається в порядку, який передбачений для операцій з торгівлі цінними паперами в пункті 153.8 статті 153 цього Кодексу.

За операціями з деривативами (похідними інструментами) визначається загальний результат платника податку від таких операцій за звітний податковий період за даними бухгалтерського обліку. Від’ємний результат від операцій з деривативами переноситься на зменшення результату від операцій з деривативами наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього Кодексу. Позитивний результат (з урахуванням від’ємного результату від операцій з деривативами минулих періодів) включається до складу доходів платника податку за результатами такого звітного податкового періоду. Усі інші витрати та доходи платника податку за операціями з деривативами враховуються у визначенні об’єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

Норми цього Кодексу щодо звичайних цін не застосовуються при проведенні операцій РЕПО чи операцій з деривативами.

Первинними документами для підтвердження доходів і витрат за операціями з цінними паперами та деривативами (похідними інструментами) можуть бути:

для торговців цінними паперами — учасників фондової біржі — біржовий звіт за звітний період;

для платників податку — клієнтів торговців цінними паперами — учасників фондової біржі — звіт торговця цінними паперами, який формується на підставі біржового звіту та договору з таким торговцем.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 153 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.04.2011 р.)

Коментований пункт уточнює і доповнює пункт 153.8 статті 153 Податкового кодексу в частині окремих операцій з цінними паперами та похідними цінними паперами. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 195 Цивільного кодексу України похідні цінні папери — це група цінних паперів, механізм розміщення та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів[137]. Якщо платник податку на прибуток, який є емітентом цінних паперів, здійснює операції з розміщення та наступного продажу, зворотного викупу або погашення цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, власної емісії, на нього не поширюються норми пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу. Відповідно до чинного законодавства емітент — це особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску[138].

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» емісія — установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів[139]. Тобто операції з емісії не є операціями з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Відповідно до п. 14.1.58 Податкового кодексу, емісійний дохід — це сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення), або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів. Згідно з пп. 136.1.10 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України суми отриманого платником податку емісійного доходу не враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток. Таким чином, дія першого абзацу п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України стосується лише платників податків-емітентів, які здійснюють операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, а також їх зворотного викупу або погашення таким платником податку-емітентом. При цьому сума коштів, отримана емітентом при вторинному розміщенні власних цінних паперів, включається до складу доходів в окремих податкових розрахунках фінансових результатів операцій з цінними паперами та враховується в розрахунку прибутку від таких операцій.

Також даним пунктом передбачено такі виключення щодо загального порядку оподаткування операцій з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами:

1. Не оподатковуються операції з конвертації цінних паперів. Конвертація цінних паперів — це переведення цінних паперів одного виду або форми випуску в інший вид (форму випуску), що здійснюється за рішенням відповідного органу управління емітента або згідно із зареєстрованим проспектом емісії. Як правило, конвертація відбувається, коли в умовах випуску емітент вказує, що через певний термін цінні папери можуть бути обмінені на інші. Поширеними є випадки, коли емітент випускає облігації, які потім інвестори можуть обміняти за пільговим курсом на акції.

2. Не оподатковуються за нормами пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу операції з купівлі (продажу) цінних паперів із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) (операції РЕПО), якщо такі операції не передбачають перехід права власності на цінні папери. Фінансовий результат за такими операціями платника податку визначається за кожною такою операцією, як різниця між ціною продажу (купівлі) цінних паперів та ціною їх зворотної купівлі (продажу), у податковому періоді, в якому відбулась зворотна купівля (продаж) таких цінних паперів.

За операціями з купівлі (продажу) цінних паперів із зобов’язанням зворотного їх продажу (купівлі) (операції РЕПО), якщо такі операції передбачають перехід права власності на цінні папери, фінансовий результат визначається в порядку, що передбачений для операцій з торгівлі цінними паперами в пункті 153.8 статті 153 цього Податкового кодексу.

За операціями з деривативами (похідними інструментами) визначається загальний результат платника податку від таких операцій за звітний податковий період за даними бухгалтерського обліку. Відповідно до чинного законодавства, похідний інструмент (дериватив) — це фінансовий інструмент, який має всі три такі характеристики:

1) його вартість змінюється у відповідь на зміну встановленої ставки відсотка, ціни фінансового інструменту, ціни споживчих товарів, валютного курсу, індексу цін чи ставок, показника кредитного рейтингу чи індексу кредитоспроможності або подібної змінної;

2) не вимагає початкових чистих інвестицій або вимагає початкових чистих інвестицій менших, ніж ті, що були б потрібні для інших типів контрактів, які мають подібну реакцію на зміни ринкових умов;

3) який погашається на майбутню дату[140].

Відповідно до п. 14.1.45 Податкового кодексу України дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. До деривативів належать: своп, опціон, форвардний контракт, ф’ючерсний контракт.

У результаті здійснення операцій з деривативами можна отримати від’ємний або позитивний фінансовий результат. Від’ємний результат від операцій з деривативами переноситься на зменшення результату від операцій з деривативами наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 Податкового кодексу України.

Якщо в результаті здійснення операцій з деривативами було отримано позитивний фінансовий результат, але у попередньому податковому періоді фінансовий результат був від’ємний, то отриманий позитивний фінансовий результат зменшується на суму від’ємного фінансового результату попереднього податкового періоду. Якщо після цього отримали від’ємний фінансовий результат, то він відноситься на зменшення фінансового результату від операцій з деривативами у наступному податковому періоді. Якщо отримали позитивний фінансовий результат — він включається до складу доходів платника податку за результатами такого звітного податкового періоду. Усі інші витрати та доходи платника податку за операціями з деривативами враховуються у визначенні об’єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених Податковим кодексом України.

При здійсненні операцій РЕПО або операцій з деривативами не застосовуються норми Податкового кодексу України щодо звичайних цін.

Коментований пункт також визначає перелік первинних документів, які слугують підтвердженням факту отримання доходів або понесения витрат від здійснення операцій з цінними паперами або деривативами.

Первинними документами для підтвердження доходів і витрат за операціями з цінними паперами та деривативами (похідними інструментами) можуть бути:

— для торговців цінними паперами — учасників фондової біржі — біржовий звіт за звітний період;

— для платників податку — клієнтів торговців цінними паперами — учасників фондової біржі — звіт торговця цінними паперами, який формується на підставі біржового звіту та договору з таким торговцем.

Такий перелік не є винятковим і передбачає можливість оформлення інших документів, які підтверджують факти виникнення доходів і витрат за операціями з цінними паперами та деривативами відповідно до чинного законодавства.

153.10. Доходи та витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої (вищої) від звичайних цін.

153.10. У цьому пункті закріплюється, що доходи та витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої від звичайних цін.

Згідно з пп. 14.1.10 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ бартерна (товарообмінна) операція — це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.

Загальні положення щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV (далі — ГКУ) та § 6 гл. 54 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі — ЦКУ). Згідно зі ст. 293 ГКУ за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Подібне визначення містить і ст. 715 ЦКУ Отже, договір міни та бартеру ототожнюється.

Режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності встановлено Законом від 23.12.1998 № 351-XIV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» та Постановою КМУ від 29.04.1999 № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності».

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Господарські операції здійснюються в межах господарської діяльності. Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання прибутку і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Загальні положення щодо договору комісії містяться у главі 69 ЦКУ Відповідно до ст. 1011 ЦКУ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Загальні положення щодо договору доручення містяться у главі 68 ЦКУ Відповідно до ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Загальні положення щодо агентських договорів містяться у главі 31 ГКУ Відповідно до ст. 295 ГКУ комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Обмін товарів (робіт, послуг) відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, у свою чергу, нерозривно пов’язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за нормами цього пункту за договорами бартеру податок на прибуток визначається відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої від звичайних цін, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

Визначення змісту договірних цін наведено у коментарі до пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 розділу III ПКУ.

Розкриття терміна «звичайна ціна» та методику її визначення наведено у пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 та у ст. 39 розділу I ПКУ Слід відзначити, що згідно з п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПКУ норми ст. 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року. Пунктом 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПКУ передбачено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року. Отже, звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону № 334/94-ВР

153.11. Податок, передбачений цим розділом, не справляється із суми перевищення доходів над витратами, пов’язаними з випуском та проведенням державних грошових лотерей.

153.11. Згідно з цим пунктом податок на прибуток не справляється із суми перевищення доходів над витратами, пов’язаними з випуском та проведенням державних грошових лотерей.

Відповідно до пп. 14.1.101 п. 14.1 ст. 14 ПКУ лотерея — масова гра незалежно від її назви, умовами проведення якої передбачається розіграш призового (виграшного) фонду між її гравцями, приз (виграш) в якій має випадковий характер і територія проведення якої не обмежується одним приміщенням (будівлею).

Згідно з пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14 ПКУ державні грошові лотереї — лотереї, які передбачають наявність призового (виграшного) фонду у розмірі не менше ніж 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі ставки податку, яка встановлена пунктом 151.1 статті 151, від частини тих доходів, що залишилися після формування призового фонду.

153.12. Оподаткування прибутку, отриманого платником податку в умовах дії угоди про розподіл продукції, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених розділом XVIII цього Кодексу.

Цим пунктом закріплюється, що оподаткування прибутку, отриманого платником податку в умовах дії угоди про розподіл продукції, здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених розділом ХУЛІ «Особливості оподаткування платників податків в умовах дій угоди про розподіл продукції» ПКУ, у тому числі згідно з вимогами ст. 336 «Особливості сплати податку на прибуток» розділу ХVІІІ ПКУ.

153.13. Особливості оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном.

153.13.1. Платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління.

153.13.2. До складу доходів в окремому обліку відносяться доходи від управління майном, отримані в будь-якому вигляді.

153.13.3. До складу витрат в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із статтями 138–143 цього Кодексу, у тому числі винагорода управителю.

Для цілей цього підпункту в окремому обліку амортизація отриманих в управління основних засобів здійснюється за балансовою вартістю на момент передачі в управління.

153.13.4. Прибуток від кожного договору управління оподатковується на загальних підставах та податок сплачується до бюджету управителем майна.

153.13.5. Виплата доходу установнику управління здійснюється лише після оподаткування прибутку згідно з підпунктом 153.13.4 цього пункту.

153.13.6. Сума отриманого прибутку не включається до складу доходу установника управління та витрат управителя майна.

153.13.7. Сума утриманої (виплаченої) винагороди за управління майном включається до складу доходу управителя майна від його власної діяльності.

153.13.8. Для цілей оподаткування цим пунктом господарські відносини між учасниками договору управління прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

153.13.9. Форма звітності про результати діяльності, що здійснюється за договорами управління майном, встановлюється центральним податковим органом.

153.13.10. Положення цього пункту не поширюються на операції з управління активами інститутів спільного інвестування фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 153 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.04.2011 р.)

153.13. У цьому пункті визначаються особливості оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном.

Відносини з управління майном безпосередньо регулюються главою 70 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі — ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 1029 ЦКУ за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 1030 ЦКУ предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Так, згідно зі ст. 1 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» управитель — особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію, а балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд — власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію відповідно до Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 1030 ЦКУ не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено Законом. Це стосується, наприклад, випадків, передбачених Законом від 19.06.2003 № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», згідно з ч. 2 ст. 2 якого управитель — фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Також відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» діяльність з управління цінними паперами — діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими у процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

153.13.1. Відповідно до цього підпункту платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат у розрізі кожного договору управління.

Згідно з Главою 70 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (ЦКУ) сторонами договору управління є установник управління та управитель. Відповідно до ч. 1 ст. 1032 ЦКУ установником управління є власник майна. Згідно з ч. 1 ст. 1033 ЦКУ управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності. Згідно з ч. 3 ст. 1033 ЦКУ майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя і має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов’язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1030 ЦКУ договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Тому управитель повинен вести окремий облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління.

153.13.2. У цьому підпункті закріплюється, що до складу доходів управителя в окремому обліку відносяться доходи від управління майном, отримані в будь-якому вигляді.

153.13.3. Цим підпунктом визначається, що до складу витрат управителя в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із статтями 138–143 розділу III ПКУ, у тому числі винагорода управителю.

Відповідно до ст. 1042 ЦКУ управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено Законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Для цілей цього підпункту в окремому обліку амортизація отриманих в управління основних засобів здійснюється за балансовою вартістю на момент передачі в управління.

Порядок нарахування амортизації відображено у ст. 144–146 розділу III ПКУ! Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92.

153.13.4. Згідно із цим підпунктом прибуток від кожного договору управління оподатковується на загальних підставах та податок на прибуток сплачується до бюджету управителем майна.

153.13.5. Цим підпунктом встановлюється, що виплата доходу установнику управління здійснюється лише після оподаткування прибутку на загальних підставах та сплати податку на прибуток до бюджету управителем майна.

153.13.6. Згідно з підпунктом сума отриманого прибутку, що виплачується управителем на користь установника управління, не включається до складу доходу установника управління та витрат управителя майна.

153.13.7. Цим підпунктом визначається, що сума утриманої (виплаченої) управителем винагороди за управління майном включається до складу доходу управителя майна від його власної діяльності.

153.13.8. Цим пунктом для цілей оподаткування господарські відносини між установником управління та управителем прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

Ст. 1 ГКУ визначає, що ГКУ регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а ст. 3 ГКУ містить визначення господарської діяльності та господарських відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 316 ЦКУ особливим видом права власності є право довірчої власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1029 ЦКУ договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя специфічного права довірчої власності на отримане в управління майно.

153.13.9. Згідно з цим підпунктом форму звітності про результати діяльності, що здійснюється за договорами управління майном, встановлює центральний податковий орган.

153.13.10. Цей підпункт визначає, що положення пункту 153.13 ПКУ не поширюються на операції з управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону від 15.03.2001 № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» інститут спільного інвестування — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону активи інституту спільного інвестування — сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Згідно зі ст. 7 розділу II Закону корпоративний інвестиційний фонд — це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Відповідно до ст. 22 розділу III Закону пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Тлумачення терміна «фонд банківського управління» наведено у п. 1.9 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку операцій довірчого управління в банках України» від 12.11.2003 № 498. Це кошти та інше майно установників, що об’єднані управителем з метою здійснення довірчого управління без створення юридичної особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» від 20.04. 2000 року № 1674 фонд банківського управління (далі — ФБУ) — грошові кошти учасників ФБУ, передані у довірче управління уповноваженому банку та об’єднані ним. ФБУ не є юридичною особою. Фонди банківського управління можуть бути пенсійні або дитячі.

Визначення сутності фонду фінансування будівництва відображено у Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06. 2003 № 3978-IV. Згідно зі ст. 2 такий фонд — це кошти, передані управителю фонду фінансування будівництва в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у фонді фінансування будівництва. А управитель — це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Фонд операцій з нерухомістю — кошти, отримані управителем такого фонду в управління, а також нерухомість та інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами, в тому числі майнові права та права вимоги, набуті за договорами про участь у фонді фінансування будівництва.

Таким чином, перелічені фонди повинні бути створені та функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06. 2003 № 3978-IV.

153.14. Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи.

153.14.1. Спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність.

153.14.2. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

153.14.3. Виплата (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, особою, уповноваженою вести облік результатів спільної діяльності до/або під час такої виплати.

153.14.4. У разі якщо протягом звітного періоду витрати спільної діяльності перевищують доходи такої діяльності, такі збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених цим Кодексом.

153.14.5. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

153.14.6. Порядок обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом виходячи із положень цього Кодексу.

153.14.1. Законодавець визначає, що спільна діяльність без створення юридичної особи, яка є об’єктом оподаткування податком на прибуток, здійснюється на основі договору про спільну діяльність. Згідно з ч. 1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить Законові. У ч. 2 ст. 1130 Цивільного кодексу зазначається, що спільна діяльність може здійснюватися у двох формах:

— на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство);

— або без об’єднання вкладів учасників.

До прийняття Податкового кодексу України п. 7.7.1 Закону від 28.12.1994 № 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» визначав, що спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться лише на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. На перший погляд, законодавець розширив коло договорів, на яких поширюються визначені Кодексом особливості оподаткування договорів про спільну діяльність. Проте детальний аналіз інших положень Кодексу підтверджує, що як договір про спільну діяльність без створення юридичної особи Кодексом розглядаються тільки договори простого товариства, що передбачають об’єднання вкладів учасників. Це випливає з пп. 14.1.139 п. 14.1 статті 14 ПКУ, відповідно до якої для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. При цьому облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Така ж норма продубльована законодавцем і в пп. 153.14.2 п. 153.14 статті 153 ПКУ. Такий підхід можливий тільки за наявності певної відокремленості вкладів, іншого майна, задіяного у спільній діяльності, від іншого майна учасників. Це є можливим тільки для договорів простого товариства, для яких ст. 1134 Цивільного кодексу визначає, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або Законом. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1134 Цивільного кодексу України, користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Також для спільної діяльності без створення юридичної особи за договорами простого товариства Цивільний кодекс передбачає можливість наявності уповноваженого учасника, про що зазначається в ч. 2 ст. 1134 Цивільного кодексу.

153.14.2. Законодавець визначив, що облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Дана норма Кодексу є імперативною, тобто завжди при здійсненні договору спільної діяльності повинен існувати уповноважений учасник, хоча згідно з Цивільним кодексом дана норма є диспозитивною, так як ч. 2 ст. 1134 Цивільного кодексу стверджує, що ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Це не є розбіжністю, так як Податковий кодекс не забороняє існування договорів спільної діяльності без визначеного уповноваженого учасника. Такі договори не можуть бути взятими на облік органами ДНА, так як невизначено, хто саме є платником податку на прибуток по спільній діяльності. Дана ситуація врегульована п. 64.6 ПКУ, де прямо зазначається, що в органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкових розрахунків та оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. У такому разі кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно. До того ж слід зазначити, що на практиці практично неможливо реалізувати договір про спільну діяльність на основі об’єднання вкладів та виникнення спільної часткової власності без наявності одного учасника, який здійснює бухгалтерський облік спільної діяльності, так як здійснення бухгалтерського обліку такого майна одночасно декількома учасниками є практично неможливим. У практиці укладення договорів спільної діяльності таких учасників найчастіше називають операторами спільної діяльності. На них при цьому зазвичай покладається не тільки функція ведення бухгалтерського обліку, але й ведення справ спільної діяльності.

Облік спільної діяльності Податковий кодекс вимагає вести окремо від обліку уповноваженого платника податку, так як об’єктом оподаткування є частина прибутку учасників, яка виплачується (розподіляється) між ними за умовами договору спільної діяльності та отримана за результатами спільної діяльності. Такий прибуток розраховується в загальному порядку, що потребує від уповноваженого учасника окремого обліку доходів спільної діяльності, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суми інших витрат спільної діяльності, здійснених протягом звітного податкового періоду.

153.14.3. Законодавець вказує, що виплата (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за основною ставкою. При цьому слід зауважити, що спільна діяльність не є платником податку на прибуток, так як вона не може бути юридичною особою. Спільна діяльність не вказується в переліку платників податку на прибуток (ст. 133 ПКУ). За результатами спільної діяльності сплачується не податок на прибуток, а податок на прибуток її учасників. При цьому прибутком кожного з учасників є частина прибутку, отримана у результаті спільної діяльності, яка розподіляється згідно з умовами договору. Такий прибуток підлягає оподаткуванню під час його виплати чи нарахування. Однак фактично податок на прибуток учасників спільної діяльності є різновидом податку на прибуток, особливості оподаткування яким визначені пп. 153.14.6 ПКУ

До прийняття Податкового кодексу відповідно до пп. 4.2.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» не включалися до складу валового доходу платника податку доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, що були оподатковані у порядку, визначеному згаданим Законом. Податковий кодекс не містить аналогічної норми. Доходи від спільної діяльності не вказуються у ст. 136 Податкового кодексу серед доходів, що не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування. Однак детальний аналіз ст. 135 Кодексу свідчить про те, що доходи від спільної діяльності не входять ні до доходів від операційної діяльності, визначених у п. 135.4, ні до інших доходів, визначених у п. 135.5. Отже, законодавець не передбачає подвійного оподаткування доходів, отриманих учасником від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що законодавець зазначає, що оподатковується частина прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, проте прямо не вказує на порядок розрахунку такого прибутку. У п. 149.1 ПКУ визначається, що податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування, визначеного згідно зі ст. 134 ПКУ, з урахуванням положень ст. 135–137 та 138–143 ПКУ Проте спільна діяльність не є визначеним ст. 133 ПКУ платником податку на прибуток, а тому дія п. 149.1 ПКУ не може поширюватися на розрахунок прибутку учасників спільної діяльності. Розрахунок фінансового результату (прибутку або збитку) учасників спільної діяльності, аналогічно як і при визначенні дивідендів, має відбуватися відповідно до норм, встановлених Законом від 16.07.1999 № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та положень (стандартів) бухгалтерського обліку, прийнятих Міністерством фінансів України. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції спільної діяльності в учасників врегульовуються в пп. 19–20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 № 91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 за № 284/4505.

153.14.4. Перенесення збитків від спільної діяльності на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності встановлюється протягом строків, визначених Кодексом. Даний пункт не вказує конкретно на дані строки, проте єдиною статтею, що врегульовує дане питання, є ст. 150 ПКУ, яка висвітлює питання урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів. Сума такого збитку підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного збитку попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

153.14.5. Прирівнення законодавцем відносин між учасниками спільної діяльності до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів цілком відповідає нормі пп. 14.1.139 ПКУ де вказується на те, що для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Цивільний кодекс України у ст. 626 закріплює, що цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків.

Кодекс врегульовує порядок оподаткування, який застосовується при здійсненні відносин за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, іншими цивільно-правовими договорами. Такий порядок поширюється і на відносини між учасниками спільної діяльності. Прикладом може бути передача майна, послуг до спільної діяльності за компенсацію. Така передача в цілях оподаткування прирівнюється до відносин за договором купівлі-продажу та на основі п. 137.1 ПКУ визнається дохід від реалізації товарів та на основі пп. 138.1.1 п. 138.1 ПКУ відображається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, пов’язані з такою передачею. Дохід від надання таких послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

153.14.6. Порядок податкових розрахунків та звітності результатів спільної діяльності передбачає існування Звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи чи іншого аналогічного документа, форма та порядок заповнення якого визначається центральним податковим органом.

153.15. Особливості обліку під час реорганізації юридичних осіб.

153.15.1. Не включається до складу доходу платника податку — правонаступника сума коштів, боргових вимог, вартість матеріальних та нематеріальних активів, отриманих від юридичної особи, що припиняється у зв’язку із проведенням реорганізації.

Об’єкти основних засобів та нематеріальних активів юридичної особи, що припиняється у зв’язку з проведенням реорганізації, включається до складу відповідних груп основних засобів та нематеріальних активів платника податків — правонаступника за балансовою вартістю на дату затвердження передавального акта та підлягає амортизації в порядку, визначеному цим Кодексом.

Собівартість запасів, що обліковуються в обліку юридичної особи, що припиняється, включається до складу собівартості запасів правонаступника на дату затвердження передавального акта.

У разі якщо визначена цим розділом дата збільшення витрат, здійснених (нарахованих) юридичною особою, що припиняється, не настала до моменту затвердження передавального акта, такі витрати враховуються в обліку платника податків — правонаступника. Такий платник податку — правонаступник набуває право на збільшення витрат у загальному порядку, визначеному цим розділом. Це правило застосовується також:

до суми витрат, що обліковуються відповідно до цього розділу в особливому порядку (витрат на придбання цінних паперів, деривативів тощо), та неврахованих у зменшення доходів платника податку до моменту затвердження передавального акта;

до суми доходу, отриманого (нарахованого) платником податку, що припиняється, та невключеного до доходу до моменту затвердження передавального акта.

Від’ємне значення об’єкта оподаткування звітного періоду, що обліковувалось у платника податку, що припиняється, на дату затвердження передавального акта, включається до складу витрат платника податку — правонаступника. Зазначене положення також застосовується до суми від’ємного значення, що обліковується в особливому порядку відповідно до цього розділу у платника податку, що припиняється (від’ємне значення за операціями із цінними паперами, деривативами, правами вимоги тощо).

Положення, передбачені абзацом восьмим зазначеного пункту, не застосовуються в разі, якщо платник (платники) податку, що припиняються, та платник податку — правонаступник були пов’язаними особами менш ніж вісімнадцять послідовних місяців до дати завершення приєднання.

Склад витрат (доходів), передбачених цим підпунктом, та їх оцінка визначаються за даними та документами обліку юридичної особи, що припиняється, на дату затвердження передавального акта.

153.15.2. При проведенні реорганізації у формі злиття, приєднання, перетворення юридичної особи, що передбачає обмін акцій (корпоративних прав) у юридичній особі, що припиняється, на акції (корпоративні права) у юридичній особі — правонаступнику, вартість акцій (корпоративних прав) юридичної особи — правонаступника в обліку акціонера (учасника) визначається в розмірі вартості акцій (корпоративних прав) юридичної особи, випуск яких був скасований (припинений тощо) в результаті реорганізації.

У разі проведення реорганізації у формі поділу (виділення), що передбачає розподіл акцій (корпоративних прав) між акціонерами (учасниками) юридичних осіб, що утворюються внаслідок реорганізації, вартість таких акцій (корпоративних прав) в обліку акціонерів (учасників) визначається в сумі, що дорівнює вартості частки акцій (корпоративних прав) в юридичній особі, що реорганізується, пропорційній вартості чистих активів юридичної особи, що утворилася в результаті реорганізації, та загальної вартості чистих активів юридичної особи, що реорганізувалася. Вартість чистих активів юридичних осіб, зазначених у цьому абзаці, визначається за даними розподільчого балансу на дату його затвердження.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 153 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.04.2011 р.)

153.15. Даний пункт визначає особливий порядок обліку під час реорганізації юридичних осіб.

Відповідно до ст. 56 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) від 16.01.2003 № 436-IV суб’єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Згідно зі ст. 59 ГКУ припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, — за рішенням суду.

Згідно зі ст. 33 Закону України від 15.03.2003 № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Згідно з частиною п’ятнадцятою ст. 37 цього Закону перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про господарські товариства» припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства.

Цивільний кодекс України (далі — ЦКУ) від 16.01.2003 № 435-IV (ЦКУ) не містить детального визначення понять «злиття», «приєднання», «поділ». Відповідно до ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації, а ст. 107 ЦКУ окреслює порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) від 16.01.2003 № 436-IV у разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2000 р. за № 284/4505, визначає, що об’єднання підприємств та/ або видів їх господарської діяльності — поєднання окремих підприємств та/ або видів їх діяльності в одне підприємство з метою одержання доходів, зниження витрат або отримання економічних вигод в інший спосіб. Поєднання може відбуватися шляхом приєднання одного підприємства (його компонента) до іншого, придбання всіх чистих активів (деяких чистих активів), прийняття зобов’язань або придбання капіталу іншого підприємства з метою одержання контролю одним підприємством над чистими активами та діяльністю іншого підприємства.

Ст. 108 ЦКУ визначено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Таким чином, з правового контексту при реорганізації одна юридична особа припиняється, а інша юридична особа утворюється. Припинення юридичної особи в результаті злиття, поділу відбувається в порядку, визначеному ст. 37 Закону України від 15.03.2003 № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», а державна реєстрація юридичних осіб, які утворені в результаті злиття, поділу, здійснюється в порядку, встановленому статтями 24–27 цього ж Закону.

153.15.1. Абзацом 2 п. 153.15 ПКУ визначено, що до складу доходу платника податку-правонаступника не включається сума коштів, боргових вимог, вартість матеріальних та нематеріальних активів, отриманих від юридичної особи, що припиняється у зв’язку з проведенням реорганізації.

Згідно з пп. 14.1.93 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ кошти — це гривня або іноземна валюта.

Згідно з пп. 14.1.111. п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ матеріальні активи — це основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно з пп. 14.1.45 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та(або) зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах.

Згідно з пп. 14.1.120 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ нематеріальні активи — право власності на результати інтелектуальної діяльності, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Відповідно до ст. 190 ЦКУ майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Загальні положення про речові права на чуже майно описує глава 30 розділу ІІ ЦКУ

Також згідно з абзацем 3 п. 153.15 статті 153 ПКУ об’єкти основних засобів та нематеріальних активів юридичної особи, що припиняється у зв’язку з проведенням реорганізації, включається до складу відповідних груп основних засобів та нематеріальних активів платника податків — правонаступника за балансовою вартістю на дату затвердження передавального акта та підлягає амортизації в порядку, визначеному статтями ПКУ!

Абзацем 2 ст. 107 ЦКУ визначено, що після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами.

Абзацем 3 ст. 107 ЦКУ передбачено, що передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи-правонаступника.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

Згідно з абзацем 4 п. 153.15 статті 153 ПКУ собівартість запасів, що обліковуються в обліку юридичної особи, що припиняється, включається до складу собівартості запасів правонаступника на дату затвердження передавального акта.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246.

Згідно з абзацем 5 п. 153.15 статті 153 ПКУ у разі, коли визначена розділом III ПКУ дата збільшення витрат, здійснених (нарахованих) юридичною особою, що припиняється, не настала до моменту затвердження передавального акта, такі витрати враховуються в обліку платника податків — правонаступника. Такий платник податку — правонаступник набуває право на збільшення витрат у загальному порядку, визначеному розділом III ПКУ Це правило застосовується також:

1) до суми витрат, що обліковуються відповідно до розділу III в особливому порядку (витрат на придбання цінних паперів, деривативів тощо) та неврахованих у зменшення доходів платника податку до моменту затвердження передавального акта;

2) до суми доходу, отриманого (нарахованого) платником податку, що припиняється, та невключеного до доходу до моменту затвердження передавального акта.

Згідно з абзацем 8 п. 153.15 статті 153 ПКУ від’ємне значення об’єкта оподаткування звітного періоду, що обліковувалось у платника податку, що припиняється, на дату затвердження передавального акта, включається до складу витрат платника податку — правонаступника. Зазначене положення також застосовується до суми від’ємного значення, що обліковується в особливому порядку відповідно до розділу III у платника податку, що припиняється (від’ємне значення за операціями з цінними паперами, деривативами, правами вимоги тощо).

Відповідно до абзацу 9 п. 153.15 статті 153 ПКУ від’ємне значення об’єкта оподаткування звітного періоду, що обліковувалось у платника податку, що припиняється, на дату затвердження передавального акта, не включається до складу витрат платника податку-правонаступника у разі, якщо платник (платники) податку, що припиняється, та платник податку-правонаступник були пов’язаними особами менше ніж вісімнадцять послідовних місяців до дати завершення приєднання. Не включається до складу витрат платника податку-правонаступника сума від’ємного значення, що обліковується в особливому порядку відповідно до розділу III у платника податку, що припиняється (від’ємне значення за операціями із цінними паперами, деривативами, правами вимоги тощо) у разі, якщо платник (платники) податку, що припиняється, та платник податку — правонаступник були пов’язаними особами менше ніж вісімнадцять послідовних місяців до дати завершення приєднання.

Особливості оподаткування операцій з пов’язаними особами та ознаки приналежності до пов’язаних осіб регламентовано п. 153.2 ст. 153 ПКУ

Згідно з абзацем 10 п. 153.15 статті 153 ПКУ склад витрат (доходів), передбачених цим підпунктом, та їх оцінка визначаються за даними та документами обліку юридичної особи, що припиняється, на дату затвердження передавального акта.

153.15.2. У цьому підпункті визначено, що при проведенні реорганізації у формі злиття, приєднання, перетворення юридичної особи, що передбачає обмін акцій (корпоративних прав) у юридичній особі, що припиняється, на акції (корпоративні права) у юридичній особі — правонаступнику, вартість акцій (корпоративних прав) юридичної особи — правонаступника у обліку акціонера (учасника) визначається у розмірі вартості акцій (корпоративних прав) юридичної особи, випуск яких був скасований (припинений тощо) у результаті реорганізації.

Правовий режим акцій регулює Закон від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок». Згідно зі ст. 6 розділу II цього Закону акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права.

Згідно з пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 розділу I ПКУ корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до Закону, а також інші правомочності, передбачені Законом та статутними документами.

Згідно з абзацем 2 пп. 153.15.2 статті 153 ПКУ у разі проведення реорганізації у формі поділу (виділення), що передбачає розподіл акцій (корпоративних прав) між акціонерами (учасниками) юридичних осіб, що утворюються внаслідок реорганізації, вартість таких акцій (корпоративних прав) в обліку акціонерів (учасників) визначається в сумі, що дорівнює вартості частки акцій (корпоративних прав) в юридичній особі, що реорганізується, пропорційній вартості чистих активів юридичної особи, що утворилась у результаті реорганізації, та загальної вартості чистих активів юридичної особи, що реорганізувалась. Вартість чистих активів юридичних осіб, зазначених у цьому абзаці, визначається за даними розподільчого балансу на дату його затвердження.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.07.1999 № 163, чисті активи — активи підприємства за вирахуванням його зобов’язань.

Згідно з абзацем 5 п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.1999 № 87, активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» економічна вигода — це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Абзацем 2 ст. 107 ЦКУ визначено, що після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи у разі поділу складає розподільчий баланс, що має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами.

Стаття 154. Звільнення від оподаткування

154.1. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

Підприємства та організації, на які поширюється дія цього пункту, реєструються у відповідному органі державної податкової служби в порядку, передбаченому для платників цього податку.

154.2. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Перелік продуктів дитячого харчування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

154.3. На період підготовки до зняття і зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему звільняється від оподаткування прибуток Чорнобильської АЕС, якщо такі кошти використовуються на фінансування робіт з підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

154.4. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги або за рахунок коштів, які передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду «Укриття» для реалізації міжнародної програми — Плану здійснення заходів на об’єкті «Укриття» відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку, для подальшої експлуатації, підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації, перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему та забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС.

У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

154.5. Звільняється від оподаткування прибуток державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія» від провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей.

154.6. На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

При цьому, якщо платники податку, які застосовують норми цього пункту, у будь-якому звітному періоді досягли показників щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності або середньої заробітної плати працівників, з яких хоча б один не відповідає критеріям, зазначеним у цьому пункті, то такі платники податку зобов’язані оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Дія цього пункту не поширюється на суб’єктів господарювання, які:

1) утворені в період після набрання чинності цим Кодексом шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення), приватизації та корпоратизації;

2) здійснюють:

2.1) діяльність у сфері розваг, визначену в підпункті 14.1.46 пункту

14.1 статті 14 розділу І;

2.2) виробництво, оптовий продаж, експорт імпорт підакцизних товарів;

2.3) виробництво, оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів;

2.4) видобуток, серійне виробництво та виготовлення дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

2.5) фінансову діяльність (гр. 65 — гр. 67 Секції І КВЕД ДК 009:2005);

2.6) діяльність з обміну валют;

2.7) видобуток та реалізацію корисних копалин загальнодержавного значення;

2.8) операції з нерухомим майном, оренду (у тому числі надання в оренду торгових місць на ринках та/або у торгівельних об’єктах) (гр. 70, 71 КВЕД ДК 009:2005);

2.9) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку (гр. 64 КВЕД ДК 009:2005);

2.10) діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

2.11) діяльність з надання послуг у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;

2.12) охоронну діяльність;

2.13) зовнішньоекономічну діяльність (крім діяльності у сфері інформатизації);

2.14) виробництво продукції на давальницькій сировині;

2.15) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;

2.16) діяльність у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води;

2.17) діяльність у сферах права, бухгалтерського обліку, інжинірингу; надання послуг підприємцям (гр. 74 КВЕД ДК 009:2005).

Платники податку, зазначені у підпунктах «а», «б», «в» цього пункту, які здійснюють нарахування та виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховують та вносять до бюджету авансовий внесок із податку в порядку, встановленому підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу та сплачують податок на прибуток за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу за звітний податковий період, у якому здійснювалось нарахування та виплата дивідендів.

154.7. Звільняється від оподаткування прибуток дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності, отриманий від надання освітніх послуг.

154.8. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму:

передбачених інвестиційними програмами, схваленими органом, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики і на ринку природного газу, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей;

передбачених проектами, фінансування яких здійснюється за рахунок суб’єктів природних монополій, виробників електричної та/або теплової енергії відповідно до рішень Кабінету Міністрів України;

витрат у межах інвестиційної складової, затвердженої органом, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики і на ринку природного газу, необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій (боргових цінних паперів), випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації), затвердженого Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

154.9. Звільняється від оподаткування прибуток суб’єктів господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення в межах витрат, передбачених інвестиційними програмами, погодженими органом місцевого самоврядування (в межах його компетенції) та схваленими державним органом, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (для суб’єктів, регулювання діяльності яких здійснює така комісія), на капітальні інвестиції в будівництво (реконструкцію, модернізацію) об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення, та/або сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування зазначених цілей.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 154 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р, від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

154. Згідно з абзацем «г» п. 30.9 статті 30 ПКУ звільнення від сплати податку та збору є одним з різновидів податкових пільг. Перелік податкових пільг з податку на прибуток та їх загальну характеристику наведено в таблиці 3.26 у коментарі до статті 152 ПКУ! Потрібно зазначити, що перелік пільг (звільнень) з податку на прибуток регламентується не тільки у розділі III ПКУ, а й у розділі XX (підрозділ 4).

154.1. Відповідно до статті 14 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування[141]. Право на користування даною пільгою надається окремим дозволом міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів (комісія має регіональні (територіальні) органи — комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь), який надається на квартал, півріччя, три квартали, рік. Комісія є спеціально уповноваженим державним органом, створеним з метою визначення доцільності надання державної допомоги підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів у вигляді пільг з оподаткування, поворотної та безповоротної фінансової допомоги (далі — фінансової допомоги), позик, сприяння в наданні пріоритетів при розміщенні державного замовлення, у працевлаштуванні інвалідів та в інших формах, а також здійснення обліку і контролю за використанням такої допомоги.

Коментований пункт статті, визначає певні умови, за яких прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів, не підлягає оподаткуванню, а саме:

1) підприємства та організації, засновані громадськими організаціями інвалідів, є їх повною власністю (під повною власністю законодавець має на увазі те, що власність підприємств повинна стовідсотково належати громадським організаціям інвалідів без інших співласників);

2) протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів[142], які мають там основне місце роботи, становить не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників[143] облікового складу за рік;

3) фонд оплати праці таких інвалідів протягом звітного періоду становить не менше 25 % суми загальних витрат на оплату праці;

4) наявність дозволу Комісії на право користування цією пільгою відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Однак не всі операції, здійснювані підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, звільнено від оподаткування. Зокрема, такі платники податків повинні будуть сплатити податок на прибуток, отриманий у результаті:

— операцій, що не є продажем товарів (робіт, послуг);

— продажу підакцизних товарів[144];

— надання послуг з поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що дають повноваження такому платнику податків здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари.

Зауважимо, що пільга з податку на прибуток для підприємств громадських організацій інвалідів поширюється тільки на прибуток від продажу товарів (робіт, послуг), за вирахуванням доходів від операцій, які перераховані вище. На інші складові доходу, не класифіковані як доходи від продажу, пільга не поширюється.

У п. 135.4 статті 135 ПКУ надається визначений перелік доходів від операційної діяльності, де доходи від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг виділяються окремою складовою (пп. 135.4.1). Прибуток від таких доходів звільняється від оподаткування для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. У разі якщо такі платники податку отримують інші доходи, перелік яких надається в пп. 135.5 ПКУ, то прибуток від таких операцій оподатковується на загальних підставах (детальніше дивись коментар до п. 135.5 ПКУ), оскільки на них не поширюється дана пільга. Наприклад, не поширюється пільга на доходи у вигляді процентів, отриманих платником від надання в депозит власних грошових коштів.

Підприємства та організації громадських організацій інвалідів повинні разом із податковою декларацією з податку на прибуток подавати податковий звіт про прибуток, що звільняється від оподаткування.

Ураховуючи, що прибуток, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), звільняється від оподаткування, підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів необхідно вести податковий облік доходів і витрат, пов’язаних із продажем товарів (робіт, послуг), окремо від інших доходів і витрат, у тому числі пов'язаних із продажем підакцизних товарів[145].

Якщо підприємство одержує інші доходи і несе щодо них витрати, у тому числі від продажу підакцизних товарів, то такі доходи і витрати відображаються в декларації в загальновстановленому порядку.

Якщо підприємство одержує тільки прибуток, звільнений від оподаткування, то декларація таким підприємством не подається, а подається лише звіт про прибуток, що звільняється від оподаткування.

Підприємства та організації громадських організацій інвалідів повинні реєструватися у відповідному податковому органі у порядку, передбаченому главою 5–1 розділу II ПКУ.

Порядок використання підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів звільнених від оподаткування коштів нормами ПКУ не регламентується. Але з метою уникнення спорів, бажано узгодити порядок використання таких коштів з Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, оскільки саме цей орган дає дозвіл на отримання такої пільги.

154.2. Даний пункт статті 154 надає податкову пільгу в оподаткуванні прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України продуктів дитячого харчування власного виробництва[146]. Перелік таких спеціальних продуктів дитячого харчування і порядку віднесення таких продуктів до продукції власного виробництва регламентується Постановою КМУ № 859 від 8 серпня 1997 р. зі змінами та доповненнями до неї. Згідно з даною Постановою спеціальні продукти дитячого харчування визнаються продукцією власного виробництва, якщо вони були повністю вироблені в спеціалізованих цехах підприємств незалежно від форм власності на території України з використанням вітчизняної сировини:

а) молоко, фрукти, овочі, закуплені у вітчизняних товаровиробників за контрактами або у населення, що підтверджується довідками місцевих органів виконавчої влади;

б) плодоовочеві напівфабрикати, крупи та круп’яне борошно, виготовлені на вітчизняних підприємствах з фруктів, овочів і зерна, закуплених згідно з підпунктом «а» з цього пункту.

Не можуть визнаватися продукцією власного виробництва спеціальні продукти дитячого харчування:

а) виготовлені із сировини, плодоовочевих напівфабрикатів, круп та круп’яного борошна, закуплених за імпортом, за винятком вітамінів, компонентів, рисового і вівсяного борошна, які не виробляються в Україні;

б) закуплені організаціями, які займаються підготовкою їх для продажу (подрібнення партії, формування відправлень, сортування та перепакування), продажем, транспортуванням, зберіганням.

Існують дві умови для користування даною пільгою: 1) звільнений від оподаткування прибуток повинен обов’язково спрямовуватися на збільшення обсягів виробництва; 2) звільнений від оподаткування прибуток повинен спрямовуватися на зменшення роздрібних цін продуктів дитячого харчування власного виробництва.

Якщо підприємство одержує інші доходи і несе щодо них витрати, то такі доходи і витрати окремо обліковуються і відображаються в декларації в загальновстановленому порядку.

154.3. Дія даної пільги регламентується Законом України від 11 грудня 1998 року № 309-XIV «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему»[147].

Під зняттям з експлуатації енергоблоку Чорнобильської АЕС розуміється комплекс заходів після вилучення ядерного палива з установки, виконання яких робить неможливим її використання у цілях, для яких вона була споруджена, та забезпечує безпеку населення та довкілля. Припинення експлуатації енергоблоку Чорнобильської АЕС — заключний етап експлуатації енергоблоку, який реалізується після прийняття рішення про зняття його з експлуатації та протягом якого він приводиться до стану, коли ядерне паливо відсутнє на його території або, перебуваючи в межах цієї території, розміщене тільки у сховищах відпрацьованого ядерного палива, призначених для його тривалого безпечного зберігання.

У разі якщо прибуток Чорнобильської АЕС направляється на фінансування робіт з підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, такий прибуток звільняється від оподаткування. У разі якщо прибуток Чорнобильської АЕС використовується на інші цілі, то він оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %о, з 01.01.2014 р. — 16 %).

154.4. Дія даної пільги регламентується Законом України від 11 грудня 1998 року № 309-XIV «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему»[148].

Порядок застосування даної пільги затверджено спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Державної податкової адміністрації України № 276/477 від 7 жовтня 2003 року (далі — Положення) (згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.09.2011 р. № 836-р Державну податкову адміністрацію України реорганізовано в Державну податкову службу України. Далі по тексту Коментарю — Державна податкова служба України (ДПСУ). Відповідно до Положення документами, що підтверджують право на пільгове оподаткування, є довідки-підтвердження встановленого зразка, які видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (далі — Міністерство) для подання в органи державної податкової служби України. Право на одержання такої довідки мають:

— платники податків — виконавці робіт, послуг за контрактом, укладеним з реципієнтом[149];

— платники податків — виконавці робіт, послуг за контрактом, укладеним з особою-нерезидентом, яка уклала контракт з реципієнтом;

— платники податків — виконавці робіт, послуг за контрактом, укладеним з особою-резидентом, яка уклала контракт з реципієнтом.

Відповідно до п. 2.7 Положення кожна довідка-підтвердження оформлюється у 3 примірниках: два примірники подаються платнику податків для складання в установленому порядку податкової звітності та подання в орган державної податкової служби за місцем реєстрації такого платника податків. При цьому один примірник подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, а другий залишається у платника податків; третій примірник залишається в Міністерстві. Копії довідок-підтверджень можуть засвідчуватися тільки Міністерством (детальніше дивись дане Положення).

Слід зазначити, що міжнародна технічна допомога повинна бути обов’язково зареєстрованою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тільки при дотриманні цього порядку прибуток, зазначений у п. 154.4 статті 154 ПКУ, звільняється від оподаткування. В інших випадках прибуток оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012р. — 21 %, з 01.01.2013р. — 19 %, з 01.01.2014р. — 16 %).

154.5. Дія даної пільги регламентується виключно даним пунктом ПКУ75. Прибуток державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія» звільняється від оподаткування у разі провадження діяльності виключно з оздоровлення та відпочинку дітей.

Прибуток, отриманий такими платниками податку від інших видів діяльності, оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %о, з 01.01.2012р. — 21 %о, з 01.01.2013р. — 19 %, з 01.01.2014р. — 16 %).

154.6. Даним пунктом законодавець вводить податкову пільгу з податку на прибуток у вигляді застосування нульової ставки податку до прибутку підприємств, які повинні відповідати певним вимогам. Термін дії такої пільги — 5 років (з 01.04.2011 р. до 01.01.2016 р.).

Встановлені законодавцем вимоги можна умовно розподілити на два блоки.

1. Основні умови:

1.1. Розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 млн грн.

Відповідно до пп. 14.1.56 ПКУ під доходом слід розуміти загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній

Слід задзначити, що дана пільга в українському податковому законодавстві була чинною з 17.03.2009 р. (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Обмеження в 3 млн гри визначається наростаючим підсумком з початку календарного року (або з дати початку ведення бухгалтерського обліку у разі, якщо платник податку зареєструвався всередині податкового періоду) і закінчується останнім календарним днем такого року.

1.2. Нарахована за кожний місяць звітного періоду заробітна плата кожному працівнику, який перебуває з платником податку в трудових відносинах, не повинна бути меншою ніж дві встановлені законодавством мінімальні заробітні плати.

Законодавець, фактично, зобов’язав платників податку, які хочуть користуватися такою пільгою, нараховувати штатним працівникам заробітну плату не менше, ніж дві мінімальні заробітні плати, незалежно від кваліфікації таких працівників та виду підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/ 95-ВР «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата трактується, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України (як правило, Законом України про державний бюджет на відповідний рік або окремим нормативно-правовим актом).

Працівник, який перебуває з платником податку в трудових відносинах, — це особа, з якою платник податку уклав трудовий договір відповідно до статей 21–24 Кодексу про працю України. Статус штатного працівника визначається п. 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286. (див. коментар до п. 154.1 ПКУ щодо визначення штатного працівника).

Слід зазначити, що розмір нарахованої заробітної плати буде моніторитися щомісячно, тому претенденти на таку пільгу повинні збільшувати заробітну плату (як мінімум, до встановленого законодавством рівня мінімальної зарплати) у тому місяці, у якому рівень мінімальної заробітної плати зростає відповідно до законодавства.

2. Додаткові умови. Право на отримання пільги (у разі дотримання основних вимог) має підприємство, яке відповідає одному з критеріїв:

2.1. Реєстрація платника податку в установленому законом порядку після 1 січня 2011 року.

2.2. Діючі підприємства (зареєстровані в установленому порядку з 01.01.2008 року), щорічний обсяг задекларованих доходів яких не перевищує 3 млн грн та середньооблікова кількість працівників протягом цього ж періоду не перевищувала 20 осіб.

Щорічний обсяг задекларованих доходів визначається на підставі поданих таким суб’єктом декларацій у відповідний податковий орган, який, у свою чергу, прийняв такі декларації та зареєстрував у встановленому порядку.

Відповідно до пп. 14.1.227 п.14.1 ст.14 ПКУ середньооблікова кількість працівників для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ — кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку. Визначення показника середньооблікової кількості працівників здійснюється відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників (далі — Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, пунктом 3.1 якої встановлено, що середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості штатних працівників; середньої кількості зовнішніх сумісників; середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами. Отже, для цілей розділу III ПКУ середньооблікова кількість працівників розраховується на підставі пп.14.1.227 п. 14.1 ст. 14 ПКУ за методикою, визначеною Інструкцією зі статистики кількості працівників.

У разі якщо хоча б в одному календарному році дані норми перевищуються (дохід більше 3 млн грн або середньооблікова чисельність працівників більша 20 осіб), право на таку пільгу платник податку втрачає і оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

2.3. Підприємства, які були зареєстровані платниками єдиного податку до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 мли гри та середньооблікова кількість працівників не превищувала 50 осіб.

До останнього критерію відносяться СПД — юридичні особи, які були платниками єдиного податку до набрання чинності ПКУ. Обсяг виручки від реалізації та середньооблікова кількість працівників підтверджується поданою звітністю за 2010 рік у відповідну податкову інспекцію.

На право користування даною пільгою претендують дві групи платників податків:

1) вже зареєстровані платники, які відповідають критеріям, описаним вище у пункті 2.2 та 2.3;

2) новостворені суб’єкти підприємницької діяльності, які реєструються у встановленому порядку як платники податку на прибуток.

Щодо першої групи платників (у разі отримання права на таку пільгу), то такі суб’єкти повинні дотримуватися виключно двох критеріїв: 1) розмір доходів кожного звітного періоду[150] наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 млн грн; 2) нарахована за кожний місяць звітного періоду заробітна плата кожного працюючого не менше 2-х встановлених законодавством мінімальних зарплат.

У разі якщо в будь-якому звітному періоді такі показники досягнуті, то за результатами такого звітного періоду отриманий прибуток оподатковуватиметься за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Щодо другої групи платників, то для отримання права на таку пільгу їм потрібно тільки зареєструватися у встановленому Законом порядку[151]. Після такої реєстрації платник податку набуває статусу новозареєстрованого суб’єкта і має право на отримання податкової пільги. У наступні місяці роботи йому необхідно нараховувати, як мінімум, 2 мінімальні заробітні плати кожному працівнику і за результатом звітного податкового періоду не перевищувати отримані доходи більше 3 млн грн.

Наведемо приклад. Платник податку[152] отримав в першому кварталі 1 300 тис. грн доходу, прибуток — 130 тис. грн. У другому — 1 500 тис. грн, прибуток — 150 тис. грн (разом за звітне півріччя 2 800 тис. грн, прибуток — 280 тис. грн). У третьому кварталі — 1 700 тис. грн, прибуток — 170 тис. грн (разом за звітні три квартали 4 500 тис. грн, прибуток — 450 тис. грн). Отже, враховуючи те, що платник податку за перші два звітні періоди ліміт отриманого доходу не перевищив, то за такий період отриманий прибуток (перший квартал — 150 тис. грн, другий (наростаючим підсумком) — 280 тис. грн) оподатковуватиметься за ставкою 0 %. Враховуючи те, що за третій звітний податковий період (три квартали) отриманий дохід перевищив встановлений ліміт, то прибуток, задекларований у такому звітному періоді (450 тис. грн), буде оподаткований за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Фактично, з 01.04.2011 р. кількісних обмежень щодо права користування даною пільгою залишиться три: 1) дохід кожного звітного періоду 3 млн грн; 2) щомісячна заробітна плата кожного працюючого не менше 2 мінімальних зарплат; 3) реєстрація СПД з 01.04.2010 р. Кількісні обмеження, які зазначені в абзацах «б» та «в» п. 154.6 статті 154 ПКУ, втрачають свою чинність 31.12.2010 р.

Законодавець забороняє окремим суб’єктам підприємницької діяльності користуватися даною пільгою. Такі заборони поділяються на дві групи:

1. Суб’єкти господарювання, які утворені з 01.01.2011 року шляхом:

1) реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення);

2) приватизації; 3) корпоратизації.

1.1. Реорганізація — спосіб припинення діяльності суб’єкта господарювання, внаслідок якого відбувається перехід усіх його прав та обов’язків до новоствореного суб’єкта (правонаступника). Реорганізація є одночасно способом припинення діяльності діючого суб’єкта та способом утворення нового суб’єкта господарювання. Порядок та умови реорганізації діяльності суб’єктів господарювання регулюються статтею 59 Господарського кодексу України.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання шляхом реорганізації можливе внаслідок злиття, приєднання, поділу та перетворення (відповідно до статті 59 ГКУ). Подальші частини коментованої норми розкривають зміст цих способів реорганізації.

1.1.1. У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, утвореного внаслідок такого злиття. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого — до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів.

1.1.2. При поділі усі майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з новостворених суб’єктів.

1.1.3. На окрему увагу заслуговує такий спосіб реорганізації, як перетворення, оскільки прописана норма в ГКУ не дає повного уявлення про нього, зазначаючи, що у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. Відповідно до коментованої статті 59 ГКУ поняття «перетворення» визначене у ст. 108 ЦК України, відповідно до якої перетворення — це зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив (ст. 150 ЦК України). Іноді, у визначених Законом випадках, перетворення має імперативний характер. Так, при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю (гранична межа — 10 осіб відповідно до ст. 50 Закону України «Про господарські товариства») товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року. Наслідком невиконання цієї вимоги є ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю в судовому порядку.

1.1.4. Сутність та порядок виділення суб’єкта господарювання регламентується статтею 109 Цивільного кодексу України. Коментар даної статті визначає виділення, як один із шляхів утворення юридичної особи в результаті реорганізації іншої юридичної особи, при якому чинне законодавство не встановлює обов’язкових вимог щодо внесення змін до установчих документів юридичної особи, із якої здійснюється виділення, та/або викладення установчих документів цієї юридичної особи в новій редакції.

У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

1.2. Основним законодавчим актом, що регулює процес приватизації, є Закон України «Про приватизацію державного майна», в якому приватизація тлумачиться як відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (справа щодо приватизації державного майна) положення цього Закону регулюють основні питання, пов’язані із приватизацією не лише державного, а й комунального майна.

1.3. Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» № 210/93 від 15 червня 1993 року корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більше ніж 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений відповідно до чинного законодавства (далі — підприємства) у відкриті акціонерні товариства. Корпоратизація, фактично, визнається початковим етапом приватизації в Україні.

2. Такі суб’єкти господарювання здійснюють хоча б один з перелічених видів діяльності. Законодавець передбачив 17 видів діяльності, які не підлягають пільговому оподаткуванню. Перелік таких видів діяльності досить чітко прописано у коментованому пункті статті 154.

Абзацем 2 п. 44.2 розділу 2 ПКУ регламентується, що платники податку на прибуток, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків та відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 ПКУ, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України. Платники податку подають декларацію у порядку, передбаченому статтею 152 ПКУ (див. коментар до статті 152 та п. 44.2).

Якщо платник податку, який користується даною пільгою, приймає рішення про виплату дивідендів своїм власникам (акціонерам), то такий платник зобов’язаний сплатити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за період, в якому здійснювалось нарахування та виплата дивідендів. Порядок оподаткування дивідендів регламентується підпунктом 153.3.2 статті 153 ПКУ Фактично податок на дивіденди буде сплачуватися платником податку з власного прибутку, оскільки загального податкового зобов’язання з податку на прибуток у такого платника немає.

Цільове використання сум коштів, що не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку нуль відсотків, регламентується передостаннім абзацем п. 152.11 статті 152 ПКУ (див. детальний коментар до 8 абзацу п. 152.11 статті 152 ПКУ).

154.7. Відповідно до статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» діяльність у сфері освіти підлягає ліцензуванню. Стаття 12 Закону України від 11.07.2001 № 2628-ІІІ «Про дошкільну освіту» надає перелік типів дошкільних навчальних закладів (за КВЕД ДК 009:2005 — це секція М підклас 80.10.1). Стаття 9 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-ХIV «Про загальну середню освіту» надає перелік типів загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти (за КВЕД ДК 009:2005 — це секція М підклас 80.10.2, 80.21.1 та 80.21.3). Суб’єкти, які зазначені в даних статтях законів, із статусом недержавної форми власності мають право на пільгу у формі звільнення прибутку від оподаткування. Застереженням є те, що звільняється від оподаткування прибуток, отриманий тільки від надання освітніх послуг. Прибуток, отриманий від іншої діяльності, оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012р. — 21 %, з 01.01.2013р. — 19 %, з 01.01.2014р. — 16 %).

154.8. Суть даної пільги зводиться до того, що прибуток платників податку, які отримують право на користування даною пільгою, звільняється від оподаткування в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму: 1) передбачених інвестиційних програмам; 2) проектів, що фінансуються за рахунок природних монополій; 3) витрат у межах інвестиційних складових.

Розглянемо окремо кожну із цих складових загальних річних витрат.

1. Інвестиційні програмами на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей. Такі інвестиційні програми повинні бути схвалені органом, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики і на ринку природного газу. В Україні таким органом є Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі — НКРЕ, Комісія). Вона схвалює інвестиційні програмами на капітальні вкладення у визначене будівництво.

Відповідно до Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 17.02.2011 № 242 «Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання», під інвестиційною програмою розуміється план використання коштів на здійснення інвестицій з визначенням об’єктів та обсягів інвестування, джерел фінансування та графіка виконання інвестиційних заходів на плановий період чи більш тривалий термін з відповідними техніко-економічними розрахунками та обґрунтуваннями, що підтверджують доцільність та ефективність передбачуваних інвестицій.

Тому здійснені капітальні вкладення повинні відповідати вимогам визначення інвестиційної програми та погодженими з НКРЕ.

Також звільняється від оподаткування прибуток таких платників податку в межах сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищевказаних цілей. Тобто, виходячи з останнього, звільнятися від оподаткування буде прибуток у межах сум тільки «тіла» кредиту, а кошти на його погашення не будуть враховуватися в пільговому оподаткуванні.

Право на отримання даної пільги мають ті платники податку, які дотримуються трьох основних вимог:

1) сума прибутку, яка звільняється від оподаткування, повинна бути в межах фактичних річних витрат;

2) отримали ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі — НКРЕ, Комісія) на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами, передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та/або постачання електричної енергії за регульованим тарифом;

3) реалізують інвестиційні програми на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, схвалені Комісією.

Схвалення інвестиційних програм регламентується Порядком подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, затвердженим Постановою НКРЕ від 26.07.2007 р. № 1052.

2. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму передбачених проектами, фінансування яких здійснюється за рахунок суб’єктів природних монополій, виробників електричної та/ або теплової енергії відповідно до рішень Кабінету Міністрів України. Даною нормою законодавець звільняє від оподаткування суму прибутку, яка направляється на фінансування природними монополіями та виробника ми електричної та/або теплової енергії, проектів з фінансування відповідно до рішень КМУ

Відповідно до статті 28 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV та статті 1 Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 № 1682-ІІІ природною монополією визнається стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги).

На користування даною пільгою існують три вимоги:

1. Сума прибутку, яка звільняється від оподаткування, повинна бути в межах фактичних річних витрат.

2. Право на отримання такої пільги мають виключно платники податку на прибуток, які відносяться до природних монополій та виробників електричної та/або теплової енергії.

3. Проекти з фінансування повинні реалізовуватися відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

3. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму витрат у межах інвестиційної складової, необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій (боргових цінних паперів), випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації), затвердженого Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Пп. 14.1.82 п. 14.1 статті 14 ПКУ дає тлумачення сутності інвестиційної складової, як коштів, передбачених у тарифі на виробництво, передачу та постачання електричної енергії, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також транспортування, зберігання та постачання природного газу ліцензіата, як частини прибутку, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання для цільового фінансування видатків, пов’язаних із відновленням, реконструкцією, модернізацією основних фондів (у тому числі заходів з підвищення безпеки та дотримання екологічних норм) та будівництвом нових об’єктів підприємств паливно-енергетичного комплексу, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (див. коментар до пп. 14.1.82 п. 14.1 статті 14 ПКУ).

Право на отримання даної пільги мають ті платники податку, які дотримуються трьох основних вимог:

1) сума прибутку, яка звільняється від оподаткування, повинна бути в межах фактичних річних витрат та в межах інвестиційної складової (як кошти, передбачені в тарифі на виробництво, передачу та постачання енергії), необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій (боргових цінних паперів), випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації);

2) отримали ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики України на право здійснення підприємницької діяльності у сфері електроенергетики;

3) реалізують програми фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації), затвердженого Кабінетом Міністрів України або НКРЕ.

Повернення кредитів та інвестицій відшкодовується в межах основної суми таких позичок без урахування сум на обслуговування кредитів.

Відповідно до Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємств» від 17.07.2003 № 322, погашення облігацій — це сукупність дій емітента щодо припинення обігу облігацій, виплати номінальної вартості облігації або надання товарів (послуг) у строки, передбачені умовами розміщення облігацій, та анулювання облігацій відповідно до умов випуску.

154.9. Даним пунктом звільняється від оподаткування прибуток суб’єктів господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення в межах витрат, передбачених інвестиційними програмами на капітальні інвестиції в будівництво (реконструкцію, модернізацію) об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення, та/або сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування зазначених цілей.

Право на отримання даної пільги мають ті платники податку, які дотримуються трьох основних вимог:

1) сума прибутку, яка звільняється від оподаткування, повинна бути в межах фактичних річних витрат, передбачених інвестиційними програмами на капітальні інвестиції в будівництво (реконструкцію, модернізацію) об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення;

2) отримали ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності у сфері водо-, теплопостачання та водовідведення;

3) реалізують програми з водо-, теплопостачання та водовідведення погодженими органом місцевого самоврядування (в межах його компетенції) та схваленими державним органом, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (Міністерство регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України).

У п. 154.2, п. 154.3, п. 154.4 статті 154 ПКУ передбачається цільове використання вивільнених від оподаткування коштів платника податку. У разі якщо такі платники податку використовують вивільнені від оподаткування кошти не за цільовим призначенням, то вони повинні збільшити свої податкові зобов’язання з податку на прибуток в податковому періоді, на який припадає таке нецільове використання, та сплатити такий податок до бюджету шляхом включення доходів та витрат, які пов’язані з діяльністю, яка підпадає під пільговий режим оподаткування, до загальних доходів та витрат платника податку. Крім того, він повинен сплатити пеню відповідно до статті 129 глави 12 розділу 2 ПКУ (див. коментар до даної статті).

У п. 154.8 п. 154.9 цільового використання вивільнених з-під оподаткування коштів не передбачено.

Довідковий коментар до даної статті

У цілях даної статті слід зазначити, що прибуток, який підлягає оподаткуванню і формується за рахунок основної та пільгової діяльності платника податку, визначається шляхом зменшення загального об’єкта оподаткування (позитивного або від’ємного) платника податку на суму прибутку, який звільнено від оподаткування. Потрібно зазначити, що до об’єкта оподаткування включається увесь прибуток, отриманий платником податку протягом звітного періоду, у тому числі й прибуток, який підлягає звільненню від оподаткування.

З метою достовірного ведення податкових розрахунків будь-який об’єкт оподаткування (позитивний або від’ємний) повинен бути зменшений на суму прибутку (позитивну або від’ємну), який звільнено від оподаткування.

Відповідно до п. 30.6 ст.30 ПКУ суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом — платником податків (див. коментар до п. 30.6 ст. 30 ПКУ). Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1233 (далі — Порядок № 1233). Порядок № 1233 є обов’язковим для виконання суб’єктами господарювання, які відповідно до ПКУ не сплачують податки та збори до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг. Суб’єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв’язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг (далі — Звіт) за формою згідно з додатком (п. 2 Порядку № 1233) та подається суб’єктом господарювання за три, шість, дев’ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб’єкт господарювання пільгами не користується, Звіт не подається (п. 3 Порядку № 1233). Відповідно до п.4 Порядку № 1233 у графах «Код пільги згідно з довідником пільг» та «Найменування податкової пільги» Звіту зазначається код та найменування податкової пільги за кожним видом податкових пільг відповідно до довідника пільг, форма та порядок ведення якого затверджуються Державною податковою службою.

Розрахунок прибутку, що звільняється від оподаткування, відображається у додатку ПЗ (далі — додаток ПЗ) до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства (далі — декларація), форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213. Зокрема, у рядку 09 таблиці 1 додатка ПЗ зазначається прибуток, звільнений від оподаткування, або збиток від діяльності, прибуток від якої звільняється від оподаткування. У таблиці 2 додатка ПЗ до декларації зазначаються норми ПКУ, на підставі яких застосовується пільга. Враховуючи, що у додатку ПЗ до декларації не передбачено відображення відповідних витрат в межах, у яких звільняється від оподаткування прибуток підприємств енергетичної галузі згідно з п. 154.8 та 154.9 ст. 154 ПКУ, платники податку у рядках А1, А2, А3 здійснюють прокреслення. Разом з декларацією надається розшифровка сум витрат, у межах яких прибуток зазначених підприємств не оподатковується.

Порядок використання коштів, вивільнених від оподаткування у зв’язку з наданням пільг з податку на прибуток підприємств відповідно до пунктів 15, 17–19 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, затверджений постановою КМУ від 28.02.2011 № 299.

Стаття 155. Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, визначеної статтею 209 цього Кодексу, сплачують податок у порядку і в розмірах, передбачених цим розділом, за підсумками звітного податкового року.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію з податку у строки, визначені законом для річного податкового періоду.

Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу.

Дія абзацу першого цієї статті не поширюється на підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої в річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина й виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), які оподатковуються в загальному порядку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI) зміни, внесені до статті 155 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

Відповідно до «Класифікації видів економічної діяльності»[153] сільське господарство є окремим видом економічної діяльності. Згідно з «Методологічними положеннями щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства»[154] економічною діяльністю є процес вирощування продукції, який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів. За результатами економічної діяльності здійснюються витрати на вирощування, процес вирощування та отримання сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарське підприємство може здійснювати декілька видів економічної діяльності різного характеру, але для їх класифікації визначаються основний, другорядний та допоміжний види економічної діяльності.

З метою оподаткування до основного виду діяльності відносяться підприємства, валовий дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує п’ятдесят відсотків загальної суми валового доходу. Якщо за звітний (податковий) рік валовий дохід підприємств від продажу сільськогосподарської продукції не перевищує п’ятдесяти відсотків загальної суми валового доходу, прибуток таких підприємств не відноситься до сільськогосподарської продукції і оподатковується у загальному порядку.

Другорядним видом економічної діяльності є інший вид економічної діяльності підприємства (крім визначеного, як основний) з виробництва сільськогосподарської продукції. У міжнародній статистичній практиці другорядним видом економічної діяльності прийнято вважати підприємства, якщо обсяг його діяльності становить понад 10 % від загальних показників або не менше 5 % від загального обсягу економічної діяльності відповідного виду по регіону.

Сільськогосподарська продукція, яка виробляється за основним або другорядним видами економічної діяльності, призначена для реалізації на ринку.

До допоміжних видів економічної діяльності відносяться види діяльності, результати яких використовуються сільськогосподарським підприємством з метою забезпечення його основного та другорядних видів економічної діяльності. Допоміжні види сільськогосподарської діяльності не враховуються при розрахунку основного виду економічної діяльності, однак інформація цієї діяльності включається до статистичних показників.

При здійсненні оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи сільськогосподарське підприємство забезпечує накопичення інформації, за допомогою якої визначаються або розраховуються основні показники діяльності: вартість виробленої і реалізованої продукції, чисельність персоналу і витрати на його утримання. Другорядним видом економічної діяльності є інший вид економічної діяльності підприємства (крім визначеного, як основний) з виробництва сільськогосподарської продукції.

Відповідно до абзацу 2 пп. 152.9.1 п. 152.9 статті 152 ПКУ для виробників сільськогосподарської продукції річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року згідно з листом ДПА України від 08.06.2011 № 16070/7/15-0317).

У 2011 році рахується два звітних періоди — з 01.07.2011р. по 31.03.2011 р. та з 01.04.2010 р. по 30.06.2011 р.

Підприємства, які, крім вирощування, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, займаються іншими видами діяльності, з метою оподаткування повинні вести окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності. Такі фінансові результати підлягають оподаткуванню на загальних підставах. Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті і зазначається в Податковій декларації з податку на прибуток (затв. наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213) — додаток ЗП до рядка 13 Податкової декларації, таблиця 1 «Зменшення нарахованої суми податку», код рядка 13.6. Крім того, платники податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, нараховують плату за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті — додаток ІВ «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» до рядка 06.5 податкової декларації, код рядка 06.5.15 «Плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті». Зазначені витрати у декларації формуються згідно з пп.138.10.4 (в) п.138.10 ст.138 «Склад витрат та порядок їх визнання» ПКУ/

Основним джерелом інформації для заповнення даного рядка є обороти за дебетом рахунку 94 «Інша витрати операційної діяльності» в кореспонденції з кредитом рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами».

Первинними бухгалтерськими та іншими документами, що підтверджують понесені витрати є: розрахунок земельного податку, витяги з Земельного кадастру, державні акти на право власності на земельні ділянки, довідки про вартість земельних ділянок тощо.

Первинні документи узагальнюються у відомостях нарахованих податків та зборів, регістрах обліку по рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Сільськогосподарські підприємства здійснюють свою діяльність на землях сільськогосподарського призначення. Земельним кодексом України (гл. 5, ст. 22)[155] зазначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються: землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності; розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення; землі під господарськими будівлями і дворами, інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних (Земельний кодекс ст. 28, п. 1, 2)[156], землі сільськогосподарського призначення можуть належати на правах власності. Право власності на землю цих підприємств набувається шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників, придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Державний земельний кадастр (п. 1 ст. 193 Земельного кодексу)[157] є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт, який встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр призначений для забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств (установ) з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів.

Грошова оцінка земельних ділянок (п. 1 ст. 201 Земельного кодексу)[158] визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання, раціонального використання та охорони земель. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів[159]. Для визначення розміру земельного податку використовується нормативна грошова оцінка земель[160]. Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, на які відсутні матеріали економічної оцінки, визначається за аналогічними агровиробничими групами ґрунтів, які до них прилягають. На відносно гірших землях, на яких не створюється диференційований рентний дохід (з нульовим або від’ємним показником оцінки), нормативна грошова оцінка земель визначається величиною абсолютного рентного доходу — 1,6 ц зерна з гектара.

В основу визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення покладено рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році. Рентний дохід в умовах інфляції обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна), який при визначенні грошової оцінки переводиться у вартісний вираз за поточними цінами на дату оцінки. За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація, а дані оформляються як витяг із технічної документації.

Відповідно до статті 270 розділу XIII ПКУ об’єктом плати за землю є: 1) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Платником плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь, а також наданих у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням (незалежно від категорії земель) розраховуються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1; для багаторічних насаджень — 0,03 (див. коментар до розділу XIII).

Для сільськогосподарських підприємств податкові декларації подаються за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному року — протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року. У разі якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої в річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина й виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), оподатковуються на загальних підставах.

Стаття 156. Особливості оподаткування страховика

156.1. Об’єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

156.1.1. До доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135, 136 цього Кодексу, які визначаються з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею, належать також доходи від страхової діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді:

страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування;

суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя;

доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування;

частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування;

доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки;

нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні;

суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду;

суми винагород, нарахованих страховиком за надання ним послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента;

суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення;

винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування; виключено;

інших доходів, отриманих страховиком.

У цілях цієї статті під терміном «сюрвейєр» слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка здійснює обстеження об’єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з’ясовує причини страхової події.

Під терміном «аварійний комісар» розуміється фізична або юридична особа, яка з’ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством.

Під терміном «аджастер» розуміється фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв’язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов’язань страховика.

156.1.2. До витрат страховика, крім витрат, передбачених статтями 138, 139 цього Кодексу, належать також витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, передбачені цим пунктом.

До витрат страховика в цілях даного пункту відносяться такі витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно):

у вигляді суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством, за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. В цілях даного підпункту до страхових виплат належать виплати ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені умовами договору страхування;

аквізиційні витрати;

витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику та збитків, завданих об’єктам страхування, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків;

витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;

суми винагороди та тантьєми за договорами перестрахування, спів страхування;

нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданими на перестрахування;

повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору;

витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;

витрати на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов’язані зі страховою діяльністю, у тому числі:

витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичних закладів, органів Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо; оплату послуг асистансу;

витрати на оплату послуг, пов’язаних із розробленням умов, правил страхування; послуги актуаріїв;

медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров’я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно до договору страхування здійснюється страховиком;

детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов’язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;

витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;

послуги спеціалістів (у тому числі експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;

витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;

витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком; інші витрати, пов’язані зі страховою діяльністю.

156.1.3. Для цілей цієї статті страхові резерви розраховуються згідно з методикою формування резервів із страхування життя та правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначеними національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

156.2. Особливості визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя.

156.2.1. Об’єктом оподаткування від провадження страхової діяльності зі страхування життя є:

прибуток від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення є прибуток від страхової діяльності, визначений відповідно до цієї статті та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 156.1 цієї статті та підпунктом 153.1.7 пункту 153.1 статті 153, який оподатковується за ставкою, встановленою в пункті 151.2 статті 151 цього Кодексу, в разі виконання вимог до укладення таких договорів, визначених підпунктом 14.1.52 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Витрати від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, крім прямих витрат, включають суми витрат страховика, який здійснює страхування життя розподілених пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя, пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення та інших договорів страхування життя.

виключено.

156.2.2. Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення протягом перших п’яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом третім цього підпункту, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені цим Кодексом до таких договорів, то платник податку, який збільшив витрати згідно з нормами пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, зобов’язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов’язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов’язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, у якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку.

Штрафні санкції за заниження об’єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.

Довгостроковий договір страхування життя, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою.

156.3. Платники податку ведуть окремий облік доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 156 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р, від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

156. Дана стаття ПКУ унормовує особливості оподаткування податком на прибуток страховиків, виходячи із специфіки їх діяльності.

Стаття 156 структурно розподілена на 3 пункти (156.1, 156.2, 156.3). Такий розподіл пов’язаний із:

а) необхідністю визначення об’єкта оподаткування, а також специфічних доходів і витрат страховика, що знайшло своє відображення у виокремленні п.156.1;

б) неоднаковим підходом щодо оподаткування прибутку страховиків за довгостроковими договорами страхування життя і пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення і щодо оподаткування прибутку страховиків за іншими договорами страхування, які не належать до категорії довгострокових, що знайшло своє відображення у виокремленні п. 156.2, в якому йдеться про особливості визначення прибутку як об’єкта оподаткування за довгостроковими договорами страхування життя;

в) неоднаковим підходом до застосування ставок оподаткування за окремими операціями страховиків (у тому числі страховиків-резидентів з нерезидентами), що знайшло своє відображення у виокремленні п. 156.3, який містить вимогу щодо ведення страховиками окремого обліку доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена в п.151.1 ст.151 розділу III ПК.

156.1. Коментований пункт визначає об’єкт оподаткування: прибуток страховика від провадження його діяльності, а також унормовує перелік специфічних доходів і витрат страховика, які впливають на визначення бази оподаткування.

До прийняття ПК поняття «прибуток страховика» і порядок визначення такого прибутку в податковому законодавстві законодавчого унормування не мали, оскільки з 1997 р. і до сьогодні при оподаткуванні страхової діяльності податком на прибуток об’єктом такого оподаткування був не прибуток страховика, а його дохід у вигляді «страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом»[161].

Отже, визначення Податковим кодексом України прибутку страховика як об’єкта оподаткування є принципово важливим не тільки з огляду на необхідність переведення страховиків на загальну систему оподаткування, а й з огляду на необхідність законодавчого унормування такого важливого економічного поняття, як «прибуток страховика».

П. 156.1 структурно розподілений на три підпункти. Перші два з них (пп. 156.1.1 та 156.1.2) унормовують відповідно склад специфічних доходів і специфічних витрат страховиків, які (додатково до доходів і витрат, визначених статтями 135, 136, 138, 139 розділу ІИ ПКУ) враховуються при визначенні прибутку страховика як об’єкта оподаткування. Третій підпункт 156.1.3 унормовує законодавчі підходи щодо визнання обсягів страхових резервів, які (обсяги) прямо позначаються на величині доходів і витрат страховика, а отже, на величині об’єкта оподаткування.

156.1.1. Даний підпункт визначає (але не виключно) склад нарахованих протягом звітного періоду специфічних доходів страховика, пов’язаних з його страховою діяльністю. Зазначені доходи доповнюють перелік доходів, передбачених ст. 135, ст. 136 розділу ІІІ ПКУ.

У абзаці 3 пп. 156.1.1 визначено головний вид доходів страховика, якими є страхові премії, нараховані страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування і перестрахування. Для позначення цих доходів у пп.156.1.1 ПК використовуються терміни «страхові платежі, страхові внески, страхові премії». Зазначені терміни слід розглядати як синоніми, що випливає зі змісту ст. 10 Закону України «Про страхування»: «Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування»[162]. У Директиві Ради ЄЕС «Щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній» для позначення таких доходів страховиків використовується єдиний термін «страхова премія»[163], що потрібно враховувати вітчизняним страховикам при формуванні та поданні фінансової та податкової звітності.

Поняття «страхування», «перестрахування», «співстрахування» унормовуються відповідно ст. 1, ст. 12, ст. 11 Закону України «Про страхування».

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів[164].

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований[165]. Отже, перестраховик нарівні з цедентом (перестрахувальником) несе відповідальність за перестрахованим договором страхування і отримує за це від цедента обумовлену частину страхової премії. Враховуючи це, пп. 156.1.1 передбачено зменшення страхових премій, нарахованих страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, на суму страхових премій, нарахованих для подальшої сплати перестраховику за кожним з видів страхування за договорами перестрахування (з метою усунення подвійного оподаткування страхових премій — у цедента та у перестраховика).

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні бути умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика»[166]. Тому є зрозумілою норма пп. 156.1.1, відповідно до якої страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Принагідно слід зазначити, що відповідно до ст. 137.14 ПКУ, датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі. Тобто страховик несе відповідальність за договором з моменту, передбаченому умовами договору, і саме з цього моменту здійснює збільшення свого доходу.

З іншого боку, за договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, а також договорами пенсійного страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», дохід у вигляді частини страхового внеску визнається у момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів (ст. 137.15 ПК).

Відповідно до абзацу четвертого пп. 156.1.1 ПКУ доходи страховика від страхової діяльності збільшуються на суму від’ємної різниці між величиною страхових резервів, сформованих страховиком на кінець звітного періоду порівняно з величиною страхових резервів, сформованих на кінець попереднього звітного періоду. Збільшення частки перестраховиків у таких страхових резервах, відповідно зменшує цей вид доходів страховика. Коментуючи норму абзацу четвертого, слід зазначити, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування»: «Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя»[167]. Технічні резерви (в їх складі — резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості[168]) формують страховики, які займаються страхуванням іншим, ніж страхування життя. Резерви із страхування життя (у їх складі — резерви довгострокових зобов’язань (математичні резерви; належних виплат страхових сум) формують страховики, що займаються страхуванням життя. В абзаці четвертому даного підпункту у складі страхових резервів об’єднані усі перелічені резерви.

До доходів від страхової діяльності, відповідно до абзацу п’ятого пп. 156.1.1 ПКУ, віднесено інвестиційний дохід, отриманий страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя. Такий дохід може бути отриманий страховиком відповідно до переліку активів, якими згідно з Законом України «Про страхування» можуть бути представлені страхові резерви, а саме: «грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; кредити страхувальникам-фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми…; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України. Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України»[169]. Інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів страхування життя можуть бути отримані лише внаслідок управління переліченими вище законодавчо визначеними активами. Крім того, слід мати на увазі, що отримані інвестиційні доходи від розміщення коштів резервів зі страхування життя мають законодавчо визначений порядок розподілу. У ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначається, що «Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування»[170]. У зв’язку з цим інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життя відокремлюється від решти інвестиційних доходів страховика, що й унаочнює абзац п’ятий пп. 156.1.1.

Враховуючи норму Закону України «Про страхування», відповідно до якої «Грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті…»[171], а також те, що у переліку активів, якими можуть бути представлені страхові резерви, є валютні вкладення, абзацем шостим пп. 156.1.1 ПКУ передбачено у складі доходів від страхової діяльності доходи у вигляді позитивних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви та/або активи, утворені в іноземній валюті. Разом з тим такі доходи, відповідно до пп. 153.1.7 статті 153 ПКУ, не включаються до складу доходів, передбачених ст.153.

Абзац сьомий пп. 156.1.1 унормовує визнання доходами від страхової діяльності сум винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, які (винагороди) не є страховими преміями (страховими внесками, страховими платежами). Це, наприклад, можуть бути винагороди одному із співстраховиків від інших співстраховиків-учасників договору співстрахування за діяльність щодо представлення «всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки»[172]. Або, наприклад, винагороди цеденту від перестраховика у вигляді комісійних за передачу цедентом ризику на перестрахування.

В абзаці восьмому пп. 156.1.1 йдеться про доходи перестраховика у вигляді нарахованих ним часток від страхових внесків, страхових премій за договорами перестрахування. Цей абзац є певною мірою подібним до абзацу третього цього підпункту, проте у третьому абзаці йдеться про доходи страховиків, а у восьмому — про доходи перестраховиків. Крім того, у абзаці восьмому визнається доходом нарахована страхова виплата. У зв’язку з цим варто зауважити, що за Законом України «Про страхування» страхова виплата — це «грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку»[173], отже, страхова виплата має перебувати у складі витрат страховика (перестраховика), а не його доходів. У цьому абзаці, очевидно, йдеться про нараховану цедентом частку перестраховика у компенсації збитку відповідно до зобов’язань перестраховика за укладеним з цедентом договором перестрахування.

В абзаці дев’ятому пп. 156.1.1 враховано доходи страховика від реалізації його права на регресну вимогу, що закріплено ст. 27 Закону України «Про страхування»: «До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток»[174].

Абзац десятий пп. 156.1.1 ПКУ визнає доходом від страхової діяльності відсотки, які отримує перестраховик від цедента у випадку депонування у цедента належної перестраховику страхової премії за укладеними договорами перестрахування. Таке депонування здійснюється з метою оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків між сторонами договору перестрахування. Величина відсотків, які нараховуються на користь перестраховика за депонованими преміями, узгоджується у кожному конкретному випадку сторонами при укладенні договору перестрахування.

У випадку невиконання страхувальником умов договору страхування сума санкцій, визнана ним добровільно або за рішенням суду, відповідно до абзацу одинадцятого пп. 156.1.1, вважається доходом страховика. Ця норма, очевидно, поширюється й на суму санкцій, належних страховику за невиконання страхувальником умов договору співстрахування (щодо відповідальності страховика за договором співстрахування), а також на суму санкцій, належних перестраховику за невиконання перестрахувальником (цедентом) умов договору перестрахування.

Законом України «Про страхування» визначено, що «Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності…»[175]. Отже, страховик може отримувати доходи у вигляді винагород за надання послуг сюрвейєра (огляд майна, яке приймається на страхування та надання висновку про оцінку страхового ризику), аварійного комісара та аджастера (визначення причин, характеру та розмірів збитку під час страхового випадку), страхового брокера та агента, що й визначається абзацем дванадцятим пп.156.1.1.

У випадку дострокового припинення договорів перестрахування перестраховик має повернути цеденту належні йому частки страхових платежів (внесків, премій) відповідно до терміну, який залишився до закінчення дії прямого договору страхування. Згідно з абзацем тринадцятим пп. 156.1.1 нараховані цедентом суми таких належних до повернення страхових платежів (внесків, премій) вважаються його доходом.

Умови договорів перестрахування можуть передбачати винагороди на користь цедента (у тому числі — тантьєму, яка виступає формою участі цедента у прибутку перестраховика) за проведену цедентом селекцію ризиків, внаслідок чого фактична збитковість за укладеними і в подальшому перестрахованими договорами страхування виявилася нижчою за заплановану. Такі винагороди включаються до доходів страховика від страхової діяльності згідно з абзацем чотирнадцятим пп. 156.1.1.

Абзац п’ятнадцятий пп. 156.1.1 «Інші доходи, отримані страховиком» унормовує визнання доходів страховика, які не отримали свого висвітлення в попередніх абзацах цього підпункту.

У абзацах шістнадцятому, сімнадцятому, вісімнадцятому пп. 156.1.1 визначаються відповідно терміни «сюрвейєр», «аварійний комісар», «аджастер». Це фізичні та юридичні особи, послуги яких необхідні страховику при укладенні договорів страхування та виконанні страхових зобов’язань при настанні страхового випадку.

156.1.2. Цей підпункт визначає (але не виключно) склад нарахованих страховиком протягом звітного періоду специфічних витрат при здійсненні ним страхової діяльності. Зазначені витрати доповнюють перелік витрат, передбачених ст.138, ст. 139 розділу ІІІ ПКУ

Перелік специфічних витрат страховика починається з абзацу третього пп. 156.1.2, відповідно до якого витрати страховика збільшуються на суму позитивної різниці між величиною страхових резервів, сформованих страховиком на кінець звітного періоду, порівняно з величиною страхових резервів, сформованих на кінець попереднього звітного періоду. Збільшення частки перестраховиків у таких страхових резервах відповідно зменшує цей вид витрат страховика і навпаки (коментарі щодо складу страхових резервів дано в коментарі до абзацу четвертого пп. 156.1.1).

В абзаці четвертому пп. 156.1.2 унормовано найбільш вагомий вид витрат страховика — нараховані ним у звітному періоді суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. Поняття «страхова виплата» визначене ст. 9 Закону України «Про страхування»: «Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету)», і далі в цій статті: «Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку»[176]. Отже, при формуванні страховиками фінансової та податкової звітності термін «страхова виплата» може використовуватися як єдиний узагальнюючий термін, який охоплює виплати страхового відшкодування, а також ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені договором страхування, про що йдеться у абзаці четвертому пп. 156.1.2.

Страхові виплати, відповідно до вимог цього абзацу, нараховуються за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством. Порядок здійснення страхових виплат регулюється ст. 25 Закону України «Про страхування»: «Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком»[177] (щодо змісту договорів страхування, перестрахування, співстрахування див. коментарі до абзацу третього пп. 156.1.1).

Абзац п’ятий пп. 156.1.2 визначає у складі витрат страховика аквізиційні витрати. Аквізиційні витрати — це витрати, пов’язані з укладанням та пролонгацією договорів страхування[178]. Перелік аквізиційних витрат частково містить абзац шостий цього підпункту (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи щодо проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків) та абзац сьомий цього підпункту (витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування). Враховуючи те, що Основа для висновків Міжнародного стандарту фінансової звітності 4 «Страхові контракти» до аквізиційних витрат відносить «витрати, яких зазнає страховик при продажу, андерайтингу та ініціації нового страхового контракту»[179], такими витратами можна вважати витрати страховика на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов’язані зі страховою діяльністю, в тому числі визначені абзацами: вісімнадцятим (медичне обслуговування при укладені договору страхування життя, здоров’я, якщо оплата такого медичного обстеження, відповідно до договору страхування, здійснюється страховиком); частково — двадцять першим (послуги спеціалістів, зокрема експертів, сюрвейєрів, експертних установ, юристів, яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна); двадцять другим (витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика); двадцять третім (витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо послуг у сфері страхування, що надаються страховиком).

Абзац шостий пп. 156.1.2, крім зазначених вище аквізиційних витрат, містить перелік ліквідаційних витрат страховика (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи щодо проведеної працівниками роботи з оцінки збитків, завданих об’єктам страхування). Ліквідаційні витрати — це «витрати, пов’язані з регулюванням страхових випадків»[180]. Виходячи з цього, до складу ліквідаційних витрат відносять також витрати, визначені абзацами: чотирнадцятим (витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичними закладами, органами Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо); п’ятнадцятим (оплата послуг асистансу, включаючи медичний та технічний асистанс); дев’ятнадцятим (детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов’язані зі встановленням обґрунтування страхових виплат); частково — двадцять першим (послуги спеціалістів, зокрема експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів, яких залучають для визначення розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків).

Абзац восьмий пп. 156.1.2 передбачає витрати перестраховика у вигляді винагород (включаючи тантьєми), що нараховані на користь цедента (перестрахувальника), а також винагороди, нараховані учасниками договору співстрахування на користь страховика, який представляє загальні інтереси співстраховиків у взаємовідносинах зі страхувальником (див. коментар до абзаців сьомого та сімнадцятого пп.156.1.1 щодо змісту таких винагород).

Абзацем дев’ятим пп.156.1.2 до складу витрат віднесено нараховані цедентом на користь перестраховика відсотки на депоновані премії по ризиках, переданих на перестрахування (див. коментар до абзацу десятого пп. 156.1.1 щодо змісту таких нарахувань).

Відповідно до абзацу десятого пп. 156.1.2 до складу витрат страховика включаються повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору. Такі повернення пов’язані з розірванням договорів страхування. Порядок їх здійснення регулюється ст. 28 Закону України «Про страхування»: «У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми»107.

Абзацем одинадцятим пп. 156.1.2 передбачені витрати страховика у вигляді від’ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті (див. коментар до абзацу шостого пп. 156.1.1 щодо змісту таких операцій). Разом з тим такі витрати, відповідно до пп. 153.1.7 статті 153 ПКУ, не включаються до складу витрат, передбачених ст. 153.

Абзацами дванадцятим (витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності); шістнадцятим (витрати на оплату послуг, пов’язаних з розробленням умов, правил страхування); сімнадцятим (послуги актуаріїв); двадцятим (витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації) пп. 156.1.2 передбачені витрати страховиків на оплату відповідних послуг, необхідних для виконання страхової діяльності, які надаються страховику сторонніми фізичними та юридичними особами.

Абзац двадцять четвертий пп. 156.1.2 «Інші витрати, пов’язані зі страховою діяльністю» унормовує визнання витрат страховика, які не отримали свого висвітлення у попередніх абзацах цього підпункту.

156.1.3. Цим підпунктом зазначається, що методика формування резервів із страхування життя, а також правила формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Страхові резерви, а також частки перестраховиків у страхових резервах, розраховані відповідно до зазначених методики та правил, визнаються при визначенні прибутку страховика як об’єкта оподаткування (див. коментар до абзацу четвертого пп. 156.1.1 та до абзацу третього пп. 156.1.2).

156.2. Цим пунктом визначаються особливості визначення прибутку для цілей оподаткування страховика, що здійснює страхування життя.

«Страхування життя» — це поняття, яке об’єднує ті види особистого страхування, за якими передбачається «обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом усього строку дії договору страхування життя»[181].

У зв’язку з такою специфікою договорів страхування життя Законом України «Про страхування» встановлено, що «Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії»[182].

Договори страхування життя підрозділяються на дві групи:

— короткотермінові (як правило, в межах року), які забезпечують страховий захист лише на випадок смерті страхувальника (застрахованої особи) та не передбачають процедури нагромадження страхових платежів, внесків, премій для подальшої виплати страхувальнику (застрахованій особі);

— довготермінові (включаючи пенсійне страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення), які забезпечують не тільки страховий захист страхувальника (застрахованої особи) на випадок смерті, але й нагромадження протягом дії таких договорів страхових платежів, внесків, премій для подальшої виплати на користь страхувальника (застрахованої особи) одноразово або у вигляді ануїтетів при настанні обумовленої у договорі події (закінчення терміну дії договору страхування; досягнення страхувальником (застрахованою особою) певного віку тощо).

Прибуток страховика від операцій короткотермінового страхування життя оподатковується на загальних засадах.

Прибуток від операцій довготермінового страхування життя (включаючи пенсійне страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення) оподатковується на пільгових засадах, відповідно до пп. 156.2.1 ПКУ

156.2.1. Цим підпунктом унормовуються:

а) порядок визначення об’єкта оподаткування від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення (з метою визначення тієї частини прибутку страховика, яка буде підлягати пільговому оподаткуванню). Прибуток від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення визначається на основі доходів та витрат, унормованих пунктом 156.1 коментованої статті.

Проте, відповідно до пп. 153.1.7 п. 153.1 Податкового кодексу, до складу доходів чи витрат не включаються позитивні чи від’ємні курсові різниці, отримані від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, якщо страхові резерви та активи утворені в іноземній валюті. Це є новою податковою пільгою для страховиків, що здійснюють операції зі страхування життя. Необхідність такої пільги пов’язана з тим, що відповідно до Закону України «Про страхування»: «Грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті…»[183], а також із тим, що до переліку актівів, якими можуть бути представлені страхові резерви, входять валютні вкладення[184].

Крім того, згідно з абзацем другим пп. 156.2.1, при визначенні прибутку (як об’єкта оподаткування) до витрат від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення включаються не тільки прямі витрати, а ще й витрати, які мають бути розподілені між діяльністю страховика за довгостроковими і короткостроковими договорами страхування життя. Сума таких витрат визначається пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя та інших договорів страхування життя. На суму цих витрат, відповідно, зменшується величина прибутку від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення;

б) порядок застосування ставки оподаткування щодо прибутку від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення. Ця ставка встановлена пунктом 151.2 статті 151 ПКУ і дорівнює 0 відсотків;

в) вимоги щодо кваліфікації договорів страхування життя як таких, діяльність за якими підпадає під пільгове оподаткування податком на прибуток за ставкою 0 відсотків. Такі вимоги встановлені підпунктом 14.1.52 статті 14 ПК: «договір довгострокового страхування життя — договір страхування життя строком на 5 і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 5 років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку — роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя»[185] (заборону роботодавцю бути вигодонабувачем за договорами довгострокового страхування життя встановлено з метою запобігання фінансових зловживань з боку роботодавця-страхувальника, у тому числі стосовно застрахованих працівників).

Прибуток від інших договорів страхування життя, які не відповідають зазначеним вимогам, підпадає під загальний порядок оподаткування, передбачений для страховиків з урахуванням особливостей їх діяльності.

156.2.2. Цим пунктом унормовуються податкові наслідки для сторін довгострокового договору страхування життя чи договору з недержавного пенсійного забезпечення у випадку розірвання такого договору протягом перших п’яти років його дії з будь-яких причин до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством (у результаті такого розірвання може відбутися часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед страхувальником (застрахованою особою), та у випадку порушень інших вимог, встановлених цим Кодексом до договорів довгострокового страхування життя.

У таких випадках страхувальник (платник податку на прибуток), який збільшив свої витрати на суму сплачених страхових внесків на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення найманої ним фізичної особи згідно з нормами пункту 142.2 ст. 142 ПК у минулі звітні періоди, зобов’язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов’язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов’язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку. Тобто ця стаття ПК встановлює правила включення до доходів платника податку попередньо сплачених страхових внесків, що були віднесені до витрат, із нарахуванням у встановленому порядку пені.

Податкові наслідки розірвання довгострокових договорів страхування життя та пенсійного страхування стосуються лише роботодавця-страхувальника, який є платником податку на прибуток. На страховика, з яким було укладено такі договори, податкові наслідки не поширюються.

Абзацем другим пп. 156.2.3 передбачено, що штрафні санкції за заниження об’єкта оподаткування у попередніх звітних періодах на суму сплачених страхових внесків за довгостроковими договорами страхування життя та пенсійного страхування у випадках подальшого розірвання таких договорів як до страховика, так і до страхувальника (платника податку) не застосовуються, оскільки розірвання такого договору не розглядається як правопорушення.

Абзац третій пп. 156.2.3 унормовує порядок поводження сторін довгострокового договору страхування життя, в якому страхувальником є роботодавець, а застрахованою особою виступає працівник, при зміні страхувальника за таким договором. Такий договір, відповідно до абзацу першого пп.156.2.2, не вважається розірваним. Він може передбачати зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи; зміну страховика на нового страховика. Але при цьому така зміна страхувальника повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою. При виконанні вимог абзацу третього пп. 156.2.3 зазначений договір страхування вважається таким, що відповідає вимогам ПКУ, визначеним пп. 14.1.52 п. 14.1 статті 14 ПКУ.

156.3. Цей пункт встановлює вимоги щодо окремого обліку страховиком доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена у п. 151.1 ст. 151 розділу III ПКУ, тобто нижчою за основну ставку податку — 16 відсотків.

Таким прибутком є оподатковуваний за ставкою 0 відсотків прибуток від страхової діяльності страховика, що здійснює страхування життя, у випадках, встановлених пунктом 156.2 цієї статті.

Крім того, ставки, нижчі за 16 відсотків, застосовуються при оподаткуванні страхових операцій з нерезидентами у випадках, встановлених п.160.6 ст.160 розділу III ПК (дивись відповідні коментарі), відповідно до якого «страховики або інші резиденти, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів, зобов’язані оподатковувати суми, що перераховуються, таким чином:

— у межах договорів із обов’язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб-нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів «Зелена карта» — за ставкою 0 відсотків;

— у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому цього пункту, — за ставкою 4 відсотки суми, що перераховується, за власний рахунок страховика у момент здійснення перерахування такої суми;

— під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному таким уповноваженим органом, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеним уповноваженим органом), а також під час укладання договорів перестрахування з обов’язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, — за ставкою 0 відсотків;

— в інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому — четвертому цього пункту, — за ставкою 12 відсотків суми таких виплат за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат»[186].

Стаття 157. Оподаткування неприбуткових установ та організацій

157.1. Ця стаття застосовується до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих згідно з вимогами законодавства та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які є:

а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для провадження благодійної діяльності; громадськими організаціями, створеними з метою надання реабілітаційних, фізкультурно-спортивних для інвалідів (дітей-інвалідів) та соціальних послуг, правової допомоги, провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, просвітньої, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями, громадськими організаціями інвалідів, спілками громадських організацій інвалідів та їх місцевими осередками, створеними згідно із відповідним законом; науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами ІІІ-IV рівнів акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави; заповідниками, музеями та музеями-заповідниками;

в) кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами;

г) іншими, ніж визначені в підпункті «б» цього пункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

ґ) спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників (членів, учасників), що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників (членів, учасників) та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів;

д) релігійними організаціями, зареєстрованими в порядку, передбаченому законом;

е) житлово-будівельними кооперативами та об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку;

є) професійними спілками, їх об’єднаннями та організаціями профспілок, а також організаціями роботодавців та їх об’єднаннями, утвореними в порядку, визначеному законом.

157.2. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «а» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг, у тому числі доходів державних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі від надання платних послуг, пов’язаних з їх основною статутною діяльністю;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.3. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «б» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від ведення їх основної діяльності, з урахуванням положень пункту 157.13 цієї статті;

дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін.

157.4. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «в» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів, які надходять до кредитних спілок або пенсійних фондів у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законом;

доходів від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивних доходів) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону з цих питань;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.5. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «г» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

разових або періодичних внесків, відрахувань засновників і членів;

коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від провадження їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевих бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.6. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «ґ» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

разових або періодичних внесків засновників і членів;

пасивних доходів;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

157.7. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «д» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів.

157.8. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «е» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям для забезпечення потреб їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів.

157.9. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «є» пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді вступних, членських та цільових внесків, відрахувань коштів підприємств, установ і організацій на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань і пасивних доходів, а також вартість майна та послуг, отриманих первинною профспілковою організацією від роботодавця згідно з положеннями колективного договору (угоди), з метою забезпечення умов діяльності такої профспілкової організації відповідно до статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

157.10. Доходи або майно неприбуткових організацій, за винятком неприбуткових організацій, визначених у підпунктах «а» і «в» пункту 157.1 цієї статті, не підлягають розподілу між їх засновниками, учасниками або членами та не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника або члена такої неприбуткової організації, її посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «а» пункту 157.1 цієї статті, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) для утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (у тому числі фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання зазначених організацій, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року.

При цьому із суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок, передбачений у пункті 151.1 статті 151 цього розділу, не сплачується.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися зазначеними закладами, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті «в» пункту 157.1, розподіляються виключно між їх учасниками в порядку, встановленому відповідним законом.

157.11. У разі якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених пунктом 157.5 цієї статті, на кінець першого кварталу року, що настає за звітним, перевищують 25 відсотків загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов’язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами першого кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку.

Незалежно від положень абзацу першого цього пункту, у разі якщо неприбуткова організація отримує дохід із джерел, інших, ніж визначені пунктами 157.2-157.9 цієї статті, така неприбуткова організація зобов’язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих із таких інших джерел, що зменшена на суму витрат, пов’язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

У підрахунку суми перевищення доходів над витратами згідно із абзацом першим цього пункту, а також при визначенні сум оподатковуваного прибутку згідно з абзацом другим цього пункту сума амортизаційних відрахувань не враховується.

157.12. З метою оподаткування центральний орган державної податкової служби веде реєстр всіх неприбуткових організацій та їх відокремлених підрозділів, які звільняються від оподаткування згідно з положеннями цього пункту.

Право неприбуткової організації на користування пільгами в оподаткуванні податком на прибуток виникає після внесення такої організації до Реєстру неприбуткових організацій та установ органами державної податкової служби в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація неприбуткових організацій здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законодавством.

Перереєстрація такої неприбуткової організації у випадках, передбачених законом, здійснюється без справляння будь-якої плати з такої неприбуткової організації.

157.13. У разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зараховані до доходу бюджету, якщо інше не передбачено законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації.

157.14. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок обліку і подання податкової звітності про використання коштів неприбуткових організацій (визначених у підпункті «є» пункту 157.1 цієї статті в частині обліку і подання податкової звітності за доходами, що підлягають оподаткуванню) та вирішує питання про виключення організацій із Реєстру неприбуткових організацій та установ і оподаткування їх доходів у разі порушення ними положень цього Кодексу та інших законодавчих актів про неприбуткові організації. До порушень також належить використання звільнених від оподаткування коштів на цілі, не передбачені статутом, зокрема, для провадження господарської діяльності. Кошти та майно, використані не за цільовим призначенням, вважаються доходом і підлягають оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу. Рішення центрального органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в судовому порядку.

157.15. Термін «державні послуги» слід розуміти як будь-які платні послуги, обов’язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. До розуміння терміна «державні послуги» не включаються податки, збори (обов’язкові платежі), визначені цим Кодексом.

Під терміном «основна діяльність» для цілей цього підпункту слід розуміти діяльність неприбуткових організацій, яка визначена для них як основна законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, у тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

До основної діяльності також включається продаж неприбутковою організацією товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов’язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг є нижчою від звичайної або якщо така ціна регулюється державою.

До основної діяльності не включаються операції з надання товарів, виконання робіт, надання послуг неприбутковими організаціями, визначеними в підпунктах «в» — «ґ» пункту 157.1 цієї статті, особам, іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій. Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження щодо поширення норм цього пункту на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі, якщо такий продаж загрожує або суперечить

правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком та надають аналогічні товари, виконують роботи, надають послуги, про таке порушення. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку згідно з нормами законів, що регулюють їх діяльність.

157.16. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, отримані у вигляді коштів як третейський збір.

157. Коментована стаття регламентує принципи оподаткування доходів установ та організацій, яким у момент реєстрації в органах Державної податкової служби присвоюється ознака неприбутковості — від 0001 до 0016.

Залежно від фінансування неприбуткові організації (НО) класифікують (табл. 3.27) на:

— бюджетні установи та організації, основними джерелами фінансування для яких є цільове фінансування та цільові надходження з бюджету;

— небюджетні неприбуткові організації, що функціонують за рахунок коштів цільового фінансування та цільових надходжень з бюджету та позабюджетних фондів, а також від зовнішніх донорів (юридичних та фізичних осіб), безповоротної допомоги.

В основі діяльності НО — непідприємницька діяльність, що не передбачає отримання прибутку. Зазначені юридичні особи можуть проводити за окремим кошторисом операції підприємницького характеру. При цьому під очікувані надходження від госпрозрахункової діяльності плануються відповідні витрати, пов’язані з її веденням.

Таблиця 3.27

Класифікація неприбуткових організацій[187]

Структура Неприбуткові організації ознаки неприбутковості Бюджетні установи та організації 0001 Органи державної влади України: підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади; заклади і установи освіти, науки, культури, охорони здоров’я, архівні установи, засновані на державній та комунальній власності, які утримуються за рахунок бюджету 0002 Установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів: відділ освіти, відділ культури, фінансове управління, управління сільського господарства, відділ соцзабезпечення, соціальна служба молоді, відділ земельних ресурсів, відділ державного казначейства, ДПІ, відділ УМВС, відділ статистики, пожежна частина, СПТУ, виправна колонія, дитячі санаторії та інші 0003 Органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст 0004 Установи, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів: лікарні ветеринарної медицини, лікарні, санепідемстанції, школи — інтернати, госпіталі, оздоровчі дитячі табори, ДЮСШ, дитячі будинки та інші Небюджетні неприбуткові організації 0005 Благодійні фонди (організації), створені у порядку, визначеному Законом для проведення благодійної діяльності, що діють на підставі Законів України «Про благодійництво та благодійні організації», «Про гуманітарну допомогу», інших нормативно-правових актів 0006 Громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності. У своїй діяльності керуються Законом України «Про об’єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами 0007 Творчі спілки, які діють на підставі законів України «Про об’єднання громадян», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», інших нормативно-правових актів 0008 Політичні партії, які діють на підставі Конституції України, Закону України «Про об’єднання громадян», інших нормативно-правових актів 0009 Пенсійні фонди, які в своїй діяльності керуються законами України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про страхування», іншими нормативно-правовими актами 0010 Кредитні спілки, які діють на підставі Закону України «Про кредитні спілки», інших нормативно-правових актів 0011 Інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку. Керуються у своїй діяльності Законом України «Про об’єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами 0012 Спілки, асоціації, інші об’єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів. Керуються Законом України «Про об’єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами 0013 Релігійні організації, що керуються в своїй діяльності Конституцією України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», іншими нормативно-правовими актами 0014 Науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади ІІТ-ТУ рівнів акредитації, яким надається підтримка держави. Керуються у своїй діяльності Законом України «Про освіту», іншими нормативно-правовими актами 0015 Житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, які керуються у своїй діяльності законами України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про об’єднання громадян», іншими нормативно-правовими актами 0016 Профспілкові організації: професійні спілки, їх об’єднання та організації профспілок, що утворені в порядку, визначеному Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»

Пункти 157.2-157.7 статті 157 ПКУ дають вичерпний перелік джерел фінансування діяльності НО, що звільняються від оподаткування.

Для органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (ознака неприбутковості 0001–0004), це:

— кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

— пасивні доходи;

— кошти або майно, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг (у тому числі доходи державних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг (зокрема, платних), пов’язаних з їх основною статутною діяльністю);

— дотації або субсидії, отримані з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для благодійних фондів і благодійних організацій, громадських організацій. творчих спілок, політичних партій, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів ТТТ-ТУ рівня акредитації, заповідників, музеїв (ознака непр.0005–0008, 0014):

— кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

— пасивні доходи;

— кошти або майно, які надходять від ведення їх основної діяльності;

— дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін).

Для кредитних спілок, пенсійних фондів (ознака непр. відповідно 0010, 0009):

— кошти, які надходять у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законодавством;

— доходи від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивні доходи) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до Закону з цих питань;

— дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для інших юридичних осіб, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів (ознака непр.0011);

— кошти або майно, які надходять від провадження їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів;

— дотації або субсидії, отримані із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким НО або через них їх одержувачам, згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін).

Для спілок, асоціацій та інших об’єднань юридичних осіб (ознака непр. 0012):

— разові або періодичні внески засновників і членів;

— пасивні доходи;

— дотації або субсидії, отримані з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги, що надаються таким НО відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються організаціям або через них їх одержувачам, згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін).

Для релігійних організацій (ознака непр. 0013):

— кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

— будь-які інші доходи від надання культових послуг;

— пасивні доходи.

Для житлово-будівельних кооперативів та об’єднань співвласників багатоквартирного будинку (ознака непр.0015):

— внески;

— кошти або майно, які надходять таким НО для забезпечення потреб їх основної діяльності;

— пасивні доходи.

Для професійних спілок, їх об’єднань та організацій профспілок, а також організацій роботодавців та їх об’єднань (ознака непр. 0016):

— вступні, членські та цільові внески;

— відрахування коштів підприємств, установ і організацій на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу;

— безповоротна фінансова допомога чи добровільні пожертвування;

— пасивні доходи.

Отже, не підлягають оподаткуванню кошти цільового фінансування та цільових надходжень, безповоротної допомоги, що забезпечують основну діяльність НО.

Цільове фінансування — виділення фінансових ресурсів із завчасно обумовленими та затвердженими умовами їх використання. Надаються протягом певного періоду для досягнення визначеної мети.

Приклади цільового фінансування:

— зовнішнього: субсидії з державного та місцевих бюджетів, асигнування з бюджету на соціальні потреби та утримання бюджетних установ та організацій, будівництво доріг, житла за рахунок позабюджетних коштів тощо;

— внутрішнього: фінансування об’єктів соцкультпобуту юридичними особами-утримувачами, фінансування інноваційного проекту власними коштами підприємства тощо.

Цільові надходження — надходження коштів, матеріальних та нематеріальних активів цільового призначення для виконання юридичною особою-отримувачем певних завдань (реалізації програм, проектів, заходів), попередньо обумовлених з надавачем. У більшості випадків цільові надходження мають нетривалий характер, сприяють у вирішенні окремих завдань у межах цільового проекту.

Прикладами цільових надходжень є отримані виробничі запаси для виконання ліквідаційних робіт внаслідок стихійного лиха, отримане обладнання для реалізації інноваційного проекту, виділена підприємством готова продукція для виконання окремих операцій (заходів, проектів) тощо.

Безповоротна допомога (БД) — передача активів та надання економічних вигод однією юридичною чи фізичною особою іншій з метою матеріально-технічної та фінансової підтримки. БД, що надається неприбутковим організаціям для підтримки їх основної діяльності, набуває характеру цільового використання (цільового фінансування та цільових надходжень) і повинна використовуватись відповідно до попередно затвердженого кошторису.

Вітчизняна нормативна база регламентує наступні форми БД[188]: безповоротна фінансова допомога; благодійні внески та пожертви; членські внески.

Якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання НО, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року без сплати податку із суми перевищення.

У випадку отримання неприбутковою організацією доходів із джерел, інших, ніж визначені пунктами 157.2-157.7 цієї статті, така організація зобов’язана сплатити податок на прибуток, що визначається як сума доходів, отриманих із таких джерел, зменшена на суму витрат, пов’язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

Приклад 1. Регіональним відділенням Фонду державного майна України в звітному періоді отримано 1400 тис. грн коштів із загального фонду бюджету та 300 тис. — із спеціального фонду бюджету. У цьому ж періоді реалізовано автомобіль за ціною 48 тис. грн з ПДВ (переоціненою вартістю 80 тис. грн та сумою нарахованого зносу 62 тис. грн).

Кошти з бюджету не оподатковуються. Підлягає оподаткуванню податком на прибуток сума перевищення ціни продажу над залишковою вартістю, без ПДВ. Установа (неприбуткова організація) за результатами звітного періоду, в якому відбулась операція (III кварталу), зобов’язана сплатити податок на прибуток за ставкою 23 % відповідно до ст. 151.1:

((48 тис. грн. — 8 тис.) — (80 тис. грн — 62 тис. грн)) ×0, 23 = 5,06 тис. грн.

Режим оподаткування, передбачений ст.157, застосовується виключно до основної діяльності НО. Статутні документи організацій повинні містити вичерпний перелік видів їх діяльності, які не передбачають одержання прибутку в рамках основної діяльності.

Відповідно до ст. 157.13 під терміном «основна діяльність» для цілей оподаткування слід розуміти діяльність НО, яка визначена для них як основна Законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, в тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

До основної діяльності також включається продаж організацією товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку НО, та які є тісно пов’язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг є нижчою від звичайної або коли така ціна регулюється державою.

До основної діяльності не включаються операції з надання товарів, виконання робіт, надання послуг неприбутковими організаціями, визначеними в підпунктах «в»-«ґ» пункту 157.1 цієї статті (кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами, спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність за винятком отримання пасивних доходів), особам, іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій.

Кабінет Міністрів України може вводити тимчасові обмеження щодо поширення норм цього пункту на продаж неприбутковими організаціями окремих товарів чи послуг у разі, коли такий продаж загрожує або суперечить правилам конкуренції на ринку визначеного товару, при існуванні достатніх доказів, наданих особами, які оподатковуються цим податком та надають аналогічні товари, виконують роботи, надають послуги, про таке порушення.

Визначальну роль у дотриманні статусу неприбутковості відіграє баланс доходів та витрат (видатків) попередньо затвердженого кошторису діяльності організації.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до певних призначень.

Кошторис діяльності небюджетної неприбуткової організації не має суперечити законодавству, відповідно до якого організацію створено. Особливістю такого кошторису є включення у доходи очікуваних сум цільового фінансування та цільових надходжень, у витрати — використання отриманих цільових активів.

Неприбуткові організації складають кошториси на кожний вид фінансування та на кожний вид діяльності (утримання організації, виконання окремих програм та проектів тощо).

Особливої уваги потребує баланс доходів та витрат спілок, асоціацій та інших об’єднань юридичних осіб, створених для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів (ознака непр. 0012).

Коли доходи зазначених НО, отримані протягом звітного (податкового) року з перелічених вище джерел, на кінець першого кварталу року, що настає за звітним, перевищують 25 відсотків загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така організація зобов’язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 до суми такого перевищення.

Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами І кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку.

Приклад 2: Спілка художників отримала в 2011 р. членських внесків на суму 4000 грн, пасивних доходів на суму 1000 грн, гуманітарної допомоги на суму 6000 грн. На кінець першого кварталу 2012 р. невикористаними на заходи, передбачені кошторисом діяльності спілки в 2011 році та в першому кварталі 2012 р., залишилися 4500 грн.

Визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток:

— 25 % суми отриманих в 2011 році доходів, що звільняються від оподаткування: (4000 грн + 1000 грн+6000 грн)×0,25 = 2750 грн;

— нерозподілена сума прибутку: 4500 гри — 2750 гри = 1750 гри;

— податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою 21 % до суми перевищення: 1750 грн×0,21 = 367, 50 гри.

Стаття 158. Особливості оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій

158.1. Звільняється від оподаткування 80 відсотків прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України:

устаткування, що працює на відновлюваних джерелах енергії;

матеріали, сировина, устаткування та комплектуючі, які будуть використовуватись у виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії;

енергоефективне обладнання і матеріали, вироби, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

засоби вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів;

устаткування для виробництва альтернативних видів палива.

Платник повинен забезпечити окремий облік прибутку або збитку, отриманого від продажу на митній території України товарів, зазначених в абзаці першому цього пункту.

Суми коштів, вивільнених у зв’язку з наданням податкової пільги, спрямовуються платником податку на збільшення обсягів виробництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення цільового використання коштів платник податку зобов’язаний визначити прибуток, не оподаткований у зв’язку з наданням податкової пільги, та оподаткувати його в поточному періоді, а також сплатити за відповідний період пеню в розмірах, визначених цим Кодексом.

158.2. Звільняється від оподаткування 50 відсотків прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів.

До Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, включаються підприємства, установи та організації, включені до галузевих програм із енергоефективності і за результатами проведення експертизи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, та отримали висновок такого органу про відповідність енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, що вже впроваджені або перебувають на стадії розроблення та впровадження, критеріям енергоефективності та включені до галузевих програм з енергоефективності.

Ведення Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, покладається на центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Порядок включення підприємств до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів, затверджується центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

При впровадженні платником податку енергоефективних заходів та енергоефективних проектів такий платник повинен забезпечити окремий облік прибутку/збитку, отриманого від здійснення зазначених заходів та реалізації проектів, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

158.3. Норми пунктів 158.1 та 158.2 цієї статті діють протягом п’яти років з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва.

158. Особливий режим оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій, діє в Україні з 16.03.2007 р. та регламентується статтею 16 Закону України від 1 липня 1994 року № 74/94 ВР «Про енергозбереження», Законом України від 16 березня 2007 року № 760-У «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження».

Закон України від 1 липня 1994 року № 74/94 ВР «Про енергозбереження» трактує енергоефективну продукцію, технологію, обладнання як продукцію або метод, засіб її виробництва, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками. Впровадження енергозберігаючих технологій — це діяльність, спрямована на впровадження у виробництво методів або засобів, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками.

158.1. Повний перелік пільг з податку на прибуток дивись у табл. 3.23 (коментар до статті 154 ПКУ). Серед сукупності пільг звільняється від оподаткування 80 % прибутку підприємств, який отриманий від продажу на митній території України товарів власного виробництва. Перелік груп таких товарів надається в коментованому пункті статті 158, а конкретні види товарів будуть встановлені Кабінетом Міністрів України.

Норми коментованої статті виділяють п’ять груп товарів, які підлягатимуть пільговому оподаткуванню, виходячи з яких КМУ буде розробляти чіткий перелік конкретних видів товарів[189]. А саме:

1. Устаткування, що працює на відновлюваних джерелах енергії[190].

2. Матеріали, сировина, устаткування та комплектуючі, які будуть використовуватись у виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії[191].

3. Енергоефективне обладнання і матеріали, вироби, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів[192].

4. Засоби вимірювання, контролю та управління витратами[193] паливно-енергетичних ресурсів.

5. Устаткування для виробництва альтернативних видів палива[194].

Отже, фактично для отримання права на таку пільгу є три умови:

1) законодавчо визначені види товарів;

2) виробництво визначених товарів виключно на території України;

3) продаж визначених товарів виключно на митній території України.

Платник податку, який користується даною пільгою, повинен вести

окремий облік прибутку або збитку, і відтак — доходів і витрат, який отриманий внаслідок пільгового оподаткування.

Кошти, які вивільняються з-під оподаткування, повинні використовуватися за цільовим призначенням — збільшення обсягів виробництва. Порядок використання таких коштів регламентуватиметься Кабінетом Міністрів України.

У випадку, якщо такі платники податку використовують вивільнені від оподаткування кошти не за цільовим призначенням, то вони повинні збільшити свої податкові зобов’язання з податку на прибуток у податковому періоді, на який припадає таке нецільове використання, та сплатити такий податок до бюджету шляхом включення доходів та витрат, які пов’язані з діяльністю, яка підпадає під пільговий режим оподаткування до загальних доходів та витрат платника податку. Крім того, він повинен сплатити пеню відповідно до статті 129 глави 12 розділу 2 ПКУ (див. коментар до даної статті).

У цілях даної статті слід зазначити, що прибуток, який підлягає оподаткуванню і формується за рахунок основної та пільгової діяльності платника податку, визначається шляхом зменшення загального об’єкта оподаткування (позитивного або від’ємного) платника податку на суму прибутку, який звільнено від оподаткування. Слід зазначити, що до об’єкта оподаткування включається увесь прибуток, отриманий платником податку протягом звітного періоду, в тому числі й прибуток, який підлягає звільненню від оподаткування.

З метою достовірного ведення податкових розрахунків будь-який об’єкт оподаткування (позитивний або від’ємний) повинен бути зменшений на суму прибутку (позитивну або від’ємну), який звільнено від оподаткування.

158.2. Суб’єкти підприємницької діяльності — платники податку на прибуток, які включені до Державного реєстру підприємств, установ та організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів[195] (далі — Реєстр) та отримують прибуток від їх здійснення, мають право на звільнення від оподаткування 50 % такого прибутку.

Процедура включення підприємств, установ, організацій усіх форм власності до Реєстру регламентується Наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 01.04.2008 р. № 49 «Про затвердження Порядку до включення до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 р. за № 318/15009. Відповідно до цього Наказу (п. 1.3) до Реєстру включаються юридичні особи, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів та включені до галузевих програм з енергозбереження і за результатами проведення експертизи органами Державної інспекції з енергозбереження (далі — державна експертиза) отримали висновок про відповідність енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів, що вже впроваджені або знаходяться на стадії розробки та впровадження, критеріям енергозбереження.

Відповідно до п. 2.1 цього Наказу включення до Реєстру здійснює Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (далі — НАЕР).

Отже, для отримання даної пільги необхідно дотримуватися двох вимог:

1. Здійснення енергоефективних заходів та реалізація енергоефективних проектів.

2. Отримати свідоцтво національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів про внесення такого платника податку до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів.

Відповідно до п. 2.5. наказу, щоб отримати свідоцтво, платник повинен подати заяву та такий пакет документів:

1. Копії установчих документів.

2. Висновок державної експертизи з енергозбереження про відповідність енергозберігаючих заходів та/або енергоефективних проектів, що вже впроваджені на підприємстві або знаходяться на стадії розробки та впровадження, критеріям енергозбереження.

3. Копія затвердженої та погодженої в установленому порядку галузевої програми енергозбереження, до якої включені енергозберігаючі заходи або енергоефективні проекти юридичної особи, завірена відповідним органом виконавчої влади.

4. Розрахунки очікуваних втрат доходів державного бюджету у зв’язку з наданням юридичній особі податкових пільг та пропозиції щодо джерел їх покриття.

5. Клопотання міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади відповідної галузі про включення юридичної особи до Реєстру з підтвердженням джерел покриття втрат доходів державного бюджету.

Включення підприємств до галузевих програм із енергозбереження здійснюється на підставі Розпорядження КМУ від 17 грудня 2008 р. № 1567-р «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів»[196].

Механізм визначення критеріїв енергоефективності програм і заходів регламентується Типовою методикою «Загальні вимоги до організації та проведення енергетичного аудиту», затвердженою наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 20 травня 2010 року № 56. Відповідно до цієї методики критеріями[197] економічної ефективності можуть бути:

1. Затрати на розробку, впровадження та експлуатацію.

2. Економічний ефект від впровадження (прибуток, рентабельність, період окупності).

3. Співвідношення затрат та економічного ефекту, вираженого у певній формі.

Платник податку, який користується даною пільгою, повинен вести окремий облік прибутку або збитку, і відтак, — доходів і витрат, який отриманий внаслідок пільгового оподаткування у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

158.3. Дані пільги, зазначені в п. 158.1. та 158.2. статті 158 ПКУ, діють з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва протягом п’яти років. Момент отримання першого прибутку визначається платником податку відповідно до порядку, затвердженого КМУ.

Стаття 159. Безнадійна та сумнівна заборгованість

159.1. Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості.

159.1.1. Платник податку — продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку — продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов’язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Норми цього підпункту не поширюються на проценти та комісії, щодо яких було сформовано страховий резерв за рахунок збільшення витрат згідно з пунктом 159.2 цієї статті.

159.1.2. Платник податку — покупець зобов’язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Платник податку — продавець у разі якщо суд не задовольняє позов (заяву) такого продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення заборгованості або її частини (крім припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв’язку з погашенням покупцем заборгованості або її частини після подання продавцем позову (заяви)), зобов’язаний збільшити:

дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту;

витрати відповідного податкового періоду на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі заборгованості, включеної до доходу відповідно до цього підпункту) товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість, попередньо віднесену ним до зменшення витрат згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту.

На суму додаткового податкового зобов’язання, розрахованого внаслідок такого збільшення доходів та витрат, нараховується пеня, визначена з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення додаткового податкового зобов’язання. Зазначена пеня розраховується за строк із першого дня податкового періоду, що настає за періодом, протягом якого відбулося зменшення доходу та витрат згідно з підпунктом

159.1.1 цього пункту, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу та витрат, та сплачується незалежно від значення податкового зобов’язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства, починаючи з дати укладення такої мирової угоди.

159.1.3. Повідомлення про зменшення доходу або витрат з посиланням на положення підпунктів 159.1.1 та/або 159.1.2 цього пункту платник податку — продавець або покупець надає органу державної податкової служби разом з декларацією за звітний податковий період та копіями документів, які підтверджують наявність заборгованості (договорами купівлі-продажу, рішеннями суду тощо).

159.1.4. Зазначене в підпункті 159.1.1 цього пункту зменшення доходу продавця та зазначене в підпункті 159.1.2 цього пункту зменшення витрат покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається покупцем до настання строків, визначених цими підпунктами.

159.1.5. Якщо в наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує (відновлює) витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Водночас продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до підпункту 159.1.1 цього пункту збільшує доходи на суму заборгованості (її частини) за такі товари, роботи, послуги, погашену покупцем, та збільшує витрати на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі погашеної заборгованості) цих товарів, робіт, послуг за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

159.1.6. Заборгованість, попередньо віднесена на зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту або відшкодована за рахунок страхового резерву згідно з пунктом 159.3 цієї статті, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов’язання як покупця, так і продавця у зв’язку з таким визнанням.

159. Поняття безнадійної заборгованості визначено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за № 725/ 4018 (далі за текстом — П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»). Безнадійна дебіторська заборгованість — це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності[198].

У Податковому кодексі термін «безнадійна заборгованість» і причини її виникнення визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст.14 ПКУ. Виходячи з цих критеріїв, ідеться про заборгованість, ймовірність стягнення якої втрачено через різні обставини. Однією з них є строк позовної давності. Строк позовної давності — це строк, протягом якого кредитор може звернутися до суду з вимогами про стягнення боргу з боржника[199]. Цей строк у загальному випадку становить три роки згідно з Цивільним кодексом України[200] або 1 095 днів згідно з пп. 102.1 статті 102 ПКУ.

До ознак безнадійної заборгованості належить дебіторська заборгованість, яка виникає у платника податку — продавця внаслідок недостатності активів покупця, до якого застосовуються процедури банкрутства або внаслідок списання такої заборгованості у випадку укладення мирової угоди. Регулювання такої безнадійної заборгованості здійснюється абзацами «в», «г» пп. 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пп. 159.1.6 пункту 159.1 статті 159 ПКУ, а також законодавством з питань банкрутства.

Поняття «сумнівна заборгованість» визначено згідно з наказом ДНА № 346 як заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість сплати відсотків, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості[201]. У такий спосіб можливість стягнення такої заборгованості ще не втрачено, але є підстави вважати, що вона може перетворитися у безнадійну.

У податкових розрахунках прибутку підставою для включення сумнівної та безнадійної заборгованості до складу доходів і витрат є пп. 135.5.5, пп. 135.5.12 п. 135.5 ст. 135; абзац «е» пп. 138.10.2 та пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138; пп. 138.12.1 п. 138.12 ст. 138.

Порядок урегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості визначено у Податковому кодексі у п. 159.1 ст. 159 «Безнадійна та сумнівна заборгованість». Дебіторська, сумнівна або безнадійна заборгованість може виникнути як у продавця товарів, робіт, послуг, так і у їх покупця.

У платника податку — продавця сумнівна дебіторська заборгованість виникає, якщо він відвантажив товар, виконав роботи, надав послуги, а покупець порушив строки оплати по договору. У платника податку — покупця дебіторська заборгованість виникає у тому випадку, коли він перерахував попередню оплату продавцю, а той порушив договірні строки поставки товарів (робіт, послуг).

Правила регулювання сумнівної заборгованості у підпункті 159.1 статті 159 стосуються ситуації, коли відвантажено товари (роботи, послуги) і за них не отримано вчасно оплату, тобто заборгованість має грошовий вираз. У пп. 136.1.1 п. 136.1 ст. 136 та пп.139.1.3 п. 139.1 ст.139 наведено, що отримані та перераховані аванси за товари (роботи, послуги) не включаються до складу доходів і витрат для розрахунку оподаткованого прибутку, напевно, тому аванси у порядку регулювання сумнівної і безнадійної заборгованості не застосовуються. Розглядається дебіторська заборгованість у платника податку — продавця, покупець виступає як боржник, тому далі будемо використовувати такі терміни: платник податку — продавець (кредитор), платник податку — покупець (дебітор).

Загалом, згідно з п. 159.1 ст. 159, порядок урегулювання сумнівної заборгованості здійснюється у продавця (кредитора) шляхом одночасного зменшення доходів на вартість відвантажених товарів (робіт, послуг) та водночас витрат у сумі собівартості таких товарів (робіт, послуг), внаслідок чого зменшується сума прибутку, яка оподатковується. Як заходи щодо стягнення боргу з покупця (дебітора) — зменшуються витрати на суму невчасно сплаченої заборгованості, що зумовлює збільшення оподаткованого прибутку. Умови, завдяки яким відбуваються зміни доходів і витрат у продавця (кредитора) і витрат у покупця (дебітора), розглянемо докладніше.

159.1.1. Зменшення доходів і витрат у платника податку — продавця

У випадку виникнення сумнівної дебіторської заборгованості у сумі вартості відвантажених товарів у поточному або попередніх звітних податкових періодах платник податку — продавець (кредитор) має право зменшити дохід на цю суму та одночасно повинен зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів (робіт, послуг). Таким чином, у продавця у звітному періоді зменшиться сума оподаткованого прибутку за рахунок означених змін у доходах і витратах (собівартості) товарів (робіт, послуг).

Продавець має право зменшити дохід та відповідну суму витрат до закінчення терміну позовної давності, якщо він провів позовну роботу щодо дебітора-покупця (п. 159.1.1 а), б)):

— звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з покупця;

- ініціював провадження справи про банкрутство покупця;

— нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Згідно з пп. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 суми ПДВ, отримані/нараховані на вартість продажу товарів (робіт, послуг), не враховуються для визначення об’єкта оподаткування, тому зменшення доходу відбувається на суму вартості товарів, які відвантажені, без суми ПДВ.

Для подання до суду про стягнення заборгованості, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу[202], необхідно виконати таке: підготувати документи-оригінали для обґрунтування позовних вимог і додати копії таких документів, засвідчених підписом уповноваженої особи: договір і всі додатки до нього, рахунки, платіжні доручення, листування з покупцем із приводу постачання. Оригінали подати до суду в судовому засіданні, копії — покупцю (дебітору).

При поданні позову про звернення стягнення на заставлене майно готують ті самі документи, але у позовній заяві зазначають, що просять стягнути суму боргу шляхом звернення про стягнення заставленого майна. У випадку порушення справи про банкрутство кредитор, який ініціює справу про банкрутство, має право звернутися до суду із заявою, якщо: його вимоги є безспірними (вже було рішення суду про стягнення боргу або виконавчий напис нотаріуса); заборгованість є грошовою (товарна форма боргу не розглядається); сума боргу становить не менше 300 мінімальних заробітних плат на момент подання заяви до суду; строк невиконання вимог продавця (кредитора) становить не менше 3 місяців після встановленого для їх погашення строку[203].

Виконавчий напис нотаріуса — це розпорядження про стягнення боргу з покупця у грошовому виразі або у вигляді майна, вчинене на оригіналі документа, що підтверджує наявність заборгованості. Виконавчий напис (тобто виконавчий документ) дозволяє стягнути заборгованість спрощеним способом — без розгляду в суді. Виконавчий напис здійснюється за умов: заборгованість має бути безспірною; договори повинні бути нотаріально посвідчені та інші згідно з Переліком 1172[204].

159.1.2. Збільшення доходів і витрат та нарахування пені у продавця

В окремих випадках, згідно з пп. 159.1.2., для платника податку — продавця (кредитора) необхідно у відповідному податковому періоді зробити зворотні дії — збільшити доходи (або їх частину) й одночасно збільшити витрати — собівартість (або її частину, яка визначається пропорційно сумі заборгованості, включеної у дохід). Такі випадки виникають за умови:

— незадоволення позову такого продавця;

— задоволення позову продавця частково;

— задоволення позову покупця (дебітора) про визнання недійсними вимоги щодо погашення заборгованості (або її частини) за процедурою про оскарження рішення суду;

— якщо покупець (дебітор), згідно з пп. 159.1.5, самостійно або за процедурою примусового стягнення погасить суму визнаної заборгованості.

Збільшення доходів і відповідної собівартості у таких випадках приводить до збільшення прибутку, який оподатковується.

Нарахування пені. Продавець-кредитор, який скористався правом згідно з пп. 159.1.1, тобто зменшив доходи на суму сумнівної заборгованості й одночасно відповідну собівартість товарів (робіт, послуг), а потім у наступних податкових періодах за умови пп. 159.1.2 зробив зворотні операції, зобов’язаний сплатити пеню на суму додаткового податкового зобов’язання. Додаткове податкове зобов’язання виникає, якщо події, згідно з пп. 159.1.1 і пп.159.1.2, виникли не в одному податковому періоді і суд не задовольняє позов покупця або задовольняє частково.

Пеня визначається з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення додаткового податкового зобов’язання.

Пеня розраховується за строк із першого дня податкового періоду, наступного за періодом, в якому відбулося зменшення доходу та витрат, і до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу та витрат.

В абзаці третьому п. 159.2 ст. 159 ПКУ зазначено, що пеню необхідно сплачувати незалежно від того, яке значення буде мати сума податкового зобов’язання за звітний період — позитивне чи негативне.

Сплатити пеню потрібно у строки, які передбачені для погашення основного податкового зобов’язання (тобто протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку щодо подачі декларації з податку на прибуток, в якому відображена сума такої пені).

Пеня не нараховується, якщо:

— зменшення доходів і витрат, згідно з пп. 159.1.1, та збільшення доходів і витрат, згідно з пп.159.1.2, відбулося в одному податковому періоді;

— заборгованість списана або розстрочена внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства[205], починаючи з дати укладення такої мирової угоди (п. 159.1.2 п. 159.1 ст. 159 ПКУ);

— на строк дії мораторію на вимоги кредиторів щодо заборгованості, яка виникла у попередніх календарних періодах згідно з законодавством про банкрутство та уточненнями у Постанові Пленуму Верховного Суду України[206];

— у випадку припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв’язку з погашенням покупцем заборгованості (або її частини) після подання продавцем позову (заяви).

Таблиця 3.28

(схематично, умовно)

Зміни в податкових розрахунках

Дата У платника податку — продавця Зміст господарських операцій Доходи Витрати 15.01 I квартал (податковий період I кв.) Товар відвантажено покупцю на суму 18 тис. грн 15 000 (без ПДВ)1 12 000 собівартістю 12 тис. грн 25.03 Подано позов до господарського суду з вимогою про стягнення вчасно несплаченої заборгованості Зменшуємо доходи на суму відвантажених товарів — 15 000 Зменшуємо витрати на суму відповідної собівартості — 12 000 05.04 Повне рішення суду про часткове задоволення вимог продавця у сумі 12 тис. грн (10 тис. грн без ПДВ) Збільшення доходів на суму невизнаної заборгованості (15 тис. — 10 тис. = 5 тис.) Збільшення витрат на суму відповідної собівартості пропорційно доходу (податковий період I + 5 000 (12: 15 х 5 = 4) + 4 000 п/р) Виникнення додаткового податкового зобов’язання та розрахунок пені. Сума додаткового зобов’язання за ставкою податку на прибуток 19 % (2011 р.) становитиме 1 000 х 0,19 = 190 грн; Сума пені: 190 х 120 %: 365: 100 х 90 = 56 грн 22 коп.

159.1.2. Зменшення витрат у платника податку — покупця Регулювання сумнівної заборгованості в податкових розрахунках покупця (дебітора) здійснюється відповідно до підпункту 159.1.2. статті 159.

Згідно з цією статтею покупець (дебітор) зменшує витрати (або її частину) на вартість заборгованості у таких випадках[207]:

— заборгованість покупця визнана судом повністю або частково;

— згідно з виконавчим написом нотаріуса про стягнення заборгованості з такого покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Строк, коли покупець зменшує витрати, а внаслідок цього збільшує прибуток, який оподатковується, наступає з дня набрання чинності рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Рішення суду набуває чинності в строк, що визначається відповідно до законодавства і становить 10 днів від повного рішення суду. Виходячи зі статті 111 Господарського процесуального кодексу, кінцевим рішенням є рішення Верховного Суду[208].

Важливо звернути увагу на те, що покупець повинен зменшити витрати на суму заборгованості за товари, роботи, послуги постачальнику (продавцю), який навіть не є платником податку на прибуток, але звернувся до суду з позовом, заборгованість покупця визнана судом повністю (або частково) або за поданням такого продавця вчиняється виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості.

159.1.5. Збільшення витрат у платника податку — покупця

Платник податку — покупець, який, відповідно до підпункту 159.1.2, зменшив витрати на суму заборгованості товарів, робіт, послуг, має право збільшити такі витрати у випадку, коли він погашає суму визнаної заборгованості або її частину самостійно або за процедурою примусового стягнення.

159.1.4. Умови, коли зміни доходів і витрат у продавця (кредитора) і витрат у покупця (дебітора) не відбуваються

Згідно з пп. 159.1.4 зменшення доходу продавця, яке зазначене в пп. 159.1.1, та зменшення витрат покупця, зазначеного у пп. 159.1.2, не здійснюється щодо заборгованості (її частини), яка погашається покупцем до настання строків, визначених цими підпунктами.

Напевно, це може відбуватися до того, як платник податку — продавець (кредитор) здійснив дії, зазначені в абзацах «а», «б» пп. 159.1.1.

Строки, які стосуються даного підпункту.

Зменшення доходів і витрат продавця можливе в час подачі позову до суду, а зменшення витрат покупця тільки після дня набрання сили щодо рішення суду про задоволення стягнення заборгованості. Згідно зі ст. 69 ГПК України строк розгляду справи у суді становить до 2-х місяців і додатково — 15 днів за клопотанням сторін (у випадку складнощів у справі). Протягом цього часу покупець може погасити заборгованість, що приводить, згідно зі ст. 63 ч. 1 п. 9 ГПК України[209], до повернення позову продавця та припинення провадження справи у суді. У такий спосіб змін у податкових розрахунках покупця не відбувається. Якщо дія подання заяви (позову продавця про стягнення заборгованості) і дія погашення заборгованості покупцем відбуваються в одному податковому періоді (наприклад, у першому кварталі), то у податкових розрахунках продавця ніяких змін також не відбувається.

З дня рішення суду про задоволення позову продавця до дня набрання чинності цього рішення, згідно із законодавством, проходить певний проміжок часу (10 днів), протягом якого покупець може погасити заборгованість. У такій ситуації у покупця не відбуваються зміни у податкових розрахунках, а у продавця — ці зміни вже виникли, коли він звернувся до судового чи нотаріального вирішення спору.

Якщо продавець (кредитор) за наявності простроченої заборгованості не звертається до суду, ніяких змін у податкових розрахунках як продавця, так і покупця не відбувається до закінчення строку позовної давності.

159.1.3. Обов’язок платника податку — продавця (кредитора) або покупця (дебітора) про повідомлення зменшення доходів та витрат згідно з підпунктами 159.1.1. та/або 159.1.2.

Згідно з підпунктом 159.1.3. платник податку — продавець (кредитор) та покупець (дебітор) зобов’язані надати до органів державної податкової служби разом з декларацією копії договорів купівлі-продажу, накладні на відвантажені товари, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг), рішення суду та інші документи, в яких підтверджується наявність заборгованості, яка вчасно не сплачена.

159.1.6. Відображення безнадійної заборгованості у податковому обліку продавця (кредитора) та покупця (дебітора)

Сумнівна заборгованість може перетворитися у безнадійну, якщо, незважаючи на вжиті продавцем заходи (пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 ПКУ), покупець так і не погасив кредиторську заборгованість. У податкових розрахунках продавця заборгованість, попередньо віднесена на одночасне зменшення доходу та витрат у сумі собівартості згідно з пп. 159.1.1 або відшкодована за рахунок страхового резерву (п. 159.3 цієї статі), не змінює його податкові зобов’язання, якщо сумнівна заборгованість перетворюється на безнадійну з причин банкрутства покупця згідно з пп. 14.1.11 ст. 14 ПКУ.

Діючий Закон про банкрутство[210] визначає практику погашення заборгованості і на основі цієї практики може виникнути безнадійна заборгованість у таких випадках:

— якщо платник-продавець, згідно з порядком даного Закону про банкрутство, ініціював справу про провадження банкрутства або вчасно подав за певним порядком позов до суду про стягнення заборгованості, але неможливо погасити цю заборгованість внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу майна покупця на відкритих аукціонах або в інший спосіб (пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ);

— якщо платник-продавець не встиг подати за певним порядком позов до суду про стягнення заборгованості з покупця (до якого вже застосовуються процедури банкрутства), така заборгованість вважається погашеною[211];

— якщо продавець (кредитор) та покупець (дебітор), до якого застосовуються процедури банкрутства, укладають мирову угоду, яка передбачає списання боргів покупця, при цьому необхідно мати на увазі, що, згідно з Інформаційним листом ВГСУ[212], це стосується кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів.

Вищеозначена ситуація з причин банкрутства та ліквідації підприємства (не спричиняє змін у податкових розрахунках покупця (абзац «в», «г» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 та пп.159.1.6 п. 159.1 ст. 159 ПКУ).

У випадку, якщо платник податку — продавець не скористався правом, зазначеним у пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 ПКУ, або скористався, але не домігся повернення заборгованості до закінчення терміну позовної давності, після трьох років (1095 днів) він має право, за умови створення резерву сумнівних боргів, включити до витрат суму безнадійної дебіторської заборгованості (згідно з пп. г пп.138.10.6). У продавця в податкових розрахунках збільшаться витрати, які призведуть до зменшення прибутку, який оподатковується. Напевно, ця можливість компенсувати економічні вигоди продавця повинна бути результатом його роботи щодо стягнення боргу протягом трьох років.

У покупця на суму його безнадійної кредиторської заборгованості збільшаться доходи, а внаслідок цього збільшиться оподаткований прибуток.

159.2. Особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами.

159.2.1. Банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі — страховий резерв).

Для цілей цього підпункту під комісією розуміються платежі, що сплачені фінансовій установі за здійснення операцій з кредитами, цінними паперами та іншими активними банківськими операціями.

Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ — національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

159.2.2. Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати:

для банків — 20 відсотків (на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2013 року — 30 відсотків) суми заборгованості за всіма видами операцій, зазначених у підпункті 159.2.1 пункту 159.2 цієї статті, а саме: суми непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів і комісій, а також суми наданих гарантій на останній робочий день звітного податкового періоду;

для небанківських фінансових установ — розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов’язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов’язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної

діяльності фінансових установ. Під терміном «основна діяльність» слід розуміти операції, визначені відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

159.2.3. У разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 159.2.1 і 159.2.2 пункту 159.2 цієї статті, зменшився (крім випадків його зменшення внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника в установленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора та зменшення нормативу формування резерву згідно із законодавством), надлишкова сума страхового резерву, яка включена до витрат, спрямовується на збільшення доходу банку за результатами такого звітного періоду.

159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються окремим законом.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 159 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р., від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

159.2. Цим пунктом визначаються особливості формування страхових резервів (далі — резерви) банками та небанківськими фінансовими установами під активні операції.

Суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому цією статтею, згідно із статтею 138, відносять до складу витрат банківських установ.

Банк формує резерви за кредитними операціями самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (Далі — Положення), затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279 (із змінами).

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі — резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1513, 1514, 1515, 1516, 1517);

кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1520, 1521, 1522, 1523, 1524, 1525, 1526 КА, 1527, 1600 А);

вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб’єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2030, 2036 КА, 2037);

кредити, що надані за операціями репо суб’єктам господарювання (балансові рахунки 2010, 2016 КА);

кредити, що надані за врахованими векселями суб’єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2020, 2026 КА, 2027);

кредити суб’єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2062, 2063, 2065, 2066 КА, 2067, 2071, 2072,2073, 2074, 2075, 2076 КА, 2077);

іпотечні кредити, що надані суб’єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2082, 2083, 2085, 2086 КА, 2087);

кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2102, 2103, 2105, 2106 КА, 2107, 2112, 2113, 2115, 2116 КА, 2117);

іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2122, 2123, 2125, 2126 КА, 2127, 2132, 2133, 2135, 2136 КА, 2137);

кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2202, 2203, 2205, 2206 КА, 2207, 2211, 2215, 2216 КА, 2217);

іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2232, 2233, 2235, 2236 КА, 2237);

кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220, 2226 КА, 2227);

кредити овердрафт, що надані суб’єктам господарювання та фізичним особам (балансові рахунки 2600 А, 2605 А, 2620 А, 2625 А, 2650 А, 2655 А);

гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003);

вимоги за виплаченими банком гарантіями (балансовий рахунок 3548); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023);

зобов’язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129). До розрахунку резерву береться 50 % від суми зобов’язань з кредитування, які обліковуються за позабалансовими рахунками 9100, 9129.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами (бюджетними коштами, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику); за кредитними операціями між установами в системі одного банку (для банків із 100 % іноземним капіталом — за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»); за операціями фінансового лізингу, якщо об’єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов’язаннями з кредитування (крім зобов’язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто, за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком. Банки зобов’язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

За коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах, банки зобов’язані формувати резерв з урахуванням ризику країни. Заборгованість за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, визначається банком як безнадійна.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», а також «безнадійні».

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов’язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов’язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Заборгованість за кредитними операціями, що класифікована банком як безнадійна, списується за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком.

Банки зобов’язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку).

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем. Банк зобов’язаний здійснювати контроль за цільовим використанням наданих кредитів відповідно до умов кредитного договору.

Страхові резерви під операції з цінними паперами банк формує в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами, затвердженим Постановою Правління НБУ від 02.02.2007 р. № 31.

Для розрахунку та формування резерву банк зобов’язаний здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви.

Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюється залежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначення балансової вартості.

Розрахунок та формування резерву під цінні папери банк зобов’язаний здійснювати щомісяця у повному обсязі незалежно від розміру його доходів за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку подання оборотно-сальдового балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за операціями банку з цінними паперами контролюється за даними оборотно-сальдового балансу.

Формування резерву здійснюється у валюті номіналу цінного папера.

Банк має право не формувати резерв під цінні папери, які емітовані центральними органами виконавчої влади та Національним банком, незалежно від того, до якого портфеля вони класифіковані, а також під вкладення в акції (частки) бірж, депозитаріїв, платіжних систем, кредитних бюро.

Банк визначає як безнадійну заборгованість за операціями з цінними паперами, уключаючи нараховані за ними проценти та комісії, за якими сума накопиченої уцінки становить 100 відсотків від вартості їх придбання, а також за цінними паперами, значення показника ризику яких становить «1,0».

Банк списує заборгованість за операціями з цінними паперами, що визначена як безнадійна, за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком.

Банк зобов’язаний розробити та затвердити рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення, яке, зокрема, має містити: умови та підстави віднесення цінного папера до відповідного портфеля з урахуванням наміру його придбання і можливості утримання; порядок оцінки цінних паперів (у тому числі докладний перелік критеріїв, що є об’єктивними доказами зменшення корисності цінних паперів);порядок оцінки ризику цінного папера (у тому числі порядок оцінки ризику емітента, наявності додаткового забезпечення та/або рейтингових оцінок);опис обраних банком методів визначення справедливої вартості відповідних цінних паперів, у тому числі критеріїв, що забезпечують достовірність цих методів; опис методів розрахунку суми очікуваного відшкодування за цінними паперами в портфелях банку на продаж і до погашення, у тому числі критерії оцінки майбутніх грошових потоків; порядок і критерії оцінки зменшення корисності за інвестиціями в асоційовані та дочірні компанії; порядок документального оформлення і підтвердження оцінки цінних паперів.

Банк зобов’язаний уживати всіх необхідних заходів для отримання інформації, яка необхідна для здійснення аналізу ризику цінного папера, у тому числі для оцінки показника ризику емітента, за всіма цінними паперами, що перебувають у портфелі на продаж та в портфелі до погашення.

Розрахунок резерву за цінними паперами здійснюється з урахуванням виду цінного папера (боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком) і методу визначення його балансової вартості (собівартості або справедливої вартості).

Банк має здійснювати перегляд цінних паперів, за якими укладено договори про їх подальший продаж, на предмет виявлення за ними ризику з метою формування резерву до часу припинення визнання таких цінних паперів на балансі банку.

Банк для розрахунку резерву за цінними паперами, що обліковуються в портфелі банку на продаж та внесені до біржового реєстру, має брати справедливу вартість цінного папера, визначену за його котирувальною ціною покупця (ціною bid), за даними оприлюднених котирувань лістингових цінних паперів на фондових біржах за станом на час закриття останнього біржового дня звітного місяця.

За відсутності таких котирувань на зазначену дату банк має визначати справедливу вартість цінного папера, який внесено до біржового реєстру, за його останнім біржовим курсом, що визначений за результатами біржових торгів, які відбулися протягом останніх п’яти робочих днів звітного місяця.

За цінними паперами, справедлива вартість яких не може бути визначена банком згідно з вимогами, наведеними вище, та за якими є ризик цінного папера, резерв формується на суму перевищення балансової вартості цінного папера над сумою очікуваного відшкодування з урахуванням поточної ринкової ставки дохідності та ризику цінного папера.

За наявності ризику цінного папера створюється резерв на суму накопиченої за таким цінним папером уцінки на дату розрахунку резерву. За відсутності ризику цінного папера резерв за таким цінним папером не формується.

Визначення показника ризику цінного папера здійснюється за результатами комплексного аналізу фінансового стану емітента, виду цінного папера та його поточної вартості, а також усієї наявної в розпорядженні банку достовірної інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку.

Джерелами інформації щодо фінансового стану емітента є, зокрема, його установчі документи, фінансова, податкова та статистична звітність, інша інформація щодо його діяльності, яка може забезпечити формування банком професійного судження про втрату економічної вигоди за кожним видом цінного папера.

Джерелами інформації щодо обігу відповідного цінного папера на фондовому ринку можуть бути оприлюднені котирування цінних паперів, які внесено до біржового реєстру на фондових біржах, дані щодо перебування цінного папера в лістингу бірж.

Механізм визначення банками України розрахункової суми резерву під можливі втрати від дебіторської заборгованості (далі — резерв під дебіторську заборгованість), а також його використання регулюється Положенням про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженим Постановою правління Національного банку України № 505 від 13.12.202 (зі змінами).

Банки зобов’язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, що виникає в процесі їх діяльності.

Для розрахунку резерву під дебіторську заборгованість банки зобов’язані щомісяця за станом на перше число місяця, наступного за звітним, здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості та її класифікацію за групами ризику залежно від строків обліку на балансі, а також з урахуванням строків погашення, передбачених договорами або правилами здійснення операцій/розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми положеннями банків.

Формування резерву під дебіторську заборгованість банки зобов’язані здійснювати в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів відповідно до суми фактичної дебіторської заборгованості та розрахункової суми резерву за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання форми звітності N 1-КБ «Баланс комерційного банку» (щомісяця).

Бухгалтерський облік формування та використання резерву під дебіторську заборгованість за операціями з фінансовими інструментами здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 № 481, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.01.2008 за № 48/14739 (зі змінами).

Бухгалтерський облік формування та використання резерву під дебіторську заборгованість за іншими операціями здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку запасів матеріальних цінностей банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 10.12.2004 № 625 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 за № 1650/10249.

Банк списує дебіторську заборгованість, що визначена ним як безнадійна, за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком.

До дебіторської заборгованості, за якою банки зобов’язані формувати резерв, належить заборгованість, що відображається в обліку за балансовими рахунками таких груп:

дебіторська заборгованість за операціями з банками; дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку; дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку; дебіторська заборгованість за операціями банку з фінансовими інструментами;

дебіторська заборгованість за розрахунками з працівниками банку; дебетові суми до з’ясування.

Резерв не формується під дебіторську заборгованість за операціями з грошово-речовими лотереями та індексацією грошових заощаджень.

Під час класифікації дебіторської заборгованості за відповідними групами ризику день виникнення заборгованості не враховується.

Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування:

Таблиця 3.29

Розмір коефіцієнта резервування залежно від суми дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику

Група Кількість днів з часу виникнення на балансі Кількість Коефіцієнт Дебіторської заборгованості, що виникає за капітальними вкладеннями та з придбання нематеріальних активів Дебіторської заборгованості з придбання цінних паперів на відкритому (вторинному ринку) Іншої ризику днів резервування дебіторської прострочення (у %) заборгованості 1 2 3 4 5 6 І 0-180 0-30 0-90 0-7 0 II 181-270 31-60 91-180 8-90 20 ІІІ 271-360 61-90 181-360 91-180 50 IV 361 і більше 91 і більше 361 і більше 181 і 100 (збиткова) більше

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з урахуванням кількості днів прострочення (колонка 5 таблиці 3.29) за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж коефіцієнт, що встановлений, виходячи із загального строку обліку на балансі (колонка 2 або 3, або 4 таблиці 3.29).

Під час класифікації дебіторської заборгованості за операціями з придбання цінних паперів на відкритому (вторинному) ринку враховуються строк погашення заборгованості та факт переходу права власності на придбані цінні папери. Якщо однією із сторін договору купівлі-продажу цінних паперів повторно протягом календарного року не виконано зобов’язання за договором (не здійснена оплата або передача цінних паперів), то дебіторська заборгованість за будь-якими договорами з купівлі-продажу цінних паперів з цими контрагентами має належати до третьої або четвертої групи ризику.

Дебіторська заборгованість, віднесена до IV (збиткової) групи ризику за кількістю днів прострочення, визначається як безнадійна.

Дебіторська заборгованість вважається збитковою та має відноситися до IV групи ризику, якщо вона обліковується на балансі 361 і більше днів або яка переоформлена новими договорами (тобто заміна одного зобов’язання іншим між тими самими особами або в разі переведення боргу на іншого боржника), або виникла в результаті переоформлення кредитної заборгованості чи за операціями з контрагентом, який одночасно має заборгованість за кредитною операцією, що класифікована банком як безнадійна, або щодо якої відомі факти, що підтверджують неможливість повернення її контрагентом банку, або яка визнана безнадійною відповідно до законодавчих актів України.

159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — ФГВФО).

Суми коштів, внесені до ФГВФО, згідно із статтею 138, відносять до складу витрат банківських установ.

Учасниками ФГВФО є банки і філії іноземних банків, які включені до Державного реєстру банків, який веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Учасники (тимчасові учасники) ФГВФО повинні дотримуватися стандартів ФГВФО, виконувати встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Банки та філії іноземних банків сплачують до Фонду:

— початковий збір;

— регулярний збір;

— спеціальний збір.

Банки та філії іноземних банків самостійно нараховують та сплачують збори до ФГВФО. Після переведення до категорії тимчасових учасників ФГВФО банк, філія іноземного банку, вклади фізичних осіб до яких залучені до дня їх переведення до цієї категорії, зобов’язані сплачувати збори до Фонду до повного виконання зобов’язань перед вкладниками щодо виплати їх вкладів та нарахованих відсотків.

Початковий збір перераховується учасником ФГВФО на рахунок ФГВФО протягом 30-ти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Розмір початкового збору становить 1 відсоток від зареєстрованого статутного капіталу банку (приписного капіталу філії іноземного банку) на день отримання учасником ФГВФО ліцензії від Національного банку України на здійснення банківської діяльності.

Протягом тижня після отримання від Національного банку України ліцензії на здійснення банківської діяльності учасник Фонду повинен надати ФГВФО документи, які засвідчують обов’язковість і правочинність сплати учасником Фонду початкового збору до ФГВФО.

Такими документами є:

— засвідчена в нотаріальному порядку копія ліцензії Національного банку України на право здійснення банківської діяльності;

— розрахунок суми початкового збору.

Розрахунок суми початкового збору подається ФГВФО на паперових носіях і має бути завірений підписами керівника і головного бухгалтера банку, філії іноземного банку та відбитком печатки банку, філії іноземного банку.

Національний банк України зобов’язаний у тижневий строк інформувати ФГВФО про надання банку, філії іноземного банку банківської ліцензії на право здійснення банківської діяльності.

Банки, створені в результаті реорганізації шляхом їх злиття, приєднання або перетворення (у разі сплати початкового збору до ФГВФО банками, які реорганізувалися), звільняються від сплати початкового збору та набувають усіх прав і обов’язків реорганізованих банків щодо участі у ФГВФО.

Регулярний збір нараховується учасником (тимчасовим учасником) ФГВФО двічі на рік у розмірі по 0,25 відсотка від загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Для проведення нарахування регулярного збору за вкладами в іноземній валюті вони перераховуються у національну валюту України за офіційним (обмінним) курсом, установленим Національним банком України, відповідно на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року.

У строк до 1 березня та 1 вересня поточного року учасник (тимчасовий учасник) ФГВФО надає ФГВФО розрахунок суми регулярного збору, що підлягає сплаті протягом поточного року. Розрахунок заповнюється у гривнях з копійками і надається в електронному вигляді та на паперових носіях. Розрахунок регулярного збору в паперовому вигляді завіряється підписами керівника і головного бухгалтера банку, філії іноземного банку та відбитком печатки банку, філії іноземного банку. Сплата нарахованих регулярних зборів проводиться банком, філією іноземного банку щокварталу, рівними частками, до 15-го числа місяця, наступного за кварталом.

Спеціальний збір до ФГВФО здійснюється, якщо поточні доходи ФГВФО є недостатніми для виконання ним повним обсягом своїх зобов’язань щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам учасників (тимчасових учасників) ФГВФО. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за погодженням з Національним банком України.

Внесення спеціального збору учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО проводиться у строки та згідно з умовами, встановленими адміністративною радою ФГВФО.

При реорганізації учасників (тимчасових учасників) ФГВФО шляхом злиття, приєднання або перетворення правонаступник набуває всі права і обов’язки щодо участі у ФГВФО в обсягах, які мали учасники (тимчасові учасники) ФГВФО, права яких він наслідує. Правонаступник повинен протягом тижня з дня реєстрації відповідних змін Національним банком України письмово повідомити ФГВФО про проведену реорганізацію з посиланням на відповідний документ Національного банку України і подати уточнені розрахунки сум зборів, які підлягають сплаті до ФГВФО.

У разі зміни місцезнаходження або статусу банк, філія іноземного банку письмово повідомляють Фонд про ці зміни у тижневий строк. Контроль за правильністю нарахування та повнотою і своєчасністю сплати учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО зборів до ФГВФО здійснюється самими учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО. ФГВФО здійснює контроль за достовірністю наданих йому звітів та повнотою і своєчасністю сплати учасниками (тимчасовими учасниками) ФГВФО зборів на підставі:

— розрахунків і звітів, що надаються банками, філіями іноземних банків до ФГВФО;

— даних, отриманих від Національного банку України;

— матеріалів, отриманих під час перевірок ФГВФО учасників (тимчасових учасників) ФГВФО.

Після закінчення терміну сплати зборів до ФГВФО протягом десяти робочих днів на підставі отриманих від банків, філій іноземних банків звітів проводить звіряння розрахунків зі сплати банками, філіями іноземних банків зборів і вживає таких заходів:

— у разі несвоєчасної або неповної сплати суми зборів ФГВФО виставляє до банку, філії іноземного банку відповідні вимоги про сплату збору і нараховує пеню;

— надає Національному банку України інформацію про стан розрахунків банків, філій іноземних банків за зборами до ФГВФО;

— вживає інших передбачених законодавством заходів щодо стягнення з банків, філій іноземних банків сум несплачених зборів та пені за несвоєчасну сплату зборів.

За несвоєчасне або неповне перерахування початкового, регулярного або спеціального зборів учасники (тимчасові учасники) ФГВФО протягом місяця сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру неперерахованої суми за кожний день прострочення. У разі невиконання учасником (тимчасовим учасником) ФГВФО вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» керівники банку, філії іноземного банку підлягають адміністративній відповідальності відповідно до Закону.

159.3. Порядок відшкодування небанківськими фінансовими установами сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.

159.3.1. Заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших заходів, передбачених законодавством України, щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності, не зменшує доходи кредитора згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

Основна сума боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не зменшує доходів кредитора згідно з підпунктом

159.1.1 цього пункту, але може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, створених згідно з цією статтею.

159.3.2. Заборгованість кредитора, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань по векселю, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання платника по векселю у встановленому законодавством порядку банкрутом.

Заборгованість кредитора по боргових цінних паперах (крім векселів), що виникла внаслідок невиконання емітентами своїх зобов’язань, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання емітента банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заборгованість фінансової установи від володіння акціями та іншими пайовими цінними паперами, емітенти яких визнані банкрутами та за якими скасована державна реєстрація випуску (емісії) таких цінних паперів, відшкодовується за рахунок страхового резерву після оприлюднення рішення про скасування випуску (емісії) цінних паперів відповідними органами за умови, що договори на придбання таких цінних паперів або внески до статутного капіталу було здійснено фінансовою установою до моменту оголошення інформації про скасування реєстрації випуску (емісії).

У разі якщо кредитор у наступних податкових періодах здійснює продаж або відчужує іншим способом за відповідну компенсацію цінні папери, заборгованість за якими була попередньо відшкодована за рахунок страхового резерву, або отримує будь-які суми коштів як компенсацію їх вартості, сума отриманих (нарахованих) доходів включається до складу доходів кредитора за наслідками відповідного податкового періоду, в якому відбувся такий продаж (відчуження).

159.3.3. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законом порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після ухвалення судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу доходів кредитора в податковий період їх надходження.

У разі якщо кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство, до моменту укладення кредитного договору, та інформація про порушення такої справи була оприлюднена (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора.

При цьому дохід дебітора, оголошеного банкрутом у встановленому законом порядку, не збільшується на суму зазначеної безнадійної заборгованості.

У разі якщо кредитор не може звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у зв’язку з тим, що безсуперечні вимоги такого кредитора до боржника сукупно становлять суму, меншу ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, така сума вимог включається до складу витрат кредитора.

159.3.4. Заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому нормами відповідних законів.

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов закону та договору (у судовому або позасудовому порядку).

У разі якщо відповідно до законодавства після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави наступні вимоги кредитора до боржника вважаються недійсними або зобов’язання, забезпечене заставою, вважається повністю виконаним, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором в результаті звернення стягнення на предмет застави.

159.3.5. Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності дебітора погасити заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора за наявності будь-якого з таких документів:

підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України;

підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженого Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, у тому числі рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягли за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30 відсотків середнього врожаю за попередні п’ять календарних років.

При цьому дохід дебітора не збільшується на суму заборгованості, що виникла внаслідок його неспроможності погасити таку заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), протягом усього строку дії таких форс-мажорних обставин.

159.3.6. Прострочена заборгованість підприємств, установ та організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення, або тих, що не підлягають приватизації згідно із законом, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 30 календарних днів з моменту виникнення прострочення зазначена заборгованість не компенсована в будь-який інший спосіб.

При цьому кредитор у строки, передбачені законом, зобов’язаний звернутися до суду з позовом щодо відшкодування збитків, отриманих у зв’язку з таким кредитуванням. У разі якщо кредитор не звертається до суду протягом визначених законом строків або в разі, якщо суд відмовляє в позові або залишає позовну заяву без розгляду, кредитор зобов’язаний збільшити доходи на суму безнадійної заборгованості у відповідний податковий період.

159.3.7. Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також судом визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після отримання свідоцтва про смерть або після ухвалення рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими за умови, що таке рішення було прийнято після дня укладення кредитної угоди.

Після відшкодування простроченої заборгованості відповідно до цього підпункту кредитор має право здійснити юридичні заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості зі спадку такої фізичної особи в межах та в порядку, визначених законодавством.

159.3.8. Прострочена заборгованість за договорами, визнаними судом повністю або частково недійсними з вини дебітора, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо дебітор не погашає заборгованість за зазначеними договорами протягом 30 календарних днів із дня ухвалення рішення суду про визнання їх повністю або частково недійсними.

При цьому дохід дебітора збільшується на суму такої заборгованості в податковий період, на який припадає рішення суду щодо визнання договорів повністю або частково недійсними з вини дебітора.

159.3.9. Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними судом недійсними з вини кредитора або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення дебітором суми кредиторської заборгованості, а в разі її неповернення протягом 30 календарних днів — з прибутку, який залишається в розпорядженні кредитора після оподаткування.

При цьому дохід дебітора збільшується на суму такої заборгованості в податковий період, на який припадає рішення суду щодо визнання договорів або їх частин недійсними з вини обох сторін.

159.3.10. Прострочена заборгованість фізичних осіб, яких оголошено в розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування такої фізичної особи не встановлено.

159.3.11. Прострочена заборгованість юридичних осіб, керівників яких оголошено в розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування цих осіб не встановлено.

159.3.12. У разі якщо всі заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості згідно з порядком, визначеним пунктом 159.3 цієї статті, не дали позитивного результату, небанківські фінансові установи відносять таку заборгованість на витрати в частині, що не відшкодована за рахунок страхового резерву, створеного відповідно до цього розділу.

159.3.1. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) статті 625. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання:

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом[213]. Тому, якщо строки позовної давності не закінчились щодо заборгованості і кредитор ще має право звернутись до суду щодо примусового стягнення відповідної заборгованості, сума боргу кредитором не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, адже фактично дебітор, керуючись вищезазначеною статтею ЦКУ, зобов’язаний сплатити суму боргу.

Якщо дебітор та кредитор уклали мирову угоду, в даному випадку кредитор має право відшкодувати суму боргу за рахунок страхових резервів, не зменшуючи суму доходів. Термін «мирова угода» потрібно розуміти як домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 1 та 35 Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[214] — ст. 35.

159.3.2. Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи).

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред’являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, у якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою[215].

Порушення справи у суді про банкрутство визначено у Законі України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стаття 6. Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення справи про банкрутство.

1. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

2. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

3. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом[216].

159.3.3. Визнання банкрутом та ліквідаційна процедура позичальника визначається у Законі України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розділ ІІІ, де зазначається:

— постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

— наслідки визнання боржника банкрутом;

— функції господарського суду у ліквідаційній процедурі;

— ліквідаційна маса;

— оцінка майна банкрута;

— продаж майна банкрута;

— черговість задоволення вимог кредиторів;

— та інше.

159.3.4. Погашення заборгованості, яка забезпечена заставою, регулюється Законом України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу», де в статті 1 описується поняття застави, а саме: застава — це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено Законом.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, Закону або рішення суду.

Стаття 20 вищезазначеного Закону регулює звернення стягнення на заставлене майно.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено Законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов’язання застава зберігається у початковому обсязі.

Якщо предмет одного договору застави становить дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що становлять предмет застави.

До третьої особи, яка задовольнила повним обсягом вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене Законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п’ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку.

А процедура задоволення вимог заставодержателя в разі недостатньої суми, вирученої від реалізації предмета застави, надається у статті 24.

У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено Законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України[217].

159.3.7. Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб належить до безнадійної, незалежно від того, яким документом підтверджено факт смерті фізичних осіб: свідоцтвом про реєстрацію смерті чи рішенням суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими.

Юридичні заходи щодо стягнення заборгованості зі спадку визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-ГУ, статями 1218, 1281, 1282.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

159.3.8. Прострочена заборгованість з вини дебітора — це прострочена дебіторська заборгованість, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов’язкового платежу згідно з укладеними договорами, або якщо дата платежу не визначена після виписування рахунку на оплату[218].

Кредитор має право відшкодувати кошти зі страхового резерву, що не були повернуті згідно з договором, а договір був визнаний у судовому порядку недійсним з вини дебітора.

159.3.9. Прострочена заборгованість за договором, визнаним недійсним з вини кредитора чи обох сторін, у судовому порядку погашається у такий спосіб:

— дебітор у 30-ти денний термін повертає суму заборгованості;

— прострочена заборгованість повертається з прибутку кредитора (це одна із винних сторін у визнанні договору недійсним).

159.3.10-159.3.11. Оголошення у розшук фізичних осіб (обвинуваченого) згідно зі ст. 138 розділу другого Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 № 1001-05 відбувається, коли місцеперебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. За наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

159.4. Порядок відшкодування банками сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.

159.4.1. За рахунок створеного страхового резерву банк відшкодовує заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до методики, встановленої Національним банком України. Порядок відшкодування безнадійної заборгованості за рахунок страхових резервів для банків встановлюється Національним банком України за погодженням із Міністерством фінансів України.

Відшкодування (списання) банками України заборгованості, яка визначена безнадійною відповідно до методики, установленої Національним банком України, за рахунок створеного страхового резерву (далі — резерв), здійснюється відповідно до Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого Постановою Національного банку України від 01.06.2011 р. № 172.

Банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі — безнадійна заборгованість) залежно від виду операції, а саме:

— за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) та коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії — відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.08.2000 за № 474/4695 (зі змінами);

— за операціями з цінними паперами, відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 02.02.2007 № 31, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 189/13456 (зі змінами);

— за дебіторською заборгованістю — відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 13.12.2002 № 505, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.01.2003 за № 1/7322 (зі змінами).

Банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, зазначених вище, за умови, що за такою заборгованістю (крім заборгованості за активними банківськими операціями з пов’язаними особами, дебіторської заборгованості за господарською діяльністю та розрахунками з працівниками банку) є прострочений платіж за основним боргом та/або нарахованими процентами, та/або комісіями більше 180 днів.

Банк у разі відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості за основним боргом одночасно відшкодовує (списує) за рахунок резерву нараховані проценти та комісії за такою заборгованістю.

Банк відшкодовує (списує) за рахунок резерву безнадійну заборгованість за активними банківськими операціями з пов’язаними особами, включаючи нараховані за ними проценти та комісії, безнадійну дебіторську заборгованість за господарською діяльністю та розрахунками з працівниками банку тільки за умови їх відповідності хоча б одній з ознак безнадійної заборгованості, визначених податковим законодавством України.

Рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості за основним боргом та нарахованих процентів та/або комісій приймається виконавчим органом банку (правлінням або радою директорів банку).

Банк відображає в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов’язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

159.5. Додаткові положення

159.5.1. У разі якщо дебітор повністю або частково погашає безнадійну заборгованість, попередньо віднесену кредитором на зменшення доходів або відшкодовану за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму компенсації, отриманої від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості або її частини.

159.5.2. У разі якщо за висновком відповідного уповноваженого органу, визначеного підпунктом 159.3.5 пункту 159.3 цієї статті, обставини непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору) мають тимчасовий характер і не впливають на спроможність дебітора сплатити заборгованість після їх закінчення, кредитор може надати претензію дебітору стосовно сплати зазначеної заборгованості. Якщо дебітор не погасив зазначену заборгованість або кредитор не звернувся з позовом до суду стосовно стягнення такої заборгованості протягом строків, визначених законом, доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму зазначеної заборгованості.

159.5.3. У разі якщо фізична особа — дебітор, судом визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється, кредитор зобов’язаний здійснити відповідні заходи щодо стягнення заборгованості з такої особи. У разі, якщо така фізична особа сплачує заборгованість, що була попередньо віднесена кредитором на зменшення доходів або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму коштів, отриманих від дебітора в податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості.

159.5.4. У разі якщо відповідно до закону рішення про визнання договорів недійсними з вини дебітора скасоване, а кредитор не оскаржує таке рішення у строки, передбачені законом, кредитор збільшує дохід на суму заборгованості, попередньо віднесену на зменшення доходу або відшкодовану за рахунок страхового резерву в податковий період, протягом якого закінчився строк для подання такої скарги.

159.5.5. У разі якщо фізична особа, стосовно якої органами досудового слідства оголошено розшук, розшукана і сплачує заборгованість, яка була попередньо включена кредитором на зменшення доходу або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму компенсації заборгованості, отриманої від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості (її частини).

159.5.6. У разі якщо юридичні або фізичні особи, визнані винними в заподіянні шкоди згідно з положеннями Цивільного кодексу України, сплачують заборгованість фізичної особи, що віднесена кредитором на зменшення доходу або відшкодована за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує дохід на суму коштів, отриманих у погашення заборгованості дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості (її частини).

Пунктом 159.5 регламентуються особливості змін у страхових резервах кредиторів.

Заборгованість кредитора, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань по векселю, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання платника по векселю у встановленому законодавством порядку банкрутом.

Заборгованість кредитора по боргових цінних паперах (крім векселів), що виникла внаслідок невиконання емітентами своїх зобов’язань, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання емітента банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заборгованість фінансової установи від володіння акціями та іншими пайовими цінними паперами, емітенти яких визнані банкрутами та за якими скасована державна реєстрація випуску (емісії) таких цінних паперів, відшкодовується за рахунок страхового резерву після оприлюднення рішення про скасування випуску (емісії) цінних паперів відповідними органами за умови, що договори на придбання таких цінних паперів або внески до статутного капіталу було здійснено фінансовою установою до моменту оголошення інформації про скасування реєстрації випуску (емісії).

Якщо кредитор у наступних податкових періодах здійснює продаж або відчужує іншим способом за відповідну компенсацію цінні папери, заборгованість за якими була попередньо відшкодована за рахунок страхового резерву, або отримує будь-які суми коштів як компенсацію їх вартості, сума отриманих (нарахованих) доходів включається до складу валових доходів кредитора за наслідками відповідного податкового періоду, у якому відбувся такий продаж (відчуження).

Заборгованість, забезпечена заставою (у тому числі іпотекою), погашається у порядку, передбаченому нормами відповідних законів.

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов Закону та договору. Якщо відповідно до законодавства заборгованість особи вважається повністю погашеною після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави, незалежно від суми коштів (вартості майна), що надійшла кредитору, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором.

Прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після отримання свідоцтва про смерть або після винесення рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими за умови, що таке рішення було прийнято після дня укладення кредитної угоди. Після відшкодування простроченої заборгованості кредитор має право здійснити юридичні заходи щодо достягнення безнадійної заборгованості із спадку такої фізичної особи у межах та в порядку, визначених законодавством.

Для визначення доходів або витрат платника податку від збільшення (зменшення) страхових резервів, починаючи з податкового періоду, у якому набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи (із змінами та доповненнями), на 1 січня 2009 року розраховується сума страхових резервів, сформованих відповідно до пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи (із змінами та доповненнями) в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи».

При цьому коригування суми валових витрат (доходів) у зв’язку із створенням та використанням страхових резервів, сформованих до 1 січня 2009 року, не здійснюється.

Тимчасово, на період з 1 січня 2009 року до 1 січня 2011 року (включно), для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.

Доходи від кредитних операцій банків, нараховані за період з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2010 року (включно), але не отримані станом на 1 січня 2011 року, включаються до складу валового доходу банку на дату їх фактичного отримання.

Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів

160.1. Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента — лізингодавця/ орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

160.2. Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 — 160.6 цієї статті, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

160.3. Прибутки нерезидентів, отримані у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов’язань, оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього розділу, у такому порядку:

базою оподаткування є прибуток, який розраховується як різниця між номінальною вартістю безпроцентних (дисконтних) цінних паперів, сплаченою або нарахованою їх емітентом, та ціною їх придбання на первинному чи вторинному фондовому ринку;

з метою здійснення податкового контролю придбання або продаж зазначених у цьому підпункті цінних паперів може здійснюватися від імені та за рахунок нерезидента виключно його постійним представництвом або резидентом, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента;

зазначені резидент або постійне представництво нерезидента несуть відповідальність за повне та своєчасне нарахування та внесення до бюджету податків, утриманих під час виплати нерезиденту доходів від володіння процентними або безпроцентними (дисконтними) цінними паперами. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок надання резидентами або постійними представництвами нерезидента розрахунку податкових зобов’язань нерезидентів та звітів про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, встановлених цим пунктом.

Резиденти, які працюють від імені, за рахунок та за дорученням нерезидента на ринку процентних або безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов’язань, самостійно подають органу державної податкової служби за місцем свого розташування звіт про утримання та внесення до відповідного бюджету податків, встановлених цим пунктом.

160.4. Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери або облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов’язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, продані або розміщені нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів — нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються в Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб’єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями.

160.5. Сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

При цьому:

базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;

особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб’єктом спрощеного оподаткування чи ні.

160.6. Страховики або інші резиденти, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів, зобов’язані оподатковувати суми, що перераховуються, таким чином:

у межах договорів із обов’язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб — нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів «Зелена карта» — за ставкою 0 відсотків;

у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому цього пункту, — за ставкою 4 відсотки суми, що перераховується, за власний рахунок страховика у момент здійснення перерахування такої суми;

під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками — нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному такою національною комісією, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеною національною комісією), а також під час укладання договорів перестрахування з обов’язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, — за ставкою 0 відсотків;

в інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому — четвертому цього пункту, — за ставкою 12 відсотків суми таких виплат за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат.

160.7. Резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

160.8. Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

160.9. Резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.

Положення цього пункту не поширюються на випадки надання резидентами агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидентів у випадку, якщо вони надають зазначені послуги в рамках своєї основної (звичайної) діяльності».

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 160 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р., від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

160.1. Згідно з пп. 134.1.2 п. 134.1 ст. 134 ПКУ дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 ПКУ! Ст. 160 передбачає особливий порядок і ставки оподаткування нерезидентів. В основу ідентифікації та поділу оподаткування нерезидентів на однотипні групи, у контексті яких визначено особливі ставки та порядок сплати податку на прибуток, покладено види діяльності, від яких нерезиденти можуть отримати доходи із джерелом їх походження в Україні.

Пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ розкриває сутність терміна «нерезиденти», під яким розуміють:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України. Поряд з цим пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ пояснює поняття «резиденти». Під ним розуміють:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізичні особи-резидент — особи, які є громадянами України, іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки), іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу), а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів поточного та/або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від’їзду), для яких порядок підтвердження статусу резидента визначається Кабінетом Міністрів України.

П. 160.1 ст. 160 ПКУ визначає, що порядок і ставки оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, встановлюються ст. 160.

Враховуючи, що на практиці доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, можуть бути різними. У п. 160.1 визначається, які саме доходи слід розуміти під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, що оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними ст. 160.

У п. 160.1 перелічено 13 основних варіантів доходів, які можуть отримуватися нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, та узагальнено всі інші види доходів в останньому абзаці п 160.1 ст. 160, де також визначено, що доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, не відносять до доходів, яким визначено ст. 160 особливі ставки та порядок оподаткування і оподатковуються за ставками, зазначеними у ст. 151 ПКУ.

Відповідно до абзацу «а» п. 160.1 ст. 160 ПКУ проценти та дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, є доходом, отриманим нерезидентом із джерелом його походження з України. При виплаті такого доходу утримується податок за ставкою 15 відсотків від суми виплат та за її рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Під постійним представництвом, відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. — 14 ПКУ розуміють постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін „постійне представництво” включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (у межах одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більше ніж 6 місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПКУ під процентами розуміють дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі, коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це не передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором.

Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов’язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана. У разі неподання нерезидентом довідки, доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Відповідно до абзацу «б» п. 160.1 ст. 160 ПКУ дивіденди, які сплачуються резидентом, є доходом, отриманим нерезидентом із джерелом його походження з України. При виплаті такого доходу утримується податок за ставкою 15 відсотків від суми виплат та за її рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідними положеннями переважної більшості чинних міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, укладених Україною з країнами, резидентами яких є одержувачі пасивних доходів, передбачено право оподатковувати такі доходи кожною з держав, які є сторонами міжнародного договору, — країною, що є джерелом доходів, і країною, резидентом якої є особа, яка одержує такі доходи. Слід звернути увагу на те, що вказані положення міжнародних договорів не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, у якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування доходу у вигляді дивідендів. Разом з тим право країни, у якій виникають пасивні доходи, обмежується ставками, що передбачені міжнародним договором.

Відповідно до абзаців «в» та «г» п. 160.1 ст. 160 роялті, фрахт та доходи від інжинірингу є доходами, отриманими нерезидентом із джерелом його походження з України. Підпунктами 14.1.225, 14.1.260 та 14.1.85 даного Кодексу визначено сутність понять роялті, фрахт, інжиніринг.

Так, під роялті потрібно розуміти будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язкове згідно із законодавством України.

Під фрахтом варто розуміти винагороду (компенсацію), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна чи транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом. Відповідно до п. 160.5 ст. 160 ПКУ сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.

Разом з цим особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб’єктом спрощеного оподаткування чи ні; базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту. Базова ставка фрахту — сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування (пп. 14.1.12 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Під інжинірингом розуміють надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання передпроектних, проектних, інженерно-вишукувальних, інженерно-розвідувальних робіт (послуг) з будівництва об’єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об’єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій економічного, фінансового або іншого характеру у складі таких послуг (робіт).

Варто зазначити, що враховуючи те, що Законом від 17.05.01 р. № 2408-III «Про стандартизацію» технічні умови визначено як документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги, необхідно процес надання послуг з розробки технічних умов в цілях оподаткування вважати інжинірингом.

Відповідно до абзацу «ґ» п. 160.1 ст. 160 одним із видів доходу, отриманого нерезидентом із джерелом їх походження з України, є лізингова/ орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента — лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди. Відповідно до ст. 16 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг», зі змінами та доповненнями, лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Резидент, який здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) виплату лізингових платежів по договору фінансового лізингу, зобов’язаний під час такої виплати утримати податок з доходів нерезидентів із суми, яка, відповідно до договору, є компенсацією відсотків за кредитом, якщо інше не передбачено положеннями міжнародного договору України з країною резиденції особи, на користь якої здійснюється виплата.

Відповідно до абзацу «г» п. 160.1 ст. 160 одним із видів доходу, отриманого нерезидентом із джерелом їх походження з України, є прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу. Порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами визначено пунктом 153.8 ст. 153 ПКУ. Відповідно до нього під прибутком від операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами розуміється позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, деривативів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, та витратами, понесеними (нарахованими) платником податку внаслідок придбання таких цінних паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав. Пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ (підтверджуючий документ повинен мати обов’язкові реквізити, встановлені ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями для первинних документів). Відповідно до ст. 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» зі змінами та доповненнями обіг цінних паперів — це вчинення правочинів, пов’язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів. Крім того, Постановою Правління Національного банку України від 30.12.2003 № 597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями» із змінами і доповненнями встановлено, що підставою для переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами коштів у національній та іноземній валюті на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів — суб’єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов’язань щодо оплати робіт, послуг, прав інтелектуальної власності за договорами, які передбачають їх виконання, надання, передавання нерезидентами, вважаються такі документи: договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору; документи, які свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи чи передані права. Враховуючи наведене, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних паперів нерезидентом, є належним чином оформлені акти прийому-передачі цінних паперів, договори купівлі-продажу цінних паперів; розрахункові документи при безготівкових розрахунках або касові документи при готівкових розрахунках через касу тощо.

Відповідно до п. 152.8 ст. 152 ПКУ відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у ст. 160 ПКУ, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати. Таким чином, при виплаті доходу нерезиденту філією платника консолідованого податку на прибуток на таку філію покладено зобов’язання з утримання податку з доходів нерезидента, який перераховується до бюджету за місцезнаходженням філії. Відповідно до п. 152.4 ст. 152 ПКУ відокремлені підрозділи на консолідованій сплаті податку на прибуток подають податковому органу за своїм місцезнаходженням Розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства (далі — Розрахунок), форма якого встановлена наказом ДПА України від 24.01.2011 № 36. Разом із Розрахунком відокремлені підрозділи, які утримують та вносять до бюджету податок на доходи нерезидентів, мають надати Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213, із заповненням рядка 17 «Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам за звітний (податковий) період» декларації та додатка ПН до декларації. Інші додатки до декларації не подаються. Суми податку на доходи нерезидентів, що відображені відокремленим підрозділом у рядку 17 декларації, наданої за місцезнаходженням такого підрозділу, переносяться до рядка 17 декларації головного підприємства, в якій відображаються загальні показники податкового обліку платника податку.

160.2. Даний пункт визначає розмір ставки (15 %), за якою оподатковуються доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, зазначені у п. 160.1, за виключенням доходів, які зазначені у п. 160.3-160.6. Разом з тим у п. 160.2 визначено, що ставка 15 % використовується за умови, якщо інше не передбачено положенням міжнародних договорів України із країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Якщо ж положенням міжнародних договорів України із країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності, передбачено ставку, яка відмінна від 15 %, то для розрахунку податку потрібно використовувати ставку, визначену положенням таких міжнародних договорів України.

Відповідно до пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 ПКУ у разі, якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом — юридичною особою або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладання договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів. Згідно із пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ. Враховуючи вищевикладене, з метою уникнення подвійного оподаткування доходів, які виплачуються (нараховуються, надаються) фізичній особі — нерезиденту резидентом — юридичною особою, податок, передбачений п. 160.2 ст. 160 розділу III ПКУ не утримується, але такі доходи оподатковуються згідно із нормами п.170.10 ст. 170 розділу IV ПКУ.

160.3. Даний пункт визначає ставку і порядок оподаткування прибутку нерезидентів, отриманих у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов’язань. Так, прибуток нерезидента, отриманий у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов’язань, оподатковується за ставкою, визначеною п. 151.1 ст. 151. При цьому базою оподаткування є прибуток, який розраховується як різниця між номінальною вартістю безпроцентних (дисконтних) цінних паперів, сплаченою або нарахованою їх емітентом, та ціною їх придбання на первинному чи вторинному фондовому ринку. Здійснювати операції купівлі-продажу зазначених у п. 160.3 цінних паперів від імені та за рахунок нерезидента має право виключно його постійне представництво або резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента. В інших випадках такі операції не будуть включатися до алгоритму розрахунку бази оподаткування даного нерезидента.

Постійне представництво або резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, несуть відповідальність за повноту нарахування та своєчасність сплати податку до бюджету України. Саме на постійне представництво або резидента, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, покладено обов’язок подання розрахунку податкових зобов’язань та звітів про утримання і внесення до відповідного бюджету податків. Порядок надання розрахунку податкових зобов’язань нерезидентів та звітів про утримання та внесення до відповідного бюджету податків встановлюється центральним органом державної податкової служби України.

Резидент, який працює від імені, за рахунок та за дорученням такого нерезидента, зобов’язаний самостійно складати та подавати до органу державної податкової служби за місцем свого розташування звіти про утримання та внесення до відповідного бюджету податків.

160.4. Даний пункт визначає доходи, отримані нерезидентами, які не підлягають оподаткуванню. Варто звернути увагу на те, що не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів або доходу (дисконту) як на державні цінні папери, так і на облігації місцевих позик, або боргові цінні папери, виконання зобов’язань за якими забезпечено державними або місцевими гарантіями, продані або розміщені нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів-нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані державою або до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету позики (кредити або зовнішні запозичення), які відображаються у Державному бюджеті України або місцевих бюджетах чи кошторисі Національного банку України, або за кредити (позики), які отримані суб’єктами господарювання та виконання яких забезпечено державними або місцевими гарантіями.

160.5. Даний пункт визначає, що сума фрахту, яка сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. За базу оподаткування п. 160.5 передбачає базову ставку такого фрахту. При цьому стягувати податок та вносити його до бюджету повинен резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також — є він суб’єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Під терміном «базова ставка фрахту» розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, зменшена на суму витрати за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

Право на використання переваг згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування надається відповідно до положень статті 103 ПКУ.

160.6. Даний пункт визначає особливості оподаткування страховиків, або інших резидентів, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів. Відповідно до п. 160.6 визначено три можливі ставки оподаткування — 0 %, 4 %, 12 %. Так, за ставкою 0 % оподатковуються суми, що перераховуються у межах договорів із обов’язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб-нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів «Зелена карта»; під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному таким уповноваженим органом, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеним уповноваженим органом), а також під час укладання договорів перестрахування з обов’язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту. За ставкою 4 % оподатковуються суми, що перераховуються у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому п. 160.6. За ставкою 12 % оподатковуються суми, що перераховуються в усіх інших випадках, ніж зазначені в абзацах другому-четвертому п. 160.6. При цьому суми, які оподатковуються за ставками 4 та 12 %, виплачуються за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат.

У січні 1998 року Україна приєдналася до міжнародної системи автотранспортного страхування, яке відоме під назвою «Зелена карта» і функціонує з 1953 року. «Зелена карта» — це система обов’язкового страхування відповідальності власників автомобілів за кордоном, до якої, крім України, входять усі країни ЄС, Марокко, Туніс, Іран, Ірак, Ізраїль, Турція, а також частково Білорусія і Молдова. Основним завданням цієї системи є захист потерпілих у ДТП за участі автовласників-нерезидентів країни. У цілому «Зелена карта» — це поліс, створений відповідно до Закону про обов’язкове страхування власників транспортних засобів, без якого водій не має права керувати автомобілем на території країн-учасниць даної системи.

Вимоги до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестрахувальників-нерезидентів затверджено Постановою Кабміну від 15.10.2003 р. № 1640.

В абзаці першому п. 160.6 ст. 160 ПКУ вказано, що особами, які зобов’язані оподатковувати доходи нерезидентів, є страховики, а також інші резиденти. Іншими резидентами, які можуть здійснювати виплати у межах договорів страхування, є страхувальники.

При укладенні договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами (за винятком укладення договорів із перестрахування через або за посередництвом страхових брокерів), рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг оподаткування, відбувається за ставкою 0 відсотків.

Договори страхування із страховиками-нерезидентами можуть укласти резиденти, які є іншою стороною даного договору, тобто страхувальниками. Основними виплатами, які здійснює страхувальник по договору страхування страховику, є страхові платежі та страхові премії.

Ст. 9 Закону від 07.03.1997 р. № 85/96-ВР «Про страхування» дає визначення понять «страхова виплата» та «страховий платіж». Так, під «страховою виплатою» розуміється грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Під «страховим платежем» (страховим внеском, страховою премією) розуміють плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

160.7. Даний пункт визначає, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Податок за ставкою 20 відсотків суми виплат нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами сплачується резидентом за власний рахунок незалежно від місця надання зазначених послуг.

160.8. Якщо нерезидент проводить свою діяльність на території України через постійне представництво, то прибуток, який ним отримується, оподатковується у загальному порядку. За таких умов постійне представництво прирівнюється у своєму статусі до платника податків, який здійснює діяльність відокремлено та незалежно від нерезидента.

Якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, він повинен суму прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначати на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

За неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

160.9. Резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидента (у тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь нерезидента), зобов’язані утримувати та перераховувати до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво і разом з тим не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.

Під агентськими, довірчими та комісійними послугами розуміються послуги з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг), які здійснюються резидентами за рахунок і на користь нерезидентів.

Стаття 161. Спеціальні правила

161.1. У разі укладення договорів із нерезидентами не дозволяється включення до них податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов’язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

161.2. У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).

Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

У разі необхідності внесення змін до цього переліку такі зміни вносяться не пізніше ніж за три місяці до нового звітного (податкового) року та вводяться в дію з початку нового звітного (податкового) року.

161.3. Під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.

161.4. Суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб’єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими цим розділом.

161.5. Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.

161.6. Не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов’язань такі податки, сплачені в інших країнах:

податок на капітал/майно та приріст капіталу;

поштові податки;

податки на реалізацію (продаж);

інші непрямі податки незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

161.7. Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку здійснюється за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів.

161.1. У даному підпункті визначається, що підприємствам забороняється у разі укладення договорів із нерезидентами включати до них податкові застереження.

Застереження в угодах — це спеціально зазначені в договорах умови, згідно з якими регулюються відносини сторін, що домовляються у разі настання непередбаченої раніше, але цілком вірогідної події. Об’єктом застереження можуть бути всі аспекти та умови виконання торговельної угоди або контракту. Під податковим застереженням розуміють умову, згідно з якою кожна сторона зобов’язується за свій рахунок сплатити всі податки та збори щодо цієї угоди на території своєї країни. Дане застереження регулює відносини між експортерами та імпортерами щодо сплати податків.

Враховуючи викладене, сплата на користь нерезидента-кредитора додаткової суми у розмірі, що компенсує нерезиденту суму податкового утримання в Україні, суперечить вимогам чинного законодавства. Підтвердженням цього є п. 87.7 ст. 87 ПКУ, відповідно до якого переуступку податкових зобов’язань третім особам заборонено.

161.2. Коментованою нормою Кодексу визначено порядок віднесення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) при укладенні договорів з нерезидентами, які мають офшорний статус.

Термін «нерезиденти, що мають офшорний статус», висвітлено у п. 161.3 ст. 161 ПКУ.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору визначається ст. 628 Цивільного кодексу, відповідно до якої обов’язковими складовими договору є умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

При здійсненні купівлі товарів (робіт, послуг) між сторонами укладається господарський договір, умови якого зазначені у ст. 180 Господарського кодексу.

Із вищенаведеної норми випливає, що обмеження в частині включення до складу витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) застосовується, якщо:

— нерезидент, з яким укладено договір на оплату товарів (робіт, послуг), розташований в офшорній зоні;

— розрахунки за товари (роботи, послуги) здійснюються через нерезидентів, розташованих в офшорній зоні (як через посередників у розрахунках);

— оплата за товари (роботи, послуги) здійснюється через банківські рахунки нерезидентів, розташованих в офшорній зоні.

При здійсненні розрахунків за товари (роботи, послуги) на користь нерезидентів, які розташовані не в офшорній зоні, але мають рахунки у банківських установах, розташованих в офшорній зоні, через які здійснюється оплата, обмеження щодо включення до витрат платника податку витрат на оплату вартості товарів (робіт, послу) не застосовується.

Витрати платників податку на оплату товарів, придбаних в офшорних зонах, відносять до витрат такого платника податку в сумі 85 %, незалежно від того, яким чином здійснена оплата товару: чи то в грошовій формі, чи то в натуральній (бартерні поставки).

Зазначимо, що правило 85-відсоткового ліміту діє також у випадках, коли підприємство оприбутковує товари, отримані з офшорної зони, незалежно від того, чи був сплачений за них аванс.

Витрати за операціями придбання товарів в офшорних зонах нараховуються з моменту їх виникнення згідно із правилами, встановленими ст. 152 цього розділу, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Щодо витрат за митними платежами та податками, що сплачує платник податку при ввезенні імпортного товару на територію України, то вони включаються до складу витрат відповідно до пп. 138.10.4 ст. 138 ПКУ Тобто вартість товарів, придбаних у нерезидента з офшорним статусом, включається до складу витрат відповідно до одного пункту Кодексу, а сума митних платежів та податків — відповідно до іншого.

Так, пунктом п. 161.2 ст. 161 ПКУ до складу витрат платника податку включаються витрати, понесені у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів. Тобто від визначеної договором вартості товару треба взяти 85 відсотків, і цю суму вже можна віднести до витрат такого платника податку. Решту 15 відсотків витрат на придбання товарів в офшорній зоні на витрати не відносять.

Положення, визначені у п. 161.2 ст. 161, можуть застосовуватися з календарного кварталу, що настає за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України.

При внесенні змін до цього переліку такі зміни необхідно вносити не пізніше, ніж за 3 місяці до нового звітного (податкового) року та вводити в дію з початку нового звітного (податкового) року.

161.3. Цей пункт пояснює сутність вживаного у ст. 161 терміна «нерезиденти, що мають офшорний статус», під яким слід розуміти нерезидента (див. пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ), що розташований на території офшорних зон. Офшорною зоною є один із видів вільних економічних зон. їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній та інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезиденті компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб’єкта господарювання на користь офшорних зон.

З юридичної точки зору, класична офшорна компанія — це суб’єкт господарювання, що знаходиться у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє створення адміністративних офісів в офшорних зонах та надає право резидентам бути співвласниками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєструється у встановленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.

При цьому варто зазначити, що перелік офшорних зон встановлений розпорядженням Кабміну від 24.02.2003 р. № 77-р., згідно з яким до них належать: Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен, Острів Олдерні, Бахрейн, Беліз, Андорра, Гібралтар, Монако, Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські, Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос, Ліберія, Сейшельські Острови, Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа, Мальдівська Республіка.

За умови, коли нерезидентом, який розташований в офшорній зоні, було надано платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, такий нерезидент не є нерезидентом з офшорним статусом. В Україні до «консульських установ» відносять генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України. Таким чином, з метою визначення статусу нерезидента, який є резидентом країни, що входить до переліку офшорних зон, згідно з Розпорядженням КМУ від 24.02.2003 р. № 77-р, виписка з його правоустановчих документів повинна містити інформацію, що підтверджує неофшорний статус такого нерезидента.

161.4. Порядок зарахування податку, сплаченого за межами України, під час сплати податку на прибуток в Україні регламентується пунктами 13.1, 13.2 та 13.5 ст 13 та п. 161.4 ст 161.4 ПКУ

Так відповідно до пунктів 13.1 та 13.2 ст. 13 ПКУ передбачено, що доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об’єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі. При визначенні об’єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв’язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених ПКУ.

Пункт 161.4 визначає, що суми податку на дохід (прибуток) одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключно (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час оплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. Тобто платник має право зменшити суму податку на прибуток з джерелом походження з України, обраховану за правилами, встановленими цим розділом, на суму податку на прибуток, що була сплачена ним за кордоном.

Пунктом 13.5 ст. 13 ПКУ визначено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

161.5. Цей пункт визначає, що розмір зарахованих сум податку із іноземних джерел, що сплачені за кордоном, не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні. За умови, якщо зазначені суми перевищують суми податку, сплаченого в Україні, різниця між цими сумами не може зараховуватися у зменшення податкових зобов’язань такого платника.

161.6. Цей пункт визначає перелік податків, сплачених в інших країнах, які не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов’язань, зокрема податок на капітал/майно та приріст капіталу, поштові податки, податки на реалізацію (продаж) та інші непрямі податки, незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав. Разом з тим ці податки не належать до жодного з видів податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України, визначених у ст. 9-10 ПКУ

161.7. Цей пункт визначає необхідність подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів з метою зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку.

Перелік країн, з якими Україна уклала договори про уникнення подвійного оподаткування, наведений у Листі ДПА України від 11.01.2005 р. № 464/ 7/12-0117 «Про застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування».

РОЗДІЛ IV ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Стаття 162. Платники податку

162.1. Платниками податку є:

162.1.1. фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.2. фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

162.1.3. податковий агент.

162.2. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

162.3. У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов’язань як нерезидента згідно з цим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

162.4. Якщо фізична особа — платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

162.1. Платниками податку є фізичні особи-резиденти, що отримують доходи як у грошовій, так і натуральній формі з різних джерел в Україні та за її межами (див. коментар до ст. 14.1.56 Кодексу). Визначення платника податку у даній нормі Закону запропоновано за класичною схемою, а саме на основі поєднання принципу джерела походження доходу і принципу резидентства.

Джерелом доходу є місце, в якому дохід створено (генерується) (територіальна ознака).

Джерелами походження доходу, згідно із стандартною міжнародною класифікацію[219], є шість основних джерел доходу:

— трудові доходи;

— підприємницькі доходи;

- інвестиційні доходи;

— доходи від власності;

— державні соціальні трансферти;

— родинна допомога і трансферти.

Усі джерела доходів можуть мати різний податковий статус, тобто доходи можуть оподатковуватися або звільнятися від оподаткування. Наприклад, трудові та підприємницькі доходи оподатковуються у більшості країн, а державні соціальні трансферти (пенсії, стипендії, державні субсидії) чи родинні трансфери (грошові перекази, аліменти), зазвичай, оподаткуванню не підлягають. Дохід з джерелом їх походження з України (див. коментар до ст. 14.1.54 Кодексу).

Якщо будь-яке джерело доходу перебуває за межами країни, воно вважається іноземним джерелом та, згідно з принципом резидентства, підлягає оподаткуванню (див. коментар до ст. 14.1.55 Кодексу).

Згідно з принципом резидентства оподатковуватися має увесь дохід резидента незалежно від місця розташування джерела доходу, а для нерезидентів оподаткуванню підлягає тільки дохід, що отриманий у межах відповідної країни (екстериторіальна ознака).

Критеріями визнання юридичних осіб нерезидентами (див. коментар до ст. 14.122 Кодексу) для цілей оподаткування є тест інкорпорації і тест юридичної особи. Критеріями визнання фізичних осіб нерезидентами для цілей оподаткування є тест фактів і обставин, тест фізичної присутності і громадянсько-правовий тест.

Податковим агентом зі сплати податку на доходи фізичних осіб (див. коментар до ст. 14.1.182 і ст. 18 Кодексу) є юридична особа, самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок коштів платника податку. Запровадження інституту податкового агента зумовлено необхідністю спрощення процедур адміністрування податків, необхідністю зменшення транзакційних витрат оподаткування. Податкові агенти можуть виконувати свої функції лише для доходів, що визначаються за принципом джерела доходу.

162.2. Згідно з даною нормою закону не є платниками податку нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження в Україні, мають дипломатичні привілеї та імунітет як сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і консульським посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які користуються захистом на території держави перебування відповідно до міжнародного права. Зазначені привілеї та імунітет визначаються міжнародними договорами України, що укладені у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)[220]. Дипломатична діяльність пов’язана з виконанням дипломатичних функцій особами-нерезидентами, що визначені відповідним міжнародним договором. Якщо нерезидент, який має дипломатичні привілеї та імунітет, отримує доходи з джерелом походження в Україні, то такі доходи не оподатковуються, оскільки, як правило, діє відповідна міжнародна угода України з іноземною державою про уникнення подвійного оподаткування, яких нараховується більше 60[221].

162.3. Виконання податкових зобов’язань платника податку — фізичної особи перед державою зупиняються у разі смерті платника податку, що встановлюється відповідним органом медичної експертизи, або у разі оголошення судом платниками податку померлих чи безвісно відсутніх. Згідно зі ст. 46 Сімейного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Базою оподаткування для померлої або безвісно відсутньої є дохід за останній податковий період, а у разі відсутності доходу після дати смерті чи зникнення платника податку податкових зобов’язань не виникає. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

162.4. Якщо платник податку вперше отримує доходи у звітному податковому періоді, то саме в цьому податковому періоді виникають податкові зобов’язання платника податку, незалежно від дати отримання, обсягу і джерела доходу.

Стаття 163. Об’єкт оподаткування

163.1. Об’єктом оподаткування резидента є:

163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

163.1.3. іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

163.2. Об’єктом оподаткування нерезидента є:

163.2.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

163.2.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

163.1. Об’єктом оподаткування (див. коментар до ст. 22 Кодексу) податком на доходи фізичних осіб є доходи з різних джерел (див. коментар до ст. 162 Кодексу), наявність яких зумовлює виникнення податкових зобов’язань платника податку. Оскільки податковим періодом з даного податку є місячний і річний терміни (див. коментар до ст. 33 та 34 Кодексу), то об’єктом оподаткування виступає як місячний дохід платника податку, так і сума цих доходів протягом року (річний дохід). Оподаткуванню, згідно з принципом резидентства, підлягають також доходи, які отримані з джерел за межами України. Усі податкові зобов’язання платника податку виникають у відповідному податковому періоді, а сплаті підлягають у момент остаточного нарахування (виплати або надання).

За місячними доходами (заробітна плата, премії, відсотки на депозити тощо) стягнення податку відбувається податковим агентом у джерела доходу.

За річним оподатковуваним доходом має інші строки сплати, оскільки остаточно сума податкових зобов’язань платника податку за результатами звітного року підлягає коригуванню на суму податкової знижки і сплачується платником самостійно.

163.2. Якщо нерезидент отримує доходи з джерелом їх походження в Україні, які, згідно з чинним законодавством, підлягають оподаткуванню, то процедури і правила оподаткування його доходів є аналогічними до тих, які застосовуються при оподаткуванні доходів резидента (див. коментар до ст. 163 Кодексу пп. 1.1). Так само, як і при оподаткуванні доходів резидента, об’єкт оподаткування нерезидента відповідає встановленим податковим періодам: місяць та/або рік.

Стаття 164. База оподаткування

164.1. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

164.1.1. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

164.1.2. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

164.1.3. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

164.2. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

164.2.1. доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);

164.2.2. суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору;

164.2.3. доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі — роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

164.2.4. частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172–173 цього Кодексу;

164.2.5. дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу;

164.2.6. оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із цим Кодексом;

164.2.7. сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу, а також дохід, що становить позитивну різницю між сумою коштів, одержаною платником податку від фінансової установи після реалізації заставленого майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), та сумою фактично сплачених платником податку зобов’язань за таким договором кредиту (позики), і сумою, що утримана фінансовою установою в рахунок компенсації своїх витрат/втрат (включаючи залишок непогашеної платником податку суми фінансового кредиту) згідно з таким договором. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації;

164.2.8. дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів (крім процентів, визначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1.41, дивідендів, визначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, а також виграшів та призів у державну грошову лотерею в розмірах, передбачених у підпункті 165.1.46 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу);

164.2.9. інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 і 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу;

164.2.10. дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом;

164.2.11. сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу;

164.2.12. кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання;

164.2.13. доходи, що становлять позитивну різницю між:

сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду, крім випадків, коли платник податку одночасно передає кошти, отримані з фонду фінансування будівництва, в управління тому самому управителю у той самий або інший фонд фінансування будівництва;

сумою коштів, отриманих платником податку від інших осіб внаслідок відступлення на їх користь права вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва (у тому числі, якщо таке відступлення здійснено на підставі договору купівлі-продажу), та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду за цим договором;

164.2.14. дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю;

б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов’язання;

в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або інших сум бюджетного відшкодування;

г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.

Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування;

164.2.15. сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя (у тому числі за договорами страхування довічних пенсій) та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, у випадках та розмірах, визначених підпунктом 170.8.2 пункту 170.8 статті 170 цього Кодексу;

164.2.16. сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), внесків на пенсійні вклади, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою — резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою-резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більш як сума, визначена абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків;

164.2.17. дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку — учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів;

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув’язненими.

Під терміном «послуги домашнього обслуговуючого персоналу» розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім’ї або від імені чи за їх дорученням будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об’єктів рухомого чи нерухомого майна, що належить таким особам або використовується ними;

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

ґ) суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу);

д) суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку — боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті;

164.2.18. інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

164.3. При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

164.4. Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

164.5. Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100: (100 — Сп),

де К — коефіцієнт;

Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

У такому самому порядку визначаються об’єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

164.6. Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

При нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

164.1. База оподаткування — вартісний вимір об’єкта оподаткування (див. коментар до ст. 23 Кодексу).

Методологія обчислення бази оподаткування, зазначена даною нормою Кодексу, полягає у тому, що вартісний вимір бази оподаткування доходів визначається як будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, зменшений на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених ПКУ, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (див. коментар до п. 164.6 Кодексу).

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки звітного року. Податкова знижка є видом податкової пільги (див. коментар до ст. 30 Кодексу). Документально підтверджені витрати, які має право платник податку включити до податкової знижки, зазначені у ст. 166 та ст. 175 Кодексу. Проте податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, нарахованих у формі заробітної плати (див. п. 166.4.2 ПКУ), тобто вона не поширюється на загальний оподатковуваний дохід, який складається з інших джерел доходу ніж заробітна плата.

Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ внесено зміни, сутність яких полягає у тому, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської діяльності фізичними особами — підприємцями, що обрали загальну систему оподаткування, або від провадження незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід. Величина такого доходу визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом, що визначається згідно з положеннями ст. 164 і 165 ПКУ і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю фізичної особи — підприємця або особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

164.2. До загальномісячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи, класифікація яких за джерелами походження подана у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Класифікація бази оподаткування за джерелами доходу

Джерело доходу База оподаткування згідно зі ст. 164 (пп.) Трудові доходи пп.164.2.1, 164.2.6 (залежно від форми доходу), 164.2.7, 164.2.11, 164.2.12 (залежно від форми доходу), 164.2.14 (залежно від рішення суду), 164.2.15 (залежно від типу договору), 164.2.16 (залежно від типу договору), 164.2.18 (залежно від типу блага) Підприємницькі доходи (отримані фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування) пп. 164.2.2 (залежно від типу договору), 164.2.6 (залежно від форми доходу), 164.2.12 (залежно від форми доходу), 164.2.14 (залежно від рішення суду), 164.2.16 (залежно від типу договору), 164.2.18 (залежно від типу блага) Інвестиційні доходи пп. 164.2.6 (залежно від форми доходу), 164.2.8, 164.2.9, 164.2.13 абзац перший, 164.2.14 (залежно від рішення суду), 164.2.15 (залежно від типу договору), 164.2.18 (залежно від типу блага) Доходи від власності пп. 164.2.2 (залежно від типу договору), 164.2.3, 164.2.4, 164.2.5, 164.2.6 (залежно від форми доходу), 164.2.10 (залежно від форми доходу), 164.2.13, абзац другий, 164.2.14 (залежно від рішення суду), 164.2.15 (залежно від типу договору), 164.2.18 (залежно від типу блага) Державні соціальні трансферти 164.2.14 (залежно від рішення суду), 164.2.18 (залежно від типу блага) Родинна допомога і трансферти пп. 164.2.10 (залежно від форми доходу), 164.2.13, абзац другий, 164.2.14 (залежно від рішення суду), 1.2.16 (залежно від типу договору), 164.2.18 (залежно від типу блага)

Подібна класифікація дозволяє визначити податковий статус доходу, оскільки, згідно з даним Кодексом, до різних джерел доходу застосовуються різні ставки податку. Слід зазначити, що деякі з представлених у пп. 164.2.1-164.2.19 цієї статті доходи можуть мати різний податковий статус залежно від типу укладеного цивільно-правового договору, форми доходу, рішення суду, типу блага. Наприклад, якщо укладений договір комісії, то комісійний дохід має податковий статус підприємницького доходу, якщо укладений договір купівлі-продажу майна, то такий дохід має статус доходу від власності, якщо укладений договір купівлі-продажу інвестиційних активів, то дохід має статус інвестиційного тощо.

164.3. При визначенні бази оподаткування враховують усі доходи як у грошовій (готівковій та безготівковій), так й у негрошовій формі. Негрошова форма доходу може бути представлена у вигляді вартості наданих товарів, робіт, послуг платнику податків. Вартість таких товарів, робіт, послуг для цілей оподаткування встановлюється на основі ринкових цін (див. коментар до ст. 14.1.222 Кодексу).

164.4. Платник податку може отримувати доходи з джерел походження в інших країнах, тому вартісний вимір цих доходів буде у валюті країни походження доходу або в міжнародних розрахункових одиницях (спеціальні права запозичення, SDR — англ.). Доходи, отримані в іноземній валюті, підлягають перерахунку у національну грошову одиницю України за офіційним курсом Національного банку України, що встановлений на момент нарахування (отримання) таких доходів. Терміни, порядок визначення і застосування офіційного курсу гривні, що визначається НБУ щодо іноземних валют, встановлюються згідно з Декретом КМУ від 19.02.1993 № 1593 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Як правило, включення іноземних доходів відбувається до річного оподатковуваного доходу, що може істотно розмежовувати у часі момент нарахування (отримання) доходу і сплати податкових зобов’язань (наприклад, при поданні річної податкової декларації). Тому даною нормою Кодексу однозначно визначено, що розмір податкових зобов’язань, які визначаються у гривні щодо доходів, що номіновані в іноземній валюті, обчислюється за офіційним курсом Національного банку України, що встановлений на момент нарахування (отримання) таких доходів.

164.5. Грошовий вимір бази оподаткування щодо доходів, які отримані в негрошовій формі, визначається шляхом множення звичайної ціни, що у даному випадку є тотожною ринковій ціні (див. коментар до п. 1.71 ст. 14 Кодексу), на коригуючий коефіцієнт, що прив’язаний до ставки податку, встановленої для відповідного виду доходу на момент його нарахування (див. ст. 167 Кодексу).

Слід звернути увагу на те, що перерахунок негрошового доходу у грошовий вимір відбувається також на дату нарахування (отримання) такого доходу.

164.6. Згідно з даною нормою Закону до бази оподаткування не включається сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які, відповідно до Закону, сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (див. коментар до п. 4.1 ст. 169 Кодексу).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464 VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Цей внесок встановлюється у розмірі відповідно до категорій ризику працюючих, що зазначені у ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». До бази оподаткування не включаються також обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до Закону від 09.07.2003 р № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення», сплачуються за рахунок заробітної плати працівника.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ, база оподаткування за винагородами, отриманими за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг), визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу

165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно):

а) сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов’язків;

б) сума державних премій України або стипендій України, призначених законом, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, сума Нобелівської чи Абелівської премій;

в) сума коштів з Державного бюджету України дійсним членам (академікам) та членам-кореспондентам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України та Академії мистецтв України як щомісячна довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента;

г) сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання «Праведник Миру»;

ґ) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

е) сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати;

є) сума грошової компенсації за витрату часу, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, яку отримують фізичні особи за ведення записів та подання відомостей відповідно до програм державних вибіркових обстежень, що проводяться органами державної статистики;

ж) сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення;

з) сума щорічної разової грошової допомоги, яка надається згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов’язану з тимчасовою втратою працездатності;

165.1.2. сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України;

165.1.3. сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку та сумах, визначених законом;

165.1.4. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються з урахуванням пункту 170.7 статті 170 цього Кодексу:

а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом;

б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону;

в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на користь отримувачів таких виплат, крім будь-яких виплат або відшкодувань членам керівних органів таких організацій або фондів та пов’язаним з ними фізичним особам;

г) сума, яка щороку виплачується переможцям Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика;

165.1.5. сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

165.1.6. сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його роботодавця у розмірах, визначених законом;

165.1.7. сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління;

165.1.8. сума коштів, що належать платнику податку, які відповідно до закону перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку;

165.1.9. вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою, мийними та знешкоджувальними засобами розробляються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Порядки видачі спеціального (форменого) одягу та взуття, його переліки та граничні строки використання затверджуються Кабінетом Міністрів України;

165.1.10. сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

165.1.11. кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу;

165.1.12. вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна у порядку, встановленому законом, а також грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування (заміну) протягом гарантійного строку, але не вище ніж ціна придбання таких товарів;

165.1.13. кошти або вартість майна (нематеріальних активів), які надходять платнику податку за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу чи визнанням його недійсним або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного кодексу України;

165.1.14. аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням суду або за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно із Сімейним кодексом України, за винятком виплати аліментів нерезидентом незалежно від їх розміру, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

165.1.15. кошти або майно (майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг), отримані платниками податку як дарунок з урахуванням положень цього розділу;

165.1.16. кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (нематеріальних активів), примусово відчуженого державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у негрошовій формі;

165.1.17. сума надміру сплачених грошових зобов’язань, страхових внесків з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування під час застосування права на податкову знижку, що повертається платнику податку;

165.1.18. дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів;

165.1.19. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку за рахунок коштів благодійної організації або його роботодавця, в тому числі в частині витрат роботодавця на обов’язковий профілактичний огляд працівника згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та на вакцинацію працівника, спрямовану на профілактику захворювань в період загрози епідемій відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» за наявності відповідних підтвердних документів, крім витрат, що компенсуються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

165.1.20. вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, у тому числі компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах — не менше ніж 10 років для чоловіків і не менш як 7 років 6 місяців для жінок; на роботах, пов’язаних із підземними умовами, — не менше ніж 15 років для чоловіків і не менш як 12 років 6 місяців для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках — не менш як 20 років для чоловіків і не менш як 15 років для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» I, II, III ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі, коли вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

При виплаті грошової компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів її сума не включається до складу загального оподатковуваного доходу платника податку.

Порядок виконання цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України;

165.1.21. сума, сплачена роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за фізичну особу, але не вище розміру, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу на кожний повний або неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж три роки.

Якщо працівник припиняє трудові відносини з роботодавцем протягом періоду такого навчання або до закінчення третього календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, сума, сплачена як компенсація вартості навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такому працівнику протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку;

165.1.22. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:

а) будь-якою фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України, відповідними територіальними управліннями з питань праці та соціального захисту населення, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування України або професійною спілкою;

б) роботодавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи (у тому числі перед виходом на пенсію) у розмірі, що не перевищує подвійний розмір суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу. Сума перевищення за її наявності остаточно оподатковується під час її нарахування (виплати, надання);

165.1.23. вартість майна, а також сума грошової допомоги, що надаються дітям-сиротам чи дітям, позбавленим батьківського піклування (у тому числі випускникам професійно-технічних навчальних закладів і вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації), у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України;

165.1.24. доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва.

Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Форма довідки, строк дії, порядок її видачі розробляються і затверджуються центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

165.1.25. сума, отримана платником податку за здану (продану) ним вторинну сировину та побутові відходи, за винятком брухту чорних та дорогоцінних металів.

Під час виплати доходів за зданий платником податку брухт чорних та дорогоцінних металів особа, що його закуповує, вважається податковим агентом та зобов’язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою цим розділом;

165.1.26. сума стипендії (включаючи суму її індексації, нараховану відповідно до закону), яка виплачується з бюджету учню, студенту, курсанту військових навчальних закладів, ординатору, аспіранту або ад’юнкту, але не вище ніж сума, визначена в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу. Сума перевищення за її наявності підлягає оподаткуванню під час її нарахування (виплати) за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу;

165.1.27. сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов:

а) під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі:

дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором;

викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя;

в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця);

б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати;

165.1.28. сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина, чи пенсійна виплата, отримана платником податку за договором довгострокового страхування життя, у тому числі страхування довічних пенсій, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління, укладеним з учасником фонду банківського управління, визначених підпунктом 170.8.3 пункту 170.8 статті 170 цього Кодексу.

Порядок застосування підпункту 165.1.27 цього пункту та цього підпункту визначається центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль за небанківськими фінансовими установами відповідно до закону;

165.1.29. основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти;

165.1.30. сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у такі державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років;

165.1.31. основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку;

165.1.32. прибуток від операцій з майном або інвестиційними активами, який не підлягає оподаткуванню згідно з відповідними положеннями цього розділу;

165.1.33. сума, отримана платником податку за здавання ним крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

165.1.34. вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або із знижкою відповідно до закону, а також сума державної підтримки на будівництво чи придбання доступного житла, яка надається платнику податку відповідно до законодавства.

Якщо платник податку з числа державних службовців та прирівняних до них осіб має право на отримання одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов відповідно до законодавства, сума такої компенсації оподатковується як додаткове благо під час її нарахування (виплати) за її рахунок;

165.1.35. вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, у тому числі на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески платника податку — члена такої професійної спілки, створеної відповідно до законодавства України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування;

165.1.36. дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу;

165.1.37. сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом;

165.1.38. вартість орденів, медалей, знаків, кубків, дипломів, грамот та квітів, якими відзначаються працівники, інші категорії громадян та/або переможці змагань, конкурсів;

165.1.39. вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, за винятком грошових виплат у будь-якій сумі;

165.1.40. сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення, та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації;

165.1.41. доходи у вигляді процентів на поточні банківські рахунки, за якими на користь фізичних осіб здійснюються виключно виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат. Ознаки таких рахунків визначаються Національним банком України;

165.1.42. суми коштів, надані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та їх спілками платникам податку — учасникам конгресів, симпозіумів, зборів, конференцій, пленумів, з’їздів, фестивалів, виставок, концертів, реабілітаційних заходів, фізкультурно-спортивних заходів та конкурсів, які провадяться такими організаціями, як компенсація витрат на проживання, харчування та проїзд до місця проведення заходів та у зворотному напрямку;

165.1.43. сума страхової виплати за договорами страхування життя у разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення, або особою, яка є інвалідом I групи або дитиною-інвалідом, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

165.1.44. сума майнового та немайнового внеску платника податку до статутного фонду юридичної особи — емітента корпоративних прав, в обмін на такі корпоративні права;

165.1.45. вартість побічних лісових користувань для власного споживання (заготівля лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених Лісовим кодексом України);

165.1.46. сума коштів, отриманих як виграш, приз у державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлюється законом;

165.1.47. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), яка здійснюється професійними спілками своїм членам протягом року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року. При цьому зазначені виплати повинні бути здійснені у розмірах та на цілі, установлені загальними зборами членів профспілки;

165.1.48. доходи від кооперативних виплат та/або від одержання паю членом сільськогосподарського виробничого кооперативу у разі його виходу з кооперативу, отриманих членом сільськогосподарського виробничого кооперативу, членом якого є виключно фізичні особи, що здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, а саме молока та м’яса, з використанням земельних ділянок членів, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва за умови використання праці виключно членів такого кооперативу;

165.1.49. інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

(з 01.01.2012 р. пункт 165.1 статті 165 буде доповнено підпунктом 165.1.50 відповідно до змін, передбачених абзацами п’ятим і шостим підпункту 61 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

165.1.1. Не включаються до бази оподаткування виплати у формі саме державної матеріальної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Подібні виплати не підлягають оподаткуванню, оскільки через державний бюджет і фонди соціального страхування відбувається вторинний перерозподіл національного доходу.

165.1.2. Не включаються до бази оподаткування суми доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України. Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень. Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу, який визначається Законом про Державний бюджет України щороку. Відповідно до зазначеного розміру приросту внутрішнього державного боргу на рік Міністерство фінансів України визначає періодичність, обсяги емісії та погашення державних цінних паперів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 80 «Про випуск облігацій внутрішніх державних позик» оголошується проведення розміщень короткострокових, середньострокових і довгострокових державних облігацій. Фізичні особи мають право купувати облігації внутрішньої державної позики через комерційні банки України та інших фінансових посередників. Виплачені проценти за даними фінансовими інструментами не оподатковуються.

165.1.3. Звільняється від оподаткування сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації встановлюються для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Зокрема, для громадян першої категорії (ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»):

1) безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

2) безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів);

3) позачергове безплатне щорічне надання органами соціального забезпечення санаторно-курортних путівок або одержання за бажанням громадян грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні, що визначається Кабінетом Міністрів України, для самостійного санаторно-курортного лікування;

4) щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах;

5) виплата допомоги з тимчасової непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від безперервного стажу роботи;

6) виплата працюючим інвалідам допомоги з тимчасової непрацездатності до 4 місяців підряд або до 5 місяців у календарному році;

7) оплата займаної ними та членами їх сім’ї житлової площі (у межах норми, передбаченої статтею 47 Житлового кодексу України) в розмірі 50 процентів квартирної плати, обчисленої за ставками, встановленими для робітників і службовців, а також оплата в розмірі 50 процентів встановленої плати за користування комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) і телефоном. Вказана пільга поширюється також на сім’ї, що втратили годувальника, який став жертвою Чорнобильської катастрофи;

8) передача безплатно в особисту власність займаних ними та їх сім’ями житлових приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду незалежно від того, чи є вказана особа наймачем чи членом сім’ї наймача. Вказана пільга може бути використана один раз;

9) позачергове безплатне забезпечення автомобілем ЗАЗ-968 (за наявності відповідних медичних показань або інвалідності I, II групи, а також відсутності в особистому користуванні автомобіля). За бажанням інваліда йому може бути позачергово продано автомобіль іншої марки з оплатою різниці у вартості, якщо протягом семи років перед зверненням він не купував новий автомобіль;

10) забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов’язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров’я України;

11) безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) на території України;

12) одержання лікарняного листка на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду туди й назад, з виплатою допомоги у зв’язку з державним соціальним страхуванням незалежно від того, ким і за чий рахунок видано путівку;

13) позачергове обов’язкове забезпечення їх дітей місцями у дошкільних закладах незалежно від відомчої підпорядкованості;

14) звільнення від сплати податків і мита всіх видів;

15) безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад повітряним або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків;

16) позачергове відведення місцевими радами народних депутатів земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач;

17) одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво з розрахунку 13,65 квадратних метрів на кожного члена сім’ї з погашенням 50 процентів позики за рахунок державного бюджету, а також безпроцентної позики для будівництва садових будинків та благоустрою садових ділянок, будівництва індивідуальних гаражів незалежно від того, кому з членів сім’ї відведено земельну ділянку, чи хто з них є членом кооперативу. Вказані пільги можуть бути використані один раз;

18) використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік;

19) надання безпроцентної позики для організації підприємницької діяльності, селянського (фермерського) господарства. Вказана пільга може бути використана один раз;

20) погашення несплаченої частини безпроцентної позики на господарське обзаведення в розмірі до 5 тисяч карбованців на сім’ю, яку одержали евакуйовані з 30-кілометрової зони, за рахунок держави;

21) оплата лікарняних листків з тимчасової непрацездатності особам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який вони одержували під час роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами;

22) відшкодування збитків, завданих у результаті захворювання або каліцтва, що виникли у зв’язку з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і призвели до стійкої втрати працездатності (без встановлення інвалідності), визначається в порядку, передбаченому законодавством для випадків відшкодування таких збитків, завданих робітникам і службовцям при виконанні ними своїх трудових обов’язків.

Суми відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, для громадян 2, 3 і 4 категорій, регламентуються ст. 21, 22, 23 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

165.1.4. Не включаються до бази оподаткування суми виплат чи відшкодував (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються платникам податків, які визначені абзацами а) — г) пп. 1.4 ст. 165 Кодексу, у вигляді цільової або нецільової благодійної допомоги, що постраждали внаслідок екологічних, техногенних та інших катастроф, стихійного лиха, аварій, епідемій тощо. Граничні суми благодійної допомоги, що не підлягають оподаткуванню, у кожному окремому випадку визначаються Кабінетом Міністрів України.

165.1.5. Стаття 7 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» визначає види обов’язкового страхування, що здійснюються в Україні. Сума внесків на такі види обов’язкового страхування не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Виняток складає сума внесків:

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи).

Вищезазначені види загальнообов’язкового державного соціального страхування включаються в єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464-17, редакція від 08.07.2010.

165.1.6. Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464-17, редакція від 08.07.2010, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Єдиний внесок не входить до системи оподаткування (п. 2 ст. 8 даного Закону). Таким чином, нарахування єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється роботодавцями за рахунок сум, на які єдиний внесок нарахований, але без зменшення на суму відрахувань податків.

165.1.7. Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума страхових внесків, сплачених до Накопичувального пенсійного фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Відповідно пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу також не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення та внесок до фонду банківського управління (визначеного пп. 14.1.259 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), які сплачуються:

а) особою-резидентом, яка визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більше ніж сума, визначена в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього розділу, у розрахунку за місяць за сукупністю всіх таких внесків.

165.1.8. Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків сума коштів, які належать платнику податку, які відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку.

165.1.9. Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю від 10.12.1971 № 322-VІІІ на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівники мають право на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7 Закону України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці»). Такі пільги та компенсації у вигляді лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту забезпечуються за рахунок роботодавця, а їх вартість не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу найманого працівника — платника податків.

Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участі професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою, мийними та знешкоджувальними засобами розробляються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Порядки видачі спеціального (форменого) одягу та взуття, його переліки та граничні строки використання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

165.1.10. Військовослужбовці строкової служби (у тому числі особи, які проходять альтернативну службу) мають право на грошове або майнове утримання чи забезпечення з бюджету. Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (п. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу від 08.07.2010 № 2456-VI).

165.1.11. Не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт. Підлягають оподаткуванню суми надміру витрачених коштів, що отримані платником податку на відрядження або під звіт та не повернуті у встановлений строк (п. 170.9 ст. 170 Кодексу).

165.1.12. Відповідно до ст. 8 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, що підтверджені за необхідності висновком експертизи, споживач у порядку та у строки, встановлені законодавством і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний з числа наявного у продавця (виробника) товар.

Відповідно до пояснення норм підпункту 165.1.12 Кодексу потребує обґрунтування й поняття гарантійного строку. Гарантійний строк — строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку з введенням її в обіг (п. 5 ст. 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»). Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу вартість товарів, які надходять платнику податку як гарантійна заміна та грошова компенсація вартості товарів, надана платнику податку в разі їх повернення продавцю або особі, уповноваженій таким продавцем здійснювати їх гарантійне обслуговування, якщо вона не перевищує ціну придбання таких товарів.

165.1.13. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (п. 2 ст. 6 °Cімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III). Згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути:

будь-яке майно за винятком виключеного з цивільного обороту;

заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, укладеним в інтересах сім’ї;

речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя.

У випадку розірвання шлюбу чи визнання його недійсним зазначені вище об’єкти права спільної сумісної власності подружжя підлягають поділу за рішенням суду або за добровільним рішенням сторін з урахуванням норм Сімейного кодексу України. Вартість об’єктів прав спільної сумісної власності, отриманих внаслідок поділу сторонами — платниками податку, не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.14. Згідно з п. 2 ст. 75 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ аліменти — це утримання, право на яке має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їх згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі (п. 1 та п. 2 ст. 77 Сімейного кодексу України). Доходи платника податку у вигляді аліментів не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Виплата аліментів нерезидентом, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є винятком.

165.1.15. Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим розділом Кодексу для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 Кодексу).

165.1.16. Об’єктом відчуження є земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (п. 1 ст. 3 Закону України від 17.11.2009 № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»). Примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності — перехід права власності на земельні ділянки, інші об’єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду. Вартість отриманої платником податку компенсації відчуженого майна у грошовій чи негрошовій формі не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків.

165.1.17. Грошові зобов’язання, страхові внески з бюджетів або державних цільових страхових фондів, а також бюджетне відшкодування під час застосування права на податкову знижку можуть бути сплачені платнику податку у розмірі, більшому за передбачений законодавством. У такому випадку сума такої переплати не включається до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків.

165.1.18. Дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку (пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Відповідно до ст. 88 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV учасники господарського товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). За умови нарахування дивідендів при розподілі прибутків господарського товариства пропорції (частки) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента не змінюються, та в результаті збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів — сума нарахованих дивідендів на користь платника податків не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.19. Не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми коштів або вартість майна (послуг), отримані платником податку на лікування та (або) медичне обслуговування від:

благодійної організації (на підставі Закону України від 16.09.1997 № 531/ 97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації»);

його роботодавця (згідно з Кодексом законів про працю від 10.12.1971 № 322-VIII, Закону України від 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Необхідною умовою для невключення вартості такої допомоги в загальний оподатковуваний дохід платника податку є наявність підтверджуючих документів.

165.1.20. Стаття 43 Гірничого закону України від 06.10.1999 № 1127-ХІV встановлює, що підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, таким категоріям осіб:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах — не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше ніж 7 років 6 місяців — для жінок; на роботах, пов’язаних із підземними умовами, — не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше ніж 12 років 6 місяців — для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках — не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше ніж 15 років — для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» І, II, III ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі коли вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

Вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу даних категорій громадян — платників податку. Порядок виконання цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України.

165.1.21. Дохід фізичної особи у вигляді компенсації роботодавцем вітчизняним вищим та професійно-технічним навчальним закладам вартості підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи за кожний повний або неповний місяць не включається в розрахунок її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу встановлює обмеження розміру такої суми оплати: не більше суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Відшкодування витрат роботодавцем на користь фізичної особи для підготовки чи перепідготовки у вищих та професійно-технічних навчальних закладах не зобов’язує фізичну особу перебувати у трудових відносинах з таким роботодавцем. Обов’язковою умовою для невключення такої суми оплати до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку є письмовий договір (контракт) щодо зобов’язання фізичної особи відпрацювати у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу не менше ніж три роки.

Якщо протягом періоду навчання або до закінчення третього календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, в якому платник податку припинив трудові відносини з роботодавцем, сума оплати вартості навчання впродовж року припинення таких трудових відносин вважається додатковим благом та оподатковується згідно з п. 167.1 ст.167 Кодексу.

165.1.22. Відповідно до пп. 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 Кодексу смерть фізичної особи (платника податку) є однією з підстав для припинення податкового обов’язку. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і в строки, визначені цим Кодексом, законами з питань оподаткування чи митної справи (п. 36.1 ст. 36 Кодексу). Останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку (п. 162.3 ст. 162 Кодексу). Відповідно кошти або вартість майна (послуг), що надаються фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України, відповідними територіальними управліннями з питань праці та соціального захисту населення, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування України або професійною спілкою як допомога на поховання платника податку, не включаються в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Винятком є надання такої допомоги роботодавцем померлого платника податку за його останнім місцем роботи, якщо обсяг наданої допомоги на поховання перевищує подвійний розмір суми, обчисленої шляхом множення місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, на 1,4 та округлення до найближчих 10 гривень (абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу). У такому випадку сума перевищення оподатковується при нарахуванні (виплати, наданні) допомоги на поховання померлого платника податків.

165.1.23. Відповідно до ст. 12 Постанови КМУ від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, крім тих, що перебувають під опікою (піклуванням), знаходяться на повному державному утриманні. Новий комплект одягу, взуття та грошова допомога, визначені в ст. 13 даної Постанови, видаються дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили. Відповідно вартість такого матеріального забезпечення не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

165.1.24. Згідно з пп. 14.1.31 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відчуження майна — це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування. У випадку відчуження сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), здійсненого власником такої продукції особисто, податковий агент (зокрема, фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності) при закупівлі у власника сільськогосподарської продукції має право не утримувати податок на доходи фізичних осіб з виплачених за таку продукцію доходів за умови пред’явлення такими власниками довідки про право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Форма довідки, строк дії, порядок її видачі будуть затверджені центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

165.1.25. Не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума коштів, одержаних ним за продаж вторинної сировини та побутових відходів. У випадку здачі (продажу) платником податку брухту чорних та дорогоцінних металів такий отриманий дохід оподатковується за ставками ст. 167 Кодексу. Статус податкового агента набуває особа, що його закуповує.

165.1.26. Відповідно до п. 1 ст. 51 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII «Про освіту» учні, студенти, курсанти військових навчальних закладів, ординатори, аспіранти або ад’юнкти мають гарантоване державою право на забезпечення стипендіями. Стипендія — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі особам, які навчаються у навчальних закладах та наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, у навчальних закладах, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів (Постанова КМУ від 12.07.2004 № 882 «Питання стипендіального забезпечення»).

Стипендія та сума її індексації не підлягає оподаткуванню, якщо вони не перевищують розмір місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (абзац перший пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу). Оподатковується на загальних підставах лише сума перевищення такої граничної межі, визначеної в абзаці першому пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу.

165.1.27. Відповідно до Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування, при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 даного Закону). Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в уповноваженому органі, здійснена актуарієм, і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми (ст. 28 даного Закону).

Не оподатковуються доходи платника податку, отримані у вигляді страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми за договорами страхування, крім випадків довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за умов:

а) при страхуванні життя або здоров’я платника податку:

— виконання умов договору страхування;

— викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя;

— за фактом здійснення страхового випадку, визначеного в частині другій ст. 8 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», відповідним документальним підтвердженням заподіяної шкоди застрахованій особі.

У випадку смерті застрахованої особи страхова виплата прирівнюється до спадщини й оподатковується за правилами та ставками, визначеними в ст. 174 Кодексу. Причому вигодонабувач, визначений частинами третьою та четвертою ст. 3 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», прирівнюється до спадкоємця;

б) при страхуванні майна не підлягає оподаткуванню сума страхового відшкодування, що не перевищує суми вартості застрахованого майна із сплаченими страховими платежами. Вартість застрахованого майна визначається із застосуванням звичайної ціни (ст. 39 Кодексу);

в) при страхуванні цивільної відповідальності, коли сума страхового відшкодування не перевищує розмір заподіяної шкоди вигодонабувачу (бенефіціару). Вартість такої заподіяної шкоди визначається із застосуванням звичайної ціни (ст. 39 Кодексу).

165.1.28. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина чи пенсійна виплата, отримана платником податку за договором довгострокового страхування життя, у т. ч. страхування довічних пенсій, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління, укладеним з учасником фонду банківського управління, визначених пп.170.8.3 п.170.8 ст. 170 Кодексу, тобто не оподатковуються під час їх нарахування (виплати) податковим агентом:

— сума регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя або пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, пенсійних виплат на визначений строк, одноразових пенсійних виплат або довічних пенсій, нарахованих платником податку — резидентом, який не досягнув повноліття або має вік не менше ніж 70 років;

— сума страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримала інвалідність І групи;

— сума виплати за договором пенсійного вкладу, виплат з рахунку учасника фонду банківського управління, виплати пенсії на визначений строк, довічної пенсії або одноразової виплати, якщо вкладник, учасник недержавного пенсійного фонду чи застрахована особа отримали інвалідність І групи;

— сума одноразової пенсійної виплати учаснику недержавного пенсійного фонду або Накопичувального фонду за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Дохід у вигляді страхової виплати або виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління чи за договором недержавного пенсійного забезпечення, що у разі смерті застрахованої особи сплачується вигодонабувачу або спадкоємцю платника податку, оподатковується за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини, тобто за нормами ст.174 Кодексу.

Сума доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя, пенсійними вкладами, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та недержавного пенсійного забезпечення, що підлягають оподаткуванню, зменшується на суму страхових внесків, сплачених за такими договорами до 1 січня 2004 року.

Слід зазначити, що порядок застосування пп.165.1.28 вказаного вище пункту та статті Кодексу визначається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Також, пп. 165.1.5 — 165.1.8 п. 165.1 ст. 165 Кодексу зазначають, що не підлягає оподаткуванню сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, інших ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його роботодавця у розмірах, визначених законом та сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду та фонду банківського управління, а також сума коштів, що належать платнику податку, які відповідно до закону перераховуються з Накопичувального фонду до недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління чи страхової організації, з недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління до іншого недержавного пенсійного фонду, фонду банківського управління, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку.

Крім того, сума надміру сплачених грошових зобов’язань, страхових внесків з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування під час застосування права на податкову знижку, що повертається платнику податку (пп. 165.1.17 п.165.1 ст. 165 Кодексу), та сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у т. ч. страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов:

а) під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі: дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором

страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором;

викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого ніж довгострокове страхування життя;

в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця);

б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати (пп. 165.1.27 п.165.1 ст.165 Кодексу), також не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Разом з тим Кодексом чітко встановлено (пп.164.2.15 п.164.2 ст.164), що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя (у т. ч. за договорами страхування довічних пенсій) та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, у випадках та розмірах, визначених пп. 170.8.2 п. 170.8 ст. 170 Кодексу, тобто податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставками, визначеними у п. 167.1 ст. 167 Кодексу (15 та 17 %), з:

а) 60 відсотків суми:

— одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя у разі досягнення застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору.

Якщо вигодонабувач є страхувальником за договором, оподаткуванню підлягає величина перевищення страхової виплати над сумою внесених страхових платежів за правилами оподаткування доходів від розміщення коштів на депозитних рахунках;

— одноразової страхової виплати за договором страхування довічних пенсій, за винятком одноразової виплати, передбаченої у пп. 170.8.3 «в» п. 170.8 ст. 170 Кодексу;

— виплати пенсії на визначений строк, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, визначені законодавством;

— регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, зазначених у пп. 170.8.3 «а» п. 170.8 ст. 170 Кодексу;

б) викупної суми у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя;

в) суми коштів, з якої не було утримано (сплачено) податок та яка виплачується вкладнику з його пенсійного вкладу або рахунка учасника фонду

банківського управління у зв’язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу, договору довірчого управління, договору недержавного пенсійного забезпечення.

165.1.29. Під основною сумою депозиту розуміється сума коштів, що були фактично надані фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу, або повернення із закінченням встановленого договором строку (пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), але без урахування суми процентів, що має бути нарахована та виплачена фінансовою організацією за використання залучених коштів.

Під основною сумою кредиту розуміється сума коштів, що надані банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа, згідно із законодавством, країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають, згідно з відповідним законодавством, статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент, але без урахування таких нарахованих (сплачених) процентів.

165.1.30. На підставі ст. 1 Закону України від 21.11.1996 № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов’язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років. Компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року, та інших формах відповідно до чинного законодавства. У разі смерті вкладника така сума виплат прирівнюється до спадщини й оподатковується за нульовою ставкою (пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

165.1.31. Сума наданої чи отриманої платником податку поворотної фінансової допомоги, визначеної абзацем сьомим пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу як сума коштів для користування за договором, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

165.1.32. Для цілей розділу IV Кодексу частина перша пп. 170.2.7 п. 170.2 ст. 170 Кодексу термін «інвестиційний актив» визначає як пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, що виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку незалежно від місця їх подальшого продажу.

Пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 чітко визначає випадки, коли прибуток від операцій з інвестиційними активами не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу. При цьому платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операції з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів. Згідно з відповідними положеннями цього розділу Кодексу прибуток від операцій з майном також може не включатися в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податків — одержувача такого прибутку.

165.1.33. Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України від 23.06.1995 № 239/95-ВР «Про донорство крові та її компонентів» донорство крові та її компонентів — це добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. У частинах першій, другій та третій ст. 9 даного Закону та згідно з відповідним законодавством щодо донорства жіночого молока, інших видів донорства донорам передбачається виплата середнього заробітку за рахунок коштів власника підприємства, установи, організації, де працює донор, або уповноваженого ним органу.

165.1.34. Згідно зі ст. 9 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також шляхом приватизації, визначеної Законом України від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Сума отриманої платником податку з числа державних службовців та прирівняних до них осіб одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов вважається додатковим благом (відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу). Таким чином, підлягає оподаткуванню на підставах та за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

165.1.35. На основі членських внесків, передбачених ст. 34 та ст. 44 Закону України від 15.09.1999 № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», професійні спілки можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, тобто представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Відповідно платник податку, член такої професійної спілки, має право отримати путівки на відпочинок, оздоровлення та лікування, у тому числі на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або його дітей віком до 18 років безкоштовно або зі знижкою. Законодавством України передбачається отримання такої путівки платником податку й за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування.

165.1.36. Фізичні особи — підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, з доходів від провадження господарської діяльності сплачують податок у порядку, визначеному у підрозділі 8 розділу XX Кодексу.

165.1.37. З метою підготовки чи перепідготовки фізичної особи у вищих та професійно-технічних навчальних закладах роботодавець відшкодовує вартість такого навчання за кожний повний або неповний місяць. Абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу встановлює обмеження розміру такої суми оплати: не більше суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

165.1.38. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть бути нагороджені державною нагородою (відповідно до Закону України від 16.03.2000 № 1549-ІІІ «Про державні нагороди України») та іншими нагородами. На підставах даного підпункту вартість одержаних нагород не включається в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід і не підлягає оподаткуванню.

165.1.39. Дарунки, призи переможців та призерів спортивних змагань не підлягають оподаткуванню, за умови якщо їх вартість не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року. У випадку перевищення — оподатковується на загальних підставах, визначених п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

165.1.40. Відповідно до даного підпункту не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми доходу платника податку, отриманого через відчуження (продаж) акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР (на підставі ст. 1 Закону України від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»), а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення, та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

165.1.41. Для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум тощо) юридичні особи можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Відповідно нараховані проценти за такими рахунками не підлягають оподаткуванню.

165.1.42. Якщо платник податку бере участь у конгресах, симпозіумах, зборах, конференціях, пленумах, з’їздах, фестивалях, виставках, концертах, реабілітаційних заходах, фізкультурно-спортивних заходах та конкурсах, організатори яких повним обсягом відшкодовують супутні витрати щодо участі такого платника податків, то такі отримані суми коштів не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не оподатковуються. До таких витрат належать: витрати на проживання, харчування та проїзд до місця проведення заходів та у зворотному напрямі.

Організаторами виступають всеукраїнські громадські організації інвалідів та їх спілки.

165.1.43. Відповідно до Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування, при настанні страхового випадку. Сума страхової виплати (відшкодування) на підставах пп. «г» п. 174.1 ст. 174 Кодексу є об’єктом спадщини платника податку. На випадок смерті застрахованої особи сума страхової виплати, відповідно до договору страхування, не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, якщо отримувачем страхової виплати є члени сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення або особа, яка є інвалідом І групи, або дитина-інвалід, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Слід зазначити, що інші об’єкти спадщини, визначені в пп. «а», «б», «ґ» п. 174.1 ст. 174 Кодексу, для таких категорій громадян-отримувачів страхової виплати оподатковуються за нульовою ставкою й включаються спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і відображаються у річній податковій декларації.

165.1.44. Згідно зі ст. 79 Господарського кодексу від 16.01.2003 № 436-IV господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. Здійснення внесків до статутного фонду товариства платником податків є підставою для набуття ним корпоративних прав. Частина друга ст. 86 Господарського Кодексу визначає перелік майнових та немайнових вкладів засновників. Такий вклад, оцінений у гривнях, платника податку не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що здійснив майновий або немайновий внесок до статутного фонду юридичної особи.

165.1.45. До побічних лісових користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету (ст. 73 Лісового кодексу України від 21.01.1994 № 3852-ХІІ). Нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства можуть бути передбачені й інші види побічних лісових користувань, вартість побічних лісових користувань платника податку для власного споживання не включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.46. Не включається в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків отримана сума коштів внаслідок виграшу, одержання призу у державній грошовій лотереї. Причому сума такого виграшу, призу не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених з урахуванням вимог Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум».

165.1.47. Згідно зі ст. 1 Закону України від 15.09.1999 № 1045-ХIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Ст. 34 даного Закону визначає, що профспілки, їх об’єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Відповідно до статуту професійна спілка може здійснювати виплати чи відшкодування (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами) на користь свого члена у визначених розмірах та цільовим спрямуванням. Якщо сукупний розмір таких виплат не перевищує суми граничного розміру доходу, що дорівнює місячному прожитковому мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (абзац перший підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу), відповідно сплачені суми коштів члену професійної спілки — платнику податку не включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому зазначені виплати повинні бути здійснені у розмірах та на цілі, встановлені загальними зборами членів профспілки.

165.1.48. З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства). Ст. 95 Господарського кодексу від 16.01.2003 № 436-IV визначає виробничий кооператив як добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. За умови, що такий виробничий кооператив є сільськогосподарським зі спеціалізацією на виробництво молока та м’яса; використовує працю лише членів кооперативу, причому такі члени — виключно фізичні особи; господарську діяльність здійснює з використанням земельних ділянок членів, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва), то не включаються в розрахунок загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку — члена такого кооперативу.

Доходи від кооперативних виплат. Відповідно п. 5 ст. 107 Господарського кодексу кооперативні виплати — це частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.

Сума одержаного платником податку паю у разі виходу з кооперативу — в порядку і строки, визначені його статутом.

165.1.49. Інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

165.1.50. Згідно зі змінами внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI до даної статті ПКУ буде доповнено підпункт відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з конвертації цінних паперів, якщо їх обмін здійснюється за звичайними цінами або за вартістю чистих активів, які не призводять до відчуження інвестицій та проводяться з цінними паперами інститутів спільного інвестування, що перебувають в управлінні однієї компанії з управління активами. Оскільки процес конвертації здійснюється шляхом обміну одних інвестиційних активів на інші, об’єкт оподаткування відсутній.

Стаття 166. Податкова знижка

166.1. Право платника податку на податкову знижку.

166.1.1. Платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року;

166.1.2. підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

166.2. Документальне підтвердження витрат, що включаються до податкової знижки.

166.2.1. До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);

166.2.2. оригінали зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

166.3. Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати:

166.3.1. частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу;

166.3.2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні та внесеним до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату передачі таких коштів та майна, у розмірі, що не перевищує 4 відсотки суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

166.3.3. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру доходу, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, в розрахунку на кожну особу, яка навчається, за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року;

166.3.4. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів), а також суму коштів, сплачених платником податку, визнаного в установленому порядку інвалідом, на користь протезно-ортопедичних підприємств, реабілітаційних установ для компенсації вартості платних послуг з реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, наданих такому платнику податку або його дитині-інваліду у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім:

а) косметичного лікування або косметичної хірургії, включаючи косметичне протезування, не пов’язаних з медичними показаннями, водолікування та геліотерапії, не пов’язаних з лікуванням хронічних захворювань;

б) протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, порцеляни та гальванопластики;

в) абортів (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями або коли вагітність стала наслідком зґвалтування);

г) операцій із зміни статі;

г) лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких є побутове зараження або зґвалтування);

д) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;

е) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не включено до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

166.3.5. суму витрат платника податку на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, сплачених платником податку страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю — суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу;

б) при страхуванні члена сім’ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім’ї чи за їх сукупністю — 50 відсотків суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім’ї;

166.3.6. суму витрат платника податку на:

оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами, встановленими законодавством, але не більше ніж сума, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік;

оплату вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, включаючи сплату державного мита;

166.3.7. суму коштів, сплачених платником податку у зв’язку із переобладнанням транспортного засобу, що належить платникові податку, з використанням у вигляді палива моторного сумішевого, біоетанолу, біодизелю, стиснутого або скрапленого газу, інших видів біопалива;

166.3.8. суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.

166.4. Обмеження права на нарахування податкової знижки.

166.4.1. Податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту — фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті;

166.4.2. загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень пункту

164.6 статті 164 цього Кодексу;

166.4.3. якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

166.5. Центральний орган державної податкової служби провадить безоплатні роз’яснення порядку документального підтвердження прав на податкову знижку та подання податкової декларації, у тому числі шляхом проведення відповідних навчань, семінарів тощо, забезпечує безоплатне надання бланків податкових декларацій з цього податку, інших розрахунків, передбачених цим розділом, податковими органами за першим запитом платника цього податку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

166.1.1. Відповідно до норм пп. 14.1.170 п.14.1 ст. 14 Кодексу податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Кодекс вводить певні обмеження права платників податку на одержання податкової знижки (п. 166.4.3 ст. 166.4 Кодексу), зокрема, якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. Крім того, право на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року має виключно платник податку — резидент України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту — фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті. Податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, одержаних протягом року платником податку у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності та особи, які займаються незалежною професійною діяльністю (самозайняті особи), не мають права на нарахування податкової знижки за податком на доходи фізичних осіб щодо свого річного оподатковуваного доходу, одержаного у межах провадження їх діяльності, тому що такий дохід не є заробітною платою. Цього права також не мають і усі інші особи, які одержують доходи, відмінні від заробітної плати.

166.1.2. Платник податку, який бажає скористатися правом на податкову знижку щодо сум, сплачених на навчання, може подати річну податкову декларацію до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси (місцем постійного або переважного проживання платника податку, місцем податкової реєстрації платника податку, визначеним згідно із законодавством) про суму свого загального річного оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати та вказати в ній сплачені суми та підтвердні документи щодо податкової знижки.

При цьому бланк декларації видається податковим органом безкоштовно, а працівники податкової інспекції зобов’язані також безкоштовно надати необхідну консультаційну допомогу щодо заповнення декларації.

Витрати, підтверджені платником податку документально, зазначаються платником податку у декларації.

166.2. До податкової знижки можуть бути включені фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача).

У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Оригінали зазначених документів не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

166.3. Відповідно до пункту 164.6 статті 164 Кодексу під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених Законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до Закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

166.3.1. Порядок надання платникам податку на доходи фізичних осіб податкової знижки по процентах за іпотечним кредитом визначено ст. 175 Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку» (далі — Закон № 898) іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця.

Згідно з положеннями абзацу п’ятого статті 5 та статті 16 Закону № 898 предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Одночасно, відповідно до положень підпункту 14.1.87 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, іпотечний житловий кредит — фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою, відповідно до закону, строком не менш як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу.

Враховуючи положення Закону та норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковою знижкою на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно таким умовам:

— у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу;

— до кредитного договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору;

— договір іпотеки (застави) обов’язково має бути нотаріально посвідченим;

— кредит має бути отриманий від банку;

— договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше ніж 5 років.

Поряд з цим п. 175.1 ст. 175 Кодексу платник податку — резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Таке право виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема, згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Згідно зі п. 175.2 ст. 175 Кодексу, якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку-позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 статті 175 Кодексу. Якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку — позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована у перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом дозволеного пунктом 175.4 статті 175 Кодексу строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку — позичальником протягом відповідного звітного податкового року, який враховується у погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 статті 175 Кодексу.

Згідно з пунктом 175.4 статті 175 Кодексу право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років, починаючи з року:

— в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається;

— в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.

Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених Законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених Законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до Закону.

Згідно з пунктом 175.5 статті 175 Кодексу, якщо сума одержаного фізичною особою іпотечного житлового кредиту перевищує суму, яка була витрачена на придбання (будівництво) предмета іпотеки, то до складу витрат включається сума відсотків, сплачена за користування іпотечним кредитом щодо витраченої за цільовим призначенням. Встановлено що у платника податку право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання та не частіше, ніж один раз на 10 років, починаючи з року, в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.

Водночас слід зазначити, що платник податку позбавляється права на включення частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту у разі втрати ним резидентського статусу, а також при виїзді такого платника податку за межі України на постійне місце проживання (із втратою резидентського статусу або без такої).

Також правом на податковий кредит не можуть скористатися самозайняті особи — платники податку, які є суб’єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Крім того, податковий кредит не можуть одержати військовослужбовці та інші особи, які згідно із умовами оплати праці одержують доходи, відмінні від заробітної плати.

166.3.2. Згідно з пунктом 157.1 статті 157 Кодексу до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих, згідно з вимогами законодавства, та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які є:

а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному Законом для провадження благодійної діяльності; громадськими організаціями, створеними з метою надання соціальних послуг, провадження оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями, громадськими організаціями інвалідів та їх місцевими осередками, створеними згідно із відповідним Законом науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами Ш-IV рівня акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави; заповідниками, музеями та музеями-заповідниками;

в) кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами;

г) іншими, ніж визначені в підпункті «б» цього пункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

д) спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів;

е) релігійними організаціями, зареєстрованими в порядку, передбаченому Законом;

є) житлово-будівельними кооперативами та об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку;

ж) професійними спілками, їх об’єднаннями та організаціями профспілок, а також організаціями роботодавців та їх об’єднаннями, утвореними в порядку, визначеному Законом.

166.3.3. Розглянемо безпосередньо, в яких саме навчальних закладах плата за навчання може бути включена до податкової знижки. Щодо вищих навчальних закладів, то згідно із Законом України від 17 січня 2002 року № 2984 «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад — це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Вищі навчальні заклади можуть бути різних форм власності: вищий навчальний заклад державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищий навчальний заклад комунальної форми власності, вищий навчальний заклад приватної форми власності. Кожний вищий навчальний заклад повинен мати ліцензію Міносвіти України, тобто має пройти процедуру визнання спроможності такого вищого навчального закладу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Вищі навчальні заклади мають І-IV рівні акредитації, тобто рівні спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації. Законом про вищу освіту встановлено такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

— вищий навчальний заклад першого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

— вищий навчальний заклад другого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

— вищий навчальний заклад третього рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

— вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Отже, при сплаті за навчання у перелічених вищих і професійно-технічних навчальних закладах (які відповідають усім вимогам законів про освіту та про професійно-технічну освіту) платники податку можуть реалізувати право на податкову знижку. При цьому досить важливим є той момент, що навчальний заклад, щодо витрат на навчання в якому надається податкова знижка, має бути виключно вітчизняним, тобто за навчання за кордоном податкова знижка не надається.

Підставою для включення платником податку до податкової знижки сум коштів, сплачених за навчання, є наявність у нього відповідних платіжних

документів, що підтверджують сплату ним цих сум, наприклад таких, як платіжне доручення на безготівкове перерахування коштів; або квитанція банку чи відділення зв’язку; або довідка працедавця, який за дорученням платника податку здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу на його навчання або навчання інших членів його сім’ї першого ступеня споріднення до навчальних закладів. При цьому у платіжному документі має бути зазначено саме П. І. Б. платника податку, який претендує на податкову знижку.

Оригінали зазначених документів не надсилаються (не надаються) податковому органу згідно зі ст. 176 пп.176.1. Кодексу, але необхідно отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку. Згідно зі статтею 176 пп.176.1 Кодексу платник податку, який бажає скористатися правом на податкову знижку щодо сум, сплачених на навчання, може подати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов’язковим. На вимогу органу державної податкової служби та у межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку. При цьому бланк декларації видається податковим органом безкоштовно, а працівники податкової інспекції зобов’язані також безкоштовно надати необхідну консультаційну допомогу щодо заповнення декларації. Річна податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою на це платником податку. Декларація подається до податкового органу за місцем податкової адреси платника протягом усього податкового року, наступного за звітним.

Згідно зі ст. 43 пп. 43.5 Кодексу контролюючий орган не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. На підставі отриманого висновку Державна казначейська служба України протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум податків платникам податків у порядку, встановленому Державної казначейською службою України.

Контролюючий орган несе відповідальність, згідно із законодавством, за несвоєчасність передачі Державній казначейській службі України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

166.3.4. Відповідно до Прикінцевих положень Кодексу ст. 1 цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 розділу IV Кодексу, який набирає чинності з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності Закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

166.3.5. Відповідно до пп. 165.1.5 п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується) сума внесків на обов’язкове страхування платника податку, відповідно до закону, інших, ніж єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пп. 165.1.7 п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується сума страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкові страхові внески до недержавного пенсійного фонду. Відповідно до пп. 165.1.27 «а» п. 165.1 ст. 165 Кодексу не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (тобто не оподатковується) сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: під час страхування життя або здоров’я платника податку у разі: дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором; викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя; в разі страхового випадку — факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця).

Згідно з пп. 166.3.5 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до складу податкової знижки суму витрат платника податку на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, сплачених платником податку страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування):

а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю — суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу (податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень);

б) при страхуванні члена сім’ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім’ї чи за їх сукупністю — 50 відсотків суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім’ї.

Якщо платник податку або члени його сім’ї першого ступеня споріднення були застраховані їх роботодавцями, є вкладниками недержавних пенсійних фондів чи пенсійних депозитних рахунків на їх користь, згідно з підпунктом «в» підпункту 164.2.16 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, то гранична сума, встановлена підпунктом «а» або «б» цього підпункту, зменшується для відповідної застрахованої особи або учасника недержавного пенсійного фонду на суму страхових внесків або внесків до недержавних пенсійних фондів чи на пенсійні депозитні рахунки, сплачених її працедавцем протягом такого звітного податкового року. Тобто сума, сплачена роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя за платника податку чи члена його сім’ї першого ступеня споріднення, не включається до переліку витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту такого платника податку, і тому не впливає на величину нарахованого платником податку податкового кредиту по сплачених ним за власний рахунок страхових внесках, страхових преміях за договором довгострокового страхування життя.

166.3.6. Відповідно до підпункту 166.3.6 пункту 166.3 статті 166 Кодексу платник податку має право включити до складу податкової знижки звітного року фактично понесену ним суму витрат платника податку на: оплату допоміжних репродуктивних технологій згідно з умовами, встановленими законодавством, але не більше ніж суму, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік; оплату вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, включаючи сплату державного мита.

Поряд з цим (пп. 166.3.4 п. 166.3 ст. 166) також передбачено, що до податкової знижки дозволено включати суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Але на сьогодні не прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове медичне страхування», тому, відповідно до Прикінцевих положень Кодексу ст. 1, Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 розділу IV Кодексу, який набирає чинності з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності Закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

Згідно з пунктом 7 статті 281 Цивільного Кодексу України: «Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством». Згідно із статтею 48 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19.11.92 р. № 2801-ХІІ застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Відповідно до Листа від 27.03.2006 року № 4.40–19/186 Міністерства охорони здоров’я України до допоміжних репродуктивних технологій (штучного запліднення) належать: ЗІВ — запліднення «ін вітро» (ТУБ); ІКСІ — ін’єкція одного спермія в цитоплазму ооцита (ІКБІ); ІСЧ — інсемінація спермою чоловіка; ІСД — інсемінація спермою донора; ЕТ — ембріотрансфер; сурогатне материнство. Враховуючи наведене, до податкової знижки, передбаченої в підпункті 166.3.6 пункту 166.3 статті 166 Кодексу, платник податку-жінка може віднести вартість безпосередньо процедур, зазначених у Листі МОЗ України.

166.3.7. Відповідно до підпункту 14.1.251 пункту 14.1 статті 14 Кодексу транспортні засоби, що використовувалися, — транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби. Відповідно до підпункту 14.1.50 пункту 14.1 статті 14 Кодексу добавки на основі біоетанолу — біокомпоненти моторного палива, отримані шляхом синтезу із застосуванням біоетанолу або змішуванням біоетанолу з органічними сполуками та паливом, одержаними з вуглеводневої сировини, в яких вміст біоетанолу відповідає вимогам нормативних документів та які належать до біопалива. Відповідно до підпункту 14.1.141 пункту 14.1 статті 14 Кодексу паливо моторне сумішеве — види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та добавками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве.

166.3.8. До складу витрат платник податку може включити суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.

166.4.1. Відповідно до норм пп. 14.1.215 «в» п. 14.1 ст. 14. Кодексу резиденти — це: фізичні особи-резиденти — особи, які є громадянами України, іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки), іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу), а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів поточного та/або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від’їзду), для яких порядок підтвердження статусу резидента визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 24 Конституції України, яка декларує принцип рівності громадян перед законом і заборони обмежень за ознакою релігійних переконань, підпунктом 166.4.1 пункту 166.4 статті 166 встановлено, що існує рівність у праві на одержання податкової знижки всіх платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі й осіб, які через релігійні переконання не бажають мати реєстраційний номер платника податку — фізичної особи.

Відповідно до норм пп. 70.3.5. пункту 70.3 ст. 70 Кодексу до облікової картки фізичної особи — платника податків вноситься така інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

Відповідно до норм пункту 70.5 ст. 70 Кодексу фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи — платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред’явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи — платника податків до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, — органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи — платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу.

Форма облікової картки фізичної особи — платника податків і порядок її подання встановлюються центральним органом Державної податкової служби України.

Фізична особа несе відповідальність, згідно із законодавством України, за достовірність інформації, що вноситься до облікової картки фізичної особи-платника податків.

166.4.2. Загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за наявності.

При цьому доцільно зазначити, що відповідно до пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, в тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

166.4.3. Відповідно до пп. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 Кодексу є певні обмеження права платників податку на одержання податкової знижки, зокрема, якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року і до кінця року, наступного за звітним (зміни згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI), то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Крім того, право на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року має виключно платник податку — резидент України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резидент — фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті. Податкова знижка може застосовуватися виключно до доходів, одержаних протягом року платником податку у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

166.5. Відповідно до глави 3 Роз’яснення податкового законодавства п. 52.1 ст. 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають консультації з питань практичного використання конкретних норм податкового законодавства.

Згідно із ст. 52 п. 52.2 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію. Згідно із ст. 52 п. 52.3 Кодексу за вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі. Згідно із ст. 52 п. 52.4 Кодексу консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або митного органу, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Згідно зі ст. 52 п. 52.5 Кодексу Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх компетенції.

Стаття 167. Ставки податку

167.1. Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 — 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з підпунктом «є» пункту 176.1 статті 176, статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 — 167.4 цієї статті.

167.2. Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

(з 01.01.2012 р. до абзацу п’ятого пункту 167.2 статті 167 будуть внесені зміни, передбачені абзацом сьомим підпункту 63 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

доходи у вигляді дивідендів;

доходи в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього розділу.

167.3. Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної абзацом першим пункту 167.1 цієї статті, бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім виграшу у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів.

Як виняток з абзацу першого цього пункту грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті «б» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.1 цієї статті.

167.4. Ставка податку становить 10 відсотків бази оподаткування щодо доходу у формі заробітної плати, визначеного згідно із пунктом

164.6 статті 164 цього Кодексу, шахтарів — працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 відсотків і більше робочого часу на рік, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості, — за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

167.5. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього розділу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

167.1. Ставка податку є обов’язковим елементом податку, що визначає розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування (див. коментар до ст. 25). Даною нормою Кодексу запроваджується помірно-прогресивна шкала ставок податку з доходів фізичних осіб. Ставка податку до доходів від трудової діяльності та здійснення підприємницької діяльності на загальних умовах встановлена на рівні 15 % щомісячної бази оподаткування. При цьому оподаткуванню підлягають виграші у державну і недержавну грошову лотерею (див. коментар до п. 1.203 ст. 14 Кодексу), а також виграш гравця, отриманий від організатора азартної гри. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх. Тому оподаткування доходів від виграшу в азартній грі стосується лише таких доходів з іноземних джерел походження (див. коментар до ст. 163 Кодексу). Гранична ставка податку становить 17 % бази оподаткування для суми, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 20.10.2009 № 1646 «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на 1 січня звітного податкового року, з урахуванням сплаченого податку за ставкою 15 %. Станом на 01.01.2012 року мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 1073 гривні, яка індексується протягом року, тобто за ставкою податку в 17 % будуть оподатковуватися доходи від трудової та підприємницької діяльності, щомісячний розмір яких перевищує 10730 гривень з урахуванням сплаченого податку за ставкою 15 %. Згідно з п. 6 ст. 164 Кодексу під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які сплачуються за рахунок заробітної плати працівника. Це означає, що при визначенні граничної межі доходу, з якого сплачується податок за ставкою 17 %, не повинні враховуватися пенсійні та соціальні внески платника податку, що сплачені за рахунок його доходу. Згідно з Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» протягом календарного року величина мінімальної заробітної плати може підлягати індексації.

Алгоритм утримання ПДФО з місячного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, такий.

Максимальна сума доходу застрахованої особи, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом (п. 4 ст. 1 Закону від 08.07.10 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»). Так, з 01.01.12 р. до 31.03.12 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1073 грн (ст. 21 Закону від 23.12.10 р. № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік»). Отже, протягом І кварталу єдиний внесок справлятиметься із суми 18241 грн.

До доходу в межах десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року, застосовується ставка ПДФО 15 %, а до суми перевищення цієї межі — 17 % (п. 167.1 Податкового кодексу). У 2012 році 15 %-ва ставка застосовується до доходу в межах 10730 грн.

Для утримання ПДФО із суми заробітної плати, що перевищує максимальну суму доходу застрахованої особи, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, потрібно таку суму заробітної плати умовно поділити на три частини:

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 15 % і з якої утримується єдиний соціальний внесок (у 2012 році — 10730 грн);

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 17 % і з якої утримується єдиний соціальний внесок, визначається як різниця між максимальною сумою доходу, з якого справляється єдиний внесок та максимальною сумою заробітної плати, з якої ПДФО утримується за ставкою 15 %. У 2012 році така різниця протягом усього року дорівнює 7 511 грн (18241 грн — 10730 грн);

— сума, до якої застосовується ставка ПДФО 17 % і з якої не утримується єдиний соціальний внесок. Визначається як різниця між фактичною сумою заробітної плати і максимальною сумою доходу, з якого справляється єдиний внесок.

З кожної частини доходу ПДФО обчислюється окремо.

Згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, і осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, існує необхідність проведення додаткових розрахунків при обчисленні бази оподаткування для визначення ставки податку, за якою дохід має оподатковуватися. Так, ставку податку 17 відсотків застосовують до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

167.2. Ставка податку встановлена на рівні 5 % бази оподаткування для інвестиційних доходів платника податку, що отримані у звітному податковому періоді у формі:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий) (див. коментар до п. 1.208 ст. 14 Кодексу);

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом (див. коментар до п. 1.208 ст. 14 Кодексу);

процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації, від їх емітента відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів, у разі якщо проспект емісії не передбачає вихід з фонду операцій з нерухомістю до закінчення строку, на який був створений такий фонд;

дохід, який виплачується фондом фінансування будівництва;

дохід учасника фонду банківського управління (див. коментар до п. 1.265 ст. 14 Кодексу);

доходи у вигляді дивідендів (див. коментар до п. 1.49 ст. 14 Кодексу).

До зазначених доходів застосовується єдина ставка податку в розмірі 5 % бази оподаткування незалежно від розміру отриманого доходу.

Крім того, згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI з 01.01.12 року, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, який виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартості майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв’язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості.

167.3. Ставка податку становить 30 % бази оподаткування, якщо платник податку отримує дохід чи приз (крім державної та недержавної грошової лотереї). Згідно з Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12.12.2002 № 128/1037 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей і Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей» лотерея — це господарська операція, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем.

Як виняток з абзацу першого п. 167.3, грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті «б» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Кодексу) оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.1 цієї статті. Під спортивними змаганнями слід розуміти як аматорський, так і професійний спорт.

Професійний спорт — комерційний напрям діяльності у спорті, пов’язаний з підготовкою та проведенням видовищних спортивних заходів на високому організаційному рівні з метою отримання прибутку.

Діяльність у професійному спорті спортсменів, тренерів та інших фахівців, яка полягає у підготовці та участі у спортивних змаганнях серед спортсменів-професіоналів і є основним джерелом їх доходів, провадиться відповідно до цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, а також статутних та регламентних документів відповідних суб’єктів сфери фізичної культури і спорту та міжнародних спортивних організацій.

Спортсмен набуває статусу спортсмена-професіонала з моменту укладення контракту з відповідними суб’єктами сфери фізичної культури і спорту про участь у змаганнях серед спортсменів-професіоналів (Закон України від 17.11.2009 № 1724-VI «Про внесення змін до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та інших законодавчих актів України»).

167.4. Пільгова ставка податку в розмірі 10 % бази оподаткування застосовується для доходу у формі заробітної плати для працівників вугільної промисловості України, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості, за Списком № 1, який дає право на пільгову пенсію за віком (Постанова КМУ від 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»). Перелік цих професій та посад визначений згідно зі Списком № 1 зазначеної Постанови КМУ, а саме розділ 1 «Гірничі роботи».

Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

168.1.3. Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

168.1.4. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

168.1.5. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

168.1.6. Для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном «граничний термін сплати до бюджету податку» розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.

168.2. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів.

168.2.1. Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

168.2.2. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

168.3. Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

168.4. Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.4.1. Податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України;

168.4.2. такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі — відокремлений підрозділ).

У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку;

168.4.3. суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу;

168.4.4. юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Органи Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Територіальні управління Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів;

168.4.5. фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, — за місцем реєстрації в органах державної податкової служби;

б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам — за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв);

в) в інших випадках — за її податковою адресою;

168.4.6. контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює орган державної податкової служби за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу;

168.4.7. відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід;

168.4.8. відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом.

168.5. Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

168.1.1. Відповідно до п. 14.1.180 ст. 14 для цілей розділу IV Кодексу юридичні особи (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), самозайняті особи, постійне представництво нерезидента — юридичної особи, які нараховують (виплачують) фізичним особам доходи, визначені п. 164.2 ст. 164 Кодексу з джерела їх походження в Україні, а також, здійснюючи господарську діяльність, використовують найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових або цивільно-правових договорів (контрактів) (тому несуть обов’язки зі сплати їм заробітної плати відповідно до Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII), — набувають статусу податкового агента. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, водночас виконує обов’язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. Податок сплачується за рахунок найманого працівника шляхом відрахування із суми нарахованого оподатковуваного доходу за відповідною ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Обов’язок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку покладено на податкового агента й у випадку виплати платнику податку інших оподатковуваних доходів, тобто у вигляді іншому, ніж заробітна плата, з джерелом їх походження з України (пп. а п. 171.2 ст. 171 Кодексу), за ставками, визначеними п. 167.2 п. 167 Кодексу.

168.1.2. Згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI податок на доходи фізичних осіб підлягає зарахуванню до відповідного місцевого бюджету. До бюджету податок сплачується (перераховується) шляхом подання до банківської установи податковим агентом єдиного платіжного документа, який відображає загальну суму утриманих податків на доходи всіх фізичних осіб такого податкового агента. Платіжний документ щодо сплати податку є обов’язковою умовою прийому банківськими установами документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів.

Відповідно до п. 5 ст. 341 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта на умовах договору на розрахункове обслуговування. Причому поняття «установи банків» ототожнюється з поняттям «банківські установи» (п. 2, 3 ст. 386 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-ГУ). У контексті уточнення змістовного наповнення поняття «банківська установа» потребує додаткового визначення поняття «банк». Згідно зі ст. 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

168.1.3. Відповідно до положень Кодексу не оподатковуються під час нарахування чи виплати платникам податків такі доходи (прибутки):

— дохід орендодавця у випадках, передбачених п. 170.1 ст. 170. Податок сплачується щоквартально;

- інвестиційний прибуток (п. 170.2 ст. 170 Кодексу), крім випадку, передбаченого пп. 170.2.9 ст. 170, яким передбачено, що платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента. Податок сплачується за наслідками року;

— дохід від відчуження за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на об’єкт нерухомості/рухомого майна (п. 172.5 ст. 172 та 173.4 ст. 173). Податок сплачується за наслідками року;

— дохід у вигляді успадкованого майна (крім спадкоємців-нерезидентів) (п. 174.3 ст. 174). Податок сплачується за наслідками року;

- іноземні доходи (п. 170.11 ст. 170). Податок сплачується за наслідками року.

Відповідно до пп. 168.1.3 ст. 168 Кодексу вищеперелічені доходи (прибутки) відображаються платником податку у річній податковій декларації.

168.1.4. Податковий агент може здійснювати нарахування та сплату оподатковуваного доходу на користь платника податку у грошовій (у тому числі готівкою, отриманою як виручка в касу підприємства), або в негрошовій формі. У випадку виплати оподатковуваного доходу у негрошовій формі або готівкою з каси та для цілей пункту 54.2 статті 54 розділу II Кодексу граничним терміном сплати (перерахунку) податку до бюджету встановлюється один банківський день, що настає за днем такого нарахування чи виплати оподатковуваного доходу.

Відповідно до Постанови Правління НБУ 16.08.2006 № 3 20 «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» банківський день у системі електронних платежів Національного банку — позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов’язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату.

168.1.5. Згідно із змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI у випадку, коли оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то сума податкових зобов’язань платника податку все одно підлягає утриманню з такого нарахованого доходу і перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.

168.2.1. Платник податку за наслідками звітного податкового року обчислює загальний річний оподаткований дохід, включаючи отримані доходи від особи без статусу податкового агента та іноземні доходи. До доходів, отриманих від особи, яка не є податковим агентом, можуть належати:

доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі — роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу (пп. 164.2.3 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом (пп. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього розділу (пп. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відсутність необхідних підстав для набуття статусу податкового агента в осіб, що виступають для платника суб’єктом виплати вищеперелічених доходів (пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу), зобов’язує платника податку самостійно відобразити такі доходи в податковій декларації та сплатити податок до бюджету. Якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів платника податків є іноземним, податковий агент як учасник відповідних правовідносин відсутній. Таким чином, платник зобов’язаний подати річну податкову декларацію, включивши суму таких доходів у загальний річний оподатковуваний дохід, що оподатковується за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього розділу, та сплатити податок до бюджету (пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

168.2.2. Положення даного підпункту визначає перелік осіб, які не можуть мати статус податкового агента:

нерезидент (див. коментар до пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу);

фізична особа, яка не здійснює господарську діяльність, визначену пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Кодексу;

фізична особа, яка не займається незалежною професійною діяльністю, визначеною пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

168.3. При нарахуванні оподаткованого доходу (п. 164.2 ст. 164 Кодексу) платнику податків у джерела його виплати нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок такого платника зобов’язаний податковий агент (пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, та сум, утриманого з них податку (податкове зобов’язання відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), здійснює податковий агент за формою, встановленою Центральним органом податкової служби України. Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або його відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — податкового агента.

168.4.1. Згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету. П. 2 ст. 64 Бюджетного кодексу України визначено, що податок на доходи фізичних осіб зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) податкового агента — юридичної особи чи представництвом нерезидента — юридичної особи, а у випадку податкового агента — фізичної особи — зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем реєстрації такої фізичної особи у податкових органах.

168.4.2. Такий порядок сплати (перерахування) податку до бюджету повинні виконувати всі без винятку юридичні особи, а також і ті, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа.

Відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Таким чином, такий порядок сплати (перерахування) податку до бюджету є обов’язковим і для відокремлених підрозділів, що наділені повноваженнями нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб згідно з визначеним статутом підприємства або іншими установчими документами, їх функціями, правами та обов’язками.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

На випадок створення нового відокремленого підрозділу юридична особа зобов’язана повідомити про своє рішення органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів. Згідно з п. 63.2 ст. 63 Кодексу взяття на облік в органах державної податкової служби новостворених відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється незалежно від наявності повноважень щодо сплати того або іншого податку та збору.

168.4.3. Відповідно до п. 2 ст. 64 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI відокремлений підрозділ, що наділений повноваженнями нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, самостійно визначає суми податку на доходи (виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цьому підрозділі, суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу) та перераховує до відповідного місцевого бюджету за його місцезнаходженням.

Якщо відокремлений підрозділ позбавлений повноважень щодо нарахування (сплати) податку, обов’язки податкового агента для працівників такого відокремленого підрозділу виконує юридична особа. Проте суми утриманого податку з нарахованих доходів працівників відокремленого підрозділу перераховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

168.4.4. Сплата (перерахунок) утриманого податку здійснюється юридичною особою за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням неуповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів та відокремленим підрозділом, що має відповідні повноваження за своїм місцезнаходженням одночасно при поданні документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів. Податок вважається сплаченим з моменту надходження відповідного податкового платежу на розподільні рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби України. Податкові платежі здійснюються платниками через банківські установи, у яких вони обслуговуються, та через підприємства поштового зв’язку за місцезнаходженням (місцем проживання) платника.

Ст. 65 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI визначає нормативи відрахувань податку на доходи фізичних осіб до бюджетів місцевого самоврядування, у тому числі до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань, відповідно до яких територіальні управління Державної казначейської служби України здійснюють розподіл зазначених коштів.

168.4.5. Якщо фізична особа, яка виконує обов’язки щодо нарахування та утримання податку, є податковим агентом, то сума податку перераховується до відповідного бюджету за місцем реєстрації фізичної особи — податкового агента в органах державної податкової служби.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, до у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам — за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв) відповідальною особою за нарахування та утримання податку є нотаріус.

Якщо фізична особа нараховує та утримує податок, не маючи статусу податкового агента, то сума податку перераховується до відповідного бюджету за її податковою адресою, тобто місця постійного проживання або державної реєстрації, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби (ст. 45 Кодексу).

168.4.6. Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Кодексу органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту. Відповідно вони контролюють правильність та своєчасність сплати податку за місцезнаходженням юридичної особи або її відокремленого підрозділу, уповноваженого самостійно нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету.

Відповідно до абзацу першого пп. 37 п. 22 розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління й облік.

168.4.7. Юридичні особи або відокремлений підрозділ, уповноважений самостійно нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету, маючи статуси податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок (пп. а п. 176.2 ст.176 Кодексу).

168.4.8. Відповідно до пп. а) п. 176.2 ст. 176 Кодексу фізичні особи зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) суми податку до відповідного місцевого бюджету у випадках, коли: фізична особа має статус податкового агента; у випадку, визначеному в пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу.

168.5. Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (п. 1 ст. 51 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI). Відповідно до Постанови КМУ від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до положень пункту 168.5 Кодексу військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції мають право на отримання рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби.

До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби (п. 2 ст. 51 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI).

Така компенсація здійснюється за рахунок коштів у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб, що утримується з доходів такої категорії громадян, та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.

Стаття 169. Перерахунок податку та податкові соціальні пільги

169.1. Перелік податкових соціальних пільг.

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги:

169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

169.1.2. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину;

169.1.3. у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для такого платника податку, який:

а) є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда — у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;

в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом;

ґ) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом «б» підпункту 169.1.4 цього пункту;

д) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

е) є учасником бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім осіб, визначених у підпункті «б» підпункту 169.1.4 цього пункту;

169.1.4. у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, — для такого платника податку, який є:

а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особою, нагородженою чотирма і більше медалями «За відвагу»;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом І і II групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

в) колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

169.2. Вибір місця отримання (застосування) податкової соціальної пільги.

169.2.1. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

169.2.2. Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі — заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України.

169.2.3. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до:

доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;

заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Податкова соціальна пільга до заробітної плати державних службовців застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, зазначених у підпункті

169.2.2 цього пункту, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.

169.2.4. Якщо платник податку порушує норми цього пункту, внаслідок чого, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця або за кількома місцями отримання доходів, такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі, коли сума виплати недостатня, — за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

Центральний орган державної податкової служби встановлює також порядок інформування роботодавців платника податку про наявність порушень ним норм підпункту 169.2.1 цього пункту, виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок, а також порядок інформування роботодавця про позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу.

169.3. Вибір розміру податкової соціальної пільги та строк її дії.

169.3.1. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, зазначених у пункті

169.1 цієї статті, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови дотримання процедур, визначених підпунктом 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті, крім випадку, передбаченого підпунктом «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, податкова соціальна пільга за яким додається до пільги, визначеної підпунктом 169.1.2 цього пункту у разі, якщо особа утримує двох і більше дітей, у тому числі дитину-інваліда (дітей-інвалідів).

169.3.2. Платник податку, який має право на застосування податкової соціальної пільги більшої, ніж передбачена підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 цієї статті, зазначає про таке право у заяві про застосування пільги, до якої додає відповідні підтвердні документи.

169.3.3. Податкова соціальна пільга, передбачена підпунктом 169.1.2 та підпунктами «а», «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку — до кінця року, на який припадає смерть. Право на отримання такої податкової соціальної пільги втрачається у разі позбавлення платника податку батьківських прав або якщо він відмовляється від дитини чи передає дитину на державне утримання, у тому числі у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, чи береться плата за таке утримання, чи ні, а також якщо дитина стає курсантом на умовах її повного утримання, починаючи з податкового місяця, в якому відбулася така подія.

Надання податкової соціальної пільги, передбаченої підпунктами «в» — «е» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, зупиняється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому платник податку втрачає статус, визначений у цих підпунктах.

169.3.4. Податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помер або оголошується судом померлим чи визнається судом безвісно відсутнім, або втрачає статус резидента, або був звільнений з місця роботи.

169.4. Перерахунок податку, перерахунок та обмеження податкової соціальної пільги.

169.4.1. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 та підпунктами «а» і «б» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.

Якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

169.4.2. Роботодавець платника податку зобов’язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, з урахуванням положень абзацу третього пункту 167.1 статті 167 цього Кодексу, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги:

а) за наслідками кожного звітного податкового року під час нарахування заробітної плати за останній місяць звітного року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги у разі зміни місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або у випадках, визначених підпунктом 169.2.3 пункту 169.2 цієї статті;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

169.4.3. Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

169.4.4. Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата утриманого податку, то сума такої недоплати стягується роботодавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а в разі недостатності суми такого доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного податкового року та сплачується самим платником.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

169.1. Податкова соціальна пільга надається соціально незахищеним, хворим, багатодітним та особам, які мають певні заслуги перед Вітчизною та деяким іншим категоріям платників податку. На розмір податкової соціальної пільги зменшується місячний оподатковуваний дохід платника податку. На відміну від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який віднімався від місячного доходу будь-якого платника податку без усяких обмежень на розмір доходу, при вирішенні питання про застосування податкової соціальної пільги вирішальну роль відіграє розмір місячного доходу платника податку.

Згідно зі ст. 169.4.1 граничним доходом, який дозволяє застосувати податкову соціальну пільгу в поточному місяці, є дохід, розмір якого не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Це є першим обмеженням. Слід звернути увагу, що при зміні розміру місячного прожиткового мінімуму протягом поточного року навіть у декілька разів граничний розмір місячного доходу платника податку, при якому застосовується податкова соціальна пільга, не змінюється. Звичайно, розмір місячного прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року встановлюється Законом про Державний бюджет України на поточний рік. Але у випадку несвоєчасного прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний рік розмір місячного прожиткового мінімуму не встановлюється іншим законодавчим актом. Так, у 2011 році розмір місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи, було встановлено Законом про Державний бюджет України[222] в розмірі 941 гривні.

Таким чином, розмір заробітної плати, що дає право на застосування податкової соціальної пільги у 2011 році, становить суму до 1320 грн на місяць і не змінювався протягом року, хоча розмір місячного прожиткового мінімуму, наприклад, з 1 квітня 2011 року становив 960 грн.

Другим обмеженням можемо вважати той факт, що для визначення граничного розміру та застосування податкової соціальної пільги враховуються не всі доходи платника податку, отримані ним протягом поточного місяця, а тільки до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди).

І третім обмеженням є обов’язкова наявність заяви платника податку про його вибір застосування податкової соціальної пільги до місячного доходу за обраним місцем його отримання (нарахування).

169.2. Згідно зі ст. 169.2 платник податку має право самостійно вибрати місце, де застосовується податкова соціальна пільга до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати. Слід звернути особливу увагу платників податку, що податкова соціальна пільга може застосовуватися до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

У чинному податковому законодавстві до 2011 року податкова соціальна пільга застосовувалася до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата (інші прирівняні до неї, відповідно до законодавства, виплати, компенсації та винагороди) автоматично за основним місцем роботи (місце роботи, де зберігається трудова книжка). У підпункті 169.2.2 зазначено, що платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі — заява про застосування пільги). Крім того, у статті не розглядаються такі поняття, як «основне місце роботи» та «робота за сумісництвом». Тому платник податку для застосування податкової соціальної пільги до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата, обов’язково повинен подати відповідну заяву за обраним ним місцем отримання доходу.

Якщо платник податку прийняв рішення про зміну місця нарахування податкової соціальної пільги (наприклад, з причини перевищення допустимого рівня отриманого доходу), то він подає дві заяви. Першу — роботодавцю за місцем застосування податкової соціальної пільги про відмову від її застосування та зміну місця застосування, при цьому вибране місце застосування пільги не вказується. Другу — роботодавцю за вибраним платником податку новим місцем застосування податкової соціальної пільги.

Важливо звернути увагу на те, що податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Виходячи з цього, раціональним рішенням є подавати заяву про застосування податкової соціальної пільги до доходу, нарахованого на користь платника як заробітна плата, чи зміни місця застосування протягом місяця, що передує вибраному місяцеві, для застосування пільги або під час подання заяви про зарахування на роботу.

Якщо заява про застосування податкової соціальної пільги подається протягом місяця, у якому платник податку бажає отримати і має право на пільгу, то вона буде застосовуватися до частини місячного доходу, яка припадає на кількість днів з моменту подання заяви. Якщо платник податку подав заяву про застосування податкової соціальної пільги одночасно з заявою про зарахування на роботу, то пільга застосовується до частини доходу платника за відпрацьований термін за умови наявності підстави для її застосування.

У випадку якщо платник податку має право на отримання податкової соціальної пільги виключно на підставі обмеження рівня заробітної плати, то її розмір становить 50 відсотків розміру однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. З 1 січня 2015 року розмір становить 100 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Назвемо таку податкову соціальну пільгу — мінімальною. Таким чином, мінімальна податкова соціальна пільга у 2011 році становить 470 грн 50 коп. На цю величину місячний дохід платника податку, якому була нарахована заробітна плата менше 1320 грн, зменшується у відповідному місяці для подальшого обрахунку податку.

169.3. Зауважимо, що роботодавець не зобов'язаний інформувати платника податку про можливість застосування до його доходу податкової соціальної пільги. І таким чином, питання отримання чи не отримання податкової соціальної пільги повністю залежить від платника податку, а саме: подання ним заяви.

У випадку якщо платник податку має на утриманні двох чи більше дітей віком до 18 років, то на кожну дитину надається мінімальна податкова соціальна пільга. Це вказано у підпункті 169.1.2 про встановлення 100 % податкової мінімальної пільги, тобто розміру самої мінімальної пільги у розрахунку на кожну дитину. Крім того, на кожну дитину у цьому випадку встановлюється граничний дохід для застосування податкової соціальної пільги. Як приклад, платник податку, який має на утримані двоє дітей віком до 18 років, має право на отримання податкової соціальної пільги у випадку, якщо його дохід за місяць не перевищує подвійний граничний розмір доходу, встановленого на поточний рік.

Статтею передбачено і підвищені розміри податкової соціальної пільги за наявності відповідних документів, що підтверджують таке право. Передбачено застосування 150 % від мінімальної податкової соціальної пільги для певної категорії платників податку. Тобто їх місячний оподатковуваний дохід може бути зменшений, наприклад, у 2011 році на 150 % від 470 грн 50 коп., а саме: 705 грн 75 коп. Така податкова соціальна пільга надається одинокій матері (особі, яка не перебувала у шлюбі) або одинокій матері чи батькові, якщо вони перебувають у громадянському шлюбі (одному з них, якщо обоє мають право на податкову соціальну пільгу) у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

Розмір вказаної пільги може бути застосований для зменшення оподатковуваного доходу вдові чи вдівцеві, які мають на утриманні дітей віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину. Така ж пільга надається опікунам та піклувальникам, які мають під опікою чи піклуванням дітей віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину.

Підлягає під таку пільгу й платник податку, який має на утриманні дитину-інваліда віком до 18 років у розрахунку на кожну дитину.

Якщо платник податку є особою, віднесеною Законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має право на 150 % податкову соціальну пільгу до доходів, отриманих у вигляді заробітної плати та прирівняних до них виплат.

Учні, студенти, курсанти військових навчальних закладів, аспіранти, ординатори, ад’юнкти мають право на отримання податкової соціальної пільги у вказаному вище розмірі, якщо вони отримують доходи у вигляді заробітної плати та прирівняних до них доходів і не отримують стипендії, яка виплачується з бюджету. Якщо вказана категорія населення отримує стипендію, яка виплачується з бюджету, і згідно з цим документом не входить до місячного доходу і не оподатковується, то таким учням, студентам, курсантам військових навчальних закладів, аспірантам, ординаторам, ад’юнктам уже фактично надається пільга з бюджету. Недоотримання податкових надходжень до бюджету прирівнюється до надання пільг певній категорії населення. Зазначимо, що ці положення стосуються учнів, студентів, курсантів військових навчальних закладів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, які навчаються у ВНЗ будь-якої форми власності.

Аналогічною пільгою користуються платники податку, якщо вони є інвалідами I або II групи, у тому числі з дитинства, а також особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.

Підпунктом 169.1.4 передбачено підвищений розмір податкової соціальної пільги за наявності відповідних документів, що підтверджують таке право — 200 % від мінімальної податкової соціальної пільги для певної категорії платників податку. Тобто їх місячний оподатковуваний дохід може бути зменшений, наприклад, у 2011 році на 200 % від 470 грн 50 коп., а саме 941 грн, тобто на місячний прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня поточного року. Вказана податкова соціальна пільга встановлюється для таких категорій платників податку:

а) Герой України, Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці або повний кавалер ордена Слави чи ордена Трудової Слави;

б) учасник бойових дій під час Другої світової війни або особа, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

в) колишній в’язень концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особа, яка визнана репресованою чи реабілітованою;

г) особа, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

д) особа, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

У випадку якщо платник податку має право на застосування підвищеної податкової соціальної пільги (150 % чи/і 200 %), то до заяви про застосування пільги за формою, визначеною центральним органом державної податкової служби, додаються відповідні підтвердні документи. Перелік таких документів та їх форма встановлюються відповідною Постановою Кабінету Міністрів України[223]. Так, згідно з такою Постановою при поданні заяви про застосування податкової соціальної пільги у 2011 році у підвищеному розмірі як підтвердні документи необхідно подати:

1) одинока матір, батько, вдова, вдівець або опікун, піклувальник, які мають дитину (дітей) віком до 18 років:

копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі реєстрації актів цивільного стану чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

копію свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть (якщо із заявою звертається вдова або вдівець); копію паспорта.

Для цілей цього пункту одинокою матір’ю (батьком) або опікуном, піклувальником вважаються особи, які на момент застосування роботодавцем пільги, визначеної підпунктом «а» підпункту 169.1.3 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, маючи дитину (дітей) віком до 18 років, не перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом;

2) платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей)

або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

пенсійне посвідчення дитини або довідку медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років;

медичний висновок, виданий закладами МОЗ в установленому порядку (якщо із заявою звертається платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 16 років);

3) платник податку, який має двоє чи більше дітей віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей)

або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);

4) особи, віднесені законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР за участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, — копію посвідчення (дубліката посвідчення) встановленого зразка:

громадянина (громадянки), який (яка) постраждав (постраждала) внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 серії А з відбитком штампа «Перереєстровано» та записом про дату перереєстрації, а також вкладкою встановленого зразка;

учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 серії А з відбитком штампа «Перереєстровано» та записом про дату перереєстрації;

громадянина (громадянки), евакуйованого (евакуйованої) у 1986 році із зони відчуження, категорії 2 серії Б;

громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживав (проживала) у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду України про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), категорії 2 серії Б.

Особи, нагороджені грамотою Президії Верховної Ради УРСР за участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, подають її копію;

5) інваліди I або II групи, у тому числі інваліди з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена підпунктом «б» підпункту 169.1.4 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, — копію пенсійного посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи;

6) особи, яким присуджено довічну стипендію як громадянам, що зазнали переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів, — копію акта Президента України про призначення зазначеної стипендії;

7) учасники бойових дій у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім осіб, визначених у підпункті «б» підпункту 169.1.4 пункту 169.1 статті 169 Кодексу, — копію посвідчення учасника бойових дій, виданого відповідними органами, або документи, що підтверджують участь у бойових діях у період після Другої світової війни;

8) герої України, герої Радянського Союзу, герої Соціалістичної праці або повні кавалери ордена Слави чи Трудової Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», — копію орденської книжки Героя України, Героя Радянського Союзу або Героя Соціалістичної праці або копії орденських книжок кавалерів орденів Слави чи Трудової Слави трьох ступенів, або довідки чи інші документи, що підтверджують присвоєння звання Героя України, Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної праці, нагородження орденами Слави чи Трудової Слави трьох ступенів та чотирма медалями «За відвагу»;

9) учасники бойових дій під час Другої світової війни або особи, які у той час працювали в тилу, та інваліди I і II групи з числа учасників бойових дій у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:

копію посвідчення учасника бойових дій, виданого відповідними органами, або документи, що підтверджують участь у бойових діях під час Другої світової війни; пенсійне посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи;

документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни;

10) колишні в’язні концтаборів або особи, визнані репресованими чи реабілітованими, — довідки, видані компетентними органами, чи документи, які містять необхідні відомості про факт визнання особи репресованою чи реабілітованою;

11) колишні в’язні місць примусового утримання під час Другої світової війни — копію посвідчення жертви нацистських переслідувань;

12) особи, які були насильно вивезені з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками, — копію посвідчення жертви нацистських переслідувань або довідки, видані компетентними органами, чи документи, які містять необхідні відомості про факт насильного вивезення з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

13) особи, які перебували на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р., — документи, які містять необхідні відомості про факт перебування на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 року.

Згідно зі статтею 169.3.1 у разі коли платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, застосовується одна податкова соціальна пільга з підстави, що передбачає її найбільший розмір, за умови якщо місячний оподатковуваний дохід не перевищує встановленого граничного доходу. Так, якщо платник податку є особою, віднесеною Законом до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (має право на підвищену податкову соціальну пільгу 150 %) і одночасно є Героєм України (має право на підвищену податкову соціальну пільгу 200 %), то при визначенні розміру підвищеної податкової пільги застосовується одна — 200 %. Також, як приклад, якщо платник є одночасно Героєм Радянського Союзу та особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року, тобто має дві підстави на застосування підвищеної податкової пільги, то надається одна з них за вибором платника податку у розмірі 200 %.

Отже, податкові пільги не додаються, крім такого випадку. Якщо платник податку має на утриманні двоє та більше дітей віком до 18 років (надається мінімальна податкова соціальна пільга у розрахунку на кожну дитину) і у тому числі дитину інваліда (дітей-інвалідів), то, крім підвищеної податкової пільги у розмірі 150 %, на дитину-інваліда надається також мінімальна податкова соціальна пільга.

При цьому, згідно з абзацем другим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу, одному з батьків для застосування податкової пільги дозволяється збільшення порогу заробітної плати кратно кількості дітей.

Слід зазначити, що відповідно до внесених змін до абзацу другого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Кодексу одному з батьків, які є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником, утримує дитину-інваліда для застосування податкової пільги, також дозволяється збільшення порогу заробітної плати кратно кількості дітей.

Зазначимо, що податкова соціальна пільга, яка стосується дітей, має додаткове обмеження — вік 18 років. У цих випадках податкова соціальна пільга надається до кінця року, в якому дитина досягає 18 років, а у разі її смерті до досягнення зазначеного віку — до кінця року, на який припадає смерть. Тобто якщо дитина досягла 18 років у січні місяці 2011 року, то податкова соціальна пільга надається протягом 12 місяців 2011 року. Право на отримання такої податкової соціальної пільги втрачається у разі позбавлення платника податку батьківських прав або якщо він відмовляється від дитини чи передає дитину на державне утримання, у тому числі у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, чи береться плата за таке утримання, чи ні, а також якщо дитина стає курсантом на умовах її повного утримання, починаючи з податкового місяця, в якому відбулася така подія.

Надання податкової соціальної пільги, передбаченої в таких випадках, якщо платник податку:

- є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

- є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом;

- є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, зупиняється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому платник податку втрачає статус, визначений у цих підпунктах.

Зазначимо, що податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помер або оголошується судом померлим чи визнається судом безвісти відсутнім або втрачає статус резидента, або був звільнений з місця роботи.

У випадку якщо платник є самозайнятою особою і отримує доходи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності, то податкова соціальна пільга не застосовується до таких доходів. Тобто якщо працівник зареєстрований приватним підприємцем, то до його доходів у вигляді заробітної плати може бути застосована податкова соціальна пільга незалежно від того, отримав він доходи у звітному періоді від підприємницької діяльності чи ні.

Якщо платник податку є державним службовцем, то згідно з чинним законодавством він не може отримувати доходи у вигляді заробітної плати в інших місцях. У цьому випадку податкова соціальна пільга до заробітної плати застосовується під час її нарахування до завершення нарахування таких доходів без подання відповідних заяв, але з поданням підтвердних документів для встановлення розміру пільги.

У випадку якщо платник податку знаходився на лікарняному й отримав у відповідному місяці збільшений дохід чи перебував у відпустці і також отримав збільшений дохід, або отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

При порушенні платником податку норм отримання податкової соціальної пільги, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця (наприклад, стипендія з державного бюджету та податкова соціальна пільга за місцем отримання заробітної плати) або за кількома місцями отримання доходів. У цьому випадку платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу, починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється. Зазначимо, що роботодавець не несе ніякої відповідальності за таке порушення платника податку. Як наслідок, буде заниження оподатковуваного доходу платника податку за рахунок надання з порушенням законодавства податкової соціальної пільги і до бюджету надійде менша сума податкових надходжень. Статтею 169.2.4 передбачено, що платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі коли сума виплати недостатня, — за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не були утримані податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

169.4. Центральний орган державної податкової служби встановлює порядок інформування роботодавців платника податку, який порушив законодавство щодо надання податкової соціальної пільги, виявлених на підставі даних податкової звітності чи документальних перевірок, а також порядок інформування роботодавця про позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу[224].

Роботодавець платника податку зобов’язаний здійснити, у тому числі за місцем застосування податкової соціальної пільги, з урахуванням положень абзацу третього пункту 167.1 статті 167 цього Кодексу, перерахунок суми доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також суми наданої податкової соціальної пільги:

а) за наслідками кожного звітного податкового року під час нарахування заробітної плати за останній місяць звітного року;

б) під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги у разі зміни місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або платник податку протягом звітного податкового місяця отримує заробітну плату одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

отримує заробітну плату разом з доходом самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності;

в) під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким роботодавцем.

Роботодавець та/або податковий агент має право, але не зобов’язаний здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата утриманого податку, то сума такої недоплати стягується роботодавцем за рахунок суми будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з роботодавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року та сплачується самим платником.

Слід зазначити, що якщо в результаті застосування податкової соціальної пільги оподатковуваний дохід має від'ємне значення (податкова соціальна пільга більша за місячний дохід платника податку), податок не сплачується (рівний нулю), але й з бюджету ніякі суми не повертаються.

Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів

170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм).

170.1.1. Податковим агентом платника податку — орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

170.1.2. Податковим агентом платника податку — орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об’єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

170.1.3. Нерухомість, що належить фізичній особі — нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу — підприємця або юридичну особу — резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.

170.1.4. Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 — 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

170.1.5. Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку — орендодавець.

При цьому:

а) такий орендодавець самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені цим Кодексом для квартального звітного (податкового) періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, після останнього дня такого звітного (податкового) кварталу, сума отриманого доходу, сума сплаченого протягом звітного податкового року податку та податкового зобов’язання за результатами такого року відображаються у річній податковій декларації;

б) у разі вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про такий договір органу державної податкової служби за податковою адресою платника податку — орендодавця за формою та у спосіб, встановлені Кабінетом Міністрів України. За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації нотаріус несе відповідальність, передбачену законом за порушення порядку та/або строків подання податкової звітності;

170.1.6. суб’єкти господарювання, які провадять посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (рієлтери), зобов’язані надіслати інформацію про укладені за їх посередництвом цивільно-правові договори (угоди) про оренду нерухомості до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації в строки, передбачені для подання податкового розрахунку, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації рієлтер несе відповідальність, передбачену законом за порушення порядку та/або строків подання податкової звітності.

170.2. Оподаткування інвестиційного прибутку.

170.2.1. Облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

170.2.2. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 — 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

При застосуванні платником податку норм підпункту 170.2.9 цього пункту податковий агент — професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об’єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

Запровадження обов’язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов’язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в підпункті 170.2.8 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Інвестиційний прибуток за операціями з деривативами розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку за операціями з деривативами (похідними інструментами), включаючи отримані суми періодичних або разових виплат, передбачених умовами контрактів (договорів), та документально підтвердженою сумою, сплаченою платником податку іншій стороні такого контракту (договору) з деривативами (похідними інструментами), в тому числі сплаченими сумами періодичних або разових виплат, які передбачені умовами контракту (договору).

Документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів — учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

170.2.3. Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від’ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

170.2.4. У разі якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а також протягом наступних 30 календарних днів з дня такого продажу платник податку придбаває пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, то:

а) інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами;

б) вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ніж ціна проданого пакета.

170.2.5. Якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного (податкового) року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному звітному (податковому) році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання таких двох пакетів.

Якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) чи деривативів пов’язаним з ним особам, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або передачі у спадщину, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

170.2.6. До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від’ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами визначається платником податків. При цьому платник податку визначає інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, окремо від інвестиційного прибутку за операціями з цінними паперами чи деривативами, що не перебувають в обігу на такому ринку.

Для цілей цього пункту цінні папери чи деривативи визнаються такими, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів та деривативів, за одночасного дотримання таких умов:

а) цінні папери та деривативи допущені до обігу хоча б на одній фондовій біржі. При цьому перелік іноземних фондових бірж визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

б) інформація про ціни (котирування) цінних паперів та деривативів публікується в засобах масової інформації (зокрема електронних) або може бути надана фондовою біржею будь-якій заінтересованій особі протягом трьох років після дати здійснення операцій з такими цінними паперами чи деривативами;

в) щодо цінних паперів та деривативів розраховується ринкове котирування.

Для цілей цього пункту під національним законодавством розуміється законодавство тієї держави, на території якої здійснюється обіг цінних паперів чи деривативів (укладення цивільно-правових угод, що тягне за собою перехід права власності на цінні папери чи деривативи).

Дія підпунктів 170.2.4 та 170.2.5 не поширюється на придбання або продаж цінних паперів та деривативів, що здійснюються на фондовій біржі, а також у разі:

придбання або продажу пакета акцій розміром понад 25 відсотків статутного капіталу емітента;

викупу акцій емітентом, у тому числі на вимогу власника акцій;

придбання емісійних цінних паперів у процесі їх приватного розміщення;

придбання або продажу цінних паперів, які відповідно до вимог законодавства не можуть перебувати в обігу на фондовій біржі.

Якщо протягом звітного періоду платником податку понесені (нараховані) витрати, пов’язані з придбанням цінних паперів та деривативів, що мають ознаки фіктивності, встановлені Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, такі витрати не враховуються при визначенні фінансового результату за операціями з цінними паперами або деривативами.

170.2.7. Для цілей цього пункту:

а) термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом;

б) термін «пакет цінних паперів» означає окремий цінний папір, фондовий та товарний дериватив, а також сукупність ідентичних цінних паперів чи фондових та товарних деривативів;

в) термін «ідентичний цінний папір чи дериватив» означає цінні папери чи деривативи, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

170.2.8. Не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу:

а) дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу;

б) дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадку, визначеному підпунктом 165.1.40 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

У випадках, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього підпункту, платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів.

170.2.9. Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

(з 01.01.2012 р. до підпункту 170.2.9 пункту 170.2 статті 170 будуть внесені зміни, передбачені абзацами одинадцятим — тринадцятим підпункту 66 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

170.3. Оподаткування роялті.

170.3.1. Роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.4. Оподаткування процентів.

170.4.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь доходів, визначених у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

Загальна сума податків, утриманих протягом звітного податкового місяця з таких нарахованих (виплачених) процентів платнику податку, сплачується (перераховується) таким податковим агентом до бюджету у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

170.4.2. Податковий агент, який нараховує доходи у вигляді процентів, відображає у податковому розрахунку, подання якого передбачено підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, загальну суму таких нарахованих (сплачених) доходів та загальну суму утриманого з них податку. При цьому інформація щодо окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного рахунку фізичної особи, суми нарахованих на нього процентів, а також відомостей щодо такої фізичної особи — вкладника не надається.

170.4.3. Оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб з будь-яких інших підстав, ніж ті, що зазначені у підпункті 170.4.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом для доходів, що остаточно оподатковуються під час їх виплати за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.5. Оподаткування дивідендів.

170.5.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням — інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.5.2. Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів.

170.5.3. Дивіденди, нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав — резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, які згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

170.5.4. Доходи, зазначені у цьому пункті, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.

170.6. Оподаткування виграшів та призів.

170.6.1. Податковим агентом платника податку під час нарахування (надання) на його користь доходу у вигляді призів (виграшів) у лотерею чи в розіграші, призів та виграшів у грошовій формі, одержаних за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях, у тому числі у більярдному спорті, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.6.2. Під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, не беруться до уваги витрати платника податку у зв’язку з отриманням такого доходу.

Доходи, зазначені у цьому пункті, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.

170.7. Оподаткування благодійної допомоги.

170.7.1. Не оподатковується та не включається до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку благодійна, у тому числі гуманітарна допомога (далі — благодійна допомога), яка надходить на його користь у вигляді коштів або майна (безоплатно виконаної роботи, наданої послуги) та відповідає вимогам, визначеним цим пунктом.

Для цілей оподаткування благодійна допомога поділяється на цільову та нецільову.

Цільовою є благодійна допомога, що надається під визначені умови та напрями її витрачання, а нецільовою вважається допомога, яка надається без встановлення таких умов або напрямів;

170.7.2. не включається до оподатковуваного доходу цільова або нецільова благодійна допомога, що надається платнику податку, який постраждав внаслідок:

а) екологічних, техногенних та інших катастроф у місцевостях, оголошених згідно з Конституцією України зонами надзвичайної екологічної ситуації, — у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України;

б) стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, які завдали шкоди або створюють загрозу здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви чи втрату власності громадян, у зв’язку з якими рішення про залучення (надання) благодійної допомоги було прийнято відповідно Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування, у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування відповідно.

Благодійна допомога, що надається на зазначені цілі, повинна розподілятися через державний чи місцевий бюджет або через банківські рахунки благодійних організацій, Товариства Червоного Хреста України, внесених до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

Для цілей цього підпункту вважається цільовою благодійною допомогою та не підлягає оподаткуванню профспілкова виплата, здійснена за рішенням профспілки, прийнятим в установленому порядку на користь члена такої профспілки, який має статус постраждалого внаслідок обставин, зазначених у цьому підпункті;

170.7.3. не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами — юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року.

Положення цього підпункту не поширюються на профспілкові виплати своїм членам, умови звільнення яких від оподаткування передбачені підпунктом 165.1.47 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Благодійник — юридична особа зазначає відомості про надані суми нецільової благодійної допомоги у податковій звітності.

У разі отримання нецільової благодійної допомоги від благодійника — фізичної чи юридичної особи платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію із зазначенням її суми, якщо загальна сума отриманої нецільової благодійної допомоги протягом звітного податкового року перевищує її граничний розмір, установлений абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу.

170.7.4. Не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами — юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості):

а) закладу охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, інваліда, дитини-інваліда або дитини, в якої хоча б один із батьків є інвалідом; дитини-сироти, напівсироти; дитини з багатодітної чи малозабезпеченої родини; дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім витрат на косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями), водолікування та геліотерапію, не пов’язані з хронічними захворюваннями, лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни, аборти (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування), операції з переміни статі; лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування), лікування тютюнової чи алкогольної залежності; придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, які не включені до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

протезно-ортопедичним підприємствам, реабілітаційним установам для компенсації вартості платних реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, наданих платнику податку, визнаному в установленому порядку інвалідом, або його дитині-інваліду, у розмірах, що не перекриваються виплатами з бюджетів і фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

б) будинку маляти, будинку дитини, будинку-інтернату, школі-інтернату (у тому числі спеціальній, санаторній або для сиріт), дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї, школі соціальної реабілітації, притулку для неповнолітніх; приймальнику-розподільнику системи Міністерства внутрішніх справ України для розподілу благодійної допомоги між особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку та перебувають у цих закладах;

в) державному або комунальному закладу чи благодійній організації, у тому числі Товариству Червоного Хреста України, що надають послуги особам, які не мають житла, з харчування та облаштування на нічліг;

г) пенітенціарному закладу для поліпшення умов утримання, харчування чи медичного обслуговування осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах чи місцях позбавлення волі, або безпосередньо таким особам;

г) будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів та їх відділенням, пансіонату для ветеранів війни і праці, геріатричному пансіонату для поліпшення умов їх утримання, харчування, медичного обслуговування, соціальної реабілітації, реабілітаційному центру, територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрам обліку і закладам соціального захисту для бездомних громадян, центрам соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, санаторіям для ветеранів та інвалідів, які утримуються за рахунок державного та місцевого бюджетів, для розподілу благодійної допомоги між особами, які перебувають у таких закладах;

д) платнику податку, який проводить наукове дослідження або розробку, для відшкодування вартості обладнання, матеріалів, інших витрат (крім виплат заробітної плати, додаткових благ, інших витрат для особистих потреб) за умови, якщо результати таких досліджень чи розробок оприлюднюються та не можуть бути предметом патентування чи інших обмежень у оприлюдненні чи безоплатному поширенні об’єктів права інтелектуальної (промислової) власності, отриманих у результаті таких досліджень або розробок, а також якщо отримання такої допомоги не буде передумовою для виникнення будь-яких договірних зобов’язань між благодійником або третьою особою та набувачем благодійної допомоги у майбутньому, крім обов’язків з цільового використання такої благодійної допомоги;

е) аматорській спортивній організації, клубу для компенсації витрат з придбання або оренди спортивного знаряддя та інвентарю, користування спортивними майданчиками, приміщеннями чи спорудами для проведення тренувань, забезпечення участі спортсмена-аматора у спортивних змаганнях, придбання спортивної форми та харчування під час таких змагань.

Термін «аматорська спортивна організація, клуб» означає громадську організацію, діяльність якої не спрямована на отримання доходу.

Термін «спортсмен-аматор» означає особу, чия спортивна діяльність не спрямована на отримання доходу, за винятком отримання нагород чи винагород від імені держави, органів місцевого самоврядування або громадських організацій як України, так і інших держав у вигляді медалей, грамот, пам’ятних призів у негрошовій формі, а також як сума відшкодування витрат, пов’язаних з відрядженням такого спортсмена-аматора до місця проведення змагання, у межах встановлених законодавством норм для відрядження працівника;

є) навчальному закладу у вигляді плати за навчання або за надання додаткових послуг з навчання інваліда, дитини-інваліда або дитини, в якої хоча б один із батьків є інвалідом; дитини-сироти, напівсироти; дитини з багатодітної чи малозабезпеченої родини; дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав;

ж) платнику податків, визнаному в установленому порядку інвалідом, законному представнику дитини-інваліда для виконання зобов’язань держави згідно із законодавством України по забезпеченню технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, автомобілем за рахунок бюджетних коштів (за умови зняття інваліда, дитини-інваліда з обліку на забезпечення такими засобами, виробами, автомобілем за рахунок бюджетних коштів). Категорії інвалідів і дітей-інвалідів, перелік технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, марок автомобілів, зазначених у цьому підпункті, затверджуються законодавством.

До запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування норми підпункту «а» цього підпункту поширюються на загальну суму (вартість) благодійної допомоги, отриманої набувачем на такі цілі (з урахуванням зазначених у цьому пункті обмежень).

Благодійна допомога, отримана дитячими будинками сімейного типу або прийомними сім’ями, звільняється від оподаткування, якщо її сума (вартість) не перевищує триста тисяч гривень протягом звітного податкового року під час дії договору державної опіки.

170.7.5. Набувач цільової благодійної допомоги у вигляді коштів має право на її використання протягом строку, встановленого умовами такої допомоги, але не більше 12 календарних місяців, наступних за місяцем отримання такої допомоги, за винятком отримання благодійної допомоги у вигляді ендавменту. Якщо цільова благодійна допомога у вигляді коштів не використовується її набувачем протягом такого строку та не повертається благодійнику до його закінчення, то такий набувач зобов’язаний включити невикористану суму такої допомоги до складу загального річного оподатковуваного доходу та сплатити відповідний податок.

Термін “ендавмент” означає суму коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником у банк або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. При цьому такий набувач не має права витрачати або відчужувати основну суму такого ендавменту без згоди благодійника.

170.7.6. Набувач цільової благодійної допомоги має право звернутися до податкового органу з поданням щодо продовження строку використання такої цільової благодійної допомоги з наведенням обставин, які свідчать про неможливість її повного використання у зазначені цим пунктом строки, а керівник такого податкового органу має право прийняти рішення про таке продовження. Якщо податковий орган відмовляє у такому продовженні, його рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному для оскарження рішення контролюючого органу відповідно до цього Кодексу.

170.7.7. Забороняється надавати благодійну допомогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування або створеним ними неприбутковим організаціям або за їх дорученням — третім особам, якщо надання такої благодійної допомоги є попередньою або наступною умовою видачі платнику податку будь-якого дозволу, ліцензії, узгодження, надання державної послуги чи прийняття іншого рішення на його користь або прискорення такої видачі, надання, прийняття (спрощення процедури).

Дії посадових (службових) осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування з висування таких умов вважаються діями з вимагання коштів або майна у розмірі благодійної чи спонсорської допомоги.

170.8. Оподаткування доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій), недержавного пенсійного забезпечення, пенсійних вкладів та за договорами довірчого управління.

170.8.1. Податковим агентом платника податку — отримувача виплати, довічної пенсії чи викупної суми є страховик-резидент, який нараховує страхову виплату чи викупну суму за договором недержавного пенсійного забезпечення або довгострокового страхування життя.

Податковим агентом платника податку — учасника недержавних пенсійних фондів є адміністратор недержавних пенсійних фондів, який нараховує виплату за договором з недержавним пенсійним фондом.

Податковим агентом платника податку — вкладника за договором пенсійного вкладу або учасника фонду банківського управління є банк, який здійснює виплати за договором пенсійного вкладу або рахунком учасника фонду банківського управління.

Податковим агентом платника податку — одержувача одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду або недержавного пенсійного фонду є адміністратор такого фонду.

170.8.2. Податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, з:

а) 60 відсотків суми:

одноразової страхової виплати за договором довгострокового страхування життя у разі досягнення застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи її доживання до закінчення строку такого договору.

Якщо вигодонабувач є страхувальником за договором, оподаткуванню підлягає величина перевищення страхової виплати над сумою внесених страхових платежів за правилами оподаткування доходів від розміщення коштів на депозитних рахунках;

одноразової страхової виплати за договором страхування довічних пенсій, за винятком одноразової виплати, передбаченої у підпункті “в” підпункту 170.8.3 цього пункту;

виплати пенсії на визначений строк, що проводиться з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, визначені законодавством;

регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, виплат довічної пенсії (довічні ануїтети), крім випадків, зазначених у підпункті «а» підпункту 170.8.3 цього пункту;

б) викупної суми у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя;

в) суми коштів, з якої не було утримано (сплачено) податок та яка виплачується вкладнику з його пенсійного вкладу або рахунка учасника фонду банківського управління у зв’язку з достроковим розірванням договору пенсійного вкладу, договору довірчого управління, договору недержавного пенсійного забезпечення.

170.8.3. Не оподатковуються під час їх нарахування (виплати) податковим агентом:

а) сума регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя або пенсійних виплат за договором пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат учасника фонду банківського управління, пенсійних виплат на визначений строк, одноразових пенсійних виплат або довічних пенсій, нарахованих та/ або виплачених платнику податку — резидент, який не досяг повноліття або має вік не менше ніж 70 років;

б) сума страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримала інвалідність І групи;

в) сума виплати за договором пенсійного вкладу, виплат з рахунка учасника фонду банківського управління, виплати пенсії на визначений строк, довічної пенсії або одноразової виплати, якщо вкладник, учасник фонду банківського управління, учасник недержавного пенсійного фонду чи застрахована особа отримала інвалідність І групи;

г) сума одноразової пенсійної виплати учаснику недержавного пенсійного фонду або Накопичувального фонду за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Дохід у вигляді страхової виплати або виплати за договором пенсійного вкладу, договором довірчого управління чи за договором недержавного пенсійного забезпечення, що у разі смерті застрахованої особи сплачується вигодонабувачу або спадкоємцю платника податку, оподатковується за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини.

Сума доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя, пенсійними вкладами, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та недержавного пенсійного забезпечення, що підлягають оподаткуванню, зменшується на суму внесків, сплачених за такими договорами до 1 січня 2004 року.

170.9. Оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

170.9.1. Податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження — у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, — у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Для цілей цього пункту до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного розміру таких витрат, передбаченого у розділі III цього Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті платника податку чи визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення його судом померлим, така сума утримується під час нарахування доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

170.9.2. Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

170.9.3. Дія цього пункту поширюється також на витрати, пов’язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, що були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів, з урахуванням таких особливостей:

а) у разі якщо під час службових відряджень відряджена особа — платник податку отримав готівку з застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження;

б) у разі якщо під час службових відряджень відряджена особа — платник податку застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, а строк подання платником податку звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищує 10 банківських днів, за наявності поважних причин роботодавець (самозайнята особа) може його продовжити до 20 банківських днів (до з’ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

170.10. Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами.

170.10.1. Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

170.10.2. У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту іншим нерезидентом, то вони мають зараховуватися на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті, режим якого встановлюється Національним банком України. При цьому такий банк-резидент вважається податковим агентом під час проведення будь-яких видаткових операцій з такого рахунка.

У разі виплати нерезидентом таких доходів іншому нерезиденту готівкою або в негрошовій формі нерезидент — отримувач такого доходу зобов’язаний самостійно нарахувати та сплатити (перерахувати) податок до бюджету протягом 20 календарних днів після отримання таких доходів, але не пізніше закінчення строку його перебування в Україні.

Порядок виконання норм цього підпункту визначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

170.10.3. У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом — юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

170.10.4. За результатами звітного податкового року, в якому іноземець набув статусу резидента України, він має подати річну податкову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи.

170.10.5. Оподаткування доходів нерезидентів від участі в гастрольних заходах.

Для цілей цього розділу гастрольними заходами визначаються видовищні заходи (концерти, вистави, циркові, лекційно-концертні, розважальні програми, творчі вечори, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу «Луна-парк» тощо) за участю закладів культури (підприємств, установ чи організацій), у тому числі самостійних професійних колективів та виконавців сольних концертів.

Дія цього підпункту не поширюється на благодійні гастрольні заходи, що проводяться відповідно до законодавства України.

Оподаткування доходів нерезидентів від участі в гастрольних заходах здійснюється податковими агентами на загальних підставах, визначених цим розділом.

До податкових агентів учасників гастрольних заходів прирівнюються суб’єкти господарювання — концертні майданчики, з якими безпосередньо укладаються договори оренди на провадження гастрольного заходу. Суб’єкти господарювання — концертні майданчики виконують функції податкових агентів в частині перевірки повноти та своєчасності сплати податку іноземними учасниками гастрольних заходів (їх представником) або самостійно сплачують податок за відповідним договором з таким учасником (його представником) до бюджету за місцем розташування таких концертних майданчиків.

170.11. Оподаткування іноземних доходів.

170.11.1. У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

170.11.2. У разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов’язаний подати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.

170.11.3. Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податку:

а) податки на капітал (приріст капіталу), податки на майно;

б) поштові податки;

в) податки на реалізацію (продаж);

г) інші непрямі податки незалежно від того, чи належать вони до категорії прибуткових податків або вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

170.11.4. Сума податку з іноземного доходу платника податку — резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України.

170.12. Оподаткування доходів, отриманих фізичними особами у вигляді плати (відсотків), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки.

170.12.1. Податковим агентом платника податку при нарахуванні (виплаті) на його користь плати (відсотків), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки, є кредитна спілка, що оподатковує такий дохід за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

170.12.2. Кредитна спілка, що виплачує плату (відсотки), що розподіляється на пайові членські внески членів кредитної спілки, платникам цього податку, надає податковому органу у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок про нараховану плату (відсотки) та утриманий на неї податок.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

170.1. При застосуванні норм цієї статті слід виходити з визначень, які даються договорам оренди (суборенди) та житлового найму (піднайму) законодавством.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч. 1 ст. 810 Цивільного кодексу України).

За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві (ч. 1 ст. 823 Цивільного кодексу України).

До нерухомості належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

170.1.1. Відповідно до положень підпункту як податковий агент виступає орендар. Згідно з ч. 1 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

При визначенні об’єкта оподаткування слід враховувати вимоги Закону України «Про оренду землі», який встановлює, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Відповідно до ст. 23 цього Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Водночас Указ Президента від 02.02.2002 № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» встановлює, що плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 3 відсотків визначеної, відповідно до законодавства, вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).

170.1.2. При визначенні мінімальної суми орендної плати слід керуватись Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою Постановою КМУ від 20 листопада 2003 року № 1787 (буде переглянуто Кабінетом Міністрів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України). Мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно визначається, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, за такою формулою:

П нерух. (гривень) = З нерух. (кв. метрів) Ч Р нерух. (гривень/кв. метрів),

де П нерух. (гривень) — мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно у гривнях;

З нерух. (кв. метрів) — загальна площа орендованого нерухомого майна у квадратних метрах;

Р нерух. (гривень/кв. метрів) — мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна з урахуванням його місцезнаходження, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розміщене зазначене майно (далі — орган місцевого самоврядування), у гривнях.

Органам місцевого самоврядування мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, що надається в оренду, рекомендується визначати за такою формулою:

Рнерух. (гривень / кв. метрів =,

де Р нерух. (гривень/кв. метрів) — мінімальна вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, у гривнях;

P новозбуд. (гривень/кв. метрів) — середня вартість 1 кв. метра новозбудованого об’єкта, подібного до орендованого, яка обчислюється залежно від ринкової вартості, у гривнях;

К новозбуд. — коефіцієнт окупності об’єкта у разі надання його в оренду, що відповідає проектному строку його експлуатації (від 5 до 100 років).

Органи місцевого самоврядування під час визначення мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна можуть застосовувати такі додаткові коефіцієнти:

М — місцезнаходження об’єкта нерухомого майна, який у разі його розміщення у центральній, курортній, історичній або заповідній зоні населеного пункту дорівнює 2, близько від центру — 1,5, далеко від центру — 1;

Ф — функціональне використання об’єкта нерухомого майна, який у разі його використання для провадження виробничої діяльності дорівнює 2, іншої комерційної діяльності — 3, некомерційної діяльності, у тому числі для проживання фізичних осіб, — 1;

Т — інші якісні характеристики об’єкта, такі як висота житлового приміщення, внутрішнє оснащення, технічний стан тощо.

У разі застосування додаткових коефіцієнтів мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна рекомендується визначати за такою формулою:

Рнерух. (грн./кв. метрів) = × М × Ф × Т,

де Р новозбуд. (гривень/кв. метрів) — середня вартість 1 кв. метра новозбудованого об’єкта, подібного до орендованого, яка обчислюється залежно від вартості забудови, у гривнях.

Якщо орган місцевого самоврядування не визначив мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна чи не оприлюднив її у спосіб, найбільш доступний для жителів територіальної громади, до початку звітного податкового року об’єкт обкладення податком з доходів фізичних осіб визначається орендарем (крім орендарів — фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності), виходячи з розміру орендної плати, передбаченого в договорі оренди.

170.1.3. Положення підпункту забороняють фізичним особам-нерезидентам самостійно передавати нерухомість, що їм належить, в оренду. Така передача можлива лише через фізичну особу-підприємця або юридичну особу-резидента України, які виконують представницькі функції. Представницькі функції слід розуміти як представництво, яке, відповідно до ст. 237

Цивільного кодексу України, являє собою правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Слід звернути увагу на обов’язковість дотримання письмової форми договору про представництво. Недотримання таких вимог розглядається як ухилення від сплати податку.

170.1.4. Виплатою доходів вважається перерахування плати за договором оренди (суборенди), житлового найму (піднайму) будь-яким способом, встановленим законодавством та договором. Податок виплачується у порядку, визначеному пп. 168.1.2 Кодексу.

170.1.5. Підпункт встановлює виняток із загального правила, за яким податковим агентом за податком на доходи від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) є орендар. У випадку, якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, тобто не є фізичною особою-суб’єктом підприємницької діяльності, орендодавець самостійно відповідає за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету. Підприємницьку діяльність у цьому випадку слід трактувати як підприємництво, тобто безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво»).

У такому випадку нарахування та сплата податку до бюджету орендодавцем здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом, викладеному у підпункті.

Слід зазначити, що при вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості нотаріус не є податковим агентом, тобто всі дії, пов’язані з нарахуванням та сплатою податку, покладаються на орендодавця. На нотаріуса покладається лише обов’язок надіслати інформацію про такий договір органу державної податкової служби за податковою адресою платника податку-орендодавця. Форма та спосіб подання такої інформації буде встановлено Кабінетом Міністрів України. У разі невиконання вимог підпункту нотаріус несе відповідальність за ст. 120 Кодексу.

170.1.6. Кодекс є другим законодавчим актом, який визначає поняття ріелтера — як суб’єкта господарювання, який провадить посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (до цього поняття «ріелтер» визначалося у Законі України «Про податок на додану вартість»). Посередництво у контексті підпункту слід розуміти як комерційне посередництво (агентську діяльність), що є підприємницькою діяльністю, яка полягає у наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Як і нотаріус, ріелтер не є податковим агентом, а лише зобов’язаний надсилати інформацію про укладені за його посередництвом цивільно-правові договори (угоди) про оренду нерухомості до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації в строки, передбачені для подання податкового розрахунку, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби. Форма надання такої інформації у даний час розробляється. Строк надання інформації збігається зі строком подання податковим агентом податкового розрахунку за податком на доходи фізичних осіб і становить 40 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

У разі невиконання вимог підпункту ріелтер несе відповідальність за ст. 120 Кодексу.

170.2.1. Стаття 67 Конституції України встановлює, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом. З метою забезпечення виконання вашого конституційного обов’язку щодо декларування доходів, отриманих у звітному (податковому) році, громадяни мають можливість і повинні задекларувати свої доходи в податковому органі за місцем проживання або в пунктах обслуговування платників податків, розташованих на великих ринках у містах. Якщо громадяни бажають заощадити свій час, одержати допомогу при заповненні декларації, а також мати можливість швидше одержати бюджетне відшкодування, заздалегідь повинні задекларувати отримані доходи, не чекаючи 1 травня — кінцевої дати подачі декларації про доходи. У даному коментарі підпункту 170.2.1 розглянемо загальний механізм обліку фізичною особою фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Пунктом 167.1 встановлено, що ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків бази оподаткування щодо одержаних доходів (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу, згідно із яким облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Платники податку, відповідно до Кодексу, зобов’язані подавати декларацію та мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, ведуть облік доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу згідно з затвердженою Центральним органом податкової служби України формою.

Облік документів і відомостей, пов’язаних з правом на отримання податкової знижки, згідно зі статтею 166 Кодексу, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться у довільній формі. Фактично понесені витрати, які включаються до складу податкової знижки, повинні бути підтверджені платниками податку документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Книга та за наявності реєстр документів знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участі фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Пунктом 1.2 Постанови правління НБУ від 12.12.2004 р. № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (із змінами та доповненнями) (далі — Положення № 637) визначено, що готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємства (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна. При цьому необхідно враховувати, що до касових документів, за допомогою яких, відповідно до законодавства України, оформляються касові операції, тобто операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, належать, зокрема касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи. Відповідно до п. 1.4 Постанови правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (зі змінами та доповненнями) (далі — Інструкція) безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях в електронному вигляді. При цьому, згідно з п. 1.35 ст. 1 Закону України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (із змінами та доповненнями), розрахунковий документ — це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо). Враховуючи наведене, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів фізичною особою — платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Платник податку, який за розрахунком загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами протягом звітного року має право не подавати до податкового органу річну податкову декларацію, зобов’язаний її подати у разі отримання доходів, виплачених на його користь особами, які не є податковими агентами (пп. «в» п. 171.2 ст. 170 та п. 179.2 ст. 179 Кодексу). При цьому до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами платник податку не включає дохід, отриманий протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (пп. 170.2.8 «а» п. 170.2 ст. 170 Кодексу). При цьому якщо дохід, одержаний від продажу у звітному податковому році інвестиційного активу, не перевищує згаданої вище суми, відомості про такий продаж до декларації не вносяться.

Кодекс не робить жодних застережень щодо залежності визначення фінансового результату операцій з інвестиційними активами від їх нотаріального оформлення (посвідчення). Наприклад, інвестиційним доходом засновника товариства, який безоплатно передав частку у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю іншому засновнику цього товариства, вважається інвестиційний прибуток, який розраховується як різниця між вартістю корпоративного права, визначеного при такій передачі, та власними коштами, що були внесені (витрачені) цим засновником при придбанні такого корпоративного права. У засновника товариства, який безоплатно отримав інвестиційний актив у вигляді частки у статутному фонді (капіталі) товариства, об’єкт оподаткування виникне у разі відчуження у подальшому такого корпоративного права, і тоді до інвестиційного прибутку, отриманого від такого продажу, виходячи з положення пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу (останній абзац), буде включена вартість цього корпоративного права, визначена при його безоплатному отриманні.

Якщо платник податку протягом податкового року здійснював операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, уклавши з таким торговцем договір щодо виконання ним функцій податкового агента (пп. 170.2.9), то його обов’язок щодо подання річної декларації (2 0064-93) вважається виконаним, тобто він звільняється від подання декларації та сплати податку з одержаного інвестиційного прибутку. У разі непред’явлення платником податку необхідних документів та відомостей для визначення (розрахунку) інвестиційного прибутку, податковий агент нараховує та утримує податок із всієї суми інвестиційного доходу під час виплати такого доходу та за його рахунок. Відповідно до пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію. Тобто після закінчення податкового року громадяни, які отримували доходи протягом податкового року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 168.1, п. 168.2 ст. 168 Кодексу), зобов’язані в строк до 1 квітня наступного року за звітним подати до податкового органу річну податкову декларацію із зазначенням отриманих доходів.

Відповідно до пп. 170.2.9 компанія з управління активами також може самостійно нараховувати й утримувати податок з доходів фізичних осіб, якщо це передбачено договором, укладеним між ними. Покладання такої функції на компанію з управління активами має свої плюси і мінуси. Для визначення найбільш прийнятного варіанта фізичній особі необхідно враховувати таке: ведення обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами покладено на фізичних осіб; фізична особа, що активно інвестує засоби в цінні папери різних емітентів, у т. ч. і до різних інвестиційних фондів, що здійснює операції купівлі-продажу на вторинному ринку, повинна враховувати особливості, викладені в пп. 170.2.4, пп. 170.2.5 Кодексу (особливості визначення вартості пакета ЦП при проведенні операцій їх купівлі і продажу протягом 30 днів і при виникненні інвестиційного збитку); обов’язок фізичної особи подавати податкову декларацію вважається виконаним, якщо вона отримувала доходи виключно від податкових агентів, які зобов’язані подавати звітність про такий податок; за порушення правил сплати податку фізична особа несе фінансову відповідальність згідно з чинним законодавством України. З викладеного вище стає зрозуміло, що найбільш прийнятним варіантом для фізичних осіб є самостійний облік фізичною особою фінансових результатів і сплата податків. На компанію з управління активами (за згодою останньої) фізичній особі вигідно покладати утримання податку у разі, коли для нього операція купівлі-продажу ЦП є разовою. Доходи нерезидента — фізичної особи з джерелом їх отримання в Україні підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України, тобто як для резидентів.

Платники податку звільняються від обов’язку подання декларації незалежно від видів та сум отриманих доходів, якщо вони: є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; в інших випадках, визначених даним Кодексом.

Відповідно до ст. 164.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведения обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами Кодексу або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкової знижки. Для цілей Кодексу обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів (підприємства, установи, організації), зобов’язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку. Іншими словами, якщо фізична особа отримує дохід не тільки від податкових агентів, вона зобов’язана подавати декларацію. Таким чином, якщо говорити про засновника юридичної особи, то в подальшому при отриманні доходів від, наприклад, продажу корпоративних прав, фізична особа зобов’язана буде відобразити такий дохід в декларації. Звичайно, якщо він буде мати місце, адже дохід у такому випадку буде обраховуватися як різниця між купівлею та продажем корпоративних прав.

170.2.2. Визначення інвестиційного прибутку (збитку) здійснюється за звичайною схемою: з інвестиційного доходу, отриманого від продажу окремого інвестиційного активу, віднімаються інвестиційні витрати, пов’язані з придбанням такого інвестиційного активу. При одержанні позитивного результату отримуємо інвестиційний прибуток, а при одержанні від’ємного результату, відповідно до пп. 170.2.3 даного Кодексу, — інвестиційний збиток. Але це фінансовий результат з операції продажу окремого інвестиційного активу, а загальний фінансовий результат за операціями з інвестиційними активами фізичної особи за податковий період (рік) визначається відповідно до вимоги пп. 170.2.6 даного Кодексу. І все було б просто, якби не ті винятки й особливості визначення інвестиційного прибутку, які передбачені в п. 170.2 даного Кодексу. Розглянемо деякі особливості визначення інвестиційного прибутку.

Норми пункту 170.2 розділу IV Кодексу передбачають облік інвестиційного прибутку від здійснення операцій на організованому ринку окремо від прибутку, отриманого на неорганізованому ринку, що є новацією з метою уникнення мінімізації прибутку, отриманого на організованому ринку.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6. При цьому до витрат, понесених фізичною особою у зв’язку з придбанням інвестиційного активу, відносять лише суми, які є еквівалентом вартості самого інвестиційного активу. Усі інші витрати фізичної особи, здійснені у зв’язку з придбанням інвестиційного активу (корпоративних прав), не підпадають під дію пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу. Згідно з пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права, вважаються придбанням інвестиційного активу, тобто є витратами на придбання такого інвестиційного активу. Щодо інвестиційного прибутку, нарахованого (виплачено) платнику податку — нерезиденту, то, враховуючи норми пп. 164.2.9 п. 164. 2 ст. 164 та пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу, якщо інвестиційні активи придбаваються юридичною особою у платника податку — нерезидента, то така особа повинна виконати всі функції податкового агента, зазначені у п. 18.1 та п. 18.2 ст. 18 Кодексу.

Згідно із пп. 170.2.7 ст. 170 Кодексу для цілей підпункту 170.2.2 під терміном «інвестиційний актив» розуміється пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Таким чином, об’єкт оподаткування податку на доходи фізичних осіб (інвестиційний прибуток від продажу пакета акцій) дорівнює різниці між сумою доходу, отриманого від продажу акцій, та витратами, понесеними платником податку на попереднє придбання цих акцій, без урахування збільшення вартості пакета ЦП чи деривативів, яка виникла за рахунок реінвестиції дивідендів.

Визначення терміна «корпоративні права» в даному Кодексі ідентичне до його визначення у Господарському кодексі України від 16.01.2003 р. № 436-І V (п. 1 ст. 167). Зокрема, у пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу України під корпоративними правами маються на увазі права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правочинності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Щодо визначення економічної сутності терміна «витрати», то відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Кодексу під терміном «витрати», понесені (нараховані) платником податку у зв’язку із придбанням цінних паперів і деривативів, слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Отже, операції фізичних осіб з корпоративними правами у межах Кодексу розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій. При цьому придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права. А до продажу прирівнюються операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента.

Як уже зазначалося, Кодексом передбачено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається саме позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. У зв’язку з цим постає запитання, а яким чином покупець корпоративних прав може вирахувати позитивну різницю, яка й буде базою обкладення податком на доходи фізичних осіб? Адже для отримання суми позитивної різниці (бази оподаткування) слід із суми винагороди вирахувати суму, яка міститься в установчих документах товариства з обмеженою відповідальністю, тобто грошове вираження частки продавця корпоративних прав у статутному фонді (капіталі) товариства. Однак застереження про те, що свою частку у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю, наприклад у 5 000 (п’ять тисяч) гри, продавець корпоративних прав міг придбати, можливо, за 500 (п’ятсот) гри або взагалі отримати як спадщину, спростовує наведену вище тезу. Тобто юридично-логічний аргумент, беззаперечно, засвідчує: будь-які спроби показати, що утримувати та перераховувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб від операцій з корпоративними правами зобов’язані саме покупці корпоративних прав, розбиваються об тезу про те, що такий покупець не в змозі визначити точно та справедливо базу оподаткування (позитивний результат) продавця інвестиційного активу.

Якщо взяти за фундаментальну основу норму Кодексу (пп. 14.1.55), що об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб можуть бути виключно доходи фізичної особи, то стає зрозумілим, що при формуванні статутного капіталу фізична особа дійсно отримує натомість корпоративні права, через що зазначена операція не перестає бути для неї інвестиційною, тобто такою, що не передбачає отримання доходів у момент придбання інвестиційного активу. Доходи, в розумінні Кодексу, така фізична особа отримує, зокрема, в момент реалізації корпоративних прав, порядок оподаткування яких чітко визначений Кодексом (пп. 170.2.2). Майнові внески дійсно оцінюються за згодою сторін під час формування статутного капіталу. При цьому оціночна вартість майна, що вноситься, досить часто перевищує його собівартість для фізичної особи та, можливо, і його ринкову вартість на дату внесення. Але при цьому фізична особа-інвестор на цій стадії нічого не реалізує, а лише декларує можливу оціночну вартість майна. Саме тому про ніякі доходи у момент придбання інвестиційного активу не може йтися. Доходи може визначити лише ринок у момент реалізації корпоративних прав. У цьому сенсі відповідна норма Кодексу юридично прописана бездоганно: «інвестиційним прибутком визнається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6 (пп. 170.2.2).

Необхідно чітко визначити різницю між доходом учасника від продажу корпоративних прав та витратами щодо їх придбання. Позитивна різниця між вказаними величинами включається фізичною особою до річної декларації і підлягає оподаткуванню ПДФО за ставкою 15 %. Від’ємна різниця переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення за наявності таких майбутніх операцій. Відповідно, оскільки оподаткуванню підлягає не весь дохід від продажу, а тільки прибуток (доходи мінус витрати), які учасник розраховує самостійно, то юридична особа (якщо вона не є професійним торговцем цінними паперами, з якою укладено договір на виконання функцій податкового агента) не є податковим агентом фізичної особи та не повинна утримувати ПДФО.

Згідно з нормами підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу (з урахуванням норм підпункту 170.2.4 вказаного пункту), є інвестиційним прибутком (підпункт 170.2.2 пункту 9170.2 статті 170 Кодексу), що є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (підпункт 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Кодексу) при здійсненні платником податку зазначеної операції. Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Кодексу вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна (що знаходиться у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи — резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв’язку із придбанням інвестиційного активу.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

До продажу інвестиційного активу для застосування норм п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу також прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив, зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку, повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Наприклад, фізична особа, якій належить частка у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю, має намір продати свою частку: а) фізичній особі або б) юридичній особі. Розглянемо порядок оподаткування операції з продажу корпоративних прав у двох наведених варіантах та з’ясуємо, хто з покупців корпоративних прав є податковим агентом у розумінні Кодексу. У Законі про господарські товариства зазначається: а) учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді (капіталі) товариства або в іншому погодженому між ними розмірі; б) учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами; в) передача частки (її частини) третім особам можлива лише після повного внесення вкладу учасником. Як і в Законі про господарські товариства, у Цивільному кодексі України зазначається (ст. 147), що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Проте передбачається, що купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, то частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Отже, по-перше, на відміну від Закону про господарські товариства, у Цивільному кодексі України чітко визначено механізм та процедуру погодження між учасниками товариства прийняття рішення про відчуження частки в статутному (капіталі) фонді. По-друге, частка учасника ТзОВ може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Щодо продажу товариством викупленої в учасника частки іншим учасникам або третім особам, то слід зазначити, що вартість частки у статутному фонді, яку новий учасник сплачує за договором купівлі-продажу, є для нього витратами на придбання інвестиційного активу. Факт придбання інвестиційного активу такій особі декларувати за підсумками року не потрібно. Такі витрати мають бути враховані новим учасником у разі продажу чи іншого відчуження ним частки у статутному фонді (обміну, даруванні, виходу зі складу учасників, ліквідації товариства та інше).

Кодексом не передбачено як визначати позитивний результат від операцій з корпоративними правами а лише зазначено, що саме позитивний результат підлягає оподаткуванню відповідно до правових норм Кодексу. Проте практичне питання полягає у тому, хто саме — продавець чи покупець корпоративних прав — є особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету. Адже в п. 170.2 Кодексу не зазначається (на відміну, наприклад, від орендних операцій), хто конкретно під час операцій з корпоративними правами зобов’язаний перераховувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету, а лише передбачено, що платник податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, має право укласти договір з таким торговцем щодо виконання ним функцій податкового агента (пп. 170.2.9).

Розглянемо, хто у разі, якщо і продавець, і покупець корпоративних прав є фізичними особами, зобов’язаний перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб. Кодекс говорить, що податковим агентом може бути як фізична особа (див. ст. 18 даного Кодексу), так і юридична особа, а також її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ, однак за сукупності таких ознак: а) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку; б) вести податковий облік; в) подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону; г) нести відповідальність за порушення норм Кодексу. Виходячи із зазначеного вище, можна однозначно стверджувати, що фізична особа — покупець корпоративних прав не підпадає під поняття податкового агента.

Кодексом передбачено, що облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат (пп. 170.2.1). Тобто кожен з учасників операції купівлі-продажу корпоративних прав зобов’язаний самостійно вести облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами. Кодексом також передбачено, що необхідно надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Кодексу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування (пп. «б» п. 176.2).

Відповідно до пп. 168.2.1 ст. 168 платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Тобто після закінчення календарного року громадяни, які отримували доходи протягом календарного року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 179.1, п. 179.2 ст. 179), зобов’язані у строк до 1 травня наступного року за звітним подати до податкового органу річну податкову декларацію із зазначенням отриманих доходів.

Для повного та своєчасного проведення розрахунків сум, що підлягають доплаті або поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платниками податку права на податкову знижку, а також надання податковими органами послуг платникам податку із заповнення ними декларацій у встановленому порядку, платникам податку доцільно додавати до декларації копії документів, що підтверджують витрати, у т. ч. які включаються до податкової знижки, копію довідки про ідентифікаційний номер, довідки від працедавця про суми нарахованого загального оподатковуваного доходу протягом податкового року у вигляді заробітної плати та суми нарахованого (утриманого) та перерахованого до бюджету податку з цього доходу, заяву із зазначенням банківського рахунку, на який слід повернути кошти або щодо зарахування суми повернення у рахунок погашення інших своїх податкових зобов’язань. Згідно із даним Кодексом документи, що підтверджують фактично понесені витрати, підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

Отже, якщо платник податку протягом звітного року здійснював операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, уклавши з таким торговцем договір щодо виконання ним функцій податкового агента, то його обов’язок щодо подання річної декларації вважається виконаним, тобто він звільняється від подання декларації та сплати податку з одержаного інвестиційного прибутку. У разі непред’явлення платником податку необхідних документів та відомостей для визначення (розрахунку) інвестиційного прибутку податковий агент нараховує та утримує податок із всієї суми інвестиційного доходу під час виплати такого доходу та за його рахунок.

Отже, корпоративні права виступають до певної міри спеціальним об’єктом права власності. Загальні цивільно-правові норми потребують від учасників операції дарування корпоративних прав дотримання загального механізму проведення операції з дарування корпоративних прав. Цивільним кодексом України та Законом України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» передбачено, що власники корпоративних прав можуть лише: а) вийти з числа учасників ТзОВ; б) продати їх; в) передати в порядку спадкування спадкоємцю.

Оподаткування операції дарування корпоративних прав в обдарованого та дарувальника має певні особливості. Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Предметом договору дарування можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомість, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Отже, враховуючи виключно: а) загальні правові норми Цивільного кодексу України та б) за наявності доброї волі інших учасників можна припустити, що одна особа може подарувати родичеві корпоративні права (частку в статутному фонді (капіталі). Однак для кінцевого завершення такої подарункової операції необхідно зареєструвати внесення змін і доповнень до установчих документів, оскільки відповідно до вимог п. 5 ст. 89 Цивільного кодексу України «зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни». Згідно п. 3 ст. 29 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» «у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи».

Таким чином, для практичного завершення операції із дарування корпоративних прав, крім дотримання двох наведених вище умов, необхідно також: 1) підтверджена нотаріусом законність нотаріального посвідчення договору про дарування корпоративних прав; 2) підтверджена органами державної реєстрації доцільність внесення змін і доповнень до установчих документів на підставі, у тому числі нотаріально посвідчених договорів про дарування корпоративних прав (документа про переведення права засновника (учасника) іншій особі). Для обґрунтування точки зору про правомірність дарування корпоративних прав можна також навести один із основоположних принципів права: громадяни мають право робити все, що прямо не заборонено законом. Непрямим підтвердженням того, що корпоративні права (частку в статутному фонді (капіталі) одна особа може подарувати іншій, є положення ст. 170 даного Кодексу: «Якщо платник податку дарує інвестиційний актив…» та «Інвестиційний актив, подарований платнику податку…». Кодексом про податок на доходи фізичних осіб обумовлено, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований ним, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку на доходи фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Можна було б однозначно стверджувати, що оподатковувати вартість подарованих корпоративних прав слід було б не при їх отриманні, а при продажу. Термін «продаж» слід розуміти у значенні, викладеному в пп. 170.2.2 Кодексу. Щоб довести необхідність оподаткування вартості подарованих корпоративних прав, органи ДПС можуть представити правові підстави, а саме: ст. 174 та ст. 175 даного Кодексу. Згідно з ними кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для оподаткування спадщини. Як випливає із ст. 174, що регулює оподаткування спадщини, корпоративне право при його отриманні за договором дарування підлягає оподаткуванню (крім випадку, коли корпоративне право подаровано одним членом подружжя іншому або іншому члену сім’ї першого ступеня споріднення у межах їх частини спільної часткової чи сумісної власності).

Достатньо переконливе та вагоме заперечення — під час майбутнього продажу корпоративних прав така особа вдруге сплатить податок на доходи фізичних осіб. Однак повторне оподаткування вартості корпоративних прав заборонено цим Кодексом. Крім того, у розділі IV зазначено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу включається додатне значення загального фінансового результату операцій саме із продажу інвестиційних активів. Для дарувальника, згідно із вимогами пп. 170.2.5 Кодексу, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Операції з інвестиційним активом, як майновий пай члена колективного підприємства, підлягають або не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб залежно від того, як саме у фізичної особи виникло право власності на цей пай. Якщо фізична особа отримала майновий пай шляхом купівлі, як подарунок, за угодою міни, отримала безкоштовно в процесі реорганізації КП тощо, діють норми спеціального п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу, присвяченого операціям з інвестиційними активами. Згідно з вищезазначеною статтею, зокрема пп. 170.2.2, до продажу інвестиційного активу прирівнюється повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників такого емітента. Якщо різниця між доходом та витратами позитивна, то буде отримано інвестиційний прибуток, а якщо від’ємна — інвестиційний збиток. ПДФО оподатковується загальний фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами. Він визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Інвестиційний прибуток розраховується як різниця між доходом, отриманим від продажу окремого інвестиційного активу, та витратами, понесеними у зв’язку з придбанням такого активу. Отже, у даному випадку доходом буде вважатися сума коштів або вартість майна, отриманих у результаті виходу учасника із числа засновників, а витратами — документально підтверджена вартість попередньо внесеного майна. Позитивний загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставкою 15 % (або 17 %). Від’ємний загальний фінансовий результат від таких операцій від загального оподатковуваного доходу не віднімається, а переноситься у зменшення фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років.

Отже, розрахунок інвестиційного прибутку, відповідно до вимог Податкового кодексу України, здійснюється на цілком зрозумілих засадах: а) інвестиційний прибуток розраховується як додатна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується з суми витрат на його придбання; б) до складу загального річного оподатковуваного доходу включається додатне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами; в) облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

170.2.3. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від’ємне значення (збиток), то його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років. Так, інвестиційний збиток, отриманий платником податку на доходи фізичних осіб на 1 січня року набрання чинності цим Кодексом, враховується при обчисленні інвестиційного прибутку, отриманого за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, починаючи з результатів за такий рік у частині збитків, понесених внаслідок продажу інвестиційних активів через професійних торговців цінними паперами. Обов’язок документального підтвердження розміру зазначених збитків покладається на платника податку.

Слід мати на увазі, що якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) пов’язаним з ним особам, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Також необхідно мати на увазі, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.

170.2.4. Визначений у пп. 170.2.4 механізм прийнято з метою запобігання впливу спекулятивних операцій з інвестиційними активами на оподатковуваний інвестиційний прибуток. У зв’язку з цим у даному пункті йдеться тільки про ситуації, коли фізична особа — платник податків одержує інвестиційний збиток.

Якщо в результаті продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, що супроводжується купівлею ідентичного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, отримуємо прибуток, то дана операція враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами (інвестиційного прибутку (збитку). З продажу отримано інвестиційний прибуток, але в цілому за всіма продажами може бути отриманий інвестиційний збиток. Певна річ, що в цьому випадку і пп. 170.2.4 «б» п. 170.2 ст. 170 даного Кодексу уже не діє, і вартість придбаного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів замість аналогічного проданого визначається, виходячи з ціни його придбання, незалежно від того, більше вона або менше за ціну аналогічного проданого пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів.

З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що при здійсненні продажу, що супроводжується купівлею ідентичного пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, раніше або пізніше зазначеного строку ніяких виключень щодо такої операції із загального правила визначення інвестиційного прибутку (збитку) не робиться. І незалежно від того, інвестиційний прибуток або збиток у результаті її отримано, вона враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами (інвестиційного прибутку (збитку). Це насправді так, незважаючи на те, що є ще обмеження із включення інвестиційного збитку до загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами.

170.2.5. У цьому підпункті йдеться про інвестиційний актив, що є більш місткім поняттям ніж пакет цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів. Проте під інвестиційним активом у пп. 170.2.7 розуміється пакет цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, що виражені в інших ніж цінні папери формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку незалежно від місця їх подальшого продажу. Визначення поняття «корпоративні права» дано у пп. 14.1.89.

У пп. 170.2.5 Кодексу зазначено, що якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, то інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Але зверніть увагу на те, що у п. 170.2.4 йдеться про купівлю-продаж аналогічних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а в пп. 170.2.5 — про зворотний викуп проданих, тобто тих самих. Це маленький нюанс, що має важливе значення. Отже, якщо пакет цінних паперів (корпоративних прав) продається на умовах, наприклад, його зворотного викупу в наступному році (аналогічно і при придбанні опціону на такий викуп), то отриманий від такого продажу збиток не враховується при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами так само, як і інвестиційні збитки за всіма іншими продажами інвестиційних активів на таких умовах. І не має значення, придбані такі цінні папери (корпоративні права) чи деривативи за 3 або 31 календарний день до їх продажу (а можливо, після закінчення 3 або 32 календарних днів після їх продажу).

Зверніть увагу на те, що у пп. 170.2.5 Кодексу, процитованому вище, не говориться про зворотний викуп або викуп через опціон, а лише про договір про зворотний викуп і про придбання опціону на такий викуп. Тобто лише про намір зворотного викупу інвестиційного активу, а не його фактичний викуп. Відбудеться такий зворотний викуп цього інвестиційного активу в наступному році чи ні, на визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами попереднього року вже не впливає. Кодексом ніяке перерахування загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами не передбачається.

Крім зазначених вище, у пп. 170.2.5 Кодексу є ще два обмеження щодо обліку інвестиційних збитків при визначенні загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами. Перший стосується операції з продажу пов’язаним особам пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів.

При визначенні «пов’язаної особи» слід керуватися визначенням, наданим у пп. 14.1.160. Пов’язані особи — юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль над господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль над платником податку; посадова особа платника податку уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї; платники податку — учасники об’єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об’єднання.

Зокрема, якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) чи деривативів пов’язаним з ним особам, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А другий — дарування інвестиційного активу або передача його в спадщину. Зокрема, якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, то інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або надання у спадщину, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Останнє обмеження, дане в пп. 170.2.5 Кодексу, вже не стосується визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами, а стосується визначення вартості придбаного інвестиційного активу. А саме, якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного податкового року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному податковому році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни такого проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання цих двох пакетів.

170.2.6. Підпунктом 14.1.54 п. 14.1 Податкового кодексу України визначено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), зокрема, дохід у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших ніж цінні папери формах. З огляду на це, загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Відповідно до частини першої підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Кодексу інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6, який оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 Кодексу.

Згідно із підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу включається, зокрема інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших ніж цінні папери формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2 та 165.1. 40 статті 165.

Згідно з підпунктом 170.2.8 та підпунктом 165.1.40 не підлягає оподаткуванню та не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, а також дохід від продажу інвестиційних активів, якщо відповідно до статті 169 п. 40 цього розділу Кодексу сума такого доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку — діяльності з торгівлі цінними паперами, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26.05.2006 № 346 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 серпня 2006 року за № 938/12812), професійна діяльність на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами провадиться торговцями цінними паперами — господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами включає: дилерську діяльність; брокерську діяльність; андерайтинг; діяльність з управління цінними паперами. Підпунктом 170.2.9 передбачено, що платник податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем щодо виконання ним функцій податкового агента.

Під терміном «торгівля цінними паперами і деривативами» слід розуміти: будь-які операції з придбання або продажу цінних паперів чи фондових деривативів торговцями цінними паперами, статус яких встановлюється відповідним законодавством про цінні папери і фондовий ринок; будь-які операції з придбання або продажу товарних деривативів членами товарних бірж, статус яких встановлюється законодавством про товарні біржі; будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів особами, які не мають статусу торговців цінними паперами.

Для осіб, які не мають статусу торговців цінними паперами, торгівлею цінними паперами і деривативами вважаються будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів, тобто визначення прибутку (збитку) з торгівлі цінними паперами та деривативами для таких осіб можливе лише у разі, якщо відбулись купівля (витрати) і продаж (дохід) цінних паперів (деривативів). У разі якщо особа, яка не має статусу торговця цінними паперами, придбала цінні папери (деривативи) і не реалізувала їх, то витрати такої особи, понесені (нараховані) у зв’язку з їх придбанням, не враховуються при визначенні її фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами.

Відповідальність за порушення законодавства на ринку цінних паперів обумовлена Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Штрафи накладає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її рішення про накладення штрафу може бути оскаржено в суді. Про накладення штрафів на комерційні банки Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у триденний термін.

Відповідно до ст. 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. У більш широкому розумінні податковий агент — юридична особа (її філії, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент, або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки до бюджету від імені за рахунок платника податків, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до законодавства і нести відповідальність за порушення законодавства. Податковий агент веде податковий облік таких виплат і утримань і надає податкову звітність до податкового органа за місцем реєстрації. До платників податків Кодекс відносить фізичних осіб, які мають статус суб’єкта підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких, згідно із законодавством, покладено обов’язок утримувати або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку платника податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг торговця цінними паперами, застосовується за умов, коли платником податку укладено з торговцем цінними паперами договір про виконання таким торговцем функцій його податкового агента. При цьому інвестиційним прибутком є позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з сум витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого інвестиційного активу з урахуванням умов, передбачених пп. 170.2.2, пп. 170.2.4-170.2.6.

Тобто після закінчення календарного року громадяни, які отримували доходи протягом календарного року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 179.1, п. 179.2), зобов’язані у строк до 1 травня наступного року подати до податкового органу податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Податковий агент зобов’язаний утримати податок з інвестиційного прибутку (позитивного значення фінансового результату), який утворився у платника податку — нерезидента у зв’язку з даною операцією, та розрахувати інвестиційний прибуток нерезиденту на підставі пред’явлених документів, що підтверджують витрати на попереднє придбання інвестиційного активу. Таким чином, податковий агент зобов’язаний розрахувати інвестиційний прибуток нерезиденту на підставі пред’явлених документів, що підтверджують витрати на попереднє придбання інвестиційного активу (корпоративних прав), та утримати з нього податок, а також, згідно з пунктом 176.2 статті 176 Кодексу, надати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, та суми утриманого з них податку за ф. № 1ДФ. До об’єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидента — фізичної особи (у т. ч. інвестиційного прибутку) за винятком доходів, визначених пп. 170.10.2 Кодексу, податковий агент повинен застосовувати ставку податку згідно з п. 167.3 ст. 167 Кодексу (подвійну ставку, визначену п. 167.1 ст. 167 Кодексу, тобто 30 %). Разом з тим згідно зі ст. 103 гл. 7 розділу 2 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору щодо суб’єктів, які підпадають під дію такого договору та за умови дотримання вимог Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 470.

Щодо можливості застосування ставки, встановленої пунктом 167.2 статті 167 даного Кодексу, за якою оподатковується інвестиційний дохід, який виплачується компанією з управління активами інституту спільного інвестування відповідно до Кодексу, слід врахувати таке.

Законом, який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, є Закон України від 15.03.01 № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — Закон № 2299). Частиною тринадцятою статті 3 Закону № 2299 встановлено, що інститут спільного інвестування — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Частиною 14 вказаної статті Закону № 2299 визначено, що компанія з управління активами — це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституту спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Враховуючи наведене та відповідно до частини першої підпункту 170.2.6 пункту 170.6, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного року (з урахуванням інвестиційного прибутку, отриманого від операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок ліквідації такого емітента), який оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 167.1 статті 167 даного Кодексу (15 відсотків).

Даним Кодексом визначено, що доки кошти інвесторів знаходяться у інвестиційному фонді — вони не оподатковуються. Оподатковуються: дохід інвесторів, який вони одержують у разі продажу цінних паперів ICI третій особі; викупу у інвесторів компанією з управління активами ICI цінних паперів, випущених ICI або його КУА (наприклад, при викупі цінних паперів ICI при ліквідації фонду; за заявою інвестора в будь-який день — для відкритих фондів, та у визначені Проспектом емісії цінних паперів дати — для інтервальних фондів); виплати дивідендів інвестиційним фондом, якщо це передбачено Проспектом емісії цінних паперів ICI. У разі продажу інвестором цінних паперів ICI оподатковується різниця між ціною їх придбання і ціною продажу. У разі отримання інвестиційного доходу у вигляді дивідендів — оподатковується сума дивідендів, отримана інвестором. Ставка податку і порядок оподаткування відрізняються залежно від того, ким є інвестор — фізичною чи юридичною особою, і в якому з вищеперелічених випадків він отримав інвестиційний дохід. Інвестиційний прибуток, отриманий інвестором — фізичною особою у разі викупу інститутом спільного інвестування (КУА інституту спільного інвестування) цінних паперів ІСІ, оподатковується за ставкою 5 %. Дохід, отриманий у вигляді дивідендів за цінними паперами ІСІ, оподатковується за ставкою 5 %, а дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ третій особі, оподатковується за ставкою 15 %.

Основне питання, що виникає у платника податків після знайомства з усіма переліченими вище особливостями визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами: як усе це врахувати і відобразити в «Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» (наказ ДПА № 490 буде приведено відповідно до Податкового кодексу України), що зовсім не пристосовано для здійснення яких-небудь розрахунків, а тим більше для коригування вартості придбаних інвестиційних активів та інших особливостей визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами.

Наприклад, нам необхідно виключити інвестиційний збиток, отриманий від продажу пакета цінних паперів, оскільки аналогічний пакет цінних паперів був придбаний таким платником податків менше ніж за 30 днів до зазначеного продажу. Де і як це відобразити в «Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу» (далі — Книга), форма якої затверджена наказом ДПА України № 490? На жаль, ні наказ № 490, ні будь-який інший нормативний документ не дає відповіді на це запитання. Мало того, як ми вже зазначили вище, порядок заповнення форми Книги, визначений наказом № 490, здійснення яких-небудь розрахунків у ній не передбачає. І, незважаючи на те, що в самій назві Книги говориться про її призначення для визначення загального річного оподатковуваного доходу, нічого подібного реально зробити в існуючих умовах і формі Книги неможливо. З огляду на це, на практиці платники податків використовують Книгу як простий реєстр отриманих інвестиційних доходів і здійснених інвестиційних витрат, а розрахунок інвестиційних прибутків (збитків) за операціями продажу окремих інвестиційних активів і визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами здійснюють окремо, в особливій формі Розрахунку. Оскільки інформація, що міститься у такому Розрахунку, досить важлива і необхідна насамперед самому платникові податків (перш ніж погоджуватися із сумою інвестиційного прибутку, що платникові податків визначать податківці, він хоче сам визначити її, щоб бути впевненим, що з нього не візьмуть ПДФО ні на копійку більше призначеного), то вони намагаються оформити Розрахунок так, щоб він мав усі атрибути документа, хоча жоден нормативний акт не вимагає від платника податків оформлення такого Розрахунку.

Звичайно, можна на окремому аркуші паперу зробити необхідні розрахунки з визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами, запам’ятати отриманий результат, а потім, після подання декларації, результат забути, а листок викинути. Але через рік усе доведеться робити спочатку, причому вже не за рік, а за два. І так наростаючим підсумком за весь час здійснення операцій з інвестиційними активами. Це набагато складніше ніж складання і зберігання Розрахунку за підсумками кожного податкового року.

170.2.8. У підпункті «а» пп. 170.2.8 мається на увазі, що не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього розділу, тобто якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

У підпункті «б» пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 Кодексу мається на увазі, що дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених пп. 165.1.40 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу. Зокрема, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

Володіючи цінними паперами ICI, фізична особа не сплачує податки до моменту реалізації цих цінних паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ICI. У разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи від операцій з цими активами або доходи, нараховані за цими активами (відсотки, дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід. Отже, інвестування у цінні папери ICI має ряд податкових переваг порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти нерухомості.

170.2.9. Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

Ліцензія на право здійснення діяльності на ринку цінних паперів потрібна юридичним особам, які професійно здійснюють цю діяльність, тобто є торговцями цінними паперами. Роз’яснення щодо визначення критеріїв професійної діяльності подано у Рішенні від 14.05.97 року № 7 ДКЦПФР. Вимоги, яким має відповідати торговець цінними паперами, такі: це обов’язково має бути юридична особа, а саме: акціонерне товариство (статутний фонд якого сформовано з іменних акцій), товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне або командитне товариство; операції з цінними паперами становлять виключний вид діяльності. Таким чином, звичайне підприємство, що займається виробничою, торговельною або посередницькою діяльністю, має право без ліцензії самостійно купувати і продавати цінні папери лише в межах, встановлених ДКЦПФР; при збільшенні обсягів торгівлі цінними паперами воно зобов’язане скористатися послугами посередника, бо такому підприємству ліцензію ДКЦПФР не надасть.

170.3.1. Роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (див. коментар до п 1.228 ст. 14 Кодексу). Правила оподаткування роялті (див. коментар до п. 5 ст. 170 Кодексу).

170.4.1. Щодо економічної доцільності оподаткування процентів висловлюються різні думки: і про те, що майже весь прибуток фізичних осіб підпадає під так званий інфляційний податок, і про виникнення «сприятливого ґрунту» для подвійного оподаткування вкладників. Але банківський та небанківський сегмент фінансового ринку в Україні динамічно розвивається, і не в останню чергу завдяки коштам фізичних осіб, які, не виключено, роблять більший внесок у розвиток системи державних фінансів ніж зарубіжні інвестори. А гроші «працюють» скрізь — і внесені у вигляді акцій до статутного капіталу підприємства, і на депозитних рахунках фінансових установ. Водночас дивіденди оподатковуються, а проценти — до 2015 року — ні, і збереження такої несиметричності спрацьовує на користь банків та небанківських фінансових установ, що обслуговують вкладників — фізичних осіб, адже природно, що громадяни зберігатимуть кошти там, де це вигідно. Тому, вважаємо, до врегулювання питання щодо оподаткування процентів слід підійти зважено, аби не спричинити раптового «переливання» коштів на ринку фінансових послуг.

Доходи, одержувані фізичною особою як процент на депозит (вклад) у небанківську фінансову установу, відповідно до Кодексу (крім страховиків), обкладаються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % бази оподаткування (п. 167.2 Кодексу). Згідно з розділом XIX Кодексу підпункти 170.4.1-170.4.2 п. 170.4 ст. 170 Кодексу в частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2015 року.

Визначення терміна «проценти» (для цілей справляння податку) наведено у пункті 14.1.208 статті 14 Кодексу як дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема включається платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного папера). Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не передбачено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, підпункти 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 даного Кодексу у частині оподаткування процентів набирають чинності тільки з 1 січня 2015 року. Згідно з пунктом 167.2 ставка податку буде становити 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок; процентний або дисконтний дохід за іменним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці; дохід, що виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону; дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону; дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігацій, від їх емітента відповідно до закону; дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів; доходів у вигляді дивідендів; в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами IV розділу Кодексу.

Щодо оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених (нарахованих) за іншими підставами, зокрема визначеними п. 3 ст. 21 Закону № 2908-III, то відповідно до пп. 170.4.3 Кодексу оподаткування здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Кодексом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь доходів, визначених у пункті 167.2 статті 167 розділу IV Кодексу, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

170.4.2. Кодексом установлено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, та основна сума кредиту, що отримується платником податку (пп. «д» пп. 164.2.18 п. 16 4.2 та пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Згідно з п. 18.1 та 18.2 податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Відповідно до пп. «а»-«г» п. 176.2 фінансові установи як особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок на доходи, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності зазначених питань не допускається.

У разі коли відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку; подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Кодексу; нести відповідальність відповідно до законодавства у разі неподання або несвоєчасного подання податкового розрахунку. Відображені у ньому суми податку, що сплачуються до бюджету, з узгодженими сумами податкових зобов’язань податкового агента та у разі неповної чи несвоєчасної сплати стягуються до бюджету разом із сплатою штрафів та пені, які нараховуються від першого до останнього дня строку подання податкового розрахунку, встановленого цим Кодексом.

Щодо того, чи може банк призупинити нарахування відсотків за кредитним договором, коли вироком суду визнана винною посадова особа банку в заподіянні матеріальної шкоди за кредитом, оформленим на ім’я фізичної особи, яка кредит не отримувала та не підписувала кредитний договір?

Відповідно до Кодексу (пп. 137.8) датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів чи комісій, то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно із пунктом 159.1 статті 159 Кодексу. При цьому метод нарахувань для визначення податкових зобов’язань кредитора за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання боргу чи його частини на збитки кредитора у порядку, встановленому цим Кодексом. З огляду на Положення п. 159.1 ст. 159 Кодексу обставина, що склалася в банківській установі, не є підставою для призупинення нарахування відсотків. Разом з тим особа, на ім’я якої кредит був оформлений, договір не підписувала та кредит не отримувала, тобто кредитний договір був укладений без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним і визнається судом недійсним. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, то призупинення нарахування відсотків за кредитним договором може бути здійснено з моменту набуття чинності рішенням суду про визнання такого договору недійсним.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.12.2001 р. № 2908-III «Про кредитні спілки» (зі змінами та доповненнями) кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є небанківською фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Відповідно до свого статуту (абз. 4 п. 1 ст. 21 Закону України № 2908-III) кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, приймає вступні, обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки.

Кредитна спілка, крім розміру плати (процентів), яка нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках її членів, розподіляє частину нерозподіленого доходу, що залишається в її розпорядженні за підсумками фінансового року, між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів).

Згідно із Кодексом кредитна спілка є податковим агентом, тому при нарахуванні та виплаті членам кредитної спілки доходів у вигляді процентів на депозит (вклад) та процентів (у тому числі дисконтних доходів) на пайові та додаткові пайові внески її членів вона зобов’язана утримувати податок від сум такого доходу за його рахунок за відповідною ставкою (5 або 15 %). Перерахування податку до бюджету провадиться в порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

На вимогу платника податку особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані надавати відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних пільг та суму утриманого податку (пп. «в» п. 176.2 ст. 176 Кодексу). Для платника податку, зокрема одержувача доходів від кредитної спілки, при отриманні ним протягом звітного року доходів виключно від податкових агентів обов’язок щодо декларування одержуваних доходів вважається виконаним (п. 179.2 ст. 179 Кодексу), тобто річну податкову декларацію такий платник не подає.

170.4.3. Оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб з будь-яких інших підстав ніж тих, що зазначені у підпункті 170.4.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 розділу IV Податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь процентів є фінансова установа, яка здійснює таке нарахування (сплату) за ставкою 15 %. Перерахування до бюджету суми податків, утриманих з процентів, здійснюється фінансовою установою щомісячно.

Про оподаткування процентів, що виплачуються фізичним особам за субординованим боргом. Згідно із Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Тобто кошти, залучені від інвесторів (як фізичних, так і юридичних осіб) у вигляді субординованого боргу, переходять у володіння і користування банка-боржника і є складовою капіталу цього банку. До того ж кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку лише після отримання дозволу Національного банку України.

Крім того, згідно із ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку (банківського вкладу) банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Таким чином, субординований борг та депозит (вклад до банку чи небанківської фінансової установи) не є тотожними категоріями, оскільки мають різну економічну природу, з чого випливає різний порядок оподаткування нарахованих на них доходів (процентів).

У п. 167.2 ст. 7 даного Кодексу наведено кінцевий перелік баз оподаткування, ставка податку для яких становить 5 відсотків. Проценти, нараховані інвесторам на субординований борг, у даному переліку не зазначені.

Враховуючи наведене, призупинення дії п. 167.2 даного Кодексу до 1 січня 2015 року стосується лише оподаткування доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад до небанківських фінансових установ, згідно із законом, або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та не стосується процентів, нарахованих на субординований борг, які протягом дії Кодексу підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Члени кредитної спілки мають право отримувати від спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надає спілка згідно із статутом; отримувати дохід на депозитні вклади та на свій пайовий внесок, якщо інше не передбачено статутом кредитної спілки (стаття 11 Закону України № 2908). Майно кредитної спілки є її власністю. Майно кредитної спілки формується за рахунок вступних, обов’язкових пайових та інших внесків членів кредитної спілки (крім вкладів на депозитні рахунки). Кредитна спілка володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до Закону та свого статуту (стаття 19 Закону України № 2908). Вклади членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також плата, нарахована на такі кошти та пайові внески (проценти), належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Відповідно до свого статуту (п. 1.3 ст. 21 Закону України № 2908) кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, приймає вступні та обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки. Крім розміру плати (процентів), яка нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки, кредитна спілка розподіляє частину нерозподіленого доходу, що залишається у її розпорядженні за підсумками фінансового року, між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів).

Виходячи із зазначеного та відповідно до положень підпункту 170.4.3 пункту 170.4 статті 170 Кодексу, доходи фізичних осіб, отримані, сплачені (нараховані) з інших підстав, зокрема, у вигляді процентів на пайові (основні та додаткові) внески членів кредитних спілок (передбачені п. 3 ст. 21 Закону України № 2908), оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Закону (15 %).

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України № 334 безнадійною визнається заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності. Отже, коли кредитна спілка надає позику членам кредитної спілки, а останні через будь-які причини її не повертають, то після закінчення строку позовної давності (тривалість у три роки) така заборгованість буде вважатися безнадійною. Пунктом 14.1.56 Кодексу визначено, що доходи — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Після закінчення строку позовної давності сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, включається до складу його загального місячного оподатковуваного доходу (пп. 164.2.7 Кодексу) і підлягає оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Згідно з п. 171.2 ст. 171 Кодексу відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Визначення податкового агента див. у редакції пп. 18.1 та 18.2 ст. 18 Кодексу. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу (п. 127.1 ст. 127 Кодексу). З урахуванням підпункту 164.2.7 ст. 164, у разі коли кредитна спілка у податковому періоді (місяці) провадить списання неповернутої суми позики, то фізична особа самостійно сплачує податок з такого доходу та відображає їх у річній податковій декларації.

Взаємовідносини між ломбардом та фізичною особою регулюються: щодо оформлення договору позики — положеннями § 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України (ЦКУ); щодо оформлення договору зберігання — положеннями статей 967 і 968 ЦКУ (передача речі фізичною особою на зберігання ломбарду оформляється шляхом видачі іменної квитанції, яка виконує роль договору зберігання. При цьому ціна речі встановлюється за домовленістю сторін); щодо оформлення договору застави — положеннями § 6 «Застава» глави 49 ЦКУ та закону про заставу (якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави має бути засвідчено нотаріально, а інформацію про речові права на нерухомість має бути внесено до Держреєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень).

Отримання фізичною особою кредиту від ломбарду складається з таких етапів: отримання ломбардом від фізичної особи майна в заставу та надання їй кредиту; погашення фізичною особою суми кредиту, процентів за ним і плати за зберігання майна після закінчення строку договору або достроково; повернення ломбардом фізичній особі майна, прийнятого в заставу.

Як правило, після закінчення строку договору заставодавцю надається пільговий строк, протягом якого він має повернути отриманий від ломбарду кредит і забрати своє майно із застави. Згідно зі ст. 968 ЦКУ після закінчення строку договору зберігання річ може зберігатися в ломбарді три місяці.

У випадку якщо після закінчення пільгового строку фізична особа не забирає річ із ломбарду і не повертає кредит, ломбард, залежно від умов договору, або залишає заставлене майно у своїй власності, або реалізує його. Із суми виручки від продажу такого майна погашаються кредит, проценти за користування ним, утримуються плата за зберігання майна та інші платежі, які на підставі договору чи закону має бути здійснено на користь ломбарду. Залишок суми виручки повертається фізичній особі на підставі ст. 968 ЦКУ і ст. 25 Закону України про заставу.

Відповідно до пп. 14.1.56 Кодексу доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Відповідно до пп. 165.1.29 даного Кодексу до переліку доходів, які не входять до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, належить основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти. Тобто, згідно із Кодексом, сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є базою оподаткування. У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, тобто після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає база оподаткування податком на доходи фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк.

Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна: у ломбарді в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця — платника податку; у заставодавця (фізичної особи) може виникнути й об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.

При виконанні ломбардом функцій податкового агента під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди як податкові агенти виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики). У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (підпункт 164.2.7 ст. 164).

Згідно із Цивільним кодексом України (глава 71) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов’язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики. Тобто позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 Кодексу). Щодо позикових операцій ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона [позика] не є доходом позичальника.

Разом з тим Законом України від 02.10.92 № 2654-ХІІ «Про заставу» (ст. 19, 25) та статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави. Із сум, одержаних від цього продажу коштів (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), згідно з пунктом 18.1-18.2 та пунктом 173.1 Кодексу, суб’єкт господарювання (і в тому числі якщо предмет застави реалізується спеціалізованою організацією за заявкою виконавчої служби) має нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 168 Кодексу, та за ставкою, зазначеною в пункті 167.1 статті 167 Кодексу, і направити податковому органу звітність за формою № 1ДФ.

Згідно із Законом України від 18.11.97 № 637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операції з ними», який встановлює правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів, дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платанової групи у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо), дорогоцінне каміння — це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Як об’єкт власності платника податку, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння слід розглядати як рухоме майно (п. 14.1.104 Кодексу). Оподаткування доходів від продажу такого майна слід провадити із застосуванням положень пункту 173.1 статті 173 Кодексу.

170.5.1. Залежно від статусу отримувача дивідендів емітент зобов’язаний утримати та сплатити до бюджету податки. Зокрема, підпунктом 165.1.18 Кодексу передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів. Як і коли це зробити, а також яку звітність подати, розглянемо в даному коментарі підпункту 170.5.1. Проте спочатку нагадаємо, як оподатковуються дивіденди у джерела виплати, тобто в самого емітента.

Оподаткування дивідендів у емітента: порядок оподаткування дивідендів при їх виплаті визначено п. 153.3 даного Кодексу, а саме: встановлено, що авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2, не справляється, зокрема, при виплаті дивідендів фізичним особам.

Оподаткування дивідендів отримувачів — фізичних осіб. Дивіденди належать до категорії доходів, які остаточно оподатковуються при їх виплаті. Зобов’язання з утримання та сплати до бюджету податку з таких доходів покладено на емітента. Розглянемо, як це відбувається на практиці, якщо емітент — резидент України, а отримувачі — фізичні особи (у т. ч. нерезиденти).

У цьому випадку емітенту слід керуватися розділом IV даного Кодексу, згідно з яким:

— дивіденди підлягають оподаткуванню за ставкою 5 % при їх виплаті та за їх рахунок (пп. 170.5.3, 170.5.4);

— ПДФО перераховується до бюджету під час виплати доходу єдиним платіжним документом, а якщо дивіденди виплачуються з готівкової виручки, тоді протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (пп. 168.1.2, 168.1.4);

— дані про суми нарахованих і виплачених дивідендів, а також про нарахований і сплачений ПДФО емітент включає до форми № 1ДФ за ті квартали, у яких відбувається нарахування (виплата) дивідендів, при цьому вказує код ознаки доходу «12».

На дивіденди, які виплачуються фізичним особам, внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування не нараховуються, оскільки дивіденди не входять до фонду оплати праці (п. 3.35 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5).

Отримувач — фізична особа-нерезидент. Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, установлено п. 170.10 даного Кодексу:

доходи, нараховані у вигляді дивідендів, підлягають оподаткуванню за ставкою 5 %, при цьому емітент є податковим агентом такого нерезидента за такими доходами (пп. 170.10.3);

якщо міжнародним договором про усунення подвійного оподаткування встановлено інші правила оподаткування дивідендів, застосовуються норми такого міжнародного договору (ст. 103). У цьому випадку фізичній особі — нерезиденту слід надати емітенту довідку про підтвердження свого резидентського статусу відповідно до Порядку № 470.

Дані про нараховані (виплачені) дивіденди та утриманий (сплачений) ПДФО емітент відображає у формі № 1ДФ із кодом ознаки доходу «12».

Податкові агенти зобов’язані відобразити інформацію про нараховані дивіденди та суму утриманого податку на доходи у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ (Порядок № 451).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. За неподання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ до податкових агентів не застосовуються штрафи згідно з гл. VIII, оскільки в розумінні зазначеної глави форма № 1ДФ не є податковою декларацією. Проте може бути накладено адміністративний штраф. Так, відповідно до ст. 1634 КпАП, за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян посадові особи підприємства можуть притягатись до адміністративної відповідальності у вигляді: попередження або накладення штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ; накладення штрафу від 3 до 5 НМДГ за таке саме повторне порушення протягом року. Зауважимо, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається і в разі нарахування та виплати дивідендів, які не обкладаються податком на доходи.

Дивіденди, нараховані нерезидентам — фізичним особам, відображаються в Податковому розрахунку резидента, що виплачує дивіденди платникам податку на доходи фізичних осіб, протягом 20 календарних днів, наступних за місяцем нарахування дивідендів, а також у формі № 1ДФ протягом 40 календарних днів після закінчення кварталу, в якому вони були нараховані.

Якщо застосовуються умови міжнародної угоди, додатково надається Довідка про резидентський статус отримувача дивідендів. Довідка про резидентський статус нерезидента для застосування норм міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування дійсна в межах календарного року, в якому вона видана (п. 4 Порядку № 470). Якщо з певних причин при оподаткуванні дивідендів нерезидента норми міжнародної угоди не були застосовані, є можливість повернути надміру сплачений податок із бюджету на основі Заяви про повернення сум податку на доходи з джерелом походження із України і Довідки про резидентський статус (п. 3 та п. 9 Порядку № 470). Для отримувача дивідендів — нерезиденту не зайвим буде отримати в органі податкової служби за місцем знаходження цього емітента Довідку про сплачений нерезидентом в Україні податок на прибуток (доходи), форма і порядок видачі якої затверджені наказом ДПАУ від 03.09.2003 р. № 417. Якщо фізична особа — резидент отримує закордонні дивіденди, то їх сума входить до складу загальнорічного оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (пп. 170.11 даного Кодексу). Подання річної декларації про майновий стан і доходи такою фізичною особою в термін до 1 травня наступного за отриманням дивідендів року є обов’язковою. Отримані із-за кордону дивіденди відображаються в таблиці 1.4 розділу 1 Декларації. У випадку коли нормами міжнародних угод дозволено зменшувати суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, фізична особа — отримувач дивідендів може вказати суму такого зменшення безпосередньо в Декларації про доходи (таблиця 1.4 розділу 1). Для отримання права на таке зменшення отримувач дивідендів зобов’язаний отримати від уповноваженого державного органу країни, в якій вони виплачуються, Довідку про суму утриманого податку, а також про базу його нарахування. Така довідка повинна легалізуватись консульською установою України у відповідній країні. При цьому сума податку із закордонних дивідендів не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загальнорічного оподатковуваного доходу такого платника податку (з урахуванням суми отриманого іноземного доходу).

Відповідальність емітента. За відсутності звернення акціонера (учасника) щодо виплати дивідендів сума їх заборгованості не вважається безповоротною фінансовою допомогою і не відноситься до складу валового доходу емітента — платника податку на прибуток, оскільки в цьому випадку немає початку перебігу позовної давності і, відповідно, її закінчення. Якщо ж емітент не виконує свій обов’язок щодо виплати дивідендів через незалежні від акціонера (учасника) обставини, то через три роки сума неоплачених дивідендів має бути віднесена до складу валових доходів (пп. 135.5.5 даного Кодексу).

Незатребувані дивіденди емітент може передати на депозит нотаріусу, тоді зобов’язання емітента щодо їх виплати вважатиметься виконаним (ст. 537 Господарського кодексу України). Списання прострочених дивідендів у бухгалтерському обліку відбивається записом за дебетом рахунку 671 і кредитом рахунку 746 «Інших доходів від звичайної діяльності». У податковому обліку сума прострочених дивідендів, зокрема для фізичних осіб, відноситься до складу доходів за вирахуванням утриманого і перерахованого при їх нарахуванні податку на доходи фізичних осіб, що зменшує їх суму, а отже, і суму заборгованості за ними відповідно до норм пп.170.5.1 Кодексу.

Якщо при виплаті дивідендів не був утриманий ПДФО, то додатково до штрафу може бути нарахована пеня згідно зі ст. 129–132 гл. IX Кодексу. Крім того, за порушення порядку утримання та перерахування ПДФО до бюджету посадові особи емітента несуть адміністративну відповідальність у формі попередження або штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ (ст. 1634 КУпАП).

170.5.2. Податковим агентом при виплаті дивідендів є будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощених систем оподаткування), або є звільненим від сплати такого податку з будь-яких підстав.

Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

У всіх випадках, іноземці або особи без громадянства повинні підтверджувати податковому агенту свій резидентський статус довідкою, виданою у встановленому порядку податковим органом.

Розглянемо порядок оподаткування дивідендів при їх виплаті нерезидентам, а саме: іноземним фізичним особам, для яких законодавство передбачає свої особливості оподаткування.

Законодавство України захищає інвестиції, прибутки та інтереси іноземних інвесторів і надає гарантії перерахування за кордон їх прибутків (зокрема, дивідендів), отриманих на законних підставах на території України. Для емітента корпоративних прав — резидента України, що виплачує дивіденди нерезиденту, передбачені ті ж юридичні і податкові вимоги, що і для резидента.

Авансовий внесок не стягується при виплаті дивідендів у вигляді акцій або часткою (паїв) підприємства-емітента, яка не змінює при цьому пропорцій (частку) акціонерів (учасників) у статутному фонді емітента. До того ж обов’язкова реєстрація змін у статутні документи не є обов’язковою умовою.

Як зазначалося вище, ставка податку на репатріацію у розмірі 15 % при виплаті пасивних доходів нерезидента (до яких належать також дивіденди) може бути зменшена згідно з положенням міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування доходів, що діють на момент виплати доходу.

Положеннями більшості таких міжнародних договорів передбачено право оподатковувати пасивні доходи кожної з держав, що є сторонами міжнародного договору. Тобто таке право має як країна емітента корпоративних прав, так і країна, резидентом якої є одержувач доходів (дивідендів).

Відповідно до пп. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 ставка податку при нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді дивідендів застосовується така ж, як і для резидентів, тобто 5 %. При цьому підприємство-емітент корпоративних прав, що виплачує дохід засновникові-нерезиденту у вигляді дивідендів, є його податковим агентом, тому здійснює нарахування й утримання податку на доходи фізичних осіб за рахунок суми таких нарахованих дивідендів.

У випадку якщо дивіденди нараховуються, але не виплачуються, то податок, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету в терміни, встановлені Законом для місячного податкового періоду (відповідно до пп. 168.1.2 ст. 168 Кодексу).

170.5.3. У чинному законодавстві України чітке визначення «дивіденди» наведено фактично у двох нормативно-правових актах. По-перше, відповідно до пп. 14.1.49 Кодексу, дивідендом є платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь, відповідно, держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому позитивне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з розділом III Кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів. По-друге, П(С)БО 15 передбачає, що дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Отже, виплату дивідендів можна проводити у разі, коли підприємство протягом періоду, за який виплачуються дивіденди, мало прибуток, оскільки саме він є основним джерелом виплати дивідендів. Однак, враховуючи те, що є розуміння прибутку з метою оподаткування і прибутку з метою бухгалтерського обліку, постає запитання: який із цих прибутків при нарахуванні дивідендів слід брати до уваги, оскільки внаслідок різних підходів до обчислення вони різняться між собою.

Реальну картину фінансового становища підприємства можна побачити у фінансовій звітності. У Звіті про фінансові результати фігурує саме бухгалтерський прибуток, тому при обчисленні (нарахуванні) дивідендів треба відштовхуватися саме від бухгалтерського прибутку. Правомірність вищенаведеної позиції підтверджується даним Кодексом: «У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав… провадить зазначені виплати… незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 розділу III Кодексу, чи ні» (пп. 153.3.1).

Розподіл чистого прибутку акціонерного товариства та визначення тієї частки чистого прибутку товариства, яку буде спрямовано на виплату дивідендів, належить до компетенції загальних зборів акціонерів (відповідно до пп. «д» ст. 41 Закону про господарські товариства та Закону про цінні папери та фондовий ринок).

Водночас загальні збори акціонерного товариства незалежно від наявності прибутку можуть прийняти рішення не виплачувати дивіденди, а спрямувати прибуток, зокрема на розвиток виробництва. Загалом можливими є три варіанти рішення зборів засновників щодо дивідендів:

1) усю суму прибутку після обов’язкових відрахувань спрямувати на виплату дивідендів;

2) частину прибутку залишити нерозподіленою і лише частину спрямувати на виплату дивідендів;

3) дивіденди не нараховувати та не виплачувати.

Особливості стосовно власників привілейованих акцій. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає, що привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не буде передбачено його статутом. Виплата дивідендів на користь осіб за акціями, які вважаються привілейованими, з метою оподаткування прирівнюється до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

Рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який повинен містити дані про: розмір дивідендів, що припадає на одну акцію; дату початку та закінчення виплати дивідендів (у разі виплати дивідендів грошима) або термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на спрямування нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного фонду (у разі виплати дивідендів акціями); спосіб виплати дивідендів; порядок виплати дивідендів (згідно з Положенням № 386).

Крім того, у Положенні № 386 зазначено, що з метою визначення переліку інвесторів (акціонерів), які мають право на отримання дивідендів, акціонерне товариство на початок терміну виплати дивідендів має забезпечити складання при документарній формі випуску іменних акцій — реєстру власників іменних акцій, складеного реєстроутримувачем на дату початку виплати дивідендів; при бездокументарній формі випуску акцій — зведеного облікового реєстру рахунків власників цінних паперів, складеного депозитарієм на дату початку виплати дивідендів. Загальним зборам акціонерного товариства при ухваленні рішення про виплату дивідендів необхідно враховувати також вимоги Положення № 386, згідно з яким дивіденди не нараховують та не виплачують за акціями, які не оплачено повністю, та за акціями власного випуску, які товариство викупило в акціонерів і які перебувають на його балансі. Дивіденди за акціями виплачують один раз на рік за підсумками календарного року (згідно з Законом про господарські товариства та Законом про цінні папери та фондовий ринок).

Цивільним кодексом України запроваджено загалом два випадки обмеження виплати дивідендів, зокрема: до повної сплати всього статутного капіталу; при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду.

Дивіденди, які нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав — резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 Кодексу, а саме: 5 % бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як дохід у вигляді дивідендів, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидендів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, що згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 розділу III Кодексу прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

Внесками до фондів соціального страхування суми дивідендів не обкладаються, оскільки, відповідно до п. 3.35 Інструкції № 5, дивіденди не включаються до фонду оплати праці.

Відповідно до пп. 164.2.8 Кодексу дивіденди включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи, за винятком випадків, передбачених пп. 165.1.18 Кодексу. Отже, при нарахуванні дивідендів емітент корпоративних прав має утримати податок на доходи, тобто учасник господарського товариства отримає суму дивідендів, зменшену на суму податку на доходи.

Кодексом передбачено ситуацію, коли до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються (не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) доходи у вигляді дивідендів, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів (165.1.18).

Податкові агенти зобов’язані відобразити інформацію про нараховані дивіденди та суму утриманого податку з доходів у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ (Порядок № 451).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

За неподання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ до податкових агентів не застосовуються штрафи згідно з гл. VIII, оскільки в розумінні зазначеної глави форма № 1ДФ не є податковою декларацією. Проте може бути накладено адміністративний штраф. Так, відповідно до ст. 1634 КпАП, за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення податковим органам відомостей про доходи громадян посадові особи підприємства можуть притягатись до адміністративної відповідальності у вигляді:

— попередження або накладення штрафу в розмірі від 2 до 3 НМДГ;

— накладення штрафу від 3 до 5 НМГД за таке саме повторне порушення протягом року.

Звертаємо увагу, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається і в разі нарахування та виплати дивідендів.

170.5.4. У даному пп. 170.5.4 Кодексу зазначено, що дивіденди остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок, підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом здійснюється відповідно до положень п. 168.1 ст. 168 Кодексу, згідно з якими податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 Кодексу.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету.

У разі коли оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. Платник податку, який отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (п. 168.2 ст. 168 Кодексу). Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку з доходів фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. На посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян-суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у перекрученні даних, у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян накладається адміністративний штраф.

170.6.1. При оподаткуванні доходів, що отримані платником податку у вигляді призів або виграшу в лотерею чи розіграші, така особа сплачує податок за ставками, що передбачені п. 1 та п. 3 ст. 167 Кодексу. При цьому податковим агентом вигодонабувача є особа, яка здійснює нарахування таких доходів (організатор лотереї, розіграшу тощо). Податок сплачується з джерела доходу.

170.6.2. При оподаткуванні доходу, що отримує особа у вигляді виграшу в лотерею або в інших розіграшах, при визначенні бази оподаткування не враховуються витрати особи, які мали місце у зв’язку з отриманням такого доходу. Базою оподаткування у такому випадку є валовий дохід особи.

170.7. Не включається до бази оподаткування благодійна допомога, яку отримує платник податків протягом звітного періоду у вигляді коштів або майна, що надається резидентами — юридичними та фізичними особами як особі, що постраждала внаслідок екологічних, техногенних та інших катастроф, стихійного лиха, аварій, епідемій тощо.

Стаття 171. Особи, відповідальні за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку до бюджету

171.1. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

171.2. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент — для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку — для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

171.1. Відповідно до положень Кодексу відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, визначено роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Кодексу роботодавцем визначено — юридичну особу (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

Крім цього, для цілей розділу IV Кодексу до роботодавця також прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Кодексу працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Кодексу заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу — основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

171.2. Крім роботодавців, положеннями Кодексу відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб з інших доходів ніж заробітна плата покладено на податкового агента — для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Кодексу дохід з джерелом їх походження з України — будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків — резидентів від страхування ризиків страхувальників — резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов’язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов’язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Згідно з нормами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/ або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу.

Відповідно до статті 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

На платника податку покладаються обов’язки з нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб з іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 Кодексу у разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.55 пункту 14.1 статті 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України, визначається будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних митним органам.

Відповідно до пункту 168.2 статті 168 платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Стаття 172. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна

172.1. Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного Кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

172.2. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва.

172.3. Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

При обміні об’єкта нерухомості на інший (інші) дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження нерухомого майна, визначеного:

а) у абзаці першому пункту 172.1 цієї статті, — не оподатковується;

б) у пункті 172.2 цієї статті, — оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу.

172.4. Під час проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

172.5. Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, — до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об’єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов’язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

172.6. У разі не вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтвердних документів про фактичну сплату податку.

172.7. Одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

172.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування;

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості, що здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковуються згідно із цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

172.10. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта нерухомості підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об’єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються), визначається Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

172.1. Згідно з положеннями Кодексу нерухоме майно розділяється на житлову та нежитлову нерухомість. Визначення терміна «об’єкти житлової нерухомості» та її типи наведено у пп. 14.1.129 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Фізичний статус нерухомості об’єкта (речі) може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Аналогічно визначено «нерухоме майно» у ст. 1 розділу І Закону від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку», а саме: нерухоме майно (нерухомість) — земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці та невідємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Відповідно до ст. 1 п. 9 Закону України від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно — це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Визначення поняття «земельна ділянка» наведене у пп. 14.1.74 п. 14.1 ст.14 розділу І Кодексу.

Майже аналогічно наведеному вище є визначення нерухомого майна у п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», де нерухоме майно трактується як земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що відповідно до законодавства належить до нерухомого майна. Визначення поняття «земельне поліпшення» міститься у пп. 14.1.75 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Наведені норми нормативно-правових актів тісно пов’язані між собою, але різняться різним ступенем деталізації нерухомого майна. Проте для цілей оподаткування доходу фізичних осіб доцільно розділяти нерухомість на житлову та нежитлову відповідно до пп. 14.1.129 і пп. 14.1.130 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Згідно з п. 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, проводиться один раз з кожного виду використання (п. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу України, пунктами 6 та 7 якої встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність у місячний строк надає дозвіл на розробку проекту її відведення. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Статтею 121 Земельного кодексу України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності:

а) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;

б) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;

в) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, у містах — не більше 0,10 гектара;

г) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Ураховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок продажу (обміну) земельних ділянок, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності, права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 381 Цивільного кодексу України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених норм Цивільного кодексу України, для цілей оподаткування житловий або садовий будинок (їх частини) разом з земельною ділянкою (її частиною), на якій його розташовано, вважається одним об’єктом продажу (обміну).

Відповідно до положень Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» передбачено, що з 1 січня 2012 року умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

172.2. Статтею 379 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Цивільний кодекс України об’єктами права власності на житло визнає житловий будинок, квартиру, садибу.

Перелік об’єктів нерухомості, використаний у п. 172.2 ст. 172 розділу IV Кодексу, тотожний виразу «житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них». Тобто нежитлові приміщення як об’єкти продажу (обміну) потрібно розглядати як інші об’єкти нерухомості, відмінні від житлових.

Кількість продажу об’єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за реєстраційним номером облікової картки платника податку у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів — продавця, а у разі його відсутності — за прізвищем, ім’ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку — продавець — підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.

У чинному законодавстві не закріплено єдиного визначення поняття «об’єкт незавершеного будівництва». Стаття 1 Закону України від 05.06.2003 р. № 898-IV «Про іпотеку» трактує об’єкт незавершеного будівництва як об’єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію.

Згідно з п. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України в разі потреби власник матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі будівництва (створення майна), може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта незавершеного будівництва, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Відповідно до ст. ст. 179, 181 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тому, як зазначалося вище, у контексті цих законодавчих визначень, об’єкт, будівництво якого вже розпочате, у результаті чого маємо хоча б якийсь матеріальний результат цього будівництва (фундамент тощо), є нерухомим майном. Таким чином, об’єкт незавершеного будівництва, згідно з цим Кодексом, трактується як об’єкт нежитлової нерухомості, а дохід від його продажу оподатковується у встановленому порядку.

172.3. Питання визначення оціночної вартості нерухомого майна, відмінного від землі, остаточно не врегульоване на законодавчому рівні, тому регулюється підзаконними нормативними актами. При нарахуванні податку потрібно виходити з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче вартості такого майна, яка міститься у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно (довідках-характеристиках), які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Під час здійснення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка. Згідно з п. 4 ст. 201 Земельного кодексу України експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок з метою визначення вартості об’єкта оцінки. Порядок її проведення визначається Законом від 11.12.2003 р. № 1378-IV «Про оцінку земель», Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМУ від 11.10.2002 № 1531, та Порядком проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджених наказом Держкомзему від 09.01.2003 р. № 2.

Згідно із ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Відповідно до ст. ст. 715 та 716 Цивільного кодексу України кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто сутність договору міни нерухомості є купівля та продаж такої нерухомості сторонами угоди. Договір може встановлювати доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

172.4. На нотаріусів покладені функції в частині контролю повноти сплати податку до бюджету перед посвідченням договорів та забезпечення надання відповідної інформації податковому органу. Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом поставлення на ній відбитку своєї печатки та підпису. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі ст. 55 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, проводиться за місцем розташування (реєстрації) цього майна або за місцем перебування (реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Згідно з п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671 (671-2004-п), державній реєстрації підлягають правочини, зокрема договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового положення).

Одночасно згідно з п. 3 ст. 3 Декрету КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, з урахуванням п. 48 Інструкції про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженої наказом ДПІ від 22.04.1993 р. № 15.

Форма звітності, а також порядок її заповнення врегульовані наказом ДПА від 24.12.2010 р. № 1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.01.2011 р. за № 16/18784.

172.7. У випадку якщо стороною договору купівлі-продажу міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Згідно з нормами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/ або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Кодексу.

Відповідно до статті 18 Кодексу податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків.

172.8. За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦКУ) одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором міни (бартеру) (ст. 715 ЦКУ) кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Проте для цілей цієї статті ПК під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомого майна, крім їх успадкування чи дарування.

172.9. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості (об’єктів незавершеного будівництва), які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковуються згідно із цією статтею ПК у порядку оподаткування таких доходів, встановленому для резидентів, при цьому ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування таких доходів.

У разі якщо загальна сума отриманих нерезидентом-платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

172.11. Порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об’єктів незавершеного будівництва здійснюється відповідно до таких нормативно-правових документів: Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440; Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1442; Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 р. № 1891.

Стаття 173. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна

173.1. Дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Дохід від продажу об’єкта рухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта.

173.2. Як виняток з положень пункту 173.1 цієї статті, під час продажу одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 відсоток.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року другого та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Виключено.

173.3. У разі якщо стороною договору купівлі-продажу об’єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа — підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов’язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

У разі якщо об’єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи — підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею:

нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку, в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку;

суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь в їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає до органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку, в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

Для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт рухомого майна, відчужений за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами — нерезидентами, оподатковується згідно з цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

173.7. Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями цієї статті.

173.8. Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти рухомого майна, крім їх успадкування та дарування.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

173.1. Податковим кодексом України статтею 164.2.4. передбачено, що до оподатковуваних доходів належить частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 172 Кодексу. У Податковому кодексі України не визначено, що належить до рухомого майна. У статті 173.2 «наводиться один з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера», що не є визначенням чи переліком рухомого майна.

На відміну від нерухомого майна, де кожен об’єкт володіє унікальними властивостями, що ускладнює підбір аналогів, рухоме майно, як правило, є об’єктом масового виробництва, що спрощує процедуру оцінки. При цьому важливо враховувати стан рухомого майна, умови зберігання, а також достовірність джерел інформації про ціну продажу на аналогічне рухоме майно.

Потрібно зазначити, що в результаті продажу чи обміну рухомого майна відбувається зміна власника, тобто перехід права власності. Підставу набуття права власності визначено статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

1) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів;

2) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Важливим є визначення моменту набуття права власності, що, зокрема, визначається статтею 334 Цивільного кодексу України:

1) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом;

2) переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно;

3) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним;

4) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

173.2. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. У випадку продажу або обміну рухомого майна передбачене застосування ставки 5 %. Якщо платник податку протягом звітного року продав чи обміняв рухоме майно у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 %.

Доходи, отримані платником податку від продажу чи обміну іншого рухомого майна протягом звітного року, оподатковуються за ставкою 5 %.

База для застосування ставки 1 % або 5 % визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче ніж оціночна вартість такого об’єкта.

Дохід від продажу об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера визначається виходячи з ціни, вказаної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта та не нижче 25 відсотків вартості такого самого нового об’єкта рухомого майна.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» вилучено вимогу, відповідно до якої оціночна вартість об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не може бути нижчою за 25 відсотків вартості такого самого нового об’єкта рухомого майна.

Для прикладу наведемо визначення вартості транспортного засобу, який реалізується через комісійний магазин.

Відповідно до статті 1012 Цивільного кодексу України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Закон України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі — Закон № 2658) визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону № 2658 та ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Зазначена Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості колісних транспортних засобів. Вимоги Методики є обов’язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб’єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також усіма суб’єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб’єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов’язкових платежів до бюджету (пп. «і» п. 1.4 ст. 1 Методики).

Відповідно до абзацу 38 п. 1.6 ст. 1 Методики ринкова вартість колісних транспортних засобів (його складників) — це є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу. Поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості.

Таким чином, з метою оподаткування ціна, зазначена у графі «вартість» довідки-рахунку, повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

173.3. Фізична особа — платник податку — самостійно розраховує та сплачує до бюджету через банківські установи податок з доходу, отриманого від продажу чи обміну рухомого майна. У випадку, якщо стороною договору купівлі-продажу об’єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб'єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу, податкову оціночну вартість майна та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

При цьому, відповідно до змін, внесених Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

Якщо рухоме майно продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи-підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента щодо подання до органу державної податкової служби інформації про суми доходу та суми сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Таким чином, якщо комітент-фізична особа продає своє майно за посередництвом юридичної особи-комісійного магазина (комісіонера), то такий комісіонер є податковим агентом, на якого покладено функції щодо нараховування, утримання та сплати податку до бюджету, за ставкою 5 % чи ставкою 1 %, від імені та за рахунок платника податку, ведення податкового обліку та подання звітності податковим органам відповідно до Податкового Кодексу, а також нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства.

173.4. Під час проведення операцій з відчуження об’єктів рухомого майна проводяться дії в наступному порядку.

Податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів рухомого майна є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору. Нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб’єктом податкової оціночної діяльності, та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість, податкову оціночну вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Суб’єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт рухомого майна, що відчужено за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

173.5. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

173.6. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковується згідно з порядком оподаткування таких доходів, встановленим для резидентів, за ставками 15 % та 17 % залежно від розміру такого доходу, визначеними у пункті 167.1 статті 167.

173.7. У випадку, якщо резиденти та нерезиденти успадкували (отримали у подарунок) об’єкт рухомого майна та продають його, то податок нараховується та сплачується згідно з наведеними вище роз’ясненнями статті 173.

Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

174.1. Об’єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об’єкт нерухомості;

б) об’єкт рухомого майна, зокрема:

предмет антикваріату або витвір мистецтва;

природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;

будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;

інші види рухомого майна;

в) об’єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права;

г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця-учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

174.2. Об’єкти спадщини оподатковуються:

174.2.1. за нульовою ставкою:

а) вартість власності, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

б) вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б», «ґ» пункту

174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б» пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом;

в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992–1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем;

174.2.2. за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього розділу, вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

174.2.3. за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу, для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.

174.3. Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.

174.4. Нотаріус щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об’єкта спадщини.

174.5. У разі успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) відповідно до статті 1228 Цивільного Кодексу України податковим агентом є такий банк (небанківська фінансова установа).

У разі переходу права на отримання страхових виплат згідно із статтею 1229 Цивільного Кодексу України податковим агентом є страхувальник — фінансова установа.

174.6. Оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб.

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

Відповідно до ст. 1216 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. І-ІІ ст. 1220 ЦКУ).

174.1.а. Див. коментар до ст. 172.

174.1.б. Кодекс не містить визначення поняття «рухоме майно». У ст. 181 Цивільного кодексу України задекларовано, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Згідно зі ст. 2 Закону України від 18.11.2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно — окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» рухоме майно трактується як матеріальні об’єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю.

На підставі Кодексу, з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, варто керуватися визначенням поняття «рухоме майно», наведеним у Цивільному кодексі України та постанові КМУ, оскільки зміст підпунктів в), г), г) унеможливлює використання трактування згідно зі згаданим вище Законом.

174.1.в. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Групи та види цінних паперів охарактеризовані у ст. 195 Цивільного кодексу України.

В Україні відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і впровадження професійної діяльності на фондовому ринку, регулює Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок». Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та процентів, визначених сертифікатом, у банку, який його видав.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 19.06.2003 р. № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний сертифікат — іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Також визначення поняття «іпотечний сертифікат» наведено у пп. 14.1.87 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Визначення поняття «корпоративні права» наведено у пп. 14.1.90 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу.

Значення поняття «інтелектуальна власність» розкрито у пп. 14.1.120 п. 11 ст. 14 розділу І Кодексу, де наведено трактування поняття «нематеріальні активи». Одночасно, згідно з п. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. У п. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України визначено такі об’єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Оскільки з метою оподаткування об’єкти спадщини поділяються на різні види, то при вирішенні питання оподаткування спадщини, одержаної у вигляді земельного сертифіката, потрібно керуватися ст. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», де встановлено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою.

Відповідно до ст. 17 розділу X Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Згідно із Земельним кодексом України сертифікат на право на земельну частку (пай) підлягає обміну на державний акт про право власності на землю. Саме після одержання такого державного акта вважається, що фізична особа одержала право власності на землю (нерухоме майно в розумінні Кодексу).

Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує не право власності на земельну ділянку (нерухомість), а лише право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13 Цивільного кодексу України). Майнові права з метою реалізації розділу IV Кодексу є комерційною власністю.

174.1.г. Згідно зі ст. 1 Закону України від 09.07.2003 р. № 1087-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» індивідуальний пенсійний рахунок — персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів. У цьому Законі пенсійні депозитні рахунки визначаються як вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 09.01.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» накопичувальний пенсійний рахунок — частина персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи в накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Накопичувальний пенсійний фонд — цільовий позабюджетний фонд, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у певних випадках — членам їх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі.

174.2.1.а. Визначення поняття «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1. ст. 14 розділу І Кодексу.

Зауважимо, що ст. ст. 1261–1265 Цивільного кодексу України встановлено п’ять черг спадкування за законом, але з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб застосовується визначення ступеня споріднення, задеклароване цим Кодексом.

174.2.1.б. Згідно зі ст. 1 Закону України від 13.01.2005 р. № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота — дитина, у якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Згідно з п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 07.04.2004 р. № 183, інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Залежно від ступеня втрати здоров’я інвалідність поділяється на три групи (I, II та III). Відповідно до пп. 2.1 п. 2 вказаної вище Інструкції до I групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

174.2.1.в. Питання компенсації та повернення знецінених грошових заощаджень регулюється Законом України від 21.11.1996 р. № 537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Статтею 1 цього Закону встановлені зобов’язання держави щодо компенсації громадянам, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, вміщені в період до 02.01.1992 р. в установи колишнього Ощадбанку СРСР, що діяли на території України. На виконання ст. 5 Закону установи Ощадного банку провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що обліковуються на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам ощадні книжки.

Відповідно до ст. 8 Закону у разі смерті вкладника спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть у разі пред’явлення ощадної книжки вкладника або страхового свідоцтва та свідоцтва про смерть одержати в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху за місцезнаходженням вкладу або страхового внеску частину проіндексованого вкладу чи страхового внеску для організації похорону та проведення необхідних відповідно до національних традицій, поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 7 Закону Кабінет Міністрів України щороку встановлює порядок здійснення компенсаційних виплат за знеціненими грошовими заощадженнями у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Так, у 2009 році Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 20.05.2009 р. № 481 «Про виплату в 2009 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов’язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР».

Відповідно до таких постанов, зокрема наведеної вище, виплати проводяться всім громадянам-вкладникам у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 1 000 гривень за одним рахунком кожного вкладника, а спадкоємцям вкладників — у межах залишку проіндексованого вкладу спадкодавця, але не більше 500 гривень.

174.2.2. Зміст поняття «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» наведено у пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

174.2.3. Зміст поняття «нерезиденти» наведено у пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу. Зміст поняття «резиденти» наведено у пп. 14.1.215 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу.

Статтею 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Згідно зі ст. 1 Закону України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому відповідно до ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. У разі коли фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні. У разі коли особа має місце постійного проживання в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. При цьому достатньою, але не виключною умовою для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи-іноземця є місце постійного проживання членів її сім’ї та/або отримання переважної частини доходу. Відповідно до практики застосування міжнародного, у тому числі європейського, законодавства держава може вимагати від фізичної особи надання доказів отримання принаймні 75 % прибутку (доходу) у цій державі. Пороговий критерій 75 % загального оподатковуваного доходу свідчить про те, що фізична особа отримує основну частину свого прибутку в даній країні і перебуває в подібній до резидентів ситуації.

Згідно з міжнародними нормами при визначенні центру життєвих інтересів ураховуються в сукупності сімейні, соціальні зв’язки, політична, культурна чи інша діяльність, місцезнаходження бізнесу. У разі якщо державу, у якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше ніж 183 дні (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Наявність цієї ознаки має бути документально підтверджена відмітками прикордонної служби про в’їзд (виїзд) в Україну та/або зазначеними у візовій етикетці датами, якими обмежується дозвіл на перебування на території України.

Отже, ставка у розмірі 15 або 17 % від доходу у вигляді вартості успадкованого майна застосовується для спадкоємця резидента, який отримує спадщину від спадкодавця-нерезидента, а також для спадкоємця-нерезидента, який отримує спадщину від спадкодавця-резидента. Причому з метою застосування правильної ставки з податку на доходи фізичних осіб обов’язково слід розраховувати десятикратний розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного року, оскільки сума успадкованого доходу, що перевищує цей розмір, буде оподатковуватись за ставкою 17 % (згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

Наприклад, вартість об’єкта спадщини становить 15 000 грн. Розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2011 року становить 941 грн. Десять мінімальних заробітних плат — це 9 410 грн. Отже, отриманий дохід у вигляді спадщини оподатковується таким чином: 9 410,00415 % = 1 411,5 грн. Визначаємо суму перевищення: 15 000 — 9 410 = 5 590 грн. Тепер до суми перевищення застосовуємо підвищену ставку: 5 590417 % = 950,3 грн.

Отже, якщо нерезидент отримує спадщину від резидента, або резидент отримує спадщину від нерезидента, вартість якої становить 15 000 грн, така особа повинна сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб у такому розмірі: 1 411,5 + 950,3 = 2 361,8 грн.

174.3. Відповідно до ст. 1298 ЦКУ для прийняття спадщини спадкоємець має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, на підставі якої йому видається Свідоцтво про право на спадщину. Тобто, податковим періодом (роком), за наслідками якого слід зазначити у річній декларації суму (вартість) одержаної спадщини і сплатити з неї податок на доходи фізичних осіб, є період (рік), у якому одержано Свідоцтво про право на спадщину.

Вартість спадщини відображається у таблиці 1.2 «Доходи, одержані в інших місцях не за місцем основної роботи (за виконання робіт за сумісництвом, за договорами цивільно-правового характеру, за виконання разових та інших робіт, дивіденди, авторські винагороди)» розділу І Декларації про доходи. У першій колонці таблиці відображається прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, від якої отримано спадщину чи подарунок, та реквізити документа, на підставі якого отримано спадщину чи подарунок (договір дарування або свідоцтво про право на спадщину). У третій колонці відображається сума вартості спадщини, а у четвертій — сума утриманого податку на доходи фізичних осіб. Також дані щодо доходу, з якого необхідно утримати податок, зазначаються у п. 3.1 розділу ІІІ Декларації про доходи.

Згідно з п. 179.7 ст. 179 ПКУ вказана у декларації сума податку зі спадщини повинна бути сплачена фізичною особою до 1 серпня звітного року.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 26.03.2008 р. № 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи — платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який оподатковується за нульовою ставкою, не зобов’язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.

Згідно із змінами, внесеними до п. 174.3 ст. 174 та п. 179.2 ст. 179 ПКУ, Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 підтверджено відсутність обов’язку спадкоємців включати дохід у вигляді вартості успадкованого майна до складу загального річного доходу шляхом відображення його у декларації про доходи для спадщини, що оподатковується за нульовою ставкою.

174.4. Умови, порядок та строки прийняття спадщини визначені у ст. ст. 1268–1270 глави 87 Цивільного кодексу України. Згідно з главою 89 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Тобто остаточним моментом, який підтверджує прийняття у спадщину нерухомого майна, є одержання свідоцтва про право на спадщину.

Саме з урахуванням наведених норм цивільного законодавства Кодекс зобов’язує нотаріуса надсилати до податкового органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину, тобто про виникнення у фізичної особи доходу у вигляді успадкованого майна.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, а згідно зі ст. 31 цього Закону приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, Указом Президента України від 10.07.1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Справляння державного мита регулюється Декретом КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», порядок його обчислення та сплати — Інструкцією про порядок обчислення та сплати державного мита, затвердженою наказом ДПА від 22.04.1993 р. № 15.

Згідно з розділом І Інструкції № 15 державне мито сплачується до подання заяви чи вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках — при видачі документів.

Так, до 1 січня 2010 року, згідно з пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ, ставка державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину одному із подружжя, батькам, повнолітнім дітям, онукам, братам, сестрам, діду, бабі та іншим спадкоємцям становила 0,5 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю), а саме: одному з подружжя, батькам, неповнолітнім дітям, онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі державне мито справлялося у розмірі 0,1 % від суми спадщини. За видачу свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю) іншим спадкоємцям державне мито було визначено у розмірі 0,5 % від суми спадщини.

В умовах реформування податкової системи справляння державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину переглянуто і встановлено у розмірі покриття витрат держави на видачу відповідного документа.

З цією метою Верховною Радою України прийнято Закон від 05.03.2009 р. № 1110-IV «Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» щодо розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину». Указаним Законом пп. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93 викладено у новій редакції, а саме: за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, якщо протягом 2009 року за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справлялося у відсотковому співвідношенні до суми спадщини і залежно від ступеня споріднення громадян, то, починаючи з 1 січня 2010 року, за вказані дії держмито справляється зі спадкоємців незалежно від ступеня їх споріднення зі спадкодавцями та незалежно від вартості отриманої спадщини у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів громадян.

174.5. Згідно з пп. 1 і 2 ст. 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

У випадку успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) податковим агентом визначено установу банку, оскільки перехід права власності на майно, відмінне від нерухомості, не підлягає обов’язковій державній реєстрації (див. коментар до п. 174.4).

Відповідно до п. 1. ст. 1229 Цивільного кодексу України страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Одночасно у п. 2 ст. 1229 вказано, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини. Тому у разі виплати страховими компаніями сум страхового відшкодування при настанні страхового випадку фізичним особам, які за договором особистого страхування визначені як вигодонабувачі, такі страхові компанії зобов’язані нарахувати, утримати і сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому Кодексом. Тобто при виплаті страхових сум спадкоємцю у результаті смерті страхувальника податок стягується з джерела виплати, а не за результатами декларування.

Відповідно пп. 165.1.43 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума страхової виплати за договорами страхування життя у разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення або особою, яка є інвалідом I групи або дитиною-інвалідом, або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Т. ч. коло осіб, для яких передбачено звільнення від оподаткування у випадку успадкування зазначених виплат, є ширшим і включає не лише членів сім’ї першого ступеня споріднення.

174.6. Відповідно до ст. 720 Цивільного кодексу України сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти). Якщо дарування йде від фізичної особи, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Кодексом для спадщини. Тобто за ставками 0, 5, 15 та 17 % від доходу у вигляді вартості дарунку.

Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки

175.1. Платник податку — резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема, згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

175.2. Якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку — позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

Якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, яка включається до податкової знижки платника податку-позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована у перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом дозволеного пунктом 175.4 цієї статті строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку-позичальником протягом відповідного звітного податкового року, який враховується у погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до пункту 175.3 цієї статті.

175.3. Коефіцієнт, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки на суму процентів за іпотечним житловим кредитом обчислюється за такою формулою:

К = МП / ФП,

де К — коефіцієнт;

МП — мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратним метрам;

ФП — фактична загальна площа житла, яке будується (придбавається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

Якщо цей коефіцієнт більший ніж одиниця, до податкової знижки включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

175.4. Право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років починаючи з року:

в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається;

в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.

Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. Якщо сума одержаного фізичною особою іпотечного житлового кредиту перевищує суму, яка була витрачена на придбання (будівництво) предмета іпотеки, то до складу витрат включається сума відсотків, сплачена за користування іпотечним кредитом у частині, витраченій за цільовим призначенням.

175.1. Питання іпотеки регулюється Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV. Так, іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

До нерухомості належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є не можливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тобто це — будівлі, приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об’єкти власності, функціонально пов’язані з такими приміщеннями.

Згідно з пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки, з метою зменшення оподатковуваного доходу частину суми фактично сплачених протягом звітного податкового року процентів за користування саме іпотечним житловим кредитом, що розрахована відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПКУ

Однак слід зазначити, що правом на податкову знижку не можуть скористатися особи, які згідно з умовами оплати праці отримують доходи, відмінні від заробітної плати (самозайняті особи, військовослужбовці тощо).

Для регулювання відносин оподаткування законодавець визначив термін «іпотечний житловий кредит» у пп. 14.1.87 п. 14.1 ст. 14 Кодексу. Так, іпотечний житловий кредит — це фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою, відповідно до закону, строком не менше як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що є під таким житловим будинком, у тому числі присадибна ділянка) у заставу.

Ураховуючи норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковою знижкою на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, у договорах на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла яких зазначено, що кредит видано на придбання (будівництво) житла, яке береться кредитором у заставу. До кредитного (фінансового) договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору.

Житлом фізичної особи, відповідно до ст. 379 ЦКУ, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. При цьому, згідно з п. 2 статті 331 ЦКУ, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону, підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

175.2. Право платника податку на податкову знижку виникає у разі, коли за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою у паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Ураховуючи норми Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» платник податку самостійно визначає об’єкта житлової іпотеки основним місцем проживання шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об’єкта житлової іпотеки.

Водночас слід зазначити, що згідно з пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 ПКУ платник податку може позбутися права на включення частини суми процентів до складу податкової знижки за наслідками звітного податкового року при втраті ним статусу резидента України, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, чи який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомив про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті.

Також це право втрачається, якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року (пп. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 ПКУ).

175.3. До складу податкової знижки входять фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Так, сума фактично сплачених процентів за іпотечним житловим кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю іпотечного і кредитного договорів та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів). При цьому необхідно врахувати, що у розрахункових документах фактично сплачені суми процентів за іпотечним житловим кредитом та погашення основного зобов’язання за договором зазначаються окремо.

До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору. Але в такому випадку платник податку повинен додатково документально підтвердити своє право наявністю такого закону або рішення суду.

175.4. Якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більший, ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до складу податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.

Скористатися зазначеним правом на податкову знижку платник податку може щорічно, але лише щодо одного об’єкта житлової іпотеки, визначеного ним як основне місце проживання і лише протягом 10 календарних років, починаючи з року, у якому такий об’єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, а також не частіше одного разу на 10 календарних років, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.

Платник податку може відновити право на включення частини суми процентів, фактично сплачених за новим іпотечним житловим кредитом, до податкової знижки без дотримання зазначених у цій статті строків у разі:

а) примусового продажу або конфіскації об’єкта іпотеки у випадках, передбачених законом;

б) ліквідації об’єкта житлової іпотеки за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом;

в) зруйнування об’єкта житлової іпотеки або визнання його непридатним для використання з причин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

г) продажу об’єкта іпотеки у зв’язку з неплатоспроможністю (банкрутством) платника податку відповідно до закону.

175.5. Згідно з Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки обмежень щодо валюти, у якій здійснюється кредитування, законодавцем не встановлено, платник податку має вільний вибір валюти іпотечного житлового кредиту.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Офіційний курс гривні до іноземних валют оприлюднюється на офіційному сайті Національного банку України: /.

Стаття 176. Забезпечення виконання податкових зобов’язань

176.1. Платники податку зобов’язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов’язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов’язковим.

На вимогу органу державної податкової служби та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку;

г) подавати особам, які згідно з цим Кодексом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

ґ) у порядку, визначеному законом, допускати посадових (службових) осіб органу державної податкової служби на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;

д) здійснювати заходи, передбачені цим Кодексом, у разі зміни підстав для отримання податкової соціальної пільги;

е) своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов’язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку;

є) подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього розділу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

176.2. Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до органу державної податкової служби за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Кодексу;

ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3221-VI, від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

176.1. У цьому пункті викладено обов’язки платників податку на доходи фізичних осіб щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань:

а) платники податку, згідно з п. 16.3 Кодексу, зобов’язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат. І перш за все платники податку повинні вести облік отриманих доходів повним обсягом, «достатньому для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу». Сума такого доходу містить усі доходи, що отримані платником податку протягом звітного року і які підлягають оподаткуванню (див. коментар до п. 164.1, 164.2). Іншими словами, платник податку повинен обліковувати та вказувати у податковій декларації всі отримані ним доходи як у грошовій, так і негрошовій формах за визначений податковий період (з 1 січня по 31 грудня звітного року).

Крім того, платники податку зобов’язані вести облік власних витрат. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду і перш за все необхідний для визначення розміру податкової знижки за наслідками звітного податкового року, яка виключається із загального річного оподатковуваного доходу платника податку (див. коментар до ст. 166), та з метою повернення йому надміру сплачених сум податку.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум фактично здійснених протягом звітного податкового року витрат, підтверджених відповідними платіжними та розрахунковими документами, відображаються платником податку у річній податковій декларації, порядок та зобов’язання щодо подання якої регулюється ст. 179 Кодексу (див. коментар до п. 179.1-179.11).

Право на податкову знижку має платник податку, який протягом звітного податкового року здійснював витрати, що, відповідно до ст. 166 Кодексу, можуть бути виключені з його оподатковуваного доходу за наслідками звітного податкового року, та є резидентом і має реєстраційний номер облікової картки платника податку (див. коментар до п. 166.3, 166.4). Необхідно зазначити, що вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), на суму яких дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Для забезпечення ефективності здійснення обліку доходів і витрат платника податку на доходи фізичних осіб та його достовірності Державна податкова адміністрація України, керуючись ст. 8 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», затверджує форму обліку доходів і витрат платника податку та порядок його ведення для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу. Ведення обліку у довільній формі ускладнить адміністрування податку та практично унеможливить проведення контрольних заходів щодо перевірки даних, відображених у такому обліку.

Згідно із п. 5 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад. Наказом ДНА України від 24.12.2010 № 1022 було затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу платника податку, який є фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, та порядок ведення такого обліку. Підрахунки відображених у Книзі даних проводяться з метою правильного заповнення податкової декларації, коли таке подання є обов’язковим або платники податку мають право подати таку декларацію з метою повернення надміру сплачених сум податку. Облік документів і відомостей, пов’язаних із правом на отримання податкової знижки, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі. Книга та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам державної податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної ПКУ;

б) для правильного розрахунку суми податкової знижки, визначення розміру витрат при розрахунку інвестиційного прибутку (див. коментар до пп. 164.2.9) та інших витрат і доходів платники податку зобов’язані отримувати та зберігати документи первинного обліку, які підтверджують факт отримання певного доходу, або зроблених конкретних витрат. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської або фінансової операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть складатися зведені документи, які також потрібно відносити до первинних документів (авансові, товарно-грошові, матеріальні звіти тощо).

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа, дату і місце складання, зміст операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції та складання первинного документа, прізвища осіб, які дали дозвіл на здійснення господарської операції, та безпосередніх виконавців операції, їх особисті підписи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Фізичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийманням і видачею коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, повинні одержувати від підприємства, установи, що виконує ці операції, копії первинних документів про таку операцію.

У разі пропажі або знищення первинних документів (квитанцій, фіскальних чеків, товарних чеків, прибуткових касових ордерів, копій договорів та ін.) факт здійснення витрат платником податку не є підтвердженим, і такі витрати не можуть бути, наприклад, включені до суми податкової знижки. Документи первинного обліку повинні зберігатися платником податку протягом визначеного терміну;

в) платники податку у встановлений термін повинні подавати до податкової інспекції річну декларацію про майновий стан і доходи (див. коментар до ст. 179). Обов’язок подання податкової декларації у платника податку на доходи фізичних осіб виникає у разі, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законом на 1 січня звітного податкового року.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто в обов’язковому порядку повинні бути задекларовані доходи, при нарахуванні чи виплаті яких податок не утримувався. Проте це не стосується тих платників податку, які, згідно із п. 179.4 Кодексу, звільняються від обов’язку подання податкової декларації (див. коментар до п. 179.4). Форма податкової декларації встановлюється Центральним органом податкової служби України за узгодженням з Міністерством фінансів України (див. коментар до п. 179.9).

Подання податкової декларації через мережу Інтернет на даному етапі розвитку податкового адміністрування не є можливим. Воно потребує введення електронних ключів доступу, що збільшить податкове навантаження на платника у зв’язку з необхідністю здійснення витрат на придбання таких ключів.

Для підтвердження достовірності інформації про суми задекларованих доходів та з метою повного і своєчасного проведення розрахунку необхідного до сплати податку, а також суми податку, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платником податку права на податкову знижку, платники податку зобов’язані пред’являти в податкові органи на їх вимогу документи первинного обліку, що підтверджують джерело та розміри отриманих платником податку доходів та зроблених витрат за окремий податковий період.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Повноваження — це самі права, надані для здійснення чогось.

Повноваження органів державної податкової служби, у межах яких вони виконують свої функції, визначені Законом України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Права органів державної податкової служби та обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів визначені ст. 20 та ст. 21 Кодексу (див. коментар до ст. 20, 21).

Таким чином, повноваження органів державної податкової служби можуть визначатися виключно законодавством України, що, у свою чергу, є гарантією виконання цими органами завдань та функцій держави, спрямованих на розвиток України. Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну податкову службу України», затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 584/2011, до системи органів ДПС України належать центральний апарат та територіальні органи державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Київ та Севастополь, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Київ та Севастополь), районах у містах, міжрайонні, об’єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції. ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України;

г) для того щоб скористатися правом на податкову соціальну пільгу (див. коментар до ст. 169), платник податку повинен надавати особам, що згідно зі ст. 171 Кодексу є відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету (див. коментар до ст. 171), необхідні документи. Таким основним документом є заява про застосування податкової соціальної пільги, форму якої було затверджено наказом ДПА України від 30.09.2003 р. № 461. Наказ втратив чинність згідно з наказом ДПА України від 24.12.10 № 1023 «Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність зазначених порушень».

Крім того, залежно від категорій платників, Кодексом установлено податкові соціальні пільги у підвищених розмірах. Для отримання такої пільги платник податку обов’язково повинен подати, наприклад, до бухгалтерії працедавця документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Порядок надання таких документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги встановлено Постановою КМУ від 29.12.2010 № 1227 «Про затвердження порядку подання документів для застосування соціальної пільги».

До таких документів належать: копії свідоцтв про народження дитини (дітей); копії рішень органу опіки або піклування про встановлення опіки чи піклування; пенсійне посвідчення дитини або довідка медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років; медичний висновок, виданий закладами та установами МОЗ у встановленому порядку; посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи; документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни та наявність відповідних державних відзнак; посвідчення жертви нацистських переслідувань; посвідчення учасника бойових дій; паспорт та свідоцтво про народження заявника та ін.

Слід відмітити певну прогалину у нормах ПКУ що стосуються перевірки права на отримання працівником пільги. Так, на порушення пп. 169.2.1 п. 169.1 ст. 169 ПКУ несумлінний працівник може подати роботодавцю заяву про застосування пільги, не повідомивши, що вже користується пільгою за іншим місцем роботи. Перевірка таких даних не є обов’язком роботодавця, тому він застосовуватиме пільгу до зарплати працівника на підставі його заяви в разі виконання інших умов.

Також згідно з пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може застосовуватись до заробітної плати працівника, яку платник податків отримує протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового забезпечення тощо з бюджету. На практиці можлива ситуація, коли працівник не повідомляє роботодавця про отримання стипендії з бюджету і подає заяву на застосування пільги. Однак роботодавець застосовуватиме пільгу до зарплати такого працівника, оскільки не зобов’язаний перевіряти ці дані. Такий контроль покладено лише на органи ДПС України на підставі аналізу даних Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або документальних перевірок, що є додатковим навантаженням та призводить до додаткового витрачання робочого часу інспекторів ДПС;

ґ) якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб’єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

У разі якщо фізична особа вирішує стати підприємцем, вона зобов’язана допускати посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження приміщень або території, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, з метою перевірок з питань обчислення і сплати податку. Відповідно до пп. 20.1.11 Кодексу органи державної податкової служби мають таке право доступу під час проведення податкових перевірок (див. коментар до пп. 20.1.11);

д) якщо підстави для отримання податкової соціальної пільги платником податку змінилися (наприклад, виникли умови для отримання більшого чи меншого її розміру), платник податку повинен подати податковому агенту необхідні підтверджувальні документи. У свою чергу, податковий агент повинен здійснювати постійний поточний контроль за достовірністю підстав щодо отримання податкової соціальної пільги окремим платником податку. Підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом (див. коментар до п. 7.4);

е) відповідно до пп. 14.1.156 Кодексу податкове зобов’язання — це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок.

Строки сплати податкового зобов’язання визначені ст. 57 Кодексу (див. коментар до ст. 57). Таким чином, платник податку повинен у визначені цим Кодексом строки сплачувати до бюджету узгоджену суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб.

Узгоджена сума податкового зобов’язання — це вся сума, за якою відбулося узгодження. Сума всього узгодженого податкового зобов’язання використовується для визначення дня, з якого починається розрахунок періоду несплати.

Несплачена сума узгодженого податкового зобов’язання вважається податковим боргом. Саме на цю суму нараховуватиметься пеня (див. коментар до ст. 129).

Визначення податкового боргу надано у пп. 14.1.177 Кодексу, згідно з яким податковий борг — це сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в порядку апеляційного оскарження, але не сплачене у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (див. коментар до пп. 14.1.177).

Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати (стягнення) та оскарження сум грошових зобов’язань (див. коментар до ст. 113);

є) згідно з п. 167.1 Кодексу, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів (у тому числі у формі заробітної плати) перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої відповідним законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням того, що сума доходу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат оподатковується за ставкою, що становить 15 відсотків бази оподаткування. Платники податку, які отримують доходи не від одного податкового агента, що оподатковуються зазначеним способом, зобов’язані подавати до податкового органу податкову декларацію за результатами звітного податкового року.

176.2. У цьому пункті викладено обов’язки податкових агентів щодо забезпечення виконання ними податкових зобов’язань:

а) визначення поняття податкового агента надано у пп. 14.1.180 Кодексу (див. коментар до пп. 14.1.180 Кодексу).

Податковий агент зобов’язаний вести облік доходів, які отримуються від них платниками податку. Такий облік ведеться ними протягом усього податкового періоду;

б) відповідно до п. 51.1 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку (див. коментар до ст. 51).

Податковий розрахунок за формою № 1ДФ і Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затверджені наказом ДПАУ від 24.12.2010 № 1020. Цей наказ зареєстровано в Мін’юсті 13.01.2011 за № 46/18784.

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Якщо до закінчення терміну подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період податковому розрахунку, він зобов’язаний подати новий податковий розрахунок. Податковий розрахунок подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи — податкового агента. Тобто суб’єкти господарської діяльності — фізичні особи — подають розрахунок до органу ДПС за своєю податковою адресою. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Податковий розрахунок готують у двох примірниках. Один примірник подається до органу державної податкової служби. Другий — з підписом особи, відповідальної за приймання розрахунку, штампом та проставленим номером, отриманим при обов’язковій реєстрації розрахунку в органі державної податкової служби, — повертається податковому агенту. Уточнюючий податковий розрахунок подається за необхідності у проведенні коригувань після закінчення терміну приймання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди відповідно;

в) платник податку з різних окремих причин може мати потребу в отриманні точних офіційних відомостей про розмір одержаного ним доходу, суму сплаченого податку та розмір податкової соціальної пільги, на який він має право. Такі відомості повинні, безумовно, бути надані платнику податку податковим агентом, який виплачує йому доходи та утримує з них податок, з оформленням відповідної довідки або інших офіційних документів;

г) крім податкового розрахунку, податкові агенти зобов’язані подавати органу державної податкової служби на його вимогу інші відомості, пов’язані з виплатою доходів окремій особі та утриманням податку з цих доходів;

ґ) за невиконання обов’язків, передбачених ПКУ, податкові агенти несуть відповідальність згідно з Главою 11 Розділу II ПКУ.

Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

177.1. Доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

177.2. Об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

177.3. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу.

177.5. Фізичні особи-підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

177.5.1. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків у порівнянні з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

177.5.2. Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

177.5.3. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

177.6. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.

177.7. Фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника-фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

177.8. Під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

177.9. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

177.10. Фізичні особи-підприємці зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

177.11. Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.7.3 пункту 49.7 статті 49 Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

177.12. Іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, є резидентами, і на них розповсюджується дія пункту 177.11 цієї статті.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VI від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

177.1. У цій статті встановлюється загальний порядок для визначення розміру ставки оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

У ст. 2 Закону України «Про підприємництво» перераховано види суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких названо громадян України, інших держав, осіб без громадянства, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 2 вказаної статті фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Відповідно до п. 3 ст. 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародне приватне право» право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Статус фізичної особи-підприємця, який є громадянином України, підтверджується свідоцтвом, що оформлюється у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.

Необхідно звернути увагу, що коментована стаття регулює правовідносини з приводу оподаткування господарської діяльності, яку не можна ототожнювати з підприємницькою. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Отже, господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Для доходів підприємців ПКУ передбачено аналогічні розміри ставок ПДФО, які застосовуються і для оподаткування доходів, отриманих у вигляді заробітної плати, а саме: 15 % та 17 % (п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

177.2. У цьому пункті встановлюється порядок визначення об’єкта оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Згідно зі ст. 7 Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Коментований пункт визначає, що об’єктом оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Системний аналіз положень Кодексу, які визначають зміст поняття «чистий оподатковуваний дохід» (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу. У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У коментованому пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями Кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

177.3. У цьому пункті встановлюються особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 Кодексу податок на додану вартість — непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Згідно з коментованою нормою при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов’язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Кодексом документах, а у передбачених законом випадках — на підставі інших документів.

177.4. У цьому пункті встановлюються особливості визначення переліку витрат для подальшого визначення чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця з метою оподаткування.

Під словосполученням «документально підтверджені витрати» потрібно розуміти лише ті витрати, які підтверджені документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Статтею 138 Кодексу встановлено склад витрат та врегульовано порядок їх визнання.

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6-139.9 ст. 138 Кодексу; інших витрат, визначених згідно з пп. 138.5, 138.11, 138.13 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140, ст. 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 Кодексу.

Витрати операційної діяльності містять: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування (з урахуванням пунктів 138.2, 138.12 ст. 138, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей Кодексу), які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також інших документів, встановлених, відповідно до розділу II Кодексу, за датою нарахування доходу, для отримання якого здійснені такі витрати, якщо інше не встановлено цим розділом.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Суми, відображені у складі витрат платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому вони були здійснені, з урахуванням особливостей, установлених п. 138.5 ст. 138 Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається відповідно до обсягу їх реалізації протягом податкового періоду.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг та інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу врегульовано витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, у разі, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

177.5. У цьому пункті встановлюється загальний порядок звітування фізичних осіб-підприємців про результати господарської діяльності. Таке звітування здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби податкової декларації за місцем податкової адреси. У декларації також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Декларація подається у строки, встановлені для річного звітного податкового періоду.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації є податковими для цілей нарахування та/ або сплати податкових зобов’язань. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Органи державної податкової служби в порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби, безоплатно забезпечують платників податків формами податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Пунктом 1 ст. 47 Кодексу визначено коло осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності.

Статтею 48 визначено загальні правила складання податкової звітності. Форми обов’язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки) повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку та збору, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку їх складання та подання. Податкова звітність подається із зазначенням податкового номера.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менше ніж 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у зіставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків, порівняно з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал, платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, у якому розпочата така діяльність, або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені у пп. 177.5.1 ст. 177 Кодексу, які настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно за даними, зазначеними у річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку (тобто коли фактичний розмір податкових платежів перевищив розраховане податкове зобов’язання) підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх платежів або поверненню платнику податку у порядку, передбаченому Кодексом.

Статтею 49 визначено загальний порядок подання податкової звітності до органів державної податкової служби. Податкова звітність подається платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов’язки з подання органам державної податкової служби податкової звітності, за звітний період в установлені цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку такий платник податків. Платник податків, незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді, повинен подати податкову звітність за такий період, крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку.

Прийняття податкової звітності є обов’язком органу державної податкової служби. Податкова звітність приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників уповноваженою службовою (посадовою) особою органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відмова службової (посадової) особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висунення нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи органу державної податкової служби щодо відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Якщо службова (посадова) особа органу державної податкової служби порушує норми ст. 49 Кодексу, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До декларації додається заява на ім’я керівника відповідного органу державної податкової служби, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 49.7 ст. 49 Кодексу визначено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період. Згідно з пп. 49.7.5 ст. 49 податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року. Під терміном «базовий звітний (податковий) період» потрібно розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Кодексу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

177.6. Цим пунктом встановлено особливості оподаткування інших доходів, ніж від провадження підприємницької діяльності, в межах обраних ним видів такої діяльності.

Визначено, що такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку — фізичних осіб.

Ставка податку на доходи фізичних осіб визначена у ст. 167 Кодексу.

В інших пунктах ст. 167 Кодексу встановлено ставки оподаткування доходів фізичних осіб за окремими видами доходів.

177.7. Цим пунктом визначено, що фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника — фізичної особи, що перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до п. 162.1.3 ст. 162 податковий агент є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з положеннями пп. 14.1.180 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі), зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому розділом IV Кодексу.

Податковий агент, як випливає із змісту пп. 14.1.156 ст. 14 Кодексу, зобов’язаний сплатити до відповідного бюджету суму коштів як податок або збір на підставі, у порядку та у строки, визначені податковим законодавством (тобто виконати податкове зобов’язання).

Відповідно до п. 168.1.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 169.4.3 роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до п. 51.1 ст. 51 та пп. «б» п. 176.2 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

177.8. Цим пунктом врегульовано особливості врахування податкових зобов’язань, пов’язаних із нарахуванням (виплатою) фізичній особі-підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності. Суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок з доходів у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію, відповідно до закону, як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно із Законом від 07.04.2011 № 3205-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи — підприємця» з 07.05.2011 р. замість свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкти підприємницької діяльності для підтвердження свого статусу повинні отримати виписку з єдиного державного реєстру. Відповідно до Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних — підприємців — автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 755 виписка з Єдиного державного реєстру видається фізичній особі — підприємцю за письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту. Державні реєстратори використовують бланк виписки з Єдиного державного реєстру встановленого зразка. Бланки виписок з Єдиного державного реєстру мають облікову серію і номер та є документами суворої звітності.

У виписці зазначаються: ім’я фізичної особи — підприємця; реєстраційний номер облікової картки платника податків; місце проживання фізичної особи — підприємця; прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені фізичної особи — підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків; наявність обмежень щодо представництва від імені фізичної особи — підприємця; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; дата видачі виписки.

177.9. Цим пунктом визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем, яка обрала іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом з врахуванням підрозділу 8 розділу XX Кодексу.

177.10. Цим пунктом визначено обов’язок ведення фізичними особами — підприємцями Книги обліку доходів і витрат, а також закріплено вимогу про наявність підтверджувальних документів щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Затвердження форми Книги обліку доходів і витрат та порядку її ведення здійснюється шляхом видання документа нормативно-розпорядчого характеру (наказу) (див. коментар до ст. 176 ПКУ).

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону реєстратор розрахункових операцій — пристрій або програмно-технічний комплекс, у якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються, зокрема, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, або які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

177.11. У вказаному пункті врегульовано окремі особливості подання фізичними особами-підприємцями річної податкової декларації, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності вони мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Зокрема, зазначено, що така декларація подається у строк, визначений пп. 49.7.3 ст. 49 0 Кодексу.

У пп. 49.18.3 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених пп. 49.18.4 та 49.18.5 ст. 49, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

У пп. 49.18.4 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, до 1 квітня року, що настає за звітним.

У пп. 49.18.5 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — підприємців, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

До інших доходів з джерел їх походження з України та іноземних доходів включаються всі доходи, що отримані від іншої, ніж господарська, діяльності.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, а, відповідно до п. 163.2 вказаної статті, об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

177.12. У вказаному пункті врегульовано особливості оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України.

З метою оподаткування іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, визнаються резидентами.

Оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, здійснюється за загальним порядком, визначеним п. 177.11 ст. 177 Кодексу.

Згідно з п. 177.11 ст. 177 фізичні особи — підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений пп. 49.18.3 ст. 49 Кодексу, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Стаття 178. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність

178.1. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на згідно із статтею 65 розділу Кодексу.

178.2. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

178.3. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

178.4. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами, і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

178.5. Під час виплати суб’єктами господарювання — податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов’язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

178.6. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

178.1. Коментована стаття визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність. Попередній Закон України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» не містив окремих положень (статей) щодо регулювання діяльності фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Поняття незалежної професійної діяльності наведено у пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

У цьому пункті вказується на обов’язок фізичних осіб, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання. При цьому такі особи стають на податковий облік як самозайняті особи (п. 63.5 ст. 63). Порядок взяття на податковий облік регулюється ст. 65 розділу II Кодексу. Пунктом 178.1 коментованої статті передбачається необхідність в отриманні довідки про взяття на облік в органах державної податкової служби. При цьому п. 65.5 ст. 65 Кодексу передбачає видачу лише довідки про взяття на облік платника податку — особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Свідоцтво про реєстрацію розглядається як документ, який підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності і видається при здійсненні державної реєстрації такої діяльності відповідним уповноваженим органом. Тому, застосовуючи положення даної ст. 178, під Свідоцтвом про реєстрацію в органах ДПС потрібно розуміти саме довідку про взяття на податковий облік.

178.2. Відповідно до даного пункту коментованої статті оподаткування доходів, отриманих громадянами від провадження незалежної професійної діяльності, здійснюється на загальних підставах. Тобто до них застосовується основна ставка 15 %, а у випадку, коли загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку з доходів фізичних осіб становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

178.3. Об’єктом оподаткування фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, відповідно до п. 178.3, є скупний чистий дохід, який визначається як різниця між доходом та витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. Такі витрати мають бути документально підтвердженими. Зокрема, відповідно до Листа Мін’юсту від 02.02.2006 р. № 31–35/20, діяльність приватних нотаріусів як фізичних осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, пов’язана із такими обов’язковими витратами на:

— користування приміщенням (орендна плата, платежі за надання комунальних послуг та інші обов’язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріуса (ст. 25 Закону України «Про нотаріат»);

— користування телефонним зв’язком;

— одержання спеціальних бланків нотаріальних документів, книг обліку та реєстрів, необхідних у роботі нотаріуса;

— виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну (ст. 26 Закону України «Про нотаріат»);

— укладання договору службового страхування або внесення страхової застави (ст. 28 Закону України «Про нотаріат»);

— придбання канцелярського приладдя;

— оплату інформаційно-технічних послуг щодо користування державними реєстрами, що діють у системі нотаріату; модернізацію та обслуговування комп’ютерної та копіювальної техніки, придбання комплектів картриджів;

— оплату праці найманих працівників за трудовими угодами;

— сплату нотаріусами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

— придбання офіційних видань, рекомендованих Міністерством юстиції України, проходження навчання з підвищення професійного рівня;

— використання електронної бази законодавства.

Разом з тим зазначається, що фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність і не отримали свідоцтва про взяття на облік, не мають права зменшувати отримані у процесі діяльності доходи на величину витрат, пов’язаних з отриманням цих доходів. Для таких осіб об’єктом оподаткування податку з доходів фізичних осіб є отриманий сукупний дохід.

178.4. Закріплюється обов’язок фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, подавати податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб. При цьому, відповідно до пп. 49.18.4 коментованого Кодексу, базовим звітним періодом для подання такої декларації є календарний рік. Строк подання декларації для платників податку на доходи фізичних осіб “ до 1 травня року, що настає за звітним. Разом з тим іноземці та особи без громадянства, які стали на облік в органах державної податкової служби як самозайняті особи, є резидентами. Вони у своїх річних податкових деклараціях повинні відобразити не тільки доходи від здійснення незалежної професійної діяльності, а й доходи з джерел їх походження в Україні та іноземні доходи.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може використовувати найману працю не більше як чотирьох фізичних осіб. У такому випадку, перша буде виступати податковим агентом для фізичних осіб, які перебувають з нею в трудових відносинах. У такому разі, відповідно до п. 51.1 ст. 51 даного Кодексу, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність як податковий агент зобов’язана буде подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

178.5. Фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, можуть отримувати доходи за здійснення своєї діяльності від інших суб’єктів господарювання — податкових агентів. У такому випадку, відповідно до п. 178.5 даної статті, якщо вони пред’являють копію свідоцтва про взяття їх на податковий облік як фізичних осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, то податок з їх доходів у джерела виплати не утримується. У такому разі, відповідно до пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, якщо платник податку отримує окремі види доходів (прибутків), що не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, то він самостійно зобов’язаний включити таку суму доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з податку на доходи фізичних осіб.

Разом з тим фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, може надавати певні послуги або виконувати певну роботу на підставі цивільно-правового договору. Таким цивільно-правовим договором може бути договір підряду чи договір про надання послуг. Відносини, які виникають за такими договорами, регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Зокрема, за договором підряду, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу. У такому випадку, якщо відносини за цивільно-правовим договором визнаються трудовими, а сторони договору прирівнюються до роботодавця та працівника відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 розділу І коментованого Кодексу, то податок буде стягуватися з доходів фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, у джерела виплати. Тобто податок буде нараховувати та сплачувати податковий агент.

178.6. Закріплено обов’язок фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, вести облік доходів і витрат від такої діяльності. При цьому форма такого обліку та порядок його ведення окремо визначаються центральним органом державної податкової служби.

178.7. Оскільки фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може отримувати доходи як від податкових агентів, так і від осіб, які не є податковими агентами, то виникає необхідність у здійсненні остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб. Пунктом 178.7 передбачається, що остаточний розрахунок податку за звітний податковий рік здійснюється платником податку самостійно за даними, зазначеними у податковій декларації. Відповідно до пп. 169.2.3 та 166.4.2 фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, не має права на отримання податкової соціальної пільги та податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб.

Стаття 179. Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)

179.1. Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Кодексу або інших законів України.

179.2. Відповідно до цього розділу обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

виключно від податкових агентів крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

у вигляді об’єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку.

179.3. Платники податку — резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов’язаний перевірити визначене податкове зобов’язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

179.4. Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави за станом на кінець звітного податкового року;

перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав за станом на кінець граничного строку подання декларації;

перебувають у розшуку за станом на кінець звітного податкового року;

перебувають на строковій військовій службі за станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених цим розділом.

179.5. Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II Кодексу.

179.6. Обов’язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладаються на таких осіб:

опікуна або піклувальника — щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) — щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом.

179.7. Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації.

Сума податкових зобов’язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом

179.8. Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з таких умов:

загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї, надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

розрахунки окремих видів доходів (витрат), мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов’язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку.

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

179.10. Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного органу державної податкової служби з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

179.11. Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Податкова декларація та додатки до декларації подаються фізичною особою згідно з цією статтею протягом будь-якого податкового періоду у звітному податковому році із зазначенням доходів (активів) за станом на день її подання.

179.12. За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

179.1. Загальний обов’язок громадян щодо щорічного подання декларацій про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому Законом до податкових інспекцій за місцем проживання, визначений частиною 2 ст. 67 Конституції України. Норма п. 16.4 ст. 16 Податкового кодексу України безпосередньо зобов’язує платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податкова декларація — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим кодексом України) контролюючому органу у строки, встановлені Законом, і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи платників податку на доходи фізичних осіб визначений ст. 170 Податкового кодексу України. Обов’язок щодо подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкову декларацію) покладено на платників, визначених у ст. 162 Податкового кодексу України.

179.2. Відповідно до цього пункту платник податку на доходи фізичних осіб звільняється від обов’язку подання податкової декларації в тих випадках, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів та/або від операцій купівлі-продажу (міни) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні яких був сплачений податок (див. коментар до ст. 172, 173. 174 Податкового кодексу України). Крім того, згідно із підпунктом «є» пункту 176.1 платник податку зобов’язаний подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

За платником податку зберігається обов’язок щодо подання декларації, якщо це прямо зазначено ст. 179 Податкового кодексу України, незалежно від джерел отримання доходів таким платником (наприклад, див. коментар до п. 179.1, 179.3 Податкового кодексу України).

179.3. Платники податку — резиденти (див. коментар до пп. 4.1.215 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), які виїжджають за кордон для проживання на території будь-якої держави, не мають постійного місця проживання на території інших держав і мають намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання таким резидентом службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом)[225], зобов’язані подати органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше закінчення 60 календарних днів, що передують виїзду. Після надходження податкової декларації орган державної податкової служби зобов’язаний протягом 30 календарних днів перевірити визначене податкове зобов’язання.

179.4. У цьому пункті певні категорії платників податку на доходи фізичних осіб звільняються від обов’язку подання податкової декларації. Незалежно від виду та суми отриманих доходів не зобов’язані декларувати отримані доходи такі фізичні особи:

— неповнолітні (не досягли вісімнадцятирічного віку[226] або недієздатні (не здатні усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними[227] особи, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

— особи, які перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язнені на території інших держав станом на граничний строк подання декларації;

— особи, які перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

— особи, які перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року.

179.5. Відповідно до ст. 48 Податкового кодексу України форма податкової декларації повинна відповідати нормам та змісту податку на доходи фізичних осіб, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку її складання та подання.

179.6. Від імені платника податку на доходи фізичних осіб зобов’язання щодо заповнення та подання податкової декларації можуть бути покладені на таких осіб:

— щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою, — на опікуна або піклувальника (див. коментар до п. 4 ст. 179 Податкового Кодексу України);

— щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер, — на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців);

— щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом, — на уповноваженого державного виконавця.

179.7. Згідно з цією нормою Кодексу фізична особа повинна самостійно протягом 7 місяців, до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, що була зазначена в поданій ним податковій декларації. Фактично податкова декларація зі сплати податку на доходи фізичних осіб може бути подана у будь-який день протягом строку декларування доходів, а саме — до 1 травня року, що настає за звітним. Проте обов’язок зі сплати податкових зобов’язань і граничний термін декларування доходів розмежовано з метою заохочення рівня добровільності сплати податків, підвищення податкової культури. Після граничного терміну декларування фактично платник податку отримує 120-денне відстрочення зі сплати податку.

179.8. Відповідно до пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, у тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Платник податків має право на повернення помилково та/або надміру сплачених сум податку відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок платника податків в установі банку або шляхом повернення готівкою за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Суми повернення надміру утриманих (сплачених) платником податку з доходів фізичних осіб розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку.

179.9. Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України.

На сьогодні декларація подається за формою згідно з додатком до Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 07.11.2011 р. № 1395.

Цей пункт наділяє платника податку на доходи фізичних осіб правом на здійснення запиту до відповідного органу державної податкової служби до 1 березня року, що настає за звітним періодом з проханням про надання консультації щодо заповнення річної податкової декларації. Відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» одним із завдань органів державної податкової служби є надання консультацій з питань оподаткування. Згідно з пп. 17.1.1 п. 1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право безоплатно отримувати в органах державної податкової та митної служб, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків і зборів, права та обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю (див. коментар до ст. 52 Податкового кодексу України).

Подання фізичними особами інформації про доходи та майно, крім норм Податкового кодексу України, передбачене також нормами інших законів.

Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» особи, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, передбачених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу», подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію). У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації зазначаються відомості стосовно членів сім’ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) державним службовцем подається щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Порядок зберігання і використання довідок та цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особи, які претендують на зайняття посади в органах місцевого самоврядування, повинні декларувати доходи та зобов’язання фінансового характеру. Згідно зі ст. 13 Закону України від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування третьої — сьомої категорії, подає за місцем майбутньої служби довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).

У декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації) зазначаються відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, а також у додатку до податкової декларації вказуються зазначені відомості стосовно членів сім’ї.

Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування першої та другої категорій, повинна зазначити в податковій декларації також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається посадовою особою органів місцевого самоврядування щорічно органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Згідно зі ст. 25 Закону України від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» народний депутат зобов’язаний при оформленні на роботу у Верховну Раду України, а потім щорічно протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 травня року, наступного за звітним фінансовим роком, подавати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), із зазначенням відомостей про себе та членів своєї сім’ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти), про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у тому числі і за кордоном, а також про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

179.10. Податкові органи зобов’язані безоплатно надавати консультації платникам податків щодо заповнення річної податкової декларації. Такі консультації надаються на безоплатній основі лише протягом перших 2 місяців року, що настає за звітним податковим періодом.

РОЗДІЛ V ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Стаття 180. Платники податку

180.1. Для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено. Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб’єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа — управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

(Абзац другий підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011)

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України) (92–15), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об’єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

180.2. Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

180.3. Особи, зазначені у пункті 180.2 цієї статті, мають права, виконують обов’язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як платники податку.

180.4. Положення цієї статті не поширюються на осіб нерезидентів, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні (996_004) та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської AEC) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією.

(Статтю 180 доповнено пунктом 180.4 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

180.1. Даний пункт окреслює платників податку на додану вартість, як і в Законі України «Про податок на додану вартість», платниками податку визнано осіб, що провадять господарську діяльність та добровільно реєструються як платники ПДВ; зареєстровані або підлягають обов’язковій реєстрації як платники цього податку; ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню.

Водночас цим пунктом розширено перелік осіб, що є платниками ПДВ, порівняно із Законом України «Про податок на додану вартість». До переліку платників ПДВ додатково внесено особу-управителя майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість відносно господарських операцій, пов’язаних із використанням майна, отриманого в управління за договорами управління майном. Уточнено, що норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до Закону.

Крім осіб, що провадять операції з постачання конфіскованого майна, платниками ПДВ додатково визнано осіб, що провадять операції з постачання знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави.

До платників ПДВ вперше віднесено особу, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, а також особу, яка використовує, в тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/ або всупереч умовам чи цілям її надання, а також будь-яку іншу особу, що використовує податкову пільгу, яку для неї не призначено.

180.2.-180.3. Цими пунктами визначено осіб, відповідальних за нарахування та сплату податку до бюджету у разі отримання ними послуг від нерезидентів, не зареєстрованих як платники податку.

180.4. Відповідно до норми цього пункту вказано особи на яких не поширюється положення статті, а саме нерезиденти, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, адже фінансування вказаних робіт здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі.

Стаття 181. Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку

181.1. У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

181.2. Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Спеціальна реєстрація платників ПДВ в Україні запроваджена з 1997 р., вона має на меті удосконалити адміністрування податку та полегшення контролю за його сплатою. У Податковому кодексі України вперше вимоги щодо реєстрації осіб як платників ПДВ викладені в окремій статті й детально регламентовані.

181.1. Залишився без змін обсяг оподатковуваних операцій, щодо досягнення якого будь-яка особа — суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язана зареєструватися як платник податку на додану вартість. Це 300 000 грн (без урахування податку на додану вартість). Така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). На відміну від аналогічної норми Закону України «Про податок на додану вартість» цим пунктом передбачено, що платник єдиного податку не може бути зареєстрований платником ПДВ (згідно з Кодексом сплачувати єдиний податок можуть лише фізичні особи — суб’єкти малого підприємництва, для яких ставка оподаткування встановлена у фіксованій сумі).

Особи, які ведуть окремий облік операцій за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи або операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном (управитель майна), розглядаються Кодексом як окремі платники податку. Законом до окремого платника податку прирівнювалася лише особа, яка вела окремий облік операцій за договором про спільну діяльність.

181.2. У цьому пункті, як і у попередньому законодавств як окремі платники податку Кодексом визнаються особи, які імпортують товари на митну територію України або ж отримують послуги від нерезидентів на митній території України. При цьому, зважаючи на те, що у цих випадках об’єктом оподаткування є операції з придбання, а не з постачання товарів (послуг), обсяг таких операцій у будь-якому розмірі сам по собі не є підставою для реєстрації таких осіб, як платників податку на додану вартість. Водночас особи, які імпортують товари на митну територію України, декларують такі операції шляхом подання вантажної митної декларації, а для послуг, отриманих неплатниками від нерезидента, такого декларування Законом не передбачалося (тільки сплата податку до бюджету). З прийняттям Кодексу для осіб, незареєстрованих як платники податку на додану вартість, встановлюється обов’язок декларування податкових зобов’язань з операції з отримання послуг від нерезидентів на митній території України за окремою формою розрахунку у вигляді додатка до декларації.

Отже, платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

— особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

— особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб’єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 розділу V Кодексу.

Стаття 182. Добровільна реєстрація платників податку

182.1. Якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та обсяги постачання товарів/ послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою. Особа, статутний капітал або балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує 300 000 гривень та яка не є платником податку відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу, може добровільно зареєструватися незалежно від наявності здійснених нею оподатковуваних операцій та обсягу постачання товарів/послуг іншим платникам податку.

(Пункт 182.1 статті 182 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3609-VI (3609-17) від 07.07.2011)

182.1. З набранням чинності Кодексом змінюються умови добровільної реєстрації платниками ПДВ тих осіб, які не підлягають обов’язковій реєстрації. Зокрема, встановлено, що якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу, не є платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою. Встановлене обмеження, руйнує цілий ряд схем мінімізації оподаткування та ухилення від сплати податку за участі таких платників.

Стаття 183. Порядок реєстрації платників податку

183.1. Будь-яка особа, що підлягає обов’язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

183.2. У разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

183.3. У разі добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу, реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних.

(Пункт 183.3 статті 183 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

183.4. У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

У разі зміни ставки єдиного податку відповідно до підпункту «г» підпункту 4 пункту 293.8 статті 293 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.2 цієї статті.

(Пункт 183.4 статті 183 в редакції Закону № 4014-VI від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

183.5. Особи, зазначені у пунктах 183.3 та 183.4 цієї статті (у разі добровільної реєстрації), можуть навести у заяві бажаний (запланований) день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових накладних. При цьому реєстрація осіб, зазначених у пункті 183.4 цієї статті, здійснюється не раніше дати зміни системи оподаткування.

(Пункт 183.5 статті 183 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

183.6. У разі якщо останній день строку подання заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.

183.7. Заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником або представником юридичної особи — платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи. У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку.

(Пункт 183.7 статті 183 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

183.8. Орган державної податкової служби відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу.

183.9. У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку орган державної податкової служби зобов’язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку не пізніше наступного робочого дня після бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку органом державної податкової служби. Якщо бажаний (запланований) день реєстрації, зазначений у заяві особи, настає після завершення 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, орган державної податкової служби зобов’язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку не пізніше бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві.

183.10. Будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

(Пункт 183.10 статті 183 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

183.11. Оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися таким платником, а копії свідоцтва, достовірність яких засвідчена органом державної податкової служби, розміщуватися в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його філіях (відділеннях), представництвах.

183.12. Центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.

183.13. Для інформування платників податку центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті:

183.13.1. дані з реєстру платників податку із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера свідоцтва про реєстрацію платника податку, дати початку його дії;

183.13.2. інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду, а саме про анульовані свідоцтва про реєстрацію платника податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

183.14. Форми реєстраційної заяви, заяви про анулювання реєстрації, свідоцтва про реєстрацію, а також положення про реєстрацію платників податку затверджуються центральним органом державної податкової служби.

183.15. У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого органу державної податкової служби зняття такого платника з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

183.16. Якщо відповідно до законодавства визначено строк, на який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у свідоцтві про реєстрацію платника податку, зазначене свідоцтво видається тільки на такий строк.

183.17. Особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом, у тому числі у разі, коли до такої особи перейшли обов’язки із сплати податку у зв’язку з розподілом податкових зобов’язань чи податкового боргу.

183.18. Особі, що реєструється як платник податку, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку.

183.1. У цьому пункті зазначено, що будь-яка особа, що підлягає обов’язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника ПДВ, подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву платника податку на додану вартість за формою № 1-ПДВ. Така заява подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником юридичної особи — платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до податкового органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи. У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку.

Реєстраційну заяву обов’язково має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Усі розділи реєстраційної заяви підлягають заповненню. У заяві про реєстрацію платника ПДВ указується спосіб отримання свідоцтва про таку реєстрацію — поштою або безпосередньо в податковому органі.

Якщо особа обрала спосіб отримання свідоцтва поштою, то оплату вартості поштових послуг щодо відправлення свідоцтва така особа має здійснити до отримання свідоцтва шляхом подання до податкового органу поштових марок на суму, що відповідає вартості послуг поштового зв’язку з пересилання рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

183.2. Цим пунктом зазначено, що у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше десятого числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсяг оподатковуваних операцій, який передбачає таку реєстрацію. Законом України «Про податок на додану вартість» були встановлені інші терміни для подання заяви при обов’язковій реєстрації платника податку: 1) для осіб, обсяг оподатковуваних операцій яких вимагав обов’язкової реєстрації як платника податку, — не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість); 2) для осіб, які підлягали обов’язковій реєстрації платником податку відповідно до здійснюваних ними операцій, зокрема послуг залізничного транспорту, послуг використання комп’ютерних мереж, реалізації конфіскованого майна, — не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку здійснення таких операцій.

Будь-яка особа, що підлягає обов’язковій реєстрації як платник ПДВ, вважається платником ПДВ з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 розділу V Кодексу, без права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником ПДВ.

Ці положення попереднього законодавства були переглянуті з метою спрощення адміністрування податку і запобігання використанню схем оптимізації податкових платежів і ухилення від оподаткування.

183.3. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що у разі добровільної реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку. Особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування переходить у власність держави, також подає заяву у встановлений термін.

183.4. Цим пунктом передбачено, що особи, які переходять на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування обліку і звітності і при цьому обсяг їх оподатковуваних операцій перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов’язані подати реєстраційну заяву не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка провадить оподатковувані операції і не є платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими ніж 300 000 гривень, а обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, та особа, статутний капітал або балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує 300 000 гривень, може добровільно зареєструватися не залежно від наявності здійснених нею оподатковуваних операцій та обсягу постачання товарів/послуг іншим платникам податку і подати реєстраційну заяву не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку.

У разі зміни платником ставки єдиного податку, що застосовує ставку в розмірі 5 відсотків і постачає послуги (роботи) платникам податку на додану вартість, при цьому обсяг такого постачання за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень, подає реєстраційну заяву не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, у якому вперше досягнуто вказаний обсяг.

Зазначена норма Кодексу забезпечить уникнення колізій при тлумаченні податкового законодавства.

183.5. У цьому пункті, на відміну від Закону України «Про податок на додану вартість», зазначено, що особи, які подають реєстраційну заяву, можуть вказати у ній запланований день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку.

Якщо протягом строку від подання реєстраційної заяви до бажаного дня реєстрації у особи виникнуть обставини або операції, за яких реєстрація платником ПДВ є обов’язковою згідно з пунктом 181.1 статті 181 розділу V Кодексу, така особа зобов’язана подати повторну реєстраційну заяву у строки, визначені пунктом 183.2 статті 183 розділу V Кодексу. У цьому випадку реєстрація платника ПДВ з бажаного дня реєстрації анулюється та проводиться реєстрація платника ПДВ у загальному порядку згідно з цим Положенням.

Юридична особа, яка переходить із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування або із загальної системи оподаткування на спрощену систему оподаткування зі сплатою податку на додану вартість, може вказати бажаний день реєстрації, яким є перший день звітного періоду (кварталу), з якого здійснюється такий перехід, за умови подання реєстраційної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до такого переходу.

Якщо особа, яка переходить на загальну систему оподаткування зі спрощеної системи оподаткування, подала до податкового органу реєстраційну заяву без зазначення бажаного дня реєстрації й останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання реєстраційної заяви передує даті переходу такої особи на загальну систему оподаткування, то датою реєстрації такої особи платником ПДВ визначається перший день переходу такої особи на загальну систему оподаткування.

Якщо особа вказала у реєстраційній заяві бажаний день реєстрації та такий день визначений згідно з цим пунктом, то дата реєстрації такої особи відповідає бажаному дню реєстрації, вказаному у реєстраційній заяві. Якщо визначення бажаного дня реєстрації не відповідає цьому пункту, то датою реєстрації такої особи платником ПДВ є дата внесення відповідного запису до Реєстру.

Особи, зазначені у пункті 183.4 цієї статті (у разі добровільної реєстрації), можуть навести у заяві запланований день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку податкового періоду (календарний місяць), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових накладних. При цьому реєстрація осіб, здійснюється не раніше дати зміни системи оподаткування.

Така норма Кодексу спрямована на досягнення фіскального компромісу між державою і платниками податків.

183.6. У цьому пункті встановлено, коли наступає останній день строку подання реєстраційної заяви, якщо такий день припадає на вихідний, святковий або неробочий день. Зазначена норма не була прописана в Законі України «Про податок на додану вартість».

183.7. У цьому пункті, на відміну від Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено порядок подання заяви для реєстрації платника, який раніше був прописаний у наказі ДПС.

183.8. Цей пункт визначає підстави для відмови в реєстрації заяви платника податку на додану вартість.

При реєстрації платника ПДВ обов’язково проводиться перевірка його реєстраційних даних з Єдиного банку даних про платників податку — юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб. Дані реєстраційної заяви мають бути достовірними та відповідати відомостям Єдиного державного реєстру. З метою перевірки достовірності даних про заявника податковий орган може звернутись до державного реєстратора за отриманням витягу з Єдиного державного реєстру.

Якщо в заяві про реєстрацію не зазначені обов’язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані (крім розділу 15 такої заяви), її не скріплено печаткою заявника, не підписано заявником (для фізичних осіб), відповідальною особою заявника (для юридичних осіб) чи особою, яка має документально підтверджене повноваження щодо підпису реєстраційної заяви від особи, яка реєструється платником ПДВ, то протягом 10 робочих днів від дня отримання заяви податковий орган звертається до особи з письмовою пропозицією надати нову заяву про реєстрацію (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

Податковий орган відмовляє в реєстрації особи як платника ПДВ, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 розділу V Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 розділу V Кодексу.

183.9. У цьому пункті Кодексу зазначено, що орган державної податкової служби зобов’язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про його реєстрацію як платника податку не пізніше наступного робочого дня після запланованого дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом десяти робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо у заяві не зазначено запланованого дня реєстрації чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку. Якщо у заяві особи вказано, що вона має намір зареєструватися платником податку після десятиденного строку, встановленого для видачі свідоцтва, орган державної служби зобов’язаний видати або відправити поштою таке свідоцтво не пізніше запланованого дня реєстрації. Бланк

Свідоцтва виготовляється на спеціальному папері, що забезпечує захист від підробки.

Свідоцтво видається (направляється) платнику ПДВ у такому порядку:

Якщо особа обрала спосіб отримання Свідоцтва поштою, воно надсилається за місцезнаходженням (місцем проживання) платника ПДВ, указаним у Свідоцтві, з повідомленням про вручення за рахунок одержувача.

У податковому органі Свідоцтво може одержати сам платник ПДВ — фізична особа або відповідальна особа платника ПДВ — юридичної особи, вказана у реєстраційній заяві, чи будь-яка особа за наявності належним чином оформленої довіреності від платника ПДВ (далі — Представник платника). Особа, яка отримує Свідоцтво, має пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

Відомості про отримання Свідоцтва платником ПДВ чи Представником платника вказуються у корінці Свідоцтва. До корінця Свідоцтва долучаються довіреність у разі одержання Свідоцтва особою за довіреністю або повідомлення про вручення — у разі направлення поштою Свідоцтва платнику ПДВ.

Якщо особа обрала спосіб отримання Свідоцтва безпосередньо в податковому органі та протягом 10 робочих днів від дня надходження до податкового органу заяви про реєстрацію не отримала Свідоцтво з будь-яких причин, податковий орган у другій половині останнього календарного дня строку у 10 робочих днів направляє за місцезнаходженням (місцем проживання) платника ПДВ Свідоцтво поштовим відправленням з післяплатою за рахунок одержувача.

Якщо податковий орган або пошта не може вручити платнику ПДВ Свідоцтво у зв’язку з незнаходженням посадових осіб, відмовою прийняти таке Свідоцтво, відсутністю за місцезнаходженням (місцем проживання) платника ПДВ, то працівник того структурного підрозділу, яким надсилалось Свідоцтво, на підставі інформації структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або на підставі іншої інформації оформляє довідку, у якій вказує причину, що призвела до неможливості вручення Свідоцтва. Така довідка разом із Свідоцтвом зберігається у реєстраційній частині облікової справи платника податків. У цьому разі платник ПДВ чи Представник платника може отримати Свідоцтво в податковому органі у будь-який час до дати анулювання реєстрації згідно зі статтею 184 цього Кодексу. При цьому податковий орган здійснює заходи щодо встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника ПДВ згідно з Порядком обліку.

У Свідоцтві найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) платника ПДВ вказуються повністю, усі поля Свідоцтва заповнюються способом комп’ютерного друку та виконуються українською мовою прописними літерами. Оригінал Свідоцтва повинен зберігатися платником.

183.10. У цьому пункті зазначено, що за наявності підстав для обов’язкової реєстрації платника він вважається платником, незалежно від того, чи була подана реєстраційна заява. До моменту реєстрації платник не має права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Норма є уточнюючою щодо реєстрації платників, які з отриманням свідоцтва про реєстрацію мають право формувати не лише власний податковий кредит, а й податковий кредит своїм контрагентам за рахунок виписки податкових накладних при постачанні товарів/послуг.

Датою реєстрації особи платником ПДВ, яка вноситься до Реєстру та зазначається у Свідоцтві, є дата, що відповідає даті здійснення запису в Реєстрі про таку реєстрацію або бажаному дню реєстрації. При визначенні дати реєстрації особи, яка повторно реєструється платником ПДВ, не враховуються періоди попередніх реєстрацій, які були анульовані. Датою податкової реєстрації такого платника ПДВ є дата його нової реєстрації, незалежно від строку, що пройшов від дня анулювання попередньої податкової реєстрації такої особи до дня подання заяви про повторну податкову реєстрацію. Під час реєстрації датою початку дії Свідоцтва, яка зазначається у Свідоцтві, є дата податкової реєстрації.

183.11. Цим пунктом, як і у Законі України «Про податок на додану вартість», передбачено, що оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися платником, а засвідчені органом податкової служби копії свідоцтва — розміщуватися у доступних для огляду місцях у приміщенні платника та в усіх його відокремлених підрозділах.

Для засвідчення копій Свідоцтва платник ПДВ подає до податкового органу заяву про засвідчення копій Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість за формою № 2-РК, додає відповідну кількість копій Свідоцтва та при поданні заяви пред’являє оригінал Свідоцтва. Податковий орган може відмовити у засвідченні копій Свідоцтва, якщо дані про платника ПДВ, що вказуються у Свідоцтві, змінилися, не відповідають даним Реєстру або якщо Свідоцтво підлягає заміні згідно з цим Кодексом.

Засвідчені копії Свідоцтва видаються платнику ПДВ або Представнику податковим органом протягом трьох робочих днів від дня отримання відповідної заяви за умови пред’явлення оригіналу Свідоцтва. Податковим органом на кожній копії Свідоцтва у лівій верхній частині робиться спеціальний запис «Копія (підлягає поверненню до податкового органу)». У нижній частині копії Свідоцтва мають міститися найменування податкового органу, дата засвідчення копії Свідоцтва, прізвище, ім’я, по батькові посадової особи податкового органу, яка засвідчує копію Свідоцтва, підпис цієї особи, скріплений печаткою податкового органу. Усі засвідчені копії Свідоцтва підлягають поверненню до податкових органів у разі анулювання реєстрації, заміни Свідоцтва чи втрати Свідоцтва одночасно з поверненням Свідоцтва або поданням відповідної заяви платником ПДВ.

Засвідчені копії Свідоцтва, що зіпсовані, зношені або перестали використовуватись, можуть бути повернені платником ПДВ до податкового органу у будь-який час разом із супровідним листом. У разі втрати засвідчених копій Свідоцтва платник ПДВ письмово повідомляє податковий орган про втрату таких копій та надає пояснення за підписом платника ПДВ (для фізичних осіб) або керівника платника ПДВ (для юридичних осіб).

Інформація щодо кількості засвідчених та виданих податковим органом копій Свідоцтва, повернених та втрачених засвідчених копій Свідоцтва вноситься до районного рівня Реєстру. Реєстраційні заяви з будь-якими позначками, заяви про видачу засвідчених копій Свідоцтва, документи, додані до таких заяв, корінець Свідоцтва, повідомлення і пояснення щодо Свідоцтва чи його засвідчених копій та інші документи щодо реєстрації платника ПДВ зберігаються в обліковій справі (реєстраційній частині) такого платника податків.

Зазначена норма спрямована на запобігання порушенням податкового законодавства.

183.12. У цьому пункті Кодексу зазначено, що реєстр платників податку ведеться центральним органом державної податкової служби.

Реєстр — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення: реєстрації та єдиного обліку платників ПДВ; єдиних принципів ідентифікації платників ПДВ; контролю за справлянням податку на додану вартість; організації суцільного й вибіркового аналізу. Складовою частиною Реєстру є реєстр суб’єктів спеціального режиму оподаткування.

У Реєстр включаються такі види даних:

ідентифікаційні — індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва платника ПДВ, код ЄДРПОУ, податковий номер, який надають податкові органи, реєстраційний номер облікової картки платника податків, а

також найменування — для юридичних осіб та прізвище, ім’я, по батькові — для фізичних осіб — підприємців;

довідкові — дані про місцезнаходження (місце проживання), телефони платника ПДВ, прізвища, імена, по батькові та реєстраційні номери облікових карток платника податків керівника і головного бухгалтера юридичної особи — платника ПДВ;

реєстраційні — дані про реєстрацію, перереєстрацію, анулювання свідоцтв та анулювання реєстрації платників ПДВ, виключення із Реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, зміни режимів оподаткування податком на додану вартість;

класифікаційні — дані про види діяльності суб’єкта спеціального режиму оподаткування;

кількісні — дані щодо загальних сум оподатковуваних операцій та вартості поставлених товарів, які вказуються у реєстраційних заявах;

інші дані, передбачені формами документів, встановленими цим Положенням.

Формування та ведення Реєстру здійснює центральний орган державної податкової служби. Дані Реєстру передаються до податкових органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь (далі — регіональні податкові органи), а також податкових органів у районах, містах, районах у містах, міжрайонних, об’єднаних та спеціалізованих податкових органів (далі — районні податкові органи).

Податкові органи забезпечують достовірність даних про платників податків у Реєстрі, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

З числа обов’язків щодо ведення Реєстру центральний орган державної податкової служби здійснює: розробку організаційних та методологічних принципів ведення Реєстру; організацію реєстрації платників ПДВ; присвоєння платникам ПДВ індивідуального податкового номера; формування номерів свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ; розробку технології та програмно-технічних засобів ведення Реєстру; виконання функцій адміністратора бази даних Реєстру (накопичення, аналіз даних, що надходять з регіональних податкових органів, контроль за достовірністю та актуалізацією даних, зберіганням, захистом їх, контроль за правом доступу тощо); автоматизоване ведення бази Реєстру; розробку нормативних документів на створення, ведення та користування даними Реєстру; оприлюднення даних з Реєстру.

Регіональні податкові органи здійснюють: виконання функцій адміністратора бази даних регіонального рівня (накопичення, аналіз даних, що надходять з місцевих податкових органів, контроль за достовірністю та актуалізацією даних, зберіганням, захистом їх, контроль за правом доступу тощо); забезпечення організації реєстрації та облік платників ПДВ, що перебувають на їх території; передавання змін і доповнень до Реєстру до центрального органу державної податкової служби та підпорядкованих районних податкових органів.

Районні податкові органи здійснюють: приймання заяв, контроль за повнотою даних щодо відповідності нормативним документам; обробку даних заяв та документів щодо реєстрації, перереєстрації, анулювання свідоцтв та анулювання реєстрації платників ПДВ, виключення із реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування; формування файлів для передання до регіональних податкових органів; приймання файлів з регіональних баз з присвоєними індивідуальними податковими номерами та номерами свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ; видачу, заміну свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ та засвідчення їх копій; виконання функцій адміністратора бази даних районного рівня (накопичення, аналіз даних, контроль за достовірністю та актуалізацією даних, зберіганням, захистом їх, контроль за правом доступу тощо); моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру; формування бази даних платників ПДВ районного рівня.

Використання даних Реєстру державними органами здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Дані з Реєстру про видані та анульовані свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ передаються центральним органом державної податкової служби до Державної митної служби України, яка доводить таку інформацію до відома митних органів та іншим державним органам згідно з договором про взаємодію (інформаційне співробітництво).

183.13. Відповідно до пункту для інформування платників ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади, але не пізніше 2, 12 та 22 числа кожного місяця, оприлюднює на веб-сайті центрального органу державної податкової служби ():

дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника ПДВ, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера та дати початку дії свідоцтва про реєстрацію;

інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ за заявою платника ПДВ або з ініціативи податкових органів чи за рішенням суду, а саме: про анульовані свідоцтва платників ПДВ із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат, причин та підстав для анулювання свідоцтв.

Додатково до таких даних з Реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування оприлюднюються дані про дату реєстрації суб’єктом спеціального режиму оподаткування, дату виключення із такого Реєстру, а також дату, з якої сільськогосподарське підприємство вважається платником ПДВ на загальних підставах.

Якщо реєстрацію особи як платника ПДВ було анульовано та відомості із Реєстру про таке анулювання були оприлюднені відповідно до цього Положення, то право доступу до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання вважається доведеною до відома заінтересованих осіб.

Якщо за ініціативою податкового органу анульовано реєстрацію особи як платника ПДВ або виключено особу з Реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування, то право доступу цієї особи до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання є доведеною до її відома з дати отримання такою особою відповідного рішення про анулювання. Якщо відомості про таке анулювання були оприлюднені відповідно до цього Кодексу раніше, ніж особа отримала відповідне рішення про анулювання, то право доступу цієї особи до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання вважається доведеною до її відома з дати такого оприлюднення.

У цьому пункті деталізовано порядок оприлюднення інформації про платників податку, а саме дані з реєстру платників із зазначенням реквізитів. Зазначена норма спрямована на запобігання порушення податкового законодавства, внесення прозорості у партнерські відносини при заключенні договорів купівлі-продажу.

183.14. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що форми документів, необхідних для реєстрації платника податку і анулювання такої реєстрації, затверджуються центральним органом державної податкової служби. Ця норма необхідна для забезпечення належного обліку платників податку.

183.15. У цьому пункті зазначено, що зняття платника податку з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Реєстрація осіб платниками ПДВ, перереєстрація та заміна свідоцтв про таку реєстрацію проводяться шляхом внесення записів до Реєстру із формуванням за кожним таким записом окремого номера свідоцтва і визначення дати початку його дії та дати анулювання.

Особа є зареєстрованою платником ПДВ з відповідної дати реєстрації, внесеної до Реєстру. Реєстрація платника ПДВ є анульованою з дати анулювання свідоцтва про таку реєстрацію та виключення цього платника ПДВ з Реєстру.

Для реєстрації платником ПДВ особа повинна перебувати на обліку в податковому органі за місцезнаходженням або місцем проживання відповідно до Порядку обліку.

183.16. У цьому пункті передбачено, що видача свідоцтва про реєстрацію платника податку здійснюється на строк, який відповідає строку, на який утворено особу відповідно до законодавства. У таких випадках у лівій верхній частині Свідоцтва та на корінці Свідоцтва вчиняються однакові спеціальні записи «Свідоцтво дійсне до» і зазначається дата закінчення строку, на який утворено особу, або строк, після якого змінюються дані у Свідоцтві. Якщо до/після закінчення зазначеного строку у порядку, визначеному законодавством, такий строк продовжується, Свідоцтво із зазначеним терміном дії підлягає заміні у такому самому порядку, як і при перереєстрації.

Норма є уточнюючою і спрямована не тільки на запобігання правової колізії, а і на упередження порушення податкового законодавства.

183.17. У цьому пункті зазначено, що особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом.

Якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата завершення перетворення та така юридична особа протягом 10 календарних днів, наступних за датою завершення перетворення, одночасно подає податковому органу заяви про реєстрацію її платником ПДВ та про анулювання такої реєстрації особи, припиненої шляхом перетворення, то у цьому випадку датами реєстрації платником ПДВ новоутвореної юридичної особи та анулювання такої реєстрації припиненої юридичної особи є дата внесення до Реєстру відповідних записів.

Якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата державної реєстрації платника ПДВ — юридичної особи, припиненої в результаті перетворення, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи і даними Єдиного державного реєстру, то реєстрація платником ПДВ новоутвореної юридичної особи проводиться за процедурами перереєстрації.

Перереєстрація платника ПДВ проводиться та Свідоцтво підлягає заміні у разі виникнення змін у даних платника ПДВ, які стосуються коду ЄДРПОУ податкового номера, який надається податковими органами, найменування (прізвища, імені, по батькові) та/або місцезнаходження (місця проживання) платника ПДВ, і якщо зміни не пов’язані із припиненням платника ПДВ.

У разі зміни платником ПДВ місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого податкового органу зняття такого платника з обліку в одному податковому органі і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Для заміни Свідоцтва платник ПДВ зобов’язаний у двадцятиденний строк після виникнення змін подати до податкового органу, в якому перебуває на обліку, додаткову реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація». До такої заяви мають бути додані Свідоцтво та всі засвідчені копії Свідоцтва. Податковий орган видає платнику ПДВ нове Свідоцтво (за новим номером) замість старого в такому самому порядку, як і при реєстрації. При цьому дата реєстрації платником ПДВ не змінюється, а датою початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання додаткової реєстраційної заяви з позначкою «Перереєстрація». На бажання та згідно із заявою платника ПДВ датою початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва може бути встановлений день до закінчення строку у 10 робочих днів від дня отримання додаткової реєстраційної заяви з позначкою «Перереєстрація». При цьому дата реєстрації платником ПДВ не змінюється, а датою початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є дата внесення відповідного запису до Реєстру.

У період перереєстрації до початку дії нового Свідоцтва платник ПДВ використовує реквізити старого Свідоцтва. За потреби податковий орган повертає платнику ПДВ на цей період старе Свідоцтво та необхідну кількість засвідчених копій старого Свідоцтва із спеціальними записами про термін дії.

Свідоцтво дійсне до «дата, що відповідає останньому дню строку у 10 робочих днів від дня отримання додаткової реєстраційної заяви», запис зроблено «дата».

Запис у Свідоцтві та всіх засвідчених копіях Свідоцтва засвідчується підписом керівника (заступника керівника) податкового органу та печаткою.

Перереєстрація платника ПДВ у зв’язку із зміною місцезнаходження (місця проживання), яка відповідно до Порядку обліку передбачає зняття з обліку платника ПДВ в одному податковому органі і взяття на облік в іншому, здійснюється із урахуванням таких особливостей:

— у податковому органі за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання) на підставі заяви, поданої до такого органу, проводиться перереєстрація платника ПДВ. При цьому нове Свідоцтво видається із зазначенням терміну дії, який відповідає даті закінчення 30 днів, наступних за днем, до якого перебуватиме на обліку платник ПДВ в податковому органі за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання). Термін дії Свідоцтва вказується на Свідоцтві та корінці Свідоцтва. Перереєстрація не є обов’язковою, якщо строк перебування на обліку платника ПДВ у податковому органі за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання) не перевищуватиме одного місяця після реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно із законодавством;

— у двадцятиденний строк після взяття на облік у податковому органі за новим місцезнаходженням (місцем проживання) платник ПДВ зобов’язаний подати до цього податкового органу додаткову реєстраційну заяву з позначкою «Зміна місцезнаходження».

Перереєстрація платника ПДВ у зв’язку із включенням/невключенням до Реєстру великих платників податків та переведенням на обслуговування до/з спеціалізованого органу державної податкової служби щодо обслуговування великих платників податків здійснюється у такому порядку:

— у разі включення платника ПДВ до Реєстру великих платників податків у податковому органі за попереднім місцем обліку здійснюються процедури зняття з обліку, а в спеціалізованому податковому органі — процедури взяття на облік. У разі невключення платника ПДВ до Реєстру великих платників податків у спеціалізованому податковому органі здійснюються процедури зняття з обліку, а в податковому органі за попереднім місцем обліку — процедури взяття на облік.

— повідомлення про включення/невключення платника податків до Реєстру великих платників податків направляється податковим органом платнику ПДВ згідно з Порядком обліку.

Платник ПДВ у двадцятиденний строк від дня отримання повідомлення про включення/невключення платника податків до Реєстру великих платників податків зобов’язаний подати заяву до спеціалізованого податкового органу або податкового органу за попереднім місцем обліку відповідно.

У разі проведення процедур зняття з обліку/взяття на облік платника ПДВ податковий орган, який знімає з обліку платника ПДВ, надає інформацію про кількість засвідчених копій Свідоцтва податковому органу, який здійснює взяття на облік платника ПДВ.

Замість зіпсованого, зношеного або втраченого Свідоцтва видається нове Свідоцтво. Для отримання нового Свідоцтва у разі псування чи зношення платник ПДВ подає до податкового органу, в якому перебуває на обліку, додаткову реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація у зв’язку із псуванням Свідоцтва», Свідоцтво, усі засвідчені копії Свідоцтва. Для отримання нового Свідоцтва при втраті платник ПДВ подає до податкового органу, в якому перебуває на обліку, додаткову реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація у зв’язку з утратою Свідоцтва», усі засвідчені копії Свідоцтва, пояснення за підписом платника ПДВ (для фізичних осіб) або керівника платника ПДВ (для юридичних осіб) щодо втрати Свідоцтва. Податковий орган вносить відповідний запис до Реєстру, видає нове Свідоцтво (за новим номером) у такому самому порядку, як і при реєстрації. При цьому не змінюється дата реєстрації платником ПДВ. Датою початку дії нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є останній день строку у 10 робочих днів від дня отримання реєстраційної заяви з позначкою «Перереєстрація у зв’язку із псуванням (утратою) Свідоцтва». Якщо про втрату Свідоцтва платник ПДВ повідомляє податковий орган одночасно з поданням заяви про анулювання реєстрації, то: нове Свідоцтво не видається у разі задоволення заяви про анулювання реєстрації; видається нове Свідоцтво замість утраченого у разі відмови в анулюванні реєстрації.

Перереєстрація платника ПДВ та заміна Свідоцтва не є обов’язковими у зв’язку із зміною форми Свідоцтва. Якщо код ЄДРПОУ, податковий номер, який надають податкові органи, найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) платника ПДВ не змінилися, видане податковим органом Свідоцтво за старою формою залишається чинним та не підлягає обов’язковій заміні до виникнення змін у даних платника ПДВ, що вказуються у Свідоцтві. При цьому датою реєстрації платником ПДВ вважається дата видачі, зазначена у Свідоцтві за старою формою, а датою початку дії Свідоцтва є дата видачі, зазначена у такому Свідоцтві. На бажання та згідно із заявою платника ПДВ Свідоцтво за старою формою може бути замінене на Свідоцтво за новою формою у такому самому порядку, як і при перереєстрації.

Перереєстрація платника ПДВ не є обов’язковою у зв’язку із зміною найменування чи статусу податкового органу, який видав Свідоцтво, а також у випадках ліквідації чи реорганізації такого органу (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення), при яких здійснюється зняття з обліку платника ПДВ в одному податковому органі та взяття на облік в іншому.

Якщо дані платника ПДВ не змінилися, видане таким податковим органом Свідоцтво залишається чинним та не підлягає обов’язковій заміні до виникнення змін у даних платника ПДВ. На бажання та згідно із заявою платника ПДВ Свідоцтво може бути замінене у такому самому порядку, як і при перереєстрації.

Зазначена норма спрямована на запобігання порушенням податкового законодавства.

183.18. Цим пунктом Кодексу передбачено, що при реєстрації платнику податку присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до моменту анулювання реєстрації платника ПДВ. Використання індивідуального податкового номера, наданого при реєстрації, є обов’язковим при оформленні й користуванні всіма видами документів, які пов’язані з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану вартість, оформленні податкового кредиту.

Індивідуальний податковий номер становить:

— для юридичних осіб — 12-розрядний числовий код такої структури: 7 знаків включають перші 7 знаків коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі — код ЄДРПОУ) без контрольного числа, 8-й та 9-й знаки — код області за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби (далі — податкові органи), 10-й та 11-й знаки — код адміністративного району за системою кодування, прийнятою в податкових органах, 12-й знак — контрольний розряд, алгоритм формування якого встановлює центральний орган державної податкової служби України;

— для фізичних осіб — 10-значний реєстраційний номер облікової картки платника податків;

— для фізичних осіб — підприємців, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку у паспорті, стосовно яких замість реєстраційного номера облікової картки платника податків до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — Єдиний державний реєстр) і свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця внесено серію та номер паспорта, індивідуальний податковий номер становить 10-значний номер, що включає номер паспорта;

— для осіб, відповідальних за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету під час виконання договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи, управителів майна за договорами управління майном, інвесторів відповідно до угод про розподіл продукції, — 9-значний податковий номер, який надають податкові органи згідно з порядком обліку платників податків і зборів, визначеним центральним органом державної податкової служби відповідно до пункту 63.10 статті 63 розділу II Кодексу (далі — Порядок обліку). Такі особи у реєстраційній заяві проставляють зазначений податковий номер, який повинен відповідати індивідуальному податковому номеру;

— для осіб, відповідальних за утримання та внесення податку на додану вартість до бюджету під час виконання декількох договорів про спільну діяльність або договорів управління майном, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ видається на кожний із зазначених договорів;

— для представництв нерезидентів в Україні індивідуальний податковий номер формується у такому самому порядку, як і для юридичних осіб;

— для представництв нерезидентів в Україні, які були зареєстровані платниками ПДВ до 1 червня 2006 року і не мають коду ЄДРПОУ, індивідуальним податковим номером є 9-значний податковий номер, який надають податкові органи. Перереєстрація таких представництв нерезидентів як платників ПДВ, а також заміна їм відповідних свідоцтв здійснюються після включення таких відокремлених підрозділів до ЄДРПОУ!

З метою надходження ПДВ до бюджету повним обсягом необхідно забезпечити належний облік платників податку. Зазначене буде досягнуто також завдяки цій нормі.

Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку

184.1. Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:

а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов’язань у випадках, визначених цим розділом;

б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний або передавальний баланс щодо своєї діяльності відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов’язань із податку у випадках, визначених цим розділом;

в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;

г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту;

ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;

д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута;

е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб’єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;

є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;

ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;

з) закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість;

и) обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

184.2. Анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» — «и» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного органу державної податкової служби. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку

184.3. Орган державної податкової служби анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.

184.4. У разі відсутності законних підстав для анулювання реєстрації орган державної податкової служби протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації подає такому платникові податку вмотивовану письмову відмову в анулюванні реєстрації з поясненнями із зазначеного питання.

184.5. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

184.6. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

184.7. Якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов’язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов’язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

(Пункт 184.7 статті 184 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

184.8. У разі якщо на дату подання заяви про анулювання реєстрації платник податку має податкові зобов’язання за результатами останнього податкового періоду, така сума податку враховується в суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності сплачується до державного бюджету. Анулювання реєстрації особи як платника податку відбувається у день, що настає за днем проведення розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями останнього податкового періоду.

184.9. У разі якщо за результатами останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим розділом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні.

184.10. Про анулювання реєстрації платника податку податковий орган зобов’язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

184.1. У цьому пункті більш детально, порівняно з попереднім законодавством, прописано підстави анулювання реєстрації платника податку, що повинно слугувати покращанню його адміністрування. До таких підстав додатково включено:

— винесення ухвали господарським судом про ліквідацію юридичної особи-банкрута;

— анулювання (скасування, визнання недійсною) податкової реєстрації особи за рішенням суду;

— закінчення строку дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника ПДВ;

— фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;

— обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні дванадцять календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків від загального обсягу постачання.

184.2. Згідно з пунктом анулювання реєстрації за ініціативою відповідного податкового органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах «б»-«и» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу. Податкові органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до

Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Рішення про анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є:

— заява про припинення платника ПДВ, будь-яке інше повідомлення платника ПДВ, уповноваженого ним органу чи особи щодо прийняття рішення про припинення платника ПДВ за власним бажанням, відомості з Єдиного державного реєстру про внесення запису про рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності, перебування юридичної особи в процесі припинення чи фізичної особи — підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності та для юридичних осіб — затверджений ліквідаційний або передавальний баланс (підстава — підпункт «б» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу).

Якщо в заяві про анулювання реєстрації не зазначені обов’язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані, її не скріплено печаткою заявника, не підписано заявником (для фізичних осіб), відповідальною особою заявника (для юридичних осіб) чи особою, яка має документально підтверджене повноваження щодо підпису такої заяви від особи, яка прийняла рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ, то в десятиденний строк від дня отримання заяви податковий орган звертається до особи з письмовою пропозицією надати нову заяву про анулювання реєстрації (із зазначенням підстав неприйняття попередньої);

— свідоцтво або корінець Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — фізичною особою та юридичною особою, яка обрала ставку єдиного податку 10 відсотків (підстава — підпункт «в» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— Акт або довідка підрозділу оподаткування юридичних або фізичних осіб про подання/неподання платником ПДВ податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава — підпункт «г» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та за кожною декларацією (податковим розрахунком) — податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до податкового органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту, звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку);

— судове рішення, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо визнання недійсними установчих документів (підстава — підпункт «і» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— ухвала суду про ліквідацію юридичної особи — банкрута, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру про внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення банкрута (підстава — підпункт «д» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— судове рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, що не пов’язане з банкрутством, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру про внесення запису щодо такого рішення (підстава — підпункт «е» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— судове рішення про анулювання (скасування, визнання недійсною) податкової реєстрації чи Свідоцтва, про звільнення від сплати податку на додану вартість (підстава — підпункт «е» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— судове рішення, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо скасування державної реєстрації платника ПДВ (підстава — підпункт «е» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

- інформація органів реєстрації актів цивільного стану, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо смерті фізичної особи — підприємця (підстава — підпункт «є» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— судове рішення про оголошення фізичної особи — підприємця померлою, про визнання фізичної особи — підприємця безвісно відсутньою, про визнання фізичної особи — підприємця недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності, інформація органів реєстрації актів цивільного стану, повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо такого рішення (підстава — підпункт «є» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— повідомлення державного реєстратора, відомості з Єдиного державного реєстру щодо наявності запису про відсутність юридичної особи або фізичної особи — підприємця за місцезнаходженням (місцем проживання) або запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (підстава — підпункт «ж» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— Свідоцтво або корінець Свідоцтва, яким підтверджується закінчення терміну дії Свідоцтва (підстава — підпункт «з» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— документ, який підтверджує закінчення строку, на який було створено платника ПДВ, укладено договір про спільну діяльність, договір управління майном, угоду про розподіл продукції (підстава — підпункт «з» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу);

— акт (довідка) документальної чи камеральної перевірки або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи, зареєстрованої добровільно, за 12 послідовних податкових місяців, який свідчить про те, що обсяг постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання (підстава — підпункт «и» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та за кожною декларацією (податковим розрахунком) — податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до податкового органу, загальні обсяги поставок звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку), обсяги постачання товарів/послуг та їх відсоток платникам ПДВ;

- інші підтвердні документи (відомості) у випадках, передбачених Кодексом.

За наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) податковий орган приймає рішення про анулювання реєстрації особи — платника ПДВ незалежно від здійснення податковим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов’язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства. Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за ініціативою податкового органу складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження податкового органу, та підписується керівником податкового органу. У рішенні про анулювання реєстрації платника ПДВ обов’язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Кодексу.

Дата підписання рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ вважається днем прийняття такого рішення. Рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у день підписання реєструються у журналі обліку рішень про анулювання реєстрації платників ПДВ, номер рішення відповідає порядковому номеру запису в цьому журналі. Один примірник рішення зберігається в обліковій справі (реєстраційній частині) платника податків. Документи чи копії документів, на підставі яких податковий орган прийняв рішення про анулювання реєстрації, мають бути додані до цього примірника рішення.

Якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою податкового органу, платник податку зобов’язаний повернути податковому органу Свідоцтво та всі засвідчені копії Свідоцтва разом із супровідним листом протягом 20 календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання.

184.3. У пункті прописано, що рішення про анулювання реєстрації за заявою платника ПДВ приймається податковим органом протягом 10 календарних днів. Податковий орган анулює реєстрацію особи як платника ПДВ, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, та за умови проведення розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями останнього податкового періоду для випадків, визначених підпунктами «а», «б».

За наявності підстав податковий орган здійснює анулювання реєстрації платника ПДВ на дату:

подання заяви або підписання рішення про анулювання реєстрації, якщо не визначені граничний термін дії Свідоцтва або дата втрати особою статусу платника ПДВ, або коли є підстави для анулювання до закінчення терміну дії Свідоцтва;

закінчення терміну дії Свідоцтва, за день до втрати особою статусу платника ПДВ, прийняття рішення чи події в інших випадках.

Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за ініціативою податкового органу може бути оскаржене, відповідно до чинного законодавства, у разі надходження скарги від особи, реєстрацію якої анульовано за ініціативою податкового органу, така скарга розглядається у строки та порядку, визначені Законом України «Про звернення громадян». Підставою для внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою податкового органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації та скасування свого рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляються до центрального органу державної податкової служби для розгляду та внесення відповідних змін до Реєстру.

Рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ викладається з описом ситуації, посиланням на Кодекс, зазначенням мотивів та обґрунтувань прийняття такого рішення, оформляється на бланку та підписується керівником такого органу чи особою, яка виконує його обов’язки.

Наприклад, пунктом 337.3 статті 337 розділу XVIII Кодексу передбачено особливості анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість — інвестора. Так, відповідно до вказаної норми, якщо інвестор (його постійне представництво), який є платником податку на додану вартість, подає податковому органу декларацію (податковий розрахунок) з податку на додану вартість, яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок/придбання протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість не відбувається.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.83 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу, під терміном «інвестор» у даному випадку розуміється юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції.

184.4. У разі відсутності законних підстав для анулювання реєстрації платника ПДВ або якщо особа відповідає критеріям, згідно з якими реєстрація платником ПДВ є обов’язковою, податковим органом протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації надається письмове пояснення (відмова в анулюванні реєстрації) та повертається Свідоцтво разом із засвідченими копіями Свідоцтва під розписку платника ПДВ (Представника платника) або направляється поштовим відправленням з післяплатою за рахунок такого платника ПДВ.

У разі якщо платником податку, яким подано заяву про анулювання реєстрації у випадках, визначених підпунктами «а», «б» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу, не проведено розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями останнього податкового періоду, податковий орган протягом 10 календарних днів після надходження заяви платника податку про анулювання реєстрації звертається до особи з письмовою пропозицією надати нову заяву про анулювання реєстрації після проведення розрахунків із бюджетом.

У разі якщо на дату подання заяви про анулювання реєстрації платник податку має податкові зобов’язання за результатами останнього податкового періоду, така сума податку враховується в суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності сплачується до державного бюджету. Анулювання реєстрації особи як платника податку відбувається у день, що настає за днем проведення розрахунків із бюджетом за податковими зобов’язаннями останнього податкового періоду.

184.5-184.6. Пунктами визначено позбавлення права на податковий кредит з моменту анулювання реєстрації. Встановлено порядок визначення останнього звітного (податкового) періоду, а саме це період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

184.7-184.9. Пунктом уточнено порядок визначення суми податку, який був включений до податкового кредиту в останньому звітному періоді.

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 розділу V Кодексу платник податку за наслідками останнього звітного періоду зобов’язаний визнати умовне постачання товарів та необоротних активів, які залишаються на обліку та при придбанні яких суми податку на додану вартість були включені до податкового кредиту, та нарахувати податкові зобов’язання, виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів.

При цьому у разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за рішенням платника умовний продаж визначається платником у податковій декларації з податку на додану вартість за наслідками останнього звітного періоду на дату подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу умовне постачання товарів та необоротних активів відображається у податковій декларації з податку на додану вартість за наслідками останнього звітного періоду (з першого дня такого останнього звітного періоду по день анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість включно).

Зазначені норми щодо нарахування умовного постачання не стосуються лише випадків реорганізації платника податку на додану вартість шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

184.10. Протягом трьох робочих днів після дня анулювання один примірник рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ надсилається податковим органом особі, реєстрацію якої анульовано, за місцезнаходженням або місцем проживання такої особи, вказаним у Свідоцтві, або за наявності відомостей про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) такої особи — за місцезнаходженням комісії. Примірник рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ уважається надісланим (врученим) платнику ПДВ, якщо його надіслано листом з повідомленням про вручення або передано під розписку самому платнику податку чи Представнику платника.

Якщо податковий орган або пошта не може вручити платнику податку примірник рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ у зв’язку з незнаходженням посадових осіб, відмовою прийняти таке рішення, незнаходженням за місцезнаходженням (місцем проживання) платника податку, то працівник того структурного підрозділу, яким надсилалось таке рішення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або на підставі іншої інформації оформляє відповідну довідку, у якій вказує причину, що призвела до неможливості вручення примірника рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Зазначена довідка разом з примірником рішення про анулювання реєстрації, що не був вручений, долучається до облікової справи (реєстраційної частини) цього платника. Примірник рішення, що не був вручений, може бути переданий під розписку самому платнику податку чи Представнику платника в разі письмового або усного звернення до податкового органу, де зберігається облікова справа платника податків.

Стаття 185. Визначення об’єкта оподаткування

185.1. Об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі — імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі — експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35–37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35–37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

185.1. Стаття 185 Кодексу практично відповідає пункту 3.1 статті 3 Закону, водночас має ряд уточнень, необхідність яких була викликана перш за все практикою застосування саме Закону. При цьому об’єкт оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається залежно від місця їх постачання, яке визначається за правилами, встановленими статтею 186 Кодексу.

Визначення об’єкта оподаткування у цій статті включає в себе сім типів операцій: постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів із митної території України; постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони; постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень.

У п. 185.1 до операцій з експорту з метою оподаткування прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), що перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони.

Важливе значення для правильного визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має визначення термінів «постачання товарів» і «постачання послуг», наведене у ст. 14 Кодексу. При цьому їх визначення більш деталізовано порівняно із Законом та в цілому відповідає вимогам Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 14–15, 24–27).

Згідно з пп. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України, постачання товарів — будь-яка передача права на розпорядження товарами як власником, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, що охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

У статтях 26 і 27 Директиви Ради 2006/112/ЄС з метою адекватного визначення постачання послуг наголошується на тому, що постачанням послуг за винагороду вважаються також:

а) використання платником податку товарів, що входять до складу його ділових активів, у приватних цілях або у приватних цілях його працівників, або, загалом, їх використання в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності, якщо ПДВ на такі товари повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання;

в) постачання послуг, здійснене безоплатно платником податку для власного приватного користування або приватного користування його працівниками, або, загалом, в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності.

Крім того, встановлюється, що для запобігання викривлення конкуренції держави-члени можуть вважати постачанням послуг за винагороду постачання платником податку послуги в цілях власної підприємницької діяльності, якщо ПДВ на таку послугу не підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання повним обсягом, коли б її постачав інший платник податку.

Стаття 186. Місце постачання товарів та послуг

186.1. Місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

186.1.1. Якщо постачання товарів здійснюється для споживання на борту морських та повітряних суден або у поїздах на ділянці пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, місцем постачання вважається пункт відправлення пасажирського транспортного засобу.

Ділянкою пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, вважається ділянка, на якій відбувається таке перевезення без зупинок за межами митної території України між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського транспортного засобу.

Пункт відправлення пасажирського транспортного засобу — перший пункт посадки пасажирів у межах митної території України, у разі потреби — після зупинки за межами митної території України.

Пункт прибуття транспортного засобу на митній території України — останній пункт на митній території України для посадки/висадки пасажирів на митній території України.

186.2. Місцем постачання послуг є:

186.2.1. місце фактичного постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;

в) послуг, пов’язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов’язані з рухомим майном;

186.2.2. фактичне місцезнаходження нерухомого майна, у тому числі що будується, для тих послуг, які пов’язані з нерухомим майном:

а) послуг агентств нерухомості;

б) послуг з підготовки та проведення будівельних робіт;

в) інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі що будується;

186.2.3. місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів.

186.3. Місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або — у разі відсутності такого місця — місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать:

а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);

б) рекламні послуги;

в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем;

(Підпункт «в» пункту 186.3 статті 186 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця;

ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів;

д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов’язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв’язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж;

е) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення;

є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

ж) надання транспортно-експедиторських послуг.

186.4. Місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

186.1. Оскільки ПДВ в Україні справляється за принципом країни призначення, тобто є податком на внутрішнє споживання, важливе значення для його ефективного адміністрування має визначення місця постачання товарів і послуг.

Визначення місця постачання товарів у цій статті відповідає його визначенню в пункті 6.4 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (за винятком визначення місця постачання товарів у разі продажу нерухомого майна, яке вилучено зі статті) та цілком узгоджується з відповідними нормами Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 31–32, 36–37).

186.2-186.4. На відміну від пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у цих пунктах:

місцем постачання послуг визначено місце реєстрації постачальника. У Законі, крім того, визначено місце постачання послуг, що надаються нерезидентами;

визначено місце постачання послуг, пов’язаних із рухомим майном і встановлено їх перелік;

уточнено місце постачання, яким визнано місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або — у разі відсутності такого місця — місце постійного чи переважного його проживання (в Законі — місце постійної адреси або постійного проживання) та розширено перелік послуг, для яких визначено таке місце постачання. До цього переліку додатково включено: надання персоналу, телекомунікаційні послуги, послуги радіомовлення та телевізійного мовлення, транспортно-експедиторські послуги, надання посередницьких послуг від свого імені, але за рахунок іншої особи. Водночас з переліку послуг надання в оренду (лізинг) рухомого майна, на які поширюється зазначене визначення місця постачання послуг, вилучено послуги надання в оренду (лізинг) транспортних засобів та банківських сейфів, тоді як у Законі останні включалися до переліку таких послуг; надання обов’язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю, надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

вилучено визначення місця постачання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об’єктів.

Таким чином, місцем постачання платником податку перерахованих у цьому пункті послуг визначається місце реєстрації як суб’єкта господарювання (місце постійного чи переважного проживання) особи, що є їх замовником (покупцем). Якщо замовником таких послуг є нерезидент України, який не має в Україні постійного представництва, місце постачання таких послуг знаходитиметься поза межами митної території України, і обсяг таких послуг не включатиметься до об’єкта оподаткування на підставі підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу. Якщо постачання таких послуг здійснюється на замовлення резидента України нерезидентом, або ж платником податку — резидентом, місцем постачання таких послуг буде митна територія України, і обсяг таких послуг підлягатиме оподаткуванню згідно з правилами, визначеними відповідними статтями розділу V Кодексу.

Відповідно до підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 розділу V Кодексу не є об’єктом оподаткування операції з постачання послуг, визначених у підпункті «в» пункту 186.3 статті 186 розділу V цього Кодексу.

У підпункті «в» пункту 186.3 статті 186 розділу V Кодексу визначені такі види послуг: консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем.

Підпунктом «в» пункту 186.3 статті 186 розділу V Кодексу також визначено не види діяльності платників податку, а перелік послуг, стосовно яких встановлено окремі правила визначення місця постачання послуг, і які крім того, згідно з підпунктом 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 розділу V Кодексу не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, а також те, що згідно з Кодексом платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання (стаття 36 розділу V Кодексу), платники податку повинні самостійно визначати і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом. При цьому, зважаючи на те, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (пункт 2 статті 3 Закону України від 16.07.99 р. № 996-ХIII «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон № 996), з урахуванням змін і доповнень), при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій платники повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку: превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996). Також слід враховувати умови, вказані в договорі про надання тієї чи іншої послуги, наявність у платника податку — виконавця послуги працівників відповідних кваліфікацій, відповідних основних фондів, дозволів, ліцензій тощо, та результати виконання послуг (акти, висновки, звіти чи інші документи, які відображають результат їх виконання).

Так, наприклад, консультаційна послуга може надаватись виключно з тих питань, які стосуються основної діяльності платника податку, яким надається консультація, а представник платника податку, який надає консультацію повинен мати відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень, про що має бути вказана відповідна інформація в консультаційному висновку, а до інженерних послуг може бути віднесена лише певна частина інжинірингових послуг, що можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень інженера.

Що стосується інжинірингових послуг, то відповідно до підпункту 14.1.85 пункту 14.1 статті 14 розділу II Кодексу інжиніринг — надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об’єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов’язаних із такими послугами (роботами).

Таким чином, перелік інжинірингових послуг обмежено переліком, визначеним підпунктом 14.1.85 пункту 14.1 статті 14 розділу II Кодексу, незалежно від наявності більш широких визначень цього терміну іншими юридично-правовими актами, а тому з метою застосування норм розділу V Кодексу до інжинірингових послуг можуть бути віднесені лише:

— в галузі будівництва: надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів;

— стосовно об’єктів техніки і технології: розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання таких об’єктів;

— під час здійснення монтажних та пусконалагоджувальних робіт — надання консультацій та авторський нагляд. При цьому самі монтажні та пусконалагоджувальні роботи, згідно з підпунктом 14.1.85 пункту 14.1 статті 14 розділу II Кодексу, під визначення терміну «інжиніринг» не підпадають.

У цілому визначення місця постачання послуг, встановлене цією статтею, узгоджується з відповідними положеннями Директиви Ради 2006/112/ ЄС (ст. 47, 52, 56).

Стаття 187. Дата виникнення податкових зобов’язань

187.1. Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

187.2. У разі постачання товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов’язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки. Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.

187.3. У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов’язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.

187.4. У разі якщо постачання товарів/послуг через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників національної валюти, датою збільшення податкових зобов’язань вважається дата постачання таких жетонів, карток або інших замінників національної валюти.

187.5. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов’язань вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

187.6. Датою виникнення податкових зобов’язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об’єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

187.7. Датою виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

187.8. Датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

187.9. Датою виникнення податкових зобов’язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) — це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

187.10. Платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості (далі — ЖЕКи), визначають дату виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту за касовим методом.

(Абзац перший пункту 187.10 статті 187 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

Зазначене правило визначення дати виникнення податкових зобов’язань поширюється також на операції з постачання зазначених товарів/послуг для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують такі товари/послуги, якщо вони зареєстровані як платники податку.

Для цілей цього пункту послугами, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, вважаються послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо- і теплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок.

187.11. Попередня (авансова) оплата вартості товарів, що експортуються чи імпортуються, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов’язань платника податку, такого експортера або імпортера.

187. Дата виникнення податкових зобов’язань у цій статті, як і в Законі України «Про податок на додану вартість», визначається за правилом першої події. Крім загального правила, і в Законі, і у статті Податкового кодексу України визначено особливості встановлення дати виникнення податкових зобов’язань при здійсненні певних операцій, зокрема:

постачання товарів або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата;

постачання товарів/послуг через торговельні автомати з використанням жетонів, карток або інших замінників національної валюти;

постачання товарів/послуг з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків;

операцій фінансової оренди (лізингу);

постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів;

ввезення товарів на митну територію України;

виконанні довгострокових договорів (контрактів).

Водночас у цій статті:

— встановлено дату визначення податкових зобов’язань у разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків;

— змінено дату виникнення податкових зобов’язань виконавця довгострокових договорів (контрактів). У пункті 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було встановлено, що цією датою є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту. Згідно з п. 187.9 ст. 187 Податкового кодексу України, — це дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами);

— надано право визначати дату виникнення податкових зобов’язань за касовим методом у разі, коли платники податку постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку.

Стаття 188. Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг

188.1. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку).

(Абзац перший пункту 188.1 статті 188 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011 та № 4014-VI від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов’язаній з постачальником особі, суб’єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

(Абзац п’ятий пункту 188.1 статті 188 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об’єкту лізингу.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

188.1. Цим пунктом встановлено порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість при постачанні товарів/послуг. База оподаткування є головною складовою всієї системи ПДВ. Її заниження є одним із поширених способів мінімізації податкових зобов’язань. Тому удосконалення порядку визначення бази оподаткування є центральною проблемою правового регулювання справляння ПДВ.

Для операцій постачання товарів/послуг, що здійснюються на митній території України, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку).

У цілому визначення бази оподаткування податком на додану вартість відповідає вимогам статей 72–78 Директиви Ради 2006/112/ЄС. Водночас при визначенні бази оподаткування Директивою не встановлюється ніяких винятків для акцизного податку з окремих підакцизних товарів. Так, у пп. (а) ст. 78 Директиви зазначається, що до бази оподаткування включаються податки, мита, збори та обов’язкові платежі за винятком самого ПДВ, а у ст. 84 наголошується на необхідності вживати державами-членами заходи для забезпечення того, щоб акцизний податок, який необхідно сплатити або був сплачений, включався до складу бази оподаткування згідно з підпунктом (а) першої частини статті 78. Пп. (b) ст. 78 Директиви також встановлюється, що до бази оподаткування ПДВ включаються побічні витрати, на кшталт витрат на сплату комісійних, пакування, перевезення та страхування, за які постачальник виставляє замовникові рахунок.

Відмінність між нормами Закону і Кодексу полягає в тому, що згідно із Законом частина правила «…не нижче звичайних цін» застосовувалася лише тоді, коли різниця між звичайною ціною і договірною (контрактною) вартістю перевищувала 20 % (звичайна ціна на товари (послуги) перевищувала на 20 % договірну (контрактну) вартість). Кодексом же передбачено, що звичайна ціна буде базою оподаткування в будь-якому випадку, якщо договірна (контрактна) вартість буде меншою за звичайну ціну, незважаючи на розмір такої різниці. Порядок визначення звичайних цін продовжує регламентуватися пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до набрання чинності статтею 39 Кодексу (до 1 січня 2013 року). Це визначено розділом XX Кодексу «Перехідні положення».

Для товарів, ввезених на митну територію України, база оподаткування визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів з урахуванням акцизного податку та ввізного мита. Основним методом визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, є її визначення за ціною договору (контракту). Крім того, застосовуються такі методи: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний метод (див. статтю 266 Митного кодексу України).

Цим пунктом встановлено особливості визначення бази оподаткування у разі, коли постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), у разі постачання необоротних активів, а також постачання товарів за договорами фінансового лізингу. У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов’язаній з постачальником особі, суб’єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

За звичайну ціну при постачанні товарів, ввезених на митну територію України, база їх оподаткування визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості таких товарів, але не нижче їх митної вартості (третій абзац пункту 188.1 статті 188 Кодексу). Окремо в Кодексі вказано, що при визначенні бази оподаткування товарів (послуг) до бази оподаткування не включаються кошти (товари чи послуги), які отримуються платниками у вигляді компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету. Ця норма не є новою, Законом передбачалося, що отримання таких компенсацій не є об’єктом оподаткування (підпункт 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону), але якщо порівнювати ці дві норми, то правило, визначене Кодексом, є таким, що більш коректно враховує особливість цих господарських операцій.

Стаття 189. Особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках

189.1. У разі постачання товарів/послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання, постачання товарів/послуг та виробничих основних засобів відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, використання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не у господарській діяльності, переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих основних засобів, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент переведення (постачання), а для товарів/послуг — не нижче цін придбання.

(Пункт 189.1 статті 189 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

189.2. Вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі якщо у строк більше ніж 12 календарних місяців з моменту надходження зворотної тари вона не повертається відправнику, вартість такої тари включається до бази оподаткування отримувача.

189.3. У разі якщо платник податку провадить підприємницьку діяльність з постачання вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих як платники податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку.

У випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання однорідних вживаних товарів, придбаних у фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому цим розділом.

Датою збільшення податкових зобов’язань платника податку є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 187.1 статті 187 цього Кодексу.

При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається:

для фізичної особи виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого засобу, розрахованої суб’єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону;

для платників податку виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Для цілей цього розділу:

вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.

Новими транспортними засобами вважаються:

а) наземний транспортний засіб — той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому має загальний наземний пробіг до 6 000 кілометрів;

б) судно — те, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому пройшло не більше 100 годин після першого введення його в експлуатацію;

в) літальний апарат — той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому його налітаний час до такої реєстрації не перевищує 40 годин після першого введення в експлуатацію. Налітаним вважається час, який розраховується від блок-часу зльоту літального апарата до блок-часу його приземлення;

однорідними товарами вважаються товари у значенні, визначеному розділом I цього Кодексу.

189.4. Базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов’язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/ послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Зазначений порядок дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту застосовується також на операції з примусового продажу арештованого майна органами юстиції.

189.5. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу, які були повернуті лізингоодержувачем, не зареєстрованим як платник податку у зв’язку з невиконанням умов такого договору, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів.

У разі постачання вживаних товарів, повернутих лізингоодержувачем не зареєстрованим як платник податку у зв’язку з невиконанням умов договору фінансового лізингу, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів.

(Пункт 189.5 статті 189 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

При цьому ціна продажу визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188 цього Кодексу, а ціна придбання визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об’єкта фінансового лізингу, що несплачені за такий об’єкт лізингу на дату такого повернення.

189.6. Норми пунктів 189.3-189.5 цієї статті не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або з ввезення на митну територію України товарів у межах зазначених договорів.

189.7. У разі якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об’єктом оподаткування згідно із статтею 185 цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов’язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі — вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому пунктом 188.1 статті 188 цього Кодексу, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями — така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

189.8. На номінал векселя, у тому числі без урахування дисконтів або з урахуванням процентів, податкові зобов’язання не нараховуються.

189.9. У разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

(Пункт 189.9 статті 189 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

189.10. У разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов’язання.

189.11. У разі умовного постачання товарів базою оподаткування є звичайна ціна відповідних товарів чи необоротних активів.

189.12. У випадках, коли платник податку здійснює операції з постачання особам, які не зареєстровані як платники податку, сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, раніше придбаних (заготовлених) таким платником податку у фізичних осіб, які не є платниками цього податку, об’єктом оподаткування є торгова націнка (надбавка), встановлена таким платником податку.

189.1. Для унеможливлення зменшення податкових зобов’язань, цим пунктом встановлено правову норму щодо визначення бази оподаткування ПДВ для операцій, що виходять за межі господарських операцій з постачання товарів/послуг, визначених у статті 188. База оподаткування визначається, виходячи з їх балансової вартості на момент переведення (постачання), а для товарів/послуг — не нижче цін придбання, для таких операцій: постачання товарів/послуг та виробничих основних засобів відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, використання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не у господарській діяльності, переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих основних засобів.

189.2. За усталеною практикою вартість зворотної (заставної) тари не включається до бази оподаткування ПДВ. Ця норма відповідає вимогам ст. 92 Директиви Ради 2006/112/ЄС. Згідно з цією статтею стосовно витрат на пакувальний матеріал, який підлягає поверненню, держава-член може вжити один із таких заходів: а) виключити їх зі складу бази оподаткування та вжити заходів, необхідних для забезпечення коригування зазначеної суми в разі неповернення пакувального матеріалу; б) включити їх до складу бази оподаткування та вжити заходів, необхідних для забезпечення коригування зазначеної суми в разі повернення пакувального матеріалу.

189.3. Пунктом встановлено правила оподаткування вживаних товарів, що були в користуванні не менше року. До вживаних товарів також віднесено транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.

Базою оподаткування є:

— комісійна винагорода — у разі коли платник ПДВ провадить підприємницьку діяльність з постачання вживаних товарів, придбаних в осіб, не зареєстрованих платниками податку; або

— позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання вживаних товарів — у разі коли платник ПДВ здійснює діяльність з постачання однорідних вживаних товарів, придбаних у фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, в межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари.

При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається: для фізичної особи, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче ніж оціночна вартість такого засобу, розрахована суб’єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до законодавства; для платників ПДВ, виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни. Встановлені обмеження спрямовані на створення умов, що унеможливлюють заниження бази оподаткування.

Норми цього пункту не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або із ввезення на митну територію України товарів у межах договорів фінансового лізингу.

189.4. Для товарів/послуг, що передаються/отримуються в межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління базою оподаткування є вартість постачання цих товарів, визначена у загальному порядку. Дата збільшення податкових зобов’язань та податкового кредиту визначається на загальних підставах, навіть за відсутності переходу права власності на такі товари/послуги.

Норми цього пункту не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або із ввезення на митну територію України товарів у межах договорів фінансового лізингу.

189.5. Цим пунктом визначено базу оподаткування за умови невиконання договору фінансового лізингу, коли лізингоодержувач, не зареєстрований як платник ПДВ, повернув товари, отримані за договором фінансового лізингу. У такому випадку базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів. У разі постачання вживаних товарів, повернутих лізингоодержувачем, не зареєстрованим як платник податку, у зв’язку з невиконанням умов договору фінансового лізингу, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів.

189.6. Норми пунктів 189.3-189.5 цієї статті не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України або з ввезення на митну територію України товарів у межах договорів фінансового лізингу.

189.7. Якщо платник ПДВ здійснює операції з постачання товарів/послуг з використанням боргових зобов’язань (далі — вексель) покупця, випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів (крім ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених із них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При визначенні бази оподаткування не враховуються дисконти або інші знижки з номіналу такого векселя. За процентними векселями базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або тих, що повинні бути нараховані на суму такого векселя. Таким чином, законодавець створює умови, які унеможливлюють зменшення бази оподаткування при здійсненні платником ПДВ операцій з постачання товарів/послуг із використанням боргових зобов’язань покупця.

189.8. Об’єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів/ послуг, а не використання інструментів розрахунку за цими операціями. Саме тому на такі інструменти податкові зобов’язання не нараховуються.

189.9. Податкові зобов’язання платника ПДВ виникають, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Виникнення податкових зобов’язань за такими операціями пояснюється необхідністю попередження їх використання для ухилення від сплати податку.

Якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів в інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, то податкові зобов’язання не виникають, оскільки за економічним змістом такі операції не є операціями з постачання товарів.

189.10. У разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов’язання.

189.11. У разі умовного постачання товарів базою оподаткування є звичайна ціна відповідних товарів чи необоротних активів.

Стаття 190. Порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України

190.1. Базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

При визначенні бази оподаткування перерахунок іноземної валюти в національну валюту здійснюється за офіційним курсом національної валюти до цієї валюти, встановленим Національним банком України, що діє на день подання митної декларації для митного оформлення, а в разі нарахування суми податкового зобов’язання митним органом у випадках, коли митна декларація не подавалася, — на день визначення податкового зобов’язання.

190.2. Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Ст. 190 встановлює загальні принципи визначення бази оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України, та послуг, що поставляються нерезидентами на митній території України. У разі ввезення товарів на митну територію України оподаткування здійснюється залежно від митного режиму (митні режими імпорту, реімпорту, тимчасового ввезення, митного складу, знищення або зруйнування, магазину безмитної торгівлі, транзиту, відмови на користь держави тощо). Порядок оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України встановлено статтею 206 Кодексу (див. коментар до статті 206 розділу V Кодексу).

Відповідно до статті 5 Митного кодексу України, територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України. Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон та меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України (ст. 6 Митного кодексу України).

190.1. Згідно із загальним порядком визначення бази оподаткування ПДВ, який встановлено ст. 188 Кодексу, при ввезенні товарів на митну територію України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України (ст. 259–273), з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом. Такий порядок визначення бази оподаткування ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України відповідає вимогам статті 86 Директиви Ради 2006/112/ЄС.

190.2. Постачанням послуг є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Базою оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами на митній території України, є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства.

Стаття 191. Особливості визначення бази оподаткування для готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини нерезидента, у разі її постачання на митній території України

191.1. База оподаткування при митному оформленні давальницької сировини або готової продукції, отриманої українським виконавцем як оплата за постачання послуг з переробки, визначається з урахуванням положень статті 190 цього Кодексу.

191.2. База оподаткування в разі постачання на митній території України готової продукції, отриманої як оплата за постачання послуг з переробки, визначається згідно із статтею 188 цього Кодексу.

Операції з давальницькою сировиною нерезидента регулюються Митним кодексом України, Законом України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», іншими нормативно-правовими актами. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше 20 відсотків загальної вартості готової продукції (див. коментар до пп. 14.1.135 ст. 14 розділу I Кодексу).

Давальницька сировина нерезидента розміщується у митному режимі переробки на митній території України. Норми і правила такого режиму встановлені у главі 38 Митного кодексу України. Згідно із митним режимом переробки, ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

Митні органи здійснюють контроль за обов’язковим обсягом виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів на митній території України. Дані про обов’язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) на переробку товарів на митній території України. Умови реалізації продуктів переробки визначені статтею 236 Митного кодексу України. Якщо умовами переробки на митній території України товарів, що походять з інших країн, передбачено проведення розрахунків частиною продуктів їх переробки, такі продукти повинні бути оформлені як ввезені на митну територію України в режимі імпорту зі справлянням усіх належних податків і зборів та застосуванням відповідних заходів нетарифного регулювання відповідно до законодавства.

191.1. Базою оподаткування при митному оформленні давальницької сировини або готової продукції, отриманої українським виконавцем в оплату за постачання послуг із переробки, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної вартості цих товарів, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів/послуг згідно із законодавством.

191.2. Розрахунки за переробку давальницької сировини нерезидента можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини або готової продукції. Розрахунки за переробку давальницької сировини, яка відноситься до 1-24 груп згідно з УКТ ЗЕД, провадяться виключно у грошовій формі. Якщо розрахунок здійснено у вигляді готової продукції, отриманої в оплату за постачання послуг з переробки, то у виконавця виникають податкові зобов’язання щодо сплати ПДВ. База оподаткування готової продукції, отриманої виконавцем в оплату за постачання послуг з переробки давальницької сировини нерезидента, у разі постачання на митній території України визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості такої готової продукції, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів (крім ПДВ). На митній території України заборонена реалізація готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, яка відноситься до 1-24 груп згідно з УКТ ЗЕД, у т. ч. продукції, отриманої як розрахунки за переробку давальницької сировини.

Стаття 192. Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту)

192.1. Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

(Пункт 192.1 статті 192 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

192.1.1. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку — постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів/ послуг.

192.1.2. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку — постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

192.2. Норма пункту 192.1 цієї статті не поширюється на випадки, коли постачальник товарів/послуг не є платником податку на кінець звітного (податкового) періоду, в якому був проведений такий перерахунок.

Зменшення суми податкових зобов’язань платника податку — постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов’язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору.

192.3. Результат перерахунку податкових зобов’язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

Ст. 192 встановлює певні особливості визначення бази оподаткування ПДВ за умови будь-якої зміни компенсації вартості товарів/послуг, що відбулася вже після їх постачання. До таких умов віднесено, зокрема, наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг. Порядок коригування суми податкових зобов’язань та податкового кредиту у разі зміни компенсації вартості товарів/ послуг, що відбулася вже після їх постачання, встановлений цією статтею, відповідає порядку, визначеному п. 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

192.1. Згідно з пунктом цієї статті, якщо внаслідок перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника ПДВ — постачальника, то постачальник, відповідно, зменшує суму податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку. Отримувач, відповідно, зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він зареєстрований як платник ПДВ на дату проведення коригування, а також формував податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів (послуг).

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника ПДВ — постачальника, то постачальник, відповідно, збільшує суму податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку. Отримувач, відповідно, збільшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він зареєстрований як платник ПДВ на дату проведення перерахунку, та за умови дотримання правил щодо формування податкового кредиту, встановлених ст. 198 розділу V Кодексу.

192.2. Відповідно до даного пункту зменшення суми податкових зобов’язань платника ПДВ — постачальника при зміні компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, які не були платниками цього податку на момент такої поставки, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, в тому числі при перегляді цін, пов’язаних із гарантійними замінами товарів або низькоякісних товарів, відповідно, до закону або договору.

Стаття 193. Розміри ставок податку

193.1. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 17 відсотків;

б) 0 відсотків.

193.1. Цією статтею збережено дві ставки податку, що свідчить про відмову використовувати в Україні знижені ставки, як це відбувається в більшості європейських країн. Така відмова дозволяє уникнути ускладнення адміністрування податку та загострення проблем із його відшкодуванням.

Порівняно з попереднім законодавством передбачено зниження основної ставки податку з 20 до 17 % з 1 січня 2014 року. Встановлена ставка відповідає вимогам ст. 197 Директиви Ради 2006/112/ЄС, згідно з якими з 1 січня 2006 року до 31 грудня 2010 року стандартна (основна) ставка податку у країнах-членах ЄС не може бути меншою від 15 %.

Стаття 194. Операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою

194.1. Операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

194.1.1. Податок становить 17 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

194.1. Цією статтею визначено, які операції оподатковуються за основною ставкою податку, та встановлено, що податок на додану вартість додається до ціни товарів/ послуг.

Стаття 195. Операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою

195.1. За нульовою ставкою оподатковуються операції з:

195.1.1. експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства;

195.1.2. постачання товарів:

а) для заправки або забезпечення морських суден, що:

використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомоги в нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу Військово-Морських Сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

б) для заправки або забезпечення повітряних суден, що: виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу Повітряних Сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

в) для заправки (дозаправки) та забезпечення космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників Землі;

г) для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством;

ґ) постачання товарів/послуг підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (магазинах безмитної торгівлі (безмитних магазинах)), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Постачання товарів/послуг магазинами безмитної торгівлі (безмитними магазинами) може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та знаходяться поза митними кордонами України. Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення норм цього підпункту тягне за собою відповідальність, встановлену Законом.

Товари, придбані у безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому для оподаткування операцій з імпорту;

195.1.3. постачання таких послуг:

а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом;

б) послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом.

До робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів — монтаж, збирання, монтування та налагодження, у результаті чого створюються інші товари, у тому числі постачання послуг з переробки давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об’єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об’єкта;

в) послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси.

До послуг з обслуговування повітряних суден, які виконують міжнародні рейси, відносяться послуги, які комплексно необхідні та безпосередньо пов’язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме:

обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повітряного судна);

послуги з наземного обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропортах;

оренда аеропортових приміщень у частині використання для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійки реєстрації та інші службові приміщення, які орендуються авіаперевізниками, що виконують міжнародні рейси);

послуги персоналу з обслуговування повітряних суден.

195.2. У разі якщо операції з постачання товарів звільнено від оподаткування на митній території України відповідно до положення цього розділу, до операцій з експорту таких товарів (супутніх послуг) застосовується нульова ставка.

Особливістю оподаткування операцій із постачання товарів/послуг за нульовою ставкою є те, що таке оподаткування дає право платникам податку, що здійснюють ці операції, на бюджетне відшкодування суми податку, сплаченої в ціні придбаних матеріальних ресурсів і віднесеної до податкового кредиту. Директивою Ради 2006/112/ЄС нульову ставку податку не передбачено. Однак щодо частини операцій, звільнених від оподаткування, передбачено право відносити на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, сплачений на попередніх етапах, отже, передбачено право на бюджетне відшкодування. Таке звільнення з відшкодуванням є аналогом нульової ставки ПДВ.

195.1. Операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, включають у себе три види операцій: операції з експорту товарів (супутніх послуг); операції з постачання товарів для заправки або забезпечення морських і повітряних суден, що виконують міжнародні рейси, перевезення пасажирів і вантажів, риболовецьку та іншу господарську діяльність, що провадиться за межами територіальних вод України, космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників землі, для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, постачання товарів/послуг підприємствами роздрібної торгівлі, розташованими на території України в зонах митного контролю (магазинах безмитної торгівлі); постачання послуг, зокрема міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів усіма видами транспорту в обох напрямах (за межі митної території України та із-за меж митної території України), послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси. Усі ці операції у країнах ЄС звільняються від оподаткування з відшкодуванням.

195.2. На відміну від попереднього законодавства, яким встановлювалося, що нульова ставка не застосовувалася при експорті товарів (супутніх послуг), якщо товари звільнялися від оподаткування, цим пунктом передбачено застосування до операцій з експорту таких товарів нульової ставки податку.

Стаття 196. Операції, що не є об’єктом оподаткування

196.1. Не є об’єктом оподаткування операції з:

196.1.1. випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені

в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

(Абзац перший підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків дорожніх, банківських та іменних чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток, а також ювілейних і пам’ятних монет, які реалізуються для нумізматичних цілей та інших товарів/послуг, за які стягується окрема плата у вигляді фіксованої суми або відсотка;

196.1.2. передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;

(Абзац перший підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг;

(Абзац другий підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу;

(Абзац третій підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або в забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого

майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України;

грошових виплат основної суми консолідованого іпотечного боргу та процентів, нарахованих на неї, об’єднання та/або купівлі (продажу) консолідованого іпотечного боргу, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такого консолідованого іпотечного боргу відповідно до закону резидентом або на його користь;

196.1.3. надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів;

надання послуг із загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування), недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів та рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів;

196.1.4. обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та погашення лотерейних білетів державних грошових лотерей, інших документів, що засвідчують право участі в державних грошових лотереях; виплати грошових виграшів (призів) і грошових винагород; постачання негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість;

196.1.5. надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з Державною податковою службою України;

(Абзац перший підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи;

196.1.6. виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі);

виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом;

надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/ або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв’язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями;

196.1.7. реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб.

При здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається постачанням таких товарів (робіт, послуг);

196.1.8. постачання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти;

196.1.9. надання банками (фінансовими установами) послуг у межах управління фондами банківського управління, фондами операцій з нерухомістю, фондами фінансування будівництва (в тому числі за перерахування коштів на фінансування будівництва із фонду фінансування будівництва), за здійснення платежів за іпотечними сертифікатами відповідно до законодавства;

196.1.10. оплати третейського збору та відшкодування інших витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону;

196.1.11. надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень;

196.1.12. вивезення товарів за межі митного кордону України у митному режимі тимчасового вивезення згідно з положеннями глави 34 Митного кодексу України або у митному режимі переробки згідно з положеннями глави 39 Митного кодексу України, у тому числі об’єктів оперативного лізингу або транспортних засобів з метою їх ремонту;

196.1.13. постачання товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі відмови на користь держави згідно з положеннями глави 41 Митного кодексу України. Подальше постачання таких товарів (супутніх послуг) на митній території України або за її межі оподатковується за відповідними ставками податку, визначеними у статті 193 цього Кодексу.

(Підпункт 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 виключено на підставі Закону № 3387-VI від 19.05.2011)

Відповідно до українського законодавства операції, що не оподатковуються податком на додану вартість, можна поділити на два види: операції, які не оподатковуються, оскільки не є об’єктом оподаткування, та операції, що звільняються від оподаткування. Стаття 196 визначає перелік операцій, що не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. Правові норми статті 196 в основному відтворюють положення попереднього податкового законодавства (пункт 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»). Водночас вона містить нові правові норми.

Порівняно з попереднім податковим законодавством з переліку операцій, що не є об’єктом оподаткування, вилучено операції з:

— імпорту майна як технічної або благодійної (гуманітарної) допомоги згідно з нормами міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України або відповідно до Закону. З дати набрання чинності Кодексом такі операції звільнено від оподаткування (п. 197.10 ст. 197 V розділу Кодексу);

— оплати вартості державних платних послуг, що надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо. Вказані операції віднесено до звільнених від оподаткування операцій (пп. 197.1.18 п. 197.1 ст. 197 розділу V Кодексу);

— поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвіла) іншому платнику податку;

— безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об’єктів усіх форм власності, що перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника, якщо такі операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Такі операції віднесено до звільнених від оподаткування операцій (пп.197.1.16 п.197.1 ст.197 розділу V Кодексу).

196.1.1. Цим підпунктом до операцій, що не є об’єктом оподаткування, віднесено операції з цінними паперами, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

196.1.2. До операцій, що не є об’єктом оподаткування, підпунктом віднесено операції передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також лізинг (оренду), заставу (іпотеку), а також повернення майна із схову його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю). Виняток становлять операції передачі майна у фінансовий лізинг. До операцій, що не є об’єктом оподаткування у межах договору фінансового лізингу, включено лише операції нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу. При цьому Кодекс скасовує обмеження щодо суми нарахованих і сплачених процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу, яка дозволяє відносити такі операції до тих, що не є об’єктом оподаткування.

Відповідно до абзацу 3 пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначена сума не повинна була перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.

Нова норма Кодексу сприяє розвитку операцій фінансового лізингу в Україні та відповідає вимогам Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.2006 про спільну систему податку на додану вартість.

196.1.3. Не є об’єктом оподаткування також операції з надання послуг зі страхування, співстрахування або перестрахування, а також надання послуг із загальнообов’язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів. Статтею 135 Директиви Ради 2006/112/ЄС операції страхування та перестрахування, включаючи пов’язані з ними послуги, що надаються страховими брокерами та страховими агентами, віднесені до операцій, звільнених від оподаткування.

З урахуванням зростання масштабів недержавного пенсійного забезпечення та з метою покращання адміністрування недержавних пенсійних фондів до операцій, що не є об’єктом оподаткування, у Кодексі додано операції з обслуговування рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів.

Фонд банківського управління — це кошти учасників фондів банківського управління та інші активи, що перебувають у довірчому управлінні уповноваженого банку. Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» фонди банківського управління поряд із недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банками уповноважені здійснювати недержавне пенсійне забезпечення.

Згідно з пп. 3.2.3. Закону України «Про податок на додану вартість», зазначені операції не відносилися до таких, що не є об’єктом оподаткування, оскільки вони на той час не набули поширення.

196.1.4. Цим підпунктом до операцій, що не є об’єктом оподаткування, включено операції з обігу валютних цінностей, банківських металів, банкнот, монет, випуску, обігу та погашення лотерейних білетів державних грошових лотерей, виплати грошових виграшів і грошових винагород, постачання негашених поштових марок, конвертів, листівок. При цьому, крім випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, до операцій, що не є об’єктом оподаткування, включено положення «інших документів, що засвідчують право участі у державних лотереях».

На відміну від пп. 3.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість» з переліку операцій, що не є об’єктом оподаткування, вилучено прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для використання у гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні. Законодавець врахував, що гральний бізнес заборонений в Україні відповідно до ст. 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» (набрав чинності 25.06.2009 р.). Згідно з ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону під гральним бізнесом розуміється діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерских конторах і в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку.

Операції, аналогічні зазначеним у пп. 196.1.4, а саме пов’язані з валютою, банкнотами й монетами, що використовуються як законний засіб платежу, за винятком предметів колекціонування, а також парі, лотереї та інші форми грального бізнесу на умовах та з урахуванням обмежень, установлених кожною державою-членом, відповідно до ст. 135 Директиви Ради 2006/112/ЄС, не оподатковуються і в країнах ЄС.

196.1.5. Цим підпунктом до операцій, що не є об’єктом оподаткування, згідно з вимогами ст. 135 Директиви Ради 2006/112/ЄС (за винятком того, що у зазначеній Директиві такі операції належать до звільнених від оподаткування), включено операції, пов’язані з договорами позики, депозиту, вкладу, управління коштами та цінними паперами, торгівлі борговими зобов’язаннями тощо. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування, що не є об’єктом оподаткування, визначається Національним банком України за погодженням з Державною податковою службою України.

196.1.6. Зазначеним підпунктом до операцій, що не є об’єктом оподаткування ПДВ, віднесено операції, пов’язані з виплатами у грошовій формі, зокрема заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, а також дивідендів, роялті, або у вигляді цінних паперів, що здійснюються емітентом, та надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями.

196.1.7. Цим підпунктом встановлено, що операції щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення) юридичних осіб не є об’єктом оподаткування ПДВ. Раніше такої правової норми не існувало. Органи державної податкової служби до операцій щодо реорганізації юридичних осіб застосовували норми пп. 3.2.8 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначав правовий режим поставок за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвіла) іншому платнику податку. Така практика правозастосування зумовлювала певні непорозуміння між органами державної податкової служби і платниками ПДВ. Кодекс ліквідував прогалину у законодавстві, встановивши чітку норму щодо оподаткування операцій щодо реорганізації юридичних осіб.

196.1.8. Згідно з цим підпунктом встановлено, що не є об’єктом оподаткування операції з постачання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти.

196.1.9. У цьому підпункті віднесено до переліку операцій, що не є об’єктом оподаткування, операції з надання банками послуг у межах управління фондами банківського управління, фондами операцій з нерухомістю та фондами управляння будівництва.

196.1.10. Цим підпунктом встановлено, що операції з оплати третейського збору та відшкодування інших витрат, пов’язаних із вирішенням спору третейським судом, відповідно до Закону, не є об’єктом оподаткування.

196.1.11. Кодексом зазначені операції віднесено до таких, що не є об’єктом оподаткування. Відповідно до усталеної міжнародної практики операції з надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їх багажу, вантажів чи міжнародних відправлень, звільняються від оподаткування.

196.1.12. Згідно з цим підпунктом не є об’єктом оподаткування операції з вивезення товарів за межі митного кордону України у митному режимі тимчасового вивезення або у митному режимі переробки.

Відповідно до положень глави 34 Митного кодексу України тимчасове вивезення — митний режим, відповідно до якого товари можуть вивозитися за межі митної території України з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

Переробка за межами митної території України, згідно з положеннями глави 39 Митного кодексу України, — митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну. Строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом під час видачі дозволу підприємству-резиденту, виходячи з тривалості процесу переробки товарів, але, як правило, не може бути більшим, ніж 90 днів.

196.1.13. Цим підпунктом до операцій, що не є об’єктом оподаткування, включено постачання товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі відмови на користь держави.

Згідно з положеннями глави 41 Митного кодексу України відмова на користь держави — митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування

197.1. Звільняються від оподаткування операції з:

197.1.1. постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

197.1.2. постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами, у тому числі навчання аспірантів і докторантів, навчальними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також послуг з виховання та навчання дітей у будинках культури, дитячих музичних, художніх, спортивних школах і клубах, школах мистецтв та послуг з проживання учнів або студентів у гуртожитках. До таких послуг належать послуги з:

а) виховання та навчання дітей, які постачаються дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури (гра на музичних інструментах, хореографія, образотворче мистецтво, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп’ютерного навчання);

б) утримання, виховання та навчання дітей у дошкільних навчальних закладах як у межах обсягу, установленого навчальними планами і програмами, так і понад зазначений обсяг;

в) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІІ ступенів;

г) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються професійно-технічними навчальними закладами;

ґ) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються вищими навчальними закладами І-IV рівнів акредитації, у тому числі для здобуття іншої вищої та післядипломної освіти;

д) навчання слухачів підготовчих відділень вищих навчальних закладів;

е) повторного вивчення відрахованими студентами (курсантами) окремих дисциплін і курсів з подальшим складенням іспитів;

є) навчання аспірантів і докторантів;

ж) приймання кандидатських іспитів;

з) надання наукових консультацій для осіб, які підвищують кваліфікацію самостійно;

и) довузівської підготовки;

і) проведення лекцій з питань науки і техніки, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, правових знань, туризму і краєзнавства;

ї) надання консультацій для учнів, вихованців, студентів, курсантів понад обсяги, встановлені навчальними планами і програмами, для аспірантів, докторантів;

й) організації літніх мовних курсів, шкіл, семінарів; групових та індивідуальних занять фізичною культурою та спортом на стадіонах, у спортивних залах і плавальних басейнах, на тенісних кортах для дітей, учнів і студентів;

197.1.3. постачання:

а) технічних та інших засобів реабілітації (крім автомобілів), послуги з їх ремонту та доставки; товарів спеціального призначення, у тому числі виробів медичного призначення для індивідуального користування, для інвалідів та інших пільгових категорій населення, визначених законодавством України за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

б) комплектуючих і напівфабрикатів для виготовлення технічних та інших засобів реабілітації (крім автомобілів), товарів спеціального призначення, у тому числі виробів медичного призначення для індивідуального користування, для інвалідів та інших пільгових категорій населення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

в) легкових автомобілів для інвалідів уповноваженому органу виконавчої влади з їх оплатою за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та коштів фондів загальнообов’язкового державного страхування, а також операції з їх безоплатної передачі інвалідам;

197.1.4. постачання послуг із доставки пенсій, страхових виплат та грошової допомоги населенню (незалежно від способу доставки) на всіх етапах доставки до кінцевого споживача;

197.1.5. постачання послуг з охорони здоров’я закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім таких послуг:

а) надання косметологічної допомоги, крім тієї, що надається за медичними показаннями;

б) масаж для зміцнення здоров’я дорослого населення, корекції осанки тощо;

в) проведення профілактичних медичних оглядів із підготовкою висновку про стан здоров’я на прохання громадян;

г) проведення гігієнічної експертизи проектних матеріалів та попередніх проектних пропозицій, у тому числі щодо розміщення об’єкта, а також нормативної документації на нові технології виробництва продукції та нові види продукції за заявкою замовника, гігієнічна оцінка зразків нових видів продукції;

ґ) надання консультаційної допомоги з питань проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;

д) обстеження за заявкою замовника об’єктів, що будуються, реконструюються або функціонують, з метою їх відповідності санітарному законодавству;

е) проведення за заявкою замовника токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних, фізіологічних та інших обстежень з метою визначення безпеки продукції для здоров’я людини;

є) видача суб’єктам господарювання дозволів на виробництво, використання, транспортування, зберігання, реалізацію, захоронення, знищення, утилізацію продукції і речовин вітчизняного та імпортного виробництва, що потенційно небезпечні для здоров’я людини;

ж) надання юридичним і фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров’я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

з) проведення медичного огляду осіб для видачі:

дозволу на право отримання та носіння зброї громадянам, крім військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї якими передбачено законодавством;

відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають у зарубіжних країнах, оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у службові відрядження (крім державних службовців, робота яких пов’язана з такими виїздами і які мають відповідні медичні документи);

посвідчення водія транспортного засобу;

и) медичне обслуговування з’їздів, конференцій, симпозіумів, фестивалів, нарад, змагань тощо;

і) медичне обслуговування громадян за їх бажанням у медичних закладах із поліпшеним сервісним обслуговуванням;

ї) організація медичного контролю осіб, які займаються фізичною культурою і спортом в оздоровчих закладах;

й) проведення профілактичних щеплень громадянам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у туристичні подорожі (крім тих, що від’їжджають на лікування та в службові відрядження);

к) складення за заявками замовників санітарних паспортів радіотехнічних об’єктів та проведення досліджень для їх підтвердження;

л) проведення за заявками замовників державної санітарно-гігієнічної експертизи з акредитації та атестації підприємств, установ, організацій на право проведення токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних та інших досліджень;

м) визначення за заявками замовника шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, технологічного та трудового процесів, проведення досліджень для розробки засобів і заходів щодо усунення або зменшення їх небезпечної дії;

н) навчання за заявками замовників на робочих місцях фахівців підприємств, установ, організацій в установах санітарно-епідеміологічної служби, державних науково-дослідних інститутах гігієнічного та епідеміологічного профілю, а також фахівців підприємств, установ, організацій, проведення санітарно-гігієнічних та бактеріологічних досліджень;

о) надання за заявками замовників послуг з організації роботи відомчих санітарних лабораторій, оснащення їх медичною технікою (обладнанням, апаратурою, приладами); навчання на місці фахівців таких лабораторій методики проведення санітарно-гігієнічних досліджень;

197.1.6. постачання реабілітаційних послуг інвалідам, дітям-інвалідам, а також постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років, інвалідів, дітей-інвалідів;

197.1.7. постачання послуг з:

а) утримання дітей у дошкільних навчально-виховних закладах, школах-інтернатах;

б) утримання осіб у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатах, реабілітаційних установах, територіальних центрах соціального обслуговування (надання соціальних послуг);

в) харчування та облаштування на нічліг та надання інших соціальних послуг бездомним громадянам у центрах обліку, закладах соціального захисту для бездомних громадян, а також особам, звільненим з місць позбавлення волі, у центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

г) харчування дітей у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах та громадян у закладах охорони здоров’я. Порядок надання таких послуг затверджується Кабінетом Міністрів України;

(Підпункт «г» підпункту 197.1.7 пункту 197.1 статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

ґ) харчування, забезпечення майном, комунально-побутовими та іншими послугами, що надаються особам, які утримуються в установах пенітенціарної системи, а саме:

харчування, у тому числі приготування їжі;

забезпечення одягом, білизною, взуттям та постільними речами;

користування кімнатами тривалих побачень;

послуги поштового та телефонно-телеграфного зв’язку;

постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності;

ремонт взуття та одягу;

додаткове медичне обслуговування;

банно-пральні послуги;

прокат кіно- та відеофільмів, культурно-освітні заходи;

д) харчування, забезпечення майном, комунально-побутовими та іншими соціальними послугами за рахунок державних коштів, що надаються особам, які утримуються в реабілітаційних установах, територіальних центрах соціального обслуговування (надання соціальних послуг), установах, підприємствах, організаціях всеукраїнських громадських організацій інвалідів та їх спілок, які займаються реабілітацією, оздоровленням та фізкультурно-спортивною діяльністю, центрах обліку та закладах соціального захисту для бездомних громадян, центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, санаторіях для ветеранів та інвалідів, будинках-інтернатах для громадян похилого віку, інвалідів та дітей-інвалідів, психоневрологічних та спеціалізованих будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатах;

197.1.8. постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.

Ця норма не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

197.1.9. постачання релігійними організаціями культових послуг та предметів культового призначення за переліком, а саме:

а) культові послуги: хрещення, укладення церковного шлюбу, похорони, молебень, панахида, освячення (помешкань, автомобілів тощо), обрізання, перше причастя, бар-міцво (повноліття);

б) предмети культового призначення: свічки, ікони (образи), хрести (натільні, погребальні, вівтарні, требні, водосвятні, ієрейські, з прикрасами тощо), вервиці, покривала (вівтарні, погребальні тощо), медальйони з релігійною символікою, вугілля кадильне, ладан, лампадне масло, миро, лампади, кадила, підсвічники (семисвічники, трисвічники пасхальні тощо), плащаниці, облачення священнослужителів (ризи, підризники, воздухи, орлиці, стихарі, скуфії, митри, камілавки тощо), вінці, граматки, приладдя для хрещення (хрестильна скринька), дароносиці, дарохранильниці (реліквіарії), купелі, печатки для просфор, кропила, копія, стрючці, чаші (потирі), блюдця, звіздиці, лжиці, ковшики, дискоси, поплавки, дзвони, органи, фісгармонії, прохідні молитви, пояс «живий в помощі», мезузи, талеси, тфіліни (філактерії), скульптурні зображення святих, хоругви, фани, маца, проскури, облатки, богослужбова література;

197.1.10. постачання послуг з поховання та постачання ритуальних товарів державними та комунальними службами, а саме:

а) виклик агента ритуальної служби для оформлення замовлення на організацію та проведення поховання;

б) оформлення медичної довідки про причини смерті;

в) доставка замовникові ритуальних атрибутів для організації поховання;

г) навантаження, розвантаження та перенесення ритуальних атрибутів;

ґ) транспортні послуги, що надаються у процесі організації поховання;

д) продаж стандартної труни;

е) продаж контейнера для перевезення оцинкованої труни; запаювання оцинкованої труни;

є) утримання тіл померлих у холодильних камерах понад норму перебування (після смерті у лікувальному закладі, а також тих, що померли вдома чи інших місцях);

ж) послуги з підготовки тіла покійного до поховання або кремації (послуги перукаря та косметолога, обмивання, бальзамування, укладання в труну);

з) копання могили;

и) перенесення труни з тілом покійного (додому, до квартири в багатоповерховому будинку, до моргу; з дому, квартири, моргу тощо до місця поховання);

і) музичний супровід обряду поховання;

ї) проведення громадянської панахиди;

й) послуги організатора обряду поховання;

к) виготовлення та встановлення металевої намогильної таблички, хреста, надголовника або тимчасового пам’ятного знака;

л) продаж стандартних похоронних вінків і траурних стрічок для них;

м) організація відправлення труни з тілом покійного чи урни з прахом покійного за кордон;

н) у разі проведення підпоховання в могилу послуги з демонтажу елементів існуючого надгробка (пам’ятника) та їх установка;

о) написання тексту на траурній стрічці;

п) кремація;

р) продаж урни;

с) продаж кубка для урни;

т) поховання урни з прахом у могилу, у колумбарії, розвіювання праху;

197.1.11. звільнення, зазначені у підпункті 197.1.10 цього пункту, не поширюються на операції з постачання послуг з поховання та кремації трупів тварин і пов’язану з цим діяльність;

197.1.12. безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності.

Безкоштовна передача рухомого складу між підприємствами в межах залізниці проводиться за поданням начальника залізниці на основі рішення Укрзалізниці, а в межах Укрзалізниці — згідно з наказом її генерального директора. Безкоштовна передача рухомого складу оформляється актом приймання-передачі відповідно до законодавства.

Безкоштовна передача здійснюється в разі:

виробничої потреби у зв’язку з єдиним технологічним процесом;

розподілу рухомого складу у зв’язку з реструктуризацією галузі та ліквідацією окремих підрозділів.

У разі якщо на дату проведення операцій з безоплатної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності податкові зобов’язання не виникають. При цьому залізниці або підприємства залізничного транспорту, які безоплатно передають рухомий склад, коригування сум податкового кредиту не провадять;

(Абзац шостий підпункту 197.1.12 пункту 197.1 статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

197.1.13. безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов’язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок;

безоплатної передачі працівникам радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, що приватизуються, та прирівняним до них особам частки державного майна (акцій) відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Перелік підприємств, які підлягають приватизації, визначається Кабінетом Міністрів України;

197.1.14. постачання житла (об’єктів житлового фонду), крім їх першого постачання.

У цьому підпункті перше постачання житла (об’єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об’єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об’єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об’єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв’язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об’єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд);

197.1.15. надання благодійної допомоги, зокрема безоплатне постачання товарів/послуг благодійним організаціям, утвореним і зареєстрованим відповідно до законодавства, а також надання такої допомоги благодійними організаціями набувачам (суб’єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства про благодійництво та благодійні організації.

Під безоплатним постачанням слід розуміти постачання товарів/послуг благодійним організаціям та набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсації. У разі недотримання умов, визначених цим підпунктом, такі операції оподатковуються на загальних підставах.

На товари, які надходять як благодійна допомога від вітчизняних благодійників за основними напрямами, визначеними статтею 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», поширюються правила маркування.

Маркування проводиться шляхом нанесення напису «Благодійна допомога. Продаж заборонено» на етикетку, ярлик або безпосередньо на зовнішню або внутрішню упаковку товару. Під час маркування товарів благодійної допомоги може використовуватися символіка благодійної організації та благодійника.

Товари маркуються таким чином, щоб під час огляду упаковки або безпосередньо товарів напис було видно повністю і чітко.

Товари благодійної допомоги маркуються благодійниками, які надають таку допомогу.

Контроль за виконанням правил маркування здійснюють місцеві органи виконавчої влади та органи державної податкової служби.

Благодійна допомога може надаватися у вигляді товарів, робіт, послуг, призначених для використання юридичними особами — її набувачами з метою провадження діяльності за напрямами, передбаченими статтею 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації».

Після отримання від благодійника пропозиції щодо надання благодійної допомоги у вигляді товарів, її видів, розмірів тощо юридична особа — набувач благодійної допомоги:

визначає з урахуванням рекомендацій відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування коло осіб, яким вона надаватиметься;

повідомляє благодійника про намір прийняти запропоновану благодійну допомогу.

Юридичні особи — набувачі благодійної допомоги ведуть бухгалтерський та оперативний облік надходження, зберігання, розподілу та використання благодійної допомоги у вигляді товарів, робіт, послуг, а також звітність за встановленою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики формою, яку надсилають органам державної податкової служби.

Для бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з благодійною допомогою, юридичні особи — набувачі благодійної допомоги користуються планом рахунків та інструкцією, що діють в Україні.

Юридичні особи — набувачі благодійної допомоги самостійно визначають порядок аналітичного обліку операцій, пов’язаних з благодійною допомогою, відкривають відповідні рахунки.

Юридичні особи — набувачі благодійної допомоги у своїй річній фінансовій звітності відображають:

у бухгалтерському балансі — окремо кошти (товари, роботи, послуги), отримані як благодійна допомога;

у звіті про прибутки та збитки — окремо вартісну величину отриманої благодійної допомоги.

У додатку (коментарі) до річного звіту робляться необхідні пояснення щодо зазначених показників діяльності, пов’язаної з благодійною допомогою.

Контроль за отриманням, зберіганням, розподілом благодійної допомоги у вигляді товарів, робіт, послуг здійснюють місцеві органи виконавчої влади, а за їх цільовим використанням — місцеві органи виконавчої влади та органи державної податкової служби.

Отримані з метою надання благодійної допомоги марковані товари, які поставляються за кошти чи інші види компенсації, та/або виручка, отримана за таке постачання, підлягають вилученню в недобросовісного продавця і конфіскуються в дохід держави в установленому порядку.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з надання благодійної допомоги у вигляді зазначених у розділі VI цього Кодексу підакцизних товарів, цінних паперів (крім наданих ендавментів, зазначених у розділі IV цього Кодексу), нематеріальних активів і товарів/ послуг, призначених для використання в господарській діяльності;

197.1.16. безоплатної передачі в державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об’єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень.

Норми цього підпункту поширюються також на операції з безоплатної передачі об’єктів з балансу юридичної особи будь-якої форми власності на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що проводяться за рішенням органу державної влади України або органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень та за рішенням юридичних осіб, у разі передачі основних засобів інфраструктури залізничного транспорту, незалежно від того, чи є суб’єкти операції платниками податку;

(Абзац другий підпункту 197.1.16 пункту 197.1 статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

197.1.17. безоплатного постачання товарів/послуг власного виробництва підсобними господарствами і лікувально-виробничими трудовими майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів, територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрів реінтеграції бездомних громадян, центрів соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, спеціалізованих лікарень, лікувально-профілактичних закладів особливого типу та диспансерів за умови, що така передача здійснюється для задоволення власних потреб зазначених закладів;

197.1.18. постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов’язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

197.1.19. надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;

197.1.20. постачання бібліотеками, які перебувають у державній або комунальній власності або у власності всеукраїнських громадських організацій інвалідів, платних послуг з комплектування реєстраційно-облікових документів (квитків, формулярів), користування рідкісними, цінними довідниками, книгами (у тому числі нічним абонементом), тематичного добору літератури за запитом споживача та надання тематичних, адресно-бібліографічних та фактографічних довідок;

197.1.21. постачання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім тих, що розміщені під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень абзацу першого підпункту 197.1.13 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів;

197.1.22. оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт особою, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунка Державного казначейства України;

197.1.23. безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів, крім підакцизних, науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам ІІІ-IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових організацій, яким надається підтримка держави;

197.1.24. постачання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров’я та надання матеріальної допомоги (в межах одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі багатодітним сім’ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам, інвалідам, одиноким особам похилого віку, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам, дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров’я;

197.1.25. постачання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок (крім видань еротичного характеру), учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови, доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України.

(Підпункт 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

197.1.26. передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), у розпорядження державних установ або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або постачання згідно із законодавством, а також операції з безоплатної передачі зазначеного в цьому пункті майна у випадках, визначених законодавством, у володіння і користування державних органів, установ (організацій), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, а також закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей.

Операції з подальшого постачання зазначених товарів оподатковуються на загальних підставах;

197.1.27. постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

197.1.28. постачання товарів/послуг у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету.

197.2. Звільняються від оподаткування операції з постачання та ввезення на митну територію України товарів/послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу цих дипломатичних місій та членами їх сімей, що проживають разом з такими особами. Порядок звільнення від оподаткування та перелік операцій, що підлягають звільненню від оподаткування, встановлюються Кабінетом Міністрів України виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

У разі подальшого постачання (продажу) на митній території України транспортних засобів, що були ввезені із звільненням від оподаткування відповідно до норм цього підпункту, податок сплачується особою, зазначеною у третьому абзаці підпункту 3 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу не пізніше дня такого постачання.

197.3. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України товарів морського промислу (риба, ссавці, мушлі, ракоподібні, водні рослини тощо в охолодженому, солоному, мороженому, консервованому вигляді, перероблені на борошно або іншу продукцію), видобутих (виловлених, вироблених) суднами, зареєстрованими у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. Операції з подальшого постачання зазначених товарів юридичними особами — судновласниками або фрахтувальниками оподатковуються в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

197.4. Звільнення від оподаткування товарів, передбачене пунктом

197.1 цієї статті, поширюється на операції із ввезення на митну територію України.

197.5. Звільнення від оподаткування, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними в розділі VI цього Кодексу.

197.6. Звільняються від оподаткування операції з постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями, які засновані громадськими організаціями інвалідів, де кількість інвалідів, які мають у таких організаціях основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат з оплати праці, що належать до складу витрат згідно з правилами оподаткування податком на прибуток підприємств.

(Абзац перший пункту 197.6 статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

Безпосереднім вважається виготовлення товарів/послуг, у результаті якого сума витрат з переробки (обробка, інші види перетворення) сировини, комплектувальних виробів, складових частин, інших покупних товарів/послуг, які використовуються при виготовлені таких товарів/послуг, становить не менш як 8 відсотків ціни постачання таких виготовлених товарів/послуг.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати зазначену пільгу за наявності реєстрації у відповідному органі державної податкової служби, яка здійснюється на підставі рішення міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів і відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У разі порушення вимог цього підпункту платником податку орган державної податкової служби скасовує його реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, а податкові зобов’язання такого платника податку перераховуються з податкового періоду, за результатами якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Кодексом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Податкова звітність таких підприємств та організацій подається в порядку, встановленому законодавством.

197.7. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України культурних цінностей за кодами згідно з УКТ ЗЕД 9701 10 00 00, 9701 90 00 00, 9702 00 00 00, 9703 00 00 00, 9704 00 00 00, 9705 00 00 00, 9706 00 00 00, виготовлених 50 і більше років тому.

197.8. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов’язаних із таким перевезенням (переміщенням).

(Пункт 197.9 статті 197 виключено на підставі Закону № 3387-VI від 19.05.2011)

197.9. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг, що надаються іноземним та вітчизняним суднам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їхнього багажу і вантажів та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.

(До статті 197 включено пункт 197.9 згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується з першого числа звітного (податкового) місяця, у якому набирає чинності Закон № 3609-VI від 07.07.2011)

197.10. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, які здійснюють внутрішні, міжнародні та транзитні польоти в районах польотної інформації зони відповідальності України. Порядок документального оформлення, виписки податкових накладних та відображення цих операцій у податковій звітності визначається Кабінетом Міністрів України.

197.11. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України майна як міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також як гуманітарної допомоги, наданої згідно з нормами Закону України «Про гуманітарну допомогу».

197.12. Звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб’єктами підприємницької діяльності — приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.

197.13. Звільняються від оподаткування операції банків з продажу (передачі) або придбання зобов’язань за депозитами (вкладами).

197.14. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України природного газу за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00.

197.15. Звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

197.16. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України:

197.16.1. устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії, енергозберігаючого обладнання і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів, обладнання та матеріалів для виробництва альтернативних видів палива або для виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії;

197.16.2. матеріалів, устаткування, комплектуючих, що використовуються для виробництва:

197.16.2.1. устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії;

197.16.2.2. матеріалів, сировини, устаткування та комплектуючих, які будуть використовуватися у виробництві альтернативних видів палива або виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії;

197.16.2.3. енергозберігаючого обладнання і матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

197.16.2.4. засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів.

Операції із ввезення на митну територію України зазначених у цьому пункті товарів звільняються від оподаткування, якщо ці товари застосовуються платником податку для власного виробництва та якщо ідентичні товари з аналогічними якісними показниками не виробляються в Україні.

Перелік таких товарів із зазначенням кодів УКТ ЗЕД встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення вимог щодо цільового використання таких товарів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена із зазначених операцій у момент ввезення таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день сплати податкового зобов’язання, та за період з дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкового зобов’язання.

197.17. На період проведення військових навчань на території України, які проводяться в рамках програми «Партнерство заради миру», звільняються від оподаткування операції з поставки на митній території України пально-мастильних матеріалів, що придбаваються нерезидентами для передання учасникам спільних з підрозділами Збройних Сил України військових навчань.

Порядок, перелік підприємств та обсяги поставки пально-мастильних матеріалів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

197.18. Звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію України племінних чистопородних тварин, племінних (генетичних) ресурсів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 0101 10 10 00, 0102 10 10 00, 0102 10 30 00, 0103 10 00 00, 0104 10 10 00, 0511 10 00 00, 0511 99 85 10, що здійснюються суб’єктами спеціального режиму оподаткування, встановленого статтею 209 цього Кодексу. Операції з подальшої поставки зазначених племінних чистопородних тварин або племінних (генетичних) ресурсів оподатковуються у загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

(Пункт 197.18 статті 197 в редакції Закону № 4014-VI від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

Ст. 197 визначає вичерпний перелік господарських операцій, звільнених від оподаткування, а також дає детальну характеристику таких операцій та вимоги до їх здійснення.

Максимально глибока деталізація опису операцій, звільнених від оподаткування, спрямована на покращання адміністрування ПДВ та перекриття шляхів ухилення від сплати податку за базовою ставкою. Зазначений детальний опис господарських операцій надає багатьом нормам цієї статті характер норм прямої дії у правозастосуванні (без відсилки до нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України).

Звільнення від оподаткування товарів, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, поширюється на операції із ввезення на митну територію України. Таке звільнення від оподаткування не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними у розділі VI Кодексу.

Підкреслимо, що відповідно до підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» встановлено правовий режим тимчасового звільнення від оподаткування ПДВ для суворо обмеженого кола операцій у визначених галузях економіки (див. коментар до підрозділу 2 розділу XX стосовно тимчасових податкових пільг з ПДВ). Тимчасові пільги з ПДВ не розглядаються, оскільки вони є предметом коментарю до підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Порівняно з попереднім податковим законодавством до переліку операцій, звільнених від оподаткування, додано операції з:

постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів;

постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України інвалідів, дітей-інвалідів;

безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об’єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень. Норми цього підпункту поширюються також на операції з безоплатної передачі об’єктів з балансу юридичної особи будь-якої форми власності на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що проводяться за рішенням органу державної влади України або органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень, незалежно від того, чи є суб’єкти операції платниками податку;

безоплатного постачання товарів/послуг власного виробництва підсобними господарствами і лікувально-виробничими трудовими майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів, територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрів реінтеграції бездомних громадян, центрів соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, спеціалізованих лікарень, лікувально-профілактичних закладів особливого типу та диспансерів за умови, що така передача здійснюється для задоволення власних потреб зазначених закладів;

постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов’язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

операції із ввезення на митну територію України культурних цінностей за кодами згідно з УКТ ЗЕД 9701 10 00 00, 9701 90 00 00, 9702 00 00 00, 9703 00 00 00, 9704 00 00 00, 9705 00 00 00, 9706 00 00 00. Цим підпунктом Кодексу скасовано обмеження, яке було встановлене попереднім законодавством стосовно того, що зазначені культурні цінності повинні ввозитися з метою їх подальшої передачі музеям, галереям, виставковим центрам, архівам, установам культури або освіти, що знаходяться у державній або комунальній власності. Знято обмеження стосовно звільнення від оподаткування імпорту культурних цінностей, що відповідають зазначеним кодам УКТ ЗЕД, які дозволено ввозити також для приватних колекцій;

операції із ввезення на митну територію України майна як міжнародної технічної допомоги, що надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також як гуманітарної допомоги, наданої згідно з нормами Закону України «Про гуманітарну допомогу». Оскільки зазначені операції мають додану вартість і повинні оподатковуватися, їх було вилучено з переліку операцій, що не є об’єктом оподаткування, як це було передбачено Законом України «Про ПДВ», і віднесено до звільнених операцій, враховуючи зростання обсягів міжнародної технічної допомоги Україні та ролі такої допомоги в підготовці і проведенні економічних реформ;

оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. Дія цієї пільги спрямована на створення сприятливих фінансово-економічних умов для будівництва доступного житла за державні кошти для громадян України;

на період проведення військових навчань на території України, які проводяться у межах програми «Партнерство заради миру», звільняються від оподаткування операції з поставки на митній території України пально-мастильних матеріалів, що придбаваються нерезидентами для передання учасникам спільних з підрозділами Збройних Сил України військових навчань.

Операції, звільнені від оподаткування, у ст. 197 розбиті на дві групи: операції постачання товарів і послуг на території України та операції постачання і ввезення товарів/послуг на територію України.

197.1.1. Цим підпунктом передбачено звільнення, метою якого є підтримка сімей з дітьми. У багатьох європейських країнах така підтримка надається шляхом оподаткування товарів для дітей за зниженою ставкою ПДВ. Директивою Ради 2006/112/ЄС аналогічне звільнення не передбачено.

197.1.2. Звільнення від оподаткування освітніх послуг є стандартною пільгою, що надається в більшості країн з метою стимулювання набуття освіти та підвищення її рівня. Звільнення від оподаткування навчання дітей та молоді, навчання у школах або вищих навчальних закладах, професійного навчання або професійної перепідготовки, включаючи поставку послуг і товарів, тісно з ними пов’язаними органами, що регулюються публічним правом, які ставлять собі таке навчання за мету, або іншими організаціями, визнаними відповідними державами-членами як такі, що мають подібні цілі, а також приватної навчальної діяльності учителів у сфері шкільної та вищої освіти передбачене ст. 132 Директиви Ради 2006/112/ЄС.

197.1.3. Метою цього звільнення є державна підтримка реабілітації інвалідів. Ефект від такої підтримки посилено завдяки звільненню від оподаткування не лише технічних та інших засобів реабілітації, а також товарів спеціального призначення для інвалідів, а й комплектуючих і напівфабрикатів для їх виготовлення. У разі оподаткування останніх за стандартною ставкою ПДВ, сплачений у ціні їх придбання, відносився б на витрати технічних засобів реабілітації та товарів спеціального призначення для інвалідів, підвищуючи їх ціну.

У країнах ЄС, згідно з Директивою Ради 2006/112/ЄС, медичне обладнання, допоміжні та інші пристрої, зазвичай призначені для компенсації або лікування інвалідності, призначені винятково для особистого користування інвалідами, включаючи ремонт таких товарів, та поставка дитячих сидінь для автомобілів можуть оподатковуватися за зниженими ставками.

197.1.5. Звільнення медичних послуг від оподаткування є стандартною пільгою, що надається в більшості країн. Така пільга передбачена ст. 132 Директиви Ради 2006/112/ЄС, в якій зазначається, що держави-члени звільняють від оподаткування лікарняне й медичне лікування та тісно пов’язану з ним діяльність, що ведеться органами, які регулюються публічним правом, лікарнями, лікувальними або діагностичними центрами й іншими визнаними закладами подібного характеру. Крім того, у додатку III Директиви передбачено можливість оподаткування послуг медичної та стоматологічної допомоги за зниженими ставками.

197.1.6. З метою посилення соціального захисту інвалідів до господарських операцій, звільнених від оподаткування, включено постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України інвалідів, дітей-інвалідів.

197.1.7. Звільнення надається з метою державної підтримки сімей з дітьми та інших категорій громадян, про які йдеться у цьому підпункті. При цьому пільга, аналогічна звільненню від оподаткування окремих видів послуг, вказаних у цьому підпункті, передбачена й ст. 132 Директиви Ради 2006/112/ЄС, в якій ідеться про звільнення від оподаткування поставки послуг і товарів, тісно пов’язаних із соціальним забезпеченням та роботою з соціального захисту, включаючи ті, що надаються будинками для людей похилого віку, органами, що регулюються публічним правом або іншими органами, визнаними державою-членом як такі, що працюють в інтересах соціального добробуту.

Харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах здійснюється за місцем виховання, навчання або на підприємствах громадського харчування, з якими засновником (власником) відповідного навчального закладу укладено договір.

Від обкладення податком на додану вартість звільняються операції з надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах у межах затверджених норм харчування в грамах, а для тих учнів, для яких не встановлено норми харчування в грамах, — у межах визначеної грошової норми.

У дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах харчування окремих категорій дітей, учнів здійснюється згідно з нормами харчування в грамах за бюджетні кошти (у групах продовженого дня загальноосвітніх навчальних закладів та у дошкільних навчальних закладах — частково) відповідно до норм харчування, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року № 258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ЗП України, 1992 р., № 10, ст. 236), від 13 жовтня 1993 року № 859 «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання» (ЗП України, 1994 р., № 3, ст. 57), від 27 грудня 2001 року № 1752 «Про норми харчування для осіб, хворих на туберкульоз та інфікованих мікобактеріями туберкульозу», від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації», від 22 листопада 2004 року № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах».

У загальноосвітніх навчальних закладах денної форми навчання за рахунок бюджетних коштів здійснюється харчування учнів:

яким згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» гарантується пільгове харчування;

1-4 класів;

з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

з малозабезпечених сімей, що отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».

За рішенням педагогічної ради навчальний заклад може звільнити від плати за харчування вихованців груп продовженого дня (у відсотках чисельності групи за списком):

10 — повним обсягом;

15 — на половину вартості.

Загальноосвітній навчальний заклад може прийняти рішення про звільнення повним обсягом від плати за харчування не більш ніж 25 відсотків чисельності групи за списком учнів, які проживають у пришкільних інтернатах.

Харчування інших учнів здійснюється за власні кошти.

У професійно-технічних навчальних закладах організація харчування здійснюється, виходячи з кількості необхідних поживних речовин і калорійності продуктів, що забезпечується шляхом регулювання об’єму готових страв або раціону відповідно до віку учнів та профілю навчання.

Примірне двотижневе меню складається з урахуванням особливостей харчування населення відповідного регіону та норм харчування в грамах. Щоденне меню складається, виходячи з наявності продуктів згідно з приблизним меню.

Установлюються такі режими харчування:

чотириразовий (сніданок, обід, полуденок, вечеря) — для вихованців шкіл-інтернатів, спеціальних шкіл;

одноразовий (сніданок) — для учнів загальноосвітніх навчальних закладів денної форми навчання з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, учнів з малозабезпечених сімей, учнів 1–4 класів;

триразовий (сніданок, обід, вечеря) — для учнів, які проживають у пришкільних інтернатах;

дворазовий (сніданок, обід) — для учнів, яким згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» гарантується пільгове харчування;

триразовий (сніданок, обід, вечеря) — для учнів професійно-технічних навчальних закладів з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, що потребують особливих умов виховання, дітей з малозабезпечених сімей та тих, що проживають у відриві від батьків, одноразовий (обід) — для учнів, які проживають у сім’ях, за винятком перелічених вище.

При цьому у групах продовженого дня встановлюються такі режими харчування:

дворазовий (обід, полуденок) — для учнів 1–4 класів;

одноразовий (обід) — для учнів 5–7 класів, дворазовий (обід, полуденок) — у разі тривалого перебування в навчальному закладі.

Режим харчування учнів, що проживають у сім’ях і харчуються за власні кошти, визначається керівником відповідного навчального закладу та медичним працівником, який перебуває в штаті такого закладу або закладу охорони здоров’я, що здійснює медичне обслуговування навчального закладу відповідно до заяви учнів чи їх батьків, з урахуванням функціональних можливостей їдальні.

Для організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах денної форми навчання, для яких не встановлюються норми харчування в грамах, застосовуються грошові норми.

Розмір денної грошової норми на одну особу визначається з урахуванням потреби у раціональному харчуванні та санітарно-гігієнічних вимог, але не більш ніж 2 відсотки установленого прожиткового мінімуму для дітей віком від шести до 18 років у розрахунку на місяць. При цьому вартість сніданку не може перевищувати 25 відсотків, обіду — 40, полуденка — 10, вечері — 25 відсотків зазначеної грошової норми.

Харчування дітей у дошкільних навчальних закладах здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2002 року № 1243 «Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів».

197.1.8. Надання податкових пільг при оподаткуванні операцій із перевезення пасажирів є поширеною у багатьох країнах практикою. В Україні ця пільга традиційно надається у формі звільнення операцій із перевезення пасажирів від оподаткування. Директивою Ради 2006/112/ЄС передбачено можливість їх оподаткування за пільговою ставкою.

197.1.9-197.1.11. Звільнення від оподаткування постачання релігійними організаціями культових послуг, предметів культового призначення та послуг із поховання передбачено статтею 5 Закону України «Про податок на додану вартість». Кодексом поширено це звільнення також на операції з постачання ритуальних товарів. Крім того, детально регламентовано перелік послуг та товарів, постачання яких звільняється від оподаткування, тоді як раніше їх перелік встановлювався Кабінетом Міністрів України.

197.1.12. У цьому підпункті встановлено не лише право звільняти від оподаткування операції з безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності, але й порядок такої передачі, який раніше встановлювався Кабінетом Міністрів України.

197.1.14. Звільнення від оподаткування операцій з постачання житла, крім їх першого постачання, є загальноприйнятою практикою та передбачене ст. 135 Директиви Ради 2006/112/ЄС.

197.1.15. Підпунктом передбачено звільнення операцій з постачання благодійної допомоги від оподаткування, а також встановлено правила маркування товарів, які надходять як благодійна допомога, необхідність ведення юридичними особами — набувачами благодійної допомоги, бухгалтерського та оперативного обліку надходження, зберігання, розподілу та використання благодійної допомоги, а також звітності, що спрямовано на запобігання нецільового використання зазначеної пільги.

197.1.16. Згідно з попереднім законодавством з податку на додану вартість, зазначені у цьому підпункті операції відносилися до таких, що не є об’єктом оподаткування.

197.1.17. Податкову пільгу поширено на нові установи соціального захисту, зазначені у цьому підпункті. Застосування пільги з ПДВ сприятиме покращанню умов утримання соціально незахищених верств населення.

197.1.20. Звільнення від оподаткування постачання бібліотеками платних послуг спрямоване на їх здешевлення з метою стимулювання придбання цих послуг як таких, що відповідають суспільним інтересам. Директивою Ради 2006/112/ЄС передбачено можливість оподаткування послуг постачання бібліотеками книжок, газет і періодичних видань, крім матеріалів, повністю або переважно призначених для реклами, за зниженими ставками.

197.1.21. Встановлене цим підпунктом звільнення є досить поширеним. Звільнення поставки незабудованої землі, що не є поставкою земель забудови, передбачено також ст. 135 Директиви Ради 2006/112/ЄС.

197.1.22-197.1.23. Встановлені цими підпунктами звільнення спрямовані на підтримку науки й освіти.

197.1.27. Встановлена цим підпунктом пільга широко використовується в міжнародній практиці. Директивою Ради 2006/112/ЄС передбачено оподаткування фармацевтичної продукції такого виду, що зазвичай використовується для охорони здоров’я, профілактики захворювань і для лікування в медичних і ветеринарних цілях, включаючи продукцію, призначену для контрацепції та санітарного захисту, за зниженими ставками.

197.1.28. Ця пільга була відсутня у попередньому законодавстві.

197.2. Звільнення, встановлені цим пунктом, є загальноприйнятою практикою. Вони передбачені дипломатичними та консульськими домовленостями і застосовуються, виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

Для врахування принципу взаємності стосовно кожної окремої держави МЗС щороку до 20 січня повідомляє ДПС про особливості звільнення від сплати податку на додану вартість закордонних дипломатичних установ України, їх працівників та членів сімей таких працівників із зазначенням асортименту, кількості та вартості товарів і послуг, щодо яких встановлено обмеження. У разі відкриття нової дипломатичної місії на території України МЗС невідкладно надсилає ДПС відповідне повідомлення. У разі відсутності звільнення від обкладення податком на додану вартість закордонної дипломатичної установи України в іншій державі або відсутності такої установи в іншій державі дія цього пункту не поширюється на дипломатичні місії такої держави, акредитовані в Україні.

Обсяг пільг, що надаються представництвам міжнародних організацій, зокрема їх регіональним відділенням, визначається відповідним міжнародним договором України. У разі відкриття нового представництва міжнародної організації або його регіонального відділення на території України МЗС надсилає ДПС відповідне повідомлення разом з інформацією про пільги, передбачені міжнародним договором України.

Глава дипломатичного представництва, особи з числа дипломатичного персоналу такого представництва, адміністративно-технічні працівники дипломатичного представництва іноземної держави та обслуговуючий персонал такого представництва, консульські посадові особи, працівники обслуговуючого персоналу консульської установи, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними (за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно), можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, у тому числі предмети початкового облаштування, та вивозити з України товари, призначені для особистого користування, із звільненням від сплати податку на додану вартість.

Звільнення від обкладення податком на додану вартість у разі постачання товарів і послуг на митну територію України здійснюється шляхом щомісячного відшкодування сум податку на додану вартість, фактично сплачених у складі вартості дипломатичними місіями, особами з числа дипломатичного персоналу та членами їх сімей під час придбання таких товарів і послуг на митній території України, за винятком операцій, які звільняються від обкладення податком на додану вартість, а саме операції, пов’язані з:

будівництвом, ремонтом та реконструкцією будинків і приміщень для розміщення дипломатичних представництв, консульських установ та представництв міжнародних організацій, у тому числі резиденції керівників дипломатичних місій;

придбанням чи орендою службових, житлових і нежитлових приміщень для потреб дипломатичних представництв, установ та представництв міжнародних організацій, якщо контракти (договори) укладено від імені дипломатичної місії або держави, яка її направила. При цьому звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій з оренди службових приміщень дипломатичних місій та житлових приміщень керівників дипломатичних представництв і консульських установ здійснюється без додержання принципу взаємності.

Відшкодування сум податку на додану вартість здійснюється лише за наявності:

товарних чеків — у разі придбання товарів за готівку;

податкових накладних — у разі придбання товарів за безготівковим рахунком;

податкової накладної та документів, що засвідчують факт надання послуг, — у разі оплати послуг.

Відшкодування сум податку на додану вартість щодо товарів і послуг, придбаних дипломатичними місіями для власних потреб, здійснюється з урахуванням принципу взаємності та встановлених обмежень стосовно відповідної закордонної дипломатичної установи України. Відшкодування сум податку на додану вартість здійснюється лише у разі, коли вартість разової покупки придбаних товарів (наданих послуг) становить не менш ніж 400 гривень, що підтверджується відповідними документами (незалежно від обмеження, встановленого в іншій державі).

За операціями з надання дипломатичним місіям, особам з числа дипломатичного персоналу та членам їх сімей послуг зв’язку, комунальних послуг (постачання електроенергії, води, газу, опалення) суми податку на додану вартість відшкодовуються без обмеження вартості таких послуг.

Сплата податку особою, зазначеною в абзаці третьому підпункту 3 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу, здійснюється в митному органі за місцем знаходження такої особи на депозитний рахунок, відкритий митним органом у ГДКС у м. Київ, в установленому Держмитслужбою порядку.

Для отримання відшкодування сум податку на додану вартість дипломатичні місії звертаються з письмовою заявою до органу державної податкової служби за місцезнаходженням. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, що настає за місяцем, в якому були придбані товари (надані послуги). У разі коли до заяви додаються документи, які свідчать про придбання товарів (надання послуг) у попередні періоди, ДПС надсилає відповідний запит до МЗС, який подає інформацію щодо врахування принципу взаємності стосовно кожної окремої держави. До заяви додаються підтверджуючі документи, а саме товарний чек, податкова накладна тощо.

Протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви, орган державної податкової служби проводить перевірку поданих документів, а також переліку та вартості товарів і послуг, на які встановлені обмеження, на підставі товарних чеків, податкових накладних, транспортних квитків та готельних рахунків. У разі відсутності зауважень до поданих документів орган державної податкової служби приймає рішення про відшкодування зазначеної суми. Орган державної податкової служби зобов’язаний підготувати та подати у п’ятиденний строк після закінчення перевірки висновок щодо відшкодування територіальному органові Державної казначейської служби.

Територіальні органи Державної казначейської служби здійснюють бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за висновками органів державної податкової служби за місцезнаходженням дипломатичної місії шляхом перерахування відповідних грошових сум на банківський рахунок дипломатичної місії протягом періоду, передбаченого пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України.

197.3. Звільнення, встановлене цим пунктом, є загальноприйнятою практикою. Воно передбачене також ст. 143 Директиви Ради 2006/112/ЄС.

197.6. Пільга, передбачена цим пунктом, спрямована на підтримку підприємств та організацій, заснованих громадськими організаціями інвалідів.

197.14. Звільнення від оподаткування операції із ввезення на митну територію України природного газу не суперечить нормам Директиви Ради 2006/112/ЄС. Можливість такого звільнення передбачена ст. 143 Директиви.

197.15. Державна підтримка будівництва доступного житла є поширеною практикою. В Україні така підтримка надається шляхом звільнення від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва цього житла. Директивою Ради 2006/112/ЄС передбачена можливість оподаткування надання, будівництва, ремонту та перебудови житла в межах соціальної політики за зниженими ставками.

Механізм будівництва доступного житла визначається Законом України від 25.12.2008 р. № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», із змінами і доповненнями, в якому визначено, що доступне житло — це збудовані і ті, що будуються за державної підтримки житлові будинки (комплекси) та квартири (пункт 1 статті 4 Закону № 800-VI), а також встановлено перелік умов, які мають бути дотримані при будівництві доступного житла, та яким має відповідати житло, що відноситься до категорії доступного житла, а саме:

— адресність фінансування: державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 % вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або наданні пільгового іпотечного житлового кредиту в уповноваженому банку громадянам, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства (пункт 2 статті 4 Закону № 800);

— джерело фінансування: державна підтримка будівництва (придбання) доступного житла здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів (пункт 7 статті 4 Закону № 800);

— обсяги державної підтримки: державна підтримка надається з розрахунку не більш ніж 21 квадратний метр на одну особу та додатково 10,5 квадратних метра загальної площі житла на сім’ю. Решту вартості житла

сплачує громадянин, який уклав договір про будівництво (придбання) доступного житла, за власні кошти (пункт 3 статті 4 Закону № 800); державна підтримка для будівництва (придбання) доступного житла надається сім’ям та одиноким громадянам лише один раз. Право на отримання такої підтримки вважається використаним з моменту отримання громадянином такого житла у власність (пункт 6 статті 4 Закону № 800);

— технічні умови: доступне житло має відповідати архітектурно-планувальним і технічним вимогам, що встановлюються державними будівельними нормами з обов’язковим урахуванням вимог до енергозбереження (пункт 9 статті 4 Закону № 800);

— здійснення контролю: контроль за будівництвом та прийняттям в експлуатацію об’єктів доступного житла покладається на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації та центральний орган виконавчої влади з питань будівництва та архітектури (пункт 8 статті 4 Закону № 800).

Крім того, Законом № 800 передбачено ряд умов для створення умов для здешевлення вартості будівництва доступного житла (пункт 11 статті 4 Закону № 800), які передбачають виконання таких умов:

— окремі умови для виділення земельних ділянок під будівництво: надання органами місцевого самоврядування в користування забудовнику земельної ділянки під будівництво доступного житла без проведення аукціону з установленням річного розміру плати за користування земельними ділянками на рівні розміру плати за землю, що встановлюється Податковим кодексом України;

— встановлення строку для початку будівництва: проектні та будівельно-монтажні роботи на таких земельних ділянках повинні розпочатися не пізніше ніж за три роки з дня надання земельної ділянки. У разі недотримання цього строку земельна ділянка повертається у власність органам місцевого самоврядування;

— зменшення обов’язкових платежів: звільнення будівництва житла від пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів;

— технічні умови: визначення архітектурно-планувальних та технічних норм і вимог до доступного житла; використання економічних і теплоефективних проектів житлових будинків масового застосування на основі проектів повторного використання; використання місцевої сировини, матеріалів і виробів вітчизняного виробництва;

— здешевлення іпотечних житлових кредитів шляхом здійснення рефінансування уповноважених банків Національним банком України або Державною іпотечною установою під заставу облігацій, емітованих такою установою під державну гарантію;

— зменшення податкового навантаження на громадян через поширення механізму податкового кредиту на видатки, понесені ними для будівництва (придбання) доступного житла;

- інноваційні технології: залучення до виконання робіт технопарків, технополісів та зон інвестиційно-інноваційного розвитку, створених у регіонах; застосування раціональних конструктивних та інженерних рішень, запровадження енергоефективних інноваційних технологій, у тому числі нанотехнологій.

Порядок надання державної підтримки для забезпечення громадян доступним житлом затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2009 р. № 140 «Про затвердження Порядку надання державної підтримки для забезпечення громадян доступним житлом», а Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. № 1249 затверджено Державну цільову соціально-економічну програму будівництва (придбання) доступного житла на 2010–2017 роки.

Отже, застосовувати податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, встановлену цим підпунктом, мають право лише ті суб’єкти господарювання — платники податку на додану вартість, які є забудовниками та визначені виконавцями регіональної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла у відповідному регіоні (вказані у паспорті такої програми) і безпосередньо здійснюють будівельно-монтажні роботи. При цьому земельні ділянки, на яких здійснюється таке будівництво, мають бути включені до відповідного переліку, а саме будівництво має відповідати всім перерахованим вище вимогам щодо фінансування, технічних та інших умов, визначених як Законом № 800, так і відповідними нормативно-правовими актами, розробленими на виконання цього Закону.

Інші суб’єкти господарювання — платники податку на додану вартість, які виконують роботи для забезпечення будівництва доступного житла за договорами субпідряду з виконавцями регіональної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла, права на використання пільги з оподаткування не мають та надають послуги виконавцям з нарахуванням податку на додану вартість за повною ставкою за загальновстановленими правилами.

197.16. Пільги, встановлені цим пунктом, спрямовані на стимулювання енергозбереження та використання альтернативних видів палива.

Стаття 198. Податковий кредит

198.1. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

198.2. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

(Абзаци перший та другий пункту 198.2 статті 198 замінено одним абзацом згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України — дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями,

що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

(Абзац четвертий пункту 198.2 статті 198 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

198.4. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника

198.5. Якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

Датою використання товарів/послуг, основних виробничих засобів вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

(Пункт 198.5 статті 198 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

(Абзац перший пункту 198.6 статті 198 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

(Абзац другий пункту 198.6 статті 198 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Податковий кредит — це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду. Ця стаття визначає підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до податкового кредиту, та суми, що не входять до складу податкового кредиту.

198.1. Норми цього пункту відтворюють попереднє законодавство в частині переліку господарських операцій, здійснення яких дає право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Починаючи з 1 січня 2013 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає за фактом виникнення податкового зобов’язання у разі здійснення операцій, зазначених у пункті 198.1 (див. ч. 22 п. 9 розділу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу).

При застосуванні норми, позначеної літерою «в», потрібно враховувати, що у Кодексі подано визначення місця постачання послуг, яке базується на принципі місця фактичного здійснення постачання послуг і застосування основної ставки ПДВ у разі, коли такі операції здійснюються на митній території України.

198.2. Пункт визначає дату виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

— дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;

— дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В основу визначення дати виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту покладено принцип фактичного завершення господарської операції постачання товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) ПДВ за податковими зобов’язаннями, а для операцій з постачання послуг — дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

198.3. Цей пункт визначає базу для обчислення суми податкового кредиту звітного періоду та його склад. Податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 розділу I Кодексу. При застосуванні цієї норми необхідно врахувати, що згідно з абзацем третім розділу XIX Кодексу «Прикінцеві положення» ст. 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Податковий кредит складається із сум ПДВ, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду за основною ставкою або за нульовою ставкою у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Отже, основною умовою віднесення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв’язку з придбанням товарів, послуг та основних фондів, до податкового кредиту, є їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

198.4. Пунктом встановлено, що при здійсненні господарських операцій, які не є об’єктом оподаткування або звільнені від оподаткування, сплачені (нараховані) суми ПДВ не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Відповідно до абзацу 3 пп. 139.1.6 податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, що входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, не віднесену на зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

198.5. Цим пунктом регулюється оподаткування подальшого використання товарів/послуг і основних виробничих засобів в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільнені від оподаткування. У разі якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/ послугами, вони вважаються проданими за їх звичайною ціною.

198.6. Цей пункт визначає підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту. Пункт містить також дві норми, яких раніше не було у податковому законодавстві. Ці норми спрямовані на покращання умов ведення бізнесу в Україні в частині віднесення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту.

1. У разі коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом дванадцяти місяців з дати виписки податкової накладної.

2. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом шестидесяти календарних днів з дати списання коштів із банківського рахунку платника податку.

Якщо заставлене майно переходить у власність банківських установ з метою його наступного продажу на дату оприбуткування такого об’єкта за наявності податкової накладної або її замінників, банківська установа має право на податковий кредит. Податкова накладна видається платником податку (боржником), який передає майно у власність банку (кредитору) на вимогу останнього та є підставою для нарахування податкового кредиту. При здійсненні операції з постачання оприбуткованого об’єкта у банку (кредитора) виникають податкові зобов’язання з ПДВ на загальних підставах, обчислені, виходячи з повної вартості його продажу.

Стаття 199. Пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту

199.1. У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково — ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

199.2. Частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

199.3. Платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також новостворені платники податку проводять у поточному календарному році розрахунок частки використання придбаних товарів/послуг між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями на підставі розрахунку, визначеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції.

Розрахунок частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями подається до органу державної податкової служби одночасно з податковою декларацією звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі оподатковувані та неоподатковувані операції.

199.4. Платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій. У разі зняття з обліку платника податку, у тому числі за рішенням суду, перерахунок частки здійснюється виходячи з фактичних обсягів оподатковуваних та неоподатковуваних операцій, проведених з початку поточного року до дати зняття з обліку.

Перерахунок частки використання необоротних активів в оподатковуваних операціях здійснюється за результатами 12, 24 і 36 місяців їх використання.

199.5. Частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями, визначена з урахуванням норм пунктів 199.2-199.4 статті 199 цього Кодексу, застосовується для проведення коригування сум податку, які відносяться до податкового кредиту за операціями, зазначеними у пункті 199.1 статті 199 цього Кодексу. Результати перерахунку сум податкового кредиту відображаються у податковій декларації за останній податковий період року. У разі зняття з обліку платника податку, у тому числі за рішенням суду, коригування відображається платником податку у податковій декларації останнього податкового періоду, коли відбулося зняття з обліку.

(Пункт 199.5 статті 199 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

199.6. Правила цієї статті не застосовуються та податковий кредит не зменшується в разі:

проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу;

постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Необхідність у пропорційному віднесенні сум податку на зменшення податкового зобов’язання виникає тоді, коли придбані платником податку товари і послуги використовуються в операціях, за якими ПДВ підлягає віднесенню до податкового кредиту, а також в операціях, за якими ПДВ не може відноситися до податкового кредиту.

Уперше у податковому законодавстві з’явилася окрема стаття, що детально регламентує умови пропорційного віднесення сум податку до податкового кредиту. У Законі України «Про податок на додану вартість» цьому питанню був присвячений підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, який регулював правовідносини на досить загальному рівні. Набутий досвід і напрацювання ДНА дозволили прописати детальний механізм пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, включаючи розрахунок частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями. Норми статті 199 враховують суперечності між платниками податку та органами ДПС, що виникали під час застосування відповідної норми попереднього законодавства.

199.1. Цим підпунктом встановлено, що до податкового кредиту відноситься лише частка сплаченого (нарахованого) ПДВ, що дорівнює частці використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях. Такий підхід відповідає принципам отримання права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

199.2. У разі якщо платник податку здійснює протягом податкового (звітного) періоду оподатковувані та неоподатковувані господарські операції, частка використання сплаченого (нарахованого) ПДВ між такими операціями визначається як відношення обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій протягом попереднього календарного року. Отримана в результаті такого розрахунку величина застосовується протягом поточного календарного року.

199.3. У разі якщо неоподатковувані господарські операції почали здійснюватися лише у звітному періоді поточного року, розрахунок частки використання придбаних товарів/послуг між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями проводиться на основі фактичних даних першого звітного (податкового) періоду. Такий самий порядок встановлено для новостворених платників ПДВ. Розрахунок подається до органу ДПС разом із податковою декларацією звітного (податкового) періоду.

199.4. Пунктом встановлено, що для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за підсумками календарного року необхідно провести перерахунок частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях, виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних господарських операцій.

199.5. Коригування сум ПДВ, які відносяться до податкового кредиту, проводиться із застосуванням частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями та відображається у податковій декларації за останній податковий період року.

199.6. Загальний порядок пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не застосовується та податковий кредит не зменшується у разі проведення операцій з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб, оскільки зазначені операції не є об’єктом оподаткування.

Стаття 200. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

200.1. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

200.2. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

200.3. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

200.4. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України — сумі податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

(Підпункт «а» пункту 200.4 статті 200 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

б) залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

200.5. Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

200.6. Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов’язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

200.7. Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

200.8. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.

200.9. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом державної податкової служби.

200.10. Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

200.11. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

200.12. Орган державної податкової служби зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

200.13. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

200.14. Якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов’язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з’ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

200.15. У разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов’язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

200.16. У разі якщо платник податку експортує товари (супутні послуги) за межі митної території України, отримані від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (супутні послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання бюджетного відшкодування має такий інший платник податку. При цьому комісійна винагорода, отримана платником податку — експортером від такого іншого платника податку, включається до бази оподаткування за ставкою, визначеною підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, та не включається до митної вартості товарів, які експортуються.

200.17. Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України.

Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

200.18. Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу.

200.18.1. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету.

200.18.2. Орган Державного казначейства України надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

200.18.3. Посадові особи органів державної податкової служби та органів Державного казначейства України в разі порушення визначених у пункті 200.18 цієї статті термінів відшкодування несуть відповідальність відповідно до закону.

200.19. Право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно таким критеріям:

200.19.1. не перебувають у судових процедурах банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

200.19.2. юридичні особи та фізичні особи — підприємці включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і до цього реєстру стосовно них не внесено записів про:

а) відсутність підтвердження відомостей;

б) відсутність за місцезнаходженням (місцем проживання);

в) прийняття рішень про виділ, припинення юридичної особи, підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

г) визнання повністю або частково недійсними установчих документів чи змін до установчих документів юридичної особи;

ґ) припинення державної реєстрації юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця та стосовно таких осіб відсутні рішення або відомості, на підставі яких проводиться державна реєстрація припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

200.19.3. здійснюють операції, до яких застосовується нульова ставка (питома вага яких протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів (місяців) сукупно становить не менше 40 відсотків загального обсягу поставок (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх чотирьох послідовних звітних періодів));

(Підпункт 200.19.3 пункту 200.19 статті 200 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

200.19.4. загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами та податковими зобов’язаннями його контрагентів, в частині постачання таких товарів/послуг, за даними податкових накладних, що виникла протягом трьох попередніх звітних періодів (кварталу), не перевищує 10 відсотків заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування;

(Підпункт 200.19.4 пункту 200.19 статті 200 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

200.19.5. у яких середня заробітна плата не менше ніж у два з половиною рази перевищує мінімальний встановлений законодавством рівень у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), встановлених розділом IV цього Кодексу;

200.19.6. мають один з наступних критеріїв:

а) або чисельність працівників, які перебувають у трудових відносинах з такими платниками податку, перевищує 20 осіб у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), встановлених розділом IV цього Кодексу;

б) або має основні фонди для ведення задекларованої діяльності, залишкова балансова вартість яких на звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних місяців;

в) або рівень визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток до сплати до бюджету (відношення сплаченого податку до обсягів отриманих доходів) є вищим від середнього по галузі в кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), встановлених розділом III цього Кодексу;

200.19.7. не мають податкового боргу.

200.20. Порядок визначення відповідності платника податку критеріям, зазначеним у пункті 200.19 цієї статті, затверджується центральним органом державної податкової служби. Визначення відповідності платника податку зазначеним критеріям проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності;

200.21. У разі невідповідності за висновком органу державної податкової служби платника податку визначеним цією статтею критеріям та відсутності в такого платника права на автоматичне бюджетне відшкодування податку орган державної податкової служби зобов’язаний протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано. Відповідне рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому порядку.

Якщо орган державної податкової служби у встановлений термін не надіслав платнику податку зазначеного повідомлення, вважається, що такий платник відповідає критеріям для одержання права на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

200.22. Починаючи з 1 січня 2014 року камеральна перевірка податкової звітності платників податку, які мають позитивну податкову історію, проводиться протягом п’яти календарних днів з дня подання податкової декларації.

Платники податку, які протягом попередніх 36 послідовних місяців відповідають критеріям, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, вважаються такими, що мають позитивну податкову історію.

200.23. Суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Ст. 200. Нарахування суми ПДВ, що підлягає перерахуванню до Державного бюджету, та відшкодування з бюджету сплаченого податку є центральною складовою адміністрування цього податку. Несвоєчасне або неповним обсягом відшкодування ПДВ вимиває обігові кошти платників податку і необґрунтовано підвищує рівень податкового навантаження на платників. Стаття 200 містить в основному податкові норми попереднього законодавства. Принципово новими є норми щодо автоматичного бюджетного відшкодування, повернення ПДВ нерезиденту, який надає послуги на митній території України, посилення податкового контролю за відшкодуванням ПДВ при вивезенні товарів за межі митної території України та деякі інші. Поновлено норму щодо нарахування пені на суму простроченої бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ. Коментар зосереджено на нових нормах щодо перерахування ПДВ до бюджету та повернення податку його платнику з державного бюджету.

200.1. Пунктом встановлено основоположний принцип розрахунку суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, який діяв і за попереднім законодавством.

200.4. Зазначений пункт фактично відповідає нормі попереднього законодавства, що передбачає бюджетне відшкодування в наступному податковому періоді (після звітного податкового періоду, в якому утворилося від’ємне значення) частини від’ємного значення ПДВ, фактично сплаченого отримувачем товарів/послуг і включення залишку (несплачений ПДВ) від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Ця норма не суперечить ст. 183 Директиви Ради 2006/112/ЄС, в якій зазначається: якщо за певний податковий період сума, віднесена на зменшення податкового зобов’язання, перевищує суму ПДВ, яку необхідно сплатити, то держави-члени можуть на підставі встановлених ними умов або здійснити відшкодування, або перенести надлишок на наступний період. Більше того, зазначається, що держави-члени можуть відмовитися від відшкодування або перенесення надлишку на майбутній період, якщо сума надлишку є незначною.

Пп. (а) п. 200.4 вперше врегульовано питання бюджетного відшкодування у разі отримання від нерезидента послуг на митній території України. У такому випадку підлягає поверненню сума податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

200.5. Збережено норми попереднього законодавства стосовно того, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

були зареєстровані як платники цього податку менше ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Зазначена заборона на відшкодування ПДВ була запроваджена з метою попередження неправомірного формування податкового кредиту зазначеною категорією платників податку, що, в свою чергу, сприяло покращанню адміністрування та збереженню державного ресурсу на відшкодування ПДВ.

200.6. Цим пунктом підтверджено право платника податку зараховувати належну йому суму бюджетного відшкодування повним обсягом або її частину у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів з цього податку.

200.7. Зазначеним пунктом передбачено, що платник податку, який має право на бюджетне відшкодування та прийняв рішення щодо його повернення, зазначає про таке рішення у податковій декларації та у заяві, що подається разом із декларацією до органу податкової служби.

200.8. Пунктом передбачено разом із декларацією з ПДВ подання до органів державної податкової служби оригіналів митних декларацій (примірників декларанта) для підтвердження операцій з експорту.

Зауважимо, що раніше вимагалося подання оригіналів лише п’яти основних аркушів вантажних митних декларацій. На сьогодні посилено контроль з боку Держмитслужби України за правильністю визначення декларантом митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (див. накази Держмитслужби від 29.01.2010 р. № 58 та від 19.10.2010 р. № 1242). Зазначимо, що з набуттям чинності Кодексу до податкової декларації не потрібно додавати копії погашених податкових векселів (податкових розписок).

200.11. Відповідно до цього пункту перелік достатніх підстав, що надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника ПДВ для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а не центральним органом державної податкової служби, а саме:

1. Порушення справи про банкрутство, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стосовно платника податку на додану вартість (далі — платник) та/ або його постачальників.

2. Наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців записів (стосовно платника та/або його постачальників) про:

1) відсутність підтвердження відомостей, внесених до зазначеного Реєстру;

2) відсутність за місцезнаходженням (місцем проживання);

3) прийняття рішень про виділ, припинення юридичної особи, підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

4) визнання повністю або частково недійсними установчих документів чи змін до установчих документів юридичної особи;

5) припинення державної реєстрації юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, стосовно яких відсутні рішення або відомості, які є підставою для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця.

3. Існування розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов’язань його контрагентів за операціями з постачання таких товарів/послуг, які не усунуто за результатами проведення камеральної перевірки.

4. Відсутність даних у податковій звітності платника про здійснення протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців) (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх чотирьох послідовних звітних періодів) операцій з постачання товарів/послуг, до яких застосовується нульова ставка податку на додану вартість, або наявність даних про те, що обсяг таких операцій становить менш ніж 40 відсотків загального обсягу постачання.

5. Невідповідність платника жодному з таких критеріїв:

1) у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), установлених розділом IV цього Кодексу, чисельність працівників, які перебувають у трудових відносинах з платником, перевищує 20 осіб та середня

заробітна плата усіх працівників не менше ніж у 2,5 раза перевищує мінімальний установлений законодавством рівень;

2) має основні фонди для провадження задекларованої діяльності, залишкова балансова вартість яких на звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних місяців;

3) рівень визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток до сплати до бюджету (відношення сплаченого податку до обсягів отриманих доходів) є вищим від середнього по галузі в кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів), установлених розділом III цього Кодексу.

6. Відсутність протягом попередніх 24 послідовних звітних податкових періодів (місяців) (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх восьми послідовних звітних періодів) документальних планових перевірок.

7. Наявність документально підтвердженої інформації про порушення платником норм податкового законодавства відповідно до пункту 78.1 статті 78 розділу II цього Кодексу.

200.12. Цим пунктом встановлено термін — п’ять днів, протягом якого орган ДПС після закінчення перевірки платника ПДВ зобов’язаний подати органу Державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

200.13. Згідно з цим пунктом після отримання позитивного висновку органу ДПС орган Державного казначейства протягом п’яти операційних днів перераховує суму належного бюджетного відшкодування на поточний банківський рахунок платника ПДВ.

200.14. Якщо за результатами камеральної або позапланової виїзної перевірки орган ДПС виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації платника ПДВ, то орган ДПС:

— у разі заниження заявленої платником суми бюджетного відшкодування порівняно із сумою, визначеною органом ДПС за результатами перевірок, надсилає платнику ПДВ податкове повідомлення. У такому випадку вважається, що платник ПДВ добровільно відмовляється від отримання встановленої суми заниження та враховує її у зменшення податкових зобов’язань у наступних податкових періодах;

— у разі перевищення суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом ДПС за результатами перевірок, надсилає платнику ПДВ податкове повідомлення. У повідомленні зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

200.15. У разі адміністративного або судового оскарження орган ДПС не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника ПДВ або ухвали суду про порушення справи зобов’язаний повідомити орган Державного казначейства. Після цього орган Державного казначейства тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного судового рішення.

Після закінчення судових процедур орган держаної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, подає органу Державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

200.16. У разі якщо платник ПДВ експортує товари (супутні) послуги, отримані від іншого платника податку на умовах, які не передбачають переходу права власності на такі товари (супутні послуги) до експортера, право на бюджетне відшкодування має власник зазначених товарів (супутніх послуг). Комісійна винагорода, отримана платником податку — експортером, включається до бази оподаткування за основною ставкою ПДВ та не включається до митної вартості товарів, що експортуються.

200.17. Єдиним джерелом сплати бюджетного відшкодування є доходи Державного бюджету, оскільки цей загальнодержавний податок цілком надходить до Державного бюджету. Частина друга цього пункту відтворює правову норму попереднього законодавства з ПДВ та спрямована на забезпечення своєчасного бюджетного відшкодування ПДВ.

200.18. Пункт містить нову податкову норму щодо автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ. Визначення автоматичного бюджетного відшкодування від’ємного значення ПДВ подано в абзаці 2 п.п. 14.1.18 (див. коментар до цього підпункту).

Порядок автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ відрізняється від звичайного лише терміном проведення перевірки на правомірність заявлених до відшкодування сум ПДВ, а саме: камеральна перевірка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, відповідно до вимог, визначених статтею 76 глави 5–3 розділу II Кодексу (див. коментар до ст. 76), та не передбачає проведення невиїзної документальної перевірки за умови, якщо платник податку відповідає критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

Також підпунктами до цього пункту (200.18.1-200.18.3) скорочені терміни (протягом 3-х днів) надання висновку органом ДПС та перерахування коштів на рахунок платника органом ДКУ за порушення термінів відшкодування зазначені органи несуть відповідальність відповідно до законодавства.

200.19. Цим пунктом встановлено критерії, яким повинні відповідати платники, що мають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ. Застосування цих критеріїв забезпечує автоматичне бюджетне відшкодування лише сумлінним платникам податків. Критерії оцінки платника, відповідність яким надає такому платнику податку право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування сум ПДВ, побудовані на аналізі даних його звітних показників та наявної податкової інформації.

Дані, на підставі яких формуються критерії, та порядок їх обрахунку:

1) платники податку, які не перебувають у судових процедурах банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Для формування зазначеного критерію використовують відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, відомості, внесені до Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб, сформовані на підставі судових рішень та оголошень про банкрутство;

2) платники податку, включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, стосовно яких у реєстрі відсутні записи про:

відсутність підтвердження відомостей;

відсутність за місцезнаходженням (місцем проживання);

прийняття рішень про виділ, припинення юридичної особи, підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця;

визнання повністю або частково недійсними установчих документів чи змін до установчих документів юридичної особи;

припинення державної реєстрації юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця та стосовно таких осіб відсутні рішення або відомості, на підставі яких проводиться державна реєстрація

припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Для формування зазначеного критерію використовують відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

3) платники податку, які здійснюють операції, до яких застосовується нульова ставка (питома вага яких протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів (місяців) сукупно становить не менше 40 відсотків загального обсягу поставок (для платників податку з квартальним звітним періодом — протягом попередніх чотирьох послідовних звітних податкових періодів).

Для формування зазначеного критерію використовують дані податкових декларацій платника з ПДВ (як декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, так і декларації з ПДВ підприємств, що застосовують спеціальні режими оподаткування) за попередні 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців)/попередні 4 послідовні звітні податкові періоди (квартали) та уточнюючих розрахунків з ПДВ (як до декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, так і до декларації з ПДВ підприємств, що застосовують спеціальні режими оподаткування) у зв’язку з самостійним виправленням помилок таких звітних періодів.

Не використовують дані декларації з ПДВ з позначкою «до відома».

Коефіцієнт обсягу поставок (Коп) визначається як співвідношення обсягу поставок (без ПДВ) за операціями, що оподатковуються за нульовою ставкою, за попередні 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців)/ попередні 4 послідовні звітні податкові періоди (квартали) до загального обсягу оподатковуваних поставок (без ПДВ) за попередні 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців)/попередні 4 послідовні звітні податкові періоди (квартали) за формулою: ,

де ОП 0 % — сума обсягу поставок (без ПДВ) за операціями, що оподатковуються за нульовою ставкою, за попередні 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців)/попередні 4 послідовні звітні податкові періоди (квартали); ОП — сума обсягу поставок (без ПДВ) за операціями, що оподатковуються за основною ставкою, за попередні 12 послідовних звітних податкових періодів (місяців)/попередні 4 послідовні звітні податкові періоди (квартали).

Показник (Коп) не повинен бути менш ніж 40 відсотків;

4) загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами, та податковими зобов’язаннями його контрагентів, у частині постачання таких товарів/ послуг, за даними податкових накладних, що виникла протягом трьох попередніх звітних періодів (кварталу) не перевищує 10 відсотків заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування.

Для формування зазначеного критерію використовуються дані, відображені платником податку в додатках до податкової декларації з ПДВ звітного періоду: Розшифровці податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з ПДВ.

Коефіцієнт розбіжностей (Кр) визначається як співвідношення загальної суми розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами, та податковими зобов’язаннями його контрагентів, у частині постачання таких товарів/послуг, до суми ПДВ, задекларованої платником до відшкодування у поточному звітному періоді, за формулою:

де СзсР — розбіжність між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами, та податковими зобов’язаннями контрагентів у частині постачання таких товарів/послуг на перше число місяця другого за звітним періодом; Сбв — сума ПДВ, задекларована платником до відшкодування у поточному звітному періоді.

Показник (Кр) не повинен бути більш ніж 10 відсотків суми податку, задекларованої платником до відшкодування;

5) платники податку, у яких середня заробітна плата працівників не менше ніж у два з половиною рази перевищує мінімальний встановлений законодавством рівень у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів).

Для формування зазначеного критерію використовуються дані податкового розрахунку платника податків форми 1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» окремо за кожним із останніх 4 послідовних звітних податкових періодів (кварталів), за якими пройшов граничний термін подання податкової звітності.

Порядок розрахунку для кожного із таких звітних податкових періодів (кварталів):

— для розрахунку коефіцієнта співвідношення розміру середньої заробітної плати працівника до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України (Кзп), використовуються відомості форми 1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» щодо загальної суми виплаченого за відповідний період доходу працівникам у вигляді заробітної плати та кількості працівників, які отримували такі доходи;

— визначається середній розмір заробітної плати працівника (СЗ) за формулою за кожним окремим звітним податковим періодом (кварталом) за формулою:

де ЗД — загальна сума виплаченого протягом відповідного звітного періоду (кварталу) доходу працівникам у вигляді заробітної плати; КП — кількість працівників, яким виплачувались протягом відповідного звітного періоду (кварталу) доходи у вигляді заробітної плати; 3 — кількість місяців у звітному податковому періоді (кварталі);

— визначається коефіцієнт співвідношення розміру середньої заробітної плати працівника до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України (Кзп), окремо за кожним з останніх 4-х послідовних звітних податкових періодів (кварталів), щодо яких пройшов граничний термін подання податкової звітності, за формулою:

де МЗ — розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом про Державний бюджет України для останнього місяця відповідного звітного періоду (кварталу).

Зазначений коефіцієнт за кожним з останніх 4-х послідовних звітних податкових періодів (кварталів) повинен бути не менш ніж 2,5;

6) мають один з таких критеріїв:

— або чисельність працівників, які перебувають у трудових відносинах з такими платниками податку (ЧПк), перевищує 20 осіб у кожному з останніх 4-х звітних податкових періодів (кварталів).

Для формування цього критерію використовуються відомості податкового розрахунку платника податків форми 1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» щодо кількості працівників, які отримували доходи у вигляді заробітної плати (за винятком осіб, які були прийняті/звільнені у звітному періоді (кварталі), окремо за кожним з останніх 4-х послідовних звітних податкових періодів (кварталів), за якими пройшов граничний термін подання податкової звітності;

— або платник податку має основні фонди (починаючи зі звітності за II квартал 2011 року — основні засоби) для ведення задекларованої діяльності, залишкова балансова вартість яких на звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 послідовних календарних місяців.

Для формування цього критерію використовуються дані податкової звітності з податку на прибуток підприємств за останній звітний податковий період, щодо якого пройшов граничний термін подання, а саме: сукупна балансова вартість основних фондів (починаючи зі звітності за II квартал 2011 року — основних засобів) на початок розрахункового періоду.

Сукупна балансова вартість основних фондів (починаючи зі звітності за II квартал 2011 року — основних засобів) повинна бути більшою, ніж загальна сума ПДВ, задекларована платником до відшкодування за попередні 12 послідовних календарних місяців сумарно;

— або рівень визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток до сплати до бюджету (відношення сплаченого податку до обсягів отриманих доходів) є вищим від середнього по галузі в кожному з останніх 4-х звітних податкових періодів (кварталів).

Для формування цього критерію використовуються дані податкової звітності з податку на прибуток підприємств; розрахунок проводиться окремо за кожним з останніх 4-х послідовних звітних податкових періодів (кварталів), щодо яких пройшов граничний термін подання податкової звітності.

Коефіцієнт податку на прибуток (Кпп) визначається як співвідношення нарахованої суми податку на прибуток до скоригованого доходу платника, що декларує до відшкодування, та розраховується за формулою:

де СнПП — нарахована сума податку на прибуток платника, що декларує до відшкодування; СДпл — скоригований дохід платника, що декларує до відшкодування.

Коефіцієнт податку на прибуток галузевий (Кпп г) визначається як співвідношення сумарного нарахованого податку на прибуток підприємств даної галузі до їх сумарного скоригованого доходу та розраховується за формулою:

де СнПП г — сума сумарного нарахованого податку на прибуток по платниках даної галузі; СДпл г — сумарний скоригований дохід платників відповідної галузі.

Групування за галузями проводиться по 4 знаках виду діяльності за КВЕД.

Показник (Кпп) має бути вищим, ніж показник (Кпп г);

7) платники, які не мають податкового боргу.

Для формування цього критерію (ПБ) використовуються зведені показники загальної суми податкового боргу платників податків до бюджетів усіх рівнів (із врахуванням суми боргу по основному платежу, пені, по штрафних (фінансових) санкціях) на перше число місяця, другого за звітним періодом.

200.20. Критерії, затверджені Кодексом, повинні визначатися на підставі звітності, яка подається платником податку до органів ДПС, конкретний перелік такої звітності та порядок її зіставлення визначатиметься наказом ДНА України. Передбачається, що такий порядок буде проводитися в автоматизованому режимі, без втручання людського фактора протягом п’ятнадцяти календарних днів після граничного терміну подачі звітності.

За результатами проведення автоматизованої звірки відповідності даних платника критеріям на автоматичне відшкодування центральний орган державної податкової служби не пізніше 15-го календарного дня після граничного терміну подачі звітності формує два переліки платників податку: перелік платників податку, що відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ; перелік платників податку, які не відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та не мають права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ.

Зазначені переліки не пізніше 15-го календарного дня після граничного терміну подачі звітності доводяться до відома та використання в роботі до органів державної податкової служби.

200.21. Зазначений пункт передбачає випадки, коли платник податку не відповідає критеріям і не має права на бюджетне відшкодування та пов’язані з цим дії платників податку й органів ДПС.

У такому разі органи державної податкової служби зобов’язані протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано.

Платник податку в разі незгоди з таким рішенням органу ДПС може оскаржити це рішення у встановленому порядку.

При цьому необхідно зазначити, що платник не втрачає права відшкодування ПДВ з бюджету, що надається у звичайному порядку. Платник податку також має право на автоматичне відшкодування, якщо орган ДПС у встановлений термін не надіслав платнику податку повідомлення про те, що такий платник не відповідає критеріям для отримання права на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

200.22. Уперше законодавством визначено дефініцію — платники податку, які мають позитивну податкову історію. Зазначена категорія платників, яка протягом попередніх 36 послідовних місяців буде відповідати критеріям, затвердженим Кабінетом Міністрів України, буде мати право на більш прискорені терміни відшкодування, а саме камеральна перевірка буде проводиться протягом п’яти календарних днів з дня подання податкової декларації, протягом трьох днів буде надаватися висновок органом ДПС та протягом трьох днів органом ДКУ будуть перераховуватися кошти на рахунок платника.

Такий порядок починає діяти з 1 січня 2014 року.

Скорочення термінів камеральної перевірки податкової звітності платників податку, що мають позитивну податкову історію, створює сприятливі умови для повернення ПДВ з бюджету зазначеним платникам. Тим самим органи ДПС створюють сприятливі умови для відшкодування ПДВ платникам, які мають позитивну податкову історію. Одночасно заохочуються всі платники податку до своєчасного і повного перерахування ПДВ до Державного бюджету.

200.23. З метою посилення відповідальності органів ДПС за своєчасне відшкодування ПДВ з Державного бюджету поновлено норму щодо нарахування пені на суму простроченої заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. Розмір такої пені становить 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Стаття 201. Податкова накладна

201.1. Платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов’язкові реквізити:

(Абзац перший пункту 201.1 статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011 та № 4014-VI від 04.11.2011 р., що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, — продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи — продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, — покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

(Пункт 201.1 статті 201 доповнено підпунктом «і» згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

201.2. Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

201.3. У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

201.4. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

201.5. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

201.6. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов’язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

201.7. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/ послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов’язань.

201.8. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

201.9. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

(Пункт 201.9 статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

201.10. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку — продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

(Пункт 201.10 статті 201 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку — продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов’язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/ послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/ послуг.

(Абзац одинадцятий пункту 201.10 статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку за такою операцією.

201.11. Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України.

(Абзац третій підпункту «б» пункту 201.11 статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

201.12. У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов’язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

201.13. Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб’єкти господарювання, що ввозять товари (предмети) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню згідно із законодавством, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.

201.14. Платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об’єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

201.15. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку — продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період — квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Орган державної податкової служби розробляє та розміщує на своєму офіційному веб-сайті програму ведення обліку записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та забезпечує її безкоштовне розповсюдження (включаючи необхідні зміни та доповнення) як шляхом надання доступу до копіювання такої програми, як через Інтернет, так і шляхом запису на магнітні носії інформації платника за його запитом.

Податкова накладна є важливим елементом податкового обліку ПДВ. Стаття 201 регулює норми щодо порядку заповнення податкових накладних та ведення Єдиного реєстру податкових накладних. Під Єдиним реєстром розуміється реєстр відомостей щодо податкових накладних і розрахунків коригування, який ведеться центральним органом державної податкової служби в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість — продавцями, електронними документами (див. коментар до пп. 14.1.60 ст. 14 розділу I Кодексу). Відсутність факту реєстрації платником податку — продавцем податкових накладних, в Єдиному реєстрі податкових накладних та порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов’язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний звітний період.

201.1. З дати набрання чинності Кодексу у податковій накладній необхідно обов’язково зазначати, крім інших уже передбачених попереднім законодавством складових, вид цивільно-правового договору. Поняття та види договору визначені у ст. 626 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (наприклад, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо). Договори, в яких виявлено волю двох осіб, є двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, підряду, оренди, міни, комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління тощо). Кодексом встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657). Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл тощо). Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З метою додаткового контролю визначається також код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

201.4. Податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у день виникнення податкових зобов’язань. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється поміткою «X»). Оригінал податкової накладної надається покупцю (отримувачу) товарів/послуг на його вимогу. Податкова накладна, яка відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Кодексу підлягає реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, надається покупцю тільки після такої реєстрації. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (виділяється поміткою «X»). Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Копія податкової накладної залишається у продавця товарів/послуг як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в порядку та протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/ послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

201.5. Цим пунктом встановлено, що для операцій, які оподатковуються або звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні, тобто при одночасному постачанні одному покупцю як оподатковуваних товарів/послуг, так і таких, що звільнені від оподаткування, продавець складає окремі податкові накладні.

Зазначене не поширюється на операцію з постачання товарів/послуг, до якої одночасно застосовується як нульова ставка, так і ставка 20 відсотків. У такому разі складається одна податкова накладна, у якій заповнюються відповідні графи.

201.6. До існуючої у законодавстві норми, що податкова накладна є податковим документом, додано регулятивну норму — податкова накладна одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Необхідно зазначити, що реєстри виданих та отриманих податкових накладних подаються платниками податку разом із декларацією за відповідний звітний період до органів ДПС в електронному вигляді з метою виявлення розбіжностей з даними контрагентів, про що орган ДПС зобов’язаний повідомити платника податку.

Платник податку протягом 10 днів з моменту отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов’язання без застосування штрафних санкцій.

Це посилює відповідальність як продавців, так і покупців щодо належного ведення податкового обліку.

201.7. Цим пунктом встановлюється порядок заповнення податкової накладної, зокрема стосовно поставки товару/послуги (повне або часткове), форма податкової накладної та порядок її заповнення встановлюються ДПС України.

Податкова накладна виписується за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була виписана на ці операції) у разі:

здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку);

виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, у яких форма встановлена міжнародними стандартами;

надання платнику податку касових чеків, які містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (із визначенням фіскального та податкового номера постачальника).

У разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер при постійних зв’язках із покупцем, покупцю може бути виписана зведена податкова накладна, виходячи із визначеної у договорі періодичності оплати поставлених товарів/послуг (1 раз на п’ять днів; 1 раз на десять днів тощо), але не рідше одного разу на місяць і не пізніше останнього дня місяця. При цьому до зведеної податкової накладної обов’язково додається реєстр товаротранспортних накладних чи інших відповідних супроводжувальних документів, згідно з якими здійснено постачання товарів/послуг.

Усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку — продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

У разі якщо база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін і перевищує суму постачання товарів/послуг, визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, тобто звичайна ціна перевищує фактичну, продавець виписує дві податкові накладні: одну — на суму, виходячи з фактичної ціни постачання, другу — на суму перевищення звичайної ціни над фактичною. У податковій накладній, яка виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною, робиться позначка (01 — Виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною). Така податкова накладна покупцю не надається; усі примірники таких податкових накладних зберігаються у продавця.

Такий порядок виписки податкових накладних застосовується і в разі, якщо база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін, збільшених на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу процентного векселя. При цьому до податкової накладної, виписаної на суму перевищення звичайної ціни над фактичною, включається і сума вказаних процентів.

У разі здійснення коригування сум податкових зобов’язань, відповідно до статті 192 розділу V Кодексу, постачальник товарів/послуг виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної. Розрахунок коригування складається у двох примірниках. Оригінал розрахунку коригування надається покупцю товарів/послуг. Копія залишається у продавця.

Якщо розрахунок коригування складається платником податку до податкової накладної, яка, відповідно до пункту 201.10 статті 201 розділу V та пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Кодексу, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, такий розрахунок надається покупцю тільки після його реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У випадку якщо розрахунок коригування складається на суму податку на додану вартість, яка перевищує суму, передбачену пунктом 11 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України, такий розрахунок підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних лише після реєстрації в ньому накладної, до якої виписується цей розрахунок.

Розрахунки коригування як покупцем, так і продавцем зберігаються у порядку, аналогічному порядку збереження податкових накладних. На підставі вказаного розрахунку отримувач товарів/послуг здійснює коригування податкового кредиту, відповідно до статті 192 розділу V Кодексу (за умови дотримання положень законодавчих актів щодо віднесення сум до податкового кредиту), з обов’язковим відображенням зазначених коригувань у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (з від’ємним чи позитивним значенням). На титульному аркуші розрахунку коригування вказується, до якої податкової накладної та за яким договором вносяться зміни.

Розрахунок коригування складається виключно продавцем — особою, яка є платником податку, філією чи структурним підрозділом, якому делеговано право виписки податкової накладної, особою, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну діяльність та відповідальна за утримання та внесення податку до бюджету, особою-управителем майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном, та покупцем — отримувачем послуги, наданої йому нерезидентом, місце постачання якої розташоване на митній території України, з обов’язковим включенням зазначених коригувань до зміни податкових зобов’язань та одночасним відображенням у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних з від’ємним чи позитивним значенням. Номер розрахунку коригування присвоюється відповідно до його номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

201.8. Згідно з цим пунктом право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ. Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють постачання товарів/ послуг та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі структурні підрозділи, може делегувати філії або структурному підрозділу право виписки податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий числовий номер, про що письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість.

Під час виконання договорів про спільну діяльність податкова накладна виписується особою, яка веде облік результатів такої діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету. Облік результатів спільної діяльності ведеться такою особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку господарських результатів такої особи.

При здійсненні господарських операцій, пов’язаних із використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном, податкова накладна виписується особою-управителем майна, яка веде окремий облік з податку на додану вартість таких господарських операцій та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету.

У разі надання нерезидентом послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, податкова накладна виписується зареєстрованим на території України платником податку — покупцем (отримувачем).

Суб’єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку на додану вартість або передбачає його нарахування за іншими ставками, ніж визначені підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 розділу V з урахуванням положень пункту 10 підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, утрачають право на складання податкової накладної.

Порядковий номер податкової накладної присвоюється відповідно до її номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

При складанні податкової накладної філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної встановлюється з урахуванням присвоєного числового номера і визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику порядкового номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику — числовий номер філії чи структурного підрозділу.

Платники податку на додану вартість складають окремі податкові накладні за видами діяльності, що передбачають спеціальний режим оподаткування, та зазначають у порядковому номері накладної після дробу перед номером філії чи структурного підрозділу код відповідної діяльності:

2 — сільськогосподарські підприємства, які застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства відповідно до статті 209 Кодексу;

3 — сільськогосподарські підприємства усіх форм власності, які відповідають критеріям, визначеним статтею 209 Кодексу, але які не обрали спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського, лісового господарства та рибальства та реалізують молоко, худобу, птицю, вовну власного виробництва, а також молочні продукти, молочну сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах;

4 — переробні підприємства усіх форм власності, які згідно з пунктом 1 підрозділу 2 розділу XX Кодексу за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробних тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно), повним обсягом спрямовують суми податку на додану вартість до спеціального фонду державного бюджету.

201.9. Пункт містить нову правову норму: податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту.

201.10. Пункт зобов’язує платника податку — продавця товарів/послуг, надати покупцю на його вимогу податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Продавець складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення. Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб платника податку у такому порядку: першим — електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) або електронний цифровий підпис керівника; другим — електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

За відсутності у продавця посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку накладаються у такому порядку: першим — електронний цифровий підпис керівника; другим — електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Продавець, що є фізичною особою — підприємцем, накладає електронний цифровий підпис у такому порядку: першим — електронний цифровий підпис фізичної особи — підприємця; другим — електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі, продавець отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає податковому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи. У такому разі електронні цифрові підписи посадових осіб продавця накладаються у такому порядку: першим — електронний цифровий підпис посадової особи, якій делеговано право підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування; другим — електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Після накладення електронного цифрового підпису продавець здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх Державній податковій службі засобами телекомунікаційного зв’язку з урахуванням вимог законів України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи та електронний документообіг». Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у продавця.

Після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі до Державної податкової служби здійснюється їх розшифрування, перевіряється електронний цифровий підпис, визначається відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та проводиться їх реєстрація.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування.

Для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі. Причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є:

1) наявність помилок;

2) відсутність у Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами.

Датою та часом подання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі Державній податковій службі є дата та час, зазначені у квитанції про їх прийняття (підтвердження реєстрації) або неприйняття.

Квитанція, що підтверджує факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, надсилається протягом операційного дня продавцеві. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі. Якщо протягом операційного дня продавцеві не надіслано квитанцію, що підтверджує прийняття (підтвердження реєстрації) або неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування, такі податкова накладна та/або розрахунок коригування вважаються зареєстрованими.

Якщо продавець надіслав Державній податковій службі кілька примірників однієї податкової накладної та/або розрахунку коригування, то зареєстрованою (зареєстрованим) вважається та податкова накладна та/або розрахунок коригування, щодо яких прийнято рішення про внесення до бази даних і надійшла квитанція, що підтверджує факт їх прийняття.

З метою отримання інформації, що міститься у Реєстрі, покупець складає запит за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення в електронному вигляді у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та надсилає його засобами телекомунікаційного зв’язку Державній податковій службі. На запит покупця стосовно надання інформації, що міститься у Реєстрі, видається:

про податкову накладну та/або розрахунок коригування — витяг з Реєстру;

про податкову накладну, до якої на дату надходження такого запиту зареєстровано розрахунок коригування, — витяг, що містить відомості про податкову накладну та відповідний розрахунок коригування;

про розрахунок коригування до податкової накладної — витяг, що містить відомості про податкову накладну та відповідний розрахунок коригування.

Запит щодо надання відомостей про податкові накладні та/або розрахунки коригування з Реєстру складається у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення. На запит накладаються електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку. Запит покупця в електронній формі підлягає шифруванню та надсилається Державній податковій службі засобами телекомунікаційного зв’язку. Примірник запиту в електронній формі зберігається у покупця.

Державна податкова служба після надходження від покупця запиту в електронній формі проводить його розшифрування, перевіряє електронний цифровий підпис, визначає відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою. Державна податкова служба здійснює пошук зазначеної у запиті податкової накладної та/або розрахунку коригування та складає витяг з Реєстру, у якому наводяться відомості щодо податкової накладної та розрахунку коригування. Зазначений витяг надсилається покупцеві не пізніше операційного дня, що настає за днем надходження запиту. На зазначений витяг накладається електронний підпис Державної податкової служби, який після шифрування надсилається на електронну адресу, зазначену в запиті покупця.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Відсутність факту реєстрації платником податку — продавцем податкових накладних, в Єдиному реєстрі податкових накладних та порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов’язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний звітний період.

Факт розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних дає право органам ДПС на позапланову виїзну перевірку.

Водночас, незважаючи на фіскальну спрямованість цього пункту, передбачено також випадки, коли продавець відмовляється надати податкову накладну або якщо такий продавець порушує порядок її заповнення та порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такому випадку покупець має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою (з доданням копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/послуг або копій первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/ послуг) на такого продавця, що є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Орган ДПС у разі надходження такої заяви із скаргою проводить позапланову виїзну перевірку зазначеного продавця для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку за такою операцією.

Підкреслимо, що відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу XX Кодексу «Перехідні положення» встановлено, що реєстрація податкових накладних платниками податку — продавцями, в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників податку на додану вартість, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень — з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень — з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень — з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень — з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. При цьому податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних, незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Платники податку на додану вартість складають окремі Реєстри за такими видами діяльності:

сільськогосподарські підприємства, які застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства відповідно до статті 209 розділу V Кодексу;

сільськогосподарські підприємства усіх форм власності, які відповідають критеріям, визначеним статтею 209 Кодексу, але які не обрали спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського, лісового господарства та рибальства та реалізують молоко, худобу, птицю, вовну власного виробництва, а також молочні продукти, молочну сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах (згідно з пунктом 209.18 статті 209 Кодексу);

переробні підприємства усіх форм власності, які згідно з пунктом 1 підрозділу 2 розділу XX Кодексу за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробних тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно), повним обсягом спрямовують суми податку на додану вартість до спеціального фонду державного бюджету.

Платники податку щомісяця в строки, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких встановлено звітний податковий період — квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді. Реєстри можуть подаватися:

за допомогою телекомунікаційних мереж загального користування з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису (за умови отримання їх у визначеному законодавством України порядку) у форматі, затвердженому центральним органом податкової служби; на електронних носіях. У Реєстрі окремо обліковуються операції:

з постачання товарів/послуг, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об’єктом оподаткування;

з придбання товарів/послуг з метою використання у господарській діяльності платника для здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об’єктом оподаткування, а також тих, які не призначаються для використання у господарській діяльності цього платника податку або для постачання послуг за межами митної території України чи послуг, місце постачання яких визначається за межами митної території України.

201.11. Цим пунктом встановлено підстави для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, без податкової накладної.

Статтею передбачено, що реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати друкування касового чеку, який містить відомості про загальну суму податку за кожною позицією (групою товарів, послуг). Реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати обчислення сум податку на додану вартість не менш ніж за чотирма позиціями, у тому числі розмежовуючи ставки оподаткування та операції, звільнені від оподаткування, та такі, що не є об’єктом оподаткування. Зазначеною нормою передбачається розподіл товарів (послуг) за позиціями відносно податкових груп. Тобто касовий апарат повинен забезпечувати друкування та видачу касового чека, який, крім обов’язкових реквізитів, містить відомості про:

вартість одиниці товару або наданої послуги з урахуванням податку на додану вартість (за оподатковуваними операціями);

вартість одиниці товару або наданої послуги без урахування податку на додану вартість (за звільненими від оподаткування операціями та тими, що не є об’єктом оподаткування);

код ставки податку на додану вартість за одиницею товару або наданою послугою;

загальну суму податку за кожною позицією (групою товарів, послуг);

загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем, з урахуванням податку на додану вартість.

Якщо алгоритмом роботи реєстратора розрахункових операцій передбачено окремий облік і накопичення у фіскальній пам’яті сум коштів, які виплачуються покупцям, касовий чек реєстрації операції повернення повинен додатково містити відомості про вартість товарів (з урахуванням податку на додану вартість), позицію, за якою обчислюється сума податку, в тому числі розмежовуючи ставки оподаткування та операції, звільнені від оподаткування, та такі, що не є об’єктом оподаткування, за кожну одиницю поверненого товару (неотриманою послугою), а також загальну суму коштів, які виплачуються покупцеві.

За операціями, не пов’язаними з поверненням товару, касовий чек реєстрації операції виплати коштів повинен додатково містити відомості про суму коштів з кожної операції виплати, а також загальну суму коштів, які виплачуються отримувачеві коштів. У касовому чеку суми, які повертаються покупцеві (які виплачуються отримувачеві коштів), повинні мати відповідну назву або позначатися знаком «мінус».

Вихідними даними для обчислення сум податку є:

у межах касового чека — сукупна вартість кожного товару (наданої послуги) окремо за позицією (групою товарів, послуг);

за підсумками роботи протягом дня — сукупна вартість реалізованих протягом дня товарів (наданих послуг) окремо за кожною позицією (групою товарів, послуг);

за підсумками роботи за період — сукупна вартість реалізованих за період товарів (наданих послуг) окремо за кожною позицією (групою товарів, послуг).

Обчислення сум податку на додану вартість у межах касового чека за підсумками роботи протягом дня або за підсумками роботи за період здійснюється за формулою:

сума податку на додану вартість = C х N: (100 + N),

де C — сукупна вартість (з урахуванням податку на додану вартість) товарів (наданих послуг) конкретної позиції відповідно у межах касового чека за підсумками роботи протягом дня або за підсумками роботи за період; N — ставка податку на додану вартість у відсотках.

Результат розрахунку сум податку на додану вартість округлюється з точністю до 1 копійки та друкується у чеку. Під час округлення сум податку на додану вартість і вартості одиниці товару (послуги) повинні використовуватися правила округлення чисел з точністю до 1 копійки (наприклад, суми до 0,499 копійки округлюються до 0 копійок, а суми від 0,5 до 0,999 копійки — до 1 копійки).

Реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати окреме накопичення, внесення та зберігання у фіскальній пам’яті сумарних денних оборотів з реалізації товарів (надання послуг) за кожною із ставок податку на додану вартість та операцією, звільненою від оподаткування чи такою, що не є об’єктом оподаткування.

Загальна сума готівки, сплачувана покупцем за придбані товари (надані послуги), обчислюється як сума сукупної вартості товарів (наданих послуг) за всіма відповідними позиціями. Загальна сума податку на додану вартість за підсумками роботи протягом дня дорівнює сумам податку на додану вартість за кожною із ставок, відображених у касових чеках, а за період — за всі робочі дні в межах зазначеного періоду.

201.12. Цим пунктом вперше врегульовано правову підставу для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у разі здійснення операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України. Для зазначених операцій документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов’язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Зазначеним пунктом також передбачено, що митна декларація, оформлена відповідно до законодавства, є документом, що засвідчує право платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, у разі ввезення товарів на митну територію України.

201.13. Цим пунктом передбачено, що у разі ввезення фізичними особами — не суб’єктами господарювання товарів на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної. Зазначена норма забезпечує спрощення адміністрування податку.

201.14-201.15. У цих пунктах, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що платники податку зобов’язані вести окремий облік оподатковуваних податком операцій, а також операцій, які не є об’єктом оподаткування та звільнені від оподаткування згідно із законодавством. Результати обліку відображаються у податкових деклараціях. Платник податку веде реєстри отриманих і виданих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки, загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку — продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.

Платники податку щомісяця у передбачені для місячної звітності терміни подають органу державної податкової служби в електронному вигляді копії записів у реєстрах виданих і отриманих податкових накладних за такий період. Зазначена вимога також стосується платників податку, для яких цим розділом передбачена квартальна звітність, такі платники податку, незважаючи на квартальну звітність, повинні щомісяця подавати копії записів у реєстрах виданих і отриманих податкових накладних.

Орган державної податкової служби розробляє та розміщує на своєму офіційному веб-сайті програму ведення обліку записів у Реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та забезпечує її безкоштовне розповсюдження (разом із змінами та доповненнями).

Ці положення необхідні для забезпечення ефективного контролю за правильністю нарахування податку (запобігання порушенням податкового законодавства).

Стаття 202. Звітні (податкові) періоди

202.1. Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:

а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

202.2. Платники податку, які відповідно до підпункту «б» пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року, а також платники податку, які сплачують єдиний податок, можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається податковому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

(Абзац перший пункту 202.2 статті 202 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4014-VI від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду платник податку втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток, передбачений підпунктом «б» пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

У разі якщо платник податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

(Абзац третій пункту 202.1 статті 202 в редакції Закону № 4014-VI від 04.11.2011, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

202.1. Кодексом встановлено, що звітним (податковим) періодом є один календарний місяць. В окремих досить обмежених випадках звітний (податковий) період може становити календарний квартал (див. коментар до п. 202.2). Звітний (податковий) період розпочинається від дня реєстрації особи як платника ПДВ. У разі якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж перший день календарного місяця, останній звітний (податковий) період розпочинається з першого дня такого календарного місяця та закінчується днем анулювання свідоцтва платника ПДВ.

202.2. Цим пунктом надано право платникам податку, які відповідають певним вимогам, обирати квартальний податковий період. На період з 1 січня 2011 року до 1 січня 2016 року можуть вибрати квартальний податковий період лише ті платники ПДВ, які відповідно до підпункту «б» пункту 154.6 статті 154 розділу III Кодексу мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток протягом зазначеного періоду (застосування нульової ставки податку на прибуток є чинним протягом 01.01.2011 — 01.01.2016 рр.) та платники податку, які сплачують єдиний податок. До таких платників віднесено тих платників, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано у сумі, що не перевищує три мільйони гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала двадцяти осіб. У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду платник податку втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток, передбачений підпунктом «б» пункту 154.6 статті 154 розділу III Кодексу, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

Якщо платник податку застосовував спрощену систему оподаткування і переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, він зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

Заява про вибір квартального податкового періоду подається податковому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

Стаття 203. Порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом

203.1. Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

203.2. Платник податку зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

203. Стаття містить порядок надання податкової накладної та строки проведення розрахунків з бюджетом. Відповідно до пункту 49.18 статті 49 та пункту 203.1 статті 203 цього Кодексу для подання податкової декларації з податку на додану вартість встановлені такі строки:

якщо звітний (податковий) період дорівнює календарному місяцю, декларація подається до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податку, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

якщо звітний (податковий) період дорівнює календарному кварталу, декларація подається до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Пунктом 49.20 статті 49 Кодексу визначено, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до пункту 201.15 статті 201 Кодексу платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період — квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Відповідно до підрозділу 8 розділу XX Кодексу з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Кодексу оподаткування суб’єктів малого підприємництва здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.07.98 № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» усім платникам єдиного податку, у тому числі й тим, які одночасно є платниками податку на додану вартість, встановлено квартальний податковий період подання звітності, у тому числі і з податку на додану вартість. При цьому не передбачено такого податкового періоду як місяць. Враховуючи вищевказане, платники податку на додану вартість, які є суб’єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та є платниками єдиного податку за ставкою 6 відсотків, подають податкові декларації щоквартально. Заява про застосування квартального податкового періоду такими платниками не подається; з моменту переходу на загальну систему оподаткування застосовується місячний податковий період.

Для новозареєстрованих платників податку, незалежно від того, добровільною чи обов’язковою була їх реєстрація, можливості застосування квартального податкового періоду Кодексом не передбачено.

Таким чином, право на щоквартальне подання податкової звітності з податку на додану вартість зберігається лише за платниками єдиного податку, які сплачують єдиний податок за ставкою 6 відсотків і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Усі інші платники податку на додану вартість подають податкову звітність з податку на додану вартість щомісячно.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.1 статті 57 розділу II Кодексу платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 57.3 статті 57 розділу II Кодексу визначено, що у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

При цьому Кодекс, на відміну від Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі — Закон 2181), не передбачає перенесення строку сплати податкового (грошового) зобов’язання у разі, коли останній день сплати такого зобов’язання припадає на вихідний або святковий день.

Таким чином, у випадку визначення податкового (грошового) зобов’язання органом ДПС граничним днем сплати буде десятий календарний день, що настає за днем отримання платником відповідного податкового повідомлення рішення та/або за днем узгодження податкового (грошового) зобов’язання, а у випадку самостійного визначення податкового зобов’язання у податковій декларації (звітній/новій звітній) — десятий календарний день, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання такої податкової декларації.

Пунктом 203.2 статті 203 розділ V Кодексу визначено, що платник податку на додану вартість зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації з податку на додану вартість, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Враховуючи вищевикладене, останнім днем сплати податкових зобов’язань з податку на додану вартість, самостійно визначених платником у податковій декларації з податку на додану вартість буде тридцятий календарний день, що настає за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (для платників, які подають звітність щомісячно), та п’ятдесятий календарний день, що настає за останнім днем звітного (податкового) кварталу (для платників, які подають звітність щоквартально).

Стаття 204. Порядок оподаткування ввезення на митну територію України давальницької сировини іноземним замовником та вивезення виробленої з неї готової продукції

204.1. При ввезенні давальницької сировини на митну територію України іноземним замовником відповідно до митного режиму переробки на митній території України повне умовне звільнення від оподаткування застосовується у разі надання на суму податкового зобов’язання простого авальованого векселя органу державної податкової служби з відстроченням платежу на строк переробки давальницької сировини, що не перевищує максимального строку, встановленого законодавством України, яке регулює проведення операцій з давальницькою сировиною.

Порядок видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) авальованих векселів визначається відповідно до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

204.2. При вивезенні з митної території України готової продукції, що вироблена з давальницької сировини, ввезеної іноземним замовником на митну територію України з урахуванням вимог Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», податок на додану вартість не справляється.

Ст. 204 регулює застосування повного умовного звільнення від сплати нарахованого податкового зобов’язання з ПДВ при ввезенні давальницької сировини на митну територію України іноземним замовником у разі розміщення товарів у митному режимі переробки. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше ніж 20 відсотків загальної вартості готової продукції (див. коментар до пп. 14.1.135 ст. 14 розділу 1 Кодексу). Повне умовне звільнення від оподаткування застосовується у разі надання українським виконавцем на суму податкового зобов’язання з ПДВ простого авальованого векселя органу ДПС з відстроченням платежу на строк переробки давальницької сировини. Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» строк відстрочення платежу не може бути більше 90 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації. Зауважимо, що норми цього Закону не поширюються на товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД (сільськогосподарські товари) згідно із Законом України «Про Митний тариф України».

Відповідно до п. 12 ст. 2 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» порядок видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) векселя (письмового зобов’язання), що видається суб’єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, встановлено Наказом ДПА від 25.02.2002 р. № 83. Податковий вексель є податковим звітним документом і підлягає обліку та зберіганню за правилами і в строки, встановлені для первинних бухгалтерських документів.

Стаття 205. Порядок оподаткування вивезення з митної території України давальницької сировини українського замовника та ввезення виготовленої з неї готової продукції

205.1. Давальницька сировина, що вивозиться з митної території України українським замовником, за умови дотримання всіх вимог митного режиму переробки за межами митної території України податком не обкладається.

205.2. Готова продукція, вироблена з давальницької сировини українського замовника, яка ввозиться на митну територію України, обкладається податком у порядку, встановленому для операцій з ввезення товарів на митну територію України.

205.3. У разі повернення в Україну валютної виручки від постачання готової продукції за межами митної території України податок, сплачений за поставлені послуги, придбані матеріали, паливо, нематеріальні активи, відшкодовується українському замовнику в порядку, встановленому для експортних операцій.

Ст. 205. Давальницька сировина, що вивозиться з митної території України українським замовником, за умови дотримання всіх вимог митного режиму переробки за межами митної території України податком на додану вартість не обкладається. Згідно з п. 1 ст. 5 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» давальницька сировина, що не обкладається вивізним (експортним) митом, податками та зборами, вивозиться з митної території України на підставі подання українським замовником митному органові письмового зобов’язання щодо повернення в Україну готової продукції, виробленої з цієї сировини (або повернення в Україну коштів від реалізації готової продукції за межами України, крім тієї готової продукції, що виготовлена з давальницької сировини та має заборону на експорт), не пізніше ніж через 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Готова продукція, вироблена з давальницької сировини українського замовника, що ввозиться на митну територію України, обкладається ПДВ у порядку, встановленому для операцій із ввезення товарів на митну територію України (див. пп. 206.2.6 п. 206.2 ст. 206 розділу V Кодексу).

У разі повернення в Україну валютної виручки від постачання готової продукції за межами митної території України податок, сплачений за поставлені послуги, придбані матеріали, паливо, нематеріальні активи, відшкодовується українському замовнику в порядку, встановленому для експортних операцій.

Стаття 206. Особливості оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України

206.1. При ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

206.2. У разі ввезення товарів на митну територію України залежно від митного режиму, у який розміщуються ці товари, оподаткування здійснюється у такому порядку:

206.2.1. у митних режимах імпорту та реімпорту податок сплачується у повному обсязі (крім товарів, що звільняються від оподаткування при ввезенні на митну територію України відповідно до статті 197 цього Кодексу);

206.2.2. у митних режимах транзиту та відмови на користь держави податок не сплачується;

206.2.3. у митних режимах митного складу, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі застосовується повне умовне звільнення від оподаткування;

206.2.4. у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується умовне звільнення від оподаткування, а саме:

а) повне умовне звільнення застосовується у разі:

тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення товарів відповідно до Митного кодексу України та додатків Б.1-Б.9, С, Б до Конвенції про тимчасове ввезення);

тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення повітряних суден, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу;

тимчасового вивезення товарів з митної території України та їх подальшого ввезення до закінчення строку тимчасового вивезення;

б) часткове умовне звільнення застосовується в разі тимчасового ввезення товарів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог статті 4 додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (крім підакцизних та визначених підпунктом «а» цього підпункту), на митну територію України з метою виробництва чи виконання робіт.

За кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на митній території України сплачується 3 відсотки суми податку, який підлягав би сплаті в разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту. Сплачені суми податку включаються до складу сум податку, що відносяться до податкового кредиту періоду, в якому було сплачено податок.

У такому ж порядку сплачується податок у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до Митного кодексу України.

Без сплати податку здійснюється продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів після закінчення трирічного періоду їх перебування на митній території України та сплати податку в попередні періоди такого перебування.

Загальна сума податку, яка підлягає сплаті в разі часткового звільнення від оподаткування товарів, не повинна перевищувати суми, яка підлягала б сплаті, якби товари було випущено у вільний обіг у митному режимі імпорту станом на дату, коли на них було поширено дію режиму тимчасового ввезення.

Сума податку, сплачена на підставі часткового звільнення від оподаткування товарів, які тимчасово ввозилися на митну територію України для використання з метою виробництва чи виконання робіт, у разі розміщення цих товарів в інші митні режими поверненню не підлягає.

У разі припинення дії режиму тимчасового ввезення з частковим звільненням від оподаткування товарів та випуску їх у вільний обіг або передачі ввезених за цим режимом товарів у користування іншій особі податок сплачується в обсязі, передбаченому законодавством для ввезення товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми вже сплаченого на підставі часткового звільнення від оподаткування товарів податку. При цьому за період, коли застосовувалося таке звільнення, підлягають сплаті проценти з сум податкових зобов’язань, що підлягали б сплаті, коли б щодо таких сум надавалося розстрочення податкових зобов’язань відповідно до розділу II цього Кодексу;

206.2.5. У разі розміщення товарів у митному режимі переробки на митній території України податок не підлягає сплаті.

При цьому повне умовне звільнення надається за умови надання на суму податкового зобов’язання простого авальованого векселя та за умови вивезення продуктів переробки з митної території України у визначений строк.

(Абзац другий підпункту 206.2.5 пункту 206.2 статті 206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

У разі якщо платник податку не подає простого авальованого векселя, податкове зобов’язання сплачується на загальних підставах.

(Абзац третій підпункту 206.2.5 пункту 206.2 статті 206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

Випуск, обіг та погашення простих векселів здійснюються у порядку, визначеному законодавством, яке регулює здійснення операцій з давальницькою сировиною.

206.2.6. Під час ввезення на митну територію України продуктів переробки товарів, що вивозилися у митному режимі переробки за межами митної території України, податок сплачується у порядку, встановленому для митного режиму імпорту, за винятком операцій з ввезення в Україну продуктів переробки товарів, що вивозилися за її межі з метою ремонту в митному режимі переробки за межами митної території України, які не підлягають оподаткуванню.

206.3. У разі порушення умов митних режимів, під час розміщення в які надано повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов’язана сплати

ти суму податкового зобов’язання, на яку було надане умовне звільнення. При цьому з дня надання умовного звільнення від оподаткування на суму податкового зобов’язання нараховується пеня відповідно до розділу II цього Кодексу.

206.4. У разі ввезення на митну територію України фізичними особами особистих речей, товарів та транспортних засобів порядок стягнення податку, що підлягає сплаті в разі переміщення товарів через митний кордон України, а також інші умови, не передбачені цим Кодексом, на яких товари підлягають звільненню від оподаткування, визначаються законом.

206.5. У разі подальшого вивезення товарів з магазинів безмитної торгівлі за межі митної території України податок не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).

Постачання товарів магазинами безмитної торгівлі без нарахування податку може здійснюватися виключно юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю.

(Абзац другий пункту 206.5 статті 206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

У разі вивезення з магазинів безмитної торгівлі або митних ліцензійних складів товарів, що перебувають у митних режимах магазину безмитної торгівлі або митного складу, для вільного обігу на митній території України (крім переміщення до інших магазинів безмитної торгівлі або митних складів), оподаткування здійснюється у порядку, передбаченому для операцій з ввезення товарів на митну територію України.

У разі виявлення митним органом нестачі товарів у магазині безмитної торгівлі або на митному ліцензійному складі, нараховується податок згідно з пунктом 190.1 статті 190 цього Кодексу. Відповідальність за перерахування податку до бюджету несе власник магазину безмитної торгівлі або власник митного ліцензійного складу.

206.6. У разі надання фінансових гарантій, встановлених митним законодавством при переміщенні товарів через митний кордон України, податок обчислюється відповідно до законодавства і за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на день оформлення таких гарантій, як при випуску товарів для вільного обігу у митному режимі імпорту.

206.1. Відповідно до абзацу 1 п. 190.1 ст. 190 розділу V Кодексу базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної вартості цих товарів, визначеної, відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ. Датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата оформлення митної декларації для митного оформлення.

При ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації, безпосередньо на єдиний казначейський рахунок. Виняток становлять операції, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування або платник надає податковий вексель.

206.2. При застосуванні норм цього пункту рекомендуємо уважно ознайомитися з відповідними главами Митного кодексу України, в яких визначено особливості позначених митних режимів.

Залежно від митного режиму, у який розміщуються ввезені на митну територію України товари, оподаткування здійснюється у такому порядку:

— у митних режимах імпорту та реімпорту ПДВ сплачується повним обсягом (крім товарів, що звільняються від оподаткування при ввезенні на митну територію України відповідно до ст. 197 розділу V Кодексу);

— у митних режимах транзиту та відмови на користь держави ПДВ не сплачується;

— у митних режимах митного складу, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі застосовується повне умовне звільнення від ПДВ;

— у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується повне або часткове умовне звільнення від оподаткування. За кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на митній території України сплачується 3 відсотки суми податку, який підлягав би сплаті у разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту. Сплачені суми податку включаються до складу сум податку, що відносяться до податкового кредиту періоду, в якому було сплачено податок;

— у разі розміщення товарів у митному режимі переробки на митній території України податок не підлягає сплаті. При цьому повне умовне звільнення надається за умови надання на суму податкового зобов’язання простого авальованого векселя та за умови вивезення продуктів переробки з митної території України у визначений строк, що не перевищує 90 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації;

— під час ввезення на митну територію України продуктів переробки товарів, що вивозилися у митному режимі переробки за межами митної території України, податок сплачується у порядку, встановленому для митного режиму імпорту, за винятком операцій з ввезення в Україну продуктів переробки товарів, що вивозилися за її межі з метою ремонту в митному режимі переробки за межами митної території України, які не підлягають оподаткуванню.

206.3. Під час розміщення товарів у митних режимах митного складу, тимчасового ввезення, переробки на митній території України, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі надається умовне звільнення від оподаткування. У разі порушення умов митних режимів особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов’язана сплатити суму податкового зобов’язання, на яку було надане умовне звільнення та пеню у розмірі, визначеному Кодексом.

206.4. Порядок стягнення податку, що підлягає сплаті або звільненню від сплати в разі переміщення товарів через митний кордон України визначається митним законодавством.

Порядок ввезення на митну територію України особистих речей, товарів і транспортних засобів встановлено Законом України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України» від 13.09.2001 р. № 2681-ІІІ. Згідно з абзацем 1 статті 4 цього Закону товари, що безпосередньо ввозяться громадянами в супроводжуваному багажі будь-якими видами транспорту на митну територію України, пересилаються в несупроводжуваному багажі, сумарна митна вартість яких не перевищує 1 000 євро та загальна вага яких не перевищує 100 кг, підлягають обов’язковому письмовому декларуванню митним органам у порядку, передбаченому для громадян, та оподатковуються ввізним митом за ставкою в розмірі 20 відсотків від митної вартості, податком на додану вартість та в установлених законодавством випадках акцизним та іншими зборами.

Транспортні засоби за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та окремі номерні вузли до них, що безпосередньо ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України або надходять на адреси громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного використання, незалежно від їх вартості, підлягають обов’язковому письмовому декларуванню митним органам у порядку, встановленому для громадян, та оподатковуються ввізним митом, податком на додану вартість і в установлених законодавством України випадках акцизним та іншими зборами (абз. 1 ст. 5 Закону).

При ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування, зокрема, такі товари:

1) товари, сумарна митна вартість яких не перевищує 200 євро, а загальна вага не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами у супроводжуваному багажі (за умови усного декларування), пересилаються в несупроводжуваному багажі та надходять на адресу громадян у міжнародних поштових відправленнях; 2) горілчані вироби в кількості 1 л, вино — 2 л, пиво — 5 л, тютюнові вироби — 200 цигарок (або 200 г цих виробів), які ввозяться в особистому багажі громадянами; 3) товари, що тимчасово ввозяться на митну територію України під зобов’язання про їх зворотне вивезення; 4) товари, що належать громадянам-нерезидентам і переміщуються транзитом через митну територію України; 5) товари, що належать громадянам-резидентам і переміщуються транзитом у транзитних зонах міжнародних аеропортів; 6) товари та транспортні засоби, що належать особам, які користуються на території України митними пільгами відповідно до статей 59–63, 65–67 Митного кодексу України; 7) транспортні засоби в кількості однієї одиниці по кожній товарній позиції та товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини за законом, відкритої за межами України на користь резидента, у разі підтвердження її складу органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження легалізується у відповідній закордонній дипломатичній (консульській) установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (п. 1–7, ст. 7 Закону).

206.5. Відповідно до міжнародної практики магазини безмитної торгівлі використовують пільговий режим оподаткування. При цьому постачання товарів магазинами безмитної торгівлі без нарахування податку може здійснюватися виключно юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю.

У загальному порядку здійснюється оподаткування у разі вивезення з магазинів безмитної торгівлі або митних ліцензійних складів товарів, що перебувають у митних режимах магазину безмитної торгівлі або митного складу, для вільного обігу на митній території України (крім переміщення до інших магазинів безмитної торгівлі або митних складів).

У разі виявлення митним органом нестачі товарів у магазині безмитної торгівлі або на митному ліцензійному складі, нараховується податок згідно з пунктом 190.1 статті 190 цього розділу. Відповідальність за перерахування податку до бюджету несе власник магазину безмитної торгівлі або власник митного ліцензійного складу.

206.6. Надання фінансових гарантій запроваджено як запобіжний захід з метою дотриманнями перевізниками умов, шляхів і напрямів транзиту, а також для забезпечення внесення передбачених законодавством обов’язкових платежів у разі порушення перевізником взятих ним зобов’язань щодо доставки товарів до митниці призначення. Сума фінансових гарантій відповідає розміру всіх обов’язкових платежів, визначених для цих товарів законодавством, тобто акцизного збору, мита, ПДВ, митних та інших зборів.

У разі переміщення товарів транзитом через територію України митним органам надаються види фінансових гарантій відповідно до митного законодавства.

Стаття 207. Порядок оподаткування туроператорської та турагентської діяльності

207.1. Цією статтею встановлюються особливості оподаткування туристичного продукту (туристичної послуги), що надаються туристичним оператором та туристичним агентом відповідно до законодавства. Туристичний продукт, як комплекс туристичних послуг, з метою оподаткування розглядається як єдина послуга.

207.2. Базою оподаткування в разі проведення операцій з постачання туристичним оператором туристичного продукту (туристичної послуги), призначеного для його споживання (отримання) на території України, є винагорода, яка визначається як різниця між вартістю поставленого ним туристичного продукту (туристичної послуги) та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором внаслідок придбання (створення) такого туристичного продукту (туристичної послуги).

207.3. Базою оподаткування в разі проведення операцій з постачання на території України туристичним оператором туристичного продукту (туристичної послуги), призначеного для його споживання (отримання) за межами території України, є винагорода, яка визначається як різниця між вартістю поставленого ним туристичного продукту (туристичної послуги) та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором внаслідок придбання (створення) такого туристичного продукту (туристичної послуги).

207.4. Базою оподаткування туристичного оператора, який здійснює посередницьку діяльність на території України з укладання договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами туристичної діяльності, є винагорода, яка нараховується (виплачується) йому таким іноземним суб’єктом туристичної діяльності, в тому числі шляхом надання права самостійно утримувати належну такому туроператору суму винагороди із коштів, сплачених замовником (споживачем) туристичних послуг.

207.5. Базою оподаткування для операцій, які здійснюються туристичним агентом, є комісійна винагорода, яка нараховується (виплачується) туристичним оператором, іншими постачальниками послуг на користь такого туристичного агента, у тому числі за рахунок коштів, отриманих останнім від споживача туристичного продукту (туристичної послуги).

207.6. Суми податку, що відповідно до статті 139 цього Кодексу включаються до витрат, не враховуються при визначенні бази оподаткування в цілях цієї статті.

207.7. Ставка податку, визначена у підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього розділу, застосовується до бази оподаткування, визначеної згідно з пунктами 207.2-207.5 цієї статті.

(Стаття 207 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

Відповідно до вимог угод ГАТТ/СОТ, стаття 207 встановлює однаковий режим надання туристичних послуг та їх оподаткування для резидентів і нерезидентів. Скасовано норму попереднього законодавства стосовно того, що поставка туристичного продукту, туристичних послуг з місцем їх надання як на митній території, так і за межами митної території України може здійснюватися виключно резидентом.

207.1. Згідно з цим пунктом особою, відповідальною за сплату ПДВ з надання туристичних послуг, є особа, яка діє від свого власного імені та не є агентом іншої особи.

207.2. Цим пунктом визначено об’єкт оподаткування ПДВ. З метою оподаткування зазначений перелік туристичних послуг розглядається як єдина туристична послуга.

207.3. Основною особою, яка надає комплекс туристичних послуг, визнано туристичного оператора. Чітке визначення туристичного оператора як платника ПДВ створює умови для належного справляння податку.

207.4. Оскільки туристичний агент є платником ПДВ, цим пунктом дано його визначення. Подано перелік операцій, що здійснює туристичний агент за умовами цивільно-правового договору, укладеного з туристичним оператором. Такі операції є об’єктом оподаткування ПДВ.

207.5. Цим пунктом впроваджено маржинальне оподаткування за операціями з постачання туристичних послуг туристичним оператором або туристичним агентом. Такий порядок оподаткування операцій з постачання туристичних послуг діє у розвинених країнах світу. Базою оподаткування є вартість такої послуги (без урахування податку), що дорівнює сумі винагороди (маржі) такого туристичного оператора (агента), а для туристичних агентів — вартість туристичного ваучера (путівки), придбаного у туристичного оператора, крім туристичних агентів, які діють у цій операції як посередники. При цьому виникає право на податковий кредит з ПДВ.

207.6. Визначено базу оподаткування при проведенні операцій з постачання на території України туристичним оператором (агентом) туристичної послуги (туристичного ваучера (путівки), призначеної для її споживання (отримання) за межами території України. Базою оподаткування є винагорода, а саме різниця між вартістю поставлених послуг (туристичного ваучера (путівки) та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором (агентом) внаслідок придбання (створення) таких туристичних послуг.

207.7. Згідно з цим пунктом операції з надання туристичних послуг оподатковуються в Україні за основною ставкою ПДВ. Відповідно до п. 10 підрозділу 2 розділу XX Кодексу «Перехідні положення», установлено, за податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно, ставка податку становить 20 %; з 1 січня 2014 року — 17 %.

Стаття 208. Оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України

208.1. Цією статтею встановлюються правила оподаткування в разі постачання особою-нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, особі, яку зареєстровано як платника податку, чи будь-якій іншій юридичній особі-резиденту.

208.2. Отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 цього Кодексу.

При цьому отримувач послуг — платник податку у порядку, визначеному статтею 201 цього Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг — платника податку.

208.3. Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов’язань декларації за відповідний звітний період.

208.4. Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не виписується. Форма розрахунку податкових зобов’язань такого отримувача послуг у вигляді додатку до декларації з цього податку, затверджується у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

208.5. Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил цього розділу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

208.6. Положення цієї статті не поширюються на постачання особою — нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією.

(Статтю 208 доповнено пунктом 208.6 згідно із Законом № 609-VI від 07.07.2011)

208.1. У Кодексі уточнено місце постачання послуг. Стаття 208 встановлює правила оподаткування постачання послуг нерезидентом, якого не зареєстровано платником ПДВ, особі, яку зареєстровано платником податку, чи будь-якій іншій особі-резиденту. Місце постачання послуг розташоване на митній території України.

Дія норм цієї статті поширюється на тих осіб-нерезидентів, яких не зареєстровано платниками ПДВ. Отже, іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, зареєстровані як платники ПДВ, не підпадають під дію правил оподаткування згідно зі ст. 208.

208.2. Згідно з п. 190.2 ст. 190 розділу V Кодексу, базою оподаткування для послуг, що постачаються нерезидентами на митній території України, є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків і зборів, за винятком ПДВ. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування ПДВ. Датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Отримувач послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує ПДВ за основною ставкою.

208.3. У разі отримання платником ПДВ послуг від нерезидента сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов’язань декларації за відповідний період.

208.4. У разі якщо послуги від нерезидента отримані неплатником ПДВ, податкова накладна не виписується, а отримувач таких послуг декларує податкові зобов’язання у розрахунку за формою, затвердженою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

208.5. На отримувача послуг від нерезидента поширюються загальні правила щодо сплати ПДВ, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за податкові правопорушення. При виникненні податкового боргу настає майнова та фінансові відповідальність платника податку. Застосування права податкової застави на майно боржника розглядається лише як забезпечувальне право і воно не може бути перешкодою для виконання боржником своїх зобов’язань. Кодексом передбачено, що у разі якщо в податковій заставі перебувають лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податку може відчужувати таке майно без погодження з органом ДПС за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження спрямовуватимуться повним обсягом на виплату заробітної плати та/або погашення податкового боргу.

208.6. У цьому пункті уточнено надання послуг нерезидентом, а саме постачання особою — нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (Проекту ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно з Грантом з Рахунка ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією.

Стаття 209. Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства

209.1. Резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі — сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

209.2. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку — для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

209.3. Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

(Пункт 209.3 статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

209.4. При вивезенні сільськогосподарських товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту сільськогосподарське підприємство — виробник таких товарів/послуг має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) постачальникам товарів/послуг, вартість яких включається до складу виробничих факторів. Таке відшкодування здійснюється в загальному порядку.

209.5. Платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.

209.6. Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Ця норма діє з урахуванням того, що:

а) для новоутвореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб’єкт господарювання, який провадить господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;

б) з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковувані операції з постачання капітальних активів, що перебували у складі його основних фондів не менше ніж 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі операції не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності.

209.7. Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку — суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/ послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку — їх виробником.

(Пункт 209.7 статті 209 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

209.8. Норми цієї статті не поширюються на виробників підакцизних товарів, крім підприємств первинного виноробства, які поставляють виноматеріали (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30).

209.9. Сільськогосподарське підприємство надає покупцю податкову накладну в порядку, встановленому цим розділом.

209.10. Для отримання свідоцтва про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування сільськогосподарське підприємство реєструється у відповідному органі державної податкової служби з дотриманням правил та у строки, що визначені статтею 183 цього Кодексу для реєстрації платників податку на додану вартість.

У свідоцтві про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування, крім відомостей, передбачених у свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість на загальних підставах, повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства.

209.11. Якщо суб’єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов’язане визначити податкове зобов’язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Якщо суб’єкти спеціального режиму оподаткування не можуть самостійно покрити збитки, що виникли внаслідок дії обставин непереборної сили, такі суб’єкти мають право продовжити строк застосування спеціального режиму оподаткування без дотримання розміру питомої ваги, встановленої цим пунктом.

Це правило не застосовується, якщо ризики втрати товарів (запасів) були належно застраховані. У такому випадку суми одержаних страхових виплат враховуються при визначенні питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальному обсязі постачання за відповідний звітний період.

Рішення про наявність обставин непереборної сили, перелік суб’єктів, що постраждали внаслідок таких обставин, та терміни застосування спеціального режиму оподаткування без дотримання розміру питомої ваги, встановленої цим пунктом, визначаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами.

Норми цього пункту починають застосовуватися після закінчення терміну, визначеного Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами.

209.12. Свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування підлягає анулюванню в разі, якщо:

а) сільськогосподарське підприємство подає заяву про зняття його з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування та/або заяву про його реєстрацію як платника зазначеного податку на загальних підставах;

б) сільськогосподарське підприємство підлягає реєстрації платником податку на загальних підставах;

в) сільськогосподарське підприємство припиняється шляхом ліквідації або реорганізації;

г) сільськогосподарське підприємство не подає податкової звітності з податку протягом останніх 12 послідовних звітних податкових періодів.

У таких випадках сільськогосподарське підприємство зобов’язане повернути органу державної податкової служби свідоцтво про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування.

209.13. Сільськогосподарське підприємство — суб’єкт спеціального режиму оподаткування подає податкову декларацію у строки та в порядку, що встановлені для інших платників податку. Форма податкової декларації, яка подається сільськогосподарським підприємством — суб’єктом спеціального режиму оподаткування, затверджується відповідно до пункту 201.15 статті 201 цього Кодексу.

209.14. Сільськогосподарське підприємство — суб’єкт спеціального режиму оподаткування здійснює оподаткування операцій з продажу (постачання) сільськогосподарської продукції за ставкою, визначеною підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу.

У разі експорту сільськогосподарської продукції застосовується ставка податку, визначена підпунктом «б» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу.

209.15. Для цілей цієї статті застосовуються такі терміни:

209.15.1. виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит:

а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів/послуг, основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях;

б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку:

сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин;

пакування та підготовка до продажу, у тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції (01.41.0 КВЕД);

зберігання сільськогосподарської продукції;

вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів;

отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг);

отримання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління (74.14.0 КВЕД);

знищення бур’яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин;

експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ і сільськогосподарських угідь; розділ м’яса для товарної кондиції;

209.15.2. діяльність у сфері сільського господарства:

а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг);

(Підпункт «в» підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

209.15.3. діяльність у сфері лісового господарства (лісництва):

а) залісення, вирощування і догляд за деревами або чагарниками чи вирубування дерев та/або чагарників;

б) збирання дикорослих грибів та ягід, інших дикорослих рослин, їх обробка та консервація;

209.15.4. діяльність у сфері рибальства:

а) розведення та/або виловлення прісноводної (лиманної) риби чи інших прісноводних (лиманних) (05.02.0, 05.01.0 КВЕД));

б) розведення та виловлення морської або океанічної риби або безхребетних (05.02.0, 05.01.0 КВЕД);

в) розведення та виловлювання мушель, устриць, ракоподібних, жаб, дикорослих водоростей;

г) обробка та/або консервація риби або інших прісноводних чи морських безхребетних, мушель, устриць, ракоподібних, жаб, дикорослих водоростей;

209.15.5. виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, — це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) — суб’єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

209.16. Обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

209.17. Дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на:

209.17.1. вирощування зернових та технічних культур (01.11.0 КВЕД):

вирощування зернових культур на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння;

вирощування бобових культур, які підлягатимуть сушінню, лущінню на зерно для продовольчого споживання, на корм, на насіння;

вирощування картоплі для продовольчого споживання, технічних цілей, на насіння;

вирощування фабричного цукрового буряку;

вирощування тютюну і махорки, первинне оброблення листя (збирання, сушіння, сортування тощо), вирощування розсади;

вирощування насіння та плодів олійних культур (арахісу, сої, соняшнику, кользи, рапсу, рижію тощо) для продовольчого споживання, технічних цілей, а також на насіння;

вирощування однорічних і багаторічних трав на зелений корм, випас, сіно, сінаж і силос;

вирощування кормових коренеплодів (буряку, брукви, турнепсу тощо);

вирощування баштанних кормових культур;

вирощування зернових і зернобобових, а також їх сумішей на зелений корм, випас, сіно, сінаж, силос;

одержування насіння цукрового буряку та насіння кормових культур (включаючи трави);

вирощування та первинне оброблення (замочування) прядивних культур;

вирощування ефіроолійних культур;

вирощування лікарських однорічних і багаторічних трав’янистих, напівчагарникових, ліано- та деревоподібних культур;

вирощування садивного матеріалу ефіроолійних та лікарських культур;

вирощування коренеплодів і бульбоплодів з високим вмістом крохмалю або інуліну (топінамбуру, батату тощо); вирощування шишок хмелю, цикорію;

209.17.2. овочівництво; декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників (01.12.0 КВЕД):

вирощування овочевих та баштанних культур для продовольчого споживання: помідорів, огірків, капусти, столової моркви та буряків, кабачків, баклажанів, динь, кавунів, бобових, які не підлягатимуть лущінню, салатів, цибулі, цукрової кукурудзи та інших;

вирощування зелені: кропу, петрушки, салату, шпинату тощо; вирощування овочевої розсади, насіння овочевих культур; вирощування міцелію та грибів, збирання лісових грибів; вирощування квітів, насіння, розсади, квіткових цибулин, бульб тощо;

вирощування садивного матеріалу плодово-ягідних і горіхоплідних культур та винограду;

209.17.3. вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів (01.13.0 КВЕД):

вирощування фруктів: яблук, слив тощо; вирощування ягід: суниці, малини, смородини тощо; вирощування винограду;

вирощування горіхів (горіхів волоських, мигдалю, фісташок, фундука тощо);

вирощування культур для виробництва прянощів (листя, квітів, насіння, плодів);

вирощування садивного матеріалу рослин для виробництва прянощів;

перероблення фруктів, ягід і винограду на вино в межах господарства, що їх вирощує;

209.17.4. розведення великої рогатої худоби (01.21.0 КВЕД):

відтворювання поголів’я великої рогатої худоби; вирощування великої рогатої худоби; одержання сирого молока корів, буйволиць, ячих;

одержання сперми бугаїв;

209.17.5. розведення овець, кіз, коней (01.22.0 КВЕД):

відтворювання поголів’я овець, кіз, коней, мулів, віслюків; вирощування овець, кіз, коней, мулів, віслюків;

одержання сирого овечого і козячого молока;

одержання сирого кобилячого молока;

одержання овечої вовни;

одержання козячої вовни та козячого пуху;

одержання волос тварин;

одержання сперми баранів, козлів, жеребців;

209.17.6. розведення свиней (01.23.0 КВЕД):

відтворювання поголів’я свиней;

вирощування свиней; одержання сперми кнурів;

209.17.7. розведення птиці (01.24.0 КВЕД):

відтворювання поголів’я свійської птиці (курей, гусей, індиків, цесарок, перепілок, страусів тощо);

вирощування свійської птиці; одержання яєць;

209.17.8. розведення інших тварин (01.25.0 КВЕД):

розведення тварин на фермах;

розведення кролів, одержання продукції кролівництва (шкурки); розведення бджіл, одержання меду, воску тощо; розведення хутрових звірів, одержання хутрової сировини; розведення водоплавних тварин (нутрій, ондатр тощо); розведення шовкопряда, одержання коконів шовкопряда; вирощування каліфорнійського червоного черв’яка та інших вермікультур;

одержання біогумусу;

розведення інших тварин (верблюдів, оленів, лабораторних тварин тощо);

одержання іншої продукції тварин; одержання сирої шкури свиней;

209.17.9. змішане сільське господарство (01.30.0 КВЕД);

209.17.10. лісівництво та лісозаготівлі (02.01.1 КВЕД):

вирощування будівельного лісу: посадка, підсадка саджанців, охорона лісу та лісосік;

вирощування молодого порослевого лісу та балансової деревини; вирощування лісосадивних матеріалів; вирощування різдвяних ялинок;

лісозаготівлі, рубання лісу та виробництво ділової деревини (колод, стовпів, жердин), одержання паливної деревини;

вирубування (дерев) лісу з метою приведення земель у придатність для сільськогосподарського виробництва;

вирощування рослинних матеріалів для плетіння;

209.17.11. одержання продукції лісового господарства (02.01.2 КВЕД):

збирання лісових продуктів (жолудів, каштанів, моху тощо); збирання соків (березового, кленового тощо); збирання живиці, природних смол;

збирання насіння дерев і чагарників для лісонасаджень; збирання корка, шелаку, камеді, бальзамів, дикорослих луб’яних рослин;

209.17.12. рибництво (05.02.0 КВЕД):

морське і прісноводне рибництво;

209.17.13. надання послуг у рибальстві, рибництві:

послуги, пов’язані з рибальством (05.01.0 КВЕД);

надання послуг, пов’язаних з діяльністю риборозплідників та рибних ферм, обстеження стану водоймищ (05.02.0 КВЕД);

209.17.14. надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту (01.41.0 КВЕД):

надання послуг у рослинництві за винагороду або на договірній основі: передпосівна підготовка полів і насіння сільськогосподарських культур; посів і садіння сільськогосподарських культур; обприскування сільськогосподарських культур, у тому числі з повітря; обрізання плодових дерев та винограду; пересаджування рису, розсаджування буряку;

надання послуг із збирання врожаю та підготовка продукції до первинної реалізації: очищення, різання, сортування, сушіння, дезінфекція, покривання воском, полірування, пакування, лущення, замочування, охолодження чи пакування навалом, у тому числі з фасуванням у безкисневому середовищі; захист рослин від хвороб і шкідників; агрохімічне обслуговування;

надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу;

експлуатація зрошувальних і осушувальних систем; насадження та облаштування ландшафту для захисту від шуму, вітру, ерозії, видимості та засліплення;

облаштування і догляд ландшафту з метою захисту навколишнього природного середовища (відновлення природного стану, рекультивація, меліорація земель, створення зон затримки вологи, відстійників дощової води тощо);

209.17.15. надання послуг у тваринництві (01.42.0 КВЕД):

надання послуг у тваринництві за винагороду або на договірній основі:

утримання тварин та послуги з догляду за свійською худобою і птицею;

послуги з обстеження стану стада, перегону та випасу худоби, очищення та дезінфекції тваринницьких приміщень тощо;

послуги із стимулювання розведення худоби і птиці та забезпечення зростання їх продуктивності; штучне запліднення тварин; стриження овець;

209.17.16. надання послуг у лісовому господарстві (02.02.0 КВЕД):

послуги з лісівництва (таксація, оцінка промислового використання лісу, посадка саджанців, залісення та лісовідновлення тощо); захист лісу від пожеж; боротьба із шкідниками та хворобами лісу;

послуги з лісозаготівлі (транспортування необробленої деревини в межах лісу);

209.17.17. обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

209.18. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності, які відповідають критеріям, визначеним статтею 209 цього Кодексу, але не обрали спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського, лісового господарства та рибальства, передбаченого статтею 209 цього Кодексу, і на загальних підставах вважаються платником податку на додану вартість, за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну власного виробництва, а також за молочні продукти, молочну сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції.

У разі якщо товарно-матеріальні цінності, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення зазначених у цьому пункті товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарно-матеріальних цінностей в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях.

Кодекс встановлює особливий порядок оподаткування податком на додану вартість у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Можливість застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ у цій сфері в цілому не суперечить вимогам Директиви Ради 2006/112/ЄС, якою передбачена спільна схема з фіксованою ставкою для фермерів.

Згідно із спеціальним режимом, встановленим цією статтею, сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів первинного виноробства, не підлягає сплаті до бюджету та залишається у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість товарів/послуг, основних фондів, придбаних (споруджених) сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а за наявності залишку такої суми податку — для інших виробничих цілей. Зазначене характеризує сутність спеціального режиму оподаткування ПДВ у нашій країні та його відмінність від спеціальної схеми з фіксованою ставкою в ЄС. Цю відмінність розкриває ст. 299 Директиви, згідно з якою фіксовані компенсаційні процентні норми (фіксовані компенсаційні процентні норми — це процентні норми, що застосовуються для надання фермерам на фіксованій ставці можливості компенсувати нарахований вхідний ПДВ за фіксованою ставкою) не повинні забезпечувати надання фермерам на фіксованій ставці відшкодувань в обсязі, більшому від нарахованого вхідного ПДВ.

Підкреслимо, що відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу спеціальний режим оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства діє до 31 грудня 2017 року.

209.1. Спеціальний режим оподаткування можуть обрати лише юридичні особи, які:

— утворені та провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства, відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням на її території;

— відповідають критеріям, встановленим у п. 209.6 ст. 209 розділу V Кодексу.

209.2. Цим пунктом сільськогосподарським підприємствам, що перебувають на спеціальному режимі оподаткування, надано право не сплачувати до бюджету суми ПДВ, нараховані на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів, а залишати у своєму розпорядженні, акумулюючи їх на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків. Такі суми використовуються на відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку — на інші виробничі цілі. Встановлений режим є суттєвою пільгою для сільгосптоваровиробників, ефект від якої перевищує не лише ефект від звільнення платника від сплати податку, в й ефект застосування нульової ставки.

Сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) в порядку, визначеному Національним банком, за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування. Якщо таке свідоцтво анульовано відповідно до пункту 209.12 статті 209 Кодексу, сільськогосподарське підприємство зобов’язане в місячний строк закрити спеціальний рахунок.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства, а саме використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Кодексу, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов’язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування (пункт 123.2 статті 123 Кодексу).

На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов’язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний (податковий) період.

209.3. Оскільки сільськогосподарське підприємство, що застосовує спеціальний режим оподаткування, не перераховує ПДВ до державного бюджету, то воно позбавляється права на бюджетне відшкодування за внутрішніми операціями. А сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, що перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

209.4. Сільськогосподарське підприємство, яке застосовує спеціальний режим оподаткування, у разі вивезення сільськогосподарських товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту має право отримати бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого (нарахованого) постачальником товарів/ послуг, вартість яких включається до складу виробничих факторів. Склад виробничих факторів визначено у пп. 209.15.1 цієї статті. Отже, при здійсненні операцій експорту застосовується загальний порядок відшкодування ПДВ, визначений статтею 200 цього Кодексу.

209.5. Податковий кредит платника податку, що придбаває сільськогосподарські товари/послуги у сільськогосподарського підприємства, що знаходиться на спеціальному режимі оподаткування, визначається на загальних підставах відповідно до статей 198, 201 цього Кодексу.

209.6. Пунктом визначено критерії сільськогосподарського підприємства, згідно з якими підприємство має право перейти на спеціальний режим оподаткування ПДВ. Сільськогосподарські товари/послуги повинні становити не менше ніж 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених сільськогосподарським підприємством протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних (податкових) періодів. При цьому виробництво сільськогосподарських товарів/послуг може здійснюватися лише на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах. Застосування зазначених критеріїв необхідно для запобігання використанню спеціального режиму оподаткування для уникнення податку підприємствами, що не мають для застосування цього режиму належних підстав.

Для визначення питомої ваги сільськогосподарських товарів/послуг у вартості всіх товарів/послуг, поставлених сільськогосподарським підприємством, вартість сільськогосподарських товарів/послуг повинна включати:

вартість продукції рослинництва і тваринництва та продуктів їх переробки на власних виробничих потужностях;

вартість продукції рибницьких, рибальських та риболовецьких підрозділів, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) і продуктів її переробки на власних виробничих потужностях;

вартість продукції, виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах.

209.7. Пунктом визначено групи товарів, що вважаються сільськогосподарськими, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, за умови, що такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку — суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку — їх виробником.

При обчисленні частки у розмірі не менше ніж 75 % вартості всіх товарів/ послуг враховуються лише сільськогосподарські товари, що вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються безпосередньо суб’єктом спеціального режиму оподаткування. Якщо такі товари/послуги придбаваються в інших осіб, вони не включаються до складу сільськогосподарських при обчисленні зазначеної частки (75 %).

Не поширюється спеціальний режим оподаткування на постачання сільськогосподарським підприємством, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування, інших товарів, що не відповідають визначенню за цією статтею, як сільськогосподарських товарів. За такими операціями постачання нарахування та сплата податку до бюджету здійснюється на загальних підставах.

209.8. Спеціальний режим оподаткування не поширюється на виробників підакцизних товарів (лікеро-горілчані вироби, коньяк, бренді). Однак спеціальний режим оподаткування можуть застосовувати підприємства первинного виноробства, що поставляють виноматеріали для підприємств вторинного виноробства. Підприємства первинного виноробства здійснюють переробку винограду, виробництво виноматеріалів, сусла або соку консервованого, концентрату виноградного соку, займаються витримкою виноматеріалів, а також утилізацією відходів виноробства.

209.9. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань у сільськогосподарського підприємства. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у сільськогосподарського підприємства — продавця товарів/послуг.

209.10. Для переходу на спеціальний режим оподаткування сільськогосподарське підприємство повинно отримати свідоцтво про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування. У свідоцтві про реєстрацію суб’єкта спеціального режиму оподаткування повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства.

209.11. У разі якщо протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних (податкових) періодів сукупне постачання несільськогосподарських товарів/послуг перевищує 25 відсотків вартості всіх товарів/послуг сільськогосподарського підприємства (тобто підприємство не відповідає критерію, встановленому п. 200.6), то:

— на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення;

— орган ДПС виключає таке підприємство з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування.

В умовах дії обставин непереборної сили суб’єкти спеціального режиму оподаткування можуть продовжити застосування спеціального режиму протягом певного терміну за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або обласних рад. Ця норма не застосовується у випадках, якщо ризики втрати товарів були належно застраховані або у такого платника достатньо коштів на самостійне покриття збитків.

209.12. Цим пунктом визначено підстави для анулювання свідоцтва суб’єкта спеціального режиму оподаткування, у т. ч. за заявою сільськогосподарського підприємства про зняття його з реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування. У випадках, передбачених п. 209.12, сільськогосподарське підприємство зобов’язане повернути органу ДПС свідоцтво про його реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування.

209.13. Сільськогосподарське підприємство, що обрало спеціальний режим оподаткування, подає податкову декларацію у строки та в порядку, встановлені для всіх платників податку.

У разі якщо суб’єкт спеціального режиму оподаткування здійснює діяльність у сфері сільського господарства, окремо лісового господарства, окремо рибальства чи одночасно здійснює всі види діяльності у сфері сільського, лісового господарства, рибальства, то подається одна податкова декларація з ПДВ (скорочена), а у спеціальних полях робиться відмітка за тим видом діяльності, який є основним для платника. При цьому до такої податкової декларації включаються обсяги постачання за всією сільськогосподарською діяльністю, до якої застосовується спеціальний режим. Звичайно, складається єдиний реєстр отриманих і виданих податкових накладних.

Якщо сільськогосподарське підприємство, що обрало спеціальний режим оподаткування, одночасно здійснює господарську діяльність, на яку не поширюється дія спеціального режиму, цей платник податку за результатами такої діяльності подає до контролюючого органу декларацію, за якою розрахунки з бюджетом проводяться на загальних підставах.

209.14. Операції з постачання сільськогосподарської продукції оподатковуються за основною ставкою ПДВ. Операції з вивозу сільськогосподарської продукції за межі митної території України оподатковуються суб’єктом спеціального режиму за нульовою ставкою.

Відповідно до п. 10 підрозділу 2 розділу XX Кодексу «Перехідні положення» установлено, за податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року — 17 відсотків.

209.15. У цьому пункті подано визначення основних термінів, що застосовуються для цілей ст. 209. Податковий кредит формується за рахунок виробничих факторів, перелік яких подано у пп. 209.15.1.

209.16. Важливо знати, що на процес обробки, переробки та/або консервації спеціальний режим оподаткування не поширюється, якщо у такій обробці використовуватиметься сировина, придбана в іншого виробника, а не самостійно вирощена, відгодована, виловлена або зібрана (заготовлена).

209.17. Цей пункт містить вичерпний перелік видів діяльності за кодами КВЕД, на які поширюється дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Для того щоб платнику ПДВ визначитися, чи поширюється на той або інший вид сільськогосподарської продукції спеціальний режим оподаткування, йому необхідно звернутися до зазначеного переліку видів діяльності. Перелік включає продукцію та послуги, пов’язані з рослинництвом, тваринництвом, змішаного сільського господарства, продукцію і послуги лісового господарства, продукцію та послуги рибництва тощо. Переліком також передбачено такі види діяльності, як обробка, переробка, консервація продукції, вирощеної, відгодованої, виловленої або зібраної (заготовленої) безпосередньо суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання її в інших осіб).

209.18. Сільськогосподарські підприємства, які не обрали спеціального режиму оподаткування та на загальних підставах є платниками ПДВ, суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочні продукти, молочну сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах (такою сумою є різниця між сумою податкових зобов’язань і сумою податкового кредиту), повністю залишають у власному розпорядженні і спрямовують на підтримку власного виробництва тваринницької продукції.

У разі якщо сільськогосподарським підприємством товарно-матеріальні цінності виготовлені та/або придбані використовуються у господарських операціях, пов’язаних з виготовленням зазначених у цьому пункті товарів (послуг), а частково для інших цілей, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється пропорційно, виходячи з частки використання таких товарно-матеріальних цінностей в операціях, пов’язаних з реалізацією молока, худоби, птиці, вовни, а також молочних продуктів, молочної сировини та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах та відповідно в інших операціях.

Стаття 210. Спеціальний режим оподаткування діяльності щодо виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату

210.1. У випадках, визначених цією статтею, операції з постачання виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату підлягають оподаткуванню згідно з нормами цієї статті та не підлягають оподаткуванню в загальному порядку, встановленому цим розділом.

210.2. У цій статті терміни вживаються в такому значенні:

культурні цінності — вироби мистецтва, предмети колекціонування або антикваріату — товари, що належать до товарних позицій за кодами 9701–9706 згідно з УКТ ЗЕД;

дилер — платник податку, який придбаває (набуває за іншими цивільно-правовими договорами), у тому числі шляхом ввезення на митну територію України, культурні цінності, незалежно від мети та цілей їх ввезення, з метою їх подальшого перепродажу, незалежно від того, діє така особа від свого імені або від імені іншої особи за винагороду;

маржинальний прибуток (без урахування податку) — це сума, отримана у вигляді різниці між ціною продажу товарів та ціною їх придбання, розрахованих за звичайними цінами.

У разі продажу культурних цінностей на публічних торгах (аукціонах) його організатор прирівнюється з метою оподаткування до дилера відповідно до цього підпункту.

210.3. У разі постачання культурних цінностей застосовується спеціальна схема оподаткування маржинального прибутку, отриманого дилером, відповідно до положень цієї статті.

210.4. Маржинальна схема застосовується до постачання дилером культурних цінностей, якщо такі цінності були поставлені йому однією із зазначених нижче осіб:

а) особою, що не зареєстрована як платник податку;

б) платником податку, якщо операція з постачання ним таких культурних цінностей звільняється від оподаткування або не підлягає оподаткуванню згідно з цим розділом;

в) платником податку, якщо цим платником податку при постачанні культурних цінностей був нарахований податок за маржинальною схемою;

г) авторами культурних цінностей чи їх правонаступниками.

Маржинальна схема може застосовуватися дилером до операцій з постачання на митній території України культурних цінностей, що були ввезені дилером у митному режимі імпорту.

210.5. Базою оподаткування для операцій з постачання дилером культурних цінностей є його маржинальний прибуток (без урахування податку), до якого застосовується ставка, визначена підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу.

На операції з постачання на митній території України дилером, який застосовує правила, встановлені цією статтею, податкова накладна не виписується.

210.6. Дилер, який придбаває культурні цінності в осіб, визначених у пункті 210.4 цієї статті, не має права на податковий кредит.

210.7. На операції з вивезення культурних цінностей у митному режимі експорту нульова ставка податку не застосовується.

210.8. Платник податку, що придбаває культурні цінності в дилера, який застосовує маржинальну схему, не має права вимагати податкову накладну та відносити до податкового кредиту суму податку, сплаченого на маржинальний прибуток.

Дилер зобов’язаний вести окремий податковий облік операцій з придбання та постачання культурних цінностей та окремий облік операцій з придбання та постачання інших товарів/послуг, до яких застосовується загальний режим оподаткування.

У ст. 210 Кодексу враховано норми усталеної міжнародної практики оподаткування діяльності з виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату. Встановлені законодавцем норми відповідають стандартам Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість.

У разі постачання культурних цінностей застосовується спеціальна схема оподаткування маржинального прибутку (різниці між ціною продажу товарів та ціною їх придбання, розрахованих за звичайними цінами), отриманого дилером, відповідно до положень цієї статті. Маржинальна схема застосовується до постачання дилером культурних цінностей у митному режимі імпорту, якщо такі цінності були поставлені йому однією із зазначених нижче осіб:

— особою, що не зареєстрована як платник податку;

— платником податку, якщо операція з постачання ним таких культурних цінностей звільняється від оподаткування або не підлягає оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу;

— платником податку, якщо цим платником податку при постачанні культурних цінностей був нарахований податок за маржинальною схемою;

— авторами культурних цінностей чи їх правонаступниками.

Базою оподаткування для операцій з постачання дилером культурних цінностей у митному режимі імпорту є його маржинальний прибуток (без урахування податку), до якого застосовується основна ставка ПДВ. При цьому податкова накладна не виписується, а дилер, який придбаває культурні цінності у зазначених осіб, не має права на податковий кредит.

До операцій з вивезення культурних цінностей у митному режимі експорту нульова ставка ПДВ не застосовується. Платник податку, що придбаває культурні цінності у дилера, який застосовує маржинальну схему, не має права вимагати податкову накладну та відносити до податкового кредиту суму податку, сплаченого на маржинальний прибуток.

Стаття 211. Особливості оподаткування операцій, пов’язаних із виконанням робіт з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему

211.1. На період виконання робіт з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, які виконуються за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі, або за рахунок коштів, які передбачаються в Державному бюджеті України як внесок України до Чорнобильського фонду «Укриття» для виконання міжнародної програми — Плану здійснення заходів на об’єкті «Укриття» відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку щодо діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку, Урядом України і Чорнобильською атомною електростанцією:

звільняються від оподаткування операції з імпорту товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання);

оподатковуються за нульовою ставкою операції з постачання товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання), виконання робіт та постачання послуг на митній території України, що здійснюються в рамках міжнародної технічної допомоги. Суми податку, сплачені платником податку — виконавцем робіт, послуг за контрактом, укладеним з особою-нерезидентом, яка уклала контракт з реципієнтом, відшкодовуються з бюджету протягом місяця, що настає після місяця, в якому подається податкова декларація, за умови наявності належним чином оформлених документів та підтвердження їх матеріалами документальної перевірки.

(Абзац третій пункту 211.1 статті 211 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

211.2. Зазначені в цій статті пільги не поширюються на операції, що стосуються підакцизних товарів та товарів 1-24 груп УКТ ЗЕД.

211.3. У разі порушення вимог щодо цільового використання зазначених товарів або виконання робіт та постачання послуг платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку, що повинна бути сплачена в момент ввезення на митну територію України таких товарів або виконання робіт та постачання послуг на митній території України, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, та за період від дати ввезення на митну територію України таких товарів або виконання робіт і постачання послуг до дати збільшення податкових зобов’язань.

Статтею 211 Кодексу встановлено пільговий режим оподаткування обмеженого кола операцій на період виконання робіт із підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. На період виконання таких робіт, які здійснюються у межах Рамкової угоди між Україною та ЄБРР стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні та Угоди про грант (проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між ЄБРР, Урядом України і Чорнобильською атомною електростанцією передбачено таке:

— звільняються від оподаткування операції з імпорту товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання);

— оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ операції з постачання товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання), виконання робіт та постачання послуг на митній території України, що здійснюються у межах міжнародної технічної допомоги. Суми податку, сплачені платником податку — виконавцем робіт, послуг за контрактом, укладеним з особою-нерезидентом, яка уклала контракт з реципієнтом, відшкодовуються з бюджету протягом місяця, що настає після місяця, в якому подається податкова декларація, за умови наявності належним чином оформлених документів та підтвердження їх матеріалами документальної перевірки.

Зазначені податкові пільги не поширюються на операції, що стосуються підакцизних товарів та товарів 1-24 груп УКТ ЗЕД (сільськогосподарські товари).

РОЗДІЛ VI АКЦИЗНИЙ ПОДАТОК

Стаття 212. Платники податку

212.1. Платниками податку є:

212.1.1. Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.

212.1.2. Особа — суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.

212.1.3. Фізична особа — резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства.

212.1.4. Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку.

212.1.5. Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу.

212.1.6. Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог.

212.1.7. Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 евро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов.

212.1.8. Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов.

212.2. Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

212.3. Реєстрація осіб як платників податку.

212.3.1. Реєстрація в органах державної податкової служби як платника податку суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність з виробництва підакцизних товарів (продукції) та/або імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється на підставі відомостей щодо видачі такому суб’єкту відповідної ліцензії.

Органи ліцензування, що уповноважені видавати ліцензії на зазначені види діяльності, зобов’язані надати органу державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб — підприємців інформацію про видані, переоформлені, призупинені або анульовані ліцензії у п’ятиденний строк з дня здійснення таких дій.

212.3.2. Інші платники підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку органами державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб — підприємців, не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому розпочато господарську діяльність.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

У коментованій статті визначено перелік осіб, які підпадають під статус платника акцизного податку та порядок їх реєстрації в органах державної податкової служби України. Платники акцизного податку, як непрямого податку на споживання окремих видів товарів (продукції) (визначених ст. 215 Кодексу як підакцизні), що включається до ціни таких товарів (продукції), є специфічною категорією, яка використовується для визначення сукупності суб’єктів господарювання та фізичних осіб та на яких положеннями Кодексу покладено обов’язок безпосередньої сплати акцизного податку до бюджету (акцизний податок є непрямим, а тому його особливістю є неспівпадіння в одній особі формального та реального платників податку).

212.1. Платників акцизного податку Кодексом розділено на види. По-перше, до їх складу віднесено осіб (юридичних та фізичних), що виробляють, у тому числі з давальницької сировини (в розумінні пп. 14.1.41 Кодексу), підакцизні товари (продукцію) на митній території України.

Відповідно до положень статті 2 Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» виробництво спирту етилового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних підприємствах, а біоетанолу — на підприємствах усіх форм власності за наявності у них ліцензій. Виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється суб’єктами господарювання незалежно від форм власності за умови одержання ліцензії. Необхідною умовою для виробників спирту коньячного і плодового (незалежно від форми власності), крім отримання відповідної ліцензії, є наявність повного технологічного циклу виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією, а також забезпечення спеціальною тарою для витримки спиртів та кваліфікованими фахівцями[228].

До таких платників віднесено також і осіб, які виробляють на митній території України підакцизні товари на давальницьких умовах. Відповідно до Закону України від 15.09.1995 р. № 327/95-ВР «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» готова продукція, що вироблена із давальницької сировини ввезеної іноземним замовником, може реалізуватися на митній території України лише через зареєстроване ним в Україні постійне представництво, яке оформляє ввізну вантажну митну декларацію на готову продукцію (без фактичного її ввезення на митну територію України) і сплачує ввізне мито, інші податки та збори, передбачені законодавством для аналогічних імпортних товарів[229].

Законодавством України заборонено виробництво на давальницьких умовах спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Дане обмеження не застосовується при виробництві спирту етилового, коньячного і плодового з давальницької сировини нерезидентами за умови повного вивезення готової продукції за межі митної території України[230].

По-друге, до платників податку віднесено осіб-суб’єктів господарювання (в розумінні ст. 55 Господарського кодексу України), які ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.

По-третє, платниками акцизного податку визначено фізичних осіб (резидентів чи нерезидентів), які ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, які кількісно перевищують величину, визначену митним законодавством України. Зокрема, ст. 253 Митного кодексу України встановлені обсяги та умови ввезення алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митну територію України без акцизного податку, встановленого на імпорт, у кількостях з розрахунку на одну особу[231].

По-четверте, до платників податку віднесено осіб, які здійснюють операції з конфіскованими, безхазяйними підакцизними товарами, такими, які за правом успадкування чи на інших підставах переходять у власність держави. Виходячи з даної норми, до платників податку віднесено осіб, які здійснюють реалізацію вказаних підакцизних товарів (продукції) на підставі рішень судових органів або інших уповноважених державних органів. Умови реалізації такої підакцизної продукції визначені Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, який затверджений Постановою КМУ від 25.08.1998 р. № 1340.

По-пяте, в Кодексі зафіксована норма щодо включення до сукупності платників акцизного податку осіб, які реалізують або передають іншим особам для подальшого використання підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України без сплати акцизного податку на умовах, визначених п. 213.3 ст. 213 Кодексу.

По-шосте, платниками податку визнаються особи, на яких покладено виконання вимог щодо звільнення від оподаткування в частині дотримання таких вимог: митних режимів; цільового використання підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів, на які встановлено нульову ставку податку; звільнених від оподаткування, або які не підлягають оподаткуванню акцизним податком, за умови порушення відповідних норм. Виходячи з норм, визначених пп. 212.1.6-212.1.8 даної статті Кодексу, до платників податку відносяться особи за умови:

— порушення вимог митних режимів, визначених митним законодавством України, з використання підакцизних товарів (продукції) (якщо такі режими передбачали звільнення від сплати акцизного податку (див. п. 213.3 Коментарю до ст. 213 Кодексу);

— допущення нецільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр стовідсоткового спирту або 0 євро за 1 000 кг нафтопродуктів;

— порушення виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), що реалізуються (передаються) для виробництва підакцизних товарів та не підлягають або звільнені від оподаткування;

— здійснення реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного відповідно до п. 213.3 ст. 213 Кодексу.

212.2. Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують акцизний податок виробнику. Таким чином, безпосередньо обов’язок сплати податку до бюджету покладено на виробника підакцизної продукції (у виробництві якої використовувалася давальницька сировина) у термін, визначений п. 222.1 ст. 222 Кодексу. Власник готової продукції, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує податок виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або, за його дорученням, іншій особі.

212.3. Даною нормою запроваджено нову систему реєстрації платників акцизного податку (на відміну від попередньої практики). Передбачено обов’язок інформування органами ліцензування виробництва підакцизних товарів (продукції) та/або імпорту алкогольних напоїв і тютюнових виробів органів державної податкової служби за місцем реєстрації суб’єкта господарювання як платника податків. На підставі вказаних даних передбачена реєстрація такого суб’єкта господарювання, як платника акцизного податку.

Відповідно до Переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою КМУ від 14.11.2000 р. № 1698, до таких органів ліцензування належать: у частині ліцензування виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів — Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС України, в частині ліцензування імпорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів — Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Органом ліцензування виробництва транспортних засобів визначено Міністерство промислової політики України[232].

Нормою п. 212.3.2 закріплено обов’язок інших суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з підакцизними товарами, за виключенням зазначених вище, щодо реєстрації як платників акцизного податку в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб — підприємців, не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць (див. п. 223.2 Коментарю до ст. 223 Кодексу), в якому розпочато господарську діяльність.

Під місцезнаходженням юридичної особи розуміється фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління й обліку[233].

При виконанні вимог, визначених коментованою нормою, слід враховувати положення пп. 14.1.24 п. 14.1 ст. 14 Кодексу та наказу ДПА України від 22.12.2010 р. № 979[234] (щодо специфіки обліку великих платників податків).

Стаття 213. Об’єкти оподаткування

213.1. Об’єктами оподаткування є операції з:

213.1.1. реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

213.1.2. реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;

213.1.3. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України; 213.1.4. реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

213.1.5. реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством, відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу;

213.1.6. обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат з урахуванням пункту 214.6 статті 214 цього Кодексу.

213.2. Операції з підакцизними товарами, які не підлягають оподаткуванню:

213.2.1. вивезення (експорту) підакцизних товарів (продукції) платником податку за межі митної території України.

Товари (продукція) вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною декларацією, у тому числі, якщо відвантаження відбулося у звітному періоді, а вивезення (експортування) — у наступному звітному періоді і на дату подання декларації з акцизного податку за звітний місяць наявна така митна декларація;

213.2.2. ввезення на митну територію України раніше експортованих підакцизних товарів (продукції), у яких виявлено недоліки, що перешкоджають реалізації цих товарів на митній території країни імпортера, для їх повернення експортеру.

Такі підакцизні товари (продукція) ввозяться їх продавцем (експортером) без подальшої реалізації на митній території України.

213.3. Операції з підакцизними товарами, які звільняються від оподаткування:

213.3.1. реалізації легкових автомобілів для інвалідів, у тому числі дітей-інвалідів, оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, коштів фондів загальнообов’язкового державного страхування, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

213.3.2. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України, призначених для офіційного (службового) користування дипломатичними представництвами іноземних держав, консульськими установами іноземних держав та для особистого використання членами дипломатичних представництв іноземних держав, консульських установ іноземних держав виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

У разі реалізації на митній території України підакцизних товарів (продукції), що були ввезені із звільненням від оподаткування відповідно до норм цього підпункту, податок сплачується особами, що реалізують або передають у володіння, користування чи розпорядження такі підакцизні товари (продукцію), не пізніше дати такої реалізації одночасно із сплатою податку на додану вартість за ставками, що діяли на момент подання митної декларації при ввезенні підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

213.3.3. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України, якщо при цьому згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв’язку з розміщенням товарів (продукції') у митних режимах: транзиту, митного складу, знищення або руйнування, відмови на користь держави, магазину безмитної торгівлі, тимчасового ввезення, переробки на митній території України. У разі порушення умов митних режимів, що передбачають повне або часткове звільнення від оподаткування, особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов’язана обчислити та сплатити суму податкового зобов’язання. У разі коли в зазначених випадках митним законодавством України передбачається вимога щодо здійснення заходів гарантування, така вимога встановлюється і для цілей акцизного податку. Податок справляється, якщо в подальшому щодо таких товарів (продукції) виникають зобов’язання зі сплати податку на додану вартість;

213.3.4. безоплатної передачі для знищення підакцизних товарів (продукції), конфіскованих за рішенням суду та таких, що перейшли у власність держави внаслідок відмови власника, якщо вони не підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку;

213.3.5. реалізації підакцизних товарів (продукції), крім нафтопродуктів, вироблених на митній території України, що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів (продукції);

213.3.6. ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції), що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів (продукції), за умови пред'явлення органу державної митної служби ліцензії на право виробництва (крім виробництва нафтопродуктів);

213.3.7. ввезення фізичними особами на митну територію України підакцизних товарів (продукції) в обсягах, що не перевищують норм безмитного ввезення, встановлених законом;

213.3.8. реалізації безпосередньо вітчизняними виробниками алкогольних напоїв і тютюнових виробів магазинам безмитної торгівлі. Підставою для звільнення від сплати податку продукції, яка призначена для реалізації магазинами безмитної торгівлі, є належно оформлена митна декларація, що оформляється під час відвантаження продукції від такого виробника;

213.3.9. ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції) (крім алкогольних напоїв і тютюнових виробів) як міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або як гуманітарної допомоги, наданої згідно з нормами Закону України «Про гуманітарну допомогу»;

213.3.10. ввезення акредитованими державними випробувальними лабораторіями та/або суб’єктами господарювання, які мають ліцензії на виробництво тютюнових виробів, еталонних (моніторингових) чи тестових зразків тютюнових виробів (не призначених для продажу вроздріб) для проведення досліджень чи випробувань (калібрування лабораторного обладнання, проведення дегустацій, вивчення фізико-хімічних показників, дизайну);

213.3.11. реалізації скрапленого газу на спеціалізованих аукціонах для потреб населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

У коментованій статті систематизовано підходи до визначення об’єкта оподаткування акцизним податком. Для цілей оподаткування акцизним податком об’єктом оподаткування визначені безпосередньо здійснювані операції з підакцизними товарами (виключний перелік таких товарів визначено ст. 215 Кодексу). До об’єктів оподаткування, в т. ч. віднесено і операції з реалізації конфіскованих підакцизних товарів, реалізації ввезених підакцизних товарів у пільговому режимі без сплати акцизного податку (у разі порушення відповідних норм), а також втрачених підакцизних товарів з вини платника податків.

Порівняно з попередньою практикою перелік пільг зі сплати акцизного податку доповнено новими позиціями: ввезення підакцизних товарів як технічної або гуманітарної допомоги (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів), операцій із ввезення еталонних чи тестових (моніторингових) зразків тютюнових виробів.

213.1. Нормою закріплюється перелік операцій, які, відповідно до положень Кодексу, визначаються об’єктом оподаткування акцизним податком.

По-перше, об’єктом оподаткування визначаються операції з реалізації вироблених в Україні товарів. У загальному розумінні, відповідно до пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, під реалізацією підакцизних товарів (продукції) розуміють будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини.

По-друге, до об’єктів оподаткування акцизним податком віднесено операції з реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки (за виключенням використання такої продукції для подальшого виробництва підакцизної продукції), здійснення внесків до статутного капіталу, а також працівникам підприємства-виробника підакцизних товарів (продукції).

По-третє, оподатковується ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції). Сплата податку здійснюється під час митного оформлення таких товарів, за винятком алкогольних напоїв та тютюнових виробів (див. коментар до ст. 227 Кодексу).

По-четверте, акцизним податком оподатковується реалізація конфіскованих та інших товарів, які перейшли у власність держави. Загальний порядок обліку, зберігання, оцінки і розпорядження конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, затвердженого Постановою КМУ від 25.08.1998 р. № 1340[235]. У даній частині потрібно також керуватися вимогами положень Закону України від 14.01.2000 р. № 1393-ХIV «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», а також Порядком утилізації або знищення неякісних чи небезпечних алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою КМУ від 19.04.2004 р. № 508 (див. п. 228.6 та п. 228.7 Коментарю до ст. 228 Кодексу).

По-п’яте, до об’єктів оподаткування віднесено операції з реалізації або передачі підакцизних товарів (продукції), що були звільнені від сплати податку, у разі порушення умов звільнення.

По-шосте, об’єктом оподаткування визначено обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції) понад встановлені нормативи (див. п. 214.6 з врахуванням п. 214.7 Коментарю до ст. 214 Кодексу).

213.2. Відповідно до загального правила, що застосовується у більшості країн світу до оподаткування підакцизних товарів (продукції) у країні споживання такої продукції, не підлягають оподаткуванню акцизним податком операції з реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт. Слід зазначити, що право на таке звільнення мають лише виробники такої продукції, а також її власники, якщо продукція була виготовлена з давальницької сировини.

Акцизний податок не нараховується за умови документального підтвердження здійснення експортної операції, а саме — оригіналом п’ятого аркуша («примірник для декларанта») вантажної митної декларації форми МД-2 (МД-3), що є її складовою частиною, виданого митним органом під час здійснення митного оформлення експорту підакцизної продукції. Відповідно норма застосовується і у разі, коли відвантаження відбулося у звітному періоді, а вивезення (експортування) — у наступному звітному періоді, а на дату подання декларації з акцизного податку за звітний місяць наявна така митна декларація.

За умови відсутності подальшої реалізації на митній території України без сплати акцизного податку, експортером ввозяться раніше експортовані підакцизні товари (продукція), що мають недоліки, які перешкоджають їх реалізувати на митній території країни імпортера.

213.3. Кодексом передбачено звільнення від сплати акцизного податку цілого ряду операцій з підакцизними товарами (продукцією).

По-перше, податок не сплачується у разі придбання за кошти державного та місцевого бюджетів легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів (у т. ч. для дітей-інвалідів) та легкових автомобілів спеціального призначення для МОЗ та МЧС України.

По-друге, збережено звільнення від сплати податку ввезення підакцизних товарів (продукції), які призначені для офіційного використання дипломатичними та консульськими службами іноземних держав, а також особистого використання їх працівниками. За умови реалізації вказаних товарів (продукції) на митній території України податок сплачується за ставками, що діяли на момент митного оформлення таких товарів не пізніше дати такої реалізації одночасно із сплатою податку на додану вартість.

По-третє, підставою для звільнення від сплати податку Кодексом визначено розміщення ввезених підакцизних товарів у митний режим: транзиту, митного складу, магазину безмитної торгівлі, тимчасового ввезення, переробки на митній території України. Такі операції можуть бути віднесені до об’єкта оподаткування у разі недотримання вимог зазначених митних режимів.

Під транзитом розуміють митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України[236].

Під тимчасовим ввезенням визначають митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування[237]. Порядок визначення акцизного податку у разі тимчасового ввезення на митну територію України та переміщення через митну територію України транзитом підакцизних товарів подано в коментарі до ст. 219 Кодексу.

Під митним складом розуміють митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України[238].

Відповідно до положень Постанови КМУ від 12.12.2002 р. № 1867 не можуть бути розміщені в режимі митний склад: спирт, алкогольні напої та тютюнові вироби, а також транзитні підакцизні товари.

Під магазином безмитної торгівлі визначають митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання[239]. Умови реалізації підакцизних товарів у режимі магазину безмитної торгівлі визначено главою 37 Митного кодексу України.

Переробка на митній території України є митним режимом, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту. Обмеження щодо здійснення операцій з виробництва підакцизних товарів на давальницьких умовах подано в п. 212.1 Коментарю до ст. 212 Кодексу.

По-четверте, звільняються від оподаткування операції щодо знищення підакцизних товарів (продукції) відповідно до Порядку утилізації або знищення неякісних чи небезпечних алкогольних напоїв та тютюнових виробів, який затверджений постановою КМУ від 19.04.2004 р. № 508.

По-п’яте, звільняється від оподаткування реалізація вироблених підакцизних товарів (продукції), що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів або ввезення виробником підакцизних товарів (за умови пред’явлення ліцензії на право виробництва).

По-шосте, звільнено від оподаткування ввезення підакцизних товарів фізичними особами в межах норм, визначених митним законодавством для безмитного ввезення (ст. 250 Митного кодексу України та ст. 8 Закону України від 13.09.2001 № 2681 «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»).

По-сьоме, звільнено від оподаткування податком операції з реалізації підакцизних товарів (виготовлених вітчизняними виробниками) магазинам безмитної торгівлі. Підставою для звільнення від сплати податку продукції, призначеної для реалізації магазинам безмитної торгівлі, є реалізація такої продукції за прямим договором та належно оформленою вантажною митною декларацією (оформляється під час відвантаження продукції від такого виробника).

Крім того, законодавцем звільнено від оподаткування акцизним податком операції з товарами (продукцією) як міжнародної технічної допомоги (за виключенням алкогольних напоїв та тютюнових виробів), а також операції щодо ввезення на митну територію України акредитованими державними випробувальними лабораторіями та/або суб’єктами господарювання еталонних (моніторингових) чи тестових зразків тютюнових виробів для проведення відповідних досліджень чи випробувань.

Реалізація скрапленого газу на спеціалізованих аукціонах для потреб населення за звільнення від оподаткування акцизним податком регулюється відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Так, продаж скрапленого газу для потреб населення здійснюється його виробниками на спеціалізованих аукціонах, які проводяться на умовах, визначених Положенням про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля, затвердженим постановою КМУ від 04.04.2000 р. № 599[240].

Стаття 214. База оподаткування

214.1. У разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є:

214.1.1. вартість реалізованого товару (продукції), виробленого на митній території України, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку;

214.1.2. вартість товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари (продукцію), які він імпортує, без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку.

214.2. При визначенні бази оподаткування перерахунок іноземної валюти на національну валюту здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на дату подання до митного органу митної декларації до митного оформлення.

214.3. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається відповідно до Митного кодексу України.

214.4. У разі обчислення податку із застосуванням специфічних ставок з вироблених на митній території України або ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) базою оподаткування є їх величина, визначена в одиницях виміру ваги, об’єму, кількості товару (продукції), об’єму циліндрів двигуна автомобіля або в інших натуральних показниках.

214.5. У разі обчислення податку із застосуванням одночасно адвалорних та специфічних ставок податку базою оподаткування є база, визначена відповідно до пунктів 214.1 та 214.4 цієї статті.

214.6. У разі наявності наднормативних втрат спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, допущених з вини виробника під час виробництва підакцизних товарів (продукції), базою оподаткування є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з наднормативно втрачених товарів (продукції).

Норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв затверджуються центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

214.7. При псуванні, знищенні, втраті підакцизних товарів (продукції), крім випадків, передбачених у пункті 216.3 статті 216 цього Кодексу, базою оподаткування є вартість та обсяги втрачених товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат згідно з пунктом 214.6 статті 214 цього Кодексу.

До прийняття Кодексу порядок визначення бази оподаткування з акцизного збору регулювався Декретом КМУ «Про акцизний збір» та законами про ставки акцизного збору. База оподаткування за ставками акцизного збору у процентах до обороту реалізації товару (продукції) — адвалорними, визначалася як вартість товарів, обчислена з обсягів реалізованої (імпортованої) продукції за максимальними роздрібними цінами (без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного збору), за ставками у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) — специфічними, виходячи з кількісних показників реалізованого товару (продукції).

Відповідно до ст. 23 Кодексу базою оподаткування є фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Коментованою статтею безпосередньо регламентується порядок визначення бази оподаткування акцизним податком, а також особливості визначення бази оподаткування з підакцизних товарів у разі застосування адвалорних та специфічних ставок акцизного податку одночасно.

214.1. Нормою закріплено порядок визначення бази оподаткування при застосуванні адвалорних ставок податку. Як при виробництві на митній території України, так і при імпорті підакцизних товарів (продукції) базою оподаткування є вартість реалізованого (ввезеного) такого товару, визначена за встановленими виробником (імпортером) максимальними роздрібними цінами без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку. База оподаткування визначається окремо за кожним видом підакцизних товарів. При проведенні обчислення сум податкового зобов’язання з максимальної роздрібної ціни податок на додану вартість виключається.

214.2. При визначенні бази оподаткування з імпортованих підакцизних товарів, на які ставки встановлено в євро, перерахунок іноземної валюти на національну валюту здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти (євро), встановленим Національним банком України, що діє на дату подання до органу державної митної служби митної декларації для митного оформлення.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов’язковому порядку сплачують акцизний податок при ввезенні на митну територію України під час подання митної декларації (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що підлягають маркуванню).

214.3. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Митного кодексу України[241]. Митна вартість відображається у вантажній митній декларації, що оформлюється при ввезенні підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

214.4. Базою оподаткування у разі обчислення акцизного податку за специфічними ставками у твердих сумах з одиниці товару (продукції) з вироблених на митній території України, імпортованих на митну територію України підакцизних товарів (продукції) є їх кількісна величина, визначена в одиницях виміру ваги, об’єму, об’єму циліндрів двигуна автомобіля або в інших натуральних показниках.

214.5. Для оподаткування акцизним податком Кодексом (див. п. 215.2 Коментарю до ст. 215 Кодексу) встановлено ставки в твердих сумах з одиниці товару (продукції) — гривнях та євро — специфічні, а також у процентах до обороту реалізації (ввезення) товару (продукції) — адвалорні.

Специфічні ставки застосовуються для спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пива і встановлені в національній грошовій одиниці — гривні, а також для нафтопродуктів і транспортних засобів та кузовів до них, які встановлені в іноземній грошовій одиниці — євро.

Адвалорні ставки у процентах до обороту реалізації (ввезення) товару (продукції), визначеного за максимальними роздрібними цінами, без податку на додану вартість, встановлено тільки для тютюнових виробів.

Для підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставки податку одночасно у відсотках до обороту з реалізації та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції), сума податку визначається одночасно за обома ставками окремо за кожним видом товару, на який встановлено максимальну роздрібну ціну.

214.6. Нормою закріплено положення щодо включення до бази оподаткування акцизним податком наднормативних втрат спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, які допущені з вини виробника. У такому випадку база оподаткування визначається як вартість (кількість) товарів (продукції), які можна було б виробити з наднормативно втрачених товарів. Вказані норми затверджуються центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України (відповідно до положень постанови КМУ від 07.08.2001 р. № 940 — Департаментом контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС України[242]).

У діючому законодавстві норми втрат спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв затверджено наказом Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів від 13.03.2000 р. № 25.

214.7. Нормою законодавець визначає, що при псуванні, знищенні, втраті підакцизних товарів (продукції) до бази оподаткування акцизним податком включається вартість та обсяги таких товарів (продукції). Дана норма застосовується, за винятком випадків, коли:

а) платник податку документально зафіксував ці втрати та надав контролюючим органам необхідні докази того, що відповідний підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок аварії, пожежі, повені чи інших форс-мажорних обставин і його використання на митній території України є неможливим;

б) підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок випаровування у процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом. Ця норма застосовується у разі втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів, які затверджуються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України. Зокрема, нормативні витрати нафтопродуктів, які відбуваються під час транспортування, зберігання та відпуску, визначаються відповідно до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155.

Стаття 215. Підакцизні товари та ставки податку

215.1. До підакцизних товарів належать:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

215.2. Ставки податку та перелік товарів, з яких справляється податок:

215.2.1. ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України;

215.2.2. ставки податку встановлюються відповідно до визначень розділу І цього Кодексу:

адвалорні,

специфічні,

адвалорні та специфічні одночасно;

215.2.3. ставки акцизного податку на бензин моторний за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2710 11 51 00, 2710 11 59 00, що містить тетраетилсвинець, збільшуються в 1,5 раза.

215.3. Податок справляється з таких товарів та обчислюється за такими ставками:

215.3.1. спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Одиниці Ставки виміру податку 2203 00 Пиво із солоду (солодове) гривень за 1 літр 0,74 2204 Вина виноградні натуральні гривень за 1 літр 0,01 (крім 2204 10, 2204 21 10 00, 2204 29 10 00) 2204 Вина натуральні з доданням спирту та міцні (кріплені) гривень за 1 літр 2,14 (крім 2204 10, 2204 21 10 00, 2204 29 10 00) 2204 10, 2204 21 10 00, 2204 29 10 00 Вина ігристі Вина газовані гривень за 1 літр 3,1 2205 Вермути та інші вина виноградні натуральні з доданням рослинних або ароматизувальних екстрактів гривень за 1 літр 2,14 2206 00 Інші зброджені напої (наприклад, сидр, перрі (грушевий напій), напій медовий); суміші із зброджених напоїв та суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями, в іншому місці не зазначені (з доданням спирту) гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту 42,12 (крім 2206 00 31 00, 2206 00 51 00, 2206 00 81 00 — сидр і перрі (без додавання спирту) 2206 00 31 00 2206 00 51 00 2206 00 81 00 Сидр і перрі (без додання спирту) гривень за 1 літр 0,42 2207 Спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту 42,12 2208 Спирт етиловий, неденатурований з концентрацією спирту менш як 80 об. %; спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки, лікери та інші напої, що містять спирт гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту 42,12

215.3.2. тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки податку специфічна адвалорна одиниці ставка оди ставка виміру ниці виміру 2401 Тютюнова сировина Тютюнові відходи гривень за 1 кілограм (нетто) 0 2402 10 00 00 Сигари, включаючи сигари з відрізаними кінцями, та сигарили (тонкі сигари), з вмістом тютюну гривень за 1 кілограм (нетто) 149,66 2402 20 90 10 Сигарети без фільтра, цигарки гривень за 1000 штук 43,03 відсотків 20 2402 20 90 20 Сигарети з фільтром гривень за 1000 штук 96,21 відсотків 25 2403 (крім 2403 99 10 00, 2403 10) Тютюн та замінники тютюну, інші, промислового виробництва; тютюн «гомогенізований» або «відновлений»; тютюнові екстракти та есенції гривень за 1 кілограм (нетто) 53,45 2403 10 Тютюн для куріння, з вмістом або без вмісту замінників у будь-якій пропорції гривень за 1 кілограм (нетто) 74,83 2403 99 10 00 Жувальний і нюхальний тютюн гривень за 1 кілограм (нетто) 21,38

215.3.3. мінімальне акцизне податкове зобов’язання зі сплати акцизного податку на тютюнові вироби:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Мінімальне акцизне податкове зобов’язання одиниці виміру сума 2402 20 90 10 Сигарети без фільтра, цигарки гривень за 1000 штук 61,47 2402 20 90 20 Сигарети з фільтром гривень за 1000 штук 160,35

215.3.4. нафтопродукти, скраплений газ:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки акцизного податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) одиниці виміру ставка Легкі дистиляти: 2710 11 11 00 для специфічних процесів переробки евро за 1000 кілограмів 17 2710 11 15 00 для хімічних перетворень у процесах, крім зазначених у товарній підкатегорії 2710 11 11 00 евро за 1000 кілограмів 17 Бензини спеціальні: 2710 11 21 00 уайт-спірит евро за 17 1000 кілограмів 2710 11 25 00 інші спеціальні бензини евро за 1000 кілограмів 182 Бензини моторні: 2710 11 31 00 бензини авіаційні евро за 28 1000 кілограмів бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше: 2710 11 41 11 2710 11 41 31 2710 11 41 91 2710 11 45 11 2710 11 49 11 із вмістом не менш як 5 мас. % біоетанолу або не менш як 5 мас. % етил-трет-бутилового етеру або їх суміші: евро за 182 1000 кілограмів 2710 11 41 19 2710 11 41 39 2710 11 41 99 2710 11 45 99 2710 11 49 99 інші бензини евро за 182 1000 кілограмів 2710 11 51 00 2710 11 59 00 3 вмістом свинцю більш як 0,013 г/л євро за 182 1000 кілограмів 2710 11 70 00 Паливо для реактивних двигунів євро за 28 1000 кілограмів 2710 11 90 00 Інші легкі дистиляти євро за 182 1000 кілограмів Середні дистиляти: 2710 19 11 00 для специфічних процесів переробки євро за 28 1000 кілограмів 2710 19 15 00 для хімічних перетворень в процесах, не зазначених у позиції 2710 19 11 00 євро за 17 1000 кілограмів Гас: 2710 19 21 00 паливо для реактивних двигунів євро за 17 1000 кілограмів 2710 19 25 00 інший гас євро за 28 1000 кілограмів 2710 19 29 00 Інші середні дистиляти євро за 28 1000 кілограмів Важкі дистиляти (газойлі) із вмістом сірки: 2710 19 31 40 2710 19 35 40 2710 19 49 00 більш як 0,2 мас. % євро за 90 1000 кілограмів 2710 19 31 30 2710 19 35 30 2710 19 41 30 2710 19 45 00 більш як 0,035 мас. %, але не більш як 0,2 мас. % євро за 69 1000 кілограмів 2710 19 31 20 2710 19 35 20 2710 19 41 20 більш як 0,005 мас.%, але не більш як 0,035 мас.% євро за 62 1000 кілограмів 2710 19 31 10 2710 19 35 10 2710 19 41 10 не більш як 0,005 мас. % євро за 42 1000 кілограмів 2710 19 61 00 2710 19 63 00 2710 19 65 00 2710 19 69 00 Тільки паливо пічне: євро за 42 1000 кілограмів 2711 12 11 00 2711 12 19 00 2711 12 91 00 2711 12 93 00 2711 12 94 00 2711 12 97 00 2711 13 10 00 2711 13 30 00 2711 13 91 00 2711 13 97 00 скраплений газ євро за 40 (пропан або суміш пропану 1000 кілограмів з бутаном)

(з 01.01.2012 р. до підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 будуть внесені зміни, передбачені підпунктом 96 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

215.3.5. автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів, зазначених у товарній позиції згідно з УКТ ЗЕД 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) (специфічні) 8703 Автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарної позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі: 8703 1 0 — транспортні засоби, спеціально призначені для пересування по снігу; спеціальні автомобілі для перевезення спортсменів на майданчики для гри в гольф та аналогічні транспортні засоби: 8703 10 11 00 — транспортні засоби спеціального призначення для переміщення по снігу, з двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем) або з двигуном внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням 0,6 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 10 18 00 — інші 0,6 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна — інші транспортні засоби з двигуном внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням та з кривошипно-шатунним механізмом: 8703 21 — з робочим об’ємом циліндрів двигуна не більш як 1000 куб. см: 8703 21 10 00 — нові 0,05 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 21 90 — що використовувалися: 8703 21 90 1 0 не більш як 5 років 1 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 21 90 3 0 понад 5 років 1,25 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна з об’ємом циліндрів двигуна понад 2200 куб. см, але не більш як 3000 куб. ем: 8703 23 90 31 не більш як 5 років 2 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 23 90 33 понад 5 років 3 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 24 — з робочим об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см: 8703 24 10 00 — нові 1 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 24 90 — що використовувалися: 8703 24 90 10 не більш як 5 років 3 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 24 90 30 понад 5 років 3,5 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна — інші транспортні засоби з двигуном внутрішнього згоряння з запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем): 8703 31 — з робочим об’ємом циліндрів двигуна не більш як 1500 куб. см: 8703 31 10 00 — нові 0,05 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 31 90 — що використовувалися: 8703 31 90 1 0 не більш як 5 років 1,25 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 31 90 30 понад 5 років 1,5 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 32 — з робочим об’ємом циліндрів двигуна понад 1500 куб. см, але не більш як 2500 куб. см: — нові: 8703 32 11 00 моторні транспортні засоби, обладнані для 0,15 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна тимчасового проживання людей 8703 32 19 00 інші 0,15 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 32 90 — що використовувалися: 8703 32 90 1 0 не більш як 5 років 1,75 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 32 90 3 0 понад 5 років 2 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 33 — з робочим об’ємом циліндрів двигуна понад 2500 куб. см: — нові: 8703 33 11 00 моторні транспортні засоби, обладнані для 1 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна тимчасового проживання людей 8703 33 19 00 інші 1 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 33 90 — що використовувалися: 8703 33 90 1 0 не більш як 5 років 2,5 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 33 90 3 0 понад 5 років 3,25 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8703 90 — інші: 8703 90 10 00 — транспортні засоби, оснащені електричними двигунами 100 євро за 1 штуку 8703 90 90 00 — інші 100 євро за 1 штуку

215.3.6. кузови для автомобілів, зазначених у товарній позиції 8703 згідно з УКТ ЗЕД:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) (специфічні) 8707 Кузови (включаючи кабіни) для моторних транспортних засобів товарних позицій 8701–8705: 8707 10 — кузови для моторних транспортних засобів товарної позиції 8703: 8707 10 10 — для промислового складання: 8707 10 10 10 — укомплектовані 100 євро за 1 штуку 8707 10 10 20 — не укомплектовані 100 євро за 1 штуку 8707 10 90 — інші: 8707 10 90 10 — що використовувалися 5 років або менше 400 євро за 1 штуку 8707 10 90 20 — що використовувалися понад 5 років 400 євро за 1 штуку 8707 10 90 90 — інші 400 євро за 1 штуку

215.3.7. мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, з колясками або без них:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) (специфічні) 8711 40 00 00 Мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, з колясками або без них з поршневим двигуном запалювання з кривошипно-шатунним механізмом і робочим об’ємом циліндрів понад 500 куб. см, але не більш як 800 куб. см 0,2 євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8711 50 00 00 Мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, 3 колясками або без них з поршневим двигуном запалювання з кривошипно-шатунним механізмом і робочим об’ємом циліндрів понад 800 куб. см 0,2 евро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна 8711 90 00 00 Мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, з колясками або без них, крім тих, що з поршневим двигуном запалювання з кривошипно-шатунним механізмом; коляски 10 евро за 1 штуку

215.3.8. причепи та напівпричепи для тимчасового проживання у кемпінгах, типу причіпних будиночків:

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) (специфічні) 8716 10 99 00 причепи та напівпричепи для тимчасового проживання у кемпінгах, типу причіпних будиночків масою понад 3500 кг, крім тих, що складаються 100 євро за 1 штуку

Коментованою статтею закріплено перелік підакцизних товарів (продукції) та ставки податку: специфічні — в гривнях та євро, адвалорні — у відсотках. Кодексом збережено фактично діючий (до прийняття Кодексу) перелік підакцизних товарів. Однак додатково до такого переліку додано скраплений газ, що в цілому відповідає європейській практиці та кореспондує з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС від 27.10.2003 р. (щодо реструктуризації системи ЄС щодо оподаткування енергопродуктів та електроенергії).

215.1. Підакцизні товари (продукція) — товари за товарними позиціями, категоріями та підкатегоріями згідно з кодуванням товарів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності — УКТ ЗЕД, відповідно до Закону України від 05.04.2001 р. № 2371-III «Про Митний тариф України», на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку. До таких товарів (продукції) віднесено:

— спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

— тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

— нафтопродукти, скраплений газ;

— автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Перелік товарів (продукції), з яких справляється податок, докладно представлений у коментарі до п. 215.3 ст. 215 Кодексу.

215.2. Відповідно до норм ст. 25 Кодексу ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Законодавець визначає, що ставки акцизного податку є єдиними на усій території України. Це пов’язано з принципами загальності оподаткування та рівності усіх платників перед законом.

Для оподаткування акцизним податком окремих видів підакцизних товарів (продукції) застосовуються: адвалорні (у процентах до обороту реалізації товару (продукції), специфічні (у твердих сумах з одиниці товару (продукції) та адвалорні й специфічні ставки одночасно. Одночасно за ставками у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) і у процентах до обороту реалізації товару (продукції) оподатковуються тютюнові вироби.

Специфічні ставки податку, встановлені в національній валюті, підлягають щорічній індексації в порядку, визначеному розділом XIX «Прикінцеві положення» даного Кодексу. Так, до завдань Кабінету Міністрів України віднесено щорічне (до 1 червня) внесення до Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до Кодексу щодо індексації ставок акцизного податку, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів інфляції.

Для стимулювання виробництва неетильованих бензинів і зменшення обсягів використання бензинів, що містять тетраетилсвинець, законодавцем збережений підвищуючий коефіцієнт 1,5, який застосовується до ставок податку з бензинів моторних за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2710 11 51 59 00, що містять тетраетилсвинець.

215.3. Нормами Кодексу встановлено розміри ставок акцизного податку за товарними позиціями, категоріями та підкатегоріями кодуванням товарів Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

215.3.1. Ставки акцизного збору на спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, одержані шляхом перегонки, спиртні напої будь-якої концентрації встановлено в гривнях, переважно на товарну позицію відповідно до кодування товарів за УКТ ЗЕД, але є випадки, коли ставки встановлено на окремі підкатегорії, наприклад на коньяки України. При цьому щодо товару, де ставку встановлено на товарну позицію, до переліку підакцизних алкогольних напоїв відноситься продукція за всіма категоріями та підкатегоріями цієї позиції згідно з УКТ ЗЕД. На алкогольні напої, що відносяться до виноробної продукції, ставки акцизного збору встановлено переважно в гривнях за 1 л продукції, крім виноробної продукції за кодом 2206, де ставка встановлена в гривнях за 1 літр 100-відсоткового спирту. Однак з останньої позиції окремим рядком виділено підкатегорії сидру і перрі (без додавання спирту), на які встановлено ставку податку за 1 літр продукції.

Щодо коньяку (спиртові дистиляти за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2208 20 12 00, 2208 20 62 00), то Кодексом у пункті 1 підрозділу 5 «Особливості застосування ставок акцизного податку та екологічного податку» розділу XX «Перехідні положення» відтерміновано підвищення ставок податку до рівня ставок на інші спиртові дистиляти для такої продукції до 2013 року.

215.3.2. Тютюнові вироби, на які встановлено ставки акцизного податку, віднесено до підакцизних. Також до підакцизних товарів відноситься і тютюнова сировина за кодом 2401, на яку встановлено нульову ставку акцизного податку.

На тютюнові вироби встановлено ставки податку двох видів: у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) та у процентах до обороту реалізації товару (продукції), за якими оподаткування акцизним податком здійснюється одночасно.

До підакцизних тютюнових виробів, що оподатковуються акцизним податком, відносяться такі (за кодами УКТ ЗЕД):

2401 — тютюнова сировина, тютюнові відходи;

2402 10 00 00 — сигари, включаючи сигари з відрізаними кінцями, та сигарили (тонкі сигари), з вмістом тютюну;

2402 20 90 10 — сигарети без фільтра, цигарки;

2402 20 90 20 — сигарети з фільтром;

2403 (крім 2403 99 10 00, 2403 10) — тютюн та замінники тютюну промислового виробництва; тютюн «гомогенізований» або «відновлений»; тютюнові екстракти та есенції;

2403 10 — тютюн для паління з вмістом або без вмісту замінників у будь-якій пропорції;

2403 99 10 00 — жувальний і нюхальний тютюн.

215.3.3. З метою недопущення заниження рівня оподаткування на сигарети без фільтру та з фільтром встановлено мінімальне акцизне податкове зобов’язання на 1 000 сигарет (окремо для сигарет з фільтром і сигарет без фільтра, цигарок), яке повинне бути не менше встановленої суми у гривнях.

215.3.4. Ставки на нафтопродукти встановлені в євро на окремі підкатегорії кодування товарів за УКТ ЗЕД на одиницю виміру (1 000 кілограмів). Основні групи нафтопродуктів, що оподатковуються податком:

— легкі дистиляти, до яких відносяться бензини спеціальні, бензини моторні авіаційні, інші спеціальні бензини тощо;

— середні дистиляти, до яких відносяться бензини для специфічних процесів переробки та для хімічних перетворень у процесах, газ, бензини моторні всіх видів для двигунів внутрішнього згоряння, у т. ч. і сумішеві з вмістом високооктанової кисневмісної добавки;

— скраплений газ (пропан, СПБТ — суміш пропану та бутану технічного), який оподатковується також за ставками в євро за 1 000 кг продукції;

— важкі дистиляти (дизельне пальне), розмір ставок податку на які встановлено диференційовано. Ставки встановлено залежно від вмісту сірки в їх складі: чим більший її вміст у дизельному паливі, тим вища ставка податку. Облік окремих видів дизельного пального, залежно від вмісту сірки, встановлено окремими Правилами, які затверджені постановою КМУ від 21.03.2007 р. № 545[243].

З 1 січня 2012 року буде розширено перелік підакцизних товарів за рахунок двох товарних позицій згідно з УКТ ЗЕД — 2711 14 00 00 (етилен, пропілен, бутилен і бутадієн) та 2711 19 00 00 (інші скраплені (зріджені) гази). Уточнено визначення групи підакцизних товарів, які відносяться до нафтопродуктів. З 1 січня 2012 року підакцизними вважатимуться нафтопродукти з фізико-хімічними показниками, що визначені у ГСТУ 320.00149943.010-98 «Паливо пічне побутове» (коди товару згідно з УКТ ЗЕД 2710 16 61 00, 2710 19 63 00, 2710 19 65 00 та 2710 19 69 00).

Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» з 1 січня 2012 року збільшуються ставки акцизного податку щодо цілого ряду видів нафтопродуктів, чим вирівнюються умови оподаткування акцизним податком всередині товарних груп.

215.3.5. Ставки на транспортні засоби встановлено на окремі підкатегорії або позиції товарів за УКТ ЗЕД в євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна. Розміри ставок на нові автомобілі встановлено нижчі, ніж ставки на автомобілі, що були у вжитку.

215.3.6. Окремо встановлені ставки податку на кузови для автомобілів, зазначених у товарній позиції УКТ ЗЕД 8703 — автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені основним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарної позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі. Ставки податку встановлені в євро за 1 штуку.

215.3.7. Ставки податку на мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, з колясками або без них встановлені в євро за 1 куб. см об’єму циліндрів двигуна.

215.3.8. Ставки податку на причепи та напівпричепи для тимчасового проживання у кемпінгах (типу причіпних будиночків) за кодом УКТ ЗЕД 8716 10 99 00 встановлені в євро за 1 штуку.

Стаття 216. Дата виникнення податкових зобов’язань

216.1. Датою виникнення податкових зобов’язань щодо підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, є дата їх реалізації особою, яка їх виробляє, незалежно від цілей і напрямів подальшого використання таких товарів (продукції), крім випадків, зазначених у статтях 225 та 229 цього Кодексу.

216.2. Датою виникнення податкового зобов’язання щодо зіпсованого, знищеного, втраченого підакцизного товару (продукції) є дата складання відповідного акта. У цьому пункті втраченим є товар (продукція), місцезнаходження якого платник податку не може встановити.

216.3. Податкове зобов’язання щодо втраченого підакцизного товару (продукції) не виникає, якщо:

а) платник податку документально зафіксував ці втрати та надав контролюючим органам необхідні докази того, що відповідний підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок аварії, пожежі, повені чи інших форс-мажорних обставин і його використання на митній території України є неможливим;

б) підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом. Ця вимога застосовується у разі втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів втрат, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

216.4. Датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов’язання митним органом у визначених законодавством випадках.

216.5. При передачі підакцизних товарів (продукції), вироблених з давальницької сировини, датою виникнення податкових зобов’язань є дата їх відвантаження виробником замовнику або за його дорученням іншій особі.

216.6. При використанні підакцизних товарів (продукції) для власних виробничих потреб датою виникнення податкових зобов’язань є дата їх передачі для такого використання, крім використання для виробництва підакцизних товарів (продукції).

Стаття, що коментується, регламентує порядок визначення дати виникнення податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку, який узгоджено з вимогами Директиви Ради 2008/118/ЄС від 16.12.2008 про загальний режим акцизних зборів (даною Директивою також скасовано Директиву Ради 92/12/ЄЕС). Дата виникнення податкових зобов’язань прямо пов’язана з моментом виникнення податкового обов’язку (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), який виникає за наслідками того податкового періоду, в якому мала місце відповідна подія.

216.1. Датою виникнення податкових зобов’язань зі сплати акцизного податку щодо підакцизних товарів, вироблених на митній території України, визначено дату реалізації таких товарів (продукції), за винятком випадків відтермінування сплати податку за податковим векселем на строк 90 або 180 днів (див. коментар до статей 225 та 229 Кодексу).

216.2. Датою виникнення податкового зобов’язання щодо зіпсованого, знищеного або втраченого підакцизного товару (продукції) є дата складання відповідного акта. Законодавець визначає, що втраченим є товар (продукція), місцезнаходження якого (якої) платник податку не може встановити.

216.3. Вартість або обсяг втраченого підакцизного товару (продукції) не підлягає включенню до бази оподаткування, а відповідно щодо таких товарів (продукції) не виникає податкового зобов’язання у разі, якщо такі втрати викликані об’єктивними (природні втрати) або форс-мажорними обставинами.

Відомості про події, пов’язані з пожежами, аваріями, повенями та іншими форс-мажорними ситуаціями, мають бути підтвердженні відповідними державними органами, а саме: органами МНС України, ДАІ МВС України, службами Гідрометцентру та іншими органами в межах відповідної компетенції. Обсяги втрат підакцизних товарів (сировини, продукції), які знаходились на зберіганні у складах або перевозилися, документуються при проведенні відповідної інвентаризації, результати якої фіксуються відповідними актами, які є документами первинного бухгалтерського обліку. Визначення втрат здійснюється із використанням Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69.

Втрати спирту при виробництві лікеро-горілчаної продукції — це виробничі втрати з моменту отримання спирту зі спиртосховища (складу) у виробництво до передачі готової продукції на склад, з урахуванням спиртовмісних залишків у виробництві та пробах, взятих на аналіз у лабораторію. Норми втрат є гранично допустимими й застосовуються тільки у разі фактичної нестачі спирту або лікеро-горілчаної продукції при транспортуванні, зберіганні та виробництві. Щодо порядку визначення втрат інших підакцизних товарів (продукції) див. додатково п. 214.7 Коментарю до ст. 214 Кодексу.

216.4. Нормою визначено, що датою виникнення податкового зобов’язання при імпорті підакцизних товарів (продукції) є дата подання митному органу вантажно-митної декларації для відповідного митного оформлення. Крім того, у разі встановлення порушень митних режимів, згідно з якими при митному оформленні податок не сплачувався, датою виникнення податкового зобов’язання є дата встановлення такого порушення. При цьому сума податку розраховується за ставками податку, які діяли на момент митного оформлення підакцизних товарів (продукції) у такому митному режимі без сплати податку.

216.5. Датою виникнення податкового зобов’язання при виробництві підакцизних товарів (продукції) з давальницької сировини є дата відвантаження такої продукції замовнику або, за його дорученням, — іншій особі. Особливості сплати податку за операціями з підакцизними товарами (продукцією), що виготовлені з давальницької сировини, подано в пунктах 212.1, 212.2 та 222.1 даного Коментарю.

216.6. Датою виникнення податкових зобов’язань з підакцизними товарами (продукцією), які були використані для власних виробничих потреб, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулася передача зазначених товарів у використання у виробничому процесі. Виключенням з цієї норми є випадки, коли підакцизні товари (сировина, продукція) використовуються, як сировина для виробництва підакцизних товарів і відповідно до положень ст. 213 Кодексу не оподатковується (крім нафтопродуктів) (див. п. 213.3 Коментарю до ст. 213 Кодексу).

Стаття 217. Порядок обчислення податку з товарів, вироблених на митній території України

217.1. Суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, визначаються платником податку самостійно, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов’язань.

217.2. Суми податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених з давальницької сировини, визначаються виробником (переробником), виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату відвантаження готової продукції її замовнику або за його дорученням іншій особі.

217.3. Податок з товарів (продукції), на які встановлені ставки податку в іноземній валюті, сплачується у національній валюті і розраховується за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України, що діє на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару (продукції), і залишається незмінним протягом кварталу.

217.4. Забороняється сплата сум податку шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов’язань, векселями та в інших формах, що не передбачають сплати сум такого податку коштами.

217.5. У разі повного або часткового повернення покупцем підакцизних товарів (продукції), вироблених (виготовлених) на митній території України, продавцю для усунення недоліків товару (продукції) або його знищення (переробки) у зв’язку з неможливістю усунення таких недоліків, платник податку — продавець проводить коригування податкових зобов’язань зі сплати акцизного податку у звітному періоді, у якому відбулося таке повернення.

Сума коригування обчислюється платником податку із застосуванням максимальних роздрібних цін, ставок акцизного податку з урахуванням мінімального податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку, які діяли на дату виникнення податкового зобов’язання щодо таких товарів (продукції).

Сума коригування зазначається в декларації з акцизного податку за звітний період, у якому відбулось таке повернення.

У разі подальшої реалізації цих товарів (продукції) зобов’язання з акцизного податку обчислюються у загальному порядку.

Коментованою статтею регламентується порядок визначення суми акцизного податку з товарів (продукції), які вироблені на митній території України. Крім того, закріплено норму безумовної сплати сум податку до бюджету лише грошовими коштами.

217.1. Сума акцизного податку визначається платником самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції), ставок податку, що діють на момент реалізації такої продукції (з урахуванням законодавчо наданих пільг та відстрочення податкового зобов’язання за податковим векселем).

217.2. Особливістю визначення суми податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених з давальницької сировини, є застосування ставок податку, що діють на дату відвантаження готової продукції її замовнику, або, за його дорученням, — іншій особі. Суми акцизного податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених з давальницької сировини, повинні бути включені виробником такої продукції в податковому періоді, на який припадає дата її відвантаження.

Виробництво з давальницької сировини, згідно з нормами Кодексу та виходячи з норм від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», можливе лише для виноматеріалів з винограду та підакцизних нафтопродуктів.

Відповідно до положень ст. 14 вказаного Закону сплата сум акцизного податку замовником підакцизної продукції виробнику, а також перерахування таких сум виробником до бюджету здійснюється виключно у грошовій формі[244].

217.3. Розрахунок акцизного податку з підакцизних товарів (нафтопродукти, легкові автомобілі та кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли), на які ставки податку встановлені в євро (див. п. 215.3 Коментарю до ст. 215 Кодексу), здійснюється з використанням офіційного курсу гривні до євро, який встановлений Національним банком України на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація таких товарів. У цілях визначення суми податку такий курс залишається незмінним протягом календарного кварталу.

217.4. Норма щодо заборони сплати акцизного податку шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов’язань, векселями та в інших формах, що не передбачають сплати сум такого податку коштами, поширена на всі види підакцизних товарів (продукції). Дана норма стосовно сплати акцизу зі спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів встановлена статтями 14 та 15 Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якими визначено, що при реалізації спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів у межах бартерних (товарообмінних) операцій або інших операцій, що не передбачають їх оплати в грошовій формі, у тому числі векселями чи іншими видами боргових зобов’язань, покупець (отримувач) підакцизної продукції зобов’язаний здійснити оплату суми акцизного податку, включеного до ціни продукції, а також податку на додану вартість, нарахованого на таку ціну, виключно у грошовій формі. У такому ж порядку здійснюється оплата вартості виготовлення (переробки, обробки) підакцизної продукції на давальницьких умовах. Із запровадженням цієї норми Кодексу такий порядок сплати розповсюджується на всі види підакцизних товарів.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР передбачено застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі вартості відвантаженої продукції, у випадку сплати сум акцизного податку та податку на додану вартість — в інших формах, які не передбачають сплату таких платежів коштами[245].

217.5. Положеннями даної норми законодавцем закріплено право платників акцизного податку на коригування податкових зобов’язань у випадку повного (часткового) повернення раніше реалізованих ним товарів для усунення недоліків товару або його знищення (переробки) у зв’язку з неможливістю усунення таких недоліків. У разі подальшої реалізації цих товарів (продукції) податкове зобов’язання з акцизного податку обчислюється у загальному порядку, тобто виходячи із ставок та умов, що встановлені на дату такої реалізації.

У разі якщо положення даної норми відноситься до підакцизних товарів (продукції), що підлягає маркуванню марками акцизного податку (алкогольні напої та тютюнові вироби) коригування податкових зобов’язань проводиться з врахуванням норм Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010 року № 1251 в частині дотримання порядку повернення вказаних марок їх продавцю.

Сума коригування податку визначається, виходячи з максимальних роздрібних цін, ставок акцизного податку з урахуванням мінімального податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку, які діяли на дату виникнення податкового зобов’язання з повернених товарів (продукції), та зазначається в декларації з акцизного податку за звітний період, у якому відбулось таке повернення.

Стаття 218. Порядок обчислення податку з товарів, які ввозяться на митну територію України

218.1. Суми податку з товарів (продукції), які ввозяться на митну територію України, що підлягають сплаті, визначаються платниками податку самостійно, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку.

218.2. Податок із підакцизних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, обчислюється у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату подання митному органу митної декларації до митного оформлення.

218.3. Суми податку, що підлягають сплаті, у разі порушення умов розміщення підакцизних товарів у митних режимах: магазину безмитної торгівлі, переробки на митній території України, визначаються, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діяли на момент подання митної декларації при розміщенні у відповідний режим.

218.4. У разі повного або часткового повернення імпортером підакцизних товарів (продукції), ввезених на митну територію України, продавцю у зв’язку з непридатністю їх для реалізації на митній території України, платник податків — імпортер проводить коригування податкових зобов’язань зі сплати акцизного податку у звітному періоді, у якому відбулось повернення невикористаних та пошкоджених марок, або органу державної податкової служби, який видав марки, надані відповідні документи, що підтверджують втрату марок.

Сума коригування обчислюється платником податку із застосуванням максимальних роздрібних цін, ставок акцизного податку з урахуванням мінімального податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку, які діяли на дату виникнення податкового зобов’язання щодо таких товарів (продукції).

Сума коригування зазначається в декларації з акцизного податку за відповідний звітний період. При цьому сума акцизного податку за бажанням імпортера повертається йому на поточний рахунок у банку або зараховується при придбанні наступних партій марок акцизного податку.

Статтею врегламентовано загальний порядок обчислення акцизного податку з товарів (продукції), які ввозяться на митну територію України, а також передбачено застосування нової норми щодо повернення сум сплаченого податку (у разі вивезення за межі митної території України раніше імпортованих підакцизних товарів (продукції) як таких, що не придатні для реалізації на митній території України).

218.1. Сума акцизного податку визначається платником самостійно, виходячи з обсягів ввезених підакцизних товарів (продукції) та ставок податку, що діють на момент ввезення такої продукції на митну територію України. Суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов’язковому порядку їх декларують і сплачують податок при ввезенні на митну територію України (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що підлягають маркуванню марками акцизного податку).

Розрахунок податку з імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які підлягають маркуванню, здійснюється за ставками, які діють на час придбання марок акцизного податку. Сума податку підлягає корегуванню при зміні на дату подання митної декларації ставки податку або максимальних роздрібних цін (на тютюнові вироби), якщо вони відрізняються від тих, що діяли на час придбання марок акцизного податку. Відповідальність за правильність розрахунку суми податку несе безпосередньо імпортер таких підакцизних товарів (продукції).

218.2. Розрахунок податку з підакцизних товарів, на які встановлено ставки податку в євро, здійснюється з використанням офіційного курсу гривні до іноземної валюти (євро), встановленого Національним банком України, що діє на дату подання органу державної митної служби митної декларації до митного оформлення.

218.3. У разі встановлення фактів порушення умов розміщення підакцизних товарів у митних режимах: магазину безмитної торгівлі, переробки на митній території України (див. п. 213.3 Коментарю до ст. 213 Кодексу), для розрахунку суми податку використовуються ставки, що діяли на момент подання митної декларації при розміщенні у відповідний режим. Під магазинами безмитної торгівлі розуміються підприємства роздрібної торгівлі, які знаходяться у митному режимі «магазин безмитної торгівлі» та здійснюють свою діяльність відповідно до порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1089 «Про затвердження Порядку відкриття і ліквідації магазинів безмитної торгівлі та Правил продажу товарів магазинами безмитної торгівлі».

Вартість та обсяги алкогольних напоїв і тютюнових виробів, які призначені для реалізації магазинами безмитної торгівлі, не оподатковуються акцизним податком у разі відвантаження їх безпосередньо українськими виробниками цієї продукції. Алкогольні напої та тютюнові вироби повинні поставлятися для реалізації магазинами безмитної торгівлі безпосередньо виробниками цієї продукції за прямими договорами, укладеними між цими виробниками і власниками магазинів безмитної торгівлі. Митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, здійснюється у момент відвантаження такої продукції від виробника.

218.4. Нормою передбачено відшкодування сум акцизного податку імпортеру у разі, якщо він повертає підакцизні товари (продукцію), раніше ввезені на митну територію України, у зв’язку з непридатністю їх для реалізації.

Сума податку на обсяги повернутої продукції визначається за ставками та у порядку, який діяв на дату виникнення податкового зобов’язання і відображається у декларації з акцизного податку за звітний період, у якому відбулось повернення невикористаних та пошкоджених марок органу державної податкової служби, який видав ці марки. Крім того, у декларації відображається відшкодування сум акцизного податку у разі, коли органу державної податкової служби, який видав ці марки надано відповідні документи, що підтверджують втрату марок.

Стаття 219. Порядок обчислення податку в разі тимчасового ввезення на митну територію України та переміщення через митну територію України транзитом підакцизних товарів

219.1. Ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції), що переміщуються через митну територію України транзитом, проводиться без сплати податку за умови здійснення заходів щодо гарантування доставки товарів (продукції) у порядку, визначеному митним законодавством.

219.2. Підакцизні товари (продукція), які тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені для показу чи демонстрації під час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів та ярмарків, спеціальних виставкових заходів, якщо вони залишаються у власності нерезидентів та їх використання на території України не має комерційного характеру, пропускаються через митний кордон України без сплати податку під зобов’язання, узяте перед органом державної митної служби, про вивезення таких товарів (продукції) у тому самому стані, в якому вони ввозилися, крім змін внаслідок фактичного природного зношення, на строк тимчасового ввезення за умови надання гарантій (грошової застави) органу державної митної служби.

Коментованою статтею визначено механізм звільнення від сплати акцизного податку з підакцизних товарів (продукції), які переміщуються через митну територію України транзитом, а також умови звільнення від сплати податку у разі тимчасового ввезення підакцизних товарів на митну територію України, використання яких не має комерційного характеру.

219.1. Умовою звільнення транзиту підакцизних товарів (продукції) через митну територію України є здійснення заходів щодо гарантування доставки таких товарів (продукції) у порядку, визначеному митним законодавством. Відповідно до ст. 185 Митного кодексу України транзит є одним з видів митного режиму. Умови переміщення товарів у митному режимі транзиту визначені гл. 33 Митного кодексу України.

Даний режим може бути вибраний декларантом самостійно відповідно до мети переміщення підакцизних товарів (продукції) та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення. Відповідно до вказаного митного режиму підакцизні товари (продукція) переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів (продукції) на митній території України[246].

Граничними термінами транзиту підакцизних товарів митною територією України визначені такі:

— автомобільним транспортом (з моменту ввезення на територію України) — 5 діб у разі прямого транзиту і 10 діб — у разі комбінованого перевезення;

— залізничним транспортом (з моменту ввезення на територію України) — 21 доба — у разі прямого транзиту і 28 діб — у разі переадресування[247].

219.2. Нормою закріплено звільнення від сплати податку підакцизних товарів (продукції), що тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені для показу чи демонстрації під час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів та ярмарків, спеціальних виставкових заходів. Умовою такого звільнення є те, що вказані товари (продукція) не змінюють власника на митній території України (залишаються у власності нерезидентів у розумінні пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), а їх використання не має комерційного характеру. Крім того, їх пропуск через митний кордон України здійснюється під відповідне зобов’язання, узяте перед органом державної митної служби, за умови надання гарантій (грошової застави) органу державної митної служби. Фінансові гарантії надаються до або в момент фактичного перетину митного кордону товарами під час ввезення їх в Україну.

Фінансові гарантії у вигляді грошової застави нерезидентами вносяться на депозитні рахунки митних органів в уповноважених банках в іноземній валюті I групи класифікатора валют Національного банку України або в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату надання фінансової гарантії як безготівково, так і готівкою. Розмір гарантії не може перевищувати визначену законодавством суму податків та зборів, що підлягала б сплаті під час митного оформлення таких товарів у разі їх ввезення на митну територію України для вільного використання. У разі порушення зобов’язання про зворотне вивезення за межі митної території України, за винятком обставин непереборної сили, надані гарантії застосовуються для забезпечення стягнення несплачених податків[248].

Стаття 220. Особливості обчислення податку за адвалорними ставками

220.1. Встановлення максимальних роздрібних цін на підакцизні товари (продукцію) здійснюється виробником або імпортером товарів (продукції) шляхом декларування таких цін.

220.2. Декларація про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) (далі — декларація), встановлені виробником або імпортером товарів (продукції), подається відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи у формі, визначеній такими органами.

220.3. У декларації повинні міститися відомості про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на всі підакцизні товари (продукцію), що виробляються ним в Україні, або на всі підакцизні товари (продукцію), що імпортуються ним в Україну, і дата, з якої встановлюються максимальні роздрібні ціни.

220.4. Декларація повинна бути подана виробником або імпортером підакцизних товарів (продукції) відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи не пізніше ніж за п’ять календарних днів до дати встановлення максимальних роздрібних цін.

220.5. Декларація не приймається у разі:

подання пізніше ніж за п’ять календарних днів до дати встановлення у ній максимальних роздрібних цін;

невідповідності її форми тій, що визначена центральним органом державної податкової служби та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

220.6. Декларація подається у двох примірниках уповноваженою особою виробника або імпортера підакцизних товарів (продукції), один з яких повертається у день її подання виробнику або імпортеру із зазначенням дати прийняття та реєстраційного номера прийнятої декларації та засвідчений печаткою центрального органу державної податкової служби або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

220.7. Установлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на перелічені у декларації товари (продукцію) запроваджуються з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому декларацію подано відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи, і діють до їх зміни у порядку, встановленому цим Кодексом.

220.8. У разі потреби у зміні будь-яких відомостей, що містяться у декларації про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), поданій їх виробником або імпортером відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи, виробник або імпортер повинен подати таким органам нову декларацію.

220.9. Зміна будь-яких відомостей, що містяться у декларації про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), поданій їх виробником або імпортером відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи, може здійснюватися не частіше одного разу на місяць.

220.10. У суб’єкта господарювання, що здійснює роздрібну торгівлю підакцизними товарами (крім роздрібної торгівлі тютюновими виробами), на які встановлено адвалорні ставки податку, у місці торгівлі такими товарами повинні бути розміщені на видному місці засвідчені виробником або імпортером копії чинних декларацій, поданих їх виробником або імпортером відповідно центральному органу державної податкової служби або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи.

220.11. Встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) повинні наноситися на споживчу упаковку таких товарів разом з датою їх виробництва.

Коментованою статтею визначені особливості застосування адвалорних ставок акцизного податку. Одним з основних елементів оподаткування акцизним податком за адвалорними ставками є декларування максимальних роздрібних цін на підакцизні товари (продукцію), виходячи з яких визначається оподатковуваний оборот. Редакція даного Кодексу передбачає застосування максимальних роздрібних цін для оподаткування за адвалорними ставками й інших підакцизних товарів (крім тютюнових виробів) у разі, якщо такі будуть встановлені.

220.1. Обов’язок встановлення максимальних роздрібних цін на підакцизні товари (продукцію) покладено на виробників та імпортерів такої продукції шляхом декларування. Виходячи з таких максимальних роздрібних цін, визначається база оподаткування акцизним податком за адвалорними ставками (див. п. 214.1 Коментарю до ст. 214 Кодексу). Адвалорною є ставка податку, розмір якої встановлюється у відсотках у відношенні до одиниці вартості тютюнових виробів (п. 28.2 ст. 28 Кодексу).

220.2. Декларація про максимальні роздрібні ціни на вироблені в Україні підакцизні товари (продукцію) подається до центрального органу державної податкової служби України, а декларація про максимальні роздрібні ціни на імпортовані в Україну підакцизні товари (продукцію) — до центрального органу державної митної служби України. Форма декларації та порядок її заповнення затверджуються спільним нормативно-правовим актом ДМС та ДПС України (форма декларації про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари та порядок її заповнення визначена спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України від 24.12.2010 р. № 1535/ 1037[249]). (Згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 та розпорядженням Кабінету Міністрів України 07.09.2011 р. від № 836-р Державну податкову адміністрацію України реорганізовано в Державну податкову службу України. Далі по тексту Коментарю — Державна податкова служба України (ДПСУ).

220.3. Обов’язковими реквізитами декларації про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) визначені: дані про встановлені такі ціни на всі види підакцизних товарів (продукції), що виробляються або, відповідно, імпортуються, а також дата початку їх дії.

Крім того, в декларації зазначаються основні реєстраційні дані виробника або імпортера (повна назва, ідентифікаційний код, дані місця знаходження) та безпосередньо характеристика товару (продукції) (код та опис товару за УКТ ЗЕД, власна назва з додатковими характеристиками).

220.4. П’ятиденний термін до дати набрання чинності встановлених максимальних роздрібних цін законодавцем визначено як граничний термін подання декларації про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) до центрального органу податкової або митної служби України.

220.5. Нормою закріплено виключні підстави відмови у прийнятті Декларації про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари, а саме: порушення граничного терміну подання та/або невідповідності її форми затвердженій.

220.6. Декларація про встановлені максимальні ціни на підакцизні товари подається у двох примірниках уповноваженою особою виробника або імпортера підакцизних товарів (продукції). Один із примірників повертається виробнику або імпортеру (засвідчений печаткою центрального органу державної податкової служби або центрального органу державної митної служби) із зазначенням дати прийняття та реєстраційного номера.

220.7. Виходячи з контексту ст. 223 Кодексу (в частині визначення базового податкового періоду зі сплати акцизного податку), датою запровадження максимальних цін є перший день календарного місяця, що настає за днем місяця, у якому декларацію про встановлені максимальні ціни на підакцизні товари подано до відповідного центрального органу державної податкової служби або центрального органу державної митної служби України.

220.8–9. Дія максимальних цін на підакцизні товари протягом кількості податкових періодів законодавцем не обмежується. Такі ціни можуть бути змінені виключно шляхом подання виробником або імпортером підакцизних товарів (продукції) нової декларації про встановлені максимальні ціни. Періодичність подання таких декларацій не може бути більш ніж один раз на календарний місяць.

220.10. Законодавцем встановлена вимога щодо розміщення на видному місці копій чинних декларацій про встановлені максимальні ціни на підакцизні товари та/або продукцію (на які встановлено адвалорні ставки податку) у місці торгівлі такими товарами та/або продукцією. Вказані копії повинні бути відповідним чином засвідчені виробником або імпортером підакцизних товарів (продукції). Однак, виходячи з того, що адвалорні ставки чинним Кодексом застосовуються лише при оподаткуванні тютюнових виробів, дана норма не несе змістового навантаження і може бути використана лише в подальшому у разі внесення змін у частині застосування змішаної системи оподаткування податком інших груп підакцизних товарів (продукції).

220.11. Встановлені максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) наносяться на споживчу упаковку таких товарів разом з датою їх виробництва. Нанесення максимальних роздрібних цін на пачку, коробку або сувенірну коробку тютюнових виробів (разом із датою їх виготовлення) для тютюнових виробів є умовою здійснення реалізації такої продукції на митній території України. Максимальна роздрібна ціна наноситься визначеним виробником способом та у визначеному виробником місці. Виключенням слугують лише тютюнові вироби, які призначені для експорту[250].

Стаття 221. Особливості обчислення податку з тютюнових виробів

221.1. Обчислення сум податку з тютюнових виробів здійснюється одночасно за адвалорними та специфічними ставками.

221.2. При визначенні податкового зобов’язання на сигарети одного найменування сума акцизного податку, обчислена одночасно за встановленими адвалорною та специфічною ставками акцизного податку, не повинна бути меншою встановленого мінімального акцизного податкового зобов’язання.

221.3. За наявності у місці торгівлі тютюновими виробами таких виробів одного найменування, на пачках, коробках та сувенірних коробках яких зазначені різні максимальні роздрібні ціни, продаж таких тютюнових виробів здійснюється за цінами, не вищими ніж ті, що зазначені на відповідних пачках, коробках та сувенірних коробках.

221.4. Контроль за дотриманням суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів, здійснюють органи державної податкової служби.

Статтею, що коментується, визначено особливості розрахунку суми акцизного податку з тютюнових виробів, де одночасно застосовується два види ставок та мінімальне акцизне податкове зобов’язання, а також порядок контролю за дотриманням максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби.

221.1. Відповідно до положень пп. 215.3.2 п. 215.3 статті 215 обчислення суми акцизного податку з тютюнових виробів здійснюється одночасно із застосуванням специфічних і адвалорних ставок (див. п. 215.3.2 Коментарю до статті 215 Кодексу). Сума податку з тютюнових виробів обчислюється окремо за кожним видом товару, на який встановлено максимальну роздрібну ціну. Крім того, для визначення суми податку застосовується мінімальне акцизне податкове зобов’язання.

221.2. Сума акцизного податку визначається для кожної власної назви сигарет, на яку встановлена максимальна роздрібна ціна, окремо за адвалорною та специфічною ставкою. Після цього зазначені суми додаються та порівнюються із мінімальним податковим зобов’язанням. Сума двох складових акцизного податку не повинна бути меншою від розміру мінімального акцизного податкового зобов’язання, розмір якого встановлено пп. 215.3.3 п. 215.3 ст. 215 Кодексу.

221.3. За наявності в продажу тютюнових виробів одного найменування з різними розмірами максимальних роздрібних цін їх реалізація повинна здійснюватися за ціною, не вищою максимальної роздрібної ціни, яка нанесена на пачку (коробку та сувенірну коробку).

221.4. Контроль за дотриманням максимальних роздрібних цін на митній території України покладено на органи державної податкової служби України. У разі роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених імпортерами таких тютюнових виробів та нанесених на пачку, до суб’єктів торгівлі передбачено застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу з розрахунку 100 відсотків вартості наявних у такого суб’єкта господарювання тютюнових виробів[251]. Перевірки дотримання максимальних цін на тютюнові вироби в роздрібній торгівлі здійснюються органами державної податкової служби України в порядку, визначеному для фактичних перевірок (див. коментар до ст. 80 Кодексу). Порядок проведення таких перевірок, а також оформлення їх результатів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Вона може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки та за наявності хоча б однієї з обставин, які визначені п. 80.2 ст. 80 Кодексу.

Стаття 222. Порядок і строки сплати податку

222.1. Строки сплати податку з підакцизних товарів, вироблених на митній території України

222.1.1. Суми податку перераховуються до бюджету виробниками підакцизних товарів (продукції) протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.

222.1.2. Суми податку з алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, сплачуються при придбанні марок акцизного податку.

222.1.3. Підприємства, які виробляють вина виноградні з додаванням спирту та міцні, вермути, інші зброджені напої з додаванням спирту, суміші із зброджених напоїв з додаванням спирту, суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями з додаванням спирту, сплачують податок при придбанні марок акцизного податку на суму, розраховану із ставок податку на готову продукцію, вироблену з виноматеріалів чи сусла, при виробництві яких використовується спирт етиловий.

222.1.4. Власник готової продукції, виробленої з давальницької сировини, сплачує податок виробнику (переробнику) не пізніше дати відвантаження готової продукції такому власнику або за його дорученням іншій особі.

222.1.5. Умовою відвантаження виробником готової продукції, виробленої з давальницької сировини, його замовнику або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми податку на поточний рахунок виробника.

222.2. Сплата податку в разі ввезення підакцизних товарів на митну територію України

222.2.1. Податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) сплачується платниками податку до або в день подання митної декларації.

222.2.2. У разі ввезення маркованої підакцизної продукції на митну територію України податок сплачується під час придбання марок акцизного податку з доплатою (у разі потреби) на день подання митної декларації.

Коментована стаття визначає загальний порядок і терміни сплати акцизного податку, а також вказує на особливості визначення термінів сплати податку за окремими видами підакцизних товарів (продукції). Зокрема, встановлені спеціальні норми, якими регулюється визначення сум сплати податку з алкогольних напоїв, що виробляються з використанням спирту етилового, та особливості сплати податку з товарів, вироблених з давальницької сировини, а також імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

222.1. Акцизний податок з підакцизних товарів, вироблених на митній території України, сплачується до бюджету в строки, визначені статтею 222 цього Кодексу. Центральний податковий орган визначає порядок нарахування сум акцизного податку, виходячи з норм цього Кодексу, враховуючи вид підакцизних товарів, встановлені ставки та порядок оподаткування.

Згідно з нормою п. 222.1.1 суми акцизного податку перераховуються до бюджету виробниками підакцизних товарів (продукції) протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період. Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Кодексу податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансованих внесків), протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Таким чином, граничним терміном сплати податку є 30 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду.

Суми податку з алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, сплачуються при придбанні марок акцизного податку. Підприємствами-виробниками такої продукції (за винятком виноматеріалів) до отримання спирту етилового неденатурованого з акцизного складу видається податковий вексель, авальований банком на суму податку, розраховану за ставками для готової продукції з граничним терміном погашення 90 календарних днів. Погашення такого векселя здійснюється протягом зазначеного періоду, частково при придбанні марок акцизного податку (див. п. 226.12 Коментарю до ст. 226 Кодексу). Виноматеріали є сировиною для виробництва готової алкогольної продукції. Тому для виробників виноматеріалів встановлена особлива процедура видачі та погашення податкового векселя (див. п. 229.1 Коментарю до ст. 229 Кодексу).

Такий порядок сплати податку встановлено і для підприємств, які виробляють вина, виноградні з доданням спирту, та міцні вермути, інші зброджені напої з доданням спирту, суміші зі зброджених напоїв з доданням спирту, суміші зброджених напоїв із безалкогольними напоями з доданням спирту. Сума податку сплачується при придбанні марок акцизного податку, яка розрахована за ставками на готову продукцію, вироблену з виноматеріалів чи сусла, при виробництві яких використовувався спирт етиловий.

Обов’язок сплати акцизного податку при виробництві підакцизної продукції з давальницької сировини покладено на безпосереднього виробника вказаної продукції. Виробництво такої продукції здійснюється на умовах, визначених окремими законодавчими актами. Згідно із ст. 332 Цивільного кодексу України договір на переробку давальницької сировини належить до цивільно-правових договорів, оскільки містить у собі ознаки договору підряду. Предметом договору на переробку давальницької сировини є надання послуг з обробки, збагачення або переробки давальницької сировини в готову продукцію. Сторонами договору на переробку давальницької сировини є замовник та виконавець. Законодавець до замовників відносить суб’єктів господарювання, які надають давальницьку сировину, а до виконавців — суб’єктів господарювання, які здійснюють переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини (додатково див. п. 212.1 та 212.2 Коментарю до ст. 212 Кодексу).

Виходячи з того, що власник готової продукції, виробленої з давальницької сировини, перераховує податок виробнику (переробнику) такої продукції не пізніше відвантаження йому або за його дорученням іншій особі, податок з такої продукції повинен бути сплачений виробником за результатами звітного періоду, на який припадає дата відвантаження вказаної продукції. Умовою відвантаження для виробника є надходження суми податку на його поточний рахунок, що документально підтверджено відповідним чином банківською установою.

222.2. Сплата податку з імпортованих на митну територію України підакцизних товарів (продукції) здійснюється при їх митному оформленні разом із іншими податками та зборами. Підставою сплати є подання митної декларації. Акцизний податок з імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України підакцизних товарів сплачується до бюджету платниками до/або в день митного оформлення цих товарів.

Суми акцизного податку, що підлягають сплаті з товарів, які ввозяться на митну територію України, визначаються платниками податку самостійно, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок акцизного податку. Обчислені суми сплачуються у валюті України за офіційним валютним (обмінним) курсом, що діє на день подання митної декларації.

Спеціальною нормою визначено порядок сплати сум акцизного податку при ввезенні алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митну територію України. Так, сплата податку здійснюється при придбанні марок акцизного податку, крім випадків, коли алкогольні напої ввозяться без маркування марками акцизного податку. Кодексом дозволено митне оформлення без відповідного маркування марками акцизного податку алкогольних напоїв в автомобільних і залізничних цистернах, а також у баках, бачках та інших ємностях місткістю більше 5 літрів, що ввозяться в Україну з метою продажу. Контроль за сплатою податку з таких алкогольних напоїв здійснюється органами державної митної служби.

Окремою нормою передбачено доплату сум акцизного податку, якщо на дату подання митної декларації до митного органу (фіксована дата визначення ставки для сплати акцизного податку) сума податкових зобов’язань з імпортованих алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів, які підлягають сплаті до бюджету, перевищує фактичну сплачену суму акцизного податку при придбанні відповідних акцизних марок у їх продавця.

Стаття 223. Складення та подання декларації з акцизного податку

223.1. Базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

223.2. Платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, та імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду органу державної податкової служби за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, визначає тривалість базового податкового періоду для акцизного податку, а також граничні терміни сплати податку для вітчизняних виробників підакцизних товарів (продукції) та імпортерів алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

223.1. Для сплати акцизного податку, як базовий податковий період, законодавцем визначено календарний місяць. Сума податкових зобов’язань зі сплати податку з вироблених на митній території України підакцизних товарів (продукції) розраховується, виходячи з обсягів такої реалізації за календарний місяць (з урахуванням особливостей оподаткування алкогольних напоїв, які визначені ст. 225 Кодексу).

223.2. Платники податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, та імпортери алкогольних напоїв і тютюнових виробів самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання. Дані відображаються у декларації акцизного податку. Форма та порядок заповнення такої декларації затверджуються центральним органом державної податкової служби (наказ ДПА України від 24.12.2010 р. № 1030). Відповідно до положень п. 46.5 статті 46 Кодексу форма декларації має бути погоджена з Міністерством фінансів України.

До декларації додається також і розшифровка оборотів, які не підлягають оподаткуванню. Крім того, практика подання розрахунків специфічного акцизу передбачає надання органам податкової служби окремих розрахунків виробниками тютюнових виробів та суб’єктами господарювання, які отримували спирт етиловий неденатурований, призначений для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів).

Декларування податкових зобов’язань у розділах А, Б, В та Г декларації акцизного податку передбачено залежно від виду підакцизних товарів. Таке декларування здійснюється на підставі відповідних розрахунків залежно від виду встановлених ставок, розшифровок, переліків податкових векселів (додатки 1–8 до декларації акцизного податку), які подаються разом із нею та про що робиться відповідна відмітка (ознака подачі, кількість примірників, кількість сторінок). Виходячи з цього, до декларації акцизного податку додаються лише ті розділи, розрахунки та розшифровки, відповідно до яких платник акцизного податку визначає податкові зобов’язання зі сплати податку[252].

Граничний термін подання декларації визначений із врахуванням положень пп. 49.18.1 п. 49.18 статті 49 Кодексу для податкового періоду в один календарний місяць. Таким чином, декларація повинна бути подана до органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків не пізніше 20 числа календарного місяця, наступного за звітним. У разі коли останній день строку подання декларації припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку подання вважається операційний (банківський) день, що настає за вказаними днями (п. 49.20 ст. 49 Кодексу).

Виходячи з положень п. 212.1 ст. 212 Кодексу та коментованої норми, обов’язок подання декларації акцизного податку покладається в т ч. і на осіб, які реалізували або передали у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного п. 213.3 ст. 213 Кодексу; порушили вимоги митних режимів, визначених митним законодавством України, з використання підакцизних товарів (продукції) (якщо такі режими передбачали звільнення від сплати акцизного податку (див. п. 213.3 Коментарю до ст. 213 Кодексу); допустили нецільове використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр стовідсоткового спирту або 0 євро за 1 000 кг нафтопродуктів; недотримались умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), що реалізуються (передаються) для виробництва підакцизних товарів та не підлягають або звільнені від оподаткування (див. п. 212.1 Коментарю до ст. 212 Кодексу).

Стаття 224. Контроль за сплатою податку

224.1. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що виробляються на території України, здійснюється органами державної податкової служби.

224.2. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, під час митного оформлення здійснюється митними органами, крім випадків ввезення маркованої підакцизної продукції, контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету якої покладається на органи державної податкової служби.

Коментована стаття уточнює розподіл повноважень між органами державної податкової та митної служб у частині здійснення контролю за сплатою акцизного податку до бюджету.

224.1. Контроль за сплатою акцизного податку з підакцизних товарів (продукції), що виробляються на території України, в межах повноважень, визначених ст. 20 Кодексу, покладено на органи державної податкової служби України. Органи державної податкової служби України за місцем реєстрації платників акцизного податку (див. п. 212.1 Коментарю до ст. 212 Кодексу) організовують роботу щодо правильності та своєчасності подання такими платниками декларацій акцизного податку та інших документів, пов’язаних з обчисленням сум податку, ведуть облік та складають звіти про надходження акцизного податку до відповідного бюджету, здійснюють реєстрацію платників податку, які отримали відповідну ліцензію (див. п. 212.3 Коментарю до ст. 212 Кодексу), у т. ч. імпортерів, та видають їм відповідні посвідчення, здійснюють інші заходи в частині контролю за правильністю нарахування і сплати акцизного податку до бюджету.

224.2. До переліку контролюючих органів віднесено органи митної служби (пп. 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 Кодексу). Органи державної митної служби здійснюють контроль у межах повноважень, визначених Митним кодексом України щодо сплати податку при митному оформленні ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України. Крім того, на органи державної митної служби України покладено контроль за дотриманням суб’єктами господарювання митних режимів щодо підакцизних товарів (продукції).

Контроль за правильністю обчислення та своєчасністю сплати акцизного податку з імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, виходячи з особливостей оподаткування таких операцій та реалізації даних товарів на митній території України (див. коментар до ст. 227 Кодексу), здійснюється органами державної податкової служби при реалізації марок акцизного податку.

Стаття 225. Особливості оподаткування алкогольних напоїв

225.1. Суб’єкт господарювання зобов’язаний сплатити податок або подати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на алкогольні напої (крім виноматеріалів), податковий вексель, який є забезпеченням виконання зобов’язання такого платника у строк до 90 календарних днів, починаючи з дня видачі податкового векселя, сплатити суму податку, розраховану за ставками для цієї продукції.

225.2. Під час отримання спирту етилового неденатурованого підприємство-векселедавець за участю представника державної податкової служби на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизного податку виходячи з фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є коригуванням вже сплаченої суми податку або наданого податкового векселя із зазначенням остаточної суми податку, яка підлягає сплаті.

225.3. Скоригована сума податку в податковому векселі сплачується частково у разі придбання марок акцизного податку в період дії такого векселя.

225.4. Податковий вексель вважається погашеним векселедавцем у разі сплати суми податку в повному обсязі та в зазначений у податковому векселі строк.

225.5. Сума податку, на яку погашається вексель, визначається виходячи з фактично отриманої кількості спирту (згідно з актом) та ставок податку на готову продукцію, зменшується на суму податку, розраховану виходячи з фактично втраченої кількості спирту етилового при транспортуванні та зберіганні, у процесі виробництва готової продукції в межах норм, затверджених у встановленому порядку, а також фактично повернутого невиправного браку. Розрахунок суми зменшення податку проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

225.6. У разі експорту (вивезення) підакцизних товарів (продукції) за межі митної території України сума податку для погашення податкового векселя визначається з урахуванням обсягів відвантаженої на експорт продукції згідно з належно оформленою митною декларацією.

225.7. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається у визначений строк, векселедержатель вчиняє протест такого векселя у неплатежі згідно із законодавством та звертається протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту до банку, який здійснив аваль цього векселя, з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму, зазначену в цьому векселі, векселедержателю. Забороняється часткове погашення податкового векселя після закінчення строку, на який він виданий.

225.8. У разі якщо податковий вексель, строк сплати за яким настав, не погашений, наступний вексель не може бути виданий таким суб’єктом.

225.9. Виноматеріали, що реалізуються підприємствам вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції, не оподатковуються. В інших випадках реалізація виноматеріалів оподатковується за ставками податку на виноробну продукцію, встановленими підпунктом 215.3.1 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.

Коментованою статтею визначені особливості оподаткування акцизним податком алкогольних напоїв, а саме порядок використання податкових векселів виробниками підакцизних товарів. Статтею визначено порядок їх видачі та погашення, а також підстави для проведення коригувань суми податку.

225.1. Оподаткування виробництва та реалізації алкогольних напоїв в Україні має свої особливості, які пов’язані з використанням податкових векселів. Під таким векселем визначають простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем до отримання з акцизного складу спирту етилового і є забезпеченням виконання ним зобов’язання сплатити суму акцизного податку у визначений строк. Таким чином, законодавцем надана можливість суб’єктам підприємницької діяльності отримувати спирт етиловий за умови видачі податкового векселя з відстрочкою сплати податку, розрахованого на готову продукцію, на термін до 90 календарних днів. Податкові векселі є гарантією сплати суми податку при отриманні спирту для виробництва підакцизної продукції. Статтею визначається механізм випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються суб’єктами підприємницької діяльності до отримання з акцизного складу спиртозаводу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), та які є забезпеченням виконання зобов’язання таких суб’єктів сплатити суму податку, розраховану за ставками для цієї продукції у строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати видачі зазначених векселів.

У податковому векселі сума акцизного податку визначається за ставками для готової продукції, які діють на дату складення такого векселя. Оформлення податкового векселя здійснюється за зразком, визначеним центральним органом державної податкової служби України, лише на вексельному бланку, придбаному в установі банку.

При отриманні спирту етилового за нульовою ставкою для виготовлення виноматеріалів податкові векселі, що видані підприємствами первинного виноробства, вважаються погашеними за умови документального підтвердження цільового використання спирту для виготовлення виноматеріалів відповідно до вимог, визначених ст. 229.1 (див. п. 229.1.8 Коментарю до п. 229.1 ст. 229 Кодексу).

Враховуючи норми пп. 213.3.5 п. 213.3 ст. 213 Кодексу, операції з реалізації спирту етилового неденатурованого спиртозаводами для переробки на алкогольні напої звільнені від сплати податку. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає безпосередньо у виробника таких алкогольних напоїв, а податковий вексель, виданий при отриманні спирту етилового, є гарантією його сплати.

225.2. Отримання спирту зі спиртозаводу здійснюється у присутності представника державної податкової служби (в порядку визначеному ст. 230 Кодексу, а також Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), з оформленням акта про фактично отриману кількість спирту (форма акта[253] затверджена Постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1260). Виходячи з отриманої кількості спирту, що відображена в такому акті, здійснюється корегування розрахунку суми податку на суму втраченого спирту при транспортуванні в межах встановлених норм.

225.3. Нормою визначені особливості погашення податкового векселя при придбанні акцизних марок. Необхідною умовою отримання марок акцизного податку законодавцем визначено документ про сплату акцизного податку (див. п. 226.12 Коментарю до ст. 226 Кодексу). Таким чином, погашення податкового векселя може здійснюватися частково в період його дії на суми, які сплачуються виробниками алкогольних напоїв при придбанні марок акцизного податку.

225.4. Податковий вексель погашається шляхом сплати до бюджету сум податку, що розраховуються за ставками податку з готової продукції. Вексель вважається погашеним у разі сплати у визначений строк повної суми податку, зазначеної у такому векселі.

225.5. Сума податку, на яку погашається вексель, визначається з урахуванням сум коригувань. Такі суми визначаються відповідно до акта про фактично отриману кількість спирту з урахуванням втрат спирту в процесі транспортування.

Крім того, сума податку, відображена у векселі, зменшується на суму податку, розраховану, виходячи з фактичних втрат спирту етилового при зберіганні спирту, виробництві готової продукції в межах норм, закріплених в Інструкції, яка затверджена наказом Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів 13.03.2000 р. № 25[254], а також фактично поверненого невиправного браку. Таким невиправним браком визначають забруднені напої, що утворюються у процесі виробництва горілки та лікеро-горілчаних виробів, і водно-спиртова рідина, що є спиртовим конденсатом, отриманим при регенерації водяною парою відпрацьованого активованого вугілля після пропуску через нього відповідної кількості горілки, а також при випарюванні спирту з відпрацьованої сировини, фільтркартону.

Порядок розрахунку суми зменшення акцизного податку на суму податку, розраховану, виходячи з фактично втраченої кількості спирту етилового при транспортуванні, зберіганні та у процесі виробництва готової продукції, а також з фактично повернутого невиправного браку, затверджено Постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1260. Розрахунок суми зменшення акцизного податку на суму податку проводиться згідно з додатком 2 до вказаного Порядку. Такий розрахунок подається для зменшення суми податку у податковому векселі (при наданні векселя до отримання спирту етилового неденатурованого з акцизного складу) або разом із декларацією акцизного податку (у разі сплати акцизного податку до отримання спирту етилового неденатурованого з акцизного складу).

225.6. Визначення суми акцизного податку для погашення податкового векселя проводиться з урахуванням зменшення на суму податку із спирту, що був використаний для виготовлення обсягів продукції, відвантаженої на експорт, за умови його підтвердження належно оформленою вантажною митною декларацією.

Підтвердженням здійснення операцій з експорту алкогольних напоїв є належним чином оформлена вантажна митна декларація, на якій митним органом здійснюється напис про фактичне вивезення експортованої підакцизної продукції за межі митної території України, що засвідчується підписом відповідальної посадової особи і гербовою печаткою митного органу. Загальний порядок оформлення вантажних митних декларацій відображений у відповідному положенні, яке затверджене Постановою КМУ від 09.06.1997 р. № 574[255].

225.7. Нормою закріплено порядок опротестування векселя, який не погашено у встановлений строк, а також заборону часткового погашення податкового векселя після закінчення строку, на який він виданий. Так, орган податкової служби за місцем реєстрації суб’єкта господарювання (векселедавця) здійснює протест такого векселя у неплатежі, згідно із законодавством, та звертається протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту до банку-аваліста з опротестованим векселем. Своєчасне опротестування векселя у разі відмови у сплаті є умовою початку відповідальності банку-аваліста. Вчинення протестів по податкових векселях здійснюється нотаріусами відповідно до вимог пп. 295–301 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.

Під банком-авалістом розуміють банк, який взяв на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем (органом податкової служби за місцем реєстрації платника акцизного податку). Таке зобов’язання оформлюється шляхом проставлення гарантійного напису банку на кожному з двох примірників податкового векселя.

Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше одного операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму векселедержателю, вказану у цьому векселі.

225.8. Прямою нормою Кодексу заборонено отримання спирту під податковий вексель у разі, коли попередній вексель даного суб’єкта господарювання, за яким настав строк сплати, не погашений повністю.

225.9. Виноматеріали, що є сировиною для підприємств вторинного виноробства, не оподатковуються. Відповідно до ДСТ України 2163-93 «Виноробство. Терміни та визначення» виноматеріали визначаються як зброджене повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина чи коньячного спирту. Виноматеріал використовується для приготування вин різних типів, а також міцних напоїв.

Така норма є загальною для операцій з реалізації підакцизних товарів (крім нафтопродуктів), якщо вони використовуються виробниками як сировина для виробництва підакцизних товарів (продукції) (див. п. 213.3 Коментарю до ст. 213 Кодексу). В інших випадках реалізація виноматеріалів оподатковується за ставками податку на виноробну продукцію, встановленими відповідно до пп. 215.3.1 п. 215.3 ст. 215 Кодексу.

Стаття 226. Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів

226.1. У разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов’язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.

226.2. Наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів.

226.3. Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

226.4. Марки акцизного податку для вироблених в Україні алкогольних напоїв і тютюнових виробів відрізняються від марок для ввезених на митну територію України алкогольних напоїв і тютюнових виробів дизайном та кольором.

226.5. Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється марками акцизного податку, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

226.6. Маркуванню підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об’ємних одиниць. Маркування вироблених в Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об’ємних одиниць не здійснюється.

226.7. Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, місяць і рік випуску марки.

226.8. Кожна марка акцизного податку на тютюнові вироби повинна мати окремий номер та позначення про квартал і рік випуску марки.

Виробники та імпортери тютюнових виробів ведуть облік та звітують про використання марок акцизного податку за видами марок (ТІ — «тютюн імпортний», ТВ — «тютюн вітчизняний») у кількісному виразі.

226.9. Вважаються такими, що немарковані:

алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку;

алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції;

алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

226.10. Не підлягають маркуванню:

алкогольні напої і тютюнові вироби, які постачаються для реалізації магазинам безмитної торгівлі безпосередньо вітчизняними виробниками такої продукції за прямими договорами, укладеними між вітчизняними виробниками алкогольних напоїв і тютюнових виробів і власниками магазинів безмитної торгівлі. При цьому переміщення алкогольних напоїв і тютюнових виробів, що спрямовуються виробниками до магазинів безмитної торгівлі, здійснюється під митним контролем із застосуванням заходів гарантування доставки;

алкогольні напої і тютюнові вироби, які ввозяться в Україну і розміщуються у митному режимі магазину безмитної торгівлі;

еталонні (моніторингові) чи тестові зразки тютюнових виробів, які не призначені для продажу вроздріб і ввозяться на митну територію України акредитованими державними випробувальними лабораторіями та/або суб’єктами господарювання, які мають ліцензії на право виробництва відповідної продукції, для проведення досліджень чи випробувань (калібрування лабораторного обладнання, проведення дегустацій, вивчення фізико-хімічних показників, дизайну).

226.11. Ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та продаж на митній території України не маркованих в установленому порядку алкогольних напоїв та тютюнових виробів забороняються.

226.12. Продаж марок акцизного податку вітчизняним виробникам алкогольних напоїв і тютюнових виробів провадиться на підставі:

довідок про сплату суми податку, яка розрахована за ставками на готову продукцію (для алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований);

заявки-розрахунку кількості марок акцизного податку (далі — заявка-розрахунок);

звіту про використання марок, придбаних у попередньому місяці, за затвердженою центральним органом податкової служби формою у двох примірниках, один з яких залишається у продавця марок, другий (з відміткою продавця) — у виробника;

платіжного документа на перерахування плати за марки з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення.

Форми довідок та заявки-розрахунку затверджуються центральним органом державної податкової служби.

226.13. Кількість марок акцизного податку, яку можуть отримати виробники алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, визначається відповідно до сплаченої суми податку. Виробники тютюнових виробів та алкогольних напоїв, для виробництва яких не використовується спирт етиловий неденатурований, визначають потребу в марках акцизного податку з урахуванням планових щомісячних обсягів реалізації продукції.

226.14. Для одержання марок акцизного податку імпортер повинен подати продавцю таких марок заявку-розрахунок у трьох примірниках за встановленою продавцем марок формою, платіжні документи, що підтверджують внесення плати за марки та сплату податку до відповідного бюджету. Один примірник заявки-розрахунку залишається у продавця марок акцизного податку, другий — з відміткою продавця марок про сплату податку повертається імпортеру для передачі митному органу, третій — з відміткою продавця марок залишається у покупця (імпортера).

Органу державної податкової служби забороняється вимагати від імпортерів додаткові документи для видачі марок акцизного податку, якщо вони не передбачені цією статтею.

226.15. Продаж (передача) придбаних марок акцизного податку покупцем марок іншим особам забороняється, крім випадків, передбачених у пункті 227.4 статті 227 цього Кодексу.

226.16. Марки акцизного податку, не використані для маркування товарів через їх пошкодження, приймаються від покупців марок для утилізації з відшкодуванням фактично сплачених сум податку відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного податку, маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Плата за марки поверненню не підлягає.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

Статтею, що коментується, регламентується порядок виготовлення, зберігання та продажу марок акцизного податку, а також їх використання для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

226.1. Підтвердженням сплати акцизного податку з алкогольних напоїв і тютюнових виробів, які вироблені на митній території України та імпортуються, є наявність марок акцизного податку встановленого зразка. Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється у спосіб, який забезпечує розрив таких марок при відкупорюванні (розкриванні) товару, а також з урахуванням положень п. 226.6 даної статті (див. п. 226.6 Коментарю до ст. 226 Кодексу).

226.2. Крім підтвердження сплати акцизного податку, акцизна марка є свідченням легальності ввезення алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також законності реалізації такої продукції на митній території України.

Під маркою акцизного податку визначено спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Однією з умов для митного оформлення імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів є наявність на пляшці (упаковці), пачці (упаковці) марок акцизного податку встановленого зразка.

226.3. Виготовлення, зберігання та продаж марок акцизного податку здійснюється відповідно до окремого Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, яке затверджується Кабінетом Міністрів України[256]. Таким нормативно-правовим документом безпосередньо визначено з врахуванням положень даного Кодексу порядок виробництва та зберігання марок акцизного податку, умови їх продажу виробникам та імпортерам алкогольних напоїв та тютюнових виробів, порядок маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також процедура повернення невикористаних або пошкоджених марок акцизного податку їх продавцю (див. п. 226.12 Коментарю до даної статті Кодексу).

226.4. Законодавцем збережено практику використання акцизних марок різного дизайну та кольору для маркування окремо алкогольних напоїв та тютюнових виробів вітчизняного виробництва та таких, які імпортовані на митну територію України.

Для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів вітчизняного походження використовуються акцизні марки зеленого кольору, а для імпортного походження — фіолетового кольору.

226.5. Зразки марок акцизного податку, які використовуються для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог, визначених положеннями пп. 226.6-226.8 даної статті Кодексу. Зразки марок розробляються Міністерством фінансів України разом з ДПС, СБУ МВС та Міністерством юстиції України. Марки виготовляються блоками, що упаковуються у пачки. Формат блоків, кількість марок у блоці та кількість блоків у пачці змінюються за погодженням із Державною податковою службою України, а їх поставка від виробника здійснюється у примірниках або в блоках. Марки акцизного податку встановленого зразка виготовляються на замовлення Державної податкової служби України державним спеціалізованим підприємством Міністерства фінансів України[257].

226.6. Закріплено норму щодо обов’язкового маркування алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об’ємних одиниць. Таким чином, законодавцем дозволено не маркувати марками акцизного податку алкогольні напої (у визначенні пп. 14.1.5 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) з вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об’ємних одиниць.

226.7. Обов’язковими реквізитами марки акцизного податку для маркування алкогольних напоїв визначені такі: номер марки, місяць та рік її випуску (два двозначні числа як рік і місяць, розділених скісними лініями), сума сплаченого податку. Сума податку обраховується, виходячи з діючих ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари. На марках акцизного податку також здійснюється напис, що складається з початкових літер слів «алкоголь імпортний» («алкоголь вітчизняний») — «АІ» («АВ»).

226.8. На марках акцизного податку для маркування тютюнових виробів здійснюється напис про квартал і рік їх виготовлення (два двозначні числа як рік і квартал, розділених скісними лініями). Згідно з Положенням на марках акцизного податку також здійснюється напис, що складається з початкових літер слів «тютюн імпортний» («тютюн вітчизняний») — «ТІ» («ТВ»).

Облік марок акцизного податку здійснюється за їх видами у кількісному виразі.

226.9. Для уточнення порядку здійснення контролю за маркуванням алкогольних напоїв та тютюнових виробів (див. коментар до ст. 228 Кодексу) законодавцем наводиться виключний перелік підстав для віднесення таких товарів (продукції) до немаркованих.

По-перше, до таких, що вважаються немаркованими, віднесено алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку. У разі встановлення фактів підроблення акцизних марок (крім фінансової відповідальності) наступає відповідальність, передбачена ст. 216 Кримінального кодексу України. Підробленими в найбільш широкому розумінні вважаються марки акцизного податку, які за своїми характеристиками (якість паперу, колір, дизайн, способи захисту тощо) повністю або частково не відповідають встановленим зразкам, тобто зразкам, затвердженим окремим Положенням Кабінету Міністрів України (див. п. 226.3 Коментарю до цієї статті Коденксу).

По-друге, до немаркованих віднесено алкогольні напої та тютюнові вироби, що марковані акцизними марками з порушеннями Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також марковані марками акцизного податку, які придбавалися іншим суб’єктом господарювання, ніж той, який вказаний на етикетці або упаковці алкогольних напоїв та тютюнових виробів, як виробник або імпортер такої продукції.

По-третє, немаркованими визнаються алкогольні напої, марковані марками акцизного податку, на яких зазначена сума податку не відповідає сумі податку, що повинна бути сплачена з продукції з вказаними фізичними показниками (місткість тари та міцність продукції), виходячи зі ставок податку, які діяли на дату розливу такої продукції. Дата розливу продукції повинна бути зазначена на видимій стороні етикетки (контретикетки, корка, пляшки (іншого посуду)[258].

Виходячи зі змісту норми, а також керуючись положеннями п. 216.4 ст. 216, пп. 222.1.2 п. 222.1 та 222.2.2 п. 222.2 ст. 222 Кодексу вказана норма може бути застосована лише до алкогольних напоїв вітчизняного виробництва.

Порядок вилучення з обігу немаркованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також відповідальність за порушення порядку маркування та реалізації такої продукції передбачено цим Кодексом та законодавством України (див. п. 228.9 Коментарю до ст. 228 Кодексу).

226.10. Не підлягають маркуванню марками акцизного податку алкогольні напої та тютюнові вироби у разі здійснення з ними операцій, які звільнені від оподаткування акцизним податком. Законодавцем уточнено, що не підлягають маркуванню алкогольні напої та тютюнові вироби, що реалізуються магазинам безмитної торгівлі, якщо їх поставка здійснена за прямими договорами безпосередньо з вітчизняними виробниками такої продукції. У такому випадку митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється у момент відвантаження такої продукції від виробника, а їх переміщення до магазинів безмитної торгівлі здійснюється під митним контролем із застосуванням заходів гарантування доставки.

Законодавцем урівняно в цій частині вітчизняних і іноземних виробників шляхом запровадження норми щодо відсутності маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які ввозяться в Україну і розміщуються у режимі магазин безмитної торгівлі.

Також не підлягають маркуванню тютюнові вироби, які ввозяться на митну територію України як еталонні (моніторингові) чи тестові зразки для проведення відповідних досліджень чи випробувань. Ввезення таких тютюнових виробів дозволено виключно акредитованим державним випробувальним лабораторіям або суб’єктам господарювання, які мають ліцензії на право виробництва тютюнових виробів.

Відповідно до норм п. 227.1 ст. 227 Кодексу не підлягають маркуванню також і алкогольні напої, які ввозяться в Україну з метою продажу або обміну на митній території України, в автомобільних і залізничних цистернах, а також у баках, бачках та інших ємностях місткістю більше 5 літрів.

226.11. Даною нормою забороняється здійснення будь-яких операцій з немаркованими алкогольними напоями та тютюновими виробами на митній території України, якщо такі операції підлягають оподаткуванню акцизним податком (за виключенням випадків, визначених п. 226.10 Коментарю до ст. 226 Кодексу). Наявність марки акцизного податку на пляшці (упаковці) алкогольних напоїв та пачці (упаковці) тютюнових виробів є обов’язковою умовою ввезення на митну територію України цієї продукції для реалізації їх споживачам.

226.12. Продаж акцизних марок здійснюється відповідними уповноваженими структурними підрозділами державної податкової служби України (регіональними управліннями Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС України в АР Крим, областях, м. Київ та м. Севастополь) за місцем реєстрації суб’єкта господарювання, який здійснює виробництво та/або імпортує алкогольні напої та/або тютюнові вироби.

Продаж марок акцизного податку вітчизняним виробникам алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводиться на підставі відповідної заявки-розрахунку кількості марок акцизного податку; звіту про використання марок, придбаних у попередньому місяці; платіжного документа, що підтверджує внесення плати за такі марки акцизного податку.

Виробники алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, додатково подають довідку про сплату акцизного податку.

Форми довідок, заявки-розрахунку та звіту про використані в попередньому періоді марки акцизного податку затверджуються ДПС України (наказ ДПА України від 24.12.2010 р. № 1021). Форма довідок про сплату акцизного податку, яка повинна подаватися продавцю марок податковою інспекцією, затверджується відповідним наказом центрального органу державної податкової служби України.

226.13. Розрахункова кількість марок акцизного податку для алкогольних напоїв, у виробництві яких використовується спирт етиловий неденатурований, визначається, виходячи зі сплаченої суми податку. Загальна кількість таких марок визначається із урахуванням міцності таких напоїв та об’єму тари. В інших випадках потреба у марках акцизного податку для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначається, виходячи з планових щомісячних обсягів реалізації такої продукції.

Замовлення акцизних марок у їх продавця здійснюється на підставі попередніх заявок-розрахунків про потребу в таких марках. Заявка-розрахунок на виготовлення та придбання марок акцизного податку подається виробником (імпортером) щомісячно до 1 числа місяця для забезпечення потреби в марках акцизного податку через 2 місяці. Форма такої заявки затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1021[259].

226.14. Отримання акцизних марок для маркування ввезених алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється на підставі відповідної заявки-розрахунку (подається у трьох примірниках, один із яких у подальшому передається з відповідною відміткою продавця до органу державної митної служби в порядку, визначеному п. 227.1 (див. п. 227.1 Коментарю до ст. 227 Кодексу), а також платіжних документів, що підтверджують сплату акцизного податку на відповідну зазначену в заявці-розрахунку суму та внесення плати за марки акцизного податку.

226.15. Заборонено продаж (передачу) марок акцизного податку їх покупцем іншим суб’єктам господарювання за винятком випадків, коли такі марки передаються іноземним виробникам для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів у процесі виробництва та для подальшого ввезення такої продукції на митну територію України. У разі використання для маркування алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів марок акцизного податку іншим суб’єктом господарювання, ніж покупець, такі алкогольні напої та/або тютюнові вироби будуть вважатися немаркованими (див. п. 226.9 Коментарю до ст. 226 Кодексу).

226.16. Нормою передбачено відшкодування сум сплаченого податку у разі повернення невикористаних марок акцизного податку через їх пошкодження або за бажанням покупця марок може бути зарахована в рахунок майбутніх платежів із розрахунку кількості фактично повернених марок. Порядок повернення марок акцизного податку та їх утилізації визначено Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Так, оформлені належним чином пошкоджені марки разом із реєстром марок повертаються їх продавцю. Продавець складає акт про знищення пошкоджених марок. Перший примірник акта разом із заявою платника про повернення сплаченої суми акцизного податку або про зарахування її в рахунок майбутніх платежів залишається у продавця марок.

У разі неможливості вирівнювання пошкоджених автоматом із наклеювання марок і наклеювання їх на окремому аркуші паперу на підприємстві-виробнику утворюється комісія, яка складає акт про списання таких марок за відповідною процедурою. Вказаний порядок знищення марок акцизного податку поширюється і на партії неякісної продукції, що повертається підприємству-виробнику[260].

Стаття 227. Ввезення на митну територію України імпортних алкогольних напоїв і тютюнових виробів

227.1. Суб’єкти господарювання — юридичні та фізичні особи, які уклали з іноземними виробниками контракт (договір) про постачання в Україну алкогольних напоїв і тютюнових виробів, мають право ввозити на митну територію України імпортні алкогольні напої і тютюнові вироби, якщо:

а) ввезення їх на митну територію України здійснюється виключно через визначені Кабінетом Міністрів України пункти пропуску через державний кордон, які зазначені покупцями марок (імпортерами) у заявці-розрахунку;

б) маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється в установленому порядку марками акцизного податку встановленого зразка;

в) алкогольні напої в автомобільних і залізничних цистернах, а також у баках, бачках та інших ємностях місткістю більш як 5 літрів ввозяться в Україну з метою продажу або обміну на митній території України та не підлягають маркуванню. У такому разі податок сплачується до або під час митного оформлення. Контроль за його сплатою здійснюється митними органами;

г) покупець марок (імпортер) подав митному органу митну декларацію, копію декларації про максимальні роздрібні ціни (для тютюнових виробів) та примірник заявки-розрахунку з відміткою продавця марок акцизного податку про сплату сум податку до відповідного бюджету в повному обсязі.

227.2. У разі ввезення покупцем марок (імпортером) на територію України за контрактом (договором) про постачання алкогольних напоїв і тютюнових виробів кількома партіями у такому контракті (договорі) центральним органом державної податкової служби робляться відмітки про кількість виданих марок акцизного податку із зазначенням дати їх видачі.

227.3. Строк одержання марок акцизного податку для кожного контракту визначається покупцями марок (імпортерами) за погодженням із продавцем марок залежно від обсягу товарів, що ввозяться, але становить не більше п’яти робочих днів від дати подання документів для одержання марок акцизного податку, зазначених у пункті 226.14 статті 226 цього Кодексу.

227.4. Придбані марки акцизного податку передаються покупцями марок (імпортерами) іноземним виробникам для маркування імпортованих алкогольних напоїв і тютюнових виробів у процесі їх виробництва.

227.5. Транзитні перевезення алкогольних напоїв і тютюнових виробів через митну територію України здійснюються з додержанням вимог, установлених пунктом 219.1 статті 219 цього Кодексу.

227.6. У разі порушення порядку маркування ввезених алкогольних напоїв і тютюнових виробів та/або неповної сплати податку товар не допускається до митного оформлення і ввезення його на митну територію України забороняється.

Коментованою статтею визначено порядок контролю за ввезенням на митну територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, особливості отримання марок акцизного податку для маркування такої продукції та сплатою податку в окремих випадках.

227.1. Положеннями даної норми встановлені обов’язкові вимоги для імпортерів алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Зокрема, суб’єкти господарювання — юридичні та фізичні особи — можуть ввозити алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України лише за наявності відповідного контракту (договору) з іноземним виробником такої продукції.

Імпорт спирту етилового та спиртових дистилятів може здійснюватися за наявності ліцензій лише державними підприємствами (організаціями), спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України. Імпорт спирту коньячного може здійснюватися за наявності ліцензій суб’єктами господарювання, які забезпечені дубовою тарою для витримки коньячного спирту, кваліфікованими фахівцями та власними виробничими потужностями з виробництва коньячного спирту і коньяку. Імпорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів можуть здійснювати суб’єкти господарювання усіх форм власності лише за наявності відповідних ліцензій[261].

Ввезення алкогольних напоїв та тютюнових виробів може здійснюватися виключно через визначені Кабінетом Міністрів України спеціальні пункти пропуску через державний кордон, при чому такі пункти повинні бути безпосередньо вказані у заявці-розрахунку на придбання марок акцизного податку для маркування вказаної імпортованої продукції.

Умовою для митного оформлення імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів є наявність на пляшці (упаковці), пачці (упаковці) марок акцизного податку встановленого зразка, а також подання органам митного контролю примірника заявки-розрахунку на одержання марок з відміткою продавця марок про повну сплату сум податку і засвідченої імпортером копії декларації про встановлені ним чинні максимальні роздрібні ціни (для тютюнових виробів).

Законодавцем дозволено митне оформлення без відповідного маркування марками акцизного податку алкогольних напоїв в автомобільних і залізничних цистернах, а також у баках, бачках та інших ємностях місткістю більше 5 літрів, що ввозяться в Україну з метою продажу або обміну. Контроль за сплатою податку з таких алкогольних напоїв здійснюється органами державної митної служби (див. п. 224.2 Коментарю до ст. 224 Кодексу). Вказана норма відповідає попередній практиці, а саме ст. 9 Закону України від 15.09.1995 р. № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

227.2. У разі ввезення імпортером на територію України за контрактом алкогольних напоїв та тютюнових виробів кількома партіями органом державної податкової служби у контракті на поставку робиться відмітка про кількість виданих марок акцизного податку і зазначається дата їх видачі. Така відмітка робиться уповноваженим органом державної податкової служби (продавцем марок) на оригіналі зовнішньоекономічного контракту[262].

227.3. Виходячи з аналізу даної норми, останнім терміном отримання марок акцизного податку імпортером у продавця таких марок (уповноваженого органу державної податкової служби) є 5 робочий день з дати подання документів для отримання таких марок (див. п. 226.14 Коментарю до ст. 226 Кодексу). Термін отримання марок визначається імпортерами (покупцями марок) за погодженням із відповідним уповноваженим органом державної податкової служби (див. п. 226.12 Коментарю до ст. 226 Кодексу) залежно від обсягу (наявності відповідних марок).

227.4. Для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів безпосередньо у процесі виробництва марки акцизного податку передаються іноземним виробникам такої продукції. Це є винятковий випадок, коли даним Кодексом покупцям марок акцизного податку дозволена передача таких марок іншим суб’єктам господарювання. Винятком із такого правила є можливість передачі або продажу марок разом із відповідними правами і зобов’язаннями щодо підакцизних товарів за умови їх реєстрації у продавця марок.

227.5. Перевезення алкогольних напоїв і тютюнових виробів без відповідного маркування марками акцизного податку дозволено у разі дотримання умов митного режиму «транзит» (див. п. 219.1 Коментарю до п. 219.1 ст. 219 Кодексу). Транзит алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється відповідними автомобільними, залізничними, водними та повітряними шляхами сполучення, що пролягають через пункти пропуску через державний кордон України, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципу свободи транзиту та вимог міжнародних договорів України[263].

227.6. Порушення порядку маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, у т ч. й через невідповідність сплаченої суми акцизного податку, є однією з підстав недопущення до митного оформлення такої продукції. Загальний порядок митного оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів викладено в Положенні про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів, яке затверджено наказом ДМС України від 28.02.2003 р. № 129.

Стаття 228. Контроль за надходженням податку з алкогольних напоїв і тютюнових виробів

228.1. Контроль за сплатою податку на митній території України з алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюють органи державної податкової служби.

228.2. Контроль за наявністю марок акцизного податку на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання та продажу здійснюють органи державної податкової служби, а під час ввезення таких товарів на митну територію України — митні органи.

228.3. У разі виявлення фактів ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування та продажу на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів без наявності марок акцизного податку встановленого зразка, контролюючі органи, зазначені у пункті 228.2 цієї статті, вилучають такі товари з вільного обігу та подають відповідні матеріали до суду для винесення постанови про їх вилучення в дохід держави (конфіскацію).

228.4. Виконання постанови суду про вилучення в дохід держави (конфіскацію) алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється відповідно до закону.

228.5. Вилучені в дохід держави (конфісковані) підакцизні товари (крім спирту етилового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів) у разі їх реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку обкладаються акцизним податком та іншими податками відповідно до законів України.

228.6. Вилучені в дохід держави (конфісковані) спирт етиловий та алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

228.7. Вилучені в дохід держави (конфісковані) тютюнові вироби підлягають знищенню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

228.8. У разі виявлення нестачі марок акцизного податку в їх покупця (у зв’язку з їх розкраданням, знищенням, маркуванням алкогольних напоїв і тютюнових виробів, призначених для продажу на експорт, тощо) виробники такої продукції несуть повну майнову відповідальність у розмірі розрахункової суми податку, яка повинна бути сплачена до бюджету в разі реалізації підакцизних товарів, для маркування яких придбавалися марки акцизного податку. Зазначені суми нараховуються за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

228.9. Відповідальність за недодержання порядку маркування, продажу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, несплату чи несвоєчасну сплату податку несуть виробники (замовники), імпортери, продавці таких товарів та їх посадові особи відповідно до закону.

Статтею, що коментується, визначено порядок контролю за надходженнями акцизного податку з алкогольних напоїв та тютюнових виробів як вітчизняного виробництва, так і імпортованих на митну територію України. Окремими положеннями надано як загальні засади контролю за порядком маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, так і порядок застосування відповідальності за виявлені порушення та її види.

228.1. Контроль за сплатою акцизного податку з алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митній території України здійснюється за допомогою марок акцизного податку. Органи державної податкової служби України на місцях організовують роботу щодо виготовлення марок акцизного податку, їх зберігання і продажу, контролюють своєчасність подання платниками розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням акцизного податку з алкогольних напоїв та тютюнових виробів, ведуть облік і складають звіти про надходження акцизного податку до бюджету, здійснюють реєстрацію платників акцизного податку на підставі даних, отриманих від органів ліцензування виробництва та імпорту алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

228.2. На органи державної податкової служби, відповідно до положень ст. 20 Кодексу, покладено контроль за наявності марок акцизного податку на алкогольних напоях та тютюнових виробах. Наявність на цих товарах марок акцизного податку є підтвердженням сплати акцизного податку, легальності виробництва, ввезення та реалізації на митній території України. Контроль за наявності марок акцизного податку при ввезенні алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також відповідної сплати сум акцизного податку здійснюється органами державної митної служби при митному оформленні таких товарів (продукції).

228.3. У разі виявлення фактів порушення порядку ввезення, зберігання, транспортування, реалізації або торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності марок акцизного збору органи державної податкової та митної служб здійснюють вилучення таких товарів з вільного обігу. Вилучення товарів у дохід держави здійснюється на підставі судової постанови.

228.4. Виконання постанови суду про вилучення у дохід держави (конфіскацію) алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється, відповідно до законодавства України, органами державної виконавчої служби.

228.5. Відповідно до положень пп. 213.1.4 п. 213.1 ст. 213 Кодексу одним з об’єктів оподаткування акцизним податком є операції з реалізації вилучених або конфіскованих підакцизних товарів (крім спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів) (див. п. 213.1 Коментарю до ст. 213 Кодексу). Такі товари (продукція) оподаткуються акцизним податком та іншими податками в порядку, передбаченому цим Кодексом. Процедури вилучення такої продукції та подальшої її реалізації закріплені

Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, який затверджений Постановою КМУ від 25.08.1998 р. № 1340.

228.6. Вилучені в дохід держави спирт етиловий та алкогольні напої підлягають промисловій переробці або утилізації. Загальні засади промислової переробки вилучених спирту етилового та алкогольних напоїв регламентовано положеннями Закону України від 14.01.2000 р. № 1393-ХІV «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», а порядок утилізації або знищення неякісних або небезпечних алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затверджено Постановою КМУ від 19.04.2004 р. № 508 (далі по Коментарю статті — Порядок).

228.7. Утилізація вилучених (конфіскованих) у дохід держави тютюнових виробів здійснюється відповідно до зазначеного Порядку. Рішення про утилізацію або знищення продукції приймається комісіями з питань утилізації або знищення неякісних або небезпечних алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь.

Утилізація або знищення продукції здійснюється підприємствами, які пройшли атестацію на виконання цих робіт, відповідно до вимог законодавства, та визначені на конкурсних засадах. Проведення конкурсу для визначення підприємств, які проводять утилізацію або знищення продукції, а також ведення реєстру таких підприємств здійснює Держспоживстандарт України[264].

228.8. У разі встановлення факту нестачі марок (розкрадання, знищення, реалізації на експорт продукції з використанням вітчизняних марок тощо) у їх покупця, такий виробник алкогольних напоїв та тютюнових виробів несе повну матеріальну відповідальність у розмірі вартості марок та розрахункової суми акцизного податку, яку виробник повинен сплатити до бюджету за умови реалізації продукції, для якої купувалися марки. Зазначені суми нараховуються за формою, встановленою центральним органом ДПС. Вказана сума має нараховуватися та зазначатися у податковій звітності з акцизного податку. У виробника алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів виникає обов’язок надання органу державної податкової служби за місцем реєстрації у визначені ст. 222 Кодексу строки (див. п. 221 Коментарю до вказаної статті) податкову звітність з акцизного податку з декларуванням у ній суми податку, яка повинна бути сплачена до бюджету в разі реалізації підакцизних товарів, для маркування яких придбавалися марки акцизного податку, за податковий період, в якому виявлено нестачу таких марок. Розрахунок суми податку з обсягів алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів, для маркування яких придбавалися марки акцизного податку, які були отримані та втрачені платником податку, здійснюється за ставками, що діяли в базовому податковому періоді, за який подається податкова звітність.

При розрахунку розміру збитків від нестачі марок акцизного податку застосовується Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116. При з’ясуванні факту того, що при придбанні марок акцизного податку підприємством-виробником не сплачувався акцизний податок, органом державної податкової служби направляється такому суб’єктові господарювання податкове повідомлення-рішення у порядку, визначеному п. 58.1 ст. 58 Кодексу.

228.9. За порушення порядку маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, несплату або несвоєчасну сплату акцизного податку, порядку виробництва та імпорту такої продукції виробники, імпортери, оптові та роздрібні продавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів притягуються до відповідальності відповідно до положень даного Кодексу, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Зокрема, ч. 2 ст. 17 даного Закону передбачено, що у разі встановлення факту зберігання, транспортування і реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку до такого порушника застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу з розрахунку 100 відсотків вартості товару, але не менше 1 700 гривень.

Стаття 229. Особливості оподаткування деяких підакцизних товарів залежно від напряму його використання

229.1. Особливості оподаткування спирту етилового

229.1.1. Податок справляється за ставкою 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту із:

а) спирту етилового, який використовується підприємствами первинного та змішаного виноробства для виробництва виноградних та плодово-ягідних виноматеріалів і сусла;

б) спирту етилового, який використовується для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів;

в) спирту етилового денатурованого (спирту технічного), який реалізується суб’єктам господарювання з метою його використання як сировини для виробництва продуктів органічного синтезу, які не містять у своєму складі більш як 0,1 відсотка залишкового етанолу;

г) біоетанолу, що використовується підприємствами для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу;

ґ) біоетанолу, який використовується для виробництва біопалива.

229.1.2. До отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (спирту технічного), біоетанолу, що використовуються для виробництва окремих видів продукції та на які підпунктом 229.1.1 цієї статті встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, видається податковий вексель на суму податку, нарахованого на обсяг спирту, що отримується виходячи із ставки, визначеної у пункті 215.3 статті 215 цього Кодексу.

229.1.3. Строк, на який видається податковий вексель підприємствами-виробниками для виробництва окремих видів продукції, не може перевищувати 90 календарних днів, а підприємствами первинного виноробства та виробниками лікарських засобів — 180 календарних днів.

229.1.4. Видача податкового векселя здійснюється до моменту отримання спирту етилового з акцизного складу.

229.1.5. Податковий вексель може бути виданий:

а) підприємством первинного виноробства, яке є виробником виноградних, плодово-ягідних та інших виноматеріалів і сусла;

б) виробником лікарських засобів;

в) виробником продуктів органічного синтезу;

г) нафтопереробними заводами (чи іншими суб’єктами господарювання), які використовують біоетанол для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу;

ґ) виробниками біопалива.

229.1.6. Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам незалежно від їх відносин з векселедавцем.

229.1.7. За користування податковим векселем не нараховуються відсотки або інші види плати, передбачені законодавством для інших видів векселів.

229.1.8. Податковий вексель вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання спирту етилового для виробництва продукції, визначеної в підпункті 229.1.1 цієї статті.

229.1.9. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, зазначену в податковому векселі, векселедержателю.

229.1.10. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового, який використовується суб’єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

229.1.11. Переліки виробників біоетанолу та спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

229.1.12. Відвантаження спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, проводиться в межах квот, установлених Кабінетом Міністрів України.

229.1.13. Відвантаження спирту етилового для виробництва лікарських засобів проводиться в межах квот, установлених Кабінетом Міністрів України. Перелік лікарських засобів, для виробництва яких використовується спирт етиловий, затверджується Кабінетом Міністрів України.

229.1.14. На підприємствах, де використовують спирт за нульовою ставкою, встановлюються податкові пости, порядок роботи яких визначається центральним органом державної податкової служби.

229.1.15. Під час виробництва біоетанолу на спиртових заводах забороняється:

а) виробництво та зберігання спирту етилового на підприємствах з виробництва біоетанолу;

б) зберігання біоетанолу на складах виробника без денатурації його бензином (1-10 відсотків);

в) зберігання на складах виробника спирту етилового.

229.1.16. Підприємствам, які є одночасно виробниками біоетанолу та біопалива на його основі, авальований вексель (банківська розписка) не оформляється.

229.1.17. У разі нецільового використання суб’єктами господарювання спирту етилового та біоетанолу, що отримані як сировина для виробництва продукції, зазначеної в пункті 229.1.1 цієї статті, з таких суб’єктів справляється штраф у розмірі, який обчислюється виходячи з обсягів використаних не за призначенням спирту етилового та біоетанолу та ставки акцизного податку, передбаченої пунктом 215.3 статті 215 цього Кодексу, збільшеної в 1,5 рази.

Положеннями коментованої статті визначено особливості оподаткування спирту етилового та окремих груп нафтопродуктів залежно від напряму використання.

Для нафтопродуктів, вироблених в Україні, що використовуються як сировина для нафтохімічної та хімічної (з 01.01.2012 року) промисловості та нафтопродуктів, ввезених в Україну, що використовуються як сировина для нафтохімічної та хімічної (з 01.01.2012 року) промисловості, передбачено застосування особливої, а саме вексельної форми здійснення сплати акцизного податку.

У п. 229.1 ст. 229 Кодексу кодифіковані норми цілого ряду законодавчих та нормативних актів, окремі з яких (відповідно до прикінцевих положень Кодексу) втратили чинність з набранням чинності даного Кодексу. Це стосується законів України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» та «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої».

229.1.1. Акцизний податок за ставкою 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту застосовується до операцій з реалізації:

а) спирту етилового, який використовується для виробництва виноградних та плодово-ягідних матеріалів і сусла підприємствами первинного та змішаного виноробства;

б) спирту етилового, який використовується у виробництві лікарських засобів, крім виробництва бальзамів та елексирів. Перелік лікарських засобів, для виробництва яких використовується спирт з оподаткуванням акцизним податком за ставкою 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, затверджується Кабінетом Міністрів України. Відвантаження спирту етилового для вказаних потреб проводиться у межах квот, затверджених Кабінетом Міністрів України[265];

в) спирту етилового денатурованого (спирту технічного), який у подальшому використовується суб’єктами господарювання як сировина для виробництва продуктів органічного синтезу, при чому кінцева продукція не може містити у своєму складі більше ніж 0,1 відсотка залишкового етанолу;

г) біоетанолу (у розумінні пп. 14.1.14 п. 14 ст. 14 Кодексу), що використовується як сировина для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу.

Такі бензини отримуються шляхом змішування палива, одержаного з нафтової сировини з біоетанолом та добавками на основі біоетанолу, біодизелю або з іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве. Добавки на основі біоетанолу є біокомпонентами моторного палива та отримуються шляхом синтезу із застосуванням біоетанолу або змішуванням біоетанолу з органічними сполуками та паливом, одержаними з вуглеводневої сировини, в яких вміст біоетанолу відповідає вимогам нормативних документів та які належать до біопалива;

д) біоетанолу, який використовується для виробництва біопалива. У даному пункті під біоетанолом розуміється спирт етиловий зневоджений, виготовлений з біомаси або зі спирту етилового сирцю для використання як біопалива.

Біоетанол і добавки на основі біоетанолу виготовляються підприємствами, що отримали відповідну ліцензію. Заборонено виробництво та зберігання спирту етилового на підприємствах з виробництва біоетанолу[266].

229.1.2. Умовою отримання з акцизного складу продукції (див. п. 230.1 Коментарю до ст. 230 Кодексу), зазначеної в п. 1, є надання суб’єктами господарювання — отримувачами такої продукції податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), який є забезпеченням виконання зобов’язання на суму податку, нарахованого на обсяг спирту, що отримується за ставкою, визначеною у п. 215.3.1 ст. 215 Кодексу. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб’єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1257.

229.1.3. Граничним терміном, на який може бути видано податковий вексель, визначено не більше 90 календарних днів для підприємств-виробників, що отримують продукцію, визначену в п. 229.1.1 Коментарю до п. 229.1 ст. 229 Кодексу, крім підприємств первинного виноробства та виробників лікарських засобів. Для останніх граничним терміном видачі податкового векселя визначено 180 календарних днів.

229.1.4. Податковий вексель виписується до моменту отримання спирту етилового з акцизного складу. Податковий вексель складається у двох примірниках, перший з яких заповнюється на вексельному бланку, придбаному векселедавцем у банку, другий — на ксерокопії вексельного бланка, що має однаковий з першим примірником номер. Такий вексель повинен бути авальований банком. Оформлення податкового векселя здійснюється лише на вексельному бланку за зразком, визначеним центральним органом державної податкової служби України.

Кожний примірник податкового векселя заповнюється окремо шляхом внесення тотожних записів. Перший примірник податкового векселя залишається у векселедержателя, а другий з відміткою векселедержателя про взяття на облік повертається векселедавцю для пред’явлення представнику органу державної податкової служби на акцизному складі під час отримання спирту етилового[267].

229.1.5. Податкові векселі визначені в пп. 229.1.4 на умовах, зазначених у пп. 229.1.2 та 229.1.3 п. 229.1 ст. 229 Кодексу, можуть бути видані виключно підприємствами-виробниками продукції, для виробництва якої отримується спирт етиловий за ставкою 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, а саме:

а) підприємствами первинного виноробства, що є виробниками виноградних, плодово-ягідних та інших виноматеріалів і сусла. Такими виробниками можуть бути будь-які суб’єкти господарювання (юридичні та фізичні особи) за наявності у них відповідної ліцензії;

б) виробниками лікарських засобів. До виробників лікарських засобів віднесено суб’єктів господарювання, які здійснюють хоча б один із етапів виробництва лікарських засобів (згідно з переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України) та мають ліцензію на виробництво лікарських засобів, видану Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України (відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від від 14.11.2000 р. № 1698[268];

в) виробниками продуктів органічного синтезу. Перелік підприємств-виробників продуктів органічного синтезу затверджується окремою постановою Кабінету Міністрів України (в 2011 році, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. № 156, до таких підприємств віднесено ДІЇ «Довжоцький спиртовий завод», ДІЇ «Уладівський спиртовий завод» та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості[269]);

г) нафтопереробними заводами (чи іншими суб’єктами господарювання), які використовують біоетанол для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу;

д) виробниками біопалива.

229.1.6. Прямою нормою законодавцем заборонено передавати обовя’зок погашення податкового векселя векселедавцем (див. п. 229.1.5 Коментарю до п. 229.1 ст. 229 Кодексу) іншим суб’єктам господарювання.

229.1.7. Нормою залишено практику ненарахування відсотків або іншої плати за податковими векселями.

229.1.8. Податковий вексель вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання спирту етилового, отриманого за пільговою ставкою податку, для подальшого виготовлення продукції. Контроль за цільовим використанням такого спирту етилового покладено на органи державної податкової служби, в т. ч. і через їх представників на податкових постах, що встановлюються на підприємствах, на яких використовується спирт етиловий за нульовою ставкою податку (див. коментар до ст. 230 Кодексу). Механізм його здійснення закріплено цілим рядом нормативних актів. Так, порядок здійснення контролю за цільовим використанням спирту етилового, що використовується для виготовлення зазначених видів продукції, затверджено відповідними наказами центрального органу державної податкової служби України.

На підприємствах, де використовують спирт за нульовою ставкою, встановлюються податкові пости. Порядок їх роботи та повноваження працівників органів податкової служби визначені статтями 20 та 230 Кодексу. Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби. На відміну від попередньої практики, коли діяв цілий ряд наказів ДНА України, якими окремо було затверджено порядок роботи податкових постів, установлених на підприємствах суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують спирт етиловий для виробництва лікарських засобів та порядок роботи представників органу державної податкової служби на податкових постах на підприємствах, що виробляють продукти органічного синтезу, з 2011 року порядок роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах регулюється єдиним нормативним документом — наказом ДПА України від 11.01.2011 р. № 14.

229.1.9. Нормою закріплено порядок опротестування податкового векселя, виданого відповідно до вимог п. 229.1 ст. 229 Кодексу, який не погашено у встановлений строк. Орган податкової служби за місцем реєстрації суб’єкта господарювання (векселедавця) здійснює протест такого векселя у неплатежі. Вчинення протестів за податковими векселями здійснюється нотаріусами. Векселедержатель протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку-аваліста з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше одного операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму векселедержателю, вказану у цьому векселі.

229.1.10. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб’єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затверджується окремою постановою Кабінету Міністрів України. З 2011 року такий перелік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1257[270].

229.1.11. До функцій Кабінету Міністрів України віднесено визначення і затвердження переліків виробників біоетанолу та спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу.

У 2011 році до переліку виробників спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, було віднесено Довжоцький та Уладівський спиртові заводи, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості[271].

229.1.12. Встановлення квот щодо обсягів відвантаження спирту етилового денатурованого (спирту технічного) підприємствам органічного синтезу здійснюється Кабінетом Міністрів України. Величина квот щодо обсягів відвантаження спирту етилового денатурованого (спирту технічного) підприємствам органічного синтезу на 2011 рік була затверджена Постановою КМУ від 23.02.2011 р. № 156 «Про затвердження переліку виробників спирту етилового денатурованого (спирту технічного) та щорічних квот на відвантаження такого спирту для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу».

229.1.13. Квотування обсягів відвантаження спирту етилового закріплено і для виробників лікарських засобів. Функцію встановлення таких квот (як і затвердження переліку лікарських засобів, для виробництва яких використовується спирт етиловий) законодавцем покладено на Кабінет Міністрів України.

Щорічні квоти відвантаження суб’єктам підприємницької діяльності спирту етилового, що використовується для виробництва лікарських засобів (у т ч. компонентів крові та виготовлених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів і еліксирів, за нульовою ставкою податку, затверджується відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Квоти на відвантаження в 2011 році суб’єктам підприємницької діяльності спирту етилового, що використовується для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові та виготовлених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів і еліксирів, за ставкою акцизного податку в розмірі 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту етилового затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.2011 р. № 19.

229.1.14. На підприємствах, де використовують спирт за нульовою ставкою, встановлюються податкові пости. Порядок їх роботи та повноваження працівників органів податкової служби визначені статтями 20 та 230 Кодексу. Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби, зокрема наказом ДПА України від 11.01.2011 р. № 14 «Про порядок роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах».

229.1.15. Нормою закріплюються обмеження щодо виробництва біоетанолу на спиртзаводах. Так, не може здійснюватися одночасно одним виробником виробництво спирту етилового та біоетанолу, їх одночасне зберігання на складах виробника, а також зберігання біоетанолу на складі без його дентатурації бензином (1-10 відсотків).

229.1.16. Авальований податковий вексель не видається у разі, коли один суб’єкт господарювання є одночасно виробником біоетанолу та біопалива.

229.1.17. Даною нормою залишено практику застосування фінансової відповідальності у вигляді штрафу у разі встановлення фактів нецільового використання суб’єктами господарювання спирту етилового та біоетанолу, що отримані як сировина для виробництва окремих видів продукції (див. п. 229.1.1 Коментарю до п. 229.1 ст. 229 Кодексу). Розмір штрафу визначається шляхом збільшення на коефіцієнт 1,5 суми податку, яка повинна бути сплаченою з об’єму спирту (використаного за нецільовим призначенням) за ставками для такого спирту на дату його отримання.

229.2. Особливості оподаткування нафтопродуктів, вироблених в Україні, що використовуються в якості сировини для нафтохімічної промисловості.

229.2.1. Легкі дистиляти (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важкі дистиляти (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД) можуть бути реалізованими у якості сировини для виробництва етилену за нульовою ставкою акцизного податку.

229.2.2. У разі використання цих нафтопродуктів у якості сировини для виробництва етилену за нульовою ставкою акцизного податку органами державної податкової служби здійснюється контроль за їх цільовим використанням.

229.2.3. До отримання легких дистилятів (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важких дистилятів (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД), які використовуються суб’єктами господарювання в якості сировини для виробництва етилену, виробниками видається податковий вексель на суму акцизного податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що отримуються виходячи із ставки, яка визначається як різниця між ставкою акцизного податку, що передбачена пунктом 215.3 статті 215 цього розділу, та ставкою 0 евро за 1000 кг.

229.2.4. Податковий вексель може бути виданий лише суб’єктом господарювання — виробником етилену.

229.2.5. Строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати 90 календарних днів.

229.2.6. Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам незалежно від їх взаємовідносин з векселедавцем.

229.2.7. За користування податковим векселем не нараховуються відсотки або інші види плати, передбачені законодавством для інших видів векселів.

229.2.8. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

229.2.9. На підприємствах, що використовують легкі та важкі дистиляти в якості сировини у виробництві етилену, встановлюються податкові пости. На податковому посту представники органу державної податкової служби за місцем його розташування здійснюють постійний безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів в якості сировини для виробництва етилену.

229.2.10. Податковий вексель вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання легких та важких дистилятів виключно як сировини у виробництві етилену.

229.2.11. Для погашення податкового векселя векселедержателю подається довідка векселедавця про цільове використання легких та важких дистилятів як сировини у виробництві етилену, погоджена представником податкового посту, встановленого на підприємстві.

229.2.12. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, яка зазначена у податковому векселі, векселедержателю.

229.2.13. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються до отримання легких та важких дистилятів для використання у якості сировини для виробництва етилену, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

229.2.14. Перелік підприємств, що отримують легкі та важкі дистиляти для використання у якості сировини для виробництва етилену, затверджується Кабінетом Міністрів України.

229.2.15. Відвантаження легких та важких дистилятів, що використовуються в якості сировини для виробництва етилену, проводиться в межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України.

229.2.16. У разі нецільового використання суб’єктами господарювання легких та важких дистилятів, що отримані в якості сировини для виробництва етилену, з таких суб’єктів справляється штраф у розмірі, який обчислюється виходячи з обсягів використаних не за призначенням легких та важких дистилятів та ставки акцизного податку, передбаченої пунктом 215.3 статті 215 цього Кодексу, збільшеної в 1,5 рази.

Даним пунктом ст. 229 Кодексу, що коментується, визначено особливості оподаткування нафтопродуктів (вироблених в Україні), що використовуються як сировина в нафтохімічній промисловості, а також порядок використання податкових векселів при отриманні таких нафтопродуктів виробниками за пільговими ставками акцизного податку. Вказані норми є новими у практиці акцизного оподаткування нафтопродуктів.

229.2.1. Нормою закріплено можливість реалізації легких (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД та важких (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД) дистилятів сировини для виробництва етилену за нульовою ставкою акцизного податку.

229.2.2. Контроль за цільовим використанням легких та важких дистилянтів для специфічних процесів переробки (отриманих виробниками за нульовою ставкою акцизного податку) здійснюється органами державної податкової служби шляхом створення на відповідних підприємствах-виробниках податкових постів (див. п. 229.2.9-11 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу).

229.2.3. Умовою отримання легких та важких дистилятів за ставкою 0 євро за 1 000 кг (сировини для виробництва етилену) є надання суб’єктами господарювання, отримувачами такої продукції, податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), який є забезпеченням виконання зобов’язання на суму податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що отримується за ставкою, визначеною у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу. Векселедавцем є суб’єкт господарювання — виробник етилену, який одержує з нафтопереробного підприємства нафтопродукти для їх використання як сировини для виробництва етилену. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

Податковий вексель виписується до моменту отримання легких та важких дистилятів за ставкою 0 євро за 1 000 кг. Такий вексель повинен бути відповідним чином авальований банком. Оформлення податкового векселя здійснюється лише на затвердженому вексельному бланку. Податковий вексель у випадку отримання легких та важких дистилятів з нафтопереробного підприємства виписується у двох примірниках, перший з яких заповнюється на вексельному бланку, придбаному векселедавцем у банку, а другий — на ксерокопії вексельного бланка, що має однаковий з першим примірником номер. Записи в кожному з примірників повинні бути тотожними.

Перший примірник податкового векселя залишається у векселедержателя, другий з відміткою векселедержателя про взяття на облік повертається векселедавцю[272].

229.2.4–5. Граничним терміном, на який може бути видано податковий вексель, визначено 90 календарних днів для підприємств-виробників етилену, що отримують продукцію за ставкою 0 гривень за 1 000 кг. Такий вексель може бути виданий виключно виробником етилену, для виробництва якого використовуються легкі та важкі дистиляти (отримані за нульовою ставкою акцизного податку).

229.2.6–7. Прямими нормами законодавцем заборонено передавати обов’язок погашення податкового векселя векселедавцем (див. п. 229.2.45 Коментарю до п. 229.2 ст. 229 Кодексу) іншим суб’єктам господарювання. Крім того, залишено практику ненарахування відсотків або іншої плати за такими податковими векселями.

229.2.8. Векселедержателем визначається орган державної податкової служби за місцем реєстрації підприємства-виробника етилена, який отримує легкі та важкі дистиляти для специфічних процесів переробки за нульовою ставкою акцизного податку.

229.2.9-11. На підприємствах-виробниках етилену, які використовують як сировину легкі та важкі дистиляти, створюються податкові пости. Представники органу державної податкової служби на такому посту здійснюють безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів, які були отримані як сировина для виробництва етилену.

Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби. Безпосередньо режим роботи податкових постів визначається органом державної податкової служби за місцезнаходженням підприємства, що використовує нафтопродукти у виробництві етилену. Контроль за цільовим використанням нафтопродуктів як сировини для виробництва етилену здійснюється представниками податкової служби на таких податкових постах. Склад представників органу податкової служби на податкових постах підприємств — виробників етилену затверджується відповідним наказом.

Прийом нафтопродуктів як сировини підприємством — виробником етилену здійснюється за участі представника органу державної податкової служби на податковому посту такого підприємства[273].

Підставою для погашення податкового векселя (див. п. 229.2.3 Коментарю до п. 229.2 ст. 229 Кодексу) є довідка векселедавця про цільове використання легких та важких дистилятів, які були отримані за таким векселем. Така довідка погоджується представником органу державної податкової служби на податковому пості.

229.2.12. Нормою закріплено порядок опротестування податкового векселя, виданого відповідно до вимог п. 229.2 ст. 229 Кодексу, який не погашено у встановлений строк. Орган податкової служби за місцем реєстрації суб’єкта господарювання (векселедавця) здійснює протест такого векселя у неплатежі. Вчинення протестів за податковими векселями здійснюється нотаріусами. Векселедержатель протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку-аваліста з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше одного операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму векселедержателю, вказану у цьому векселі.

229.2.13. Функції з розроблення та відповідного затвердження порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються при отриманні легких та важких дистилятів з нульовою ставкою податку для подальшого виробництва етилену, законодавцем покладені на Кабінет Міністрів України, зокрема, порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1215.

229.2.14–15. До функцій Кабінету Міністрів України віднесено визначення і затвердження переліків підприємств, що отримують легкі та важкі дистиляти для використання як сировини для виробництва етилену, а також встановлення щорічних відвантажень таких нафтопродуктів як сировини для подальшого виробництва етилену підприємствам згідно з вказаним переліком. На 2011 рік такий перелік та відповідні квоти затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2012 р. № 133 «Про отримання, ввезення на митну територію України легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену у 2011 році».

229.2.16. Якщо векселедавець не підтверджує цільове використання легких та важких дистилятів, то відповідно до пп. 212.1.7 п. 212.1 ст. 212 Кодексу він стає платником акцизного податку з обсягу продукції, використаної не за призначенням, що тягне за собою фінансову відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого визначається шляхом збільшення суми податку, яка повинна бути сплаченою на коефіцієнт 1,5.

229.3. Особливості оподаткування нафтопродуктів, ввезених в Україну, що використовуються в якості сировини для нафтохімічної промисловості

229.3.1. Легкі дистиляти (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важкі дистиляти (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД) можуть ввозитися в Україну в якості сировини для виробництва етилену без сплати акцизного податку.

229.3.2. У разі використання цих нафтопродуктів у якості сировини для виробництва етилену без сплати акцизного податку органами державної податкової служби здійснюється контроль за їх цільовим використанням.

229.3.3. Для ввезення на митну територію України легких дистилятів (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важких дистилятів (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД) з метою використання їх в якості сировини у виробництві етилену виробник етилену оформлює податковий вексель у трьох примірниках. Один примірник подається органу державної податкової служби за місцезнаходженням виробника, другий — органу державної митної служби, яким здійснюється митне оформлення зазначених товарів, третій залишається платнику податку.

229.3.4. Податковий вексель видається на суму акцизного податку, що справляється при ввезенні товарів відповідно до законодавства.

229.3.5. Податковий вексель може бути виданий лише суб’єктом господарювання — виробником етилену.

229.3.6. Строк, на який видається авальований податковий вексель, не може перевищувати 90 календарних днів з дати оформлення митної декларації.

229.3.7. Підставою для митного оформлення легких дистилятів (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важких дистилятів (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД), що ввозяться на митну територію України з метою використання у виробництві етилену, є подання виробником етилену органу державної митної служби другого примірника податкового векселя, авальованого банком та взятого на облік органом державної податкової служби за місцезнаходженням виробника.

229.3.8. Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватись іншим особам незалежно від їх взаємовідносин з векселедавцем.

229.3.9. За користування податковим векселем не нараховуються відсотки або інші види плати, передбачені законодавством для інших видів векселів.

229.3.10. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

229.3.11. На підприємствах, що використовують легкі та важкі дистиляти в якості сировини у виробництві етилену, встановлюються податкові пости. На податковому посту представники органу державної податкової служби за місцем його розташування здійснюють постійний безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів в якості сировини для виробництва етилену.

229.3.12. Податковий вексель без сплати суми акцизного податку коштами вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання легких та важких дистилятів виключно як сировини у виробництві етилену.

229.3.13. Для погашення податкового векселя векселедержателю подається довідка векселедавця про цільове використання легких та важких дистилятів як сировини у виробництві етилену, погоджена представником податкового посту, встановленого на підприємстві. Копія довідки про цільове використання подається органу державної митної служби.

229.3.14. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, зазначену у податковому векселі, векселедержателю.

229.3.15. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються до ввезення легких та важких дистилятів для використання у якості сировини для виробництва етилену, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

229.3.16. Перелік підприємств, що здійснюють ввезення легких та важких дистилятів для використання у якості сировини для виробництва етилену, затверджується Кабінетом Міністрів України.

229.3.17. Ввезення легких та важких дистилятів, що використовуються в якості сировини для виробництва етилену, здійснюється в межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України.

229.3.18. У разі нецільового використання суб’єктами господарювання легких та важких дистилятів, що ввезені в якості сировини для виробництва етилену, з таких суб’єктів справляється штраф у розмірі, який обчислюється виходячи з обсягів використаних не за призначенням легких та важких дистилятів та ставки акцизного податку, передбаченої пунктом 215.3 статті 215 цього Кодексу, збільшеної в 1,5 рази.

Коментованим пунктом ст. 229 Кодексу визначено особливості оподаткування нафтопродуктів, що ввозяться на митну територію України як сировина в нафтохімічній промисловості, а також порядок використання податкових векселів при імпортуванні таких нафтопродуктів виробниками без сплати акцизного податку. Вказані норми є новими у практиці акцизного оподаткування імпорту нафтопродуктів.

229.3.1. Нормою закріплено можливість ввезення на митну територію України легких (код 2710 11 11 00 згідно з УКТ ЗЕД) та важких (код 2710 19 31 30 згідно з УКТ ЗЕД) дистилятів як сировини для виробництва етилену без сплати акцизного податку.

229.3.2. Контроль за цільовим використанням легких та важких дистилятів для специфічних процесів переробки (імпортованих виробниками етилену без сплати акцизного податку) здійснюється органами державної податкової служби шляхом створення на відповідних підприємствах-виробниках податкових постів (див. п. 229.3.11–13 Коментарю до п. 229.3 ст. 229 Кодексу).

229.3.3–4. Умовою ввезення легких та важких дистилянтів без сплати акцизного податку (як сировини для виробництва етилену) є надання суб’єктами господарювання, отримувачами такої продукції, податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), який є забезпеченням виконання зобов’язання на суму податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що імпортуються за ставкою, визначеною у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу (діюча на момент митного оформлення). Податковий вексель виписується до моменту отримання легких та важких дистилятів.

Податковий вексель у випадку імпорту легких та важких дистилятів виписується у трьох примірниках, перший з яких заповнюється на вексельному бланку, придбаному векселедавцем в банку, а два інших — на ксерокопіях вексельного бланка, що мають однаковий з першим примірником номер. Такий вексель повинен бути відповідним чином авальований банком. Один з яких подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням виробника, другий — до органу державної митної служби, яким здійснюється митне оформлення зазначених товарів, третій залишається платнику податку. Записи в кожному з примірників повинні бути тотожними.

229.3.5–6. Граничним терміном, на який може бути видано податковий вексель, визначено 90 календарних днів з дня митного оформлення імпорту нафтопродуктів. Такий вексель може бути виданий виключно виробником етилену, для виробництва якого використовуються легкі та важкі дистиляти (отримані без сплати акцизного податку). Такий виробник визначається векселедавцем за податковим векселем.

229.3.7. Податковий вексель, оформлений згідно з вимогами даної статті (див. п. 229.3.3–4 Коментарю до п. 229.3 ст. 229.3 Кодексу), є підставою для митного оформлення імпорту нафтопродуктів, визначених у пп. 229.3.1 п. 229.3 ст. 229 Кодексу.

229.3.8–9. Законодавцем прямими нормами заборонено векселедавцю передавати обов’язок погашення податкового векселя (див. п. 229.3.5–6 Коментарю до п. 229.3 ст. 229 Кодексу) іншим суб’єктам господарювання. Крім того, залишено практику ненарахування відсотків або іншої плати за податковими векселями.

229.3.10. Векселедержателем визначається орган державної податкової служби за місцем реєстрації підприємства-виробника етилену, який імпортує легкі та важкі дистиляти для специфічних процесів переробки без сплати акцизного податку.

229.3.11–13. На підприємствах-виробниках етилену, які використовують як сировину імпортовані легкі та важкі дистиляти, створюються податкові пости. Представники органу державної податкової служби на такому посту здійснюють безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів, які були отримані, сировини для виробництва етилену.

Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби. Зокрема, порядок роботи податкових постів, установлених на підприємствах суб’єктів господарювання, що використовують ввезені на митну територію України легкі та важкі дистиляти без сплати акцизного податку для виробництва етилену, затверджено наказом ДПА України від 19.01.2011 р. № 33.

Прийом імпортованих на митну територію України нафтопродуктів для виробництва етилену підприємством-виробником етилену здійснюється за участі представника органу державної податкової служби на податковому посту такого підприємства.

Підставою для погашення податкового векселя (див. п. 229.3.3–4 Коментарю до п. 229.3 ст. 229 Кодексу) є довідка векселедавця про цільове використання легких та важких дистилятів, які були отримані за таким векселем. Така довідка погоджується представником органу державної податкової служби на податковому пості.

229.3.14. Див. пп. 229.2.12 Коментарю до п. 229.2 ст. 229 Кодексу.

229.3.15. Функції з розроблення та відповідного затвердження порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються при ввезенні на митну територію України легких та важких дистилятів для подальшого виробництва етилену, законодавцем покладені на Кабінет Міністрів України. Так, порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до ввезення легких та важких дистилятів на митну територію України легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену без сплати акцизного податку, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1215.

229.3.16–17. До функцій Кабінету Міністрів України віднесено визначення і затвердження переліків підприємств, що ввозять на митну територію України легкі та важкі дистиляти для використання як сировини для виробництва етилену, а також встановлення щорічних квот на ввезення нафтопродуктів для подальшого виробництва етилену підприємствами згідно із затвердженим переліком. На 2011 рік такий перелік та відповідні квоти затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2012 р. № 133 «Про отримання, ввезення на митну територію України легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену у 2011 році».

229.3.18. Нормою передбачено застосування фінансової відповідальності у вигляді штрафу у разі встановлення фактів нецільового використання суб’єктами господарювання легких та важких дистилятів, що ввозяться на митну територію України, як сировини для виробництва етилену. Розмір штрафу визначається шляхом збільшення на коефіцієнт 1,5 суми податку, яка повинна бути сплаченою з ваги таких нафтопродуктів (використаних за нецільовим призначенням) за ставками на дату їх митного оформлення.

(з 01.01.2012 р. статтю 229 буде доповнено пунктами 229.4 та 229.5, передбаченими підпунктом 98 пункту 1 розділу I Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

229.4. Особливості оподаткування нафтопродуктів, вироблених в Україні, що використовуються в якості сировини для хімічної промисловості

229.4.1. Нафтопродукти (коди 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00, 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД) можуть бути реалізованими у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості за нульовою ставкою акцизного податку.

229.4.2. У разі використання цих нафтопродуктів у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості за нульовою ставкою акцизного податку органами державної податкової служби здійснюється контроль за їх цільовим використанням.

229.4.3. До отримання нафтопродуктів, які використовуються суб’єктами господарювання в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, виробниками видається податковий вексель на суму акцизного податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що отримуються виходячи із ставки, яка визначається як різниця між ставкою акцизного податку, що передбачена пунктом 215.3 статті 215 цього розділу, та ставкою 0 евро за 1000 кг.

229.4.4. Податковий вексель може бути виданий лише суб’єктом господарювання — виробником, що використовує ці нафтопродукти у якості сировини у хімічній промисловості.

229.4.5. Строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати 90 календарних днів.

229.4.6. Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам незалежно від їх взаємовідносин з векселедавцем.

229.4.7. За користування податковим векселем не нараховуються відсотки або інші види плати, передбачені законодавством для інших видів векселів.

229.4.8. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

229.4.9. На підприємствах, що використовують нафтопродукти в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, встановлюються податкові пости. На податковому посту представники органу державної податкової служби за місцем його розташування здійснюють постійний безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів в якості сировини для хімічної промисловості.

229.4.10. Податковий вексель вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання нафтопродуктів виключно як сировини для виробництва у хімічній промисловості.

229.4.11. Для погашення податкового векселя векселедержателю подається довідка векселедавця про цільове використання нафтопродуктів як сировини для виробництва у хімічній промисловості, погоджена представником податкового поста, встановленого на підприємстві.

229.4.12. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, яка зазначена у податковому векселі, векселедержателю.

229.4.13. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються до отримання нафтопродуктів для використання у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

229.4.14. Перелік підприємств, що отримують нафтопродукти для використання у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

229.4.15. Відвантаження нафтопродуктів, що використовуються в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, проводиться в межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України.

229.4.16. У разі нецільового використання суб’єктами господарювання нафтопродуктів, що отримані в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, з таких суб’єктів справляється штраф у розмірі, який обчислюється виходячи з обсягів використаних не за призначенням нафтопродуктів та ставки акцизного податку, передбаченої пунктом 215.3 статті 215 цього Кодексу, збільшеної в 1,5 рази.

Пунктом 229.4. ст. 229 Кодексу, що коментується, визначено особливості оподаткування нафтопродуктів (вироблених в Україні), що використовуються як сировина в хімічній промисловості, а також порядок застосування податкових векселів при отриманні таких нафтопродуктів виробниками за нульовою ставкою акцизного податку. Вказані норми є новими у практиці акцизного оподаткування нафтопродуктів і запроваджуються з 01.01.2012 року.

229.4.1. Нормою закріплено можливість реалізації нафтопродуктів (код 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00 та 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД) як сировини для виробництва у хімічній промисловості за нульовою ставкою акцизного податку.

229.4.2. Контроль за цільовим використанням вказаних нафтопродуктів здійснюється органами державної податкової служби шляхом створення на відповідних підприємствах-виробниках податкових постів (див. п. 229.4.911 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу).

229.4.3. Умовою отримання нафтопродуктів за ставкою 0 євро за 1000 кг (сировини для хімічної промисловості) є надання суб’єктами господарювання — отримувачами такої продукції податкового векселя авальованого банком (податкової розписки), який є забезпеченням виконання зобов’язання на суму податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що отримується за ставкою, визначеною у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу. Векселедавцем є суб’єкт господарювання — виробник, який одержує нафтопродукти для їх використання як сировину для хімічної промисловості. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

Податковий вексель виписується до моменту отримання нафтопродуктів за ставкою 0 євро за 1 000 кг. Такий вексель повинен бути відповідним чином авальований банком. Оформлення податкового векселя здійснюється лише на затвердженому вексельному бланку.

229.4.4–5. Граничним терміном, на який може бути видано податковий вексель, визначено 90 календарних днів. Такий вексель може бути виданий виключно виробником продукції хімічної промисловості, для виробництва якої використовуються нафтопродукти, отримані за нульовою ставкою акцизного податку (див. п. 229.4.1 Коментарю до п. 229.4 ст. 229 Кодексу).

229.4.6–7. Прямими нормами законодавцем заборонено передавати обов’язок погашення податкового векселя векселедавцем (див. п. 229.4.45 Коментарю до п. 229.4 ст. 229 Кодексу) іншим суб’єктам господарювання. Крім того, залишено практику ненарахування відсотків або іншої плати за такими податковими векселями.

229.4.8. Векселедержателем визначається орган державної податкової служби за місцем реєстрації підприємства хімічної промисловості, який отримує нафтопродукти за нульовою ставкою акцизного податку.

229.4.9-11. На підприємствах, які використовують як сировину нафтопродукти у хімічній промисловості, створюються податкові пости. Представники органу державної податкової служби на таких постах здійснюють безпосередній контроль за цільовим використанням вказаних нафтопродуктів.

Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби. Безпосередньо режим роботи податкових постів визначається органом державної податкової служби за місцезнаходженням підприємства, що використовує нафтопродукти у виробництві етилену. Контроль за цільовим використанням нафтопродуктів здійснюється представниками податкової служби на таких податкових постах. Склад представників органу податкової служби на податкових постах підприємств хімічної промисловості затверджується відповідним наказом органу державної податкової служби України.

Підставою для погашення податкового векселя (див. п. 229.4.3 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу) є довідка векселедавця про цільове використання нафтопродуктів, які були отримані за таким векселем. Вказана довідка погоджується представником органу державної податкової служби на податковому пості.

229.4.12. Нормою закріплено порядок опротестування податкового векселя, виданого відповідно до вимог п. 229.4 ст. 229 Кодексу, який не погашено у встановлений строк. Орган податкової служби за місцем реєстрації суб’єкта господарювання (векселедавця) здійснює протест такого векселя у неплатежі. Вчинення протестів за податковими векселями здійснюється нотаріусами. Векселедержатель протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку-аваліста з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше одного операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму векселедержателю, вказану у цьому векселі.

229.4.13–15. Функції з розроблення та відповідного затвердження порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються при отриманні нафтопродуктів для використання як сировини для виробництва у хімічній промисловості, законодавцем покладені на Кабінет Міністрів України.

До функцій Кабінету Міністрів України також віднесено визначення і затвердження переліків підприємств, що отримують нафтопродукти для використання як сировини в хімічній промисловості, а також встановлення щорічних відвантажень таких нафтопродуктів за визначеним переліком.

229.4.16. Нормою передбачено застосування фінансової відповідальності у вигляді штрафу у разі встановлення фактів нецільового використання нафтопродуктів (див. п. 229.4.1 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу). Розмір штрафу визначається шляхом збільшення на коефіцієнт 1,5 суми податку, яка повинна бути сплаченою з ваги таких нафтопродуктів (використаних за нецільовим призначенням) за ставками на дату їх отримання.

229.5. Особливості оподаткування нафтопродуктів, ввезених в Україну, що використовуються в якості сировини для хімічної промисловості

229.5.1. Нафтопродукти (коди 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00, 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД) можуть ввозитися в Україну в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості без сплати акцизного податку.

229.5.2. У разі використання цих нафтопродуктів у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості без сплати акцизного податку органами державної податкової служби здійснюється контроль за їх цільовим використанням.

229.5.3. Для ввезення на митну територію України нафтопродуктів (коди 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00, 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД) з метою використання їх в якості сировини у хімічній промисловості виробник оформлює податковий вексель у трьох примірниках. Один примірник подається органу державної податкової служби за місцезнаходженням виробника, другий — органу державної митної служби, яким здійснюється митне оформлення зазначених товарів, третій залишається платнику податку.

229.5.4. Податковий вексель видається на суму акцизного податку, що справляється при ввезенні товарів відповідно до законодавства.

229.5.5. Податковий вексель може бути виданий лише суб’єктом господарювання — виробником, що використовує ці нафтопродукти у якості сировини у хімічній промисловості.

229.5.6. Строк, на який видається авальований податковий вексель, не може перевищувати 90 календарних днів з дати оформлення митної декларації.

229.5.7. Підставою для митного оформлення нафтопродуктів (коди 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00, 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД), що ввозяться на митну територію України з метою використання у хімічній промисловості, є подання виробником органу державної митної служби другого примірника податкового векселя, авальованого банком та взятого на облік органом державної податкової служби за місцезнаходженням виробника.

229.5.8. Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватись іншим особам незалежно від їх взаємовідносин з векселедавцем.

229.5.9. За користування податковим векселем не нараховуються відсотки або інші види плати, передбачені законодавством для інших видів векселів.

229.5.10. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

229.5.11. На підприємствах, що використовують нафтопродукти в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, встановлюються податкові пости. На податковому посту представники органу державної податкової служби за місцем його розташування здійснюють постійний безпосередній контроль за цільовим використанням нафтопродуктів в якості сировини для хімічної промисловості.

229.5.12. Податковий вексель без сплати суми акцизного податку коштами вважається погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання нафтопродуктів виключно як сировини для виробництва у хімічній промисловості.

229.5.13. Для погашення податкового векселя векселедержателю подається довідка векселедавця про цільове використання нафтопродуктів як сировини для виробництва у хімічній промисловості, погоджена представником податкового поста, встановленого на підприємстві. Копія довідки про цільове використання подається органу державної митної служби.

229.5.14. У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати суму, зазначену у податковому векселі, векселедержателю.

229.5.15. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються до ввезення нафтопродуктів для використання у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

229.5.16. Перелік підприємств, що здійснюють ввезення нафтопродуктів для використання у якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

229.5.17. Ввезення нафтопродуктів, що використовуються в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, здійснюється в межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України.

229.5.18. У разі нецільового використання суб’єктами господарювання нафтопродуктів, що ввезені в якості сировини для виробництва у хімічній промисловості, з таких суб’єктів справляється штраф у розмірі, який обчислюється виходячи з обсягів використаних не за призначенням нафтопродуктів та ставки акцизного податку, передбаченої пунктом 215.3 статті 215 цього Кодексу, збільшеної в 1,5 рази.

Пунктом 229.5 ст. 229 Кодексу визначено особливості оподаткування нафтопродуктів, що ввозяться на митну територію України для подальшого використання як сировини у хімічній промисловості без сплати акцизного податку. Вказані норми є новими у практиці акцизного оподаткування і запроваджуються з 01.01.2012 року.

229.5.1. Нормою закріплено можливість ввезення на митну територію України нафтопродуктів (код 2710 11 11 00, 2710 11 15 00, 2710 11 21 00, 2710 19 11 00, 2710 19 15 00, 2710 19 25 00 та 2710 19 29 00 згідно з УКТ ЗЕД) як сировини для виробництва у хімічній промисловості без сплати акцизного податку.

229.5.2. Контроль за цільовим використанням нафтопродуктів ввезених на митну територію України без сплати акцизного податку здійснюється органами державної податкової служби шляхом створення на відповідних підприємствах-виробниках податкових постів (див. п. 229.5.11–13 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу).

229.5.3–4. Умовою ввезення нафтопродуктів без сплати акцизного податку (як сировини для хімічної промисловості) є надання суб’єктами господарювання, отримувачами такої продукції, податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), який є забезпеченням виконання зобов’язання на суму податку, нарахованого на обсяг нафтопродуктів, що імпортуються за ставкою, визначеною у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу (діюча на момент митного оформлення). Податковий вексель виписується до моменту отримання нафтопродуктів.

Податковий вексель у випадку імпорту нафтопродуктів виписується у трьох примірниках, перший з яких заповнюється на вексельному бланку, придбаному векселедавцем у банку, а два інших — на ксерокопіях вексельного бланка, що мають однаковий з першим примірником номер. Такий вексель повинен бути відповідним чином авальований банком. Один з примірників подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням виробника, другий — до органу державної митної служби, яким здійснюється митне оформлення нафтопродуктів, третій залишається платнику податку. Записи в кожному з примірників повинні бути тотожними.

229.5.5–6. Граничним терміном, на який може бути видано податковий вексель, визначено 90 календарних днів з дня митного оформлення імпорту нафтопродуктів. Такий вексель може бути виданий виключно виробником продукції хімічної промисловості. Такий виробник визначається векселадавцем за податковим векселем.

229.5.7. Податковий вексель, оформлений згідно з вимогами даного пункту статті 229 (див. п. 229.5.3–4 Коментарю до п. 229.5 ст. 229 Кодексу), є підставою для митного оформлення імпорту нафтопродуктів, визначених у пп. 229.5.1 п. 229.5 ст. 229 Кодексу.

229.5.8–9. Законодавцем прямими нормами заборонено векселедавцю передавати обов’язок погашення податкового векселя (див. п. 229.5.5–6 Коментарю до даного пункту ст. 229 Кодексу) іншим суб’єктам господарювання. Крім того, залишено практику ненарахування відсотків або іншої плати за податковими векселями.

229.5.10. Векселедержателем визначається орган державної податкової служби за місцем реєстрації підприємства хімічної промисловості, який імпортує нафтопродукти, визначені у пп. 229.5.1 п. 229.5 ст. 229 Кодексу.

229.5.11–13. На підприємствах, які використовують як сировину імпортовані нафтопродукти у хімічному виробництві, створюються податкові пости. Представники органу державної податкової служби на таких постах здійснюють безпосередній контроль за цільовим використанням вказаних нафтопродуктів.

Порядок роботи податкових постів визначається центральним органом державної податкової служби. Прийом імпортованих на митну територію України нафтопродуктів для використання їх як сировини у хімічній промисловості здійснюється за участі представника органу державної податкової служби на податковому посту такого підприємства.

Підставою для погашення податкового векселя (див. п. 229.5.3–4 Коментарю до п. 229.5 ст. 229 Кодексу) є довідка векселедавця про цільове використання нафтопродуктів. Така довідка погоджується представником органу державної податкової служби на податковому пості.

229.5.14. Див. пп. 229.4.12 Коментарю до п. 229.4 ст. 229 Кодексу.

229.5.15–17. Функції з розроблення та відповідного затвердження порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються при ввезенні на митну територію України нафтопродуктів для використання як сировини у хімічній промисловості, законодавцем покладено на Кабінет Міністрів України.

До функцій Кабінету Міністрів України віднесено також визначення і затвердження переліків підприємств, що ввозять на митну територію України зазначені нафтопродукти, а також встановлення щорічних квот на ввезення нафтопродуктів для подальшого використання у хімічній промисловості згідно із затвердженим переліком.

229.5.18. Якщо векселедавець не підтверджує цільове використання нафтопродуктів, то відповідно до пп. 212.1.7 п. 212.1 ст. 212 Кодексу він стає платником акцизного податку з обсягу продукції, використаної не за призначенням, що тягне за собою фінансову відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого визначається шляхом збільшення суми податку, яка повинна бути сплаченою на коефіцієнт 1,5.

Стаття 230. Акцизні склади

230.1. Акцизні склади утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходжень до бюджету акцизного податку.

230.2. На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу.

230.3. Орган державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу призначає свого постійного представника (представників) на такому складі.

230.4. Копія наказу про призначення представника (представників) органу державної податкової служби надсилається у день прийняття такого рішення розпоряднику акцизного складу.

230.5. Представник (представники) органу державної податкової служби здійснює (здійснюють) постійний безпосередній контроль за дотриманням установленого порядку відпуску спирту етилового та сплати податку з нього.

230.6. Розпорядок роботи представників органу державної податкової служби повинен відповідати режиму роботи акцизного складу, встановленому його розпорядником.

230.7. Посадові особи органу державної податкової служби, які призначаються представниками державної податкової служби на акцизному складі, повинні пройти спеціальне навчання або інструктаж щодо специфіки контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також методики користування вимірювальними приладами.

230.8. Порядок проведення спеціального навчання або інструктажу затверджується центральним органом державної податкової служби.

230.9. У наказах про призначення керівник органу державної податкової служби визначає режим роботи представника державної податкової служби з урахуванням режиму роботи акцизного складу, порядок контролю за роботою представника державної податкової служби, розробляє заходи матеріально-технічного забезпечення представника державної податкової служби, транспортного обслуговування, інші умови, необхідні для забезпечення ефективності контролю.

230.10. Копія наказу надсилається розпоряднику акцизного складу, який зобов’язаний видати у триденний строк відповідний наказ, передбачивши створення належних умов для ефективної роботи представника органу державної податкової служби.

230.11. Основним завданням представника органу державної податкової служби на акцизних складах є здійснення постійного безпосереднього контролю за дотриманням установленого порядку виробництва, зберігання, відпуску спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів і сплати податку, вжиття заходів для недопущення порушення законодавства України.

230.12. Представник органу державної податкової служби на акцизному складі відповідно до покладених на нього завдань:

а) здійснює контроль за виробництвом, зберіганням, відпуском та обліком спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів за даними бухгалтерського обліку акцизного складу;

б) здійснює контроль за обліком, зберіганням та використанням марок акцизного податку і маркуванням продукції;

в) здійснює контроль за обліком надходження, витрачання сировини, яка використовується для виробництва спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, і кількістю виробленої продукції;

г) здійснює контроль за додержанням установленого порядку обчислення та сплати податку;

ґ) бере участь у проведенні інвентаризації сировини, спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів і марок акцизного податку;

д) надає у разі виявлення порушень установленого законодавством порядку ведення обліку, зберігання і відпуску спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, марок акцизного податку, сировини розпоряднику акцизного складу пропозиції щодо усунення виявлених порушень та контролюють їх виконання;

е) вносить пропозиції щодо вдосконалення системи контролю за обліком, зберіганням, відпуском і транспортуванням горілки та лікеро-горілчаних виробів;

є) присутній у разі опломбування місць можливого доступу до спирту (в тому числі лічильників спирту), спиртосховища, цеху розливу та складу готової продукції після закінчення робочого дня.

230.13. Під час ввезення спирту представник органу державної податкової служби на акцизному складі підприємства, на якому виробляються горілка та лікеро-горілчані вироби:

а) робить відмітку на товарно-транспортній накладній про погодження його ввезення шляхом проставляння штампа «В’їзд дозволено» та особистого підпису, а також запис у журналі реєстрації отримання спирту етилового;

б) надсилає протягом трьох діб довідку про отримання спирту етилового представнику органу державної податкової служби на акцизному складі підприємства, що відпустило спирт, про що робить відмітку в зазначеному журналі.

230.14. У разі виявлення фактів неоприбуткування або неповного оприбуткування спирту етилового органи державної податкової служби вживають відповідних заходів згідно із законом.

230.15. Під час відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів заповнюється товарно-транспортна накладна, в якій представник органу державної податкової служби на акцизному складі робить відмітку про погодження відпуску шляхом проставляння штампа «Виїзд дозволено» та особистого підпису, а також запис у журналі реєстрації відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів.

230.16. Усі документи, які є підставою для відпуску горілки та лікеро-горілчаних виробів, обов’язково перевіряються представником органу державної податкової служби на акцизному складі.

230.17. Під час ввезення горілки та лікеро-горілчаних виробів на акцизний склад представник органу державної податкової служби робить відмітку на товарно-транспортній накладній про погодження їх ввезення шляхом проставляння штампа «В’їзд дозволено» і особистого підпису та запис в журналі реєстрації отримання горілки та лікеро-горілчаних виробів.

230.18. Транспортування горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу підприємства, на якому виробляються горілка та лікеро-горілчані вироби, без товарно-транспортних накладних з відміткою представника органу державної податкової служби на акцизному складі забороняється.

230.19. Розпорядник акцизного складу зобов’язаний:

а) надати постійному представнику органу державної податкової служби окреме приміщення, яке відповідає санітарно-гігієнічним нормам, обладнане телефоном, а також вжити заходів для запобігання несанкціонованому втручанню в роботу представника органу державної податкової служби і користуванню службовою та іншою інформацією, що зберігається представником органу державної податкової служби на акцизному складі;

б) встановлювати та підтримувати у належному стані необхідні замки, пломби, лічильники чи інші подібні пристрої, які можуть бути затребувані постійним представником органу державної податкової служби на акцизному складі з метою забезпечення повноти сплати належної суми податку із спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів, що виробляються на акцизному складі;

в) забезпечувати облік наявності та руху сировини, спирту етилового та водно-спиртових розчинів у незавершеному виробництві горілки та лікеро-горілчаних виробів і готової продукції, розміщених на акцизному складі;

г) подавати постійному представнику органу державної податкової служби достовірну інформацію з цього питання, а також відповідні документи первинного, бухгалтерського обліку та звітності для ознайомлення.

Коментована стаття визначає порядок створення та функціонування акцизних складів. Історично поняття акцизного складу в Україні було введено Законом України від 18.11.2004 р. № 2189-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», де під цим поняттям розуміли приміщення, в яких здійснюється виробництво спирту етилового, та місця зберігання спирту, розташовані на державному підприємстві, яке виробляє спирт етиловий. До цього, відповідно до положень Постанови КМУ від 11.01.1997 р. № 9[274], на підприємствах-виробниках спирту та лікеро-горілчаних виробів діяли контрольні пости державних податкових інспекцій.

Кодексом визначається порядок роботи акцизного складу як приміщення на обмеженій території, де виробляються, обробляються, змішуються, розливаються, пакуються, зберігаються, отримуються чи видаються підакцизні товари, та основні положення щодо дій розпорядника акцизного складу (суб’єкта господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів). У цій статті, відповідно до покладених завдань, визначаються дії постійного представника органу державної податкової служби на акцизному складі під час здійснення постійного контролю. Крім того, у статті визначаються права й обов’язки розпорядника акцизного складу та постійного представника органу державної податкової служби (до прийняття Кодексу порядок роботи акцизного складу визначався наказами ДНА України). До положення даної статті Кодексу основним чином імплементовані норми Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», наказів ДПА України від 24.03.2004 № 160 «Про посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного збору» та від 14.05.2005 № 178 «Про посилення державного контролю за цільовим використанням спирту підприємствами, що виробляють горілку та лікеро-горілчані вироби, повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного збору».

230.1. Метою створення акцизних складів є підвищення ефективності як контрольних заходів, спрямованих на запобігання та боротьбу з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, так і в цілому адміністрування акцизного податку.

Під акцизним складом визначається спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників органу державної податкової служби розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів.

230.2. Виходячи з визначення поняття акцизного складу, представники органу податкової служби за місцем розташування таких акцизних складів постійно діють на підприємствах-виробниках спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів. Порядок роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах регулюється також наказом ДНА України від 11.01.2011 р. № 14.

Формування необхідної чисельності працівників податкової служби та їх розподіл за відповідними акцизними складами, як правило, здійснюється регіональним органом державної податкової служби.

230.3. Окремими наказами відповідного органу податкової служби (див. п. 230.2 Коментарю до ст. 230 Кодексу) призначається конкретний його представник (представники) на акцизному складі, який (які) здійснює (здійснюють) постійний безпосередній контроль за дотриманням встановленого порядку відпуску спирту, горілки, лікеро-горілчаних виробів та сплати акцизного податку.

230.4–5. На представників органу податкової служби покладено безпосередній контроль за відпуском спирту та сплатою податку з нього. Підставою для відвантаження спирту зі спиртозаводу є видача податкового векселя на суму податку, розраховану з фактичного обсягу відвантаженого спирту.

Під час отримання спирту етилового векселедавець-виробник іншої (крім горілки та лікеро-горілчаних виробів) підакцизної продукції складає за участі представника органу державної податкової служби на акцизному складі спиртозаводу акт про фактично отриману кількість спирту етилового та проводить розрахунок акцизного податку, виходячи з фактично отриманої кількості спирту.

На підприємствах-виробниках горілки та лікеро-горілчаних виробів контроль здійснюється шляхом складання відповідних актів про фактично отриману кількість спирту.

230.6. Нормою закріплено вимогу щодо відповідності розпорядку роботи представників органу державної податкової служби режиму роботи акцизного складу, що встановлений його розпорядником.

230.7–8. Представники органу державної податкової служби на акцизних складах повинні проходити спеціальне навчання або інструктаж щодо особливостей роботи підприємств-розпорядників акцизних складів (виробників спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів), а також специфіки здійснення контролю за виробництвом, обліком, зберіганням та реалізацією спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів. Представники органу державної податкової служби повинні керуватися положеннями даного Кодексу, Закону України від 19.12.1995 року № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини в даній сфері.

Порядок проведення такого навчання або інструктажу та його періодичність визначається центральним органом Державної податкової служби України.

230.9-10. Наказом органу державної податкової служби за місцем знаходження акцизного складу визначається режим роботи представників податкової служби на такому складі, порядок контролю за їх роботою, заходи матеріально-технічного забезпечення функціонування контрольного посту та інші умови, необхідні для забезпечення ефективного контролю.

На підставі такого наказу розпорядник видає у трьохденний термін власний наказ, у якому врегульовуються питання створення належних умов для представників податкової служби.

230.11–12. Нормами визначаються завдання представників податкової служби на акцизному складі, а також їх конкретні повноваження (у межах прав, визначених Кодексом). Основними їх завданнями на акцизному складі є здійснення безпосереднього контролю за дотриманням визначеного порядку виробництва, зберігання та реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також безпосередньо правильності відображення оподатковуваних оборотів у звітності розпорядника акцизного складу та сплати акцизного податку до бюджету.

Для виконання вказаних завдань працівники податкової служби здійснюють контроль за виробництвом та реалізацією спирту його виробниками, контролюють норми втрат, наявність документів при його відвантаженні з акцизного складу. Підставою для відвантаження розпорядником акцизного складу спирту етилового, крім належним чином оформлених податкових векселів (див. коментар до ст. 225 та 229 Кодексу), є наявність й інших документів (зокрема, наряду на відпуск спирту), які передбачені Порядком визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом, який затверджений Постановою КМУ від 29.08.2002 р. № 1266.

Дозвіл на відпуск спирту етилового з акцизного складу (крім відпуску спирту етилового на експорт) видається за умови сплати акцизного збору зі спирту, що повинен бути переданий, грошима або забезпечення його сплати податковим векселем, авальованим банком (податковою розпискою). На відпущений спирт, незалежно від напрямів його використання, постачальником заповнюється товарно-транспортна накладна, а у разі транспортування спирту автомобільним видом транспорту — спеціальна товарно-транспортна накладна встановлених зразків, що є документами суворої звітності[275].

Форма товарно-транспортної накладної та порядок її заповнення і використання затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 28.04.2005 р. № 154[276].

Представник органу податкової служби на акцизному складі бере безпосередню участь у проведенні інвентаризацій у розпорядника такого складу, а також контролює облік, зберігання та використання марок акцизного податку, належне маркування виробленої горілки та лікеро-горілчаних виробів.

Приймання, зберігання, відпуск, транспортування та облік спирту етилового на акцизних складах здійснюється їх розпорядниками відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.04.2009 р. № 264.

230.13–14. Нормою визначено порядок дій представника (представників) податкової служби на підприємствах-виробниках горілки та лікеро-горілчаних виробів щодо дій при надходженні на акцизний склад спирту етилового.

При отриманні спирту на акцизний склад такого розпорядника робиться відповідна відмітка в товарно-транспортній накладній та журналі реєстрації отримання спирту етилового. Крім того, складається акт про фактичну кількість отриманого спирту етилового. Такий акт (у разі відсутності понаднормових втрат) є підставою для зменшення суми зобов’язання зі сплати акцизного податку та, відповідно, відображається в податковому векселі (див. п. 255.5 Коментарю до ст. 255 Кодексу). У разі встановлення фактів порядку оприбуткування спирту етилового або його нецільового використання до такого розпорядника акцизного складу застосовуються заходи, визначені Кодексом та іншими законодавчими актами.

230.15–17. При відвантаженні горілки та лікеро-горілчаних виробів з акцизного складу робиться відповідна відмітка в товарно-транспортній накладній та журналі реєстрації відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів. Крім того, перевіряються інші супровідні документи на таку партію продукції.

При ввезенні горілки та лікеро-горілчаних виробів на акцизний склад також ставиться відповідна відмітка на товаротранспортній накладній та журналі реєстрації отримання горілки та лікеро-горілчаних виробів.

Форми журналів реєстрації ввезення та вивезення спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів затверджуються центральним органом державної податкової служби (наказ ДПА України від 11.01.2011 р. № 14 «Про затвердження Порядку роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах»).

230.18. Прямою нормою заборонено транспортування горілки та лікеро-горілчаних виробів без товарно-транспортних накладних з відмітками про дозвіл на виїзд з акцизного складу. За порушення даної норми положеннями Закону України від 02.12.2010 р. № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України» передбачено застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу з розрахунку 200 відсотків вартості вивезеної (транспортованої) продукції, але не менше 15 000 гривень.

230.19. Нормою визначено обов’язки розпорядника акцизного складу щодо забезпечення умов для роботи представників податкової служби на акцизному складі в частині технічного забезпечення, надання допуску до складських та виробничих приміщень, інформування про здійснювані господарські операції, а також за вимогою — надання документів первинного, бухгалтерського обліку та звітності для ознайомлення.

РОЗДІЛ VII ЗБІР ЗА ПЕРШУ РЕЄСТРАЦІЮ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ

Стаття 231. Платники збору

231.1. Платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, які відповідно до статті 232 цього розділу є об’єктами оподаткування.

231.1. Використання такого викладу статті є доречним, яке повністю розкриває зміст і мету. Зокрема, чітко розділено платників на фізичних та юридичних осіб. Цивільним кодексом України визначено, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді[277]. До прийняття Податкового кодексу України у податковому законодавстві трактування платників було ширшим, зокрема, платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі — юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні, згідно з чинним законодавством, власні транспортні засоби, які, відповідно до Закону, є об’єктами оподаткування[278].

Встановлено, за яких умов фізичні і юридичні особи стають платниками збору, а саме при здійсненні першої реєстрації в Україні транспортних засобів.

Відповідно до пп. 14.1.163 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України перша реєстрація транспортного засобу — це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Для наземного транспорту основні правові та соціальні принципи організації дорожнього руху, організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаються законами України: від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» із змінами та доповненнями (далі — Закон України «Про дорожній рух») та від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» зі змінами та доповненнями.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби всіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. № 1388 «Про затвердження Правил Державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів, всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок» з відповідними змінами та доповненнями.

Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів Збройних сил України, житлово-комунального господарства, а також тих, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, здійснюють:

транспортних засобів, які належать військовим частинам, об’єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних сил України, — уповноважений орган Міністерства оборони України;

великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Порядок реєстрації та обліку транспортних засобів, що здійснюється територіальними органами Держгірпромнагляду затверджено Постановою КМУ від 06.01.2010 № 8 «Про затвердження Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів»);

трамваїв і тролейбусів — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства;

перегонових і спортивних транспортних засобів — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань спорту;

тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики (Порядок реєстрації та обліку транспортних засобів, що здійснюється органами Держтехнагляду, затверджені Постановою КМУ від 8 липня 2009 року № 694 «Про затвердження Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів».

Щодо водних транспортних засобів, то порядок їх обліку та реєстрації здійснюється відповідно до Кодексу торговельного мореплавства України у порядку, який розроблено на виконання статті 26 зазначеного Кодексу та затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069 «Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України» зі змінами та доповненнями.

Стаття 232. Об’єкти оподаткування збором

232.1. Транспортні засоби, які є об'єктами оподаткування збором:

232.1.1. колісні транспортні засоби, крім:

а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;

б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;

в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;

г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, — товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД;

ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;

д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт — товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД;

е) причепів (напівпричепів);

є) мопедів;

ж) велосипедів;

232.1.2. судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;

232.1.3. літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:

а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;

б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту.

232.1. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у Податковому кодексі України замінено на збір за першу реєстрацію транспортного засобу у зв’язку із скасуванням податку, що сплачується при проходженні техогляду, реєстрації та перереєстрації транспортних засобів в Україні. Це передбачено Розділом VII Податкового кодексу України.

Механізм розрахунку суми податку в основному залишається тим самим. Визначення об’єкта обкладення збором за першу реєстрацію транспортного засобу істотно спростилося, а список оподатковуваних транспортних засобів розширився. Так, наприклад, крім автомобілів, суден тощо збором обкладатимуться літаки і вертольоти (абз. 6 п. 1 р. XIX ПК).

Об’єкт оподаткування у Законі України від 11.12.91 р. № 1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» визначала стаття 2, згідно з якою об’єктом оподаткування є транспортні засоби відповідно до Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД). У Податковому кодексі України перелік об’єктів оподаткування визначає стаття 232, згідно з якою перелік об’єктів оподаткування розширено без конкретизації кодів за УКТ ЗЕД. Список об’єктів оподаткування доповнено такими видами транспортних засобів, як літаки і вертольоти (за виключеннями військової авіації та цивільної оборони).

До транспортних засобів, які не є об’єктами оподаткування збором, належать: машини і механізми для сільгоспробіт (товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД), транспортні засоби швидкої медичної допомоги, а також причепи (напівпричепи), мопеди і велосипеди.

Причіп — вантажний візок без мотора, якого причіпляють до самохідних транспортних засобів (трактори, автомашини та ін.)

Мопед — легкий малопотужний мотоцикл, що має також педальний привод.

Велосипед — дво- і триколісна машина, що рухається силою м’язів людини, яка натискує ногами на педалі.

Транспортний засіб швидкої медичної допомоги — транспортний засіб, який обслуговує бригада не менше ніж із двох професійних медичних працівників для надання допомоги та транспортування хоча б одного пацієнта на ношах (ДСТУ 7032:2009).

Судно — будь-який військовий або транспортний засіб, що може пересуватися поверхнею води і під нею (військові, цивільні, морські та річкові кораблі, пароплави, вітрильники, катери, човни).

Літак — апарат, важчий за повітря, з двигуном і нерухомими крилами, пристосований до літання.

Вертоліт — важчий за повітря літальний апарат (гвинтокрила машина), що може підійматися в повітря без розбігу і вертикально приземлюватися, а також зависати у повітрі.

Стаття 233. База оподаткування збором

233.1. База оподаткування визначається:

233.1.1. для колісних транспортних засобів:

а) для мотоциклів, легкових автомобілів (крім легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном), автобусів (у тому числі мікроавтобусів), тракторів, вантажних автомобілів (у тому числі сідельних тягачів, інших спеціалізованих та спеціальних вантажних транспортних засобів, інших колісних транспортних засобів) — за об’ємом циліндрів двигуна в куб. сантиметрах;

б) для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, — за потужністю двигуна в кВт;

233.1.2. для суден:

а) для суден, обладнаних двигуном, — за потужністю двигуна в кВт;

б) для суден, які не обладнані двигуном, — за довжиною корпусу судна в сантиметрах;

233.1.3. для літаків, вертольотів — за максимальною злітною масою.

233.2. База оподаткування для транспортних засобів, зазначених у пункті 233.1 цієї статті, визначається окремо для кожного транспортного засобу.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

233.1. Базою оподаткування може бути фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування. Щодо податків на доходи, то базою їх оподаткування є вартісний вираз об’єкта оподаткування. Натомість при визначенні податків на майно як база оподаткування зазвичай виступають фізичні одиниці, які характеризують той чи інший об’єкт оподаткування. Оскільки транспортні засоби з метою оподаткування поділяються на колісні, судна, літаки і вертольоти, то й об’єкти оподаткування кожного з них різні. У свою чергу, колісні транспортні засоби можуть бути обладнані двигунами внутрішнього згорання та електродвигунами. Двигун внутрішнього згорання — це тип двигуна, теплова машина, у якій хімічна енергія палива (звичайно застосовується рідке або газоподібне вуглеводневе паливо), що згорає в робочій зоні, перетвориться в механічну роботу. Робочий об’єм двигуна (літраж двигуна) складається з робочих обсягів усіх циліндрів. Тобто це величина робочого об’єму одного циліндра помножена на кількість циліндрів. Робочий об’єм циліндра — це простір, який звільняє поршень при переміщенні з верхньої мертвої точки до нижньої мертвої точки. Об’єм циліндрів двигуна визначається у сантиметрах кубічних. Саме об’єм циліндрів двигуна і є об’єктом оподаткування збором за першу реєстрацію транспортного засобу, обладнаного двигуном внутрішнього згорання.

Електродвигун — це електрична машина, двигун, що перетворює електричну енергію в механічну. Потужність електродвигуна — це найбільша корисна потужність, яку електродвигун здатний віддавати, при обумовленому режимі роботи, без перегріву обмотки вище норми, що допускається класом нагрівостійкості електроізоляції. Потужність електродвигунів вимірюється у кіловатах (кВт). Заводи-виробники обов’язково зазначають потужність двигунів у технічних характеристиках цих пристроїв. Потужність електродвигуна, виміряна в кіловатах, є базою оподаткування для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном та суден обладнаних двигуном.

Для суден, які не обладнані електродвигуном, базою оподаткування є довжина корпусу судна, визначена в сантиметрах. Ця розрахункова величина зазначена в технічних характеристиках кожного судна, а зокрема, в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює.

Для літаків і вертольотів базою оподаткування збором є максимальна злітна маса повітряного судна. Максимальною злітною масою повітряного судна вважається його власна маса, куди включається всі і все, що знаходиться на борту на початок розбігу. Максимальна злітна маса зазначається у технічних характеристиках літака.

233.2. Якщо фізична або юридична особа має декілька транспортних засобів, то база оподаткування при визначенні збору за першу реєстрацію транспортного засобу для кожного з них визначається окремо.

Стаття 234. Ставки збору

234.1. Ставки збору для колісних транспортних засобів:

234.1.1. для мотоциклів:

Група Об’єм циліндрів двигуна, куб. сантиметрів Ставка збору, гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна 1.1.1. від до (включно) 1 до 500 3 2 501 800 5 3 понад 800 10

234.1.2. для легкових автомобілів (крім автомобілів, обладнаних електродвигуном):

Група Об’єм циліндрів двигуна, куб. сантиметрів Ставка збору, гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна 1.1.1. від до (включно) 1 до 1 000 3 2 1 001 1 500 5 3 1501 1 800 7 4 1801 2 500 10 5 2 501 3 500 25 6 3 501 4 500 40 7 4 501 5 500 45 8 5 501 6 500 55 9 понад 6 500 60

234.1.3. для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, — 0,5 гривні за 1 кВт потужності двигуна;

234.1.4. для автобусів, в тому числі мікроавтобусів, — 5 гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна;

234.1.5. для тракторів — 2,5 гривні за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна;

234.1.6. для вантажних автомобілів:

Група Об’єм циліндрів двигуна, куб. сантиметрів Ставка збору, гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна від до (включно) 1 до 8 200 15 2 8 201 15 000 20 3 понад 15 000 25

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу для вантажопасажирських автомобілів сплачується у розмірах, установлених для вантажних автомобілів.

234.1.7. для сідельних тягачів — 15 гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна;

234.1.8. для автомобілів спеціального призначення — 5 гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна.

234.1.9. для інших колісних транспортних засобів, які не зазначені у підпунктах 234.1.1 — 234.1.8 цього пункту, — 5 гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна.

234.2. Ставки збору для суден:

234.2.1. для суден, які оснащені стаціонарним або підвісним двигуном (двигунами):

Група Потужність двигуна, кВт Ставка збору, гривень за 1 кВт потужності двигуна 1 до 55 (включно) 25 2 понад 55 3

234.2.2. для суден, які не оснащені двигуном:

Група Довжина корпусу судна, метрів Ставка збору, гривень за 100 сантиметрів довжини корпусу судна 1 до 7,5 (включно) 7 2 понад 7,5 14

234.3. Ставки збору для літаків і вертольотів:

234.3.1. для літаків — 1 гривня за кожний кілограм максимальної злітної маси;

234.3.2. для вертольотів — 1 гривня за кожний кілограм максимальної злітної маси.

234.4. Ставки збору, встановлені пунктами 234.1-234.3 цієї статті, застосовуються:

234.4.1. для нових транспортних засобів — з коефіцієнтом 1;

234.4.2. для транспортних засобів (крім транспортних засобів, зазначених у підпунктах 234.1.3 і 234.1.5 пункту 234.1 цієї статті), які використовувались до 8 років, — з коефіцієнтом 2;

234.4.3. для транспортних засобів, зазначених у пунктах 234.2 і 234.3 цієї статті, які використовувались понад 8 років, — з коефіцієнтом 3;

234.4.4. для транспортних засобів, зазначених у пункті 234.1 цієї статті (крім, транспортних засобів, зазначених у підпунктах 234.1.3 і

234.1.5 пункту 234.1 цієї статті), які використовувались понад 8 років, — з коефіцієнтом 40.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

234. Аналізуючи ставки збору за першу реєстрацію колісних транспортних засобів, необхідно врахувати, що даний збір не є основним джерелом доходів бюджету і є одним із видів поповнення державної казни.

Слід зазначити, що фізичні та юридичні особи зобов’язані сплачувати даний збір при першій реєстрації транспортних засобів в Україні залежно від виду транспортного засобу. Згідно із Законом України «Про автомобільний транспорт» від 23 лютого 2006 року № 3492-IV колісний транспортний засіб — транспортний засіб, призначений для руху безрейковими дорогами, який використовується для перевезення людей і (або) вантажів, а також перевезення і приводу під час руху чи на місці встановленого на ньому обладнання чи механізмів для виконання спеціальних робочих функцій, допущений до участі в дорожньому русі.

Для подальшої класифікації видів колісних транспортних засобів необхідно звернутися до таких нормативних актів:

— Закон України «Про автомобільний транспорт» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23 лютого 2006 року № 3492-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2006. — № 32. — С. 273;

— Закон України «Про дорожній рух», остання редакція від 16.11.2008 № 586-VI (586-17) ВВР — 2009. — № 10–11. — С. 137;

— Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 із змінами і доповненнями, що дають характеристику транспортних засобів, до яких застосовуються ставки вищезазначеного збору:

мотоцикл — двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об’ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг;

легковий автомобіль — автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев’яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

автобус — транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев’ять з місцем водія включно;

мікроавтобус — одноповерховий автобус з кількістю місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно;

трактор — безрейковий транспортний засіб, що використовується як тягач. Відрізняється низькою швидкістю і великою силою тяги. Колісні трактори можна використовувати на дорогах загального користування;

автомобіль вантажний, вантажівка, ваговіз — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

Деякі легкі ваговози достатньо маленькі, близькі за розміром до легкових авто. Комерційні вантажні автомобілі можуть бути досить великі і слугувати платформою для додаткового обладнання;

сідловий тягач — вид тягача, який працює з напівпричепами, що приєднуються до машини за допомогою спеціального зчіпного механізму — сідла;

транспортний засіб спеціального призначення — транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Згідно зі статтею 234.4.1 до нових транспортних засобів застосовується коефіцієнт 1. При цьому новими потрібно вважати транспортні засоби, на які не було видано будь-які реєстраційні документи в іншій державі або Україні і основою для першої реєстрації є документи купівлі-продажу від заводу виготовлювача, або торговельної організації, яка здійснює продаж такого транспортного засобу.

Стаття 235. Пільги щодо збору

235.1. Від сплати збору звільняються легкові автомобілі для інвалідів з об’ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

235.2. У разі відчуження транспортних засобів, зазначених у пункті 235.1. цієї статті, особи, які отримали такі транспортні засоби у власність, зобов’язані сплатити збір за ставками, у порядку та на умовах, передбачених цим розділом.

Як свідчить практика, пільги з певного податку чи збору застосовуються для зменшення суми податкового зобов’язання для стимулювання та регулювання певного виду діяльності. Пільги є одним із інструментів виконання податками їх регулюючої функції, отже, інструментами державного регулювання економіки[279]. У даному випадку пільга зі збору за першу реєстрацію транспортного засобу надається з метою звільнення від сплати даного збору бюджетними організаціями, які займаються наданням соціальних послуг найменш захищеним верствам населення (інвалідам, ветеранам війни і праці, людям похилого віку, вихованцям дитячих будинків). Надання пільги цим категоріям платників зумовлено соціальною значущістю їх діяльності та певною мірою стимулюванням у підвищенні рівня забезпеченості транспортними засобами вище перелічених груп населення.

До організацій, які звільняються від сплати збору за першу реєстрацію транспортного засобу, згідно зі статтею 235.1, відносять: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, дитячі будинки-інтернати, пансіонати для ветеранів війни і праці, геріатричні пансіонати (для людей похилого віку), реабілітаційні установи для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів. Тобто ті державні організації, які надають соціальні послуги найменш захищеним чи постраждалим від певних подій групам населення.

Усі легкові транспортні засоби для інвалідів, об’єм циліндрів двигуна яких менше 1 500 куб. сантиметрів і які придбані за бюджетні кошти та/або на безкоштовній основі передані у користування цим організаціям, звільняються від сплати збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

У разі відчуження (зміні власника з вище перелічених організацій на будь-якого іншого) таких транспортних засобів, нові власники їх зобов’язані сплатити збір у порядку і на умовах, передбачених цим розділом. Отже, пільга зі збору за першу реєстрацію транспортного засобу надається виключно організаціям, які перелічені у статті 235.1 та не може бути застосована до інших груп платників. Продаж чи передача транспортного засобу, який належав вищезазначеним організаціям, змушує сплачувати даний збір особами, які набули право власності на такий транспортний засіб на умовах, зазначених у цьому розділі.

Стаття 236. Податковий період

236.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Дещо суперечливим є норма статті «податковий (звітний) період, зокрема для збору логічно використовувати строк (термін сплати), адже збір сплачується одноразово, зокрема у цьому випадку «Перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортного засобу». До прийняття Податкового кодексу України у податковому законодавстві не передбачалося податкового періоду, лише «Строки сплати податку». Тому незрозумілим є використання цієї статті з таким її трактуванням.

Стаття 237. Строки сплати податку

237.1. Збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів.

Норма статті чітко вказує на строк сплати збору, зокрема наперед і не може бути сплачений після першої реєстрації транспортного засобу, адже уповноважені органи проводити першу реєстрацію не матимуть правової можливості. Тому жодних суперечностей і колізій у даній нормі закону немає.

Зокрема, сплата збору відбувається безпосередньо перед процесом першої реєстрації транспортного збору. Сплачувати збір повинні уповноважені набувачі права власності на транспортний засіб (власники), які вперше реєструють даний транспортний засіб на території України. До таких відносять фізичні та юридичні особи.

Стаття 238. Порядок обчислення і сплати збору

238.1. Сума обчислюється стосовно кожного транспортного засобу як добуток відповідної бази оподаткування, ставки збору та відвідного коефіцієнта, зазначеного у пункті 234.4 статті 234 цього розділу.

238.1. Згідно з Податковим кодексом України, зазначений збір справляється тільки при першій реєстрації транспортного засобу з його власника, тоді як до прийняття Податкового кодексу України, крім податку, який справлявся при першій реєстрації, сплачувався ще податок при перереєстрації транспортного засобу, а також перед проведенням техогляду щорічно або 1 раз на 2 роки (юридичним особами — щокварталу).

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу, згідно з Податковим кодексом України, розраховується як добуток бази оподаткування, ставки збору та відповідного коефіцієнта, який прописаний у п. 234.4, ст. 234 і залежить від виду та терміну, протягом якого використовувався транспортний засіб до моменту його першої реєстрації в Україні.

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу розраховується і сплачується стосовно кожного транспортного засобу окремо.

Стаття 239. Порядок сплати збору

239.1. Збір сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.

239.2. Юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному органу державної податкової служби за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

239.3. Платники збору зобов’язані при першій реєстрації в Україні пред’являти квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, а платники, звільнені від сплати збору, — відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами.

239.4. У разі відсутності документів про сплату збору або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні не проводиться.

239.5. Органи, що проводять державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомити органи державної податкової служби про зареєстровані транспортні засоби, а також про осіб, на яких вони зареєстровані. Форма та порядок подання інформації затверджується центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідним центральним органом, який реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху і державної реєстрації транспортних засобів.

239.1. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу, як і раніше, обчислюється і сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.

239.2. Як сказано в пункті 239.2 статті 239 Податкового кодексу України, юридичні особи зобов’язані впродовж десяти днів після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подати до органів державної податкової служби за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору. Варто зауважити, що відповідно до статті 1 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» місцезнаходження юридичної особи — це адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені. А згідно зі статтею 5 цього ж Закону «державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Київ та Севастополь державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця». Отже, місцезнаходження платника податку — юридичної особи та місце його реєстрації повинні співпадати.

Щодо розрахунку, який повинен в обов'язковому порядку подати до податкового органу платник цього збору, то згідно з пунктом 46.1 статті 46 — це є документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим кодексом України) контролюючому органу у строки, встановлені законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації, відповідно до пункту 46.4 статті 46, встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Разом з розрахунком збору за першу реєстрацію транспортного засобу платник цього збору обов’язково повинен подати копію Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, завіреного відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

239.3. Платники збору зобов’язані сплатити суму збору перед першою реєстрацією транспортного засобу. Під час реєстрації в Україні вони повинні пред’явити квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення. А платники, звільнені від сплати збору — відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами.

239.4. Якщо платник збору під час реєстрації не пред’являє квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, або у випадку, якщо він має право на користування пільгами, відповідних документів, які засвідчують таке право, йому буде відмовлено у першій реєстрації транспортного засобу в Україні.

У разі відсутності документів про сплату збору або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні не проводиться.

239.5. Органи, що проводять державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані повідомити органи державної податкової служби про зареєстровані транспортні засоби, а також про осіб, на яких вони зареєстровані. Форма та порядок подання інформації затверджується центральним органом державної податкової служби за погодженням з відповідним центральним органом, який реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху і державної реєстрації транспортних засобів.

РОЗДІЛ VIII ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК

Стаття 240. Платники податку

240.1. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

240.3. Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:

240.3.1. до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства — виробника такого джерела;

240.3.2. здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов’язаної з такими відходами.

240.4. Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів.

240.5. Не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

240. Поняття платника податку визначає ст. 15 ПК України. У зв’язку зі специфікою екологічного податку в статті 240 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб’єкт певної організаційно-правової форми господарювання ним стає.

Схематично класифікацію платників екологічного податку зображено на рис. 240.1.

Рис. 240.1. Платники екологічного податку[280]

240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб’єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку.

Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку.

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно із Законом України від 16.10.1992 № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря». Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря внаслідок провадження його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначено у п. 250.3 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

Крім того, необхідно зазначити, що суб’єкти господарювання, які використовують автономні системи опалення власних адміністративних, торговельних, складських та інших приміщень паливом (газом, мазутом тощо), є платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення[281].

240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб’єкти, визначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина — речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР.

Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України).

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено Постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459».

Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів платниками екологічного податку є водоканали (відповідно до Водного кодексу України — первинні водокористувачі). Підприємства, які скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації (відповідно до Водного кодексу України — вторинні водокористувачі), сплачують за послуги водовідведення за укладеними договорами. Підприємства повинні повністю покрити всі витрати водоканалу, пов’язані з транспортуванням і очищенням стічних вод та справлянням екологічного податку.

За додаткові обсяги стічних вод підприємств (не враховані договором), що надходять до міської каналізації, застосовується підвищуючий коефіцієнт до ставки екологічного податку в частині скидів забруднюючих речовин у водойми.

Підприємства, які здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні терміну його дії), сплачують плату водоканалу в п’ятикратному розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності договору стічних вод[282].

Отримуючи скиди стічних вод і плату за скид стічних вод від підприємств, водоканали обчислюють і сплачують екологічний податок відповідно до розділу 8 ПК України.

240.1.3. У даному підпункті ПК України визначено, що суб’єкти, зазначені в п. 240.1. ПК України, набувають ознак платника податку за умови розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Досліджуючи терміни, які наявні в пп. 240.1.3 ПК України, зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/ 98-ВР:

— відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

— спеціально відведені місця чи об’єкти — місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами;

— відходи як вторинна сировина — відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Термін «розміщення відходів» розкрито у пп. 14.1.223 ПК України, це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Як зазначено у ст. 17, 34 Закону про відходи, суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний: мати дозвіл на експлуатацію об’єкта поводження з небезпечними відходами та мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Слід зазначити, що органи ДПС до платників податків відносять тих суб’єктів, внаслідок діяльності яких утворюються всі види відходів[283] і спеціалізовані організації, що займаються збором (прийомом) відходів і здійснюють їх розміщення. Тобто має місце подвійне оподаткування, один і той самий об’єкт оподаткування обкладається двічі. При чому утворювачі відходів один раз сплачують екологічний податок самостійно, а другий — в ціні, яку сплачують спеціалізованим організаціям зі збору (прийому) відходів за їх розміщення.

У Верховний Раді України зареєстрований проект ЗУ «Про внесення змін до статті 14 Податкового кодексу України (щодо визначення поняття «розміщення відходів»)»[284], покликаний вирішити проблему подвійного оподаткування розміщення відходів. У ньому пропонується виключити з об’єкта оподаткування відходи, які зберігаються їх виробниками у спеціально відведених місцях чи об’єктах на строк, що не перевищує трьох місяців з моменту їх утворення до моменту їх утилізації чи видалення, або до передачі на договірних засадах спеціалізованим підприємствам для проведення їх утилізації чи видалення.

Податкові органи, аргументуючи нормами ПК України, до платників екологічного податку відносили також житлово-комунальні підприємства (ОСББ, ЖБК, ЖЕК). Об’єктом та базою у цих суб’єктів є відходи (в тому числі небезпечні, побутові, інші, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), що тимчасово розміщуються (зберігаються), незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів[285].

Слід зазначити, що профільні міністерства мали іншу думку щодо цього питання, аргументуючи це тим, що ключовим у визначенні терміна «розміщення відходів», наведеному в пп. 14.223 ПК України, є отримання дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на використання місць розміщення та тимчасового розміщення до утилізації або видалення відходів. А на цей час законодавством не передбачено отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на зберігання побутових відходів у контейнерах чи на контейнерних майданчиках для побутових відходів[286]. До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища не віднесено питання надання вказаних дозволів (відповідно до ст. 23 ЗУ «Про відходи» (повна назва наведена вище). Крім того, відповідно до Закону України від 19.05.2011 р. № 3392-VI «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» такий документ не включено до переліку документів дозвільного характеру[287].

Основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів — видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження. Зазначені у листі місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери (контейнерні майданчики) для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів.

Тобто ні власники чи балансоутримувачі, ні виконавці послуг з вивезення побутових відходів не здійснюють їх розміщення, а лише збирання та/ або перевезення.

Іншим листом Міністерство екології та природних ресурсів України[288] підтверджує свою раніше сформовану позицію і зазначає, що тимчасове зберігання відходів у контейнерах або урнах не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 ЗУ «Про відходи», а контейнери і урни не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.

В останньому абзаці вказаного листа зазначається, що «Відповідно до пункту «і» ст. 17 ЗУ «Про відходи» суб’єкти господарської діяльності в сфері поводження з відходами зобов’язані своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що стягується за розміщення відходів. Пп. 14.1.223 ПК України визначено термін «розміщення відходів», який суттєво відрізняється від аналогічного терміна, визначеного Законом України «Про відходи». Відповідно до ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам і положенням Податкового кодексу України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила і положення Податкового кодексу України. У зв'язку із цим для вирішення порушеного питання Мінприроди пропонує звернутися за роз’ясненням до Державної податкової служби».

Комунальне підприємство (спеціалізоване підприємство), яке виконує послуги в частині збирання та вивозу побутових відходів (за умови, що не має власних об’єктів розміщення відходів) та у подальшому по договору передає їх для розміщення іншим власникам відходів, які здійснюють діяльність щодо видалення та утилізації відходів, мають орендовані, власні звалища (полігони), не є платником екологічного податку до бюджету[289].

Після проведених громадських слухань та врахувавши зауваження профільних міністерств позиція податкових органів змінилася і відповідно до наказу ДПС України від 16.12.2011 р. № 258 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів» платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Також до об’єкта оподаткування податкові органи відносять ті відходи, які підлягають продажу або використовуються у власному виробництві[290], що взагалі економічно необґрунтовано. Адже основною метою екологічного податку, що сплачується за розміщення відходів, є зменшення обсягів їх розміщення, а вказані відходи не будуть розміщуватися взагалі, вони зберігатимуться певний час до їх переробки. Виходом із цієї ситуації для суб’єктів господарювання, внаслідок діяльності яких утворюється такий об’єкт оподаткування, є зміна технології виробництва. Відходи, які підлягають продажу, можуть стати готовою продукцією, яка підлягає подальшому використанню, або напівфабрикатами, призначеними для подальшої переробки з метою одержання готової продукції.

240.1.4. Суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови утворення ними радіоактивних відходів та/або зберігання вже накопичених, якщо вони не порушують строки зберігання, зазначені в особливих умовах ліцензії.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в цьому підпункті. Так, радіоактивні відходи — це матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. Виробники радіоактивних відходів — юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, відповідно до Закону України від 30.06.1995 р. № 255/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами».

Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності.

Відповідно до Порядку видачі ліцензій на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, затвердженого Законом України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 р. № 1370-ХIV, здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом.

Для отримання ліцензії на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії суб’єкт діяльності подає заяву до органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіального органу.

До заяви додаються копії засвідчених в установленому законодавством порядку установчих документів, документи, що засвідчують рівень безпеки ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання та уранових об’єктів, а також документи, що підтверджують спроможність заявника дотримуватися умов провадження заявленого виду діяльності, встановлених нормами та правилами з ядерної та радіаційної безпеки.

Перелік документів, що подаються для отримання ліцензії, а також вимоги щодо їх оформлення та змісту, встановлюються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для окремого етапу життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів та окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії.

240.1.5. У даному пп. ПК України визначено, що суб'єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку, якщо вони здійснюють тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Дослідимо терміни. Так, тимчасове зберігання радіоактивних відходів визначається як їх розміщення в об’єкті, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення (відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»). Термін дії ліцензії окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом, але не повинен бути меншим ніж три роки і у разі потреби може продовжуватися за заявою ліцензіата та з дотриманням вимог, які встановлені пунктами 22–25 Постанови КМУ від 06.12.2000 р. № 1782 «Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії».

У даному підпункті закладено стимули до зменшення строку тимчасового зберігання радіоактивних відходів, дотримання строку зберігання, який зазначається в ліцензії.

240.2. Сплата податку суб’єктами, вказаними в даному пункті Податкового кодексу України, відбувається через податкових агентів, тому див. коментар до ст. 241.

240.1.3. У даному підпункті зазначається, за яких умов суб’єкти, вказані в п. 240.1, не є платниками екологічного податку.

240.1.3.1. У даному підпункті закладено норму щодо стимулювання виробників радіоактивних відходів до скорочення строку зберігання їх на своїх підприємствах і знаходження на території України. Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному підпункті. Так, джерело іонізуючого випромінювання — фізичний об'єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р № 39/95-ВР.

Термін «відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання» в українському законодавстві не закріплено, натомість є термін «закрите джерело іонізуючого випромінювання», який визначається як радіоактивна речовина, повністю укладена в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2005 р. № 54 «Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України»).

Також зустрічається термін «відпрацьоване ядерне паливо», яке визначається як опромінене ядерне паливо, подальше використання якого в установці не передбачається відповідно до наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 08.06.2004 р. № 101 «Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. (Тлумачний словник українських термінів. Словники термінів: українсько-англо-російський, русско-украинско-английский, english-russian-ukrainian НП 306.7.086-2004»).

Можна зробити висновок, що відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання — це джерело іонізуючого випромінювання, повністю укладене в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульоване у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок подальше використання його не передбачається.

240.3.2. У даному підпункті з кола платників екологічного податку виключаються суб’єкти, які здійснюють діяльність з поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дана норма зумовлена тим, що вказана діяльність фінансується в основному за рахунок Державного бюджету України на відміну від діяльності зі зберігання (захоронення) інших радіоактивних відходів. Остання фінансується відповідно до Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами в основному за рахунок коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами. Одним з джерел фінансування вказаного фонду є надходження екологічного податку, в частині утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасового зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Саме тому вказані суб’єкти не є платниками екологічного податку.

240.4. Вказані в даному пункті підприємства не є платниками екологічного податку через те, що, на відміну від виробників нерадіоактивних відходів, за розміщення яких у більшості випадків екологічний податок сплачується організацією, що приймає відходи, у випадку з радіоактивними відходами ознаки платника податку мають утворювачі радіоактивних відходів.

Пп. 240.1.4, 240.1.5 та п. 240.4 ПК України узгоджуються із законодавством України у сфері поводження з радіоактивними відходами, зокрема, одним з основних принципів державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є такий: зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам щодо поводження з радіоактивними відходами (відповідно до ст. 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»).

240.5. У даному пункті закладено стимули до розвитку діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, переходу від зберігання, захоронення відходів до їх утилізації.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті. Так, збирання, заготівля відходів як вторинної сировини — діяльність, пов’язана зі збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, перевезенням, реалізацією і постачанням відходів переробним підприємствам на утилізацію відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.03.2001 р. № 52/105 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини».

Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягає ліцензуванню: макулатура; склобій; відходи полімерні; відходи гумові, у тому числі зношені шини; матеріали текстильні вторинні; використана металева тара (ящики, фляги, каністри, банки, зокрема алюмінієві банки з-під напоїв, балончики) (затверджено Постановою КМ України «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від 28.02.2001 р. № 183). Для провадження діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини необхідно отримати ліцензію.

Стаття 241. Податкові агенти

241.1. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами.

241.2. До податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;

241.2.2. здійснюють ввезення палива на митну територію України.

(Стаття 241 в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

Ст. 241. Під час експлуатації пересувних джерел забруднення атмосферного повітря відбувається значне забруднення навколишнього природного середовища вихлопними газами, які містять більше 250 токсичних компонентів (забруднюючих речовин), що мають чотири класи небезпеки. Особливо небезпечними серед них є: оксид вуглецю, діоксид азоту, діоксид сірки, вуглеводень, неметанові леткі органічні сполуки, метан, оксид азоту, аміак, сажа, вуглекислий газ, бенз(а)пірен, свинець, аерозоль (суміш води й усіх інших компонентів вихлопних газів, крім свинцю) та ін. Такий викид забруднюючих речовин відбувається внаслідок використання палива. Відповідно до норм європейського податкового законодавства такі викиди повинні оподатковуватися екологічним податком. Виходячи з позиції гармонізації українського податкового законодавства з законодавством Європейського Союзу, у вітчизняну практику оподаткування було запроваджено цей вид екологічного податку.

Пункт 240.2 ПК України відокремлює в окрему категорію платників екологічного податку — суб’єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Цей же пункт регламентує і перелік таких суб’єктів, які за своєю суттю є кінцевими платниками екологічного податку, оскільки вони є власниками або користувачами пересувних джерел забруднення.

Підпункт 14.1.142 пункту 14.1 статті 14 Кодексу тлумачить пересувне джерело забруднення як транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Власником транспортного засобу є конкретна фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи (Постанова КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху»). Тому власники транспортних засобів при придбанні пального повинні виконати своє податкове зобов’язання — сплатити екологічний податок до бюджету. Але пунктом 36.4 ПКУ законодавець покладає виконання такого податкового обов’язку не тільки на кінцевого платника податку, а й на свого представника чи податкового агента.

В екологічному податку таку функцію виконує податковий агент, що значно спрощує процес адміністрування екологічного податку та його сплати до бюджету. Стаття 18 Кодексу тлумачить уніфіковане визначення сутності податкового агента. Щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення, функцію податкових агентів виконують дві групи суб’єктів господарювання (з 01.10.2011 р. у зв’язку з внесенням змін Законом № 3609 в ПК України): ті, які здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника; і ті, які здійснюють ввезення палива на митну територію України.

Внесення даної зміни спрямоване на усунення зловживань із заниженням об’єкта оподаткування екологічного податку при торгівлі імпортованим паливом.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті:

торгівля — будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари відповідно до Закону України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». При практичному застосуванні терміна «реалізація палива» в умовах дії розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України слід ураховувати визначення терміна «продаж (реалізація) товарів», наведене в пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, а саме: продаж (реалізація) товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари[291];

митна територія України — територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України відповідно до ст. 5 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV;

давальницька сировина — сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі відповідно до 14.1.41 ПК України;

ввезення в Україну — фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів відповідно до ст. 15 Митного Кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV.

Схематично класифікацію податкових агентів зі сплати екологічного податку зображено на рис. 241.1.

Рис. 241.1. Податкові агенти зі сплати екологічного податку

Суб’єкти, визначені в пп. 241.2.1, відносяться до таких видів діяльності (відповідно до Національного класифікатора України[292]): виробництво моторного палива: бензину, гасу тощо; виробництво палива: легкого, середнього та важкого (дизельного) дистилятного палива, газів, одержаних у процесі нафтоперероблення (зокрема, етан, пропан, бутан) тощо, які є складовими підкласу 23.2 «Виробництво продуктів нафтоперероблення».

Порядок утримання та сплати податку регламентується п. 250.2 ПКУ. Фактично, екологічний податок щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення включений податковими агентами до ціни палива та сплачується власниками транспортних засобів при його придбанні. Виходячи з цього, даний податок є непрямим екологічним податком, який включається в ціну придбаного товару.

У ПК України існують правові норми, які регламентують окремі положення діяльності податкових агентів у сфері оподаткування, а саме: пп. 14.1.156 щодо сплати податкового зобов'язання; пп. 17.1.2 щодо представлення інтересів платників податку у контролюючих органах через податкового агента; частина 2 п. 31.1, п. 31.3 щодо строків сплати податків; пп. 47.1.3, п. 48.6 щодо відповідальності за складення податкової звітності; пп. 72.1 щодо збору податкової інформації; п. 110.1 щодо відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування; п. 127.1 щодо застосування штрафних санкцій та порядку їх сплати за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків з джерела виплати.

Слід зазначити, що суб’єктам господарювання, які до 01.10.2011 були податковими агентами (суб’єкти господарювання, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом) повинні подати податкову декларацію екологічного податку за IV квартал 2011 року (з прочерками) та заяву про відсутність у них у звітному 2012 році об’єкта обчислення екологічного податку у зв’язку з тим, що вони не є податковими агентами[293].

Стаття 242. Об’єкт та база оподаткування

242.1. Об’єктом та базою оподаткування є:

242.1.1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

242.1.2. обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;

242.1.3. обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

242.1.4. обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

(Підпункт 242.1.4 пункту 242.1 статті 242 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

242.1.5. обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

242.1.6. обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ст. 242. У статті, що коментується, закріплюються обов’язкові елементи екологічного податку, об’єкт та база оподаткування, їх визначення наведено в ст. 22, 23 ПК України.

242.1.1. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами:

— за видами, наведеними у п. 243.1 п. 243.4 ПК України;

— за класами небезпечності, наведеними у п. 243.2 ПК України;

— за орієнтовно безпечними рівнями впливу речовин (сполук), наведеними в п. 243.3.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.2. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги скидів забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти:

— за видами, наведеними в п. 245.1 ПК України;

— за гранично-допустимою концентрацією забруднюючих речовин (міліграм на літр), наведеною в п. 245.6.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.3. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги відходів за класами небезпеки та видами в тоннах та одиницях приладів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (див. коментар до пп. 240.1.3) протягом звітного кварталу:

— за видами особливо небезпечних відходів, в одиницях обладнання та приладів, що наведені у п. 246.1;

— за класами небезпеки та рівнем небезпечності відходів, наведеними в п. 246.2. Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

З об’єкта оподаткування видалено обсяги відходів за видами окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів (див. коментар до п. 240.5).

242.1.4. У даному пункті визначається об’єкт та база оподаткування за викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, реалізованого податковими агентами. Зокрема, ними є обсяги палива за видами, наведеними в п. 244.1. Одиницями виміру бази оподаткування є тонни.

Також у даному пункті закріплюються видалення з об’єкта та бази оподаткування таких складових:

— обсяги палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

— мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті:

— експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України;

— реекспорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України, вивозяться з цієї території в режимі експорту;

— переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших

країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту;

— митна декларація — письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення

Вищезазначені терміни наведені відповідно до Митного кодексу № 92-IV від 11.07.2002 р.

Термін «мазут» розкрито в коментарі до п. 244.1.

Щодо терміна «пічне паливо», то, як зазначається в листі Державної митної служби України[294] з посиланням на лист Державного підприємства Український НДІ нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства палива та енергетики України[295] від 24.01.11 № 10/10-61 та згідно з чинною нормативною документацією на нафтопродукти, продукту (або групи продуктів) з назвою «пічне паливо» не існує. Близьким, виходячи з назви продукту, є паливо пічне побутове, що відповідає вимогам ГСТУ 320.00149943.010-98 «Паливо пічне побутове (ППП). Технічні умови», яке призначене для комунально-побутових потреб, для підприємств сільського господарства, а також для постачання населенню. Паливо пічне побутове може містити до 80 % середньодистилятних фракцій і лише 20 % важких залишків від переробки нафтової сировини.

Паливо пічне побутове являє собою легкозаймисту рідину з температурою самозаймання не нижче 30 °Cє, належить до четвертого класу небезпеки (малонебезпечні речовини) за ГОСТ 12.1.007. Пічне побутове паливо виробляється з дизельних фракцій прямої перегонки і вторинного походження — дистилятів термічного, каталітичного крекінгу і коксування. За фракційним складом пічне побутове паливо може бути трохи важче дизельного палива за ГОСТ 305-82 (до 36 °Cє переганяється до 90 % замість 96 %, в’язкість пічного палива до 8,0 мм2/с при 2 °Cє проти 3,0–6,0 мм2/с дизельного). У ньому не нормуються цетанове і йодне число, температура помутніння. При переробці сірчистих нафт масова частка сірки в паливі — до 1,1 %.

Термін електрична енергія (активна) визначається як енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару відповідно до Постанови (Правил) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики «Про затвердження Правил користування електричною енергією» від 31.07.1996 р. № 28.

Термін «теплова енергія» визначається як товарна продукція, що виробляється на об’єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу відповідно до Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 р. № 2633-IV.

242.1.5. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги радіоактивних відходів, які тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, за категоріями активності та видами (п. 247.2), зокрема:

— відходи у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування — сантиметри кубічні;

- інші відходи, крім відходів, поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування — метри кубічні.

Також об’єктом та базою оподаткування є вартість (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Одиниці виміру бази оподаткування — гривні з копійками.

Слід зазначити, що відповідно до інформації, наданої Держатомрегулювання ДНА України, об’єкт оподаткування (радіоактивні відходи (далі — РАВ) утворюється внаслідок провадження діяльності з використання тільки радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання (далі — ДІВ) відповідно. Наприклад, РАВ не утворюються внаслідок провадження діяльності з використання ДІВ — генеруючих пристроїв, зокрема, спектрометр енергій рентгенівського випромінювання (СЕР-01). Кожне нове радіонуклідне ДІВ, яке заплановано придбати та характеристики якого не відповідають критеріям звільнення та рівням звільнення, може стати РАВ. Радіонуклідні ДІВ, які стали РАВ, можуть припинити регулюватися як РАВ (перестати вважатися РАВ), якщо вони звільнені від регулюючого контролю шляхом припинення відповідно до Порядку звільнення радіонуклідних матеріалів від регулюючого контролю у рамках практичної діяльності, затвердженого наказом Держатомрегулювання від 01.07.2010 № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2010 за № 718/18013. Таким чином, суб’єкт господарювання у разі придбання з 1 січня 2011 року ДІВ сплачує екологічний податок у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного ДІВ, що визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. У кожному окремому випадку суб’єкту господарювання необхідно з’ясувати питання віднесення ДІВ до об’єкта оподаткування екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів в умовах п. 249.7 ст. 249 ПКУ з територіальними органами Держатомрегулювання відповідно до їх функціональних повноважень[296].

242.1.6. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій). Одиниці виміру бази оподаткування — кВт/год.

Схематично класифікація об’єктів і бази оподаткування зображено на рис. 242.1.

*3а винятком обсягів палива, вивезених з митної території України, в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України, засвідчених належно оформленою митною декларацією, мазуту та пічного палива, що використовуються у процесі виробництва тепло- та електроенергії.

Рис. 242.1. Класифікація об’єктів та бази оподаткування екологічного податку

Стаття 243. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення:

Назва забруднюючої речовини Ставка податку, гривень за тонну Азоту оксиди 1221 Аміак 229 Ангідрид сірчистий 1221 Ацетон 458 Бенз(о) пірен 1554343 Бутилацетат 275 Ванадію п’ятиокис 4580 Водень хлористий 46 Вуглецю окис 46 Вуглеводні 69 Газоподібні фтористі сполуки 3023 Тверді речовини 46 Кадмію сполуки 9664 Марганець та його сполуки 9664 Нікель та його сполуки 49238 Озон 1221 Ртуть та її сполуки 51757 Свинець та його сполуки 51757 Сірководень 3924 Сірковуглець 2550 Спирт н-бутиловий 1221 Стирол 8916 Фенол 5542 Формальдегід 3023 Хром та його сполуки 32779

243.2. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до пункту 243.1 та на які встановлено клас небезпечності:

Клас небезпечності Ставка податку, гривень за тонну I 8733 II 2000 Ш 298 IV 69

243.3. Для забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до пункту 243.1 цієї статті та на які не встановлено клас небезпечності (крім двоокису вуглецю), ставки податку застосовуються залежно від установлених орієнтовнобезпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) у атмосферному повітрі населених пунктів:

Орієнтовнобезпечний рівень впливу речовин (сполук) (міліграмів на куб. метр) Ставка податку, гривень за тонну Менше 0,0001 367 612 0,0001 — 0,001 (включно) 31 497 0,001 — 0,01 (включно) 4 351 0,01 — 0,1 (включно) 1 221 0,1 — більше 10 46

243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,2 гривні за 1 тонну.

243.5. Для забруднюючих речовин (сполук), на які не встановлено клас небезпечності та орієнтовнобезпечний рівень впливу (крім двоокису вуглецю), ставки податку встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

243. У даній статті ПК України наведено ставки податку за викиди окремих забруднюючих речовин в атмосферне повітря (пункт 243.1), за класом небезпечності (пункт 243.2) та за орієнтовнобезпечним рівнем впливу (пункт 243.3).

Визначення термінів «викид речовини» та «забруднююча речовина» наведено в коментарі до пп. 240.1.1, «стаціонарне джерело забруднення» — у пп. 14.1.233 ПК України.

Викиди призводять до забруднення атмосферного повітря, тобто до зміни складу і його властивостей у результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища.

Щорічно до ПКУ відповідним законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонну). До прийняття Податкового кодексу ставки екологічного податку називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». У даній статті наведено ставки податку за викиди основних забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Наведемо хімічний склад та формули речовин за видами, зазначеними в пункті 243.1 ПК України, що стануть у пригоді працівникам податкової служби/бухгалтерам та/чи іншим зацікавленим особам.

Таблиця 243.1

Хімічні формули та символи забруднюючих речовин атмосферного повітря

Назва забруднюючої речовини Хімічна формула/ хімічні символи/пояснення 1 2 Азоту оксиди Оксидів азоту є 6: N2O, NO, N2O3, NO2, N2O4, N2O5. Викиди оксидів нітрогену (N) та сульфуру (S) призводять до такої глобальної екологічної проблеми, як кислотні опади, які, у свою чергу, призводять до зменшення біологічного різноманіття, закиснення ґрунтів та зменшення їх родючості, негативного впливу на здоров’я населення тощо Аміак NН3 Ангідрид сірчистий SO2 Ацетон СH3-С(O) — СH3 Бенз(о)пірне С20Н12 Бутилацетат СH3СOOС4H9 Ванадію п’ятиокис V2O5 Водень хлористий НСІ Вуглецю окис СO Вуглеводні До вуглеводнів належать органічні речовини, що складаються лише з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). До них відносять насичені вуглеводні СnH2n+2 (метан, етан тощо), ненасичені СnН2n та СnН2n2-2. Наведена ставка податку у ст.243.1 не стосується ароматичних вуглеводнів Газоподібні фтористі сполуки HF, SIF4 (у перерахунку на Б) Тверді речовини Пил виробничий (нетоксичний) Кадмію сполуки Сполуки Cd Марганець та його сполуки Мn та його сполуки Нікель та його сполуки Nі та його сполуки Озон О3 Ртуть та її сполуки Hg та її сполуки Свинець та його сполуки Рb та його сполуки Сірководень H2S Сірковуглець CS2 Спирт н-бутиловий СH3-СH2-СН2-СН2-ОН Стирол С8H8 Фенол С6Н5-ОН Формальдегід НСОН Хром та його сполуки Сr та його сполуки

З пункту 243.1 видно, що за деякими речовинами встановлені набагато вищі від інших ставки податку. Вказані значення ставок є обґрунтованими через шкідливість та небезпечність для здоров’я населення цих забруднюючих речовин. Найбільшої шкоди організму людини завдає бенз(о)пірен, який навіть у невеликих кількостях здатний виявляти як мутагенну, так і канцерогенну дію на живі організми (людей, тварин тощо), що і визначило величину ставки податку за його викид в атмосферне повітря на рівні 1 554 343 грн за тонну.

243.2. Відповідно до «Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)» гранично-допустима концентрація (далі — ГДК) забруднюючої речовини (полютанту) в атмосферному повітрі населених місць — це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя. ГДК встановлюється на основі тривалих досліджень за спеціальною методикою у підрозділах гігієнічного профілю, акредитованих Комітетом з питань гігієнічної регламентації МОЗ України, та затверджується головним державним санітарним лікарем України. Розрізняють два типи ГДК: максимальна разова — термін дії 20 хвилин, середньодобова — 24 години.

Таблиця 243.2

Гранично-допустимі концентрації та класи небезпечності забруднюючих речовин атмосферного повітря (наказ МОЗ України від 09.07.1997 р. № 201 «Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)»)

№ Речовини Гранично допустимі концентрації, мг/м3 Максимальна разова Середньодобова Клас з/п небезпечності 1 2 3 4 5 1. Барій вуглекислий (у перерахунку на барій) — 0,004 1 2. Бенз(а) пірне - 0,1 мкг/100 м3 1 3. Ванадію п’ягиоксид — 0,002 1 4. Кадмій — азогнокислий, йодистий, сірчанокислий, хлористий (у перерахунку на кадмій) 0,0003 1 5. Озон 0,16 0,03 1 6. Пил азбестовмісний (з вмістом хризотилазбесту до 10 %) по азбесту 0,06 волокон у мл повітря 1 7. Пил поліметалічний свинцево-цинкового виробництва (з вмістом свинцю до 1 %) 0,0001 1 8. Ртуть — металічна, каломель, сулема; оксид червоний, оксид жовтий; азотнокисла закисна водна, азотнокисла окисна водна, амідохлорна, двойодиста, оцтовокисла, хлориста, хлорна (у перерахунку на ртуть) 0,0003 1 9. Свинець і його неорганічні сполуки (у перерахунку на свинець) 0,001 0,0003 1 10. Свинець сірчистий (у перерахунку на свинець) — 0,0017 1 11. Талію карбонат (у перерахунку на талій) — 0,0004 1 12. Азоту диоксид 0,085 0,04 2 13. Анілін 0,05 0,03 2 14. Білок пилу білково-вітамінного концентрату (БВК) — 0,001 2 15. Бензол 1,5 0,1 2 16. Бром - 0,04 2 17. Водень хлористий (соляна кислота) по молекулі НС1 0,2 0,2 2 18. Водень ціанистий (синильна кислота) - 0,01 2 19. Вуглець чотирихлорний 4 0,7 2 20. Дихлоретан 3 1 2 21. Заліза хлорид (у перерахунку на залізо)* — 0,004 2 22. Іод - 0,03 2 23. Кадмію оксид (у перерахунку на кадмій) — 0,0003 2 24. Кислота мурашина 0,2 0,05 2 25. Кобальту оксид — 0,001 2 26. Кобальт сірчанокислий (у перерахунку на кобальт) 0,001 0,0004 2 27. Марганець і його сполуки (у перерахунку на двоокис марганцю) 0,01 0,001 2 28. Міді оксид (у перерахунку на мідь) — 0,002 2 29. Мідь сірчиста (у перерахунку на мідь) 0,003 0,001 2 30. Мідь сірчанокисла (у перерахунку на мідь) 0,003 0,001 2 31. Мідь хлориста (у перерахунку на мідь) — 0,002 2 32. Мідь хлорна (у перерахунку на мідь) 0,003 0,001 2 33. Миш’як, неорганічні сполуки (у перерахунку на миш’як) — 0,003 2 34. Нітробензол 0,008 0,008 2 35. Нітробромбензол 0,12 0,01 2 36. Сірководень 0,008 - 2 37. Сірковуглець 0,03 0,005 2 38. Синтетичні миючі засоби типу «Кристал» на основі алкілсульфату натрію 0,04 0,01 2 (контроль за алкілсульфатом натрію) 39. Стирол 0,04 0,002 2 40. Фенол 0,01 0,003 2 41. Формальдегід 0,035 0,003 2 42. Фтористі сполуки газоподібні (фтористий водень, чотирифторний кремній) у перерахунку на фтор 0,02 0,005 2 43. Фтористі сполуки добре розчинні неорганічні (фторид натрію, гексафторсилікат натрію) у перерахунку на фтор 0,03 0,01 2 44. Фтористі сполуки погано розчинні неорганічні (фторид алюмінію, гексафторалюмінат натрію) у перерахунку на фтор 0,2 0,03 2 45. Хлор 0,1 0,03 2 46. Азоту оксид 0,4 0,06 3 47. Ангідрид сірчистий 0,5 0,05 3 48. Водень бромистий 1 0,1 3 49. Етилбензол 0,02 0,02 3 50. Етилен 3 3 3 51. Заліза оксид (у перерахунку на залізо)* — 0,04 3 52. Заліза сульфат (у перерахунку на залізо)* — 0,007 3 53. Кальцію гідроксид, карбонат, оксид, хлорид — 0,05 3 54. Кислота оцтова 0,2 0,06 3 55. Магнію оксид 0,4 0,05 3 56. Натрію сульфат 0,3 0,1 3 57. Натрію сульфіт 0,3 0,1 3 58. Олова хлорид (у перерахунку на олово) 0,5 0,05 3 59. Олова диоксид, оксид, сульфат, Олов’янокислий натрію гідрат (у перерахунку на олово) 0,02 3 60. Пил зерновий 0,2 0,03 3 61. Пил каїніту 0,5 0,1 3 62. Пил калімагнезії (калімаг-40) 0,5 0,15 3 63. Пил бавовни 0,2 0,05 3 64. Пил неорганічний, що містить двоокис кремнію в %: більше 70 (дінас і ін.) 0,15 0,05 3 70–20 (шамот, цемент і ін.) 0,3 0,1 3 нижче 20 (доломіт і ін.) 0,5 0,15 3 65. Пил цементного виробництва (з вмістом оксиду кальцію більше 60 % і диоксиду кремнію більше 20 %) 0,02 3 66. Сажа 0,15 0,05 3 67. Спирт фурфуриловий 0,1 0,05 3 68. Толуол 0,6 0,6 3 69. Феноли сланцеві 0,007 - 3 70. Формамід - 0,03 3 71. Хлорбензол 0,1 0,1 3 72. Ацетон 0,35 0,35 4 73. Бензин (нафтовий, малосірчистий у перерахунку на вуглець) 5 1,5 4 74. Бензин сланцевий (у перерахунку на вуглець) 0,05 0,05 4 75. Бутан 200 - 4 76. Вуглецю оксид 5 3 4 77. Етил хлористий - 0,2 4 78. Калію карбонат (поташ) 0,1 0,05 4 79. Магнію хлорат - 0,3 4 80. Метилен йодистий 0,4 - 4 81. Метилен хлористий 8,8 - 4 82. Нафталін 0,003 0,003 4 83. Пентан 100 25 4 84. Спирт етиловий 5 5 4

* При сумісній присутності в атмосферному повітрі контроль належить проводити по ГДК хлориду заліза.

Примітки. 1) у випадках визначення недиференційованого за складом пилу (аерозолю) допускається приймати значення ГДК його: максимальної разової — 0,5 мг/куб. м, середньодобової — 0,15 мг/куб. м, 3-й клас небезпечності. Ці значення не стосуються аерозолів органічних і неорганічних сполук (металів, їх солей, пластмас, біологічних, лікарських препаратів і ін.), для яких встановлюються відповідні ГДК;

2) загальна запиленість, що створюється викидами підприємств та інших об’єктів з вмістом твердих аерозолів різних хімічних сполук, у повітряному середовищі навколишньої житлової забудови не повинна перевищувати ГДК, встановленої для недиференційованого за складом пилу (див. п. 1 приміток).

243.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (далі — ОБРВ) — це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при дії на людину та встановлюється як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених пунктів. ОБРВ подані на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та починає діяти після затвердження головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. Значення ОБРВ представлені у ГН 2.2.6.-166-2009 «Орієнтовно безпечні рівні впливу забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць», що затверджені Постановою головного державного санітарного лікаря України від 11.12.2009 р № 34 «Про затвердження значень гігієнічних нормативів хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць».

243.4. Двоокис вуглецю (СO2) — вуглекислий газ, який є одним із основних чинників явища «парникового ефекту», що регулюються Кіотським протоколом. Предметом Кіотського протоколу є обмеження та зниження викидів парникових газів у 2008–2012 рр. усіма країнами, які його ратифікували. За точку відліку парникових газів був взятий 1990 рік. Згідно з протоколом для кожної країни встановлюється максимально допустима межа викидів.

Кіотський протокол пропонує кілька механізмів. Перший — торгівля квотами. Якщо країна не використовує на 100 % дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може продати його іншій державі. Другий механізм — проекти спільного впровадження. Згідно з Кіотським протоколом розвинені держави разом з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн, а потім «ділити» отриманий ефект — «передавати» один одному отримані «одиниці зниження викидів».

Згідно з науковими прогнозами, за умови повного виконання протоколу всіма сторонами конвенції, до 2050 року ці заходи змогли б зменшити глобальну температуру на 0,02-0,28 градуси. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 року.

У Звіті ООН з людського розвитку «Боротьба зі зміною клімату: людська солідарність в розділеному світі» однією з основних рекомендацій є оподаткування вуглецю як механізму зниження викидів парникових газів в атмосферу. Поступове підвищення податків на вуглець може стати впливовим інструментом для зміни структури стимулів для інвесторів. Поєднання податків з контролем над викидами має бути спрямованим на скорочення викидів до рівня 30 % до 2020 р.[297].

Таким чином, запровадження ставок податку за викиди СО2, по-перше, відповідає вимогам Кіотського протоколу, по-друге, сприяє впровадженню інноваційних технологій щодо зменшення викидів парникових газів, по-третє, відповідає практиці екологічного оподаткування розвинених країн світу.

243.5. На сьогодні відомо близько 4 млн хімічних сполук і з кожним роком їх кількість збільшується. Необхідність довготривалого періоду вивчення властивостей даних сполук, у т. ч. вивчення їх біологічного впливу на людину та компоненти навколишнього природного середовища, зумовлює відсутність встановлених показників гранично-допустимих концентрацій, орієнтовно безпечних рівнів впливу та/чи класу небезпечності. Тому ставки податку за викиди даних речовин (сполук) встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

Стаття 244. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення

244.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі здійснення торгівлі на митній території України паливом власного виробництва: (Абзац перший пункту 244.1 статті 244 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

Вид палива Ставка податку, гривень за тонну Бензин неетилований 68 Бензин сумішевий 56 Зріджений нафтовий газ 92 Дизельне біопаливо 58 Дизельне пальне із вмістом сірки: більш як 0,2 мас. % 68 більш як 0,035 мас. %, але не більш як 0,2 мас. % 52 більш як 0,005 мас. %, але не більш як 0,035 мас. % 47 не більш як 0,005 мас. % 30 Мазут 68 Стиснений природний газ 46 Бензин авіаційний 47 Гас 58

244.2. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі ввезення палива на митну територію України:

Вид палива Код товару згідно з УКТ ЗЕД Опис товару згідно з УКТ ЗЕД Ставка податку, гривень за тонну Бензин неетилований 2710 11 41 19 Бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше 68 2710 11 41 39 2710 11 41 99 2710 11 45 99 2710 11 49 99 Бензин сумішевий 2710 11 41 11 Бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом не менш як 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші 56 2710 11 41 31 2710 11 41 91 2710 11 45 11 2710 11 49 11 2710 11 41 19 Бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом менш як 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші 2710 11 41 39 2710 11 41 99 2710 11 45 99 2710 11 49 99 Зріджений 2711 11 00 00 газ природний скраплений (зріджений) 92 2711 12 11 00 пропан скраплений (зріджений), для використання як паливо 2711 14 00 00 етилен, пропілен, бутилен і бутадієн скраплені (зріджені) 2711 19 00 00 інші гази нафтові скраплені (зріджені) нафтовий газ Дизельне 3824 90 98 00 біодизель 58 біопаливо Дизельне пальне з вмістом сірки важкі дистиляти (газойлі) із вмістом сірки: 2710 19 49 00 більш як 0,2 мас. % 68 2710 19 41 30 більш як 0,035 мас. %, але не більш як 0,2 мас. % 52 2710 19 45 00 2710 19 41 20 більш як 0,005 мас. %, але не більш як 0,035 мас. % 47 2710 19 41 10 не більш як 0,005 мас. % 30 паливо рідке (мазут) 2710 19 61 00 не більш як 1 мас. % 30 2710 19 63 00 більш як 1 мас. %, але не більш як 2 мас. % 47 2710 19 65 00 більш як 2 мас. %, але не більш як 2,8 мас. % 52 2710 19 69 00 більш як 2,8 мас. % 68 Бензин 2710 11 31 00 бензини авіаційні 47 авіаційний Гас 2710 19 21 00 гас, що використовується як паливо для реактивних двигунів 58 2710 19 25 00 гас, що використовується як паливо для інших видів двигунів, крім реактивних двигунів

(Статтю 244 доповнено пунктом 244.2 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

244. Введення в дію ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин та парникових газів у повітря пересувними джерелами забруднення (транспортними засобами, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (пп. 14.1.142 ПК) здійснюється з метою як реалізації національної екологічної політики стосовно заходів щодо обмеження забруднення атмосфери, так і для виконання міжнародних зобов’язань країни у зв’язку з ратифікацією Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі і Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (у тому числі Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату).

Основним завданням даної статті ПК (шляхом розрахунків за методикою, встановленою п. 249.4 ПК) є оподаткування обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання транспортних засобів.

Таким чином, оподаткування викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення є цілком обґрунтованим з погляду на суттєві збитки навколишньому середовищу, які завдає використання палива.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

244.1, 244.2. Ставки податку диференційовані залежно від виду палива та його впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з наказом Держкомстату України від 13.11.2008 р. № 452 «Про затвердження Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів» базовою інформацією для розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів є статистична інформація щодо обсягів використання пересувними транспортними засобами палива (бензину автомобільного, газойлів (дизельного палива), стисненого і скрапленого природного газу, бензину авіаційного, палива бензинового реактивного, палива реактивного типу «гас», гасу для технічних цілей, мазутів топкових важких), передбачена державними статистичними спостереженнями, та питомі викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферу від споживання однієї тонни палива, рекомендовані Міністерством екології та природних ресурсів України.

Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 р. № 1561, до товарних підпозицій 2710 11 належать легкі дистиляти (нафтопродукти, 90 об.% або більше яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 210 °C (згідно з ГОСТ 2177-99 або ASTM D 86).

У цьому пункті закріплюються ставки податку для таких видів палива:

Бензин неетилований. Бензин — це природна (одержують з нафти) або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. Отримується шляхом перегонки нафти, гідрокрекінгом і за необхідності подальшої ароматизації — каталітичним крекінгом і риформінгом. Для спеціальних бензинів характерне додаткове очищення від небажаних компонентів і змішення з корисними домішками.

Якість бензину, крім фактичного значення октанового числа, визначається ступенем забруднення механічними домішками, вмістом кислот, лугів, органічних сполук, сірчистих сполук. Основна привабливість неетилованого бензину — це відсутність сполуки свинцю — тетраетилсвинець (Рb(С2Н5)4, що використовується в етилованому бензині.

При імпорті неетилованого бензину він класифікується за такими кодами УКТ ЗЕД: 2710 11 41 19 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 39 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 99 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 99 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 99 (октанове число ≥ 98).

Бензин сумішевий (ст. 14.1.141 ПК України) — види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та домішками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве. Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561, у товарній позиції 2710 термін «біоетанол» означає спирт етиловий зневоджений, призначений для використання як компонент палива.

При імпорті сумішевого бензину він класифікується за такими видами: бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом не менше ніж 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші коди УКТ ЗЕД: 2710 11 41 11 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 31 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 91 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 11 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 11 (октанове число ≥ 98); бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше, із вмістом менше ніж 5 мас. % біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру або їх суміші коди УКТ ЗЕД: 2710 11 41 19 (октанове число ≤ 80); 2710 11 41 39 (80о < октанове число ≤ 92); 2710 11 41 99 (92о < октанове число < 95); 2710 11 45 99 (95о ≤ октанове число < 98); 2710 11 49 99 (октанове число ≥ 98).

Зріджений нафтовий газ — очищений і підготовлений нафтовий газ, переведений під впливом високого тиску в рідинний стан (переважно пропан і бутан) для полегшення зберігання та перевезення. Складається переважно з важких газів пропану і бутану й незначної кількості (близько 1 %) неграничних вуглеводнів.

При імпорті зрідженого нафтового газу він класифікується за такими видами: газ природний скраплений (зріджений) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 11 00 00); пропан скраплений (зріджений) для використання як паливо (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00); етилен, пропілен, бутилен і бутадієн скраплені (зріджені) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 14 00 00); інші гази нафтові скраплені (зріджені) (код згідно з УКТ ЗЕД 2711 19 00 00).

Відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561, в товарну позицію 2711 включаються вуглеводні, які є газоподібними за температури 15 °C та за тиску 1013 мбар (101,3 кПа). Вони можуть знаходитися під тиском у рідкому вигляді в металевих контейнерах, і з дотриманням заходів безпеки вони часто обробляються шляхом додання в них невеликих кількостей сильнозапашних речовин, що дозволяють виявити витік.

Дизельне біопаливо (біодизель) — моноалкільні складні ефіри жирних кислот з довгими ланцюгами, що одержують з рослинних олій або тваринних жирів[298]. Використовується як замінник звичайного дизельного пального, виготовленого з нафти. Біодизель — це рідина жовтого кольору (може бути різних відтінків). Майже не змішується з водою, має високу температуру кипіння та низьку пружність пари. Виготовлений з незабрудненої сировини біодизель є нетоксичним. В’язкість біодизелю та звичайного дизельного пального однакова. При імпорті дизельного біопалива код згідно з УКТ ЗЕД — 3824 90 98 00.

Дизельне пальне — рідкий продукт, що використовується в дизельному двигуні, що виходить з керосиново-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти. Основний показник дизельного палива — цетанове число — 45 і температура спалаху. Цетанове число характеризує здібність палива до запалювання в камері згоряння і рівне об’ємному вмісту цетана в суміші з а — метилнафталіном, яке в стандартних умовах має однакову займистість порівняно з дослідженим паливом.

Постановою КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки» в Україні нормований вміст сірки в дизельному паливі.

Правила визначають, що залежно від вмісту масової частки сірки дизельне паливо розподіляється за такими групами — понад 0,2 %, не більше ніж 0,2 %, не більше ніж 0,035 %, не більше ніж 0,005 %. Під сіркою розуміється вміст сірчистих з’єднань — меркаптанів, сульфідів, дисульфідів, тиофенів, тиофанів і ін., а не елементарна сірка як така. Вміст сірки в Україні допускається до 0,2 %, в Європі за останніми нормативами EURO 5 допустимий вміст сірки в дизельному паливі не більше 0,001 % (10 ppm). Зпередній норматив ЄВРО 4 допускав зміст сірки до 0,005 % (50 ppm). Пониження вмісту сірки в дизельному паливі, як правило, призводить до зменшення його змащувальних властивостей, тому для дизельного пального з ультранизьким вмістом сірки обов’язковою умовою є наявність присадок.

Вид дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки визначається на підставі паспорта якості, виданого випробувальною лабораторією підприємства — виробника дизельного палива на кожну партію відвантаженої готової продукції, або паспорта якості дизельного палива, що ввозиться на митну територію України, який може бути виданий іншою акредитованою лабораторією на кожну партію відвантаженої готової продукції. Відомості, що містяться у паспорті якості, підтверджуються сертифікатом відповідності, виданим в установленому порядку уповноваженим органом із сертифікації, визначеним відповідно до законодавства (Постанова КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки», ст. 3).

При імпорті дизельного паливо (відносять до важких дистилятів (газойлів)[299] воно класифікується залежно від вмісту в ньому сірки:

— вміст сірки (мас. %) > 0,2 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 49 00);

— 0,035 < вміст сірки (мас. %) < 0,02 (коди згідно з УКТ ЗЕД 19 41 30 2710; 2710 19 45 00);

— 0,005 < вміст сірки (мас. %) < 0,035 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 41 20);

— вміст сірки (мас. %) < 0,005 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 41 10).

Мазут — маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — бензину, гасу, газойлю. Мазут — рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів, нафтових смол, асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fе, Мg, Na, Са).

При імпорті мазуту (відносять до важких дистилятів) він визначається як паливо рідке[300] (мазут) і класифікується залежно від вмісту сірки за такими кодами згідно з УКТ ЗЕД:

— вміст сірки (мас. %) < 1 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 61 00);

— 1 < вміст сірки (мас. %) < 2 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 63 00);

— 2 < вміст сірки (мас. %)< 2,8 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 65 00);

— вміст сірки (мас. %) >2,8 (код згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 69 00).

Стиснений природний газ — стиснений газ метан. Виробництво не

потребує глибокої хімічної переробки первинної сировини, а підготовку до застосування проводять фізичними методами (компримування).

Стиснений природний газ є природним і для використання проходить лише певні ступені очистки (під час яких додається інгредієнт етантіол, що дає природному газу запах).

Мінімальна ставка податку на стиснений природний газ пояснюється його більшою екологічністю порівняно з іншими видами палива.

Авіаційний бензин (код за УКР ЗЕД 2710 11 31 00) — це природна або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. У п. 4.2 ДСТУ 3464-96 2 «Авіаційні палива, мастильні матеріали, технічні рідини. Терміни та визначення» закріплено, що авіаційне паливо — паливо для авіаційних двигунів з нафтової або ненафтової сировини.

На відміну від автомобільних бензинів має більші показники пожежо- й вибухонебезпечності. Октанове число перебуває в межах 70–90. Фактичний вміст сірки — 0,03-0,05 % залежно від виду бензину. Авіаційний бензин містить до 3,1 гр/кг особливо шкідливої сполуки свинцю — тетраетилсвинець Рb(С2Н5)4. В Україні заборонено виробництво та імпорт авіаційного бензину відповідно до ЗУ від 15.11.2001 р. «Про заборону ввезення і реалізації на території України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину».

Гас — суміш вуглеводнів (від С12 до С15), продукт перегонки або ректифікації нафти. Цетанове число гасу — 40. Залежно від хімічного складу й способу переробки нафти, з якої отриманий гас, у його склад входять: граничні аліфатичні вуглеводні — 20–60 %, нафтенові 20–50 %, біциклічні ароматичні 5-25 %, неграничні — до 2 %, домішки сірчистих, азотистих або кисневих з’єднань.

При імпорті гасу (відносять до середніх дистилятів[301]) виділяються такі його види: гас, що використовується як паливо для реактивних двигунів (код згідно з УКТ ЗЕД: 2710 19 21 00) і гас, що використовується як паливо для інших видів двигунів, крім реактивних (код згідно з УКТ ЗЕД: 2710 19 25 00).

Стаття 245. Ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти

245.1. Ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об'єкти:

Назва забруднюючої речовини Ставка податку, гривень за тонну Азот амонійний 802 Органічні речовини (за показниками БСК 5) 321 Завислі речовини 23 Нафтопродукти 4718 Нітрати 69 Нітрити 3939 Сульфати 23 Фосфати 641 Хлориди 23

245.2. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, які не увійшли до пункту 245.1 цієї статті та на які встановлено гранично-допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу:

Гранично-допустима концентрація забруднюючих речовин або орієнтовно-безпечний рівень впливу (міліграмів на літр) Ставка податку, гривень за тонну до 0,001 (включно) 84033 0,001 — 0,1 (включно) 60928 0,1–1 (включно) 10504 1 — 10 (включно) 1069 понад 10 214

245.3. За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено гранично-допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично-допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті.

245.4. За скиди забруднюючих речовин у ставки та озера ставки податку, зазначені у пунктах 245.1 і 245.2 цієї статті, збільшуються у 1,5 рази.

245. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонна забруднюючих речовин, що надходять у водні об’єкти від водокористувача). До прийняття ПКУ ставки екологічного податку називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

245.1. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища. У даній статті ПКУ наведено ставки податку за скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти. Наведемо хімічні формули за видами речовин та деякі пояснення.

Таблиця 245.1

Хімічні формули речовин, що скидаються у водні об’єкти

Назва забруднюючої речовини Хімічні формули/пояснення Азот амонійний Азот (N) катіону амонію NН4+ в сполуках типу (NН4)mКЗ, де m — валентність кислотного залишку (КЗ) Органічні речовини (за показниками БСК 5) Органічними називаються речовини, які складаються з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). Крім того, до складу органічних сполук можуть входити і різні гетероатоми (оксисен О, сульфур S, нітроген N тощо). БСК — біохімічне споживання кисню. Відповідно до керівної нормативної документації КНД 211.1.4.02–95. «Методика визначення БСК в природних і стічних водах» біохімічне споживання кисню (БСК5) — це кількість кисню в міліграмах, потрібна для окиснення органічних речовин, що містяться в 1 л води, аеробними бактеріями до СО2 і Н2О впродовж 5 діб. БСК5 — важливий екологічний показник стану природних водойм. Високий вміст органічних речовин у воді призводить до інтенсивного розмноження мікроорганізмів, що може зумовити зниження вмісту розчиненого кисню та створити гіпоксичні умови і загибель окремих видів живих організмів Завислі речовини Завислі (зважені, зависі) тверді речовини, що певні у водах, складаються з часток глини, піску, мулу, суспендованих органічних і неорганічних речовин, планктону й мікроорганізмів. Концентрація зважених часток пов’язана з сезонними факторами, а також з режимом стоку і залежить від танення снігу, порід, що складають річище, а також від антропогенних факторів, таких як скиди стічних вод промислових підприємств та агропромислового комплексу, гірські розробки і т. н Завислі речовини впливають на прозорість води і на проникнення світла у водойми, на температуру, розчинність компонентів поверхневих вод, адсорбцію токсичних речовин, а також на склад і розподіл відкладень і на швидкість осадоутворення. Вода, у якій багато зважених часток, не підходить для рекреаційного використання з естетичних розумінь. Вміст завислих речовин у воді водойми після скидання стічних вод не повинен зростати більш ніж на 0,25 і 0,75 мг/л для водойм відповідно першої та другої категорій. Для водойм, які містять понад 30 мг/л природних мінеральних речовин, допускається збільшення концентрації' завислих речовин у воді не більше ніж на 5 %. Стічні води, які містять завислі речовини зі швидкістю осідання понад 0,4 мм/с для проточних водойм і понад 0,2 мм/с для водосховищ, скидати забороняється Нафтопродукти Нафтопродукти — продукти, одержані внаслідок переробки нафти на нафтопереробних заводах. Скид нафтопродуктів призводить до негативного впливу на здоров’я населення та стан водних об’єктів, оскільки 1л нафти/нафтопродуктів вбиває всі живі організми в 40 м води Нітрати Me (NO3)n Нітрити Ме (NO2)n Сульфати Ме2 (SО4)n Фосфати Ме3 (PО4)n Хлориди МеСІn

де n — валентність металу.

245.2. Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР гранично-допустима концентрація (далі — ГДК) речовини у воді — це встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування. Водокористування — використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Нижче наводяться ГДК найбільш поширених забруднюючих речовин у воді водойм господарсько-побутового та культурно-побутового призначення.

Таблиця 245.2

ГДК шкідливих речовин у воді водойм господарсько-питного та культурно-побутового призначення (затверджені Минздравом СРСР № 6025-91 від 21.10.1991 р. «Предельно-допустимые концентрации (ПДК) и ориентировочные допустимые уровни (ОДУ) вредных веществ в воде водных объектов хозяйственно-питьевого и культурно-бытового водопользования»)

Речовина ГДК, мг/л Речовина ГДК, мг/л За санітарно-токсикологічним лімітуючим показником шкідливості Анілін 0,1 Нітрохлорбензол 0,05 Арсен 0,03 Піридин А! Бензол 0,5 Поліакриламід 2,0 Берилій 0,0002 Роданіди и_ Гексаметилендіамін 0,01 Ртуть 0,0005 Гексахлорбензол 0,05 Свинець 0,03 Гексоген 0,1 Г етраетилсвинець 0 Нітрити, нітрати (за нітрогеном) 10,0 Формальдегід 0,01 За загальносанітарним лімітуючим показником шкідливості Аміак (за нітрогеном) м. Тринітротолуол 0,5 Диметилформамід 10,0 Фенол (карболова кислота) 0,001 Кадмій 0,001 Хлор активний 0 Капролактам ж Хлорбензол 0,02 Кобальт 0,1 Хлорофос 0,05 Мідь 1,0 Хром тривалентний 0,5 Нікель 0,1 Хром шестивалентний 0,1 Тіофос 0,003 Цинк 1,0 Толуол 0,5 Чотирихлористий вуглець 0,3 За органолептичним лімітуючим показником шкідливості Бензин 0,1 Залізо 0,5 Гас 0,1 Наота з високим вмістом сірки 0,1 Гексахлоран 0,02 Наота (інша) 0,3 Динітробензол 1А Найтові кислоти 0,3 Дихлорбензол 0,002 Пікринова кислота 0,5 Дихлорфенол 0,002 Пропілен 0,5 Дихлоретан 2,0 Сірковуглець 1,0 ДДГ 0,1 Скипидар 0,2

245.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (далі — ОБРВ) — це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовнобезпечною при скиді у водний об’єкт зворотних вод та приймається як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини у воді водних об’єктів. ОБРВ встановлюється на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та набуває чинності після затвердження головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. ОБРВ подані у наказі МОЗ України № 336 від 21.11.1997 р. «Про затвердження списків і введення в дію гігієнічних регламентів (ГДК та ОБРВ) у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі населених місць та (ОДР) у воді водоймищ».

За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено ГДК або ОБРВ, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично-допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті, тобто 84 033 грн за тонну.

245.4. Дотримання науково-обґрунтованих норм скидання стічних вод у водойми повинно забезпечувати ефективне самоочищення води, тобто ліквідацію у воді водних об’єктів речовин, що потрапили в неї, під впливом мікроорганізмів. Крім того, до процесів самоочищення можуть бути віднесені також сорбція розчинених сполук планктоном і донними відкладами, агломерація та осідання часточок, нарешті, розбавляння забрудненого потоку чистими потоками водойми тощо. Тому під самоочищенням розуміють сукупність біохімічних, фізико-хімічних та гідродинамічних (розбавляння) процесів, які зумовлюють зниження концентрації забруднюючих речовин у воді водного об’єкта. У забруднених водних об’єктах завжди відбуваються з тією чи іншою інтенсивністю природні процеси, спрямовані на відновлення первісних властивостей і складу води. Отже, ці процеси безупинно формують фон забруднення, що постійно змінюється у часі.

Застосування підвищуючого коефіцієнта до ставки — 1,5 (відповідно до пункту 245.4 ПК України), зумовлене тим, що озера та ставки є закритими і тому відновлення (самоочищення) води водойм здійснюється повільніше.

Стаття 246. Ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах

246.1. Ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів:

246.1.1. обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, — 431 гривня за одиницю;

246.1.2. люмінесцентних ламп — 7,5 гривні за одиницю.

246.2. Ставки податку за розміщення відходів, які встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів:

Клас небезпеки відходів Рівень небезпечності відходів Ставка податку, гривень за тонну I надзвичайно небезпечні 700 II високо небезпечні 25,5 III помірно небезпечні 64 IV малонебезпечні 2,5 малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості 0,25

246.3. За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки.

246.4. За розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку, зазначені у пунктах 246.1 — 246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.

246.5. Коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі:

Місце (зона) розміщення відходів Коефіцієнт В межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж 3 На відстані від 3 км і більше від меж населеного пункту 1

246. Визначення терміна «відходи» наведено в коментарі до пп. 240.1.3. Небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують від виробника відходів спеціальних методів і засобів поводження з ними. Виробником відходів називається фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров’я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку.

Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

Зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій — суб’єктів господарської діяльності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи та організації — суб’єкти господарської діяльності, на території яких зберігаються небезпечні відходи, належать, відповідно до закону, до об’єктів підвищеної небезпеки. Відповідальність суб’єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об’єктах життю, здоров’ю, майну фізичних та/або юридичних осіб, підлягає обов’язковому страхуванню відповідно до чинного законодавства.

Усі відходи мають маркування відповідно до Класифікатора відходів ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту № 89 від 29.02.1996 р. Класифікатор відходів (далі — КВ) входить до державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. КВ забезпечує інформаційне підтримування у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористанням на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема у галузі екології, захисту життя та здоров’я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, структурної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості. Використання КВ створює нормативну базу для проведення порівнювального аналізу структури та обсягу утворення відходів у межах Європейської статистики усіх видів економічної діяльності, у тому числі Європейської виробничої статистики, статистики агрокомплексу, статистики послуг, а також порівняльного аналізу послуг, пов’язаних з відходами, на міжгалузевому, державному, міждержавному рівнях.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

246.1. Елементи з іонізуючим випромінюванням є різними за потужністю, а люмінесцентні лампи є різними за вмістом ртуті. Тому податок встановлюється в розрахунку за одиницю приладу чи обладнання.

246.2. I клас — це надзвичайно небезпечні відходи — обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентні лампи і непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди (до вказаного класу небезпеки також відносять відходи, на які не встановлено клас небезпеки); II клас — високонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені відпрацьовані масла та мастила технічні і гідравлічні, нафтошлами, розчинники органічні відпрацьовані; III клас — помірно небезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені акумулятори, медичний фіксаж, відпрацьовані фарби, плати зіпсовані, смоли зіпсовані, пил полірувальних кругів; IV клас — малонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені автошини, побутове сміття, дефекат, сироватка, маслянка, склобій, тара, відходи деревини, а також малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості.

246.3. Якщо не встановлено клас небезпечності відходів, то застосовується у розрахунках ставка податку за надзвичайно небезпечні відходи відповідно до пункту 246.2, тобто 700 грн за тонну.

246.4. Відповідні значення коефіцієнта Ко (раніше — коригуючий коефіцієнт, який враховував місце розміщення відходів) застосовувались і до прийняття ПК відповідно до додатка 2 Постанови КМУ від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування вказаного коефіцієнта є обґрунтованим, він є стимулом для обладнання місць зберігання відходів, які б забезпечували їх ізоляцію від навколишнього природного середовища.

Для того, щоб охарактеризувати місце розміщення відходів та правильно застосовувати коригуючий коефіцієнт до нормативів збору, необхідно звернутися до фахівців спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, а також отримати висновок посадових осіб Держсанепідслужби України[302].

246.5. Відповідні значення коефіцієнта Кт застосовувались і до прийняття ПК України відповідно до додатка 2 Постанови КМУ від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування даного коефіцієнта є стимулом до віддалення місць і зон розміщення відходів від населених пунктів.

Стаття 247. Ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені)

247.1. Ставка податку за утворення радіоактивних відходів виробниками електричної енергії — експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій), включаючи вже накопичені, становить 0,0063 гривні у розрахунку на 1 кВт-год виробленої електричної енергії.

247.2. Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій) залежно від активності радіоактивних відходів:

Категорія відходів Коефіцієнт Високоактивні 50 Середньоактивні та низькоактивні 2

247. На території України розташовано понад 8 000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів (далі — РАВ), що є невідємною частиною ядерних технологій на всіх стадіях ядерного паливного циклу. Серед них: атомні електростанції (АЕС); урановидобувна та переробна промисловість; медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації; зона відчуження Чорнобильської АЕС[303].

Термін «радіоактивні відходи» (далі — РАВ) визначено в коментарі до пп. 240.1.4.

РАВ поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді РАВ — це різні матеріали з активної зони реактора; відпрацьовані фільтри очисних установок; забруднені прилади; спецодяг персоналу, покриття підлоги, інструмент, ганчіря, які використовуються при технічному обслуговуванні та ремонту обладнання АЕС. Збір твердих РАВ здійснюється в спеціальні контейнери за місцем утворення з одночасним сортуванням за групами у спеціальних місцях. Відходи сортуються на горючі, які пресуються, і на непереробні, з яких попередньо виділяють окремі матеріали. Згідно з сучасними вимогами усі відходи підлягають переробці безпосередньо на АЕС для того, щоб зменшити фізичний об’ єм радіоактивної маси і привести її у форму, зручну для довготривалого та безпечного зберігання. Для цього тверді РАВ подрібнюють, пресують або спалюють. При спалюванні відбувається зменшення об’єму відходів у 80-100 раз, а при пресуванні у 3–6 разів. Після переробки їх упаковують у закриті герметичні ємності і зберігають у спеціальних бетонних спорудах (сховищах) на АЕС або спеціально обладнаних місцях.

Рідкі РАВ утворюються у процесі експлуатації АЕС, регенерації ядерного палива з відпрацьованих тепловидільних елементів, використання різних джерел іонізуючого випромінювання в науці, техніці й медицині. Рідкі РАВ перероблюють шляхом випаровування, при якому видаляється основна маса води і відбувається концентрування радіоактивних речовин. Рідкі концентровані РАВ зберігаються в герметичних стальних ємностях в окремих ізольованих приміщеннях на території АЕС. Рідкі нетехнологічні відходи, що утворюються за рахунок приміщень і при пранні спецодягу, після ретельного очищення від радіоактивних ізотопів фізико-хімічними методами (коагуляцією, іонного обміну або дистиляцією) направляються у виробництво для повторного використання або можуть скидатися в каналізацію.

На об’єктах атомної промисловості і АЕС утворюються газоподібні РАВ (тобто викиди) з продуктів ділення ядерного палива, що містять летючі сполуки радіоактивних ізотопів, або самі радіоактивні ізотопи, в основному нукліди інертних газів — ксенона і криптона, а також летючий йод-131 та йод-129. Усі ці викиди проходять спеціальну очисну систему (через вугільні та багатошарові фільтри) і викидаються під відповідним контролем через високу вентиляційну трубу.

У зв’язку з відсутністю в Україні замкнутого ядерно-паливного циклу існують проблеми накопичення РАВ:

— РАВ 4-ох АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південно-Української, Запорізької) — накопичено близько 70 000 м3 РАВ);

— добування урану, яке ведеться на 3-х виробничих майданчиках (Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках), та переробка ядерного палива (накопичено 65,5 млн тонн РАВ);

— медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації, які є джерелом утворення іонізуючого випромінювання та РАВ (накопичено 5 000 м3 РАВ). Виконання робіт зі збирання, транспортування, переробки і захоронення РАВ та джерел іонізуючого випромінювання від цих підприємств незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Державна корпорація — Українське державне об’єднання «Радон», яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський та Львівський;

— зона відчуження Чорнобильської АЕС (накопичено понад 1,1 млрд м3 РАВ).

Досліджуючи терміни, зазначимо, що відповідно до ЗУ «Про поводження з радіоактивними відходами» виробниками РАВ є юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються РАВ.

Визначення терміна «джерело іонізуючого випромінювання» наведено у коментарі до пп. 240.3.1. Джерела іонізуючого випромінювання у межах будь-якої практичної діяльності, на яку поширюються вимоги Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України (наказ МОЗ України від 02.02.2005 р. № 54), включають:

— радіоактивні речовини та пристрої, які містять радіоактивні речовини, або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи споживчу продукцію, закриті джерела, відкриті джерела, генератори випромінювання, включаючи пересувне радіографічне обладнання;

— установки та об’єкти, на яких є радіоактивні речовини або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи опромінювальні установки, рудники та підприємства з переробки радіоактивних руд, установки з переробки радіоактивних речовин, ядерні установки у контексті, що підпадає під визначення джерела іонізуючого випромінювання, та установки (технологічні лінії) для поводження з радіоактивними відходами.

Під іонізуючим випромінюванням розуміють будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання — це потік елементарних часток, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях або генеруються на прискорювачах: це — α і β-частинки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне іонізуюче випромінювання — це потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це — у-випромінювання, рентгенівське випромінювання. Вони відрізняються умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто кількістю пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається довжиною пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повної зупинки.

Серед різних видів іонізуючого випромінювання, як було описано раніше, надзвичайно важливим при вивченні небезпек для здоров’я і життя людини є випромінювання, які виникають у результаті самовільного перетворення одних атомів радіоактивних елементів в інші, тобто радіоактивне випромінювання.

Для кожного радіоактивного елемента існує інтервал часу, протягом якого його активність знижується у 2 рази. Цей інтервал часу називається періодом напіврозпаду, Т1/2. Він відрізняється для кожного радіонукліда, наприклад, для урану — Т1/2 = 4.5 млрд років; для йоду-135 — 6 діб; для йоду-131 — 8 діб; для стронцію-90 — 29 років; для цезію-137 — 30 років; для плутонію-239 — 24 000 років. Тому період напіврозпаду характеризує активність радіонукліда (А) — кількість розпадів атомних ядер за 1 с.

Міра дії іонізуючого випромінювання у будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання, яка визначається для повітря, речовини та біологічної тканини (див. табл. 247.1).

Для опису інтенсивності впливу випромінювання введено поняття потужності дози, яка визначається як доза, отримана за одиницю часу — 1 с. Наприклад, потужність експозиційної дози вимірюється в рентгенах за секунду (Р/с), потужність еквівалентної — в берах за секунду (бер/с) і т. д.

Таблиця 247.1

Одиниці вимірювання активності та дози випромінювання

Вели Значення Одиниці вимірювання Співвідношення між одиниц. вимірювання Система Поза чина СІ систе мна 1 2 3 4 5 Активність Число радіоактивних перетворень за одиницю часу (1 Бк — це така активність речовини, за якої відбувається 1 розпад за 1 с) Бекерель Кюрі 1 Бк = 1 розп./с 1 Кі = 3,7х1010 Бк 1 Бк = 2,703 х1011 Кі (Бк) (Кі) Експозиційна доза Визначається сумарним зарядом всіх іонів одного знака, які виникають в одиниці об’єму повітря. Визначається тільки для повітря (!), а точніше для рентгенівського випромінювання та у-квантів Кулон на Рентген 1 Р = 2,58х10-4 Кл/кг 1 Кл/кг = 3,88х103 Р кілограм (Р) (Кл/кг) Поглинена Кількість енергії випромінювання, яка поглинається одиницею маси речовини. Використовується для будь-яких видів випромінювання та будь-яких речовин Грей (Гр) Рад 1 Гр = 1 Дж/кг 1 Гр = 100 рад 1 рад = 0,01 Гр 1 рад = 0,01 Дж/кг доза (рад) Еквівалентна Міра біологічної дії випромінювання на дану конкретну особу, тобто індивідуальний критерій небезпеки, обумовлений ІВ (екв доза = поіл. доза х коеф. якості випромня (КЯ)). За еталон взято вплив на організм у-випр, для якого КЯ=1; для нейтронів — 3, для а-частиць — 20, для Р-частиць — 1 Зіверт Бер 1 бер = 0,01 Зв 1 Зв = 100 бер доза (Зв) (бер) Ефективна доза Величина, яка використовується як міра ризику виникнення віддалених наслідків опромінення всього тіла людини та окремих його органів з урахуванням їх радіочутливості Зіверт Бер 1 бер = 0,01 Зв 1 Зв = 100 бер (Зв) (бер) Ефективна Величина, яка визначає повний вплив випромінювання на групу людей Людино- Людино-бер 1 люд. — бер = 0,01 люд. — Зв 1 люд. — Зв = 100 люд. — бер колективна доза зіверт (люд.- (люд. — Зв) бер)

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

247.1. У даному пункті ПК наведено ставку податку за утворення радіоактивних відходів виробника електричної енергії. Досліджуючи терміни, зазначимо, що експлуатуюча організація (оператор) — це призначена державою юридична особа, яка провадить діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів; забезпечує ядерну та радіаційну безпеку, фізичний захист ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів на всіх етапах їх життєвого циклу і несе відповідальність за ядерну шкоду (ЗУ «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»).

247.2. У даному пункті ПК наведено коригуючі коефіцієнти, які встановлюються залежно від активності радіоактивних відходів. Досліджуючи терміни, зазначимо, що «низькоактивні РАВ», «середньоактивні РАВ», «високоактивні РАВ» — це види РАВ, класифіковані за критерієм вмісту радіонуклідів. Низькоактивні РАВ визначаються як найбільший обсяг відходів в атомній промисловості. їх діапазон: вода систем газоочистки і дезактиваційні розчини з ядерних установок різного типу; забруднений захисний одяг, рукавички та взуття; забрудненні інструменти та перегорілі лампочки з радіоактивних приміщень; насоси, клапани, прокладки підшипники та інші компоненти, які підлягали заміні; пил, який утворюється в результаті переробки палива; забруднені іонообмінні смоли та газові фільтри.

Високоактивні РАВ — це продукти ділення урану, які накопичуються у паливі. Радіоактивність їх становить майже 98 % всієї радіоактивності, яка утворюється в атомній промисловості, а об’єм менше 1 %. У незамкнутому ядерному паливному циклі високоактивні РАВ після витримки у тимчасових сховищах направляються для захоронення в стаціонарні (геологічні) сховища («могильники»).

Понад 99,9 % всієї активності, що виникає в процесі експлуатації АЕС, при регенерації ядерного пального переходить у рідкі високоактивні відходи, які після концентрування до невеликих об’ємів, захоронюються. Рідкі радіоактивні відходи за своєю активністю поділяються на 3 категорії: низького рівня активності, питома активність яких не перевищує 10-5 кюрі/л, середнього рівня — від 10-5 до 1 кюрі/л і високоактивні відходи — вище від 1 кюрі/л.

Стаття 248. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк

248.1. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк:

Категорія відходів Ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів (крім відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання), гривень за куб. метр Ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання, гривень за куб. сантиметр Високоактивні 300 000 10 000 Середньоактивні та низькоактивні 5 600 2 000

248. У даній статті ПК наведено ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Визначення терміну тимчасового зберігання РАВ та строк дії ліцензії наведено в коментарі до пп. 240.1.5.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

Стаття 249. Порядок обчислення податку

249.1. Суми податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку (крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу), податковими агентами (які визначені підпунктом

241.2.1 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу). Податкові агенти, які визначені підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, обчислюють суми податку на дату подання митної декларації для митного оформлення.

249.2. У разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов’язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

249.3. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс), обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів, ставок податку за формулою:

де Мі — фактичний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-тої забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

249.4. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (Пвп), обчислюються податковими агентами, які визначені підпунктом 241.2.1 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, самостійно щокварталу виходячи з кількості фактично реалізованого, а для податкових агентів, які визначені підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, — виходячи із кількості фактично ввезеного на митну територію України палива та ставок податку за формулою:

де Мі — кількість фактично реалізованого (фактично ввезеного на митну територію України) палива і-того виду, в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду палива, у гривнях з копійками.

249.5. Суми податку, який справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (Пс), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

де Млі — обсяг скиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду забруднюючої речовини у гривнях з копійками;

Кос — коефіцієнт, що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання забруднюючих речовин у ставки і озера (в іншому випадку коефіцієнт дорівнює 1).

249.6. Суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

де Нпі — ставки податку в поточному році за тонну і-того виду відходів у гривнях з копійками;

Млі — обсяг відходів і-того виду в тоннах (т);

Кт — коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів і який наведено у пункті 246.5 статті 246 цього Кодексу;

Ко — коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються платниками податку — експлуатуючими організаціями (операторів) атомних електростанцій, включаючи експлуатуючі організації (оператори) дослідницьких реакторів, самостійно щокварталу на основі показників виробництва електричної енергії, ставки податку, а також пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів виходячи з фактичного об’єму радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, і з фактичного об’єму радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, та коригуючого коефіцієнта за формулою:

AEC = On × Н + (рнс × С1нс × V1нс + рв × С1в × V1в) + +1/32 (рнс × С2нс × V2нс + рв × С2в × V2в),

де AEC сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, обчислена за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

On — фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за базовий податковий (звітний) період експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт-год (для дослідницьких реакторів дорівнює 0);

Н — ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, що переглядається у разі потреби один раз на рік, визначена у пункті 247.1 статті 247 цього Кодексу, у гривнях за 1 кВт-год;

1/32 — коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до 1 квітня 2009 року радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011 року до 1 квітня 2019 року, протягом іншого періоду дорівнює 0);

рв — коригуючий коефіцієнт для високоактивних відходів, наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

рнс — коригуючий коефіцієнт для середньоактивних та низькоактивних відходів, наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

С1нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С1в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С2нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

С2в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

V1нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V1в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Інші платники податку — суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислюються платниками податку виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок податку, наведених у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу, та пропорційно строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

S зберігання = N × V × Т зберігання,

де 8 зберігання — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислена за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, у гривнях з копійками;

N — ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, наведена у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу;

V — фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

Т зберігання — кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

249.1. Розрахунок екологічного податку здійснюється самостійно платниками щокварталу (крім тих, які визначені пунктом 240.2 ПК України) на основі:

— фактичних обсягів викидів забруднюючих речовин у тоннах (т);

— обсягів скиду забруднюючих речовин у тоннах (т);

— обсягів відходів у тоннах (т);

— обсягів відходів в одиницях обладнання та приладів (од.).

— обсягів відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання у сантиметрах кубічних (см3);

— обсягів відходів у вигляді радіоактивних відходів (крім відходів, поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) у метрах кубічних (м3);

— обсягів електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій) у кВт/год (кВт/год);

— вартості (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання у гривнях з копійками;

— ставок податку за одиницю бази оподаткування (у гривнях з копійками з округленням до двох десяткових знаків);

— коригуючих коефіцієнтів.

Дані, на основі яких розраховується податкове зобов’язання, мають бути підтвердженими первинними документами бухгалтерського обліку.

Податкові агенти здійснюють обрахунок самостійно щокварталу, виходячи із фактичних обсягів реалізованого палива та відповідних ставок податку в поточному році.

При обчисленні податкового зобов’язання з екологічного податку слід зважати на підрозділ 5. Особливості застосування ставок акцизного збору та екологічного податку розділу 20 ПК України, а саме:

— з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК;

— з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК;

— з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК.

249.2. Для цілей визначення податкового зобов’язання щодо екологічного податку платники зобов’язані визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

Для інших цілей загальна сума екологічного податку — ЕП (у гривнях), яка підлягає сплаті, визначається платниками екологічного податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ПК України за формулою:

ЕП = Пвс + Пс + Прв + АЕС + S,

де Пвс — сума податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.3 ПКУ;

Пс — сума податку за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.5 ПКУ;

Прв — сума податку за розміщення відходів (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.6 ПКУ;

AEC — сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.7 ПКУ;

S — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.8 ПКУ

Платниками до уваги беруться лише ті види забруднень, що є наявними/характерними відповідно до специфіки їх господарської діяльності.

Заокруглення значень показників обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення відходів здійснюється до трьох десяткових знаків за загальновстановленими правилами. Сума нарахованого податкового зобов’язання за кожним об’єктом оподаткування записується в податкову декларацію та додатки до неї з відповідним округленням до двох десяткових знаків за загальновстановленими правилами[304].

249.3. Якщо платник податку викидає в атмосферне повітря забруднюючі речовини в кількості n, то формула розрахунку суми податку за викиди буде мати такий вигляд:

Пвс = Пвс1 + Пвс2 + Пвс3 +… + Пвсn = М1 × Нn1 + М2 × Нn2 + М3 × Нn3 +… + Мn × Нnn,

де — М1, М2, М3… Мn — фактичні обсяги викидів відповідних 1, 2, 3…n забруднюючих речовин платником податку в тоннах (т);

Нn1, Нn2, Нn3… Нnn — ставки податку в поточному році (згідно зі статтею 243 ПКУ) за тонну 1, 2, 3…n забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

Підставою для розрахунку податкового зобов’язання будуть показники проінвентаризованих та пропаспортизованих (висновки СЕЗ, територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів) стаціонарних джерел забруднення з урахуванням фактичних викидів. Дані про фактичні обсяги викидів забруднюючих речовин вказуються на основі даних первинної документації бухгалтерського обліку, зокрема журналів обліку за формами ПОД-1 «Журнал обліку стаціонарних джерел забруднення та їх характеристик», ПОД-2 «Журнал обліку виконання заходів з метою охорони атмосферного повітря», ПОД-3 «Журнал обліку роботи газоочисних та пиловловлюючих установок».

У разі відсутності у суб'єкта господарювання дозволу на викиди із зазначенням назв забруднюючих речовин він може самостійно їх визначати для заповнення декларації.

У випадку, якщо стаціонарне джерело забруднення — це промислова, сільськогосподарська, будівельна та інша техніка, для роботи двигунів якої використовується бензин або газойлі (паливо дизельне), назви та обсяги викидів забруднюючих речовин можна визначити на основі Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженої наказом Держкомстату від 13.11.2008 р. № 452.

У разі встановлення податковими органами заниження податкового зобов’язання до суб’єкта господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, закріплені в ст. 123 ПК України.

У ПК України не передбачено санкцій за понаднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря[305]. Але якщо такі викиди мають місце, суб’єкт, який їх допустив, відшкодовує державі збитки, які розраховуються на основі методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» № 639 від 10.12.2008 р.

Порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (викиди без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення) тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до ст. 78 Кодексу про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 р.

Сума податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, розраховується у додатку 1 до Декларації (по кожному джерелу забруднення) та переноситься (сумарне значення всіх додатків 1) до рядка 1.1.1 Декларації та враховується у рядку 1.1 Декларації[306].

249.4. Розрахунок суми податку здійснюється, виходячи з кількості фактично реалізованого (фактично ввезеного на митну територію України) пального та його виду на підставі ставок податку (наведені в ст. 244 ПК України, для виробників пального ставки — п. 244.1, для імпортерів — п. 244.2) за ці викиди. Сума податку визначається окремо за кожним видом палива за формулою:

Пвп = Пвп1 + Пвп2 + Пвп3 +… + Пвпn = М1 × Нn1 + М2 × Нn2 + М3 × Нn3 +… + Мn × Нnn,

де — М1, М2, М3… Мn — кількість фактично реалізованого (ввезеного на митну територію України) палива відповідних видів 1, 2, 3…п у тоннах;

Нn1, Нn2, Нn3… Нnn — ставки податку в поточному році за тонну 1, 2, 3, n-го виду палива у гривнях з копійками.

Дані про кількість фактично реалізованого пального можна отримати з форм, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

Слід зазначити, що одиницями виміру бази оподаткування є тонни, тобто одиниці маси, а фактична витрата палива може вимірюватися як в одиницях маси — тоннах, так і в одиницях об’єму — літрах.

Для правильного обчислення суми збору платники повинні перевести величину фактично реалізованого палива (літри) в одиниці маси (тонни). Маса нафти або нафтопродуктів визначається за формулою:

M = V × у,

де M — маса нафти або нафтопродукту, т;

V — об’єм нафти або нафтопродукту за певної температури вимірювання рівня, тис. м3 / тис. л;

у — густина нафти або нафтопродукту за тією самою температурою вимірювання рівня, кг/м3.

Отже, для переведення величини фактичного обсягу палива (літрів) в одиниці маси (тонни) враховується такий показник, як густина.

Найменування нафтопродуктів, густина, температура, об’єм та загальна маса нафтопродуктів обов’язково повинні зазначатися в товарно-транспортній накладній, до якої за вимогою покупця додається паспорт якості нафтопродукту.

Таким чином, при обчисленні суми податку податкові агенти, які ведуть облік пального в одиницях об’єму — літрах, повинні перевести величину фактичних витрат палива (літри) в одиниці маси (тонни) з урахуванням густини нафтопродукту, зазначеної в товарно-транспортній накладній або паспорті якості нафтопродукту.

При придбанні палива (бензину, дизельного пального, зрідженого нафтового газу, стисненого природного газу) не за масою, а за об’ємом та за відсутності сертифіката на партію палива для обчислення податку визначити обсяги використаного пального у тоннах платники можуть згідно з Методикою № 452, що затверджена Держкомстатом України від 13.11.2008 р. Даною Методикою № 452 наведено такі коефіцієнти переведення величини фактичних витрат палива (літрів) у вагові одиниці (тонни):

— для бензину — 0,74 кг/л;

— для газойлів (дизельного палива) — 0,85 кг/л;

— для газу скрапленого — 0,55 кг/л;

— для газу стисненого — 0,59 кг/м3.

249.5. Якщо платник податку скидає у водні об'єкти забруднюючі речовини в кількості п, то формула розрахунку суми податку за скиди буде мати такий вигляд:

Пс = Пс1 + Пс2 + Пс3 +… + Псn = Мл1 × Нn1 × Кос + Мл2 × Нn2 × Кос + Мл3 × Нn3 × Кос +… + Мл х Нп х Кос,

де — Мл1, Мл2, Мл3… Млn — обсяги скидів платником податку у водні об’єкти забруднюючих речовин виду 1, 2…, n у тоннах, (т);

Нn1, Нn2, Нn3… Нnn — ставки податку (згідно зі статтею 245), у гривнях з копійками.

Кос — коригуючий коефіцієнт.

Дані про фактичні скиди вказуються на підставі форм первинної документації, зокрема журналів обліку за формами ПОД-11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями», ПОД-12 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами», ПОД-13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються».

У випадку наднормативних скидів[307] платником екологічно забруднюючих речовин у водні об’єкти коригуючий коефіцієнт для обрахунку штрафів за понаднормоване забруднення ПК України не передбачений.

Але якщо такі скиди мають місце, суб’єкт, який їх допустив, відшкодовує державі збитки, які розраховуються на основі методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» від 20.07.2009 р. № 389.

Відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х (ст. 60) порушення правил водокористування тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

249.6. Якщо платник податку розміщує «-кількість видів відходів, то формула розрахунку суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), буде мати такий вигляд:

Прв = Прв1 + Прв2 + Прв3 +… + Првn = Нn1 × Мл1 × Кт × Ко + Нn2 × Мл2 × Кт × Ко + Нn3 × Мл3 × Кт × Ко +… + Нnn × Млn × Кт × Ко,

де — Мл1, Мл2, Мл3… Млn — обсяги скидів платником податку у водні об’єкти забруднюючих речовин виду 1, 2…, n у тоннах, (т);

Нn1, Нn2, Нn3… Нnn — ставки податку (згідно зі статтею 245), у гривнях з копійками.

Кт, Ко — коригуючі коефіцієнти.

Фактичні обсяги розміщених відходів вказуються на підставі матеріально-сировинних балансів виробництва та даних типової форми № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів та тари» (затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 07.07.2008 р. № 342).

Для розрахунку фактичних обсягів розміщення відходів у тоннах, як передбачено в додатку 4 до Податкової декларації екологічного податку, можна користуватися Постановою КМ України «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» від 10.12.2008 р. № 1070.

У випадку поналімітного розміщення відходів платником податку в ПКУ не передбачено застосування коригуючого коефіцієнту до ставок. Але іншими нормативно-правовими актами передбачаються відповідні санкції.

Відповідно до ст. 43 ЗУ «Про відходи» підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, яка розраховується відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» від 27.10.1997 р. № 171.

Відповідно до ст. 82. Кодексу про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються за формулою:

АЕС= Оп×Н + (рнс×С1нс×V1нс+рв×C1в×V1в)+ 1/32(рнс×С2нс×V2нс+рв×С2в×V2в),

де АЕС — сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

Оn — фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за календарний квартал експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт/год;

Н — ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій;

1/32 — коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до 1 квітня 2009 р. радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011 р. до 1 квітня 2019 р., протягом іншого періоду дорівнює 0);

рнс, рв — коригуючі коефіцієнти, наведені у пункті 247.3 ПК, їх застосування обґрунтоване у коментарі до пункту 247.2 ПК України;

С1нс — собівартість зберігання 1 кубічного метра (1 кубічного сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний квартал, гривень з копійками;

С1в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний квартал, гривень з копійками;

С2нс — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

С2в — собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

V1нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за календарний квартал, кубічних метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V1в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, куб. метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2нс — фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2в — фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Дані про фактичний обсяг радіоактивних відходів вказуються на підставі звітності, форми якої розробляються і затверджуються Державним комітетом з ядерного регулювання.

Інші платники податку — суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

Доцільним буде зазначити, що норми статті 249.7 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ Тому наведемо ситуації з практики оподаткування, які будуть корисними для платників податків при обчисленні суми податку.

Якщо суб’єкт господарювання за звітний квартал сплатив екологічний податок за придбані джерела іонізуючого випромінювання і в наступних кварталах їх не придбаває, то податкову декларацію слід подавати, адже вона складається наростаючим підсумком[308].

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений строк, обчислюються платниками — виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок (п. 248.1 ПК України) та пропорційно до строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

Sзберігання = N × V × Тзберігання,

де Sзберігання — сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений тимчасовими умовами ліцензії строк, обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

N — ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (наведена у п. 248.1 ПК України);

V — фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, кубічних метрів (кубічних сантиметрів — для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

Тзберігання — кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк, що рахується від 1 травня 2009 р. на підставі звітності за звітний квартал про фактичні обсяги радіоактивних відходів[309].

Стаття 250. Порядок подання податкової звітності та сплати податку

250.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

250.2. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації:

250.2.1. за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах — за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів;

250.2.2. за паливо, реалізоване податковими агентами, — за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку в органах державної податкової служби;

250.2.3. за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк — за місцем перебування платника на податковому обліку в органах державної податкової служби.

250.3. Орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.4. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб’єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, у результаті діяльності яких утворилися, утворюються або можуть утворитися радіоактивні відходи та які тимчасово зберігають такі відходи понад установлений особливими умовами ліцензії строк, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.5. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти перераховують суми податку, що справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

250.6. Платники податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, перераховують суми податку до державного бюджету, які використовуються відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. За рішенням платника податку сума податку може сплачуватися щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду.

250.7. Звітність про фактичні обсяги радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал (включаючи вже накопичені до 1 квітня 2009 року), та фактичні обсяги радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, погоджується територіальними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України та територіальними органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки. Вимоги щодо строків подання та змісту зазначеної звітності встановлюються особливими умовами ліцензії. Копії звітності подаються платниками податків разом з податковою декларацією.

250.8. Якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до органу державної податкової служби, в якому таке підприємство, установа, організація або громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних податкових декларацій.

250.9. Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов’язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

250.10. У разі якщо:

250.10.1. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах кількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) різні), то такий платник податку зобов’язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцем розташування стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів податкову декларацію щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта окремо;

250.10.2. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) один і той самий), то такий платник податку може подавати до відповідного органу державної податкової служби одну податкову декларацію податку за такі джерела забруднення;

250.10.3. платник податку перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста (зазначається код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), за місцем перебування платника податку на податковому обліку (міської ради).

250.11. Контроль за тимчасовим зберіганням радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк здійснюється органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки та державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

250.12. Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням територіальні заклади державної санітарно-епідеміологічної служби та територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів радіоактивних відходів.

Стаття 250. У даній статті закріплюється порядок подання податкових декларацій та сплати екологічного податку його платниками та податковими агентами. Відповідно до п. 35.3 та п. 31.3. ПК України порядок та строк сплати податку та збору встановлюється для кожного податку окремо.

Нижче наведено блок-схему процесу виникнення податкового обов’язку. Дана схема є уніфікованою і може бути застосована для кожного податку чи збору. У ній покроково описано всі дії, які має виконати платник податку з моменту виникнення податкового обов’язку і до моменту його виконання з визначенням термінів і посиланням на відповідні пункти та статті ПК.

Рис. 250.1. Блок-схема процесу виконання податкового обов’язку

(п. 36.1. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у порядку і строки, визначені ПК, законами з питань оподаткування чи митної справи).

250.1. Визначення базового податкового (звітного) періоду наведено в п. 33.3. Для екологічного податку цим періодом є квартал (вид податкового періоду див. пп. 34.1.2 ПК).

250.2. У даному пункті наведені терміни подання податкової декларації та терміни сплати податку до бюджету, вони узгоджуються з пп. 49.18.2 ПК. Визначення податкової декларації надано в п. 46.1 ПК.

Форму податкової декларації екологічного податку затверджено наказом «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку» № 1010 від 24.12.2010 р. Відповідно до вказаного наказу до податкової декларації додаються додатки 1–7, які є її невід'ємною частиною.

— Додаток 1. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення.

— Додаток 2. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення.

— Додаток 3. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти.

— Додаток 4. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

— Додаток 5. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені).

— Додаток 6. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів і сплачується за придбання джерел(а) іонізуючого випромінювання.

— Додаток 7. Розрахунок податкового зобов’язання з екологічного податку, що справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

У разі відсутності у платника відповідних об’єктів оподаткування відповідні додатки не додаються, а рядки Податкової декларації прокреслюються. Податкова декларація, до якої додаються додатки 5, 6 або 7, подається разом з копією звітності, передбаченою пунктом 250.7 ПК України.

У листі ДПА від 05.09.2011 р. № 23837/7/15-2117 зазначається, що контроль за сплатою екологічного податку податковими агентами, які здійснюють ввезення палива на митну територію України, будуть здійснювати митні органи.

При поданні податкової декларації та сплаті податку слід зважати на п. 49.20 ПК (про перенесення граничного строку подання декларації, причому у зв'язку з цим зміна строку сплати податку чи збору забороняється п. 31.3, ст. 32.), п. 49.3 (б) (про право надсилання податкової декларації поштою), 49.3 (в) (про право подання податкової декларації засобами електронного зв’язку у електронній формі).

Відповідно до ст. 31.1 податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Платники несуть відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати, а також за правильність складання і своєчасність подання податкових декларацій до органів державної податкової служби, що передбачає, зокрема, за порушення порядку подання податкової декларації (за кожне неподання або несвоєчасне подання в установлені строки) стягнення штрафу (п. 120 ПКУ), також штраф стягується за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків (ст. 126, 127). Разом з тим у разі порушення встановлених строків сплати податкового зобов'язання стягується пеня відповідно до глави 12 розділу 2 ПКУ.

Відповідно до ст. 50 ПК України платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2[310] ПК України:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку (дана сума нараховується платником самостійно та відображається у податковій декларації екологічного податку та додатках до неї);

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку дана сума нараховується платником самостійно та відображається в податковій декларації екологічного податку та додатках до неї).

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Це правило не поширюється на випадки, встановлені ст. 177 ПК України.

250.2.1, 250.2.2. Дані пункти ПК закріплюють сплату екологічного податку на тій території, на якій відбувається забруднення навколишнього природного середовища. Це обумовлено тим, що частина від надходжень екологічного податку до бюджету (закріплено Бюджетним кодексом) надходить до спеціального фонду місцевих бюджетів (до фонду охорони навколишнього природного середовища) і ці ресурси мають бути джерелами фінансування територіальних потреб з охорони навколишнього природного середовища.

Зазначимо, що норми статті 250.2.1, 250.2.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, механізм сплати екологічного податку за місцем розташуванням джерел забруднення полягає в наступному. За місцем знаходження об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів органи ДПС ставлять на облік юридичну особу, що їх створила (головне підприємство), і зараховують її до категорії платників окремого податку — екологічного податку. Рішення про таке зарахування приймається на підставі реєстраційної заяви або податкової декларації, поданих платником податку до відповідного органу державної податкової служби, або за результатами документальної перевірки, проведеної органами державної податкової служби. Податкова звітність складається, подається та податок сплачується платником (головним підприємством) за місцезнаходженням об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів[311].

250.2.3. Не важливим є місце сплати екологічного податку суб’єктами, вказаними в даному пп. ПК, адже 100 % коштів від його надходження надходять до Державного фонду поводження з радіоактивними відходами в складі Державного бюджету.

250.3, 250.4. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку. Щоквартально органами ДПС проводиться звірка переліків суб’єктів, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, за розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Переліки надходять від територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів обласних, у м. Києві, Севастополі, АР Крим, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки. При виявленні розбіжностей у даних вживаються заходи для залучення платників до оподаткування, у разі неможливості притягнення платника до оподаткування надаються висновки з переліками підприємств, установ, організацій, у яких виявлені порушення до управлінь контрольно-перевірочної роботи. У переліку зазначається: назва підприємства, установи, організації (прізвище, ім'я та по батькові громадянина — суб’єкта господарювання); місцезнаходження (місце проживання громадянина — суб’єкта господарювання); ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ, податковий або ідентифікаційний номер відповідно, до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; номер ліцензії із зазначенням строку її дії (якщо така видана).

250.5. Органи Держказначейства здійснюють розподіл коштів відповідно до п. 51 розділу VI. «Прикінцеві та перехідні положення» та п. 10 ч. 2 ст. 69 (починає діяти з 2014 р.) Бюджетного кодексу України № 2456-VI від 08.07.2010 р. у таких пропорціях:

1) до спеціального фонду державного бюджету:

— у 2011–2012 роках — 30 %;

— у 2013 році — 53 відсотки, з них 33 % зі спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

— з 2014 року — 65 %, з них 50 % зі спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) до спеціального фонду місцевих бюджетів:

— у 2011–2012 рр. — 70 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 50 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 20 %, бюджетів Києва та Севастополя — 70 %;

— у 2013 році — 47 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 33,5 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 13,5 %, бюджетів Києва та Севастополя — 47 %;

— з 2014 року — згідно з п. 10 ч. 2 ст. 69 БК України: 35 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів — 25 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим — 10 %, бюджетів міст Києва та Севастополя — 35 %.

250.6. У даній статті закріплюється право на сплату суми податку за рішенням платника податку щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду. Причому податковий (звітний) період та строк подання декларації не змінюються.

250.7. Звіти, вказані в даній статті, формуються відповідно до наказу Державного комітету ядерного регулювання України «Про затвердження вимог до періодичності та змісту звітів, що надаються ліцензіатами у сфері використання ядерної енергії» від 16 жовтня 2006 року № 162.

250.8. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку, див. коментар до п. 250.4, 250.5.

250.9. Слід зазначити, що дана норма стосується суб’єктів господарювання, які в минулих звітних періодах мали об’єкти оподаткування. Суб’єкти господарювання (у тому числі новостворені), які в минулих звітних періодах не здійснювали викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів та з початку звітного року не планують мати об’єктів обчислення екологічного податку, заяву про відсутність об’єкта обчислення екологічного податку не подають[312].

Типової форми (заяви) про відсутність у платника об’єкта обчислення екологічного податку, яку платник податку повинен подавати до органів ДПС, не передбачено, тому вона складається в довільній формі[313].

Дана норма застосовується, якщо платник цілий календарний рік не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів. Але якщо платник у першому, в другому або в третьому кварталі подав декларацію і сплатив податок, то в будь-якому наступному податковому (звітному) періоді та до кінця звітного календарного року, протягом яких не буде здійснювати експлуатацію джерела забруднення та відповідні викиди, скиди та розміщення відходів, то такий платник повинен складати та подавати податкову декларацію за відповідні податкові (звітні) періоди наростаючим підсумком (за півріччя, 9 місяців, рік) за правилами, встановленими розділом 8 ПК України.

250.10.1, 250.10.2. Механізм сплати податку за місцем фактичного розміщення джерела забруднення та спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів забезпечить спрямування надходжень сум податку до фондів у складі місцевих бюджетів і сприятиме посиленню контролю з боку місцевих органів влади за здійсненням природоохоронних заходів, а також стимулюватиме забруднювачів навколишнього природного середовища до виконання природоохоронних заходів.

250.10.3. Даний пункт закріплює право платника податку в місті з районним поділом подати одну податкову декларацію за викиди, скиди та/ або розміщення відходів з різних джерел, оскільки неважливо, в якому районі міста платник сплатив податок, адже податок у відповідній пропорції надійде до єдиного місцевого бюджету.

250.11, 250.12. Дані статті ПК призначені для контролю за повнотою та правильністю обчислення об’єктів оподаткування.

Залучення органами ДПС до перевірок фахівців з територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби обумовлено специфікою екологічного податку, без спеціальної освіти та кваліфікації неможливо перевірити правильність обчислення об’єкта та бази оподаткування.

РОЗДІЛ IX РЕНТНА ПЛАТА ЗА ТРАНСПОРТУВАННЯ НАФТИ І НАФТОПРОДУКТІВ МАГІСТРАЛЬНИМИ НАФТОПРОВОДАМИ ТА НАФТОПРОДУКТОПРОВОДАМИ, ТРАНЗИТНЕ ТРАНСПОРТУВАННЯ ТРУБОПРОВОДАМИ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ТА АМІАКУ ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ

Стаття 251. Платники рентної плати

251.1. Платниками рентної плати є суб’єкти господарювання, які експлуатують об'єкти магістральних трубопроводів та надають (організовують) послуги з транспортування (переміщення) вантажу трубопроводами України.

251.2. Платником рентної плати за транзит природного газу територією України є уповноважений Кабінетом Міністрів України суб’єкт господарювання, який надає (організовує) послуги з його транзиту територією України.

251.1. Згідно з п. 14.1.215 ст. 14 розділу I цього Кодексу визначені такі види рентної плати: рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, рентна плата за транспортування нафти магістральними нафтопроводами територією України, рентна плата за транспортування нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами територією України, рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності магістрального трубопровідного транспорту визначені Законом України від 15.05.1996 р. № 192 «Про трубопровідний транспорт» та Законом України від 12.07.2001 р. № 2665-ІІІ «Про нафту і газ». Згідно з нормами цих законів магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України.

Деякі терміни, які вживаються у ст. 251.1, визначені у ст. 14 розділу I цього Кодексу: «рентна плата» (п. 14.1.215), «платник рентної плати» (п. 14.1.149), «вантаж» (п. 14.1.21), а окремі — у значенні, наведеному у ст. 1 Закону України від 15.05.1996 р. № 192 «Про трубопровідний транспорт» та ст. 1 розділу I Закону України від 12.07.2001 р. № 2665-III «Про нафту і газ»:

— магістральний трубопровід — технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

— транспортна послуга — виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки;

— транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами — переміщення відповідно до укладених угод магістральними трубопроводами територією України між прикордонними пунктами приймання та здавання або на перевалювальні комплекси нафти, газу та продуктів їх переробки, що надійшли з території інших держав і призначені для споживачів за межами України, а також переміщення магістральними трубопроводами нафти, газу та продуктів їх переробки, пов’язане з наданням послуг з тимчасового їх зберігання або переробки на території України з подальшим переміщенням за її межі;

— внутрішня транспортна послуга — переміщення територією України нафти і газу та продуктів їх переробки як власного виробництва, так і тих, що надійшли з інших країн для задоволення потреб споживачів України.

Главою 32 Господарського кодексу України[314] встановлено, що перевезення вантажів — це господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, у тому числі й транспортування продукції трубопроводами. Водночас таким базовим законом, як Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу»[315] визначено, що транспортування природного газу — господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу трубопроводами з метою його подальшого зберігання, розподілу або доставки безпосередньо споживачам та замовникам, крім транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами).

Господарським кодексом України до допоміжних видів діяльності, пов’язаних з перевезенням вантажу, віднесено транспортну експедицію.

З огляду на викладене, платниками рентної плати визнаються суб’єкти господарювання, які експлуатують об’єкти магістральних трубопроводів, а також суб’єкти, що надають відповідні транспортно-експедиційні послуги під час транзитного транспортування газу територією України.

Стаття 252. Об’єкт оподаткування

252.1. Для нафти та нафтопродуктів об’єктом оподаткування є їх фактичні обсяги, що транспортуються територією України у податковому (звітному) періоді.

252.2. Для природного газу та аміаку об’єктом оподаткування є сума добутків відстаней відповідних маршрутів їх транспортування (переміщення), узгоджених між платником рентної плати та замовником на відповідний податковий (звітний) період, на обсяги природного газу та аміаку, транспортованих (переміщених) кожним маршрутом транспортування.

252.1. Статтею 1 розділу I Закону України від 12.07.2001 р. № 2665-III «Про нафту і газ» визначено термін «нафта» — це корисна копалина, що являє собою суміш вуглеводнів та розчинених у них компонентів, які перебувають у рідкому стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20 °C), і є товарною продукцією.

Нафтопродукт — продукт, отриманий під час перероблення нафти, газового конденсату або їх суміші, за винятком продуктів нафтохімії.

Поняття «обсяг вантажу» визначено п. 14.1.127 ст. 14 розділу I цього Кодексу як обсяг за договором між перевізником та вантажовідправником.

За договором транспортування трубопровідним транспортом, переміщення здійснюється у вигляді єдиного технологічного процесу, заснованого на природних властивостях нафти (газу тощо) як сировини, і всі технологічні операції з переміщення здійснюються в єдиній статичній системі трубопроводів. У цьому договорі особливе значення мають технологічні операції, у тому числі операції з обліку нафти та нафтопродуктів.

Облік нафти та нафтопродуктів проводять засобами контролю згідно з чинними інструкціями (Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінтрансзв’язку та Держспоживстандарта від 20.05.2008 № 281/171/578/155). Відповідно до норми п. 4.2.1 зазначеної Інструкції облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту ведеться в одиницях маси.

Поняття «податковий період» визначено у ст. 33 розділу I цього Кодексу.

252.2. Для природного газу та аміаку об’єктом оподаткування є сума добутків відстаней відповідних маршрутів їх транспортування (переміщення), узгоджених між платником рентної плати та замовником на відповідний податковий (звітний) період, на обсяги природного газу та аміаку, транспортованих (переміщених) кожним маршрутом транспортування.

Газ — корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20 €С) і є товарною продукцією (термін вживається у такому значенні відповідно до ст. 1 розділу I Закону України від 12.07.2001 р. № 2665-ІІІ «Про нафту і газ»).

Аміак рідкий технічний, згідно з ГОСТом 6221-90, відповідає таким технічним характеристикам: масова частка аміаку не менше 99,9 % (марка А); 99,6 % (марки Ак, Б), масова частка азоту не менше 82 %.

При обчисленні рентної плати за транспортування природного газу та аміаку об’єктом оподаткування є сума добутків обсягів транспортованих вантажів природного газу або аміаку на відповідну відстань, згідно з узгодженими маршрутами транспортування:

де Аі — обсяги транспортованих вантажів природного газу (тис. м3) або аміаку (т);

Ві — відстань відповідних маршрутів їх транспортування;

n — кількість маршрутів транспортування.

Поняття «відповідний маршрут», «маршрут транспортування» визначені у п. 14.1.33 та 14.1.110 ст. 14 розділу І цього Кодексу.

Платник рентної плати визначений пп. 251.1 та 251.2 цього Кодексу.

Стаття 253. Ставки оподаткування

253.1. Ставки оподаткування:

253.1.1. 1,67 гривні за транзитне транспортування 1000 куб. метрів природного газу за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування;

253.1.2. 4,5 гривні за транспортування однієї тонни нафти магістральними нафтопроводами;

253.1.3. 4,5 гривні за транспортування однієї тонни нафтопродуктів магістральними нафтопродуктоводами;

253.1.4. 5,1 гривні за транзитне транспортування однієї тонни аміаку за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування.

253.2. У разі зміни тарифів до ставок рентної плати застосовується коригуючий коефіцієнт, який обчислюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, крім ставки рентної плати за транзитне транспортування природного газу.

Специфіка державного регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання, що надають послуги з транспортування із застосуванням засобів трубопровідного транспорту, полягає у тому, що послуги з:

— транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

— транспортування природного газу трубопроводами та його розподіл;

— зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами), є послугами, які надаються в умовах природної монополії — стану товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)[316].

За вказаних обставин розмір ставки рентної плати, яка входить до тарифу з надання відповідних послуг, є величиною економічного компромісу між споживчою вартістю послуги та очікуваною дохідністю відповідного виду господарської діяльності, яка визначається під час затвердження тарифів національними комісіями регулювання природних монополій, за відповідними затвердженими методиками.

Стаття 254. Порядок обчислення податкових зобов’язань та строк сплати

254.1. Базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному місяцю.

254.2. Платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов’язань з рентної плати.

254.3. Сума податкових зобов’язань з рентної плати обчислюється як добуток відповідного об’єкта оподаткування, визначеного у статті 252 цього Кодексу, на відповідну ставку оподаткування, визначену у статті 253 цього Кодексу, та з урахуванням коригуючого коефіцієнта, визначеного в установленому порядку.

254.4. Податковий розрахунок з рентної плати за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подається платником рентної плати органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.

254.5. Сума податкових зобов’язань з рентної плати за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, сплачується платником рентної плати за місцем його податкової реєстрації авансовими платежами щодекади (15, 25 числа поточного місяця, 5 числа наступного місяця) виходячи з:

254.5.1. фактичних обсягів природного газу та аміаку і відстані відповідних маршрутів їх транспортування територією України у відповідних декадах місяця;

254.5.2. фактичних обсягів нафти і нафтопродуктів, що транспортуються територією України у відповідних декадах місяця.

254.6. Визначена у податковому розрахунку за відповідний податковий (звітний) період сума податкових зобов’язань з рентної плати з урахуванням фактично сплачених авансових платежів вноситься платниками рентної плати до державного бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім календарним днем граничного строку подання такого розрахунку.

254.7. На суму податкових зобов’язань з рентної плати, що нарахована платником рентної плати за податковий (звітний) період, але не сплачена протягом 10 календарних днів, що настають за останнім календарним днем граничного строку подання податкового розрахунку, нараховується пеня в порядку, встановленому розділом II цього Кодексу.

Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами.

Статтею 9 розділу І цього Кодексу рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (пп. 9.1.7) віднесено до загальнодержавних податків та зборів.

Частиною 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України віднесено до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Потрібно зазначити, що до Податкового кодексу України перенесено діючі до його прийняття норми щодо справляння рентних платежів. Проте необхідно звернути увагу, що на відміну від діючих норм введено коригуючий коефіцієнт до ставок рентної плати у разі зміни тарифів, крім ставки рентної плати за транзитне транспортування природного газу.

Звітний (податковий) період для рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України дорівнює календарному місяцю (при цьому щодекади сплачуються авансові внески).

254.2. Статтею 251 розділу ІХ платниками рентної плати визначено суб’єктів господарювання, які експлуатують об’єкти магістральних трубопроводів та надають (організовують) послуги з транспортування (переміщення) вантажу трубопроводами України (пп. 251.1).

Платником рентної плати за транзит природного газу територією України є уповноважений Кабінетом Міністрів України суб’єкт господарювання, який надає (організовує) послуги з його транзиту територією України (пп. 251.2).

Статтею 36 Податкового кодексу України визначається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і в строки, визначені податковим та митним законодавством.

Цією самою статтею визначено, що податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором і є безумовним та першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов’язку здійснюється платником податків самостійно.

Згідно з підп. 254.2 платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов’язань з рентної плати.

254.3. Суб’єкти господарювання, які експлуатують об’єкти магістральних трубопроводів, що надають послуги з транспортування нафти і нафтопродуктів, транзитного транспортування природного газу та аміаку, розрахунок суми податкових зобов’язань з рентної плати за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, обчислюють як добуток відповідного об’єкта оподаткування на відповідну ставку оподаткування, з урахуванням коригуючого коефіцієнта.

Статтею 252 розділу IX Податкового кодексу України визначено об’єкти оподаткування:

— для нафти та нафтопродуктів — фактичні обсяги, що транспортуються територією України у податковому (звітному) періоді;

— для природного газу та аміаку — сума добутків відстаней відповідних маршрутів їх транспортування (переміщення), узгоджених між платником рентної плати та замовником на відповідний податковий (звітний) період, на обсяги природного газу та аміаку, транспортованих (переміщених) кожним маршрутом транспортування.

У статті 253 розділу IX Податкового кодексу України визначено ставки оподаткування:

— 1,67 гривні — за транзитне транспортування 1000 куб. метрів природного газу за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування (пп. 253.1.1);

— 4,5 гривні — за транспортування однієї тонни нафти магістральними нафтопроводами (пп. 253.1.2);

— 4,5 гривні — за транспортування однієї тонни нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами (пп. 253.1.3);

— 5,1 гривні — за транзитне транспортування однієї тонни аміаку за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування (пп. 253.1.4).

У разі зміни тарифів на транспортування до ставок рентної плати пп. 253.2 передбачається застосування коригуючого коефіцієнта, який обчислюється у порядку, встановленому КМУ, крім ставки рентної плати за транзитне транспортування природного газу.

254.4. Платник податків відповідно до обов’язків, покладених на нього у ст. 16 Податкового кодексу України, зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів у строки та в обсягах, визначених податковим законодавством.

Підпунктом 254.4 визначено, що розрахунок суми податкових зобов’язань з рентної плати за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, затвердженою ДПА України, подається платником органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду (окремо за кожний місяць).

Форму Податкового розрахунку з рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. № 1011, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 січня 2011 р. за № 81/18819.

254.5. Згідно з цим підпунктом суми податкових зобов’язань з рентної плати за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, вносяться платником за місцем його податкової реєстрації авансовими платежами щодекади (15, 25 числа поточного місяця, 5 числа наступного місяця), виходячи з:

— фактичних обсягів природного газу та аміаку і відстані відповідних маршрутів їх транспортування територією України;

— фактичних обсягів нафти і нафтопродуктів, що транспортуються територією України, у відповідних декадах місяця.

254.6. У ст. 31 розділу І Податкового кодексу України визначено загальні положення щодо строків сплати податків та зборів.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 розділу II цього Кодексу платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової звітності.

Сума податкових зобов’язань з рентної плати з урахуванням фактично сплачених авансових платежів, визначена у податковому розрахунку за відповідний податковий (звітний) період, вноситься (пп. 254.6) платниками рентної плати до державного бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім календарним днем граничного строку подання такого розрахунку.

254.7. Розділом ІІ Податкового кодексу України визначається порядок адміністрування податків та зборів, визначених у першому розділі цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового законодавства.

Так, ст. 111 розділу ІІ передбачається такий вид юридичної відповідальності, як фінансова, що застосовується переважно відповідними органами виконавчої влади.

Під час притягнення до фінансової відповідальності юридичних осіб передбачається застосування штрафних санкцій, штрафів та пені.

Стягнення пені (глава 9 розділу I «Загальні положення») є одним із інструментів забезпечення виконання зобов’язань у цивільних правовідносинах.

Пеня нараховується після закінчення визначених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу (пп. 129.1.1 ст. 129).

Кодексом установлено, що при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом.

Закінчується нарахування пені (пп. 129.3.1 ст. 129 розділу ІІ) у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань, або в інших випадках, передбачених пп. 129.3 ст. 129 розділу ІІ.

Цією самою статтею Податкового кодексу України встановлюється, що у разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Стаття 255. Контроль та відповідальність платників

255.1. Платник несе відповідальність за правильність обчислення рентної плати, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно із нормами цього Кодексу та інших законів України.

255.2. Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння рентної плати до бюджету здійснюють органи державної податкової служби.

255.1. У розділі І ст. 16 визначено загальні умови щодо обов’язків платників податків. Згідно з цими обов’язками платник повинен вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (п. 16.3), подавати до контролюючих органів у визначеному податковим та митним законодавством порядку декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п. 16.4), сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених податковим та митним законодавством (пп. 16.4.1).

Положеннями розділу ІХ передбачається, що суб’єкти господарювання, які експлуатують об’єкти магістральних трубопроводів, що надають послуги з транспортування нафти і нафтопродуктів, транзитного транспортування природного газу і аміаку, вносять за місцем податкової реєстрації суми зобов’язань з рентної плати за звітний (податковий) період — календарний місяць, авансовими платежами щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 5 числа наступного місяця).

Розрахунок суми податкових зобов’язань з рентної плати за звітний (податковий) період подається платником органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду (окремо за кожний місяць).

Сума податкових зобов’язань з рентної плати з урахуванням фактично сплачених авансових платежів вноситься (п. 254.6) платниками рентної плати до державного бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім календарним днем граничного строку подання такого розрахунку.

Відповідальність за правильність обчислення рентної плати, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків, згідно із нормами цього Кодексу та інших законів України, несе платник.

255.2. У статті 40 встановлено, що розділ II Податкового кодексу України визначає порядок адміністрування податків і зборів, встановлених у розділі I цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладене на контролюючі органи.

У пункті 61.1 статті 61 розділу II Податкового кодексу України приведено визначення терміна «податковий контроль» — це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно зі ст. 41 органи державної податкової служби визначено контролюючими органами щодо податків, які стягуються до бюджетів та державних цільових фондів.

Таким чином, контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою сплати рентної плати до бюджету здійснюють органи державної податкової служби.

Податковий контроль, відповідно до норм глави 5 розділу II цього Кодексу, здійснюватиметься шляхом:

— ведення обліку платників податків;

- інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів ДПС;

— перевірок і звірок згідно з вимогами Податкового кодексу України, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому іншими спеціальними законами, регулюючими відповідну сферу правовідносин;

- інших способів контролю, передбачених цим Кодексом.

РОЗДІЛ X РЕНТНА ПЛАТА ЗА НАФТУ, ПРИРОДНИЙ ГАЗ І ГАЗОВИЙ КОНДЕНСАТ, ЩО ВИДОБУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ

Стаття 256. Платники рентної плати

256.1. Платниками рентної плати (далі — платники) є суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих в установленому законодавством порядку.

256.1. Ключовою ознакою, що визначає приналежність суб’єкта господарювання до категорії платників рентної плати, є наявність майнових, у тому числі, але не виключно, зобов’язань, зумовлених набуттям таким суб’єктом майнових прав на користування нафтогазоносною ділянкою надр (родовищем), що засвідчуються відповідним спеціальним дозволом на користування надрами.

Відповідно до статті 13 Конституції України[317] обов’язок реалізації права власника від імені українського народу в межах визначених повноважень покладено на органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Частиною третьою статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»[318] визначено, що в порядку спеціального використання природні ресурси, як основні засоби, що забезпечують господарську діяльність, надаються суб’єктам цивільних відносин у володіння, користування або оренду на підставі спеціальних дозволів. Останні реєструються у встановленому законодавством порядку за плату, розмір якої переважно залежить від очікуваної економічної вигоди від залучення таких ресурсів у суспільне виробництво; а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

Статтями 13–16 Кодексу України про надра[319], що є базовим законом, який регулює гірничі відносини, встановлено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр складає спеціальні дозволи, згідно з якими їх власники набувають права користування визначеною у такому дозволі ділянкою надр (родовищем) шляхом (у формі) провадження господарської діяльності з:

— геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

— видобування корисних копалин у межах, визначених у таких дозволах.

Забезпечення принципу економічної обґрунтованості обов’язку власника спеціального дозволу виконувати функції платника рентної плати базується на набутому праві власності на видобуті корисні копалини. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 24 Кодексу України про надра користувачу надр надано право розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу. Специфіку реалізації майнових прав для вуглеводневої сировини визначено у частині другій статті 10 Закону України «Про нафту і газ»[320] — Закону, що регулює відносини, пов’язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, згідно з яким «нафта і газ, видобуті користувачем нафтогазоносних надр і повернуті в надра для зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню, належать користувачу нафтогазоносними надрами, якщо інше не передбачено Законом або угодою про умови користування нафтогазоносними надрами».

Стаття 257. Об’єкт оподаткування

257.1. Об’єктом оподаткування рентною платою є обсяг видобутої вуглеводневої сировини у податковому (звітному) періоді.

257.2. Об’єкт оподаткування рентною платою природного газу зменшується на обсяг рециркулюючого природного газу, який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв, що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин з дотриманням самостійно затверджених платником, відповідно до вимог ліцензійних умов, схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу.

257.1. Об’єкт оподаткування рентною платою за видобуті вуглеводні визначається обсягом видобутої вуглеводневої сировини як основного фізичного показника оцінки фінансового доходу в умовах як регульованого, так і відкритого сегментів ринку вуглеводнів.

257.2. Для окремої категорії обсягів видобутого природного газу, який у пункті 14.1.128 розділу І цього Кодексу визначено як «рециркулюючий газ»[321], визнання об’єктом оподаткування має специфіку. Природний газ, який видобутий на іншому, ніж тому, що застосовує сайклінг-технологію, родовищі корисних копалин, оподатковується на загальних підставах. Природний газ, що походить із зазначеного родовища, буде включеним до об’єкта оподаткування на останній, після завершення сайклінг-операцій, фазі розробки родовища.

Стаття 258. Ставки рентної плати

Ставки рентної плати встановлюються:

258.1. за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ):

258.1.1. видобутий у податковому (звітному) періоді, крім обсягів видобутого природного газу, що відповідають умові, передбаченій підпунктом 258.1.2 цього пункту:

у розмірі 237 гривень за 1000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу);

у розмірі 118,5 гривень за 1000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів, що повністю залягають на глибині понад 5000 метрів, на ділянках надр (родовищах) в межах території України;

258.1.2. видобутий у звітному періоді та реалізований платниками рентної плати за відповідними актами приймання-передачі у звітному податковому періоді, коли такий газ був видобутий, суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування ресурсу природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), що використовується для потреб населення, а також виробничо-технологічні витрати природного газу таких платників рентної плати, в обсязі, визначеному пропорційно до питомої ваги обсягів природного газу, реалізованого суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, в загальному обсязі природного газу, що підлягає оподаткуванню рентною платою, зменшеному на обсяг виробничо-технологічних витрат природного газу:

у розмірі 59,25 гривень за 1000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів, що повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, на ділянках надр (родовищах) в межах території України;

у розмірі 47,4 гривень за 1000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів, що повністю залягають на глибині понад 5000 метрів, на ділянках надр (родовищах) в межах території України;

у розмірі 11,85 гривень за 1000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів на ділянках надр (родовищах) в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України;

258.2. за нафту:

у розмірі 2141,86 гривні за одну тонну нафти, видобутої з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів;

у розмірі 792,54 гривні за одну тонну нафти, видобутої з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів;

258.3. за газовий конденсат:

у розмірі 2141,86 гривні за одну тонну газового конденсату, видобутого з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів;

у розмірі 792,54 гривні за одну тонну газового конденсату, видобутого з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів;

258.4. за додаткові обсяги нафти, природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату, видобуті внаслідок виконання інвестиційних проектів (програм), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах (далі — ділянки надр), на окремих діючих свердловинах після капітального ремонту, свердловинах, що відновлюються з числа ліквідованих, нових свердловинах чи групах свердловин, що розташовані на таких ділянках надр (далі — об’єкти ділянок надр), оподатковуються за ставкою нуль гривень за одиницю обсягу додаткового видобутку відповідної вуглеводневої сировини.

258.4.1. Перелік об’єктів ділянок надр, на яких реалізуються інвестиційні проекти (програми), визначається центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі.

258.4.2. Порядок відбору та затвердження інвестиційних проектів (програм), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, та контролю за їх виконанням визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економіки і торгівлі.

258.4.3. Центральний орган виконавчої влади з питань економіки і торгівлі здійснює щорічний моніторинг виконання інвестиційних проектів (програм). У разі встановлення цим органом невиконання зобов’язань, визначених інвестиційними проектами (програмами), інвестиційний проект (програма) зупиняється таким органом. При цьому рентна плата нараховується на загальних підставах у порядку, визначеному цим Кодексом, починаючи з 1 числа звітного періоду, у якому внаслідок щорічного моніторингу виявлено таке невиконання.

258.4.4. Додаткові обсяги вуглеводневої сировини, видобуті на ділянках надр, визначаються як різниця фактичних обсягів видобутку вуглеводневої сировини за звітний податковий період та середньомісячного фактичного обсягу видобутку вуглеводневої сировини на таких об’єктах протягом останніх дванадцяти місяців, що передували затвердженню інвестиційних проектів (програм).

258.4.5. Додаткові обсяги вуглеводневої сировини, видобуті на окремих діючих свердловинах після капітального ремонту, що розташовані на ділянках надр, базовим обсягом видобутку є середньомісячний фактичний обсяг видобутку протягом останніх дванадцяти місяців, що передували початку капітального ремонту.

258.4.6. Додаткові обсяги вуглеводневої сировини, видобуті з нових свердловин та відновлених з числа ліквідованих, що розташовані на ділянках надр, станом на дату набрання чинності цим Законом, визначаються протягом 10 (десяти) років з моменту введення свердловини в експлуатацію в обсязі фактичного видобутку.

258.4.7. Норми цього пункту поширюються на підприємства, частка держави у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше, господарські товариства, 25 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств.

Норми цього пункту поширюються на учасників договорів про спільну діяльність, відповідно до яких вартість вкладу підприємств, частка держави у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше, господарських товариств, 25 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств, складає 25 відсотків та більше загальної вартості вкладів учасників договорів про спільну діяльність.

Ставки рентної плати встановлюються окремо для кожного виду вуглеводневої сировини, що видобувається. Порівняні ціни на нафту сиру та газовий конденсат зумовили однакові величини ставок рентної плати для рідких вуглеводнів.

Диференціація ставок рентної плати за вуглеводневу сировину є відображенням величини очікуваної економічної вигоди від права розпорядження вуглеводневою сировиною. При цьому ставки рентної плати враховують вид вуглеводнів і умови державного регулювання на ринку споживання.

258.1.1. Ставки рентної плати за природний газ для суб’єктів господарювання, які реалізують природний газ за цінами, іншими ніж врегульовані вимогами статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу»95, встановлені у розмірі 118,5 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) для обсягів газу з покладів «понад 5 000 метрів, на ділянках надр (родовищах) у межах території України» та 237 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу).

Цим підпунктом визначено, що ставка рентної плати за природний газ у розмірі 237 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) має застосовуватися для родовищ природного газу з глибиною залягання покладів «до 5 000 метрів» як у межах території України, так і в межах «континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України».

258.1.2. Для суб’єктів господарювання, на яких поширюється сфера дії затверджених Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» (стаття 10) норм державного регулювання закупівельних цін на природний газ, що призначений для формування ресурсу для споживання населенням України, встановлено три категорії ставок рентної плати:

«у розмірі 59,25 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів, що повністю або частково залягають на глибині до 5 000 метрів, на ділянках надр (родовищах) у межах території України;

у розмірі 47,4 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів, що повністю залягають на глибині понад 5 000 метрів, на ділянках надр (родовищах) у межах території України;

у розмірі 11,85 гривень за 1 000 куб. метрів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) з покладів на ділянках надр (родовищах) у межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України».

Водночас підпунктом 258.1.2 визначено, що у випадку наявності реалізації природного газу за державними регульованими закупівельними цінами суб’єкти господарювання застосовують ставки рентної плати, що встановлені у цьому підпункті до частини виробничо-технологічних витрат природного газу, які виникають під час його видобування. Розмір вищезазначеної частини виробничо-технологічних витрат обчислюється як співвідношення обсягу природного газу, реалізованого за регульованими цінами, та загального обсягу видобутого природного газу, зменшеного на загальний обсяг виробничо-технологічних витрат, які виникають під час його видобування.

Податкові зобов’язання за обсяг природного газу, що відповідає різниці між загальним обсягом виробничо-технологічних витрат та тією його часткою, що пов’язана з обсягами природного газу, реалізованими за регульованими закупівельними цінами, обчислюються із застосуванням ставок рентної плати, затверджених підпунктом 258.1.1.

Таким чином, у випадку реалізації усього обсягу природного газу не за регульованими закупівельними цінами весь обсяг виробничо-технологічних витрат природного газу, які виникають під час його видобування, оподатковується із застосуванням ставок рентної плати, затверджених підпунктом 258.1.1.

258.2. Ставки рентної плати для рідких вуглеводнів диференційовані за величинами для двох категорій родовищ, тих, у яких видобування здійснюється з «покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів», у розмірі 2141,86 гривні за одну тонну та з «покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів», у розмірі 792,54 гривні за одну тонну.

258.3. Аналогічно до встановлених ставок рентної плати для рідких вуглеводнів (п. 258.2) диференційовано і ставки за газовий конденсат:

у розмірі 2141,86 гривні за одну тонну газового конденсату, видобутого з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів;

у розмірі 792,54 гривні за одну тонну газового конденсату, видобутого з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів;

258.4. Цим пунктом врегульовано ставки за додаткові обсяги нафти, природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату, видобуті внаслідок виконання інвестиційних проектів (програм), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, на ділянках надр (родовищах, покладах), що характеризуються погіршеними гірничо-геологічними умовами (важковидобувні) або виснаженістю в процесі розробки в попередніх періодах, на окремих діючих свердловинах після капітального ремонту, свердловинах, що відновлюються з числа ліквідованих, нових свердловинах чи групах свердловин, що розташовані на таких ділянках надр. Пунктом передбачено ставку нуль гривень за одиницю обсягу додаткового видобутку відповідної вуглеводневої сировини.

258.4.1.-258.4.3. Центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі зобов’язаний розробляти перелік об’єктів ділянок надр, на яких реалізуються інвестиційні проекти (програми). Причому, тільки Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економіки і торгівлі визначається Порядок відбору та затвердження інвестиційних проектів (програм), якими передбачено нарощування видобутку вуглеводневої сировини, та контролю за їх виконанням. На центральний орган виконавчої влади з питань економіки і торгівлі покладено обов’язок здійснення щорічного моніторингу виконання інвестиційних проектів (програм). У випадку встановлення невиконання зобов’язань, визначених інвестиційними проектами (програмами), центральний орган виконавчої влади з питань економіки і торгівлі уповноважений зупинити такий інвестиційний проект (програму). При цьому рентна плата повинна бути нарахована на загальних підставах, починаючи з 1 числа звітного періоду, у якому внаслідок щорічного моніторингу виявлено таке невиконання.

258.4.4. Цим підпунктом урегульовано порядок обчислення додаткових обсягів вуглеводневої сировини, видобутих на ділянках надр. Вони визначаються шляхом віднімання від фактичних обсягів видобутку вуглеводневої сировини за звітний податковий період середньомісячного фактичного обсягу видобутку вуглеводневої сировини на таких об’єктах протягом останніх дванадцяти місяців, що передували затвердженню інвестиційних проектів (програм).

258.4.5. Для визначення додаткових обсягів вуглеводневої сировини, видобутих на окремих діючих свердловинах після капітального ремонту, що розташовані на ділянках надр, як базовий обсяг видобутку береться середньомісячний фактичний обсяг видобутку протягом останніх дванадцяти місяців, що передували початку капітального ремонту.

258.4.6. Якщо додаткові обсяги вуглеводневої сировини, видобуті з нових свердловин та відновлених з числа ліквідованих, що розташовані на ділянках надр, станом на дату набрання чинності Податковим кодексом України, то вони визначаються за період 10 (десяти) років з моменту введення свердловини в експлуатацію в обсязі фактичного видобутку.

258.4.7. Цим підпунктом встановлено обмеження дії норми пункту 258.4. Так, вона поширюється на підприємства, частка держави у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше, господарські товариства, 25 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств. Норми пункту 258.4. поширюються також на учасників договорів про спільну діяльність, відповідно до яких вартість вкладу підприємств, частка держави у статутному капіталі яких 25 відсотків та більше, господарських товариств, 25 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств, складає 25 відсотків та більше загальної вартості вкладів учасників договорів про спільну діяльність.

Стаття 259. Коригуючі коефіцієнти

259.1. До визначених у пунктах 258.2 та 258.3 статті 258 цього Кодексу ставок рентної плати за нафту та газовий конденсат у кожному податковому (звітному) періоді застосовується коригуючий коефіцієнт, який обчислюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики, для кожного звітного (податкового) періоду шляхом ділення середньої ціни одного бареля нафти «Urals», перерахованої у гривні за курсом Національного банку України станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом, яка склалася на момент завершення проведення торгів нафтою на Лондонській біржі протягом поточного звітного (податкового) періоду, на базову ціну нафти. Під базовою ціною нафти розуміється ціна нафти «Urals», яка дорівнює 560 гривень за барель.

Величина коригуючого коефіцієнта обчислюється десятковим дробом з точністю до чотирьох знаків відповідно до актів законодавства з питань проведення статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін.

Якщо величина коригуючого коефіцієнта, яка застосовується до ставок рентної плати за нафту та газовий конденсат, менше одиниці, такий коригуючий коефіцієнт застосовується із значенням 1 (одиниця).

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики, щомісяця до 10 числа наступного звітного (податкового) періоду розміщує визначену величину коригуючого коефіцієнта на своєму офіційному веб-сайті у спеціальному розділі та подає відповідну інформацію Міністерству фінансів України та центральному органу державної податкової служби.

259.2. До визначеної у підпункті 258.1.1. пункту 258.1 статті 258 цього Кодексу ставки рентної плати за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) у кожному податковому (звітному) періоді застосовується коригуючий коефіцієнт, який обчислюється Міністерством фінансів України за даними центрального органу державної митної служби для кожного податкового (звітного) періоду шляхом ділення середньої митної вартості імпортного природного газу, що склалася в процесі його митного оформлення під час ввезення на територію України за податковий (звітний) період, на базову ціну, яка дорівнює 179,5 долара США за 1000 куб. метрів.

Величина коригуючого коефіцієнта обчислюється десятковим дробом з точністю до чотирьох знаків відповідно до актів законодавства з питань проведення статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку споживчих цін.

Інформацію про результати обчислення коригуючого коефіцієнта за динамікою митної вартості природного газу Міністерство фінансів України подає щомісяця до 5 числа наступного податкового (звітного) періоду центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики, щомісяця до 10 числа наступного податкового (звітного) періоду розміщує визначену величину коригуючого коефіцієнта на своєму офіційному веб-сайті у спеціальному розділі та подає відповідну інформацію центральному органу державної податкової служби.

У разі якщо у звітному (податковому) періоді митне оформлення природного газу під час ввезення на територію України не здійснювалося, до ставки рентної плати за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) застосовується коригуючий коефіцієнт, який діяв в останньому податковому (звітному) періоді, коли здійснювалося таке митне оформлення.

259.1. У пунктах 258.2 та 258.3 статті 258 цього Кодексу визначені ставки рентної плати за нафту та газовий конденсат.

Відповідно до статей 256 і 257 об’єктом оподаткування є обсяги видобутих нафти та газового конденсату у податковому (звітному) періоді, у тому числі під час геологічного вивчення вуглеводневої сировини на підставі спеціальних дозволів на користування надрами.

Згідно зі статтею 260 цього розділу розмір податкового зобов’язання з рентної плати обчислюється платником як добуток обсягу видобутої ним вуглеводневої сировини, встановлених статтею 258 цього розділу ставок рентної плати та коригуючого коефіцієнта (КК), який у кожному податковому (звітному) періоді розраховується відповідно до статті 259 цього розділу.

КК застосовується до ставок рентної плати.

КК визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики. Таким органом в Україні визначено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Щомісяця Міністерство економічного розвитку і торгівлі України до 10 числа наступного звітного (податкового) періоду розміщує визначену величину коригуючого коефіцієнта на своєму офіційному веб-сайті у спеціальному розділі та подає відповідну інформацію Міністерству фінансів України та центральному органу державної податкової служби.

У відповідному розділі офіційного сайта Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щомісяця оприлюднюється розрахований коригуючий коефіцієнт.

Остаточну суму податкового зобов’язання з рентної плати, розраховану з урахуванням КК, платник податків вносить до державного бюджету у визначені у пункті 260.6 статті 260 цього Кодексу строки.

Разом з тим платнику податків для захисту своїх прав та інтересів доцільно знати, як розраховується КК.

КК розраховується шляхом ділення середньої ціни одного бареля нафти «Urals», перерахованої у гривні за курсом Національного банку України станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом, яка склалася на момент завершення проведення торгів нафтою на Лондонській біржі протягом поточного звітного (податкового) періоду, на базову ціну нафти. Базова ціна становить 560 гривень за барель.

Зазначена середня ціна одного бареля нафти «Urals» обчислюється у гривні за курсом Національного банку України станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом.

Отримана середня ціна одного бареля нафти «Urals» у гривнях ділиться на базову ціну за барель нафти, яка встановлена у розмірі 560 грн, що обчислюється за формулою:

де Цр — середня ціна одного бареля нафти «Urals»;

Кд — курс долара США в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 1 число місяця.

Величина КК обчислюється десятковим дробом з точністю до чотирьох знаків.

У разі, якщо величина коригуючого коефіцієнта, яка застосовується до ставок рентної плати за нафту та газовий конденсат, є меншою одиниці, такий коригуючий коефіцієнт застосовується із значенням 1 (одиниця).

259.2. У підпункті 258.1.1 пункту 258.1 статті 258 цього розділу визначено ставки рентної плати за обсяги видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), крім обсягів видобутого природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), які, відповідно до підпункту

258.1.1 пункту 258.1 статті 258 розділу X, реалізуються або використовуються в цілях, не пов’язаних з формуванням ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення.

У кожному податковому (звітному) періоді до визначених ставок рентної плати за природний газ застосовується коригуючий коефіцієнт (КК).

КК обчислюється в описаному вище порядку Міністерством фінансів України за даними центрального органу державної митної служби для кожного податкового (звітного) періоду — шляхом ділення середньої митної вартості імпортного природного газу, що склалася у процесі його митного оформлення під час ввезення на територію України за податковий (звітний) період, на базову ціну, яка дорівнює 179,5 долара США за 1000 куб. метрів.

Інформацію про результати обчислення коригуючого коефіцієнта за динамікою митної вартості природного газу Міністерство фінансів України подає щомісяця до 5 числа наступного податкового (звітного) періоду центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної економічної політики, — Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України розміщує інформацію про величину коригуючого коєфіцієта на офіційному веб-сайті у спеціальному розділі та подає відповідну інформацію центральному органу державної податкової служби.

У разі, коли у звітному (податковому) періоді митне оформлення природного газу під час ввезення на територію України не здійснювалося, до ставки рентної плати за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ) застосовується КК, який діяв у останньому податковому (звітному) періоді, коли здійснювалося таке митне оформлення.

Стаття 260. Порядок обчислення податкових зобов’язань та строк сплати

260.1. Базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному місяцю.

260.2. Розмір податкового зобов’язання з рентної плати обчислюється платником як добуток обсягу видобутої ним вуглеводневої сировини, встановлених статтею 258 цього Кодексу ставок рентної плати та коригуючого коефіцієнта, який у кожному податковому (звітному) періоді розраховується відповідно до статті 259 цього Кодексу.

260.3. Платник самостійно складає розрахунок податкових зобов’язань з рентної плати, у якому визначає та/або уточнює суму податкового зобов’язання з рентної плати, за формою, затвердженою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

У податковому розрахунку з рентної плати за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ), який платники рентної плати реалізують суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування ресурсу природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), що використовується для потреб населення, податкові зобов’язання визначаються згідно з актами приймання-передачі, оформленими відповідно до типових договорів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання нафтогазової галузі, про реалізацію такого газу у звітному податковому періоді, коли він був видобутий, які не пізніше ніж 8 числа місяця, що настає за звітним податковим періодом, підписуються платником та уповноваженим суб’єктом на підставі укладених ними господарських договорів.

260.4. Податковий розрахунок подається платником починаючи з календарного місяця, що настає за місяцем, у якому такий платник отримав передбачене статтями 35 та 36 Закону України «Про нафту і газ» рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання нафтогазової галузі, про введення родовища або окремого покладу у дослідно-промислову або у промислову розробку.

260.5. Платник протягом 20 календарних днів після закінчення податкового (звітного) періоду подає податковий розрахунок органу державної податкової служби:

за місцезнаходженням ділянки надр, межі якої визначені в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у разі розміщення такої ділянки в межах території України;

за місцем перебування на обліку як платника податків і зборів у разі розміщення ділянки надр, межі якої визначено в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

260.6. У податковому (звітному) періоді платник сплачує до 10, 20 і 30 числа поточного календарного місяця авансові внески відповідно за першу, другу і третю декаду в розмірі однієї третини суми податкових зобов’язань з рентної плати, визначеної у податковому розрахунку за попередній податковий (звітний) період.

260.7. Сума податкових зобов’язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

260.1. Статтею 260 визначається податковий (звітний) період (далі — ПП), податковий розрахунок (далі — ПР), податкове зобов’язання (далі — ПЗ), строки подання податкового розрахунку, порядок авансових внесків податку та терміни його сплати.

Платник самостійно складає розрахунок податкових зобов’язань з рентної плати. Податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному місяцю.

260.2. Розмір податкового зобов’язання з рентної плати обчислюється платником як добуток обсягу видобутої вуглеводневої сировини, в межах ділянки нафтогазоносних надр, на яку такому платнику надано спеціальний дозвіл; та ставок рентної плати, встановлених статтею 258 цього розділу, а також коригуючого коефіцієнта, який у кожному податковому (звітному) періоді обчислюється відповідно до статті 259 цього розділу.

Платник визначає обсяг нафти, газового конденсату та природного газу, який є об’єктом оподаткування рентною платою.

Податкове зобов’язання з рентної плати обчислюється як добуток об’єкта оподаткування (обсяг окремого виду сировини: нафти, газового конденсату та природного газу) і відповідної такому виду сировини ставки та коефіцієнта.

260.3. Природний газ оподатковується за ставками, визначеними у підпункті 258. 1 статті 258.

Форма Податкового розрахунку з рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. № 1012, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.01.2011 р. за № 82/18820.

При визначенні обсягу природного газу, що є об’єктом оподаткування, згідно з пунктом 257.2, обсяг видобутого природного газу зменшується на обсяг рециркулюючого газу, визначений у підпункті 14.1.218, якщо такий процес має місце на відповідній ділянці видобутку природного газу.

У випадку реалізації природного газу уповноваженому Кабінетом Міністрів України для формування ресурсу природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), що використовується для потреб населення, до всього обсягу такого реалізованого газу застосовуються ставки рентної плати, визначені у підпункті 258.1.2.

260.4. У податковому розрахунку з рентної плати за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ), який платники рентної плати реалізують суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування ресурсу природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу), що використовується для потреб населення, податкові зобов’язання визначаються згідно з актами приймання-передачі, оформленими відповідно до типових договорів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання нафтогазової галузі, про реалізацію такого газу у звітному податковому періоді, коли він був видобутий, які не пізніше ніж 8 числа місяця, що настає за звітним податковим періодом, підписуються платником та уповноваженим суб’єктом на підставі укладених ними господарських договорів.

Для обсягів природного газу, що використані платником для будь-яких інших цілей, ніж зазначені у підпункті 258.1.2, застосовуються ставки рентної плати, визначені у підпункті 258.1.1.

Платник податків, відповідно до підпункту 258.1.2, визначає обсяг природного газу, що використовується ним на виробничо-технологічні витрати. Зазначений обсяг розділяється пропорційно між обсягом, що реалізовано суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування природного ресурсу, що використовується для потреб населення, і обсягом, що реалізований іншим категоріям споживачів або використаний на інші цілі.

Природний газ, використаний платником на виробничо-технологічні витрати в обсязі, визначеному пропорційно до питомої ваги обсягів природного газу, реалізованого суб’єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, для формування ресурсу природного газу для потреб населення, у загальному обсязі природного газу, що підлягає оподаткуванню рентною платою, зменшеному на обсяг виробничо-технологічних витрат природного газу, оподатковується за ставками, визначеними у підпункті 258.1.2. Решта обсягів природного газу, використаного платником на виробничо-технологічні витрати, оподатковується за ставками, встановленими у підпункті 258.1.1.

260.5. Згідно з пунктом 260.4 податковий розрахунок подається платником, починаючи з календарного місяця, що настає за місяцем, у якому такий платник отримав передбачене статтями 35 та 36 Закону України «Про нафту і газ» рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання державного регулювання нафтогазової галузі, про введення родовища або окремого покладу у дослідно-промислову або у промислову розробку.

Відповідно до пункту 260.5 платник протягом 20 календарних днів після закінчення податкового (звітного) періоду подає податковий розрахунок органу державної податкової служби:

за місцезнаходженням ділянки надр, межі якої визначені в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у разі розміщення такої ділянки в межах території України;

за місцем перебування на обліку як платника податків і зборів у разі розміщення ділянки надр, межі якої визначено в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

260.6. Платники зобов’язані сплачувати рентну плату авансовими внесками. У податковому (звітному) періоді платник сплачує до 10, 20 і 30 числа поточного календарного місяця авансові внески відповідно за першу, другу і третю декаду в розмірі однієї третини суми податкових зобов’язань з рентної плати, визначеної у податковому розрахунку за попередній податковий (звітний) період.

260.7. Пунктом встановлено обов’язок платника щодо сплати до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку суми податкових зобов’язань з рентної плати, визначеної у податковому розрахунку за податковий (звітний) період з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

Стаття 261. Контроль та відповідальність платників

261.1. Платник несе відповідальність за правильність обчислення рентної плати, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України.

261.2. Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння рентної плати до бюджету здійснюють органи державної податкової служби.

261.3. Органи державної податкової служби для забезпечення контролю за правильністю визначення об’єкта оподаткування для рентної плати взаємодіють з органами державного геологічного контролю та державного гірничого нагляду в установленому порядку.

Статтею 261 встановлено відповідальність платника податків за правильність обчислення рентної плати, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків.

Підпунктом 261.3 для забезпечення контролю за правильністю обчислення рентної плати передбачено, що органи державної податкової служби для забезпечення контролю за правильністю визначення об’єкта оподаткування для рентної плати взаємодіють з органами державного геологічного контролю та державного гірничого нагляду в установленому порядку, тобто органи державної податкової служби для забезпечення своїх функцій мають право отримувати від органів державного геологічного контролю та державного гірничого нагляду всі необхідні документи, пов’язані з використанням надр платником податків.

РОЗДІЛ XI ПЛАТА ЗА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ

Стаття 262. Плата за користування надрами

Плата за користування надрами — загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді:

плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

262. Коментованою статтею визначено, що користування надрами в Україні є платним (див. ст. 28 Кодексу України про надра (далі — КУН))[322]. Встановлено два види плати за користування надрами: плату за користування надрами для видобування корисних копалин та плату за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Під надрами розуміють частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (див. ст.1 КУН від 27.07.1994 № 132/94).

У Конституції України (див. статті 13, 14 та 16) визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України є об’єктами права власності українського народу, при цьому плата справляється за користування надрами за отримане та застосоване або не застосоване право користування об’єктом надр в межах території України, її континентального шельфу і морської економічної зони.

У коментованій ст. 262 під використанням надр для видобування корисних копалин слід розуміти:

— геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

— безпосередньо видобування корисних копалин.

Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється КМУ за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр і визначено Переліком корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженим Постановою КМУ від 12.12.1994 № 827.

Коментована стаття 262 встановлює плату за використання надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, під якими слід розуміти:

— будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

— створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

— задоволення інших потреб.

Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин

263.1. Платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин (далі — платники)

263.1.1. Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі — спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр.

263.1.2. У разі укладення власниками спеціальних дозволів на користування надрами з третіми особами договорів на виконання робіт (послуг), пов’язаних з використанням надр, у тому числі (але не виключно) за операціями з давальницькою сировиною, платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами.

263.1.3. Для цілей оподаткування платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюють окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий облік витрат та доходів за кожним видом мінеральної сировини за кожним об’єктом надр, на який надано спеціальний дозвіл.

263.2. Об’єкт оподаткування

263.2.1. Об’єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин.

263.2.2. До об’єкта оподаткування належать:

а) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною;

б) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничодобувного виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл;

в) обсяг погашених запасів корисних копалин.

263.2.3. До об’єкта оподаткування не належать:

а) не включені до державного балансу запасів корисних копалин корисні копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами для власного споживання, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, загальною глибиною розробки до двох метрів, і прісні підземні води до 20 метрів;

б) видобуті (зібрані) мінералогічні, палеонтологічні та інші геологічні колекційні зразки, якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них;

в) корисні копалини, видобуті з надр при створенні, використанні, реконструкції геологічних об’єктів природно-заповідного фонду, якщо використання цих корисних копалин не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них;

г) дренажні та супутньо-пластові підземні води, які не враховуються в державному балансі запасів корисних копалин, що видобуваються при розробці родовищ корисних копалин або при будівництві та експлуатації підземних споруд, і використання яких не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них, у тому числі від використання для власних технологічних потреб, за винятком обсягів, які використовуються для власних технологічних потреб, пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

ґ) видобуті корисні копалини, які без набуття та/або збереження платником права власності на такі корисні копалини відповідно до затвердженого в установленому законодавством порядку технологічного проекту розробки запасів корисних копалин відповідної ділянки надр спрямовуються на формування запасів корисних копалин техногенного родовища;

д) обсяг природного газу, визнаного рециркулюючим відповідно до розділу I, який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв, що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин із дотриманням самостійно затверджених платником відповідно до вимог ліцензійних умов схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу;

е) обсяги мінеральних вод, що видобуті державними дитячими спеціалізованими санаторно-курортними закладами, в частині обсягів, що використовуються для лікування на їх території;

є) обсяги запасів корисних копалин, що згідно із затвердженими в установленому законодавством порядку технічними проектами (планами) їх розробки залишені у звітному (податковому) періоді в охоронних і бар’єрних ціликах (між шахтами), у тому числі у ціликах загальношахтного призначення, для запобігання обрушенню земної поверхні, прориву води у гірничі виробки та збереження наземних або підземних об’єктів.

(Підпункт 263.2.3 пункту 263.2 статті 263 доповнено підпунктом «є» згідно із Законом від 19.05.2011 № 3387-VI)

263.3. Види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначаються платником відповідно до затверджених законодавством переліків видів корисних копалин, а також кодифікації товарів та послуг з урахуванням затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції.

263.4. Види погашених запасів корисних копалин визначаються платником на підставі висновків державної експертизи запасів корисних копалин відповідної ділянки надр, що виконана не раніше ніж за десять років до дати списання запасів корисних копалин з балансу гірничодобувного підприємства.

263.5. База оподаткування

263.5.1. Базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин(мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).

263.5.2. Порядок визначення вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлено пунктом 263.6 цієї статті.

263.5.3. Для видів корисних копалин, для яких у таблиці пункту 263.9 цієї статті затверджено абсолютні ставки плати (Сазн) у вартісному (грошовому) вираженні, база оподаткування тотожна об’єкту оподаткування.

263.6. Визначення вартості одиниці видобутої корисної копалини (мінеральної сировини)

263.6.1. Вартість відповідного виду видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) обчислюється платником для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства) за більшою з таких її величин:

за фактичними цінами реалізації відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

за розрахунковою вартістю відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

263.6.2. У разі обчислення вартості видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за фактичними цінами реалізації вартість одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюється платником за величиною суми доходу, отриманого (нарахованого) від виконаних у податковому (звітному) періоді господарських зобов’язань з реалізації відповідного обсягу (кількості) такого виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

Сума доходу, отриманого (нарахованого) від реалізації відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за податковий (звітний) період зменшується на суму витрат платника, пов’язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) обсягу (кількості) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу в розмірах, установлених у договорі купівлі-продажу згідно з умовами постачання.

Суми попередньої оплати вартості обсягу (кількості) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що надійшли до моменту фактичного виконання господарських зобов’язань (фактичної поставки) або до моменту настання строку виконання господарських зобов’язань (поставки) за відповідним договором, включаються до суми доходу для обчислення вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді, якщо такі господарські зобов’язання (поставки) виконані або мали бути виконаними за відповідним договором.

Сума доходу, отримана від реалізації обсягу (кількості) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) в іноземній валюті, обраховується в національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на дату реалізації таких корисних копалин.

263.6.3. До витрат платника, пов’язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням)видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу, належать:

а) витрати, пов’язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) видобутої корисної копалини(мінеральної сировини) із складу готової продукції платника (вузла обліку, входу до магістрального трубопроводу, пункту відвантаження споживачу або на переробку, межі розділу мереж із споживачем) споживачу, а саме:

з доставкою (перевезенням, транспортуванням) магістральними трубопроводами, залізничним, водним та іншим транспортом;

із зливанням, наливанням, навантаженням, розвантаженням та перевантаженням;

з оплатою послуг портів, зокрема портових зборів; з оплатою транспортно-експедиторських послуг;

б) витрати з обов'язкового страхування вантажів, обчислені відповідно до законодавства;

в) митні податки та збори у разі реалізації за межі митної території України.

263.6.4. Вартість одиниці кожного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) обчислюється як співвідношення суми доходу, отриманого платником від реалізації відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), визначеної відповідно до підпункту 263.6.2 пункту 263.6 цієї статті, та обсягу (кількості) відповідного виду реалізованої видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що визначається за даними бухгалтерського обліку запасів готової продукції платника.

263.6.5. У разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини)за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються:

а) матеріальні витрати, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, у тому числі витрати, пов’язані з виконанням господарських договорів із давальницькою сировиною, за винятком матеріальних витрат, пов’язаних із: зберіганням; транспортуванням; пакуванням;

проведенням іншого виду підготовки (включаючи передпродажну підготовку), крім операцій, що віднесені до операцій первинної переробки (збагачення) у значенні, наведеному у розділі I цього Кодексу, для реалізації відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

виробництвом і реалізацією інших видів продукції, товарів (робіт, послуг);

б) витрати з оплати праці, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, крім витрат з оплати праці працівників, які не зайняті в господарській діяльності з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

в) витрати з ремонту основних засобів, що належать до складу витрат згідно з розділом III цього Кодексу, крім витрат на ремонт основних засобів, не пов’язаних технічно та технологічно з господарською діяльністю з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

г) інші витрати, що належать до складу витрат, у тому числі витрати, розподілені згідно з принципами облікової політики платника, понесені ним в періоди, коли господарська діяльність з видобування корисних копалин не провадилась у зв’язку із сезонними умовами провадження видобувних робіт згідно з розділом III цього Кодексу, крім витрат, не пов’язаних з господарською діяльністю з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), у тому числі:

які виникають в результаті формування фінансових резервів;

на сплату процентів боргових зобов’язань платника;

на плату за користування надрами для видобування корисних копалин;

на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Під час обчислення розрахункової вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини)також враховуються:

а) сума нарахованої амортизації, що визначається згідно з розділом III цього Кодексу, крім суми нарахованої амортизації на основні фонди і нематеріальні активи, що підлягають амортизації, але непов’язані технічно та технологічно з господарською діяльністю з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

б) сума амортизації витрат, пов’язаних з господарською діяльністю з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) згідно з розділом III цього Кодексу.

263.6.6. У разі якщо мають місце державні субвенції для гірничодобувних підприємств, визначення вартості видобутої мінеральної сировини (корисної копалини) здійснюється без урахування субвенції, розміри якої для кожної ділянки надр обчислюються на підставі калькулювання собівартості видобутої корисної копалини за матеріалами бухгалтерського обліку провадження господарської діяльності в межах такої ділянки надр.

263.6.7. Сума витрат, понесених на провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, щодо яких у податковому (звітному) періоді завершено комплекс технологічних операцій (процесів) з видобування, повністю включається до розрахункової вартості видобутих корисних копалин за відповідний податковий (звітний) період.

У разі якщо після виникнення податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за обсяг (кількість) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), платнику будь-якому наступному податковому (звітному) періоді прийняв рішення про застосування до неї (відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) або її частини інших операцій первинної переробки, в результаті чого виник новий вид товарної продукції гірничодобувного підприємства, що відрізняється від продукції, за якою платником визнані та виконані відповідні зобов’язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, платник у такому податковому (звітному) періоді визначає розмір податкових зобов’язань з плати для нового відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) з урахуванням виконаних податкових зобов’язань за обсяг (кількість) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що був використаний на створення нової товарної продукції гірничодобувного підприємства, за вирахуванням сум податкових зобов’язань, які виникали за попередніми операціями з даним видом корисної копалини.

263.6.8. Сума витрат, понесених на провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, щодо яких у податковому (звітному) періоді не завершено комплекс технологічних операцій (процесів) з видобування, включається до розрахункової вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді, в якому завершується такий комплекс технологічних операцій (процесів).

263.6.9. Розрахункова вартість одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) (Цр) обчислюється за такою формулою:

де Вмп — витрати, обчислені згідно з підпунктами 263.6.5 — 263.6.8 цього пункту (у гривнях);

Крмпе — коефіцієнт рентабельності гірничодобувного підприємства, обчислений у матеріалах геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених Державною комісією України по запасах корисних копалин (десятковий дріб);

Умп — обсяг (кількість) корисних копалин, видобутих за податковий (звітний) період.

263.6.10. Вартість руд урану та золота, видобутих з корінних родовищ, обчислюється з урахуванням ціни реалізації за податковий (звітний) період (у разі відсутності реалізації у цей період — за найближчі попередні податкові періоди) хімічно чистого металу без урахування податку на додану вартість, зменшеної на суму витрат платника на збагачення (афінаж) та доставку (перевезення, транспортування) споживачу. Вартість одиниці видобутих корисних копалин визначається з урахуванням частки (в натуральному вимірі) вмісту хімічно чистого металу в одиниці видобутих корисних копалин.

263.7. Порядок обчислення податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин

263.7.1. Для видів корисних копалин, для яких у таблиці пункту

263.9 цієї статті ставки плати (Свнз) встановлено у відносних показниках (відсотках), податкові зобовязання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (Пзн) для відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) в межах однієї ділянки надр за податковий (звітний) період обчислюються за такою формулою:

Пзн = Vф × Вкк × Свнз × Кпп,

де Vф-обсяг (кількість) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді (в одиницях маси або об’єму);

Вкк — вартість одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), обчислена згідно з пунктом 263.6 цієї статті;

Свнз — величина ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин, встановлена у пункті 263.9 цієї статті;

Кпп — коригуючий коефіцієнт, встановлений у пункті 263.10 цієї статті.

263.7.2. Для видів корисних копалин, для яких у таблиці пункту

263.9 цієї статті встановлено абсолютні ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин (Сазн) у вартісному (грошовому) вираженні, податкові зобов’язання з плати (Пзн) для відповідного виду видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) або погашених запасів корисних копалин в межах однієї ділянки надр за податковий (звітний) період обчислюються за такою формулою:

Пзн = Vф × Сазн × Кпп,

де Vф-обсяг (кількість) відповідного виду видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) або погашених запасів корисних копалин у межах однієї ділянки надр у податковому (звітному) періоді (в одиницях маси або об’єму);

Сазн — величина визначеної в абсолютних значеннях ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин, встановлена у пункті 263.9 цієї статті;

Кпп — коригуючий коефіцієнт, встановлений у пункті 263.10 цієї статті.

263.8. Порядок визначення обсягу (кількості) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) та обсягу (кількості) погашених запасів корисних копалин

263.8.1. Обсяг (кількість) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначається платником плати у журналі обліку видобутих корисних копалин самостійно відповідно до вимог затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції та нормативних актів, що регламентують вимоги до відповідного виду товарної продукції гірничодобувних підприємств стосовно визначення якості сировини та кінцевого продукту, визначення вмісту основної та супутньої корисної копалини в лабораторіях, атестованих згідно з правилами уповноваження та атестації у державній метрологічній системі.

Залежно від відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) її кількість визначається в одиницях маси або об’єму.

263.8.2. Обсяг (кількість) погашених запасів корисних копалин визначається платником самостійно з дотриманням вимог актів законодавства з питань гірничого нагляду за раціональним використанням надр.

Залежно від відповідного виду погашених запасів корисних копалин їх кількість визначається в одиницях маси або об’єму.

263.9. Ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин:

Корисні копалини Одиниця За одиницю погашених запасів корисних копалин За одиницю видобутих корисних копалин Від вартості видобутих корисних копалин виміру грн грн % Корисні копалини загальнодержавного значення Горючі корисні копалини нафта, конденсат тонн 147,63 газ природний, у тому числі газ, розчинений у нафті (нафтовий (попутний) газ), етан, пропан, бутан тис. куб. метрів 37,78 вугілля кам’яне марки антрацит тонн 4,79 енергетичне та інші марки кам’яного вугілля - ” - 3,15 вугілля буре тонн 0,51 торф, сапропель - ” - 0,53 Металічні руди залізна руда для збагачення - ” - 3,27 залізна руда для збагачення з вмістом магнетитового заліза менше 20 відсотків - ” - 0,80 залізна багата - ” - 10,29 марганцева - ” - 19,50 титанова (розсипних родовищ) - ” - 3,59 титано-цирконієва (розсипних родовищ) - ” - 6,65 нікелева (силікатна) - ” - 8,73 хромова - ” - 9,87 ртутна - ” - 0,53 уранова - ” - 2,87 золота - ” - 14,36 ванадію - ” - 5,5 гафнію - ” - 8,5 бариту - ” - 5,8 Сировина формувальна та для огрудкування залізорудних концентратів глина бентонітова - ” - 3,23 Сировина вогнетривка доломіт - ” - 10,15 кварцит та пісок кварцовий для металургії - ” - 7,50 пісок формувальний - ” - 22,68 кварцит для виробництва кремнію - ” - 2,37 сировина високоглиноземна за виключенням глин (кіаніт (дистен), силіманіт, ставроліт) куб. метрів 1,11 Сировина флюсова вапняк (флюсовий) тонн 10,15 Сировина хімічна сірчана руда - ” - 5,84 сіль кам’яна (галіт) - ” - 5,26 сіль кам’яна (галіт) для харчової промисловості _ ” _ 5,26 сіль калійно-магнієва _ ” _ 3,00 крейда для виробництва соди _ ” _ 23,16 вапняк для цукрової промисловості _ ” _ 22,92 крейда для хімічної промисловості тонн 23,06 Сировина агрохімічна фосфорити (агроруди) _ ” _ 2,07 Сировина для мінеральних пігментів сировина для мінеральних пігментів _ ” _ 5,45 Електро- та радіотехнічна сировина графітова руда _ ” _ 3,48 пірофіліт _ ” _ 30,62 озокерит _ ” _ 31,01 Сировина оптична та п’єзооптична сировина оптична та п’єзооптична кіло 12,24 грамів Сировина адсорбційна бентоніт, палигорскіт, цеоліт, сапоніт тонн 3,29 Сировина абразивна сировина абразивна _ ” _ 1,88 Сировина ювелірна (дорогоцінне каміння) бурштин, топаз, моріон, берил тощо кіло 5,00 грамів, грамів, каратів Сировина ювелірно-виробна (напівдорогоцінне каміння) сировина ювелірно-виробна (напівдорогоцінне каміння) кіло 4,00 грамів Сировина виробна сировина виробна тонн, куб. метрів 4,00 Сировина для облицювальних матеріалів (декоративне каміння) сировина для облицювальних матеріалів (декоративне каміння) куб. метрів 3,00 Сировина скляна та фарфоро-фаянсова польовий шпат (пегматит) тонн 5,00 пісок для виробництва скла - ” - 7,50 Сировина цементна сировина цементна - ” - 15,27 Сировина для пиляних стінових матеріалів сировина для пиляних стінових матеріалів куб. метрів 3,00 Сировина петрургійна та для легких заповнювачів бетону перліт тонн 3,17 сировина для виробництва мінеральної вати (ацдезит, андезитобазальт, базальт) - ” - 7,50 Сировина для покриття доріг бітуми - ” - 7,58 Підземні води мінеральні для промислового розливу куб. метрів 35,31 мінеральні (лікувальні та лікувально-столові питні) для внутрішнього використання лікувальними закладами - ” - 12,74 мінеральні (лікувальні) для зовнішнього використання лікувальними закладами - ” - 8,51 промислові (розсіл) - ” - 0,83 теплоенергетичні (термальні) - ” - 0,69 прісні підземні води 100 куб. метрів 8,04 Поверхневі води ропа (лікувальна, промислова) куб. метрів 0,77 Грязі лікувальні грязі лікувальні - ” - 9,20 Корисні копалини місцевого значення Сировина для будівельного вапна та гіпсу крейда і вапняк на вапно, крейда будівельна тонн 22,68 гіпс - ” - 23,12 Сировина для хімічних меліорантів Грунтів вапняк - ” - 15,03 Сировина для бутового каменю сировина для бутового каменю (всі види гірських порід, придатність яких визначається державними стандартами, в тому числі для щебеневої продукції*) - ” - 7,50 Сировина піщано-гравійна сировина піщано-гравійна - ” - 5,00 сировина піщано-глиниста для закладки вироблених просторів, будівництва дорожних насипів, дамб тощо куб. метрів 1,23 Глинисті породи глина тугоплавка тонн 5,00 каолін первинний - ” - 5,00 глина вогнетривка - ” - 5,00 каолін вторинний - ” - 5,00 сировина керамзитова - ” - 5,00 сировина цегельно-черепична - ” - 5,00

(Пункт 263.9 статті 263 в редакції Закону № 3387-VI від 19.05.2011)

263.10. Коригуючі коефіцієнти

До ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин застосовуються коригуючі коефіцієнти, які визначаються залежно від виду корисної копалини (мінеральної сировини) та умов її видобування:

Критерії застосування коефіцієнта Величина коефіцієнта Видобування позабалансових запасів корисних копалин[323] 0,5 Видобування запасів (ресурсів) корисних копалин з техногенних родовищ 0,5 Видобування піщано-гравійної сировини в межах акваторії морів, водосховищ, у річках та їх заплавах (крім видобування, пов’язаного з плановими роботами з очищення фарватерів річок) 2 Видобування вуглекислих мінеральних підземних вод (гідрокарбонатних) із свердловин, що не обладнані стаціонарними іазовідділювачами 0,85 Видобування запасів з родовищ, які в порядку, визначеному законодавством, визнані як дотаційні запаси 0,01 Видобування платником запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених державною експертизою на підставі звітів з геологічного вивчення, яке виконане ним за власні кошти 0,7

263.11. Порядок подання податкових розрахунків

263.11.1. Платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових розрахунків за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, подає за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин органу державної податкової служби:

за місцезнаходженням у межах території України ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини;

за місцем обліку платника у разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

263.11.2. У разі якщо місце обліку платника не збігається з місцезнаходженням у межах території України ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, копія податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин подається органу державної податкової служби за місцем обліку платника.

263.11.3. Податковий розрахунок подається платником починаючи з календарного кварталу, що настає за кварталом, у якому такий платник отримав дозвіл на початок (продовження) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлуатації об’єкта.

263.12. Порядок сплати податкових зобов’язань

Платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний)період сплачує податкові зобов’язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у сумі, визначеній в розрахунку з плати, поданому ним органу державної податкової служби:

за місцезнаходженням у межах території України ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини;

за місцем обліку платника в разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

263.13. Контроль та відповідальність платників

263.13.1. Платник несе відповідальність за правильність обчислення суми плати за користування надрами для видобування корисних копалин, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України.

Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин до бюджету здійснюють органи державної податкової служби.

Органи державної податкової служби для забезпечення контролю за правильністю обчислення платником суми плати за користування надрами для видобування корисних копалин в частині визначення обсягу (кількості) видобутих корисних копалин у межах наданої йому ділянки надр, а також коригуючих коефіцієнтів згідно з пунктом 263.10 цієї статті у встановленому законодавством порядку можуть залучати органи державного геологічного контролю і державного гірничого нагляду.

263.13.2. За фактами, які відбуваються протягом шести місяців, щодо невнесення, несвоєчасного внесення платником сум податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин або невиконання платником податкових зобов’язань з цієї плати, центральний орган державної податкової служби порушує перед відповідним спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади питання зупинення терміну дії відповідного спеціального дозволу.

263.13.3. До доходів, що виникли у платника в результаті реалізації таким платником прав користування ділянкою надр у період невнесення, несвоєчасного внесення платником сум податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (за виключенням випадків донарахувань та штрафних санкцій за результатами перевірок контролюючих органів) протягом шести місяців, а також на період зупинення терміну дії відповідного спеціального дозволу, застосовується адміністративно-господарська санкція у вигляді вилучення отриманого (нарахованого) платником або відповідним контролюючим органом прибутку (доходу) від господарської діяльності з видобування корисних копалин.

263.13.4. Органи державного гірничого нагляду у місячний термін після прийняття відповідного рішення надсилають до органу державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника, який буде здійснювати видобуток корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення, повідомлення про надання такому платнику дозволу на початок ведення видобувних робіт або погодження на проведення дослідно-промислової розробки.

263.13.5. Органи центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр у місячний термін після прийняття відповідного рішення надсилають до органу державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника, який буде здійснювати видобуток корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення, копію затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції з конкретизацією порядку визначення якості сировини та кінцевого продукту, визначення вмісту основної та супутньої корисної копалини в лабораторіях, атестованих згідно з правилами уповноваження та атестації у державній метрологічній системі.

(Підпункт 263.13.5 пункту 263.13 статті 263 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

263. У даній статті регламентовано порядок стягнення плати за користування надрами для видобування корисних копалин; визначено платників, об’єкти оподаткування, ставки плати за користування надрами, порядок сплати податкових зобов’язань, здійснення контролю за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин та відповідальність платників.

263.1. Коментований пункт визначає перелік осіб, які є платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Поняття такого елемента податку, як платника подано у ст. 15 цього Кодексу. У зв’язку зі специфікою плати за користування надрами у ст. 263 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб’єкт господарювання ним стає.

263.1.1. Надра, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони відповідно до ч. 2. ст. 5. Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV є об’єктами права власності українського народу, відносно яких від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Дані положення базуються на нормах ч.1. ст. 13 Конституції України. При цьому кожному громадянину надається право користування природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.

Правові та економічні основи організації охорони навколишнього природного середовища, зокрема в галузі використання і відтворення природних ресурсів, визначено в ст. 38 Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону природного навколишнього середовища», зокрема основним принципом охорони навколишнього природного середовища є безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності, тобто для здійснення виробничої діяльності, яка передбачає отримання доходу, та іншої діяльності.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється з суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють господарську діяльність (див. п.14.1.37 ст. 14 цього Кодексу) за умови державної реєстрації відповідно до Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр та отримали спеціальний дозвіл на користування надрами. Таким чином, платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин можуть бути господарюючі суб’єкти незалежно від форм власності, а саме:

— юридична особа, організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV);

— громадянин України — особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (див. ст. 1 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство України»);

- іноземець — особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (див. ст.1 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство України»);

— особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (див. ст. 1 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство України»).

Відносини, які виникають у сферах використання природних ресурсів, регулюються Цивільним кодексом України, якщо такі відносини не врегульовано іншими актами законодавства (ст. 9 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV). При цьому спеціальним законом можуть передбачатися особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Господарюючим суб’єктам надається право користування надрами для видобування корисних копалин, тоді як для власника зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV такі види об’єктів цивільних прав, як ділянки надр, можуть належати лише певним учасникам обороту і перебування їх (об’єктів) у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом.

Спеціальні дозволи на користування надрами в межах конкретних ділянок надр (далі — спеціальний дозвіл) надаються суб’єктам господарювання, у тому числі громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами, що регламентовано ч. 2. ст. 16 КУН від 27.07.1994 № 132/94.

Повноваження з надання спеціальних дозволів (як правило, на конкурсних засадах у порядку, встановленому КМУ) надано спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України. При цьому визначено індивідуальну відповідальність власників спеціальних дозволів за будь-які дії суб’єктів господарювання, не зазначених у такому дозволі, але залучених власниками до виконання окремих видів робіт у межах ділянки, в тому числі такі дії, що не відповідають вимогам спеціального дозволу.

Спеціальні дозволи містять відомості про суб’єкта господарювання — отримувача спеціального дозволу, а також види робіт, на проведення яких цей дозвіл видається. Спеціальний дозвіл є формою документального засвідчення набутого суб’єктом господарювання права користуватися визначеним у такому дозволі об’єктом надр з відповідною метою та видом корисних копалин.

У межах однієї ділянки надр можуть проводитися роботи з геологічного вивчення та видобування різних за видом корисних копалин за кількома дозволами.

Суб’єкти господарювання, які отримали спеціальний дозвіл на користування конкретною ділянкою надр, є надрокористувачами (див. ч. 1. ст. 24 КУН від 27.07.1994 № 132/94). Враховуючи дану норму, надрокористувачі зобов’язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України. До таких вимог, зокрема, відносять невчинення дій та неукладення угод, що порушують права власності українського народу (ст. 4 КУН від 27.07.1994 № 132/94); внесення плати за користування надрами (п. «г» ст. 12 Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону природного навколишнього середовища»).

263.1.2. Платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин — власники спеціальних договорів, здійснюючи господарську діяльність, можуть укладати з третіми особами договори на виконання робіт, пов’язаних з використанням надр, включаючи договори за операціями з давальницькою сировиною (див. п.14.1.41 ст. 14 цього Кодексу), за умовами яких сировина (корисні копалини, видобуті з надр або видобуті (вилучені) з відходів (втрат, хвостів і т. п.), яка є власністю надрокористувача, передається іншому суб’єкту господарювання для виконання первинної обробки, в результаті якої утворюється мінеральна сировина.

При укладенні зазначених вище договорів до них не може включатися умова, згідно з якою інша сторона (не власник спеціального дозволу) зобов’язується за свій рахунок сплатити плату за користування надрами для видобутку корисних копалин, оскільки вона не є надрокористувачем та відповідно до п. 87.7 ст. 87 цього Кодексу переуступку податкових зобов’язань третім особам заборонено.

263.1.3. Даний підпункт визначає порядок ведення податкового та бухгалтерського обліку витрат та доходів для цілей оподаткування платника плати за користування надрами, а саме: плата за користування надрами визначається окремо за кожним видом корисних копалин та за кожним об’єктом надр.

263.2. Даним пунктом статті визначено об’єкт оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

263.2.1. У цьому підпункті встановлюється порядок визначення об’єкту оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Згідно зі ст. 22 даного Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

При отриманні спеціального дозволу на користування надрами в ньому обов’язково зазначається, яка саме ділянка надр надається у користування.

Поняття корисної копалини, мінеральної сировини та обсягу видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) для цілей оподаткування розкриваються у пп. 14.1.91, 14.1.112 та 14.1.128 ст. 14 даного Кодексу.

263.2.2. У даному підпункті конкретизовано, що до об’єкта оподаткування плати за користування надрами належить:

— обсяг видобутої з надр корисної копалини (мінеральної сировини), у тому числі обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів і т. п.). При цьому, якщо платник укладає господарський договір про послуги з давальницькою сировиною (див. п. 14.1.41 ст. 14 цього Кодексу), за умовами якого передає сировину (корисні копалини, видобуті з надр або видобуті (вилучені) з відходів (втрат, хвостів і т. п.), яка є його власністю іншому суб’єкту господарювання для виконання первинної обробки, у результаті якої утворюється мінеральна сировина, то обсяг такої сировини також включається до об’єкта оподаткування;

— обсяг погашених запасів корисних копалин. Під обсягом погашених запасів корисних копалин відповідно слід розуміти суму обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Залежно від виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) її обсяг та обсяг погашених запасів може визначатися в одиницях маси або об’єму (у тоннах або кубічних метрах) відповідно до положень п. 263.8.1 ст. 263 цього Кодексу.

263.2.3. Даним підпунктом визначено об’єкти, які не є об’єктами оподаткування. Зокрема до них належать:

— копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами — юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства набули права власності на землю або їм надано право користування землею (див. п. 14.1.34 та п.14.1.73 ст. 14 даного Кодексу). При цьому таке видобування повинно здійснюватися для власних, господарських або побутових потреб і не передбачати економічної вигоди. Під економічною вигодою (від використання чи застосування будь-чого) розуміють додатковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток). Загальна глибина розробки не повинна перевищувати двох метрів, а для прісних вод — 20 метрів. При здійсненні такого видобування не може відбуватися передача права власності, зміст якого полягає у праві володіння, користування та розпоряджання даними корисними копалинами. Мінеральна сировина, видобута на зазначених умовах, не повинна бути включена до державного балансу запасів корисних копалин, який складається на основі моніторингу геологічного середовища і мінерально-сировинної бази;

— видобуті (зібрані) мінералогічні, палеонтологічні та інші геологічні колекційні зразки, під час проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, в тому числі розвідувального буріння, якщо їх використання не передбачає отримання, незалежно від того відбувається чи не відбувається передача права власності на них;

— корисні копалини, видобуті з надр при організації (створенні, використанні, реконструкції) геологічних об’єктів природно-заповідного фонду, якщо використання цих корисних копалин не передбачає потенційної можливості отримання грошових коштів, незалежно від того відбувається чи не відбувається передача права власності на них. Відповідно до Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону природного навколишнього середовища» до природно-заповідного фонду належать ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища;

— дренажні та супутньо-пластові підземні води, що видобуваються при розробці родовищ корисних копалин або при будівництві та експлуатації підземних споруд, у тому числі якщо вони використовуються для власних технологічних потреб. Використання цих вод не повинно передбачати економічної вигоди, незалежно від того чи відбувається чи не відбувається передача права власності на них. Під економічною вигодою (від використання чи застосування будь-чого) розуміють додатковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток). Виключенням є обсяги корисних копалин, які використовуються для власних технологічних потреб і пов’язані з видобуванням корисних копалин. Дані підземні води не повинні бути включені до державного балансу запасів корисних копалин, який складається на основі моніторингу геологічного середовища і мінерально-сировинної бази;

— видобуті корисні копалини, на які платник не набув та/або зберіг право власності. Такі корисні копалини до затвердженого в установленому законодавством порядку технологічного проекту розробки запасів корисних копалин відповідної ділянки надр спрямовуються на формування запасів корисних копалин техногенного родовища. Техногенними родовищами корисних копалин, відповідно до ст. 5 КУН від 27.07.1994 № 132/94, є місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду;

— обсяг природного газу, визнаного рециркулюючим (див. п. 14.1.216 ст. 14 даного Кодексу), який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв. Показники таких пристроїв повинні зазначатися у журналі обліку видобутих корисних копалин з дотриманням самостійно затверджених платником, відповідно до вимог ліцензійних умов, схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу;

— обсяги мінеральних вод, що видобуті державними дитячими спеціалізованими санаторно-курортними закладами. Дані положення стосуються тільки тих обсягів, що використовуються для лікування на їх території. Відповідно до ст.8 Загального Положення про санаторно-курортний заклад, затвердженого постановою КМУ від 11.07. 2001 р. № 805, спеціалізованими санаторно-курортними закладами (санаторіями) є заклади, які створенні для лікування хворих вузького профілю;

— обсяги запасів корисних копалин, залишених у звітному (податковому) періоді в охоронних і бар’єрних ціликах (між шахтами), у тому числі у ціликах загальношахтного призначення, для запобігання обрушенню земної поверхні, прориву води у гірничі виробки та збереження наземних або підземних об’єктів. Дані обсяги повинні бути передбачені технічними проектами та погоджені з органами центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

263.3. У пункті встановлено порядок визначення видів корисних копалин відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого Постановою КМУ від 12.12.1994 № 827. При цьому необхідно враховувати схеми руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції.

263.4. Даним пунктом регламентовано порядок визначення платником видів погашених запасів корисних копалин, що здійснюється на підставі висновків державної експертизи. Для проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з геологічного вивчення та використання надр діє Державна комісія України по запасах корисних копалин. Державну експертизу Державна комісія України по запасах корисних копалин провадить на замовлення користувачів надр або за дорученням відповідних центральних органів виконавчої влади державну експертизу геологічних матеріалів щодо вивчення та використання надр. При цьому дана експертиза повинна проводитися не раніше ніж за десять років до дати списання запасів корисних копалин з балансу гірничодобувного підприємства (див. ст. 7 Закону України від 04.11.1999 № 1216-XIV «Про державну геологічну службу України»).

263.5. У цьому пункті визначено базу оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Відповідно до ст. 23 Кодексу база оподаткування є одним із елементів податку.

263.5.1. Відповідно до даного підпункту встановлено, що базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини).

Як зазначається в п. 263.1.3 ст. 263 цього Кодексу, платники зобов’язані вести окремий бухгалтерський та податковий облік витрат та доходів у розрізі: кожного виду мінеральної сировини та кожного об’єкта надр, тому і вартість обсягу видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини) обчислюється аналогічно окремо для кожного виду мінеральної сировини та кожного об’єкта надр відповідно до порядку, що встановлений у п. 263.9 ст. 263 цього Кодексу.

263.5.2. Цим пунктом встановлено порядок обрахунку вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) (див. коментар до п. 263.6 ст.263 даного Кодексу).

263.5.3. При обрахунку плати за користування надрами використовуються як абсолютні (виражені у грошових одиницях), так і відносні (виражені у відсотках) ставки (див. п. 28.1 та 28.2 ст. 28 цього Кодексу). Для корисних копалин, для яких застосовуються абсолютні ставки, база оподаткування рівнозначна об’єкту оподаткування.

263.6. Даним пунктом встановлено порядок визначення вартості одиниці видобутої корисної копалини.

263.6.1. Даним підпунктом встановлено порядок визначення вартості видобутих корисних копалин. Вартість видобутих у звітному (податковому) періоді (див. коментар до п. 263.11 та п. 263.12 ст. 263 даного Кодексу) корисних копалин (готової продукції) може обчислюватись платником за такими величинами:

— за фактичними цінами реалізації видобутих корисних копалин;

— за розрахунковою вартістю видобутих корисних копалин.

При цьому залежно від того, яка величина при розрахунку є більшою та і використовується для подальших розрахунків розміру плати за користування надрами для видобування корисних копалин з метою упередження трансфертного ціноутворення.

263.6.2. При визначені вартості одиниці видобутої корисної копалини за фактичною ціною реалізації корисних копалин необхідно суму доходу, отриманого (нарахованого) від продажу обсягу корисної копалини (мінеральної сировини), зменшити на суму витрат платника плати за користування надрами для видобування корисних копалин. При цьому враховуються лише витрати, пов’язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) обсягу відповідного виду корисної копалини, які зазначені в п. 263.6.3 ст. 263 цього Кодексу.

Суми попередньої оплати вартості обсягу (кількості) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) включаються до суми доходу лише в тому податковому (звітному) періоді, в якому здійснено видобуток даної корисної копалини.

За умови, якщо дохід від реалізації корисної копалини (мінеральної сировини), отриманий в іноземній валюті, то його слід обрахувати в національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, який встановлено НБУ на дату реалізації корисних копалин.

263.6.3. Враховуючи положення даного пункту до витрат платника, пов’язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), споживачу належать:

а) витрати, пов’язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) із складу готової продукції платника споживачу. Залежно від виду корисної копалини мінеральної сировини складом може бути вузол обліку, вхід до магістрального трубопроводу, пункт відвантаження споживачу або на переробку, межа розділу мереж із споживачем. До таких витрат входять витрати, пов’язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) магістральними трубопроводами, залізничним, водним та іншим транспортом; із зливанням, наливанням, навантаженням, розвантаженням та перевантаженням; з оплатою послуг портів, зокрема портових зборів; з оплатою транспортно-експедиторських послуг;

б) витрати з обов’язкового страхування вантажів, обчислені відповідно до законодавства. Зокрема, відповідальність суб’єктів перевезення небезпечних вантажів, якими є певні види корисних копалин, відповідно до ст. 22 Закону України від 06.04.2000 № 1644-ІІІ «Про перевезення небезпечних вантажів», підлягає обов’язковому страхуванню у встановленому порядку;

в) митні податки та збори, які сплачуються платником під час реалізації готової продукції за межі митної території України.

263.6.4. Вартість одиниці кожного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) обраховується шляхом ділення суми доходу, визначеного за порядком відповідно до п. 263.6.2 ст. 263 даного Кодексу, на обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» обліковується гірничодобувним підприємством як запаси — активи, вартість яких може бути достовірно визначена, для яких існує імовірність отримання їх власником — суб’єктом господарювання економічної вигоди, пов’язаної з їх використанням; та які складаються з: сировини, що призначена для обслуговування виробництва, у тому числі й шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, та адміністративних потреб; готової продукції, що виготовлена на гірничодобувному підприємстві, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

263.6.5. Для обрахунку вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю визначаються:

— витрати;

— обсяг корисної копалини (мінеральної сировини).

До даних витрат включаються витрати, передбачені ст. 138 цього Кодексу, зокрема:

— матеріальні витрати: вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат; витрати, пов’язані з первинною переробкою (збагаченням) (див. п. 14.1.150 ст. 14 цього Кодексу); витрати, що здійснюються під час виконання умов господарського договору із давальницькою сировиною, крім витрат на зберігання, транспортування, паркування та інші види підготовки;

— витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у господарській діяльності з видобування корисної копалини (мінеральної сировини), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, крім витрат на оплату праці робітникам, які не зайняті у господарській діяльності саме з видобування корисної копалини (мінеральної сировини);

— витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- інші витрати, крім витрат, які виникають, коли господарська діяльність з видобування корисної копалини не провадиться. При цьому необхідно, щоб дані витрати були розподілені за принципами облікової політики. Виняток становлять витрати, не пов’язані з господарською діяльністю, зокрема, які виникають у результаті формування фінансових резервів; на сплату процентів боргових зобов’язань платника; на плату за користування надрами для видобування корисних копалин, на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

— суми нарахованої амортизації основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

— суми нарахованої амортизації нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

263.6.6. У коментованому підпункті під субвенцією слід розуміти певну суму коштів, що видається з бюджету з чітко обумовленим цільовим призначенням, як допомога на певні програми і заходи. Розміри та умови надання і використання субвенцій з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів затверджуються законом про Держбюджет на поточний рік, а також відповідними постановами КМУ Даним пунктом визначено, що державні субвенції для гірничодобувних підприємств не враховуються при розрахунку вартості видобутої корисної копалини.

263.6.7. Даним підпунктом регламентується порядок віднесення витрат на видобування даної корисної копалин у випадку, якщо в поточному (звітному) періоді (див. коментар до п. 263.11 та п. 263.12 ст. 263 цього Кодексу щодо звітних податкових періодів) завершується комплекс технологічних операцій (процесів) з видобування. Слід зазначити, що такі витрати включаються до розрахункової вартості видобутих корисних копалин за даний податковий (звітний) період у повному обсязі.

При виникненні нового виду товарної продукції, внаслідок рішення платника про застосування до відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) або її частини інших операцій первинної переробки, розмір податкових зобов’язань з плати для нового відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) визначається з урахуванням виконаних податкових зобов’язань за обсяг (кількість) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що був використаним на створення нової товарної продукції гірничодобувного підприємства, за мінусом сум податкових зобов’язань, які виникали за попередніми операціями з даним видом корисної копалини.

263.6.8. Коментований підпункт визначає, що сума витрат, понесених на провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин включається до розрахункової вартості видобутих корисних копалин у тому податковому (звітному) періоді, в якому завершується комплекс технологічних операцій (процесів).

263.6.9. У даному підпункті наведена формула, за якою здійснюється обчислення розрахункової вартості видобутої корисної копалини:

Складовими даної формули є:

1) Вмп — витрати, що визначені у пп. 263.6.5 — 263.6.8 ст. 263 цього Кодексу). Даний показник обчислюється в грошових одиницях;

2) Крмпе — коефіцієнт рентабельності продукції гірничодобувного підприємства (промислу), який відповідно до Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої Постановою КМУ від 05.05.1997 р. № 432, є величиною, що визначається як співвідношення фінансового результату операційної діяльності до виробничої собівартості продукції з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут;

3) Vмп — обсяг (кількість) корисних копалин, видобутий за податковий (звітний) період, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» обліковується гірничодобувним підприємством як запаси — активи, вартість яких може бути достовірно визначена, для яких існує імовірність отримання їх власником — суб’єктом господарювання економічної вигоди, пов’язаної з їх використанням; та які складаються із сировини, що призначена для обслуговування виробництва, у тому числі й шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, та адміністративних потреб; готової продукції, що виготовлена на гірничодобувному підприємстві, у тому числі шляхом виконання господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Дані, на основі яких розраховується розрахункова вартість видобутої сировини, мають бути підтвердженими первинними документами бухгалтерського обліку.

263.6.10. У коментованому підпункті визначено також особливості обрахунку вартості руди урану та золота. Зазначається, що при даному обрахунку необхідно враховувати ціну реалізації хімічно чистого металу без урахування суми податку на додану вартість, який включено до даної ціни за податковий (звітний) період, при цьому даний показник необхідно зменшити на суму витрат, здійснених на збагачення (афінаж — технологічний металургійний процес очистки благородних металів від забруднюючих домішок) та доставку споживачу. Коли в такому періоді не здійснюється реалізація, то враховується ціна реалізації за найближчі податкові періоди.

263.7. У коментованому пункті визначено порядок обчислення податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобутку корисних копалин, який встановлюється залежно від ставок (див. п.263.9 ст. 263 даного Кодексу).

263.7.1. При ставках, встановлених у відносних показниках (відсотках) (див. п. 263.9 ст. 263 цього Кодексу), розрахунок податкових зобов’язань з плати за користування надрами здійснюється за наведеною у коментованому пункті формулою:

Пзн = Vф × Вкк × Свнз × Кпп.

За даною формулою податкові зобов’язання з плати за користування надрами визначаються шляхом множення Vф — обсягу (кількості) відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді (в одиницях маси або об’єму) (методику обчислення див. у коментарі до п. 263.8 ст. 263 цього Кодексу) на Вкк — вартість одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) (методику обчислення див. у коментарі до п. 6 ст. 263 цього Кодексу); на Свнз — величину ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин, встановленої у п. 263.9 ст. 263 цього Кодексу; та на Кпп — коригуючий коефіцієнт, встановлений у п. 263.10 ст. 263 цього Кодексу.

263.7.2. При абсолютних ставках, які виражаються у вартісному (грошовому) вираженні (див п. 263.9. ст. 263 цього Кодексу), розрахунок податкових зобов’язань з плати за користування надрами здійснюється за наведеною у коментованому пункті формулою:

Пзн = Vф × Сазн × Кпп.

За даною формулою податкові зобов’язання з плати за користування надрами шляхом множення Vф обсягу (кількість) відповідного виду видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) або погашених запасів корисних копалин в межах однієї ділянки надр у податковому (звітному) періоді (в одиницях маси або об’єму) (методику обчислення див. у коментарі до п. 263.8 ст. 263 цього Кодексу); на Сазн — величину визначеної в абсолютних значеннях ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин, встановленої у п. 263.9 ст. 263 цього Кодексу; на Кпп — коригуючий коефіцієнт, встановлений п. 263.10 ст. 263 цього Кодексу.

263.8. У даному пункті затверджено порядок визначення обсягу (кількості) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) та обсягу (кількості) погашених запасів корисних копалин.

263.8.1. У вказаному підпункті встановлюється порядок визначення обсягу (кількості) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) та обсягу (кількості) погашених запасів корисних копалин. Зокрема, вказується, що платник зобов’язаний самостійно визначати у журналі обліку видобутих корисних копалин обсяг (кількість) видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) відповідно до вимог схеми руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції. Схеми руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) розробляються та затверджуються наказом керівника суб’єкта господарювання (див. п. 3.1 ст. 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 31.07.2007 № 107/370).

263.8.2. Кількість корисної копалини в даному родовищі називають запасами. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається платником самостійно як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат під час видобування.

263.9. У даному пункті наведені ставки плати за користування надрами для видобутку корисних копалин.

При обрахунку плати за користування надрами використовуються як абсолютні (виражені у грошових одиницях), так і відносні (виражені у відсотках) ставки (див. пп. 28.1-28.2 ст. 28 цього Кодексу). Відносно ставок, визначених в абсолютних значеннях, можуть вноситись зміни до цього Кодексу з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції (див. абзац 8 пункту 4 розділу IX Прикінцевих положень).

За нормами Кодексу ставки встановлено відповідно до маси (тонн) або об’єму (куб. метрів) та диференційовано залежно від виду корисної копалини. Корисні копали в даному підпункті вказані згідно з Переліком корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827.

Зокрема, у даному пункті встановлюються ставки податку для відповідних видів корисних копалин, які подані в таблиці цього пункту.

263.10. Даним пунктом встановлено коригуючі (переважно пільгові) коефіцієнти, які залежать як від виду корисної копалини (мінеральної сировини), так і від умов її видобування.

Відповідно до п. 3 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої Постановою КМУ від 05.05.1997 р. № 432, позабалансовими вважаються запаси корисних копали з ділянки надр, для яких на момент проведення геолого-економічної оцінки згідно з техніко-економічними розрахунками та/або матеріалами фінансової звітності доведено, що коефіцієнт рентабельності продукції (мінеральної сировини) гірничодобувного підприємства (розрахунковий та/або фактичний) мав рівень, недостатній для економічно ефективного видобування корисних копалин на такій ділянці надр, за умови, що запаси корисних копалин віднесено до такої категорії на підставі річного плану гірничих робіт або за результатами геолого-економічної оцінки, проведеної не раніше ніж за 10 років до виникнення податкових зобов’язань.

Техногенні родовища корисних копалин, відповідно до ст. 5 КУН від 27.07.1994 № 132/94, це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду.

Відповідно до п. 3 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої Постановою КМУ від 05.05.1997 р. № 432, дотаційні запаси родовищ корисних копалин обліковуються у Державному балансі корисних копалин окремо із зазначенням конкретних користувачів надр.

263.11. Даним пунктом визначається порядок подання податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

263.11.1. Розрахунок плати за користування надрами для видобування корисних копалин за формою, встановленою положеннями ст. 46 даного Кодексу, подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу за місцезнаходженням родовища корисних копалин, що експлуатується для видобування корисних копалин. Якщо ділянка надр, з якої видобуто корисні копалини, розташована в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України, то розрахунок плати за користування надрами для видобування корисних копалин подається за місцезнаходженням органу державної податкової служби, в якому на обліку перебуває даний платник. Поняття базового податкового (звітного) періоду розкрито в п. 33.3 ст. 33 цього Кодексу. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за користування надрами визначено календарний квартал.

263.11.2. Якщо ж платник відповідного платежу зареєстрований в органі державної податкової служби іншого району, ніж місцезнаходження родовища чи ділянки надр, то йому необхідно додатково надіслати копію розрахунку до податкового органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Надсилати копію розрахунку необхідно так само протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

263.11.3. Податковий розрахунок платник зобов’язаний подавати за результатами календарного кварталу, що настає за кварталом, у якому такий платник отримав дозвіл на початок (продовження) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлуатації об'єкта. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15.

263.12. Даним пунктом визначається порядок сплати податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Загальні положення щодо сплати податків і зборів висвітлено у ст. 35 цього Кодексу.

Платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, сплачує податкові зобов’язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у сумі, яку він зазначив у розрахунку з плати, поданому ним органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини або за місцезнаходженням органу державної податкової служби, в якому на обліку перебуває даний платник, якщо ділянка надр, з якої видобуто корисні копалини, розташована в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

263.13. Даним пунктом регламентується порядок здійснення контролю за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин до бюджету та відповідальність платників плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

263.13.1. Відповідно до положень підпункту зазначено, що відповідальність за правильність обчислення суми плати за користування надрами для видобування корисних копалин, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків, згідно із нормами цього Кодексу та інших законів України, покладено на платника плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Органи державної податкової служби України зобов’язані здійснювати контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин до бюджету.

Органам державної податкової служби для забезпечення здійснення належного контролю за правильністю обчислення платником суми плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо визначення обсягу (кількості) видобутих корисних копалин у межах наданої йому ділянки надр, а також коригуючих коефіцієнтів, згідно з п. 263.10 ст. 263 цього Кодексу, надано право у встановленому законодавством порядку залучати органи державного геологічного контролю і державного гірничого нагляду.

Відповідно до ст. 61 КУН від 27.07.1994 № 132/94 державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр та його органами на місцях, а державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та його органами на місцях.

263.13.2. Даним підпунктом закріплено право центрального органу державної податкової служби України порушити перед відповідним спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади питання зупинення терміну дії відповідного спеціального дозволу за умови, якщо протягом шести місяців відбувається невнесення, несвоєчасне внесення платником сум податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин або невиконання платником податкових зобов’язань з цієї плати.

263.13.3. Якщо в період невнесення, несвоєчасного внесення платником сум податкових зобов’язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (за винятком випадків донарахувань та штрафних санкцій за результатами перевірок контролюючих органів) протягом шести місяців, а також на період зупинення терміну дії відповідного спеціального дозволу у платника податку виникає дохід, органи держаної податкової служби зобов’язані порушити перед відповідним спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади питання щодо його вилучення, незалежно від того, ким був отриманий (нарахований) такий дохід: платником чи відповідним контролюючим органом.

263.13.4. Протягом місяця після прийняття відповідного рішення органи державного гірничого нагляду зобов’язані надіслати органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник, який буде здійснювати видобуток корисних копалин або геологічне вивчення, повідомлення про надання такому платнику дозволу на початок ведення видобувних робіт або погодження на проведення дослідно-промислової розробки.

263.13.5. Протягом місяця після прийняття відповідного рішення органи центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр зобов’язані надіслати органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник, який буде здійснювати видобуток корисних копалин або геологічне вивчення, повідомлення про надання такому платнику дозволу на початок ведення видобувних робіт або погодження на проведення дослідно-промислової розробки копію затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції з конкретизацією порядку визначення якості сировини та кінцевого продукту, визначення вмісту основної та супутньої корисної копалини в лабораторіях, атестованих згідно з правилами уповноваження та атестації у державній метрологічній системі.

Стаття 264. Плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

264.1. Платники плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

264.1.1. Платниками плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності, які використовують у межах території України ділянки надр для:

а) зберігання природного газу, нафти, газоподібних та інших рідких нафтопродуктів;

б) витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання вино продукції;

в) вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин;

г) зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів;

ґ) провадження інших видів господарської діяльності.

264.2. Об’єкт оподаткування

264.2.1. Об’єктом оподаткування платою за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є обсяг підземного простору (ділянки) надр:

а) для зберігання природного газу та газоподібних продуктів — активний об’єм зберігання газу в пористих чи тріщинуватих геологічних утвореннях (пластах-колекторах);

б) для зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів — об’єм спеціально створених та існуючих гірничих виробок (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнин (печер);

в) для витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання вино продукції, вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин, зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів, провадження інших видів господарської діяльності — площа підземного простору, що надана у користування в спеціально створених та існуючих гірничих виробках (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнинах (печерах).

264.3. Плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, не справляється:

264.3.1. з військових частин, закладів, установ і організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, що фінансуються за рахунок державного бюджету;

264.3.2. за використання транспортних тунелів та інших підземних комунікацій, колекторно-дренажних систем та об’єктів міського комунального господарства;

264.3.3. за використання підземних споруд на глибині не більш як 20 метрів, збудованих відкритим способом без засипання або з подальшим ґрунтовим засипанням.

264.4. Ставки плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

Ставки плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, встановлюються окремо для кожного виду користування надрами у гривнях до одиниці виміру залежно від корисних властивостей надр і ступеня екологічної безпеки під час їх використання:

Характер Вид користування надрами Одиниця Ставка плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, за одиницю обсягу користування надрами, гривень на рік користування виміру надрами Використання підземного простору надр — пористих чи тріщинуватих геологічних утворень (пластів-колекторів) зберігання природного газу та газоподібних продуктів тис. куб. метрів активного об’єму 0,23 Використання підземного простору — спеціально створених та існуючих гірничих виробок зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів куб. 0,23 витримування пиломатеріалів, виробництво і зберігання винопродукції ю. метрів 0,64 вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин _ ” _ 0,37 зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів _ ” _ 0,27 провадження іншої господарської діяльності _ ” _ 0,91 (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнин (печер) метрів

264.5. Порядок обчислення податкових зобов’язань та строк сплати

264.5.1. Платник плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових розрахунків за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, подає за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, податкові розрахунки з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр.

У разі якщо місце обліку платника не збігається із місцезнаходженням ділянки надр, копія податкового розрахунку з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, подається органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації.

264.5.2. Платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період сплачує податкові зобов’язання з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у сумі, визначеній в розрахунку з плати, поданому ним органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр.

У разі якщо місце обліку платника не збігається з місце знаходженням ділянки надр, платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період додатково подає (надсилає) до органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації копію платіжного документа про сплату податкових зобов’язань з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, за податковий (звітний) період.

264.6. Контроль та відповідальність платників

264.6.1. Платник несе відповідальність за правильність обчислення суми плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України.

Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, до бюджету здійснюють органи державної податкової служби.

Контроль за правильністю визначення обсягів використання надр в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, здійснюють органи державного гірничого нагляду в установленому порядку.

Органи державного гірничого нагляду у місячний строк з дня видачі чи вилучення акта про надання гірничого відводу подають органам державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр інформацію про зміни у переліку користувачів надр.

264. У коментованій статті визначено платників, об’єкт оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податкових зобов’язань, контроль та відповідальність платників плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

264.1. Відповідно до ст. 13 КУН від 27.07.1994 № 132/94 користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Таким чином, платниками плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності, які використовують у межах території України ділянки надр.

264.2. Об’єктом оподаткування платою за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, відповідно до даного пункту є обсяг підземного простору (ділянки) надр. Обсяг підземного простору (ділянки надр) може виражатися в куб. або кв. метрах. Такі ділянки надр можуть використовуватися для:

а) зберігання природного газу та газоподібних продуктів — активний об’єм зберігання газу в пористих чи тріщинуватих геологічних утвореннях (пластах-колекторах);

б) зберігання нафти та інших рідких нафтопродуктів — об’єм спеціально створених та існуючих гірничих виробок (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнин (печер);

в) витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції, вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин, зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів, провадження інших видів господарської діяльності — площа підземного простору, що надана у користування в спеціально створених та існуючих гірничих виробках (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнинах (печерах).

264.3. Коментованим пунктом встановлено перелік платників та об’єктів, з яких не справляється плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

264.3.1. Не справляється вказана плата з військових частин, закладів, установ і організацій Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Проте таке право не сплачувати плату за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, надається таким установам за умови, що вони фінансуються за рахунок державного бюджету.

264.3.2. Не сплачується плата за використання транспортних тунелів та інших підземних комунікацій, колекторно-дренажних систем та об’єктів міського комунального господарства.

264.3.3. Не береться плата за використання підземних споруд, збудованих відкритим способом без засипання або з подальшим ґрунтовим засипанням. Такі споруди повинні бути на глибині не більше ніж 20 метрів.

264.4. Даним пунктом регламентовано перелік ставок плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Вони встановлюються окремо для кожного виду користування надрами у гривнях на рік до одиниці виміру обсягу підземного простору (ділянки надр). У свою чергу ставки згруповано залежно від корисних властивостей надр та від ступеня екологічної безпеки під час їх використання.

264.5. У коментованому пункті визначається порядок сплати податкових зобов’язань з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, який необхідно здійснювати відповідно до Загальних положень щодо сплати податків і зборів, що регламентовані ст. 35 цього Кодексу.

264.5.1. Розрахунок плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу за місцезнаходженням ділянки надр за формою, встановленою положеннями ст. 46 даного Кодексу.

Поняття базового податкового (звітного) періоду розкрито в п. 33.3 ст. 33 цього Кодексу. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, визначено календарний квартал.

Якщо ж платник відповідного платежу зареєстрований в органі державної податкової служби іншого району, ніж місцезнаходження ділянки надр, то йому необхідно додатково надіслати копію розрахунку до податкового органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Надсилати копію розрахунку необхідно так само протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

264.5.2. Даним підпунктом визначається порядок сплати податкових зобов’язань з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Загальні положення щодо сплати податків і зборів висвітлено у ст. 35 цього Кодексу.

Платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, сплачує податкові зобов’язання з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у сумі, яку він зазначив у розрахунку з плати, поданому ним органу державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр.

У разі, коли місце обліку платника не збігається з місцезнаходженням ділянки надр, платник протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період додатково подає (надсилає) до органу державної податкової служби, в якому він перебуває на податковому обліку, копію платіжного документа про сплату податкових зобов’язань з плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, за податковий (звітний) період.

264.6. Даним пунктом визначено порядок здійснення контролю за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин та відповідальність платників плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

264.6.1. Відповідно до положень підпункту відповідальність за правильність обчислення суми плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно із нормами цього Кодексу та інших законів України покладено на платника плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Органи державної податкової служби зобов’язані здійснювати контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин до бюджету.

На органи гірничого нагляду в установленому порядку покладено обов’язок здійснювати контроль за правильністю визначення обсягів використання надр в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Протягом місяця з дня видачі чи вилучення акта про надання гірничого відводу органи гірничого нагляду зобов’язані надіслати органу державної податкової служби, за місцезнаходженням ділянки надр інформацію про зміни у переліку користувачів надр в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

РОЗДІЛ XII МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

Стаття 265. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

265.1. Платники податку

265.1.1. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

265.1.2. Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. Об’єкт оподаткування

265.2.1. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

265.2.2. Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім'ю;

д) гуртожитки.

265.3. База оподаткування

265.3.1. Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.

265.3.2. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

265.3.3. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

265.3.4. У разі наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів.

265.4. Пільги із сплати податку

265.4.1. База оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи — платника податку, зменшується:

а) для квартири — на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку — на 250 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа — платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

265.5. Ставка податку

265.5.1. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

265.6. Податковий період

265.6.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

265.7. Порядок обчислення суми податку

265.7.1. Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості.

265.7.2. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об’єкт.

265.7.3. Платники податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об’єкт оподаткування та місце проживання (реєстрації), мають право звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільги зі сплати податку, ставки податку та нарахованої суми податку.

Орган державної податкової служби проводить перерахунок суми податку і надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику відповідно до цього пункту.

265.7.4. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані до 15 квітня року, в якому набрала чинності ця стаття, а в наступні роки щоквартально, у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

265.7.5. Платники податку — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт.

265.7.6. У разі набуття права власності на об’єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об’єкт.

265.8. Порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком

265.8.1. У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника — починаючи з місяця, в якому виникло право власності.

265.8.2. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

265.9. Порядок сплати податку

265.9.1. Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

265.10. Строки сплати податку

265.10.1. Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами — протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Ст. 265. В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення у нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування даного податку побудований таким чином, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності та зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у Податковому кодексі України, його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань представників фінансової науки є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого — оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.

265.1. У цьому пункті визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких належать власники об’єктів житлової нерухомості — фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин[324], а також юридичні особи — організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку[325]. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти — громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни[326].

У даному пункті також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Зокрема, під спільною частковою власністю необхідно розуміти власність, право на яку мають дві та більше фізичних або юридичних особи з визначенням у правовстановлюючих документах розміру часток власності. Натомість спільна сумісна власність означає право, на яке мають дві та більше фізичних або юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного співвласника. Тобто вона передбачає рівність часток власності об’єкта житлової нерухомості кожного суб’єкта власності. Розмір такої частки може бути визначений тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність.

Механізм визначення платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб наступний. По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. У цьому пункті визначено об’єкти оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ними є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені згідно з нормативно-правим полем до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається з житлових та допоміжних приміщень; прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок — житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку[327].

З метою встановлення пільгового режиму оподаткування для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у підпункті 265.2.2 Податкового кодексу України визначено об’єкти, що не оподатковуються. По-перше, до них віднесено об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). З одного боку, Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність — територіальній громаді[328]. З іншого — Закон України «Про власність» до державної власності включає загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність)[329]. Така розбіжність у визначеннях є колізією нормативно-правового поля нашої держави, тому потребує законодавчого врегулювання. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України вищий за ієрархією, ніж Закон України «Про власність», при трактуванні власності держави або територіальної громади потрібно керуватися його положеннями.

По-друге, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення. Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення й інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Так, зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році. Натомість зона безумовного (обов’язкового) відселення є територією, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 і вище або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 і вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини й інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) та вище за рік понад дозу, ніж у доаварійний період[330].

По-третє, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі дитячих будинків сімейного типу, позаяк мета їх створення полягає у забезпеченні належних умов для виховання дітей-сиріт. Зокрема, у статті 256-5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менше ніж п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування[331].

По-четверте, не можуть бути об’єктами оподаткування садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Визначення термінів садового і дачного будинків подано у підпункті 14.1.129 Податкового кодексу України й у відповідних коментарях до пункту 265.2.

По-п’яте, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину. Іншими словами, йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім’ями, чим держава створює сприятливі умови для материнства і батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально заохочує й підтримує усіма заходами, у тому числі надаючи податкові преференції.

По-шосте, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, гуртожитки. Зокрема, під ними розуміються житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців[332]. Вони поділяються на два види: для проживання одиноких громадян (житлові приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (житлові приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сім’ї).

265.3. У даному пункті визначено базу оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до статті 23 Податкового кодексу України базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об’єкта оподаткування[333]. Іншими словами, це вид об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. База оподаткування та порядок її визначення встановлюється Податковим кодексом України для кожного податку окремо. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них, що відповідає головній домінанті справедливості оподаткування.

Відмінності в обчисленні бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, полягають у тому, що для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб — підприємців, вона розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Натомість для юридичних осіб — такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування, на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Реєстрація нерухомого майна, в дещо своєрідному вигляді, здійснювалася у нашій державі ще в радянські часи. Здебільшого вона мала значення у сенсі відображення технічних характеристик об’єктів житлової нерухомості. Однак зі здобуттям Україною незалежності відносини власності наповнилися новим змістом, у зв’язку з чим особливого значення набули питання правових гарантій здійснення та захисту права власності. У даному аспекті державна реєстрація прав на нерухоме майно забезпечує можливість відображення як статичного, так і динамічного процесу відносин власності, що знаходить своє відображення в збереженні відомостей у спеціальному реєстрі про дійсного власника нерухомого майна, а також наступні переходи права власності на нього.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єктів та суб’єктів цих прав. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становить уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав — Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, а також його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав[334]. Держателем цього реєстру є Міністерство юстиції України, а його адміністратором — державне підприємство, що належить до сфери управління даного міністерства, здійснює заходи зі створення і супроводження програмного забезпечення, відповідає за технічне й технологічне забезпечення, збереження та захист відповідних даних.

265.4. У цьому пункті визначено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які в Податковому кодексі України розглядаються у двох ракурсах — зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку. Зокрема, в першому випадку база оподаткування об’єкта житлової нерухомості зменшується: для квартири — на 120 м2 і для житлового будинку — на 250 м2. Такий підхід є «квазіпільгою» щодо осіб, які, зважаючи на низький рівень доходів і невелику площу об’єктів житлової нерухомості, не будуть спроможні сплачувати даний податок (наприклад, пенсіонери, ветерани війни, люди з особливими потребами, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та безробітні).

265.5. Відповідно до імперативних правил функціонування інституту місцевих податків і зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинен виконувати фіскальну функцію, тобто обсяг його надходження має бути достатнім для фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Проте без імплементації у механізмі справляння даного податку соціальних пріоритетів, його існування в системі місцевого оподаткування не буде прийнятним. Остання передумова полягає у впровадженні диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці[335]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[336]. Однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими законами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери і фінансово-економічної ситуації в країні.

Загалом, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м2 житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, — до 1 % розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, — 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року). Різниця між граничними розмірами податкових ставок у різних адміністративно-територіальних одиницях не призведе до серйозного переміщення платників податків до інших юрисдикцій, адже пропозиція власності в них не є еластичною. Звідси випливає, що саме справляння даного податку дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику.

Аргументи, які підтверджують раціональність прив’язування бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до площі, а не ринкової вартості нерухомості, зводяться до наступного. По-перше, ціни на нерухоме майно у різних регіонах України суттєво відрізняються та в більшості випадків завищені, що продиктовано спекулятивними операціями на ринку нерухомості. По-друге, проблемним є механізм проведення індексації цін на нерухоме майно з метою встановлення регіональних поправок, оскільки вартість нерухомості може коливатися упродовж року. По-третє, впровадження системи ринкової оцінки нерухомості буде залежати від впливу «людського фактора», що призведе до корупції та зловживань з боку чиновників.

265.6. Відповідно до пункту 33.1 Податкового кодексу України податковим періодом визнається період, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата податку. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, такий період становить календарний рік, тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

265.7. У цьому пункті визначено порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. Такий порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідає базовим принципам оподаткування, позаяк податкова система має бути зручною для платників з огляду змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму справляння податків і контролю над процесом їх сплати.

265.8. У даному пункті визначено порядок обчислення сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком. Так, якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником — починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, натомість новий власник буде сплачувати даний податок, починаючи з 1 листопада 2011 року.

265.9. У даному пункті визначено порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Він сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів[337]. Цей податок є важливим інструментом формування дохідної бази місцевих бюджетів з таких причин: база оподаткування немобільна, тому ухилятись від сплати важко навіть при диференційованих податкових ставках у різних адміністративно-територіальних одиницях; ряд суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям регіонів, можуть фінансуватись за рахунок його надходжень; для забезпечення дотримання принципу платоспроможності база оподаткування може бути визначена таким чином, щоб обмежити навантаження на платників з низьким рівнем доходів; постійне місцезнаходження і тривалість існування об’єктів оподаткування забезпечить безперешкодний доступ податкових органів.

265.10. У цьому пункті визначено строки сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які встановлюють виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на податкове адміністрування. Зокрема, фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні — щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.

Стаття 266. Збір за місця для паркування транспортних засобів

266.1. Платники збору

266.1.1. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи — підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

266.1.2. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради органу державної податкової служби в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

266.2. Об’єкт і база оподаткування збором

266.2.1. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

266.2.2. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

266.3. Ставки збору

266.3.1. Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

266.3.2. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

266.4. Особливості встановлення збору

266.4.1. Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

266.5. Порядок обчислення та строки сплати збору

266.5.1. Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

(Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

266.5.2. Платник збору, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

266.5.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Ст. 266. Діяльність, пов’язана з паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з усталеними традиціями місцевого самоврядування. Натомість в Україні протягом останніх років мала місце дещо інша ситуація: надходження збору за припаркування автотранспорту склали близько 3 % від загального обсягу місцевих податків і зборів. Поліпшення механізму його справляння в Податковому кодексі України разом з рядом чинників — збільшення кількості транспортних засобів, розширення мережі платних зон паркування та покращання якості послуг — сприятимуть зростанню темпів надходження даного збору. Це, безумовно, позитивний результат на фоні очікуваного значного недовиконання завдань щодо його мобілізації до місцевих бюджетів.

На відміну від Податкового кодексу України, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», збір за припаркування автотранспорту сплачувався паркувальнику водіями готівкою за кожне місце парковки. При цьому підприємство, яке організовувало паркування автомобілів, перераховувало даний збір до бюджету залежно від прийнятого рішення органу місцевого самоврядування — один раз на місяць або квартал. Однак зарахування місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів у такий спосіб аж ніяк неприйнятне, адже в такому випадку неможливо встановити повноту їх надходжень. Інші проблеми механізму справляння збору за припаркування автотранспорту стосувалися лексичного формулювання його назви, встановлення граничних розмірів ставок та визначення адміністративної відповідальності за порушення правил паркування автомобілів.

266.1. У цьому пункті визначено платників збору за паркування транспортних засобів. З одного боку, ними є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва) — організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку[338]. З іншого — фізичні особи-підприємці — громадяни, які здійснюють своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації[339]. Ці особи, відповідно до рішення місцевої ради, організовують і провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування або спеціально відведених автостоянках.

У підпункті 14.1.104 Податкового кодексу України поняття «майданчики для платного паркування» трактується як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів[340]. Щоправда аналогічне визначення (наведене в підпункті 14.1.229 Податкового кодексу України) стосується також спеціально відведених автостоянок як площі території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу[341]. При цьому до спеціально відведених автостоянок належать комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Натомість не відносять до таких автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій[342].

266.2. У даному пункті визначено об’єкт і базу оподаткування збором за паркування транспортних засобів, якими відповідно є спеціально відведена земельна ділянка та площа земельної ділянки, комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, побудованих за рахунок коштів місцевого бюджету. При цьому в статті 79 Земельного кодексу України та підпункті 14.1.74 Податкового кодексу України трактування земельної ділянки практично співзвучні й розглядаються як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та визначеними правами[343].

Щоправда, не відноситься до бази оподаткування площа земельних ділянок, відведених для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Зокрема, у ній зазначено, що органи місцевого самоврядування мають забезпечити першочергове виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання[344]. Таке положення сприятиме гарантуванню їм рівних прав з іншими громадянами та повноцінному існуванню згідно з індивідуальними здібностями й інтересами.

266.3. У цьому пункті визначено ставки збору за паркування транспортних засобів, які диференційовані залежно від місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площі таких місць, їх кількості, способу поставлення транспортних засобів на стоянку, режиму роботи і заповнюваності. Ставки даного збору встановлюють сільські, селищні та міські ради в розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспорту в гривнях за 1 м2 площі земельної ділянки.

Ставки збору за паркування транспортних засобів прив’язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці[345]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[346]. Однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими нормативно-правовими документами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери та фінансово-економічної ситуації.

266.4. У даному пункті визначено особливості встановлення збору за паркування транспортних засобів. Відповідно до пункту 10.4 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень у кожному конкретному випадку вирішують питання щодо можливості його впровадження[347]. Тобто даний збір є не обов’язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначають сільські, селищні та міські ради. Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику на місцевому рівні, визначаючи її пріоритетні напрями.

266.5. У цьому пункті визначено порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів. Зокрема, сума даного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

Базовий податковий (звітний) період, тобто період, за який платник зобов’язаний здійснювати розрахунки збору за паркування транспортних засобів, подати податкові декларації та сплатити його до бюджету, дорівнює календарному кварталу. У цілому такі порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів покликані значною мірою впорядкувати розміщення місць парковки автомобілів, законодавчо врегулювати платні види послуг у цій сфері, забезпечити стабільні обсяги податкових надходжень до місцевих бюджетів, що в кінцевому випадку сприятиме якісному вирішенню проблем соціально-економічного розвитку регіонів.

Стаття 267. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

267.1. Платники збору

267.1.1. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

267.1.2. Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб’єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи — підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи — підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи — підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб’єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами — інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб’єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб’єкту;

ж) суб’єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері(ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

267.1.3. Особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

(Статтю 267 доповнено пунктом 267.1.3. відповідно до Закону України від 04.11.2011 р. № 4014-VI)

267.2. Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту

267.2.1. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

267.2.2. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф’яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

267.2.3. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами — резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

267.3. Ставки збору

267.3.1. Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті — органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі — мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

267.3.2. Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів — від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів — від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів — від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

(Підпункт «в» підпункту 267.3.2 пункту 267.3 статті 267 в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

267.3.3. У разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.4. Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

267.3.5. Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.6. Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

для використання грального автомата (грального автомата «кранмашина», грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) — розмір мінімальної заробітної плати;

для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, — розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, — розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

для проведення інших оплатних розважальних ігор — розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

267.3.7. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

267.3.8. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

267.3.9. Ставки збору, визначені відповідно до цієї статті, округляються (менш як 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).

267.4. Порядок придбання торгового патенту

267.4.1. Для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, — місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення «виїзна торгівля»;

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

267.4.2. Відомості, наведені в поданій суб’єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених в поданій суб’єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред’явлені суб’єктом господарювання на звірку, в органі державної податкової служби не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб’єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей, орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб’єкту господарювання.

267.4.3. Торговий патент видається особисто фізичній особі — підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

267.4.4. Бланк торгового патенту є документом суворого обліку. У разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту в порядку, установленому цим пунктом.

267.4.5. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб’єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

267.4.6. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

267.4.7. У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.

267.4.8. Для здійснення діяльності у сфері розваг торговий патент придбається для кожного окремого грального місця. Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних місць, торговий патент придбається окремо для кожного з них.

267.4.9. Форма торгового патенту та порядок його заповнення встановлюються центральним органом державної податкової служби.

267.5. Порядок та строки сплати збору

267.5.1. Порядок сплати збору платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) — збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями — за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг — за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу — за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, — за місцем провадження такої діяльності.

267.5.2. Строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту — не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями — щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг — щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

267.5.3. Під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії.

267.5.4. Платники збору можуть здійснити сплату збору авансовим внеском до кінця календарного року.

267.5.5. Суми збору, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Кодексу.

267.6. Порядок використання торгового патенту

267.6.1. Оригінал торгового патенту повинен бути розміщений:

на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності — біля реєстратора розрахункових операцій;

на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

у пунктах обміну іноземної валюти;

у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться розважальні ігри.

267.6.2. Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду.

267.6.3. Для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях.

При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

267.6.4. Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

267.6.5. Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється.

267.6.6. Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.

267.7. Строк дії торгового патенту

267.7.1. Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

267.7.2. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

267.7.3. Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

267.7.4. У разі невнесення суб’єктом господарювання збору у встановлений цією статтею строк, дія такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке порушення.

267.7.5. Суб’єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб’єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Ст. 267. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності — це сума коштів, яка сплачується суб’єктом господарювання за провадження певного виду підприємницької діяльності, визначеного цією статтею. Даний збір є своєрідним аналогом плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, а його введення обумовлене необхідністю нормативно-правового регулювання діяльності з роздрібної торгівлі на території України, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

267.1. У цьому пункті визначено платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, його платників з придбанням пільгового торгового патенту, а також суб’єктів, які не є платниками. Зокрема, платниками даного збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи — учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в його межах[348]. До них належать юридичні особи (підприємства, установи, організації, створені та зареєстровані у встановленому законом порядку[349]) та фізичні особи-підприємці (громадяни, що здійснюють своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації[350]), які отримують в установленому порядку торгові патенти і відповідно провадять діяльність з роздрібної торгівлі, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

До діяльності, яка потребує придбання торгового патенту й сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, належить:

— торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто роздрібна й оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток. При цьому до пунктів продажу товарів належать: магазини, інші торговельні точки, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, та мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки, інші малі архітектурні форми, які розташовані в окремому приміщенні, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки, інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки, інші види торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання — фізичним особам та розташовані у межах ринків усіх форм власності (спеціалізованих підприємств сфери торгівлі); стаціонарні, малогабаритні та пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски, інші пункти ресторанного господарства; оптові бази, склади-магазини, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби із використанням платіжних карток. Як і в Податковому кодексі України, аналогічний перелік пунктів продажу товарів встановлено у пункті 3 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»[351];

— діяльність з надання платних побутових послуг. Зокрема, така діяльність визначається як діяльність, пов’язана з наданням послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. При цьому перелік цих послуг визначено Кабінетом Міністрів України;

— торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, тобто обмінних пунктах суб’єктів господарювання, які діють на підставі агентських договорів з банками, обмінних пунктах банків, розташованих поза їх операційними залами, обмінних пунктах інших фінансових і нефінансових установ, яким видано відповідні ліцензії Національного банку України на здійснення операцій з обміну валютою;

— діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Іншими словами, у господарській діяльності юридичних та фізичних осіб — підприємців, яка полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів та виграшів.

У пункті 6, 10, 11, 12 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» зазначено, що без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності або їх структурні підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; домашня птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню[352]. Крім того, не потребує патентування: реалізація суб’єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб’єкта; діяльність суб’єктів підприємницької діяльності із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки); діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах[353]. При цьому в пункті 267.1.2 Податкового кодексу України встановлено, що збір за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг не сплачується також такими суб’єктами господарювання:

— аптеками, що перебувають у державній та комунальній власності;

— розташованими у селах, селищах і містах районного значення підприємствами й організаціями споживчої кооперації та торгово-виробничими державними підприємствами робітничого постачання;

— фізичними особами-підприємцями, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності. При цьому, відповідно до Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105, під ринком розуміється суб’єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій[354];

— фізичними особами-підприємцями, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій та городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

— фізичними особами-підприємцями, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік. При цьому, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», до такого майна належать транспортні засоби, інші самохідні машини та механізми, житлові будинки, квартири, кімнати, дачі, садові будинки, гаражі, інші об’єкти нерухомого майна та земельні ділянки, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження[355];

— суб’єктами господарювання, утвореними громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги, згідно із законодавством, та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва і продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих» й «Українське товариство глухих». Натомість платниками даного збору з придбанням пільгового торгового патенту є суб’єкти господарювання, які реалізують товари повсякденного вжитку та продукти харчування через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

— суб’єктами господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

У пункті 267.1.3 коментованої статті зазначено, що особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Зокрема, дана система оподаткування — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб щодо доходів, що отримані в результаті господарської діяльності, ПДВ з операцій з постачання товарів, робіт і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, земельного податку, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

267.2. Платники збору за провадження деяких видів торговельної діяльності можуть придбавати пільговий торговий патент. Зокрема, під ним розуміється патент на право провадження торговельної діяльності, під час придбання якого вноситься даний збір за весь строк його дії. До таких платників належать такі:

— суб’єкти господарювання, які реалізують: товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні й інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів; товари військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів; насіння та посадковий матеріал овочевих, баштанних, кормових і квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі; сірники; термометри й індивідуальні діагностичні прилади;

— суб’єкти господарювання, які здійснюють продаж товарів вітчизняного виробництва, а саме: поштових марок, листівок, конвертів, ящиків, коробок, мішків, сумок й іншої тари, виготовленої з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітури до них; товарів народних промислів; готових лікарських засобів, вітамінів для населення, тампонів, інших видів санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарних препаратів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічних й інших засобів реабілітації інвалідів; зубної пасти та порошку, косметичних серветок, дитячих пелюшок, туалетного паперу, господарського мила; вугілля, вугільних брикетів, побутового палива, освітлювального гасу, паливного торфу, дров для продажу населенню, скрапленого газу в балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та нежитлових приміщеннях; проїзних квитків; зошитів;

— суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами-резидентами України. При цьому дані суб'єкти можуть одночасно здійснювати продаж такої супутньої продукції: ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники і закріплювачі для малювання та живопису, полотно, багети, рамки і підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя.

267.3. У даному пункті визначено ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, які диференційовані залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів (їх асортименту) або надання платних послуг (їх видів), а також прив’язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну і погодинну норму праці[356]. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України її розмір щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік[357], однак в деякі роки значення мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими нормативно-правовими актами, в яких корегувалися її розміри залежно від стану соціальної сфери та фінансово-економічної ситуації.

У табл. 1 подано порівняльну характеристику ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та розміру торгового патенту, встановлених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Таблиця 267.3.1

Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та розміру торгового патенту

Вид підприємницької діяльності Ставки збору Розмір торгового патенту Торговельна діяльність на території м. Києва та обласних центрів Від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати Від 60 до 320 гри Торговельна діяльність на території м. Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів Від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати Від 30 до 160 гри Торговельна діяльність на території інших населених пунктів Від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати До 80 грн Торговельна діяльність в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці й інших пунктів переміщення через митний кордон До 0,4 розміру мінімальної заробітної плати Не більше 320 грн Торговельна діяльність нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах Від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати - Вид підприємницької діяльності Ставки збору Розмір торгового патенту Торговельна діяльність валютними цінностями 1,2 розміру мінімальної заробітної плати 960 грн Здійснення діяльності у сфері розваг: Від 0,1 розміру мінімальної заробітної плати до її розміру, збільшеного у 2 рази Від 4200 грн до 192000 грн для використання грального автомата Розмір мінімальної заробітної плати 4200 грн для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбану та боулінгу Розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази 6000 грн для використання столів для більярду Розмір мінімальної заробітної плати 1800 грн проведення інших оплатних розважальних ігор Розмір мінімальної заробітної плати 7200 грн Торговельна діяльність з придбанням пільгового торгового патенту 0,05 розміру мінімальної заробітної плати - Торговельна діяльність з придбанням короткотермінового торгового патенту 0,02 розміру мінімальної заробітної плати 10 грн

Отже, ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлюються в різних межах: на території м. Києва та обласних центрів — від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; на території м. Севастополя, міст обласного значення і районних центрів — від 0,04 до 0,2 її розміру; на території інших населених пунктів — від 0,02 до 0,1 її розміру. Якщо пункти продажу товарів або надання послуг розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці й інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, але не більше ніж до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

У максимальних межах (від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати) можуть коливатися ставки збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах.

Натомість за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць вона становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг у розрахунку на квартал становить: для використання грального автомата (грального автомата «кран-машина», грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) — розмір мінімальної заробітної плати; для використання гральних жолобів кегельбану, боулінгу, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, — її розмір, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб; для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовується для спортивних, аматорських змагань, — її розмір, за кожний стіл для більярду; для проведення інших оплатних розважальних ігор — її розмір, за кожне гральне місце.

Ставка збору з придбанням пільгового торгового патенту, тобто патенту на право провадження торговельної діяльності певними видами товарів, визначених цією статтею, встановлюється у розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно. Натомість його ставка з придбання короткотермінового торгового патенту за один день, тобто патенту на право провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів, становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

267.4. У цьому пункті визначено порядок придбання торгового патенту. Зокрема, для провадження підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити відомості, визначені підпунктом 267.4.1 Податкового кодексу України. Після звірення відомостей торговий патент видається у триденний термін з дня подання заявки.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаваються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, а для здійснення діяльності у сфері розваг — для кожного окремого грального місця. Відокремленим підрозділам, які є платниками податку на прибуток, надано право самостійно придбавати торгові патенти.

267.5. У даному пункті визначено порядок та строки сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Зокрема, його сплата здійснюється:

— платниками збору, які провадять торговельну діяльність і надають платні послуги, — за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг (перелік таких пунктів визначений у підпункті 14.1.211 Податкового кодексу України);

— платниками збору, які здійснюють торгівлю валютними цінностями, — за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти. Причому останній являє собою обмінний пункт суб’єкта господарювання, який діє на підставі агентських договорів з банком, обмінний пункт банку, розташований поза його операційним залом, обмінний пункт іншої юридичної особи, якій видано ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;

— платниками збору, що здійснюють діяльність у сфері розваг, що полягає у проведенні лотерей, розважальних ігор, участь у яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів, зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри, — за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

— платниками збору, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу (автомагазини, розвозки тощо), — за місцем їх реєстрації;

— платниками збору, що здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах й інших короткотермінових заходах, — за місцем її провадження.

У підпункті 267.5.2 Податкового кодексу України визначено граничні терміни сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Так, за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту даний збір сплачується не пізніше, ніж за один календарний день до початку провадження такої діяльності; за провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями — щомісячно, однак не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному місяцю; за здійснення діяльності у сфері розваг — щоквартально, однак не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Натомість згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності має здійснюватися щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності. При цьому під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб’єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць[358].

267.6. У цьому пункті визначено порядок використання торгового патенту. Зокрема, до його оригіналу або нотаріально засвідченої копії повинен бути відкритий доступ для огляду. Вони можуть бути розміщені: на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності — біля касового апарата; на фронтальній вітрині малої архітектурної форми; на табличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях; у пунктах обміну іноземної валюти; у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, де проводяться розважальні ігри.

Торговий патент діє тільки на тій території, де зареєстровано суб’єкт господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу. Але ця вимога не стосується торгового патенту, виданого суб’єкту господарювання для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), що діє на всій території України.

267.7. У даному пункті визначено строк дії торгового і пільгового патенту, який становить 60 календарних місяців (5 років), короткотермінового торгового патенту — від 1 до 15 календарних днів, торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг — 8 календарних кварталів. Відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, а для короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності — від 1 до 15 днів[359].

Суб'єкти господарювання, які припинили діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляють про це органи державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню податковим органам, а суб’єктам господарювання повертаються надмірно сплачені суми вартості торгового патенту.

Стаття 268. Туристичний збір

268.1. Туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

268.2. Платники збору

268.2.1. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

268.2.2. Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України;

(Підпункт «д» підпункту 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

е) діти віком до 18 років;

(Підпункт 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 доповнено підпунктом «е» згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

(Підпункт 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 доповнено підпунктом «є» згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011)

268.3. Ставка збору

268.3.1. Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 цієї статті.

268.4. База справляння збору

268.4.1. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті, за вирахуванням податку на додану вартість.

268.4.2. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (ввіз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

268.5. Податкові агенти

268.5.1. Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

268.6. Особливості справляння збору

268.6.1. Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

268.7. Порядок сплати збору

268.7.1. Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

(Підпункт 268.7.1 пункту 268.7 статті 268 в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011)

268.7.2. Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

268.7.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Ст. 268. Туристичний збір є аналогом курортного збору, порядок адміністрування якого визначений у Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Проте малі обсяги його надходження протягом останніх років змусили змінити механізм справляння в Податковому кодексі України у контексті збільшення переліку платників, диференціації розмірів податкових ставок, розширення бази оподаткування і зміни порядку сплати.

268.1. У цьому пункті подано трактування сутності туристичного збору як місцевого збору, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. При цьому їх використання має спрямовуватись для розвитку туристичної та курортної інфраструктури територіальних громад. Дана інфраструктура представлена сукупністю матеріально-речових об’єктів, діяльність яких пов’язана із задоволенням туристичних і курортних потреб населення. Як складова соціальної інфраструктури, туристична та курортна інфраструктура характеризується основними фондами й витратами праці, тобто певними місцевими ресурсами, які використовуються для належного виконання туристичних і курортних функцій.

268.2. У даному пункті визначено платників туристичного збору, якими можуть бути громадяни України (особи, які набули громадянство України в порядку, передбаченому законами та міжнародними договорами України), іноземці (особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами або підданими іншої держави або держав), а також особи без громадянства (особи, яких жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає своїми громадянами)[360], які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення даного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов'язанням залишити місце перебування в чітко зазначений строк. Натомість звільняються від його сплати: особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір; особи, які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України; діти віком до 18 років; дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» платниками курортного збору були визначені громадяни, які прибувають у курортну місцевість. При цьому в даній статті подано вичерпний перелік осіб, які звільняються від його сплати: діти віком до 16 років; інваліди й особи, що їх супроводжують; учасники Великої Вітчизняної війни; воїни-інтернаціоналісти; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка і бази відпочинку; особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів; особи, які прибули за туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ, у тому числі, які здійснюють подорож за маршрутними книжками; чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років[361].

268.3. У цьому пункті визначено ставки туристичного збору, розмір яких коливається в межах від 0,5 до 1 % до бази його справляння. Ставки даного збору встановлюють, згідно з відповідним рішенням, сільські, селищні та міські ради залежно від якості наданих сервісних послуг і природноклі-матичних умов адміністративно-територіальних одиниць. На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» граничний розмір курортного збору не перевищував 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто максимально становив 1,7 грн.

268.4. У даному пункті визначено базу справляння туристичного збору, якою є вартість усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих й інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. До вартості проживання, за якою визначається база справляння даного збору, не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд, обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати. Такий механізм визначення бази справляння туристичного збору дає змогу зменшити податкові зобов’язання для його платників, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання.

268.5. У цьому пункті визначено податкових агентів туристичного збору, тобто суб’єктів, на яких згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради покладається обов’язок з його обчислення і перерахування до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників податків. Зокрема, до них належать: по-перше, адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих й інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів; по-друге, квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму; по-третє, юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною місцевою радою.

На відміну від Податкового кодексу України, згідно зі статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», до податкових агентів належали, з одного боку, адміністрації готелів й інших установ готельного типу під час реєстрації прибулих, а з іншого — квартирно-посередницькі організації при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки та квартири, що належать громадянам на праві власності. Крім того, з осіб, які зупинялися у будинках і квартирах громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснювали подорож за маршрутними книжками), які проживали у наметах й автомашинах, курортний збір справлявся у порядку, визначеному місцевими радами[362].

268.6. У даному пункті визначено особливості справляння туристичного збору. Зокрема, у Податковому кодексі України зазначено, що обов’язки щодо його справляння покладаються на податкових агентів під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку або квитанції на проживання. Натомість, відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання не пізніше ніж у триденний термін від дня прибуття в курортну місцевість. При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості збір повторно не справлявся[363].

Відповідно до пункту 10.4 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень у кожному конкретному випадку вирішують питання щодо можливості впровадження туристичного збору[364]. Іншими словами, даний збір не є обов'язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначаються сільською, селищною і міською радою. Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику залежно від економічної ситуації.

268.7. У цьому пункті визначено порядок сплати туристичного збору. Зокрема, відповідно до підпункту 268.7.1 Податкового кодексу України, сума даного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду — до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

РОЗДІЛ XIII ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

У п. 14.1.147 ст. 14 ПК України закріплено, що плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об’єднує два обов’язкових платежі — земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 ПК України земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (див. коментар до п. 269.1.1 статті 269). А згідно з п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (див. коментар до ст. 288 ПК України).

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Стаття 269. Платники податку

269.1. Платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

269.2. Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI)

269.1. Щодо загального визначення «платники податків», див. коментар до ст. 15 ПК України. Платники плати за землю є суб’єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

269.1.1. У цій частині коментованої статті встановлено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю.

Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об’єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства. Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є:

— свідоцтво про право на спадщину;

— засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

— рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю) громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

269.1.2. Відповідно до п.14.1.73 ст. 14 ПК України землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Див. також коментар до ст. 288 ПК України.

Право землекористування як правовий інститут закріплено у главі 15 Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. Право користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право користування землею — це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки. Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов’язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Суб’єктами права постійного землекористування, відповідно до ч. 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

У пункті 269.2 коментованої статті зазначено, що особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Зокрема, дана система оподаткування — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб щодо доходів, отриманих у результаті господарської діяльності, ПДВ з операцій з постачання товарів, робіт і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, земельного податку, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Стаття 270. Об’єкти оподаткування

270.1. Об’єктами оподаткування є:

270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності.

270.1. Щодо особливостей загального визначення поняття «об’єкт оподаткування» — див. коментар до ст. 22 ПК України.

270.1.1. Розглядаючи об’єктом оподаткування земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, слід звернутися до загального визначення «земельна ділянка», яке закріплено у п. 14.1.74 ст. 14 ПК України (див. коментар до цієї статті).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель (див. коментар до ст. 289 ПК України).

Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. є кілька категорій земель.

270.1.2. У цьому пункті коментованої статті закріплено, що об’єктом оподаткування є земельні частки (паї), які перебувають у власності. Зміст та особливості права власності щодо земельних часток (паїв) — див. коментар до п. 269.1.1 ст. 269 ПК України.

Стаття 271. База оподаткування

271.1. Базою оподаткування є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

271.1. Поняття «база оподаткування» кількісно виражає предмет оподаткування. Докладніше — див. коментар до ст. 23 ПК України.

271.1.1. Відповідно до п. 14.1.125 ст. 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок — це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Під капіталізацією слід розуміти визначення вартості об’єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Рентний дохід — дохід, який можна отримати з землі як фактора сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва залежно від її якості та місця розташування земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка — це не що інше, як встановлення вартості земельної ділянки, тобто ймовірної суми грошей, які можна було б отримати на випадок її продажу.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про оцінку землі» від 17.06.2004 р. нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється, зокрема в разі визначення розміру земельного податку, а також визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, і в цьому випадку вона є обов’язковою.

Суб’єктами, що проводять нормативну оцінку земель, можуть бути органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення — не рідше ніж один раз на 5–7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення — не рідше ніж один раз на 5–7 років, а сільськогосподарського призначення — не рідше, ніж один раз на 7-10 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Необхідно також враховувати, що нормативно-грошова оцінка одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.

271.1.2. Зважаючи на те, що нормативну грошову оцінку земель проведено ще не у всіх населених пунктах, існують відмінності щодо оподаткування земельним податком, які залежать від того, встановлена чи не встановлена їх грошова оцінка. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у розмірах, визначених п. 275.1 ст. 275 ПК України (див. коментар до цієї статті).

Стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження)

272.1. Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

272.1.1. для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

272.1.2. для багаторічних насаджень — 0,03.

272.2. За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється за ставками, визначеними пунктом 272.1 цієї статті.

Згідно з п. 14.1.76 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Щодо поняття ставки податку, яке вживається у нормах коментованої статті, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку для цілей розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки.

Законодавець встановлює два види ставок земельного податку залежно від типу сільського господарського угіддя: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % та для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Стаття 273. Оподаткування земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження)

273.1. Податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

273.2. Ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, встановлюються:

273.2.1. за сільськогосподарські угіддя — відповідно до статті 272 цього Кодексу;

273.2.2. за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, — відповідно до статей 276 і 280 цього Кодексу.

Ця стаття регулює питання оподаткування земельних ділянок, що надаються власникам або землекористувачам на землях лісового фонду України. У ст. 79 Земельного кодексу України встановлено принцип єдності таких природних об’єктів, як земельна ділянка та ліси, що на ній знаходяться. Відповідно існує певна специфіка оподаткування таких земельних ділянок.

Землі лісогосподарського призначення — це категорія земель України, яка характеризується відповідним основним цільовим призначенням (п. «е» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу). Не належать до земель лісогосподарського призначення землі, зайняті: 1) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; 2) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Залежно від виду земельної ділянки, наданої на землях лісогосподарського призначення, слід виокремити оподаткування лісових земель та оподаткування нелісових земель. Вони мають властиві їм особливості у механізмі справляння відповідного податку.

273.1. Податок за лісові землі є складовою плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

Плата у вигляді збору за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється Податковим кодексом України (докладніше див. коментар до розділу XVI ПК України).

273.2. Цей пункт коментованої статті встановлює ставки податку на нелісові землі, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Ставка податку встановлюється за один гектар нелісових земель залежно від їх виду.

Податковий кодекс встановлює дві ставки податку. По-перше, за сільськогосподарські угіддя — відповідно до ст. 272 ПК України (див. коментар до цієї статті). (При цитуванні й використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт «Профі Вінс» () обов’язкове). По-друге, за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами — відповідно до статей 276 і 280 ПК України. Останні дві статті передбачають особливості встановлення ставок податку за 1 га нелісових земель, що зумовлено розташуванням на них певних об’єктів нерухомості. А саме: у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області та у розмірі 3 % суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст. 274 «Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)» і ст. 75 «Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено» (див. коментар до ст. ст. 274, 275 ПК України).

Стаття 274. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)

274.1. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

274.1. Щодо поняття ставки податку, яке вживається у ст. 274 ПК України — див. п. 14.1.240. ст. 14 ПК України.

У статті, що коментується, йдеться про обчислення ставки оподаткування земельних ділянок, нормативну оцінку яких було проведено, незалежно від місця знаходження цих земельних ділянок. Зокрема, цей правовий режим оподаткування розповсюджується на земельні ділянки, що знаходяться на природно-заповідних територіях чи об’єктах або курортних зонах, у прикордонній лісосмузі, в межах населених пунктів чи поза ними.

Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі — див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Стаття 275. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

275.1. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів 3 чисельністю населення, тис. осіб Ставки податку, гривень за 1 кв. метр Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення до 3 0,24 від 3 до 10 0,48 від 10 до 20 0,77 від 20 до 50 1,2 1,2 від 50 до 100 1,44 14 від 100 до 250 1,68 від 250 до 500 1,92 2,0 від 500 до 1000 24 25 від 1000 і більше 3,36 3,0

275.2. У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок податку, зазначених у пункті 275.1 цієї статті, застосовуються такі коефіцієнти:

275.2.1. на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3;

275.2.2. на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;

275.2.3. на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

275.2.4. на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2;

275.2.5. у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які відповідно до законодавства віднесені до категорії гірських;

275.2.6. на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.

275.3. Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 цієї статті, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.

275.1. Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі — див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не проведено, то розмір ставок земельного податку визначається із урахуванням відповідного коефіцієнта, який застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення.

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, покладено характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки, обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру. Вихідними даними для обчислення коефіцієнта місцерозташування є генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, плани їх земельно-господарського устрою, матеріали економічної оцінки їх територій. Значення коефіцієнтів установлюються за результатами пофакторних оцінок кожної групи з урахуванням питомої ваги рентоутворювальних факторів у формуванні загального рентного доходу в межах населеного пункту та його економіко-планувальних зон.

Ефективність дії механізму правового регулювання використання землі визначається об’єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, у яких не проведена нормативна грошова оцінка.

275.2. За законодавством України, усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинені сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських закріплено Законом України «Про статус гірських населених пунктів України».

Згідно з Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

275.3. Частина третя цієї статті надає право органам місцевого самоврядування самостійно диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 ст. 275 ПК України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 ст. 275 ПК України.

Згідно з положенням Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», Земельним кодексом України та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Конституцією України (ст. 142) визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування керують майном, що перебуває у комунальній власності (ст. 143 Конституції України). Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

На відміну від Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність), законодавець значно розширив повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад щодо диференціації ставок земельного податку. Зокрема, якщо Законом України «Про плату за землю» передбачалась можливість диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки, виходячи із ставок податку не більше двократного їх розміру, то ця стаття закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати ставки, виходячи із ставок не більше трикратного їх розміру. Затвердження цього положення безпосередньо пов’язане з тенденцією розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм додаткових можливостей щодо покращання власної матеріально-фінансової бази.

Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку

276.1. Податок на земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняти виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.2. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.3. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення — 7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення — 3,75;

276.3.3. місцевого значення — 1,5.

276.4. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

276.5. У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

276.6. Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

276.1. У пункті 276.1 статті 276, яка визначає особливості встановлення деяких ставок земельного податку, слова «які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними» замінено словами «які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними».

Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» у вказаному пункті внесено редакційні правки, тобто після слова «прибутку» поставлена кома, у зв’язку з чим чітко визначено, що земельний податок за земельні ділянки гаражно-будівельних, дачно-будівельних та садівницьких товариств у межах населених пунктів оподатковуються за ставкою 3 відсотки від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового кодексу.

Стаття 274 Кодексу встановлює ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), яка становить 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки (за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 273, 276, 278).

Стаття 275 Кодексу визначає ставки податку за земельні ділянки, які розташовані в межах населених пунктів, нормативна грошова оцінка яких не проведена. Вони встановлені у гривнях за 1 метр квадратний по групах населених пунктів залежно від чисельності населення, виходячи з яких та з урахуванням відповідних коефіцієнтів ставки за такі земельні ділянки диференціюють та затверджують сільські, селищні, міські ради.

276.2. У цій частині коментованої статті закріплено ставку податку за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів.

Поняття територій та об’єктів природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення закріплюється у земельному законодавстві. Порядок створення й оголошення об’єктів природно-заповідного фонду визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Серед земель іншого природоохоронного призначення важливе місце Закон відводить землям водно-болотного фонду і таким, що мають особливу наукову цінність.

Відповідно до ст. 47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Згідно зі ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Необхідно пам’ятати, що землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення, тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, знаходячись поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності та забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

З метою обліку відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне місцезнаходження, кількісні та якісні характеристики цих територій та об’єктів, у тому числі про їх рекреаційну цінність, в Україні ведеться державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

276.3. Перелік земель історико-культурного призначення, тобто земель, на яких розміщені об’єкти культурної спадщини, закріплений ст. 53 Земельного кодексу України.

Подвійний правовий режим мають землі, на яких розміщені парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Будучи, відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, землями історико-культурного призначення, вони одночасно входять до складу земель природно-заповідного фонду, оскільки парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва є однією з 11 категорій територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

Встановлення ставок податку за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення базується на двох основних умовах: 1) земельний податок сплачується за земельні ділянки, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів; 2) ставка податку за земельні ділянки встановлюється з урахуванням коефіцієнтів, що встановлюються на основі цінності та історико-культурного значення територій та об’єктів.

276.4. Пункт 276.4 статті 276 Податкового кодексу встановлював, що в межах населених пунктів податок за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 та 275 Кодексу, тобто від суми земельного податку, обчисленого на загальних підставах.

Змінами передбачено, що за ставкою 25 відсотків обчислюється податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), які відносять до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах).

За межами населених пунктів ставка податку в розмірі 0,02 відсотки від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АРК або по області була встановлена за земельні ділянки в межах смуг відведення.

Зараз за ставкою 0,02 відс. будуть оподатковуватися земельні ділянки, які відносять до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах).

Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» запроваджено окремі ставки земельного податку для земельних ділянок, на яких розташовані аеродроми.

Так, у пункті 276.4 статті 276 включено слова «за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми».

Отже, в межах населених пунктів земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, обчислюється за ставкою 25 відсотків від суми податку, обчисленого відповідно до статей 274 та 275 цього Кодексу.

Разом з тим для таких земельних ділянок встановлена окрема верхня межа розміру орендної плати за землю.

276.5. У цьому пункті коментованої статті передбачено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, які звільнені від сплати земельного податку або сплачують його за зниженими ставками, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно на загальних умовах (сплачується у повному обсязі).

Згідно з розділом XIX ПК України «Прикінцеві положення» зазначена норма запроваджується з 1 січня 2015 року.

276.6. У цьому пункті коментованої статті встановлюється ставка податку за земельні ділянки в межах та за межами населених пунктів, надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії. Це положення є новим у правовому режимі оподаткування землі. Закон України «Про плату за землю» (втратив чинність) не виділяв окремим видом землі енергетики як об’єкт оподаткування і встановлював ставку податку на землі цієї категорії у межах оподаткування земель промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення.

Землі енергетичної системи — новий різновид земель спеціального призначення. Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об’єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об’єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об’єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об’єктів від впливу можливих аварій визначені в Законі України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» від 09.07.2010 р.

Стаття 277. Ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

277.1. Ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.2. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

277.1. У складі земель сільськогосподарського призначення, наданих сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, завжди представлені як сільськогосподарські, так і несільськогосподарські угіддя. До останніх належать землі загального використання (внутрішньогосподарські шляхи, господарські двори тощо), ділянки, забудовані господарськими будівлями і спорудами тощо. Коментована стаття встановлює ставки податку на такі земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Основна сума надходжень плати за землю припадає на бюджети населених пунктів, хоча площа земель населених пунктів становить близько 12 %. Однак за межами населених пунктів знаходяться землі, які за господарськими, трудовими, соціальними та рекреаційними зв’язками нерозривно пов’язані з міською територією. Існує так звана приміська зона — територія за межами міста, до складу якої входять ліси, лісопарки та інші зелені насадження, заклади та установи для масового відпочинку, землі сільськогосподарського призначення, виробничі та комунальні підприємства, що обслуговують місто, транспортні магістралі.

Земельні ділянки під господарськими будівлями і дворами сільськогосподарських підприємств, розташовані за межами населених пунктів, належать до несільськогосподарських угідь за межами населених пунктів. За такі земельні ділянки буде сплачуватися земельний податок за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області.

277.2. Основним цільовим призначенням земельних ділянок, наданих для індивідуального чи колективного садівництва, є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень). Однак частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господарського інвентарю, вирощеної продукції тощо.

Згідно зі ст. 35 Земельного кодексу України колективне садівництво може вестися громадянами у складі садівницького товариства, що є юридичною особою. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які використовуються для садівництва і закріплюються за громадянами-членами садівницького товариства. Землі загального користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріплені за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування садівницького товариства є об’єктом його приватної власності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації садового будинку та господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам — членам товариства у власність.

Згідно з Земельним кодексом України (ст. 121) громадяни мають право на одержання ділянок для дачного будівництва, правовий режим яких відрізняється від правового режиму садових земельних ділянок.

Таким чином, земельні ділянки, що надаються громадянам для садівництва та дачного будівництва за межами населених пунктів, у тому числі зайняті садовими та (або) дачними будинками, оподатковуються за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області.

Стаття 278. Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів

278.1. Ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.2. Ставка податку за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, а також за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.3. Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

278.1. У пункті 278.1 слова «(крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення)» замінено словами «(крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди)».

Земельні ділянки залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди за межами населених пунктів, оподатковуються за ставкою, встановленою п. 278.1 статті 278, — у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АР Крим або по області.

278.2. Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-IV «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» запроваджено ставки земельного податку для земельних ділянок, на яких розташовані аеродроми.

Так, у пункт 278.2 статті 278 включено слова «за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми».

За межами населених пунктів земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється за ставкою 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Разом з тим для таких земельних ділянок встановлена окрема верхня межа розміру орендної плати за землю.

278.3. У цьому пункті статті 278 встановлюється ставка податку за земельні ділянки, зайняті землями тимчасової консервації. Поняття консервації земель (від лат. ñonseratio — збереження) закріплене у земельному законодавстві. Див. також коментар до п. 283.1.3 ст. 283 ПК України.

Стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

279.1. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім сільськогосподарських угідь та лісових земель), нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

279. Щодо поняття ставки податку, яке вживається у нормах коментованої статті, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку згідно з цілями розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, нормативну грошову оцінку земельних ділянок яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або в області. Детальніше див. п. 275.2.1, 275.2.2, 275.2.3, 275.2.4, 245.2.6 ст. 275.

Стаття 280. Ставки податку за земельні ділянки на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

280.1. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

280.2. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Коментуючи цю статтю, слід зазначити, що у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що поняття ставки податку згідно з цілями розділу XIII ПК України — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Земельна ділянка на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташована за межами населеного пункту, нормативно грошову оцінку якої не проведено, — це складний юридичний термін, для визначення якого необхідно розглянути його структурні елементи.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Водночас ст. 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Крім того, ст. 55 Земельного кодексу України дано визначення земель лісогосподарського призначення. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також невкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Також відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. межування земель — це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Звідси, земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, — це ділянки, що знаходяться поза межами адміністративно-територіальних утворень, встановлених відповідно до чинного законодавства (Методичних рекомендацій з розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених наказом Держкомзему України 10.07.2008 р. № 165).

Диспозиція ст. 280 ПК передбачає оподаткування земельних ділянок на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Вказані земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, відповідно до порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), оподатковуються відповідно до положень цієї статті.

280.1. У п. 281.2 ст. 280 ПК встановлено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Щодо особливостей нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області, див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

280.2. У п. 281.2 ст. 280 передбачено, що ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у області.

Щодо визначення нормативно грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Стаття 281. Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб

281.1. Від сплати податку звільняються:

281.1.1. інваліди першої і другої групи;

281.1.2. фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

281.1.3. пенсіонери (за віком);

281.1.4. ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

281.1.5. фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

281.2. Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

281.2.1. для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більш як 2 гектари;

281.2.2. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах — не більш як 0,25 гектара, в селищах — не більш як 0,15 гектара, в містах — не більш як 0,10 гектара;

281.2.3. для індивідуального дачного будівництва — не більш як 0,10 гектара;

281.2.4. для будівництва індивідуальних гаражів — не більш як 0,01 гектара;

281.2.5. для ведення садівництва — не більш як 0,12 гектара.

281.3. Від сплати податку звільняються на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

У коментованій статті законодавець виходить із пріоритетності суб’єктного критерію при звільненні від оподаткування. Варто також зауважити, що пільги щодо плати за землю для фізичних осіб мають окреслений соціальний характер.

Звільнення від сплати податкового платежу стосується конкретних категорій платників: інвалідів I та II групи (див. детальний коментар до п. 1.3 «і» ст. 169); фізичних осіб, які виховують 3 та більше дітей віком до 18 років (див. коментар до п.1.2 ст. 169, при цьому, виходячи зі змісту статті, категорії «утримання» та «виховання» слід розглядати як тотожні); ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (див. коментар до п. 1.4 «б» ст. 169); фізичних осіб, визнаних Законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (див. коментар до п.1.3 «в» ст. 169); пенсіонерів за віком.

Відповідно до загального правила право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Крім того, пенсія за віком може призначатися на пільгових умовах окремим категоріям громадян. На наведену пільгу мають право й особи, які отримують інші види державного пенсійного забезпечення (наприклад, по інвалідності (III групи), в разі втрати годувальника, за вислугу років). Визначальною обставиною щодо можливості звільнення від виконання фіскального обов’язку є досягнення ними пенсійного віку: 60 років — для чоловіків, 55 років — для жінок. Аналогічний механізм пільгування застосовується й щодо інших категорій осіб, які мають право на специфічні пенсії (наприклад, працівники прокуратури, народні депутати України, особи, звільнені з військової служби тощо). Право для використання зазначеної пільги для пенсіонерів за віком виникає з моменту призначення пенсії (з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку).

Пільги щодо плати за землю для фізичних осіб не є безмежними. Фактично йдеться про «двічі часткові» пільги: з одного боку — вони адресовані конкретній категорії платників, з іншого — вони стосуються певного сегмента об’єкта оподаткування. Законодавець чітко обмежує кордони пільгування. При цьому підстави звільнення суб’єкта плати за землю від оподаткування цілком збігаються із встановленими чинним земельним законодавством України нормами (як кількісними, так й якісними) безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Таке дублювання не є випадковим. Державою визначено максимально припустиму площу земельної ділянки, спроможну забезпечити ефективне здійснення фізичними особами конкретного виду діяльності (ведення особистого селянського господарства та садівництва) або здатну задовольнити певні сторони життєдіяльності людини (будівництво та обслуговування жилого будинку, дачне та гаражне будівництво). Таким чином поєднуються регулююча та стимулююча функції податкових платежів.

281.3. Норма щодо звільнення від сплати земельного податку на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку зі статті 282.1.10 Кодексу, яка встановлює пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, перенесена у статтю 281, яка визначає такі пільги для фізичних осіб. Ця норма приведена у відповідність до законодавства, оскільки платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники — юридичні особи і взаємовідносини між такими особами щодо сплати фіксованого сільськогосподарського податку визначаються окремим розділом.

Стаття 282. Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб

282.1. Від сплати податку звільняються:

282.1.1. заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

282.1.2. дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

282.1.3. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

282.1.4. дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій;

282.1.5. релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків;

282.1.6. санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів;

282.1.7. громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов’язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством;

282.1.8. дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

282.1.9. підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, — за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

282.1.10. платник фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

282.1.11. новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

282.1. Податкові пільги сприяють синхронізації інтересів суспільства й платників — юридичних осіб, виконують роль своєрідного «компенсатора» формальної рівності суб’єктів податкових відносин. Визначальним при наданні права на пільгу є специфіка діяльності конкретних груп платників, її важливість для суспільного життя (незалежно від розміру земельної ділянки, необхідної для виконання платником статутних завдань).

Крім податкових пільг щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, які передбачені нормами ст. 282, необхідно також враховувати пільги, передбачені в ч. 6 розділу XX (Перехідні положення) ПК України (див. коментар до ч. 6 розділу XX ПК України).

282.1.1. Природно-заповідний фонд України становить її національне надбання. Щодо нього держава встановлює особливий режим охорони, відтворення і використання, зокрема надає податкові та інші пільги.

Звільненню від плати за землю підлягають: а) штучно створені об’єкти — дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва; б) природні території та об’єкти — заповідники природні та біосферні, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спеологічні), пам’ятки природи (комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні), заповідні урочища. Звільнення від плати за землю законодавець передбачає й для історико-культурних заповідників.

282.1.2. У цьому підпункті пільги надаються дослідним господарствам науково-дослідних установ, навчальних закладів вищої та професійно-технічної освіти сільськогосподарського профілю. При цьому важливо наголосити, що до професійно-технічних навчальних закладів, крім професійно-технічних училищ, також належать вищі професійні училища, професійні ліцеї, училища-агрофірми та вищі училища-агрофірми, центри професійно-технічної освіти, інші типи навчальних закладів. Метою створення дослідних господарств є практичне навчання студентів і слухачів, проведення наукових досліджень, сприяння в роботі зі створення та освоєння наукових розробок.

282.1.3. Див. коментар до п. 157.1 ст. 157 ПК України.

282.1.4. Дитячі санаторно-курортні заклади — це заклади охорони здоров’я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують надання дітям послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. До дитячих оздоровчих закладів відносять дитячі заклади санаторного типу, дитячі центри, позаміські заклади оздоровлення та відпочинку. Вони обов’язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Оздоровлення дітей може здійснюватися протягом року, сезонно, під час канікул, цілодобово, протягом дня.

282.1.5. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також їх об’єднання. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).

Благодійна організація — недержавна організація, основною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Вона може утворюватися у таких організаційно-правових формах: членська організація, благодійний фонд, установа, інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту її державної реєстрації (відносно міжнародних та всеукраїнських організацій — Міністерством юстиції України, стосовно місцевих організацій — відповідними місцевими органами виконавчої влади).

282.1.6-282.1.7. Див. коментар до п. 154.1 ст. 154 ПК України.

282.1.8-282.1.9. У цих пунктах при обранні платників — юридичних осіб, стосовно яких застосовується пільгування, законодавець виходить з їх суспільнокорисливої галузевої належності (перелік відповідних закладів визначається Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності»). Додатковими факторами є: утримання виключно за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (п. 282.1.8); дотримання цільового призначення земельної ділянки та адресата спрямування коштів, вивільнених при пільгуванні (п. 282.1.9).

282.1.10.-282.1.11. Стаття 282 доповнена новою нормою, згідно з якою від земельного податку звільняються платники фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Вказана зміна обумовлена тим, що статтею 307 глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» з 1 січня 2011 року встановлено, що платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання надає Земельний кодекс України, який є основним документом, що регулює земельні відносини в Україні та передбачає, що для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Стаття 283. Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню

283.1. Не сплачується податок за:

283.1.1. сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

283.1.2. землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

283.1.3. земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

283.1.4. землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування — землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі;

283.1.5. земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

283.1.6. земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв.

283.1. У коментованій статті ПК України наводиться перелік земельних ділянок, що звільняються від оподаткування земельним податком.

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74 ст. 14 ПК України. У податковому законодавстві багатьох зарубіжних країн закріплено звільнення окремих видів земельних ділянок від оподаткування земельним податком, який стягується як самостійно, так і входить до системи оподаткування нерухомості. Як правило, у світовій практиці звільнення певних видів земельних ділянок здійснюється з метою економічного та (або) соціального регулювання і стимулювання.

283.1.1. В українському законодавстві визначення сільськогосподарських угідь дається на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Найбільш повним є визначення, яке міститься у Методиці проведення розрахунків основних показників обсягів виробництва продукції тваринництва у господарствах усіх категорій, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 05.08.2008 № 270. Згідно з цим нормативно-правовим актом сільськогосподарські угіддя — це земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. До їх складу входять рілля (включаючи чисті пари), перелоги, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. У ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. наводиться лише склад сільськогосподарських угідь, тотожний тому, який наведено у Методиці.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій наводиться у ст. 2 ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 р. Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону такими зонами є: 1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році; 2) зона безумовного (обов’язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю. У ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», надається визначення вказаних зон із вказівкою відповідних показників радіаційного забруднення.

У ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що критерії, за якими проводиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією радіаційного захисту населення України. А в ч. 5 ст. 2 передбачено, що межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за поданням обласних рад і затверджуються Верховною Радою України.

Щодо поняття «хімічно забруднених сільськогосподарських угідь» у диспозиції коментованої статті, то воно відсутнє в українському законодавстві. (При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на сайт «Профі Вінс» () обов’язкове). Водночас загальне визначення забруднених сільськогосподарських угідь, які не використовуються у сільськогосподарському виробництві, наведене в наказі Держкомстату про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) від 05.11.1998 р. № 377. Такими сільськогосподарськими угіддями визначено ті, в яких вміст фізичних, хімічних і біологічних компонентів негативно впливає на довкілля (забруднені в результаті техногенних аварій, впливу шкідливих виробництв тощо). Площу угідь визначають згідно з матеріалами відповідних обстежень, затвердженими у встановленому порядку.

Поняття «сільське господарство», яке також передбачене пп. 283.1.1 ПК України, розкривається у ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років» від 18.01.2001 р. Вказаним Законом встановлено, що сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Таким чином, згідно з нормами цієї статті ПК України звільняються від оподаткування платою за землю лише земельні ділянки, які належать до сільськогосподарських угідь, зон радіоактивно забруднених територій (визнаних такими відповідно до законодавства) або хімічно забруднених, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, тобто виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі. Отже, земельні ділянки, які хоч і зазнали радіоактивного або хімічного забруднення, проте не входять до складу сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, не підпадають під звільнення від оподаткування земельним податком.

283.1.2. Щодо правового регулювання земель сільськогосподарських угідь, див. коментар до пп. 283.1.1.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Також консервації підлягають техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.

Тобто, виходячи із норм законодавства, консервація земель проводиться з метою їх відновлення та обмеження шкідливого впливу забруднень на людський організм.

Також у ст. 172 Земельного кодексу України встановлено, що консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів із власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлено наказом Держкомзему України «Про Порядок консервації земель» від 17.10.2002 № 175. Правове регулювання консервації земель здійснюється також на основі положень Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003 р.

Щодо звільнення від оподаткування платою за землю тих земель, які перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, що передбачено у пп. 283.1.2 коментованої статті ПК України, то ця норма лише частково відповідає положенням глави 35 Земельного кодексу України, в якій містяться положення щодо економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Зокрема, у ст. 205 Земельного кодексу встановлено звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння, а також у стадії поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами. Звертаємо увагу на певну колізію між нормами податкового та земельного законодавства. Звільнення від плати за земельні ділянки, які перебувають у стадії поліпшення їх стану, згідно з державними та регіональними програмами, передбачено нормами Земельного кодексу, проте, згідно з положеннями ПК України, вказані земельні ділянки не підпадають під таке звільнення.

Отже, у цьому підпункті коментованої статті йдеться про звільнення від оподаткування земельним податком лише тих земельних ділянок, які входять до складу сільськогосподарських угідь і при цьому перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння.

283.1.3. У цьому підпункті коментованої статті ПК України встановлюються звільнення від оподаткування земельних ділянок державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур. Правове регулювання у цій сфері здійснюється, зокрема, на підставі нормативно-правових актів, прийнятих Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Звертаємо увагу на те, що законодавець встановлює обов’язкові вимоги до звільнення від оподаткування сортовипробувальних станцій і сортодільниць, а саме: державна форма власності щодо таких земельних ділянок, а також використання їх для випробування саме сільськогосподарських, а не, наприклад, технічних культур.

283.1.4. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об’їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі житлові) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Правове регулювання автомобільних доріг загального користування здійснюється на підставі положень ЗУ «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 р. Автомобільним дорогам загального користування присвячено розділ II вказаного Закону, згідно з яким автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про автомобільні дороги» смуга відведення — це земельні ділянки, що надаються у встановленому порядку для розміщення автомобільної дороги. У ст. 9 вказаного Закону передбачені також складові автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення та за межами смуги відведення.

Звертаємо увагу на те, що законодавець у п. 283.1.4 коментованої статті ПК України, використовуючи конструкцію «іншими дорожніми спорудами та обладнанням», встановлює невичерпний перелік споруд та обладнань у межах смуг відведення, які відносять до земель автомобільних доріг загального користування, що звільняються від оподаткування земельним податком. Складові автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення встановлені в ЗУ «Про автомобільні дороги». Щодо об’єктів, розташованих за межами смуг відведення і які відносять до земель автомобільних доріг загального користування, які звільняються від оподаткування платою за землю, то їх перелік у коментованій статті ПК України є вичерпним.

283.1.5. У цій частині коментованої статті ПК України законодавець звільняє від оподаткування земельним податком земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень. Правове регулювання цієї сфери здійснюється, зокрема, на підставі нормативно-правових актів, прийнятих Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Шляхом звільнення від оподаткування платою за землю земельних ділянок, зазначених сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств здійснюється державна підтримка їх діяльності, у чому проявляється стимулююча функція податку.

283.1.6. Для правильного розуміння особливостей звільнення від оподаткування земельних ділянок кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв, яке встановлено у цьому підпункті коментованої статті ПК України, необхідно звернутися до спеціального законодавства. Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 р. кладовище — це відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.

Стаття 284. Особливості застосування пільгового оподаткування

284.1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані стосовно наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

284.2. Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

284.3. Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

284.1. У ч. 3 ст. 143 Конституції України закріплено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Згідно з положеннями ст. 9 ПК України плата за землю належить саме до загальнодержавних податків і зборів. А відповідно до положень ч. 4 ст. 69 БК України від 08.07.2010 р. плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, належить до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Отже, нормами фінансового законодавства закріплено, що плата за землю є загальнодержавним податком, який надходить до місцевих бюджетів.

У ст. 12 ПК України визначено повноваження сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів, включаючи повноваження з установлення податкових пільг. Згідно з нормами, закріпленими у ч. 9 ст. 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Нормами коментованої статті передбачено, що міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території у вигляді часткового звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Положеннями коментованої статті ПК встановлено, що органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані щодо наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. Нові зміни щодо вказаної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до положень ч. 1. ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (ч. 2 ст. 59). Таким чином, органи місцевого самоврядування надають пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території, і своїми рішеннями повідомляють про це у встановлений строк органи державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Кодекс визначає, що якщо платники земельного податку, які користуються пільгами із цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та за земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах із урахуванням прибудинкової території.

При цьому Кодекс визначив, що ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

Закон України № 3609 встановив, що ця норма не поширюється також на земельні ділянки, які використовують бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у тимчасове користування (оренду) не лише іншим бюджетним установам, а й дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.

284.2. Положення ст. 281 та 282 ПК України встановлюють пільги щодо земельного податку для фізичних та юридичних осіб (див. коментар до цих статей).

У нормах коментованої статті ПК України законодавець встановив, що у випадку виникнення права на пільгу у платника протягом року він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому втрачено це право.

284.3. Норми коментованої статті необхідно розглядати у сукупності з положеннями § 3 глави 58 («Найм (оренда) земельної ділянки») ЦК України від 16.01.2003 р. Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відповідно до положень ст. 796 ЦК України від 16.01.2003 р. одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

У коментованій статті йдеться про те, що право на податкову пільгу щодо земельного податку не може бути передано іншому суб’єкту. Тому у випадку, коли платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах.

Проте законодавець встановлює виняток для бюджетних установ у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам. У цьому випадку дія норми, встановленої у ч. 2 п. 284.3, не поширюється на вказані бюджетні установи.

Згідно з п. 12 ст. 2 БК України (у редакції від 08.07.2010 р.) бюджетні установи — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Стаття 285. Податковий період

285.1. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

285.2. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

285.1. У п. 4.3 ст. 4 ПК України, яка визначає основні засади податкового законодавства, встановлено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. А згідно з пп. 7.1.6 ст. 7 ПК України податковий період є одним із обов’язкових елементів податку, який визначається при його встановленні. У тексті ПК України поняття податковий та звітний періоди вживаються як тотожні.

Правовому регулюванню цього обов’язкового елемента податку присвячено також ст. ст. 33–34 ПК України (див. коментарі до цих статей).

Нормою коментованої статті встановлено, що для плати за землю базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік. Виходячи з положень п. 286.2 ст. 286, платники податку за землю — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПК України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Щодо платників плати за землю — фізичних осіб, то відповідно до п. 286 5 ст. 286 ПК України нарахування цій категорії платників сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення — рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПК України. Див. також коментарі до ст. 286, 287 ПК України.

285.3. Нормами коментованої статті встановлено, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Щодо строків сплати плати за землю та моменту виникнення податкових зобов’язань з цього податку, див. коментар до ст. 287.

Стаття 286. Порядок обчислення плати за землю

286.1. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

286.3. Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.4. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.5. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником — починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

286.6. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

286.7. Юридична особа зменшує податкові зобов’язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам відповідно до пункту 281.1 статті 281 цього Кодексу за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Такий порядок поширюється на визначення податкових зобов’язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.

Державний земельний кадастр — це особлива державна облікова система, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності (користування) земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі (землекористувачів). Державний земельний кадастр включає кадастрове зонування та зйомки, бонітування ґрунтів, економічну та грошову оцінку земель, державну реєстрацію земельних ділянок, облік кількості та якості земель.

До земельно-кадастрової документації відносять: кадастрові карти й плани, реєстраційні книги, схеми, таблиці, графіки, результати аерокосмічної зйомки та дистанційного зондування поверхні, різноманітні електронні носії інформації, інші матеріали, що містять відомості про кордони адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі (землекористувачів). Щодо надання інформації, необхідної для обчислення та справляння плати за землю, то сьогодні такий механізм законодавчо визначений тільки відносно земельних ділянок державної і комунальної власності.

У пункті 286.2 слова «і до 1 лютого поточного року» замінено словами «і не пізніше 20 лютого поточного року» та у пункті 286.3. слова «податкової декларації до 1 лютого поточного року» замінено словами «податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року».

Пунктом 286.2 статті 286 Кодексу передбачалось, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку на відповідний рік і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію до 1 лютого поточного року. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом із декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отримання довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, безумовно, вимагає певного часу. Щорічно станом на 1 січня здійснюється індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки, про що Держкомзем України на підставі отриманих даних від Комітету статистики, який надає йому індекс споживчих цін за попередній рік, доводить до платників податків та повідомляє ДПС України про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі. Тому з метою надання до податкових органів звітності по податку на землю її подання перенесено на більш пізній термін — не пізніше 20 лютого поточного року.

Стаття 287. Строк сплати плати за землю

287.1. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

287.2. Облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

287.3. Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.4. Податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.5. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

287.6. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.7. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

287.8. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.1. У цьому пункті визначається термін виникнення зобов’язань по платі за землю з моменту виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Щодо поняття права власності на земельну ділянку — див. коментар до п. 269.1.1 ст. 269 ПК України.

Щодо поняття права землекористування — див. коментар до п. 269.1.2 ст. 269 ПК України.

Оскільки об’єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності, у Податковому кодексі законодавець визначив, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

287.2. Фізична особа — людина як учасник цивільних відносин.

Враховуючи, що об’єкт плати за землю (земельну ділянку) в розумінні оподаткування для фізичних осіб є досить сталим, а також з огляду на порядок нарахування фізичним особам сум плати за землю (див. коментар до п. 286.5), облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводиться щороку до 1 травня.

287.3. У цьому пункті встановлений порядок сплати податкових зобов’язань по платі за землю (земельному податку та орендній платі за землі державної або комунальної власності).

Визначення термінів сплати плати за землю встановлено виходячи із принципів фіскальної достатності, тобто встановлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами та рівномірності і зручності сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками.

Крім того, враховуючи, що об’єкт плати за землю — це саме земельна ділянка, тобто об’єкт оподаткування є досить прозорим та сталим у розумінні оподаткування, а також те, що плата за землю у повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів, податкове зобов’язання щодо цієї плати, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.4. Встановлення податкових зобов’язань по платі за землю на поточний рік (а не за податковий (звітний) рік) пов’язано із специфікою цієї плати.

Облік об’єктів оподаткування (земельних ділянок) ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у складі державного земельного кадастру.

Щодо визначення державного земельного кадастру, то див. коментар до ст. 286 ПК України.

Оскільки звітні дані про кількість земель складаються щорічно, то відповідно до п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Однак протягом року може здійснюватись зміна об’єкта оподаткування, зокрема у разі набуття права власності або права користування на нові земельні ділянки або втрати такого права.

Тому власники землі та землекористувачі, відповідно до п. 286.3 та п. 286.4 ПК України, мають право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє їх від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Враховуючи, що у наведених випадках податкова декларація подається власниками землі та землекористувачами протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, то відповідно до цього пункту податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Слід зазначити, що 30 календарний день місяця, що настає за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, є граничним (кінцевим) терміном сплати плати за землю. Власникам землі та землекористувачам надається право сплачувати таку плату протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

287.5. У цьому пункті встановлено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення — рішення (див. коментар до п. 287.2 ст. 287 ПК України).

З огляду на те, що плата за землю зараховується до місцевих бюджетів та сплачується за місцезнаходженням земельної ділянки, у цьому пункті зазначено, що у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватись фізичними особами через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 ПК України.

287.6. За змістом майно (нерухомість) — це об’єкти майна, які розташовані на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.

Дійсно, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі, якщо земельна ділянка під придбаними житловим будинком, будівлею або спорудою перебуває у користуванні, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Щодо прибудинкової території, то за змістом прибудинкова територія — це територія навколо будинку, яка призначена для обслуговування такого будинку.

Отже, у разі набуття права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

287.7. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Договір найму укладається на строк, установлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оскільки статтею 276.5 Податкового кодексу встановлено окремий порядок розрахунку земельного податку у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, тому у цьому пункті визначений термін, з якого здійснюється зазначене обчислення земельного податку. А саме з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

287.8. Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, утворюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежитлові приміщення у житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у житлових будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Щодо переходу права власності на нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку, то слід зазначити, що право власності та інші речові права на нерухомі речі (див. коментар до п. 287.6 ст. 287 ПК України), обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Слід враховувати, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

При розумінні визначення співвласниками порядку використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, слід спиратися на визначення спільної власності. Так, за змістом спільна власність — це власність, яка характеризується множинністю суб’єктів і одним об’єктом. Розрізняється спільна власність із визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Особливою ознакою спільної власності є те, що її суб’єкти в повному обсязі володіють, користуються і розпоряджаються належним їм на праві спільної власності майном, але свої правочинності можуть здійснювати спільно і за згодою.

З огляду на викладене, а також на визначення прибудинкової території (див. коментар до п. 287.6 ст. 287 ПК України) власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету земельний податок з дати державної реєстрації права на нерухоме майно за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Стаття 288. Орендна плата

288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

288.2. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

288.3. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1. не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

288.5.2. не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), — 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів — чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом.

288.5.3. може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

288.6. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

288.7. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285–287 цього розділу.

288.1. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Положеннями ПК України регламентуються відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності.

Відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у приватній формі власності, регулюються нормами Цивільного, Земельного кодексів, а також положеннями Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. Розмір, строки й особливості внесення орендної плати за землю, яка перебуває у приватній формі власності, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

У цій частині коментованої статті передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Вимоги законодавства щодо договору оренди (поняття, форми, умови, порядок укладання, строк дії тощо) встановлені у розділі II ЗУ «Про оренду землі». У ст. 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Також положеннями коментованої статті покладено обов’язок на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

288.2. Відповідно до положень цієї частини коментованої статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про оренду землі»:

— орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою;

— орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави;

— орендарями земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній формі власності, і відповідно платниками орендної плати можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (резиденти і нерезиденти). Див. коментар до п. 269.1.2 ст. 269.

288.3. Нормами коментованої статті встановлено, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Див. коментар до ст. 22, п. 270.1.1 ст. 270.

288.4. У цій частині коментованої статті встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Виходячи з Прикінцевих положень ЗУ «Про оренду землі» до розмежування, відповідно до закону, земель державної і комунальної власності, орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Слід також наголосити, що ЗУ «Про оренду землі» встановлює вимоги до форми та умов договору оренди землі. Так, у ст. 14 вказаного Закону передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (див. Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди землі» від 03.03.2004 р. № 220).

А у ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід’ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об’єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Також ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок державної та комунальної власності, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, відповідно до положень ст. 16 ЗУ «Про оренду землі», здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

288.5. Обов’язковою умовою договору оренди є платність, тобто розмір орендної плати, що вносить орендокористувач орендодавцю земельної ділянки. У разі, коли орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада або державна адміністрація, орендар, уклавши з нею договір оренди землі, самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету.

288.5.1. Див. коментар до ст. ст. 272, 273 ПК України.

288.5.2. Підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 після підпункту «а» доповнено новим підпунктом «б». Стаття 288 Кодексу регулює питання орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а пункт 288.5 — розмір цієї плати.

Згідно з внесеними змінами річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (орендодавцями яких є в межах населених пунктів — сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні держадміністрації) для земельних ділянок, що надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів, не може перевищувати чотирикратного розміру земельного податку, що розраховується у порядку, встановленому розділом XIII Кодексу.

288.5.3. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати ніж зазначений у підпункті 288.5.2.

288.7. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

288.8. Детальніше див. коментар до ст. 285 ПК України.

Стаття 289. Індексація нормативної грошової оцінки земель

289.1. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

289.2. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кі = [І — 10]:100,

де І — індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

289.3. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу державної податкової служби і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

289.1. Щодо нормативної грошової оцінки, то див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України. У цьому пункті також визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

289.2. В основі нормативної грошової оцінки земель лежить капіталізація рентного доходу.

Рентний дохід (земельна рента) — дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки. Капіталізація — визначення вартості об’єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, є нормативною грошовою оцінкою земельних ділянок.

Індекс споживчих цін за своїм змістом — це показник, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.

Враховуючи, що капіталізований рентний дохід за своїм змістом є змінним, то у цьому пункті визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кі = [І — 10]:100 (де І — індекс споживчих цін за попередній рік).

З метою уникнення непорозумінь у застосуванні коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель у разі, якщо індекс споживчих цін за попередній рік не перевищує 110 відсотків, у цьому пункті встановлено, що у разі, коли індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110. Тобто коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель не може бути меншим одиниці.

Цим пунктом також встановлено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

289.3. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) відповідно до п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік.

Враховуючи наведене, а також те, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок, цим пунктом встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу державної податкової служби і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Стаття 290. Порядок зарахування до бюджетів плати за землю

290.1. Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

290.1. У ч. 3 ст. 143 Конституції України закріплено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Згідно з положеннями ст. 9 ПК України плата за землю належить саме до загальнодержавних податків і зборів. Виходячи з положень ст. 69 БК України (у редакції від 08.07.2010 р.), плата за землю, яка включає земельний податок та орендну плату за земельні ділянки як державної, так і комунальної форми власності, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування. А згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 БК України бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах). Таким чином, земельний податок та орендна плата за використання земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній власності, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному БК України для плати за землю, і мають правовий режим обов’язкового платежу.

Податкові декларації з плати за землю подаються власниками землі та землекористувачами також за місцезнаходженням земельних ділянок. Плата за землю сплачується власниками землі та землекористувачами за місцезнаходженням земельної ділянки.

РОЗДІЛ XIV СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ

ГЛАВА 1. СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ

Текст глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України, який містить порядок справляння єдиного податку та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вводиться у дію з 1 січня 2012 року відповідно до Прикінцевих положень Закону України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності».

Основними характерними рисами оновленої спрощеної системи оподаткування є: більш глибока диференціація платників єдиного податку; зменшення податкового навантаження на платників за рахунок застосування знижених ставок єдиного податку; перехід від оподаткування виручки до оподаткування доходу; уніфікація порядку та строків подання податкової звітності та сплати єдиного податку; врегулювання порядку оподаткування платників у випадку порушення ними законодавчо встановлених обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Серед проблем застосовуваної до 2012 року спрощеної системи оподаткування, які вирішені в оновленому її варіанті, слід зазначити такі, як лібералізація обмежень застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності в частині граничних обсягів доходу та кількості найманих працівників; усунення подвійного оподаткування (в частині оподаткування єдиним податком сум ПДВ), врегулювання фінансової відповідальності платників за порушення вимог податкового законодавства, введення ряду стримуючих механізмів, спрямованих на протидію уникненню від оподаткування; усунення механізму дестимулювання створення робочих місць фізичними особами — платниками єдиного податку тощо.

Більш детальний аналіз внесених змін наведено в поданих нижче коментарях до окремих статей глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Стаття 291. Загальні положення

291.1. У цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

291.2. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

291.3. Юридична особа чи фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку у порядку, визначеному цією главою.

291.4. Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню, та обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень;

2) друга група — фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб — підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (гр. 70.31 КВЕД ДК 009:2005). Такі фізичні особи — підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи;

3) третя група — фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;

4) четверта група — юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

291.4.1. При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку — фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

При розрахунку середньооблікової кількості працівників застосовується визначення, встановлене цим Кодексом.

291.5. Не можуть бути платниками єдиного податку:

291.5.1. суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), які здійснюють:

1) діяльність з організації, проведення азартних ігор;

2) обмін іноземної валюти;

3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин);

4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення;

5) видобуток, реалізацію корисних копалин;

6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу;

7) діяльність з управління підприємствами;

8) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку;

9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

291.5.2. фізичні особи — підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження (гр. 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту;

291.5.3. фізичні особи — підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів;

291.5.4. страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів;

291.5.5. суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків;

291.5.6. представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку;

291.5.7. фізичні та юридичні особи — нерезиденти;

291.5.8. суб’єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

291.6. Платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

291.7. Для цілей цієї глави під побутовими послугами населенню, які надаються першою та другою групою платників єдиного податку, розуміються такі види послуг:

1) виготовлення взуття за індивідуальним замовленням;

2) послуги з ремонту взуття;

3) виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням;

4) виготовлення виробів із шкіри за індивідуальним замовленням;

5) виготовлення виробів з хутра за індивідуальним замовленням;

6) виготовлення спіднього одягу за індивідуальним замовленням;

7) виготовлення текстильних виробів та текстильної галантереї за індивідуальним замовленням;

8) виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням;

9) додаткові послуги до виготовлення виробів за індивідуальним замовленням;

10) послуги з ремонту одягу та побутових текстильних виробів;

11) виготовлення та в’язання трикотажних виробів за індивідуальним замовленням;

12) послуги з ремонту трикотажних виробів;

13) виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням;

14) послуги з ремонту та реставрації килимів та килимових виробів;

15) виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням;

16) послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів;

17) виготовлення меблів за індивідуальним замовленням;

18) послуги з ремонту, реставрації та поновлення меблів;

19) виготовлення теслярських та столярних виробів за індивідуальним замовленням;

20) технічне обслуговування та ремонт автомобілів, мотоциклів, моторолерів і мопедів за індивідуальним замовленням;

21) послуги з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- та відеоапаратури;

22) послуги з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів;

23) послуги з ремонту годинників;

24) послуги з ремонту велосипедів;

25) послуги з технічного обслуговування і ремонту музичних інструментів;

26) виготовлення металовиробів за індивідуальним замовленням;

27) послуги з ремонту інших предметів особистого користування, домашнього вжитку та металовиробів;

28) виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням;

29) послуги з ремонту ювелірних виробів;

30) прокат речей особистого користування та побутових товарів;

31) послуги з виконання фоторобіт;

32) послуги з оброблення плівок;

33) послуги з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів;

34) послуги з чищення та фарбування текстильних, трикотажних і хутрових виробів;

35) вичинка хутрових шкур за індивідуальним замовленням;

36) послуги перукарень;

37) ритуальні послуги;

38) послуги, пов’язані з сільським та лісовим господарством;

39) послуги домашньої прислуги;

40) послуги, пов’язані з очищенням та прибиранням приміщень за індивідуальним замовленням.

291.1. Починаючи з 1 січня 2012 року, всі основні норми щодо законодавчого врегулювання як спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, так і справляння єдиного податку сконцентровані в главі 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що до цієї дати правові засади спрощеної системи оподаткування містилися в Указі Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[365] з урахуванням норм Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»[366]. Основна причина такого становища полягала в тому, що ст. 1 Указу № 727 було встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності застосовувалася для тих суб’єктів малого підприємництва, які відповідали встановленим критеріям платників єдиного податку. Визначення терміна «суб’єкт малого підприємництва» та критерії віднесення суб'єктів підприємницької діяльності до цієї групи містилися в Законі № 2063-ІІІ. Це призводило до існування дворівневої системи умов застосування спрощеної системи: для переходу на єдиний податок особа мала відповідати як вимогам до суб’єктів малого підприємництва (статті 1 та 2 Закону № 2063), так і критеріям платників єдиного податку (статті 1 та 7 Указу № 727).

291.2. У даному пункті наведене визначення ключових ознак спрощеної системи як спеціального податкового режиму. Таких ознак виділено дві:

по-перше, єдиний податок заміняє частину податків та зборів, що сплачуються за загальною системою оподаткування, причому вичерпний перелік таких податків та зборів врегульований пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу;

по-друге, спрощена система оподаткування передбачає ведення спрощеного обліку та звітності, що є суттєвою перевагою цього спеціального податкового режиму, оскільки ведення обліку та складання звітності за тими податками й зборами, що замінюються єдиним податком, є доволі трудомісткими процесами.

291.3. Цим пунктом встановлена альтернативність застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності будь-яким платником за наявності двох регламентованих главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України умов:

— відповідність усім вимогам, що встановлені для платників єдиного податку;

— реєстрація особи платником єдиного податку в установленому порядку.

291.4. У даному пункті наводиться класифікація суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на чотири групи платників єдиного податку з урахуванням таких критеріїв, як чисельність найманих працівників, масштаб діяльності за показником обсягу річного доходу та здійснювані види господарської діяльності (табл. 291.4.1).

Таблиця 291.4.1

Класифікація платників єдиного податку

Групи платників Єдиного податку Критерії платників єдиного податку Гранична кількість найманих працівників, осіб Граничний Дозволені види діяльності обсяг доходу[367] 1 2 3 4 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва до 01.01.2012 р. Фізичні особи-підприємці Не більше 10 (включаючи членів сімей) не більше 500 тис. грн Будь-які види діяльності, крім заборонених для спрощеної системи оподаткування Юридичні особи Не більше 50 осіб (середньооблікова кількість) не більше 1 млн грн Оновлена спрощена система оподаткування, обліку та звітності (застосовується з 01.01.2012 р.) 1 група — фізичні особи-підприємці Використання праці найманих осіб не передбачене не більше 150 тис. грн виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або надання побутових послуг населенню 2 група — фізичні особи-підприємці, крім фізичних осіб підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005) Не більше 10 осіб не більше 1 млн грн надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства 3 група — фізичні особи-підприємці Не більше 20 осіб не більше 3 млн грн Будь-які види діяльності, крім заборонених для спрощеної системи оподаткування 4 група — юридичні особи Не більше 50 осіб (середньооблікова кількість) не більше 5 млн грн

Порівняльний аналіз свідчить про наявність позитивних зрушень та певну лібералізацію вимог до платників єдиного податку (порівняно зі спрощеною системою, що діяла до 01.01.2012 р.).

Гранично-припустима кількість найманих працівників для фізичних осіб — платників єдиного податку збільшена вдвічі — з 10 до 20 осіб.

Лібералізовані також вимоги до масштабів діяльності платників єдиного податку:

— по-перше, граничний масштаб діяльності з 1 січня 2012 р. вимірюється не виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а обсягом отримуваного доходу. Оскільки відповідно до статті 292 цього Кодексу в обсяг доходу (на відміну від виручки) не включаються суми податку на додану вартість, перехід до нового показника в цьому обмеженні забезпечує відповідне збільшення дозволених масштабів діяльності;

— по-друге, обмеження за масштабом діяльності в кількісному вимірі збільшено для юридичних осіб в п'ять разів (з 1 до 5 млн грн), а для фізичних осіб — підприємців — в шість разів (з 500 тис. грн до 3 млн грн).

Слід зазначити, що за аналогією зі «старою» спрощеною системою оподаткування, аналізованим пунктом статті 291 передбачені різні підходи до визначення гранично-припустимої кількості найманих працівників. Для юридичних осіб застосовується показник середньооблікової кількості найманих працівників, а для фізичних осіб-підприємців — гранична кількість осіб, що одночасно перебувають у трудових відносинах з таким платником єдиного податку.

При цьому, на відміну від статті 1 Указу Президента України № 727, в аналізованому пункті статті 291 Податкового кодексу України відсутнє посилання на те, що в граничну кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою — платником єдиного податку, включаються члени його сім'ї, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності. Однак ця відмінність не означає, що такі члени сім’ї підприємця не враховуються при підрахунку загальної кількості найманих працівників, оскільки з ними, як і з іншими працівниками, підприємець має укладати трудовий договір.

Принципово новим моментом в оновленій спрощеній системі оподаткування є різні вимоги до окремих груп платників єдиного податку — фізичних осіб щодо здійснюваних ними видів підприємницької діяльності.

Для першої групи платників єдиного податку дозволеними видами діяльності є:

— роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках;

— здійснення господарської діяльності щодо надання побутових послуг населенню за переліком, встановленим пунктом 291.7 цієї статті.

Виходячи із дозволених для цієї групи платників видів діяльності, можна зробити висновок, що в цю групу попадуть платники скасованого фіксованого податку з доходів від підприємницької діяльності, які не мали найманих робітників.

До другої групи платників єдиного податку, за умови дотримання обмежень щодо кількості найманих робітників та доходу, включаються фізичні особи — підприємці, які здійснюють діяльність у сфері:

— надання послуг. На відміну від платників групи 1, у цьому випадку перелік послуг не обмежується тільки побутовими, а включає весь спектр послуг (за винятком тих, які взагалі не можуть здійснюватися платниками єдиного податку відповідно до пункту 291.5 статті 291 цього Кодексу). Разом з тим існує обмеження щодо отримувачів таких послуг. Вони можуть надаватися виключно фізичним особам, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності (тобто населенню) та/або платникам єдиного податку будь-якої з груп (як фізичним особам-підприємцям, так і юридичним особам). Винятком з цього правила є заборона на віднесення до цієї групи фізичних осіб, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005[368]). Такі підприємці можуть бути віднесені виключно до третьої групи платників єдиного податку (якщо відповідають іншим обмеженням цієї групи). Слід зазначити, що з 1 січня 2012 року, тобто одночасно з оновленою спрощеною системою оподаткування, вводиться в дію новий Національний класифікатор КВЕД ДК 009:2010[369], відповідно до якого ці види діяльності віднесені до розділу 68, група 68.3 «Операції з нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», клас 68.31 — агентства нерухомості;

— виробництва та/або продажу товарів. На відміну від першої групи платників, у цьому випадку форма продажу товарів (роздрібна чи оптова торгівля) не регламентована;

— ресторанного господарства, яка позиціонована КВЕД (ДК 009:2010) у секції І «Тимчасове розміщування й організація харчування», клас 56.10 — діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. КВЕД ДК 009:2005 до класу 55.30 — діяльність ресторанів відносить: продаж готової їжі та напоїв, призначених, переважно, для споживання на місці, іноді з показом розважальних програм у закладах ресторанного господарства: у ресторанах, у ресторанах та кафе самообслуговування, у закладах швидкого обслуговування (закусочних, вареничних, сосисочних тощо), у ресторанах з відпуском їжі додому, у кіосках, які торгують жареною картоплею, курами-гриль тощо, в кафе-морозиво, у вагонах-ресторанах залізничних та інших організаціях ресторанного господарства, які обслуговують пасажирів різних видів транспорту.

Будь-яких спеціальних обмежень за видами діяльності для платників третьої та четвертої групи пунктом 291.4 статті 291 Кодексу не встановлено. Це означає, що вони можуть здійснювати будь-яку діяльність, яка не суперечить вимогам пункту 291.5 цієї статті.

291.4.1. Новацією глави 1 розділу XIV Кодексу є норма, відповідно до якої в розрахунок загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем, не включаються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку. Введення цієї норми спрямовано на усунення дискримінації фізичних осіб — платників єдиного податку (групи 1–3): у випадку перебування найманого працівника у такій відпустці підприємець не мав змоги тимчасово взяти додаткового найманого працівника йому на заміну.

При обчисленні середньооблікової кількості найманих працівників для юридичних осіб — платників єдиного податку слід керуватися визначенням, наведеним у підпункті 14.1.227 пункту 14.1 статті 14 Кодексу. При розрахунку цього показника враховується кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики[370], з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

291.5. Цей пункт містить перелік обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, не пов’язаних з масштабами діяльності суб’єкта господарювання або кількістю найманих робітників.

291.5.1. Перша група таких обмежень стосується деяких видів підприємницької діяльності, здійснення яких є несумісним з використанням спрощеної системи оподаткування для всіх груп платників єдиного податку (як фізичних, так і юридичних осіб). Наведений перелік видів діяльності є вичерпним та не підлягає розширювальному тлумаченню. Усього в Кодексі передбачено 10 таких видів:

1) діяльність з організації, проведення азартних ігор. Обмеження за цим видом діяльності є традиційним для спрощеної системи оподаткування. Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) ДК 009:2010 даний вид діяльності відноситься до секції Я «Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок», класу 92.00 «Організовування азартних ігор».

У КВЕД ДК 009:2005 цей вид діяльності позиціонований у підкласі 92.71.0 «Діяльність з організації азартних ігор» та включає:

— діяльність казино, ігорних будинків тощо, пов’язану з організацією карткових та інших азартних ігор, таких, як бридж, покер, преферанс, більярд, лото тощо (ставки, парі);

— експлуатацію ігрових грошових автоматів;

— організацію лотерей, включаючи продаж лотерейних квитків.

Ця норма відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 4 листопада 2011 р. № 4014-VІ[371] не застосовується з 1 січня 2012 р., а вводиться в дію з дня набрання чинності законом, що регулює питання діяльності в сфері грального бізнесу.

2) обмін іноземної валюти. Це обмеження також не є новим для спрощеної системи оподаткування — відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюється, зокрема, на суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють обмін іноземної валюти.

Діяльність пунктів обміну валют віднесена КВЕД ДК 009:2010 до секції К «фінансова та страхова діяльність», клас 66.19 — «Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення». У КВЕД ДК 009:2005 цей вид діяльності віднесений до секції І, підклас 67.13.0 — «Інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва»;

3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин).

Принциповим моментом щодо цього обмеження є те, що воно поширюється на всі групи платників єдиного податку, в тому числі й на платників четвертої групи — юридичних осіб.

Повний перелік підакцизних товарів, на операції з якими поширюється наведене обмеження, із зазначенням кодів товарів за Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД)[372] міститься в пункті 215.1 статті 215 розділу VI цього Кодексу. З урахуванням норм цієї статті не мають право застосовувати спрощену систему оподаткування платники єдиного податку всіх чотирьох груп, які здійснюють вказані операції зі спиртом етиловим та іншими спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, пивом; тютюновими виробами, тютюном та промисловими замінниками тютюну; нафтопродуктами; легковими автомобілями, кузовами до них, причепами, напівпричепами та мотоциклами (за винятком наведених виключень).

При цьому термін «тютюнові вироби» згідно з Законом «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами»[373] включає в себе сигарети, цигарки, сигари, сигарети, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники.

Більш складна ситуація — із забороненими видами операцій з підакцизними товарами. У Податковому кодексі України прямо визначений тільки один із наведених термінів — продаж (реалізація) товарів, під яким розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (підпункт 14.1.202 пункту 14.1 статті 14).

Визначення імпорту та експорту товарів відсутні в Податковому кодексі України, тому слід користуватися відповідними визначеннями, що містяться в статтях 188 та 194 Митного кодексу України[374]:

- імпорт — митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень;

— експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

А під виробництвом, виходячи з контексту визначення терміна «господарська діяльність» у Податковому кодексі (підпункт 14.1.36) слід розуміти виготовлення товарів. Термін «виробництво» визначений і в частині 4 «Терміни та визначення понять» КВЕД (ДК 009:2010) як економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також щодо сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.

Із загального правила неможливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктами, які здійснюють названі операції з підакцизними товарами, існує два виключення.

По-перше, платникам єдиного податку всіх чотирьох груп дозволений роздрібний продаж паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів.

По-друге, платники єдиного податку груп 1–3 (тобто фізичні особи — підприємці) можуть здійснювати роздрібний продаж пива та столових вин.

Тобто обидва виключення стосуються поняття «роздрібний продаж». Необхідно зазначити, що ані Податковий кодекс, ані інші нормативні акти в сфері податкового законодавства не містять визначення цього поняття. Найбільш наближеним до нього є поняття роздрібної торгівлі, під яким відповідно до національного стандарту України ДСТУ 4303–2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» розуміється вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг.

Певні труднощі виникають у зв’язку із застосуванням першого виключення: термін «паливно-мастильні матеріали» теж не визначений податковим законодавством і відсутній в УКТ ЗЕД. Відповідно до роз’яснень Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики[375], хоча цей термін не стандартизований на державному рівні, під паливно-мастильними матеріалами взагалі слід розуміти матеріали (пальне для двигунів, олії і мастила), призначені для транспортних засобів та сільськогосподарської техніки. Позиція Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва з цього питання визначена в листі від 05.09.2001 р. № 1221/5477[376] — до товарної групи «паливно-мастильні матеріали» відносять автомобільний бензин, дизельне паливо, масла і мастила, хоча такий підхід не передбачає включення до цієї групи авіаційного пального (бензини та керосин), які теж можуть бути класифіковані як пальне для двигунів.

Виходячи з класифікації УКТ ЗЕД, до групи паливно-мастильних матеріалів можуть бути включені товари, класифіковані в групі 27:

2710 00 — нафта або нафтопродукти, одержані з бітумінозних мінералів, крім сирих; продукти, не включені до інших груп, з вмістом 70 мас. % або більше; мастил з нафти або нафтопродуктів, вироблених з бітумінозних мінералів, причому ці продукти є основними складовими частинами, у тому числі:

2710 00 11 00 — 2710 00 39 00 — легких дистилятів (бензини авіаційні, паливо бензинове реактивне, легкі фракції, інші);

2710 00 41 00, 2710 00 45 00, 2710 00 51 00, 2710 00 55 00, 2710 00 59 00 — середніх дистилятів (для специфічних процесів переробки, паливо реактивне, інші);

2710 00 61 00 — 2710 00 98 00 — важких дистилятів (газойлі, мастила та інші масла, для інших цілей: мастила моторні, компресорні й турбінні, рідини для гідравлічних передач, світлі масла, вазелінове (біле медичне) масло, мастила для трансмісій та редукторні мастила, засоби для обробки металів на верстатах, мастила для виймання з форм, антикорозійні мастила, мастила електроізоляційні, інші).

Оскільки загальний контекст обмеження, що розглядається, пов’язаний саме з підакцизними товарами (на відміну від обмеження «старої» спрощеної системи щодо продажу фізичними особами будь-яких паливно-мастильних матеріалів), виняток із загального правила стосується не всіх паливно-мастильних матеріалів, а лише тих, які підпадають під визначення підакцизних згідно з підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.

Термін «вино столове» теж у Податковому кодексі України не визначений. Його законодавче тлумачення міститься в пункті 1.24 ст. 1 Закону України «Про виноград та виноградні вина»[377]: «столове вино — вино, виготовлене шляхом повного чи неповного збродження сусла. Залежно від вмісту цукрів, столове вино поділяється на сухе, напівсухе, напівсолодке». Виходячи з цього, столові вина входять до групи 2204 (виноградні вина, включаючи вина кріплені; сусло виноградне) УКТ ЗЕД.

4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Діяльність щодо видобутку дорогоцінних металів, згідно з КВЕД (ДК 009:2010), відноситься до секції В «Добувна промисловість і розроблення кар’єрів» класу 07.29 — «Добування руд інших кольорових металів» (у КВЕД ДК 009:2005 — підклас 13.20.0). А діяльність щодо видобутку дорогоцінного каміння, згідно з ДК 009:2010, відноситься до підкласу 08.99 «Добування інших корисних копалин та розроблення кар’єрів» (у КВЕД ДК 009:2005 — до підкласу 14.50.0 «Інші галузі добувної промисловості, не віднесені до інших групувань»).

Діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, згідно з КВЕД (ДК 009:2010), відноситься до класів:

— виробництво дорогоцінних металів (24.41);

— виробництво ювелірних і подібних виробів (32.12).

У КВЕД ДК 009:2005 ця діяльність позиціонована в підкласах:

— 27.41.0 — виробництво дорогоцінних металів, що включає виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали;

— 36.22.0 — виробництво ювелірних виробів, що включає: виробництво оброблених перлів; виробництво обробленого дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, включаючи оброблення каміння промислового призначення, а також штучного та відновленого дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння; виробництво оброблених алмазів; отримання крихти та порошків природного або штучного дорогоцінного чи напівдорогоцінного каміння; виробництво ювелірних виробів із дорогоцінних та недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами, з дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння, з дорогоцінних металів у сполученні із дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням або з іншими матеріалами; виробництво предметів побуту з дорогоцінних металів або з недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами: столових приборів, дрібного та глибокого посуду, предметів туалету, декоративних виробів для бюро та офісів, виробів релігійного призначення тощо; виробництво технічних виробів з платини;

5) видобуток, реалізацію корисних копалин. Під поняттям «корисні копалини», згідно з підпунктом 14.1.91 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, слід розуміти природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки. Вищезазначений вид діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2010 відноситься до Секції В — «Добувна промисловість і розроблення кар’єрів».

При цьому добування корисних копалин класифікують за основними видами корисних копалин: добування кам’яного та бурого вугілля (розділ 05); добування сирої нафти та природного газу (розділ 06); добування металевих руд (розділ 07); добування інших корисних копалин та розроблення кар’єрів (розділ 08); надання допоміжних послуг у сфері добувної промисловості та розроблення кар’єрів (розділ 09).

Відповідно до КВЕД ДК 009:2005 вищезазначений вид діяльності відноситься до Секції С — «Добувна промисловість», яка включає:

— добування корисних копалин у вигляді твердих порід (вугілля, руда та мінерали), у рідкому (нафта) та газоподібному стані (природний газ). Добування може здійснюватися підземним та відкритим способами розроблення родовищ або шляхом експлуатації свердловин;

— додаткові процеси, які здійснюються з метою підготовки сировини до реалізації: подрібнення, сортування, осушення, очищення, збагачення та агломерація вугілля і руд, зневоднення та знесолення нафти, зрідження природного газу.

Добування корисних копалин також класифіковане за основними видами корисних копалин: підсекція СА, що включає добування енергоносіїв (камяного вугілля, бурого вугілля і торфу, вуглеводнів, уранової руди); підсекція СВ, що включає добування неенергетичних мінералів (металевих руд, різних мінералів та продукції кар’єрів).

Слід зазначити, що аналізоване обмеження стосується не тільки видобутку корисних копалин, але й їх реалізації. Виходячи з цього, не можуть бути платниками єдиного податку також суб’єкти підприємницької діяльності, які самі не видобувають корисні копалини, а здійснюють операції щодо їх реалізації (продажу, поставки й т. ін.);

6) діяльність у сфері фінансового посередництва може здійснюватися як фінансовими установами (які відповідно до підпункту 291.5.4 пункту 291.5 цієї статті не можуть бути платниками єдиного податку), так і іншими суб’єктами господарювання.

Фінансове посередництво (крім фінансового посередництва, здійснюваного фінансовими установами) класифіковане КВЕД (ДК 009:2010) у секції К «Фінансова та страхова діяльність» та включає в себе такі класи:

— 64.20 — діяльність холдингових компаній;

— 64.30 — трасти, фонди та подібні фінансові суб’єкти;

— 64.91 — фінансовий лізинг;

— 64.92 — інші види кредитування;

— 64.99 — надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення).

Крім того, фінансове посередництво в сфері страхової діяльності класифіковане КВЕД ДК 009:2010 у групах:

— 65 — страхування, перестрахування та недержавне пенсійне забезпечення, крім обов’язкового соціального страхування;

— 66 — допоміжна діяльність у сферах фінансових послуг і страхування.

Відповідно до КВЕД ДК 009:2005 цей вид діяльності віднесений до групи 65.2 Секції І «Фінансова діяльність» та включає в себе такі підкласи:

— 65.21.0 — фінансовий лізинг — придбання основних засобів із подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних засобів;

— 65.22.0 — надання кредитів (надання позик небанківськими фінансовими установами (такими, як кредитні спілки чи іншими), які не здійснюють діяльність з грошового посередництва: надання споживчого кредиту, портфеля довготермінового фінансування промисловості тощо; надання кредиту організаціями іпотечного кредитування, які не отримують вкладів; факторингові послуги; послуги лихварів);

— 65.23.0 — інше фінансове посередництво — інші види фінансового посередництва (крім надання позик), пов’язані, в основному, з розміщенням фінансових коштів (капіталовкладення в цінні папери, наприклад, акції, облігації, векселі, цінні папери довірчих товариств та траст-фондів, інвестиційні фонди і компанії тощо; операції з цінними паперами, які виконуються дилерами за власний рахунок; операції зі зливками золота на фінансових ринках; капіталовкладення у власність, які здійснюють, головним чином, за рахунок інших фінансових посередників (наприклад, траст-компаній); укладання свопів, опціонів та інших арбітражних операцій; діяльність ломбардів).

КВЕД ДК 009:2005 також визначає фінансове посередництво в сфері страхової діяльності у групах: 66 — страхування, що включає довгострокове та короткострокове покриття страхових ризиків з елементом заощаджень або без нього та 67 — допоміжна діяльність у сфері фінансів та страхування, що включає надання послуг, що відносяться до фінансового посередництва або тісно пов’язані з ним, крім надання самих послуг фінансового посередництва.

Із загального обмеження щодо фінансового посередництва для платників єдиного податку існує чотири виключення, які стосуються фінансового посередництва у страхуванні. Це обмеження не поширюється на:

— страхових агентів. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» страхові агенти — фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору-доручення із страховиком.

— сюрвей’єрів, під якими згідно з підпунктом 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 цього Кодексу розуміються фізичні або юридичні особи, які здійснюють обстеження об’єкта перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також зясовують причини страхової події;

— аварійних комісарів — фізичних або юридичних осіб, які з'ясовують причини настання страхового випадку, визначають розмір збитків і відповідають кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством (підпункт 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 цього Кодексу);

— аджастерів — фізичних або юридичних осіб, що беруть участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв’язку із настанням страхового випадку, а також здійснюють оцінку збитку після страхового випадку та визначають суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов’язань страховика (підпункт 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 цього Кодексу);

7) діяльність з управління підприємствами. Згідно з КВЕД (ДК 009:2010) діяльність з управління підприємствами відноситься до секції М «Професійна, наукова та технічна діяльність» та позиціонована в класі 70.10 діяльність головних управлінь (хед-офісів).

У ДК 009:2005 діяльність з управління підприємствами відноситься до підкласу 74.15.0 та включає:

— діяльність з управління холдинговими компаніями, що оперують переважно в сфері володіння цінними паперами (або іншими частками капіталу) інших компаній і підприємств з метою здійснення контролю над ними або впливу на прийняття ними управлінських рішень;

— діяльність арбітражних керуючих;

— діяльність нефінансових холдингових компаній;

— діяльність штаб-квартир (офісів) компаній, централізованих правлінь і подібних органів, які керують, контролюють і управляють іншими підрозділами компанії чи підприємства та які здійснюють звичайно функції з планування та стратегічного чи організаційного керівництва компанією чи підприємством;

8) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку. Згідно з КВЕД (ДК 009:2010) ці види діяльності відносяться до розділів:

— 53 «Поштова та кур’єрська діяльність», яка включає в себе: діяльність національної пошти (клас 53.10); інша поштова та кур’єрська діяльність (клас 53.20);

— 60 «Діяльність у сфері радіомовлення та телевізійного мовлення»: діяльність у сфері радіомовлення (клас 60.10); діяльність у сфері телевізійного мовлення (клас 60.20);

— 61 «Телекомунікації (електрозв’язок)»: діяльність у сфері проводового електрозв’язку (клас 61.10); діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку (клас 61.20); діяльність у сфері супутникового електрозв’язку (клас 61.30); інша діяльність у сфері електрозв’язку (клас 61.90).

Відповідно до ДК 009:2005 цей вид діяльності відноситься до розділу 64 «Пошта та зв’язок» та включає в себе наступні підкласи:

— діяльність національної пошти (підклас 64.11.0), що включає: приймання, обробку, перевезення та доставку (вручення) внутрішньої та міжнародної пошти, включаючи посилки та бандеролі; доставку поштових відправлень кур'єром; доставку державних пенсій та грошових допомог, інших соціальних виплат; надання послуг з оренди абонентських поштових скриньок; приймання передплати та доставку вітчизняних та зарубіжних періодичних друкованих видань;

— кур’єрська діяльність (підклас 64.12.0), що включає виймання, перевезення і доставку листів, бандеролей та посилок, що здійснюється недержавними підприємствами;

— діяльність зв’язку (підклас 64.20.0), що включає передавання (приймання) звуку, зображення, тексту, факсиміле, даних та іншої інформації системами радіозв’язку, кабельного, радіорелейного та супутникового зв’язку в мережах фіксованого і рухомого (мобільного) телефонного зв’язку, передачі даних; надання послуг дротового і бездротового доступу до телекомунікаційної мережі; технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- та радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж; надання в користування каналів електрозв’язку; надання послуг з доступу до мережі Інтернет;

9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату. Обмеження щодо цього виду діяльності застосовується в спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, починаючи з 2007 року — з моменту введення в дію Закону України від 22 грудня 2006 року № 535-V[378].

Відповідно до пункту 210.2 статті 210 цього Кодексу вироби мистецтва, предмети колекціонування або антикваріату — товари, що належать до товарних позицій за кодами 9701–9706 згідно з УКТ ЗЕД об’єднані в поняття «культурні цінності».

Продаж культурних цінностей та діяльність з організації торгів (аукціонів) здійснюється дилерами, до яких відносяться особи, що придбавають (набувають за іншими цивільно-правовими договорами), у тому числі шляхом ввезення на митну територію України, культурні цінності, незалежно від мети та цілей їх ввезення, з метою їх подальшого перепродажу, незалежно від того, діє така особа від свого імені або від імені іншої особи за винагороду (частина третя пункту 210.2 статті 210).

При цьому відповідно до підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14 під аукціоном (публічними торгами) розуміється публічний спосіб продажу активів з метою отримання максимальної виручки від продажу активів у визначений час і в установленому місці.

10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів. Це обмеження вводиться вперше.

Під гастрольними заходами відповідно до статті 1 Закону України «Про гастрольні заходи в Україні»[379] розуміються видовищні заходи (фестивалі, концерти, вистави, лекційно-концертні, розважальні програми, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу «Луна-парк» тощо) закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, у тому числі тимчасових, окремих виконавців за межами їх стаціонарних сценічних майданчиків. Гастрольні заходи, за винятком благодійних гастрольних заходів, проводяться з метою отримання доходів.

Організаторами гастрольних заходів виступають суб’єкти господарювання, що займаються організацією гастрольних заходів на території України і статутними документами яких передбачено таку діяльність.

291.5.2. Даним підпунктом передбачене спеціальне обмеження для фізичних осіб — підприємців. Вони не можуть бути платниками єдиного податку у випадку здійснення:

1) технічних випробувань та досліджень, які віднесені КВЕД ДК 009:2005 до групи 74.3, підклас 74.30.0, який включає:

— вимірювання чистоти води та повітря, радіоактивності тощо;

— аналіз стану навколишнього середовища: газів, диму, стічних вод тощо;

— випробувальні роботи в галузі гігієни харчування, у т. ч. випробування та ветеринарний контроль, пов’язані з виробництвом продуктів харчування;

— випробування на міцність, надійність та зносостійкість виробів;

— контроль розрахунків елементів будівельних конструкцій;

— сертифікацію літаків, транспортних засобів, резервуарів, працюючих під тиском, ядерних установок тощо;

— технічний догляд автотранспортних засобів.

З введенням у дію КВЕД ДК 009:2010 ці види діяльності включені до секції МА «Діяльність у сферах права, бухгалтерського обліку, архітектури та інжинірингу, технічні випробування та дослідження», клас 71.20;

2) діяльність у сфері аудиту — КВЕД ДК 009:2010 секція М «Професійна, наукова та технічна діяльність», клас 69.20 «Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування». У КВЕД ДК 009:2005 діяльність у сфері аудиту входила до підкласу 74.12.0 «Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту», який включає: реєстрацію, накопичення, узагальнення та зберігання інформації про діяльність підприємств; підготовлення, перевірку, підтвердження достовірності фінансових рахунків, звітів, балансів; складання податкових декларацій для юридичних та фізичних осіб; консультування та представництво (крім юридичного) від імені клієнтів перед податковими інспекціями.

291.5.3. Ще одне обмеження для фізичних осіб-підприємців стосується надання в оренду об’єктів нерухомості. Цей вид діяльності класифікований КВЕД ДК 009:2010 у секції Ь «Операції з нерухомим майном», клас 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

КВЕД ДК 009:2005 відносить цей вид діяльності до секції К — підклас 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна», який включає:

— здавання в оренду власної житлової та нежитлової нерухомості;

— здавання в оренду земельних ділянок;

— діяльність ринків;

— здавання в суборенду житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок.

Специфіка обмеження полягає не в повній забороні здійснення цього виду діяльності, а в тому, що не можуть бути платниками єдиного податку тільки ті фізичні особи, що надають в оренду об’єкти нерухомості, площа яких перевищує встановлені нормативи (табл. 291.4.2).

Таблиця 291.4.2

Обмеження щодо площі об’єктів нерухомості при наданні їх в оренду фізичними особами-підприємцями

Вид об’єкта нерухомості Гранично-припустима загальна площа Земельні ділянки 0,2 гектара Житлові приміщення 100 квадратних метрів нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини 300 квадратних метрів

Юридичні особи, які здійснюють цей вид діяльності, мають право на застосування спрощеної системи оподаткування незалежно від розміру загальної площі об’єкта нерухомості.

291.5.4. Заборона на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності фінансовими установами є традиційною. Подібні норми містилися в статті 7 Указу Президента України № 727 і в статті 2 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Різниця в основному полягає в різному ступені деталізації видів фінансових установ (табл. 291.4.3).

Таблиця 291.4.3

Фінансові установи, які не мають права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

Указ Президента України № 727 (ст. 7) Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» (ст. 2) Податковий кодекс України (підпункт 291.5.4 пункту 291.5 статті 291) 1 2 3 Дія цього Указу не поширюється на: Дія цього Закону не поширюється на Не можуть бути платниками єдиного податку: X X страхові (перестрахові) брокери банки банки банки х х кредитні спілки х ломбарди ломбарди х х лізингові компанії довірчі товариства довірчі товариства довірчі товариства страхові компанії страхові компанії страхові компанії х х установи накопичувального пенсійного забезпечення х х інвестиційні фонди і компанії інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи інші фінансові установи, визначені законом х х реєстратори цінних паперів

291.5.5. Обмеження щодо структури статутного капіталу суб’єкта господарювання, яке також є традиційним, слід розглядати як механізм, стримуючий штучне відокремлення малих підприємств із складу великих компаній, які не відповідають критеріям платника єдиного податку. Формулювання цього обмеження в згадуваних в табл. 14.3 законодавчих актах дещо відрізнялися між собою (табл. 291.4.4).

Таблиця 291.4.4

Формулювання обмеження щодо структури статутного капіталу

Указ Президента України № 727 (ст. 7) Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» (ст. 2) Податковий кодекс України (підпункт 291.5.4 пункту 291.5 статті 291) Дія цього Указу не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків Дія цього Закону не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам — засновникам та учасникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків Не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків

Основними відмінностями обмеження, передбаченого статтею 291 Податкового кодексу України, є такі:

— на відміну від більш м’якого формулювання Указу Президента України № 727, у Кодексі обмежується не кожна з часток відповідного засновника або учасника, а сукупна частка відповідних засновників (учасників) у статутному капіталі. Так, наприклад, якщо три засновника малого підприємства (які не відповідають критеріям платників єдиного податку) мають рівні частки в статутному капіталі в розмірі по 10 %, — таке мале підприємство відповідає вимогам статті 7 Указу Президента Україні № 727, але вимоги пункту 291.5.4. пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України порушуються, оскільки сукупна частка цих засновників дорівнює 30 % (30 % > 25 %);

— формулювання Кодексу є більш жорстким ще з тієї причини, що засновники, частка яких у статутному капіталі оцінюється, не мають бути платниками єдиного податку, а в Указі Президента України № 727 та в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва» йдеться про засновників, які не є суб’єктами малого підприємництва (критерії віднесення до суб’єктів малого підприємництва, зокрема за обсягами діяльності, є більш м'якими, порівняно з критеріями платників єдиного податку);

— на відміну від обмежень в аналізованих законодавчих актах, обмеження Податкового кодексу України стосується також ситуацій, коли сукупна частка відповідних засновників не тільки перевищує, але й дорівнює 25 % статутного капіталу.

291.5.6. Даний підпункт унеможливлює застосування спрощеної системи оподаткування відокремленими підрозділами (представництвами, філіями, відділеннями й т. ін.) юридичної особи, яка сама не є платником єдиного податку. Це уточнення вперше з’явилося в податковому законодавстві, хоча відокремлені підрозділи підприємства не мають статусу юридичної особи, тобто не можуть бути платниками єдиного податку.

291.5.7. Принципово новим обмеженням є неможливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності нерезидентами (як фізичними, так і юридичними особами. При цьому термін «нерезидент» застосовується в розумінні підпункту 4.1.122 пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу. Нагадаємо, що до нерезидентів належать:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно

до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Це обмеження має певну протекціоністську спрямованість, оскільки спрощена система оподаткування, обліку та звітності є формою державної підтримки відповідного сектору національної економіки.

291.5.8. Вимога щодо відсутності у суб’єкта господарювання податкового боргу на момент переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності є цілком обґрунтованою, зважаючи на те, що вона є спеціальним податковим режимом, а це надає певні переваги платнику єдиного податку.

Застосовується це обмеження виключно при переході на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Вимога близького змісту була передбачена статтею 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності», відповідно до якої «заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період».

Особливостями нового формулювання цього обмеження в статті 291 Кодексу є:

— уточнення моменту фіксації наявності податкового боргу — на момент подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку;

— відсутність прив’язки податкового боргу до конкретного податкового періоду, що унеможливлює перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності осіб, які мають податковий борг за періоди, що передують попередньому;

— використання чітко визначеного Податковим кодексом України терміна «податковий борг», під яким розуміється сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (підпункт 14.1.175);

— врахування можливості форс-мажорних обставин, які спричинили безнадійний податковий борг (у розумінні пункту 101.2. статті 101 цього Кодексу).

291.6. Обмеження щодо операцій з оплатою в негрошовий формі існувало з моменту запровадження спрощеної системи оподаткування в Україні (частина шоста статті 1 Указу Президента України № 727/98 від 3 липня 1998 р.), але до 01.01.2012 р. воно застосовувалося виключно для юридичних осіб. З введенням у дію глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України обмеження за формою здійснення розрахунків поширюється на всі чотири групи платників єдиного податку, тобто для фізичних осіб — суб’єктів спрощеної системи оподаткування воно є принципово новою вимогою. Основним призначенням цього регуляторного інструменту є стримування поширення бартерних операцій за участі суб’єктів малого бізнесу.

Слід зазначити, що отримання платником єдиного податку зустрічної поставки в рамках бартерної операції, розпочатої до переходу на спрощену систему оподаткування, не є порушенням пункту 291.6 ст. 291 ПКУ, оскільки момент відвантаження власної продукції приходиться на період роботи цього суб’єкта господарювання на загальній системі оподаткування.

291.7. Наведений у цьому пункті перелік побутових послуг населенню суттєво відрізняється від аналогічного переліку, що використовується для цілей визначення платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

По-перше, перелік побутових послуг населенню для цілей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності врегульований безпосередньо Податковим кодексом України, тобто є нормою прямої дії. Натомість аналогічний перелік, який використовується для цілей патентування, у тексті Кодексу не наведений, а визначений Кабінетом Міністрів України[380].

По-друге, перелік побутових послуг населенню для цілей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за кількістю конкретних видів послуг (40 позицій) більш ніж в 2 рази перевищує аналогічний перелік для цілей патентування (19 позицій). Порівняльний аналіз побутових послуг за цими двома переліками наведений у табл. 291.4.5.

Таблиця 291.4.5

Види побутових послуг населенню для цілей спрощеної системи оподаткування та для цілей патентування

Вид побутових послуг Код виду послуг згідно з галузевим класифікатором ГК 201-01-2001[381] Для цілей спрощеної системи оподаткування Для цілей збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності 1 2 3 4 виготовлення взуття за індивідуальним замовленням 01.010.01–01.010.14 + - послуги з ремонту взуття 01.011.01–01.011.44 + - виготовлення швейних виробів за індивідуальним замовленням 01.020.01–01.020.15 + - виготовлення виробів із шкіри за індивідуальним замовленням 01.021.01–01.021.05 + - виготовлення виробів з хутра за індивідуальним замовленням 01.022.01–01.022.07 + - виготовлення спіднього одягу за індивідуальним замовленням 01.023.01–01.023.04 + - виготовлення 01.024.01–01.024.15 + + текстильних (тільки 01.024.03, 01.024.04) виробів та текстильної галантереї за індивідуальним замовленням виготовлення головних уборів за індивідуальним замовленням 01.025.01–01.025.07 + - додаткові послуги до виготовлення виробів за індивідуальним замовленням 01.026.01–01.026.06 + - послуги з ремонту одягу та побутових текстильних виробів 01.027.01–01.027.32 + - виготовлення та 01.028.01–01.028.18 + - в’язання трикотажних виробів за індивідуальним замовленням послуги з ремонту 01.029.01–01.029.10 + - трикотажних виробів; виготовлення килимів та килимових виробів за індивідуальним замовленням 01.030.01–01.030.07 + - послуги з ремонту та реставрації килимів та килимових виробів 01.031.01–01.031.04 + - виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням 01.040.01–01.040.11 + - послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів 01.041.01–01.041.06 + - виготовлення меблів за індивідуальним замовленням 01.050.01–01.050.23 + - послуги з ремонту, реставрації та поновлення меблів 01.051.01–01.051.08 + - будівництво житла за індивідуальним замовленням 01.060.01–01.060.02, - + 01.060.03 (заводського виготовлення), 01.060.04–01.060.14, 01.060.15 (крім металевих), 01.060.16–01.060.25 послуги з ремонту житла за індивідуальним замовленням 01.061.01 - + 01.061.13, 01.061.14 (крім металевих), 01.061.15 виготовлення теслярських та столярних виробів за індивідуальним замовленням 01.062.01–01.062.05 + - технічне 01.070.01–01.070.26, + + обслуговування та ремонт автомобілів, мотоциклів, моторолерів і мопедів за індивідуальним замовленням 01.071.01–01.071.03 (тільки 01.070.01–01.070.03, 01.070.06–01.070.25, 01.071.01, 01.071.02) послуги з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- і відеоапаратури 01.080.01–01.080.67 + + (01.080.01–01.080.66, крім структурних підрозділів, розташованих у сільській місцевості) послуги з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів 01.090.01–01.090.79 + - послуги з ремонту годинників 01.091.01–01.091.14 + + (тільки 01.091.13) послуги з ремонту велосипедів 01.092.01–01.092.04 + - послуги 3 технічного обслуговування і ремонту музичних інструментів 01.093.01–01.093.05 + - виготовлення металовиробів за індивідуальним замовленням 01.094.01–01.094.16 + + (крім 01.094.09, 01.094.10, 01.094.16) послуги з ремонту 01.095.01–01.095.36 + + інших предметів (тільки 01.095.01–01.095.10, 01.095.12–01.095.16, 01.095.28, 01.095.29 особистого користування, домашнього вжитку та металовиробів виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням 01.100.01–01.100.12 + + (крім 01.100.07–01.100.12) послуги з ремонту ювелірних виробів; 01.110.01–01.110.11 + + (крім 01.110.10–01.110.11) прокат речей особистого користування та побутових товарів 01.130.01–01.130.24 + + (тільки 01.130.09, 01.130.10, 01.130.22) послуги з 01.140.01–01.140.12 + + виконання фоторобіт послуги з оброблення плівок 01.141.01–01.141.20 + + (крім 01.141.10 та 01.141.20 послуги з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів 01.150.01–01.150.17 + - послуги з чищення та фарбування текстильних, трикотажних і хутрових виробів 01.160.01–01.160.45 + - вичинка хутрових шкур за індивідуальним замовленням 01.162.01–01.162.02 + - послуги 01.180.10–01.180.79 + + перукарень (тільки 01.180.10–01.180.31, 01.180.40–01.180.77, 01.181.81 на території мм. Києва і Севастополя, обласних центрів ритуальні послуги 01.190.01–01.190.13 + - послуги, пов’язані з сільським та лісовим господарством 01.210.01–01.210.15 + - послуги домашньої прислуги 01.230.01–01.230.07 + - послуги, пов’язані з очищенням та прибиранням приміщень за індивідуальним замовленням 01.231.01–01.231.08 + - послуги з тиражування звукозаписів за індивідуальним замовленням 01.240.00 - + послуги з тиражування відеозаписів за індивідуальним замовленням 01.241.00 - +

Стаття 292. Порядок визначення доходів та їх склад

292.1. Доходом платника єдиного податку є:

1) для фізичної особи — підприємця — дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;

2) для юридичної особи — будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті.

292.2. При продажу основних засобів юридичними особами — платниками єдиного податку дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.

292.3. До суми доходу за звітний період включаються сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

292.4. У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

292.5. Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу.

292.6. Датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок (у касу) платника єдиного податку, дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, дата фактичного отримання платником єдиного податку безоплатно одержаних товарів (робіт, послуг).

292.7. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів та/або подібного обладнання грошової виручки.

292.8. У разі якщо торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України.

292.9. Доходи фізичної особи — платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

292.10. Не є доходом суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента, а також суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані платником єдиного податку відповідно до закону.

292.11. До складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються:

1) суми податку на додану вартість;

2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;

3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів;

4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;

5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) — платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи — підприємця;

7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;

9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених цим Кодексом, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;

10) дивіденди, отримані платником єдиного податку — юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному цим Кодексом.

292.12. Дивіденди, що виплачуються юридичними особами власникам корпоративних прав (засновникам платників єдиного податку), оподатковуються згідно з розділами III і IV цього Кодексу.

292.13. Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу.

292.14. Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

292.15. При визначенні обсягу доходу, що дає право суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.

292.16. Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку.

При цьому якщо протягом календарного року платники першої і другої груп використали право на застосування іншої ставки єдиного податку у зв’язку з перевищенням обсягу доходу, встановленого для відповідної групи, право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році такі платники мають за умови неперевищення ними протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

292.1. Даним пунктом визначено поняття доходу платника єдиного податку, яке має дещо різне тлумачення залежно від приналежності певного платника єдиного податку до фізичних осіб-підприємців чи до юридичних осіб, а саме:

1) для фізичної особи — підприємця, що є платником єдиного податку, до складу доходу включається:

— дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій);

— дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в матеріальній або нематеріальній формі (визначеній пунктом 292.3 цієї статті), тобто в вигляді суми кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та вартості безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Однак слід звернути увагу на те, що не включаються до складу доходу фізичної особи — підприємця — платника єдиного податку отримані ним пасивні доходи (визначення цього терміна міститься у підпункті 14.1.268 розділу І цього Кодексу), а саме: проценти (визначення яких згідно з 14.1.206 розділу І цього Кодексу), дивіденди (визначення терміна — підпункт 14.1.49 розділу І цього Кодексу), роялті (визначення терміна — підпункт 14.1.225 розділу І цього Кодексу), страхові виплати і відшкодування (визначення цих термінів міститься у статті 9 Закону України «Про страхування»[382]), а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності;

2) для юридичної особи, що є платником єдиного податку, до складу доходу включається:

— будь-який дохід, зокрема дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій);

— будь-який дохід, зокрема дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в матеріальній або нематеріальній формі (визначеній пунктом 292.3 цієї статті), тобто у вигляді суми кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та вартості безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Тобто, базуючись на загальному понятті доходу, що міститься у підпункті 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, та, враховуючи специфіку застосування спрощеної системи оподаткування, під доходом платника єдиного податку слід розуміти — загальну суму доходу платника єдиного податку від здійснення підприємницької діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах (а саме: суми кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та вартості безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг)) як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, за винятком доходів фізичної особи — платника єдиного податку, отриманих у вигляді пасивних доходів та доходів, отриманих ним від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Отже, до складу доходів платника єдиного податку відносять отримані доходи звітного періоду, які включають у себе як дохід від операційної діяльності, так і інші доходи.

При цьому дохід від операційної діяльності суб’єкта господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування (базуючись на нормах пункту 135.4 статті 135 розділу ІІІ цього Кодексу та враховуючи норми цієї статті), визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі (згідно з пунктом 292.4 цієї статті) винагороди повіреного (агента).

Інші доходи суб’єкта господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування, можливо визначити згідно з пунктом 135.5 статті 135 розділу ІІІ цього Кодексу, але при обов’язковому врахуванні обмежень, встановлених пунктом 292.1 цієї статті, та обмежень щодо можливості здійснення платником єдиного податку певних видів діяльності згідно зі статтею 291 цього розділу.

292.2. У цьому пункті встановлено порядок визначення доходу при продажу основних засобів (визначення цього терміна міститься у підпункті 14.1.138 розділу І цього Кодексу) виключно юридичними особами — платниками єдиного податку. У даному випадку дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою платником єдиного податку — юридичною особою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю (визначення якої міститься у підпункті 14.1.9 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу), що склалася на день продажу.

292.3. У даному пункті (за аналогією з нормами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 розділу ІІІ цього Кодексу, стосовно визначення складу доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств) зазначається, що до складу доходу, отриманого платниками єдиного податку як фізичними, так і юридичними особами, за звітний період, включаються сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності (яка, згідно з пп. 14.1.257 статті 14 розділу І цього Кодексу, відноситься до поняття безповоротної фінансової допомоги), та вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), детальну характеристику яких наведено у коментарях до пункту 137.10 статті 137 розділу ІІІ цього Кодексу.

При цьому слід зазначити, що (згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 розділу ІІІ цього Кодексу) вартість безоплатно отриманих платником єдиного податку протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг) визначається за цінами, не нижчими за звичайні. А під звичайною ціною згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1. статті 14 розділу І цього Кодексу слід розуміти — ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни встановлені у статті 39 цього Кодексу. Однак згідно з п. 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України передбачено, що ст. 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року, а до цього застосовуються норми п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

292.4. Цим пунктом передбачено, що у разі надання суб’єктом господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування, послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами, доходом є лише сума його винагороди як повіреного (агента). А кошти або вартість майна, що надходять платнику єдиного податку як повіреному або агенту, в межах договорів доручення (які застосовуються згідно з гл. 68 ЦКУ), транспортного експедирування (які застосовуються згідно з гл. 65 ЦКУ ст. 316 ГКУ) або агентських договорів (які застосовуються згідно зі ст. 297 ГКУ) у його доходах не враховуються.

Слід зазначити, що норми коментованого пункту за своєю сутністю дещо збігаються з нормами підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 розділу III цього Кодексу стосовно визначення доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств. Однак між ними все ж таки існує доволі значна відмінність.

Так, суб’єкт господарювання, що є платником податку на прибуток, надаючи послуги (виконуючи роботи) за будь-яким різновидом посередницького договору, відносить до свого доходу лише суму винагороди за цим договором, а вартість коштів або майна, що надходить йому як посереднику в межах цих договорів, відповідно до вимог пп. 136.1.19 даного Кодексу, не включається до складу його доходу, тому що при їх передачі не змінюється право власності. А суб’єкт господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування, має право тільки за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами віднести до свого доходу лише суму винагороди та компенсації за цими договорами. А за іншими посередницькими договорами, наприклад договорами комісії, платник єдиного податку повинен віднести до свого доходу не тільки суму винагороди, а й всю суму коштів або вартість майна, що надходять йому як посереднику (комісіонеру) за цими договорами.

292.5. У даному пункті визначається порядок перерахування у гривню доходу, отриманого платником єдиного податку в іноземній валюті. Згідно з даним порядком дохід, одержаний платником єдиного податку, виражений в іноземній валюті, підлягає перерахуванню у гривні за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання таких доходів.

292.6. У даному коментованому пункті вказується, що датою отримання доходу суб’єкта господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування, є дата надходження коштів на його поточний рахунок (у касу), дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, та дата фактичного отримання ним безоплатно одержаних матеріальних і нематеріальних цінностей (активів). Тобто податковий облік суб’єкта господарювання щодо єдиного податку передбачає застосування до доходу, отриманого протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), касового методу, який передбачає, що податкові зобов’язання виникають у момент надходження коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку, незалежно від дати відвантаження товарів (фактичного надання послуг).

292.7-292.8. Даними пунктами вперше за весь час існування спрощеної системи оподаткування в Україні законодавчо врегульовано питання щодо дати виникнення доходу у платників єдиного податку у випадку:

— здійснення ними торгівлі товарами або послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій. Цією датою визначено дату вилучення з таких торговельних апаратів та/або подібного обладнання грошової виручки;

— торгівлі товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати, яка здійснюється з використанням жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України. Цією датою визначено дату продажу таких жетонів, карток та/або інших замінників грошових знаків, виражених у грошовій одиниці України.

Слід зазначити, що встановлений порядок визначення дати виникнення доходу у платників єдиного податку у вищезазначених випадках повністю уніфіковано з нормами розділу III «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу, регулюючими аналогічні випадки, а саме абзацем 1 та 2 пункту 137.6 статті 137 розділу III.

292.9. У цьому пункті підкреслено, що доходи фізичної особи — платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу. Це пояснюється тим, що згідно з пунктом 297.1 статті 297 цього розділу фізична особа — платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб у частині доходів, отриманих у результаті її господарської діяльності, які оподатковані за спрощеною системою оподаткування. Норма цього пункту повністю відповідає нормі підпункту 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 Розділу IV цього Кодексу, згідно з яким дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок, згідно зі спрощеною системою оподаткування, не включаються до розрахунку його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

292.10. Цим пунктом уточнено, що не є доходом платника єдиного податку суми податків і зборів, які утримані (нараховані) ним під час здійснення функцій податкового агента (наприклад, з податку на доходи фізичних осіб), а також суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нараховані платником єдиного податку відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»[383].

292.11. До складу доходу платника єдиного податку, визначеного цією статтею, не включаються:

1) суми податку на додану вартість. Слід зазначити, що даним підпунктом нарешті законодавчо вирішена існуюча раніше проблема подвійного оподаткування платників єдиного податку, що є платниками ПДВ. Так, до введення в дію Закону України № 4014-VІ[384] фізичні особи-підприємці, що застосовували спрощену систему оподаткування, та юридичні особи, що сплачували єдиний податок за ставкою 10 %, суми ПДВ в об’єкт оподаткування не включали, бо нараховувати їх такі платники не мали права. А для суб’єктів господарювання — юридичних осіб — платників єдиного податку за ставкою 6 % існувала проблема подвійного оподаткування. Так, сума податкових зобов’язань під час продажу товарів (робіт, послуг), по-перше, враховувалась при обчисленні ПДВ, по-друге, включалася до бази оподаткування єдиним податком за 6-ти відсотковою ставкою. Тобто такий суб’єкт малого підприємництва змушений був додатково сплачувати у вигляді єдиного податку 6 % від суми податкових зобов’язань, що відповідало 1,2 % суми виручки від реалізації продукції.

2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку. Дані суми коштів не можуть бути віднесені до складу доходів структурних підрозділів, оскільки вони не мають статусу юридичної особи, тобто, у вищезазначеному випадку кошти перерозподіляються в межах одного платника податку, а відповідно, не можуть вважатися доходами.

3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів. При цьому під поворотною фінансовою допомогою, згідно з підпунктом 14.1.262 пункту 14.1. статті 14 розділу І цього Кодексу, слід розуміти суму коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, яка не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

Слід зазначити, що норми цього підпункту щодо включення фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, до складу доходів платника єдиного податку, у випадку її неповернення протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, є абсолютно новою. Раніше, згідно з Указом Президента № 727[385], суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, зовсім не враховувались у складі виручки платника єдиного податку і, відповідно, не обкладались єдиним податком (хоча ДПАУ своїм узагальнюючим роз’ясненням № 224 від 07.04.2010 р., а саме його пунктом 2.3 наполягала на тому, що для обкладання єдиним податком суб’єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, повинні враховувати поворотну та безповоротну фінансову допомогу.

Якщо порівнювати норми коментованого підпункту з відповідними нормами розділу III цього Кодексу, то можливо провести аналогію з порядком обкладання податком на прибуток підприємств поворотної фінансової допомоги, отриманої юридичною особою від засновника/учасника. Так, згідно з абз. 4 підпункту 135.5. статті 135 розділу III цього Кодексу, юридична особа, що отримала поворотну фінансову допомогу від свого засновника/учасника (у тому числі нерезидента), не відображає таку поворотну фінансову допомогу ані в складі доходів, ані в складі витрат щодо податку на прибуток підприємств, якщо її повернення відбувається не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання. А у випадку неповернення поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника даної юридичної особи в вищезазначений термін, її сума підлягає включенню до складу інших доходів щодо податку на прибуток підприємств за підсумками звітного періоду, в якому сталося прострочення вказаного часового обмеження в 365 календарних днів. А при поверненні такої поворотної фінансової допомоги позикодавцеві підприємству необхідно відобразити її повернену суму у складі інших витрат щодо податку на прибуток підприємств.

А щодо норми цього коментованого підпункту стосовно неврахування у складі доходу платника єдиного податку суми кредитів, то вона є аналогічною з нормами підпункту 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 розділу III цього Кодексу стосовно визначення складу доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств;

4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;

5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) — платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи — підприємця;

7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника. Зазначимо, що господарська операція, яка розглядається у коментованому підпункті, відноситься до поняття «прямі інвестиції», під яким, згідно з підпунктом 14.1.81 статті 14 розділу І цього Кодексу, розуміються господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою. Саме тому можливо зробити висновок, що норми коментованого підпункту за своєю сутністю збігаються з нормами підпункту 136.1.3 пункту 136.1 статті 136 розділу ІІІ цього Кодексу стосовно визначення переліку доходів, що не враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств;

9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених цим Кодексом, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів. Слід зазначити, що норми даного коментованого пункту за своєю сутністю майже повністю збігаються з нормами підпункту 136.1.6 пункту 136.1 статті 136 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу, яким передбачено неврахування доходів для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у вигляді суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, що повертаються або повинні бути повернені платнику податку з бюджетів, однак за однієї умови — такі суми раніше не повинні бути врахованими у складі витрат такого платника податку;

10) дивіденди (визначення даного терміна міститься у підпункті 14.1.49 розділу І цього Кодексу), отримані платником єдиного податку — юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному у пункті 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу (який розглянуто у Коментарі до пункту 292.12 цієї статті). Звернемо увагу, що у коментованому підпункті йдеться про дивіденди, отримані саме від платників податків, тобто у випадку отримання дивідендів, наприклад, від нерезидентів, — вони включаються до складу доходів такого платника єдиного податку. Тобто даний підпункт за своєю сутністю є аналогічним підпункту 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 розділу ІІ «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу.

292.12. Даним пунктом встановлено, що дивіденди, які виплачуються юридичними особами власникам корпоративних прав (засновникам платників єдиного податку), оподатковуються згідно з розділами III і IV цього Кодексу.

Даний абзац стосується юридичних осіб — платників єдиного податку четвертої групи. Тобто мається на увазі, що юридичні особи — платники єдиного податку четвертої групи, незважаючи на те, що згідно з пунктом 297.1 статті 297 цього розділу вони не є платниками податку на прибуток підприємств, але у разі виплати дивідендів власникам корпоративних прав (засновникам цього платника єдиного податку) вони повинні нарахувати та сплатити авансовий внесок з податку на прибуток у порядку, передбаченому пунктом 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу. Базуються ці роз’яснення на підпункті 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 розділу ІІІ цього Кодексу, відповідно до якого обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 розділу ІІІ цього Кодексу, але з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» (тобто у 2011 р. — 23 %, у 2012 р. — 21 %, у 2013 р. — 19 %, з 1 січня 2014 р. — 16 %) покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 розділу III Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 156.1 статті 156 розділу III цього Кодексу).

Звернемо увагу на те, що в розглянутій ситуації існують винятки. Так, виходячи з норм підпункту 153.3.5 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, слідує, що юридичними особами — платниками єдиного податку авансовий внесок (передбачений підпунктом 153.3.2 пунктом 153.3 статті 153 цього Кодексу) не справляється у разі виплати дивідендів:

— фізичним особам;

— у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні.

292.13. У цьому пункті уточнено, що дохід платника єдиного податку визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до норм статті 296 цього Кодексу.

292.14. Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

292.15. Даним пунктом визначено, що при визначенні обсягу доходу, що дає право суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий таким суб’єктом господарювання як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.

292.16. Нормами коментованого пункту надається право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році платникам єдиного податку за умови неперевищення ними протягом календарного року граничного значення обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку підпунктами 1–4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

При цьому, якщо протягом календарного року платники першої і другої груп (які визначені у підпункті 1–2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу) у зв’язку з перевищенням граничного значення обсягу доходу, встановленого для відповідної групи, використали право на застосування іншої ставки єдиного податку, а саме ставки, встановленої для третьої групи платників (визначеної у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу), право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році такі платники мають за умови неперевищення ними протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, тобто граничного значення обсягу доходу, встановленого для третьої групи платників єдиного податку.

Стаття 293. Ставки єдиного податку

293.1. Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі — мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

293.2. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку — у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку — у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

293.3. Відсоткова ставка єдиного податку для третьої та четвертої груп платників єдиного податку встановлюється в розмірі:

1) 3 відсотки від доходу — у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 5 відсотків від доходу — у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

293.4. Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15 відсотків:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2 і 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу;

2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої груп;

3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

293.5. Ставки єдиного податку для платників четвертої групи встановлюються у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу;

2) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

3) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

293.6. У разі здійснення платниками єдиного податку першої та другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності.

293.7. У разі здійснення платниками єдиного податку першої та другої груп господарської діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений цією статтею для відповідної групи таких платників єдиного податку.

293.8. Ставки, встановлені пунктами 293.3-293.5 цієї статті, застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку першої групи, які у календарному кварталі перевищили обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, з наступного календарного кварталу за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.

Такі платники до суми перевищення зобов’язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу;

2) платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.

Такі платники до суми перевищення зобов’язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків.

Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу;

3) платники єдиного податку третьої і четвертої груп, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків (для платників третьої групи), а платники єдиного податку четвертої групи — у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті, а також зобов’язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

4) ставка єдиного податку, визначена для третьої та четвертої груп у розмірі 3 відсотки, може бути обрана:

а) суб’єктом господарювання, який зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу у разі переходу ним на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу;

б) платником єдиного податку, який зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу у разі добровільної зміни ставки єдиного податку шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися нова ставка;

в) суб’єктом господарювання, який не зареєстрований платником податку на додану вартість у разі його переходу на спрощену систему оподаткування шляхом реєстрації платником податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу і подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість;

г) платником єдиного податку, що застосовує ставку єдиного податку в розмірі 5 відсотків, у разі постачання ним послуг (робіт) платникам податку на додану вартість, і якщо обсяг такого постачання за останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує обсяг, визначений пунктом 181.1 статі 181 розділу V цього Кодексу, та реєстрації такого платника єдиного податку платником податку на додану вартість у порядку, встановленому розділом V цього Кодексу, шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість;

5) у разі анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у порядку, встановленому розділом V цього Кодексу, платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату єдиного податку за ставкою у розмірі 5 відсотків або відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку чи відмови від застосування спрощеної системи оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено анулювання реєстрації платником податку на додану вартість.

293.1. Даним пунктом визначено два варіанти встановлення ставок єдиного податку.

Перший варіант — встановлення фіксованих ставок, які обчислюються у відсотках до мінімальної заробітної плати. Прив’язка податкових ставок до одного з видів соціальних стандартів, який підлягає щорічному коригуванню в Законі України про державний бюджет на відповідний рік, слід розглядати як певний стабілізатор, що дозволяє запобігти інфляційних втрат податкових надходжень при встановленні фіксованих ставок в абсолютних сумах, які були характерними для спрощеної системи оподаткування фізичних осіб — суб’єктів малого підприємництва в минулому. У зв’язку з тим, що бюджетним законодавством може бути передбачена поступова зміна мінімальної заробітної плати протягом бюджетного року, для цілей визначення конкретного розміру податкових ставок враховується мінімальна заробітна плата, встановлена законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Другий варіант (відсоткові ставки) передбачає встановлення ставок єдиного податку у відсотках до податкової бази — суми доходу. Цей варіант уже застосовувався до 2012 року для єдиного податку з юридичних осіб, але до іншої бази оподаткування — виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

293.2. У цьому пункті наведений порядок встановлення фіксованих ставок єдиного податку, сфера їх застосування та конкретні розміри ставок.

Слід зазначити, що в оновленій спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності збережений порядок встановлення фіксованих ставок сільськими, селищними та міськими радами, що є цілком обґрунтованим, оскільки єдиний податок віднесено до місцевих податків і зборів (підпункт 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України).

За аналогією зі спрощеною системою оподаткування, що застосовувалася до 2012 року, фіксовані ставки встановлюються для фізичних осіб-підприємців у розрахунку на календарній місяць та можуть бути диференційовані за єдиним критерієм — видом здійснюваної підприємницької діяльності, що обумовлює встановлення на законодавчому рівні діапазону ставок.

Для різних груп платників єдиного податку встановлені різні діапазони ставок (табл. 293.2.1).

Таблиця 293.2.1

Податкові ставки для різних груп платників єдиного податку

Характеристика ставок Групи платників єдиного податку 1 2 3 4 Вид ставки фіксована відсоткова Розмір основної (базової) ставки 1-10 % розміру мінімальної заробітної плати 2-20 % розміру мінімальної заробітної плати 3 відсотки від доходу — у разі сплати ПДВ або 5 відсотків від доходу — у разі включення ПДВ до складу єдиного податку Спеціальні ставки У випадку перевищення гранично-припустимого для відповідної групи платників обсягу доходу 15 % від суми такого перевищення 6 % або 10 % від суми такого перевищення У випадку отримання доходів від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку 15 % від суми такого доходу х х У випадку отримання доходу, при застосуванні розрахунків не в грошовій формі 15 % від суми такого доходу 6 % або 10 % від суми такого доходу У випадку отримання доходу від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування 15 % від суми такого доходу 6 % або 10 % від суми такого доходу

293.3. Відсоткова ставка єдиного податку для третьої та четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі:

— 3 відсотки від доходу — у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

— 5 відсотків від доходу — у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Порівняно з аналогічними відсотковими ставками єдиного податку для юридичних осіб, що застосовувалися до 2012 року, нові ставки податку для четвертої групи платників зменшені вдвічі, що сприятиме зменшенню податкового навантаження на ці категорії платників.

293.4—293.5. Однією з проблем спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, що діяла до 2012 р., була неврегульованість проблеми фінансових наслідків порушення платником єдиного податку законодавчо встановлених обмежень. Саме ця проблема вирішується в пунктах, що коментуються, шляхом застосування спеціальних підвищених ставок податку (див. табл. 14.6).

Розмір спеціальних ставок єдиного податку залежить від групи, до якої віднесений платник. Для громадян-підприємців він дорівнює розміру базової ставки податку на доходи фізичних осіб — 15 %, а для юридичних осіб — подвоєному розміру обраної ставки єдиного податку (тобто 6 або 10 %).

Базою при нарахуванні податку за підвищеними ставками є сума доходу, отриманого при порушенні таких умов застосування спрощеної системи:

— перевищення гранично-припустимого для відповідної групи платників єдиного податку обсягу доходу (відповідно до пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу);

— порушення форми розрахунків за відвантажені товари (пункт 291.6 статті 291 цього Кодексу);

— здійснення видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (пункт 291.5 статті 291 цього Кодексу);

— здійснення видів діяльності, які не внесені до Свідоцтва платника єдиного податку — для платників групи 1 та групи 2 (пункт 291.4 статті 291 цього Кодексу).

293.6—293.7. Дані пункти стосуються платників єдиного податку, віднесених до першої або другої груп, для яких органами місцевого самоврядування встановлюється фіксована податкова ставка. Розмір цієї ставки залежить від виду здійснюваної підприємницької діяльності та може бути різним (у межах регламентованих Кодексом діапазонів) на території різних територіальних громад.

Внаслідок цього на практиці виникають неоднозначні ситуації.

У випадку, коли підприємницька діяльність різних видів (на які встановлені різні ставки єдиного податку) здійснюється платниками на території однієї територіальної громади (пункт 293.6 статті 293), загальним правилом є застосування більшої зі встановлених для цих видів діяльності ставок єдиного податку.

Це ж правило застосовується й у ситуації, коли підприємницька діяльність здійснюється на території різних територіальних громад, органами місцевого самоврядування яких встановлені різні ставки для тих самих видів підприємницької діяльності (пункт 293.7 статті 293). У цьому випадку єдиний податок також має бути сплачений за максимальною ставкою.

293.8. Введена Податковим кодексом України диференціація груп платників єдиного податку в сукупності із запровадженням спеціальних підвищених ставок потребує законодавчого врегулювання особливостей застосування ставок єдиного податку, встановлених пунктами 293.3 — 293.5 статті 293, чому й присвячений аналізований пункт (табл. 293.8.1).

Таблиця 293.8.1

Варіанти дій платників єдиного податку у випадку перевищення граничного обсягу доходів, встановленого для відповідної групи

Групи платників єдиного податку 1 2 3 Варіанти дій платника 1) перехід на застосування ставки єдиного податку, визначеної для другої групи платників; 1) перехід на застосування ставки єдиного податку, визначеної для третьої групи платників; перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом 2) перехід на застосування ставки єдиного податку, визначеної для третьої групи платників; 2) відмова від застосування спрощеної системи оподаткування 3) відмова від застосування спрощеної системи оподаткування Момент 3 кварталу, наступного за кварталом, у якому перевищено граничний обсяг доходу переходу Ставка, за якою 15% у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті оподатковується сума перевищення

Цим пунктом встановлені також умови для вибору ставки єдиного податку платниками третьої та четвертої груп.

Так, зокрема, ставка в розмірі 3 відсотки може бути обрана:

— суб’єктом господарювання, який зареєстрований платником податку на додану вартість шляхом подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу;

— платником єдиного податку, який зареєстрований платником податку на додану вартість у разі добровільної зміни ставки єдиного податку шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися нова ставка;

— суб’єктом господарювання, який не зареєстрований платником ПДВ у разі його переходу на спрощену систему оподаткування шляхом реєстрації платником податку ПДВ і подання заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування;

— у разі постачання платниками єдиного податку, які застосовують ставку єдиного податку в розмірі 5 відсотків, послуг (робіт) платникам податку на додану вартість, обсяг яких перевищив суму, визначену пунктом 181.1 статті 181 розділу V Податкового кодексу України, такі платники можуть зареєструватися платниками ПДВ і перейти на сплату єдиного податку за ставкою в розмірі 3 відсотки шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку.

Платники єдиного податку за ставкою 3 % у разі анулювання реєстрації платника ПДВ зобов’язані перейти на сплату єдиного податку за ставкою у розмірі 5 відсотків або відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування шляхом подання відповідної заяви.

В усіх випадках відповідна заява має бути подана не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу.

Стаття 294. Податковий (звітний) період

294.1. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої групи є календарний рік.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку другої — четвертої груп є календарний квартал.

294.2. Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.

294.3. Для суб’єктів господарювання, які перейшли на сплату єдиного податку із сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, що настає за наступним податковим (звітним) кварталом, у якому таким особам виписано свідоцтво платника єдиного податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

294.4. Для зареєстрованих в установленому порядку фізичних осіб — підприємців, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

Для зареєстрованих в установленому законом порядку суб’єктів господарювання (новостворених), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, в якому відбулася державна реєстрація.

294.5. Для суб’єктів господарювання, які утворюються в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому погашено такі податкові зобов’язання чи податковий борг і подано заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

294.6. У разі державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, які є платниками єдиного податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

294.7. У разі зміни податкової адреси платника єдиного податку останнім податковим (звітним) періодом за такою адресою вважається період, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо зміни податкової адреси.

294.1-294.2. Даними пунктами встановлюється податковий (звітний) період для платників єдиного податку, який залежить від приналежності певного платника податку до відповідної групи платників єдиного податку, що визначаються згідно з пунктом 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу.

Перш за все, слід відмітити, що на відміну від раніше діючого Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[386], яким було передбачено однаковий податковий (звітний) період для всіх платників єдиного податку, а саме — податковий (звітний) квартал, нормами коментованих підпунктів встановлено різні податкові (звітні) періоди для різних груп платників єдиного податку.

Так, для платників єдиного податку першої групи (до яких, згідно з підпунктом 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу, відносяться фізичні особи — підприємці, що не використовують працю найманих осіб і здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню, й обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень) податковим (звітним) періодом є календарний рік, який починається з першого календарного дня першого місяця звітного року і закінчується останнім календарним днем останнього місяця звітного року.

А для інших платників єдиного податку, тобто тих, що відносяться до другої, третьої та четвертої груп, згідно з підпунктами 2–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу податковим (звітним) періодом є календарний квартал, що починається з першого календарного дня першого місяця звітного кварталу і закінчується останнім календарним днем останнього місяця звітного кварталу.

294.3. Коментований пункт визначає дату початку та закінчення першого податкового (звітного) періоду з єдиного податку для суб’єктів господарювання, які перейшли до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності із сплати інших податків і зборів, установлених цим Кодексом.

Так, у даному пункті встановлено, що перший податковий (звітний) період починається з першого числа місяця, що настає за наступним податковим (звітним) кварталом, у якому вищезазначеним суб’єктам господарювання виписано свідоцтво платника єдиного податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Однак це не відповідає нормам пункту 294.1 цієї статті, згідно з якою для платників єдиного податку першої групи податковим (звітним) періодом є не квартал, а рік.

Тому для відповідності норм коментованого підпункту іншим нормам розділу XIV цього Кодексу (а саме: пункту 294.1 статті 294 та підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього розділу) слід вважати, що перший податковий (звітний) період з єдиного податку для суб’єктів господарювання, які перейшли до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності із сплати інших податків і зборів, установлених цим Кодексом, починається з першого календарного дня місяця, що настає за календарним кварталом, в якому таким суб’єктам господарювання виписано свідоцтво платника єдиного податку, і закінчується останнім календарним днем останнього місяця звітного періоду, тобто для платників єдиного податку першої групи — звітного року, а для інших платників єдиного податку, а саме тих, що відносяться до другої, третьої та четвертої груп, — звітного кварталу.

294.4. У даному пункті встановлюється дата початку першого податкового (звітного) періоду з єдиного податку для новоутворених суб’єктів господарювання, яка залежить від приналежності певного платника податку до відповідної групи платників єдиного податку, що визначаються згідно з пунктом 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу. При цьому обов’язковою умовою задля приналежності до новоутворених суб’єктів господарювання, що обрали спрощену систему оподаткування, є подання заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку до закінчення календарного місяця, в якому відбулася державна реєстрація цих суб’єктів господарювання.

Так, для новоутворених суб’єктів господарювання, що відносяться відповідно до першої або другої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктами 1, 2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), перший податковий (звітний) період починається з першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

А для новоутворених суб’єктів господарювання, що відносяться відповідно до третьої або четвертої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктами 3, 4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), перший податковий (звітний) період починається з першого календарного дня місяця, в якому відбулася їх державна реєстрація.

294.5. Цим пунктом передбачено, що датою початку першого податкового (звітного) періоду з єдиного податку для суб’єктів господарювання, які утворюються в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, є перший календарний день місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому погашено такі податкові зобов’язання чи податковий борг і подано заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

294.6. У коментованому пункті визначено останній податковий (звітний) період з єдиного податку у випадку державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, які є платниками єдиного податку.

Так. для платників єдиного податку першої групи (які визначено у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу) останнім податковим (звітним) періодом з єдиного податку у випадку державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи — підприємця вважається календарний рік, в якому такий платник податку подав до органу державної податкової служби заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

А для інших платників єдиного податку, тобто тих, що відносяться до другої, третьої та четвертої груп (згідно з підпунктами 2–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), останнім податковим (звітним) періодом з єдиного податку у випадку державної реєстрації припинення юридичних осіб та державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, які є платниками єдиного податку, вважається календарний квартал, в якому такий платник податку подав до органу державної податкової служби заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

294.7. У цьому пункті уточнюється, що у разі зміни податкової адреси (яка визначається згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу) платника єдиного податку останній податковий (звітний) період за адресою, що змінюється, вважається період, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо зміни податкової адреси.

Тобто для платників єдиного податку першої групи (до яких, згідно з підпунктом 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу, відносяться фізичні особи — підприємці, що не використовують працю найманих осіб і здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню та обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень) останнім податковим (звітним) періодом за адресою, що змінюється, вважається календарний рік, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо зміни податкової адреси.

А для інших платників єдиного податку, тобто тих, що відносяться до другої, третьої та четвертої груп, згідно з підпунктами 2–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу, останнім податковим (звітним) періодом за адресою, що змінюється, вважається календарний квартал, у якому подано до органу державної податкової служби заяву щодо зміни податкової адреси.

Стаття 295. Порядок нарахування та строки сплати єдиного податку

295.1. Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

295.2. Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.

295.3. Платники єдиного податку третьої і четвертої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

295.4. Сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.

295.5. Платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

295.6. Суми єдиного податку, сплачені відповідно до абзацу другого пункту 295.1 і пункту 295.5 цієї статті, підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника єдиного податку.

Помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, встановленому цим Кодексом.

295.7. Єдиний податок, нарахований за перевищення обсягу доходу, сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

295.8. У разі припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності податкові зобов’язання із сплати єдиного податку нараховуються такому платнику до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому до органу державної податкової служби подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

295.1. Даним пунктом встановлено помісячний порядок сплати єдиного податку фізичними особами — підприємцями, що відносяться до першої та другої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), що передбачає здійснення попереднього (авансового) платежу щомісяця не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця, за який здійснюється сплата єдиного податку.

Також цим пунктом передбачено можливість здійснення сплати єдиного податку вищезазначеними платниками авансовим внеском за весь звітний період (квартал, рік), але не більше ніж до кінця поточного звітного року. Дане обмеження можливості здійснення сплати податку авансовим внеском за період не більший ніж до кінця поточного звітного року можливо пояснити тим, що незважаючи на те, що (згідно з пунктом 299.3 статті 299 цього розділу) свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково, однак (згідно з пунктом 293.1 статті 293 цього розділу) фіксовані ставки єдиного податку встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, тобто кожного року їх сума повинна переглядатись, і відповідно може змінюватись.

Відмічено, що в разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, то таке рішення, згідно з підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування нових ставок єдиного податку (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

295.2. Даним пунктом закріплюється право органів державної податкової служби нараховувати авансові внески платникам єдиного податку, що відносяться до першої та другої груп платників єдиного податку (згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу). При цьому нарахування податку здійснюється виключно на підставі:

— заяви платника єдиного податку щодо розміру обраної ним ставки єдиного податку (яка подається згідно з пунктом 298.1 статті 298 розділу XIV цього Кодексу);

— заяви щодо періоду щорічної відпустки (згідно з нормами пункту 295.5 статті 295 розділу XIV цього Кодексу), яка подається у довільній формі (згідно з підпунктом 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 цього розділу);

— заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (згідно з нормами пункту 295.5 статті 295 розділу XIV цього Кодексу), яка подається у довільній формі (згідно з підпунктом 298.3.2 пункту 298.3 статті 298 цього розділу) з обов’язковим доданням копії листка непрацездатності.

295.3. Щодо строків сплати єдиного податку для платників, що відносяться до третьої та четвертої груп платників єдиного податку (згідно з підпунктами 3–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), то вони складають десять календарних днів після граничного строку подання податкової звітності з єдиного податку, а саме податкової декларації платника єдиного податку за відповідний податковий (звітний) квартал.

А виходячи з того, що згідно з пунктом 296.3 статті 296 розділу XIV цього Кодексу платники, що відносяться до третьої та четвертої груп платників єдиного податку, подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, а саме: (згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу II цього Кодексу) протягом сорока календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, отже, строки сплати єдиного податку для вищезгаданих платників єдиного податку становлять п’ятдесят календарних днів, що настають за останнім календарним днем останнього місяця звітного (податкового) кварталу.

Однак, як одиничний виняток, відносно граничного терміну сплати єдиного податку для платників єдиного податку — юридичних осіб, то згідно з абз. «ґ» пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 р. № 4014-VІ[387] вищезгадані платники за результатами провадження господарської діяльності за останній звітний (податковий) квартал до дня набрання чинності цим Законом (тобто за четвертий квартал 2011 року) сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

295.4. Коментованим пунктом передбачено, що сплата єдиного податку для всіх без винятку груп платників єдиного податку здійснюється за місцем їх податкової адреси (яка визначаться згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу), що відповідає загальному порядку, встановленому розділом II цього Кодексу.

Тобто сплата єдиного податку фізичними особами — підприємцями, що відносяться, відповідно, до першої, другої та третьої груп платників єдиного податку (згідно з підпунктами 1–3 пункту 291.4 статті 291 розділу ХIV цього Кодексу), здійснюється за місцем їх проживання, за яким вони взяті на облік як платники податків в органі державної податкової служби.

А сплата єдиного податку суб’єктами господарювання — юридичними особами, що відносяться до четвертої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), здійснюється за їх місцезнаходженням, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Слід звернути увагу, що згідно з абз. «б» пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 № 4014-VI[388], зарахування до бюджетів сум єдиного податку, які сплачуються в 2012 році за останній звітний (податковий) період 2011 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діють до 1 січня 2012 року.

295.5. Цим пунктом встановлено виняткове право платників єдиного податку першої та другої груп (що визначені у підпунктах 1–2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), які не використовують працю найманих осіб, на звільнення від сплати єдиного податку виключно в таких випадках:

— на період щорічної відпустки тривалістю один календарний місяць на рік;

— на період хвороби, обов’язково підтвердженої копією листка (листками) непрацездатності, за умови, що хвороба триває не менше тридцяти календарних днів.

295.6. Даним пунктом передбачено, за заявою платника податку, зарахування в рахунок майбутніх платежів з єдиного податку сум цього податку, сплачених відповідно до абзацу другого пункту 295.1 та пункту 295.5 статті 295, а саме:

— сум єдиного податку, сплачених (згідно з абзацем другим пункту 295.1 статті 295 розділу XIV цього Кодексу) платниками податку першої та другої групи (згідно з підпунктом 1 та 2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), авансовим внеском за весь звітний період (квартал, рік);

— сум єдиного податку, сплачених попередніми (авансовими) платежами (згідно з абзацем першим пункту 295.1 статті 295 розділу XIV цього Кодексу) платниками єдиного податку першої та другої групи, які не використовують працю найманих осіб та які згідно з пунктом 295.5 звільнені від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листками) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Також цим пунктом встановлено, що помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, визначеному статтею 43 розділу II цього Кодексу. При цьому відповідно до підпункту 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу помилково сплачені грошові зобов’язання — це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов’язань. А надміру сплачені грошові зобов’язання, згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, — це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Крім того, слід відмітити, що згідно з абз. «в» пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 № 4014-VІ[389] повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2012 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2011 року, здійснюються у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

295.7. Даним пунктом встановлено строки сплати єдиного податку, нарахованого за перевищення обсягу доходу (граничний рівень якого визначено для відповідних груп платників єдиного податку у підпунктах 1–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), які становлять десять календарних днів після граничного строку подання податкової звітності з єдиного податку, а саме: податкової декларації платника єдиного податку за відповідний податковий (звітний) квартал — для платників другої, третьої та четвертої груп, а для платників першої групи — податковий (звітний) рік.

А виходячи з того, що граничним строком, встановленим для квартального податкового (звітного) періоду, є сорок календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, отже, строки сплати єдиного податку, нарахованого за перевищення обсягу доходу, становлять п’ятдесят календарних днів, що настають за останнім календарним днем останнього місяця звітного (податкового) кварталу — для платників другої, третьої та четвертої груп, а для платників першої групи — звітного (податкового) року.

295.8. У даному пункті визначено граничний строк нарахування податкових зобов’язань зі сплати єдиного податку у випадку припинення платниками єдиного податку провадження своєї господарської діяльності, яким є останній день (включно) календарного місяця, в якому до органу державної податкової служби подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.

Стаття 296. Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку

296.1. Платники єдиного податку ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1-296.1.3 цього пункту.

296.1.1. Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються Міністерством фінансів України.

296.1.2. Платники єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені Міністерством фінансів України.

296.1.3. Платники єдиного податку четвертої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пункту 44.2 статті 44 цього Кодексу.

296.2. Платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

296.3. Платники єдиного податку другої — четвертої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

296.4. Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за місцем податкової адреси.

296.5. Отримані протягом податкового (звітного) періоду доходи, що перевищують обсяги доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, відображаються платниками єдиного податку в податковій декларації з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 296.5.1-296.5.5 цієї статті.

296.5.1. Платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, у разі перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, або самостійного прийняття рішення про перехід на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

При цьому у податковій декларації окремо відображаються обсяг доходу, оподаткований за ставками, визначеними для платників єдиного податку першої групи, обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків, обсяг доходу, оподаткований за новою ставкою єдиного податку, обраною згідно з умовами, визначеними цієї главою, авансові внески, встановлені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Подання податкової декларації у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, звільняє таких платників від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду.

296.5.2. Платники єдиного податку другої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу;

2) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

3) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.3. Платники єдиного податку третьої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

2) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.4. Платники єдиного податку четвертої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, оподаткований за відповідною ставкою єдиного податку, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу;

2) обсяг доходу, оподаткований за подвійною ставкою, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.5. У разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі, здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платників єдиного податку першої і другої груп, платники єдиного податку в податковій декларації додатково відображають окремо доходи, отримані від здійснення таких операцій.

296.6. Сума перевищення обсягу доходу відображається у податковій декларації за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення.

При цьому отримана сума перевищення доходу, встановленого для платників єдиного податку першої і другої груп, не включається до обсягу доходу, з якого сплачується наступна обрана ставка такими платниками єдиного податку.

296.7. Податкова декларація складається наростаючим підсумком з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті. Уточнююча податкова декларація подається у порядку, встановленому цим Кодексом.

296.8. Платники єдиного податку для отримання довідки про доходи мають право подати до органу державної податкової служби податкову декларацію за інший, ніж квартальний (річний) податковий (звітний) період, що не звільняє такого платника податку від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для квартального (річного) податкового (звітного) періоду.

Така податкова декларація складається з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті та не є підставою для нарахування та/ або сплати податкового зобов’язання.

296.9. Форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 цієї статті, затверджуються в порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

296.10. Платники єдиного податку першої — третьої груп не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

296.1. Даним пунктом, а саме його підпунктами 2961.1-296.1.3 встановлено порядок ведення обліку платниками єдиного податку.

296.1.1.-296.1.2. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»[390] не поширюється на фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб — підприємців, адже згідно з пунктом 1 статті 2 цього Закону його дія поширюється тільки на всіх юридичних осіб, створених згідно із законодавством України, незалежно від них організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Саме тому, що законодавством не передбачено ведення фізичними особами — підприємцями — платниками єдиного податку бухгалтерського обліку, і пояснюється необхідність ведення певними платниками єдиного податку — фізичними особами книги обліку доходів, а певними — книги обліку доходів та витрат.

Так, книгу обліку доходів необхідно вести таким платникам єдиного податку:

— фізичними особами — підприємцями, що відносяться до першої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу);

— фізичними особами — підприємцями, що відносяться до другої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу);

— фізичними особами — підприємцями, що відносяться до третьої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), які не є платниками податку на додану вартість.

У даній книзі обліку доходів, на підставі первинних документів, вищезазначені платники єдиного податку відображають отримані ними доходи, що визначаються згідно із статтею 292 цього Кодексу. Відповідно до цього підпункту Кодексу записи в книзі обліку доходів вищезазначені платники єдиного податку ведуть на підставі хронологічного відображення отриманих доходів зі щоденною періодичністю за підсумками робочого дня. Саме записи в книзі обліку доходів є основою для визначення результатів господарської діяльності вищезазначених платників єдиного податку та заповнення ними податкової декларації платника єдиного податку за відповідний податковий (звітний) період.

Щодо книги обліку доходів та витрат, то її мають вести лише фізичні особи — підприємці, що відносяться до третьої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), які є платниками податку на додану вартість.

Крім того, даними підпунктами доручено Міністерству фінансів України затверджувати форми та порядок ведення вищезазначених книг обліку доходів та обліку доходів та витрат. Слід відзначити, що до введення в дію цієї глави Податкового кодексу України форму книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва — юридичної особи і книги обліку доходів і витрат фізичної особи — платника єдиного податку та порядок їх ведення затверджувала ДПА України, що є контролюючим органом, а відповідно зацікавленим перш за все у збільшенні обсягу податкових надходжень, можливо навіть за рахунок обмеження інтересів платників податків. Тому передача вищезазначених повноважень Міністерству фінансів України, що забезпечує проведення державної податкової політики, спрямованої на реалізацію завдань економічного та соціального розвитку України, є достатньо обґрунтованим та правильним рішенням.

296.1.3. Даним підпунктом передбачено, що суб’єкти господарювання — юридичні особи, що відносяться до четвертої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, з урахуванням положень пункту 44.2 статті 44 цього Кодексу, тобто книга обліку доходів та витрат вищезгаданими платниками єдиного податку не застосовується.

296.2. Даним пунктом встановлюється, що строками подання податкової декларації платника єдиного податку до органу державної податкової служби для платників, що відносяться до першої групи платників єдиного податку (згідно підпунктом 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), є строки, встановлені для річного податкового (звітного) періоду, а саме (згідно з підпунктом 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 розділу II цього Кодексу) протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Крім того, в даному пункті уточнено, що платники, що відносяться до першої групи платників єдиного податку, подаючи податкову декларацію платника єдиного податку до органу державної податкової служби, в обов’язковому порядку відображають у ній обсяг отриманого доходу та щомісячні авансові внески, порядок сплати яких визначено у пункті 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Також у даному пункті підкреслено, що вищезазначена податкова декларація подається при дотриманні платником єдиного податку таких умов, а саме:

— відсутність перевищення протягом року обсягу доходу, отриманого даним платником єдиного податку, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу;

— відсутність факту переходу даного платника єдиного податку на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

296.3. Коментованим пунктом передбачено, що строками подання податкової декларації платника єдиного податку до органу державної податкової служби для платників, що відносяться до другої, третьої та четвертої груп платників єдиного податку (згідно з підпунктами 2–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), є строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, а саме: (згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу II цього Кодексу) протягом сорока календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

296.4. Даним пунктом встановлено, що всі без винятку групи платників єдиного податку подають податкову декларацію платника єдиного податку до органу державної податкової служби за місцем своєї податкової адреси, яка визначаться згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу.

Тобто фізичні особи — підприємці, що відносяться, відповідно, до першої, другої та третьої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктами 1–3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), подають податкову декларацію до органу державної податкової служби за місцем свого проживання, за яким вони взяті на облік як платники податків в органі державної податкової служби (згідно з пунктом 45.1 статті 45 розділу II цього Кодексу).

А суб’єкти господарювання — юридичні особи, що відносяться до четвертої групи платників єдиного податку (згідно з підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), подають податкову декларацію до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (згідно з пунктом 45.2 статті 45 розділу II цього Кодексу).

296.5. Даним пунктом вперше законодавчо встановлено обов’язкове детальне відображення платниками єдиного податку у податковій звітності інформації щодо доходів, отриманих протягом податкового (звітного) періоду, суми яких перевищують граничні розміри обсягів доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, для відповідних платників єдиного податку. При цьому вищезазначені доходи відображаються платниками єдиного податку в податковій декларації з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 296.5.1-296.5.5 цієї статті.

296.5.1.-296.5.5. У цих підпунктах визначено перелік інформації, що підлягає обов’язковому відображенню платниками єдиного податку у податковій декларації, у випадку отримання ними протягом податкового (звітного) періоду, доходів, суми яких перевищують граничні розміри обсягів доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, для відповідних платників єдиного податку. Вищезазначений перелік інформації та перелік певних видів отриманих доходів, що додатково підлягають обов’язковому окремому відображенню платниками єдиного податку у податковій декларації, наведено у табл. 296.5.1.

Крім того, у підпункті 296.5.1 вказано виняткові умови, коли фізичні особи — підприємці, що відносяться до першої групи платників єдиного податку (що визначаються згідно з підпунктом 1 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені не для річного податкового (звітного) періоду, як це передбачено загальними умовами (згідно з пунктом 296.2 статті 296 цього Кодексу), а для квартального податкового (звітного) періоду, а саме (згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу II цього Кодексу) протягом сорока календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

До даних виняткових випадків належать такі:

— перевищення платниками єдиного податку першої групи протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу (що дорівнює 150 000 гривень);

— прийняття платниками єдиного податку першої групи самостійного рішення щодо переходу на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

Крім того, даним підпунктом передбачено звільнення платників єдиного податку першої групи від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, у разі подання ними податкової декларації у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

296.6. Даним пунктом відзначено, що сума перевищення граничної величини обсягу доходу (що визначена у підпунктах 1–4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу), отриманого платником єдиного податку, відображається у податковій декларації за відповідний податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення.

Таблиця 296.5.1

Перелік інформації, яка підлягає обов’язковому відображенню платниками єдиного податку у податковій декларації у випадку перевищення граничних розмірів обсягів доходів

Інформація, що підлягає обов’язковому відображенню у податковій декларації, у випадку отримання платниками єдиного податку протягом податкового (звітного) періоду, доходів, суми яких перевищують граничні розміри обсягів доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, для відповідних платників єдиного податку платники єдиного податку: першої групи (згідно 3 пп. 296.5.1) другої групи (згідно з пп. 296.5.2) третьої групи (згідно 3 пп. 296.5.3) четвертої групи (згідно 3 пп. 296.5.4) 1) обсяг доходу, оподаткований за ставками, визначеними для платників єдиного податку першої групи, передбаченими статтею 293 цього Кодексу 1) щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу 1) обсяг отриманого вищезазначеними платниками доходу, що оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку, передбачених статтею 293 цього Кодексу 1) обсяг отриманого вищезазначеними платниками доходу, оподаткований за відповідною ставкою єдиного податку, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу 2) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків, згідно із статтею 293 цього Кодексу 2) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку, передбачених статтею 293 цього Кодексу 2) обсяг отриманого доходу, який перевищує граничну величину обсягу доходу, визначену для таких платників у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, та який оподатковується за ставкою 15 відсотків (згідно 3 підпунктом 3 пункту 293.8 статті 293 цього Кодексу) 2) обсяг отриманого доходу, який перевищує граничну величину обсягу доходу, визначену для таких платників єдиного податку у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, та який оподатковується (згідно з пунктом 293.5 статті 293 цього Кодексу) за подвійною ставкою, встановленою пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу 3) обсяг доходу, оподаткований за новою ставкою єдиного податку, обраною згідно з умовами, визначеними цією главою 3) обсяг отриманого доходу, який перевищує граничну величину обсягу доходу, визначену для таких платників у підпункті 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, та який оподатковується за ставкою 15 відсотків (згідно з абзацем другого підпункту 2 пункту 293.8 статті 293 цього Кодексу) 4) щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу додаткове відображення платниками єдиного податку всіх груп (згідно з пп. 296.5.5): 1) обсягу доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у підпункті 291.7 цієї глави, тобто іншого способу розрахунків, ніж в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій) 2) обсягу доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування 3) обсягу доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи платників єдиного податку

При цьому для платників єдиного податку першої і другої груп (що визначаються згідно з підпунктом 1–2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу) отримана сума перевищення граничної величини обсягу доходу, встановленого підпунктами 1–2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, не включається до обсягу доходу, з якого сплачується наступна обрана ставка такими платниками єдиного податку.

296.7. Даний пункт вносить уточнення щодо складання податкової декларації платника єдиного податку, а саме вказує на те, що податкова декларація складається наростаючим підсумком, з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті.

Крім того, даним підпунктом передбачено можливість подання уточнюючої податкової декларації платника єдиного податку у порядку, встановленому цим Кодексом.

296.8. Даним пунктом закріплюється право платників єдиного податку, для отримання довідки про доходи, на подання до органу державної податкової служби податкової декларації за інший, ніж квартальний (річний) податковий (звітний) період, яка не є підставою для нарахування та/або сплати податкового зобов'язання. Крім того, подання вищезазначеної податкової декларації не звільняє такого платника податку від обов’язку подання податкової декларації у строк, встановлений для квартального (річного) податкового (звітного) періоду.

При цьому вищезазначена податкова декларація повинна складатися з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті та не є підставою для нарахування та/або сплати податкового зобов’язання.

296.9. У цьому пункті вказується на те, що форма податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 цієї статті, затверджуються в порядку, передбаченому статтею 46 розділу II цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 46.4 статті 46 розділу II цього Кодексу форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Крім того, необхідно відмітити, що виходячи з того, що податкова декларація платника єдиного податку, згідно з пунктом 296.7 цієї статті, складається наростаючим підсумком, отже, в такому випадку, згідно з пунктом 46.2 статті 46 розділу II цього Кодексу, податкова декларація платників єдиного податку, що відносяться до другої, третьої та четвертої групи (що визначаються згідно з підпунктами 2–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), за результатами останнього податкового (звітного) періоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому річна податкова декларація не подається.

Також треба відмітити, що у разі зміни форми податкової декларації до визначення нової форми декларації, яка набирає чинності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося її оприлюднення, згідно з пунктом 46.5 статті 46 розділу II цього Кодексу, діє форма декларації, що мала чинність до такого визначення.

Слід звернути увагу, що згідно з абз. «ґ» пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 № 4014-VІ[391] платники єдиного податку — юридичні особи за результатами провадження господарської діяльності за останній звітний (податковий) квартал до дня набрання чинності цим Законом (тобто за четвертий квартал 2011 року) подають розрахунок про сплату єдиного податку відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[392].

296.10. Даним пунктом встановлено, що платники єдиного податку першої, другої та третьої груп (що визначаються згідно з підпунктами 1–3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу) не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

При цьому під терміном реєстратора розрахункових операцій, згідно зі ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»[393], розуміється пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Стаття 297. Особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку

297.1. Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

297.2. Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені у пункті 297.1 цієї статті, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених цим Кодексом.

У разі ввезення товарів на митну територію України податки і збори та митні платежі сплачуються платником єдиного податку на загальних підставах відповідно до закону.

297.3. Платник єдиного податку виконує передбачені цим Кодексом функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах.

297.1. Перш за все відмітимо, що єдиний податок до набрання чинності Податкового кодексу України справлявся згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[394]. А після введення в дію Податкового кодексу України, тобто з 1 січня 2011 року, та до внесення змін до розділу XIV цього Кодексу в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва єдиний податок справлявся згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», але з урахуванням змін, внесених підрозділом 8 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. А з 01.01.2012 року єдиний податок справляється згідно з нормами Закону України № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності»[395].

Як відомо, однією з ключових відмінностей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від загальної є те, що вона передбачає заміну уплати частини встановлених законодавством податків і зборів сплатою єдиного податку із скороченням загальної їх кількості. Так, відповідно до ст. 6 Указу № 727/98 до 01.01.2011 р. платник єдиного податку не був платником 16 загальнодержавних та місцевих податків, зборів і обов’язкових платежів, певна кількість яких, фактично, останніми роками вже не стягувалась (табл. 297.1.1).

Таблиця 297.1.1

Порівняльний аналіз переліку податків і зборів, що замінюються сплатою єдиного податку

Указ Президента України Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» зі змінами, внесеними Податковим кодексом України Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» 1 2 3 Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів: Платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України: Платники єдиного податку звільняються віл обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств податок на прибуток підприємств податку на прибуток підприємств податку на додану вартість, крім випадків: коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 0 о податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 3 °о податку на доходи фізичних осіб податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — підприємців) податку на доходи фізичних осіб у частині, що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи плати (податку) заземлю, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються ним для провадження підприємницької діяльності земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються ним для провадження господарської діяльності збору за спеціальне використання природних ресурсів плата за користування надрами збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності комунального податку збір за спеціальне використання води збору за розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства податку на промисел збір за спеціальне використання лісових ресурсів збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності збору до Державного інноваційного фонду збору на обов’язкове соціальне страхування відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України збору на обов’язкове державне пенсійне страхування збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення плати за патенти

А згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» з 01.01.2012 року платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з шістьох податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, а саме:

1) податку на прибуток підприємств. Даний абзац стосується юридичних осіб, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, а саме: платників єдиного податку четвертої групи. Тобто мається на увазі, що юридичні особи, що є платниками єдиного податку четвертої групи, не є платниками податку на прибуток підприємств.

Однак, незважаючи на те, що платник єдиного податку не є платником податку на прибуток, у разі виплати дивідендів (згідно з пунктом 292.12 статті 292 цього розділу) він повинен нарахувати та сплатити авансовий внесок з податку на прибуток у порядку, передбаченому пунктом 153.3 статті 153 розділу III цього Кодексу (що детально розглянуто у коментарях до пункту 292.12 статті 292 цього розділу);

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи — платника єдиного податку та оподатковані згідно з цією главою. Так, у пункті 292.6 статті 292 цього розділу вказано, що доходи фізичної особи — платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

Норма цього підпункту відповідає нормі підпункту 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 розділу IV цього Кодексу, згідно з яким дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок, згідно із спрощеною системою оподаткування, не включаються до розрахунку його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Необхідно відмітити, що фізична особа — підприємець, що застосовує спрощену систему оподаткування, звільнена від податку з доходів фізичних осіб тільки відносно власних доходів, але згідно з пунктом 297.3 цієї статті він зобов’язаний виконувати передбачені цим Кодексом функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, що є платниками єдиного податку третьої та четвертої групи платників, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а саме: 3 відсотки від отриманого ними доходу.

Так, платники єдиного податку всіх груп, за винятком фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку третьої групи, та юридичних осіб — платників єдиного податку четвертої групи, що застосовують ставку єдиного податку в розмірі 3 відсотки від отриманого доходу, не є платниками податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України.

Водночас зазначені платники єдиного податку у разі ввезення товарів на митну територію України податки і збори та митні платежі сплачують на загальних підставах відповідно до закону;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються даними платниками єдиного податку для провадження господарської діяльності. Тобто як фізичні особи — підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, не є платниками земельного податку. При цьому земельний податок даними категоріями платників податків не сплачується тільки за земельні ділянки, що використовуються для ведення підприємницької діяльності. При цьому у фізичних осіб — підприємців даний вид діяльності обов’язково повинен бути зазначений у Свідоцтві про сплату єдиного. Так, якщо, наприклад, у фізичної особи — платника єдиного податку у Свідоцтві про сплату єдиного податку серед видів здійснюваної ним діяльності не зазначено надання в оренду земельних ділянок, то він сплачує земельний податок у загальному порядку згідно з розділом XIII цього Кодексу. Також, наприклад, платник єдиного податку не звільняється від сплати земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під переведеними на консервацію основними фондами першої групи, під об’єктами соціальної інфраструктури або придбана (взята в оренду) для майбутньої підприємницької діяльності.

Норми цього підпункту повністю відповідають нормі пункту 269.2 статті 269 розділу XIII цього Кодексу, згідно з яким особливості справляння податку за землю суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності. При цьому слід відмітити, що, враховуючи авансовий характер платежів зі збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (підпункт 267.3.9 пункт 267.3 статті 267 розділу ХІІ цього Кодексу), при переході фізичної особі — підприємця на спрощену систему оподаткування можлива наявність переплати за цим видом збору.

Слід відмітити, що норми цього підпункту повністю відповідають нормам підпункту 267.1.3 пункту 267.1 статті 267 розділу ХІІ цього Кодексу, згідно з яким особливості справляння збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Слід відмітити, що раніше, до набрання чинності цієї глави розділу XIV Кодексу, даний збір не входив до складу єдиного податку. А з набранням чинності Закону України від 04.11.2011 № 4014-VІ[396] платники єдиного податку всіх груп не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, що повністю відповідає нормі частини четвертої статті 1 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»[397], згідно з якою особливості справляння збору суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

297.2. Податки і збори, не зазначені у пункті 297.1 цієї статті, нараховуються, сплачуються та подається звітність по них платниками єдиного податку в порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

Також даним пунктом підкреслено, що при ввезенні товарів на митну територію України податки і збори та митні платежі сплачуються платниками єдиного податку всіх груп на загальних підставах відповідно до закону.

297.3. У даному пункті закріплюються обов’язок платника єдиного податку щодо виконання функцій податкового агента (передбачені розділом IV цього Кодексу) у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах.

Стаття 298. Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування

298.1. Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.1-298.1.4 цієї статті.

298.1.1. Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

298.1.2. Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи — підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

Зареєстровані в установленому законом порядку суб’єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

298.1.3. Суб’єкт господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що має непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, може бути зареєстрований як платник єдиного податку (шляхом подання не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу заяви) з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснено погашення таких податкових зобов’язань чи податкового боргу.

298.1.4. Суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

Перехід на спрощену систему оподаткування суб’єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому цього підпункту, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб’єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу.

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених цією главою.

При цьому якщо суб’єкт господарювання протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, самостійно прийняв рішення про припинення фізичної особи — підприємця, то при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній календарний рік включається вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік.

Форма розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, затверджується Міністерством фінансів України.

298.2. Відмова від спрощеної системи оподаткування здійснюється в порядку, визначеному підпунктами 298.2.1-298.2.3 цієї статті.

298.2.1. Для відмови від спрощеної системи оподаткування суб’єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу державної податкової служби заяву.

298.2.2. Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (за умови відсутності непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів.

298.2.3. Платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:

1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої і четвертої груп — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;

7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку — фізичної особи — підприємця, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

8) у разі сплати до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.

298.3. У заяві зазначаються такі обов’язкові відомості:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця відповідно до закону;

3) податкову адресу суб’єкта господарювання;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою — підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва — також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) обрані суб’єктами господарювання ставки єдиного податку або зміна ставки;

7) кількість осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою — підприємцем у трудових відносинах, та середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи;

8) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

298.3.1. До заяви включаються відомості (за наявності) про:

1) зміну найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи — підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) зміну податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) зміну провадження господарської діяльності;

4) зміну видів господарської діяльності;

5) зміну організаційно-правової форми юридичної особи;

6) дату (період) відмови від застосування спрощеної системи у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

7) дату (період) припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності.

298.3.2. Інформація про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов’язковим доданням копії листка непрацездатності подається за заявою у довільній формі.

298.4. У разі зміни найменування юридичної особи, прізвища, імені, по батькові фізичної особи — підприємця або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) заява подається протягом місяця з дня виникнення таких змін.

298.5. У разі зміни податкової адреси суб’єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності, видів господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку першої і другої груп не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

298.6. У разі зміни податкової адреси суб’єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку третьої і четвертої груп разом з податковою декларацією за податковий (звітний) період, у якому відбулися такі зміни.

298.7. Форма та порядок подання заяви встановлюються Міністерством фінансів України.

298.1. Даним пунктом, а саме: його підпунктами 298.1.1-298.1.4, встановлено порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

298.1.1. У даному підпункті встановлено, що у разі бажання суб’єкта господарювання обрати або перейти на спрощену систему оподаткування, він зобов'язаний подати до органу державної податкової служби за місцем своєї податкової адреси (яка визначається згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу) заяву, форма та порядок подання якої (згідно з пунктом 298.7 статті 298 розділу XIV цього Кодексу) встановлюються Міністерством фінансів України.

298.1.2. У даному підпункті для суб’єктів господарювання, зареєстрованих в установленому порядку, встановлено дату подання заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування й ставки єдиного податку та дату визнання суб’єкта господарювання платником єдиного податку. При цьому вищезазначені дати залежать від майбутньої приналежності певного платника податку до відповідної групи платників єдиного податку, що визначаються згідно з пунктом 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу.

Так, зареєстровані в установленому порядку фізичні особи — підприємці, які виявили бажання стати платниками єдиного податку першої або другої групи (згідно з підпунктами 1–2 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), подавши до органу державної податкової служби за місцем своєї податкової адреси (яка визначається згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу) до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

А зареєстровані в установленому порядку суб’єкти господарювання (новостворені), які виявили бажання стати платниками єдиного податку третьої або четвертої групи (згідно з підпунктами 3–4 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV цього Кодексу), подавши до закінчення місяця, в якому відбулася їх державна реєстрація, заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

298.1.3. У даному підпункті визначено умови та дата, згідно з якими суб’єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, що мають непогашені податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли до такої реорганізації, можуть бути зареєстровані як платники єдиного податку.

Так, вищезазначені суб’єкти господарювання, які виявили бажання стати платниками єдиного податку, повинні подати заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку до органу державної податкової служби за місцем своєї податкової адреси (яка визначається згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу), граничний термін подання якої — не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. При дотриманні цього терміну вони будуть визнані платниками єдиного податку лише з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснено повне погашення їх податкових зобов’язань чи податкового боргу.

298.1.4. Цим пунктом встановлено граничне значення кількості дозволених разів переходу суб’єкта господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, до застосування спрощеної системи оподаткування, який дорівнює одному разу протягом календарного року.

При прийнятті такого рішення щодо переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт господарювання повинен подати відповідну заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку (яка повинна містити всі обов’язкові відомості, зазначені у підпункті 298.3 цієї статті) до органу державної податкової служби за місцем своєї податкової адреси (яка визначається згідно із статтею 45 розділу II цього Кодексу). Також у даному підпункті встановлено граничний термін подання цієї письмової заяви, а саме: не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

Однак, як одиничний виняток щодо граничного терміну подання цієї заяви, то згідно з абз. «г» пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 № 4014-VІ[398] суб’єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а також юридичні і фізичні особи — підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановлених Податковим кодексом України, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм цього Закону і відповідають вимогам статті 291 Податкового кодексу України, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року. Для визначення обсягу доходу, що дає право на застосування спрощеної системи оподаткування у 2012 році суб’єктами господарювання, які не були платниками єдиного чи фіксованого податку, дохід від провадження господарської діяльності, одержаний у 2011 році, перераховується з урахуванням норм статті 292 Податкового кодексу України.

Крім того, даним підпунктом передбачено ще одну обов’язкову умову, яка повинна бути виконана для можливості переходу суб’єкта господарювання, який є платником інших податків і зборів, відповідно до норм цього Кодексу, до застосування спрощеної системи оподаткування. Цією умовою є дотримання вищезазначеним суб’єктом господарювання протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, вимог, встановлених у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу. Для контролю з боку органу державної податкової служби щодо дотримання цієї умови суб'єкт господарювання повинен разом із заявою щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку подати розрахунок доходу за попередній календарний рік (форма якого затверджується Міністерством фінансів України), який визначається з дотриманням вимог, встановлених цією главою.

При цьому якщо суб’єкт господарювання протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, вже був у встановленому законом порядку зареєстрований як платник єдиного податку і самостійно прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, то при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній календарний рік включається вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік.

Форма вищезазначеного розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, необхідність подання якого суб’єктом господарювання разом із заявою щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку встановлюється в підпункті 2981.4. пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу, затверджується Міністерством фінансів України.

298.2. Даним пунктом, а саме: його підпунктами 298.2.1-298.2.3, встановлюється порядок відмови від спрощеної систему оподаткування.

298.2.1. Даним підпунктом встановлено граничний термін подання суб’єктом господарювання до органу державної податкової служби заяви про відмову від спрощеної системи оподаткування, а саме: не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року).

298.2.2. Даним підпунктом закріплено право платників єдиного податку на самостійну добровільну відмову від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави Кодексу.

Також встановлено дату визнання суб’єкта господарювання знятим з реєстрації як платника єдиного податку та переходу на сплату інших податків і зборів при його добровільній відмові від спрощеної системи оподаткування, а саме: з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів.

298.2.3. Даним підпунктом визначено випадки, коли платники єдиного податку зобов’язані перейти зі спрощеної системи оподаткування на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, та встановлено строки цього переходу, а саме:

1) у випадку перевищення протягом календарного року платниками єдиного податку першої і другої груп встановленого обсягу доходу (визначеного згідно із підпунктами 1–2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу) та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки єдиного податку — з першого число місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

2) у випадку перевищення протягом календарного року платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, а саме ставок, встановлених для третьої групи платників, встановленого обсягу доходу (визначеного у підпункті 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу) — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

3) у випадку перевищення протягом календарного року платниками єдиного податку третьої і четвертої груп встановленого обсягу доходу (визначеного згідно із підпунктами 3–4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу) — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

4) у випадку застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначено у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, а саме: розрахунків виключно у грошовій формі (готівковій та/або безготівковій) з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

5) у випадку провадження платником єдиного податку таких видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (які визначено у пунктах 291.4-291.6 статті 291 цього розділу) — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

6) у випадку перевищення граничного значення показника чисельності найманих осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою — підприємцем — платником єдиного податку у трудових відносинах, а для платників єдиного податку — юридичної особи — показника середньооблікової кількості працівників, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення.

Відмітимо, що граничне значення показника чисельності найманих осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою-підприємцем — платником єдиного податку у трудових відносинах, а для платників єдиного податку — юридичної особи — показнику середньооблікової кількості працівників, згідно з пунктом 291.4, з урахування підпункту 291.4.1, статті 291 цього розділу, становить:

— для першої групи платників єдиного податку — не має права мати найманих осіб;

— для другої групи платників єдиного податку — не більше 10 найманих осіб;

— для третьої групи платників єдиного податку — не більше 20 найманих осіб;

— для четвертої групи платників єдиного податку — не більше 50 осіб.

При цьому, як вже зазначалось, згідно з підпунктом 291.4.1 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, при розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку — фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

А показник середньооблікової кількості працівників, що застосовується для платників єдиного податку — юридичних осіб, визначається відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286[399]. Відповідно до даної Інструкції (п. 2.1) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві. Відповідно до пп. 3.2.1 даної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого — по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Детальніше дивись положення даної Інструкції;

7) у випадку провадження платником єдиного податку фізичною особою — підприємцем таких видів діяльності, що не зазначені у свідоцтві платника єдиного податку, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

8) у випадку сплати платником єдиного податку до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, — з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.

298.3. Даним пунктом визначено обов’язкові відомості, що повинні зазначатися у заяві щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця відповідно до закону;

3) податкову адресу суб’єкта господарювання, яка визначається згідно із статтею 45 розділу ІІ цього Кодексу;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою — підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва — також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) обрані суб’єктами господарювання ставки єдиного податку (які визначено у статті 293 цього розділу) або зміна ставки;

7) кількість осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою — підприємцем у трудових відносинах, та середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи, що визначаються з урахуванням підпункту 291.4.1 статті 291 цього розділу;

8) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, яка визначається згідно з пунктом 298.1 статті 298 цього розділу.

298.3.1. Даним підпунктом визначено додаткові відомості, які у разі їх наявності повинні зазначатися у заяві щодо обрання спрощеної системи оподаткування, а саме відомості про:

1) зміну найменування суб'єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи — підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) зміну податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) зміну провадження господарської діяльності;

4) зміну видів господарської діяльності;

5) зміну організаційно-правової форми юридичної особи;

6) дату (період) відмови від застосування спрощеної системи у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом;

7) дату (період) припинення платником єдиного податку провадження господарської діяльності.

298.3.2. Даним підпунктом передбачено обов’язкове подання до органу державної податкової служби за заявою у довільній формі інформації про період щорічної відпустки і терміни тимчасової втрати працездатності з обов’язковим доданням копії листка непрацездатності.

298.4. Даним підпунктом встановлено обов’язок платника єдиного податку з подання до органу державної податкової служби заяви щодо наявності змін у найменуванні юридичної особи — платника єдиного податку, прізвищі, імені, по батькові фізичної особи — підприємця — платника єдиного податку або серії та номера його паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків). Та встановлено строк подання цієї заяви, а саме: протягом місяця з дня виникнення таких змін.

298.5. Даним підпунктом встановлено обов’язок платників єдиного податку, виключно першої і другої груп, з подання до органу державної податкової служби заяви щодо наявності таких змін:

— зміни податкової адреси суб’єкта господарювання (яка визначається згідно зі статтею 45 розділу II цього Кодексу);

— зміни місця провадження господарської діяльності;

— зміни видів господарської діяльності.

Також встановлено граничний строк подання цієї заяви, а саме: не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

298.6. Даним підпунктом встановлено обов’язок платників єдиного податку, виключно третьої і четвертої груп, подання до органу державної податкової служби, разом з податковою декларацією за податковий (звітний) період, заяви щодо наявності таких змін:

— зміни податкової адреси суб’єкта господарювання (яка визначається згідно зі статтею 45 розділу II цього Кодексу);

— зміни місця провадження господарської діяльності.

298.7. У даному пункті закріплюється право Міністерством фінансів України затверджувати форму і порядок вищезазначеної заяви.

Стаття 299. Порядок видачі, отримання та анулювання свідоцтва платника єдиного податку

299.1. Свідоцтво платника єдиного податку видається суб’єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

299.2. Бланк свідоцтва платника єдиного податку є документом суворого обліку. Облік бланків свідоцтв платників єдиного податку здійснюється органами державної податкової служби.

299.3. Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

299.4. Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне свідоцтво платника єдиного податку.

299.5. Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви.

299.6. У випадках, передбачених пунктом 298.1.2 статті 298 цього Кодексу, свідоцтво видається у день отримання органом державної податкової служби заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

299.7. У разі втрати або зіпсуття свідоцтва платника єдиного податку такому платнику видається дублікат свідоцтва в порядку, встановленому цією статтею для видачі свідоцтва платника єдиного податку.

299.8. У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом господарювання у встановленому порядку.

299.9. Підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб’єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно:

1) невідповідність такого суб’єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;

2) наявність у суб’єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

299.10. Форма свідоцтва платника єдиного податку та порядок видачі свідоцтва встановлюються Міністерством фінансів України.

Встановлена Міністерством фінансів України форма свідоцтва є обов’язковою до застосування на всій території України.

299.11. У свідоцтві платника єдиного податку зазначаються такі відомості:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця відповідно до закону;

3) податкова адреса суб’єкта господарювання;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою — підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва — також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування;

7) ставка єдиного податку (3 або 5 відсотків);

8) дата виписки свідоцтва.

299.12. До раніше виданого свідоцтва платника єдиного податку в день подання платником єдиного податку заяви органом державної податкової служби вносяться зміни щодо:

1) найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи — підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) провадження господарської діяльності;

4) видів господарської діяльності.

299.13. За бажанням платника єдиного податку раніше видане свідоцтво може бути замінено у разі наявності у такого платника податку обставин, визначених у пункті 299.12 цієї статті, та отримано нове свідоцтво у порядку, визначеному цією статтею.

До отримання нового свідоцтва платник єдиного податку здійснює господарську діяльність на підставі раніше виданого свідоцтва, яке повертається органу державної податкової служби у день отримання нового свідоцтва.

299.14. Оригінал свідоцтва платника податку зберігається у платника податку та пред’являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія свідоцтва платника податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника.

299.15. Свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у випадках та у строки:

1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, — в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови;

2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем відповідно до закону — в день отримання органом державної податкової служби від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, — в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу;

4) здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

5) перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено таке перевищення;

6) перевищення протягом податкового (звітного) кварталу (календарного року) обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році), — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому відбулося таке перевищення;

7) застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено такий спосіб розрахунків.

299.15.1. Анульоване свідоцтво платника єдиного податку підлягає поверненню до органу державної податкової служби, який його видав, протягом 10 днів з дня анулювання.

299.16. У разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених цією главою, свідоцтво платника єдиного податку анулюється на підставі акта перевірки.

299.17. У разі якщо після анулювання свідоцтва платника єдиного податку не погашено податковий борг, який виник внаслідок обставин, зазначених у пункті 299.15 цієї статті, погашення такого податкового боргу здійснюється у порядку, встановленому главою 9 розділу II цього Кодексу.

299.1. Даним пунктом встановлено те, що свідоцтво платника єдиного податку видається суб’єкту господарювання лише за умови подання ним до органу державної податкової служби заяви щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

299.2. Даним пунктом встановлено, що бланк свідоцтва платника податку є документом суворого обліку. При цьому облік бланків свідоцтв платників єдиного податку здійснюється органами державної податкової служби.

299.3. Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

Однак необхідно зазначити, що, згідно з абз. «а» пункту 5 розділу П «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.11.2011 № 4014-VI[400], свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку, видані на 2011 рік відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року.

299.4. Даним пунктом встановлено, що у випадку провадження платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку та до яких, згідно з пунктом 293.6 статті 293 цього Кодексу, застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності, вищезазначеному суб’єкту господарювання видається лише одне свідоцтво платника єдиного податку.

299.5. У даному пункті закріплено обов’язок органу державної податкової служби безоплатно видати протягом 10 календарних днів із дня подання суб’єктом господарювання заяви про обрання спрощеної системи оподаткування свідоцтво платника єдиного податку.

299.6. У випадках, передбачених пунктом 298.1.2 статті 298 цього Кодексу, свідоцтво платника єдиного податку видається у день отримання органом державної податкової служби заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування.

299.7. У разі втрати або зіпсування свідоцтва платника єдиного податку такому платнику податку органом державної податкової служби видається безоплатно дублікат свідоцтва в порядку, встановленому для видачі свідоцтва платника єдиного податку, а саме: згідно з пунктом 299.5 цієї статті протягом 10 календарних днів із дня подання суб’єктом господарювання відповідної заяви.

299.8. У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов’язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом господарювання у встановленому порядку.

299.9. У даному пункті наведено виключний перелік підстав для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб’єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку, до яких відносяться:

1) невідповідність такого суб’єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;

2) наявність у суб’єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

Слід зазначити, що даним коментованим пунктом, на відміну від раніше чинного Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[401], законодавчо затверджено виключний перелік підстав для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб’єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку.

299.10. У даному пункті закріплюється право Міністерства фінансів України затверджувати форму і порядок видачі свідоцтва платника єдиного податку. При цьому встановлена Міністерством фінансів України форма свідоцтва є обов’язковою до застосування на всій території України.

299.11. Даним пунктом визначено обов’язкові відомості, що повинні зазначатися у свідоцтві платника єдиного податку, а саме:

1) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця відповідно до закону;

3) податкова адреса суб’єкта господарювання;

4) місце провадження господарської діяльності;

5) обрані фізичною особою — підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва — також види товару (продукції), що нею виробляються;

6) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування;

7) ставка єдиного податку (3 або 5 відсотків згідно з пунктом 293.3 цього Кодексу);

8) дата виписки свідоцтва.

299.12. Даним пунктом встановлено строк внесення органом державної податкової служби змін до раніше виданого свідоцтва платника єдиного податку, а саме: в день подання платником єдиного податку заяви щодо зміни:

1) найменування суб’єкта господарювання (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи — підприємця, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків);

2) податкової адреси суб’єкта господарювання;

3) провадження господарської діяльності;

4) видів господарської діяльності.

299.13. Даним пунктом встановлено право платника єдиного податку на заміну, за його бажанням, раніше виданого свідоцтва за наявності у такого платника податку обставин, визначених у пункті 299.12 цієї статті, та на отримання нового свідоцтва у порядку, визначеному цією статтею.

При цьому до отримання нового свідоцтва платника єдиного податку даний суб’єкт господарювання здійснює господарську діяльність на підставі раніше виданого свідоцтва, яке він зобов’язаний повернути до органу державної податкової служби у день отримання нового свідоцтва.

299.14. Оригінал свідоцтва платника єдиного податку зберігається у платника податку та пред’являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. А копія свідоцтва платника єдиного податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника.

299.15. У даному пункті наведено виключний перелік випадків для анулювання органом державної податкової служби свідоцтва платника єдиного податку та встановлено строки здійснення цього анулювання, а саме:

1) у випадку подання платником єдиного податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, — в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови;

2) у випадку припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем відповідно до закону — в день отримання органом державної податкової служби від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) у випадку несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, — в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу;

4) у випадку провадження платником єдиного податку таких видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (які визначені у пунктах 291.4 — 291.6 статті 291 цього розділу) — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

5) у випадку перевищення граничного значення показника чисельності найманих осіб, які одночасно перебувають з фізичною особою-підприємцем — платником єдиного податку у трудових відносинах, а для платників єдиного податку — юридичної особи — показника середньооблікової кількості працівників (граничне значення вищезазначених показників надано у пункті 291.4, з урахування підпункту 291.4.1 статті 291 цього розділу, що детально було розглянуто у коментарі до абзацу 6 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298) — в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено таке перевищення;

6) у випадку перевищення протягом податкового (звітного) кварталу (календарного року) обсягу доходу (визначеного відповідно підпунктами 1–4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу), який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році), — в останній день податкового (звітного) періоду, у якому відбулося таке перевищення;

7) у випадку застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.7 статті 291 цього Кодексу, а саме: розрахунків виключно у в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), — в останній день податкового (звітного) періоду, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

299.15.1. Даним підпунктом встановлено зобов’язання суб’єкта господарювання повернути у десятиденний строк анульоване (згідно з пунктом 299.15 цієї статті) свідоцтво платника єдиного податку до органу державної податкової служби, який його видав.

299.16. Даним підпунктом встановлено підставу для анулювання свідоцтва платника єдиного податку у випадку виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень даним платником вимог, встановлених цією главою, якою є акт вищезазначеної перевірки.

299.17. Цим підпунктом визначено порядок погашення податкового боргу, що виник внаслідок обставин, зазначених у пункті 299.15 цієї статті, та не був погашений після анулювання свідоцтва платника єдиного податку. Так, погашення вищезазначеного податкового боргу повинно здійснюватися у порядку, встановленому главою 9 розділу II цього Кодексу.

Стаття 300. Відповідальність платника єдиного податку

300.1. Платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

300.1. У даному пункті встановлюється відповідальність платників єдиного податку, що застосовують спрощену систему оподаткування, за правильність нарахування, своєчасність подання податкових декларацій та сплати єдиного податку відповідно до цього Кодексу. Так, згідно з главою 11, розділом II цього Кодексу, платники єдиного податку несуть відповідальність:

— за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності — згідно зі статтею 120 розділу II цього Кодексу;

— за порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи — згідно зі статтею 121 розділу II цього Кодексу;

— за порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою — підприємцем — згідно зі статтею 122 розділу II цього Кодексу. Слід зазначити, що згідно з пунктом 122.1 статті 122 цього Кодексу (у редакції Закону України від 04.11.2011 № 4014-VI), несплата (неперерахування) фізичною особою — платником єдиного податку 1 та 2 групи (визначеними підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу), авансових внесків з єдиного податку в порядку та у строки, визначені пунктом 295.1 статті 291 цього Кодексу, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до статті 293 цього Кодексу;

— за порушення правил сплати (перерахування) податків — згідно зі статтею 126 розділу II цього Кодексу;

— за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати — згідно зі статтею 127 розділу II цього Кодексу.

ГЛАВА 2. ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

Стаття 301. Платники податку

301.1. Платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

У селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів’я тварин.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:

усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;

кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;

особу, утворену шляхом перетворення.

301.2. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

301.3. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

301.4. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

301.5. Новоутворені сільськогосподарські товаровиробники можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

301.6. Не може бути зареєстрований як платник податку:

301.6.1. суб’єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини);

301.6.2. суб’єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції;

301.6.3. суб’єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

301. з метою стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва передбачено функціонування спеціального податкового режиму у формі фіксованого сільськогосподарського податку. Норми глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України базуються на чинному законодавстві з урахуванням напрямів реформування податкової системи.

Відповідно до норм ст. 11 Податкового кодексу України спеціальний податковий режим — це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Відповідно до норм пп. 14.1.256 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ фіксований сільськогосподарський податок — це податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках від її нормативної оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів. Згідно із пп. 9.1.14 ст. 9 ПКУ фіксований сільськогосподарський податок належить до загальнодержавних податків, тобто таких, що є обов’язковими до сплати на усій території України.

301.1. Визначення сільськогосподарського товаровиробника для цілей глави 2 розділу XIV ПК наведено в пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять». Під ним розуміється юридична особа, незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Відповідно платниками ФСП можуть бути також суб’єкти, які займаються виловом риби у внутрішніх водоймах (рибгоспи).

Визначення сільськогосподарської продукції для цілей глави 2 розділу XIV ПК наведено в пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14. Під нею розуміється продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей глави 2 розділу XIV ПК наведено в пп. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14. Під нею розуміється питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку.

Нормами даного пункту встановлена мінімальна величина частки сільськогосподарського товаровиробництва (75 %), що дає право на застосування спеціального режиму, та встановлено період, за який вона повинна розраховуватися (попередній рік).

Реалізація норм даного пункту передбачає розробку спеціального підзаконного акта, у якому б деталізувався відповідний порядок. Розрахунок частки доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства з метою застосування ФСП проводиться на основі наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік».

Відповідно до норм Закону України від 15.12.1993 р. № 3691 «Про племінну справу у тваринництві» племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. Згідно з нормами ст. 5 зазначеного Закону суб’єктами племінної справи у тваринництві є власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві. Згідно з нормами ст. 1 зазначеного Закону племінними та (генетичними) ресурсами є тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, які мають племінну (генетичну) цінність.

301.2-301.3. Відповідно до норм Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може здійснюватися в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми, внаслідок чого до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

301.4-301.5. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, так само, як і новоутворені, в рік створення платниками податку не можуть бути (оскільки не можуть підтвердити напрям своєї діяльності). На сплату ФСП вони можуть перейти лише з 1 січня наступного року за умови підтвердження необхідної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

301.6. Зазначений пункт містить додаткові обмеження щодо можливості застосування ФСП окремими сільськогосподарськими товаровиробниками. Зокрема, йдеться про:

— суб’єктів, у яких понад 50 % доходів від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва займає виручка від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутра та хутряних виробів (крім хутрової сировини), а також, які виробляють і реалізовують підакцизні товари (крім виноградних виноматеріалів, що в подальшому використовуються іншими суб’єктами для виробництва готової продукції) — зазначена норма повністю кореспондує з нормами ст. 155 «Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції» розділу III «Податок на прибуток підприємств», що визначає специфіку оподаткування даної категорії платників;

— суб’єктів, що мають станом на 1 січня базового (звітного) року податковий борг (за винятком безнадійного боргу, що виник внаслідок дії форс-мажорних обставин). Причому така вимога стосується лише заборгованості по обов’язкових платежах, передбачених у статтях 9 та 10 ПК. Якщо платник зможе довести, що безнадійний борг виник внаслідок дії форс-мажорних обставин, він матиме змогу перейти на сплату ФСП.

Визначення податкового боргу подано у пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять». Під ним розуміється сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником або узгоджена в порядку апеляційного оскарження, не сплачена в установлений строк.

Порядок списання безнадійного податкового боргу визначається ст. 101 ПК. Під терміном «безнадійний податковий борг», відповідно до норм цієї статті, розуміється, зокрема, й податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

З огляду на те, що сплата ФСП пов’язана зі специфікою сільськогосподарського виробництва, яка залежить у тому числі від природно-кліматичних умов вирощування сільгосппродукції, на випадок виникнення у платника податку форс-мажору з незалежних від нього причин у гл. 2 запроваджено нову норму. Сутність її полягає у тому, що у разі, коли платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва через виникнення обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати вказаний поріг.

Стаття 302. Об’єкт оподаткування

302.1. Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

302.1. Об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди.

Відповідно до пп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ землі сільськогосподарського призначення — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Таке визначення цілком кореспондує із нормами ст. 22 «Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання» Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з нормами Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать як безпосередньо сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), так і несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Нормами пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 передбачено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПКУ — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

Згідно із пп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ сільськогосподарські угіддя — це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Оскільки об’єктом оподаткування у цій главі є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди, то про землі для розміщення відповідної виробничої інфраструктури (господарські будівлі і двори тощо) у даному підпункті не йдеться. Оподаткування земель під виробничою інфраструктурою (господарські будівлі, двори тощо) визначено підпунктом «б» пункту 307.1 статті 307.

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держстату України від 05.11.98 р. № 377, зареєстрованого в Мін’юсті України від 14.12.98 р. № 788/3228 (форма № 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Згідно з цією Інструкцією у графі 6 обліковуються перелоги — це орні землі, які раніше орали, а згодом більше року, починаючи з осені, не використовували для засіву сільськогосподарських культур і не готують під пар.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є також землі водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебувають у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Правовий статус земель (власні чи орендовані) для цілей оподаткування значення не має. Водночас можливі випадки, коли і орендодавець, і орендар можуть перебувати на сплаті ФСП. Порядок сплати ФСП у даному випадку (при передачі земельних угідь в оренду) визначено п. 306.6 ст. 306 «Порядок нарахування і сплати податку» даної глави ПК.

Стаття 303. База оподаткування

303.1. Базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) — нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

303.1. Відповідно до пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПК — це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, що визначений, відповідно до законодавства, центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно зі ст. 201 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768 грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Причому залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною й експертною. Нормативна грошова оцінка використовується для цілей оподаткування, тоді як експертна — при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабміном.

Особливості проведення оцінки землі регулюються нормами Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 р. № 1378. Згідно зі ст. 5 «Види оцінки земель» зазначеного Закону, залежно від мети та методів проведення, оцінка земель поділяється на такі види: бонітування ґрунтів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земельних ділянок.

Дані бонітування ґрунтів є складовою державного земельного кадастру та основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь, а також і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.

Цим Законом також визначено, що грошова оцінка земельних ділянок, залежно від призначення та порядку проведення, може бути нормативною і експертною, та зазначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для земельного оподаткування, а експертна грошова оцінка — при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1378 суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на виконання землеоціночних робіт у встановленому Законом порядку.

Статтею 17 Закону № 1378 передбачено, що економічна оцінка земель проводиться відповідно до державних стандартів, норм і правил, а також інших нормативно-правових актів на землях сільськогосподарського призначення незалежно від форм власності. Економічна оцінка земель сільськогосподарського призначення проводиться не менше одного разу на 5–7 років юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Для визначення розміру ФСП використовується нормативна грошова оцінка землі, що проведена станом на 1 липня 1995 року відповідно до методики, затвердженої постановою КМУ від 23.03.1995 р. № 213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення провадиться окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місцерозташування та економічної оцінки земель.

При оподаткуванні земель водного фонду використовується нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або області, проведена станом на 1 липня 1995 року.

Стаття 304. Ставки податку

304.1. Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):

а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди) — 0,15;

б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,09;

в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09;

г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях — 0,03;

ґ) для земель водного фонду — 0,45;

д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди, — 1,0.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66 відсотків) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Перелік гірських зон та поліських територій визначається Кабінетом Міністрів України.

304.1. Ставки ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь диференціюються залежно від:

— категорії (типу) земель (за багаторічні насадження ставки є нижчими);

— розташування земель (для гірських зон та поліських територій ставки є нижчими);

— спеціалізації товаровиробника (тепличні комбінати сплачуватимуть податок за підвищеними ставками).

Ставки встановлені у відсотках від їх грошової оцінки, тобто є адвалерними, що не передбачає необхідності їх перегляду (уточнюватися повинна податкова база).

Стосовно співвідношення ставок ФСП із ставками земельного податку, то номінально перші є у 1,5 рази вищими, водночас реально, враховуючи індексацію бази земельного податку, ставки ФСП є більше ніж вдвічі нижчими ставок земельного податку за відповідні площі угідь.

Визначення поліських територій України наведено у Постанові КМУ від 25 грудня 1998 року № 2068, де, зокрема, встановлено, що до поліських територій належать території України, розташовані у природно-сільськогосподарській зоні Полісся, яка охоплює північну частину України, а також частину західного регіону України та характеризується специфічними ґрунтово-кліматичними умовами. Критеріями віднесення адміністративно-територіальних одиниць до поліських територій є їх розташування: у межах природно-сільськогосподарської зони Полісся та у смузі переходу від поліської до лісостепової зони, якщо певні види ґрунтів (земель) становлять не менше ніж 60 % у загальному складі сільськогосподарських угідь.

Перелік гірських зон, на які поширюється дія останнього абзацу даної статті, визначається Кабміном, виходячи з критеріїв, установлених ст. 1 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 р. № 56. До гірських зон належать території, що розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинену сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

Критеріями віднесення певних територій до категорії гірських є:

— розташування на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря на території, рельєф якої значно розчленований байраками, водотоками тощо, та розміщення 50 і більше відсотків сільськогосподарських угідь на схилах крутизною 12 градусів і більше;

— низька забезпеченість сільськогосподарськими угіддями — якщо на одного жителя припадає менше ніж 0,25 гектара ріллі або за її відсутності — менше ніж 0,60 гектара сільськогосподарських угідь;

— суворі кліматичні умови: холодна і довга зима (середня тривалість — не менше 115 днів, середньодобова температура повітря у січні не перевищує мінус 4 градуси), прохолодне коротке літо (середня тривалість — не більше двох місяців, середньодобова температура у липні не перевищує 20 градусів за Цельсієм), велика кількість опадів (середньорічна сума опадів у рідкому і твердому стані — не менше 600 міліметрів), мають місце селеві явища, повені, вітровали, снігові намети, сейсмічність землі.

Нововведенням ПК є передбачення застосування вищих ставок для окремих категорій товаровиробників, а саме: сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті (для цієї категорії товаровиробників ставки ФСП є у 6,7 рази вищими, ніж для інших платників).

Визначення виробничої спеціалізації підприємств передбачено Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності» (ДК 009:2005, Секція А), прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375.

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням, КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної і соціальної інформації у стандартний формат.

Код виду діяльності є одним з важливих показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень, основним його призначенням є забезпечення:

— статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

— проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

— зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць та принципів визначення та зміни видів економічної діяльності підприємств та організацій.

Відповідно до норм зазначеного Класифікатора, визначення основного виду діяльності має таку особливість:

— до певної групи 01.1 (рослинництво) чи 01.2 (тваринництво) відносять господарства, у товарній продукції яких частка рослинництва чи тваринництва перебільшує 66 %;

— у разі якщо частка рослинництва чи тваринництва не перевищує 66 %, господарство буде класифіковане як підприємство, що займається «змішаним сільським господарством» (група 01.3).

У разі якщо у платника ФСП показник частки доходу, отриманого від реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки, перевищує дві третини доходу (66 %) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, то ставка ФСП становитиме 1 % від нормативної грошової оцінки. Зазначений показник розраховується як результат ділення суми доходу від виробництва та поставки відповідного виду продукції (продуктів її переробки) на загальну суму доходу від реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Стаття 305. Податковий (звітний) період

305.1. Базовим податковим (звітним) періодом для податку є календарний рік.

305.2. Базовий податковий (звітний) рік починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.

305.3. Попередній податковий (звітний) рік для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників — період з дня державної реєстрації до 31 грудня того ж року.

305.4. Податковий (звітний) рік для сільськогосподарських товаровиробників, що ліквідуються, — період з початку року до їх фактичного припинення.

305.1.-305.2. Відповідно до норм ст. 33 ПК податковим періодом визнається встановлений період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період — період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Відповідно до норм п. 49.19 ст. 49 проекту ПК під терміном «базовий звітний (податковий) період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

Водночас потрібно мати на увазі, що, згідно із пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) — протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

305.3. Для визначення можливості переходу на сплату ФСП встановлена мінімальна величина частки сільськогосподарського товаровиробництва (75 %) та визначено період, за який вона повинна розраховуватися — попередній податковий (звітний) рік. Попереднім податковим (звітним) роком для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників є період з дня державної реєстрації до 31 грудня такого року.

305.4. У разі якщо протягом звітного року платник податку ліквідується, то податковий період триває з 1 січня такого року та закінчується датою ліквідації такого платника податку.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно зі ст. 60 Господарського кодексу ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власниками майна суб’єкта господарювання чи їх представниками. Ліквідацію суб’єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання, встановлює порядок і визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Стаття 306. Порядок нарахування та строки сплати податку

306.1. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

306.2. Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а) у I кварталі — 10 відсотків;

б) у II кварталі — 10 відсотків;

в) у III кварталі — 50 відсотків;

г) у IV кварталі — 30 відсотків.

306.3. Платники податку, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у тому числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення (виникнення права на земельну ділянку), а надалі — у порядку, визначеному пунктом 306.2 цієї статті.

306.4. Платники податку, що припиняються шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу у податковому (звітному) періоді, зобов’язані подати у період до їх фактичного припинення органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцем розташування земельних ділянок уточнену податкову декларацію з податку.

306.5. Якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов’язаний:

уточнити суму податкових зобов’язань з податку на період, починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

306.6. У разі якщо платник податку (орендодавець) надає сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в оренду іншому платникові податку (орендарю), орендована площа земельних ділянок не може включатися до декларації з податку орендаря, а враховується у такій декларації орендодавця.

306.7. Якщо платник податку (орендар) орендує сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в особи (орендодавця), яка не є платником податку, орендована площа земельних ділянок включається до декларації з податку орендаря.

306.8. Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

306.1. Відповідно до норм ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок — це документ, що подається платником податків (у тому числі його відокремленим підрозділом у визначених випадках) контролюючому органу у строки, встановлені Законом, і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання.

Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов’язання, всупереч нормам Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до декларації, складені за довільною формою, що вважатиметься невід’ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Мінфіном. У такому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Податкові декларації подаються:

— органу ДПС за місцем знаходження платника податку — на основі загальних площ сільськогосподарських угідь чи земель водного фонду, що перебувають у власності або користуванні (в тому числі на умовах оренди) платника податку;

— органу ДПС за місцем розташування земельної ділянки — стосовно земельних ділянок, розташованих у межах території відповідного органу місцевого самоврядування.

Тобто, якщо у платника ФСП у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, є земельні ділянки, розташовані в межах території декількох органів місцевого самоврядування, то, крім загальної декларації з ФСП, що подається за місцем розташування платника податку, також подаються окремі декларації з ФСП до органу ДПС за місцем розташування таких земельних ділянок.

306.2. Сплата податку проводиться щомісяця, протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Щомісячний платіж визначається у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку.

Поквартальна розбивка річної суми податку відображає специфіку сільськогосподарського виробництва: у I та II кварталах — по 10 %; у III кварталі — 50 %; у IV кварталі — 30 %.

306.3.-306.4. Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Реорганізація юридичних осіб можлива в таких формах.

Злиття — об’єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому такі юридичні особи припиняють своє існування і

передають свої права та обов’язки новоствореній юридичній особі. Злиття передбачає об’єднання активів декількох компаній з метою створення нової компанії. У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

Приєднання — це припинення однієї або декількох юридичних осіб шляхом їх приєднання до іншої юридичної особи. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання.

Виділення — відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті самі юридичні права й обов’язки, що й головне підприємство. У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права й обов’язки реорганізованого суб’єкта.

Поділ передбачає виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. У разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права й обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, утворених внаслідок цього поділу.

Перетворення — зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права й обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Платники податку, утворені шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, вперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення, а надалі — у загальному порядку, визначеному статтею 306.

Платники податку, що припиняють свою діяльність шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу у податковому (звітному) періоді, зобов’язані подати у період до їх фактичного припинення органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцем розташування земельних ділянок уточнену податкову декларацію з податку.

Сільськогосподарські підприємства, що створюються у формі поділу та виділення, можуть перейти на сплату ФСП лише з наступного податкового року.

306.5. У випадку, якщо у платника у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на них права власності або користування, в тому числі викликана злиттям, приєднанням, перетворенням, поділом, виділенням, такий платник зобов’язаний здійснити уточнення сум податку на період з дати набуття (втрати) відповідного права до останнього дня податкового (звітного) року.

На основі такого уточнення платник податку повинен протягом двадцяти календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, подати відповідні декларації з ФСП до органів податкової служби за своїм місцем знаходження та місцем розташування земельних ділянок. Разом із уточненими даними про площу земельних угідь платник зобов’язаний також надати відомості щодо підстав володіння (користування) земельними ділянками та їх нормативну грошову оцінку.

306.6.-306.7. Даними пунктами визначено порядок справляння ФСП у випадках передачі земельних угідь в оренду.

Особливості оподаткування залежать від податкового статусу орендодавця:

— якщо земельні угіддя та/або землі водного фонду орендуються платником податку в особи (орендодавця), яка не є платником податку, то орендована площа таких земельних ділянок включається до декларації з податку орендаря;

— якщо передача земельних угідь та/або земель водного фонду в оренду здійснюється платником податку (орендодавцем), то орендована площа таких земельних ділянок враховується у декларації орендодавця і не може включатися до декларації орендаря.

Отже, особливістю справляння ФСП є те, що у разі передачі земельних угідь та/або земель водного фонду в оренду, орендодавець-платник ФСП не може делегувати обов’язок сплати податку орендарю.

306.8. ФСП сплачується на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки (а не місця знаходження платника податку).

Відповідно до норм ст. 69 глави 11 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456 надходження від ФСП включаються до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Стаття 307. Особливості обкладення платників податку окремими податками і зборами

307.1. Платники податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податку на прибуток підприємств;

б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);

в) збору за спеціальне використання води;

г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

307.2. Податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — в порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

307.1. ФСП як спеціальний податковий режим передбачає особливий порядок оподаткування доходів від ведення сільськогосподарського виробництва.

У першу чергу, його застосування передбачає відсутність необхідності розрахувати оподатковуваний прибуток, оскільки платники ФСП не є платниками податку на прибуток, передбаченого розділом III ПК.

Це стосується і будь-яких різновидів податку на прибуток, зокрема податку на дивіденди, передбаченого п. 153.3 ст. 153 розділу III ПК. Даним пунктом визначено, що обов’язок із нарахування та сплати податку на дивіденди покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку. Водночас обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (податку на дивіденди) не поширюється на суб’єктів господарювання, які перебувають на спрощеній системі оподаткування або є платниками ФСП згідно з розділом XIV ПК.

Платники ФСП звільняються також від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються для ведення сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим розділ XIII ПКУ має назву «Плата за землю» і поряд із земельним податком містить орендну плату за землю державної та комунальної власності, порядок справляння якої визначено ст. 288 даного розділу ПКУ.

Даною статтею, зокрема, встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно, платники ФСП сплачуватимуть орендну плату за земельні ділянки, орендовані в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на загальних засадах — пільга на ці площі не поширюється.

Крім того, за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського виробництва, платникам ФСП необхідно сплачувати податок у загальному порядку. Зокрема, залежно від місця розташування земельних ділянок (у межах населеного пункту, поза його межами) та факту проведення нормативної грошової оцінки платникам ФСП необхідно застосовувати такі норми:

— ст. 273 — за земельні ділянки, розміщені на землях лісогосподарського призначення;

— ст. 274 — за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського виробництва, нормативну грошову оцінку яких проведено;

— ст. 275 — за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено;

— ст. 277 — за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), що розташовані за межами населених пунктів та нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Збір за спеціальне використання води — це загальнодержавний збір, справляння якого передбачено пп. 9.1.12 п. 9.1 ст. 9 ПКУ! Відповідно до пп. 14.1.67 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ він справляється за спеціальне використання:

а) води водних об’єктів;

б) води, отриманої від інших водокористувачів;

в) води без її вилучення з водних об’єктів для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

г) води для потреб рибництва.

Сільськогосподарські товаровиробники використовують воду переважно для зрошування, а рибницькі господарства — для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане з втратами води на фільтрацію та випаровування).

Порядок справляння збору регулюється розділом XVI ПК.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності — сума коштів, що сплачується за придбання та використання торгового патенту, справляння якої передбачено пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 «Місцеві податки і збори» ПК і регламентується розділом XII ПК.

Відповідно до ст. 267 розділу XII «Місцеві податки і збори» платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання (їх відокремлені підрозділи), які провадять такі види господарської діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним КМУ;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Звільнення платників ФСП стосується лише абзацу «а» п. 267.1 ст. 267 ПКУ у частині придбання торгового патенту для здійснення торговельної діяльності у пунктах продажу товарів.

307.2. Решта податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 9 та 10 ПК, сплачуються платниками ФСП у загальному порядку, передбаченому ПК.

Окремо у даному пункті згадується про необхідність сплати єдиного соціального внеску відповідно до Закону України від 08.07.2010 р. № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», що набирає чинності з 1 січня 2011 року. Таке уточнення зроблено з урахуванням того, що тривалий час (з 1999 по 2004 рр.) внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування входили до складу ФСП, а у 2005–2009 рр. платники ФСП сплачували внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за пониженою ставкою.

Стаття 308. Порядок набуття та скасування статусу платника податку

308.1. Сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку подають до 1 лютого поточного року:

загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень)), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), — органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки — органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва — органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/ або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади з питань державної аграрної політики за погодженням з центральним органом державної податкової служби;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок — органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/ або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

308.2. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення, подають протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем його утворення, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок декларацію з податку за період від дати утворення до кінця поточного року для набуття статусу платника податку, а також усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов’язань або боргів, які передані йому як правонаступнику.

308.3. Довідка про набуття або підтвердження статусу платника податку видається протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку).

308.4. Дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах;

реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах;

реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах;

реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

У разі якщо сільськогосподарське підприємство утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, у рік такого утворення до суми, отриманої від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включаються також доходи, отримані протягом останнього податкового (звітного) періоду від надання супутніх послуг:

послуги із збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистка, розмелювання, дезінфекція (за наявності ліцензії), силосування, охолодження), які надаються покупцю такої продукції сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з догляду за худобою і птицею, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги із зберігання сільськогосподарської продукції, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з відгодівлі та забою свійської худоби і птиці, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію до дати її фактичної передачі покупцю).

308.5. Якщо платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва у зв’язку із виникненням обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати 75 відсотків.

Такі платники податку для підтвердження статусу платника податку подають податкову декларацію разом із рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад про наявність обставин непереборної сили та перелік суб’єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин.

308.6. Реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується:

308.6.1. у разі подання платником податку письмової заяви щодо добровільного зняття з такої реєстрації;

308.6.2. за рішенням органу державної податкової служби:

а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення;

б) у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

308. Дана стаття регламентує порядок подання податкової звітності, в тому числі з метою підтвердження статусу платника ФСП.

308.1. Нормами цього пункту передбачено, що з метою набуття та підтвердження (в подальшому) статусу платника ФСП сільськогосподарські підприємства повинні представити такі документи:

— загальну податкову декларацію з податку щодо всієї наявної площі земельних ділянок, з яких справляється ФСП, — така загальна декларація подається органу ДПС за місцем знаходження платника (місцем перебування його на податковому обліку);

— звітні податкові декларації окремо по земельних ділянках, розміщених на землях різних територіальних громад, — органам ДПС за місцем розташування таких земельних ділянок;

— розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва — органам ДПС за своїм місцезнаходженням і за місцем розташування земельних ділянок. Форма такого розрахунку затверджується Мінагрополітики за погодженням з ДПС;

— довідки з районних відділів земельних ресурсів про наявність земельних ділянок у володінні (користуванні) такого платника станом на 1 січня поточного року та їх грошову оцінку — органам ДПС за своїм місцезнаходженням і за місцем розташування земельних ділянок. У довідках зазначаються також відомості щодо права власності або користування зазначеними земельними ділянками (в тому числі і на підставі договорів оренди земельних ділянок (паїв) — у розрізі кожного документа, що встановлює право власності або користування земельними ділянками.

Граничний термін подання відповідних документів — до 1 лютого поточного року, що відповідає терміну подання податкової декларації із земельного податку відповідно до ст. 286 розділу XIII «Плата за землю» ПКУ

308.2. У разі якщо сільськогосподарські товаровиробники утворюються протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення, то такі новоутворені платники ФСП протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем утворення, повинні подати до органів ДПС за своїм місцезнаходженням і за місцем розташування земельних ділянок декларацію з податку, складену на період від дати утворення до кінця поточного податкового року. Подання декларації необхідне для набуття статусу платника податку, а також набуття усіх прав та обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або боргів, переданих йому як правонаступнику.

308.3. Податковий орган за місцем податкової реєстрації платника за результатами опрацювання представленої податкової декларації протягом 10 робочих днів з дати її (заяви чи декларації) реєстрації зобов’язаний надати платнику довідку про набуття чи підтвердження статусу платника ФСП або ж вмотивоване рішення про відмову у наданні такого статусу.

308.4. У даному пункті визначено склад доходів сільськогосподарського товаровиробника від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, що використовуються при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

До них включаються такі види доходів:

— від реалізації продукції рослинництва, виробленої (вирощеної) на угіддях, які належать платнику ФСП на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах (виробничих потужностях);

— від реалізації продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах) і продуктів її переробки на власних підприємствах;

— від реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах;

— від реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах;

— від реалізації сільськогосподарської продукції, виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

Відповідно до наказу Держкомстату від 26.12.2005 № 375 «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009:2005 перероблення — це технологічний процес, здійснення якого змінює форму, властивості або склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції з метою отримання нової продукції. Продукти переробки — це продукція, що утворилася внаслідок виконання операцій з переробки товарів.

До складу доходів, отриманих від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, не включаються доходи від реалізації підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29-2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 22.10.2009 р. № 752 «Про затвердження Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік», який застосовувався у 2010 році, при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва загальна сума валового доходу підприємства (сума, що знаходиться в знаменнику формули) зменшувалась на такі суми:

— отримані з державного бюджету кошти фінансової підтримки;

— доходи, отримані від реалізованої іноземної валюти, яка спрямована на розвиток сільськогосподарського виробництва;

— доходи від первісного визнання та від зміни вартості біологічних активів і сільськогосподарської продукції, які обліковуються за справедливою вартістю;

— доходи, отримані від реалізації основних засобів, що перебували на балансі підприємства більше 24 місяців до місяця, у якому здійснюється їх продаж;

— доходи від списаної кредиторської заборгованості, що виникла під час операційного циклу після закінчення строку позовної давності.

Сільськогосподарські підприємства, утворені шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, у рік такого утворення при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва до складу доходів, отриманих від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, можуть включити також доходи, отримані протягом останнього податкового (звітного) періоду від надання супутніх послуг, а саме:

— послуг зі збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистка, розмелювання, дезінфекція (за наявності ліцензії), силосування, охолодження), які надаються покупцю такої продукції сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичного передання покупцю);

— послуг з догляду за худобою і птицею, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичного передання покупцю);

— послуг зі зберігання сільськогосподарської продукції, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичного передання покупцю);

— послуг з відгодівлі та забою свійської худоби і птиці, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію до дати її фактичного передання покупцю).

308.5. У даному пункті обумовлені випадки настання форс-мажорних обставин. Зокрема, якщо внаслідок дії обставин непереборної сили у попередньому році платник ФСП не може виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва, до нього така вимога не застосовується.

Для підтвердження статусу платника податку такі підприємства подають податкову декларацію разом із рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад про наявність обставин непереборної сили та переліком суб’єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин.

308.6. Даний підпункт визначає умови зняття з реєстрації платників ФСП. Зазначене зняття відбувається внаслідок таких обставин:

— у разі подання відповідної заяви самим платником;

— у разі ліквідації підприємства;

— у разі виявлення за результатами податкової перевірки порушень вимог щодо наявності підстав для реєстрації такого суб’єкта платником ФСП.

В останньому випадку платник ФСП зобов’язаний перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного місяця, після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Стаття 309. Відповідальність платників податку

309.1. У разі якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.

309.2. Платники податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність подання податкових декларацій та сплати сум податку.

309.1. Якщо у звітному податковому році у платника ФСП частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менше необхідних для підтвердження статусу платника ФСП 75 %, то з наступного року він сплачуватиме податки на загальних засадах.

309.2. Платники ФСП несуть відповідальність, відповідно до Податкового кодексу, за правильність обчислення, своєчасність подання податкових декларацій та сплати сум ФСП.

ГЛАВА 3. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ЕЛЕКТРИЧНУ І ТЕПЛОВУ ЕНЕРГІЮ, КРІМ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ, ВИРОБЛЕНОЇ КВАЛІФІКОВАНИМИ КОГЕНЕРАЦІЙНИМИ УСТАНОВКАМИ

Стаття 310. Платники збору

310.1. Платниками збору є оптовий постачальник електричної енергії та виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії (далі — юридичні особи).

Коментована стаття визначає коло платників збору на території України та критерії, відповідно до яких виробники електроенергії ідентифікуються як платники даного цільового збору. Відповідно до цієї статті платниками збору є оптовий постачальник електричної енергії ДП «Енергоринок» та юридичні особи-виробники електричної енергії, що мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електроенергії, та виробники теплової енергії. Усі інші суб’єкти господарювання, що займаються виробництвом електроенергії, не є платниками даного збору.

Стаття 311. Об’єкт оподаткування збором

311.1. Об’єктом оподаткування збором є:

а) для оптового постачальника електричної енергії — вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість;

б) для юридичних осіб — вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераціїїними установками та/або з відновлюваних джерел енергії, а для гідроенергії — виключно у частині виробленої малими гідроелектростанціями без урахування податку на додану вартість.

Коментована стаття визначає об’єкти нарахування збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію. Згідно з даною статтею, до об’єктів, з яких стягується даний збір, відноситься вся вартість електроенергії, що відпускається у продаж оптовим постачальником електричної енергії, вартість виробленої та відпущеної юридичними особами електричної енергії, яка продається поза оптовим ринком електроенергії, та вартість теплової енергії, за винятком електроенергії, що вироблена кваліфікованими когенераційними установками і малими гідроелектростанціями. При визначенні суми, що є об’єктом оподаткування даним збором, сума податку на додану вартість не враховується. Сума податку на додану вартість, яка нараховується на величину відпущеної електричної енергії виробниками, що не є платниками даного збору, оскільки здійснюють виробництво за допомогою малих електростанцій, не перераховується до держаного бюджету, а залишається на підприємстві і використовується, згідно з цільовим призначенням, на заходи розвитку, реконструкції і модернізації даних малих гідроелектростанцій.

Стаття 312. Ставки збору

312.1. Ставка збору становить 3 відсотки від вартості фактично відпущеної платником збору електричної енергії без урахування податку на додану вартість.

Коментована стаття регулює питання щодо визначення величини ставки збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, який відповідно до даного Кодексу стягується з оптового постачальника електричної енергії — ДІЇ «Енергоринок» та юридичних осіб — виробників електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії та теплової енергії у встановленому порядку. Відповідно до цієї статті ставка даного збору становить 3 % від фактично відпущеної платником збору електричної енергії. При цьому до суми такої електроенергії не включається податок на додану вартість. Оптовий постачальник електроенергії — ДІЇ «Енергоринок» — сплачує даний збір у розмірі 3 % на загальних підставах, як і інші учасники ринку електроенергії, що повинні сплачувати цей збір.

Стаття 313. Порядок обчислення і сплати збору

313.1. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю.

313.2. Податкові декларації збору подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

313.3. Форма податкової декларації встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

313.4. Податкове зобов’язання із збору за базовий податковий (звітний) період визначається виходячи з ставки збору і вартості фактично відпущеної електричної енергії, яка є об’єктом оподаткування згідно із статтею 311 цього Кодексу.

(Пункт 313.4 статті 313 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

313.5. Юридичні особи — виробники електричної енергії на малих гідроелектростанціях спрямовують кошти у розмірі збору на будівництво нових та реконструкцію і модернізацію діючих малих гідроелектростанцій.

(Абзац перший пункту 313.5 статті 313 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

Контроль за цільовим використанням таких коштів здійснює орган державного регулювання діяльності в електроенергетиці.

313.6. Збір сплачується платниками збору у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Коментована стаття регулює питання порядку обчислення величини та процедури сплати збору. Стаття містить у собі декілька складових елементів, що розкривають питання щодо його обчислення і сплати.

313.1. Згідно з даною статтею базовим податковим (звітним) періодом для нарахування і сплати даного збору є проміжок часу, що становить один календарний місяць. Відповідно до цього базою оподаткування є загальний обсяг реалізованої електричної енергії протягом звітного календарного місяця.

313.2. Відповідно до даної статті суб’єкти господарювання — платники збору зобов’язані подавати відповідні податкові декларації з цього збору, у яких вказується сума збору, нарахована у звітному податковому періоді. Такі декларації подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду (не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним), за місцем податкової реєстрації платника збору.

313.3. Відповідно до цієї статті форма податкової декларації, за даним збором, встановлюється в порядку, який передбачений у статті 46 даного Кодексу, що регулює питання, які стосуються податкових декларацій. Відповідно до цієї статті форма податкової декларації, за даним збором, встановлюється центральним органом державної податкової служби, яким на сьогодні є Державна податкова служба України, та затверджується її відповідним наказом після погодження з Міністерством фінансів України.

313.4. Відповідно до цієї статті розмір податкового зобов’язання із збору за базовий податковий (звітний) період, що визначений статтею 313 даного Кодексу, розраховується виходячи із законодавчо встановленої ставки збору і вартості фактично відпущеної електричної енергії (без урахування ПДВ), що підлягає оподаткуванню збором відповідно до ст. 311 цього Кодексу.

313.5. Відповідно до цієї статті кошти у розмірі збору, що мали б сплачувати юридичні особи — виробники електричної енергії на малих гідроелектростанціях спрямовують на будівництво нових та реконструкцію і модернізацію діючих малих гідроелектростанцій. Дані кошти не перераховуються до державного бюджету, а залишаються на підприємстві, проте мають строге цільове призначення і не можуть бути використані на інші, не передбачені даною статтею цілі. Контроль за цільовим використанням таких коштів здійснює орган державного регулювання діяльності в електроенергетиці, яким на сьогодні є Національна комісія регулювання електроенергетики в Україні (НРКЕ). У разі виявлення даним органом порушень стосовно нецільового використання коштів юридичною особою, що має на них право, вона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.

313.6. Відповідно до цієї статті платники збору повинні сплачувати його у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, тобто протягом 20 днів, наступних за останнім днем звітного місячного періоду, за місцем податкової реєстрації. Виробники електроенергії здійснюють перерахування коштів даного збору на рахунки, відкриті у відповідних управліннях Державної казначейської служби України у встановленому Законом порядку. Платники збору несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків, повну і своєчасну сплату збору згідно з чинним законодавством. Не внесені своєчасно суми збору стягуються з платників у законодавчо встановленому порядку. За порушення цієї норми порушники несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

У цілому норми даної статті регулюють питання порядку нарахування і сплати збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію. У ній розкриті концептуальні засади визначення податкового періоду для нарахування збору, визначення форми податкових декларацій за ним, порядку їх подання у відповідні органи Державної податкової служби України та порядку сплати даного збору.

ГЛАВА 4. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ПРИРОДНИЙ ГАЗ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ УСІХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Даний збір віднесено до загальнодержавних зборів відповідно до статті 9.1.18 Податкового кодексу України.

Стаття 314. Платники збору

314.1. Платниками збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

314.1. Відповідно до п. 19 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VІ[402] природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ — це корисна копалина, яка є сумішшю вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандарт них умов (тиск — 760 мм рт. ст. і температура — 20 °C) і є товарною продукцією.

З метою застосування терміна «постачання товарів» природний газ вважаються товаром.

Відповідно до п. 18 ст. 1 Закону України[403] постачання природного газу — господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов’язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорі.

Статтею 12 цього ж Закону визначено порядок постачання природного газу.

Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов’язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов’язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Обов’язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 1.3 статті 1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 11[404] та погоджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, договір на постачання газу — письмова домовленість двох сторін (ліцензіата та споживача), згідно з якою ліцензіат зобов’язується забезпечити споживача газом, а споживач зобов’язується сплатити за нього ціну, встановлену згідно із законодавством України;

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» від 5 липня 2006 року № 938[405] затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання. Договір підписується газопостачальним підприємством і споживачем протягом 14 календарних днів з дня отримання відповідної заяви від споживача.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» від 7 жовтня 2009 року № 1087[406], затверджено Типовий договір про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за технічними умовами постачальника за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані додаткові мережі (об’єкти), у договорах про постачання зазначеної продукції (послуг) передбачаються передача збудованих мереж (об’єктів) постачальнику і відшкодування забудовнику, інвестору витрат на їх будівництво.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України[407], іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При постачанні природного газу за договором комісії слід використовувати норми Цивільного кодексу України. Так, відповідно до глави 69 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Поняття «комісійної плати», як суми, що сплачується однією із сторін договору про комісію іншій, яка зобов’язалася за дорученням, за плату та за рахунок першої сторони (комітента) вчинити один або декілька правочинів, є поняттям, що використовується у цивільному законодавстві в частині зобов’язального права. При цьому, як визначено статтею 509 Цивільного кодексу України, «зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку», які виникають з підстав, визначених статтею 11 вказаного Кодексу, наприклад договорів.

Враховуючи наведене, вартість обсягів природного газу пов’язана із зобов’язаннями з передачі майна — відпуск обсягів природного газу кожній категорії споживачів у звітному періоді. У той час, як дії, пов’язані з виконанням договору комісії, належать до зобов’язань з надання послуги.

Зважаючи на викладене, при реалізації газу кінцевому споживачу по договору комісії власником природного газу є комітент, який і є платником збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ.

Стаття 315. Об’єкт оподаткування збором

315.1. Об’єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення — на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу.

315.1. Статтею 11 Закону України[408] визначено порядок обліку природного газу.

Облік природного газу, у тому числі комерційний (приладовий), здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його видобування, транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання.

Комерційний (приладовий) облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки.

Відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу.

Населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»[409].

Постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку:

для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується:

комплексно, у тому числі для опалення, — з 1 січня 2012 року;

для підігріву води та приготування їжі — з 1 січня 2016 року;

тільки для приготування їжі — з 1 січня 2018 року;

для інших споживачів — з 1 липня 2011 року.

Вузлом обліку природного газу є сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання у робочих умовах, реєстрації, збереження результатів вимірювання та розрахунків об’єму газу, приведеного до стандартних умов.

Вимоги до складових вузла обліку природного газу, правил експлуатації приладів обліку, порядку вимірювання його обсягів та визначення якості, а також порядок приймання-передачі визначаються технічними регламентами та нормами, правилами і стандартами в галузі постачання природного газу, які встановлюються і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у нафтогазовому комплексі.

У разі використання показувальних або реєструвальних засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) розрахунки об’єму газу повинні заноситись до журналу обліку газу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» від 7 жовтня 2009 року № 1087[410], документом, що підтверджує відпущення природного газу споживачам є двосторонній актом приймання-передачі природного газу.

В акті зазначається фактичний обсяг спожитого покупцем природного газу. На підставі акта приймання-передачі постачальник і покупець складають комерційний акт приймання-передачі природного газу, спожитого покупцем, в якому зазначаються ціна та загальна вартість природного газу.

Покупець зобов’язується не пізніше ніж 5 числа місяця, що настає за місяцем постачання природного газу, подати постачальникові для підписання по два примірники акта приймання-передачі і комерційного акта приймання-передачі природного газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені з газотранспортним підприємством.

Постачальник зобов’язується не пізніше 12 числа місяця, що настає за місяцем постачання природного газу, повернути покупцеві по одному примірнику акта приймання-передачі і комерційного акта приймання-передачі природного газу, підписаного та скріпленого печаткою постачальника.

Для складання зазначеного акта необхідно виконати розрахунок пропорційного перераховування обсягу теплової енергії, отриманої окремим споживачем, в обсяг газу, використаного на її вироблення.

Розрахунки населенням за надані послуги з газопостачання можуть провадитися: за розрахунковими книжками; за платіжними документами, які виписуються газопостачальним підприємством (пункт 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» від 9 грудня 1999 року № 2246[411]).

При поставці природного газу населенню за наявності лічильника газу розрахунок за надані послуги проводиться за встановленими цінами на підставі фактичних показань лічильника.

За наявності будинкових або на групу будинків лічильників газу розрахунок за надані послуги з газопостачання проводиться за встановленими цінами відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620[412].

За відсутності лічильника газу розрахунок за надані послуги проводиться за встановленими тарифами (цінами) відповідно до норм споживання.

У разі отримання субсидії та/або пільг з оплати природного (скрапленого) газу споживач вносить плату за надані послуги з газопостачання в установленому законодавством порядку.

Стаття 316. Ставки збору

316.1. Збір справляється у розмірі 2 відсотків на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів:

а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води);

б) бюджетні установи;

в) промислові та інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ.

316.2. На обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 відсотків.

316.1. Відмінність цих норм Податкового кодексу України від редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року № 359[413] полягає в наступному: ставка збору в розмірі 2 відсотків не розповсюджувалась на підприємства гірничо-металургійного та хімічного комплексу, що використовували природний газ на технологічні потреби, за умови стовідсоткової оплати цими підприємствами за спожитий природний газ та електроенергію.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі» від 14 жовтня 2008 року № 925[414] для вищезгаданих підприємств застосовувалась нульова ставка збору (у жовтні 2008 року — березні 2009 року та у січні — березні 2010 року).

Ця преференція для підприємств хімічної галузі була також передбачена в Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про продовження дії меморандуму порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу» від 18 листопада 2009 року № 1609-р[415] в разі виконання цими підприємствами таких умов:

встановлення на внутрішньому ринку цін на хімічну продукцію не вище експортних;

відсутність заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом України, НАК «Нафтогаз України», енергопостачальними підприємствами та із заробітної плати.

Релігійні організації, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби сплачують збір за ставкою у розмірі 2 відсотків.

316.2. При поставці природного газу населенню ставка збору залишилася незмінною та складає 4 відсотки.

Для збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності база оподаткування відповідає об’єкту оподаткування.

Стаття 317. Порядок обчислення і сплати збору

317.1. Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.

317.2. Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість.

317.3. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю.

317.4. Податкові декларації збору подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Форма податкової декларації встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Збір сплачується платниками збору у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

317.1. Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VI[416] споживач — юридична особа або фізична особа-підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину.

Згідно з абзацем 15 статті 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» від 9 грудня 1999 року № 2246[417], споживач — фізична особа населення, якій надаються послуги з газопостачання для побутових потреб (приготування їжі, підігріву води та опалення приміщень) відповідно до договору.

Згідно з пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року 2456-VI[418] (набув чинності з 1 січня 2011 року) бюджетні установи — це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок, відповідно, державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Діяльність інших споживачів природного газу, які відносяться до суб’єктів електроенергетики, регламентується Законом України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР[419]. Зокрема, суб’єкти електроенергетики в цьому Законі розуміються як суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії та теплової енергії при централізованому теплопостачанні.

317.2. Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання» від 30 червня 2011 року № 1112[420] було встановлено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом на рівні 3023,50 грн за 1000 м3.

Така ж ціна встановлена для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів (Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів» від 30 червня 2011 року № 1111[421]).

Згідно з Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих» від 13 липня 2010 року[422] затверджено граничний рівень ціни на природний газ для суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води) на рівні 1309,20 грн за 1000 м3 з урахуванням податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом.

Слід зазначити, що підвищення цін на природний газ за регульованим тарифом, у свою чергу, призводить до збільшення нарахованої суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для вищезазначених категорій споживачів природного газу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 28 січня 2009 року № 36[423] з 1 лютого 2009 року граничні рівні цін на природний газ, що встановлюються Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України установам і організаціям, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, промисловим споживачам та іншим суб’єктам господарювання, підлягали коригуванню в наступному місяці реалізації природного газу Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» таким споживачам у разі зміни середньомісячного курсу гривні до долара США, установленого Національним банком України у місяці реалізації природного газу, щодо офіційного курсу гривні до долара США, установленого Національним банком України станом на 1 січня 2009 року, за формулою:

Цс = Цб х (Ксм / Коф),

де Цс — скоригований Національною комісією регулювання електроенергетики України граничний рівень ціни на природний газ у наступному місяці реалізації природного газу для відповідної категорії споживачів;

Цб — базовий граничний рівень ціни на природний газ, установлений Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України для відповідної категорії споживачів, з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США, установленого Нацбанком України станом на 1 січня 2009 року;

Ксм — середньомісячний курс гривні до долара США, установлений Національним банком України у місяці реалізації природного газу;

Коф — офіційний курс гривні до долара США, установлений Нацбанком України станом на 1 січня 2009 року.

Згідно із Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13 липня 2010 року № 812[424], з 1 серпня 2010 року було затверджено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, Міжнародного дитячого центру «Артек» та Українського дитячого центру «Молода гвардія», а саме:

№ з/п Диференціація цін Ціна за 1 м3 з ПДВ, коп. 1 За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 на рік: за наявності газових лічильників 72,54 за відсутності газових лічильників 79,80 2 За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 6000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 109,80 за відсутності газових лічильників 120,78 3 За умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 12000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 224,82 за відсутності газових лічильників 247,32 4 За умови, що обсяг споживання природного газу перевищує 12000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 268,56 за відсутності газових лічильників 295,41

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 29 липня 2010 року № 944 «Про затвердження цін на природний газ для потреб релігійних організацій»[425] встановлено ціни на природний газ для потреб релігійних організацій у розмірі роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення (крім обсягів, що використовуються такими організаціями для виробничо-комерційної діяльності).

№ Диференціація цін на природний газ за умови, що обсяг споживання (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) Ціна за 1000 м3, (грн) з/п 1 не перевищує 2 500 м3 на рік: за наявності газових лічильників 725,40 за відсутності газових лічильників 798,00 2 не перевищує 6000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 1098,00 за відсутності газових лічильників 1207,80 3 не перевищує 12 000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 2248,20 за відсутності газових лічильників 2473,20 4 перевищує 12 000 м3 на рік: за наявності газових лічильників 2685,60 за відсутності газових лічильників 2954,10

Ціну природного газу без урахування тарифів на транспортування і постачання природного газу споживачам та суми ПДВ потрібно визначати шляхом ділення на 1,02, тобто зменшення на суму цільової надбавки (2 %), а саме:

Цгазу = (Цнкре: 1,2 — Т — П): 1,02,

де Цнкре: 1,2 — граничний рівень ціни на природний газ згідно з постановами Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 30 березня 2006 року № 396, № 397, № 399, № 400 без урахування податку на додану вартість;

Т — тариф на транспортування газу без урахування податку на додану вартість;

П — тариф на постачання природного газу без урахування податку на додану вартість.

317.3. Згідно зі статтею 33 розділу І «Загальні положення» Податкового кодексу України податковий період — це встановлений період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Базовий податковий (звітний) період — період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Базовим податковим (звітним) періодом для цього збору залишився календарний місяць.

317.4. Оскільки базовий податковий період з цього збору дорівнює календарному місяцю, податкова декларація має надаватися до податкових органів протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

Форма податкової декларації з даного платежу затверджена наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності» від 24 грудня 2010 року № 1017[426].

Цим наказом затверджено також форми розрахунку податкового зобов’язання з цього збору окремо для підприємств, організацій та установ (додаток 1) та для населення (додаток 2).

Згідно зі статтею 31 розділу І «Загальні положення» Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Відповідно до статті 57 розділу ІІ «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

При цьому слід звернути увагу на те, що збір сплачується за місцем податкової реєстрації, а не за місцем постачання природного газу.

РОЗДІЛ XV ЗБІР ЗА КОРИСТУВАННЯ РАДІОЧАСТОТНИМ РЕСУРСОМ УКРАЇНИ

Стаття 318. Платники збору

318.1. Платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, які користуються радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі:

318.1.1. ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України;

318.1.2. ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою;

318.1.3. дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення;

318.1.4. дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

318.2. Не є платниками збору спеціальні користувачі, перелік яких визначено законодавством про радіочастотний ресурс, та радіоаматори.

Статтею 9 Податкового кодексу України визначено, що збір за користування радіочастотним ресурсом України належить до загальнодержавних податків та зборів. Користування радіочастотним ресурсом в Україні здійснюється на платній основі. Збір за користування радіочастотним ресурсом є спеціальним ресурсним платежем та частиною податкової системи України. Збір за користування радіочастотним ресурсом — це загальнодержавний збір, який справляється як плата за користування радіочастотним ресурсом України. Специфічна діяльність суб’єктів, пов’язана із застосуванням радіочастотного ресурсу, регулюється чинним законодавством України. Основою даного законодавства є Закон України «Про радіочастотний ресурс України», який встановлює правову основу користування радіочастотним ресурсом України, визначає повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов’язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання у цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України.

Відповідно до зазначеного закону радіочастотний ресурс — це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та/або приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотно-орбітальних позиціях.

Платниками збору визначено користувачів радіочастотного ресурсу. Користувачами радіочастотного ресурсу є юридичні або фізичні особи, діяльність яких безпосередньо пов’язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства. Користувачі радіочастотного ресурсу України, залежно від напрямів його використання, поділяються на спеціальні і загальні.

До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової служби України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов’язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов’язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту щодо застосування радіоелектронних засобів об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів і щодо застосування радіоелектронних засобів Державною спеціальною службою транспорту. Спеціальні користувачі зобов’язані використовувати радіочастотний ресурс України виключно для виконання функціональних обов’язків без права використання його для здійснення підприємницької діяльності та/або передачі в користування іншим особам. Користування радіочастотним ресурсом України загальними користувачами у смугах радіочастот спеціального користування не допускається.

Загальними користувачами радіочастотного ресурсу України визначено всі інші користувачі. Загальні користувачі радіочастотного ресурсу України поділяються на такі групи:

1) суб’єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;

2) суб’єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів;

3) технологічні користувачі і радіоаматори — юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.

Платниками збору є саме загальні користувачі, які здійснюють користування радіочастотним ресурсом.

Діяльність, пов’язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу, має назву користування радіочастотним ресурсом.

Користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на підставі:

1) ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію — суб’єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг;

2) ліцензій на мовлення, виданих Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, та дозволів на експлуатацію — суб’єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для розповсюдження телерадіопрограм телерадіоорганізаціями;

3) дозволів на експлуатацію — спеціальними користувачами, технологічними користувачами та радіоаматорами.

Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України — документ, який засвідчує право суб’єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов.

Ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України видає Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) суб’єктам господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг.

НКРЗ видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України.

Користування радіочастотним ресурсом України, телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги для потреб телебачення і радіомовлення здійснюється на підставі ліцензії на мовлення та не потребує ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України.

Відповідно до ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення: супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне. Залежно від території розповсюдження програм визначається територіальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу мовлення або багатоканальної телемережі: загальнонаціональне мовлення — мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України; регіональне мовлення — мовлення на регіон (область, декілька суміжних областей), але менше ніж на половину областей України; місцеве мовлення — мовлення на один чи кілька суміжних населених пунктів, яке охоплює не більше половини території області; закордонне мовлення — мовлення на територію поза межами державного кордону України. Ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України видаються на бланках, зразки яких затверджуються НКРЗ, і є захищеними документами суворої звітності.

Ліцензійні умови повинні обов’язково містити умови щодо:

1) визначення смуг, номіналів радіочастот;

2) визначення регіону, у якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України;

3) визначення радіотехнології;

4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу.

Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках — не менше п’яти років.

Користувачі радіочастотного ресурсу України повинні отримувати дозволи на експлуатацію відповідних радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв. Дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою — це документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах. Водночас необхідно зазначити, що експлуатація на території України радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв може здійснюватися на бездозвільній та безоплатній основі. Перелік таких засобів та пристроїв визначається спеціально уповноваженим на те органом (НКРЗ).

Тому збір не сплачується користувачами радіочастотного ресурсу при експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, для придбання та експлуатації яких не потрібно дозволу. Наприклад, не потрібно дозволу, а відповідно і не сплачується збір з власників та користувачів мікрохвильових печей, радіокерованих дитячих іграшок, пультів до побутової техніки (спеціального дозволу на придбання та використання даного виду випромінювальних пристроїв не передбачено).

Для інших видів радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв дозволи на експлуатацію у смугах загального користування видаються на бланках, зразки яких затверджуються НКРЗ і які є захищеними документами суворої звітності.

Порядок отримання ліцензій та дозволів визначається спеціальним законодавством про радіочастотний ресурс.

Податковим кодексом України визначено, що не є платниками збору за радіочастотний ресурс радіоаматори та спеціальні користувачі.

Користування радіочастотним ресурсом України радіоаматорами здійснюється відповідно до Регламенту аматорського радіозв’язку України, який затверджується НКРЗ з урахуванням рекомендацій громадських організацій радіоаматорів України та відповідних міжнародних організацій.

Взагалі радіоаматорська служба використовується з метою самовдосконалення, взаємного зв’язку і проведення технічних досліджень, що здійснюється радіоаматорами, тобто особами, які мають на це належний дозвіл і займаються цією діяльністю виключно з особистої зацікавленості, без здобуття матеріального зиску і не здійснюють підприємницьку діяльність.

За призначенням радіостанції аматорської або аматорської супутникової служби (АРС) поділяються на: радіостанції для зв’язку; радіостанції для супутникового зв’язку; ретранслятори; радіомаяки; спортивні радіостанції; автоматичні АРС цифрового зв’язку.

Технічні вимоги до аматорських радіостанцій, дозволені смуги радіочастот, порядок здійснення діяльності радіоаматорами визначено в Регламенті аматорського радіозв’язку України.

Також не є платниками збору за радіочастотний ресурс спеціальні користувачі, вичерпний перелік яких надано вище. Використання радіочастотного ресурсу спеціальними користувачами здійснюється виключно для виконання службових обов’язків, які покладені на них державою.

Стаття 319. Об’єкт оподаткування збором

319.1. Об’єктом оподаткування збором є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.

Об’єктом оподаткування збором за користування радіочастотним ресурсом є ширина смуги радіочастот, яку виділено для здійснення певної діяльності. Ширина смуги радіочастот визначається у МГц. Смуга радіочастот — це частина радіочастотного спектра, визначена певним інтервалом радіочастот.

Порядок розподілу смуг радіочастот регламентується відповідним записом у Національній таблиці розподілу смуг радіочастот України щодо використання певної заданої смуги радіочастот однією чи декількома радіослужбами. Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України — це нормативно-правовий акт, яким регламентується розподіл смуг радіочастот радіослужбам в Україні і розподіл на смуги спеціального та загального користування.

Ширина смуги радіочастот кожного конкретного платника збору виписана в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України засвідчує право суб’єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов.

Законодавчо визначено, що ліцензійні умови обов'язково містять відомості щодо:

1) визначення смуг, номіналів радіочастот;

2) визначення регіону, у якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України;

3) визначення радіотехнології;

4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу.

У дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою записується аналогічна інформація, яка дає можливість визначити податкові зобов’язання зі сплати збору за користування радіочастотним ресурсом.

Саме тому ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України та дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою є основними підтверджуючими документами для визначення податкового зобов’язання певного платника податків.

Стаття 320. Ставки збору

Вид радіозв’язку Діапазон радіочастот Ставка збору за 1 МГц смуги радіочастот на місяць, гривень 1. Радіорелейний зв’язок фіксованої радіослужби 0,03-300 ГГц 0,36 2. Радіозв’язок фіксованої, рухомої сухопутної та морської радіослужб 0,03-470 МГц 347,75 3. Радіозв’язок у системі охоронної та охоронно-пожежної сигналізації 30-470 МГц 347,75 4. Радіозв’язок з використанням радіоподовжувачів 30-470 МГц 174,42 5. Радіозв’язок у системі передавання даних з використанням шумоподібних сигналів 1427–2400 МГц 2400–2483,5 МГц 5150–5850 МГц 8,78 6. Радіозв’язок у системі з фіксованим абонентським радіодоступом стандарту ББСТ 30-3000 МГц 17,55 7. Транкінговий радіозв’язок 30-470 МГц 1 078,35 8. Пошуковий радіозв’язок 30-960 МГц 13 909,96 9. Радіолокаційна та радіонавігаційна радіослужби 30-3000 МГц 3-30 ГГц 35,10 10. Радіозв’язок супутникової рухомої та фіксованої радіослужб 30-3000 МГц 3-30 ГГц 23,04 11. Стільниковий радіозв’язок 300-2200 МГц 8 666,30 12. Радіозв’язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації 2–7 ГГц 15,36 10–42,5 ГГц 5,49 13. Передавання звуку залежно від потужності: 30 кГц-30 МГц до 1 кВт включно 416,86 від 1,1 до 10 кВт включно 626,39 від 10,1 до 100 кВт включно 886,38 від 101 до 500 кВт включно 1 043,25 від 501 кВт і вище 1 733,26 14. Передавання та ретрансляція телевізійного зображення залежно від потужності: 30-300 МГц від 1 до 10 Вт включно 17,55 від 10,1 до 100 Вт включно 52,66 від 101 до 1 кВт включно 86,66 від 1,1 до 5 кВт включно 139,32 від 5,1 до 20 кВт включно 261,09 від 20,1 кВт і вище 347,75 15. Передавання звуку залежно від потужності: 66–74 МГц 87,5-108 МГц до 100 Вт включно 130,54 від 101 до 1 кВт включно 261,09 від 1,1 до 10 кВт включно 416,86 від 10,1 кВт і вище 522,17 16. Передавання та ретрансляція телевізійного зображення залежно від потужності: 300–880 МГц до 10 Вт включно 12,07 від 10,1 до 100 Вт включно 24,13 від 101 до 1 кВт включно 52,66 від 1,1 до 5 кВт включно 104,22 від 5,1 до 20 кВт включно 208,43 від 20,1 кВт і вище 261,09 17. Види радіозв’язку (служби, системи, радіотехнології, радіоелектронні засоби, випромінювальні пристрої), що не зазначені у пунктах 116 цієї статті 9 кГц-400 ГГц 522,17

У коментованій статті в табличному варіанті наводяться базові ставки збору за користування радіочастотним ресурсом. Ставки збору за користування радіочастотним ресурсом визначаються відповідно до виду радіозв’язку та діапазону радіочастот.

Види радіозв’язку визначаються від виду передачі радіосигналів залежно від потужності: від найслабших — до 1 Вт до найпотужніших понад 501 501 кВт.

Перша група видів радіозв’язку включає радіорелейний зв’язок фіксованої радіослужби; радіозв’язок фіксованої, рухомої сухопутної та морської радіослужб; радіозв’язок у системі охоронної та охоронно-пожежної сигналізації; радіозв’язок з використанням радіоподовжувачів; радіозв’язок у системі передавання даних з використанням шумоподібних сигналів; радіозв’язок у системі з фіксованим абонентським радіодоступом стандарту DECT (радіотелефони, офісні радіо-АТС, системи радіодоступу); транкінговий радіозв’язок (радіозв’язок — призначений для забезпечення голосового зв'язку між великою кількістю рухомих абонентів при обмеженій кількості радіоканалів); пошуковий радіозв’язок; радіолокаційна та радіонавігаційна радіослужби; радіозв’язок супутникової рухомої та фіксованої радіослужб; стільниковий радіозв’язок; радіозв’язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації.

Друга група видів радіозв’язку включає в себе види залежно від потужності.

Третю групу видів радіозв'язку визначають ті види радіозв’язку (служби, системи, радіотехнології, радіоелектронні засоби, випромінювальні пристрої), які не ввійшли в перші дві групи.

Вид радіозв’язку, діапазон радіочастот та ширина смуги радіочастот прописані в спеціальних ліцензіях на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Для кожного виду радіозв’язку встановлена своя базова ставка збору, виражена в гривнях за 1 Мгц ширини смуги радіочастот.

Стаття 321. Порядок обчислення збору

321.1. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю.

321.2. Перелік користувачів радіочастотного ресурсу — платників збору та/або зміни до нього подаються центральному органу державної податкової служби центральним органом з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку із зазначенням виду зв’язку, смуги радіочастотного ресурсу, регіонів користування радіочастотним ресурсом двічі на рік: до 1 березня та до 1 вересня поточного року, станом на 1 січня та 1 липня відповідно за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку.

321.3. Платники збору обчислюють суму збору, виходячи з виду радіозв’язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо.

321.4. Платники збору, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, сплачують збір починаючи з дати видачі ліцензії.

У разі продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України збір сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії.

Інші платники збору сплачують збір, починаючи з дати видачі дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Сплата збору здійснюється платниками збору з дати видачі першого дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою в даній смузі радіочастот у відповідному регіоні незалежно від загальної кількості дозволів, наданих платнику збору в такій смузі радіочастот у певному регіоні.

321.5. Розрахунки збору подаються платниками збору до органів державної податкової служби у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

321.6. Форма розрахунку встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

321.7. Платники збору подають до органів державної податкової служби копії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензій на мовлення та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв у місячний строк після їх видачі.

Даним Кодексом визначено, що базовий податковий (звітний) період — це період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів. Для збору за користування радіочастотним ресурсом визначений базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю. Таким чином, платники податків зобов’язані здійснювати розрахунки, подавати податкову звітність, сплачувати податкові зобов’язання щодо збору за використання радіочастотного ресурсу щомісяця.

З метою здійснення контролю діяльності суб’єктів господарювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, планування надходжень на наступні податкові періоди, контролю за надходженнями коштів за використання радіочастотного ресурсу спеціально уповноважені органи, які видають ліцензії на здійснення діяльності, пов’язаної із використанням радіочастотного ресурсу держави, або дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, надають Перелік користувачів радіочастотного ресурсу — платників збору до центрального органу Державної податкової служби України (ДПС України) із зазначенням виду зв'язку, смуги радіочастотного ресурсу, регіонів користування радіочастотним ресурсом. Зазначені відомості надаються до ДПС України двічі на рік: до 1 березня — станом на 1 січня та до 1 вересня — станом на 1 липня поточного року. Дані подаються за встановленою ДПС формою.

Водночас нормою даного Кодексу платники збору за користування радіочастотним ресурсом зобов’язуються подавати до органів державної податкової служби копії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензій на мовлення та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв у місячний строк після їх видачі.

Податкові зобов’язання платники збору за користування радіочастотним ресурсом визначають самостійно. Розрахунок суми збору залежить від встановлених ставок збору, виду радіозв’язку, виділеної ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо.

Обчислення суми збору за користування радіочастотним ресурсом здійснюється із дати видачі ліцензії на користування радіочастотним ресурсом або з дати видачі дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Дата видачі зазначена в самій ліцензії або у дозволі. При продовженні терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України збір сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії.

Сплата збору здійснюється платниками збору з дати видачі першого дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою в даній смузі радіочастот у відповідному регіоні незалежно від загальної кількості дозволів, наданих платнику збору у такій смузі радіочастот у певному регіоні.

Розрахунки збору за користування радіочастотним ресурсом подаються платником податків до податкового органу за місцем реєстрації такого платника податків. Форма розрахунку збору за користування радіочастотним ресурсом встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України та Комітетом Верховної Ради України. Розрахунок подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Строки сплати визначаються відповідно до Кодексу. Сплата збору здійснюється в грошовій формі у національній валюті, в готівковій або безготівковій формі.

Наказом ДПС України № 1018 від 24.12.2010 р. було затверджено нову форму Податкового розрахунку збору за користування радіочастотним ресурсом України.

Стаття 322. Порядок сплати збору

322.1. Збір сплачується платниками збору у строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

322.2. У разі несплати збору або сплати його в неповному обсязі платниками збору протягом шести місяців органи державної податкової служби подають інформацію про таких платників збору до центрального органу з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку для вжиття до них заходів згідно із законодавством.

Інформацію про платників збору, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм, які протягом шести місяців не сплатили збір або сплатили його в неповному обсязі, органи державної податкової служби подають до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення для вжиття до них заходів згідно із законодавством.

У статті визначається порядок сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України.

Збір сплачується платниками збору у строки, що розпочинаються з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений. Строки для збору за користування радіочастотним ресурсом визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку.

Якщо платник збору за користування радіочастотним ресурсом не сплатив збір протягом шести місяців або сплачував його в неповному обсязі, органи державної податкової служби подають інформацію про таких платників збору до центрального органу з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку, інформацію про боржників збору, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм, — до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення для вжиття до них заходів згідно із законодавством. За несвоєчасну сплату щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України справляється пеня згідно із законами України. У разі несплати щомісячного збору протягом шести місяців відповідна ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України, а також дозволи на експлуатацію анулюються без компенсації збитків користувачу радіочастотного ресурсу України зі стягненням суми заборгованості в судовому порядку. Дохід (за винятком сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), отриманий користувачем радіочастотного ресурсу внаслідок користування радіочастотним ресурсом України без передбачених цим Законом ліцензій та експлуатації радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв без дозволів на експлуатацію, вилучається за рішенням суду і спрямовується до Державного бюджету України.

Крім того, платники збору за користування радіочастотним ресурсом можуть бути притягнені до кримінальної та адміністративної відповідальності за умисне ухилення від сплати податків, за інші податкові правопорушення відповідно до чинного законодавства.

РОЗДІЛ XVI ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ

Стаття 323. Платники збору

323.1. Платниками збору є водокористувачі — суб’єкти господарювання, незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи — підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

323.1. Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (далі — ВКУ) від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР водокористування — це використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів).

Первинними називаються водокористувачі, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Оскільки нормами Податкового кодексу України розширено поняття «вторинні водокористувачі», то вторинні — водокористувачі (абоненти), які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних та/або інших водокористувачів.

Розрізняють загальне та спеціальне водокористування.

Відповідно до ст. 48 ВКУ спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Відповідно до ст. 49 ВКУ спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволів.

Стаття 324. Об’єкт оподаткування збором

324.1. Об’єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

324.2. Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів є:

324.2.1. для потреб гідроенергетики — фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії;

324.2.2. для потреб водного транспорту — час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць).

324.3. Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).

324.4. Збір не справляється:

324.4.1. за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок);

324.4.2. за воду, що використовується для протипожежних потреб;

324.4.3. за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

324.4.4. за воду, що використовується для пилозаглушення у шахтах і кар’єрах;

324.4.5. за воду, що забирається науково-дослідними установами, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, для проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

324.4.6. за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем та магістральних водогонах;

324.4.7. за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення, зсуву, забруднення тощо), крім кар’єрної, шахтної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення та/або отримується для використання іншими користувачами;

324.4.8. за воду, що забирається для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти;

324.4.9. за морську воду, крім води з лиманів;

324.4.10. за воду, що використовується садівницькими та городницькими товариствами (кооперативами).

324.4.11. за воду, що забирається для реабілітації, лікування та оздоровлення реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, підприємствами, установами та організаціями фізкультури та спорту для інвалідів та дітей-інвалідів, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів відповідно до закону.

324.5. Збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями.

324.6. Збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту не справляється:

324.6.1. з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування);

324.6.2. під час експлуатації водних шляхів стоянковими (нафтоперекачувальні станції, плавнафтобази, дебаркадери, доки плавучі, судна з механічним обладнанням та інші стоянкові судна) і службово-допоміжними суднами та експлуатації водних шляхів р. Дунаю.

324.1. Усі галузі господарства в частині використання водних ресурсів поділяються на дві категорії: водоспоживачі та водокористувачі. Перші забирають воду з водних об’єктів, використовують її для виготовлення промислової та сільськогосподарської продукції або побутових потреб населення, а потім вода повертається, але вже в іншому місці, у меншій кількості та нижчої якості. Інші — не збирають воду безпосередньо з водних об’єктів, а користуються водним об’єктом як середовищем (водний транспорт, рибальство, спорт тощо). Проте і вони можуть погіршувати якість води (наприклад, водний транспорт).

Основними промисловими споживачами вода витрачається:

для технологічних цілей різних промислових підприємств (загалом вимоги до цієї води визначаються технологіями конкретних виробництв); розчинення реагентів; перебіг фізико-хімічних процесів у водному середовищі; використання води як технологічної сировини для добування цільової продукції; флотаційного збагачення природних копалин; транспортування розчинних і нерозчинних речовин; екстракції та вилуження окремих інгредієнтів із сумішей; уловлювання газів і пилу у скруберах, промивання проміжної і кінцевої продукції тощо;

для охолодження рідких і конденсації газоподібних продуктів у теплообмінних апаратах, для охолодження різного виробничого устаткування (тут використовується вода з мінімальною температурою, яка не містить грубих завислих часточок, стабільна, з мінімальною кількістю біологічного забруднення).

Під час проектування систем водопостачання промислових підприємств розрахункові витрати води для потреб виробництва беруть, виходячи з характеру й обсягу виробництва, складу вихідної сировини та цільового продукту, ролі води в технологічних процесах, умов використання її і фізико-хімічних показників, схеми водопостачання та повторного використання води. Для орієнтовних розрахунків споживання води для виробничих потреб можна використовувати укрупнені норми, отримані узагальненням досвіду експлуатації систем промислового забезпечення.

Потреба промисловості у воді залежить не тільки від галузі, але й від технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточної чи зворотної), кліматичних умов, очисних споруд тощо.

Для оцінки об’ємів промислового водоспоживання використовується поняття «водоємкість виробництва» — тобто кількість води (м3), необхідна для виробництва певного виду продукції.

В укрупнену норму водоспоживання входять усі витрати води на підприємстві як виробничі, так і господарсько-питні, на душові установки тощо. Норма водовідведення містить об’єм стічних вод, що випускаються у відкриту водойму, — виробничих, що не потребують очищення; фільтраційних із ставків-охолодників, хвостосховищ та шламонагромаджувачів.

324.2. Цим пунктом передбачено, що збір за користування водами для потреб гідроенергетики сплачується за користування обсягом води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами, у зв’язку з цим об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів є: для потреб гідроенергетики — фактичний обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії; для потреб водного транспорту — час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності) та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць).

324.3. Рибництво — галузь економіки України, яка охоплює штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів. Господарчий цикл рибництва містить: вилов риби для зариблення водойм, вирощування риби, риборозведення у спеціальних маточниках і нересту ставках, племінну справу у рибництві, вилов вирощеної риби. Правове регулювання рибництва здійснюється Водним кодексом України, Податковим кодексом України, Законом України «Про тваринний світ» (2001), Тимчасовим порядком ведення рибного господарства та здійснення рибальства (затвердженим Кабінетом Міністрів України 28.09.1996 р.), а також іншими нормативно-правовими актами. Водні живі ресурси, одержані в результаті ведення товарного рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які у передбаченому законодавством порядку здійснювали їх відтворення.

Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об’єкти (їх частини), зобов’язані проводити заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об’єктів і умов відтворення рибних запасів.

Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).

324.4.1. До поняття питних та санітарно-гігієнічних потреб належить використання води для побутових цілей для забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини (питні, використання для цілей особистої гігієни, користування туалетом, для підтримання порядку у приміщеннях тощо).

Відповідно до проекту Закону України «Про збір за спеціальне водокористування», розробленого Міністерством фінансів України спільно з податковою службою, поняття «використання води для задоволення санітарно-гігієнічних потреб розуміється як використання води для пиття, використання води у туалетних, душових, ванних кімнатах та рукомийниках; використання води для утримання житлових приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані». Звертаємо увагу, що пільга застосовується виключно в межах житлового фонду та присадибних ділянок.

Відповідно до статті 47 ВКУ дане водокористування називається загальним і здійснюється громадянами для задоволення їх власних потреб (забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць тощо) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

324.4.2. Відповідно до ст. 69 Водного кодексу України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР забір води для протипожежних потреб здійснюється з будь-яких водних об’єктів без дозволу на спеціальне водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі.

324.4.3. Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР дане водокористування називається загальним і здійснюється безкоштовно та без надання відповідних дозволів.

Пунктами 324.4.4-324.4.11 встановлено, що збір за спеціальне використання води не справляється за зазначені у них види використовуваної води та за використання води окремими категоріями водокористувачів.

324.5. Цим пунктом окремо зазначено, що збір за спеціальне використання води не справляється з тих гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями.

324.6. Статтею 67 ВКУ визначено особливості користування водними об’єктами для потреб водного транспорту.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Зазначеним пунктом передбачено, що збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту не справляється при експлуатації водних шляхів окремими видами водного транспорту, зазначеного в пп. 324.6.1-324.6.2 п. 324.6.

Стаття 325. Ставки збору

325.1. Ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод

Басейни річок, включаючи притоки всіх порядків Ставки збору, гривень/100 куб. метрів Дніпра на північ від м. Києва (Прип’яті та Десни), включаючи м. Київ 26,97 Дніпра на південь від м. Києва (без Інгульця) 25,65 Інгульця 39,12 Сіверського Дінця 52,60 Південного Бугу (без Інгулу) 29,66 Інгулу 36,39 Дністра 16,16 Вісли та Західного Бугу 16,16 Пруту та Сірету 12,14 Тиси 12,14 Дунаю 10,82 Річок Криму 53,93 Річок Приазов’я 64,75 Інших водних об’єктів 29,66

325.2. Ставки збору за спеціальне використання підземних вод

Найменування регіону Ставки збору, гривень/100 куб. метрів Автономна Республіка Крим, 49,87 у тому числі м. Севастополь 49,87 Області: Вінницька 43,11 Волинська 44,53 Дніпропетровська 37,77 Донецька 51,26 Житомирська 43,11 Закарпатська 28,32 Запорізька: Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Якимівський райони 43,11 решта районів області 39,12 Івано-Франківська: Богородчанський, Верховинський, Долинський, Косівський, Надвірнянський, Рожнятівський райони 67,42 решта районів області 37,77 Київська: Білоцерківський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Іванківський, Кагарлицький, Києво-Святошинський, Макарівський, Миронівський, Обухівський, Поліський райони 31,34 решта районів області 36,97 Кіровоградська 49,87 Львівська 39,12 Луганська 56,62 Миколаївська 56,62 Одеська 47,20 Полтавська: Великобагачанський, Гадяцький, Зіньківський, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Новосанжарський, Решетилівський, Хорольський, Шишацький райони 29,16 решта районів області 32,51 Рівненська: Володимирецький, Здолбунівський, Костопільський, Рівненський, Сарненський, Острозький райони 34,79 решта районів області 40,40 Сумська: Глухівський, Сумський, Роменський, Шосткинський райони 32,51 решта районів області 37,01 Тернопільська 52,60 Харківська 40,44 Херсонська 40,44 Хмельницька: Деражнянський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Полонський, Шепетівський райони 33,72 решта районів області 51,26 Черкаська 29,16 Чернівецька 47,20 Чернігівська: Городнянський, Корюківський, Ічнянський, Сосницький, Щорський, Талалаївський райони 40,44 решта районів області 31,61 м. Київ 40,29

325.3. Ставка збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики становить 5,24 гривні за 10 000 куб. метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій.

325.4. Ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод для потреб водного транспорту з усіх річок, крім Дунаю, становлять:

325.4.1. для вантажного самохідного і несамохідного флоту, що експлуатується, — 0,09 гривні за 1 тоннаж-добу експлуатації;

325.4.2. для пасажирського флоту, що експлуатується, — 0,01 гривні за 1 місце-добу експлуатації.

325.5. Ставки збору за спеціальне використання води для потреб рибництва становлять:

325.5.1. 27,52 гривні за 10 000 куб. метрів поверхневої води;

325.5.2. 33,09 гривні за 10 000 куб. метрів підземної води.

325.6. Ставки збору за спеціальне використання води, яка входить виключно до складу напоїв, становлять:

325.6.1. 25,60 гривні за 1 куб. метр поверхневої води;

325.6.2. 29,86 гривні за 1 куб. метр підземної води.

325.7. Ставка збору за спеціальне використання шахтної, кар’єрної та дренажної води становить 5,93 гривні за 100 куб. метрів води.

325.8. Для теплоелектростанцій з прямоточною системою водопостачання збір за фактичний обсяг води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату, обчислюється із застосуванням коефіцієнта 0,005.

325.9. До ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3.

325.10. За умови використання води з лиманів платниками збору застосовується ставка збору, встановлена за спеціальне використання поверхневих вод відповідно до показника „Інші водні об’єкти”, зазначеного у пункті 325.1 цієї статті.

325.11. За умови використання води з каналів платниками збору застосовуються ставки збору, встановлені за спеціальне використання води водного об’єкта, з якого забирається вода в канал.

325.12. За умови використання води із змішаних джерел водопостачання застосовуються ставки збору, встановлені для джерел, з яких формуються (наповнюються) змішані джерела.

325.1-325.2. Ставки збору за спеціальне використання вод встановлюються:

— для поверхневих вод (пункт 325.1) — на основі техногенного навантаження, якості води в даних водних об’єктах, їх здатності до самоочищення (самовідновлення), кількості водокористувачів;

— для підземних вод (325.2) — з урахуванням якості води, кількості водокористувачів та відповідно запасів підземних вод.

Збір за спеціальне використання води водних об’єктів обчислюється, виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів.

325.3. Підприємства гідроенергетики збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики обчислюють, виходячи з фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій, та ставок збору.

Підприємства гідроенергетики при спеціальному використанні води водних об’єктів водних ресурсів та користуванні водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту обчислюють одночасно два збори.

325.4. Підприємства водного транспорту при експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними суднами збір за використання поверхневих вод для потреб водного транспорту обчислюють, виходячи з фактичних даних обліку тоннаж-доби та ставки збору, а пасажирськими суднами — з місця-доби та ставки збору.

325.5. Нормами цього Кодексу запроваджено ставки збору за спеціальне використання води для потреб рибництва.

Збір за спеціальне використання води для потреб рибництва обчислюється, виходячи з фактичних обсягів води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування), та ставок збору.

325.6. Нормами цього пункту запроваджено ставки збору за спеціальне використання води, яка входить виключно до складу напоїв.

325.7. Нормами цього пункту Кодексу встановлено ставки збору за спеціальне використання шахтної, кар’єрної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення з надр та/або отримується для використання іншими водокористувачами.

325.8-325.9. До ставок збору, наведених у пунктах 325.1 та 325.2 статті 325, житлово-комунальними підприємствами застосовується коефіцієнт 0,3, а для теплоелектростанцій з прямоточною системою водоспоживання збір за фактичний обсяг води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату, обчислюється із застосуванням коефіцієнта 0,005 відповідно до ставок збору.

325.10. За умови використання води з лиманів платниками збору застосовується ставка збору, встановлена за спеціальне використання поверхневих вод відповідно до показника «Інші водні об’єкти» пункту 325.1 цієї статті, на рівні 29,66 грн за 100 куб. м забраної води.

325.11. Водокористувачі, які отримують воду з каналів, збір обчислюють, виходячи з обсягів фактично використаної води, з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, установлених лімітів, ставок збору, які встановлені для водного об’єкта, з якого забирається вода в канал, та коефіцієнтів.

325.12. Водокористувачі, які отримують воду із змішаних джерел, збір обчислюють як суму добутків обсягів фактично використаних з урахуванням втрат у їх системах водопостачання з поверхневих водних об’єктів на відповідну ставку збору і коефіцієнт та добутків обсягів фактично використаних з урахуванням втрат у їх системах водопостачання підземних вод на відповідну ставку збору та коефіцієнт.

Звертаємо увагу, що оскільки ставки збору за спеціальне використання води у цьому Кодексі визначені в абсолютних значеннях, то до Верховної Ради України (згідно з нормами абзацу 9 підпункту 4 розділу ХІХ «Прикінцеві положення») щорічно у термін до 1 червня вноситься проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції, то платники податків зобов’язані щороку відслідковувати зміну ставок збору за спеціальне використання води.

Стаття 326. Порядок обчислення збору

326.1. Водокористувачі самостійно обчислюють збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва щокварталу наростаючим підсумком з початку року, а за спеціальне використання води для потреб водного транспорту — починаючи з першого півріччя поточного року, у якому було здійснено таке використання.

326.2. Збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів.

За обсяги води, переданої водокористувачем-постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем-постачальником.

326.3. Водокористувачі, які використовують воду із змішаного джерела, обчислюють збір, враховуючи обсяги води в тому співвідношенні, у якому формується таке змішане джерело, що зазначається в дозволах та договорах на поставку води, з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, ставок збору та коефіцієнтів.

326.4. Водокористувачі, які використовують воду з каналів, обчислюють збір виходячи з фактичних обсягів використаної води з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, встановлених лімітів використання води, ставок збору, встановлених для водного об’єкта, з якого забирається вода в канал, та коефіцієнтів.

326.5. Збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики обчислюється, виходячи з фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій, та ставки збору.

326.6. За умови експлуатації водних шляхів вантажними самохідними і несамохідними суднами збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту обчислюється виходячи з фактичних даних обліку тоннаж-доби та ставки збору, а пасажирськими суднами — виходячи з місця-доби та ставки збору.

326.7. Справляння збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва не звільняє водокористувачів від сплати збору за спеціальне використання води.

326.8. Збір за спеціальне використання води для потреб рибництва обчислюється виходячи з фактичних обсягів води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане з втратами води на фільтрацію та випаровування), та ставок збору.

326.9. Водокористувачі, які застосовують для потреб охолодження обладнання оборотну систему водопостачання, обчислюють збір виходячи із фактичних обсягів води, використаної на підживлення оборотної системи. За всі інші обсяги фактично використаної води збір обчислюють на загальних підставах.

326.10. Обсяг фактично використаної води обчислюється водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів.

За відсутності вимірювальних приладів обсяг фактично використаної води визначається водокористувачем за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо). У разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, збір сплачується у двократному розмірі.

326.11. Обсяг фактично використаної води на державних системах у зрошувальному землеробстві визначають органи водного господарства.

326.12. Органи, що видають дозволи на спеціальне водокористування, щороку до 20 січня подають органам державної податкової служби та органам водного господарства інформацію про водокористувачів, яким видано такі дозволи.

Водокористувачі, яким видано дозволи на спеціальне водокористування та які здійснюють постачання води іншим водокористувачам, щороку до 20 січня подають органам державної податкової служби та органам водного господарства перелік водокористувачів-абонентів.

У разі зміни умов водокористування, видачі протягом року нових дозволів на спеціальне водокористування, укладення договорів на поставку води водокористувачі, які отримали переоформлені дозволи на спеціальне водокористування, договори на поставку води, зобов’язані протягом 10 днів повідомити про це органам державної податкової служби та органам водного господарства.

326.13. У разі якщо водокористувачі, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, використовують обсяги води для господарської діяльності, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, збір обчислюється на загальних підставах з усього обсягу використаної води з урахуванням обсягу втрат води в їх системах постачання.

326.1. Нормами цього пункту надано право водокористувачам самостійно обчислювати збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища», Податковим кодексом України та іншими законодавчими актами.

Виходячи з викладеного вище та відповідно до норм статті 326, водокористувачі — платники збору самостійно обчислюють збір за спеціальне використання води.

Базовим податковим (звітним) періодом для збору за спеціальне використання води є календарний квартал.

При цьому звертаємо увагу, що платники — водокористувачі, які використовують воду для потреб водного транспорту, обчислюють збір, виходячи із специфіки та режиму судноплавства (починаючи з першого півріччя поточного року, у якому було здійснено таке використання, оскільки це пов’язано з особливостями використання води при експлуатації водного транспорту).

326.2. Цим пунктом визначено основну структуру обчислення збору за спеціальне використання води, який базується на фактичних обсягах використаної води (з урахуванням обсягу втрат у їх системах), лімітів, ставок збору та коефіцієнтів.

Водокористувачі-постачальники води, які поставляють (передають) воду іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, зобов’язані обчислювати і сплачувати збір самостійно за обсяги води, які були передані. Ця норма має на меті упорядкувати відносини між постачальниками та користувачами.

Акцентуємо увагу на тому, що при обчисленні збору за спеціальне використання води теплоелектростанціями з прямоточною системою водопостачання виходять з фактичних обсягів води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату та враховують коефіцієнт 0,005 (п. 325.8 ст. 325).

Підприємства житлово-комунального господарства при обчисленні збору виходять з фактичних обсягів вилученої, використаної води (з урахуванням обсягу втрат у їх системах), переданої за договорами, а також населенню, ставок збору, з урахуванням коефіцієнта 0,3 (п. 325.9 ст. 325).

За воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які перебувають на даній території в той чи інший період), незалежно від характеру та тривалості проживання, але виключно у межах його житлового фонду та присадибних ділянок — збір не справляється.

Оподаткуванню також підлягають обсяги води — кар’єрної, шахтної та дренажної, у разі її використання у господарській діяльності як вилученої, так і переданої (підпункт 324.4.7 п. 324.4 ст. 324), при цьому для такої води встановлена окрема ставка збору (п. 325.7 ст. 325).

326.3. У цьому пункті обумовлені норми обчислення збору при використанні води із різноманітних водних об’єктів, тобто із змішаного джерела.

Вище зазначалося, що до водних об’єктів водного фонду України належать поверхневі та підземні води.

Кожний водокористувач, залежно від виду економічної діяльності та необхідності у певних обсягах води для її використання, може використовувати воду як поверхневу, так і підземну, тобто зі змішаного джерела.

При обчисленні збору за спеціальне використання води водокористувачі зобов’язані обчислювати збір з урахуванням усіх обсягів води як поверхневої, так і підземної і у тому співвідношенні, у якому формується (наповнюється) таке змішане джерело. Таке співвідношення відображене у дозволах та договорах на поставку води і використовується при розрахунку суми збору.

При цьому обчислення збору зі змішаного джерела проводиться водокористувачем з урахуванням втрат води в системах водопостачання, ставок збору та коефіцієнтів (ст. 325).

326.4. Цим пунктом урегульовано питання обчислення збору при заборі води з каналів.

Оскільки канал — це водний об’єкт водного фонду, який є елементом довкілля, створений штучно, де зосереджується вода, робота цих водогосподарських систем регулюється через встановлення відповідних режимів для кожного водного об’єкта системи з урахуванням прогнозу водності.

За використані обсяги води з каналів водокористувачі зобов’язані обчислювати і сплачувати збір, виходячи з фактичних обсягів використаної води з урахуванням втрат води в їх системах водопостачання, встановлених лімітів використання води, ставок збору, визначених для водного об’єкта, з якого забирається вода в канал, та коефіцієнтів.

Пунктом 326.5 встановлені норми щодо обчислення збору за спеціальне використання води гідроелектростанціями.

Під час користування водними об’єктами для промислових потреб водокористувачі, зокрема гідроенергетичні підприємства, зобов’язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод (ст. 66 ВКУ).

Згідно з нормами коментованого Кодексу платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі, які використовують воду без її вилучення з водних об’єктів для потреб гідроенергетики. При обчисленні збору за використання води для потреб гідроенергетики його розмір визначається, виходячи з фактичних обсягів води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, при цьому застосовують ставки збору, передбачені п. 325.3 ст. 325.

Гідроакумулюючі електростанції, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями, які використовують певні обсяги води для потреб гідроенергетики, за використані обсяги води за вказаним призначенням не сплачують збір за спеціальне використання води (п. 324.5 ст. 324).

Пунктом 326.6 встановлена норма щодо обчислення збору за спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів при експлуатації водних шляхів вантажними самохідними і несамохідними суднами.

Оскільки водокористувачі, які використовують воду без її вилучення для потреб водного транспорту, є платниками збору за спеціальне використання води відповідно до ст. 323, то збір за спеціальне використання води без її вилучення для потреб водного транспорту за умови експлуатації водних шляхів:

— вантажними самохідними і несамохідними суднами обчислюється виходячи з фактичних даних обліку тоннаж-доби та ставки збору;

— пасажирськими суднами — виходячи з місця-доби та ставки збору.

Порядок розрахунку даних «місце-доба» або «тоннаж-доба» встановлюється Міністерством транспорту та зв’язку України.

Ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод для потреб водного транспорту встановлені для всіх річок на одному рівні, крім р. Дунаю, оскільки при експлуатації водних шляхів р. Дунаю збір не справляється.

Необхідно нагадати, що не у всіх випадках при використанні води без її вилучення для потреб водного транспорту сплачується збір.

Відповідно до норми п. 324.6 ст. 324 збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту не стягується:

— з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування);

— під час експлуатації водних шляхів стоянковими (нафтоперекачувальні станції, плавнафтобази, дебаркадери, доки плавучі, судна з механічним обладнанням та інші стоянкові судна) і службово-допоміжними суднами та експлуатації водних шляхів р. Дунаю.

У пункті 326.7 акцентовано увагу платників збору за спеціальне використання води у разі її використання одночасно для різних цілей, за різними напрямами, з різних водних об’єктів.

Так, коли водокористувачами використовується вода без її вилучення з водних об’єктів (для потреб гідроенергетики, водного транспорту та рибництва), а також одночасно використовується вода і для всіх інших потреб (крім води, зазначеної у п. 324.4 ст. 324), то такі водокористувачі зобов’язані сплачувати також збір за спеціальне використання води, тобто справляння збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва не звільняє водокористувачів від сплати збору за спеціальне використання води.

При цьому всі водокористувачі — платники збору при обчисленні збору за спеціальне використання води зобов’язані застосовувати залежно від напрямів використання норми п. 324.1 ст. 324, ст. 325, пп. 326.1-326. 4 ст. 326;

у частині використання води для потреб гідроенергетики — застосовувати норми пп. 324.2.1 п. 324.2, п. 324.5 ст. 324, п. 325.3 ст.325, пп. 326.1,

326.5 ст.326, а у разі використання води для інших цілей — п. 324.1 ст. 324, ст. 325, пп. 326.1-326. 5 ст. 326;

у частині використання води для потреб водного транспорту застосовувати норми пп. 324.2.2 п.324.2, п. 324.6 ст. 324, п. 325.4 ст. 325, пп.326.1,

326.6 ст. 326, а у разі використання води для інших цілей — п. 324.1 ст. 324, ст. 325, пп. 326.1-326. 5 ст. 326;

у частині використання води для потреб рибництва застосовувати норми п. 324.3, пп.324.4.8 п. 324.4 ст. 324, п. 325.5 ст. 325, п. 326.1 ст. 326.

326.8. Цим пунктом встановлена норма щодо обчислення збору за спеціальне використання води для потреб рибництва.

Використання води — це процес, зокрема, використання її без вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного транспорту та інших потреб.

На водних об’єктах (їх частинах), які використовуються для промислового добування риби та іншого водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах рибного господарства та водного промислу (ст. 68 ВКУ).

При обчисленні збору потрібно враховувати особливості визначення об’єкта оподаткування збором з урахуванням норм пп. 324.3, пп. 324.4.8 п. 324.4 ст. 324 цього розділу. Таким чином, при обчисленні збору за спеціальне використання води для потреб рибництва водокористувачі обчислюють його розмір, виходячи з фактичних обсягів води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане з втратами води на фільтрацію та випаровування), та ставок збору з урахуванням норм ст. 325.

При цьому звертаємо увагу, що не стягується збір за воду, що забирається для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти (підп. 324.4.8 п. 324.4 ст. 324).

326.9. Необхідно закцентувати увагу на особливостях обчислення збору при використанні води для потреб охолодження обладнання оборотної системи водопостачання.

Для уникнення подвійного оподаткування збором за спеціальне використання води для водокористувачів, які застосовують для потреб охолодження обладнання оборотну систему водопостачання, при обчисленні збору за спеціальне використання води таким водокористувачам — платникам збору необхідно виходити з фактичних обсягів води, використаної безпосередньо на підживлення оборотної системи та ставок збору, відповідно до норм ст. 325.

У разі якщо водокористувач буде використовувати певні обсяги води не тільки для вказаних цілей (підживлення оборотної системи водопостачання), але і для інших потреб, незалежно від виду діяльності та потреб, то в такому випадку такий водокористувач зобов’язаний обчислювати збір за всі інші обсяги фактично використаної води на загальних підставах відповідно до п. 326.2 ст. 326.

Одночасно зауважуємо, що при обчисленні збору водокористувачами — платниками збору, а саме: теплоелектростанціями з прямоточною системою, водопостачання, збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату, ставок збору та коефіцієнта 0,005 відповідно до п. 325.8 ст. 325.

326.10. Цим пунктом встановлена норма щодо необхідності наявності у кожного водокористувача вимірювальних приладів.

Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою (ст. 25 ВКУ).

Обраховувати збір водокористувач-платник повинен самостійно і при обрахунку збору кожен водокористувач-платник зобов’язаний виходити з обсягів фактично використаної води на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів.

Коли у водокористувача відсутні вимірювальні прилади, то обсяг фактично використаної води він може визначити за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрат електроенергії, пропускної спроможності водопровідних труб за одиницю часу тощо).

Необхідно зазначити, що у разі коли у водокористувача відсутні вимірювальні прилади, але у платників є можливість їх встановлення, то збір сплачується у двократному розмірі.

Така норма буде застосовуватися для водокористувачів, які мали можливість встановити прилади, але з будь-якої причини їх не встановили. Певним чином ця норма є стимулюючою, оскільки, відповідно до законодавства, водокористувач зобов’язаний, зокрема, дотримуватися визначених лімітів забору води, лімітів використання води; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти; здійснювати спеціальне водокористування тільки за наявності дозволу; своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до норм чинного законодавства (ст. 44 ВКУ).

326.11. Обсяг фактично використаної води на державних системах у зрошувальному землеробстві визначають органи водного господарства.

326.12. У цьому пункті визначені норми щодо взаємодії між органами виконавчої влади та платниками збору в частині надання інформації та контролю за наявністю і кількістю платників збору.

Для ведення повного обліку платників збору органи, що видають дозволи на спеціальне водокористування, щороку до 20 січня подають органам державної податкової служби та органам водного господарства інформацію про водокористувачів, яким видано такі дозволи.

Оскільки платниками збору за спеціальне використання води є і первинні — ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, і вторинні водокористувачі (абоненти), які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних та/або інших водокористувачів, то водокористувачі, яким видано дозволи на спеціальне водокористування та які здійснюють постачання води іншим водокористувачам, зобов’язані щороку до 20 січня подавати органам державної податкової служби та органам водного господарства перелік водокористувачів-абонентів. Ця норма є обов’язковою для всіх водокористувачів, які вилучають, використовують, а також передають воду іншим водокористувачам (абонентам).

Оскільки дозвіл на спеціальне водокористування обмежений терміном його дії, то всі водокористувачі, у яких добігає термін дії дозволу, зобов’язані у встановленому порядку і строки переоформити дозвіл або отримати новий.

Таким чином, у разі коли у водокористувача відбулися зміни умов водокористування, видачі протягом року нових дозволів на спеціальне водокористування, укладення договорів на поставку води, водокористувачі, які отримали переоформлені дозволи на спеціальне водокористування, договори на поставку води, зобов’язані протягом 10 днів повідомити про це орган державної податкової служби та орган водного господарства.

Органи державної податкової служби контролюють наявну кількість платників збору, проводять аналітичні дослідження щодо збільшення чи зменшення кількості платників та причини такого зменшення, прогнозують надходження до бюджету суми збору, виявляють платників, яким були видані дозволи, але які не подають податкову звітність та не сплачують вчасно збір.

326.13. У даному пункті викладено норму щодо сплати збору бюджетними організаціями у разі використання води для діяльності, спрямованої на отримання доходу.

Згідно зі статтею 323 Податкового кодексу України вилучено з кола платників бюджетні установи з причини використання ними води тільки для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб. Але у разі, коли водокористувачі, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, використовують обсяги води для господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, наприклад передають воду іншому водокористувачеві (при здачі в оренду будівель, споруд (їх частин), здійсненні спільної діяльності тощо), збір обчислюється на загальних підставах, виходячи з усього фактичного обсягу використаної води (як для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб, так і на господарські цілі) з урахуванням обсягу втрат води в їх системах постачання.

Стаття 327. Особливості обчислення збору при встановленні лімітів використання води

327.1. У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів.

327.2. За понадлімітне використання води збір обчислюється за кожним джерелом водопостачання окремо згідно з установленими ставками збору та коефіцієнтами.

327.3. За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання.

327.1. Цим пунктом визначені норми щодо режиму використання води в межах ліміту та в частині його перевищення.

Для здійснення основного із завдань державного обліку вод проводиться встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність.

Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою (ст. 25 ВКУ).

Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Одним із обов’язків водокористувача є здійснення спеціального водокористування тільки за умови наявності дозволу на спеціальне водокористування (ст. 44, 49 ВКУ), де, зокрема, визначено граничний обсяг використання води, тобто річний ліміт, який встановлюється водокористувачам, та ведення обліку обсягів забраної, використаної, переданої та втраченої води.

Водокористувач повинен здійснювати облік та аналіз забору, використання вод, переданої та втраченої води, обсяги яких повинні збігатися із затвердженими лімітами у дозволах.

Таким чином, при використанні води водокористувачі — платники збору за спеціальне використання води (ст. 323) зобов’язані обраховувати збір, виходячи з норм ст. 324, ст. 325 та 326 цього розділу.

327.2. У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води, тобто використання води самовільно без дозволу, збір за спеціальне використання води обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі, виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів (ст. 325).

Якщо водокористувачі використовують воду з різних водних об’єктів (змішаного джерела) з перевищенням лімітів, то такі водокористувачі повинні обчислювати самостійно збір за використання води з водних об’єктів за використані обсяги води в межах ліміту у загальному порядку, а також обчислювати збір за понадлімітне використання води у порядку відповідно до норм цієї статті і по кожному такому джерелу водозабору/водопостачання окремо з урахуванням градації ставок по конкретних водних об’єктах відповідно до ст. 325 та коефіцієнтів.

327.3. При використанні води існує певна проблема, коли водокористувачі з причини необізнаності або неналежного ставлення до природних ресурсів або з інших причин не отримують дозволи на спеціальне водокористування, а також не можуть чи не хочуть отримати затверджені дозволом ліміти використання води, така відмова у вчиненні будь-яких дій з боку водокористувача не звільняє його від обов’язків обчислення збору, подання декларацій зі збору та сплати збору за спеціальне використання води до бюджетів.

При цьому потрібно зауважити, що у разі відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води, збір повинен справлятися таким водокористувачем за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті, і буде обраховуватися як за понадлімітне використання води, тобто у п’ятикратному розмірі.

Стаття 328. Порядок сплати збору

328.1. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному кварталу.

328.2. Платники збору обчислюють суму збору наростаючим підсумком з початку року та складають податкові декларації за формою, встановленою в порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

328.3. Податкові декларації збору подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Податкова декларація за спеціальне використання води для потреб водного транспорту за перший квартал не подається.

328.4. Збір сплачується платниками збору у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту за перший квартал не сплачується.

328.5. Філії, відділення, інші відокремлені підрозділи водокористувача, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс, подають податкові декларації та сплачують збір за своїм місцем податкової реєстрації.

328.6. Якщо до складу водокористувача входять структурні підрозділи, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, то декларації збору подаються і збір вноситься водокористувачем, до складу якого входять такі структурні підрозділи, за місцем знаходження водних об’єктів та за ставками збору, встановленими для цих водних об’єктів.

328.7. Платники збору подають одночасно з податковими деклараціями органам державної податкової служби копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води.

328.8. У межах встановленого в дозволі на спеціальне водокористування ліміту використання води збір включається до складу витрат згідно із розділом III цього Кодексу, а за понадлімітне використання справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача після оподаткування.

Збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і водного транспорту повністю включається до складу витрат згідно з розділом III цього Кодексу.

328.9. У разі несплати збору або сплати його в неповному обсязі платниками збору протягом шести місяців органи державної податкової служби подають інформацію про таких платників збору до органів, що видають дозволи на спеціальне водокористування, для вжиття стосовно них заходів згідно із законом.

328.1. Цим пунктом визначається базовий податковий (звітний) період для збору за спеціальне використання води.

Базовий податковий (звітний) період — це період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку (п. 33.3 ст. 33 р. І).

Для збору за спеціальне використання води базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

328.2. Пунктом надане уточнення щодо необхідності у складанні податкової декларації за відповідною формою.

Оскільки платники збору обчислюють суму збору наростаючим підсумком з початку року, то така податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому річна податкова декларація не подається (п. 46.3).

Так, платники збору обчислюють суму збору наростаючим підсумком з початку року та складають податкові декларації за формою, визначеною у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1009 «Про затвердження форм податкових декларацій збору за спеціальне використання води», який за реєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 25/18763, затверджено такі форми податкових декларацій:

— збору: за спеціальне використання поверхневих та підземних вод; за спеціальне використання поверхневої води теплоелектростанціями з прямоточною системою водопостачання; за спеціальне використання поверхневих і підземних вод житлово-комунальними підприємствами; за спеціальне використання води, яка входить виключно до складу напоїв; за спеціальне використання поверхневих і підземних вод для потреб рибництва; за спеціальне використання кар’єрної, шахтної, дренажної води;

— збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики;

— збору за спеціальне використання поверхневих вод для потреб водного транспорту (крім стоянкових та службово-допоміжних суден).

До кожної із вищевказаних декларацій передбачений перерахунок податкового зобов’язання, який є невід’ємною частиною звітної або звітної нової декларації, у разі уточнення показників у складі звітної або звітної нової декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період, протягом якого платником були самостійно виявлені помилки.

328.3. Податкові декларації збору подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

328.4. Збір сплачується платниками збору у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

Збір за спеціальне використання води для потреб водного транспорту за перший квартал не сплачується.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом, для подання податкової декларації, крім випадків, установлених цим Кодексом (п. 57.1).

328.7. Платники збору подають одночасно з податковими деклараціями органам державної податкової служби копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води за формою № 2-ТП (водгосп).

328.8. У межах визначеного у дозволі на спеціальне водокористування ліміту використання води збір включається до складу витрат згідно із розділом III цього Кодексу, а за понадлімітне використання — сплачується з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача після оподаткування.

Збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і водного транспорту повністю включається до складу витрат згідно з нормами розділу III цього Кодексу.

328.9. У разі несплати збору або сплати його в неповному обсязі платниками збору протягом шести місяців органи державної податкової служби подають інформацію про таких платників збору до органів, що видають дозволи на спеціальне водокористування, для вжиття до них заходів згідно із законом.

Водокористувачу, який отримав дозвіл на спеціальне водокористування, може бути його припинено органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування або в оренду. Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об’єкт у користування.

Підстави для припинення права на спеціальне водокористування перелічено у ст. 55 ВКУ, одна з них — систематичне невнесення збору в терміни, визначені законодавством. У такому разі припинення права на спеціальне водокористування здійснюється за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

РОЗДІЛ XVII ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ

Стаття 329. Платники збору

329.1. Платниками збору є лісокористувачі — юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи — підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Термін «лісокористувачі» є узагальненим, оскільки об’єднує всі форми і види господарської діяльності, що визначається як користування лісами, згідно з Лісовим кодексом України.

Право користування лісами визначено статтями 16–18 Лісового кодексу України. Згідно зі статтею 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ст. 17).

Згідно зі статтею 18 тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим — терміном від одного до п’ятдесяти років, і короткостроковим — терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами засноване на договорі про строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів — постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів — постійним лісокористувачем, підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб’єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Згідно зі статтею 65 глави 13 Лісового кодексу України використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання. Фізичні особи, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства, визначені статтею 66 Лісового кодексу України: громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених Лісовим кодексом та іншими законодавчими актами України.

У порядку спеціального використання (стаття 67) можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів: 1) заготівля деревини в порядку рубок головного користування; 2) заготівля другорядних лісових матеріалів; 3) побічні лісові користування; 4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети.

Згідно зі статтею 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом (лісорубний квиток, лісовий квиток), що видається безоплатно.

Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися тільки ті лісові ресурси і тільки для тих цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов’язаних і не пов'язаних із веденням лісового господарства. Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 330. Об’єкт оподаткування збором

330.1. Об’єктом оподаткування збором є:

330.1.1. деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування;

330.1.2. деревина, заготовлена під час проведення заходів:

а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років — рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів — суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки);

б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо;

330.1.3. другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);

330.1.4. побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);

330.1.5. використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Податковим кодексом України визначено такі об’єкти оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів:

— деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування;

— деревина, заготовлена під час проведення заходів:

а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років — рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів — суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки) — підставою для рубок формування і оздоровлення лісів є матеріали лісовпорядкування та обстежень, які проводяться власниками лісів і постійними лісокористувачами;

б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо, тобто рубок, не пов'язаних з веденням лісового господарства;

— другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);

— побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства).

Тут необхідно мати на увазі, що громадяни України мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно, в порядку загального використання лісових ресурсів, без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо. Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади відповідно до Лісового кодексу України за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, тобто, оскільки загальне використання лісових ресурсів у межах норм є безоплатним, то за збирання громадянами для власного споживання дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо в межах установлених норм, яке не є спеціальним використанням, збір за спеціальне використання лісових ресурсів не справляється;

— використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт — виділення лісових ділянок для перерахованих цілей здійснюється з урахуванням схем районного планування, генеральних планів розвитку населених пунктів, програм розвитку лісового господарства АР Крим, областей, а також матеріалів лісовпорядкування.

Стаття 331. Ставки збору

331.1. Ставки збору за заготівлю деревини основних лісових порід

Найменування лісової породи Розряд Ставка за один щільний куб. метр деревини, гривень ділової (без кори) дров’яної (з корою) великої середньої дрібної Перший пояс Сосна 1 70,33 44,98 17,30 1,78 2 49,98 32,13 12,49 1,37 3 40,34 25,98 10,02 1,10 4 30,34 19,28 7,41 0,82 5 19,99 12,85 4,94 0,55 Модрина 1 31,59 26,77 10,43 2,33 2 22,76 19,28 7,41 1,78 3 17,95 15,53 5,90 1,37 4 13,39 11,52 4,39 0,96 5 9,10 7,77 3,02 0,69 Ялина, ялиця 1 43,65 37,22 14,28 1,65 2 32,40 27,58 10,71 1,10 3 25,98 22,23 8,51 0,96 4 19,55 16,60 6,32 0,69 5 13,13 10,98 4,26 0,55 Дуб (крім дуба коркового) 1 184,53 88,67 29,52 3,02 2 132,36 63,64 21,14 2,20 3 106,00 50,66 17,03 1,78 4 79,63 38,31 12,77 1,24 5 52,17 25,33 8,51 0,96 Ясен, клен (крім явору) 1 69,20 59,11 29,52 3,02 2 49,63 42,43 21,14 2,20 3 39,75 33,78 17,03 1,78 4 29,86 25,54 12,77 1,24 5 19,57 16,89 8,51 0,96 Бук 1 133,04 85,58 28,56 2,61 2 94,74 60,87 20,32 1,78 3 76,20 48,81 16,34 1,51 4 57,25 36,45 12,22 1,10 5 38,31 24,41 8,10 0,69 Береза, вільха чорна, граб звичайний, в’яз, липа 1 10,30 8,86 6,59 2,33 2 7,21 6,18 4,74 1,78 3 5,77 5,15 3,91 1,37 4 4,32 3,71 2,88 0,96 5 2,88 2,47 1,85 0,69 Осика, вільха сіра, тополя 1 5,97 5,15 3,91 1,65 2 4,32 3,71 2,68 1,10 3 3,50 2,88 2,27 0,96 4 2,68 2,27 1,65 0,69 5 1,65 1,44 1,03 0,27 Другий пояс Сосна 1 59,97 38,29 14,69 1,51 2 42,48 27,31 10,57 1,10 3 33,91 21,95 8,51 0,96 4 25,70 16,34 6,32 0,69 5 17,14 10,98 4,26 0,41 Модрина 1 27,05 23,30 8,92 2,20 2 19,55 16,60 6,32 1,51 3 15,53 13,13 5,08 1,24 4 11,52 9,91 3,84 0,96 5 7,77 6,70 2,61 0,55 Ялина, ялиця 1 38,55 32,94 12,63 1,37 2 27,58 23,56 9,06 0,96 3 21,95 18,74 7,28 0,82 4 16,60 14,20 5,49 0,69 5 10,98 9,38 3,57 0,41 Дуб (крім дуба коркового) 1 157,07 75,69 25,26 2,47 2 112,59 54,07 17,99 1,78 3 89,52 43,25 14,28 1,37 4 67,00 32,13 10,85 1,10 5 45,03 21,62 7,28 0,69 Ясен, клен (крім явора) 1 58,90 50,46 25,26 2,47 2 42,22 36,04 17,99 1,78 3 33,57 28,83 14,28 1,37 4 25,13 21,42 10,85 1,10 5 16,89 14,42 7,28 0,69 Бук 1 113,27 72,60 24,16 2,20 2 80,73 51,60 17,30 1,51 3 64,67 41,40 13,87 1,24 4 48,60 30,89 10,43 0,96 5 32,54 20,70 6,87 0,69 Береза, вільха чорна, граб звичайний, в’яз, липа 1 8,44 7,21 5,56 2,06 2 6,18 5,35 3,91 1,51 3 4,94 4,12 3,30 1,10 4 3,71 3,30 2,27 0,96 5 2,47 2,06 1,65 0,55 Осика, вільха сіра, тополя 1 5,15 4,53 3,30 1,37 2 3,71 3,30 2,27 0,96 3 2,88 2,68 2,06 0,82 4 2,27 1,85 1,44 0,69 5 1,44 1,44 1,03 0,41

331.2. Ставки збору за заготівлю деревини неосновних лісових порід

Найменування лісової породи Розряд Ставка за один щільний куб. метр деревини, гривень ділової (без кори) дров’яної (з корою) великої середньої дрібної Перший пояс Самшит 1 324,58 277,41 138,67 3,02 2 231,90 198,12 99,13 2,20 3 185,56 158,58 79,22 1,78 4 139,22 118,83 59,45 1,24 5 92,68 79,29 39,68 0,96 Бархат, горіх 1 202,24 173,00 86,50 3,02 2 144,58 123,57 61,79 2,20 3 115,54 98,86 49,43 1,78 4 86,70 74,14 37,21 1,24 5 57,87 49,43 24,71 0,96 Г руша, кизил, явір 1 162,29 138,81 69,34 3,02 2 115,95 99,06 49,57 2,20 3 92,68 79,29 39,68 1,78 4 69,61 59,52 29,79 1,24 5 46,34 39,75 19,91 0,96 Абрикос, вишня, ялівець, обліпиха, слива (крім терену) черешня, шовковиця, яблуня 1 121,30 103,59 51,76 3,02 2 86,70 73,94 36,93 2,20 3 69,20 59,11 29,52 1,78 4 52,11 44,28 22,11 1,24 5 34,60 29,66 14,83 0,96 Каштан, дуб корковий 1 101,12 86,50 43,25 3,02 2 72,29 61,79 30,89 2,20 3 57,87 49,43 24,71 1,78 4 43,46 37,07 18,54 1,24 5 28,83 24,71 12,49 0,96 Барбарис, гледичія, кипарис, шипшина 1 81,14 69,20 34,74 3,02 2 57,87 49,43 24,71 2,20 3 46,13 39,54 19,77 1,78 4 34,60 29,66 14,83 1,24 5 23,27 19,98 10,02 0,96 Акація, бересклет, бірючина, глід, граб східний, тамарикс, калина, крушина, ліщина, горобина, бузок, скумпія, свидина, терен, черемха 1 60,76 51,90 25,95 3,02 2 43,46 37,07 18,54 2,20 3 34,60 29,66 14,83 1,78 4 26,16 22,24 11,26 1,24 5 17,51 14,83 7,41 0,96 Верба, чагарники (крім зазначених в інших позиціях) 1 20,18 17,30 8,65 1,65 2 14,42 12,36 6,18 1,10 3 11,53 9,89 4,94 0,96 4 8,65 7,41 3,71 0,69 5 5,77 4,94 2,47 0,55 Другий пояс Самшит 1 274,94 234,99 117,53 2,47 2 196,27 167,85 83,89 1,78 3 157,14 134,28 67,28 1,37 4 117,80 100,71 50,39 1,10 5 78,67 67,14 33,64 0,69 Бархат, горіх 1 172,17 147,25 73,59 2,47 2 122,95 105,24 52,59 1,78 3 98,44 84,03 42,01 1,37 4 73,73 63,43 31,44 1,10 5 49,22 42,22 21,01 0,69 Груша, кизил, явір 1 137,37 117,39 58,76 2,47 2 98,24 83,82 42,01 1,78 3 78,67 67,14 33,64 1,37 4 58,90 50,46 25,26 1,10 5 39,34 33,57 16,75 0,69 Абрикос, вишня, ялівець, обліпиха, слива (крім терену), черешня, шовковиця, яблуня 1 103,39 88,15 44,21 2,47 2 73,73 63,02 31,44 1,78 3 58,90 50,46 25,26 1,37 4 44,28 37,89 18,95 1,10 5 29,45 25,13 12,63 0,69 Каштан, дуб корковий 1 86,09 73,73 36,93 2,47 2 61,58 52,72 26,36 1,78 3 49,22 42,22 21,01 1,37 4 36,87 31,51 15,79 1,10 5 24,51 21,01 10,57 0,69 Барбарис, гледичія, кипарис, шипшина 1 68,79 58,70 29,38 2,47 2 49,02 42,01 20,87 1,78 3 39,34 33,57 16,75 1,37 4 29,45 25,13 12,63 1,10 5 19,57 16,89 8,38 0,69 Акація, бересклет, бірючина, глід, граб східний, тамарикс, калина, крушина, ліщина, горобина, бузок, скумпія, свидина, терен, черемха 1 51,69 44,07 22,11 2,47 2 36,87 31,51 15,79 1,78 3 29,45 25,13 12,63 1,37 4 22,04 18,95 9,47 1,10 5 14,83 12,56 6,32 0,69 Верба, чагарники (крім зазначених в інших позиціях) 1 17,09 14,62 7,28 1,37 2 12,36 10,50 5,22 0,96 3 9,89 8,44 4,26 0,82 4 7,41 6,38 3,16 0,69 5 4,94 4,12 2,20 0,41

331.3. Ставки збору, встановлені пунктами 331.1 та 331.2 цієї статті, застосовуються при заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років — рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів — суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки) та заходів з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо.

331.4. Ставки збору за заготівлю деревини застосовуються з урахуванням розподілу лісів за поясами і розрядами.

331.5. Розподіл лісів за поясами:

331.5.1. до першого поясу належать усі ліси, за винятком лісів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей і лісів гірської зони Львівської області;

331.5.2. до другого поясу належать ліси Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей і ліси гірської зони Львівської області.

331.6. Розряди встановлюються для кожного кварталу (урочища) виходячи з нижчезазначеної відстані між центром кварталу і найближчим нижнім складом лісозаготівельника, до якого деревина вивозиться безпосередньо з лісосіки, або пунктом відвантаження деревини залізницею:

Розряди 1 2 3 4 5 Відстань, кілометрів до 10 10,1-25 25,1-40 40,1-60 60,1 і більше

331.7. Відстань (пряма) від центру кварталу (урочища) до нижнього складу або пункту відвантаження деревини залізницею визначається за картографічними матеріалами і коригується залежно від геоморфологічних умов місцевості за такими коефіцієнтами:

331.7.1. у лісах з рівнинним рельєфом — 1,1;

331.7.2. у лісах з горбистим рельєфом або у лісах, понад 30 відсотків площі яких зайнято болотами, — 1,25;

331.7.3. у лісах з гірським рельєфом — 1,5.

331.8. Пунктом відвантаження деревини залізницею вважається пункт (залізнична станція, роз’їзд), де дозволено здійснення такої операції, незалежно від наявності на ньому відповідних складів.

331.9. Зміна розподілу лісів за розрядами здійснюється у разі:

331.9.1. закриття діючих або відкриття нових пунктів (залізничних станцій чи роз’їздів) відвантаження деревини;

331.9.2. виявлення порушення установленого порядку розподілу лісів за розрядами.

331.10. До великої деревини всіх лісових порід належать відрізки стовбура (у верхньому перетині без кори) діаметром від 25 сантиметрів і більше, до середньої — діаметром від 13 до 24 сантиметрів, до дрібної — діаметром від 3 до 12 сантиметрів.

До дров’яної деревини належать сортименти, які можна використовувати для технологічних потреб, а також не придатні для промислової переробки (дрова паливні).

На дров’яну деревину, використану для технологічних потреб, донараховується збір за результатами фактичної заготівлі у розмірі 70 відсотків установлених пунктами 331.1 та 331.2 цієї статті ставок збору за ділову дрібну деревину відповідної лісової породи.

Ставки збору за ділову і дров’яну деревину липи встановлені пунктами 331.1 та 331.2 цієї статті без урахування кори, а за дров’яну деревину решти лісових порід — з корою.

За ліквід з крони встановлюється збір у розмірі 40 відсотків, а за порубкові залишки, що підлягають використанню, — 20 відсотків ставок збору за дров’яну деревину відповідної лісової породи.

На деревину, заготовлену під час вибіркових рубок: головного користування ставки збору знижуються — на 20 відсотків, а заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років — рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування) — на 50 відсотків. Знижки у відсотках обчислюються з кожної ставки збору окремо.

331.11. За заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів ставки збору встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Ставки збору, які застосовуються при заготівлі деревини основних та неосновних порід, встановлено у гривнях за один щільний кубічний метр деревини окремо для ділової (без кори) та дров’яної (з корою) у розрізі лісових порід за першим і другим поясами, а також у розрізі 1–5 розрядів. Крім того, ставки для ділової деревини передбачено окремо для великої, середньої і дрібної. До великої деревини всіх лісових порід належать відрізки стовбура (у верхньому перетині без кори) діаметром від 25 см і більше, до середньої — діаметром від 13 до 24 см, до дрібної — діаметром від 3 до 12 сантиметрів. До дров’яної деревини належать сортименти, які можна використовувати для технологічних потреб, а також, що не придатні для промислової переробки (дрова паливні).

Пунктом 331.3 чітко визначено, до яких видів спеціального використання лісових ресурсів застосовуються ставки збору, встановлені пунктами 331.1 і 331.2 цієї статті. Ним урегульовано, що такі ставки застосовуються при заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років — рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів — суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки) і заходів з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо.

Урахування розподілу лісів за поясами і розрядами (331.4) є однією з основних обов’язкових умов при застосуванні ставок збору за заготівлю деревини. Порядок розподілу лісів за поясами встановлено у п. 331.5 (331.5.1-331.5.2), а за розрядами — п. 331.6.

При розподілі лісів за поясами (331.5.1) до першого поясу віднесено усі ліси, за винятком лісів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей і лісів гірської зони Львівської області.

У пункті 331.5.2 зазначено ліси, які віднесено до другого поясу, а саме: ліси Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей і ліси гірської зони Львівської області.

Для кожного кварталу (урочища) встановлюється певний розряд (з 1 по 5), який обов’язково враховується при застосуванні ставок збору при заготівлі деревини. Основним критерієм, що впливає на визначення розряду, є відстань між центром кварталу і найближчим нижнім складом лісозаготівельника, до якого деревина вивозиться безпосередньо з лісосіки, або пунктом відвантаження деревини залізницею (331.6).

Підпунктами 331.7.1-331.7.2 пункту 331.7 статті 331 цього Кодексу встановлено коефіцієнти, якими коригується відстань від центру кварталу (урочища) до нижнього складу або пункту відвантаження деревини залізницею, яка, у свою чергу, визначається за картографічними матеріалами і коригується залежно від геоморфологічних умов місцевості за зазначеними коефіцієнтами (для лісів: з рівнинним рельєфом — 1,1; з горбистим рельєфом та зайнятих болотами — 1,25; з гірським рельєфом — 1,5).

Пунктом 331.8 чітко врегульовано поняття «пункт відвантаження деревини залізницею», яким може бути пункт, а саме залізнична станція, роз’їзд, де дозволено здійснення відвантаження деревини. У цій статті відсутня вимога щодо наявності в таких пунктах відповідних складів, тобто таке відвантаження здійснюється незалежно від їх наявності.

Кодексом (п. 331.9) передбачено можливість зміни розподілу лісів за розрядами. Так, зміна розподілу лісів за розрядами може здійснюватися у випадку закриття діючих або відкриття нових пунктів відвантаження деревини або у випадку виявлення порушення порядку такого розподілу.

Пунктом 331.10 визначено конкретні розміри відрізків стовбура дерев лісових порід, за якими їх можна віднести до великої, середньої і дрібної деревини, для правильного застосування ставок збору. Цим самим пунктом до дров’яної деревини віднесено сортименти, які можна використовувати для технологічних потреб, а також не придатні для промислової переробки (дрова паливні). Крім того, пунктом передбачено обов’язок донарахування збору (у розмірі 70 відсотків установлених пунктами 331.1 та 331.2 цієї статті ставок збору за ділову дрібну деревину відповідної лісової породи) на дровяну деревину, використану для технологічних потреб.

Законодавцем встановлено ставки збору за ділову і дров’яну деревину липи (пунктами 331.1 та 331.2 цієї статті) — без урахування кори, а за дров’яну деревину решти лісових порід — з корою.

Серед інших особливостей, урегульованих цим пунктом, також необхідно зазначити про застосування зменшених розмірів ставок збору (встановленого за дров’яну деревину відповідної лісової породи) за ліквід з крони і за порубкові залишки, що підлягають використанню.

Зменшені ставки збору визначено і на деревину, заготовлену під час вибіркових рубок. При цьому встановлено, що знижки у відсотках обчислюються з кожної ставки збору окремо.

Пунктом 331.11 визначено право Верховної Ради АР Крим, обласних Київської та Севастопольської міських рад встановлювати ставки збору за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань і використання корисних властивостей лісів. При цьому під другорядними лісовими матеріалами розуміють заготівлю живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, що можуть бути передбачені нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); під побічними лісовими користуваннями — заготівлю сіна, випасання худоби, розміщення пасік (яке є безоплатним), заготівлю дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівлю очерету та інших побічних лісових користувань, що можуть бути передбачені нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства).

Звертаємо увагу, що оскільки ставки збору за спеціальне використання лісових ресурсів у цьому Кодексі визначені в абсолютних значеннях, то до Верховної Ради України (згідно з нормами абзацу 9 підпункту 4 розділу XIX «Прикінцеві положення») щорічно у термін до 1 червня вноситься проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції, то платники податків зобов’язані щороку відслідковувати зміну ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

Стаття 332. Порядок обчислення збору

332.1. Суб’єкти лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, до 10 числа місяця, що настає за звітним кварталом, направляють органам державної податкової служби перелік лісокористувачів, яким видано лісорубні квитки та лісові квитки, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

332.2. Сума збору обчислюється суб’єктами лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, і зазначається у таких дозволах.

332.3. Сума збору, зазначена в лісорубному та в лісовому квитку, підлягає перерахунку суб’єктом лісових відносин, який видає спеціальні дозволи, у разі якщо:

а) загальна кількість фактично заготовленої деревини під час її відпуску з обліком за площею перевищує зазначену в лісорубному квитку та кількість більше ніж на 10 відсотків;

б) фактичний обсяг використання лісових ресурсів перевищує зазначений в лісовому квитку на весь обсяг такого перевищення.

Підставою для перерахунку є спеціальні дозволи та акти огляду місць використання лісових ресурсів.

Суб’єкти лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, складають перелік лісокористувачів, яким у визначеному порядку видано лісорубний або лісовий квиток за формою, встановленою органами державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Податковий період для сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів дорівнює календарному кварталу, тому відповідний перелік лісокористувачів, яким видано спеціальний дозвіл, суб’єкти лісових відносин формують також щокварталу.

На підставі такого переліку лісокористувачів органи державної податкової служби контролюють своєчасність подання зазначеними платниками розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів до органів державної податкової служби.

Важливо зазначити, що суми збору за спеціальне використання лісових ресурсів, які розраховуються та проставляються суб’єктами лісових відносин у лісорубних квитках, обчислюються на підставі затверджених ставок збору за заготівлю деревини основних або неосновних лісових порід у гривнях з копійками за один куб. м деревини ділової (без кори) або дров’яної (з корою), які застосовуються з урахуванням розподілу лісів за поясами і розрядами (332.2).

При розрахунку суми збору за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів для виробничої та комерційної діяльності, що проставляється у лісових квитках, застосовуються ставки збору, встановлені місцевими органами самоврядування.

У пункті 332.3 визначено, що сума збору, зазначена в лісорубному та в лісовому квитках, може бути перерахована суб’єктами лісових відносин, якими видаються спеціальні дозволи, у відповідних випадках. А саме:

а) якщо загальна кількість фактично заготовленої деревини перевищує зазначену в лісорубному квитку кількість більше як на 10 відсотків, суб’єкт лісових відносин повинен обчислити додаткову суму збору та здійснити його перерахунок (згідно з актами огляду заготівлі деревини). Відповідні уточнення суми збору повинні вноситися до лісорубного квитка, оскільки зазначені показники використовуються платником при розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів, що подається до органів державної податкової служби за встановленою формою;

б) фактичний обсяг використання лісових ресурсів перевищує зазначений у лісовому квитку на весь обсяг такого перевищення.

Якщо загальна кількість фактично заготовлених деревини, другорядних лісових матеріалів або фактичний обсяг побічних лісових користувань перевищує обсяг, зазначений у лісорубному або лісовому квитку, проводиться перерахунок суми збору.

Як правило, необхідність у здійсненні перерахунку збору відбувається за фактом використання/заготівлі, а підставою для цього є акт огляду місць спеціального використання лісових ресурсів.

Стаття 333. Порядок перерахунку збору

333.1. Суб’єктом лісових відносин, який видає спеціальні дозволи, перерахунок збору за заготівлю деревини і заготівлю другорядних лісових матеріалів, побічні лісові користування та використання корисних властивостей лісів здійснюється також у разі:

333.1.1. виправлення технічних помилок, які можуть бути допущені під час проведення матеріальної і грошової оцінки лісосік, другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів, відпущених за лісорубними квитками або лісовими квитками, неправильного застосування сортиментних таблиць, поясів, розрядів та ставок збору, а також виправлення арифметичних помилок, допущених під час підрахунків;

333.1.2. анулювання лісорубного та/або лісового квитка у зв’язку з вилученням земель для інших потреб. В інших випадках анулювання або видачі дубліката лісорубного квитка та/або лісового квитка перерахунок збору не здійснюється і вся нарахована за такими квитками сума збору повністю сплачується до відповідних бюджетів;

333.1.3. надання лісокористувачеві відстрочки:

а) на заготівлю деревини — сума збору за заготівлю залишеної на пні деревини збільшується на 1,5 відсотка незалежно від строку, на який надано відстрочку;

б) на вивезення деревини — сума збору за невивезену вчасно деревину збільшується на 1,5 відсотка за кожний місяць відстрочки;

333.1.4. додаткового продовження строку вивезення, але не більш як на три місяці. При цьому лісокористувачем сума збору за обсяг невивезеної вчасно деревини збільшується на 5 відсотків за кожний місяць відстрочки.

333.2. Незалежно від способу обліку деревини, що відпускається на пні (за площею, пеньками, приблизною кількістю), лісокористувачі, які допустили неповну заготівлю деревини, що дозволена для вирубки за виписаними лісорубними квитками, або взагалі її не проводили, збір обчислюють і сплачують повністю за всю дозволену для заготівлі кількість деревини, що зазначена в дозволі.

333.3. Лісокористувачі, у яких за результатами діяльності здійснюється перерахунок збору, відображають донараховані суми збору в розрахунку за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

У статті 333 визначено обов’язок суб’єктів лісових відносин, якими видаються та оформлюються спеціальні дозволи на перерахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів при відповідних обставинах.

Перерахунок збору і, відповідно, зміна записів у спеціальних дозволах повинні проводитися при виявленні та виправленні технічних, арифметичних помилок або описок, допущених під час проведення матеріальної і грошової оцінки об’єкта оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів.

Лісовим законодавством України визначені випадки припинення права постійного користування лісами та тимчасового користування лісами для припинення права використання лісових ресурсів[427].

Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного або лісового квитка суб’єктами лісових відносин, які їх видали.

Разом з тим перерахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки у разі анулювання лісорубного або лісового квитка у зв'язку з вилученням земель для інших потреб. В інших випадках анулювання лісорубного або лісового квитка перерахунок плати не здійснюється і вся нарахована за такими квитками сума збору повністю сплачується до відповідних бюджетів.

Лісовим законодавством України передбачено, що лісокористувачеві у випадку стихії або інших причин, які унеможливлюють заготівлю та вивезення деревини, органами Державного лісового господарства України (за погодженням з уповноваженими органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) на підставі обґрунтованої письмової заяви лісокористувача може бути надана відстрочка на заготівлю деревини (зі встановленням відповідного строку вивезення деревини) та на вивезення деревини.

У разі надання таких відстрочок суб’єкти лісових відносин повинні здійснювати перерахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

Так, у разі надання лісокористувачу відстрочки на заготівлю деревини одночасно збільшується сума збору (за заготівлю деревини, залишеної на пні) на 1,5 відсотка.

За відстрочку на вивезення деревини збір (за невивезену вчасно деревину) — збільшується на 1,5 відсотка за кожний місяць відстрочки.

Для впорядкування механізму реалізації лісових ресурсів та підвищення відповідальності лісокористувачів за їх своєчасне і повне освоєння у разі додаткового продовження строку вивезення деревини, але не більше як на 3 місяці, проводиться перерахунок і сума збору (за невивезену вчасно деревину) для лісокористувача збільшується на 5 відсотків за кожний місяць відстрочки.

У лісорубному квитку, який видається платнику збору суб’єктами лісових відносин, визначено дозволені для заготівлі (вирубки) обсяги деревини.

Законодавством України не передбачено зменшення суми збору за спеціальне використання лісових ресурсів, зазначеної у лісорубних квитках, у разі неповної заготівлі деревини або не проведення її взагалі. Саме тому збір за спеціальне використання лісових ресурсів лісокористувачі сплачують повністю до відповідних бюджетів за всю дозволену для заготівлі кількість деревини та інші види спеціального використання лісових ресурсів.

У п. 333.3. Податкового кодексу України надано право центральному органу державної податкової служби розробляти та затверджувати форми податкових декларацій (розрахунків), що відповідають нормам чинного податкового законодавства.

Стаття 334. Порядок сплати збору

334.1. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному кварталу.

334.2. Лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору наростаючим підсумком з початку року за формою, встановленою у

порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, у якому окремим рядком зазначається сума збору, сплачена відповідно до підпунктів 334.2.1 та 334.2.2 цього пункту, та подають його органу державної податкової служби за місцезнаходженням лісової ділянки у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за винятком:

334.2.1. лісокористувачів, якими до отримання лісорубних та лісових квитків збір вноситься в каси суб’єктів лісових відносин, які їх видають:

а) фізичних осіб, а також фізичних осіб — підприємців, яким видано лісорубні та лісові квитки;

б) лісокористувачів (крім фізичних осіб, а також фізичних осіб — підприємців, яким видано лісові квитки), у яких сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня року, в якому сплачується збір;

334.2.2. лісокористувачів з іншої області, які сплачують збір повністю до видачі їм спеціального дозволу за місцезнаходженням лісової ділянки, на якій здійснюється заготівля деревини.

334.3. Про надходження суми збору в касу суб’єкта лісових відносин, що видає спеціальні дозволи, у спеціально заведеній книзі робиться запис і лісокористувачеві видається квитанція. Одночасно в лісорубних та лісових квитках робиться позначка про сплату збору в касу (зазначаються номер і дата квитанції про сплату).

334.4. Лісокористувачі сплачують збір у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду.

Збір сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми збору, зазначеної в спеціальних дозволах, виданих у відповідному календарному році, крім сум збору, сплачених відповідно до підпунктів 334.2.1 та 334.2.2 пункту 334.2 цієї статті.

334.5. При отриманні дозволу в поточному році (або донарахуванні суми збору) після чергового строку сплати збору лісокористувачі сплачують усі суми збору за строками, що минули.

Базовим податковим періодом для збору є квартал, за який визначається податкова база і обчислюється сума збору, що підлягає сплаті платником податків і зборів.

Лісокористувачі розраховують суму збору наростаючим підсумком з початку звітного року та відображають у розрахунку за формою, затвердженою наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1019 «Про затвердження форми Податкового розрахунку збору за спеціальне використання лісових ресурсів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 р. за № 45/18783, у якому окремими рядками зазначається сума збору, сплачена відповідно до підпунктів 334.2.1 та 334.2.2 цього пункту, і подають його органу державної податкової служби за місцем адміністративного розташування лісової ділянки у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за винятком:

лісокористувачів, якими до отримання лісорубних та лісових квитків — спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці, форма та порядок видачі яких затверджується Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ від 23.05.2007 р. № 761 «Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів»), збір вноситься в каси суб’єктів лісових відносин, які їх видають:

а) фізичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, яким видано лісорубні та лісові квитки;

б) лісокористувачів (крім фізичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, яким видано лісові квитки), у яких сума збору в лісорубному чи лісовому квитках не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня року, у якому сплачується збір;

в) лісокористувачів з іншої області, які сплачують збір повністю до видачі їм спеціального дозволу за місцем адміністративного розташування лісової ділянки, на якій здійснюється заготівля деревини.

Якщо суми збору сплачуються до каси суб’єкта лісових відносин, який видає спеціальні дозволи, то у спеціально заведеній книзі обов’язково має бути зроблено відповідний запис, а лісокористувачеві повинна видаватися квитанція. При цьому у лісорубних і лісових квитках робиться позначка про сплату збору в касу (зазначаються номер і дата квитанції про сплату).

Лісокористувачі сплачують збір за квартал (встановлений податковий (звітний) період) як рівну частину, а саме 74 частини від суми збору, зазначеної в спеціальних дозволах, виданих у відповідному календарному році, крім сум збору, сплачених відповідно до підпунктів 334.2.1 і 334.2.2 пункту 334.2 цієї статті, у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду.

334.5. Звертаємо особливу увагу на те, що у разі отримання дозволу у поточному році, якщо воно відбувається після чергового строку сплати збору, у такому випадку лісокористувачі зобов’язані сплатити всі суми збору за строками, що минули.

РОЗДІЛ XVIII ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ В УМОВАХ ДІЇ УГОДИ ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ

Стаття 335. Порядок оподаткування інвестора під час виконання угоди про розподіл продукції

335.1. Протягом строку дії угоди про розподіл продукції і в межах діяльності, пов’язаної з виконанням такої угоди, стягнення з інвестора загальнодержавних та місцевих податків та зборів, передбачених цим Кодексом, крім передбачених пунктом 335.2 цієї статті, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Податкові зобов’язання не виникають у разі:

— розподілу прибуткової продукції між інвестором і державою;

— передачі права власності від інвестора до держави на майно, придбане або створене інвестором для виконання угоди про розподіл продукції і вартість якого відшкодована компенсаційною продукцією або з дня припинення дії угоди;

— передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції в користування оператору угоди в межах такої угоди;

— розподілу оператором компенсаційної та/або прибуткової продукції між інвесторами;

— передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції оператору для забезпечення виконання умов угоди про розподіл продукції в межах такої угоди.

335.2. Під час виконання угоди про розподіл продукції інвестор сплачує такі податки і збори:

а) податок на додану вартість;

б) податок на прибуток підприємств;

в) плату за користування надрами для видобування корисних копалин.

Інвестор зобов’язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати та інших винагород і виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку згідно з розділом IV цього Кодексу.

Інвестор-резидент або інвестор-нерезидент (його постійне представництво) зобов’язаний зареєструватися за місцезнаходженням як платник податків та при взятті на податковий облік подати органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації відповідне повідомлення у письмовій формі і такі документи:

— засвідчену в нотаріальному порядку копію зареєстрованої угоди про розподіл продукції;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції.

Після реєстрації як платника податку інвестор зобов’язаний складати і подавати передбачені законодавством податкові декларації і звіти, нести відповідальність за належне виконання своїх обов’язків, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом. Податкові декларації і звіти подаються інвестором за кожним податком, збором (обов’язковим платежем) окремо від звітів за результатами діяльності, не пов’язаної з виконанням угоди про розподіл продукції.

Форма свідоцтва про реєстрацію інвестора як платника податків затверджується центральним органом державної податкової служби.

335.3. Дія цього розділу не поширюється (крім випадків, передбачених статтею 337 цього Кодексу) на підрядників і субпідрядників, перевізників та інших осіб, у тому числі іноземних, які беруть участь у виконанні передбачених угодою про розподіл продукції робіт (надання послуг) на підставі договорів (контрактів) з інвестором.

Зазначені особи сплачують податки в порядку, встановленому цим Кодексом.

335.4. Податковий облік, пов’язаний з виконанням передбачених угодою про розподіл продукції робіт (наданням послуг), ведеться відповідно до цього Кодексу та окремо від обліку інших видів діяльності.

Якщо окремий облік не ведеться, застосовується порядок оподаткування без урахування особливостей, передбачених цим розділом.

335. Система оподаткування при виконанні угод про розподіл продукції може бути визначена як спеціальний податковий режим, при якому встановлюється особливий порядок сплати податків і зборів, а стягування ряду податків і зборів заміняється розподілом виробленої продукції між державою й інвестором. Даний розділ закріплює сприятливі умови оподаткування для укладання таких угод та провадження діяльності згідно з такими угодами.

335.1. З метою створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування на території України, її континентальному шельфі та виключній (морській) економічній зоні був прийнятий Закон від 14 вересня 1999 року № 1039-ХІV «Про угоди про розподіл продукції». Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі укладання, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, що впливає на особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції.

Згідно з вказаним Законом між Україною (далі — Державою) й інвестором (інвесторами) (визначення надано в пп. 14.1.82. ПК) укладаються угоди на пошукові роботи, розвідку, видобування корисних копалин, їх транспортування, обробку, зберігання, переробку, використання, реалізацію чи інше розпорядження продукцією. Продукція, отримана в результаті виконання угоди про розподіл продукції (вироблена продукція) (визначення наведено в пп. 14.1.28. ПК), щоквартально повинна поділятися на такі частини:

- інвестор отримує компенсаційну частку (визначення наведено в пп. 14.1.93. ПК) (не більше 70 %) на компенсацію понесених ним витрат;

— продукція, що залишилася (прибуткова) (визначення наведено в пп. 14.1.198 ПК), розподіляється між державою й інвестором згідно з умовами угоди.

Для визначення об’єкта оподаткування ПДВ та податком на прибуток важливо правильно розрахувати ту частку видобутої продукції, яка підлягає оподаткуванню. За визначенням ПК оподатковується так звана прибуткова продукція — частина виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією. У свою чергу, вироблена продукція — загальний обсяг продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої у пункт виміру; компенсаційна продукція — частина виробленої продукції, що передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат. Отже, прибуткова продукція розраховується так:

Пр. Пр. = Вп-Кп,

де, Пр. Пр. — прибуткова продукція; Вп — вироблена продукція; Кп — компенсована продукція.

Важливою особливістю є виключення з об’єкта оподаткування внутрішніх операцій у межах угоди про розподіл продукції — операції з передачі продукції, майна між учасниками угоди про розподіл продукції (перелічені у абз. 2 п. 335.1). Такі операції не визнаються реалізацією, незважаючи на перехід права власності на майно. У бухгалтерському обліку інвестора — платника податків такі операції можуть відображатися як внутрішнє переміщення продукції та майна (без визначення доходу) і не відображатися у податковому обліку. Безумовно, в такому порядку обліку є деякі неузгодження із загальноприйнятою методикою щодо відображення на рахунках бухгалтерії переходу права власності на товари. Проте особливі вимоги до порядку бухгалтерського обліку діяльності інвестора ґрунтуються на нормі п. 339.1 ПКУ.

Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів за умови, що вони несуть солідарну відповідальність щодо зобов’язань, передбачених такою угодою.

Держава забезпечує надання інвесторам в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ліцензій на здійснення діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, та інших дозволів, документів дозвільного характеру, ліцензій, пов’язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, будівництвом споруд, передбачених угодою про розподіл продукції.

Внаслідок того, що частина прибуткової продукції передається інвестором у власність держави, стягнення з інвестора загальнодержавних та місцевих податків і зборів замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Особливі умови виконання угод про розподіл продукції, встановлені Законом «Про угоди про розподіл продукції», вплинули на те, що операції з передачі продукції, майна між учасниками угоди про розподіл продукції не визнаються реалізацією, незважаючи на перехід права власності, тому податкові зобов’язання не виникають у разі:

— розподілу прибуткової продукції між інвестором і державою;

— передачі права власності від інвестора до держави на майно, придбане або створене інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, вартість якого відшкодована компенсаційною продукцією;

— передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції в користування оператору угоди в межах такої угоди;

— розподілу оператором компенсаційної та/або прибуткової продукції між інвесторами;

— при передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції оператору для забезпечення виконання умов угоди про розподіл продукції в межах такої угоди.

335.2. Інвестор під час виконання угоди про розподіл продукції сплачує такі податки і збори[428]:

— податок на додану вартість;

— податок на прибуток підприємств;

— плату за користування надрами для видобування корисних копалин.

Крім того, інвестор нараховує, утримує і сплачує до бюджету податок з доходів фізичних осіб і єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також державний збір та мито у разі отримання державних послуг.

Щоб мати право на наведений вище порядок оподаткування, інвестор повинен зареєструватися за своїм місцезнаходженням в органах державної податкової служби й отримати свідоцтво про реєстрацію, форма якого затверджується центральним органом державної податкової служби. Відповідно до п. 64.6 ПК заяву про взяття на облік такий платник податків зобов’язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації угоди або після набрання нею чинності, якщо, відповідно до законодавства, реєстрація угоди не проводиться.

Інвесторами можуть бути: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об’єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за її межами, які мають відповідні матеріально-технічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами.

Угода про розподіл продукції укладається на конкурсній основі з переможцем конкурсу і реєструється Міжвідомчою комісією. Виходячи з цього, встановлено перелік документів, які разом з повідомленням повинні бути подані до органу державної податкової служби для реєстрації такого платника податків:

— нотаріально-засвідчена угода про розподіл продукції;

— копія свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції.

Порядок складання і подання податкової звітності інвестором, його (їх) відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків, зборів (обов’язкових платежів), не відрізняється від інших платників податків.

Передбачений у даному пункті порядок оподаткування інвестора розповсюджується тільки на діяльність, пов’язану з виконанням угоди про розподіл продукції. Якщо інвестор поряд з діяльністю щодо виконання угоди про розподіл продукції має іншу, не пов’язану з цією угодою діяльність, то результати іншої діяльності оподатковуються на загальних підставах. У цьому випадку інвестор подає податкові декларації і звіти за кожним податком і збором окремо за результатами діяльності, пов’язаної з виконанням угоди про розподіл продукції, і результатами діяльності(-ей), не пов’язаної(-их) з виконанням такої угоди.

335.3. При виконанні робіт у межах угоди про розподіл продукції на підставі договорів з інвестором можуть брати участь підрядники, субпідрядники, перевізники, інші особи, в т. ч. іноземні, які сплачують усі податки, передбачені Податковим кодексом України. Однак є особливості оподаткування податком на додану вартість підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів, які беруть участь у виконанні робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, на основі договорів (контрактів) з інвестором. Ці особливості визначені в ст. 337 цього Кодексу, яка присвячена особливостям сплати податку на додану вартість.

335.4. Щоб мати право на порядок оподаткування, викладений у цій статті, треба вести окремий податковий облік діяльності, пов’язаної з виконанням угоди про розподіл продукції, і не пов’язаної з виконанням такої угоди. Якщо інвестор не веде відокремлений податковий облік, його діяльність оподатковується на загальних підставах.

Стаття 336. Особливості сплати податку на прибуток

336.1. Податок на прибуток сплачується інвестором з його прибутку, отриманого від виконання угод про розподіл продукції, у розмірах, встановлених цим Кодексом, з урахуванням таких особливостей:

а) об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток інвестора, який визначається виходячи з вартості прибуткової продукції, визначеної відповідно до законодавства про розподіл продукції, набутої інвестором у власність у результаті розподілу продукції, зменшеної на суму сплаченого інвестором єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також на суму інших витрат (включаючи накопичені витрати при виконанні робіт до появи першої прибуткової продукції), пов’язаних з виконанням угоди, але які не відшкодовуються (не підлягають відшкодуванню) компенсаційною продукцією відповідно до угоди;

б) склад витрат, що відшкодовуються компенсаційною продукцією, визначається відповідно до законодавства про розподіл продукції.

Витрати на придбання необоротних активів та витрати на виконання робіт з розвідування, облаштування і видобутку корисних копалин включаються в момент їх понесення в повному обсязі до складу витрат, що підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією у порядку, передбаченому законодавством про розподіл продукції.

Податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті, визначається та сплачується виключно у грошовій формі;

в) якщо об’єкт оподаткування інвестора за результатами звітного періоду має від’ємне значення, дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування наступного періоду, а також кожного з наступних періодів до повного погашення такого від’ємного значення об’єкта оподаткування, але не більше строку дії угоди про розподіл продукції;

г) для необоротних активів, вартість яких не відшкодовується (не підлягає відшкодуванню) компенсаційною продукцією відповідно до угоди, інвестор застосовує правила амортизації, встановлені згідно з розділом III цього Кодексу.

Інвестор визначає податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті за підсумками кожного звітного податкового періоду, на підставі даних податкового обліку;

ґ) податок на прибуток підприємств від інших видів діяльності, не пов’язаних з виконанням угоди про розподіл продукції, сплачується інвестором відповідно до розділу III цього Кодексу.

Інвестор зобов’язаний вести окремий податковий облік податку на прибуток підприємств, одержаного від виконання угоди про розподіл продукції, та податку на прибуток підприємств, одержаного від інших видів діяльності, не пов’язаних з виконанням цієї угоди;

д) пільги щодо податку на прибуток підприємств, передбачені у розділі III цього Кодексу, при оподаткуванні прибутку, отриманого інвестором під час виконання угоди про розподіл продукції, не застосовуються, якщо інше не передбачено угодою.

Не підлягає утриманню податок на прибуток підприємств з доходу іноземного інвестора з джерелом його походження з України, отриманого від діяльності за угодою про розподіл продукції, що виплачується інвестору його постійним представництвом відповідно до розділу III цього Кодексу.

Не є об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств кошти та/або вартість майна, перераховані (передані) інвестором-нерезидентом його постійному представництву для фінансування та забезпечення діяльності за угодою про розподіл продукції відповідно до програми робіт та кошторису витрат, затвердженого міжвідомчою комісією;

е) податок на прибуток підприємств за звітний період сплачується інвестором до відповідного бюджету у строк, визначений для квартального податкового періоду.

Офіційне підтвердження щодо сплаченого податку на прибуток підприємств надається інвестору на його письмове звернення після граничних термінів сплати податку на прибуток не пізніше 10 календарних днів з дати надходження такого звернення до органу державної податкової служби, в якому такого інвестора взято на облік;

є) при укладенні багатосторонньої угоди про розподіл продукції або в разі, якщо інвестором виступає об’єднання юридичних осіб, нарахування та сплата податку на прибуток покладається на оператора-інвестора, який веде окремий бухгалтерський та податковий облік операцій, що здійснюються за угодою. Визначення оператора-інвестора та його повноважень здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про розподіл продукції.

Порядок подання податкової звітності за такими угодами встановлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

336.1. Стаття 336, яка має один пункт, регламентує порядок обчислення величини прибутку від угод про розподіл продукції, з якого сплачується податок. Підхід до обчислення такого прибутку загальноприйнятий: сума доходів звітного періоду зменшується на суму витрат. Схема розрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток така: вартість прибуткової продукції мінус сума сплаченого інвестором єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), мінус сума інших витрат (включаючи накопичені витрати при виконанні робіт до появи першої прибуткової продукції), пов’язаних з виконанням угоди, але які не відшкодовуються (не підлягають відшкодуванню) компенсаційною продукцією відповідно до угоди. Отже, за формулою такий розрахунок виглядає таким чином:

Пр. опод. = Впр. пр. — ЄСВ — ІВ,

де Пр. опод. — оподатковуваний прибуток; Впр. пр — вартість прибуткової продукції; ЄСВ — єдиний соціальний внесок; ІВ — інші витрати.

Але при цьому є багато особливостей, які пов’язані з характером угод про розподіл продукції.

По-перше, доходом визнається вартість прибуткової продукції, визначеної відповідно до законодавства про розподіл продукції, набутої інвестором у власність у результаті розподілу продукції. Слід звернути увагу, що при визнанні доходу в даному випадку не враховується факт реалізації прибуткової продукції, а основним є факт набуття інвестором цієї продукції у власність.

Така величина є розрахунковою за своєю суттю і не відображається на рахунках доходів від реалізації. Ціни на продукцію визначаються в угоді між КМУ та інвестором. Множенням обсягів прибуткової продукції на визначені в угоді ціни визначають вартість такої продукції (умовний дохід) інвестора. Надалі така сума зменшується на суму ЄСВ та інших витрат.

Згідно із ст. 22 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» продукція, що належить інвестору відповідно до умов угоди про розподіл продукції, повинна реалізовуватися виключно в межах України, якщо така умова випливає з умов конкурсу та укладеної угоди. Покупцями можуть бути держава або інші суб’єкти підприємницької діяльності, а ціна реалізації такої продукції повинна бути не нижча від цін, що склалися на міжнародних ринках на таку продукцію.

По-друге, витрати інвестора поділяються на:

— ті, які підлягають відшкодуванню інвестору;

— ті, які не підлягають відшкодуванню інвестору.

Витрати, які підлягають відшкодуванню інвестору, визначаються відповідно до законодавства про розподіл продукції та угодою про розподіл продукції. Вони компенсуються частиною продукції, отриманої в результаті виконання угод про розподіл продукції (тому така частина продукції називається компенсаційною). До таких витрат поряд з іншими належать витрати на придбання необоротних активів та витрати на виконання робіт щодо розвідки, облаштування і видобутку корисних копалин, якщо це передбачено угодою про розподіл продукції. Ці витрати не амортизуються, а включаються у момент їх понесення повним обсягом до складу витрат, що

підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією. Тому при розрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток такі витрати не враховуються.

При розрахунку податку на прибуток враховуються ті витрати, які не покриваються компенсаційною продукцією, це: сплачений єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування, амортизація необоротних активів, вартість яких не компенсувалася при розподілі продукції, інші витрати (у т. ч. накопичені витрати при виконанні робіт до появи першої прибуткової продукції), пов’язані з виконанням угоди про розподіл продукції. Нарахування амортизації необоротних активів, вартість яких не покривається компенсаційною продукцією, не має особливостей, тобто застосовуються правила, встановлені III розділом Податкового кодексу.

Сума ЄСВ, яка повинна зменшити умовний дохід інвестора. Згідно з п. 336.1 — це сума сплаченого внеску. На наш погляд, до розрахунку слід брати нараховану суму за звітний період, а не сплачену. Інакше виникнуть проблеми із ідентифікацією сплачених сум до звітного періоду. Крім того, в ПК не уточняється, чи слід виключати з суми «сплаченого» ЄСВ внески від імені працівників. На наш погляд, таке виключення слід провести і до розрахунку прийняти суму нарахованого ЄСВ, яка покривається витратами підприємства (д-т рахунків витрат і к-т 651), а не доходом працівників (д-т 661 і к-т 651).

Склад витрат, що зменшує умовний дохід інвестора, також не прописаний в статтях розділу ПК, який аналізується. У пп. Б п. 33.1 зроблено загальне посилання: склад витрат, що відшкодовуються компенсаційною продукцією, визначається відповідно до законодавства про розподіл продукції.

Якщо звернутися до закону № 1039, то відповідно до п. 5 ст. 19 порядок визначення складу витрат, що підлягають відшкодуванню інвестору компенсаційною продукцією, визначається угодою про розподіл продукції і повинен відповідати таким вимогам:

— відшкодуванню підлягають лише витрати інвесторів на виконання передбачених угодою робіт, понесені після набрання нею чинності;

— склад витрат, що відшкодовуються компенсаційною продукцією, може відрізнятися від передбаченого законодавством складу витрат, що відносять до валових витрат виробництва та обігу;

— відшкодування витрат розпочинається не пізніше першого розрахункового періоду, якщо інше не передбачено угодою;

— відшкодування витрат здійснюється шляхом передачі інвестору права власності на компенсаційну продукцію у пункті виміру;

— довгострокові (понад 10 років) угоди повинні передбачати відповідне індексування витрат, що підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією, але не були відшкодовані.

Тобто з цього можна зробити висновок, що під іншими витратами варто розуміти весь комплекс витрат підприємства-інвестора, спрямованих на виконання угоди, які визнаються нормами ПК: собівартість реалізації продукції (д-т 901), адміністративні витрати (д-т 92), витрати на збут (д-т 93), інші операційні витрати (д-т 94).

По-третє, пільги щодо податку на прибуток підприємств, передбачені в розділі III Податкового кодексу, не застосовуються при оподаткуванні прибутку, отриманого інвестором під час виконання угоди про розподіл продукції, якщо інше не передбачено угодою.

Порядок врахування збитків як результату розрахунку об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів також має свої особливості: при від’ємному значенні об’єкта оподаткування за результатами звітного періоду дозволяється відповідне зменшення об’єкта оподаткування наступного періоду до повного погашення такого від’ємного значення, але не більше строку дії угоди про розподіл продукції.

Податок на прибуток визнається та сплачується виключно у грошовій формі.

Цією статтею передбачено вести податковий облік (пп. «г» п. 336.1 ст. 336), при чому інвестор зобов’язаний вести окремо податковий облік податку на прибуток підприємств, одержаного від виконання угоди про розподіл продукції, та інших видів діяльності, не пов’язаних з виконанням угоди про розподіл продукції. Ця вимога наведена і в п. 335.4 ст. 335 та п. 339.1 ст. 339 цього Кодексу.

Слід розділяти доходи і витрати діяльності, у т. ч. податки. Щодо активів та пасивів, то вони можуть враховуватися в єдиній системі обліку (єдині первинні документи на надходження та вибуття, єдині реєстри аналітичного та синтетичного обліку, єдина головна книга).

Щодо звітності, то при єдиній фінзвітності не виключений варіант складання окремих субзвітів із фінансових результатів за «розподільною» та звичайною діяльністю. Баланс та інші форми звітності мають бути єдиними. Отже, потреба виділення окремих інформаційних потоків доходів та витрат диктується потребою відокремити фінансовий результат і податок на прибуток інвестора з метою оподаткування.

Особливості угод про розподіл продукції враховані і в пп. «е» п. 336.1 ст. 336, де йдеться щодо неоподаткування доходу, отриманого у вигляді коштів та/або вартості майна:

- іноземним інвестором від його постійного представництва за результатом діяльності за угодою про розподіл продукції;

— постійним представництвом від інвестора-нерезидента для фінансування та забезпечення діяльності за угодою про розподіл продукції відповідно до програми робіт і кошторису витрат, затвердженого Міжвідомчою комісією.

Особливий порядок формування і подання податкової звітності встановлюється центральним податковим органом у випадку, якщо укладена багатостороння угода про розподіл продукції або інвестором виступає об’єднання юридичних осіб. У такій ситуації нарахування та сплата податку на прибуток покладається на оператора-інвестора, який веде окремий бухгалтерський і податковий облік операцій, що здійснюється за угодою про розподіл продукції. Визначення оператора-інвестора та його повноважень здійснюється відповідно до законодавства про розподіл продукції.

У разі укладення багатосторонньої угоди про розподіл продукції або в разі, якщо інвестором виступає об’єднання юридичних осіб, нарахування та сплата податку на прибуток покладається на оператора-інвестора, який веде окремий бухгалтерський та податковий облік операцій, що здійснюються за угодою. За таким варіантом в учасників об’єднання немає потреби вести окремі системи обліку.

Слід звернути увагу на те, що вимога вести окремий облік операцій, пов’язаних з виконанням угоди про розподіл продукції, зустрічається у розділі XVIII Кодексу декілька разів. Це підкреслює важливість цієї вимоги.

Інші моменти, такі як визначення і сплата податку з діяльності, не пов’язаної з виконанням угоди про розподіл продукції, порядок і строки сплати податку на прибуток та подача податкової звітності не мають особливостей і регулюються ІІІ розділом Податкового кодексу.

Стаття 337. Особливості сплати податку на додану вартість

337.1. Постачання на митній території України продукції, набутої інвестором у власність у результаті її розподілу за угодою про розподіл продукції, є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, що обчислюється і сплачується у порядку і строки, встановлені розділом V цього Кодексу.

337.2. За умови ввезення на митну територію України товарів (супутніх послуг) та інших матеріальних цінностей, призначених для використання в рамках виконання угоди про розподіл продукції, у митному режимі імпорту податки (крім акцизного податку), які підлягають сплаті під час митного оформлення товарів (послуг), не справляються.

Під ввезенням товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі імпорту розуміється постачання нерезидентом інвестору (його постійному представництву) товарів (супутніх послуг), місцем постачання яких є митна територія України відповідно до законодавства України.

Ввезення на митну територію України продукції (вуглеводної сировини, нафти і газу), видобутої у виключній (морській) економічній зоні України, здійснюється без сплати податків (включаючи податок на додану вартість), за умови ввезення такої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції.

З урахуванням вимог статті 22 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» у разі вивезення з митної території України продукції, набутої відповідно до умов такої угоди інвестором у власність, податки, які підлягають сплаті під час митного оформлення товарів (супутніх послуг), не справляються.

У разі вивезення за межі митної території України для виконання угоди зазначених товарів та інших матеріальних цінностей, які раніше були придбані інвестором на митній території України, митні платежі, акцизний податок, інші податки та обов’язкові платежі не справляються, крім податку на додану вартість, який справляється за нульовою ставкою.

При отриманні інвестором послуг, призначених для виконання угоди про розподіл продукції, які постачаються нерезидентом на митній території України, податок на додану вартість не справляється.

Передбачені в цьому пункті умови оподаткування поширюються в межах діяльності, пов’язаної з угодою про розподіл продукції, також на юридичних осіб (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів), які беруть участь у виконанні робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, на основі договорів (контрактів) з інвестором.

У разі використання зазначених товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних цінностей не за призначенням з інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів) стягуються суми податків і зборів, не внесені у зв’язку з наданням пільг, якщо таке невиконання зобов’язань сталося з вини інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів).

337.3. Якщо інвестор (його постійне представництво), зареєстрований як платник податку на додану вартість, подає податковому органу декларацію (податковий розрахунок) з цього податку, яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок/придбання протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, анулювання реєстрації платника податку на додану вартість не відбувається.

337.1. Дана стаття ПК висвітлює порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України продукції, набутої інвестором у власність у результаті її розподілу за угодою про розподіл продукції, особливості оподаткування такої продукції при експорті за межі України і ввезенні (імпорті) на територію України товарів (супутніх послуг), призначених для використання у межах виконання угод про розподіл продукції.

Щодо оподаткування ПДВ операцій з постачання на митній території України, набутої інвестором у власність у результаті її розподілу за угодою про розподіл продукції, то такі операції на загальних підставах є об’єктом оподаткування ПДВ. Таким чином, такі операції не мають особливостей при оподаткуванні ПДВ, тому що за своїм характером вони є звичайною реалізацією готової продукції на митній території України. У зв’язку з цим обчислення податку на додану вартість, порядок і терміни сплати встановлені розділом V цього Кодексу.

337.2. Операції з ввезення на митну територію України товарів (супутніх послуг) та інших матеріальних цінностей, призначених для використання у межах виконання угоди про розподіл продукції, у митному режимі імпорту, мають особливості оподаткування, які направлені на створення сприятливих умов для виконання угод про розподіл продукції. Такі операції звільняються від сплати всіх податків (крім акцизного збору), які підлягають сплаті під час митного оформлення товарів (послуг). Слід звернути увагу на те, що при ввезенні підакцизних товарів ПДВ й інші податки, які справляються під час митного оформлення товарів, не справляються, а сплачується тільки акцизний податок. Цей пункт ст. 337 пояснює, що розуміється під ввезенням товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі імпорту: це постачання нерезидентом інвестору (його постійному представництву) товарів (супутніх послуг), місцем постачання яких є митна територія України відповідно до законодавства України.

Якщо згідно з угодою про розподіл продукції на митну територію України ввозиться вуглеводна сировина, нафта і газ, які видобуто у виключній (морській) економічній зоні України, то податки, в т. ч. ПДВ, які, як правило, справляються при митному оформленні товарів, не сплачуються. Не справляється податок на додану вартість і при отриманні інвестором послуг, призначених для виконання угоди про розподіл продукції, які постачаються нерезидентом на митній території України.

Пільги по податках, які справляються при митному оформленні товарів, передбачені і в разі вивезення товарів за межі митної території України. Так, без податків, які підлягають сплаті під час митного оформлення товарів, вивозиться продукція, набута інвестором у власність відповідно до умов угоди про розподіл продукції. Слід звернути увагу, що в такому випадку не сплачується і ПДВ, але нульової ставки не передбачається. А при вивезенні інших товарів і матеріальних цінностей, які раніше були придбані на митній території України для виконання угоди про розподіл продукції, митні платежі, акцизний збір та інші податки й обов’язкові платежі не справляються, крім податку на додану вартість, який справляється за нульовою ставкою.

Таким чином, й експортні, й імпортні операції, пов’язані з виконанням угод про розподіл продукції, пільгуються. Ці пільги поширюються на юридичних осіб (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів), які беруть участь у виконанні робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, на основі договорів (контрактів) з інвестором, але тільки у межах діяльності, пов’язаної з виконанням цих договорів (контрактів). Слід звернути увагу на те, що пільги при імпорті надаються тільки за умови, що ввезені цінності використовуються для виконання угод про розподіл продукції. Якщо ввезені товари (супутні послуги) та інші матеріальні цінності використані не за призначенням, з інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів) стягуються суми податків, які пільгувалися під час митного оформлення цих товарів, але це у випадку, якщо використання не за призначенням відбулося з вини інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів).

337.3. Для інвестора (його постійного представництва) законодавством передбачено ще одне виключення: не відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, якщо він протягом дванадцяти послідовних податкових місяців у декларації з ПДВ заявляє про відсутність податкових поставок/придбання. Це пов’язано з особливими умовами виконання угод про розподіл продукції.

Стаття 338. Особливості справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин

338.1. Порядок, ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин та умови її сплати під час виконання угод про розподіл продукції визначаються такими угодами.

Ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин не повинні бути меншими, ніж установлені розділом XI цього Кодексу на момент укладення угоди про розподіл продукції.

338.2. Облік нарахованих і сплачених інвестором сум плати за користування надрами для видобування корисних копалин на умовах угоди про розподіл продукції ведеться в порядку, визначеному угодою.

338.1. У процесі виконання угод про розподіл продукції, як правило, використовуються надра. Тому передбачено справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Порядок і умови сплати, ставки цього податку визначаються умовами угод про розподіл продукції, причому ставки цього податку не повинні бути меншими ніж установлені розділом XI Податкового кодексу на момент укладання угоди про розподіл продукції.

338.2. За умов виконання угоди про розподіл продукції необхідно визначити порядок обліку нарахованих і сплачених інвестором сум плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Якщо цей порядок не буде визначений в угоді, то облік нарахованих і сплачених сум плати за користування надрами повинен здійснюватися у загальному порядку.

Стаття 339. Особливості здійснення контролю за виконанням угоди про розподіл продукції

339.1. Бухгалтерський облік фінансово-господарської діяльності інвестора, пов’язаної з виконанням робіт (наданням послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, провадиться окремо від обліку інших видів діяльності з метою уникнення подвійного відображення компенсаційних витрат інвестора. Порядок такого обліку, зокрема з метою відшкодування витрат інвестора та розрахунку податку на прибуток, визначається угодою про розподіл продукції відповідно до вимог законодавства України.

У разі якщо за угодою про розподіл продукції роботи проводяться на кількох ділянках надр, інвестор здійснює консолідований облік своєї господарської діяльності.

339.2. Річний баланс і звітність інвестора про діяльність, пов’язану з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягають обов’язковій щорічній аудиторській перевірці.

339.3. З метою податкового контролю інвестор, який сплачує податки та збори під час виконання угоди про розподіл продукції, зобов’язаний зберігати первинні документи, пов’язані з нарахуванням і сплатою податків, протягом терміну зберігання, передбаченого законодавством.

Документальні перевірки виконання інвестором зобов’язань перед бюджетом зі сплати податків і зборів проводяться відповідно до цього Кодексу.

339.1. Дана стаття ПК присвячена особливостям здійснення контролю за виконанням угод про розподіл продукції. У цій статті йдеться про податковий контроль і щорічну аудиторську перевірку фінансової звітності інвестора про діяльність, пов’язану з виконанням угод про розподіл продукції.

Четвертий раз у розділі XVIII цього Кодексу йдеться про необхідність вести бухгалтерський облік окремо: по діяльності інвестора, пов’язаної з виконанням угод про розподіл продукції, і по іншій діяльності. Без цього неможливо отримати інформацію щодо результатів від виконання робіт по угоді про розподіл продукції, неможливо визначити величину компенсаційних витрат інвестора, уникнути подвійного відображення витрат (як компенсаційних, так і тих, що не є компенсаційними), правильно визначити обсяг виробленої продукції у межах виконання угод про розподіл продукції, розподілити продукцію на компенсаційну і прибуткову, визначити податкові зобов’язання. Цей розділ Кодексу не регламентує порядок ведення такого обліку, хоча вказано, що «порядок такого обліку, зокрема з метою відшкодування витрат інвестора та розрахунку податку на прибуток, визначається угодою про розподіл продукції відповідно до вимог законодавства України». Свого часу ДПАУ затвердила «Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи» (наказ ДПА від 30.09.2004 № 571). Рекомендаціями, наведеними в цьому документі, можна скористатися при організації обліку діяльності, пов’язаної з виконанням угод про розподіл продукції.

Якщо роботи за угодою про розподіл продукції проводяться на кількох ділянках надр, то інвестор здійснює консолідований облік своєї господарської діяльності.

339.2. Вимога цього пункту зрозуміла: аудитори обов’язково перевіряють річний баланс і звітність інвестора про діяльність, пов’язану з виконанням угод про розподіл продукції.

339.3. У цьому пункті ПК йдеться про податковий контроль. Документальна перевірка повноти і своєчасності сплати податків може відбуватися в будь-який період протягом строку дії угоди про розподіл продукції, починаючи з року набрання нею чинності. Тому інвестор, який веде облік і сплачує податки, зобов’язаний зберігати первинні документи протягом терміну зберігання, передбаченого законодавством.

Стаття 340. Гарантії у разі внесення змін до податкового законодавства

340.1. Держава гарантує, що до прав та обов’язків інвестора при виконанні податкових зобов’язань, визначених угодою про розподіл продукції, буде застосовуватися законодавство, чинне на момент укладення угоди, крім випадків, коли законом зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються. Закон, яким зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються, інвестором застосовується з дня набрання ним чинності.

340.1. Даною статтею ПК надаються гарантії у разі змін до податкового законодавства. Держава гарантує, що при виконанні податкових зобов’язань, визначених угодою про розподіл продукції, буде застосовуватись законодавство, чинне на момент укладання угоди, тобто збільшення податкового навантаження виключається. А якщо законодавством у період дії угоди про розподіл продукції буде зменшуватися податкове навантаження в Україні, то інвестор, відповідно, зменшить податки, які сплачує, з дня набуття чинності таких законів.

РОЗДІЛ XIX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім:

підпункту 20.1.15.2 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року;

статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року;

абзацу третього пункту 46.2 статті 46, який набирає чинності з 1 січня 2012 року;

розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року;

підпункту 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу в частині включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад (депозитний) до небанківських фінансових установ згідно із законом або на депозитний (ощадний) сертифікат та абзаців другого — четвертого пункту 167.2 статті 167 цього Кодексу у частині оподаткування процентів, які набирають чинності з 1 січня 2015 року;

підпункту 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинності закон про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування;

підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

статті 265 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року;

пункту 276.5 статті 276 цього Кодексу, який набирає чинності з 1 січня 2015 року.

«Прикінцеві положення» є невід’ємною складовою частиною Податкового кодексу України, де вирішується певний комплекс основних питань, пов'язаних із набранням Кодексом чинності. Крім того, «Прикінцеві положення» безпосередньо стосуються дії норм податкового законодавства України у часі.

Пункт 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» цього Кодексу встановлює терміни набрання чинності як цього Кодексу, так і окремих його положень.

2 грудня 2010 року Верховною Радою України прийнято Податковий кодекс України. Він набирав чинності з 1 січня 2011 року, тобто з моменту настання вказаного терміну (дати) положення цього Кодексу набувають нормативного характеру та мають враховуватися всіма суб’єктами податкових правовідносин.

Кодекс, як і будь-який закон, до набрання ним чинності офіційно оприлюднений, оскільки відповідно до загальноприйнятого правила, встановленого Конституцією України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом (частина друга статті 57), а акти не доведені до відома населення у встановленому порядку, є нечинними (частина третя статті 57).

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні (частина п’ята статті 94 Конституції України). Такий порядок набрання чинності, згідно зі статтею 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», поширюється на всі нормативно-правові акти Верховної Ради України, в тому числі й кодекси, тобто кодифіковані законодавчі акти.

Однак відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року № 2456-VI (який набирав чинності з 1 січня 2011 року) закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування дохідної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду (з 1 січня), наступного за плановим, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Окремі положення цього Кодексу набирають чинності пізніше 1 січня 2011 року, що встановлено в абзацах другому — десятому коментованого пункту:

1) розділ III набирав чинності з 1 квітня 2011 року;

2) абзац третій пункту 46.2 статті 46 набирає чинності з 1 січня 2012 року;

3) стаття 265 набирає чинності з 1 січня 2012 року;

4) стаття 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року;

5) підпункт 20.1.15.2 пункту 20.1 статті 20 набирає чинності з 1 січня 2015 року;

6) підпункт 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 у частині включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, вклад (депозитний) до небанківських фінансових установ згідно із законом або на депозитний (ощадний) сертифікат набирає чинності з 1 січня 2015 року;

7) абзаци другий-четвертий пункту 167.2 статті 167 у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2015 року;

8) підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 набирає чинності з 1 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

9) пункт 276.5 статті 276 набирає чинності з 1 січня 2015 року;

10) підпункт 166.3.4 пункту 166.3 статті 166 набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, у якому набере чинності закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

1) з 1 січня 2011 року:

Закон України «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 172);

Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 2, ст. 10; 1999 р., № 41, ст. 374; 2003 р., № 23, ст. 149);

Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 40, ст. 297 із наступними змінами);

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 20, ст. 82 із наступними змінами);

Закон України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 151; 1997 р., № 34, ст. 212; 1999 р., № 52, ст. 464; 2001 р., № 4, ст. 16; 2005 р., №№ 17–19, ст. 267; 2007 р., № 3, ст. 31; 2009 р., № 18, ст. 246);

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 42, ст. 201 із наступними змінами);

Закон України «Про плату за землю» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 38, ст. 360 із наступними змінами);

Закон України «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 39, ст. 510 із наступними змінами);

Закон України «Про податок на додану вартість» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 21, ст. 156 із наступними змінами);

Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 5–6, ст. 39 із наступними змінами);

Закон України «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 8, ст. 32 із наступними змінами);

Закон України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 10, ст. 78);

Закон України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 23, ст. 180 із наступними змінами);

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 10, ст. 44 із наступними змінами);

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 37, ст. 308 із наступними змінами);

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 150 із наступними змінами);

пункти 4, 5, 7, 8, 8–1 і 8–2 розділу II «Прикінцеві положення», додатки № 1 і № 2 до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 27–28, ст. 253; 2009 р., № 16, ст. 223; 2010 р., №№ 22–25, ст. 263, № 30, ст. 398);

Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 1892 «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст. 82 із наступними змінами);

Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 2493 «Про податок на промисел» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 19, ст. 208; 1995 р., № 16, ст. 111, № 30, ст. 229; 1996 р., № 45, ст. 237);

Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 5693 «Про місцеві податки і збори» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 30, ст. 336 із наступними змінами);

Постанова Верховної Ради УРСР від 25 червня 1991 року № 1252-XII «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 39, ст. 511);

Постанова Верховної Ради України від 11 грудня 1991 року № 1964-XII «Про введення в дію Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 151);

Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1991 року № 1997-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 173);

Постанова Верховної Ради України від 21 лютого 1992 року № 2148-XII «Про ставки акцизного збору на окремі товари» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 298; 1993 р., № 20, ст. 214);

Постанова Верховної Ради України від 3 липня 1992 року № 2536-XII «Про введення в дію Закону України «Про плату за землю» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 38, ст. 561);

Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року № 321/ 94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 2, ст. 11);

Постанова Верховної Ради України від 28 грудня 1994 року № 335/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 29, № 16, ст. 116);

Постанова Верховної Ради України від 15 вересня 1995 року № 330/95-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 40, ст. 298; 1996 р., № 41, ст. 197);

Постанова Верховної Ради України від 6 лютого 1996 року № 31/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 8, ст. 33);

Постанова Верховної Ради України від 23 березня 1996 року № 99/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 20, ст. 83, № 32, ст. 153, № 38, ст. 176);

Постанова Верховної Ради України від 7 травня 1996 року № 179/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 28, ст. 132);

Постанова Верховної Ради України від 24 травня 1996 року № 217/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 152);

2) з 1 квітня 2011 року:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року;

3) виключено;

4) з 1 січня 2018 року стаття 209 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв'язку з цією нормою перебуває і частина 1 ст. 92 Конституції України, у якій зазначається, що тільки законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Введення в дію ПК України та існування значної кількості чинних законодавчих актів, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів та які прийняті у попередні роки, породжує проблему запобігання колізії норм податкового законодавства.

З цього приводу у п. 2 резолютивної частини рішення у справі від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України розтлумачив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до наведеної позиції законодавець у п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» чітко визначив перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність з моменту набрання чинності ПК України. У цьому контексті потребує визначення зміст поняття «втрата чинності». Законодавчого визначення поняття «чинність» як і «втрата чинності» не розроблено. У доктрині під чинністю розуміють юридичну передумову дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили. Чинність закону надає йому нормативної обов'язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів. Звідси втрата чинності може розумітися як припинення юридичних передумов дії закону, яке означає позбавлення його юридичної сили. Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади — Верховною Радою України (п. 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010). Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі, а в разі припинення чинності окремих його положень не тягне за собою припинення його чинності загалом і не припиняє дії закону в чинній частині.

До переліку нормативно-правових актів, які втрачають свою чинність у зв'язку з прийняттям ПК України, включено окремі закони та декрети КМ України, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів. Аналогічний підхід використано і щодо постанов ВР України, якими визначався порядок вступу в дію і особливості застосування окремих положень відповідних законів та декретів КМ України. Усі наведені нормативно-правові акти втрачають чинність повністю. Виняток становить Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Перший зі згаданих законодавчих актів не втрачав чинності, а отже, і юридичної сили в цілому до 01.04.2011 р., а в частині п. 1.20 ст. 1 — до 01.01.2013 р., яким передбачається правовий режим та порядок застосування категорії «звичайна ціна» у податкових правовідносинах.

Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втрачає чинності в цілому, проте втрачають чинність його окремі положення, а саме: п. 4, 5, 7, 8, 8.1 та 8.2 розділу II «Прикінцеві положення» та додатки № 1 та № 2 з 01.01.2011 р. Відповідні норми стосуються порядку сплати рентних платежів за видобуток нафти, природного газу і газового конденсату, транспортування трубопровідним транспортом природного газу, нафти, нафтопродуктів та аміаку, нормативів платежів за користування надрами для видобування корисних копалин та нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод.

У пп. 2 п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» передбачається також втрата чинності з 01.01.2018 р. ст. 209 розділу III ПК України, яка регламентує порядок функціонування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Окремої уваги заслуговує проблема визначення дії ПК України в часі у зв’язку з втратою чинності цілого ряду нормативно-правових актів, перелічених у п. 2 розділу XIX ПК України. В умовах забезпечення необхідності належної реалізації конституційного обов’язку сплати податків та безперервного фінансування діяльності держави при здійсненні заходів контролю щодо платників податків за податкові періоди до 01.01.2011 р. необхідно враховувати те, що ПК України не може мати зворотної дії у часі згідно зі ст. 58 Конституції України, а тому під час проведення перевірок за згадані періоди повинно застосовуватись законодавство, яке було чинним на той час. Але при цьому, згідно з п. 11 підрозділу 10 ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм п. 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Таким чином, у випадку здійснення заходів контролю у 2011 р. за податкові періоди, які передували 01.01.2011 р., необхідно враховувати вимоги чинного на той час податкового законодавства, яке втратило чинність лише з прийняттям ПК України.

3. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дія:

з 1 січня 2011 року:

1) Указу Президента від 11 травня 1998 року № 453/98 «Про платників та порядок сплати акцизного збору»;

2) Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору».

Кодекс є найбільш поширений вид кодифікаційних актів, що має певний пріоритет стосовно інших нормативно-правових актів, зокрема законів, постанов тощо, які регулюють відносини у цій сфері. Кодифікація вважається одним із видів (форм) систематизації нормативно-правових актів.

Конституцією України у пункті 4 Перехідних положень визначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституції України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами. Такий указ Президента України діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то з прийняттям ПК України з 1 січня 2011 року чинність втрачають укази Президента України:

— від 11 травня 1998 року № 453/98 «Про платників та порядок сплати акцизного збору», оскільки платники та порядок сплати акцизного збору визначений розділом VI цього Кодексу;

— від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору», оскільки з дня набрання Кодексом чинності положення зазначеного Указу не застосовуються у зв’язку з тим, що ринковий збір не включений до системи оподаткування, тобто не існує такого обов’язкового платежу до бюджету.

4. Кабінету Міністрів України:

запровадити, починаючи з 1 січня 2011 року, механізм компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального для фізичних осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см чи одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного чи катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м, а саме осіб, які зазначені:

у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

статтях 4 — 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

інвалідів незалежно від групи інвалідності (у тому числі дітей-інвалідів за поданням органів соціального захисту).

Щорічно передбачати кошти на зазначені цілі у державному бюджеті на відповідний рік;

внести до 1 січня 2014 року до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу;

щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції з таких податків і зборів:

1) акцизний податок;

2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

3) екологічний податок;

4) плата за користування надрами для видобування корисних копалин;

5) плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;

6) податок за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено;

7) виключено;

8) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9) збір за спеціальне використання води;

10) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

до 31 грудня 2011 року разом із зацікавленими релігійними організаціями розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номера (реєстраційного номерів облікової картки платника податків);

одночасно з поданням до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України на 2011 рік подати проект закону щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України з метою приведення його норм у відповідність із Податковим кодексом України, у тому числі щодо зарахування частини екологічного податку (у 2013 році — 33 відсотки, з 2014 року — 50 відсотків) до спеціального фонду Державного бюджету України із спрямуванням таких коштів на фінансування виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, що встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

1. Коментований пункт закріплює обов’язок Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України забезпечувати виконання Конституції і законів України, актів Президента України та вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

А саме з метою збереження соціальної справедливості щодо оподаткування пільгових категорій населення на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок розробки і запровадження з 1 січня 2011 року механізму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального. До відповідної пільгової категорії належать:

- інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

— учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження (пункт 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

— ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) (стаття 4 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— учасники бойових дій (статті 5–6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

- інваліди війни (стаття 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— учасники війни (статті 8–9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— особи, на яких поширюється дія Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» і регулюється статтею 10;

— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною відповідно до статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

— ветерани праці (стаття 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);

— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Героями Соціалістичної Праці, Героями України та повні кавалери ордена Трудової слави (стаття 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Відповідні кошти повинні бути передбачені в державному бюджеті.

2. Дане положення передбачає застосування з 1 січня 2014 року принципу рентного доходу за видобуток корисних копалин. Чинне законодавство не встановлює терміну рентного доходу за видобуток корисних копалин, існує лише визначення рентного доходу (земельної ренти) (абз. 22 п. 2 Загальної частини Постанови Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» (Національний стандарт № 2, п. 2) від 28 жовтня 2004 р. № 1442). За аналогією з терміном рентного доходу (земельної ренти), рентний дохід за видобуток корисних копалин — це дохід, що може бути отриманий від видобутку корисних копалин залежно від якості та місця розташування даних корисних копалин.

У даному положенні під системою платежів за видобуток корисних копалин слід розуміти платежі, що справляються суб’єктом сплати за користування надрами для видобування корисних копалин (див. коментар до пп. 263.1.1 п. 263.1 ст. 263 Податкового кодексу України) й які підпадають під об’єкт оподаткування даного платежу (див. коментар до пп. 263.2.2 п. 263.2 ст. 263 Податкового кодексу України).

3. Цим положенням передбачається, що Кабінет Міністрів України щороку проводитиме перерахунок номінальних ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях у реальні, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції з податків і зборів, які зазначені в даному положенні.

Встановлення у номінальному виражені податків без індексації втрачають свою реальну вартість та не виконують повною мірою фіскальну та регулюючу функції. їх відновлення на індекс інфляції є виправданим та доцільним.

4. Цей Кодекс залишає право особам через їх релігійні або інші переконання відмовлятися від прийняття ідентифікаційного номера і реєстраційного номера облікової картки платника податків (див. коментар ст. 63.6, 63.7). Відповідно до цього Кабінет Міністрів України із зацікавленими релігійними організаціями до 31 грудня 2011 року має розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номера та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

5. Дана норма сприятиме акумуляції коштів на підприємствах, установах, організаціях, що забруднюють навколишнє природне середовище (див. коментар ПК України ст. 240) для фінансування цільових проектів екологічної модернізації підприємств.

5. Органам місцевого самоврядування забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених пунктом 10.3 статті 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу 19 «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI на органи місцевого самоврядування покладено зобов’язання забезпечити у місячний термін з дня набрання Кодексом чинності прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Враховуючи практику застосування термінів, слів і словосполучень у юриспруденції та статтю 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування — це передбачена Конституцією та іншими законами України система установ, через які територіальні громади — жителі села (чи добровільні об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл), селища, міста, органи самоорганізації населення, окремі громадяни реалізують гарантоване державою право вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські, районні та обласні ради (далі — місцеві ради) наділені повноваженнями щодо встановлення місцевих податків (перелік яких передбачено пунктом 10.1 статті 10 розділу І цього Кодексу) і зборів (перелік яких передбачено пунктом 10.2 статті 10 розділу І цього Кодексу), що сплачуються (справляються) на території відповідної громади, закріпленої адміністративно-територіальним поділом; визначення розміру їх ставок; застосування податкових пільг та інших преференцій до них.

Повноваження з питань місцевих податків і зборів реалізовуються місцевою радою шляхом прийняття рішень на пленарному засіданні її сесії.

Рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків і зборів, перелік яких передбачено Законом України «Про систему оподаткування», прийняті до кінця 2010 року, підлягають скасуванню та припиняють діяти з моменту набрання Кодексом чинності, тобто з 1 січня 2011 року.

Не скасовані рішення про встановлення місцевих податків і зборів вважаються такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, оскільки не відповідають нормам Кодексу.

Протягом одномісячного строку з моменту набрання чинності цим Кодексом, тобто 1-31 січня 2011 року, місцеві ради мали б прийняти рішення про встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 цього Кодексу.

Проте такі рішення про встановлення місцевих податків і зборів могли бути прийняті й до 31 грудня 2010 року, однак з вказівкою на обов’язкову умову щодо вступу їх у дію тільки з моменту набрання Податковим кодексом України чинності.

Порядок та умови нарахування й сплати (справляння) місцевих податків та зборів передбачені розділом XII «Місцеві податки і збори» цього Кодексу (див. коментар розділу XII).

З 1 січня 2011 року до моменту вступу в дію (якщо він не збігається з 1 січням 2011 року) прийнятого місцевою радою рішення про встановлення місцевих податків та зборів; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом, за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів. Ці два податки та збір сплачуються платниками у розмірах та на умовах, визначених рішенням про їх встановлення, лише з моменту набрання чинності (вступу в дію) цими рішеннями.

Сплата (справляння) збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору можлива тільки з прийняттям місцевою радою рішення про встановлення цих місцевих зборів та з моменту набрання чинності (вступу в дію) цими рішеннями.

РОЗДІЛ XX ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Підрозділ 1. Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб

1. Податок на доходи фізичних осіб, нарахований, але не сплачений податковим агентом до бюджету всупереч порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, на дату набрання чинності цим Кодексом вважається податковим боргом за узгодженим податковим зобов’язанням та підлягає відображенню у податковому розрахунку за результатами першого звітного кварталу, протягом якого набирає чинності цей Кодекс, а також стягується з податкового агента із застосуванням заходів відповідальності, передбачених цим Кодексом.

У даному положенні законодавець врегульовує питання щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, що був нарахований, проте не сплачений платником податку в період до набрання чинності Податкового кодексу України, тобто до 1 січня 2011 р. (п. 1 розділу XIX цього Кодексу). Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб до 1 січня 2011 року відбувався відповідно до ст. 8 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». У вказаному нормативно-правовому акті зазначено, що податковий агент (див. коментар до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, ст. 18 цього Кодексу) повинен сплатити податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу (п. 164.1, ст. 164 цього Кодексу). Якщо оподатковуваний дохід був нарахований, але не виплачений платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого зараховуваного доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду (протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

У випадку не сплати податковим агентом податку на доходи фізичних осіб у встановлені вище строки, податкові зобов’язання по даному податку, при набранні чинності даного Кодексу, набувають статусу податкового боргу (пп. 14.1.175, п. 14.1, ст. 14 цього Кодексу) за узгодженим податковим зобов’язанням (пп. 14.1.156, п. 14.1, ст. 14 цього Кодексу). Податковий агент повинен відобразити даний податковий борг у податковому розрахунку за результатами першого звітного кварталу (див. коментар до ст. 34), протягом якого набирає чинності цей Кодекс. У зв’язку з порушенням законодавчо встановлених термінів щодо сплати податку з доходів фізичних осіб при стягненні боргу до податкового агента застосовуються ряд заходів відповідальності, які передбачені в главі 8 даного Кодексу.

2. Інвестиційний збиток, отриманий платником податку на доходи фізичних осіб на 1 січня року набрання чинності цим Кодексом, враховується при обчисленні інвестиційного прибутку, отриманого за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, починаючи з результатів за такий рік у частині збитків, понесених внаслідок продажу інвестиційних активів через професійних торговців цінними паперами. Обов’язок документального підтвердження розміру зазначених збитків покладається на платника податку.

Дане положення врегульовує питання обчислення інвестиційного прибутку, позитивної різниці між доходами (див. коментар до пп. 170.2.2, п. 170.2, ст. 170 цього Кодексу), отриманими платником податку за операціями з цінними паперами (див. ст. 3 Закону України від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок») та деривативами (див. коментар до пп. 14.1.45, п. 14.1, ст. 14 цього Кодексу), з моменту набрання чинності Податкового кодексу України, тобто з 1 січня 2011 р. (п. 1 розділу XIX цього Кодексу).

Законодавець зазначає, що інвестиційний збиток, отриманий платником податку на доходи фізичних осіб (див. коментар до пп. 170.2.3, п. 170.2, ст.170 цього Кодексу) на 1 січня 2011 року враховується при визначенні інвестиційного прибутку, який одержано від здійснення операцій з цінними паперами чи деривативами, що перебувають на організованому ринку цінних паперів (див. ст. 2 Закону України від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»). Відображається отриманий інвестиційний збиток у загальному фінансовому результаті за відповідний рік, у частині збитків, понесених внаслідок продажу інвестиційних активів (див. коментар до пп. 170.2.7, п. 170.2, ст. 170 цього Кодексу) через професійних торговців цінних паперів: господарських товариств, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банків (ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»). Платник податку в обов’язковому порядку підтверджує розмір відображеного ним у звітності збитку належною документацією.

3. Не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб кошти, що сплачені за роботи та/або послуги, виконані та надані на території України або за її межами у період підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, зокрема (але не виключно) у вигляді заробітної плати, відшкодування видатків та добових таким особам (крім резидентів України незалежно від їх участі у проведенні зазначеного чемпіонату):

(Абзац перший пункту 3 підрозділу 1 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3292-VI від 21.04.2011)

— представникам або посадовим особам асоціацій — членів УЄФА;

— членам делегацій, що беруть участь у чемпіонаті, у тому числі членам команд, які здобули право на участь у чемпіонаті;

— фізичним особам, акредитованим УЄФА.

Дохід інших нерезидентів, отриманий у період підготовки та проведення чемпіонату із джерел походження з України, підлягає оподаткуванню на загальних підставах з урахуванням положень міжнародних договорів України про усунення подвійного оподаткування доходів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

(Абзац п’ятий пункту 3 підрозділу 1 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3292-VI від 21.04.2011)

Дане положення врегульовує питання сплати податку на доходи фізичних осіб окремими фізичними особами у період підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» від 19.04.2007 № 962-У періодом підготовки та проведення чемпіонату вважається проміжок часу, що починається з 1 січня 2008 р. і закінчується через два тижні після його проведення. Згідно з коментованим положенням на вище зазначений період не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб окремі види доходів фізичних осіб, зокрема кошти, що сплачені за роботи та/або послуги, виконані та надані на території України або за її межами у вигляді заробітної плати, відшкодування видатків та добових таким особам тощо.

Положення даного пункту застосовуються виключно до нерезидентів (іноземців, осіб без громадянства, громадян України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України), що безпосередньо беруть участь у чемпіонаті, забезпечують його організацію, здійснюють контроль за його проведенням тощо. Такими особами є: представники або посадові особи футбольних асоціацій, які є членами УЄФА (Союзу Європейських футбольних асоціацій), зокрема голови футбольних асоціацій відповідних країн, їх заступники та інші уповноважені відповідними футбольними асоціаціями особи, які мають усі необхідні підтверджувальні документи, що визначають їх статус; члени делегацій, які беруть участь у чемпіонаті, у тому числі члени команд, які здобули право на участь у чемпіонаті, зокрема футболісти команд, які є учасниками фінальної частини чемпіонату, тренерський та інший обслуговуючий персонал збірних та інші особи, які входять до делегацій відповідних збірних і мають підтверджувальні документи, що визначають їх статус; фізичні особи, акредитовані УЄФА, зокрема судді, залучені до обслуговування чемпіонату, представники засобів масової інформації, комерційні партнери та їх працівники або будь-які інші особи, акредитовані УЄФА у зв’язку з проведенням чемпіонату.

Доходи осіб, залучених до організації та проведення чемпіонату, що підпадають під вищезазначені категорії, але є резидентами України, оподатковуються на загальних підставах за ставками, що визначені ст. 167 Кодексу.

У період підготовки та проведення чемпіонату будь-які доходи, отримані нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, що визначені у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, підлягають оподаткуванню на загальних підставах з урахуванням положень міжнародних договорів України про усунення подвійного оподаткування доходів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України закріплені в ст. 103 Кодексу.

4. Не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб кошти, що відповідно до закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління, виплачуються в період дії цього Закону фізичним особам згідно з договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та договорами пенсійних вкладів, укладеними в період проведення такого експерименту (за винятком випадків, коли кошти знімаються такими фізичними особами з порушенням умов відповідно пенсійного вкладу або фонду банківського управління).

(Абзац перший пункту 4 підрозділу 1 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

Встановити, що на період дії закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління, не підлягають оподаткуванню цим податком (не відображаються в його річній податковій декларації) та не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку в межах норм, встановлених цим Кодексом, такі доходи:

(Абзац другий пункту 4 підрозділу 1 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

доходи, що були нараховані платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору та згодом перераховані на його пенсійний вклад або на його рахунок учасника фонду банківського управління, відкритий відповідно до закону, як під час їх нарахування, так і під час їх перерахування на такий вклад або такий рахунок;

кошти, що нараховуються та вносяться особою, яка не є платником податку, або її працедавцем (третьою особою) на користь платника податку на пенсійний вклад або рахунок учасника фонду банківського управління такого платника податку;

кошти, перераховані фізичною особою до власного пенсійного вкладу чи на власний рахунок у фонді банківського управління або до пенсійного вкладу чи на рахунок у фонді банківського управління членів сім’ї такої фізичної особи першого ступеня споріднення;

доходи, нараховані платнику податку за договором пенсійного вкладу або за договором довірчого управління, укладеного з уповноваженим банком відповідно до закону.

(Абзац сьомий пункту 4 підрозділу 1 розділу XX виключено на підставі Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

Предметом регулювання коментованого положення є особливості оподаткування податком на доходи фізичних осіб коштів, що виплачуються фізичним особам відповідно до умов договору пенсійних вкладів або договору довірчого управління, укладеного з учасниками фондів банківського управління (ФБУ). Не підлягають оподаткуванню податком із доходів фізичних осіб кошти, що виплачуються відповідно до укладених у період проведення такого експерименту цивільно-правових угод: договорів довірчого управління та договорів пенсійних вкладів, що укладені з учасниками фондів банківського управління.

Фондом банківського управління є грошові кошти учасників такого фонду, що передані у довірче управління уповноваженому банку та об’єднані ним.

Договором довірчого управління є цивільно-правова угода, за якою учасник ФБУ передає банку — управителю ФБУ кошти у довірче управління в порядку, визначеному законодавством, а банк — управитель ФБУ здійснює управління ними на умовах, визначених Правилами ФБУ, від свого імені, в інтересах та за рахунок учасника ФБУ.

Договором пенсійного вкладу є цивільно-правова угода, що укладена між учасником пенсійного фонду банківського управління та уповноваженим банком і засвідчує право учасника пенсійного фонду банківського управління на визначених договором умовах отримати з рахунка цього учасника фонду банківського управління додаткові пенсійні виплати.

У випадку дострокового розірвання договору, або дострокового зняття коштів вкладником з пенсійного рахунку, або порушення інших умов вищезазначених цивільно-правових угод, доходи оподатковуються на загальних підставах, за ставками, що визначені ст. 167 даного Кодексу.

Не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб (не відображаються у річній податковій декларації) та не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку такі доходи:

— доходи, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору та згодом перераховані на його пенсійний вклад або на його рахунок учасника ФБУ (рахунок у системі обліку ФБУ, відкритий банком — управителем ФБУ для обліку коштів вигодонабувача ФБУ). Відповідно до пп. 14.1.161 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу пенсійним вкладом є кошти, внесені на пенсійний депозитний рахунок, відкритий у банківській установі згідно з договором пенсійного вкладу відповідно до законодавства;

— кошти, нараховані та внесені на користь платника податку, юридичною, або фізичною особою, що не є платником податку, або її працедавцем на пенсійний вклад або на рахунок учасника ФБУ такого платника податку;

— кошти, перераховані фізичною особою на власний пенсійний депозитний рахунок, відкритий у банківській установі згідно з договором пенсійного вкладу, чи на власний рахунок у ФБУ або до пенсійного вкладу чи на рахунок у ФБУ членів сім’ї такої фізичної особи першого ступеня споріднення. Відповідно до пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення;

— доходи, нараховані платнику податку за договором пенсійного вкладу або за договором довірчого управління, укладеного з комерційним банком, з яким укладено угоду про надання відповідних повноважень.

5. Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

5. Пункт 5 підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначає розмір неоподатковуваного мінімуму, що застосовується у різних чинних законах України.

Враховуючи практику застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, неоподатковуваний мінімум — це частина доходу (заробітку), що повністю звільняється від стягнення податку. Розмір неоподатковуваного мінімуму становить тверду суму, яка вираховується з отриманого доходу (заробітку) і не підлягає оподаткуванню. Неоподатковуваний мінімум застосовується як нормативна одиниця при розрахунку штрафних санкцій за порушення норм адміністративного законодавства (зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення) та кримінального законодавства (Кримінального кодексу України), а також при кваліфікації адміністративних правопорушень (проступків) та злочинів.

Посилання на неоподатковуваний мінімум, крім норм Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, містять положення близько трьохсот законів України. Виходячи зі змісту цього пункту, дія його не поширюється на підзаконні та інші правові акти, які містять посилання на неоподатковуваний мінімум.

Для застосування у нормах цього кола законів, у тому числі Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення у частині призначення штрафних санкцій за вчинені правопорушення, неоподатковуваний мінімум визначається у розмірі 17 гривень.

При кваліфікації адміністративних правопорушень (проступків) та злочинів з метою встановлення суми завданої матеріальної шкоди (в основі розрахунку якої передбачено неоподатковуваний мінімум) як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення чи злочину неоподатковуваний мінімум визначається у розмірі податкової соціальної пільги для відповідного року.

У такому разі сума податкової соціальної пільги для відповідного року встановлюється виключно у розмірі, визначеному підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Кодексу (цією статтею передбачено й інші види податкової соціальної пільги). Податкова соціальна пільга для відповідного року дорівнює 100 відсоткам (до 2015 року — 50 відсоткам) розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Порядок визначення прожиткового мінімуму передбачається Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (із змінами й доповненнями), який закладає правову основу для встановлення і затвердження прожиткового мінімуму та врахування його при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом із питань затвердження прожиткового мінімуму на відповідний рік або законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Розмір неоподатковуваного мінімуму, посилання на який містяться у положеннях підзаконних та інших правових актах, не потребує окремого (іншого) визначення, оскільки посилання на неоподатковуваний мінімум у цих актах здійснюється, як правило, з врахуванням відповідної норми того чи іншого закону.

6. Оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів до 1 січня 2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 1 січня 2011 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

(Підрозділ 1 розділу XX доповнено пунктом 6 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

Дане положення роз’яснює питання щодо оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів (календарний рік, календарне півріччя, календарний квартал, календарний місяць) до 1 січня 2011 року.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Даний принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи[429].

Таким чином, після набрання чинності даного Кодексу оподаткування доходів платника податку здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 1 січня 2011 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Підрозділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість

1. Тимчасово, до 1 січня 2015 року, сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно), у повному обсязі спрямовується до спеціального фонду державного бюджету. Порядок нарахування, виплати і використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від сплати податку на додану вартість операції з:

а) постачання техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону країни «Про альтернативні види палива», на території України;

б) імпорту за кодами УКТ ЗЕД, визначеними статтею 7 Закону України «Про альтернативні види палива», техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива, якщо такі товари не виробляються та не мають аналогів в Україні, а також технічних та транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин, що працюють на біопаливі, якщо такі товари не виробляються в Україні.

Порядок ввезення зазначених техніки, обладнання, устаткування, технічних та транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення вимог щодо цільового використання зазначених товарів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в день ввезення таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, та за період із дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкових зобов’язань.

3. Протягом дії міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, з питань космічної діяльності щодо створення космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), але не пізніше 1 січня 2015 року, звільняються від сплати податку на додану вартість операції з:

а) постачання у митному режимі імпорту товарів, визначених у пункті «я» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф» (у редакції Закону України від 19 травня 2009 року № 1342-VI), у межах граничних обсягів, встановлених Кабінетом Міністрів України, за умови цільового використання таких товарів у виробництві космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), резидентами — суб’єктами космічної діяльності, які отримали ліцензію на право здійснення такої діяльності та беруть участь у реалізації таких міжнародних договорів. Перелік таких резидентів — суб’єктів космічної діяльності встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі космічної діяльності.

У разі порушення цільового використання товарів або перевищення граничних обсягів їх імпорту, встановлених Кабінетом Міністрів України, відповідний суб’єкт космічної діяльності, який фактично скористався правом на податкову пільгу, вважається таким, що умисно ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються штрафні (фінансові) санкції відповідно до вимог чинного законодавства;

б) постачання на митній території України результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які виконуються платниками податку за рахунок кредитних коштів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України для фінансування ратифікованого Верховною Радою України Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара, на користь резидентів — суб’єктів космічної діяльності, які отримали ліцензію на право її здійснення та беруть участь у реалізації цього Договору. З метою застосування цієї пільги Кабінет Міністрів України встановлює порядок ведення реєстру зазначених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

У разі порушення умов звільнення від оподаткування результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, а саме при їх поставці для цілей, не передбачених зазначеним Договором, платник податку, що фактично скористався правом на податкову пільгу, вважається таким, що умисно ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються штрафні (фінансові) санкції відповідно до вимог закону.

4. Тимчасово, до 1 січня 2016 року, суб’єкти літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», звільняються від сплати податку на додану вартість по операціях з:

ввезення (пересилання) на митну територію України під митним режимом імпорту (реімпорту) товарів, крім підакцизних, що використовуються для потреб літакобудівної промисловості, якщо такі товари є звільненими від оподаткування ввізним митом згідно із пунктом «р» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф»;

постачання на митній території України результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які виконуються для потреб літакобудівної промисловості.

У разі порушення вимог, встановлених цим підрозділом, до платників податку — суб’єктів літакобудування застосовуються норми розділу II цього Кодексу.

5. Тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з виконання робіт та постачання послуг суб'єктами підприємницької діяльності — резидентами України, які одночасно здійснюють видавничу діяльність, діяльність з виготовлення, розповсюдження книжкової продукції та виробництва паперу і картону. При цьому дохід такого суб’єкта підприємницької діяльності, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження книжкової продукції та виробництва паперу і картону, має становити не менше 100 відсотків від загальної суми його доходу за перший звітний (податковий) період з часу створення такого суб’єкта підприємницької діяльності або не менше 50 відсотків від загальної суми його доходу за попередній звітний (податковий) рік.

6. Тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з виконання робіт та постачання послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачами книжкової продукції, виробленої в Україні, операції з виробництва та/або постачання паперу і картону, вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, а також операції з постачання книжкової продукції, виробленої в Україні, крім реклами, послуг з розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видань рекламного та еротичного характеру.

7. Тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість:

операції з ввезення товарів, визначених пунктом «о» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф», для використання у власній виробничій діяльності;

операції з постачання товарів, визначених пунктом «о» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф», переробникам, видавництвам і підприємствам поліграфії на території України.

У разі нецільового використання зазначених товарів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за наслідками податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в момент імпорту таких товарів, а також сплатити пеню відповідно до закону.

8. На період до 1 січня 2015 року за нульовою ставкою оподатковується податком на додану вартість постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі — комісіонера) здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі — комітента) без передання права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу витрат виробництва.

Безпосереднім вважається виготовлення товарів/послуг, внаслідок якого сума витрат, понесених на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, які використовуються у виготовленні таких товарів, становить не менше 8 відсотків продажної ціни таких виготовлених товарів.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності реєстрації у відповідному органі державної податкової служби, яка здійснюється на підставі подання позитивного рішення міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

При порушенні вимог цього пункту платником податку податковий орган скасовує його реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, а податкові зобов’язання такого платника податку перераховуються з податкового періоду, за наслідками якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Кодексом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Податкова звітність таких підприємств та організацій надається у порядку, встановленому законодавством.

9. До 1 вересня 2012 року податок на додану вартість не справляється під час увезення на митну територію України предметів під митним режимом імпорту (реімпорту), які звільняються від оподаткування ввізним митом згідно з нормами пункту «щ-2» статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф».

При порушенні цільового використання таких предметів або при їх відчуженні на митній території України за будь-яку компенсацію до платників податків застосовуються штрафні (фінансові) санкції відповідно до вимог закону.

10. Встановити, що за податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року — 17 відсотків.

11. Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість — продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить:

понад 1 мільйон гривень — з 1 січня 2011 року;

понад 500 тисяч гривень — з 1 квітня 2011 року;

понад 100 тисяч гривень — з 1 липня 2011 року;

понад 10 тисяч гривень — з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов’язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

12. Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України «Прокінематографію», виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

13. Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

14. При від’ємному значенні сум податку на додану вартість, обрахованого в порядку, передбаченому в пункті 200.1 статті 200 цього Кодексу, по підприємствах суднобудування і літакобудування відшкодування з бюджету здійснюється у податковому періоді, наступному за звітним періодом, у якому виникло від’ємне сальдо податку в порядку і строки, передбачені статтею 200 цього Кодексу.

15. Тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001–1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами — виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств — виробників.

Операції з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур, зазначених в абзаці першому цього пункту, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з постачання зернових культур товарної позиції 1006 та товарної підкатегорії 1008 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД і такі операції оподатковуються податком на додану вартість у порядку, встановленому цим Кодексом.

16. У період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2013 року включно операції з постачання необроблених шкур та чиненої шкіри без подальшої обробки (товарні позиції 4101–4103, 4301), у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

У разі вивезення в митному режимі експорту таких товарів нульова ставка не застосовується.

17. Виключено.

Пункт 18 підрозділу 2 розділу XX виключено на підставі Закону України № 3609-VI від 07.07.2011.

19. Операції з постачання УЄФА квитків та послуг, що є невід’ємною частиною квитка, тимчасово, до 1 вересня 2012 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

20. На період дії процедури списання заборгованості згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» для учасників списання заборгованості, визначених цим Законом, що є платниками податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу, податок на додану вартість попередньо віднесений до складу податкового кредиту та податкових зобов’язань, не підлягає коригуванню і не змінює склад податкових зобов’язань та податкового кредиту звітного податкового періоду платників податку.

21. Для осіб, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і зареєстровані платниками податку на додану вартість, операції з постачання товарів/послуг, які були оплачені у вигляді авансів (передоплати) у період перебування таких платників податку на додану вартість на спрощеній системі оподаткування і оподатковані єдиним податком, не оподатковуються податком на додану вартість.

22. Тимчасово з 1 липня 2011 року до 31 грудня 2012 року операції з постачання природного газу за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 (без урахування вартості послуг з його транспортування, розподілу і постачання), ввезеного на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (крім операцій з постачання такого газу для населення, установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету і місцевих бюджетів, підприємств теплоенергетики для виробництва теплової енергії для населення, та інших споживачів, що не є платниками цього податку) оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

23. Тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з УКТ ЗЕД (крім брикетів та гранул товарної підкатегорії УКТ ЗЕД 4401 30 90 00).

Операції з вивезення в митному режимі експорту товарів, зазначених у цьому пункті, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

24. Норма абзацу першого пункту 188.1 статті 188 цього Кодексу, згідно з якою до бази оподаткування податком на додану вартість не включаються суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку, застосовується з дня набрання чинності цим Кодексом».

(Із змінами внесеними Законом України від 04.11.2011 р., № 4014-VI, що набирає чинності з 01.01.2012 р.)

1. З метою формування конкурентоспроможного вітчизняного сільського господарства і рибальства та підтримки власного виробництва продукції стаття 209 «Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства» розділу V цього Кодексу визначає умови застосування пільгових режимів оподаткування податком на додану вартість цього виду економічної діяльності.

Основною перевагою цієї статті є те, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку — для інших виробничих цілей.

Вказані суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у Порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» такий режим оподаткування застосовується лише до 31 грудня 2017 року включно.

З 1 січня 2018 року дія статті 209 «Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства» розділу V цього Кодексу втрачає свою чинність, а діяльність у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства здійснюється у загальному порядку, передбаченому розділом V «Податок на додану вартість» цього Кодексу.

2. З метою забезпечення екологічних та організаційних засад виробництва (видобутку) і використання альтернативних видів палива та стимулювання збільшення частки їх використання до 20 відсотків від загального обсягу споживання палива до 2020 року відповідно до статті 7 «Технічні засоби, що працюють на альтернативних видах палива та порядок підтвердження здатності технічного засобу працювати на альтернативних видах палива» Закону України «Про альтернативні види палива» (1319-14),) та пункту 2 абзацу 1 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу до 1 січня 2019 року звільняються від сплати податку на додану вартість операції з постачання техніки, обладнання та устаткування, які класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 8402, 8403, 8404, 8405, 8406, 8416, 8417, 8419, 8422, 40 00, 8423 20 00 00, 8423 30 00 00, 8423 90 00 00, 8514.

Цим пунктом абзацем 2 цього Кодексу звільняється також імпорт техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств із виробництва біопалив і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів із метою споживання біопалив, якщо такі товари не виробляються та не мають аналогів в Україні, а також технічних та транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин, що працюють на біопаливі, якщо такі товари не виробляються в Україні і які класифікуються за кодами, визначеними статтею 7 Закону України «Про альтернативні види палива».

Порядок ввезення зазначених техніки, обладнання, устаткування, технічних та транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 абзацем 4 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу встановлюється відповідальність за порушення вимог щодо цільового використання товарів, зазначених у пункті 2 абзаців 2, 3 цього розділу. Відповідно до цього у разі порушення таких вимог платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в день ввезення таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, та за період із дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкових зобов’язань.

Термін дії норм, зазначених пунктом 2 цього розділу, обмежується 1 січня 2019 року, тобто з 2 січня 2019 року норма пункту 2 абзаців 1, 2, 3, 4 втрачає чинність, а постачання техніки, обладнання, устаткування та імпорт за кодами УКТ ЗЕД техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств із виробництва біопалив і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів із метою споживання біопалив, якщо такі товари не виробляються та не мають аналогів в Україні, а також технічних та транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин, що працюють на біопаливі і які не виробляються в Україні, здійснюється в загальному порядку відповідно до цього Кодексу.

3. Преференції для розвитку космічної діяльності щодо створення космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), забезпечуються дією пункту 3 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу. Відповідно до цієї норми протягом дії міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, але не пізніше 1 січня 2015 року, тобто до 31 грудня включно, звільняються від сплати податку на додану вартість операції з:

а) постачання у митному режимі імпорту товарів, визначених у пункті «я» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф» (у редакції Закону України від 19 травня 2009 року № 1342-VI). Перелік цих товарів визначається пунктом «я» цього закону та класифікується за такими кодами Української товарної номенклатури зовнішньоекономічної (УКТ ЗЕД): 281810, 2830200000, 2837, 2901, 2903, 2921, 2929, 2931009590, 29339020, 320720, 3208, 3209, 3214, 3403, 3506, 3602000000, 360300, 3604, 3701, 3703, 3707, 3810, 381400, 3901, 390300, 3906, 3907, 3908900000, 3909, 3911, 3917, 3919, 3920, 3921, 3926, 4002, 4005, 4008, 4016, 4017001100, 4823400000, 4901, 4906000000, 5208, 5407, 5607, 5903, 5906, 5911909000, 681510, 6902, 7002, 7007119000, 7019, 7202, 7211, 7214, 7215, 7217, 7219, 7220, 7222, 722300, 7224–7226, 7228, 7229, 7304, 7407, 7409–7411, 741300, 7505, 7506, 7508, 7601, 7604–7608, 7616, 8101, 8102, 8104, 8105, 8108, 8112, 8307, 8412, 8414, 8421, 8471, 8473, 8479, 8482, 8483309000, 8501, 8504, 8506, 8507, 8517, 8524, 8526, 8529, 8532, 8533, 8536–8538, 8540–8544, 8547, 8803, 9014, 9015, 902300, 9026, 9027, 9030–9033, 9306901000.

Граничні обсяги цих товарів встановлюються Кабінетом Міністрів України за умови цільового використання таких товарів у виробництві космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), резидентами — суб’єктами космічної діяльності, які отримали ліцензію на право здійснення такої діяльності та беруть участь у реалізації таких міжнародних договорів.

Перелік таких резидентів — суб’єктів космічної діяльності встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі космічної діяльності.

За порушення цільового використання товарів або перевищення граничних обсягів їх імпорту, встановлених Кабінетом Міністрів України, відповідний суб’єкт космічної діяльності, який фактично скористався правом на податкову пільгу, визначеною цим Кодексом, вважається таким, що умисно ухиляється від оподаткування і до нього застосовуються штрафні (фінансові) санкції відповідно до вимог чинного законодавства;

б) згідно з Договором між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара поставки на митній території України результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які виконуються платниками податку на додану вартість за рахунок кредитних коштів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України для фінансування ратифікованого Верховною Радою України цього Договору на користь резидентів — суб’єктів космічної діяльності, які отримали ліцензію на право її здійснення та беруть участь у реалізації такого Договору, Кабінетом Міністрів України встановлюється Порядок ведення реєстру зазначених науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт із метою застосування пільги, яка визначена пунктом 3 б підпунктом 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу. Цей Порядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2009 року № 1170.

У разі порушення умов звільнення від оподаткування, результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, а саме при їх поставці для цілей, не передбачених зазначеним Договором та цим Кодексом, платник податку, що фактично скористався правом на податкову пільгу, вважається таким, що умисно ухиляється від оподаткування, до нього застосовуються штрафні (фінансові санкції) відповідно до вимог чинного законодавства.

4. Суб’єкти літакобудування, що визначені статтею 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», які здійснюють ввезення (пересилання) на митну територію України під митним режимом імпорту (реімпорту), згідно з нормами статті 188 глави 29 та статті 190 глави 30 Митного кодексу України, товарів, крім підакцизних, що використовуються для потреб літакобудівної промисловості, і якщо такі товари звільняються від оподаткування ввізним митом, згідно із нормами пункту «р» статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф»; звільняються від сплати податку на додану вартість до 1 січня 2016 року відповідно до пункту 4 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Ця норма цього Кодексу застосовується також до суб’єктів, які здійснюють операції щодо поставки на митну територію України результатів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які виконуються для потреб літакобудівної промисловості.

При порушенні вимог, у встановлених пунктом 4 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу, до платників податку — суб’єктів літакобудування застосовуються норми розділу II цього Кодексу.

5. Відповідно до пункту 5 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з виконання робіт та постачання послуг суб’єктами підприємницької діяльності — резидентами України, які одночасно здійснюють видавничу діяльність, діяльність із виготовлення, розповсюдження книжкової продукції та виробництва паперу і картону. При цьому валовий дохід такого суб’єкта підприємницької діяльності, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження книжкової продукції та виробництва паперу і картону, має становити не менше 100 відсотків від загальної суми його валового доходу за перший звітний (податковий) період із часу створення такого суб’єкта підприємницької діяльності або не менше 50 відсотків від загальної суми його валового доходу за попередній звітний (податковий) рік.

Термін дії цього пункту законодавцем встановлено до 1 січня 2015 року. Це означає, що норма пункту 6 розділу XX «Прикінцеві положення» цього Кодексу буде діяти до 31 грудня 2014 року включно, а 1 січня 2015 року такі операції будуть оподатковуватися у зальному порядку відповідно до чинного законодавства.

6. З метою подальшого ефективного розвитку цієї галузі пунктом 6 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу тимчасово встановлюються преференції щодо оподаткування операції з виконання робіт та поставки послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачами книжкової продукції, виробленої в Україні, операції з виробництва та/або поставки паперу і картону, вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, а також операції з поставки книжкової продукції, виробленої в Україні, крім послуг реклами, розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видань рекламного та еротичного характеру.

Такі преференції законодавцем встановлені строком до 1 січня 2015 року.

Це означає, що норма цього пункту цього Кодексу буде діяти до 31 грудня 2014 року включно, а 1 січня 2015 року такі операції будуть оподатковуватися у зальному порядку відповідно до чинного законодавства.

7. Відповідно до абзацу першого пункту 7 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» у редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (№ 3609-VI від 07.07.2011) тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення товарів, визначених пунктом «о» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф» для використання у власній виробничій діяльності, а також операції з постачання цих товарів переробникам, видавництвам і підприємствам поліграфії на території України.

Нормою Закону України «Про Єдиний митний тариф» в частині першій статті 19 пункту «о» встановлено перелік товарів, які не виробляються в Україні і ввозяться на митну територію України для використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні. До таких товарів, згідно з цим законом та Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, належать товари за кодами: (УКТ ЗЕД). Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі нецільового використання зазначених товарів платник податку на додану вартість відповідно до дії цього Кодексу зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за наслідками податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в момент імпорту таких товарів, а також сплатити пеню відповідно до законодавства України.

Строк дії цієї норми визначений законодавцем до 1 січня 2015 року, тобто ця норма діє до 31 грудня 2014 року включно. З 1 січня 2015 року оподаткування таких операцій здійснюється у загальному порядку, визначеному цим Кодексом.

8. Відповідно до абзацу першого пункту 8 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (№ 3609-VI від 07.07.2011) до цього Кодексу, за нульовою ставкою податку на додану вартість оподатковуються операції з постачання товарів (крім підакцизних товарів та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей та розважальних ігор та послуг із постачання підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі — комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі — комітента) без передання права власності на такі товари. Дані преференції встановлені цією нормою цього Кодексу на строк до 1 січня 2015 року, тобто ця норма діє до 31 грудня 2014 року включно. З 1 січня 2015 року такі операції оподатковуються у загальному порядку відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до цієї норми такі товари безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової кількості штатних працівників і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва.

Відповідно з цією нормою безпосереднім вважається виготовлення товарів/послуг, унаслідок якого сума витрат, понесених на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, що використовуються у виготовленні таких товарів, становить не менше 8 відсотків продажної ціни виготовлених товарів.

Ця норма встановлює також право таких підприємств та організацій інвалідів на застосовування цієї пільги за умови наявності реєстрації у відповідному податковому органі, яка здійснюється на підставі подання позитивного рішення міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Цією нормою встановлюється також і відповідальність щодо порушення таких вимог. Так, при порушенні вимог цього підпункту платником податку податковий орган скасовує його реєстрацію як особи, яка має право на податкову пільгу, а податкові зобов’язання такого платника податку перераховуються з податкового періоду, за наслідками якого були виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, встановлених цим Кодексом, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Податкова звітність таких підприємств та організацій надається в порядку, встановленому згідно з чинним законодавством.

9. Відповідно до пункту 9 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу до 1 вересня 2012 року податок на додану вартість не справляється під час ввезення на митну територію України предметів під митним режимом імпорту (реімпорту), які звільняються від оподаткуванням ввізним митом згідно з нормами пункту «щ-2» частини першої статті 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф». Згідно із цим Законом перелік та обсяги таких предметів із визначенням їх кодів відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності затверджуються Кабінетом Міністрів України.

При порушенні цільового використання таких предметів або при їх відчуженні на митній території України за будь-яку компенсацію до платників податків застосовуються штрафні (фінансові) санкції відповідно до вимог чинного законодавства.

10. З метою зниження податкового навантаження на вітчизняних суб’єктів господарювання зменшення зловживань в адмініструванні податку на додану вартість та наближення норм українського податкового законодавства до європейських стандартів пунктом 10 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу визначаються такі умови зниження ставки податку на додану вартість: за податковими зобов’язаннями, що виникли, з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року — 17 відсотків.

11. Одинадцятим пунктом підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділом XX «Перехідні положення» цього Кодексу визначаються нові процедури Реєстрації податкових накладних платниками податку — продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних. Так, податкова накладна, у якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Така норма визначена законодавцем в абзаці шостому цього пункту підрозділу 2 розділу XX в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України».

Якщо сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень, то така податкова накладна має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних з 1 січня 2012 року, тобто до 31 грудня 2011 року включно; понад 100 тисяч гривень — до 1 липня 2011 року; понад 500 тисяч гривень — до 1 квітня 2011 року; понад 1 мільйон гривень — до 1 січня 2011 року, тобто до 31 грудня 2010 року включно.

Відповідно до цього пункту цього Кодексу до платників податку, для яких на дату виписки накладної цим пунктом не запроваджено обов’язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого-девятого пункту 201.10 статті 201 розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 14.1.60 цього Кодексу Єдиний реєстр податкових накладних — це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним податковим органом в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість-продавцями електронними документами.

12. Пунктом 12 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу запроваджуються пільгові умови щодо операцій із постачання національних фільмів, визначених Законом України «Про кінематографію», виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг із виробництва, у т. ч. тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України. Відповідно до цього тимчасово, до 1 січня 2016 року, такі операції звільняються від сплати податку на додану вартість, тобто ця норма діє до 31 грудня 2015 року включно. З 1 січня 2016 року такі операції оподатковуються в загальному порядку, визначеному цим Кодексом.

13. З метою поліпшення постачання послуг із демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами) пунктом 13 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» запроваджуються нові пільгові умови щодо таких операцій. Відповідно до цієї норми такі операції звільняються від сплати податку на додану вартість до 1 січня 2016 року, тобто ця норма діє до 31 грудня 2015 року включно. З 1 січня 2016 року такі операції оподатковуються в загальному порядку, визначеному цим Кодексом.

14. Відповідно до пункту 200.1 цього Кодексу для підприємств суднобудування і літакобудування сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 14 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу при від’ємному значенні сум податку на додану вартість, обрахованого в порядку, передбаченому в пункті 200.1 статті 200 цього Кодексу, відшкодування з бюджету здійснюється у податковому періоді, наступному за звітним періодом, у якому виникло від'ємне сальдо податку, в порядку і строки, визначені статтею 200 «Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків» цього Кодексу.

15. Відповідно до пункту 15 підрозділу 2 розділу XX в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (№ 3609-VI від 07.07.2011) пункт 15 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» встановлена тимчасова норма щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України зернових культур окремих товарних груп. Так, тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001–1008 (згідно з УКТ ЗЕД) та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 (згідно з УКТ ЗЕД), крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами — виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств — виробників;

Операції з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур, зазначених в абзаці першому цього пункту, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з постачання зернових культур товарної позиції 1006 та товарної підкатегорії 1008 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД і такі операції оподатковуються податком на додану вартість у порядку, встановленому цим Кодексом, відповідно до Закону України від 07.07.2011 № 3609-VI.

16. Відповідно до пункту 16 підпункту 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання необроблених шкур та чиненої шкіри без подальшої обробки (товарні позиції 4101–4103, 4301), у тому числі операції з імпорту таких товарів. Термін дії цієї норми встановлено на період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2013 року включно.

З 1 січня 2014 року такі операції оподатковуються на загальних засадах відповідно до норм цього Кодексу.

Цей же пункт встановлює, що нульова ставка не застосовується до операцій з постачання необроблених шкур та чиненої шкіри без подальшої обробки (товарні позиції 4101–4103, 4301), у тому числі операції з імпорту таких товарів, якщо здійснюється вивезення в митному режимі експорту таких товарів. Відповідно до цього такі операції оподатковуються в порядку, встановленого цим Кодексом.

Умови митного режиму експорту встановлюються статтею 195 «Умови переміщення товарів у режимі експорту» Митного кодексу України. Відповідно до статті 194 «Поняття митного режиму» Митного кодексу України експорт — це митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами території України.

17. Виключено.

18. Пункт 18 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI).

19. Підрозділ 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 19 згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI). Введена норма закону визначає, що операції з постачання УЄФА квитків та послуг, що є невід’ємною частиною квитка, тимчасово, до 1 вересня 2012 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Ця норма даного Кодексу втрачає свою чинність з 2 вересня 2012 року.

Цим же пунктом абзацом 2 звільняються від оподаткування податком на додану вартість товари (крім підакцизних), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають технічним характеристикам світового рівня та вимогам міжнародних організацій цивільної авіації, що ввозяться на митну територію України під митним режимом імпорту з метою їх використання для будівництва та оснащення аеропортів, які є об’єктами фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за такими кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД): 7326 90 98 90, 8405 10 00 00, 8414 40 90 00, 8428 33 00 00, 8428 90 95 00, 8429 19 00 00, 8429 20 00 00, 8429 51 99 00, 8430 20 00 00, 8504 40 90 00, 8530 80 00 00, 8704 22 91 00, 8704 23 91 00, 8705 30 00 90, 8705 90 90 90, 8709 19 90 00, 8716 80 00 00, 9015 80 11 00, 9024 80 99 00, 9405 40 10 00, 9405 99 00 90.

Строк введеної норми також обмежений 1 вересня 2012 року. Обсяги та порядок ввезення таких товарів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення цільового використання зазначених товарів або їх відчуження на митній території України застосовуються норми статті 123 Податкового кодексу України.

20. Підрозділ 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 20, норма якого діє до 31 грудня 2011 року. Даний пункт внесено згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України») від 07.07.2011 № 3609-VI.

Відповідно внесеної норми на період дії процедури списання заборгованості згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», для учасників списання заборгованості, визначених цим Законом, що є платниками податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу, податок на додану вартість, попередньо віднесений до складу податкового кредиту та податкових зобов’язань, не підлягає коригуванню і не змінює склад податкових зобов’язань та податкового кредиту звітного податкового періоду платників податку.

21. До підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» внесено пункт 21 згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI).

Введена норма стосується осіб, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Дана норма регулює оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, які були оплачені такими особами у вигляді авансів (передоплати) у період перебування таких платників податку на додану вартість на спрощеній системі оподаткування і оподатковувалися єдиним податком. Відповідно до цієї норми дані операції таких платників податків особи не оподатковуються податком на додану вартість.

22. У підрозділ 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» внесено пункт 22 згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення зміни до розділу XX Податкового кодексу України щодо застосування нульової ставки з податку на додану вартість від 20.09.2011 № 3741-VI).

Відповідно до внесеної норми операції з постачання природного газу за кодом, згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 (без урахування вартості послуг з його транспортування, розподілу і постачання), ввезеного на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (крім операцій з постачання такого газу для населення, установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету і місцевих бюджетів, підприємств теплоенергетики для виробництва теплової енергії для населення, та інших споживачів, що не є платниками цього податку), оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Законодавцем така норма введена тимчасово — з 1 липня по 31 грудня 2012 року, а після закінчення строку дії цієї норми такі операції будуть оподатковуватися цим податком на засадах, визначених законодавством.

Пункт 23 підрозділ 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI).

Відповідно до введеного пункту тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з УКТ ЗЕД (крім брикетів та гранул товарної підкатегорії УКТ ЗЕД 4401 30 90 00).

Даним пунктом також передбачено звільнення від оподаткування податком на додану вартість операції з вивезення в митному режимі експорту товарів, зазначених у цьому пункті.

24. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» (від 04.11.2011 № 4014) підрозділ 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділ XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 24.

Цей пункт внесено у зв’язку із набранням чинності з 1 січня 2012 року спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Відповідно до п. 8 цього Закону внесено поправки до абзацу першого пункту 188.1 статті 188 «Порядок визначення бази оподаткування у разі постачання товарів/послуг» розділу V цього Кодексу.

Згідно з внесеними змінами у цей пункт, до бази оподаткування податком на додану вартість не включаються суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв’язку. Зміни щодо абзацу першого пункту 188.1 статті 188 застосовуються з дня набрання чинності цим Кодексом.

Підрозділ 3. Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, платниками податку — підприємствами суднобудівної промисловості

1. Вітчизняні підприємства суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) при ввезенні у митному режимі імпорту на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, для використання у господарській діяльності, за умови оформлення митної декларації, можуть за власним бажанням видавати митному органу (а митний орган зобов'язаний прийняти) податковий вексель на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначену у такій митній декларації. Перелік устаткування, обладнання та комплектуючих, що ввозяться вітчизняними підприємствами суднобудівної промисловості та не виробляються в Україні, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Для забезпечення виконання норм цього підрозділу податковий вексель не підлягає підтвердженню банком шляхом авалю.

Податковий вексель є податковим звітним документом і підлягає обліку та зберіганню за правилами і в строки, що встановлені для первинних бухгалтерських документів.

Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця як платника податку.

3. Податковий вексель видається на суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, нарахованого за митною декларацією.

Сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість за однією митною декларацією не може бути частково оплачена векселем, а частково — коштами. Вексель видається на повну суму податкового зобов’язання окремо за кожною митною декларацією.

Датою видачі векселя є дата подання митної декларації для митного оформлення.

4. Податковий вексель складається у трьох примірниках із зазначенням суми податку в національній валюті виключно на вексельному бланку, що купується у банку, з урахуванням таких особливостей:

перший примірник податкового векселя — оригінал вексельного бланка, придбаного платником в установі банку;

другий і третій примірники податкового векселя — ксерокопії оригіналу вексельного бланка (неоформленого першого примірника), які мають однаковий із першим примірником номер вексельного бланка;

усі необхідні записи в кожному примірнику податкового векселя виконуються окремо, ксерокопіюванню не підлягають, повинні бути тотожними (крім порядкового номера примірника).

У митному органі, який здійснює митне оформлення ввезених на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, залишається другий примірник векселя. Перший примірник векселя надсилається (передається) цим митним органом не пізніше ніж на третій день від дати надання векселя органу державної податкової служби, в якому особа зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Третій примірник векселя залишається у платника податку, який його видав.

5. Строк погашення векселя настає на дату виникнення податкових зобов’язань по постачанню збудованого судна, для будівництва якого були ввезені устаткування, обладнання та комплектуючі, із застосуванням вексельної форми розрахунків з податку на додану вартість.

Погашення податкового векселя здійснюється виключно шляхом перерахування коштів до Державного бюджету України.

Не дозволяється часткове погашення податкового векселя.

Обов’язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти або інші види плати за користування податковим векселем не нараховуються.

6. У разі нецільового використання зазначених у пункті 1 цього підрозділу устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, платник податку зобов’язаний погасити податковий вексель у податковому періоді, на який припадає їх нецільове використання, а також сплатити пеню відповідно до цього Кодексу.

У разі несвоєчасного погашення податкового векселя до платника податку, який видав податковий вексель, застосовуються штрафні санкції у розмірі 1 відсотка суми податку на додану вартість, зазначеної у податковому векселі, за кожен день порушення строку, включаючи день погашення, але не більш як 50 відсотків суми векселя.

7. За умови дотримання вимог щодо формування сум податку на додану вартість, які можуть бути віднесені до податкового кредиту, платник податку має право віднести до податкового кредиту звітного (податкового) періоду суму податку на додану вартість за погашеними у такому звітному (податковому) періоді податковими векселями.

8. До податкової декларації з податку на додану вартість платник податку на додану вартість додає перелік та копії податкових векселів, виданих протягом звітного (податкового) періоду, за який подається декларація.

9. Облік податкових векселів здійснюється митними органами та органами державної податкової служби.

Облік податкових векселів митними органами ведеться в порядку, встановленому центральним митним органом.

Облік податкових векселів органами державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку, яким видано податковий вексель, ведеться у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Контроль за погашенням податкових векселів здійснюють органи державної податкової служби на підставі даних, отриманих від митних органів, податкових декларацій та платіжних документів, що підтверджують сплату сум податку за погашеними векселями.

(Підрозділ 3 розділу XX в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011)

1. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI) підрозділом 3 розділом XX «Перехідні положення» визначив особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, платниками податку — підприємствами суднобудівної промисловості.

Перелік вітчизняних підприємств суднобудівної промисловості, які потребують державної підтримки з боку держави, класифікуються за такими кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД): клас 35.11 група КВЕД ДК 009:2005 визначені Законом України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» (від 18.11.1999 р. № 1242-XIV із змінами та доповненнями).

Пунктом 1 підрозділу 3 розділу XX «Перехідні положення» визначені умови ввезення та режим подання митної декларації такими платниками податку на митну територію України товарів, що не виробляються підприємствами на території України та ввозяться вітчизняними підприємствами для використання у господарській діяльності у митному режимі імпорту.

Так, вітчизняні підприємства суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) при ввезенні у митному режимі імпорту на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, для використання у господарській діяльності, за умови оформлення митної декларації, можуть за власним бажанням видавати митному органу (а митний орган зобов’язаний прийняти) податковий вексель на суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, визначену у такій митній декларації.

Перелік устаткування, обладнання та комплектуючих, що ввозяться вітчизняними підприємствами суднобудівної промисловості та не виробляються в Україні, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України») від 07.07.2011 № 3609-VI пунктом 2 підрозділу 3 розділу XX «Перехідні положення» першим абзацем встановив, що для забезпечення виконання норм цього підрозділу щодо оподаткування податком на додану вартість операцій з ввезення на митну територію України устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, платниками податку — підприємствами суднобудівної промисловості податковий вексель не підлягає підтвердженню банком шляхом авалю.

Цією ж нормою абзацем другим визначено, що податковий вексель є податковим звітним документом і підлягає обліку та зберіганню за правилами і в строки, що встановлені для первинних бухгалтерських документів.

Третій абзац даного документа встановив, що векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця як платника податку.

3. У третьому пункті підрозділу 3 розділу XX «Перехідні положення» згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI) законодавцем встановлено умови видачі та оплати податкового векселя.

Так, податковий вексель видається на суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, нарахованого за митною декларацією. При цьому сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість за однією митною декларацією не може бути частково оплачена векселем, а частково — коштами. Вексель видається тільки на повну суму податкового зобов’язання окремо за кожною митною декларацією. Датою видачі векселя є дата подання митної декларації для митного оформлення.

4. Відповідно до абзацу 3 пункту 10 частини II Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України» від 01.10. 1997 р. № 1104 (із змінами та доповненнями) пунктом 4 підрозділом 3 цього Кодексу, згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI), встановлюються вимоги щодо процедури оформлення податкового векселя. Згідно із цим, податковий вексель складається у трьох примірниках із зазначенням суми податку в національній валюті виключно на вексельному бланку, що купується у банку, з урахуванням таких особливостей:

— перший примірник податкового векселя — це оригінал вексельного бланка, придбаного платником в установі банку;

— другий і третій примірники податкового векселя — ксерокопії оригіналу вексельного бланка (неоформленого першого примірника), які мають однаковий із першим примірником номер вексельного бланка;

— усі необхідні записи в кожному примірнику податкового векселя (у тому числі про забезпечення його шляхом авалю) виконуються окремо, ксерокопіюванню не підлягають, повинні бути тотожними (крім порядкового номера примірника).

Цією нормою також зазначається, що у митному органі, який здійснює митне оформлення ввезених на митну територію України товарів, залишається другий примірник векселя. Перший примірник векселя надсилається (передається) цим митним органом не пізніше ніж на третій день від дати надання векселя органу державної податкової служби, в якому особа зареєстрована як платник податку на додану вартість. Третій примірник векселя залишається у платника податку, який його видав.

5. У 5 пункті підрозділу 3 розділу XX «Перехідні положення», згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI), визначені строки та умови погашення податкового векселя.

Так, строк погашення векселя настає на дату виникнення податкових зобов’язань по постачанню збудованого судна, для будівництва якого були ввезені устаткування, обладнання та комплектуючі, із застосуванням вексельної форми розрахунків з податку на додану вартість.

Погашення податкового векселя здійснюється виключно шляхом перерахування коштів до Державного бюджету України. Часткове погашення податкового векселя не дозволяється.

6. Пункт 6 підрозділ 3 розділу XX «Перехідні положення» відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.201 № 3609-VI) встановлює умови щодо використання та погашення податкового векселя.

Так, у разі нецільового використання зазначених у пункті 1 цього підрозділу устаткування, обладнання та комплектуючих, що не виробляються в Україні, платник податку зобов’язаний погасити податковий вексель у податковому періоді, на який припадає їх нецільове використання, а також сплатити пеню відповідно до цього Кодексу.

У разі несвоєчасного погашення податкового векселя до платника податку, який видав податковий вексель, застосовуються штрафні санкції у розмірі 1 відсотка суми податку на додану вартість, зазначеної у податковому векселі, за кожен день порушення строку, включаючи день погашення, але не більше ніж 50 відсотків суми векселя.

7. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI) та пункту 7 підрозділу 3 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу за умови дотримання вимог щодо формування сум податку на додану вартість, які можуть бути віднесені до податкового кредиту, платник податку має право віднести до податкового кредиту звітного (податкового) періоду суму податку на додану вартість за погашеними у такому звітному (податковому) періоді податковими векселями.

8. Пункт 8 підрозділу 3 розділу 3 «Перехідні положення» цього Кодексу відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI) визначає процедуру подання податкової декларації платником податку, у якого здійснювалася оплата податковими векселями. Відповідно до цієї норми, до податкової декларації платник податку на додану вартість додає перелік та копії податкових векселів, виданих і погашених протягом звітного (податкового) періоду, за який подається декларація.

9. Цим пунктом підрозділом 3 розділу XX «Перехідні положення» згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України» (від 07.07.2011 № 3609-VI) та частиною VI пунктами 21–23 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України» від 01.10. 1997 р. № 1104 (із змінами та доповненнями) встановлюються умови та процедури обліку та контролю податкових векселів органами податкової та митної служби України. У Відповідно до зазначених норм облік податкових векселів здійснюється митними органами та органами державної податкової служби. При цьому порядок обліку податкових векселів у визначених цією нормою органах різний. Так, облік податкових векселів митними органами ведеться в порядку, встановленому центральним митним органом. Облік податкових векселів органами державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку, яким видано податковий вексель, ведеться в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Контроль за погашенням податкових векселів здійснюють органи державної податкової служби на підставі даних, отриманих від митних органів, податкових декларацій та платіжних документів, що підтверджують сплату сум податку за погашеними векселями.

Підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств

1. Розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2013 року. Суб’єкти господарювання — платники податку на прибуток подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2013 року.

(Абзац другий пункту 1 підрозділу 4 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

У разі повернення авансів (інших платежів), отриманих до набрання чинності розділом III цього Кодексу та врахованих у складі валових доходів, на суму такого повернення відбувається коригування доходу звітного податкового періоду, в якому такі аванси (інші платежі) були повернуті у порядку, передбаченому цим Кодексом. Для авансів, отриманих в іноземній валюті, таке коригування відбувається за офіційним валютним курсом гривні до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення такого повернення.

(Пункт 1 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом третім згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

У разі повернення авансів (інших платежів), виданих до набрання чинності розділом III цього Кодексу та врахованих у складі валових витрат, на суму такого повернення відбувається коригування витрат звітного податкового періоду, в якому такі аванси (інші платежі) були повернуті у порядку, передбаченому цим Кодексом.

(Пункт 1 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу).

У разі відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) після набрання чинності розділом III цього Кодексу в рахунок авансів, отриманих до такої дати, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та здійснені після дати набрання чинності цим Кодексом, за умови, що вони не були включені до складу валових витрат, визнаються витратами на дату відвантаження таких товарів (виконання робіт, надання послуг).

(Пункт 1 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу).

2. З дати набрання чинності розділом III цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий — четвертий квартали 2011 року.

3. Пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого:

якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого — четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

4. Операції з цінними паперами та деривативами, що придбані до набрання чинності розділом III цього Кодексу, відображаються в обліку при визначенні податку на прибуток підприємств за правилами, що діяли на момент придбання таких цінних паперів.

5. Норми пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III цього Кодексу. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку:

порядок урегулювання сумнівної заборгованості, щодо якої заходи із стягнення розпочато до набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Платник податку — продавець зобов’язаний збільшити дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву і у разі, якщо протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) суд не задовольняє позову (заяви) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позову (заяви) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б) сторони договору досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законом, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

На суму додаткового податкового зобов’язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов’язання. Зазначена пеня розраховується за строк з першого дня податкового періоду, наступного за періодом, протягом якого відбулося збільшення витрат, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу, та сплачується незалежно від значення податкового зобов’язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства починаючи з дати укладення такої мирової угоди.

Якщо в майбутньому (з урахуванням строку позовної давності) такий продавець звертається до суду, то він має право збільшити витрати на суму оскаржуваної заборгованості;

у разі якщо платник податку оскаржує рішення суду в порядку, встановленому законом, збільшення доходу, передбачене цим пунктом, не відбувається до моменту прийняття остаточного рішення відповідним судом;

платник податку — покупець зобов’язаний збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день з дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором, або визнаної претензією;

б) або 30-й календарний день від дня ухвалення рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом «а» цього пункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповіді на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені законом.

Строки, визначені абзацом «б» цього пункту, застосовуються незалежно від того, розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи з примусового стягнення боргу чи ні.

Зазначене в цьому підпункті збільшення доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами «а» чи «б» цього підпункту.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно чи за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Заборгованість, попередньо віднесена до складу витрат або відшкодована за рахунок страхового резерву, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкових зобов’язань як покупця, так і продавця у зв’язку з таким визнанням.

6. Для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об’єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Норми цього підпункту поширюються також на платників податку у разі їх переходу із спрощеної системи оподаткування на загальну.

До переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об’єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Первісна вартість основних засобів не збільшується на вартість придбання або поліпшення після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об’єктів до такої дати.

7. Дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування. Витрати не визначаються щодо товарів (результатів робіт, послуг), отриманих (наданих) після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, у частині вартості таких товарів (робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у разі якщо такі аванси були враховані платником податку у складі валових витрат на дату їх оплати, а також у період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Для платників податку на прибуток, що перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну, одночасно з визнанням доходів від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на загальній системі оподаткування до складу витрат включається собівартість таких товарів, робіт, послуг, що склалася в період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, пропорційно сумі визнаних доходів.

Комісійні доходи (витрати) та інші платежі, пов’язані із створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), які були включені до об’єкта оподаткування у звітних податкових періодах до набрання чинності розділом III цього Кодексу, не враховуються при визначенні доходів і витрат відповідно до цього Кодексу.

8. За результатами діяльності до 31 грудня 2012 року страховики, які отримують доходи від провадження страхової діяльності, крім діяльності з виконання договорів довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також від діяльності, що не пов’язана із страхуванням, обчислюють та сплачують податок на прибуток таким чином:

протягом звітного податкового року страховики щокварталу сплачують податок за ставкою 3 відсотки суми страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, отриманих (нарахованих) страховиками — резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування, співстрахування та перестрахування ризиків на території України або за її межами;

за результатами звітного року страховики розраховують розмір податку на прибуток, що обчислюється від оподатковуваного прибутку у порядку, встановленому статтею 156 та підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 цього Кодексу, але не сплачують його.

На період дії порядку оподаткування доходів від страхової діяльності, передбаченого цим пунктом, доходи страховика від іншої діяльності, не пов’язаної із страховою діяльністю, а також доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшені на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, оподатковуються в порядку, строки і за правилами, передбаченими цим Кодексом, за ставкою, визначеною відповідно до пункту 151.1 статті 151 цього Кодексу.

(Пункт 8 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 4057-VI від 17.11.2011)

9. Відображення в обліку з податку на прибуток підприємств операцій лізингу за договорами оренди житла з викупом, що укладені після набрання чинності розділом III цього Кодексу, але не пізніше 31 грудня 2020 року, здійснюється в такому порядку:

підприємство-орендодавець збільшує суму доходів на суму нарахованого фізичній особі орендного платежу (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди);

підприємство-орендодавець збільшує суму витрат звітного періоду на частину собівартості об’єкта оренди, яка так відноситься до загальної собівартості цього об’єкта, як сума нарахованого у цьому періоді фізичній особі орендного платежу (у частині орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди) до загальної суми орендних платежів (у частині орендних платежів, що надаються в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди), що будуть нараховані за весь період оренди;

передача житла фізичній особі в оренду з викупом не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця;

передача житла у власність фізичній особі після закінчення строку дії договору оренди житла з викупом або достроково за умови повної сплати орендних платежів (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди) не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця.

10. Встановити ставку податку на прибуток підприємств:

з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно — 23 відсотки;

з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно — 21 відсоток;

з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно — 19 відсотків;

з 1 січня 2014 року — 16 відсотків.

11. До прийняття змін до законодавства про пенсійну реформу (впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування) платник податку має право включити до витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму внесків на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внесків, визначених абзацом другим пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, загальний обсяг яких не перевищує 15 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

12. Абзац третій пункту 137.9 статті 137 цього Кодексу застосовується до 1 січня 2014 року.

13. Тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі — запасів), придбаних до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, а сплачених після цієї дати, визнаються в складі витрат у сумі фактично сплачених за них коштів.

Цей пункт не поширюється на платників податку — ліцензіатів з постачання електричної та/або теплової енергії.

(Пункт 13 підрозділу 4 розділу XX в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

14. У 2011 році норматив для основних засобів, визначений у підпункті 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, встановлюється в розмірі 1000 гривень.

15. Тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільняються від оподаткування:

прибуток виробників біопалива, отриманий від продажу біопалива;

прибуток підприємств, отриманий ними від діяльності з одночасного виробництва електричної теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива;

прибуток виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону України «Про альтернативні види палива» для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, які споживають біологічні види палива, одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України.

16. Тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий ними від господарської діяльності з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ, що здійснюється відповідно до Закону України «Про газ (метан) вугільних родовищ»

17. Тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року звільняються від оподаткування:

а) прибуток суб’єкта господарської діяльності, отриманий від надання готельних послуг (група 55 КВЕД ДК 009:2005) у готелях категорій «п’ять зірок», «чотири зірки» і «три зірки», у тому числі новозбудованих чи реконструйованих або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд (за умови, що дохід від реалізації послуг з розміщення шляхом надання номера для тимчасового проживання складає не менше 75 відсотків сукупного доходу такого суб’єкта господарської діяльності за відповідний податковий (звітний) період, у якому застосовується пільга);

(Підпункт «а» пункту 17 підрозділу 4 розділу XX в редакції Закону України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

б) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості (група 17 — група 19 КВЕД ДК 009:2005), крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині.

При цьому на перехідний період до 1 січня 2012 року для підприємств легкої промисловості, які на час набрання чинності положеннями цього Кодексу мають укладені договори на виробництво продукції на давальницькій сировині, термін виконання яких закінчується протягом встановленого періоду, дозволяється застосовувати положення зазначеного пункту;

в) прибуток підприємств галузі електроенергетики (клас 40.11 група 40 КВЕД ДК 009:2005) від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії;

г) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суднобудівної (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) промисловості;

ґ) прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності (підклас 35.30.0 клас 35.30 група 35.3 розділ 35 КВЕД ДК 009:2005), а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (підклас 73.10.2 клас 73.10 група 73.1 розділ 73 КВЕД ДК 009:2005), які виконуються для потреб літакобудівної промисловості;

д) прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас 29.31 і 29.32 групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009:2005).

18. Тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняється від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії, отриманий ними від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, крім продукції еротичного характеру.

19. Тимчасово, до 1 січня 2016 року, не включаються до доходів суми коштів або вартість майна, отримані суб’єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб’єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів) і спрямовані на виробництво національних фільмів.

20. Протягом строку дії міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, з питань космічної діяльності щодо створення космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), але не пізніше 1 січня 2015 року, податковий період, за який визначаються податкові зобов’язання з податку на прибуток, дорівнює одному звітному календарному року для резидентів — суб’єктів космічної діяльності, які отримали ліцензію на право її здійснення та беруть участь у виконанні таких договорів (угод).

Якщо зазначені договори визнаються сторонами повністю виконаними до настання 1 січня 2015 року, то останній податковий період (у тому числі для визначення норм амортизаційних відрахувань) розраховується з початку календарного року до закінчення звітного кварталу такого року, на який припадає таке повне виконання договорів.

Платники податку, які підпадають під дію цього пункту і при цьому здійснюють види діяльності інші, ніж космічна, ведуть окремий податковий облік за такими та іншими видами діяльності за загальними правилами та у порядку, визначеному пунктом 152.11 статті 152 цього Кодексу.

(Абзац третій пункту 20 підрозділу 4 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

21. Підпункти 15–19 цього підрозділу застосовуються з урахуванням такого:

суми коштів, що вивільнені від оподаткування, спрямовуються підприємствами — платниками податку на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій, пов’язаних з основною діяльністю такого платника податку, та/або повернення кредитів, використаних на зазначені цілі, і сплату процентів за ними;

з метою оподаткування суми вивільнених від оподаткування коштів визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, понесених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат;

порядок цільового використання вивільнених від оподаткування коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України;

у разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

22. Установити, що у період проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні не підлягає оподаткуванню дохід (прибуток), отриманий УЄФА за результатами діяльності в Україні, у тому числі винагорода від продажу комерційних прав.

При визначенні прибутку для оподаткування не включаються до складу доходів суми коштів, отриманих у період підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, визначений Законом України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні», від державного підприємства «Фінансування інфраструктурах проектів» на безповоротній або поворотній основі юридичними особами, відповідальними за виконання завдань і заходів, визначених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, відповідно до Порядку використання запозичених коштів для виконання цієї програми, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та суми процентів, умовно нарахованих на суму отриманих коштів, визначених у цьому пункті.

(Пункт 22 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом згідно із Законом України № 3675-VI від 08.07.2011)

Окремий облік доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування, здійснюється відповідно до пункту 152.11 статті 152 цього Кодексу.

(Пункт 22 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом згідно із Законом України № 3675-VI від 08.07.2011)

Тимчасово, на період дії державних гарантій за зобов’язаннями державного підприємства «Фінансування інфраструктурах проектів», не включається при визначенні об’єкта оподаткування позитивне (від'ємне) значення курсових різниць від перерахунку коштів, запозичених цим підприємством під державні гарантії для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, відповідно до Порядку використання запозичених коштів для виконання цієї програми, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

(Пункт 22 підрозділу 4 розділу XX доповнено абзацом згідно із Законом № 3675-VI від 08.07.2011).

(Підрозділ 4 розділу XX доповнено пунктом 22 згідно із Законом України № 3292-VI від 21.04.2011)

23. Норми статей 135, 159, 192 та пункту 5 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України не поширюються на заборгованість, до якої застосовується механізм списання на умовах, визначених Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

(Підрозділ 4 розділу XX доповнено пунктом згідно із Законом України № 3320-VI від 12.05.2011 — зміна діє до 31 грудня 2011 року; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу)

24. До складу витрат платника податку включаються суми коштів, внесені платниками податку на рахунки учасників фондів банківського управління або за договорами пенсійних вкладів, відкритих відповідно до закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків доходу такого платника податку за звітний період.

(Підрозділ 4 розділу XX доповнено пунктом 24 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

25. Витрати на сплату процентів, які відповідали вимогам підпункту 5.5.1 пункту 5.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями підпункту 5.5.2 цього пункту до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із урахуванням обмежень, передбачених статтею 141 цього Кодексу.

Сума перевищення авансового внеску з податку на прибуток підприємств, попередньо сплаченого платником до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу у зв’язку із нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», над сумою податкових зобов’язань з цього податку такого платника, що утворилася станом на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, враховується в майбутніх податкових періодах відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу.

(Підрозділ 4 розділу XX доповнено пунктом 25 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

26. Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі — запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності розділом III цього Кодексу, визнається витратами в порядку, передбаченому розділом III цього Кодексу.

(Підрозділ 4 розділу XX доповнено пунктом 26 згідно із Законом України № 3609-У від 07.07.2011 — застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу)

Набуття чинності Податковим кодексом України передбачає необхідність у здійсненні належного комплексу юридично-технічних дій, пов’язаних із забезпеченням реалізації його положень у контексті правового регулювання податкових відносин, які виникли до набуття ним юридичної сили. З іншого боку, окремі норми Податкового кодексу передбачають доцільність поетапного та гнучкого підходу до процесу введення їх у дію з метою дотримання балансу інтересів держави та платників податків. З урахуванням викладеного і було розроблено норми підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення», який визначає особливості справляння податку на прибуток підприємств.

Пункт 1 підрозділу 4 розділу XX встановлює загальне правило, що передбачає застосування положень щодо податку на прибуток підприємств, об’єднаних у розділі III Податкового кодексу, під час розрахунків із бюджетом лише стосовно доходів і витрат, що отримані та проведені з 01.04.2011 р. Звідси відповідні норми ПК України стають нормативними орієнтирами для учасників податкових відносин із приводу сплати податку на прибуток підприємств лише стосовно доходів і витрат, які отримані ними та проведені після 01.04.2011 р. Такий підхід законодавця обумовлений змістом ст. 57 Конституції України, яка встановлює заборону на зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі, що є загальновизнаним принципом права.

У цьому самому пункті передбачається і те, що методика обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2013 року. Посилання на згаданий Закон обумовлено необхідністю розмежування повноважень із затверджень відповідних порядків між Міністерством фінансів України та Національним банком України. На виконання вимог ПК України Міністерством фінансів України наказом від 25.01.11 р. затверджено Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно із Законом від 07.07.11 р. № 3609-VI до чинної редакції п. 1 підрозділу 4 розділу XX ПК України було додано три нові абзаци, якими запроваджено порядок обліку авансів, товарів та інших активів, що обліковуються на балансі станом на 01.04.2011 р., та операції з якими здійснюються після 01.04.2011 р. Такі зміни, зокрема, дали можливість включати до витрат продавця видатки, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), аванс за які було отримано до 01.04.2011 р., а також коректувати доходи / видатки при поверненні авансів, отриманих / перерахованих до 01.04.2011 р.

У п. 152.9 ПК України зазначено, що в загальному випадку використовуються такі податкові періоди: квартал, півріччя, три квартали, рік. Проте розділ III ПК України набрав чинності лише з 01.04.2011 р. З урахуванням викладеного, як виняток у 2011 р., законодавець передбачив, що платники податку на прибуток підприємств складають декларацію з податку на прибуток наростаючим підсумком та подають за такі звітні податкові періоди: II квартал, II і III квартали та ІІ-IV квартали 2011 р. Відповідні положення закріплені у п. 2 підрозділу 4 розділу XX.

Пункт 150.1 ст. 150 ПК України, присвячений порядку врахування від’ємного значення об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів, не може бути застосований для регулювання аналогічних податкових правовідносин до 01.02.2011 р., оскільки положення розділу III ПК України набувають чинності лише з 01.04.2011 р. З метою уникнення невизначеності податкового законодавства законодавець у п. 3 підрозділу 4 розділу XX ПК України визначив порядок урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування, отриманого за підсумками першого кварталу 2011 р. шляхом встановлення обов’язку його врахування у витратах наступних календарних кварталів 2011 р. аж до повного погашення такого від’ємного значення. При цьому варто особливо відмітити те, що підлягає включенню до витрат другого кварталу 2011 р. лише від'ємне значення, яке виникло за результатом розрахунку об’єкта оподаткування за перший квартал 2011 р., без урахування від’ємного значення попередніх років[430].

У п. 4 підрозділу 4 розділу XX визначається порядок відображення в обліку при визначенні податку на прибуток підприємств цінних паперів та деривативів, придбаних до набрання чинності ПК України, за правилами, що діяли на момент придбання таких цінних паперів. Варто зазначити, що під поняттям «дериватив» у контексті ПК України розуміється стандартний документ, що засвідчує право та (або) зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах (пп. 14.1.45 п. 1 ст. 14 розділу І «Загальні положення»). На відміну від деривативу, встановлення змістовного наповнення поняття «цінні папери» передбачає необхідність у зверненні до ст. 3 Закону України від 23.06.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондову біржу» та ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України. Обидві норми узгоджені за змістом і визначають цінні папери як документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що передбачені у цих документах, іншим особам.

У п. 5 підрозділу 4 розділу XX ПК України визначається порядок правового регулювання та відображення в обліку продавця та покупця заборгованості, яка виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт та наданих послуг. Законодавець передбачає виключення такої заборгованості зі сфери дії п. 159.1 ст. 159 розділу ІІІ ПК України у випадку, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до 01.04.2011 р. Зокрема, передбачається відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості в порядку, визначеному п. 5 підрозділу 4 розділу XX ПК України аж до моменту повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною. Варто додати, що по суті положення згаданого п. 5 повторюють норми пп. 12.1.2, 12.1.3 та 12.1.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який втратив чинність з 01.04.2011 р. Поняття безнадійної заборгованості розкрите у п. 14.1.11 ст. 14 розділу І ПК України.

Наступний п. 6 підрозділу 4 розділу XX встановлює порядок нарахування амортизації основних засобів, інших необоротних і нематеріальних активів з моменту набуття чинності розділом ІІІ ПК України, тобто з 01.04.2011 р. Визначення амортизації наведене у пп. 14.1.3 п. 1 ст. 14 розділу І ПК України, а основних засобів — в п. 14.1.138 п. 1 ст. 14 розділу І ПК України.

Передбачається, що такому нарахуванню передує отримання даних інвентаризації об’єктів основних засобів, інших необоротних активів та нематеріальних активів за групами відповідно до п. 145.1 ст. 145 розділу ІІІ ПК України, проведеної за станом на 01.04.2011 р. При цьому згаданий пункт ст. 145 ПК України містить не лише класифікацію груп основних засобів та інших необоротних активів, але й мінімально допустимі строки їх амортизації[431]. Тобто платники податків повинні провести інвентаризацію на вказану дату, що дозволить визначити перелік об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за новими групами з метою нарахування амортизації після набуття чинності розділом III ПК України. Проведення інвентаризації необхідне для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, оскільки під час її проведення перевіряються і документально підтверджуються наявність, стан і оцінка активів та зобов’язань (п. 1 ст. 10 Закону від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Норми цього пункту поширюються також на платників податку в разі їх переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну.

Тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті порівняння загальної вартості всіх груп основних засобів за даними бухгалтерського та податкового обліку, амортизується як окремий об’єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом 3 років. Вона відображається в графах 3 та 4 рядку Т1 Таблиці 1 «Інформація щодо нарахованої амортизації» додатка AM до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за формою, затвердженою наказом ДПА України від 28.02.2011 № 114, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.03.2011 р. за № 397/19135. Окремо додамо, що поняття прямолінійного методу розкрите в п. 145.1.5 ст. 145 розділу III ПК України. Такий порядок використовується лише у випадку, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на 01.04.2011 р. У протилежному випадку відповідна різниця амортизується на загальних підставах[432]. Також у цьому ж пункті ПК України законодавчо обмежено збільшення первісної вартості основних засобів на вартість придбання або поліпшення після дати набрання чинності розділом III ПК України в частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об’єктів до такої дати.

З метою надання методичної допомоги стосовно проведених операцій з нарахування амортизаційних відрахувань у рамках дії ПК України ДПС України додатково пояснила, що для об’єктів основних засобів, що обліковуються станом на 01.04.11 р., обмеження термінів корисного використання згідно з п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України діє щодо загального терміну корисного використання. У разі нарахування амортизації основних засобів із застосуванням прямолінійного методу — сума амортизації визначається діленням вартості, яка підлягає амортизації за результатами інвентаризації, проведеної станом на 01.04.11 р., на строк корисного використання об’єкта основних засобів (арифметична різниця між загальним строком корисного використання об’єкта основних засобів, визначеного наказом по підприємству з урахуванням вимог п.145.1 ст.145 ПК України, та строком, протягом якого об’єкт знаходився в експлуатації станом на 01.04.11 р.). Необхідно також враховувати, що не підлягає амортизації вартість основних засобів виробничого призначення, отриманих безоплатно та за рахунок бюджетного фінансування (капітальні трансферти), оскільки у вартості об’єктів, безоплатно отриманих або наданих за рахунок бюджетного фінансування, відсутні витрати (пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України), крім випадків, передбачених п.144.1 ст. 144 ПК України[433].

Основний зміст п. 7 підрозділу 4 розділу XX спрямовано на запобігання визначенню доходів (витрат) з урахуванням товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після 01.04.2011 р., у тій частині їх вартості, яка була оплачена до зазначеної дати у вигляді авансів (передоплати), у т. ч. у період перебування на спрощеній системі оподаткування. Витрати не визначаються щодо товарів (результатів робіт, послуг), отриманих (наданих) після 1 квітня 2011 року у частині їх вартості, оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати у разі, якщо такі аванси були враховані платником податку у складі валових витрат на дату їх оплати, а також у період перебування на спрощеній системі оподаткування. Для платників податку на прибуток, що перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну, одночасно з визнанням доходів від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на загальній системі оподаткування до складу витрат включається собівартість таких товарів, робіт, послуг, що склалася в період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, пропорційно сумі визнаних доходів. У цьому самому пункті окремо врегульовано питання про комісійні доходи (витрати) та інші платежі, пов’язані зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), які були включені до об’єкта оподаткування у звітних періодах до 01.04.2011 р.

Пункт 8 підрозділу 4 розділу XX визначає порядок обчислення і сплати податку на прибуток підприємств страховиками за результатами діяльності до 31.12.2011 р. від провадження страхової діяльності та діяльності, не пов’язаної зі страхуванням. Під страхуванням у такому випадку розуміється вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених договором про страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»). Відповідно, страховиками є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом України від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2 згаданого Закону України «Про страхування»).

Варто звернути увагу, що протягом звітного податкового року податок на прибуток у розмірі 3 % страховики мають сплачувати від своїх страхових доходів без зменшення їх на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. Під страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), згідно зі ст. 10 згаданого Закону України «Про страхування», розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику відповідно до договору страхування. У даному випадку фактично буде діяти подвійне оподаткування доходів страховиків на суму, яка нараховується перестраховикам. Також вони зобов’язані за результатами звітного року розрахувати розмір податку на прибуток відповідно до вимог ПК України, але страховики не сплачують його. На виконання вимог п. 8 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України було розроблено та затверджено форму Податкової декларації з податку на доходи (прибуток) страховика (наказ ДПА України від 21.02.2011 № 97[434]).

Виняток із загального порядку оподаткування доходів від страхової діяльності передбачений для доходів від діяльності з виконання договорів довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення». Такі доходи оподатковуються в порядку, передбаченому п. 156.2 ст. 156 розділу III Податкового кодексу.

Також передбачено, що на період дії порядку оподаткування доходів від страхової діяльності, передбаченого п. 8 підрозділу 4 розділу XX ПК України, доходи страховика від іншої діяльності, не пов’язаної із страховою діяльністю, а також доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшені на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, оподатковуються в загальному порядку, тобто в строки і за правилами, передбаченими відповідним розділом ПК України, за ставкою, визначеною відповідно до п. 151.1 ст. 151 ПК України.

У п. 9 підрозділу 4 розділу XX ПК України визначені особливості відображення в обліку з податку на прибуток підприємств операцій лізингу за договорами оренди житла з викупом, що укладені після 01.04.2011 р., але не пізніше 31.12.2020 р. Можливість укладення договорів оренди житла з викупом вперше була зазначена у ст. 5 Закону України від 25.12.2008 р. № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» з метою стабілізації виробництва та забезпечення реалізації житлових прав громадян, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей. Саме ж визначення поняття «оренда житла з викупом» міститься в пп. «ґ» п. 14.1.97 ст. 14 ПК України. Зазначені особливості відображення в обліку операцій лізингу за договорами оренди житла з викупом зводяться до наступного: 1) підприємство-орендодавець збільшує суму доходів на суму нарахованого фізичній особі орендного платежу (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди); 2) підприємство-орендодавець збільшує суму витрат звітного періоду на частину собівартості об’єкта оренди, яка так відноситься до загальної собівартості цього об’єкта, як сума нарахованого у цьому періоді фізичній особі орендного платежу (у частині орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди) до загальної суми орендних платежів (у частині орендних платежів, що надаються в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди), що будуть нараховані за весь період оренди; 3) передача житла фізичній особі в оренду з викупом не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця; 4) передача житла у власність фізичній особі після закінчення строку дії договору оренди житла з викупом або достроково за умови повної сплати орендних платежів (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта оренди) не змінює податкових зобов’язань підприємства-орендодавця.

Прагнення збалансувати інтереси держави та платників податків на прибуток підприємств зумовило доцільність поетапного переходу до передбаченої п. 1 ст. 151 розділу ІИ ПК України загальної ставки в 16 відсотків. На перехідний період встановлені такі ставки податку на прибуток:

— з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно — 23 відсотки;

— з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно — 21 відсоток;

— з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно — 19 відсотків;

— з 1 січня 2014 р. — 16 відсотків.

Пункт 11 підрозділу 4 розділу XX ПК України передбачає порядок віднесення до витрат сум внесків на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників, а також деяких інших внесків, передбачених у законодавстві, зокрема в абзаці другому п. 142.2 ст. 142 ПК України. Загальний обсяг таких внесків не перевищує 15 відсотків заробітної плати, нарахованої відповідній найманій особі протягом податкового року, на який припадають певні податкові періоди. Зазначений пункт діє в перехідний період до прийняття змін до законодавства про пенсійну реформу (впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування).

У п. 12 підрозділу 4 розділу XX законодавець передбачив, що метод нарахувань процентів (комісійних) за кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною. Такий захід має тимчасовий характер — до 01.01.2014 р.

Особливості у визначенні доходів мають і підприємства житлово-комунального господарства, що передбачено у п. 13 підрозділу 4 розділу XX ПК України. Зокрема, до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства (далі — ЖКГ) від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III ПК України. При цьому підприємства ЖКГ у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків, якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу. Балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, придбаних до дати набрання чинності розділом III цього ПК України, а сплачених після цієї дати, визнаються в складі витрат у сумі фактичної сплачених за них коштів. Варто зауважити, що дію п. 13 не поширено на платників податків — ліцензіатів з постачанням електричної та/або теплової енергії.

Варто звернути увагу на те, що передбачений п. 13 підрозділу 4 розділу XX особливий порядок відображення доходів підприємств житлово-комунального господарства стосується не всіх доходів, отримуваних ними, а лише тих, які отримуються ними від надання житлово-комунальних послуг. Перелік таких послуг міститься в ст. 13 Закону України від 24.06.2004 р. № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги». Усі інші доходи підприємств житлово-комунальних господарств відображаються в загальному порядку, передбаченому розділом III ПК України. Законодавець істотно доповнив існуючу редакцію п. 13 підрозділу 4 порівняно з початковою, яка існувала на момент прийняття ПК України та введення його в дію. Насамперед було запроваджено виключення, яке передбачало, що дія абзацу першого згаданого пункту не поширюється на випадки надходження коштів у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до 01.04.2011 р. Аналогічне обмеження було накладено і на порядок відображення витрат згідно з абзацем другим п. 13. У тому ж абзаці видалили також і вказівку на те, що решта витрат визнається відповідно до норм розділу III ПК України, яка породжувала невизначеність щодо змісту поняття «решта витрат». Окремо законодавець передбачив, що балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, придбаних до 01.04.2011 р., а сплачених після цієї дати, визнаються у складі витрат у сумі фактичної сплачених за них коштів.

Наступний п. 14 підрозділу 4 розділу XX встановлює норматив для основних засобів, визначений у пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у розмірі 1 000 гривень.

Ключовими принципами вітчизняного податкового законодавства є принципи загальності оподаткування та рівності всіх платників перед законом. У своїй сукупності відображені у ст. 4 розділу I ПК України відповідні положення передбачають необхідність у створенні недискримінаційних та єдиних правил оподаткування, які б застосовувалися до всіх платників податків однаково. Разом з тим, вимога ефективної реалізації державної політики щодо підтримки розвитку перспективних секторів народногосподарського комплексу вимагає використання механізму звільнення від оподаткування.

Пунктом 15 підрозділу 4 передбачено до 01.01.2020 р. звільнення від оподаткування прибутку для: 1) виробників біопалива від продажу біопалива; 2) підприємств, отриманого від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива; 3) виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених ст. 7 Закону України від 14.01.2000 р. № 1391-XIV «Про альтернативні види палива» для виготовлення та реконструкції технічних та транспортних засобів, у т. ч. самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, що споживають біологічні види палива, якщо відповідний прибуток одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України.

У контексті наведеного вище пункту 15 під біологічними видами палива (біопаливом) розуміється тверде, рідке та газове паливо, виготовлене з біологічно відновлюваної сировини (біомаси), яке може використовуватися як паливо або як компонент інших видів палива (ст. 1 Закону України «Про альтернативні види палива»). Прибуток виробників біологічного палива, отриманого від його продажу, звільняється від оподаткування лише у випадку наявності свідоцтва про належність палива до альтернативного відповідно до ст. 6 згаданого Закону, яке видається уповноваженим органом виконавчої влади в порядку, визначеному Постановою КМ України від 05.10.2004 р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного».

Законодавець в окремій ст. 7 того ж Закону пояснює, що категорія «техніки, обладнання, устаткування, що використовуються для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалив» включає товари, які класифікуються за кодами УКТ ЗЕД (Закон від 05.04.2001 № 2371-ІІІ «Про митний тариф України») 8402, 8403, 8404, 8405, 8406, 8416, 8417, 8419, 8422 40 00, 8423 20 00 00, 8423 30 00 00, 8423 81, 8423 82, 8423 89 00 00, 8423 90 00 00, 8514. У цій самій статті визначено, що до технічних та транспортних засобів, у т. ч. самохідних машин, що працюють на біопаливі, належать товари, які класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 8701, 8702, 8704, 8705, 8709.

Аналогічний підхід використаний і у випадку звільнення від оподаткування прибутку підприємств, отриманого ними від господарської діяльності з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ відповідно до Закону України від 21.05.2009 р. № 1392-VI «Про газ (метан) вугільних родовищ» (п. 16 підрозділу 4 розділу XX ПК України). Така податкова пільга є тимчасовою і застосовується протягом 10 років, починаючи з 01.01.2011 р. Вона передбачена у ст. 11 згаданого Закону.

Поняття «видобування газу (метану) вугільних родовищ» поширюється на господарську діяльність, яка охоплює комплекс технічних заходів, спрямованих на вилучення газу (метану) вугільних родовищ з вугільних пластів, вміщуючих порід та підземних порожнин діючих шахт і тих, що готуються до експлуатації, та вугільних родовищ, промислова розробка яких не здійснювалася, незалежно від їх подальшого використання, а також відпрацьованих вугільних родовищ, якщо вилучений газ (метан) призначається для подальшого використання як матеріальний та/або енергетичний ресурс.

Під поняттям «використання газу (метану) вугільних родовищ» розуміється господарська діяльність щодо виробництва електричної, теплової та/ або інших видів енергії у разі, якщо газ (метан) вугільних родовищ є основним енергоносієм, а також при використанні газу (метану) вугільних родовищ як основної технологічної сировини.

Пункт 17 підрозділу 4 розділу XX ПК України також передбачає звільнення від оподаткування прибутку суб’єктів господарювання у визначених секторах народногосподарського комплексу протягом 10 років, починаючи з 01.01.2011 р. Зокрема, таке звільнення поширюється на:

а) прибуток платників податків, що надають готельні послуги (група 55 КВЕД ДК 009:2005) у готелях визначених категорій (три/чотири/п'ять зірок), зокрема тих, що належать до категорії новозбудованих чи реконструйованих, або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд. Законодавець встановив додаткове обмеження щодо кола суб’єктів, які можуть використовувати відповідну пільгу: дохід від реалізації послуг з розміщення шляхом надання номера для тимчасового проживання має складати не менше 75 відсотків сукупного доходу такого суб’єкта господарської діяльності за відповідний податковий (звітний) період, у якому застосовується пільга. Додамо, що пільгою може скористатися не лише власник, але й орендар об’єкта туристичної інфраструктури, проте лише у разі наявності у нього як у юридичної особи свідоцтва про присвоєння категорії відповідному об’єкту туристичної інфраструктури відповідно до ст. 19 Закону від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР «Про туризм». Якщо платник податку (орендар або власник готелю) фактично здійснював готельні послуги, то витрати по сертифікації готельних послуг відносяться до витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, за умови використання таких послуг у господарській діяльності та за наявності відповідних підтверджуючих документів. Також законодавець передбачив, що прибуток, отриманий суб’єктом господарської діяльності від інших видів послуг, аніж готельні, оподатковується податком на прибуток підприємств на загальних підставах.

У платників податку також може виникати закономірне питання щодо того, яким чином використовувати передбачене підпунктом «а» п. 17 підрозділу 4 звільнення від оподаткування, якщо одна частина готелю має категорію «три зірки», а інша — «дві зірки», оскільки зазначений підпункт поширює свою дію лише на готелі, що мають категорію «три зірки». Виходячи з буквального тлумачення згаданого підпункту прибуток, отриманий суб’єктом господарської діяльності від надання готельних послуг у готелях інших категорій, аніж перелічені в підпункті «а» п. 17 підрозділу 4, оподатковується податком на прибуток підприємств на загальних підставах. При цьому, відповідно до вимог п. 152.11 ст. 152 ПК України, суб’єкт господарювання повинен вести облік доходу (прибутку) від надання готельних послуг (група 55 КВЕД ДК 009:2005), що звільняється від оподаткування, окремо від обліку доходу (прибутку) від надання готельних послуг, який не звільняється від оподаткування;

б) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості (група 17 — група 19 КВЕД ДК 009:2005), за винятком тих із них, які працюють на давальницькій сировині. Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності, затвердженої наказом Держспоживстандарту від 26.12.2005 р. № 375, зазначені групи містять у собі: 1) група 17 — підприємства, які займаються підготовкою та прядінням текстильних волокон, ткацьким виробництвом, виробництвом нетканих матеріалів, кінцевим оздобленням текстильних виробів, включно з одягом, виготовленим третіми особами, виготовленням готових виробів з текстилю (наприклад, постільної, столової білизни, ковдр, килимів, мотузок тощо), за винятком готового одягу, а також виробництвом трикотажного полотна, панчішно-шкарпеткових виробів та виробів з трикотажу типу светрів, джемперів, пуловерів, жилетів; 2) група 18 — підприємства, які займаються виробництвом (серійним та індивідуальним) усіх видів одягу зі шкіри, тканин, трикотажного полотна тощо (верхнього і спіднього одягу для жінок і чоловіків, дітей, робочого одягу, одягу для відпочинку тощо) та аксесуарів, а також виробництво хутра і виробів з нього; 3) група 19 — підприємства, які займаються підготовленням шкури до дублення, дубленням шкури з природною лицьовою поверхнею, оздобленням шкіри, виробництвом замші, пергаменту, лакованої, металізованої та інших видів шкіри, виробництво взуттєвих, лимарно-сідельних, одягово-галантерейних та технічних шкір; виробництво композиційної шкіри.

При цьому законодавець передбачив, що підприємства легкої промисловості відповідних груп можуть застосовувати відповідні положення до 1 січня 2012 р., якщо вони мають укладені договори на виробництво продукції на давальницькій сировині, що, у свою чергу, повинні бути виконані у встановленому періоді.

На практиці у платників податків може також виникати питання щодо того, чи є прибутком, отриманим від основної діяльності підприємства легкої промисловості (групи 17–19 КВЕД ДК 009:2005), прибуток, отриманий платником податку від продажу продукції власного виробництва, якщо виробництво такої продукції відноситься до видів діяльності, зазначених у групах 17–19 КВЕД ДК 009:2005, а торгівля нею відповідає видам діяльності, зазначеним у групах 51–52 КВЕД ДК 009:2005. У цьому контексті варто враховувати, що визначення поняття «виробництво (виготовлення)» міститься у ст. 1 Закону України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» зі змінами та доповненнями, зокрема, це діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. З урахуванням викладеного, якщо виробництво продукції, що відповідно до КВЕД ДК 009:2005 належить до груп 17–19, є основним видом діяльності платника податку, то прибуток, отриманий від реалізації такої продукції власного виробництва, є прибутком від основної діяльності підприємства легкої промисловості;

в) прибуток підприємств галузі електроенергетики (клас 40.11 група 40 КВЕД ДК 009:2005) від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії. Під останніми розуміють енергію з відновлювальних джерел, які не є видобувними, зокрема вітрову, сонячну, аеротермальну, гідротермальну енергію та енергію океану, гідроелектроенергію, енергію біомас та відходів, а також біогаз та газ, отриманий з використанням очисних споруд (ст. 2 Директиви ЄС від 23.04.2009 р. 2009/28/ЕС з підтримки застосування енергії з відновлювальних джерел);

г) прибуток підприємств, отриманий від основної діяльності суднобудівної (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) промисловості. До таких підприємств суднобудівної промисловості належать ті з них, які займаються будуванням транспортних, військових, пасажирських, промислових, вантажних суден, включно з танкерами, поромами тощо, а також будуванням суден на повітряних подушках, плавучих та заглибних бурових платформ, інших плавучих конструкцій та об’єктів (плавучих доків, понтонів, дебаркадерів тощо). До зазначеної категорії також входять підприємства, які здійснюють ремонт, перебудування (модернізацію та реконструкцію) та обладнання суден;

ґ) прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності (підклас 35.30.0 класу 35.30 групи 35.3 розділ КВЕД ДК 009:2005), а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (підклас 73.10.2 клас 73.10 група 73.1 розділ 73 КВЕД ДК 009:2005), які виконуються для потреб літакобудівної промисловості. Варто додати, що відповідна пільга розповсюджується, зокрема, і на відокремлені підрозділи підприємств літакобудування, якщо на підставі затвердженого положення на такий відокремлений підрозділ покладено функції юридичної особи щодо здійснення основного виду діяльності юридичної особи, прибуток якої звільняється від оподаткування згідно з пп. «ґ» п.17 підрозділу 4 розділу XX ПК України;

д) прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас 29.3 та клас 29.53 групи 29 КВЕД ДК 009:2005).

У тексті п. 17 підрозділу 4 згадується також поняття «основна діяльність», зокрема, у підпунктах «б», «г», «ґ», значення якого не розкрите в ПК України. Відповідно до п. 3.1 Державного класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД), затвердженого наказом Державного комітету України, прийнятим наказом Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 р. № 375, основний вид економічної діяльності — це вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або визначений інший критерій). При цьому вибір показника для визначення основного виду діяльності, як правило, не впливає на результат. Якщо на рівні підкласу понад 50 % валової доданої вартості виробляється даним видом діяльності, то класифікація одиниці визначається цим видом діяльності. Валова додана вартість — це вартість валової виробленої продукції за відрахуванням вартості витрат на сировину та матеріали, а також інших витрат проміжного споживання. Тому якщо підприємство займається декількома видами діяльності, основною діяльністю в такій ситуації є діяльність, за якою вартість валової виробленої продукції без урахування вартості витрат на сировину та матеріали та інших витрат проміжного споживання становить понад 50 %.

У п. 18 підрозділу 4 визначено, що на строк до 01.01.2015 р. надається пільга видавництвам, видавничим організаціям, підприємствам поліграфії у формі звільнення від оподаткування прибутку, отриманого ними від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, крім виготовлення продукції еротичного характеру. Під «книжковою продукцією» у контексті п. 18 підрозділу 4 ПК України згідно зі ст. 1 Закону від 06.03.2003 р. № 601-IV «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» розуміють сукупність книжкових видань, випущених видавцем (видавцями) або призначених до випуску, а книжковими виданнями є видання, особливістю матеріальної структури якого є скріплення аркушів у корінці з обкладинкою чи оправою.

До продукції еротичного характеру, згідно із Законом від 20.11.2003 р. № 1296-IV «Про захист суспільної моралі», відносять будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друковану, аудіо-, відеопродукцію, у тому числі рекламу, повідомлення та матеріали, продукцію засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, мають на меті досягнення естетичного ефекту, зорієнтовані на доросле населення і не збуджують в аудиторії нижчих інстинктів, не є образливими. Звідси випливає, що прибуток від виготовлення книжкової продукції, яка належить до категорії продукції еротичного характеру, оподатковується в загальному порядку.

Коло суб’єктів, які можуть використати звільнення від оподаткування, передбачене п. 18 підрозділу 4 розділу XX, обмежене лише видавництвами, видавничими організаціями та підприємствами поліграфії. При цьому розповсюджувачі книжкової продукції, незважаючи на те, що вони також належать до суб’єктів видавничої справи, згідно зі ст. 10 Закону України від 05.06.1997 р. № 318/97 «Про видавничу справу», права на звільнення від оподаткування не мають. Відповідно до ст. 12 згаданого Закону з метою обліку суб’єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, положення про який затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1998 р. № 1540.

Окремо передбачене і тимчасове (до 01.01.2016 р.) звільнення сум коштів або вартості майна, отриманих суб’єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб’єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів) і спрямованих на виробництво національних фільмів (п. 19 підрозділу 4 розділу XX). Під останніми, згідно із Законом України від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР «Про кінематографію», розуміють створені суб’єктами кінематографії України фільми, виробництво яких здійснено в Україні та авторське право чи право власності на які повністю або часткового належить суб’єктам кінематографії України, а також основна (базова) версія мовної частини звукового рядку яких створена українською мовою. Право на звільнення від оподаткування мають лише виробники національних фільмів, а не інші суб’єкти кінематографії, такі як дистрибютори національних фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кінодокументів та ін.

Потреба у розвитку космічної діяльності України зумовила запровадження у п. 20 підрозділу 4 розділу XX правила про те, що на період дії чинних міжнародних договорів України, які пройшли процедуру ратифікації, але не пізніше 01.01.2015 р., податковий період, за який визначаються податкові зобов’язання з податку на прибуток, дорівнює одному звітному календарному року. Таке правило застосовується лише до резидентів — суб’єктів економічної діяльності, які мають необхідну ліцензію та беруть участь у виконанні таких договорів. Цим самим пунктом врегульовуються і питання оподаткування зазначених суб’єктів космічної діяльності у випадку виконання відповідних договорів, якщо вони визнаються сторонами повністю виконаними до 01.01.2015 р. Під суб’єктами космічної діяльності розуміють підприємства, установи та організації, у тому числі міжнародні та іноземні, які здійснюють космічну діяльність (ст. 1 Закону від 15.11.1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»). У випадку здійснення відповідними суб’єктами космічної діяльності заходів у сферах інших, аніж космічна, для них встановлюється обов’язок ведення окремого податкового обліку за такими видами діяльності за загальними правилами та у порядку, визначеному п. 152.11 ст. 152 ПК України.

У процесі застосування п. 20 підрозділу 4 необхідно враховувати, що підприємства космічної галузі повинні подати за І кв. 2011 р. річну декларацію з податку на прибуток за ставкою 25 відсотків, дотримуючись базового звітного (податкового) періоду, що дорівнює календарному року — протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, а саме 01.04.2011 по 30.05.2011 включно. А річну декларацію з податку на прибуток за ставкою 23 відсотки підприємства космічної галузі повинні подати за другий — четвертий квартали 2011 р., дотримуючись базового звітного (податкового) періоду, що дорівнює календарному року, відповідно до пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 Кодексу[435].

Використання коштів, вивільнених у результаті застосування пільг, передбачених пунктами 15–19 підрозділу 4, не є довільним і повинно мати цільове призначення. Основи порядку використання відповідних фінансових ресурсів та санкції за його порушення чітко виписані у п. 21 підрозділу 4 розділу XX ПК України, який передбачає, що суми коштів, які вивільнені від оподаткування, спрямовуються підприємствами — платниками податку, на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій, пов’язаних з основною діяльністю такого платника та/або повернення кредитів, використаних на вказані цілі, і сплату процентів за ними. Детальний порядок цільового використання вивільнених від оподаткування коштів відповідно до пунктів 15, 17–19 встановлюється Постановою КМ України від 28.02.2011 р. № 299 «Про затвердження Порядку використання коштів, вивільнених від оподаткування у зв’язку з наданням відповідно до пунктів 15, 17–19 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України пільг з податку на прибуток підприємств»[436]. Для коштів, вивільнених від оподаткування, згідно з п. 16 підрозділу 4, порядок цільового використання виписаний в Постанові КМ України від 21.07.2010 р. № 600 «Про затвердження Порядку цільового використання коштів, отриманих від провадження діяльності з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ і вивільнених у зв’язку з наданням пільги з податку на прибуток підприємств»[437]. Порушення платником податків вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів тягне за собою обов’язок збільшити податкові зобов’язання з податку на прибуток за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до ПК України.

Проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні обумовило доцільність створення пільгових умов в оподаткуванні з метою більш повної реалізації інвестиційного потенціалу вітчизняної економіки. З цією метою Податковий кодекс України Законом України від 21.04.2011 р. № 3292-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування УЄФА» було доповнено новим п. 22 підрозділу 4 розділу XX, що було розроблено з метою реалізації Гарантії 11 «Звільнення від оподаткування та підтримка податкових органів», наданої Україною в рамках підготовки до участі в тендері УЄФА на право проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу. Насамперед передбачено, що у період проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу не підлягає оподаткуванню податком на прибуток дохід (прибуток), отриманий УЄФА за результатами діяльності в Україні, в т. ч. винагорода від продажу комерційних прав. Встановлення часових рамок проведення чемпіонату Європи 2012 р. здійснено в ст. 1 Закону України від 19.04.2007 р. № 962-V «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні»: період проведення чемпіонату — строк від двох тижнів до початку проведення чемпіонату до двох тижнів після його проведення. Сам же перелік доходів (прибутків), які звільняються від оподаткування, визначається відповідно до положень розділу III ПК України. При цьому тлумачення терміна «комерційні права» в контексті визначення звільненого від оподаткування доходу здійснено у вищезгаданому Законі України від 19.04.2007 р. № 962-V (ст. 1) — це права та правомочності, що пов’язані з організацією чемпіонату, включаючи права на рекламу, маркетинг, продаж, ліцензування, комерційну концесію, спонсорство, представницькі заходи, публікації, програми телебачення.

Окремим абзацем п. 22 підрозділу 4 розділу XX ПК України визначається і порядок визначення прибутку юридичних осіб, які отримують кошти від державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» і які є відповідальними за виконання завдань і заходів, визначених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. (затверджена Постановою КМ України від 14.04.2010 р. № 357). Аналогічний порядок поширюється і на порядок оподаткування сум процентів, умовно нарахованих на відповідну суму отриманих коштів. Дане положення застосовується до подібних доходів платників податку, отриманих в період з 01.01.2008 р. до дати, з якої залишаються два тижні до початку проведення чемпіонату. У цьому контексті варто зауважити, що відповідна норма не може мати зворотної сили у часі відповідно до ст. 58 Конституції України, а тому поширює свою дію лише на доходи, отримані з 04.08.2011 р., тобто з дати набуття чинності Закону від 08.07.2011 р. № 3675-VI. При цьому варто зауважити, що отримані відповідними платниками податків кошти повинні використовуватись відповідно до Порядку використання запозичених у 2010 р. коштів для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу, затвердженого Постановою КМ України від 27.10.2010 р. № 990. Облік доходу, який звільняється від оподаткування, здійснюється відповідно до п. 152.11 ст. 152 ПК України.

Передбачено також, що тимчасово, на період дії державних гарантій за зобов’язаннями державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», не включається при визначенні об’єкта оподаткування позитивне (від’ємне) значення курсових різниць від перерахунку коштів, запозичених цим підприємством під державні гарантії для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу, відповідно до Порядку використання запозичених у 2010 р. коштів для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу, затвердженого Постановою КМ України від 27.10.2010 р. № 990.

У п. 23 підрозділу 4 розділу XX ПК України забороняється поширювати на заборгованість, до якої застосовується механізм списання на умовах, визначених Законом України від 12.05.2011 № 3319-VI «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», дію ст. ст. 135, 159, 192 та п. 5 підрозділу 4 розділу XX ПК України. Таке списання поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об’єднаною енергетичною системою України, суб’єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» та її дочірні підприємства ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Енергоринок». Зазначені суб’єкти господарювання реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 01.01.2011 р. і не сплачена на 04.06.2011 р. Порядок такого списання заборгованості затверджений Постановою КМ України від 08.08.2011 р. № 894. Однак таке списання саме по собі призведе до значних додаткових податкових нарахувань, а тому з метою їх запобігання законодавець і включив до підрозділу 4 розділу XX ПК України п. 23, що свідчить про його прагнення забезпечення комплексного розв’язання проблеми заборгованості між підприємствами паливно-енергетичної галузі.

Законодавець визнав також доцільним перенесення положення про порядок врахування сум коштів, внесених платниками податків на рахунки учасників фондів банківського управління або за договорами пенсійних вкладів, у складі витрат з підрозділу 1 розділу XX ПК України до п. 24 підрозділу 4 розділу XX. При цьому варто зауважити, що хоча в тексті самої норми не визначено конкретного закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління, незважаючи на існуючу прив’язку до нього, все ж ним є Закон України від 20.04.2011 р. № 1674-ІІІ «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд». Підтвердженням цьому є преамбула відповідного Закону, в якій чітко вказано на те, що саме його положеннями визначено порядок створення та функціонування фондів банківського управління. Відповідне положення застосовується при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, починаючи з 01.04.2011 р.

У контексті п. 24 підрозділу 4 розділу XX необхідно встановити зміст понять «учасник фонду банківського управління» та «договори пенсійних вкладів». Перше зі згаданих понять включає в себе фізичних осіб, з якими уповноважений банк уклав договір про довірче управління коштами, а під другим поняттям розуміють цивільно-правові угоди між учасниками пенсійного фонду банківського управління та уповноваженим банком, яка засвідчує право учасника пенсійного фонду банківського управління на визначених договором умовах отримати з рахунка цього учасника фонду банківського управління додаткові пенсійні виплати (ст. 1 Закону України від 20.04.2011 р. № 1674-ІІІ).

Розмір сум коштів, які можуть бути віднесені до складу витрат платника податку у випадку здійснення внесків на рахунки учасників фондів банківського управління або за договорами пенсійних вкладів, обмежено 10-ма відсотками доходу відповідного платника податку за звітний період.

У п. 25 підрозділу 4 розділу XX ПК України вирішено проблему перенесення на результати майбутніх податкових періодів витрат на сплату процентів, які не були віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пп. 5.5.2 п. 5.5 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/ 94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який втратив чинність з 01.04.2011 р. Законодавець передбачив, що витрати на сплату таких процентів, які відповідали вимогам пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 згаданого Закону, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із урахуванням обмежень, передбачених ст. 141 ПК України. Остання визначає особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями. За такого підходу перенесенню підлягають лише ті витрати на сплату процентів в минулих періодах, які узгоджуються зі змістом ст. 141 ПК України, що пов’язано, зокрема, з більш вузьким тлумаченням у згаданій статті витрат, пов’язаних з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями.

Окремо передбачено і те, що сума перевищення авансового внеску з податку на прибуток підприємств, попередньо сплаченого платником до 01.04.2011 р. у зв’язку із нарахуванням дивідендів, над сумою податкових зобов’язань з цього податку такого платника, що утворилася станом на 01.04.2011 р., враховується в майбутніх податкових періодах відповідно до п. 153.3 ст. 153 ПК України.

Останній п. 26 підрозділу 4 розділу XX ПК України присвячено особливостям визнання балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві станом на кінець звітного податкового періоду, що передував 01.04.2011 р. як витрат.

Підрозділ 5. Особливості застосування ставок акцизного податку та екологічного податку

(Назва підрозділу 5 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

На спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки виноградного вина або вичавок винограду (коди згідно з УКТ ЗЕД 2208 20 12 00, 2208 20 62 00), застосовуються такі ставки акцизного податку:

20 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту — з дня набрання чинності цим Кодексом до 31 грудня 2011 року;

27 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту — з 1 січня 2012 року до 1 січня 2013 року;

з 1 січня 2013 року застосовується ставка акцизного податку, визначена підпунктом 215.3.1 статті 215 цього Кодексу.

Під спиртовими дистилятами потрібно розуміти (абз. 26 ст. 1 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів») дистиляти, що отримані шляхом перегонки вторинних сировинних ресурсів виноградного виноробства, який є сировиною для виробництва спирту етилового ректифікованого виноградного.

Відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» під спиртними (алкогольними) напоями потрібно розуміти продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які відносять до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04 (вина виноградні, включаючи вина кріплені; сусло виноградне, крім оцету харчового та його замінників, одержаних з оцтової кислоти), 22 05 (вермут та інше вино виноградне, з доданням рослинних або ароматичних екстрактів), 22 06 (зброджені напої (наприклад, сидр, перрі (грушевий напій), напій медовий), а також суміші із зброджених напоїв та суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями), 22 08 (спирт етиловий неденатурований з концентрацією спирту 80 об. % або більше; спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки, лікери та інші напої, що містять спирт).

УКТ ЗЕД — Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності. Ведення УКТ ЗЕД передбачено главою 53 Митного кодексу України й складається на основі Г армонізованої системи опису та кодування товарів (від 14 червня 1983 року). Відповідно до абз. 2 ст. 311 Митного кодексу України в УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Так, відповідно до УКТ ЗЕД під кодами 2208 20 12 00, 2208 20 62 00 слід розуміти коньяк (Cognac).

Згідно з коментованим положенням з дня набрання чинності цим Кодексом до 31 грудня 2011 року величина акцизного податку на наведені вище спиртовмісні речовини має становити 20 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту; з 1 січня 2012 року до 1 січня 2013 року величина акцизного податку має становити 27 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту; з січня 2013 року застосовується ставка акцизного податку, визначена підпунктом 215.3.1 статті 215 цього Кодексу, яка становить 42,12 гривень. Розрахунок об’єму чистого 100-відсоткового спирту у загальному об’ємі спиртовмісної продукції розраховується шляхом множення масової частки спирту у відповідній продукції на загальний її об’єм.

2. За податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245, 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу.

2. З метою стимулювання у платників податків зменшення викидів забруднюючих речовин, що матиме наслідком зменшення рівня податкового навантаження відповідно до вимог ПК України, та надання розумного періоду часу для проведення відповідної модернізації у п. 2 підрозділу 5 розділу XX передбачене поетапне збільшення ставок екологічного податку. Так, у 2011–2012 рр. ставки податку становлять лише 50 % від тих, які встановлені у ст. ст. 243, 244, 245 та 246 ПК України; у 2013 р. — 75 %; з 1 січня 2014 р. — 100 %.

3. Тимчасово, до 31 серпня 2011 року, встановити ставки акцизного податку на такі товари:

(Абзац перший пункту 3 підрозділу 5 розділу XX із змінами, внесеними згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

Код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Опис товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД Ставки акцизного податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) одиниці виміру ставка 2710 11 25 00 інші спеціальні бензини евро за 1000 кілограмів 132 Бензини моторні: бензини моторні з вмістом свинцю 0,013 г/л або менше: 2710 11 41 11 2710 11 41 31 2710 11 41 91 2710 11 45 11 2710 11 49 11 із вмістом не менш як 5 мас. % біоетанолу або не менш як 5 мас. % етил-трет-бутилового етеру або їх суміші: евро за 132 1000 кілограмів 2710 11 41 19 2710 11 41 39 2710 11 41 99 2710 11 45 99 2710 11 49 99 інші бензини євро за 132 1000 кілограмів 2710 11 51 00 2710 11 59 00 з вмістом свинцю більш як 0,013 г/л євро за 132 1000 кілограмів 2710 11 90 00 Інші легкі дистиляти євро за 132 Важкі дистиляти (газойлі) із вмістом сірки: 1000 кілограмів 2710 19 31 40 2710 19 35 40 2710 19 49 00 більш як 0,2 мас. % євро за 60 1000 кілограмів 2710 19 31 30 2710 19 35 30 2710 19 41 30 2710 19 45 00 більш як 0,035 мас. %, але не більш як 0,2 мас. % євро за 39 1000 кілограмів 2710 19 31 20 2710 19 35 20 2710 19 41 20 більш як 0,005 мас.%, але не більш як 0,035 мас.% євро за 32 1000 кілограмів 2710 19 31 10 2710 19 35 10 2710 19 41 10 не більш як 0,005 мас. % євро за 22 1000 кілограмів

(Підрозділ 5 розділу. XX доповнено пунктом 3 згідно із Законом України № 3221-VI від 07.04.2011)

3. Підрозділ 5 згідно із Законом від 07.04.2011 р. № 3221-VI доповнений новим пунктом 3, який діє до 31.08.2011 р. та який встановлює зменшені ставки акцизного податку на легкі та важкі дистиляти. Необхідно обов’язково враховувати, що відповідна норма діє лише в період до 31.08.2011 р.

Підрозділ 6. Особливості справляння земельного податку

1. Протягом дії ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів (угод) України з питань космічної діяльності щодо створення космічної техніки (включаючи агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем), але не пізніше 1 січня 2015 року, резиденти — суб’єкти космічної діяльності, які отримали ліцензію на право її здійснення та беруть участь у реалізації таких договорів (угод), за земельні ділянки виробничого призначення згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, звільняються від сплати земельного податку.

2. До 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб’єкти літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», земельні ділянки яких безпосередньо використовуються для цілей виробництва кінцевої продукції, а саме: літальних апаратів, їх корпусів, двигунів, включаючи місця, призначені для їх зберігання (склади, ангари, місця для відстоювання), посадково-злітні смуги, а також місця, в яких розташовані пункти заправки (дозаправки) моторних літальних апаратів та контролю над польотами.

3. До 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб’єкти кінематографії (виробники національних фільмів), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів.

4. До 1 січня 2016 року від сплати земельного податку звільняються суб’єкти суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005).

Підрозділ 6 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачає ряд звільнень від сплати земельного податку.

Пункт 1 таку пільгу надає резидентам — суб’єктам космічної діяльності, які володіють необхідною ліцензією на право її здійснення та беруть участь у реалізації чинних міжнародних договорів України з питань космічної діяльності щодо створення космічної техніки. Така пільга має строковий характер і надається до 1 січня 2015 року.

Під суб’єктами космічної діяльності в загальному розуміють підприємства, установи та організації, у тому числі міжнародні та іноземні, які здійснюють космічну діяльність (ст. 1 Закону України від 15.11.1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»). Однак ПК України поширює дію відповідної податкової пільги лише на суб’єктів космічної діяльності — резидентів, перелік яких затверджується КМ України. З 01.01.2011 р. КМ України надав відповідне звільнення від сплати земельного податку таким суб’єктам господарювання: Державне підприємство «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів», ВАТ «Азовзагальмаш», ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів», Державне підприємство «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», Павлоградський механічний завод державного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал», Державне науково-виробниче підприємство «Об’єднання Комунар», ВАТ «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань», Державне підприємство «Виробниче об’єднання «Київ-прилад», Державне підприємство «Харківський завод транспортного устаткування», Державне підприємство «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод», ПАТ «ЕЛМІЗ», Науково-виробниче підприємство ХАРТРОН-АРКОС Лтд, Науково-виробниче підприємство ХАРТРОН-ПЛАНТ Лтд, Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА», ВАТ «Київський радіозавод»[438].

Закон України «Про космічну діяльність» до космічної техніки відносить матеріальні предмети штучного походження, що проектуються, виготовляються та експлуатуються як у космічному просторі (космічний сегмент, космічна інфраструктура), так і на поверхні Землі (наземний сегмент, наземна інфраструктура) з метою дослідження та використання космічного простору. Однак у ПК України аналогічне поняття тлумачиться звужено; в його зміст включаються лише агрегати, системи та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем.

Особливістю застосування відповідного звільнення зі сплати земельного податку є те, що законодавець обмежив сферу його застосування виключно земельними ділянками виробничого призначення. За всі інші земельні ділянки, які передані суб’єктам космічної діяльності у власність або надані у користування сплачується земельний податок за ставками та у порядку, встановленому розділом ХІІІ ПК України.

У п. 2 підрозділу 6 розділу ХХ ПК України звільнення від сплати земельного податку надається також суб’єктам літакобудування, що підпадають під дію норм ст. 2 Закону України від 12.07.2001 р. № 2660-ІІІ «Про розвиток літакобудівної промисловості». Застосування відповідної пільги обмежується земельними ділянками, які безпосередньо використовуються для виробництва кінцевої продукції, а також її зберігання, посадково-злітними смугами, а також місцями розташування пунктів заправки (дозаправки) моторних літальних апаратів та контролю за польотами. Відповідно до згаданої статті Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» до суб’єктів літакобудування належать юридичні особи — резиденти України, які здійснюють діяльність у галузі літакобудівної промисловості та, згідно із Законом, мають відповідні ліцензії, а також відповідні сертифікати на право розробки або виробництва, або ремонту, або переобладнання, або модифікації, або технічного обслуговування авіаційної техніки та авіаційних двигунів та відповідають хоча б двом з таких критеріїв:

а) здійснюють розробку авіаційної техніки та авіаційних двигунів, виробництво авіаційної техніки та авіаційних двигунів, ремонт авіаційної техніки та авіаційних двигунів;

б) виконують державне або оборонне замовлення на розробку авіаційної техніки та авіаційних двигунів, виробництво авіаційної техніки та авіаційних двигунів, ремонт авіаційної техніки та авіаційних двигунів;

в) забезпечують виконання Україною міжнародних зобов’язань з реалізації міжнародних контрактів з розробки авіаційної техніки та авіаційних двигунів, постачання авіаційної техніки та авіаційних двигунів, виробництва авіаційної техніки та авіаційних двигунів, ремонту авіаційної техніки та авіаційних двигунів.

Перелік суб’єктів літакобудування, щодо яких запроваджено заходи державної підтримки, в т. ч. і звільнення від сплати земельного податку, формує Міністерство промислової політики та затверджує КМ України. Такий Перелік затверджено постановою КМ України від 09.06.2010 р. № 405[439]. Разом з тим, необхідно враховувати, що не всі суб’єкти літакобудування, згідно з Переліком, мають право на звільнення від сплати земельного податку, а лише ті з них, земельні ділянки яких безпосередньо використовуються для цілей виробництва кінцевої продукції, а саме: літальних апаратів, їх корпусів, двигунів, включаючи місця, призначені для їх зберігання (склади, ангари, місця для відстоювання), посадково-злітні смуги, а також місця, в яких розташовані пункти заправки (дозаправки) моторних літальних апаратів та контролю над польотами. Суб'єкти літакобудування, які включені до зазначеного Переліку, але здійснюють лише діяльність з ремонту, переобладнання, модифікації, модернізації авіаційної техніки та авіаційних двигунів і не виготовляють кінцеву продукцію, не звільняються від сплати земельного податку згідно з п. 2 підрозділу 6 розділу XX ПК України[440].

Звільнення від сплати земельного податку для суб’єктів літакобудівної промисловості має тимчасовий характер і застосовується лише до 01.01.2016 року.

Пункт 3 підрозділу 6 розділу XX «Перехідні положення» ПК України надає також тимчасове (до 01.01.2016 року) звільнення від сплати земельного податку суб’єктам кінематографії стосовно земельних ділянок, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів. Під суб’єктом кінематографії розуміється фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії (ст. 3 Закону України від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР «Про кінематографію»), проте відповідний підпункт ПК України обмежує їх лише, з одного боку, виробниками національних фільмів, а з іншого — перелік таких суб’єктів затверджується КМ України.

У цьому контексті насамперед потребує уточнення поняття «національний фільм». Українське законодавство висуває вичерпну кількість вимог до фільмів, які відносяться до категорії «національних». По-перше, такі фільми створені суб’єктами кінематографії України, по-друге, їх виробництво здійснено в Україні, по-третє, авторське право чи право власності на них повністю або частково належить суб’єктам кінематографії України, по-четверте, основна (базова) версія мовної частини їх звукового ряду створена українською мовою.

КМ України, згідно з п. 3 підрозділу 6 розділу XX ПК України, дозволив надання звільнення зі сплати земельного податку виключно таким суб’єктам як Державне підприємство «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка», Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка», Державне підприємство «Національна кінематика України», ЗАТ «Одеська кіностудія», Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів», Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»[441]. Усі інші суб’єкти кінематографії обкладаються земельним податком у загальному порядку, встановленому розділом XIII ПК України.

Не менш важливим є і те, що звільнення від сплати земельного податку поширюється лише на ті землі, які використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів. На всі інші земельні ділянки, які не залучені у процес виробництва національних фільмів, поширюється загальний режим оподаткування земельним податком.

Згідно з пунктом 4 підрозділу 6 розділу XX Податкового кодексу України визначалось, що до 1 січня 2016 року від сплати земельного податку звільняються суб’єкти суднобудівної промисловості, визначені відповідно до статті 1 Закону України від 18.11.1999 р. № 1242-ХIV «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні».

Водночас стаття 1 Закону України № 1242, згідно з пунктом 23 розділу 1 Закону України від 23.10.2010 р. № 2856-VI «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та інших законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2011 року, виключена.

Таким чином, пункт 4 підрозділу 6 розділу XX Податкового кодексу України містить посилання на статтю 1 Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», яка втратила чинність, а отже законодавчі підстави для застосування пільгового оподаткування земельним податком суб’єктів суднобудівної промисловості відсутні.

Законом України № 3609 змінена редакція пункту 4 підрозділу 6 розділу XX Кодексу, згідно з якою до 1 січня 2016 року від сплати земельного податку звільняються суб’єкти суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), за вказаним класом «будування та ремонт суден» визначено, які види економічної діяльності цей підклас включає, а які не включає.

Підрозділ 7. Особливості порядку повернення торгових патентів

1. Торгові патенти, видані згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності цим Кодексом, підлягають поверненню до органів державної податкової служби за місцем їх придбання у тримісячний строк (але не пізніше закінчення строку їх дії).

2. Суб’єкти господарювання несуть відповідальність за дотримання порядку використання торгових патентів, виданих відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», та за дотримання строку сплати за них, передбачену главою 11 розділу II цього Кодексу.

1. До моменту набрання Податковим кодексом України чинності, торгові патенти придбавалися суб’єктами господарювання у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі — Закон про патентування). Закон про патентування на підставі пункту 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу втратив свою дію із дати набрання цим Кодексом чинності, тобто з 1 січня 2011 року (див. пункт 2 розділу XIX Кодексу).

Поверненню підлягали придбані у такому порядку торгові патенти, строк дії яких не закінчився на момент набрання Кодексом чинності (тобто на 1 січня 2011 року) незалежно від перебігу цього строку (чи виданий 4 роки назад, чи — 1 день). Строк дії торгового патенту визначається законодавством окремо для кожного виду цих патентів.

Торгові патенти як видавалися, так і видаються, органами державної податкової служби України з визначеним, у межах максимально дозволених часових проміжках, строком їх дії, який залежить від виду підприємницької діяльності:

— 60 календарних місяців — на здійснення операцій із надання послуг у сфері грального бізнесу;

— 36 календарних місяців — на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями;

— 12 календарних місяців — на здійснення торговельної діяльності, крім короткотермінового торгового патенту, та діяльності з надання побутових послуг;

— від 1 до 15 днів — короткотерміновий торговий патент на здійснення торговельної діяльності.

Строк дії торгового патенту, що видається суб’єктам господарювання у порядку та на умовах, передбачених статтею 267 «Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності» розділу XII Кодексу, встановлюється пунктом 267.7 статті 267 розділу XII Кодексу.

Термін дії торгового патенту, як обов’язковий реквізит, вказується у кожному торговому патенті, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби (підпункт 267.4.9 пункту 267.4 статті 267 розділу XII Кодексу).

Такі торгові патенти, які придбані суб’єктами господарювання у порядку та на умовах, встановлених Законом про патентування, повинні бути повернутими у тримісячний строк, тобто протягом трьох місяців з моменту набрання Кодексом чинності та не пізніше відповідного числа третього місяця (тобто 31 березня 2011 року).

У разі коли закінчення тримісячного строку повернення припадає на місяць, в якому немає відповідного числа, то цей строк закінчується останнього дня третього місяця. Якщо останній день третього місяця припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем закінчення тримісячного строку є перший за ним робочий день (стаття 254 Цивільного кодексу України).

Ці торгові патенти можуть бути повернуті до органів державної податкової служби до закінчення їх робочого дня чи до терміну, визначеного у встановленому порядку правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіком роботи або прийому чи іншим режимним документом (стаття 255 Цивільного кодексу України).

За умови повернення торгового патенту, строк дії якого не закінчився, у тримісячний строк до органу державної податкової служби, що його видав, за аналогією підпункту 267.7.5 пункту 267.7 статті 267 розділу XII Кодексу суб’єкту господарювання компенсується (повертається) надмірно сплачена сума збору (плати за торговий патент).

У разі якщо строк дії торгового патенту закінчується у межах перших трьох місяців з моменту набрання Кодексом чинності, то торговий патент повертається не пізніше дня закінчення строку його дії та не підлягає компенсації.

Торгові патенти повертаються за місцем їх придбання, тобто за місцем їх видання органами державної податкової служби. Місце придбання торгових патентів визначається (абзац перший частини третьої статті 2 Закону України про патентування):

— за місцезнаходженням суб’єктів підприємницької діяльності або місцезнаходження їх структурних (відокремлених) підрозділів;

— за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг — для суб’єктів підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі);

— за місцем реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності — для суб’єктів, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу.

2. Відповідно до пункту 2 підрозділу 7 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу суб’єкти господарювання несуть відповідальність за дотримання порядку використання торгових патентів, виданих відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», та за дотримання строку сплати за них, передбачену главою 11 розділу II Кодексу.

Поняття суб’єкта господарювання визначено у статті 55 Господарського кодексу України. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

— господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

— громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарські організації як суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

У коментованому пункті до суб’єктів господарювання відносяться юридичні особи, їх відокремлені підрозділи та фізичні особи — підприємці, які у встановленому пунктом 267.4 статті 267 Кодексу порядку отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

— торговельну діяльність у пунктах продажу товарів;

— діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

— торгівлю валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

— діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Торгові патенти, які видані згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» та можуть діяти до 31 березня 2011 року включно, використовуються з 1 січня 2011 року у порядку, встановленому пунктом 267.6 статті 267 цього Кодексу. Сплата за ці торгові патенти здійснюється у визначені строки (підпункт 267.5.2 пунктом 267.5 статті 267) та порядку (підпункт 267.5.1 пунктом 267.5 статті 267).

В описаному випадку застосовуються вказані норми Податкового кодексу України (хоча торгові патенти й видалися відповідно до Закону про патентування), оскільки Закон про патентування втратив чинність на підставі пункту 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу з моменту набрання ним чинності.

У пункті 2 підрозділу 7 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу законодавець передбачає, що за часткове чи повною мірою недотримання (тобто порушення) порядку використання торгових патентів та строку сплати за них настає відповідальність, встановлена статтею 125 глави 11 розділу II Кодексу.

Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку

1. Встановити, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзаци шостий — двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13–92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого — двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13–92 «Про прибутковий податок з громадян», у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;

3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30–31, ст. 195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу;

6) у разі повернення авансів (інших платежів), отриманих в період перебування платника податків на спрощеній системі оподаткування, з яких був сплачений єдиний податок, на суму такого повернення відбувається коригування суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у відповідності з коригуванням суми єдиного податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

На підставі Закону України від 4 листопада 2011 року № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» з 1 січня 2012 року вступає в дію Глава 1 Розділу XIV Податкового кодексу України, яка визначає особливий порядок оподаткування суб’єктів господарювання, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, порядок обліку та звітності таких суб’єктів господарювання.

Підрозділ 9. Особливості повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів

1. Повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, зарахування до бюджетів таких податків і зборів, які сплачуються у першому кварталі 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, та сум, які сплачуються у рахунок погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року.

2. Фізичні особи, які є власниками транспортних засобів, що відповідно до законодавства підлягають технічному огляду один раз на два роки, при проходженні у 2011 році такого технічного огляду або знятті транспортних засобів з обліку зобов’язані пред'являти органам, що здійснюють зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату за 2010 рік податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за ставками, які діяли до 1 січня 2011 року, а фізичні особи, які були звільнені у 2010 році від його сплати, — документ, що дає право на користування такими пільгами. У разі неподання таких документів технічний огляд транспортних засобів та зняття їх з обліку не провадяться.

Зазначений підрозділ 9 розділу XX ПК України регулює правовідносини, що виникають у перехідний період у сфері оподаткування. Ним визначаються: 1) порядок повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів, які були сплачені помилково або надміру до 01.01.2011 р.; 2) порядок зарахування до бюджетів таких податків і зборів, які сплачуються у першому кварталі 2011 р. за останній звітний (податковий) період 2010 р.; 3) порядок зарахування до бюджетів сум, які сплачуються у рахунок погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31.12.2010 р.; 4) вимоги до сплати податку з власників транспортних засобів особами, що підлягають технічному огляду один раз на два роки.

Передбачається, що повернення помилково або надміру сплачених до 01.01.2011 р. сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів, зарахування до бюджетів таких податків і зборів, які сплачуються у першому кварталі 2011 р. за останній звітний (податковий) період 2010 р., та сум, які сплачуються у рахунок погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31.12.2010 р., здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 01.01.2011 р., тобто до набуття чинності ПК України. Звідси випливає, що відповідні правовідносини будуть регулюватись тими нормами податкового законодавства, які діяли до зазначеної дати. Однак при цьому варто зауважити, що власне повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у випадку сплати його під час проходження технічного огляду не лише за 2010 р., але й за 2011 р., здійснюється у порядку, передбаченому ст. 43 ПК України, яка врегульовує питання умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань. Таке тлумачення було запропоноване Комітетом ВР України з питань фінансів, банківської справи, податкової та митної політики і підтримане на практиці ДПС України[442].

Окремо варто додати, що механізм компенсації втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів для фізичних осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2 500 куб. см чи одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного чи катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м, підпадає під дію п. 4 розділу XIX ПК України та має бути додатково розроблений і запроваджений КМ України.

Далі у п. 2 встановлюється обов’язок пред’явлення органам, що здійснюють зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжного доручення про сплату за 2010 р. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Такий обов’язок покладається на платників податків — фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, що підлягають технічному огляду один раз на два роки згідно із законодавством і які проходять такий технічний огляд або здійснюють зняття транспортного засобу з обліку в 2011 році. Якщо відповідні платники податків мали пільги у вигляді звільнення від сплати відповідного податку у 2010 році, то вони повинні надавати документ, який підтверджує право на користування такими пільгами. У разі неподання таких документів технічний огляд транспортних засобів та зняття їх з обліку не провадяться. Особливу увагу варто звернути на те, що в інших випадках податок з власників транспортних засобів не сплачується з 01.01.2011 р. у зв’язку з його відміною[443].

Підрозділ 10. Інші перехідні положення

1. Встановити, що погашення простроченої заборгованості суб’єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

1. Прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/ фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позиками/ фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993–1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості за встановленою згідно з додатком 1 формою[444].

Сума заборгованості боржника визначається Міністерством фінансів України або банком, який на підставі агентського договору або за дорученням державних органів, згідно із законодавством, від свого імені надав боржникам кредити, веде облік погашення заборгованості та здійснює її обслуговування, на підставі договору або інших передбачених законодавством підстав, відповідно до яких боржник отримав кредит з урахуванням інформації Державного казначейства України про надходження платежів у рахунок погашення цієї заборгованості.

Органи ДПС України та органи державної виконавчої служби є органами стягнення заборгованості суб’єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (кошти від повернення якої надходять за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету), а також заборгованості з відсотків за користування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою, та з плати за надання гарантій та позик, отриманих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії[445].

Для відшкодування зазначених сум і стягнення заборгованості перед відповідними бюджетами з наданих суб’єктам господарювання бюджетних позичок, отриманих у порядку рекредитування, а також плати за користування цими позичками, застосовується механізм стягнення не внесених вчасно податків і неподаткових платежів, зокрема погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Строк, у межах якого держава (Автономна Республіка Крим чи територіальна громада міста) може звернутися до суду з вимогою про погашення такої заборгованості суб’єкта господарювання, не обмежується[446].

2. Збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

2. У цій статті зазначено, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, визначеними цими законодавчими актами України

Незалежно від цього Кодексу відповідні законодавчі акти України здійснюють механізм реалізації податкового адміністрування та визначають обов’язки і відповідальність платників.

Законодавцем встановлено, що вони є чинними до набрання чинності закону про адміністративні послуги або інших законів України, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

2–1. Підлягають списанню:

податковий борг станом на 1 січня 2011 року Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (крім податкового боргу з податку на додану вартість при здійсненні митного оформлення природного газу, ввезеного на митну територію України у минулих періодах) та її дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», суб’єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед бюджетом (у тому числі податковий борг, який виник у зв’язку із порушеннями податкового, валютного та митного законодавства), а також грошові зобов’язання, які виникнуть у зв’язку із застосуванням механізму списання відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»;

реструктуризовані суми податків та зборів на умовах, визначених Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», підприємствам — виробникам електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, а також грошові зобов’язання, які виникнуть у зв’язку із застосуванням механізму списання відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»;

податковий борг суб’єктів господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, перед бюджетом, який виник внаслідок визначення податковими органами податкового зобов’язання суб’єкта господарювання через наявність небалансу технологічних витрат електроенергії (понаднормативних витрат електроенергії), що відносяться до періодів до 1 січня 2011 року;

визначені контролюючими органами станом на 1 січня 2011 року неузгоджені грошові зобов’язання та пені Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (крім зобов’язань з податку на додану вартість при здійсненні митного оформлення природного газу, ввезеного на митну територію України у минулих періодах) та її дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», АТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Енергоринок», за якими тривають процедури адміністративного або судового оскарження;

визначені контролюючими органами неузгоджені грошові зобов’язання та пені суб’єктів господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, через наявність небалансу технологічних витрат електроенергії (понаднормативних витрат електроенергії), що відносяться до періодів до 1 січня 2011 року та за якими тривають процедури адміністративного або судового оскарження;

розстрочені Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» податкові зобов’язання (з урахуванням процентів, нарахованих на такі розстрочені суми) з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Суми, списані відповідно до положень цього пункту та Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», не включаються до валових доходів та валових витрат учасників процедури списання.

Відповідні рішення про списання зазначених сум приймаються контролюючими органами в межах їх компетенції у порядку, передбаченому для списання безнадійного податкового боргу, протягом десяти робочих днів з дня подання заяви платника податків. У разі відмови контролюючим органом у списанні згідно з цим пунктом платники податків можуть оскаржити такі дії в порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу.

Згідно з положеннями цього пункту списанню підлягають суми, що залишаються несплаченими станом на перше число місяця, у якому набрав чинності Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

На списані відповідно до положень цього пункту суми не нараховуються штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом.

1. Коментований пункт зазначає, що ПК України розділ XX «Перехідні положення» підрозділ 10 доповнено пунктом 2–1, доповнення були внесені Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», який діє від 8 липня 2011 року до 31 грудня 2011 року № 3682-VI. Прийняття даного Закону обумовлене складним фінансовим станом, в якому через державне регулювання цін та тарифів перебувають теплопостачальні підприємства та суб’єкти господарювання, що провадять діяльність, пов’язану з постачанням природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, а також Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яка внаслідок вкрай низького рівня розрахунків споживачів за природний газ була позбавлена джерел для своєчасних та повним обсягом розрахунків з бюджетом за податками, зборами, обов’язковими платежами, виконуючи нараховані податкові зобов’язання, у тому числі за рахунок залучення кредитних коштів.

Значний рівень заборгованості постійно ставить Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» та її дочірні компанії ДК «Газ країни», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», а також ДАТ «Чорноморнафтогаз» під загрозу відключення від газопостачання, і як наслідок може дестабілізувати проходження опалювального сезону, посилити соціальну напругу, порушити права громадян України.

З року в рік заборгованість теплопостачальних підприємств та суб’єктів господарювання, що провадять діяльність, пов’язану з постачанням природного газу, накопичується, проте джерела для її погашення відсутні.

З метою покращання платіжного балансу зазначених підприємств, підвищення рівня їх поточних розрахунків за спожитий природний газ ПК України розділом XX «Перехідні положення», підрозділом 10, пунктом 21 визначено списати їх заборгованість, що виникла станом на 1 січня 2010 року та нараховані пені і штрафні санкції станом на 1 січня 2011 р.

3. Встановити, що в разі якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу.

3. Дана норма встановлює, що правила справляння податків, зборів регулюється цим Кодексом.

Ураховуючи порядок набрання чинності та принцип дії закону в часі, законодавчі акти, у яких передбачено інші правила справляння податків і зборів, що регулюються Кодексом, повинні вважатися такими, що втратили чинність.

4. Встановити, що до 1 січня 2015 року справляється збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства відповідно до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»

4. Платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво. Виробники алкогольних напоїв та пива є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб’єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. У разі реалізації алкогольних напоїв та пива за договорами комісії (консигнації) платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності (крім виробників-комітентів у разі здійснення ними оптової торгівлі алкогольних напоїв та пива), які отримують на свій рахунок кошти або інші види компенсації за продаж цієї продукції (т. 1 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»).

Об'єктом оподаткування збором є виручка — товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі (т. 2 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»). Ставка збору становить один відсоток від об’єкта оподаткування (т. 3 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»).

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства платники, які визначені у ст. 1 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», сплачують на спеціальний рахунок Державного казначейства України щомісяця у строки, визначені Законом для місячного звітного періоду. Нараховані суми збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства залишаються на спеціальному рахунку Державного казначейства України. Головним розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері виноградарства, садівництва і хмелярства. Суми збору розподіляються та використовуються таким чином: вісімдесят п'ять відсотків — на розвиток виноградарства і садівництва, п’ятнадцять відсотків — на розвиток хмелярства (ст. 4 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства»).

Передбачено, що збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства справлятиметься до 1 січня 2015 року.

5. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.

5. ПК України, передбачено, що штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Відповідно до т. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України).

Нормативний акт — це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово (роз’яснення Вищого арбітражного суду від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики ви рішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»). Пунктом 1 параграфу 45 розділу 5 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов. Відповідно до статті 4 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та норм Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 № 778 (далі — Положення), ДНА України є центральним податковим органом. Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Положення ДНА України, відповідно до покладених на неї завдань, видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти з питань оподаткування. ДПА України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази та розпорядження (пункт 7 Положення). Враховуючи зазначене, штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення постанов Кабінету Міністрів України, наказів та розпоряджень ДПА України, положень, прямо передбачених ПК України, у сфері справляння податків і зборів починають застосовуватись до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію[447].

6. Не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому — четвертому календарних кварталах 2011 року.

6. ПК України зазначає, що у 2011 році за наслідками діяльності у другому — четвертому календарних кварталах (див. коментар ст. 34 розділу I) до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, яка складається із сукупності податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, і справляються у порядку, встановленому цим Кодексом, фінансові санкції передбачені главою 11 розділу II ПК України за порушення податкового законодавства не застосовуються.

7. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

З 1 липня 2011 року закінчився термін дії коментованого пункту, а саме: штрафних санкцій в розмірі не більше 1 гривні, які були встановлені з 1 січня по 30 червня 2011 року.

З 1 липня 2011 року вступає в дію ст. 119 ПК України, згідно з якою за неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, передбаченого цим Кодексом, — тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 85 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень.

8. У випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 1 розділу XIX ПК України ст. 39 розділу І набирає чинності з 1 січня 2013 року, а пп. 2 п. 2 цього ж розділу XIX передбачає, що п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не втрачає своєї чинності до 1 січня 2013 р. У системному взаємозв’язку з цими положеннями і перебуває п. 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення», який вказує, що до вступу в дію ст. 39 розділу І ПК України використання категорії «звичайна ціна» у податкових відносинах регулюється п. 1.20 ст. 1 згаданого Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

9. Тимчасово, до розробки та впровадження в дію автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» відповідно до пункту 49.17 статті 49 цього Кодексу, діє Порядок з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за № 320/15011.

Положення цього пункту покликані на удосконалення електронного документообігу Центральним органом виконавчої влади, процедури подання електронної звітності засобами телекомунікаційного зв’язку до міністерств, відомств інших центральних органів державної влади та фондів загальнообов’язкового державного страхування, шляхом розробки автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» (див. коментар пункту 49.17 статті 49).

Автоматизована (інформаційна) системи — це організаційно-технічна система, яка має відповідний сертифікат (атестат) захищеності та складається із комплексу засобів електронно-обчислювальної техніки і зв’язку для обробки й передачі даних, методів та алгоритмів обробки у вигляді відповідного програмного забезпечення, інформації яка обробляється, персоналу і користувачів системи.

3 моменту впровадження в дію автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» втрачає чинність Порядок з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за № 320/15011.

10. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Коментований пункт встановлює умови дії підзаконних актів з питань оподаткування, видані Кабінетом Міністрів України, Державною податковою службою України та іншими міністерствами і відомствами до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 1 січня 2011 року, а також пріоритетність норм над іншими нормативно-правовими актами.

Вважається, що кодифікований акт (прийнятий у вигляді закону) має певний пріоритет стосовно інших нормативно-правових актів, у тому числі й законів, які регулюють відносини у відповідній сфері. Тобто якщо норми Кодексу суперечать нормам якогось нормативно-правового акта, прийнятого раніше, то застосовуються положення Кодексу, а нормативно-правовий акт, і навіть закон, підлягає змінам відповідно до нового (у даному випадку — податкового) законодавства.

Якщо положення зазначених вище підзаконних нормативно-правових актів суперечать положенням цього Кодексу, то вони не можуть застосовуватися, оскільки вищу юридичну силу мають норми Кодексу як будь-якого закону.

Ці нормативно-правові акти застосовуються тільки в частині, що не суперечить Кодексу, та діють до моменту видання нових нормативно-правових актів з відповідних питань на виконання положень Кодексу.

11. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

(Підрозділ 10 розділу XX доповнено пунктом 11 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

11. Штрафні (фінансові) санкції, що являють собою плату (фіксована сума та/або відсотки), що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, а також за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються у порядку та у розмірах, передбачених даним Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, чинними на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних санкцій. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за наслідками перевірок, які проводяться контролюючими органами. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства, що нараховані за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

12. Норми статті 69 цього Кодексу не застосовуються до зберігачів цінних паперів в період відкриття рахунків в цінних паперах при проведенні дематеріалізації цінних паперів відповідно до законодавства. Зобов’язання, передбачені в статті 69, мають бути виконані зберігачем по закінченню визначеного законодавством періоду дематеріалізації цінних паперів при зверненні фізичної особи, зазначеної у цій статті, щодо відкриття для неї таких рахунків та при відкритті нових рахунків.

(Підрозділ 10 розділу XX доповнено пунктом 12 згідно із Законом України № 3609-VI від 07.07.2011)

12. Положення ст. 69 даного Кодексу, що закріплюють особливості процедури відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах, не застосовуються до зберігачів цінних паперів в період відкриття рахунків в цінних паперах при їх переведенні у бездокументарну форму (здійснення зберігачем облікового запису, який є підтвердженням права власності на цінний папір) відповідно до законодавства.

Зберігачами цінних паперів можуть бути банки, торговці цінними паперами або реєстратори, які мають ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

Таким чином, даною нормою закріплюється положення щодо виключення обов’язку зберігачів повідомляти податкові органи про відкриті рахунки у процесі дематеріалізації.

Зобов’язання, передбачені в ст. 69, мають бути виконані зберігачем після закінчення визначеного законодавством періоду дематеріалізації цінних паперів при зверненні фізичної особи — підприємця та особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність щодо відкриття для неї таких рахунків та при відкритті нових рахунків.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРІВ

Азаров Микола Янович — Прем’єр-міністр України, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений економіст України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки

Ярошенко Федір Олексійович — міністр фінансів України, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки

Мельник Петро Володимирович — заступник голови комітету Верховної Ради України з питань бюджету, ректор Національного університету державної податкової служби України, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений економіст України

Колесніков Борис Вікторович — віце-прем’єр-міністр України — міністр інфраструктури України

Клименко Олександр Вікторович — Голова Державної податкової служби України, кандидат економічних наук

Єфименко Тетяна Іванівна — президент ДННУ «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України

Копилов Вадим Анатолійович — перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, кандидат економічних наук

Кузькін Євген Юрійович — директор Департаменту Міністерства фінансів України, кандидат економічних наук, доцент, заслужений економіст України

Кравець Андрій Миколайович — директор Департаменту Міністерства фінансів України

Мярковський Анатолій Іванович — перший заступник міністра фінансів України, заслужений економіст України, кандидат економічних наук

Рибак Сергій Олександрович — заступник міністра фінансів України, кандидат економічних наук, доцент, заслужений економіст України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Шевченко Юрій Іванович — заступник міністра фінансів України — керівник апарату, кандидат економічних наук

Шнипко Олександр Сергійович — директор Департаменту Міністерства фінансів України, доктор економічних наук, доцент, заслужений економіст України

Хомутиннік Віталій Юрійович — голова Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики

Гєллєр Євгеній Борисович — заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики

Папаіка Олександр Олексійович — радник Прем’єр-міністра України, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України

Лекарь Сергій Іванович — заступник голови Державної податкової служби України, заслужений економіст України

Харченко Сергій Іванович — голова Державної казначейської служби України, кандидат економічних наук, заслужений економіст України

Геєць Валерій Михайлович — директор Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України», доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Авраменко Наталія Леонідівна — заступник завідувача з наукової роботи кафедри техногенно-екологічної безпеки Національного університету ДПС України, кандидат технічних наук, доцент

Брехов Сергій Сергійович — начальник відділу Державної податкової адміністрації в Київській області, кандидат економічних наук

Бугай Тетяна Володимирівна — молодший науковий співробітник відділу вивчення міжнародного досвіду у сфері оподаткування Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України

Бушуєв Сергій Дмитрович — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Варналій Захирій Степанович — начальник Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Галушка Зоя Іванівна — завідувач кафедри економічної теорії та менеджменту Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, доктор економічних наук, доцент

Гусятинська Наталія Альфредівна — завідувач кафедри техногенно-екологічної безпеки Національного університету ДПС України, доктор технічних наук, професор

Гусятинський Микола Володимирович — доцент кафедри фінансових ринків та фінансових послуг Національного університету ДПС України, кандидат технічних наук

Давискіба Катерина Володимирівна — доцент кафедри оподаткування Харківського національного економічного університету, кандидат економічних наук, доцент

Жадлун Анатолій Олексійович — доцент кафедри податків та оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук, доцент

Желібо Євген Петрович — професор кафедри техногенно-екологічної безпеки Національного університету ДПС України, доктор хімічних наук, професор

Заруба Петро Іванович — завідувач науково-дослідної лабораторії № 3 «Проблем фінансово-правової відповідальності» Науково-дослідного інституту фінансового права Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук

Іванов Юрій Борисович — заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України, завідувач кафедри оподаткування Харківського національного економічного університету, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України

Кириленко Ольга Павлівна — завідувач кафедри фінансів Тернопільського національного економічного університету, доктор економічних наук, професор

Коваль Микола Васильович — начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук, професор

Коротун Володимир Іванович — провідний науковий співробітник Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Костюк Віра Степанівна — декан факультету економіки і підприємництва Уманського національного університету садівництва, завідувач кафедри економічної теорії, кандидат економічних наук, доцент, відмінник освіти України, відмінник аграрної освіти і науки

Криницький Ігор Євгенович — завідувач науково-дослідної лабораторії № 1 «Проблем нормативно-правового забезпечення фінансових відносин» Науково-дослідного інституту фінансового права Національного університету ДПС України, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, доцент

Крисоватий Андрій Ігорович — завідувач кафедри податків і фіскальної політики Тернопільського національного економічного університету, доктор економічних наук, професор

Лисенко Володимир Васильович — перший заступник начальника Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, доктор юридичних наук, професор

Лісовий Андрій Васильович — завідувач кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету ДПС України, доктор економічних наук, професор

Лісовський Сергій Антонович — завідувач відділу природокористування та збалансованого розвитку Інституту географії НАН України, доктор географічних наук

Малишкін Олександр Іванович — сертифікований аудитор-практик, податковий консультант, член податкового комітету Ради незалежних бухгалтерів та аудиторів, кандидат економічних наук, доцент

Мулявка Дмитро Григорович — начальник кафедри організації оперативно-розшукової діяльності Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук, доцент

Найденко Олексій Євгенович — доцент кафедри оподаткування Харківського національного економічного університету, кандидат економічних наук, доцент

Непочатенко Олена Олександрівна — завідувач кафедри фінансів і кредиту Уманського національного університету садівництва, доктор економічних наук, професор

Новицька Надія Володимирівна — науковий співробітник відділу податкової політики та методології оподаткування Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України

Новицький Андрій Миколайович — начальник відділу дослідження проблем протидії податковим правопорушенням Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Орлова Валентина Кузьмінічна — завідувач кафедри обліку і аудиту Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу, кандидат економічних наук, професор

Панасюк Ольга Вікторівна — доцент кафедри фінансових ринків та фінансових послуг Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук

Письменний Віталій Валерійович — викладач кафедри фінансів Тернопільського національного економічного університету

Прокопенко Ірина Адольфівна — доцент кафедри податків та оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук

Рябченко Олена Петрівна — професор кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету ДПС України, доктор юридичних наук, професор

Рябченко Юрій Юрійович — доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук, доцент

Саврадим Вікторія Михайлівна — доцент кафедри фінансових ринків та фінансових послуг Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук, доцент

Сагайдак Ірина Степанівна — доцент кафедри техногенно-екологічної безпеки Національного університету ДПС України, кандидат технічних наук

Селезень Павло Олександрович — старший науковий співробітник відділу вивчення міжнародного досвіду в сфері оподаткування Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук

Серебрянський Дмитро Миколайович — начальник відділу податкової політики та методології оподаткування Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Скоромцова Тетяна Олександрівна — начальник відділу податкового прогнозування та моделювання Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Солдатенко Оксана Володимирівна — директор Науково-дослідного інституту фінансового права Національного університету ДПС України, доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник

Субіна Тетяна Володимирівна — старший науковий співробітник відділу податкового прогнозування та моделювання Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук

Тарангул Людмила Леонідівна — проректор з наукової роботи Національного університету ДПС України, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Тарангул Дмитро Олександрович — вчений секретар Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, кандидат географічних наук, доцент

Тулуш Леонід Дмитрович — заступник завідувача відділу фінансово-кредитної та податкової політики ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААНУ, кандидат економічних наук, доцент

Федчук Світлана Ігорівна — завідувач науково-дослідного відділу вивчення міжнародного досвіду та європейської інтеграції Науково-дослідного інституту фінансового права Національного університету ДПС України, кандидат юридичних наук

Хлєбнікова Інна Ібрагимівна — старший викладач кафедри податків та оподаткування Національного університету державної податкової служби України

Хохуляк Вячеслав Віссаріонович — доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, кандидат юридичних наук, доцент

Чмерук Микола Олександрович — директор Департаменту податкової, митної політики, доходів, адміністрування платежів та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України

Шульга Тетяна Михайлівна — асистент кафедри фінансового права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук

Примечания

1

Статті 9, 19, 118, п. 2 Перехідних положень

(обратно)

2

Статті 85, 92, 106, 116, 135, 136, 138, 142, 143 Конституції України // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

3

Див.: Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики [Текст] / А.Н. Козырин. — М.: НОРМА, 2006. — С. 82–83.

(обратно)

4

Див.: Стаття 67, ч. 2 ст. 92 Конституції України //Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

5

Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

6

Стаття 136 Конституції України // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

7

Стаття 142, 143 Конституції України // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

8

Відом. Верхов. Ради України. — 1997. — № 24. — С. 170.

(обратно)

9

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відом. Верхов. Ради України. — 1997. — № 24. — С. 170.

(обратно)

10

Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

11

Статті 110–128 цього Кодексу.

(обратно)

12

Стаття 21 цього Кодексу.

(обратно)

13

Стаття 67 Конституції України.

(обратно)

14

Див.: Стаття 1 «Сфера дії Податкового кодексу України» Податкового кодексу України.

(обратно)

15

Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 39. — С. 510.

(обратно)

16

Частина 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 39. — С. 510.

(обратно)

17

Стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України про акцизний збір.

(обратно)

18

Голос України. — 2010. — № 143. — 4 серп.

(обратно)

19

Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 39. — С. 510.

(обратно)

20

Див.: Основы налогового права [Текст]: учеб. — метод. пособие / под ред. С.Г. Пепеляева. — М.: Инвест Фонд, 1995. — С. 22.

(обратно)

21

Див.: Податкова система України [Текст]: підручник / за ред. В.М. Федосова. — К, 1994. — С. 108–109.

(обратно)

22

Див.: Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики [Текст] / А.Н. Козырин. — М.: Манускрипт, 1993. — С. 44.

(обратно)

23

Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

24

Стаття 12 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

25

Стаття 10 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

26

Стаття 11 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С.

(обратно)

27

Стаття 11 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

28

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 6.

(обратно)

29

Стаття 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1991. — № 6. — С. 37.

(обратно)

30

Закон України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52.

(обратно)

31

Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

32

Стаття 14 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

33

Стаття 14 Закону України «Про державну службу» [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 52. — С. 490.

(обратно)

34

Розділ ІІІ цього Кодексу.

(обратно)

35

Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

36

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [Текст]: постанова Правління НБУ від 29.03.2001 р. // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 18. — Ч. 2. — С. 794.

(обратно)

37

Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку [Текст]: постанова Правління Нац. банку України від 09.02.2005 р. № 32 // Офіц. вісн. України. — 2005. — № 16. — С. 851.

(обратно)

38

Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні [Текст]: постанова Правління Нац. банку України від 15.12.2004 р. № 637 // Офіц. вісн. України. — 2005. — № 3. — С. 155.

(обратно)

39

П. 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

(обратно)

40

Ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — № 47. — С. 251.

(обратно)

41

Ст. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87.

(обратно)

42

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 № 246.

(обратно)

43

Ст. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «.Витрати», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318.

(обратно)

44

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 № 47.

(обратно)

45

П. 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 р. № 157.

(обратно)

46

П. 1 Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 р. № 135.

(обратно)

47

П. 8 Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 р. № 135.

(обратно)

48

П. 13 Указу Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 (817/98) «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».

(обратно)

49

Закон України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».

(обратно)

50

Ст. 4, 5 Закону України від 21.04.99 р. № 606 «Про виконавче провадження».

(обратно)

51

Ст. 2 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

(обратно)

52

Довідка Вищого Адміністративного Суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість».

(обратно)

53

Пп. 2.3.1. Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

(обратно)

54

Пп. 3.1.1. Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

(обратно)

55

П. 4.1. Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

(обратно)

56

П. 20.1 Закону України від 07.10.2010 р. № 2591-VI «Про Кабінет Міністрів України».

(обратно)

57

Ст. 185 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІV.

(обратно)

58

Ст. 650 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-ІV

(обратно)

59

ч. 4 ст. 214 Господарського кодексу України; ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство) та Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) від 20.06.2007 р. № 1-14/2007 № 5-рп/2007.

(обратно)

60

Див. Рішення Конституційного суду України від 20.06.2007 р. № 1-14/2007 № 5-рп/2007.

(обратно)

61

Див. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України: від 02.02.2011 р. № 149/11/13-11.

(обратно)

62

Див. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України: від 22.04.2011 р. № 571/11/13-11.

(обратно)

63

Див. п. 5 Розділ VI. Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України.

(обратно)

64

Хозяйственное право: учебник /В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; под ред. В.К. Мамутова — К.: Юринком Интер, 2002. — 912 с., С. 402–412.

(обратно)

65

Знаменський Г.Л. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; [за заг. ред. В.К. Мамутова]. — К.: Юринком Интер, 2004. — 688 с., С. 222.

(обратно)

66

Позняков С.П. Адміністративно-правове забезпечення погашення податкового боргу в Україні: монографія / С.П. Позняков. — К.: ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України, 2008. — 271 с., С. 74.

(обратно)

67

Див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 2 15-рп/2002.

(обратно)

68

Правова система: історія, стан та перспективи: у 5 т.: Цивільно-правові науки. Приватне право / [за заг. ред. Н.С. Кузнєцової]. — Т. 3. — X.: Право, 2008. — 640 с., С. 406.

(обратно)

69

Див.: Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7.

(обратно)

70

Див. Щодо оформлення спадкових прав фізичних та юридичних осіб: Лист Мін'юсту від 11.10.2010 р. № 31–32/238.

(обратно)

71

Див. Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7.

(обратно)

72

Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7.

(обратно)

73

Див. Правова система: історія, стан та перспективи: у 5 т.:Цивільно-правові науки. Приватне право/ [за заг. ред. Н. С. Кузнєцової]. — Т 3. — X.: Право, 2008. — 640 с., С. 413.

(обратно)

74

Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7.

(обратно)

75

Див. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України: від 10.02.2011 р. № 203/11/ 13–11.

(обратно)

76

Див. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України: від 10.02.2011 р. № 203/11/ 13–11.

(обратно)

77

Див. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України: від 10.02.2011 р. № 203/11/13-11.

(обратно)

78

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада-жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

(обратно)

79

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

(обратно)

80

Термін “Звичайна ціна” наведено у пп. 14.1.71 ПКУ.

(обратно)

81

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій

(обратно)

82

Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року № 2456-VI набрав чинності з 01.01.2011 р.

(обратно)

83

Відповідно до закону від 07.07.2011 р. № 3609.

(обратно)

84

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 8.

(обратно)

85

Про затвердження типових форм первинного обліку: наказ Мінстату України від 09.10.95 р. № 253.

Про затвердження типових форм первинного обліку з обліку касових операцій: наказ Міністерства статистики України від 15.02.96 р. № 51.

Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями із заробітної плати: наказ Мінстату України від 22.05.96р. № 144.

(обратно)

86

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

(обратно)

87

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 18.03. 2011 р. № 372 до П(С)БО 16 уведено новий підпункт 11.1.

(обратно)

88

Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25.01.2011 № 27.

(обратно)

89

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290.

(обратно)

90

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

(обратно)

91

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV.

(обратно)

92

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV.

(обратно)

93

Згідно зі ст. 9 Указу № 32/99 та п. 7 ст. 128 Земельного кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному засвідченню.

(обратно)

94

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 статті 14 звичайна ціна — це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

(обратно)

95

Дану статтю необхідно використовувати з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX ПКУ.

(обратно)

96

Затверджена наказом ДПА України від 28.02.2011 р. № 114.

(обратно)

97

Дані за 2, 3, 4 квартали наведено довідково.

(обратно)

98

Стосовно збитку в цьому пункті статті 153 нічого не зазначено. Слід розуміти, що така сума враховується на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 150 ПКУ.

(обратно)

99

Вочевидь, згідно зі статтею 150 ПКУ.

(обратно)

100

Тобто збитки від операцій особливого виду не «згортаються» із загальним фін результатом з метою їх передачі правонаступнику.

(обратно)

101

З 01.04.2011 р.

(обратно)

102

Під патентування підпадають такі види підприємницької діяльності: 1) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; 2) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; 3) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; 4) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

(обратно)

103

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

(обратно)

104

Форму Розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства затверджено наказом ДПА України від 24.01.2011 № 36, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.02.2011 № 188/18926 (дійсна починаючи з II кварталу 2011 року).

(обратно)

105

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про господарські товариства» ліквідація товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду — ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходить повноваження щодо управління справами товариства. Ліквідаційна комісія оцінює майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів щодо оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам.

(обратно)

106

П. 16–20, 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»; Наказ Міністерства промислової політики України від 11 вересня 2003 № 381 «Щодо забезпечення обліку основних засобів та інших необоротних активів».

(обратно)

107

Відповідно до п. 215.1 статті 215 ПКУ до підакцизних товарів належать: 1) спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; 2) тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; 3) нафтопродукти, скраплений газ; 4) автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли (дивись коментар до даної статті).

(обратно)

108

Перелік підприємств, які не мають права на дану пільгу, наводиться в абзаці б п. 154.6 статті 154 ПКУ.

(обратно)

109

Відповідно до п. 152.9 ст. 152 розділу III ПКУ податковими звітними періодами вважається: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік (див. коментар до даного пункту).

(обратно)

110

Ст. 167 Господарського кодексу України.

(обратно)

111

Закон України «Про господарські товариства».

(обратно)

112

Ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства».

(обратно)

113

Ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

114

Ст. 63 Господарського кодексу України.

(обратно)

115

Ст. 63 Господарського кодексу України.

(обратно)

116

Ст. 76 Господарського кодексу України.

(обратно)

117

Ст. 3 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

(обратно)

118

Ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

(обратно)

119

Цивільний кодекс України.

(обратно)

120

Ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

121

Ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

122

Ст. 406 Господарського кодексу України.

(обратно)

123

Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

(обратно)

124

Цивільний кодекс України.

(обратно)

125

Відповідно до пп. 138.5.2. п. 138.5 статті 138 ПКУ під субординованим боргом розуміються звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які, відповідно до договору, не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

(обратно)

126

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 4.

(обратно)

127

Постанова Правління ПБУ «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України» (Інструкція, п.1.6) 03.10.2005 № 358.

(обратно)

128

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

129

Дана норма набирає чинності з 01.01.2012 року.

(обратно)

130

Відповідно до п. 146.1 статті 146 ПКУ.

(обратно)

131

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

132

Господарський кодекс України.

(обратно)

133

Закон України «Про акціонерні товариства».

(обратно)

134

Податковий кодекс України.

(обратно)

135

Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України.

(обратно)

136

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України».

(обратно)

137

Цивільний кодекс України.

(обратно)

138

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

139

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок».

(обратно)

140

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України».

(обратно)

141

Слід зазначити, що дана пільга в українському податковому законодавстві діє з 22.08.2000 р.

(обратно)

142

Відповідно до статті 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

(обратно)

143

Середньооблікова чисельність штатних працівників визначається відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286. Відповідно до даної Інструкції (п. 2.1) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві. Відповідно до пп. 3.2.1 даної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого — по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Детальніше дивись положення даної Інструкції.

(обратно)

144

Відповідно до п. 215.1 статті 215 ПКУ до підакцизних товарів належать: 1) спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; 2) тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; 3) нафтопродукти, скраплений газ; 4) автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли (дивись коментар до даної статті).

(обратно)

145

Відповідно до п. 215.1 статті 215 ПКУ до підакцизних товарів належать: 1) спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; 2) тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; 3) нафтопродукти, скраплений газ; 4) автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли (дивись коментар до даної статті).

(обратно)

146

Слід зазначити, що дана пільга в українському податковому законодавстві була чинною з 01.07.1997 р.

(обратно)

147

Слід зазначити, що дана пільга в українському податковому законодавстві була чинною з 13.01.1999 р.

(обратно)

148

Слід зазначити, що дана пільга в українському податковому законодавстві була чинною з 13.01.1999 р.

(обратно)

149

Особа, яка одержує платежі або субсидії.

(обратно)

150

Див. коментар до п. 152.9 статті 152 ПКУ.

(обратно)

151

Відповідно до Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та статті 64 глави 6 розділу II ПКУ.

(обратно)

152

Умовно вважаємо, що критерій з нарахованою заробітною платою дотримано.

(обратно)

153

Класифікації видів економічної діяльності: затв. наказом Держкомстату України від 22.10.1996 р. № 441.

(обратно)

154

Методологічні положення щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства: затв. наказом Держкомстату України від 14.12.2006 р. № 607.

(обратно)

155

Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ.

(обратно)

156

Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ.

(обратно)

157

Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ.

(обратно)

158

Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ.

(обратно)

159

Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: затв. Постановою Кабміну від 23.03.1995 р. № 213.

(обратно)

160

Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів: затв. наказом Держкомзему України, МінАПК України, Мінбудом, архітектури та ЖКГ України, Української ААН № 18/15/21/11 від 27.01.2006 р.

(обратно)

161

Ст. 7.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.97.

(обратно)

162

Ст. 10 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-111 (2745-14).

(обратно)

163

Директива ЄЕС «Щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній» від 19.12.1991 № 91/674/ЄЕС.

(обратно)

164

Ст.1 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ (2745-14).

(обратно)

165

Ст. 12 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ (2745-14).

(обратно)

166

Ст. 11 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ (2745-14).

(обратно)

167

Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

168

Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

169

Ст. 31 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

170

Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

171

Ст. 19 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

172

Ст. 11 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

173

Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

174

Ст. 27 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

175

Ст. 2 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

176

Ст. 9 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

177

Ст. 25 Закону України «Про страхування» в редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

178

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Порядок складання звітних даних страховиків» від 03.02.2004 р. № 39.

(обратно)

179

Параграф 116 Основи для висновків МСФЗ 4 «Страхові контракти».

(обратно)

180

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Порядок складання звітних даних страховиків» від 03.02.2004 р. № 39.

(обратно)

181

Ст. 6 Закону України «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

182

Ст. 38 Закону України «Про страхування» у редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ.

(обратно)

183

Ст. 19 Закону України «Про страхування» у редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ (2745-14).

(обратно)

184

Ст. 31 Закону України «Про страхування» у редакції Закону України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ (2745-14).

(обратно)

185

Пп. 14.1.52 статті 14 розділу І Податкового кодексу України.

(обратно)

186

П.160.6 ст. 160 розділу ІІІ ПКУ.

(обратно)

187

Наказ ДПАУ від 03.07.2000 р. № 355 «Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)», зареєстрований в Мін’юсті України 27.07.2000 р. № 451/ 4672 (з чинними змінами та доповненнями).

(обратно)

188

Закон України від 16.09.1997р. за № 531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації» (з чинними змінами та доповненнями).

(обратно)

189

Див., наприклад, Постанову КМУ № 444 від 14 травня 2008 р. «.Питання ввезення на митну територію України енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих». Дана постанова надає чіткий перелік енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих виробів, які звільняються від сплати ввізного мита, а також звільняються від обкладення податком на додану вартість.

(обратно)

190

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України від 20 лютого 2003 року «Про альтернативні джерела енергії» № 555-IV, альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.

(обратно)

191

Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону України від 20 лютого 2003 року № 555-IV «Про альтернативні джерела енергії» енергія, вироблена з альтернативних джерел, — це електрична, теплова та механічна енергія, яка виробляється на об’єктах альтернативної енергетики і може виступати товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

(обратно)

192

Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. № 74/94 ВР «Про енергозбереження» паливно-енергетичні ресурси — сукупність усіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. У свою чергу, економія паливно-енергетичних ресурсів — відносне скорочення витрат паливно-енергетичних ресурсів, що виявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості; раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів — досягнення максимальної ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище.

(обратно)

193

Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. № 74/94 ВР «Про енергозбереження» норми питомих витрат палива та енергії — регламентована величина питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів для даного виробництва, процесу, даної продукції, роботи, послуги. Прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів — втрата паливно-енергетичних ресурсів поза технологічними процесами (вид нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів).

(обратно)

194

Статтею 1 Закону України від 14.01.2000 р. № 1391-ХIV «Про альтернативні види рідкого та газового палива» альтернативними визнаються такі види палива: тверде, рідке та газове паливо, яке є альтернативою відповідним традиційним видам палива і яке виробляється (видобувається) з нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини. Паливо визначається альтернативним, якщо воно: 1. Повністю виготовлене (видобуте) з нетрадиційних та поновлювальних джерел і видів енергетичної сировини (включаючи біомасу) або є сумішшю традиційного палива з альтернативним, вміст якого має відповідати технічним нормативам моторного палива. 2. Виготовлене (видобуте) з нафтових, газових, нафтогазоконденсатних родовищ непромислового значення, вичерпаних родовищ, з важких сортів нафти тощо і за своїми ознаками відрізняється від вимог до традиційного виду палива. Якщо таке паливо за своїми ознаками відповідає вимогам до традиційного виду палива, дія цього Закону поширюється тільки на його виробництво (видобуток) і не поширюється на споживачів палива. 3. Нормативи екологічної безпеки і наслідки застосування альтернативних видів палива для довкілля і здоров’я людини відповідають вимогам, встановленим законодавством України для традиційних видів палива.

(обратно)

195

Відповідно до Закону України від 1 липня 1994 р. № 74/94 ВР «Про енергозбереження» енергозберігаючими (енергоефективними) заходами визнаються заходи, спрямовані на впровадження та виробництво енергоефективних продукції, технологій та обладнання. У свою чергу, енергоефективний проект — проект, спрямований на скорочення енергоспоживання, а саме: реконструкція мереж і систем постачання, регулювання й облік споживання води, газу, теплової та електричної енергії, модернізація огороджувальних конструкцій та технологій виробничих процесів.

(обратно)

196

Прикладом є реалізація таких програм: Галузева програма енергоефективності у будівництві на 2010–2014 роки (Наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 30 червня 2009 року № 257); Галузева програма енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на транспорті на 2006–2010 роки (Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 9 лютого 2006 року № 114); Галузева програма енергоефективності та енергозбереження у житлово-комунальному господарстві на 2010–2014 рр. (Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 10 листопада 2009 року № 352); Галузева програма підвищення енергоефективності економіки України шляхом впровадження інновацій на 2010–2014 роки (Наказ державного агентства України з інвестицій та інновацій від 25 вересня 2009 року № 49); Галузева програма підвищення енергоефективності на 2010–2014 роки та Програми зменшення споживання енергоресурсів бюджетними установами та організаціями ЛПК шляхом їх раціонального використання на період 2010–2014 років (Наказ Міністерства аграрної політики України від 25 червня 2010 року № 357).

(обратно)

197

Формульний розрахунок критеріїв дивись у Наказі Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 20 травня 2010 року № 56.

(обратно)

198

ПСБО 10 «Дебіторська заборгованість».

(обратно)

199

Ст. 251, 252 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-VI.

(обратно)

200

Там саме, ст. 257.

(обратно)

201

Наказ ДПА від 11.07.2003 р. № 346.

(обратно)

202

Ст. 54 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-XII (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

(обратно)

203

Ч. 3 ст. 6 Закону України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом».

(обратно)

204

Перелік 1172 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р.

(обратно)

205

Ст. 35 Закону України від 14.05.1992р. № 2343 — XII «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом».

(обратно)

206

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15.

(обратно)

207

Ст. 93 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

(обратно)

208

Ст. 111 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

(обратно)

209

Ст. 63, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ (в ред. 03.08.2010 на підставі 2453-17).

(обратно)

210

Ст. 14 Закону України від 14.05.92 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом».

(обратно)

211

Ч. 2 ст. 14 того ж Закону, ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, п. 8.12 Рекомендацій щодо практики застосування Закону про банкрутство.

(обратно)

212

П. 5 Інформаційного листа ВГСУ від 19.03.2002 р. № 01 — 8/ 307.

(обратно)

213

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — №№ 40–44. — Ст. 356).

(обратно)

214

ЗУ від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

(обратно)

215

Наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». — Ст. 295, 296, 298.

(обратно)

216

Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1992. — № 31. — Ст. 440).

(обратно)

217

Закон України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1992. — № 47. — Ст. 642.

(обратно)

218

Наказ Держказначейства України від 26.12.2003 р. № 242.

(обратно)

219

Стандарти ЕSA.95, ОЕСР.

(обратно)

220

ВР України, Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України».

(обратно)

221

Лист ДПА України від 26.01.10 № 1315/7/12-0117 «Щодо міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування».

(обратно)

222

Закон України від 23.12.2010 р. № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

(обратно)

223

Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1227 «Про затвердження Порядку подання документів для застосування соціальної пільги».

(обратно)

224

Наказ Державної податкової адміністрації України 24.12. 2010 № 1023 «Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність зазначених порушень», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 січня 2011 р. за № 59/18797.

(обратно)

225

Ст. 1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 13.09.2001 р. № 2681-ІІІ.

(обратно)

226

Ст. 32 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

(обратно)

227

Ст. 39 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

(обратно)

228

Ст. 3, 4 Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

229

Ст. 3 та 4 Закону України від 15.09.1995 р. № 327/95-ВР «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

(обратно)

230

Ст. 7 Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

231

Ст. 253 Митного кодексу України.

(обратно)

232

П. 4, 14 та 27 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ від 14.11.2000 р. № 1698.

(обратно)

233

Ст. 356 Цивільного кодексу України.

(обратно)

234

Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 979.

(обратно)

235

Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений Постановою КМУ від 25.08.1998 року № 1340.

(обратно)

236

Ст. 200 Митного кодексу України.

(обратно)

237

Ст. 204 Митного кодексу України.

(обратно)

238

Ст. 212 Митного кодексу України.

(обратно)

239

Ст. 225 Митного кодексу України.

(обратно)

240

Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля, затверджене Постановою КМУ від 04.004.2000 року № 599.

(обратно)

241

Ст. 259 Митного кодексу України.

(обратно)

242

П. 9 Постанови КМУ від 07.08.2001 р. № 940 «Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та справлянням акцизного збору».

(обратно)

243

Правила проведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки, затверджені постановою КМУ від 21.03.2007 р. № 545.

(обратно)

244

Ст. 3, 4 та 14 Закону України від 19.12.1995 р. № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

245

Ст. 14 та ч. 2 ст. 17 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

246

Ст. 185 та 200–203 Митного кодексу України.

(обратно)

247

Постанова КМУ від 06.05.1996 р. № 484 «Про затвердження переліку шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України та пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, та граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України».

(обратно)

248

П. 9 Положення про надання митним органам України фінансових гарантій щодо обов’язкової доставки товарів до митниць призначення, затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1996 року № 700.

(обратно)

249

Про затвердження форми Декларації про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), Порядку складання та подання декларації про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію): наказ Державної митної служби та Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. № 1535/1027.

(обратно)

250

Ст. 11 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

251

Ст. 16 та 17 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

252

Про затвердження форми Декларації акцизного податку, Порядку заповнення та подання Декларації акцизного податку: наказ ДПА України від 24.12.2010 р. № 1030.

(обратно)

253

Додаток 1 до Порядку розрахунку суми зменшення акцизного податку, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1260.

(обратно)

254

Інструкція про порядок застосування норм втрат спирту етилового і готової продукції в лікеро-горілчаному виробництві, затверджена наказом Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів від 13.03.2000 р. № 25.

(обратно)

255

Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію: Постанова КМУ від 09.06.1997 р. № 574.

(обратно)

256

Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1251.

(обратно)

257

Пп. 3–5 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1251.

(обратно)

258

Абз. 13 ч. 2 ст. 11 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

259

Про затвердження форм заявок-розрахунків на виготовлення та придбання марок акцизного податку, звіту про використання марок акцизного податку та журналів для обліку марок акцизного податку: наказ ДПА України від 24.12.2010 р. № 1021.

(обратно)

260

П. 27 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1251.

(обратно)

261

Ст. 14 та 15 Закону України від 19.12.1995 № 481-95/ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

(обратно)

262

П. 17 Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору з голографічними захисними елементами і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Постановою КМУ від 23.04.2003 р. № 567.

(обратно)

263

Ст. 4 Закону України від 20.10.1999 р. № 1172 —.XIV «Про транзит вантажів».

(обратно)

264

П. 4–6 Порядку утилізації або знищення неякісних або небезпечних алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Постановою КМУ від 19.04.2004 р. № 508.

(обратно)

265

П. 3 Порядку визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом, затвердженого Постановою КМУ від 29.08.2002 р. № 1266.

(обратно)

266

Визначення подані у розумінні Закону України від 14.01.2000 року № 1391-ХIV «Про альтернативні види палива».

(обратно)

267

П. 6 Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб'єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1257.

(обратно)

268

П. 25 Переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою КМУ від 14.11.2000 р. № 1698.

(обратно)

269

Перелік виробників спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, затверджений Постановою КМУ від 23.02.2011 р. № 156.

(обратно)

270

Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб’єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції: постанова КМУ від 27.12.2010 р. № 1257.

(обратно)

271

Перелік виробників спирту етилового денатурованого (спирту технічного) для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, затверджений Постановою КМУ від 23.02.2011 р. № 156.

(обратно)

272

П. 5 Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання або ввезення на митну територію України легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1215.

(обратно)

273

Пп. 2–4 Порядку роботи податкових постів, установлених на підприємствах суб’єктів господарювання, що використовують легкі та важкі дистиляти за нульовою ставкою акцизного податку або ввезені на митну територію України без сплати акцизного податку для виробництва етилену, затвердженого наказом ДПА України від 19.01.2011 р. № 33.

(обратно)

274

Положення про контрольні пости державних податкових інспекцій на підприємствах, що виробляють спирт та алкогольні напої, затверджене Постановою КМУ від П.01.1997 р. № 9.

(обратно)

275

П. 6 та 8 Порядку визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом, затвердженого Постановою КМУ від 29.08.2002 р. № 1266.

(обратно)

276

Інструкція про застосування форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 28.04.2005 р. № 154.

(обратно)

277

«Цивільний кодекс України» -hin/laws/main.cgi?page=l&nreg=435-15

(обратно)

278

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» -hin/laws/main.cgi?nreg=1963-12

(обратно)

279

Система податкових пільг в Україні у контексті європейського досвіду / Соколовська А.М., Єфименко Т.І., Луніна І.О. та ін. — К.: НДФІ, 2006. — С. 30.

(обратно)

280

У даній схемі наведені платники екологічного податку, які сплачують екологічний податок до бюджету безпосередньо, за викиди пересувними джерелами забруднення податок сплачується через податкових агентів (п. 240.2).

(обратно)

281

Горохов В. Сплата екологічного податку за використання автономних систем опалення / В. Горохов // Вісник податкової служби України. — 2011. — № 36 (656). — С. 19. — вересень.

(обратно)

282

Кирієнко О. Збір за забруднення навколишнього природного середовища — не плата за повітря. Скиди стічних вод у системи каналізації / О. Кирієнко // Вісник податкової служби України. — 2002. — № 33. — С. 50.— вересень.

(обратно)

283

Окрім відходів як вторинної сировини, яку розміщують у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

(обратно)

284

Номер реєстрації: 9181 від 19.09.2011. Даний законопроект вручено для ознайомлення 22.09.2011 р.

(обратно)

285

Лист ДПА України від 07.09.2011 р. № 24090/7/15-2117.

(обратно)

286

Лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04.08.2011 р. № 7/12-8463.

(обратно)

287

Лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.08.2011 р. № 14364/07/10-11.

(обратно)

288

Лист Міністерства екології та природних ресурсів України «Про відмінності в термінах «розміщення відходів» та «зберіганні відходів» від 05.09.2011 р. № 16687/07/10-11.

(обратно)

289

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України — Режим доступу:

(обратно)

290

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України — Режим доступу:

(обратно)

291

Горохов В. Сплата екологічного податку в умовах дії Податкового кодексу України з урахуванням внесених змін / В. Горохов // Вісник податкової служби України. — 2011. — № 33 (653). — 21 с. — вересень.

(обратно)

292

Наказ Держкомстату «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005» від 26.12.2005 р. № 375.

(обратно)

293

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. — Режим доступу:

(обратно)

294

Лист Державної митної служби України «Щодо окремих положень Податкового кодексу» від 10.02.2011 р. № 11/2—10.15/2221—ЕП.

(обратно)

295

Лист Державного підприємства Український НДІ нафтопереробної промисловості «МАСМА» Міністерства палива та енергетики України від 24.01.11 № 10/10-61.

(обратно)

296

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. —Режим доступу:

(обратно)

297

Сайт міністерства охорони навколишнього природного середовища [Електронний ресурс]. — Режим доступу : /

(обратно)

298

Відповідно до пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 р. № 1561.

(обратно)

299

Термін «важкі дистиляти» (товарні категорії 2710 19 31 — 2710 19 99) означає нафтові фракції та інші нафтопродукти, менше ніж 65 об.% яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 250 °С (згідно з ГОСТ 2177-99 чи ASТМ D 86), або фракції, відсоток перегонки яких при температурі 250 °С не може бути визначений за цим методом; термін «газойлі» (товарні категорії 2710 19 31 — 2710 19 49) означає важкі дистиляти, зазначені в пункті (d), 85 об.% яких (включаючи втрати) або більше переганяється при температурі 350 °С (згідно з ГОСТ 2177-99 чи ASТМ D 86) відповідно пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561.

(обратно)

300

Термін «паливо рідке» (товарні категорії 2710 19 51 — 2710 19 69) означає важкі дистиляти, зазначені в пункті (d), крім газойлів, зазначених у пункті (е), які за відповідними значеннями колориметричної характеристики К мають в’язкість В відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561.

(обратно)

301

Термін «середні дистиляти» (товарні категорії 2710 19 11 — 2710 19 29) означає нафтові фракції та інші нафтопродукти, менше ніж 90 об.% яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 210 °С і 65 об.% або більше (включаючи втрати) переганяється при температурі 250 °С (згідно з ГОСТ 2177-99 чи ASТМ D 86) відповідно до Пояснень до УКТЗЕД, що затверджені наказом ДМС України від 30.12.10 № 1561.

(обратно)

302

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. —Режим доступу:

(обратно)

303

Стан поводження з радіоактивними відходами [Електронний ресурс] // Сайт Міністерства охорони навколишнього природного середовища. — Режим доступу : / nreport/nd96/ukrvers/ukr/yadrvidh.html

(обратно)

304

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. — Режим доступу:

(обратно)

305

До понаднормативних включаються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами: які перевищують затверджені граничнодопустимі викиди, установлені дозволом; на які відсутній дозвіл, уключаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства; що здійснюються з перевищенням технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин із устаткування, затверджених відповідно до законодавства; залпові, які кількісно та якісно передбачені технологічними регламентами виробництв і перевищують трикратне значення граничнодопустимого викиду відповідно до законодавства; залпові, які не передбачені технологічними регламентами виробництв; аварійні відповідно до Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» від 10.12.2008 р. № 639.

(обратно)

306

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. — Режим доступу:

(обратно)

307

Наднормативними скидами забруднюючих речовин у водний об’єкт з перевищенням ГДС вважаються: скиди зі зворотними водами забруднюючих речовин з перевищенням встановлених нормативів ГДС, що підлягають нормуванню згідно із законодавством, або таких, що не підлягають нормуванню згідно із законодавством; скиди забруднюючих речовин внаслідок порушення регламенту санкціонованого скиду зворотних вод з перевищенням за окремими показниками нормативів ГДС регламенту; скиди забруднюючих речовин внаслідок аварійного скиду зворотних вод; самовільний скид зворотних вод без дозволу на спеціальне водокористування відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів» від 20.07.2009 р. № 389.

(обратно)

308

Бочарова С. Заповнюємо звіт та сплачуємо збір за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2009 року / Світлана Бочарова, Оксана Кирієнко // Вісник податкової служби України. — 1999. — 23.10. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : / article/one/Svitlana B581663.html

(обратно)

309

Бочарова C. Заповнюємо звіт та сплачуємо збір за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2009 року / Світлана Бочарова, Оксана Кирієнко // Вісник податкової служби України. — 1999. — 23.10 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : / article/one/Svitlana B581663.html

(обратно)

310

п. 50.2. Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

(обратно)

311

Бочарова C. Заповнюємо звіт та сплачуємо збір за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2009 року / Світлана Бочарова, Оксана Кирієнко // Вісник податкової служби України. — 1999. — 23.10 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: / article/one/Svitlana B581663.html

(обратно)

312

Єдина база податкових знань [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної податкової служби України. — Режим доступу:

(обратно)

313

Лист ДПА України від 06.05.2011 р. № 8565/6/15—0816 «Щодо повідомлення про відсутність об'єкта оподаткування екоподатком».

(обратно)

314

Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18. — Ст. 144; 2003. — № 19—20. — Ст. 144; —2003. — № 21-22. — Ст. 144.

(обратно)

315

Офіційний вісник України. — 2010. — № 55. — Ст. 1842.

(обратно)

316

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 30. — Ст. 238.

(обратно)

317

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

(обратно)

318

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — С. 546.

(обратно)

319

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 36. — С. 340.

(обратно)

320

Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 50. — С. 262.

(обратно)

321

«14.1.218. рециркулюючий газ — природний газ, що, відповідно до затверджених в установленому законодавством порядку спеціально уповноваженим органом в галузі нафтогазовидобування проекту промислової або дослідно-промислової розробки родовища (покладу), а також до комплексного проекту його облаштування, повернуто (закачано) в один або декілька нафтогазоносних покладів такого родовища (свердловини) для підтримання в них необхідних пластового тиску або пластової енергії. Джерелом походження рециркулюючого газу може бути природний газ: видобутий надрокористувачем із наданої йому в користування ділянки нафтогазоносних надр, для якої відповідним проектом передбачено повернення такого газу в надра; видобутий на іншій, ніж вказана вище, ділянці надр, що контролюється надрокористувачем, та переданий (із внесенням відповідної рентної плати) ним для використання на такому родовищі; придбаний надрокористувачем у третіх осіб для використання на такому родовищі».

(обратно)

322

Кодекс України про надра від 27.07.1994 № 132/94.

(обратно)

323

За умови, що запаси корисних копалин віднесено до такої категорії на підставі річного плану гірничих робіт або за результатами геолого-економічної оцінки, проведеної не раніш як за 10 років до виникнення податкових зобов’язань.

(обратно)

324

Стаття 24 Цивільного кодексу України.

(обратно)

325

Стаття 80 Цивільного кодексу України.

(обратно)

326

Пункт 20 статті 1 Митного кодексу України.

(обратно)

327

Підпункт 14.1.129 статті 14 податкового кодексу України.

(обратно)

328

Статті 326 і 327 Цивільного кодексу України.

(обратно)

329

Стаття 31 Закону України «Про власність».

(обратно)

330

Пункти 1 і 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

(обратно)

331

Стаття 256-5 Сімейного кодексу України; стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства».

(обратно)

332

Стаття 127 Житлового кодексу України.

(обратно)

333

Стаття 23 Податкового кодексу України.

(обратно)

334

Стаття 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

(обратно)

335

Стаття 3 Закону України «Про оплату праці».

(обратно)

336

Пункт 8 статті 40 Бюджетного кодексу України.

(обратно)

337

Стаття 69 Бюджетного кодексу України.

(обратно)

338

Стаття 80 Цивільного кодексу України.

(обратно)

339

Стаття 50 Цивільного кодексу України.

(обратно)

340

Підпункт 14.1.104 Податкового кодексу України.

(обратно)

341

Підпункт 14.1.229 Податкового кодексу України.

(обратно)

342

Підпункт 14.1.229 Податкового кодексу України.

(обратно)

343

Підпункт 14.1.74 Податкового кодексу України; стаття 79 Земельного кодексу України.

(обратно)

344

Стаття 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

(обратно)

345

Стаття 3 Закону України «Про оплату праці».

(обратно)

346

Пункт 8 статті 40 Бюджетного кодексу України.

(обратно)

347

Пункт 10.4 Податкового кодексу України.

(обратно)

348

Стаття 55 Господарського кодексу України.

(обратно)

349

Стаття 80 Цивільного кодексу України.

(обратно)

350

Стаття 50 Цивільного кодексу України.

(обратно)

351

Пункт 3 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

(обратно)

352

Пункт 6 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

(обратно)

353

Пункти 10, 11, 12 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

(обратно)

354

Пункт 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105.

(обратно)

355

Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

(обратно)

356

Стаття 3 Закону України «Про оплату праці».

(обратно)

357

Пункт 8 статті 40 Бюджетного кодексу України.

(обратно)

358

Пункт 5 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

(обратно)

359

Пункт 4 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

(обратно)

360

Стаття 1 Закону України “Про громадянство”.

(обратно)

361

Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”.

(обратно)

362

Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

(обратно)

363

Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

(обратно)

364

Пункт 10.4 Податкового кодексу України.

(обратно)

365

Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (в редакції Указу Президента від 28 червня 1999 р. № 746/99).

(обратно)

366

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 р. № 2063-ІІІ // Урядовий кур'єр. — 2000. — 22 листопада.

(обратно)

367

До 01.01.2012 р. обмеження за масштабом діяльності відповідно до статті 1 Указу Президента України № 727 вимірювалося виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

(обратно)

368

Класифікація видів економічної діяльності. Національний класифікатор України. ДК 009:2005. Затверджено наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. № 375.

(обратно)

369

Класифікація видів економічної діяльності. Національний класифікатор України. ДК 009:2010. Затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 11 жовтня 2010 р. № 457.

(обратно)

370

Інструкція зі статистики кількості працівників. Затверджена наказом державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286.

(обратно)

371

Закон України від 4 листопада 2011 р. № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності».

(обратно)

372

Закон України «Про митний тариф України» від 05.04.2001 р. №2371ІІІ. // Урядовий кур’єр. — 2001. — 16 травня.

(обратно)

373

Закон України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19 грудня 1995 р. № 481/95ВР. //Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 46. — Ст. 345.

(обратно)

374

Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-IV.

(обратно)

375

Лист Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики від 21.01.2002 г. №18/7207. //Бухгалтер. — 2002. — № 7. — С. 11.

(обратно)

376

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 05.09.2001 р. №1221/5477. // .

(обратно)

377

Закон України від 16 червня 2005 р. № 2662-IV «Про виноград та виноградне вино».

(обратно)

378

Закон України від 22 грудня 2006 року № 535-У «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату»

(обратно)

379

Закон України від 10 липня 2003 р. № 1115-IV «Про гастрольні заходи в Україні».

(обратно)

380

Постанова КМУ від 29 грудня 2010 р. № 1258 «Про затвердження переліку платних побутових послуг, на провадження діяльності з надання яких прідбавається торговий патент».

(обратно)

381

Галузевий класифікатор «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування» (ГК 201-01-2001), затверджений наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.02.2002 № 51.

(обратно)

382

Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування».

(обратно)

383

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI // .

(обратно)

384

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11.2011 №4014-VI // Голос України от 24.11.2011 — № 221.

(обратно)

385

Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (у редакції Указу від 28 червня 1999 року № 746/99).

(обратно)

386

Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

(обратно)

387

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

388

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

389

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

390

Закон України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

(обратно)

391

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

392

Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

(обратно)

393

Закон України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

(обратно)

394

Указ Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» // Урядовий кур’єр. —1998. — 9 липня.

(обратно)

395

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

396

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

397

Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» (587-14) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 20—21. — С. 191; 2009. — № 29. — С. 397.

(обратно)

398

Закон України від 04.11.2011 № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» // Голос України. — 2011. — № 221. — 24 листопада.

(обратно)

399

Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286.

(обратно)

400

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11.2011 № 4014-VI // Голос України. — 24.11.2011. — № 221.

(обратно)

401

Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

(обратно)

402

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VI // Офіційний вісник України. — 2010. — №55. — 30 липня.

(обратно)

403

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VI // Офіційний вісник України. — 2010. — № 55. — 30 липня.

(обратно)

404

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 11 // Урядовий кур’єр. — 2010. — №14. — 26 січня.

(обратно)

405

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» від 5 липня 2006 року № 938 // Офіційний вісник України — 2006. — № 27. — 19 липня.

(обратно)

406

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» від 7 жовтня 2009 року № 1087 // Урядовий кур’єр. — 2009. — №192. — 17 жовтня.

(обратно)

407

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — 28 березня.

(обратно)

408

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VI // Офіційний вісник України — 2010. — № 55. — 30 липня.

(обратно)

409

Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» від 16 червня 2011 року № 3533-17// Голос України. — 2011. — № 123. — 9 липня.

(обратно)

410

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» від 7 жовтня 2009 року № 1087 // Урядовий кур'єр. — 2009. — № 192. — 17 жовтня.

(обратно)

411

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» від 9 грудня 1999 року № 2246 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50.

(обратно)

412

Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків), затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620 // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 95.

(обратно)

413

Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ» від 14 квітня 2009 року № 359 // Урядовий кур’єр. — 2009. — № 71. — 18 квітня.

(обратно)

414

Постанова Кабінету Міністрів України «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі» від 14 жовтня 2008 року № 925 // Офіційний вісник України. — 2008. — № 81. — 3 листопада.

(обратно)

415

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про продовження дії меморандуму порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу» від 18 листопада 2009 року № 1609-р // Урядовий кур’єр. — 2010. — № 5. — 13 січня.

(обратно)

416

Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VI // Офіційний вісник України — 2010. — №55. — 30 липня.

(обратно)

417

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» від 9 грудня 1999 року №2246 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 50.

(обратно)

418

Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року 2456-VI // Офіційний вісник України. — 2010. — № 59. — 13 серпня.

(обратно)

419

Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР // Урядовий кур’єр. — 1997. — № 215—216. — 20 листопада.

(обратно)

420

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання» від 30 червня 2011 року № 1112 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 51. — 15 липня.

(обратно)

421

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів» від 30 червня 2011 року № 1111 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 51. — 15 липня.

(обратно)

422

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих» від 13 липня 2010 року // Офіційний вісник України. — 2010. — № 54. — 26 липня.

(обратно)

423

Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 28 січня 2009 року № 36 // Офіційний вісник України. — 2009. — №8. — 13 лютого.

(обратно)

424

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13 липня 2010 року № 812 // Офіційний вісник України. — 2010. — №50/1. — 14 липня.

(обратно)

425

Постанова Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 29 липня 2010 року № 944 «Про затвердження цін на природний газ для потреб релігійних організацій» // Офіційний вісник України. — 2010. — № 59. — 13 серпня.

(обратно)

426

Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності» від 24 грудня 2010 року № 1017 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 5. — 31 січня.

(обратно)

427

Ст. 64 Лісового кодексу України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 17 (26.04.2004 р.).

(обратно)

428

До прийняття цього Кодексу особливостям оподаткування прибутку, отриманого від виконання угод про розподіл продукції, присвячений тільки один пункт (7.17) у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», який не розкриває порядок оподаткування, а дає посилання на Закон України «Про угоди про розподіл продукції», що порушує вимоги Закону України «Про систему оподаткування», в ст. 1 якого встановлено, що ставки і механізм справляння податків не можуть встановлюватися іншими законами, крім законів про оподаткування. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» не відносять до законів про оподаткування.

(обратно)

429

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -bin/laws/main. cgi?nreg=v001p710-99

(обратно)

430

Про стан збиткової діяльності суб’єктів господарювання: Лист ДПА України від 08.09.2011 р. № 828/3/15-1212 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -hm.at.ua/news/pro_stan_zbitkovoji_sub_ektiv_gospodarjuvannja/2011-09-20-313

(обратно)

431

Роз’яснення щодо застосування окремих норм Податкового кодексу України: Лист ДПА України від 18.0520П р. № 9199/6/17-0416 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: = com_content&view=article&id=3446:2011-07-07-07-03-03&catid=36:podat&Itemid= 79

(обратно)

432

Щодо застосування та уточнення п. 6 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України: Лист ДПА України від 09.02.2011 р. № 3610/7/15-0317 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

(обратно)

433

Щодо порядку нарахування амортизаційних відрахувань: Лист ДПА України від 20.05.2011 р. № 14218/7/15-0317 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

(обратно)

434

Про затвердження форми Податкової декларації з податку на доходи (прибуток) страховика: Наказ ДПА України від 21.02.2011 р. № 97 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -bin/laws/main.cgi?nreg=z0376-11

(обратно)

435

Щодо застосування ставки в річній декларації з податку на прибуток підприємств космічної галузі: Лист ДПА України від 20.05.2011 р. № 14613/7/15-0317 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:/sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=328865&cat_id=314712&showHidden=1

(обратно)

436

Про затвердження Порядку використання коштів, вивільнених від оподаткування у зв’язку з наданням відповідно до нуктів 15, 17—19 підрозділу 4 розділу XX «.Перехідні положення» Податкового кодексу України пільг з податку на прибуток підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 р. № 299 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : -bin/ laws/main.cgi?nreg=299-2011-%EF

(обратно)

437

Про затвердження Порядку цільового використання коштів, отриманих від провадження діяльності з видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ і вивільнених у зв’язку з наданням пільги з податку на прибуток підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2010 р. № 600 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : -bin/laws/ main.cgi?nreg = 600-2010-%EF

(обратно)

438

Про затвердження переліку суб’єктів космічної діяльності, які звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки виробничого призначення до 1 січня 2015 р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1248 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -bin/laws/main.cgi?nreg=1248-2010-%EF

(обратно)

439

Про затвердження переліку суб’єктів літакобудування, щодо яких запроваджуються тимчасові заходи державної підтримки: Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 р. № 405 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -bin/laws/main.cgi?nreg=405-2010-%ЕЕ

(обратно)

440

Про оподаткування земель суб’єктів літакобудування: Лист ДПА України від 29.04.2011 р. N2 12295/ 7/15-0713з [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

(обратно)

441

Про затвердження переліку суб’єктів кінематографії (виробників національних фільмів), які до 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 р. N 48 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=48-2011-%EF

(обратно)

442

Про забезпечення застосування окремих положень Податкового кодексу України: Рішення Комітету ВР України з питань фінансів, банківської справи, податкової та митної політики від 21.12.2010р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

(обратно)

443

Про сплату фізичними особами податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у зв’язку з набранням чинності з 01.01.П Податкового кодексу України: Лист ДПА України від 04.01.2011 № 74/7/17-0318 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: -crimea.gov.ua/060111-1.doc

(обратно)

444

Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 р. № 174 Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993— 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості // Офіційний вісник України. — 2011. — № 16. — С. 662.

(обратно)

445

Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку погашення у 2010 році заборгованості суб’єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі : наказ ДПА України від 14 вересня 2010 року № 701 [Електронний режим]. — Режим доступу : . ua/l_doc2.0428. html

(обратно)

446

Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / кол. авторів [заг. редакція, передмова Ф.О. Ярошенка]. — К.: Зовнішня торгівля ; УДУФМТ, 2010. — 592 с.

(обратно)

447

Яких штрафних санкцій стосується норма п. 5 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pro-u4ot.info/index.php?section=browse&CatID=1149&ArtID=13111

(обратно)

Оглавление

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

  Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу України

  Стаття 2. Внесення змін до Податкового кодексу України

  Стаття 3. Податкове законодавство України

  Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України

  Стаття 5. Співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами

  Стаття 6. Поняття податку та збору

  Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

  Стаття 8. Види податків та зборів

  Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

  Стаття 10. Місцеві податки та збори

  Стаття 11. Спеціальні податкові режими

  Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів

  Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

  Стаття 14. Визначення понять

  Стаття 15. Платники податків

  Стаття 16. Обов’язки платника податків

  Стаття 17. Права платника податків

  Стаття 18. Податкові агенти

  Стаття 19. Представники платника податків

  Стаття 20. Права органів державної податкової служби

  Стаття 21. Обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів

  Стаття 22. Об’єкт оподаткування

  Стаття 23. База оподаткування

  Стаття 24. Одиниця виміру бази оподаткування

  Стаття 25. Ставка податку

  Стаття 26. Базова (основна) ставка податку

  Стаття 27. Гранична ставка податку

  Стаття 28. Абсолютна та відносна ставки податку

  Стаття 29. Обчислення суми податку

  Стаття 30. Податкові пільги

  Стаття 31. Строк сплати податку та збору

  Стаття 32. Зміна строку сплати податку та збору

  Стаття 33. Податковий період

  Стаття 34. Види податкового періоду

  Стаття 35. Порядок сплати податків та зборів

  Стаття 36. Податковий обов’язок

  Стаття 37. Виникнення, зміна і припинення податкового обов’язку

  Стаття 38. Виконання податкового обов’язку

  Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни

РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

  ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

    Стаття 40. Сфера застосування цього розділу

    Стаття 41. Контролюючі органи та органи стягнення

    Стаття 42. Листування з платником податків

    Стаття 43. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань

    Стаття 44. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності

    Стаття 45. Податкова адреса

  ГЛАВА 2. ПОДАТКОВА ЗВІТНІСТЬ

    Стаття 46. Податкова декларація (розрахунок)

    Стаття 47. Особи, які несуть відповідальність за складення податкової звітності

    Стаття 48. Складення податкової декларації

    Стаття 49. Подання податкової декларації до органів державної податкової служби

    Стаття 50. Внесення змін до податкової звітності

    Стаття 51. Подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків — фізичним особам

  ГЛАВА 3. ПОДАТКОВІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

    Стаття 52. Податкова консультація

    Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій

  ГЛАВА 4. ВИЗНАЧЕННЯ СУМИ ПОДАТКОВИХ ТА/АБО ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ, ПОРЯДОК ЇХ СПЛАТИ ТА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ

    Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов’язань

    Стаття 55. Скасування рішень контролюючих органів

    Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів

    Стаття 57. Строки сплати податкового зобов’язання

    Стаття 58. Податкове повідомлення-рішення

    Стаття 59. Податкова вимога

    Стаття 60. Відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги

  ГЛАВА 5. ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ

    Стаття 61. Визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення

    Стаття 62. Способи здійснення податкового контролю

  ГЛАВА 6. ОБЛІК ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

    Стаття 63. Загальні положення щодо обліку платників податків

    Стаття 64. Взяття на облік юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб

    Стаття 65. Облік самозайнятих осіб

    Стаття 66. Внесення змін до облікових даних платників податків

    Стаття 67. Підстави та порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб

    Стаття 68. Інформація, що подається для обліку платників податків органами державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та іншими органами

    Стаття 69. Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах

    Стаття 70. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків

  ГЛАВА 7. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

    Стаття 71. Визначення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби

    Стаття 72. Збір податкової інформації

    Стаття 73. Отримання податкової інформації органами державної податкової служби

    Стаття 74. Обробка та використання податкової інформації

  ГЛАВА 8. ПЕРЕВІРКИ

    Стаття 75. Види перевірок

    Стаття 76. Порядок проведення камеральної перевірки

    Стаття 77. Порядок проведення документальних планових перевірок

    Стаття 78. Порядок проведення документальних позапланових перевірок

    Стаття 79. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки

    Стаття 80. Порядок проведення фактичної перевірки

    Стаття 81. Умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок

    Стаття 82. Строки проведення виїзних перевірок

    Стаття 83. Матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок

    Стаття 84. Проведення експертизи під час здійснення податкового контролю органами державної податкової служби

    Стаття 85. Надання платниками податків документів

    Стаття 86. Оформлення результатів перевірок

  ГЛАВА 9. ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

    Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків

    Стаття 88. Зміст податкової застави

    Стаття 89. Виникнення права податкової застави

    Стаття 90. Податковий пріоритет

    Стаття 91. Податковий керуючий

    Стаття 92. Узгодження операцій із заставленим майном

    Стаття 93. Припинення податкової застави

    Стаття 94. Адміністративний арешт майна

    Стаття 95. Продаж майна, що перебуває у податковій заставі

    Стаття 96. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств

    Стаття 97. Погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством

    Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

    Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб

    Стаття 100. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків

    Стаття 101. Списання безнадійного податкового боргу

    Стаття 102. Строки давності та їх застосування

  ГЛАВА 10. ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ ТА ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ЗА ЗАПИТАМИ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

    Стаття 103. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України

    Стаття 104. Порядок надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах

    Стаття 105. Узгодження суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

    Стаття 106. Відкликання податкових повідомлень в міжнародних правовідносинах або податкових вимог

    Стаття 107. Заходи щодо стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах

    Стаття 108. Нарахування пені та штрафних санкцій на суму податкового боргу в міжнародних правовідносинах

  ГЛАВА 11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (коментар з використанням опублікованого законодавства станом на 25.08.2011)

    Стаття 109. Загальні положення

    Стаття 110. Особи, які притягаються до відповідальності за вчинення правопорушень

    Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

    Стаття 112. Загальні умови притягнення до фінансової відповідальності

    Стаття 113. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

    Стаття 114. Строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

    Стаття 115. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі вчинення кількох порушень

    Стаття 116. Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

    Стаття 117. Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби

    Стаття 118. Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків

    Стаття 119. Порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків

    Стаття 120. Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності

    Стаття 121. Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

    Стаття 122. Порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою — підприємцем

    Стаття 123. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання

    Стаття 124. Відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби

    Стаття 125. Порушення порядку отримання та використання торгового патенту

    Стаття 126. Порушення правил сплати (перерахування) податків

    Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати

    Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби

  ГЛАВА 12. ПЕНЯ

    Стаття 129. Пеня

    Стаття 130. Зупинення строків нарахування пені

    Стаття 131. Порядок сплати пені, нарахованої за невиконання податкового зобов’язання

    Стаття 132. Порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України

РОЗДІЛ III ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

  Стаття 133. Платники податку

  Стаття 134. Об’єкт оподаткування

  Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад

  Стаття 136. Доходи, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування

  Стаття 137. Порядок визнання доходів

  Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання

  Стаття 139. Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

  Стаття 140. Особливості визнання витрат подвійного призначення

  Стаття 141. Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями

  Стаття 142. Особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру

  Стаття 143. Особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи

  Стаття 144. Об’єкти амортизації

  Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації

  Стаття 146. Визначення вартості об’єктів амортизації

  Стаття 147. Облік операцій із землею та її капітальним поліпшенням

  Стаття 148. Амортизація витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин

  Стаття 149. Податкова база

  Стаття 150. Порядок урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів

  Стаття 151. Ставки податку

  Стаття 152. Порядок обчислення податку

  Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду

  Стаття 154. Звільнення від оподаткування

  Стаття 155. Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції

  Стаття 156. Особливості оподаткування страховика

  Стаття 157. Оподаткування неприбуткових установ та організацій

  Стаття 158. Особливості оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій

  Стаття 159. Безнадійна та сумнівна заборгованість

  Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів

  Стаття 161. Спеціальні правила

РОЗДІЛ IV ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

  Стаття 162. Платники податку

  Стаття 163. Об’єкт оподаткування

  Стаття 164. База оподаткування

  Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу

  Стаття 166. Податкова знижка

  Стаття 167. Ставки податку

  Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету

  Стаття 169. Перерахунок податку та податкові соціальні пільги

  Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів

  Стаття 171. Особи, відповідальні за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку до бюджету

  Стаття 172. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна

  Стаття 173. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна

  Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

  Стаття 175. Визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки

  Стаття 176. Забезпечення виконання податкових зобов’язань

  Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

  Стаття 178. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність

  Стаття 179. Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)

РОЗДІЛ V ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

  Стаття 180. Платники податку

  Стаття 181. Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку

  Стаття 182. Добровільна реєстрація платників податку

  Стаття 183. Порядок реєстрації платників податку

  Стаття 184. Анулювання реєстрації платника податку

  Стаття 185. Визначення об’єкта оподаткування

  Стаття 186. Місце постачання товарів та послуг

  Стаття 187. Дата виникнення податкових зобов’язань

  Стаття 188. Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг

  Стаття 189. Особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках

  Стаття 190. Порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України

  Стаття 191. Особливості визначення бази оподаткування для готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини нерезидента, у разі її постачання на митній території України

  Стаття 192. Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту)

  Стаття 193. Розміри ставок податку

  Стаття 194. Операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою

  Стаття 195. Операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою

  Стаття 196. Операції, що не є об’єктом оподаткування

  Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування

  Стаття 198. Податковий кредит

  Стаття 199. Пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту

  Стаття 200. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

  Стаття 201. Податкова накладна

  Стаття 202. Звітні (податкові) періоди

  Стаття 203. Порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом

  Стаття 204. Порядок оподаткування ввезення на митну територію України давальницької сировини іноземним замовником та вивезення виробленої з неї готової продукції

  Стаття 205. Порядок оподаткування вивезення з митної території України давальницької сировини українського замовника та ввезення виготовленої з неї готової продукції

  Стаття 206. Особливості оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України

  Стаття 207. Порядок оподаткування туроператорської та турагентської діяльності

  Стаття 208. Оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України

  Стаття 209. Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства

  Стаття 210. Спеціальний режим оподаткування діяльності щодо виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату

  Стаття 211. Особливості оподаткування операцій, пов’язаних із виконанням робіт з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему

РОЗДІЛ VI АКЦИЗНИЙ ПОДАТОК

  Стаття 212. Платники податку

  Стаття 213. Об’єкти оподаткування

  Стаття 214. База оподаткування

  Стаття 215. Підакцизні товари та ставки податку

  Стаття 216. Дата виникнення податкових зобов’язань

  Стаття 217. Порядок обчислення податку з товарів, вироблених на митній території України

  Стаття 218. Порядок обчислення податку з товарів, які ввозяться на митну територію України

  Стаття 219. Порядок обчислення податку в разі тимчасового ввезення на митну територію України та переміщення через митну територію України транзитом підакцизних товарів

  Стаття 220. Особливості обчислення податку за адвалорними ставками

  Стаття 221. Особливості обчислення податку з тютюнових виробів

  Стаття 222. Порядок і строки сплати податку

  Стаття 223. Складення та подання декларації з акцизного податку

  Стаття 224. Контроль за сплатою податку

  Стаття 225. Особливості оподаткування алкогольних напоїв

  Стаття 226. Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів

  Стаття 227. Ввезення на митну територію України імпортних алкогольних напоїв і тютюнових виробів

  Стаття 228. Контроль за надходженням податку з алкогольних напоїв і тютюнових виробів

  Стаття 229. Особливості оподаткування деяких підакцизних товарів залежно від напряму його використання

  Стаття 230. Акцизні склади

РОЗДІЛ VII ЗБІР ЗА ПЕРШУ РЕЄСТРАЦІЮ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ

  Стаття 231. Платники збору

  Стаття 232. Об’єкти оподаткування збором

  Стаття 233. База оподаткування збором

  Стаття 234. Ставки збору

  Стаття 235. Пільги щодо збору

  Стаття 236. Податковий період

  Стаття 237. Строки сплати податку

  Стаття 238. Порядок обчислення і сплати збору

  Стаття 239. Порядок сплати збору

РОЗДІЛ VIII ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК

  Стаття 240. Платники податку

  Стаття 241. Податкові агенти

  Стаття 242. Об’єкт та база оподаткування

  Стаття 243. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

  Стаття 244. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення

  Стаття 245. Ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти

  Стаття 246. Ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах

  Стаття 247. Ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені)

  Стаття 248. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк

  Стаття 249. Порядок обчислення податку

  Стаття 250. Порядок подання податкової звітності та сплати податку

РОЗДІЛ IX РЕНТНА ПЛАТА ЗА ТРАНСПОРТУВАННЯ НАФТИ І НАФТОПРОДУКТІВ МАГІСТРАЛЬНИМИ НАФТОПРОВОДАМИ ТА НАФТОПРОДУКТОПРОВОДАМИ, ТРАНЗИТНЕ ТРАНСПОРТУВАННЯ ТРУБОПРОВОДАМИ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ТА АМІАКУ ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ

  Стаття 251. Платники рентної плати

  Стаття 252. Об’єкт оподаткування

  Стаття 253. Ставки оподаткування

  Стаття 254. Порядок обчислення податкових зобов’язань та строк сплати

  Стаття 255. Контроль та відповідальність платників

РОЗДІЛ X РЕНТНА ПЛАТА ЗА НАФТУ, ПРИРОДНИЙ ГАЗ І ГАЗОВИЙ КОНДЕНСАТ, ЩО ВИДОБУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ

  Стаття 256. Платники рентної плати

  Стаття 257. Об’єкт оподаткування

  Стаття 258. Ставки рентної плати

  Стаття 259. Коригуючі коефіцієнти

  Стаття 260. Порядок обчислення податкових зобов’язань та строк сплати

  Стаття 261. Контроль та відповідальність платників

РОЗДІЛ XI ПЛАТА ЗА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ

  Стаття 262. Плата за користування надрами

  Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин

  Стаття 264. Плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

РОЗДІЛ XII МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

  Стаття 265. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

  Стаття 266. Збір за місця для паркування транспортних засобів

  Стаття 267. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

  Стаття 268. Туристичний збір

РОЗДІЛ XIII ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

  Стаття 269. Платники податку

  Стаття 270. Об’єкти оподаткування

  Стаття 271. База оподаткування

  Стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження)

  Стаття 273. Оподаткування земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження)

  Стаття 274. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)

  Стаття 275. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

  Стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку

  Стаття 277. Ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

  Стаття 278. Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів

  Стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

  Стаття 280. Ставки податку за земельні ділянки на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

  Стаття 281. Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб

  Стаття 282. Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб

  Стаття 283. Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню

  Стаття 284. Особливості застосування пільгового оподаткування

  Стаття 285. Податковий період

  Стаття 286. Порядок обчислення плати за землю

  Стаття 287. Строк сплати плати за землю

  Стаття 288. Орендна плата

  Стаття 289. Індексація нормативної грошової оцінки земель

  Стаття 290. Порядок зарахування до бюджетів плати за землю

РОЗДІЛ XIV СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ

  ГЛАВА 1. СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ

    Стаття 291. Загальні положення

    Стаття 292. Порядок визначення доходів та їх склад

    Стаття 293. Ставки єдиного податку

    Стаття 294. Податковий (звітний) період

    Стаття 295. Порядок нарахування та строки сплати єдиного податку

    Стаття 296. Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку

    Стаття 297. Особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку

    Стаття 298. Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування

    Стаття 299. Порядок видачі, отримання та анулювання свідоцтва платника єдиного податку

    Стаття 300. Відповідальність платника єдиного податку

  ГЛАВА 2. ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

    Стаття 301. Платники податку

    Стаття 302. Об’єкт оподаткування

    Стаття 303. База оподаткування

    Стаття 304. Ставки податку

    Стаття 305. Податковий (звітний) період

    Стаття 306. Порядок нарахування та строки сплати податку

    Стаття 307. Особливості обкладення платників податку окремими податками і зборами

    Стаття 308. Порядок набуття та скасування статусу платника податку

    Стаття 309. Відповідальність платників податку

  ГЛАВА 3. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ЕЛЕКТРИЧНУ І ТЕПЛОВУ ЕНЕРГІЮ, КРІМ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ, ВИРОБЛЕНОЇ КВАЛІФІКОВАНИМИ КОГЕНЕРАЦІЙНИМИ УСТАНОВКАМИ

    Стаття 310. Платники збору

    Стаття 311. Об’єкт оподаткування збором

    Стаття 312. Ставки збору

    Стаття 313. Порядок обчислення і сплати збору

  ГЛАВА 4. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ПРИРОДНИЙ ГАЗ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ УСІХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

    Стаття 314. Платники збору

    Стаття 315. Об’єкт оподаткування збором

    Стаття 316. Ставки збору

    Стаття 317. Порядок обчислення і сплати збору

РОЗДІЛ XV ЗБІР ЗА КОРИСТУВАННЯ РАДІОЧАСТОТНИМ РЕСУРСОМ УКРАЇНИ

  Стаття 318. Платники збору

  Стаття 319. Об’єкт оподаткування збором

  Стаття 320. Ставки збору

  Стаття 321. Порядок обчислення збору

  Стаття 322. Порядок сплати збору

РОЗДІЛ XVI ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ

  Стаття 323. Платники збору

  Стаття 324. Об’єкт оподаткування збором

  Стаття 325. Ставки збору

  Стаття 326. Порядок обчислення збору

  Стаття 327. Особливості обчислення збору при встановленні лімітів використання води

  Стаття 328. Порядок сплати збору

РОЗДІЛ XVII ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ

  Стаття 329. Платники збору

  Стаття 330. Об’єкт оподаткування збором

  Стаття 331. Ставки збору

  Стаття 332. Порядок обчислення збору

  Стаття 333. Порядок перерахунку збору

  Стаття 334. Порядок сплати збору

РОЗДІЛ XVIII ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ В УМОВАХ ДІЇ УГОДИ ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ

  Стаття 335. Порядок оподаткування інвестора під час виконання угоди про розподіл продукції

  Стаття 336. Особливості сплати податку на прибуток

  Стаття 337. Особливості сплати податку на додану вартість

  Стаття 338. Особливості справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин

  Стаття 339. Особливості здійснення контролю за виконанням угоди про розподіл продукції

  Стаття 340. Гарантії у разі внесення змін до податкового законодавства

РОЗДІЛ XIX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ XX ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРІВ Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg